Проблеми соціалізації молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблеми соціалізації молоді пов'язана із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості та посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної людини як соціальної особистості.

Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням і діяльністю людей в реальному і онлайновому часу у зв'язку з входженням нового покоління в інтернет-простір.

Соціологічне вивчення ЗМІ сучасної є актуальним завданням у силу ряду обставин: ускладнюється сама динаміка розвитку ЗМІ, вони стали частиною повсякденного життя мільйонів людей, визначаючи їх погляди і думки. ЗМІ є одним з найважливіших агентів соціалізації, що визначає характер взаємодії людей з соціальною і культурною середовищем. ЗМІ втрачають однорідність у сенсі виробництва єдиного, спільного для всіх знання. З початком кардинальної трансформації суспільства в кінці минулого століття ЗМІ стають важливим фактором у процесі реформування інших соціальних інститутів, формування нових демократичних, економічних і міжгрупових відносин; принципово новим у розвитку ЗМІ стає нелінійність процесів, що відбуваються в них, що неминуче призводить до того, що одні ЗМІ зуміли адаптуватися до сучасних українських реформ, в той час як інші виявилися настільки не адаптивні, що почали розпадатися, іноді безслідно зникаючи.

1. Теоретична частина

1.1 Соціологічні підходи до вивчення впливу ЗМІ на соціалізацію молоді

На протязі всього існування ЗМІ в науковій літературі домінували різноманітні концепції:

Двома першими впливовими теоретиками сфери засобів масової інформації були канадські автори Гарольд Іні та Маршал МакЛуан. Ініс (1950, 1951) стверджував, що різноманітні мас медіа суттєво впливають на організацію контрастних форм суспільства. Деякі мас медіа діють тривалий період часу, проте їх важко перемістити в просторі.

МакЛуан (1964) розвинув деякі з ідей Ініса і, зокрема, застосував їх до мас медіа сучасних індустріальне розвинених країн. Згідно з МакЛуаном, «послання є посередником». Тобто особливості мас медіа у суспільстві впливають значно більше на його структуру, ніж на зміст чи повідомлення, що їх передають засоби інформації. Наприклад, телебачення як посередник істотно відрізняється від надрукованої книжки. Воно має електронний, візуальний характер і складається з флюїдних образів. Повсякденне життя суспільства, в якому телебачення відіграє ключову роль, суттєво відрізняється від суспільства, де існує тільки книгодрукування. Так, програми теленовин миттєво передають інформацію світового значення мільйонам людей. На думку МакЛуана, електронні мас медіа створюють те, що він назвав «глобальним містечком». Люди у всьому світі дивляться випуски головних новин у готовому вигляді і, таким чином, беруть участь у тих самих подіях.

Далі розглянемо теорії німецького філософа і соціолога Юргена Гамбермаса, який належить до Франкфуртської школи. Представники цієї парадигми були послідовниками К. Маркса, однак, вони вважали, що погляди К. Маркса потребують істотного оновлення і, з огляду на це, радикального перегляду. До того ж К. Маркс, на їхню думку, не приділяв достатньої уваги впливу культури в сучасному капіталістичному суспільстві.

Члени Франкфуртської школи здійснили поглиблене дослідження того, що вони назвали «індустрією культури», тобто індустрії розваг. Це фільми, телебачення, популярна музика, радіо, газети і журнали. На їхнє переконання, поширення індустрії культури з її невибагливими та стандартизованими продуктами нівечить здатність індивідів мислити критично і незалежно. Мистецтво зникає, комерціалізується, породжуючи дивогляди на кшталт «найбільших хітіїв Моцарта». Дослідники Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер і Т. Адорно) вважають, що повідомлення мас-медіа є небезпечним засобом, що дає змогу вводити цінності, ідеї та інформацію безпосередньо вглиб пасивної подрібненої аудиторії. Невід'ємними рисами культурної продукції вважається стандартизація, масовість і стереотипність.

Гамбермас розвинув деякі з цих тем, однак в іншому напрямку. Він аналізує розвиток мас-медіа від початку XVIII століття до сьогоднішнього часу, досліджуючи появу і подальший занепад «громадської сфери» (1989).

Однак, за висновком Габермаса, перспектива раннього розвитку громадської сфери не була повністю реалізована. Демократичні дискусії в сучасних країнах потерпають від розвитку індустрії культури. Еволюція мас медіа та масових розваг перетворила громадську сферу значною мірою на видимість. Політика сценічно розігрується в парламенті і засобах масової інформації, тимчасом як комерційні інтереси переважають громадські. Так звана громадська думка формується не через відкрите, аргументоване обговорення, а через маніпуляції і контроль, як це відбувається, наприклад, у рекламі.

Одним із найвпливовіших сучасних теоретиків у сфері засобів масової інформації є французький автор Жан Бодрільяр. Він розглядає вплив сучасних мас медіа як цілком відмінну і дуже важливу форму технології. Поява мас медіа, особливо електронних, насамперед телебачення, змінила саму природу суспільного життя. Телебачення не просто «подає» світ, воно дедалі більше визначає, яким життєвий світ людини є насправді.

Бодрільяр стверджував, що за доби повсюдного проникнення мас медіа постає нова реальність - гїперреальність, скомпонована із суміші діяльності людини та образів зі сфери засобів масової інформації. Світ гіперреальності вибудовується із «видимості» - образів, котрі набувають значення тільки через інші образи, а отже, не існують у «зовнішній реальності».

Спираючись почасти на теорію Габермаса, Джон Томпсон проаналізував залежність між засобами масової інформації та еволюцією індустріальних суспільств. На переконання Томпсона, з часу появи книгодрукування і до ери електронної комунікації мас медіа відігравали чільну роль у розвитку сучасних інституцій. На думку Томпсона, основоположники соціології, включаючи Маркса, Вебера та Дюркгейма, приділяли надто мало уваги ролі мас медіа, помітної навіть на ранніх стадіях сучасного суспільства.

Погоджуючись із деякими ідеями Габермаса, Томпсон водночас був критичним щодо його поглядів, як і позицій Франкфуртської школи та вчення Бодрільяра. Ставлення членів Франкфуртської школи до індустрії культури було надто негативним. Як вважав Томпсон, сучасні мас медіа не позбавляють нас можливості критичного мислення; насправді вони надають нам різного роду інформацію, до якої ми раніше не мали доступу. Як і члени Франкфуртської школи, Габермас помилявся, вважаючи людей лише пасивними реципієнтами повідомлень засобів масової інформації. На думку Томпсона, повідомлення мас медіа здебільшого обговорюються під час їхнього сприйняття і після цього вони трансформуються у безперервному процесі розповідей і переказів, інтерпретації та реінтерпретації, коментування, насмішок і критики. Сприймаючи повідомлення і повсякчас вносячи їх у наше життя ми постійно формуємо і переформовуємо наші навички та запас знань, перевіряючи наші відчуття і смаки, а також розширюючи межі нашого досвіду [12].

Значимість культурно-спадкових функцій ЗМІ широко обговорювалася вченими ще в 1960-1980 роках. Окремі аспекти цих дискусій відображені в емпіричних дослідженнях, що проводилися під керівництвом В. Оссовського в Україні та Б. Грушина в Росії [7].

У 1986-1988 р. на факультеті психології Московського університету імені Т.Г. Стефаненко було проведене дослідження, ціль якого полягала в тім, щоб виявити особливості стереотипного образа «американця» і «радянської людини», якими вони склалися у радянської студентської аудиторії, зіставити їх з тим образом американця і радянської людини, якими вони з'являються на сторінках самої масової молодіжної газети «Комсомольська Правда» [7 С. 123].

Якщо брати вітчизняних вчених то дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Чернецької. В працях О.Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік - рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова [3].

Проблема соціалізації особистості є однієї з основних у соціології, що вивчає встановлені і діючі в суспільстві механізми передачі соціального досвіду від покоління до покоління, співвідношення процесів і інститутів соціалізації. Специфіка соціологічного аналізу соціалізації складається у виділенні соціально типового в різноманітних процесах інтеграції індивідів у суспільство. Особливість соціологічного вивчення соціалізації особистості зв'язана з подвійністю об'єкта дослідження «особистість-суспільство». Одне з компромісних рішень полягає в запобіганні полюсних (тільки об'єктивістських або тільки суб'єктивістських) підходів. Багаторічні дослідження проблем соціалізації, пошук теоретичних і методологічних підходів, що допомагають глибше зрозуміти і пояснити процес соціалізації молоді, дозволили висунути й обґрунтувати ряд концептуальних положень. Це насамперед концепція норми соціалізації, характеристика соціалізації, що відхиляється, типологія процесів соціалізації, особливості і траєкторна модель соціалізації молоді.

Протягом останнього десятиріччя сформовано цілісне соціологічне поняття «молоді» та комплексні підходи до вивчення становища і соціалізації молоді як суб'єкта розвитку суспільства. Предметне коло соціологічних досліджень з молодіжної проблематики досить широке. Аналізуються соціальні характеристики молодого покоління з урахуванням особливостей соціального стану, форм діяльності, життєвих потреб та орієнтацій. Розглядаються специфічні молодіжні проблеми - вікові межі та їх соціальна детермінованість, особливості та проблеми отримання освіти, професійні орієнтації та професійне самовизначення, участь у молодіжних об'єднаннях та молодіжна субкультура, формування системи цінностей та адаптація до нових соціальних умов, формування здорового способу життя. Значне місце в науковому аналізі займають загальносоціологічні проблеми, які переважно стосуються молодого покоління. Це проблеми освіти, сім'ї та шлюбу, служби в армії, сексуальної поведінки, нарковживання тощо. До цього ж кола загальносуспільних проблем належать і такі, що знаходять специфічні прояви у молодіжному середовищі, - проблеми виховання, патріотизму, соціальної та політичної активності, участь у структурах влади, безробіття та вторинна зайнятість, підприємницькі орієнтації, релігійні орієнтації, зміни стереотипів.

Останнім часом менш популярними стали дослідження впливу соціального походження молоді на успішність та особливості її соціалізації. На нашу думку, це зумовлено відсутністю єдиних підходів до соціальної стратифікації українського суспільства, а також її нестабільністю. Разом з тим, це важливий напрямок наукових пошуків, значення яких можливо буде зростати в міру стабілізації нашого суспільства.

На думку М.Ф. Головатого соціалізація - процес входження індивіда в соціум, при якому змінюється структура особистості та структура суспільства. Теорія соціалізації бере початок із робіт французького соціолога та соціального психолога Г. Тарда (1843-1904). На думку цього дослідника, основне значення має копіювання, або наслідування, яке існує у формі звичаїв, традицій, моди, в результаті якого, виникають суспільні цінності та норми, а індивіди, засвоюючи їх - соціалізуються. Іншими словами, пристосовуються до умов суспільного життя. Наприклад, Г. Тард писав: «суспільство - це наслідування, а наслідування - свого роду гіпнотизм».

Саме поняття «соціалізація» почало активно вживатися починаючи із 40-х років в роботах американських дослідників А. Госліна, І. Толмена, Є. Маккобі. З кінця 60-х проблема соціалізації знову стає в центрі уваги.

У структурно-функціональному напрямку американської соціології процес соціалізації розкривався через процес «адаптації». Великий вклад в розробку концепції соціалізації вніс відомий американський соціолог Р. Мертон. Він запропонував типологію соціальної адаптації особистості до існуючих в суспільстві культурних цінностей і норм. В основі його типології - співвідношення визнання людиною цінностей і норм їх досягнення.

Особливий інтерес викликає робота Т. Ційє «Пубертат і нарцисизм» (1975 р.). автор доводить, що в умовах товарного виробництва сучасна сім'я втратила свою соціалізуючи роль. Діти та молодь перетворилися на споживачів. Ційє прийшов до висновку, що про виникнення нового типу соціалізації молоді, формування нових субкультур них груп зі своїми нормами, в тому числі в сексуальній сфері, нових форм комунікації, інформації. Автор зробив наступний висновок: сучасна молода людина постійно розривається між апатією та ейфорією, між почуттям пустоти і океанічними почуттями.

У подальшому розвитку теорії соціалізації на Заході певний вклад внесла робота Х. Стубенрауха «Апологія незвичайного навчання». В ній автор запропонував таке нове поняття, як «культурне звільнення». Він показав, що в умовах сучасного капіталізму відбувається певне звільнення людей від певних традицій суспільства, яке виражається в падінні трудової моралі, більш вільним поглядам на шлюб, сексуальність.

У 60-ті роки в книжці московська дослідниця І. Кон в книзі «Соціологія особистості» писала: «процес соціалізації, тобто засвоєння індивідом соціального досвіду, вході якого створюється конкретна особистість, не можна зводити до безпосередньої взаємодії індивідів». Дещо пізніше він доповнив «соціалізація - процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства». При цьому вона зазначає, що різноманітні аспекти соціалізації вивчаються психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою, філософією.

Т. Парсонс визначає соціалізацію як «сукупність процесів, за допомогою яких люди стають членами системи соціальної спільноти і встановлюють певний соціальний статус».

Для об'єктивності слід зазначити, що у цьому визначенні присутнє трактування соціалізації як подвійного процесу, який включає соціалізацію та індивідуалізацію. Досить новими в області проблеми соціалізації є погляди В. Лісовського. Він запропонував концепцію соціалізації-ювентилізації. Тобто, роль молодого покоління не лише у тому, що воно засвоює соціальні установки та відповідні ролі у суспільстві, повторюючи в кожному новому поколінні одні і ті ж властивості. Такий підхід зовсім би виключав прогрес, рух вперед. Тому варто розвивати у молоді почуття нового, ініціативу, творчість. Це є своєрідний процес омолодження, протистояння інерції та застою, іншими словами це «ювентизація». Під цим терміном розуміється, що молодь вносить у суспільство значні зміни (впливає на нього).

Оптимальним способом співвідношення соціалізації і ювентизації може бути процес, коли молодь не просто пристосовується до суспільства, а стає суб'єктом соціальної діяльності. такий підхід дає можливість молоді стати і глядачем і одночасно ініціативним автором історичних подій. Голова якість соціалізації - ювентизації - це соціальна активність, тобто вироблення відповідних соціальних позицій особистості.

Загалом соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального, до соціального. Разом з тим, соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для становлення індивіда особистістю. Людина засвоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Соціалізація відбувається під стихійним та цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних соціальних структур та інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах та стадіях (сім'я, навчальні заклади, трудові колективи, організації, мистецтво, література, ЗМІ тощо). Суттєвим моментом соціалізації є розвиток соціальної активності особистості, в якій виражається та реалізується рівень її соціальності, глибина та повнота зв'язків з соціумом. Через соціалізацію забезпечується спадкоємність історичного розвитку, культури.

Телебачення - це сигнифікаційна система, утворююча та упорядковуюча, система змістів, образів, інтерпретацій. Це засіб номінування явищ, засіб створювання мов та систем описання світу, і одночасно - інструмент структурування і категоризації світу індивіда, сприяючого інформаційний потік. Це значить, що людина не будучи опосередковано зв'язаною з тим чи іншим явищем чи процесом в суспільстві, сприймає вже готові засоби описання і пояснювання цих явищ.

Телебачення виконує функцію референціальної системи, за допомогою телебачення конструюються соціокультурні образи суспільства. Людина порівнює поведінку героїв телепередач зі своїми реакціями і формує чи змінює представлення до оточуючого світу, про інших людей, о можливих засобах поведінки в різноманітних ситуаціях [16].

Група, в якій індивід відчуває себе зв'язаним найбільш тісно, в якій він черпає норми, цінності і установки своєї поведінки називається референтною групою.

Особистість зазвичай має не одну, а кілька референтних груп, кожна з яких виступає зразком в деяких відносинах. Це можуть бути групи в яких людина дійсно знаходиться чи групи до яких індивід не відноситься, але служить для неї взірцем [17 С. 65].

Катарсис - емоційна розрядка. Внутрішній імпульс до агресії послаблений, коли людина «звільняє» агресивну енергію, чи агресивні дії, створює уявлені картини своєї агресивної поведінки [21 С. 395]. Механізм катарсису дозволяє глядачам давати безпечний агресивним імпульсам завдяки перегляду насилля і жорстокості.

1.2 Поняття та сутність соціалізації молоді

Визначальний вплив на формування нового покоління має життєве середовище, яке по-різному визначає роль молодого покоління в цілому та значення кожної молодої людини. З одного боку, відбувається послідовно-спадкоємна зміна поколінь у суспільстві відповідно до загальносоціологічних законів. З іншого боку, молодь виступає не лише об'єктом соціального впливу, а й суб'єктом соціальної діяльності. В цьому полягає дуальність підходу до вивчення молоді та процесу її соціалізації, яка має бути усвідомлена на теоретичному рівні і яка має бути закладена у методологію та методику будь-якого дослідження з молодіжної проблематики. Необхідно враховувати, що, з одного боку, кожна молода людина сама є організаційним началом свого життєвого влаштування, а з іншого боку, ціла низка факторів та подій впливають ззовні, з боку суспільних структур, згідно з їхніми цілями діяльності, а також функціями та можливостями на конкретному історичному етапі розвитку [24].

Проблема соціалізації молоді є однією з основних у соціології, що вивчає встановлені і діючі в суспільстві механізми передачі соціального досвіду від покоління до покоління, співвідношення процесів і інститутів соціалізації. Специфіка соціологічного аналізу соціалізації складається у виділенні соціально - типового в різноманітних процесах інтеграції індивідів у суспільство. Особливість соціологічного вивчення соціалізації особистості зв'язана з подвійністю об'єкта дослідження «особистість-суспільство». Одне з компромісних рішень полягає в запобіганні полюсних (тільки об'єктивістських або тільки суб'єктивістських) підходів. Багаторічні дослідження проблем соціалізації, пошук теоретичних і методологічних підходів, що допомагають глибше зрозуміти і пояснити процес соціалізації молоді, дозволили висунути й обґрунтувати ряд концептуальних положень. Це насамперед концепція норми соціалізації, характеристика соціалізації, що відхиляється, типологія процесів соціалізації, особливості і траєкторна модель соціалізації молоді.

Польський соціолог академік Ян Щепанський визначив соціалізацію як «впливу середовища в цілому, які прилучають індивіда до участі в суспільному житті, вчать його розумінню культури, поведінки в колективах, утвердження себе і виконання різних соціальних ролей» [44].

Основні тенденції і форми соціалізації:

Зміст і спрямованість процесу соціалізації визначається двома основними тенденціями - типізацією та індивідуалізацією.

Типізація визначається, з одного боку, як спосіб засвоєння особистістю проявляються в реальному світі «об'єктивних розумових форм» культури (цінностей, норм, ідей їх перетворення в суб'єктивно-ідеальний світ) і, з іншого - як трансформація об'єктивно-ідеальних форм культури в індивідуальний досвід її поведінки.

Індивідуалізація характеризується в свою чергу перетворенням індивідуального поведінкового досвіду особистості в об'єктивно ідеальні форми культури і трансформацією суб'єктивного світу особистості, суб'єктивної ідеальності в об'єктивні форми зовнішнього соціального світу.

Процес соціалізації здійснюється в різних формах, кожна з яких характеризується особливим поєднанням індивідуалізують і типізуються факторів.

Соціалізація охоплює всі процеси прилучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальну природу і здатність брати участь у соціальному житті [30].

Процес соціалізації являє собою сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості члена суспільства.

В якості основних джерел соціалізації людини, що несуть в собі необхідний досвід, виступають громадські об'єднання (партії, класи, групи), члени його власної сім'ї, школа, система освіти, література і мистецтво, преса, радіо, телебачення, Інтернет.

Соціалізація молоді у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою ряду «механізмів».

Традиційний механізм соціалізації молоді являє собою засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї та найближчого оточення.

Інституціональний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молоді з інститутами суспільства і різними організаціями. Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації, як соціальний інститут, впливають на соціалізацію не тільки за допомогою трансляції конкретної інформації, але і через представлення зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач.

Стилізований механізм соціалізації молоді діє в рамках конкретної субкультури. Під субкультурою розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей конкретного віку чи конкретно професійного, культурного прошарку, який у цілому створює конкретний стиль поведінки та мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молодої людини із суб'єктивно значущими для неї особами, - ними можуть бути батьки, викладач, друг-одноліток.

Соціальні механізми соціалізації, за визначенням Р.С. Немова, - «способи, за допомогою яких людський індивід долучається до культури і набуває досвід, накопичений іншими людьми» [20].

Соціалізація включає в себе такі соціальні механізми, як навчання, виховання, освоєння соціальних ролей, дорослішання, адаптацію.

Розрізняють декілька видів соціалізації: стихійну соціалізацію (відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних, спеціально не створюваних обставин суспільного життя); відносно спрямовану соціалізацію (має на меті створення в суспільстві певних економічних, законодавчих і інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості); соціальна контрольовану соціалізацію (це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який здійснюється в різних державних і недержавних організаціях (школа, позашкільні заклади, дитячі та молодіжні організації).

Важливу роль у тому, якою зростає молода людина, як проходить її становлення, відіграють люди, у безпосередній взаємодії яких минає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах зміст агентів специфічний. Агенти первинної соціалізації молоді - близькі та далекі родичі, друзі родини, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних організацій. Агентами вторинної соціалізації молоді виступають представники адміністрації школи, університету, організації, армії, церкви, суспільства, співробітники телебачення, радіо, партії.

Кожен агент соціалізації дає для особистості те, чому в її становленні може навчити і вихователь. Агенти первинної соціалізації взаємозамінні і універсальні. Агенти вторинної соціалізації діють вузько спеціалізовано бо кожен інститут націлений на вирішення своїх завдань у відповідності зі своїми функціями [38].

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадянської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений - за деякими аспектами він продовжується все життя. Основними етапами соціалізації особистості вважають: дитинство, юність, батьківство, зрілий вік та старість.

Слід нагадати, що учені виділяють і класифікують як етапи соціалізації, так і її фактори, агенти, засоби та механізми. М.П. Лукашевич зазначає, що соціалізація відбувається під час дії на індивіда різних факторів. Учений виділяє чотири групи факторів: мега-, макро-, мезо-, мікрофактор. У процесі соціалізації індивід готується до відповідності вимог і очікувань інших членів суспільства в широкому діапазоні можливих життєвих ситуацій. Соціалізація містить набір механізмів та агентів, завдяки яким забезпечується соціально схвалювана поведінка та норми моралі. Під агентами соціалізації розуміють людей, які найбільш впливають на індивіда [18].

Складний і багатогранний процес соціалізації продовжується все життя людини, проходячи низку вікових етапів. Л. Міщик виділяє наступні з вказаних етапів: а) первинний; б) становлення соціальної зрілості; в) вибір професії; г) реалізація вибору у трудовій діяльності; д) післятрудовій [22, с. 129].

Необхідно підкреслити, що набуття соціальних якостей, необхідних для життя, є соціальним розвитком, соціалізацією особистості молоді. Цей процес починається на етапі допрофесійної освіти, коли вибір напрямку професійного розвитку фактично ще не зроблений (навчання в загальноосвітній середній школі). У системі соціалізації особистості молодої людини в процесі навчально-виховної діяльності особливе місце може зайняти робота з роз'яснення понять «співпорядкування», «співвідносини», які складаються між членами будь-якого об'єднання [6, с. 78].

Як зазначає Е. Якуба процес соціалізації складається із наступних етапів: виділяють первинну та вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних норм і цінностей людиною, входження її у дану культуру, і наступне засвоєння соціальних ролей, відрізняючих життєдіяльність дорослої людини. Виділяють такі стадії соціалізації як дотрудова (що охоплює період життя людини до початку трудової діяльності); трудова (охоплює період активної участі людини у трудовій діяльності); післятрудова (період, який починається коли закінчується активна трудова діяльність людини). Відомо, що процес соціалізації визначається як розвиток і самозміна людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини зі стихійними, в ідносно спрямованими та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах особистості [24, с. 9].

Визначаючи соціальний характер виховання М.П. Лукашевич зазначає, що ефективність і зміст виховання дзеркально відбиває стан культури в суспільстві, морально-політичну та духовну атмосферу соціального життя, які в сукупності складають своєрідний соціальний простір виховання.

Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання; 2) ігрової стадії; 3) стадії групових ігор. На всіх стадіях соціалізації вплив суспільства на особистість здійснюється безпосередньо, або через групу, але сам набір засобів впливу можна звести слідом за Ж. Піаже до наступного: це норми, цінності і знаки. Іншими словами, можна сказати, що суспільство і група передають стає особистості деяку систему норм і цінностей у вигляді знаків. Ті конкретні групи, в яких особистість прилучається до систем норм і цінностей і які виступають своєрідними трансляторами соціального досвіду, отримали назви інститутів соціалізації. Виявлення їх ролі в процесі соціалізації спирається на загальний соціологічний аналіз ролі соціальних інститутів у суспільстві.

Особливості соціалізації особистості в конкретний історичний період впливають на виникнення та перебіг підліткового кризи.

Д.В. Ярцев, досліджуючи соціалізацію молоді, вказує на такі її особливості.

1. В них утруднено формування таких ціннісних орієнтацій, які б сприяли його безболісного входження в систему соціальних відносин. Причиною служить змінилася соціально-економічна ситуація і як наслідок ослаблення виховної функції сучасної сім'ї в плані формування довготривалих особистісних установок дитини.

2. Вони не поспішають створювати близькі і довірчі відносини зі своїми однолітками, а віддає перевагу більш легкі і ні до чого не зобов'язують контакти, однак потреба в глибокому інтимно-особистісному спілкуванні зберігається, не знаходячи свого задоволення.

3. Вони прагнуть отримати від школи не тільки предметні знання, але і певний життєвий досвід, який допоміг би йому надалі бути більш ефективним в соціальному середовищі [46].

Методологічні підходи до вивчення процесу соціалізації молоді, її структури цінностей, потреб та соціальних проблем на сучасному етапі полягають у тому, що:

* молоде покоління необхідно розглядати в контексті конкретних соціальних умов та особливостей соціального середовища, усвідомлюючи їх динамічність;

* поруч з загальними молодіжними проблемами виокремлювати ті, що притаманні саме цій специфічній соціально-демографічній групі, відповідно до її ролі та статусу в суспільстві;

* диференційний підхід до молоді має відбиватися на всіх етапах соціологічного дослідження - від розробки програми і формування гіпотез до формулювання узагальнюючих висновків і рекомендацій;

* потрібно забезпечити суб'єкт-суб'єктний підхід у вивченні взаємозв'язків між молоддю та суспільством, молоддю та різноманітними інститутами соціалізації, молоддю та іншими соціальними групами.

Протягом останнього десятиріччя сформовано цілісне соціологічне поняття «молоді» та комплексні підходи до вивчення становища і соціалізації молоді як суб'єкта розвитку суспільства. Предметне коло соціологічних досліджень з молодіжної проблематики досить широке. Аналізуються соціальні характеристики молодого покоління з урахуванням особливостей соціального стану, форм діяльності, життєвих потреб та орієнтацій. Розглядаються специфічні молодіжні проблеми - вікові межі та їх соціальна детермінованість, особливості та проблеми отримання освіти, професійні орієнтації та професійне самовизначення, участь у молодіжних об'єднаннях та молодіжна субкультура, формування системи цінностей та адаптація до нових соціальних умов, формування здорового способу життя. Значне місце в науковому аналізі займають загальносоціологічні проблеми, які переважно стосуються молодого покоління. Це проблеми освіти, сім'ї та шлюбу, служби в армії, сексуальної поведінки, нарковживання тощо. До цього ж кола загальносуспільних проблем належать і такі, що знаходять специфічні прояви у молодіжному середовищі, - проблеми виховання, патріотизму, соціальної та політичної активності, участь у структурах влади, безробіття та вторинна зайнятість, підприємницькі орієнтації, релігійні орієнтації, зміни стереотипів та інші.

Останнім часом менш популярними стали дослідження впливу соціального походження молоді на успішність та особливості її соціалізації. Це зумовлено відсутністю єдиних підходів до соціальної стратифікації українського суспільства, а також її нестабільністю. Разом з тим, це важливий напрямок наукових пошуків, значення яких можливо буде зростати в міру стабілізації українського суспільства.

Проблеми соціалізації молоді пов'язані із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості і посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної молодої людини як соціальної особистості.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що навчання - процес соціальний, який обов'язково включає в себе виховні функції і спрямований на виховання людини, розвиток її задатків, здібностей, формування гармонійно розвинутої особистості, її моральних, культурних якостей, відповідної поведінки в суспільстві. Складовими процесу соціалізації виховання, навчання, які образно кажучи, можна назвати окультуренням людини, тобто прищепленням їй раніше заданих культурних рис.

На основі проаналізованих сутності та структури процесу соціалізації випливає, що соціалізація - процес освоєння ролей та очікуваної поведінки в стосунках із сім`єю, суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми. Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні.

Соціалізацію можна розглядати як процес становлення соціальної особистості, навчання та засвоєння індивідом соціальних норм і культурних цінностей, установок та зразків поведінки того суспільства, соціальної групи і громади, до яких він належить [35, с. 38].

Дуже важливо враховувати те, що соціалізація особистості, діючи постійно й неперервно, відбувається лише за умов наявності соціального простору та часу, які є мірою зрілості суспільства, його цілісності, реалізації історичного досвіду. При цьому ступінь цілісності соціалізації обумовлюється ступенем цілісності суспільства, цілісністю соціально-педагогічних процесів, соціальним рівнем суспільства.

Таким чином, можна стверджувати, що саме теорія соціалізації охоплює всі суттєві соціальні процеси й засоби, які впливають на формування особистості, становлення та самореалізацію молоді. Соціалізація розглядається як особливий та значущий вид взаємодії людини та навколишнього середовища, що забезпечує її самозбереження й розвиток.

2. ЗМІ як фактор впливу на соціалізацію сучасної молоді

2.1 Механізм впливу ЗМІ на соціалізацію молоді

Засоби масової інформації стали головним інструментом поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. Н.С. Леонов справедливо зазначає: «Інформація стала інструментом влади. Коли було виявлено сприйнятливість людської психіки до навіювання, інформація у формі пропаганди й агітації стала головним важелем управління людьми. Вона поступово замінила собою грубу силу, насильство, яке довгий час вважалося єдиним і неодмінним знаряддям управління.

Основний розвиток теорії масової комунікації почалося порівняно недавно - з 1952 року. У становленні сучасної західної теорії комунікації еволюційно можна виділити кілька етапів, або «поколінь», привнесли свої особливості у розуміння феномену комунікації. Незважаючи на те, що дослідження, які ми сьогодні відносимо до комунікативних, проводилися протягом всього двадцятого століття в рамках різних соціальних наук, після другої світової війни, одночасно з розвитком інформаційних наук і технологій, стали оформлятися нові підходи до вивчення феномену комунікації. Характерним для цих підходів був розгляд комунікації як передачі інформації, де необхідними складовими визнавалися джерело інформації, повідомлення, одержувач інформації, канал передачі і шум. Модель була модифікована в комунікативній літературі і отримала широке розповсюдження, як модель інформаційної трансмісії. До цього дня, незважаючи на визнані обмеження, що акцентують лінійний, односпрямований характер комунікації, ця модель широко використовується в комунікативній теорії та практиці, особливо в масовій комунікації і в публічних виступах.

У теорії комунікації 50-60-х років відбувається «психологізація» комунікації, коли вона починає все більше розглядатися як людська комунікація. Формується галузь дисципліни, відома нині як міжособистісна комунікація. Помітний внесок у розвиток цього напрямку вносять: Грегорі Бейтсон і каліфорнійська група дослідників Palo Alto Group на чолі з психотерапевтом Полем Вацлавік. У їхніх підходах комунікація розглядається насамперед як взаємодія. Підкреслюється, що комунікація є не просто передача-прийом інформації, але створення певної спільності, певної мірою взаєморозуміння між учасниками.

Наступний етап у становленні теорії комунікації, що включає і теперішній час, характеризується розширенням системного підходу до аналізу комунікації. Комунікація розглядається як соціальний процес. Підкреслюється її не просто інтерактивний, але трансактний характер, який полягає в тому, що будь-який суб'єкт комунікації є відправником і одержувачем повідомлення не послідовно, а одночасно, і що будь-комунікативний процес включає в себе, крім цього (конкретної ситуації спілкування), неодмінно і минуле (пережитий досвід), а також проектується в майбутнє.

Соціологізм Е. Дюркгейма дозволяє дослідити ЗМІ як особливі матеріальні і духовні факти, які б відтворення або, навпаки, руйнування соціальної солідарності. Дослідження цього соціолога, присвячені динаміці колективних уявлень можуть бути застосовані для аналізу російського суспільства, що знаходиться в транзитивному стані.

В умовах науково-технічного прогресу істотний вплив на художню та естетичну діяльність людини мають ЗМІ. Масова комунікація - це поширення інформації за допомогою спеціальної системи засобів інформаційних спілкувань, орієнтованих на сприйняття різними групами людей [4].

Масова комунікація соціально обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість та діяльність людей [14].

За класифікацією А.С. Школьникова у соціально-педагогічному плані значимі такі функції масової комунікації: [4]

Інформаційно-пізнавальні. Преса, телебачення, радіо, кіно орієнтуються на потребу людей в отриманні різноманітних фактів і даних про цікаві явища та суспільні події. За допомогою засобів масової інформації (ЗМІ) ми постійно дізнаємося про життя в нашій країні і за кордоном, наукові відкриття та спортивні досягнення, новинах науки і мистецтва.

Нормативна. За допомогою ЗМІ пропагуються норми і зразки поведінки в суспільстві, затверджується система цінностей. У зв'язку з цим, засоби масової інформації виступають у ролі важливого суспільного регулятора життєдіяльності людей.

Соціально-проблемна. ЗМІ долучають кожної людини як члена суспільства до найважливіших актуальних проблем сучасності. При цьому враховується бажання глядачів, слухачів, читачів бути в курсі громадської думки, обговорювати нагальні проблеми та питання, які хвилюють мільйони людей.

Інтегративна. Засоби масової інформації об'єднують маси навколо ідей, які існують в даний час в політичній системі нашої країни, формують у людей спільні погляди, позиції, оцінки тих чи інших подій, створюють психологічний тонус у суспільстві.

Розважально-компенсаторна. Відпочинок перед екраном, в кіно, з журналом в руках дозволяє розслабитися після трудового дня або навчального часу, змінити емоційний фон і одночасно отримати заряд відсутніх в реальному житті яскравих вражень. Ця функція ЗМІ особливо значима для шкільного віку, оскільки дозволяє зменшити властиву йому емоційну незадоволеність.

Фонова. Радіо, телебачення, звукозапис дозволяють багатьом людям уникнути самотності. Дитина в сім'ї, що готує уроки під «акомпанемент» блакитного екрану або магнітофона - явище, що давно вже стало абсолютно звичним.

До числа агентів соціалізації відносяться засоби масової інформації - телебачення, радіо, друк, кіно, Інтернет. Молодь проводить перед екраном телевізора та монітора комп'ютера значну частину свого часу. Вони знайомляться з тим, як виконуються соціальні ролі людьми, зайнятими в тій чи іншій професії, що володіють певним соціальним статусом. Молодь сприймає сучасний світ значною мірою крізь призму телевізійного зображення. За даними західних дослідників, у разі, якщо освітлення подій газетою і телебаченням розрізняється, телевізійної версії вірять вдвічі більше людей, ніж газетної. Є безліч свідчень, що показують, що засоби масової інформації надають глибоке вплив на соціальні установки та поведінку молоді [32].

У зв'язку зі змінами в суспільному житті країни основною метою масової комунікації на сьогоднішній день стає формування у людей особистісного ставлення до дійсності, до змісту переданої інформації, вироблення певної соціальної позиції, яка інтегрує якості особистості і додає певну спрямованість її діяльності.

Все більше в сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство знаходиться на початку розвитку «третьої» (поряд з усною та писемною) системи культури - культури засобів масової комунікації суспільства. У той же час, з точки зору соціологічної науки, люди, що складають аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості, котрі «включаються» в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Масова комунікація дозволяє їм встановлювати та підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Масова комунікація не може здійснюватись в тому випадку, коли люди, що складають її аудиторію, не мають спільних соціальних почуттів, спільного соціального (політичного, громадянського, національно-культурного, життєвого) досвіду. Саме цей досвід в своєму інтегрованому вигляді залучає людей до процесів спілкування за допомогою засобів масової комунікації.

У діяльності засобів масової інформації в цьому напрямі реалізується одна з найважливіших соціальних функцій - доля у формуванні громадянського суспільства в Україні. По суті, преса, радіо, телебачення та Інтернет і є тим «віковим майданом», де, долаючи відстані, люди обмінюються думками, де соціальні групи висувають свої інтереси одна до одної та до влади, обстоюють їх, де діють механізми публічного соціального контролю та його санкцій - моральна підтримка чи осуд з боку спільноти [15].

ЗМІ традиційно впливають на суспільну свідомість і поведінку людей, спонукаючи їх до досягнення тих чи інших цілей. У періоди еволюційного розвитку структура та функції ЗМІ, як правило, вносять внесок у стійке функціонування суспільства в цілому. Однак у перехідну епоху розвитку суспільства окремі структури ЗМІ знаходять інші темпи життя, вони можуть розвиватися поза функціонуванням один з одним і суспільством в цілому, що проявляється у вираженні ідей та інтересів, часом далеких від суспільних потреб. Все, що ми дізнаємося про наше суспільство і навіть про світ, в якому живемо, ми дізнаємося зі ЗМІ, - вважає німецький соціолог Н. Луман. - З іншого боку, про самих ЗМІ ми чули такого, що не можемо довіряти цьому джерелу. Ми опираємося їх впливу, підозрюючи, що нами маніпулюють.

Техносфера, що породжує нові компоненти індустрії дозвілля і портативні засоби трансляції інформації, створює умови для розвитку людини, в тому числі збагачення словникового запасу, оволодіння широким кругом інформації. Але в той же час об'єктивно вона формує слухача, глядача, споживача [42].

Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування молоді. Адепти нової соціологічної теорії «інформативного суспільства» відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв'язку з прогресуючою «технологією життя», початком «комп'ютерного віку» у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, а також у сферах дозвілля дітей та молоді [36].

Німецький письменник Бертольд Брехт підкреслював, що при використанні творів культури для маніпулювання людською свідомістю відбувається процес, який він назвав «переплавкою духовних цінностей у товар» [39].

Створення системи медіаосвіти - процес тривалий і дорогий. Але наявні сьогодні можливості дозволяють приступити до вирішення цієї задачі й у першу чергу - у школі [41].

Протягом останнього десятиліття провідні позиції в нашому суспільстві поступово займає ідеологія споживацтва. При цьому активізується інформаційні чинники, що безпосередньо сприяють її поширенню, особливо у найбільш нестійкому та вразливому середовищі - серед молоді. Отримання негайного задоволення без докладання особливих зусиль стає домінантою сучасного стилю життя - тим більше привабливими стають речовини, які швидко змінюють психологічний стан. Тривалий і постійний перегляд розважальних телепередач перешкоджає розвиткові творчих можливостей, виховує пасивний підхід до життя, що, в свою чергу, створює сприятливу основу для розвитку адекватної поведінки. Сутність її полягає в тому, що прагнучи піти від реальності, люди намагаються штучним шляхом змінити свій психологічний стан, що дає їм ілюзію безпеки, відновлення рівноваги. Це відбувається на тлі економічного розшарування суспільства, зростаючого безробіття, відповідної втрати престижності багатьох професій і зниження мотивації до підвищення професійного та освітнього рівня [25].

Теоретик у сфері ЗМІ - Жан Бодрійяр - розглядає вплив сучасних мас медіа як цілком оригінальну і дуже важливу форму технології. Поява мас-медіа, особливо електронних, в першу чергу телебачення, докорінно змінила життя сучасних суспільств. Телебачення не просто «подає» нам світ, воно дедалі більше визначає, яким наш життєвий світ є насправді. Мас-медіа, в рамках концепції Бодрільяра, мають здатність здійснювати соціальний контроль - через зваблення публіки особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має виразну схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні також продукувати так звані образи, які своїм правдоподібним нагадуванням дійсності захоплюють публіку. Така «влада симулякрів» - не менш жорстка, ніж контроль будь-яких владних структур. Вона спричиняє до перетворення аудиторії на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнування соціальних зв'язків між ними та зникнення соціальної реальності. Бодрійяр стверджує, що за доби повсюдного проникнення мас-медіа постає нова реальність - гіперреальність, скомпонована з суміші діяльності людини та образів зі сфери засобів масової інформації. Скажімо, сьогодні жодний політичний діяч не може виграти вибори, не з'являючись повсякчас на телеекрані, адже телевізійний імідж цього діяча і є «особою», відомою більшості телеглядачів [5].

А. Моль пише про ЗМІ: «Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, у наш час майже не впливає на розвиток суспільства». Таким чином, сучасна людина не може ухилитись від впливу ЗМІ [1].

Масова інформація призначена для чисельно великої, звичайно географічно розосередженої аудиторі і відрізняється швидкістю і регулярністю поширення практичною одночасністю споживання, певною мірою стереотипним характером. Її поширення - невід'ємна частина масового духовного спілкування людей, що виникло на визначеній ступні людства на додаток до безпосереднього між особистісного спілкування [31].

Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням і діяльністю людей в реальному і онлайновому часу у зв'язку з входженням нового покоління в інтернет-простір. Кожна особистість може виносити з об'єктивно однакових ситуацій свій соціальний досвід, як позитивний, так і негативний.

Інтернет-технології створюють умови для більш раннього в порівнянні з попереднім поколінням включення молоді в соціальну діяльність. Комп'ютер - сучасне знаряддя праці, сучасне знаряддя виробництва, яким він вже володіє. За допомогою Інтернету він може брати участь в економічній, культурній, політичній, наукового життя суспільства. В комп'ютеризованої діяльності у них формуються властивості людини-діяча, що пов'язано з дуже високим рівнем процесів моделювання, визначення мети, планування і контролю при «перекладі» практичного завдання на мову комп'ютерних технологій. Все це сприяє більш раннього оволодінню соціальними видами діяльності підлітками, активно включеними в комп'ютеризовану діяльність.