Основні умови, методи і засоби соціалізації дитини в сім’ї

Спілкування дитини з дорослими в сім'ї відбувається як через її взаємодію з батьками та іншими членами родини, так і завдяки тим зв'язкам, які сім'я встановлює з оточуючими (родичеві, сусідські, професійні, дружні тощо).

Не менш важливою умовою і фактором який впливає на виховання дитини у сім'ї є рольова структура сім'ї. Сім'я як своєрідна соціальна система має певну структуру. Основними параметрами рольової структури сім'ї вважається характер головування, що визначає характер відносин влади та підпорядкування, тобто ієрархічну вибудову сім'ї, а також розподіл ролей відповідно до тих завдань, які сім'я вирішує на певному етапі свого життєвого циклу.

Роль - це нормативно схвалювана модель поведінки, що очікується від людини, котра займає певну соціальну позицію й позицію у міжособистісних взаєминах. Зміст ролі та її виконання регулюються нормами, тобто правилами, які вироблені групою, прийняті нею і яким необхідно підпорядковуватись для реалізації спільної діяльності групи. Існують правила, настанови, що стосуються як прийняття ролей, так і їх виконання. Має місце контроль виконання ролі та припису, як зовнішній, так і внутрішній. Обидва його види спрямовані на забезпечення рівноваги сімейної діяльності за рахунок певного впливу на члена сім'ї, який не виконує свою роль.

У рольовій структурі сім'ї розрізняють план міжособистісних ролей і план конвенційних ролей.

Конвенційні ролі зумовлюються соціокультурним оточенням, вони стандартизовані, визначають постійні права та обов'язки членів сім'ї, являючи собою перелік форм поведінки і способів їх реалізації. Конвенційні норми регулюються правом, мораллю, традиціями.

Міжособистісні ролі індивідуалізовані, детермінуються конкретним характером міжособистісних взаємин у сім'ї, вбираючи унікальний досвід сімейного міжособистісного спілкування.

Серед основних вимог до рольової структури сім'ї, які забезпечують її ефективне функціонування, фахівці називають:

· вимогу несуперечливості сукупності ролей, які утворюють цілісну систему, щодо як ролей, які виконуються однією особою, так в сім'ї в цілому;

· виконання ролі має забезпечувати задоволення потреб особистості в межах сім'ї;

· прийняті ролі мають відповідати можливостям особистості, запобігати виникненню "рольового перевантаження";

· виконання ролей повинно задовольняти потреби всіх членів сім'ї [8].

Прийняття ролі здійснюється відповідно до соціокультурних норм і стандартів, які визначають критерії оцінки успішності виконання ролей. Рольова поведінка характеризується рівнем ідентифікації виконавця з роллю - рівнем прийняття відповідальності за виконання ролі, рольовою компетентністю, тобто сформованістю мотиваційного та операційно-технічного компонентів рольової поведінки, конфліктністю ролі - суперечливістю у свідомості поведінкових моделей, необхідних для реалізації ролі (Е. Ейдеміллер, В. Юстицький).

За умов гармонійного розвитку сім'ї формується адекватний "образ Ми", що включає визначення подружніх і батьківсько-дитячих взаємин, узгоджену рольову поведінку та спосіб життя сім'ї. Джерелом формування "образу Ми" виступають спільна діяльність і внутрішньосімейне спілкування. У випадку виникнення дисфункції сім'ї та порушення міжособистісної комунікації внаслідок актуалізації механізмів захисту формується неадекватний "образ Ми" - згадувані вище сімейні міфи, які і виконують функцію регуляції взаємин у дисфункціональній сім'ї. Такий образ включає кредо сім'ї - її принципи та цінності, очікування щодо рольової поведінки кожного її члена, суб'єктивний образ сім'ї, який може не співпадати з об'єктивним станом життєдіяльності сімейного мікроколективу.

Методи виховання дітей у родині - це способи (шляхи), за допомогою яких здійснюється вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. До методів сімейного виховання варто віднести переконання (пояснення, навіювання, рада); особистий приклад; заохочення (похвала, подарунки); покарання (відмова від дружби, позбавлення задоволень, тілесні покарання); ситуації, що виховують. [9. с. 98]

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіда, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад;

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення власних ситуацій, прогнозування;

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;

4. Методи самовиховання: самопізнання, само оцінювання, саморегуляція [1. с 321].

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

Успіх сімейного виховання визначається оптимальним вибором методів виховання. Вирішальний вплив на вибір методів, виховання в родині справляє педагогічна культура батьків. Давно помічено, що в родинах інтелігенції, родинах з високим рівнем освіти батьків діти завжди краще виховані. Не менш важливий особистий досвід батьків, їхній авторитет і характер відносин у родині. Якщо стосунки з дітьми тісні і дружні, то найчастіше використовується метод заохочення (похвала, схвалення, подяка), якщо холодні, відчужені, - переважають строгість і покарання. Вибір методів залежить від виховних пріоритетів батьків: яких дітей вони хочуть виховати - слухняних, беззаперечно виконуючих усі розпорядження чи самостійно мислячих, ініціативних. Вибір методів залежить від знання батьками своїх дітей: їхніх інтересів, кола спілкування, схильностей, захоплень, позитивних і негативних якостей та ін.

3. Засоби сімейного виховання які використовуються у практиці

Засоби виховання - це надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які застосовують під час використання певного методу. На практиці використовуються такі засоби сімейного виховання: це батьківський авторитет, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, праця, навчання, національні звичаї і традиції, суспільна думка, преса, радіо, телебачення, література, заняття фізичною культурою і спортом, свята, тощо. [1].

Одним із таких засобів є авторитет батьків. Він насамперед виявляється в повазі до дітей. Батьківський авторитет, створений на правильній моральній основі, є для дітей джерелом упевненості, принциповості, чесності. Авторитет, побудований на помилкових моральних положеннях і фальшивій основі, швидко руйнується і негативно впливає на виховання дітей у родині. У своїй праці "Про батьківський авторитет" А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків:

- "авторитет придушення", який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок - формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності;

- "авторитет віддалі" - батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно;

- "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів;

- "авторитет педантизму" - батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину;

- "авторитет резонерства" - батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу;

- "авторитет любові" - так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі;

- "авторитет доброти" - батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре;

- "авторитет дружби" - відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні [9 с. 97-98].

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Завдання школи полягає в тому, щоб допомогти батькам позбутися помилкового авторитету й опанувати методи сімейного виховання.

Хоча, батьки можуть використовувати різні засоби. Наприклад заохочення - соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.

Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде дієвіше, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і до­хідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність.

Як бачимо, існують різні умови, методи і засоби соціалізації дитини у сім'ї. Сприятливі умови виховання дітей виникають: коли сім'я повна; існує взаємоповага і любов між членами родини; наявні достатні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність функціонування сім'ї та повноцінність розвитку дитини, є висока мотивація і т.д. А засобами є: суспільна думка, преса, радіо, телебачення, література, заняття фізичною культурою і спортом, свята, тощо. Також існують і різні методи. Кожна сім'я, відповідно до свого суспільного становища, педагогічної грамотності батьків, житлових умов, місця проживання, моральних і духовних цінностей застосовує ті чи інші методи виховання, надає різні умови і виховує дітей різними засобами. Цим зумовлене той факт, що кожна дитина, вже за 10 років свого життя стає абсолютно індивідуальною і неповторною.

Висновки

Окреслюючи структуру та соціально-педагогічну сутність сім'ї робимо висновок що сім'я є першим природним соціальним середовищем для дитини. За допомогою батьків маленька дитина задовольняє потреби в їжі, любові, захищеності, побуті, спілкуванні тощо. . Статус сім'ї як інституту соціалізації молодого покоління підвищується у ХХ столітті. Спостерігається утвердження сім'ї як "психотерапевтичного союзу"; її буття все більше пов'язується зі створенням унікальних умов для саморозвитку та самореалізації особистості як для подружжя, так і для дітей.

Проаналізувавши педагогічну спадщину видатних педагогів у контексті розгляду проблем сімейного виховання бачимо праці Антона Семеновича Макаренка, Мирослава Стельмаховича, Иоганна Песталоцці, Л. Петровської, Г. Андрєєвої, Е. Ейдеміллера, О. Вацлавіка, В.Сатир, К. Роджерса, Т. Гордона і багато інших видатних педагогів, які зробили величезний внесок у розвиток педагогічної думки спостерігаємо як кожен із них розуміє і трактує термін "сім'я", окреслено міжособистісне спілкування в сім'ї, умови в яких має виховуватись дитина, засоби виховання, його принципи і методи.

Особливістю сімейного впливу на дитину є те, що в родині дитина набуває соціального досвіду, тут у неї формується відчуття власної значущості, закладаються основи почуття гідності. Адже саме родина дає відчуття захищеності - таке важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності. Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючи функцію. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є взаємостосунки між членами подружжя та їхні батьківські установки щодо дітей.

Отже, підсумовуючи і аналізуючи вищесказане можна зробити такі основні висновки і сформувати наступні пропозиції, щодо ефективного впливу сімейного виховання на соціалізацію дитини. Згідно з найпоширенішим визначенням, соціалізація дитини - це процес входження її в суспільство, активного засвоєння нею соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в дитини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. І як бачимо, важлива роль у соціалізації дитини належить сім'ї, сімейним відносинам.

Умови виховання дитини в сучасній сім'ї настільки різноманітні, що практично їх усіх не можна перерахувати або визначити і тому, що багато з них мінливі, і тому, що практично окремо одна від одної не зустрічаються, а навпаки, конструктивно пов'язані між собою і на певному рівні інтеграції утворюють комплекс, характеризуючи сімейне виховання в цілому, отже, є інтегрованими. Зважаючи на це, надзвичайно важливо знати їхній вплив на особистість і сім'ю в цілому, щоб можна було з'ясувати причини особистісної поведінки дорослих і дітей та можливості поліпшення або певної корекції цих умов.

Сприятливі умови виховання дітей виникають:

- коли сім'я повна;

- існує взаємоповага і любов між членами родини;

- наявні достатні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність функціонування сім'ї та повноцінність розвитку дитини;

- є висока мотивація до виховання дитини, що спонукає до вироблення згідно з віком дитини загальної стратегії й тактики виховної діяльності на основі глибокої поваги до її особистості;

- розуміння самоцінності дитини.

При цьому батьки мають високий рівень педагогічної культури, як правило, в родині панує загальний позитивний мікроклімат. Батьківська любов передбачає високий ступінь відповідальності не тільки за нормальний фізичний, а й за моральний розвиток дитини, допомагає їй зрозуміти цінності свого Я і свою недосконалість, яка відкриває шлях до розвитку. Усі ці умови сприяють формуванню в дитини адекватної самооцінки, яка регулюється не тільки її ставленням до себе, а й до інших.

Аналізуючи типові помилки та несприятливі умови бачимо, що вони виникають у неблагополучних сім'ях, де батьки характеризуються анти суспільною поведінкою (лайки, бійки, приниження, фізичні покарання дитини); практично в таких родинах немає потрібних для нормального розвитку й виховання дитини соціально-побутових умов; батьки не зацікавлені у формуванні особистої педагогічної культури, не здатні аналізувати виховні дії й результати виховної діяльності.

Але не всі діти, особливо дошкільного й молодшого шкільного віку, усвідомлюють складність свого сімейного становища. Спостереження засвідчують, що одні з них дуже чутливі до байдужості батьків, нестатків, грубощів, фізичних покарань, постійних конфліктів, другі ж через обмеженість свого життєвого досвіду ні на що інше не претендують. Але і ті, і ті знають, що таке страждання. Дехто втікає від нього на вулицю, починає вживати наркотики, красти, жебракувати, стає на шлях проституції.

Умови напруження можуть спричинятися:

- структурними змінами сім'ї (розлучення, народження другої дитини, якщо до цієї події батьки не підготували першу; новий шлюб, смерть когось із членів сім'ї тощо);

- несприятливими соціально-побутовими умовами;

- невмінням батьків налагоджувати між собою та між собою й дітьми довірливі стосунки;

- браком взаємоповаги й певної стратегії виховання дитини; невисоким (здебільше середнім) рівнем педагогічної культури батьків.

Найчастіше розрядка напруження в таких сім'ях відбувається саме за рахунок дітей. Умови ризику виникають за наявності сукупності названих умов; у сім'ї немає любові і взаємоповаги між її членами або до конкретної дитини; немає потрібних соціально-побутових умов; натомість є аморальна особистісна поведінка хоча б одного з батьків (пияцтво, зрада, вживання наркотиків, лінощі, неробство тощо); низький рівень педагогічної культури батьків; життєдіяльність сім'ї неорганізована. Загальний мікроклімат постійно напружений. У таких родинах виховання маятникоподібне, тобто вимоги батьків непослідовні, а ще гірше-хтось із дорослих використовує дитину в своїх інтересах проти іншого. Через це в неї немає стійких орієнтирів поведінки, наслідком чого є формування рис пристосуванця.

Ефективність сучасного сімейного виховання, доцільність характеру стосунків батьків і дітей значною мірою визначаються ціннісними орієнтаціями та пріоритетами в системі цінностей як у сім'ї в цілому, так і її окремих членів. Розшарування в суспільстві за рівнем претензій і за рівнем можливостей певною мірою співвідноситься з визнанням цінності дитини для сім'ї, а отже, і з виявленням до неї любові.

Список використаних джерел

1. Андреева Т.В. Психология современной семи. Монографія / Андреева Татьяна Владимирова. - СПб.: Речь, 2005. - 436с.

2. Андреева. Т.В. Семейная психология. Учебное пособие / Андреева Татьяна Владимирова. - СПб.: речь, 2005. - 244 с.

3. Бондарчук О.І. Сім'я як осередок соціалізації дитини. Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах / Бондарчук Олександр Іванович. - К.: АЛД, 1998. - 95 с.

4. Волкова Н.П. Педагогіка. Посібник / Волкова Наталья Павловна. - Київ "Акаемія", 2003.

5. Главник В.О. Психологічна газета / Главник В.О. - 2005. - 3 жовтня № 20

6. Дзерович Ю. Педагогіка / Дзерович Юрій. - Львів. 1937. - С.57.

7. Захаров А.И. Как предотвратить отклонения в поведении ребёнка / Захаров Андрей Иванович. - М., 1986.

8. Эйдемиллер Э.Г. Психология и психотерапия семи / Эйдемиллер Эдмонд Георгиевич, Юстицкис В.В. - СПб.: Изд. Питер, 1999. - 656 с.

9. Педагогіка в запитаннях і відповідях [Кендрашова, Пермяков О.А., Зеленкова Н.З., Аврешика Г.Ю. ] Київ "Знання" 2006.

10. Кісарчук З.Г. Психологічна допомога сім'ї. Книга 1. Навчальний посібник(у 3 книгах) / Кісарчук З.Г., Єрмусевич О.І. - К.: Главник, 2006. - 128 с.

11. Кон И.С. Ребенок и общество / Кон Игорь Семёнович. - М., 1978

12. Личко А.Е. Психотерапія и акцентуация характера у подростков / Личко Андрей. Едуардович. - Л., 1983. - 256 с.

13. Макаренко А.С. Книга для родите лей / Макаренко Антон Семенович. - М.: Педагогіка, 1988. - 156 с.

14. Николаева Е.Н. Зависимость эмоциональных реакций человека от негативних переживаний в детстве. Психол.журнал. / Николаева Евгения Николаевна, Купчик В.П., Сафонова А.И. - 1996. - Т.17. - № 3. - С. 92-98.

15. Сатир В. Как строить себя и свою семью / Сатир Вирджиния. - М., 1992. - 192 с.

16. Соціальна робота з дітьми та молоддю: Частина 1 [Козубовська І.В., Зверєва І.Д., Керецман В.Ю., Пічкар О.П.] Ужгород 2000.

17. Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод. Посіб / Стельмахович Мирослав. - К., 1996. - 180с

18. Сявавко Є. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку / Сявавко Євген. - К: Наукова думка. - 1974. - 152с.

19. Фіцула М.М Основи психології і педагогіки: навчальний посібник 2-ге видання / М.М. Фіцула., М.Степанов. - Київ "Академвидав" 2005.

20. Харчев А.Г. Современная семья и ее проблемы / Харчев Анатолий Георгиевич, Мацковский М.С. - М.: Питер 2000.

21. Шапарь В.Б. Практическая психология. Инструментарий / Шапарь В.Б., Тимченко А.В., Швидченко В.Н. - Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

22. Шапиро А.З. Понятийный аппарат современной системной психотерапии. Семейная психология и психотерапия / Шапиро Александр Захарович. -1998.

Размещено на Allbest.ru