Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

Прояв негативних емоцій (а саме тривожності) у дітей дошкільного віку



Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні дослідження ситуацій тривожності дітей дошкольного віку

1.1 Аналіз психологічних та педагогічних джерел по дослідженню дитячої тривожності

1.2 Індивідуальні особливості емоційної реакції дітей

1.3 Ігри як засіб профілактики тривожної поведінки дошкільнят

Висновки до Розділу І

Розділ 2. Емпіричні дослідження тривожності у дітей дошкільного віку

2.1 Діагностика рівня тривожності у дітей

2.2 Профілактика та корекція дитячого страху

2.3 Поради батькам і педагогам щодо боротьби з тривожністю дітей у дитячому садку та сім'ї

Висновки до Розділу ІІ

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження. Вік дитини, особливо дошкільника, відіграє вирішальну роль у формуванні особистості, оскільки на цьому етапі формуються особистісні властивості та якості, які значно визначають весь її подальший розвиток. Початкові етапи переходу дитини до нових відносин особливо важливі, оскільки зміни в соціальних стосунках можуть викликати значні труднощі у дитини. Багато дітей, які перебувають у адаптаційному періоді вступу до дитячого садка та школи, починають відчувати тривожний стан та емоційну напруженість. Тривожна дитина завжди пригнічена і насторожена, їй важко спілкуватися з оточуючими. Світ сприймається як страшний і ворожий. Поступово формується відчуття низької самооцінки.

Аналіз досліджень різних авторів дозволив розглядати приклади прояву негативних емоцій дітей як вроджену, психодинамічну характеристику так і як умову та результат соціалізації. Виникає протиріччя, з того, що в психологічної і педагогічної теорії та практиці накопичено досить багатий та різноманітний матеріал з корекції дитячої тривожності, а насправді кількість тривожних дітей збільшується. Ця суперечність зумовлює потребу виявлення додаткових методів корекції дитячої тривожності.

Різні погляди на існуючу проблему в даний час не з'єднані в єдину концепцію. Недостатнє дослідження тривожності у дошкільному віці не дозволяє ефективно визначити її вплив на наступний період розвитку дітей та результати їх діяльності. Тому в цей час особливо важливо стежити за збереженням психічного та емоційного здоров'я дітей, що визначає велику актуальність теми дослідження даної роботи [16, с. 1].

Мета дослідження - вивчення питання страхів і тривог у дошкільному дитинстві. профілактика тривожна поведінка страх

Об'єкт дослідження - тривожность дітей у дошкільному віці.

Предмет дослідження - вплив цілеспрямованої корекційно-розвивальної програми, що призводить до зменшення тривожності у поведінці дошкільнят.

Завдання дослідження.

1. Дослідити прояви тривожності у поведінці дитини на основі психолого-педагогічних джерел.

2. Скласти діагностичний інструментарій та виявити ступінь тривожності у дошкільному віці.

3. Визначити ефективність використання методів гри для зменшення тривожності серед дітей.

До теоретичних методів належать: аналіз психологічних, педагогічних та методичних джерел на тему дослідження. До емпіричних - спостереження, анкетування, психологічне тестування.

Курсова робота містить такі складники: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина (розділ 1 з 3 підрозділів, розділ 2 з 3 підрозділів), висновки до кожного розділу, загальні висновки, список використаних джерел.

Загальна кількість сторінок роботи - 35 .

Кількість сторінок основного тексту роботи - 39.

Кількість використаних джерел - 25.



Розділ І. Теоретичні дослідження ситуацій тривожності дітей дошкольного віку

1.1 Аналіз психологічних та педагогічних джерел по дослідженню дитячої тривожності

Тривожність - це неясний, тривалий, невизначений страх майбутніх подій. Тревога відбувається тоді, коли дитині ще не загрожує реальна небезпека, але вона чекає на неї і не знає, як з нею впоратися. Деякі дослідники вважають, що тривога - це поєднання емоцій страху, сорому, смутку, та провини.

Вважається, що проблема тривоги як психологічна проблема вперше була розглянута в роботах Зигмунда Фрейда. Він визнав необхідність розрізняти тривогу і страх, стверджуючи, що страх є відповіддю на конкретну небезпеку, тоді як тривога є відповіддю на невідому і безумовну небезпеку. Фрейд вважав, що розуміння тривоги надзвичайно важливе для пояснення психологічного життя людини, і тому дуже ретельно аналізував це явище, постійно переглядаючи й уточнюючи свої концепції - головним чином ті, що стосувалися причин і функцій тривоги і занепокоєння. Фрейд визначив тривогу як неприємний досвід, який сигналізує про очікувану небезпеку. Змістом тривожності є відчуття безпорадності і невпевненості.

Тривожність визначається трьома головними ознаками:

1) специфічним неприємним відчуттям;

2) відповідною фізичною реакцією;

3) усвідомленням пережитого [4].

За Фрейдом, тривожність - це повторення фантазій про ситуації, пов'язаних з минулим безпорадним досвідом. Прикладом цієї ситуації є родова травма. Ця ідея активно розвивалася як у минулому так і в наш час, іноді в несподіваних формах.

Фрейд позначив 3 основні типи тривожності:

1) об'єктивну, викликану реальними зовнішніми небезпеками;

2) невротичну, викликану невідомими і невизначеними небезпеками;

3) моральну, яку він визначив як тривогу «совісті».

Досліджуючи невротичну тривогу, Фрейд зміг визначити дві основні відмінності від об'єктивної тривоги. Невротична тривога відрізняється від об'єктивної тим, що небезпека є внутрішньою, а не зовнішньою і не сприймається свідомо.

За Фрейдом невротична тривожність існує в трьох формах.

По-перше, це «вільно-плаваюча» тривожність, або «готовність у вигляді тривоги», яку, як образно визначає Фрейд, стривожена людина носить з собою всюди і готова прикріпити до більш-менш відповідного об'єкта зовнішнього або внутрішнього. Наприклад, втілюється у страх очікування.

По-друге, це реакція страху, що визначається невідповідністю ситуації, яка викликала страх, наприклад, акрофобія, страх змій, висоти, грому.

По-третє, це страх, який виникає при істерії або важкому неврозі, що характеризується повною відсутністю зовнішньої небезпеки.

Незважаючи на те, що зараз класичні психоаналітичні уявлення не такі популярні в психологічній спільноті, як у старі часи, слід визнати, що ідеї Фрейда визначили основний напрямок досліджень тривожності на довгі роки, аж до сьогоднішнього дня.

Альфред Адлер в індивідуальній психології пропонує свій погляд на походження неврозу. На думку Адлера, в його основі лежать ситуації, де людина відчуває тривогу з будь-якої причини. Адлер представляє три умови, які призводять до неправильних установок і способу життя у дітей.

1. Органічні та фізичні вади тіла. Діти з такими проблемами можуть бути повністю зайняті собою, якщо їх не відволікати, не цікавити чимось іншим. При порівнянні себе з іншими, такі діти сприяють розвитку у себе почуття неповноцінності. Однак саме по собі це почуття не є патогенним і результат залежить від творчого потенціалу особистості, який буває різної сили і проявляється по-різному, але завжди з вирішальною метою.

2. До такого ж результату може призвести і розпещеність. Вона створює звичку отримувати все, не даючи нічого натомість. Легко доступні переваги стають стилем життя, який немає нічого спільного з подоланням труднощів. Весь інтерес та турбота спрямовані на себе, відсутній досвід спілкування, турботи та допомоги іншим. Єдиний спосіб впоратися з труднощами - це вимоги до інших людей. Для таких дітей суспільство сприймається як вороже.

3. Знехтуваність дітей. Знехтувана дитина не знає, що таке любов і дружня співпраця. Вона не знає, як поводитися з друзями. Коли вона стикається з труднощами, то переоцінює їх, тому що не вірить, що може подолати їх та здобути любов і визнання, роблячи щось корисне для інших. Тому вона скептично налаштована і нікому не довіряє. Оскільки дитину ніколи не любили, вона не має досвіду любові до інших і розплачується за це ворожістю. Тому вона нетовариська, ізольована, несхільна до співпраці.

Здатність любити інших потребує розвитку і тренування. Адлер бачить в цьому роль сім'ї і особливо батька та матері. Таким чином за Адлером в основі особистісних конфліктів, неврозів і тривог лежить протиріччя між «хочу» і «можу». Розвиток особистості відбувається відповідно до того, наскільки це протиріччя вирішується. Адлер говорив, що прагнення до переваги, зводиться до питання комунікації. Це прагнення не може виникнути без групи, яка може реалізувати цю перевагу. Адлер вперше описав питання труднощів та тривог дитей і шукав шляхи їх рішення [8].

Проблема тривог спеціально вивчали неофрейдисти, зокрема Карен Хорні. На думку Хорні головні причини тривог і страхів криються не в конфлікті між біологічними імпульсами і соціальними правилами, а є наслідком неадекватних людських стосунків.

У своїй книзі «Невротична особистість нашого часу» Хорні перераховує одинадцять невротичних бажань:

1) бажання любові та схвалення, бажання подобатися;

2) бажання партнера, який може задовольнити всі ці потреби;

3) потреба залишатися в тіні;

4) потреба влади за допомогою розуму, передбачливості;

5) потреба використовувати інших, отримувати від них найкраще;

6) потреба у визнанні та престижі в соціумі;

7) особистое обожнювання, завищена самооцінка;

8) невротичні претензії на особисті досягнення;

9) потреба затьмарити інших;

10) потреба в незалежності та необхідності нікому не бути потрібним;

11) потреба у вищої досконалості та недосяжності.

Всі одинадцять невротичних потреб поділяються на три основні категорії.

1. Бажання бути ближче до інших. Такі невротичні бажання призводять до пошуку схвалення та визнання з боку інших. Таких людей часто описують як нав'язливих у пошуку схвалення чи любові.

2. Бажання дистанціюватися від інших. Ці невротичні бажання породжують антисоціальну поведінку і ворожість. Людей, які керуються ціми бажаннями, називають черствими, байдужими або відстороненими.

3. Бажання бачити інших ворожими. Це призводить до бажання контролювати інших. Таких людей називають важкими, впертими та недобрими [6].

Хорні вважає, що задовольняючи ці бажання люди намагаються позбутися своєї тривоги, але невротичні потреби не можуть бути задоволені і тому немає способу позбутися тривоги.

Багато в чому Карен Хорні схожа на Гаррі Стека Саллівана. Він є творцем «міжособистісної теорії». Дити взаємодіють з людьми від самого народження, насамперед зі своїми матерями. Салліван розглядає тіло, як енергетичну систему напруги, яка може коливатися між станом спокою, розслаблення і найвищим ступенем напруги. Джерелами напруги є потреби організму. Тривоги викликають реальні або уявні загрози безпеці людини. Салліван, як і Хорні, вважає тривожність однією з детермінант розвитку особистості. Тривога, яка виникає в дитинстві внаслідок зіткнення з несприятливим соціальним середовищем, завжди буде присутня протягом усього життя. Свобода від почуття тривоги стає головною потребою та визначальною силою в поведінці людини. Люди виробляють різні динамізми, щоб позбутися тривоги і страху.

Ерих Фромм має інший підхід до розуміння тривоги. Він підходить до питання психологічного дискомфорту з точки зору історичного розвитку суспільства. Фромм вважає, що в середньовічному суспільстві люди не були вільні, але вони і не були ізольовані та самотні, не відчували себе в такій небезпеці, як при капіталізмі, вони не були «відчужені» від речей, людей та природи. Люди були пов'язані зі світом первинними узами, які Фромм називає «природним соціальним зв'язком». З розвитком капіталізму цей первинний зв'язок розривається, з'являється індивід, відірваний від природи та людей, в результаті чого він відчуває почуття невпевненості, безпорадності, сумнівів, самотності і тривоги. Щоб позбутися тривожності, викликаної негативною свободою, люди намагаються усунути саму цю свободу. Єдиний вихід вони бачать у втечі від себе, щоб забутися і таким чином придушити стан тривоги.

Салліван та Фромм показують різні способи усунення тривоги. Фромм вважає, що всі ці способи, включаючи втечу в себе, лише прикривають почуття непевності, але повністю не позбавляють від неї. Навпаки, почуття тревожності посилюється, оскільки втрата себе наводить до більш тривожного стану. На думку Фромма, психічний механізм втечі від свободи є ірраціональним і не може усунути причину страждані і тривоги. Можна зробити висновок, що в основі тривожністі лежить реакція страху, а страх є вродженою реакцією на ситуації, пов'язані з підтриманням тілесної цілісності [4].

Корнер, Массер і Каган розглядають тривогу як природну реакцію на небезпеку, притаманну кожній людині, а також ставлять ступінь тривожності людини в залежність від інтенсивності тривожних обставин, що викликають почуття тривоги, з якими людина стикається при взаємодії у навколишньому середовищі [10].

Альфред Лерсильд розглядає стани страху, тривоги і занепокоєння, як реакції на події, що відбуваються в навколишньому середовищі. Між цими явищами не робиться різниці. Занепокоєння вже притаманне немовлятам, коли вони чують гучні звуки, відчувають різкі рухи або втрату опори, а також інші раптові подразники, до яких їхній організм виявляеться не готовим. Однак, маленькі діти залишаються нечутливими до багатьох подразників, які можуть їх турбувати у подальшому житті.

Ричард Лазарус, Отто Ранк, Чарлз Спілбергер, Роже Мартен дали свої визначення тривожності. Спілбергер підкреслює, що основною причиною розмитості поняття тривожності є те, що термін зазвичай використовується для позначення різних понять. Порядок у цьому питанні вносить виділення самостійних семантичних одиниць: тривожність, невмотивована тривожність та особистісна тривожність.

Розглянувши ці теорії можна виділити деякі джерела тривоги, які автори виділяють у своїх роботах.

1. Тривога через небезпеку загрози фізичної шкоди, яка характеризується небезпекою, болем, фізичним неблагополуччям.

2. Побоювання втратити прихільність (материнську любов, товариство).

3. Тревогу може викликати почуття провини, яке проявляється пізніше 4-х років і проявляється відчуттям власної негідності.

4. Тревога, викликана нездатністю опанувати навколишнє середовище. Виникає, коли люди відчувають, що не можуть впоратися з викликами, які ставить перед ними середовище. Тривожність пов'язана з почуттям неповноцінності, але не тотожна йому.

5. Тривога також може виникати у стані фрустрації. Фрустрація позначає переживання, що виникають, коли з'являються перешкоди на шляху до досягнення бажаної мети або сильного бажання. Не існує повної незалежності між ситуаціями, що викликають фрустрацію і тими, що приводять до тривоги і автори не призводять чіткого розмежування між поняттями.

7. Виховання в сім'ї, роль матері та стосунки дитини з матер'ю мають вирішальне значення у розвитку тривожності. Раннє дитинство - це період, який визначає розвиток особистості надалі. Нині існують дослідження, які показують, що тривожність, яка починається у дітей вже у семімісячному віці, при несприятливому збігу обставин у молодшому шкільному віці є стійкою особистісною рисою [12, с. 16].

Тривоги притаманні всім людям тією чи інші міри. Невелика кількість тривог діє мобілізуюче до досягнення мети. Для людей тривога - це проблема, яка потребує вирішення. Для цього використовують різні захисні способи. Рішення проблеми тривожності є одним з найбільш гострих і актуальних завдань в психології і дослідники стикаються з необхідністю якомога раніше діагностувати ступінь тривожності. Вивчення ступеня тривожності у дітей, навіть її своєчасна діагностика можуть допомогти уникнути багатьох труднощів.

1.2 Індивідуальні особливості емоційної реакції дітей

Дошкільний вік (3-6 років) - важливий період у житті дитини. У цьому віці відбуваються значні зміни у фізичному та психічному розвитку дитини. Пізнавальна діяльність значно підвищується: розвивається сприйняття, образне та логічне мислення. Розвитку пізнавальних здібностей сприяє формування смислової пам'яті та довільної уваги. Протягом цього віку, у дітей розвиваються просторові уявлення, які відіграють важливу роль у загальному житті дитини. Інтенсивний розвиток усіх функцій і розширення кола практичної діяльності формують пізнавальну установку дошкільника до навколишньої дійсності [23].

Дошкільнята засвоюють мову емоцій, виражаючи найтонші відтінки переживань у соціально прийнятих формах через міміку, посмішку, жести, позу, рухи та інтонацію голосу. З іншого боку, діти вчаться придушувати бурхливі емоційні прояви. Вони не тільки вчаться краще контролювати вираження своїх емоцій і висловлювати їх культурно прийнятими способами, але й свідомо використовувати їх, щоб інформувати інших про свої почуття та впливати на них. Діти дошкільного віку дуже емоційно вразливі і реагують на все незвичне, яскраве та незвичайне. Як правило, здорові діти керуються позитивними емоціями, відчувають себе веселими, життєрадісними. Багато речей навколишній дійсності викликають у них почуття інтересу та радості.

Поведінка та емоційні прояви дитини у дошкільному віці є важливими індикаторами для розуміння її внутрішнього світу та свідчать про її психологічний стан, особистісне благополуччя та потенціал розвитку. Інформацію про рівень емоційного благополуччя дитини надає емоційний фон, який може бути позитивним або негативним. Негативні емоції можуть призвести до депресії, перепадів настрою та розгубленості. Однією з причин таких емоційних станів у дітей може бути підвищений рівень тривожності.

Тривожність - це емоційний настрій, в якому переважають почуття занепокоєння і страху через те, що дитина зробить щось не правильно, розвивається разом з багатьма нерозв'язанми страхами, що беруть свій початок у більш ранніх роках. Тривога також виникає в результаті закріплення в емоційній пам'яті сильного страху при безпосередньому зіткненні з чимось небезпечним або дійсно загрозливим для життя. Висока тривожність дітей дошкільного віку може бути спровокована низкою ситуації, таких як розлука з батьками, раптові зміни у звичайному середовищі або вступ до дитячого садка. Основними факторами, що сприяють формуванню тривожності у дітей дошкольного віку є порушення сімейних і дитячо-батьківських відносин, несприятливі наслідки соціальних контактів і впливів навколишнього середовища, а також індивідуальні особливості розвитку дитини.

Багато що залежить від того, як батькі спілкуються зі своїми дітьми. Іноді вони також можуть сприяти формуванню тривоги у дитини своїми особистісними рисами, такими як занепокоення, недовіра, тривожність і невпевненість у собі. Встановивши емоційний контакт із дитиною, батьки вселяють свої страхи в синів чи дочок, тобто сприяють формуванню у них тривожності. Часто причиною тривожності є сама мати, яка надмірно опікується своєю дитиною, або інші дорослі, які обмежують активність і самостійність дитини.

Надмірна суворість з боку батьків та вихователів також сприяє появі страху. Коли спілкування між дорослими і дітьми є авторитарним, діти втрачають впевненість у своїх власних силах, постійно бояться негативних оцінок, тобто відчувають тривогу, яка закріпляється та переростає в тривожність. Це приводить до формування невпевненості в собі, що є одним із прояв низької самооцінки. Дослідження, що вивчають взаємозв'язок між самооцінкою і рівнем тривожності показали, що тривожні діти часто мають низьку самооцінку, що приводить до очікування невдач, емоційного дистресу. Тривожні діти чутливі до невдач, схильні відмовлятися від діяльності, яка викликає у них труднощі. Через страх перед невідомим вони не проявляють ініціативу. Вони вважають за краще не привертати увагу оточуючих до себе, не порушують дисципліну, прибирають іграшки. Таких дітей називають стриманими, сором'язливими. Однак їх зразкова поведінка, дисциплінованість, акуратність мають захисний характер і дитина зробить все, щоб уникнути невдачі.

Дитяча тривожність також спричинена особливостями ставлення вихователів в дитячому садку. Непослідовний вихователь викликає тривожність дитини тим, що не може дати можливість прогнозувати свою поведінку. Дитина розгублюється і не може вирішити що робити в тому чи іншому випадку, оскільки вимоги вихователя постійно змінюються, а поведінка вихователя продиктована його настроєм на даний момент.

Надмірні вимоги батьків також можуть сприяти виникненню ситуацій хронічної неуспішності. Виховання, засноване на зростаючих вимогах, з якими дітина не взмозі впоратися або намагається поратися самостійно, було визначено як причину тривоги.

Тривожні діти швидко втомлюються і виснажуються, через напругу, їм важко переключитися на інші види діяльності. Усі ці процеси впливають на розумовий, особистісний та емоційний розвиток дитини. Емоційне неблагополуччя дітей дошкільного віку значною мірою пов'язані з зростанням соціальної активності.

Дівчатка та хлопчики мають різну інтенсивність та рівень тривожності. У дошкільному віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчатка. Це залежить від ситуацій, які у них асоціюються з тривогою, як вони її пояснюють і чого бояться. І чим старші діти, тим помітніша ця різниця. Дівчата найчастіше асоціюють тривогу з іншими людьми. Вони бояться небезпечних людей. Хлопчики бояться нещасних випадків, фізичних травм, та покарання збоку інших людей, окрім батьків чи членів родини [2].

Дітей з тривожністю можна розділити на кілька груп відповідно їхніх характерних симптомів.

1. Невротичні діти. Вони найскладніші для психологічної роботи, оскільки проблема виходить за психологічні рамки. Крім того робота з психосоматичною тривожностю вимагає терпіння і впевненісті, яких зазвичай бракує психологам дитячих садків.

Завдання психологів - полягає в тому, щоб створити для дитини комфорту ситуацію, а також виявити та мінімізувати травмуючі фактори. Для таких дітей може бути корисним зображення їх страхів на малюнках, а також обійми з м'якими іграшками під час будь-якої активності.

2. Розгальмовані діти. Це емоційно збудливі, активні діти, які мають приховані глибокі страхи. Вони можуть порушувати дисципліну або навмисно виставляти себе на посміховисько, оскільки бояться зазнати невдачу і стати такими. Вони ніби намагаються заглушити свої страхи, підвищуючи активність. У них можуть бути легкі органічні розлади, які заважають їм успішно засвоювати нові знання у садку, а потім і в школі, тобто проблеми з увагою, пам'яттю та дрібною моторикою. Ці діти потребують доброти оточуючих, підтримки вихователів, батьків та однолітків. Потрібно створювати у них відчуття успіху та віри в себе. Їм потрібно надати простір для їхньої активності.

3. Сором'язливі діти. Зазвичай тихі та спокійні, вони бояться відповідати на питання, не піднімають руки, не проявляють ініціативи, вони не контактують з однокласниками, дуже старанні і серйозні. Вони бояться щось запитувати у вчителів і дуже лякаються, якщо вони підвищують голос. Переживають, якщо щось не зроблено, часто плачуть через дрібниці. Не заспокояться, поки не зроблять усе, що повинні були зробити. Із задоволенням спілкуються з психологом, виконують його завдання. Дорослі повинні їх підтримувати, пропонувати рішення у випадках труднощів, визнавати право дитини на помилку, частіше хвалити.

4. Похмурі, замкнуті та непривітні діти. Не реагують на критику, не шукають контакту з дорослими, уникають ігор, сидять осторонь. Вони нічим не цікавляться, можуть створювати проблеми на занятті, Здається, що вони ніби постійно від усіх чекають капостей.

Важливо, що, як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відкрито, а іноді навіть приховують їх. Таким чином, якщо дитина каже дорослому, що вона нічого не боїться, це необов'язково означає, що вона говорить правду. У більшості випадків це є проявом тривоги, яку дитина або не може, або не хоче визнати.

У дошкільному віці часто зустрічаються дві форми вираження тривожності:

1) відкрита, яка відрізняється свідомим переживанням, і проявляється у поведінці у вигляді тривожних станів і існує в наступних формах:

* гостра, нерегульована тривожність, що найчастіше дезорганізує людину;

* регульована і компенсована тривога, яка використовується як стимул для здійснення відповідної діяльності;

* культивована тривожність пов'язані з пошуком «вторинних благ» від власної тривожності;

2) прихована - це частіше тривога неусвідомлювана. Вона проявляється опосередковано через надмірний спокій, нечутливість до реальних негараздів і навіть заперечення їх, або через певну поведінку. У психологічній літературі такий прояв тривожності визначається, як «неадекватний спокій». У таких ситуаціях дитина, старанно приховуючи тривогу, виробляє певні методи захисту, які перешкоджають сприйняттю конкретних загроз у навколишньому світі та у власному досвіді.

Варто зазначити, що у деяких дітей у дошкільному віці спостерігається чергування відкритої тривожності з неадекватним спокоєм. Уцьому випадку «неадекватний спокій» виглядає як своєрідний тимчасовий «перепочинок» від тривоги, коли наслідки тривоги стають реальною загрозою для психічного здоров'я.

Спілкуючись з такими дітьми необхідно зацікавлювати їх, проявляти участь та дружелюбність. Також корисно приєднуватися до груп однолітків з однаковими інтересами [11].

Тривога як риса особистості - це песимістичне ставлення до життя в цілому, коли життя видається дитині сповненим небезпек і загроз. Виникнення та посилення тривожності пов'язане з нездатностю дитини задовольнити основні вікові потреби та їх розширення.

Тривога є природною частиною людського життя, але для дітей з тривожними розладами вона може стати серйозним викликом. Особливості дітей з тривожними розладами можуть впливати на їхній емоційний, психологічний та соціальний розвиток.

Важливо створювати їм підтримуючу середу, навчати емоційної грамотності та стратегіям справи зі стресом, щоб допомогти їм ефективно керувати своїми переживаннями.

1.3 Ігри як засіб профілактики тривожної поведінки дошкільнят

Причини формування тривожності дитини криються як у природних генетичних факторах психічного розвитку, так і в її соціалізації.

Якщо перший шлях формування тривожності важко модифікувати, то на другому шляху можна створити певні умови для подолання розвитку високого рівня тривоги в дитинстві.

Як встановлено в психологічній і педагогічній літературі, гра має винятково важливе значення для розвитку і є ключовим видом діяльності в дошкільному віці. Саме виходячи з цього, гру можна використовувати як метод корекції емоційного та поведінкового розладу у дітей в дошкільному віці. Гра дозволяє дітям легко подолати травматичний досвід, звільнитися від негативного стресу і таким чином подолати свою тривожність.

У галузі педагогіки та психології загально визнано, що гра має найголовніше значення для психічного розвитку дитини і є найважливішим видом діяльності для дошкільнят. Можливо, саме тому деякі дослідники переглядають місце гри в житті дітей. Ігри є універсальною формою діяльності, в яких відбуваються основні позитивні зміни в психіці і особистості дитини. Ігри визначають взаємини дитини з оточуючими, готують її до наступного вікового етапу і до нових видів діяльності.

Першорядне значення гри для розвитку дитини підтверджує той факт, що ООН проголосила гру невід'ємним і універсальним правом дітей. У багатьох дослідженнях гра визначається як дитяча праця. Це виглядає як спроба легітимізувати ігри та показати, що вони важливілише тоді, коли збігаються з тим, що є важливим у дорослому світі.

Подібно до того, як дитинство має внутрішнє значення і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і сенс. На відміну від роботи, метою якої є пристосування до вимог оточення і виконання конкретного завдання, гра не залежить від зовнішньої винагороди.

Для дітей гра - це спосіб орієнтуватися в світі, в часі і просторі, спосіб досліджувати предмети і людей. Через гру діти вчаться жити у світі. Гра допомагає дітям розкрити свою уяву, засвоїти культурні цінності та розвинути навички. Діти виражають свою індивідуальність через гру і наближаються до внутрішніх ресурсів, які є частиною їх особистості.

Гра - це місток між конкретним досвідом та абстрактним мисленням, де особливого значення набуває символічна функція гри. У грі дитина показує на сенсомоторному рівні за допомогою певного предмета, який є символом чогось іншого, те, що вона пережила до цього часу прямо чи опосередковано. Цей зв'язок може бути очевидним, а може і не бути. Так чи інакше, гра - це спроба дітей організувати досвід. Ігра асоціюється з тими рідкісними моментами в житті дітей, коли вони контролюють своє життя і відчувають себе в безпеці. Саме тому всебільшого значення набуває ігротерапія - ігровий метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей.

Ганна Фрейд почала використовувати гру для встановлення контакту з дітьми. Вона наголошувала на важливості побудови емоційного контакту між дитиною та вихователем, намагалася знайти несвідомі мотиви в творчій грі та дитячих малюнках. Після встановлення довіри вона пояснювала дитині прихований сенс дитячої гри.

Карл Густав Юнг і Ганна Фрейд стверджували, що для дітей дуже важливо розкривати і зміцнювати своє минуле. Вони також вважали, що гра є засобом звільнення дітей для самовираження. Тому ігрова діяльність дозволяла їм проникати безпосередньо в несвідоме дитини.

Поряд з активними іграми розвивалася і пасивна гра. Вона передбачає, що вихователь просто перебуває разом з дитиною і не обмежує її гру. Коли діти дізнаються, що їм дозволено робити в різноманітних видах діяльності, вихователі поступово стають більш залученими до дитячих ігор. Дитина бере на себе ініціативу в грі, а вихователь може дати просту інтерпретацію поведінки дитини. Діти мають можливість зняти тривогу, ворожість і невпевненість через гру, у власному темпі. Не зміст дитячої гри має значне емоційне та символічне значення, оскільки діти не обмежені у виборі іграшок, а роль вихователя полягає в пасивній участі в грі.

У процесі використання ігор діти часто розвивають стандартизовані об'єкти фантазії, які безпосередньо пов'язані з їхніми психологічними проблемами.

Девід Леві представляє три техніки ігрового звільнення, які відбуваються в ігрових кімнатах:

1) прості методи звільнення;

2) емоційне звільнення в стандартних ситуаціях;

3) емоційне звільнення шляхом відтворення в грі конкретних стресових ситуацій з життя дитини.

Випробувана Девідом Леві гра, яка надавала дітям конкретні стимулюючі ситуації, стала відома під назвою «структурована гра» завдяки Гоув Хембидж, яка продовжила роботу, розпочату Леві. Структуровані ігрові ситуації використовуються як стимули для створення умов для творчої та вільної гри дитини в процесі терапії. Педагогіка та психологія стосунків мають справу з поточними ситуаціями, почуттями та реакціями, не пояснюючи та не інтерпретуючи минулий досвід. Методика роботи з дітьми в цьому напрямку передбачає запрошення дітей до участі в іграх у присутності вихователя, але зведення їхньої участі до необхідного мінімуму і надання їм можливості вільно працювати. Право використовувати чи не використовувати ігровий матеріал надається дитині. Це підкреслює необхідність ставитися до дітей як до особистостей з внутрішньою силою і здатністю конструктивно змінювати свою поведінку.

Гіпотеза полягає в тому, що діти прийдуть до розуміння того, що вони є незалежними особистостями і можуть існувати в системі відносин з іншими людьми, кожен з яких має власні унікальні особливості. За такого підходу дитина має взяти на себе відповідальність за власний розвиток, а вихователь зосереджується на труднощах дитини, а не на власних проблемах [20].

Вірджинія Екслайн висуває низку вимог до ігрового процесу:

1) мати щиру повагу до дитини та інтерес до неї як до особистості;

2) бути терплячим і розуміти складний внутрішній світ дитини;

3) добре знати себе, щоб зберігати емоційну стабільність і служити найкращим інтересам дитини.

4) достатня об'єктивність та інтелектуальна свобода для формулювання та експериментальної перевірки гіпотез, а також гнучкість у пристосуванні свого мислення та відповідей до постійно зростаючих знань дитини про себе;

5) чутливість, емпатія, почуття гумору та легкість у спілкуванні.

Загальною метою різних принципів та методів гуманістичної психології та педагогіки є розвиток відносин, що дозволяють дітям реалізувати свій потенціал та вести більш конструктивне та щасливе життя як особистості так і членів суспільства.



Висновки до Розділу І

Питання тривожності займає особливе місце в сучасній науці. Завдяки теоретичному аналізу питання тривожності слід зробити висновок, що тривожність - це складне явище з різними видами та формами, частотою та ступенем прояву, які неможливо чітко оцінити, має як позитивну, так і негативну вагу на формування дитячої особистості.

У дошкільному віці діти здатні до досить тонкої відмінності емоційних станів людини, виявляють інтерес до внутрішнього світу, особистісних якостей дорослих і однолітків, чому значною мірою сприяють розвитку внеситуативних форм спілкування. Проте у дошкільнят тривожність перестала бути стійкою особистісною рисою і може бути оборотною за допомогою педагогічних та психологічних заходів.

Гра має давню історію та існує в різних формах. Навіть на сучасному етапі існують і продовжують розвиватися різні види активної та пасивної гри. Дитячу гру можна краще зрозуміти, якщо визнати її засобом комунікації.

У грі діти виражають себе більш безпосередньо, ніж у словах. Гра для дітей - це те саме, що слова для дорослих. Життєвий досвід дітей набагато більший, ніж той, який можна висловити словами. Тому діти використовують гру, щоб висловити і засвоїтите, що вони переживають.

Водночас гра для дітей є формою самотерапії для вирішення різноманітних конфліктів і проблем. У відносній безпеці гри діти можуть експериментувати з різними моделями поведінки. Удитячому сприйнятті гра дуже далека від несерйозних і розважальних занять, про які зазвичай думають дорослі.



Розділ 2. Емпіричні дослідження тривожності у дітей дошкільного віку

2.1 Діагностика рівня тривожності у дітей

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком дитини. Починається розвиток волі, внутрішня оцінка ситуацій, вчинків, дій. До кінця дошкільного віку у дитини формується готовність до навчання в школі. Тому актуальне питання ранньої психолого-педагогічної діагностики порушення у розвитку дитини, встановлення будови та функцій тіла, що фіксують затримку розвитку поведінки, очікуваного для віку дитини, з'ясування характеру перешкод на рівні тіла та навколишньому середовищі, що впливають на розвиток дитини [23].

Тривожність, яку дитина відчуває у зв'язку з певною ситуацією, визначається негативним емоційним досвідом. Високе значення тривожності говорить про низьку адаптацію дитини до даної соціальної ситуації.

Експериментальний розрахунок ступеня тривожності виявляє внутрішнє ставлення дитини до ситуацій і надає інформацію про якість її стосунків з однолітками і дорослими.

Існує кілька психодіагностичних методик для дослідження тривожності у дітей дошкільного віку:

- методика 1. Тест тривожності «Вибери потрібне обличчя». Автори Р. Теммпл, В. Амен, М. Доркі. Мета: виявлення наявності тривожності у дітей;

- методика 2. Методика «Паровозик». Мета: дослідження рівня тривожності у дошкільнят;

- методика 3. «Шкала тривожності дитини». Мета: виявлення наявності та виразності різних видів тривожності;

- методика 4. «Карта спостережень». Автор Д. Стотт. Мета: дослідження емоційного розвитку за результатами тривалого спостереження за дитиною;

- методика 5. Тест «Проективний малюнок людини». Автори К. Маховер, Ф. Гудінаф, Д. Харріс. Мета: вивчення емоційної сфери особистості.

Тест дитячої тривожності «Вибери потрібне обличчя», використовуваний у цій роботі, розроблений психологами М. Дорки, Р. Теммл, і В. Амен, дозволяє виявити тривожність стосовно ряду типових ситуацій при спілкуванні з дитиною.

Тест призначений для дітей віком 4-7 років. Матеріал тесту складається з 14 карток з малюнками розміром 8,5Ч11 см, на яких зображені ситуації з життя дитини дошкільного віку, які можуть підвищіти рівень тривожності. Кожен малюнок має два варіанти: один для дівчаток (із зображенням дівчинки) і один для хлопчиків (із зображенням хлопчика).

Обличчя дитини не малюється, дається лише контур голови. До кожного малюнка додаються два додаткових зображення голови дитини, точно такого ж розміру, як контур обличчя на малюнку: на одному - обличчя що сміється, а на іншому - сумне обличчя. Неоднозначні малюнки, отримані за допомогою цієї методики, мають переважно «проективне» навантаження. Значення, які діти надають цим малюнкам, вказують на типові емоційні стани в подібних життєвих ситуаціях.

Після показу дитині малюнків експериментатор дає наступні інструкції.

Картка 1. Гра з маленькими дітьми: «Як ти думаєш, яке у дитини буде обличчя, веселе чи сумне? Він (вона) грає з малюками».

Картка 2. Дитина, мати і немовля: «Як ти думаєш, яке обличчя буде в цієї дитини: сумне чи веселе? Він (вона) гуляє зі своєю мамою і малюком».

Картка 3. Агресія: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?»

Картка 4. Одягання: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) одягається».

Картка 5. Гра з старшими дітьми: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) грає зі старшими дітьми».

Картка 6. Укладання спати наодинці: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) йде спати».

Картка 7. Умивання: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) у ванній».

Картка 8. Догана: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне?»

Картка 9. Ігнорування: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?»

Картка 10. Напад: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне?»

Картка 11. Прибирання іграшок: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) прибирає іграшки».

Картка 12. Ізоляція: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне?»

Картка 13. Дитина і батьки: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) зі своїми мамою і татом».

Картка 14. Їжа наодинці: «Як ти думаєш, яке обличчя у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) їсть».

Тестування проводиться з кожною дитиною окремо. Вибір дитини та її усні поясненняння фіксуються у протоколі, який має бути підготовлен заздалегідь.

Експеримент було проведено на базі дитячого садка Теремок. Учасниками експерименту стали 12 вихованців старшої групи.

На основі отриманих даних розраховується індекс тривожності (ІТ) дитини за формулою: ІТ = (кількість негативних значень/14) ?100%.

Від значення ІТ діти поділяються на групи з високим значенням тривожності (>50%), із середнім - (20-50%) та з низьким - (0-20%).

Поряд з кількісним тестуванням проводиться якісний аналіз тривожності, при якому вивчаються висловлювання дитини, які фіксуються в окремій графі протоколу. На основі якісного аналізу робиться висновок про якість спілкування дитини з людьми і слід, який він залишає в душі дитини.

Результати тестування наведені в наступній таблиці.

№	Ім'я	Розрахунок	ІТ
1	Кирило Д.	ІТ =6:14*100%	42,8
2	Олександр З.	ІТ =1:14*100%	7,1
3	Микита Н.	ІТ =4:14*100%	28,5
4	Данило О.	ІТ =5:14*100%	35,7
5	Артем Т.	ІТ =7:14*100%	50
6	Єгор С.	ІТ =5:14*100%	35,7
7	Анастасія Т.	ІТ =3:14*100%	21.4
8	Віалетта О.	ІТ =4:14*100%	28,5
9	Єлизавета Б.	ІТ =1:14*100%	7,1
10	Мілана Н.	ІТ =2:14*100%	14,2
11	Кароліна З.	ІТ =1:14*100%	7,1
12	Анна І.	ІТ =3:14*100%	21.4

Таким чином: із 12 дітей, що приймали участь у тестуванні, виявлено 8 дітей з середнім рівнем тривожності і 4 дитини з низьким рівнем тривожності.

Найвищий рівень тривожності спостерігається в ситуаціях, змодельованих на основі дитячих стосунків. Найижчий рівень тривожності спостерігається в малюнках, що моделюють стосунки між дитиною і дорослим та в ситуаціях про повсякденну поведінку.

Інтенсивність тривоги, її рівень має ґендерні відмінності. У дошкільному періоді дитинства хлопчики тривожніші, ніж дівчата. Найчастіше такий стан речей залежить від цього, якими ситуаціями опосередкована тривога, що вона пояснює. Так, у дівчаток дошкільного віку тривога пов'язана із стосунками з друзями, рідними, вихователями. У хлопчиків тривожність більшою мірою пов'язана з наявністю фізичного впливу - травмами, нещаснимі випадками, покараннями від батьків чи вихователів [1].

2.2 Профілактика та корекція дитячого страху

Профілактика дитячих страхів має починатися з чистоти сімейного життя, адже за цим стоїть як духовний розвиток дитини, так і її психічне здоров'я. Важливі, безумовно, мирні та гармонійні стосунки батьків. Однак, що робити, коли дитина вже боїться?

Звідки беруться страхи:

1. Тривожна турбота. Коли дорослі занадто емоційно попереджають дітей про небезпеку, наприклад: «Впадеш», «Буде боляче», «Постраждаєш», тощо. Психологи рахують, що дитину лякає реакція батьків, а не сама ситуація. Адже діти можуть розрізняти тривожні звуки, інтонації та загальне збудження в голосах дорослих. Якщо вони почують страх у вашому голосі, то відчують паніку.

2. Залякування. Типовим фактором дитячого страху є навмисне залякування з боку дорослих. Батьки використовують уявні персонажі, щоб втихомирити дітей. Наприклад, «Бабай у шафі» та «Баба Яга під ліжком», особливо коли темно і важко розгледіти силуети кожного з них, але легко уявити.

3. Надмірна опіка. Надмірна батьківська опіка підкреслює вразливість і незахищеність дитини. Як наслідок, дитина втрачає незалежність і відчуття здатності подбати про себе. Як наслідок, діти перебільшено реагують на звичайні речі і не вважають себе здатними протистояти.

4. «Білий шум». Коли діти граються на килимі поруч з батьками, які дивляться новини, вони припускають, що діти нічого не розуміють. Однак шквал негативних новин закарбовується в дитячій пам'яті. Їм необов'язково розуміти значення слів. Слуховий і зоровий аналізатори працюють і так. Незміцніла психіка дитини не може впоратися з такою великою кількістю інформації. Тому страшні звуки і образи з'являються уві сні у вигляді кошмарів.

Зазвичай в основі страху лежать реальні життєві конфлікти. Сімейні конфлікти, авторитарне виховання, брак уваги, тілесні покарання, надто суворе виховання в сім'ї та дитячому садочку, відсутність соціалізації - все це «зашифровано» у страхах.

Способи впоратися з дитячими страхами:

1. Додайте емоції. Цікавість, сміх і здивування - все корисно. Поговоріть про щось цікаве про персонаж вашого страху і представте його в цікавій формі.

2. Малювання страху. За допомогою арт-терапії дитина розкриває глибину страху, її деталі та основу. Малюнок неодмінно роз'яснюють. Потім перетворюють «потвору» на хорошого чи смішного об'єкта.

3. Упорядкування казки. Попросіть дітей пояснити свої страхи, замінивши їх казковими історіями. Потім попросіть їх створити позитивну історію, в якій вони перемагають потвор або дружать з ними. Дайте дітям силу і рішучість, а неслабкість і боягузтво.

4. Постановка лялькового театру. У такому способі самовираження вони мають змогу виплеснути свої почуття та самостійно вирішити внутрішні конфлікти. Дитина кидає виклик ролі: бути «монстром» корисно. Поступово вона виробляє соціально схвалювані моделі поведінки. Варто переказати цю історію. Варто зробити сюжет «Що станеться, якщо…»: спочатку нехай син чи дочка проговорить найгірший варіант, який мерехтить. А потім програйте позитивний варіант подій.

5 Лікування кольором. Посилення цілющіми ароматами, зокрема, може зменшити загальну тривожність. Обирайте кольори, які є комфортними, заспокійливими для дитини, та облаштовуйте дитячу кімнату (особливо ліжко) відповідно до побажань дитини.

6. Формування спілкування дитини з однолітками, якщо дитина побоюється невдач і окриків. Якщо вона щось не почула але не зрозуміла, то їй необхідно пояснити, що не все, що говорять її однолітки, відноситься саме до неї, і що люди іноді діють без наміру завдати болю.

7. Зменшення чутливості стосовно лякаючого об'єкта, пояснивши дитині, що являє собою предмет: собака або темрява, як він влаштований, звідки береться. Необхідно давати відповідні віку і розвитку дитини пояснення.

8. Емоційні гойдалки. Принцип гойдалки - це перехід від одного стану до іншого, який є протилежним емоційному процесу. Гойдалки - це почерговий перехід від небезпечного стану до безпечного. Найпростіший приклад емоційної гойдалки - підкидання дитини на руках. Дитина летить без будь-якої підтримки і або відчуває себе в небезпеці, або потрапляє в обійми дорослого, який є символом захисту.

9. Гармонізувати стосунки дітей у сім'ї. Це те, над чим в першу чергу мають працювати самі батьки. Неможливо допомогти дитині, якщо у сім'ї є якісь фактори, що сприяють виникненню нових страхів у дітей. Головним є зрозуміти батькам, які дії можуть принести користь, а які шкоди.

Правила роботи із тривожними дітьми.

1. Уникайте дії, які передбачають конкуренцію або швидкість.

2. Ні з ким не порівнюйте дитину.

3. Якомога частіше використовуйте тілесний контакт та вправи на розслаблення.

4. Підвищуйте самооцінку дитини та частіше хваліть її.

5. Найчастіше звертайтесь до дитини на ім'я.

6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, бути у всьому прикладом дитині.

7. Не пред'являйте дитині завищених вимог.

8. Будьте послідовним у вихованні дитини.

9. Намагатеся робити дитині якнайменше зауважень.

10. Використовуйте покарання лише як крайній засіб.

11. Не карайте дитину, принижуючи її.

Діти зможуть впоратися з переживаннями самостійно, але тільки в випадку, якщо в сім'ї панує позитивний настрій і батьки не говорять постійно про хвороби або можливість того, що з їхніми дітьми може статися щось погане. Можна сказати, що постійна присутність страху призводить до того, що він поглинає особистість. Тривале відчуття страху негативно впливає на здоров'я і розвиток дитини [4].

2.3 Поради батькам і педагогам щодо боротьби з тривожністю дітей у дитячому садку та сім'ї

Особливу роль у подоланні тривожності грає сім'я, але найбільшу роль для дитини представляють батьки - це найчастіше найзначніші дорослі. Від способу спілкування, вибудованої взаємодії, стилю виховання залежить успішне подолання і корекція тривожних станів дитини. Тому батькам рекомендовано у спілкуванні з тривожною дитиною дотримуватися низки правил та установок:

1) не застосовувати громадські зауваження та осуд;

2) довіряти дитині і приймайти її такою, яка вона є;

3) не використовувати порівнянь з іншими дітьми;

4) відзначати особисті успіхи дитини, навіть якщо вони зовсім незначні;

5) заслужено хвалити дитину при кожному слушному випадку, публічно розповідати та показувати його досягнення;

6) не помічати помилки, можливі промахи та невдачі, відзначаючи, що спочатку не все і не у всіх виходити;

7) тривожній дитині не треба робити багато зауважень;

8) завжди підбадьорювати у всіх починаннях, давати позитивну оцінку;

9) ніколи не використовувати образи, що принижують особу та гідність дитини, навіть якщо гнів великий чи дитина дійсно серйозно нашкодила;

10) не можна загрожувати дитині наказаннями: наприклад, «Піду від тебе!», «Замовкни, або рот заклею!», «Віддам тобе дядьку!»;

11) частіше необхідно використовувати тактильний контакт, оскільки прикмети батьків допоможуть тривожній дитині знайти почуття впевненості та довіри до світу;

12) при спілкуванні з дитиною, в жодному разі не можна підривати авторитет інших значущих йому людей. Не можна казати: «Багато ваші вихователі розуміють!», «Нічого свою виховательку слухати!», «Батько нічого доброго не порадить»;

13) дитині необхідно вибрати заняття, щоб вони приносили йому радість і він не відчував себе ущемленим;

14) у сім'ї слід дотримуватися послідовного стилю виховання, не створювати коаліцій, бути дружніми;

15) не можна забороняти дитині без жодних причин те, що було дозволено раніше.

Позитивний емоційний контакт з батьками особливо важливий для дітей на всіх етапах розвитку. Він має фундаментальне значення для психічного здоров'я дитини. Щоб не нагнітати ще більше страхів, а зменшувати їхній рівень, необхідно:

* перш за все любити дітей і приймати їх такими, якими вони є;

* захищати дітей від страху через сімейні конфлікти, батьківську недбалість і брак любові;

* розпізнавати дитячі страхи, виявляти увагу та розуміння, допомагати дітям звільнитися від страху;

* створити психологічно безпечний простір для дитини вдома і в суспільстві;

* терпляче пояснювати дитині те, чого вона не розуміє;

* не принижувати гідність дитини частими покараннями;

* не ставити перед дитиною надмірних вимог або нестерпного тягаря;

* формувати і постійно підтримувати високу самооцінку дитини.

Як не треба поводитися батькам з дітьми, які відчувають страх.

1. Використовувати методи залякування та покарання з метою виховання.

2. Перевантажувати фантазію і уяву малюка казками та історіями, що лякають його.

3. Передавати свій страх дитині.

4. Не жартувати з дитячих страхів, не поглиблювати їх, заганяючи в глибину дитячої душі.

5. Ніколи не соромити свою дитину за страх. Сором і страх взаємопов'язані. Під впливом глузувань із почуття сорому дитина починає приховувати страх, але вона не зникає, а посилюється. Прагнучи позбутися його дитина вдасться до дій, які закріпляться як шкідливі звички.

6. Ніколи не залишати дитину одну в незнайомій їй обстановці. Дитина досліджує невідоме лише поряд із дорослим.

Тривога - це результат впливу численних факторів на емоційний бік дитині: батьківське ставлення, стиль виховання, соціометричний статус, особисті якості дитини, стрес, спосіб педагогічного впливу в дитячому садку. Тому педагогам у дитячому садку в контакті з психологом та батьками необхідно підтримувати тривожних дітей, звертати увагу на їх ресурси та якості, що дозволяють впоратися з тими завданнями, які ставить перед ними життя.

Рекомендації вихователям дітей, які мають страх.

Вже на початку навчального року необхідно встановити тісний контакт із батьками своїх вихованців, записати їхні побажання. Зафіксувати й власні уявлення проблеми кожної конкретної дитини.

1. Коли у групу приходять нові діти, дати можливість іншим вихованцям самостійно пояснити правила поведінки у дошкільному установі.

...