Теоретичні засади фасилітації інтеграційних процесів у психології в контексті співпраці України та ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України

Теоретичні засади фасилітації інтеграційних процесів у психології в контексті співпраці України та ЄС

Завгородня Олена Василівна

Доктор психологічних наук

Вступ

Інтеграція України до Європейського дослідницького простору є частиною імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (відповідно до статей 375-376 Угоди про співробітництво про між Україною та ЄС у сфері науки і технологій). Зазначена угода націлена на створення та реалізацію міжнародних наукових програм, розробок та інновацій, сприяння вільному переміщенню дослідників, знань і технологій, підтримку реформування та реорганізації системи управління науковою сферою та наукових установ, участь в програмах ЄС з досліджень та інновацій [41]. Процес інтеграції української науки до ERA, дорожня карта якого була затверджена ще у 2018 році Колегією МОН [36] та оновлена в 2021р, відбувається зокрема, у таких напрямках: оптимальної транснаціональної кооперації та конкуренції, гендерної рівності у дослідженнях, оптимального обміну та трансферу наукових знань, міжнародної кооперації. При розробці вказаного документу широко використовувалися досвід Австрії та Естонії щодо інтеграції до ERA [40].

Загарбницька війна, розв'язана рф проти України, стимулювала нові форми міжнародного наукового співробітництва, посилення міждисциплінарної взаємодії наук й науково обгрунтованих практик з метою розв'язання глобальних проблем, розвиток ідеї самодостатньої загальноєвропейської інноваційної екосистеми. В реалізації цієї ідеї центральне місце відводиться європейському дослідницькому простору. ERA також грає важливу роль в русі ЄС до його стратегічних цілей: стратегія розумної спеціалізації, місійно-орієнтована інноваційна політика та партнерства для регіональних інновацій.

Враховуючи стратегічні плани та цілі ЄС, важливим є використання можливостей розширення співпраці між Україною та ЄС у сфері досліджень та інновацій в умовах військового стану та післявоєнного відновлення. Зростання присутності України в ERA сприятиме її післявоєнному інноваційному зростанню та розвитку науки в довгостроковій перспективі.

Отже, важливим є окреслення методологічних та організаційних аспектів європейської наукової інтеграції в контексті можливостей розширення співпраці між Україною та ЄС у сфері психологічної науки та інноваційних практик. Інтеграція України до ERA відкриває додаткові можливості для розвитку національної дослідницької системи за рахунок комунікації між українськими вченими та дослідниками з країн ЄС, спрощення доступу до публікацій, відкритих наукових даних і знань, запровадження державної підтримки інноваційної діяльності та нових процедур передачі знань, захисту та ефективного використання інтелектуальної власності. Важливим є використання «вікна можливостей» для розширення співпраці між Україною та ЄС у сфері досліджень та інновацій. Євроінтеграційні прагнення України, надання нашій державі статусу кандидата в ЄС, потреба у допомозі з боку ЄС у післявоєнній відбудові актуалізують завдання прискорення інтеграції в ERA. Для України інтеграція до ERA є інструментом поглиблення співпраці з науковою спільнотою ЄС та адаптації до стандартів і норм Європейського Союзу у сфері науки й інновацій. Держава забезпечує інтеграцію національного дослідницького простору до ERA відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». В програмі політики ERA визначаються пріоритетні галузі для спільних дій, преференції щодо інвестицій і реформ, вводиться спрощена координація та моніторинг. Викладено 20 конкретних дій ERA на період 2022-2024 рр., зокрема активізувати відкриту науку, в тому числі через Європейську хмару відкритої науки (EOSC).

Відкрита наука (Open Science) - це рух, спрямований на те, щоб зробити наукові дослідження (включаючи публікації, дані, фізичні зразки та програмне забезпечення) доступними для всіх верств суспільства, як для аматорів, так і для професіоналів. Відкрита наука - це прозорі та доступні знання, якими обмінюються та розвиваються через мережі співпраці. Рух включає такі практики, як публікація відкритих досліджень, впровадження кампаній з відкритого доступу, заохочення науковців до практики відкритих наукових досліджень, більш широке розповсюдження та участь у науці; спрощує публікацію, описи та продаж наукового знання. «Відкрита наука» керується шістьма принципами: відкрита методологія; відкрите джерело; відкриті дані; відкритий доступ; відкрите рецензування; відкриті освітні ресурси. Аргументи на користь використання відкритої науки зазвичай зосереджуються на цінності підвищення прозорості досліджень. Публікація звітів і даних про дослідження у відкритому доступі дозволяє провести ретельну експертну оцінку. Відкрита наука зробить науку більш відтворюваною та прозорою. Державне фінансування досліджень розглядається як одна з головних причин забезпечення відкритого доступу до наукових статей.

Відтворюваність в сфері психологічної науки все частіше ставиться під сумнів. Ця проблема була описана як «криза відтворюваності». Зокрема, більше половини дослідників в сфері психології не змогли відтворити власні дослідження [36]. Підходи Open Science пропонуються як один із способів підвищити відтворюваність роботи, а також запобігти маніпуляції даними. Відкритість посилює вплив науки за допомогою використання цифрових ресурсів, сприяє розв'язанню складних питань, інноваціям і соціальній вигоді шляхом підтримки та зміцнення дослідницької діяльності.

Отже, фрагментація європейської науково-технологічної системи була визначена як основна проблема, і були зроблені спроби створення більш широкого, єдиного підходу до європейської наукової політик Розроблено організаційну, правову та методологічну основу кооперації дослідників країн -учасниць. Інтеграція психологічних досліджень України та дотичних до них практик до ERA та інших європейських структур є не лише організаційним викликом, але також передбачає розв'язання низки методологічних проблем. Проблема теоретико -методологічної інтеграції в психології стає все більш гострою, для її вирішення необхідна широка і дієва кооперація вчених усього світу. Інтеграція може допомогти подолати серйозну кризу, пов'язану з невдачею реплікації. Відповіддю дослідників на цей виклик є рухи відкритої науки та інтеграції психологічного знання, і обидва напрямки можуть підвищити прогностичну цінність психологічних теорій та сприяти подоланню кризи.

За останнє століття психологія надзвичайно розширила коло своїх інтересів, охопивши практично всі сфери життя. Зросли технології та досвід, специфічні для кожної галузі; в процесі спеціалізації відбулося певне відокремлення сфер одна від одної. Сучасна психологія - це сукупність роз'єднаних галузей науки та практики з різними мовами, методами та способами поширення інформації. Діапазон визначень предмета психології коливається від вкрай суб'єктивних, проблематичних щодо верифікації до переважно об'єктивних, але таких, що призводять до редукції і втрати специфіки психології. Це стає перешкодою для розвитку психологічної науки та її ефективного використання. Важливими соціальними факторами, що актуалізують інтеграцію психології, є глобалізація та широке включення психології в практику. Інформаційний обмін, потреби практики, необхідність розробки єдиних стандартів професії актуалізують пошук загальнонаукового контексту психології, стимулюють як спонтанні, так і цілеспрямовані інтеграційні процеси. Теоретичні надбання сучасної психології стають все більш різноманітними. Потреба в розробці засобів, які дали б змогу узгодити різні психогенетичні, психотехнічні та психотерапевтичні концепції, стає все більш актуальною. Постає питання про наявні моделі інтеграційного процесу та можливості їх реалізації.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань - визначення чинників актуалізації інтегративного метатеоретизування в психології; з'ясування спрямованості, форм та інструментів фасилітації інтеграційних процесів на метатеоретичному рівні психологічної науки. Методологія дослідження базується на загальнонаукових принципах дослідження, методах аналізу, моделювання, узагальнення та систематизації.

Фрагментованість психології в контексті сучасної пізнавальної ситуації

Зміни реальності ХХІ ст. вимагають і нових способів її опису. Соціогуманітарне знання в цілому і психологічне, зокрема, не встигає реагувати на появу нових соціокультурних та психологічних процесів і явищ, їх зростаючу динаміку. Сучасна пізнавальна ситуація може бути охарактеризована через такі тенденції: зростання між- та трансдисциплінарних досліджень; інтерес до маргінальних, менш опрацьованих в культурі тем; інтерес до латентних ліній пізнання, до різних інтелектуальних традицій; розвиток гуманітарної методології; зростання виявів складності, різноманіття й невизначеності в різних сферах життя, науки і культури; низку явищ, які отримали назву «turns» («повороти», «зсуви»); міждисциплінарної інтеграції знання, зростання впливу постнекласичного ідеалу раціональності, принципів мережі в організації знання, поліпарадигмальності тощо [1; 3; 4 та ін.].

Для сучасних соціогуманітарних наук властиві такі тенденції:

• тенденція до притишення парадигмальних воєн; толерантність до інших пізнавальних логік, констатація поліпарадигмальності сучасного соціогуманітарного знання, прийняття наявного різноманіття позицій, спроби взаємоузгодження ідей, обгрунтування категорій міжпарадигмального діалогу, комунікативної раціональності; поєднання різних пізнавальних практик, їх взаємодоповнювальність, а також «змагальність» і взаємодія в формі діалогу і критичного осмислення;

• взаємодія природничих та соціогуманітарних наук, когерентність досліджень, збільшення впливу гуманітарного компонента, обгрунтування специфічних рис, властивих гуманітарному знанню; визначення спільного і відмінного в природничо-науковому та гуманітарному еталонах пізнання;

• застосування методів, базованих як на строгій логіці, так і на науково-творчій уяві (методи апроксимації, історичної реконструкції); проведення міждисциплінарних проблемно-орієнтованих досліджень, предметом яких є складні саморозвивальні системні об'єкти, що вивчаються в окремих науках фрагментарно;

• ревізія погляду на суб'єкта пізнання (дослідника), визнання взаємодії зовнішнього світу з внутрішнім світом суб'єкта пізнання в процесі дослідження і необхідність розгляду цієї взаємодії як чинника впливу на процес і результати пізнання з метою адекватного прочитання вже наявних моделей досліджуваних явищ та кращого їх розуміння; зокрема, це стосується впливу контексту, цінностей, методу дослідження: а) контекстність пізнання; необхідність врахування контексту у процесі дослідження, а також врахування реконструйованих культуральних, субкультуральних і ситуативних контекстів для трактування вже наявних моделей реальності; б) визнання ціннісної зумовленості пізнання; в) врахування впливу методу на формування моделі реальності (обраний метод, фокусуючись на певних аспектах реальності, яскраво їх репрезентує, залишаючи інші аспекти невиявленими або «в тіні»);

• створення особливих стратегій дослідження на основі нових інформаційних технологій, зокрема методів комп'ютерного моделювання (що дають змогу уникнути втручання в хід розвитку досліджуваних явищ);

• тенденція врахування у дослідженнях культурно-символьної мережі людського досвіду; залучення ідей космогенезу, коеволюції, мережі взаємозвязків, єдності всесвіту, діалогу, синергетики, історизму, ймовірнісного розвитку; створення багатовимірної загальнонаукової картини світу;

• розрізненість наукової спільноти, де дослідники спираються на різні базові ідеї та метафори та порушення спадкоємності пізнання (зокрема, може бути протистояння або взаємне несприйняття дослідників-«традиціоналістів» та «інноваторів»);

• криза універсалізму в соціогуманітарному знанні, постколоніальна та гендерна критика, утвердження емік-підходів, WEIRD-проблема.

Зміни соціокультурної та пізнавальної ситуації спричинюють необхідність постійного самооновлення психологічної науки і практики, нових трансформаційних стратегій, рефлексії та самоосмислення.

Стан психології: актуальні виклики. Важливу роль в історії психології зіграла позитивістська методологія, зокрема, для конституювання психологічного знання, проте вона виявилася недостатньою для осягнення багатовимірної психологічної феноменології і несприятливою для вивільнення психології від сумнівів у власній науковості (чи є наукою і якою мірою?), позиції мігранта та само оплакування [45]. Значна частина дискусій про статус науковості психології пов'язана з питанням про те, на який еталон (природничо-науковий або гуманітарний) їй слід орієнтуватися і яким критеріям науковості відповідати. На думку Я. Вальсінера, психологія - «самооплакувальна» наука, вона не може прийняти себе, бореться із власною ідентичністю, намагається жити за стандартами, узятими з інших наук [31]. А. Тоомела вважає, що є кілька важливих і теоретично обґрунтованих методологічних принципів, які можна знайти в довоєнній психології (переважно в континентальній Європі), але які зникли із сучасної психології. Майбутню психологію, на його думку, можна будувати з розумінням того, що не все нове краще за старе і не все, що зникло в історії психології, зникло з раціональних причин; а методологічне мислення деяких довоєнних психологів, можливо, набагато випереджало нинішні панівні у психології тенденції. Можливо, сумніви в статусі психології багато в чому зумовлені застосуванням природничо-наукових норм для оцінки галузі, яка є значною мірою гуманітарною. Такої думки дотримуються представники новоствореної культурної психологіі, які розглядають психологію як науку про способи людського буття. Буття відноситься до процесу існування - через побудову людського світу тут, а не до онтологічного стану. Цей напрям має свої джерела в працях Лева Виготського, Джорджа Герберта Міда, Анрі Бергсона, а також в традиціях холістичної та гештальт-психології. Новостворений напрям утверджується як наука про специфічно людські способи існування на відміну від бігевіоризму, який домінував у психології протягом більшої частини 20-го століття та його наступника у формі когнітивізму. Специфічно людські способи взаємодії опосередковані культурою. Люди створюють, відновлюють, винаходять складні культурні інструменти для життя, розваги та роботи, а також засоби для того, щоб робити інші інструменти. Люди винаходять релігійні, економічні та правові системи; створюють витончені засоби естетичної насолоди; вони мають можливість сконструювати особисту, групову чи національну ідентичність, яка може бути покликана узаконити вбивство сусідів чи самогубство. На думку представників культурної психології, психологічна наука має починати з осягнення феноменів вищих психологічних проявів, а потім дивитися на те, як їх нижчі аналоги реорганізуються згори. Такі дослідження неминуче міждисциплінарні та пов'язують психологію з антропологією, філософією, соціологією, історією та біологією розвитку [29].

Я. Смедслунд вважає, що психологія не може бути об'єктивною емпіричною наукою через те, що на її об'єкт дослідження впливають соціальні взаємодії, включаючи сам експериментальний процес; отримувані дані є більш псевдоемпіричними, ніж емпіричними; досліджувані процеси носять незворотний характер; число незалежних змінних надто велике, щоб зробити обґрунтовані висновки про причини явища. Криза покладання на позитивістську методологію також виявляється у недостатності лише екстраспективного опису явищ. Людину можна вивчати як об'єкт спостереження, проте результати пізнання будуть поверхові; розуміння людини передбачає діалог, ставлення «ти, співбесідник», а не погляд як на «механічний об'єкт або дзеркало проєкцій». Психологічне пізнання людини має специфічні гуманітарні характеристики: аксіологічність, надання сенсу, культуральна контекстність, рефлексивний характер, процесуальність, текстуальна та лінгвістична орієнтованість. Є сумніви, чи адекватно застосування природничо-наукових норм для оцінки наукового статусу психології; чи необхідною є ревізія критеріїв науковості.

Більшість дослідників бачать сутність кризи у відсутності в психологів узгоджених позицій щодо майже всіх значних питань психології. Фрагментарність, парадигмальна розрізненість психологічного знання перешкоджає розвитку, використанню та авторитетності психології. В психології є надмірність фактів, зауважує S. B. Sarason, проте немає контексту всеохоплюючої концепції, в якому можна було б розташувати ці факти [24]. П. Мель відзначає, що в психології спостерігається дефіцит кумулятивного ефекту на відміну від таких наук як молекулярна біологія, генетика [19]. соціогуманітарний європейський інтеграція психологічний

G. R. Henriques так характеризує стан психології: 1) відсутнє узгоджене визначення психології; 2) немає загальноприйнятого визначення її предмета; 3) широке поширення понять, які змістовно перетинаються; 4) велика кількість парадигм, що ґрунтуються на фундаментально відмінних (різних) епістемологічних підставах; 5) вузька спеціалізація стає все більш домінантною на шкоду генералізації і, таким чином, проблема фрагментації тільки зростає.

В умовах фрагментованості велика кількість отриманих в емпіричних дослідженнях фактів призводить до дезорієнтації дослідника внаслідок неможливості їх інтеграції в рамках теорії більш високого рівня абстракції, що починає негативно позначатися на розвитку галузі знання в цілому.

Найважливішими соціальними чинниками, що визначають динаміку інтеграції в психології є глобалізація (посилюється професійне спілкування, виникає необхідність єдиних стандартів професії) й широке включення психології в практику. В сфері практичних застосувань психології вже встановилася традиція еклектичного використання елементів різних теорій, що породжує і тенденцію до осмислення співвідношення теорій. Інформаційний обмін, потреби практики, необхідність розробки єдиних стандартів професії стимулюють стихійні інтеграційні процеси.

Зумовлена перевагою екстенсивного розвитку (щодо інтенсивного) фрагментованість (сегментованість, секторизація) психології на сьогодні стає перепоною для інтрадисциплінарної міжгалузевої взаємодії, гальмує формування трансверсальних компетентностей психологів, призводить до зменшення їх можливостей широкого бачення, осягнення перспектив, і як наслідок - до гальмування прогресу психології в цілому. Сегменти, фахові сектори, як правило, становлять закриті спільноти практик, які характеризуються своїми мовами, технічними пристроями, традиціями, стандартами та ритуалами зі зростаючим взаємним відокремленням. Це перешкоджає використанню знань, накопичених і капсульованих в окремих секторах, для ампліфікації й розвитку психологічного знання та прогресу психології в цілому [23].

Фаховий прогрес як акумуляція знань, досвіду та досягнень відбувається переважно екстенсивно, в межах роздроблених спеціалізованих сфер інтересів. Це відбувається через прогресуючу диференціацію феноменів компетентності та підвищення технічного та технологічного оснащення спеціалізованої діяльності. Критичною є недостатність осмислення різного суперечливого досвіду з ширших позицій, розробки міжсекторальних медіаторів, об'єднувальних метатеоретичних принципів та інших інструментів інтеграції, що зміцнило б здатність психології до інновацій та впливу. Фрагментованість психології послаблює її соціальний імідж і вплив на суспільство. Неспроможність психології закріпити спеціалізовані пояснення та стратегії в дисциплінарній структурі перешкоджає авторитетності психологічної науки, зменшує довіру до психологічних втручань. Інтеграція є важливою для визнання психології, соціальних та іміджевих переваг і впливу на суспільство.

Суспільство та інституції довіряють концепціям та базованим на них практикам не лише через їхню підтримку в межах вузького фахового сектора, але й тому, що практики вважаються такими, що ґрунтуються на загальних теоретичних засадах авторитетної науки, а ефективність певної практики підтверджується незалежними науковими дослідженнями.

Фрагментованість психології та роз'єднаність психологів зменшує шанси продукувати інтерпретації, ідеї, рішення та дії в контексті викликів людству (що стосуються окремих осіб, груп та країн) - війна, міграція, економічна нерівність, демографічна трансформація, зміна клімату, проблеми громадського здоров'я, урбанізація, старіння людства, цифрові форми суб'єктивності та взаємин тощо. Означені проблеми можна визнати різноманітними проявами глобальних тенденцій, які суттєво впливають на стан людини і людства. Відповідно, потрібні об`єднувальні засади метатеорії, щоб доповнити спеціалізоване вузьке, але детальне бачення ширшими інтерпретаційними рамками, що дасть змогу осягнути фундаментальну психологічну динаміку в стрімких змінах сучасності і вибудовувати дизайн психологічних інтервенцій.

Для прогресу психології необхідною є розробка, опрацьовування, вдосконалення методологічних інструментів узгодження складного, роз`єднаного і суперечливого психологічного знання в різних сферах психологічної науки і практики. Вказані інструменти можна розглядати як сукупність моделей в широкому розумінні (схем, патернів, алгоритмів, евристик, технік та інших конструктів фахової діяльності), продуктивних в різних галузях психології, спрямованих надослідження психологічних явищ, можливостей впливу на них, вдосконалення концепцій і технологій втручання та здійснення фасилітуючого ефекту на зазначені процеси. Такими інструментами можуть бути поняттєві засоби високого рівня абстракції, використовувані в описах психологічної феноменології, медіатори міжпарадигмальної взаємодії, прогностичні моделі психології та її галузей, відповідні сучасній пізнавальній ситуації та культурним контекстам. Концептуальне різноманіття у сучасній психології зумовлює необхідність вводити в проблемне поле науки засоби конструювання психологічного знання, схеми предметної області науки, багатовимірні моделі, здатні репрезентувати психологічну феноменологію у якнайширшому контексті. Розробка інструментів інтеграції знання з різних сфер психології має враховувати як гносеологічний, так і онтологічний аспекти. Врахування гносеологічного аспекту передбачає аналітичні процедури, спрямовані на доцільне виокремлення і сполучання конструктивних складових концепцій, що відповідають різним варіантам пізнання психологічного явища та здійснення впливу на нього. У онтологічному аспекті будь-яке явище становить цілісну форму буття і саме таким має бути досліджено, що передбачає узгодження суперечливості різних пізнавальних оптик та обгрунтування відповідних методологічних інструментів. Багатоманіття у сучасній практичній психології зумовлює необхідність формувати моделі концептуально обгрунтованих психологічних інтервенцій, психотехнік, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований психологічний вплив, а також моделі, що відображають зв'язок теоретичних конструкцій та відповідних психотехнічних структур. Доцільно враховувати те, що психологічні теорії і психотехнології відрізняються не тільки своїми вихідними положеннями, але й особливостями представлення їх змісту. Тому перспективною видається розробка, вдосконалення і застосування інтегративних моделей різного типу (від моделей-метафор до максимально формалізованих). В контексті сказаного також необхідні теоретико - методологічні інструменти для формування та здійснення інтегративних проєктів. Сенс інтеграційних зусиль можна окреслити таким чином. Розробка широкого діапазону методологічних засобів інтеграції психологічного знання створить важливі передумови для його збагачення, вдосконалення та практичного застосування. Вдосконаленню психологічного знання сприятиме посилення міжгалузевого обігу інформації, формування трансверсальних компетентностей психологів, зростання можливостей використання знань, отриманих в окремих сегментах, для ампліфікації мисленнєвих конструктів та розширення способів діяльності в інших галузях психології. Спрямована на інтеграцію взаємодія спеціалістів, осмислення досвіду різних галузей, опрацювання міжгалузевих медіаторів, об'єднувальних принципів та метатеоретичних засад дисципліни посилило б здатність психологічної спільноти до інновацій та впливу на суспільство, зміцнило б авторитет і престиж психології. Ефективність доцільних в різних контекстах психологічних втручань мала б грунтовні підтвердження, докази на основі незалежних досліджень. Зросла б довіра до психологічних ініціатив та пропозицій, оскільки вони б грунтувались на загальних теоретичних засадах авторитетної науки. Узгодження окремих психотехнік та загальнодисциплінарних стратегій, доповнення спеціалізованого детального розуміння ширшими інтерпретаційними рамками та баченням перспективи, забезпечило б більше можливостей для продукування творчих ідей, обгрунтованих рішень в контексті стрімких змін сьогодення, дало б змогу психологам глибше осягнути психологічну динаміку подій та запропонувати гідні фахові відповіді на пізнавальні, соціальні та екзистенційні виклики.

Принципи розробки й вдосконалення методологічного інструментарію інтеграції

В роботі ми спираємося на загально-наукові принципи цілісності, активності, розвитку та взаємодії. Згідно із цими принципами, розвиток сфери психології ми розглядаємо як її еволюційно спрямовані якісні зміни - зростання диференційованості та інтегрованості, досягнення більшої внутрішньої узгодженості та цілісності через осягнення суб'єктами сфери психології її сенсу, екзистенційного призначення, через активну взаємодію зазначених суб'єктів, спрямовану на подолання перешкод на шляху посилення культуротвірної функції психології, її гуманізувального впливу, що, зокрема, передбачає інтеграційні зусилля. Цілеспрямована інтеграція пов'язана з налаштуванням на сполучення і комунікацію всього цінного, накопиченого психологією, попри суперечності, об'єднання елементів (різних ідей, підходів, методів, технологій) в мережу з достатнім діапазоном свободи.

Засадничим для нашого підходу є принцип раціогуманізму, що спирається на розроблену Г. О. Баллом концепцію раціогуманістичної світоглядної та методологічної орієнтації в людинознавстві. Концепція передбачає увагу до ціннісного аспекту наукової діяльності; конструктивну ревізію трансдисциплінарних категорій, із категорією раціональності включно; орієнтацію на гармонійний раціоналізм, який спирається на інтелектуальну культуру в її найширшому розумінні (а відтак передбачає діалогічну взаємодію логічно обґрунтованих та інтелектуально осягнутих позицій, розвиток потенціалу різних позицій через діалог); вимоги забезпечення адекватності, змістовності, логічної чіткості, ясності моделей (зокрема, системних описів) досліджуваних процесів з урахуванням їхньої складності; побудову відповідного методологічного інструментарію.

У вдосконаленні методологічного інструментарію інтеграції психологічного знання доцільними виступають принципи потрійного моделювання досліджуваної психологічної феноменології; спіралі розуміння та постійного «відточування» інструментарію; рефлексивного «лінзоаналізу»;принцип ресурсної відкритості; доповнювальності; транссистемності; прийняття антиномічності психологічної феноменології; сприйнятливості до контекстів сучасності та потреб практики; широкого трактування моделі; врахування різнорівневості психологічної науки. Окреслимо більш детально деякі з них.

Принцип потрійного моделювання досліджуваної феноменології. Зазначений принцип пов'язаний з уявленням про три сфери бачення психологічних явищ та поняттям «ученого незнання» (вираз М. Кузанського в творі «De Docta ignorantia»). «Учене незнання» невіддільне від глибокого погляду на психологічну феноменологію, зокрема, коли мова йде про духовно-екзистенційні джерела особистості. Ми виокремлюємо: 1) сферу проясненого, ясного бачення (мережа видимих та пояснюваних фактів), 2) сферу проблемного, мінливого або тьмяного бачення (мережа частково видимих, але недостатньо пояснюваних фактів), 3) сферу потенційного знання, невидимого, невідомого, варіативно -гіпотетичного, уявлюваного в різних варіантах. В залежності від сфери змінюються вимоги до розробки та адаптації інтеграційного інструментарію.

Принцип рефлексивного «лінзоаналізу» методологічного бачення полягає у рефлексії багатовимірності, багаторівневості та плинності психологічної феноменології, рефлексії взаємин між суб'єктом та об'єктом дослідження, суб'єктивності дослідника і суб'єктності досліджуваного (надання голосу об'єкту дослідження), аналізі обмеженості окремих позицій і способів (методологічних «лінз») трактування, виявленні пізнавальних упереджень, їх соціально -психологічних, когнітивних та мотиваційних чинників (зокрема, психологічних захистів); вказані принципи запобігають абсолютизації та ригідності дослідницьких настановлень, сприяють гнучкому використанню методологічних інструментів. Слід відзначити, що суб'єктивність є однією з характеристик нового методологічного інструментарію, оскільки створюючи його, розробник спирається на власний варіант суб'єктивної картини психологічної феноменології. Виходячи з факту «присутності» автора в творі існує необхідність рефлексивного опрацювання суб'єктивності (переживань, прагнень, ціннісних пріоритетів) розробника методологічного інструментарію, простеженні зв'язків та спадкоємності різних близьких йому ідей, певного зрізу наукової культури, його проєкцій щодо об'єкта дослідження та аналізу його методологічних преференцій. Принцип рефлексивного «лінзоаналізу» тісно пов'язаний з принципами адитивності та ресурсної відкритості. Принцип відкритості полягає не лише у відкритості науковим ідеям і концепціям в інтегративному контексті, а й використанням інших підходів як метатеоретических ресурсів. Принцип адитивності (доповнювальності) полягає у визначенні діапазону придатності та дослідницьких переваг тих чи інших методологічних інструментів, їх доцільного поєднання та внутрішньої логічної узгодженості різних інструментів між собою.

Принцип прийняття антиномічності, необхідний у пізнанні надскладних психологічних явищ, полягає у толерантності до пізнавальної невизначеності, «вченого незнання», прийнятті складності та суперечливості психологічних явищ, врахуванні динаміки переходів різних їх станів (застиглих, стійких, плинних, «летючих»), в контексті вдосконалення методологічного інструментарію передбачає посилену увагу до медіаторів - інструментів узгодження суперечностей у розумінні явища (інтелектуальний стиль, спосіб розмірковування, норми обговорення, діалогічні універсалії тощо).

Принцип структурно-функціональної різнорівневості психологічної науки. Ми виходимо з того, що психологічна наука має різнорівневу структуру. Звичайно, рівнів, підрівнів може бути багато (напр., І. Є. Гарбер виокремлює 8 рівнів). Проте ми розглянемо три основні рівні психології, що є важливим в контексті інтеграції: I - від початкового опису проблеми до аналізу отриманих даних та перших концептуалізацій (початковий рівень); II - від перших концептуалізацій до психологічних теорій «середнього» рівня; III - від концептуалізацій, теорій середнього рівня до провідних психологічних теорій та метатеоретизування. На різних рівнях функціонування психологічної науки (умовно - «згори», «знизу») інтеграційні процеси мають свої особливості, що виявляється, зокрема, у співвідношенні ознак стихійного протікання процесу та цілеспрямованого, свідомого керування ним.

Отже, в ході розробки інтеграційних стратегій та відповідного інструментарію ми спирались на уявлення про складність, різноманітність психологічної феноменології, непередбачуваність її розвитку та змін; а також на уявлення про структурно-функціональну різнорівневість психологічної науки. Подальша розробка передбачає роботу в таких напрямках: окреслення наявних моделей здійснення інтеграції; визначення меж, міждисциплінарних перетинів, специфіки психологічної феноменології; з'ясування підстав упорядкування гетерогенно -багатовимірного простору психологічного знання; побудова метапростору теорій, що ґрунтуються на якісно відмінних онтолого-епістемологічних підставах; визначення відмінностей інтеграційних процесів на різних рівнях функціонування психологічної науки; визначення умов сприяння інтеграційним процесам «згори»; визначення критеріїв упорядкування методів; з'ясування умов фасилітації інтеграційних процесів «знизу»; пошук шляхів сприяння інтеграційним настановленням дослідників.

Моделі інтеграції як інструменти упорядкування теоретичного ландшафту

Важливими соціальними чинниками, що актуалізують інтеграцію є глобалізація й широке включення психології в практику. Інформаційний обмін, потреби практики, необхідність розробки єдиних стандартів професії актуалізують пошуки загальнонаукового контексту психології, стимулюють як стихійні, так і цілеспрямовані інтеграційні процеси. Різноманітність теоретичних надбань психології зумовлює необхідність окреслення сучасних моделей процесу інтеграції та можливостей їх реалізації.

Можна виокремити кілька типів моделей інтеграції:

• моделі на основі визначення остаточного причинно-наслідкового пояснення, з якого можуть походити явища, спроби побудови єдиної теорії;

• моделі на основі застосування інтеграційного інструментарію;

• плюралістично-діалогічні моделі;

• моделі на основі побудови метатеоретичної каркаса.

На думку частини авторів, інтеграція психології вимагає, щоб психологічні теорії ґрунтувалися на загальній експлікативній структурі, подібній до тої, яку мають науки зі статусом парадигми. Інтеграція розглядається як пошук та визначення єдиного остаточного причинно-наслідкового механізму. Прикладом можуть бути концепції Н. Андерсона (інформаційна інтеграційна теорія), А. Стаатса (психологічний бігевіоризм).

Моделі пошуку остаточного пояснення будуються на висхідній логіці формування знань, керованій емпіричними даними, і мають два варіанти. В одних випадках пропонується шукати основний експлікативний принцип поза психологічною наукою, в інших - в межах дисципліни. Напр., Lickliter and Honeycutt вважають, що еволюційна теорія є відповідною експлікативною структурою, на основі якої можна побудувати єдину психологію. Zagaria, Ando' і Zennaro підкреслюють теоретичну хиткість психології та обґрунтовують ідею еволюційної теорії як об'єднуючої основи, яка дасть змогу психології вийти за межі допарадигмального стану (статус, який характеризується конфліктами між науковими школами- конкурентами, що перешкоджає розвитку справжньої об'єднувальної парадигми). Дослідники пропонують теоретичні основи еволюційної психології як найоптимальніші для побудови об'єднувальної загальнопсихологічної метатеорії та спроби вивести психологію за межі поточного допарадигмального стану. Еволюційний підхід зазвичай асоціюється з біологічним редукціонізмом і детермінізмом (погляд, що біологія і генетика є самодостатніми для пояснення психологічного функціонування, дещо залишаючи осторонь культуру та соціальне середовище). Однак, згідно з аргументами авторів, еволюційний підхід вирішує звичайну діалектику природи та виховання, оскільки гени «сліпі» до того, що є «вродженим» і тим, що «набутим у навчанні»: «ми від природи обрані бути культурними. Водночас наше культурне життя має на нас біологічний вплив; ми культурно сформовані своєю природою» [34, р. 539].

Згідно з іншими дослідниками, пошук експлікативної основи (остаточного пояснення) принципово має відбуватися в межах психології, здійснюватися через поступове розширення експлікативної здатності конкретних теорій, їх трансформацію та розширення кола явищ, для яких початкова теорія спочатку була розроблена. В психології було зроблено численні спроби розширити деякі пояснювальні ідеї, що стосуються психічних функцій, до парадигматичної експлікативної основи для багатьох явищ.

Є підстави для сумнівів з приводу ідеї створення єдиної теорії на основі обрання найкращої з наявних теорій і відкидання інших. Розбіжності психологічних теорій сягають своїм корінням в різне розуміння сутності предмета психології, різне визначення наукового факту. Предмет психології перевизначається в ході її розвитку; з'являються нові погляди щодо поля дослідження; накопичуються і конкурують різні підходи, що мають різні системи понять й різні сфери застосування.

Однією з моделей інтеграції є використання методологічних інтегративних інструментів [6]. Для інтеграції різних систем понять необхідний адекватний розроблений на загальнонауковій основі методологічний інструмент. Адекватність в цьому випадку означає те, що такий інструмент повинен давати можливість несуперечливо і без втрати змісту спочатку звести інтегровані системи понять до загальних для них концептів, а потім представити їх у інтегративній поняттєвій структурі. В. О. Мєдінцевим запропоновано поняття дескриптивної та прескриптивної інтеграції. Дескриптивна інтеграція - системне впорядкування фундаментальних ідей та психологічних підходів на основі визнаних критеріїв. Прескриптивна інтеграція - проведення нових досліджень із використанням інтегративних інструментів, розроблених на загальнонауковій основі. Класифіковано наявні інструменти інтеграції за їх методологічними ідеями та критерієм дескриптивність/прескриптивність. Виокремлено як найперспективніші ті інструменти, за допомогою яких досяжне більш широке (за галузями і дисциплінами) і ґрунтовне (за деталізацією системи понять) охоплення психологічного знання. Показано можливість інтеграції теоретичних побудов на прикладі двох незалежно розроблених теорій інтелекту. Як можна було переконатися, майже всі компоненти цих теорія поняттєво відрізняються, притому що описують ту саму предметну область досліджень - процеси мислення, - однак віднесені до різних (термінологічно і змістовно) їх складових. Як методологічний інструмент інтеграції був використаний розроблений Г. О. Баллом і В. О. Мєдінцевим Теоретико-множинний метод опису процесів (ТМ-метод), призначений для опису процесів у будь-яких предметних областях досліджень [2]. Було продемонстровано придатність цього методу для інтеграції систем понять в одній предметній області [6].

Б. Л. Патерсон вважає, що метою інтеграції з позицій плюралізму є не створення єдиної теорії, що пояснює всі досліджувані явища, а скоріше, інтеграція спектру альтернативних теоретичних підходів для опрацювання дослідницької перспективи, ширшої, порівняно з тою, яку може забезпечити одна узагальнювальна теорія. Кожну з психологічних теорій, що мають власний понятійний апарат, термінологію та основоположення, важливо співвіднести одну з одною, здійснити критичне порівняння, посилити чіткість, визначити можливості інтеграції.

Одна з найактуальніших сучасних стратегій - інтегративне метатеоретизування; важливість його в психології зумовлена фрагментованістю, суперечливістю та варіативністю психологічного знання. Якщо предметом дослідження теорій є психологічні явища, то специфічним предметом метатеоретизування є самі теорії. Можна виділити кілька причин підвищеної уваги до метатеоретизування. Однією з причин є відставання психології в концептуалізації психологічної феноменології, яка стрімко змінюється, тобто створюється розбіжність між теорією і мінливими явищами. Зміни психології людини, пов'язані з культурно-цивілізаційними трансформаціями, вимагають нових концептуалізацій, понять, методів, прийомів дослідження. Будь-яка теорія є відображенням певних аспектів буття, яке будується на основі певної системи понять, тобто кожна теорія опрацьовує певну власну мову. Відповідно, ще одна причина актуалізації метатеоретизування - це розходження мов теоретизування. Причиною підвищеної уваги до метатеоретизування також є WEIRD-проблема (проблема домінування у психологічній науці дослідників з країн WEIRD, тобто країн, які характеризуються як західні, освічені, промислово розвинуті, богаті і демократичні), вплив індигенної психології, емік-підходів, постколоніальних і гендерних досліджень; зазначені студії пропонують інший ракурс аналізу психологічної феноменології, пов'язаний з відмовою від універсалізації «психології євроамериканського білого чоловіка» і охоплення дослідженням психологічної «іншості» представників постколоніальних країн, меншин, людей різної ідентичності, різних рас, етносів, культур тощо. Розвиток нових інформаційних технологій в контексті психологічних досліджень і практики також стимулює інтерес до метатеоретизування.

Психологія має багату традицію «великих» концептуальних підходів - психодинамічного, когнітивно-поведінкового, екзистенційно-гуманістичного та відповідних ідеальних конструктів.

Концептуалізація теоретичних надбань психології має відображати зв'язки між багатьма рівнями психологічних явищ, що дає змогу уточнити визначення провідних категорій психологічної науки, вважає G. Henriques. На його думку, інтеграція може бути досягнута лише в тому випадку, якщо психологічна наука працюватиме як узгоджено організована сукупність знань. Важливою є узгодженість і взаємозбагачення теорій особистості, теорій розвитку, психогенезу, теорій клінічної психології (теорії девіацій, деформацій, розладів). Для цього, вважає дослідник, психології необхідний метатеоретичний фундамент, заснований на визначенні базових понять дисципліни - наприклад, «розум», «Я», «поведінка». Спробою досягти цього є запропонована ним нова епістемологія, яку він назвав системою «Дерево знань» (ДЗ). Система ДЗ відображає еволюцію складності когнітивних полів різних наук, пропонує нове бачення природи знання, що складається з чотирьох рівнів (матерія, життя, розум і культура); рівні відповідають існуванню чотирьох класів створінь природи (матеріальних об'єктів, організмів, тварин і людей) і чотирьох класів наук (фізичних, біологічних, психологічних і соціальних). Система створює основу для нового погляду на психологічну науку. G. Henriques використовує систему ДЗ для визначення галузі досліджень психологічної науки у відношенні до інших наук і ставить психологію між біологією та соціологією.

Вчений вважає, що сумісності конкуруючих теорій (наприклад, концепцій З. Фрейда і Б. Ф. Скіннера) можна досягти за допомогою системи дистанційного зондування. Зокрема, G. Henriques демонструє низку неявних припущень, які поділяють дві теорії. Наприклад, три рівні поведінкових форм Б. Ф. Скіннера демонструють чітку відповідність структурним компонентам моделі З. Фрейда - Ід, Его та Суперего. Ці поняття, у свою чергу, чітко пов'язані зі складовими сучасної біопсихосоціальної моделі. З позицій системи ДЗ психологію слід вважати розташованою між центральними ідеями Б. Ф. Скіннера (на межі психології та біології) та З. Фрейда (на межі психології та соціальних наук); це створює метатеоретичну структуру, яка може поєднати основні теоретичні перспективи психології в єдине ціле. Ідеї Б. Ф. Скіннера поєднуються з когнітивною нейронаукою, спрямованою на розуміння генезису розуму в живих істотах. Ідеї З. Фройда важливі для розуміння еволюційних змін, які сприяли формуванню людської культури. Психологія займає місце між біологією та соціальними науками, пов'язуючи життя з розумом знизу, а розум з культурою згори. G. Henriques кваліфікує свій підхід як метапарадигмальний і використовує його в низці досліджень, зокрема, щодо інтерпретації депресії.

На думку ряду дослідників (С. Сальваторе, А. Тоомела, Дж. Валсінера), фрагментація психології відображає емпірично центроване бачення наукового знання. Таке бачення призводить до представлення психологічних конструктів у тісному зв'язку з досвідом, щоб зробити їхнє значення самоочевидним. Абстрактні конструкції не визначаються на основі конкретних профілів емпіричних характеристик, однак вони є інструментом для інтерпретації емпіричних даних у багатьох областях. Абстрактні конструкції є ефективними та застосовними для концептуалізації різноманітних явищ, які дуже відрізняються один від одного з емпіричної точки зору. На думку С. Сальваторе, щоб подолати роздробленість психології, необхідно заново відкрити, переосмислити роль ідеальних конструктів. Психологічна наука має перейти від поширеного екстенсивного методу визначення своїх понять до інтенсивного. Екстенсивне визначення ґрунтується на зв'язку конструкту з означеною частиною реальності, з конкретними емпіричними явищами; таке визначення є описом або операцією вимірювання конструкції. Екстенсивні визначення не можуть забезпечити єдине значення понять, оскільки вони не можуть уникнути залежності від емпіричного контексту. Навпаки, інтенсивне визначення складається з карти семантичних зв'язків, які конструкт підтримує з іншими конструктами в теоретичній структурі. Значення таких конструктів не полягає в посиланні на емпіричні явища - скоріше, це категорія, визначена в теорії, яка потім використовується для моделювання реальності. Такі психологічні конструкти (наприклад, гештальт і та його завершення; асиміляція, акомодація, медіація, модерація та інші) визначені на засадах і в термінах теорії. Інтенсивні визначення основних психологічних понять мають бути зроблені на високому рівні узагальнення, вони потенційно можуть забезпечити єдине значення понять, оскільки не мають залежності від емпіричного контексту.

Отже, метатеоретична структура має будуватися в термінах абстрактного узагальнення, спиратися на ідеальні концепти. З метою інтеграції важливо працювати з ідеальними конструктами на рівні метатеоретизування, не ігноруючи при цьому, звичайно, концепції середнього рівня, які відіграють важливу роль, забезпечуючи форми знання, близькі до конкретного емпіричного досвіду; концепції середнього рівня слід охопити метатеоретичним інструментарієм, щоб отримати ширшу та докладнішу картину конкретної предметної галузі. Ідеальні конструкти порівнюють із спостережуваною реальністю в різних досвідних сферах. Таке співвіднесення з реальністю та забезпечення зворотного зв'язку сприяє вдосконаленню теорій високого рівня узагальнення.

Сприяння інтеграційним процесам «згори» (на метатеоретичному рівні) можливе через розробку та вдосконалення низки інтеграційних інструментів та виконання таких завдань:

• саморефлексія психології, з позиції еволюції концептуальних моделей, наявних методологічних підходів;

• виокремлення етапів, фаз, зміщень у психологічному знанні, картографування минулих досягнень, визначення особливостей наявного стану, осмислення тенденцій і перспектив розвитку у змінюваному соціальному та інтелектуальному контексті;

• оцінка прогресу психологічного знання як результату зміни та взаємодії наукових підходів;

• виокремлення незалежних одна від одної, внутрішньо впорядкованих теорій, пояснювальних моделей; визначення специфіки, акцентів, спрямованості тої чи іншої теорії - пояснювальної, евристичної, аналітичної, екзегетичної; оцінка чіткості й адекватності базових припущень, ключових понять, пояснювальних моделей основних психологічних теорій; вирізнення суттєвого, найбільш істотного в теорії, порівняно з менш істотним, другорядним;

• логічно обґрунтоване розгортання теорій з метою формулювання гіпотез для можливого емпіричного підтвердження;

• співвіднесення наявних емпіричних даних в контексті оцінки обґрунтованості теорій;

• перевизначення теорії в результаті теоретичного аналізу та аналізу емпіричних даних;

• визначення можливостей формалізації теорії;

• виявлення різних теоретичних логік, співвіднесення різних позицій, спроби «взаємоперекладу» різних мов опису психологічної феноменології;

• знаходження схожості, перетину та відмінностей різних теорій, виявлення можливостей та обмежень їх інтеграції;

• «інвентаризація», систематизація, уточнення тематично фокусованого категоріального апарату та концептуальних засновків окремих предметних областей з урахуванням варіативності сенсів понять;

• формування та вдосконалення варіантів мови науки, співвіднесення різних мов опису подібних феноменів, знаходження найбільш відповідної (з урахуванням орієнтації на точність чи глибину осягнення) мови опису суті теорії;

• концептуальне впорядкування окремих предметних областей психології;

• осмислення психології як джерела пояснювальних моделей в контексті між- і трансдисциплінарних досліджень.

• конструювання моделі гетерогенної психологічної феноменології;

• створення спільного багатовимірного теоретико-методологічного метапростору (матриці теорій) та обґрунтування місця в ньому різних теорій із врахуванням їх епістемологічних координат, пояснювальних можливостей, сфери застосовності, логічної послідовності положень, внутрішньої узгодженості, методичної витонченості;

• визначення складних зв'язків між модельованими матрицями феноменології та теорій;

• визначення інтегративно доцільних критеріїв впорядкування психологічних підходів;

• розробка засобів медіації (визначення принципів й форм взаємодії різних психологічних підходів), опрацювання інструментарію узгодження пояснювальних схем, зокрема, опис інструментів здійснення міжконцептуального діалогу та міжконцептуального «перекладу»;

• визначення принципів, критеріїв інтегративно орієнтованого впорядкування наявних методів дослідження.

Для реалізації окреслених завдань доцільним є застосування метааналітичних процедур (генетико - тенденційний, хронотопічний, аксіологічний аналіз) та конструювання багатовимірних моделей.

Висновки

Отже, результати дослідження засвідчили, що зміни реальності ХХІ ст. вимагають і нових способів її опису. Соціогуманітарне знанняв цілому і психологічне, зокрема, не встигає реагувати на появу нових соціокультурних та психологічних процесів і явищ, їх зростаючу динаміку. Значення метатеоретування, специфічним предметом якого є теоретичні надбання науки, зокрема, в психології, визначається розрізненістю, суперечливістю та мінливістю психологічних знань. Наголошується на необхідності розробки інструментарію, який дав би змогу гармонізувати різні психогенетичні, психотехнічні та психотерапевтичні концепції. Концептуально-теоретичне різноманіття в сучасній психології зумовлює необхідність вводити в проблемне поле науки засоби конструювання психологічного знання, схеми предметної області науки, багатовимірні моделі, здатні репрезентувати психологічну феноменологію у якнайширшому культурному контексті. Для підготовки та сприяння інтеграції, крім зазначених, необхідні методологічні інструменти для формування та вдосконалення теоретичних моделей інтеграції, прогнозування процесів її здійснення. Для психологічної науки важливою є її теоретична основа, завдяки якій можливі опис і пояснення явищ, а також обґрунтовані прогнози розвитку, змін. Охарактеризовано кілька типів теоретичних моделей інтеграції.