Якість населення як суб’єкта суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Інститут прокуратури та слідства

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Якість населення як суб'єкта суспільства»

Виконав студент

1 курсу 2 потоку 1 групи

Бондарчук Анатолій

ОДЕСА - 2013

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження якості населення

1.1 Поняття населення. Види та функції

1.2 Аналіз категорії «якість населення

Розділ 2. Характеристика показників якості населення

2.1. Народжуваність і смертність

2.2. Шлюбність і розлучуваність

2.3. Освітній та кваліфікаційний рівень

2.4. Рівень здоров'я

Розділ 3. Показники якості життя населення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Увага до проблеми якості життя обумовлена зміною ціннісних орієнтирів цивілізаційного розвитку суспільства у період переходу від індустріального типу до постіндустріального. Останнє ставить на порядок денний питання про якісні характеристики життя людини. Якщо в традиційному суспільстві основним капіталом була земля, в індустріальному - природні ресурси, а згодом - технології, то в постіндустріальному - усе більшого значення набуває соціальний, людський капітал, якість життя. Становлення постіндустріального суспільства супроводжується істотними змінами ціннісних орієнтацій, відповідно, змінюються пріоритети, акценти - матеріальний добробут і фізична безпека вже не виступають провідною метою життєдіяльності людини, вони поступаються місцем якісним характеристикам її життя. Розвиток людини, її здібностей визначає зростання економіки, культури, добробуту усього суспільства в нових суспільних умовах. Добробут розглядається не як кінцева мета, а як важливий засіб, що слугує розширенню можливостей людини у сфері здобуття освіти, охорони здоров'я тощо. ХХІ століття проголошено «століттям якості», що визнане багатьма розвиненими країнами. Такий підхід концентрує увагу як науковців, так і політичних діячів на створенні умов, завдяки яким зросте якість задоволення потреб, що сприятиме розвитку людського капіталу. Таким чином, поліпшення якості життя населення стає глобальною проблемою сучасності, головною метою і цінністю будь-якого суспільства, незалежно від рівня його соціально-економічного розвитку.

Проблема поліпшення якості життя населення має свою специфіку в пострадянських країнах, у т.ч. і в Україні, де трансформаційні процеси супроводжуються гострими негативними соціальними процесами і явищами, зокрема, поширенням бідності, посиленням матеріальної і соціальної диференціації, психологічною дезадаптацією тощо. Це стає причиною соціальної напруженості та нестабільності в суспільстві. У Конституції України наголошується на тому, що держава піклується про забезпечення прав і свобод людини і гідних умов її життя. Зокрема, у статті 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються вищою соціальною цінністю. Одночасно, у Концепції національної безпеки України одним із пріоритетних напрямків розвитку держави визначене зміцнення генофонду українського народу, його фізичного, морального здоров'я та інтелектуального потенціалу.

Сучасні дослідження якості життя на пострадянському просторі здійснюються у контексті трансформаційних перетворень і пов'язані з аналізом їх наслідків - змінами рівня життя населення, соціального статусу, стану здоров'я, особливостями процесів соціальної адаптації, соціального самопочуття й ін. Серед найбільш відомих дослідників слід назвати Бабосова Є.М., Ротмана Д.Г., Айвазяна С.О., Жеребіна В.М., Романова О.М. й ін. Деякі аспекти якості життя знаходять відображення в роботах сучасних українських вчених: І. В. Бакум, М.В. Банчук, Т. П. Бондарчук, В.А. Борисов, О. А. Грішнова, І. Гудзеляк, Л. Драгнєвіч, В.П. Думанська, Ю.П. Лисицын, Є. М.Лібанова, І. В. Лугова, В.С. Постніков, І.М. Прибиткова, С.Г. Стеценко, Л. С. Тертишна, О.Г. Топчієв, О. Федько, Н. Фойгт, В. І. Хомяков, Г.В. Часник та інші.. Однак якість життя в працях зазначених авторів не виступає самостійним предметом дослідження. У цілому в сучасній вітчизняній соціології відчувається дефіцит теоретико-методологічних та методичних розробок цієї проблеми.

Метою курсової роботи є дослідження вимірювання якості життя населення, визначення динаміки її стану та оптимізація її показників в умовах перехідної фази трансформації суспільства.

Об'єкт дослідження - якість життя різних соціальних груп населення України в умовах трансформаційних перетворень.

Предмет дослідження - соціальні потреби різних соціальних груп населення, умови їх формування і реалізації, міра задоволення, як показники соціальної якості життя.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження якості населення

1.1 Поняття населення. Види та функції

Сучасна доктрина, як й існуючі норми міжнародного права, зокрема Конвенція про права та обов'язки держав 1933 р., наголошує: поряд із територією наявність постійного населення є однією з основних ознак держави. Під населенням у міжнародному праві розуміють сукупність усіх індивідів, які проживають у конкретний момент на території тієї чи іншої держави і підпорядковуються її юрисдикції.

Населення - сукупність людей, що проживають на певній території (країні, області, місті, районі, селі тощо), є джерелом ресурсів для праці, споживачем, що формує попит Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник. - К.: Знання, 2006. - С. 154..

Загальноприйнято поділяти все населення на декілька категорій: громадян, іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства (апатридів). Іноді виокремлюють й інші категорії населення, зокрема осіб із подвійним громадянством (біпатридів). Однак в абсолютній більшості держав не передбачено особливого правового статусу осіб, що володіють подвійним громадянством. За національним законодавством, їх розглядають або як громадян указаної держави (у випадку, коли володіють її громадянством), або як іноземців.

Крім того, особливий правовий статус передбачено для біженців і осіб, що шукають притулок. Варто також зауважити, що всі особи, які хоча і знаходяться на території певної держави, але користуються дипломатичними імунітетами і не належать до складу населення. Таким чином, ключовою ознакою, необхідною для віднесення тієї чи іншої особи до населення держави, є поширення на цю особу юрисдикції держави. Остання здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції: законодавчу, адміністративну та судову.

Правовий статус населення на території певної держави в основному зумовлює її національне законодавство. Така ситуація склалася історично і є логічним втіленням виключного суверенітету держави на її території. Однак із розвитком міжнародного права воно все більше впливає на правове регулювання статусу населення загалом та окремих його груп. Можна виокремити дві основні групи норм міжнародного права, які регулюють питання, пов'язані зі статусом населення, а саме: 1) норми, які встановлюють загальні стандарти правового статусу індивіда; 2) норми, які є безпосередніми підставами для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Норми міжнародного права визначають перелік основних прав, свобод, обов'язків людини і громадянина, встановлюють їх зміст та загальні принципи реалізації Черкес М.Ю. Міжнародне право: підручник. - К.: Знання, 2011. - С. 97.. Вони також встановлюють особливості правового статусу іноземців та їх дипломатичний захист, реадмісію тощо. Норми міжнародного права регулюють спірні питання, що виникають у зв'язку з наявністю в особи подвійного громадянства. Вони визначають особливості правового статусу дипломатичного персоналу та встановлюють випадки, коли на них поширюється юрисдикція держави перебування. До сфери регулювання міжнародного права відносять також питання співробітництва держав з питань екстрадиції. Норми міжнародного права передбачають заходи, які мають на меті запобігання виникненню випадків без громадянства. Саме нормами міжнародного права встановлюються особливості правового статусу біженців та осіб, що шукають притулок. Крім того, норми міжнародного права передбачають обов'язок держав захищати своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток, злочинів проти людства, встановлюють загальну заборону рабства. Вони також передбачають, що міжнародна спільнота зобов'язана контролювати стан виконання норм міжнародного права, які регулюють права та свободи людини, й у випадку встановлення грубих порушень цих положень передбачають відповідальність держав та винних осіб за такі правопорушення. Ними передбачено можливість використання сили, в тому числі військової, для запобігання та припинення таких порушень, у разі якщо держава самостійно не здатна це зробити. Вони регулюють низку інших питань.

Населення - спільнота людей, яка сформувалася протягом тривалого історичного періоду та безперервно відновлюється; люди, які живуть у країні чи державі загалом або в межах будь-якої їхньої частини. Населення - жителі визначеної країни. Житель країни не завжди є її громадянином.

Кількість населення - це загальна кількість людей, які проживають на даній території. Кількість населення - це демографічний потенціал, який певною мірою визначає місце держави у світовій економіці і політиці. Демографічний потенціал є важливою складовою загального, сумарного потенціалу держави.

Відомості про кількість населення одержують за допомогою регулярних загальних переписів населення (кожних п'ять чи десять років), а в проміжках між ними - шляхом розрахунків, спираючись на переписи як базові показники.

Якісні і кількісні показники природного руху чи відтворення впливають на склад і структуру населення, соціальну й економічну ситуацію, стиль життя та менталітет Масляк П.О. Країнознавство: підручник. - К.: Знання, 2008. - С. 192..

Останнім часом дедалі частіше вживається поняття "якість населення". Це комплексне поняття включає показники середньої тривалості життя, освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального складу населення, житлових умов і харчування, стану здоров'я, середніх доходів населення, його купівельної спроможності, здатності до сприйняття нововведень, а також низку інших аналогічних параметрів.

1.2 Аналіз категорії «якість населення»

показник якість життя населення

Це інтегральне властивість безлічі людей, об'єднаних в співтовариства, що визначає рівень соціальної ефективності їх життєдіяльності.

Категорія «якість населення» - це ресурс і гарант стабільного розвитку, основа національної, економічної безпеки держави. Якість населення невіддільне від життєдіяльності людей, середовища їх проживання, крім того, носить конкретно історичний характер і визначається відповідним способом виробництва. Практично всі характеристики життєдіяльності взаємопов'язані між собою прямими і зворотними зв'язками і тому їх сукупність - це складна цілеспрямована система, яка органічно пов'язує якість населення і якість життя Иванова М.В. Введение в регионоведение: учебное пособие. - Томск: Изд-во Томск. политех. ун-та, 2008. - С. 87..

«Якість життя» людини - поняття, яке є більш широким, ніж чисто матеріальна забезпеченість і передбачає участь в оцінці не тільки таких об'єктивних факторів, як якість води чи повітря, відстань до курортів або наявність і доступність культурних установ, а й глибоко суб'єктивних чинників, як, наприклад, задоволеності окремих індивідів своїм життям. Термін використовується в самих різних областях, в тому числі в галузі міжнародного розвитку, філософії, охорони здоров'я та політології.

Якість життя прямо залежить від стану здоров'я, комунікацій в соціумі, психологічного та соціального статусу, свободи діяльності і вибору, від стресів і надмірної стурбованості, організованості дозвілля, рівня освіти, доступу до культурної спадщини, соціальному, психологічному та професійному самоствердження, психотипу і адекватності комунікацій і взаємин.

Перехід до постіндустріального суспільства супроводжується все більшою увагою до нематеріальних аспектів якості життя при забезпеченості такими. У той же час багато хто не може конкурувати на належному рівні з різних причин, що дає зрушення соціуму в бік станового суспільства.

У результаті якість населення через сферу потреб обумовлює змістовну основу показників якості життя.

Якість населення - це категорія, що характеризує визначеність населення як суб'єкта соціальної життєдіяльності, суспільного виробництва і суспільних відносин, тобто здатність населення реагувати на сформовані природні, технічні, економічні, соціокультурні умови і пристосовувати їх до своїх потреб, що змінюються.

Властивості населення приймають форму спостережуваних і кількісно вимірюваних характеристик (народжуваність і смертність, шлюбність і розлучуваность, освітній і кваліфікаційний рівень та ін.) Вдосконалення якісних характеристик, перш за все здоров'я і освіти, дозволяє підвищити економічність відтворення населення, тобто зберегти чисельність населення і навіть темп її зростання при скороченні абсолютних чисел смертей і народжень.

Якість населення визначити досить складно. Досить вдало схоплює категорію «якість населення» соціально-психологічний підхід. У цьому сенсі використовується категорія діяльних здібностей і потреб населення.

Якість населення - сукупність діяльних здібностей, якими таке має в силу досвіду історичного розвитку території. Якість населення виражається в сукупності соціально-демографічних показників, але не зводиться до них.

Останнім часом дедалі частіше вживається поняття «якість населення». Це комплексне поняття включає показники середньої тривалості життя, освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального складу населення, житлових умов і харчування, стану здоров'я, середніх доходів населення, його купівельної спроможності, здатності до сприйняття нововведень (інновацій), а також низку інших аналогічних параметрів.

ООН запровадила нове поняття - індекс людського розвитку (ІЛР), що певною мірою є синонімом поняття «якість населення» Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - С. 159.. Для визначення індексу людського розвитку ООН використовує комплекс показників. Серед них середні розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, середньостатистична тривалість життя, освітній рівень (грамотність), стан здоров'я населення, його забезпеченість житлом та ін. Запроваджено також показник, який відображає, яка частина економічно активного населення здатна сприймати й ефективно використовувати інновації (у тому числі новітні технічні засоби і технології). У високорозвинених країнах цей показник становить приблизно 85 - 90% населення.

Розділ 2. Характеристика показників якості населення

2.1 Народжуваність і смертність

Природне відтворення населення - це постійне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії процесів народжуваності і смертності. Завдяки народжуваності та смертності відбувається безперервна зміна поколінь. Основними компонентами природного відтворення населення є народжуваність і смертність Гудзеляк І, Географія населення: навч. посіб.- Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - С. 97..

Народжуваність - це процес оновлення населення завдяки появі нових життів. Народжуваність є соціальним процесом, що підкоряється дії соціальних сил і закономірностей, але розгортається у визначених, історично-конкретних межах, що задаються дією біологічних, фізіологічних факторів Стеценко С.Г, Демографічна статистика: підручник . - К.: Вища школа, 2005. - С.217..

Біологічний потенціал народжуваності, фізіологічну здатність індивіда або шлюбної пари до відтворення потомства (запліднення, зачаття, виношування плоду і народження живої дитини) характеризує плідність.

Плідність залежить від наявних у певному суспільстві на відповідний момент часу соціально - економічних і санітарно - гігієнічних умов. Однак плідність є більш стабільною характеристикою порівняно з числом народжень. Останнє являє собою реалізацію біологічного потенціалу народжуваності і є одним з результатів репродуктивної поведінки жінок або родин, регульованої у свою чергу системою відповідних соціальних норм.

Під природною народжуваністю розуміють шлюбну народжуваність за умови відсутності будь - якого прямого втручання в репродуктивний цикл. Однак природну народжуваність не можна вважати чисть біологічним феноменом. Вона також соціально зумовлена: її величина варіює залежно від середнього віку вступу в шлюб, тривалості грудного вигодовування та дії інших поведінкових факторів Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студ. - К.: АрТек, 1995. - С. 113..

Рівень народжуваності на тій чи іншій території у той чи інший період часу залежить від низки чинників. Одним із них, що відіграє у сучасних умовах головну роль, є репродуктивна поведінка. Під нею розуміють систему дій і відносин, які призводять до народження визначеного числа дітей у родині, або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В. Борисов Борисов В.А, Демография: учеб. для студентов вузов.- М.: NOTA BENE, 2005. - С. 209..

На рівень народжуваності впливає цілий комплекс чинників, основними з яких є:

- Демографічні фактори (стать, вік, шлюбне стан);

- Природно-біологічні чинники (спадковість, екологічна обстановка;

- Соціально-економічні фактори (рівень розвитку охорони здоров'я; зайнятість жінок у суспільному виробництві; економічні кризи та ін.)

На показниках народжуваності позначається і процес урбанізації. Для міського населення звичайно характерний нижчий рівень народжуваності порівняно з сільським населенням. Однак і ця залежність не абсолютна.

Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити загальний її рівень, динаміку та інтенсивність, а також її величину в різних субнаселеннях (соціально-економічних і демографічних групах).

У демографії використовують два способи вивчення графічних процесів і явищ - метод умовного покоління і метод реального покоління. Відповідно показники народжуваності насамперед поділяють на показники, що належать до певного періоду часу (звичайно року), і показники, що характеризують визначену когорту, або покоління (якщо мова йде про когорту за роком народження), або когортні показники. Перші характеризують народжуваність, що спостерігалася протягом визначеного періоду другі - народжуваність, властиву визначеним групам жінок.

Абсолютне число народжень показує, скільки всього народилося в того чи іншого населення за визначений період. Величина абсолютного числа народжень дає перше уявлення про обсяги народжуваності і дозволяє робити порівняння за різними періодами часу та різними територіями. Однак абсолютне число народжень є малоінформативним показником, оскільки залежить від абсолютної чисельності населення

Коефіцієнт дітності - це відношення чисельності дітей у віці 0-14 років до чисельності жінок репродуктивного (15-49 років) віку.

Цей показник можна використовувати для первинної оцінки и величини народжуваності, особливо в районах з погано налагодженим обліком природного руху населення, але з досить точними переписними даними.

Першим, простішим і широко вживаним відносним показником народжуваності є загальний коефіцієнт народжуваності. Його розраховують як відношення абсолютного числа народжень до середньої чисельності населення за період.

Величина загального коефіцієнта народжуваності сильно залежить не тільки від інтенсивності народжуваності, тобто від середнього числа дітей, народжених жінками, але і від демографічних та інших структур, у першу чергу від статево - вікової і шлюбної.

Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховують стосовно лише чисельності жінок репродуктивного віку (15-49 років або, у деяких країнах, 15-44 років). Спеціальний коефіцієнт народжуваності дорівнює відношенню загального числа народжень за рік до середньорічної чисельності жінок репродуктивного віку.

Часткові коефіцієнти народжуваності розраховують для усунення впливу інших демографічних і недемографічних структур. Зокрема, там, де значне місце серед усіх народжень займають народження позашлюбної народжуваності. Це відношення чисел народжених дітей у шлюбі і поза шлюбом до середньорічної чисельності жінок, що перебувають і не перебувають у шлюбі.

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці.

Смертність - це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний.

Причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи - ендогенні й екзогенні (внутрішні і зовнішні). Ендогенні пов'язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі. До екзогенних причин зараховують усі зовнішні причини, що пов'язані з якістю життя людини. Смерть завжди є результатом дії двох цих причин.

Показники смертності залежать безпосередньо від матеріального стану населення, рівня охорони здоров'я, умов праці і побуту, стану забрудненості довкілля, рівня старіння населення та інших факторів. Першим відносним показником рівня смертності є загальний коефіцієнт смертності це відношення чисельності померлих за певний період до середньої чисельності населення за цей же період на 1000 жителів Тертишна Л. С. Аналіз народжуваності, смертності та природного руху населення україни// Управління розвитком. - 2011. - №9. - С. 156..

Серед причин смертності виділяють: хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми. Збільшились показники смертності серед всіх вікових груп чоловіків та жінок старше 20 років.

Зменшення чисельності населення України відбувається виключно за рахунок природного скорочення, хоча у 2010 році порівняно з 2009 роком в Україні спостерігається зростання народжуваності та зменшення смертності. Але як би не зростала народжуваність, все одно смертність в Україні її перевищує. За даними Держкомстату, у січні - вересені 2010 року в Україні народилося 373 тис. осіб, померло - 525 тис. осіб. Якщо збережеться нинішня динаміка скорочення україн - ського населення, до 2030 року кількість українців зменшиться до 39 мільйонів. Таким є прогноз ООН. У звіті Організації Об'єднаних Націй зазначається: в Україні найнижчий у світі приріст населення.

На смертність у першу чергу впливає рівень розвитку системи охорони здоров'я, рівень добробуту населення, вікова структура жителів.

Причини, що призвели до надзвичайно низької народжуваності та високої смертності, поділяються на демографічні та соціально-економічні

Окремо виділяють чинники прямої дії (зростання кількості пізніх шлюбів, розлучень, дитячої смертності тощо) і причини опосередкованої дії (зниження життєвого рівня, зростання злочинності тощо). Дані чинники зумовлюють скорочення кількості (депопуляцію) населення і погіршення його вікової структури.

2.2 Шлюбність і розлучуваність

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, або, інакше кажучи, всю сукупність випадків зміни шлюбного стану.

Шлюбність - це процес утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, який включає в себе укладання як перших, так і повторних шлюбів. У поєднанні з процесами овдовіння та розлучуваності шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення. її демографічне значення полягає у тісному зв'язку з відтворенням населення.

Шлюбність є найважливішим демографічним чинником народжуваності, формування сімей та зміни сімейної структури населення. У демографії шлюбність вивчають переважно в рамках репродуктивного віку, а шлюбність жінок - частіше, ніж чоловіків.

Під шлюбним станом розуміють стан особи стосовно інституції шлюбу, встановлюваний відповідно до звичаїв та правових норм країни. Шлюбний стан індивідів звичайно включає чотири градації: тих, хто ніколи не перебував у шлюбі; тих, хто перебуває у шлюбі; овдовілих; розлучених. У деяких країнах в особливі групи виокремлюють тих, хто перебуває у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі, або у першому чи повторному шлюбі, тих, хто проживає разом з чоловіком (жінкою) або окремо від нього (неї), тих, хто отримав офіційну санкцію суду на роздільне проживання (часто-густо - проміжний етап на шляху до розлучення) тощо.

Проявами кризи сімейних відносин стають явища акультурації, амбівалентності та аномічності.

Із встановленням незалежної держави українська сім'я почала вбирати культурно-ціннісні орієнтації не лише ті, що насаджувалися «зверху» протягом десятиліть, а й ті, що почали вбиратися добровільно, через власний досвід та особисте спостереження за сімейним життям в європейських країнах. Глобалізація спричиняє системні зміни процесів, які відбуваються в економіці, політиці, культурі національних спільнот сучасного світу. Відбуваються поступові зміни сімейних установок через процеси соціальної мобільності, міграцію.

Серед молодого покоління відбувається зміна ціннісних орієнтацій щодо шлюбно-сімейних відносин. Найперших змін зазнає репродуктивна функція сім'ї, на яку найбільше впливають збільшення кількості розлучень та зменшення кількості шлюбів, на її основі можна простежити усі кризові ознаки розвитку сім'ї Мікловда В.П., Повстин О.В. Дослідження проблем розвитку сім'ї як підґрунтя формування регіональної сімейної політики // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Економіка: Зб. наук. пр. - Ужгород, 2011. - Спецвип. 33, ч. 4. -С. 5..

Інші мотиви небажання укладати шлюб пов'язані з усвідомленням відповідальності за майбутнє сім'ї. Чоловік і жінка не поспішають укладати шлюб, якщо мають місце перешкоди для успішного сімейного життя - незадовільне матеріальне становище, незавершене навчання, а також коли вони прагнуть поближче пізнати одне одного. Така позиція свідчить про відповідальне ставлення до шлюбу, до майбутнього сімейного життя Балабух І.М., Осецька Л.В. Трансформація сімейно-шлюбних орієнтацій січасної української молоді // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Політологія. Соціологія. Право. - 2009. - Вип. 4. - С. 27..

Однією з найскладніших і найактуальніших проблем трансформацій сімейно-шлюбних орієнтацій є нестабільність шлюбних відносин та високий рівень розлучуваності шлюбних пар.

Після певного спаду в 2001-2004 рр., зараз коефіцієнт розлучуваності знову підвищився до 3,8%.

За рівнем загального коефіцієнта розлучуваності Україна поряд із Росією лідирує в Європі Шлюб, сім'я та дітородні орієнтація. - К.: АДЕФ-Україна, 2008. - С. 13.. Головними ж причинами стають проблеми, що виникають у морально-психологічних, емоційних відносинах членів подружжя, які посилюються через матеріальні труднощі.

Ситуація на «шлюбному ринку» істотно впливає на формування шлюбного кола, його динаміку та структуру. Шлюбне коло являє собою сукупність можливих для конкретного індивіда шлюбних партнерів. Воно детерміноване, з одного боку, системою правових та морально-етичних норм суспільства, а з іншого - соціально-економічним статусом індивіда та його соціально-психологічними характеристиками. Простір потенційних шлюбів передбачає існування в його межах інтенсивного спілкування між можливими шлюбними партнерами, ґрунтованого на індивідуальних міжособистісних контактах. Проте система спілкування може включати в себе й добір майбутніх шлюбних пар. Його здійснюють або окремі особи, або спеціальні організації, що займаються пошуком взаємно відповідних шлюбних партнерів Стеценко С.Г. Демографічна статистика: підручник. - К.: Вища шк., 2005. - С. 305..

За умов традиційної сім'ї добір майбутнього чоловіка (жінки) для дорослих дітей був прерогативою й обов'язком їхніх батьків. Головним критерієм при доборі була здатність потенційного нареченого або нареченої відігравати приписувану соціальну роль, а їхні особистісні характеристики мали другорядне значення. Нерідко добір шлюбних пар здійснювали професійні посередники - свахи. Сьогодні шлюбний вибір здійснюють, як правило, самі ті, хто бажає укласти шлюб. їх головним мотивом є кохання, й тому при виборі майбутнього чоловіка (жінки) домінують перш за все його особистісні якості. А проте посередницька діяльність як і раніше існує у вигляді публікацій шлюбних оголошень у газетах, у формі послуг шлюбних бюро. На розширення можливостей вибору шлюбного партнера спрямовані й різні заходи щодо організації дозвілля, молодіжного туризму тощо.

Визначальний вплив на зміну меж і складу шлюбного кола справляє вік потенційного нареченого або нареченої. Диспропорція чисельності шлюбоздатних осіб у населенні за статтю, віком або соціальним статусом супроводжується звуженням шлюбного кола для осіб, що мають чисельну перевагу. У цьому випадку шлюбне коло поповнюється за рахунок осіб, котрих раніше як потенційних шлюбних партнерів не розглядали, іншими словами, слабнуть шлюбні переваги Драгнєвіч Л. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Україні // Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 1. - С.41..

На шлюбний вибір, або вибір шлюбного партнера в рамках конкретного шлюбного кола, справляє вплив сукупність найрізноманітніших критеріїв: економічних, соціальних, культурних, психологічних та антропологічних. Чим ширше коло потенційних партнерів, тим більшого значення набувають психологічні, культурні та антропологічні критерії вибору: вік, зовнішні дані, взаємна симпатія, спільність інтересів, гармонія темпераментів тощо.

Укладання шлюбу передбачає дотримання низки законодавчих норм, які регулюють мінімальний шлюбний вік майбутніх членів подружжя, порядок його укладання й форми. Що ж стосується шлюбно-сімейних стосунків, то вони детально регламентовані Кодексом про шлюб і сім'ю.

Мінімальний шлюбний вік, починаючи з якого закон або звичай допускає укладання шлюбу, встановлюють з урахуванням статевої, психологічної та соціальної зрілості тих, хто укладає шлюб, а також традицій, звичаїв, релігійних норм тощо, прийнятих у конкретній країні. В Україні мінімальний шлюбний вік для жінок установлений у 17 років, а визнаною формою шлюбу є громадянський. Останнім часом великого поширення набув, особливо у зарубіжних країнах, консенсуальний шлюб або вільний союз чоловіка та жінки. У деяких країнах Латинської Америки існують навіть так звані «візитні» шлюби, кількість яких доволі велика. У дореволюційній Росії, в тому числі і в Україні, переважною формою шлюбу був церковний.

Розлучуваність. Це поняття використовують у демографії для позначення процесу розпаду подружніх пар у генерації внаслідок розірвання шлюбу (розлучення).

Демографічний аналіз процесу розлучуваності значною мірою ускладнений як через брак вихідної інформації й невідповідність традиційних програм статистичного обліку новим завданням, так і через методичні труднощі його вимірювання. У демографії має значення фактичне припинення шлюбу, яке звичайно передує юридичному оформленню розлучення. Проте дослідники, як правило, мають відомості лише про юридичне розірвання шлюбу, що перешкоджає отриманню адекватної оцінки кількості реально розірваних шлюбів. Складності шлюборозлучного процесу змушують тих, хто розриває шлюб, відкладати звертання до суду. Розрив між моментом припинення подружніх стосунків та оформленням розлучення збільшується. А тривалість шлюбу та вік членів подружжя, які розривають шлюб, визначувані на момент юридичного оформлення розлучення, перевищують їхню справжню величину на момент фактичного припинення подружніх стосунків Часник Г.В. Соціально-демографічний стан України: наслідки для народу та держави // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2011. - № 3. - С. 166..

Законодавство про розлучення впливає не тільки на кількість розлучень, але й на кількість шлюбів. Надмірні труднощі з отриманням розлучення у поєднанні з розчаруванням у самій інституції шлюбу й невірою у по життєвий його характер штовхають багатьох людей до незареєстрованого, вільного союзу, який можна розірвати у будь-який момент і без будь-яких формальностей. За умов же ліберального законодавства про розлучення зростає ймовірність укладання повторних шлюбів. Хоча, як свідчить статистика, у нашій країні, як і у низці країн Західної та Північної Європи, спостерігається далеко не повна компенсація розлучень повторними шлюбами. Частота останніх справляє значний вплив на інтенсивність шлюбного руху населення, його шлюбний та сімейний склад.

Розлучуваність - складний соціальний феномен. Загальна концепція, що пояснює його закономірності, сьогодні відсутня, а соціально-демографічні чинники, які детермінують його розвиток, вивчені недостатньо добре. Як і раніше актуальною є необхідність вивчення стабільності шлюбу за роздільного мешкання членів подружжя, впливу розірвання шлюбу на долю дітей, тенденцій народжуваності у повторних шлюбах тощо. Феномен розлучуваності тісно пов'язаний з еволюцією найважливішої соціальної інституції - сім'ї, трансформацією її функцій, структури й рольової поведінки її членів, зміною традиційних норм і цінностей і, що істотно для демографії, зниженням потреби у дітях, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. Для демографії головний інтерес становить роль сім'ї та сімейної структури населення у його відтворенні.

2.3 Освітній рівень населення

При аналізі соціально-економічного розвитку будь-якої країни важливим є дослідження освітнього рівня суспільства як одного з факторів впливу на різноманітні сфери громадського життя.

Освіта є ключовим елементом забезпечення сталого розвитку людського потенціалу. Вона готує людину до сучасного життя, забезпечує свободу інтелектуального, професійного та соціального вибору. Рівень освіти є чинником формування процесу якісного відтворення робочої сили, зростання продуктивності праці, вдосконалення суспільних відносин, визначає якість життя як суспільства в цілому, так і окремої особи.

Освіта - це певна сукупність систематизованих знань, навичок і переконань, одержаних на тому чи іншому рівні діючої системи навчання або самоосвіти.

Мережа освіти - це структура закладів з відповідними ресурсами. Статистика вивчає кількість, склад, розміщення установ системи освіти тощо. Джерелом інформації про рівень освіти є перепис населення. Згідно з програмою перепису одержують дані про рівень освіти кожної окремої людини, що дозволяє не тільки робити висновки про рівень освіти населення в цілому, а й проводити порівняльний аналіз освітнього рівня різних соціальних груп: за віком, статтю, місцем проживання, видами економічної діяльності тощо.

Матеріали перепису також є джерелом інформації про типи навчальних закладів, в яких навчається або закінчила навчання кожна окрема особа, що дозволяє визначати рівень попиту і пропозиції щодо окремих освітньо-кваліфікаційних рівнів населення на ринку праці. Проте недоліком використання даних переписів є періодичність їх проведення - один раз на 10 років. Інформація, яка використовується напередодні нового перепису, потребує істотного уточнення Соціальна статистика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 57..

Іншим джерелом інформації про рівень освіти є дані вибіркових обстежень економічної активності населення, які проводяться щороку Державним комітетом статистики України. На підставі таких даних узагальнюється інформація про статевовікову структуру населення , що має певний рівень освіти, про обсяги та рівні економічної активності, зайнятості і безробіття за освітою як по країні в цілому, так і в регіональному розрізі. У системі показників освіти прийнято виділяти дві групи характеристик кожного рівня освіти: показники, які характеризують мережу освіти, та показники, які характеризують досягнутий населенням рівень освіти і доступ населення до професійної діяльності. Перша група показників складається з таких характеристик: 1) стану й розвитку системи освіти, її матеріально-технічної бази: - кількість навчальних закладів у цілому і за їх типами; - розміри площ навчальних закладів за функціональним призначенням та в розрахунку на одну особу, що навчається; - забезпеченість гуртожитками і площа гуртожитку в розрахунку на одну особу, яка в ньому проживає; - забезпеченість технічними засобами навчання (комп'ютерами, бібліотечним фондом тощо). 2) забезпеченості та якості рівня викладацького складу: - чисельність викладацького, допоміжного та адміністративного персоналу; - вікова структура і структура за рівнем освіти викладацького персоналу; - середня кількість викладачів у розрахунку на навчальний заклад та особу, що навчається; 3) фінансової забезпеченості системи освіти: - обсяги й структура фінансування за джерелами надходжень; - капітальні вкладення і поточні витрати з поділом за цільовим призначенням та в розрахунку на одну особу, яка навчається; - витрати держави на одну особу, що навчається; - розміри заробітної плати викладачів і стипендії осіб, які навчаються. 4) контингенту осіб, які навчаються, та ефективності роботи системи освіти: - чисельність і структура (вікова та статева) відповідного контингенту за формами й напрямками навчання; - середня кількість осіб в одному класі (академічній групі); - частка тих, кого навчають, переведених до наступного класу (курсу); - відсоток другорічників та відрахованих із системи освіти в розрізі підстав; - кількість і структура випускників за формами й напрямками навчання Думанська В.П. Освідченість та народжуваність: взаємодія у соціодемографічному просторі // Демографія та соц. економіка. - 2009. - №4. - С. 154..

Друга група представлена такими показниками: 1) коефіцієнт охоплення освітою певного рівня населення відповідної вікової групи; 2) коефіцієнт грамотності населення; 3) рівень освіти населення; 4) освітній потенціал суспільства; 5) середня тривалість років навчання; 6) ступінь імовірності підвищення рівня освіти.

Освітній потенціал суспільства характеризується засвоєним і нагромадженим населенням обсягом і якістю знань та професійних здібностей. Сумарний час, витрачений населенням на навчання, є кількісною характеристикою освітнього потенціалу (Ор). Він визначається як добуток чисельності населення, що має l-рівень освіти LS, на кількість років навчання, необхідну для здобуття l-рівня освіти NS: .

Середня тривалість років навчання - показник, який характеризує середню кількість років навчання, що припадає на одну людину й визначається шляхом зіставлення освітнього потенціалу з чисельністю населення країни, старшого за певний вік (відповідно до міжнародних стандартів це - населення віком 15 років і старші): .

Показник ступеня ймовірності підвищення рівня освіти як один з індикаторів доступу до професійної освіти населення визначається на підставі співвідношення двох характеристик: чисельності осіб, які в минулому періоді здобули певний рівень освіти, та кількості осіб, які мали на початок цього періоду рівень освіти, що передує здобутому. Окремі з уже розглянутих показників рівня освіти є також складовими узагальнюючої характеристики соціально-економічного розвитку країни та її регіонів - показника «Індекс людського розвитку».

Індекс освіти - один з трьох складових елементів індексу людського розвитку, серед яких виділяють індекс середньої очікуваної тривалості життя, індекс освіти, індекс ВВП на душу населення.

Індекс людського розвитку - показник, який дозволяє проводити міжнародні порівняння щодо досягнення країни у галузі рівня життя і використовується як інструмент для оцінювання досягнення держави у забезпеченні можливостей для розвитку людського потенціалу. Індекс освіти - показник, що є складовим елементом визначення індексу людського розвитку й визначається як сукупний показник досягнутого рівня писемності дорослого населення і сукупної частки учнів у загальній чисельності населення віком від 6 до 22 років Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник. - К.: Знання, 2006. - С. 513..

Освітній потенціал - характеризується засвоєним і нагромадженим населенням обсягом та якістю знань і професійних здібностей. Кількісною характеристикою освітнього потенціалу є сумарний час, витрачений населенням на навчання.

Прогноз чисельності та рівня освіти населення значною мірою ґрунтується на вже досягнутому рівні освіти за віком.

Збільшення охоплення населення України повною вищою та початковою вищою освітою в останнє десятиліття, а також природний убуток старших, в середньому менш освічених поколінь призведе до зростання питомої ваги більш освічених мешканців. При цьому на найближчу та середню перспективу зростатиме також чисельність осіб із повною вищою та базовою вищою освітою.

Згодом має зрости рівень охоплення вищою освітою для малочисельних когорт порівняно з теперішніми. Завданням закладів освіти та викладацького персоналу буде дати їм якомога кращі знання та вміння самостійно опановувати нові напрями. Стратегією держави має стати створення стимулів для молоді постійно підвищувати освітній рівень і працювати в Україні Шевчук П. Є., Швидка Г. Ю. Прогноз рівня освіти населення України до 2050 р. // Демографія та соціальна економіка. - 2007. - № 1. - с. 96..

2.4 Рівень здоров'я

У сучасній літературі існує більш ста визначень і підходів до поняття «здоров'я». Наявні в літературі підходи до визначення поняття «здоров'я» можна класифікувати в такий спосіб: 1) здоров'я - це відсутність хвороб, 2) здоров'я і норма - поняття тотожні, 3) здоров'я, як єдність морфологічних, психоемоційних і соціально-економічних констант.

Як вказує академік Ю. П. Лисицин, загальним для цих підходів є те, що здоров'я розуміється, як щось протилежне, відмінне від хвороби, тобто поняття «здоров'я» дотепер визначається через поняття «нездоров'я» і залежить від поширеності тих чи інших хвороб, дефектів розвитку, нещасливих випадків, рівня смертності Лисицын Ю.П. Общественное здоровье и здравоохранение: Учебник для ВУЗов. -М.: ГЭОТАР-МЕД, 2002. - С. 13.. Таким чином, медицина і її теорія залишаються у владі патології. Дотепер мізерно мало таких індексів, показників, що відбивали би міру і склад, якість і кількість власне здоров'я - особистого і суспільного. В даний час поряд з давно існуючою теорією патології розвивається нова теорія, теорія здоров'я - валеологія.

При оцінці здоров'я прийнято виділяти 4 рівні: 1 рівень - здоров'я окремої людини; 2 рівень - здоров'я малих соціальних чи етнічних груп - групове здоров'я; 3 рівень - здоров'я населення - адміністративно-територіальна одиниця; 4 рівень - суспільне здоров'я - здоров'я суспільства, популяції в цілому.

Характеристики групового здоров'я, здоров'я населення, суспільного здоров'я в статиці і динаміку розглядаються як інтегральне поняття особистого здоров'я кожної людини окремо. Однак варто розуміти, що це не просто сума даних, а сума суцільно взаємозалежних зведень, виражених кількісно-якісними показниками Банчук М.В. Облік ресурсів у стратегії державного управління охороною здоров'я населення // Економіка та держава. - 2011. - № 8. - С. 96..

Для оцінки індивідуального здоров'я використовується ряд дуже умовних показників, якось ресурси здоров'я, потенціал здоров'я і баланс здоров'я.

Ресурси здоров'я - це морально-функціональні і психологічні можливості організму змінювати баланс здоров'я в позитивну сторону. Підвищення ресурсів здоров'я забезпечується всіма мірами здорового способу життя (харчування, фізичні навантаження і т.д.).

Потенціал здоров'я - це сукупність здібностей індивідуума адекватно реагувати на вплив зовнішніх факторів. Адекватність реакцій визначається станом компенсаторно-пристосувальних систем (нервової, ендокринної і т.д.) і механізмом психічної саморегуляції (психологічний захист і т.д.).

Баланс здоров'я - виражений стан рівноваги між потенціалом здоров'я і діючими на нього факторами. Здоров'я людини може розглядатися в різних аспектах: соціально-біологічному, соціально-політичному, економічному, морально-естетичному, психофізіологічному, із соціально-біологічних позицій. Основними передумовами для цього є те, що не можна визначити здоров'я і хворобу взагалі, а варто говорити про здоров'я і хворобу людей. Здоров'я сучасної людини виступає результатом природної еволюції виду homo sapiens, у якій поступово наростаючий вплив зайняли соціальні фактори. Їхня роль за 10000 років розвитку цивілізації зросла у всіх відносинах. Людина одержує здоров'я, у відомому змісті, як дарунок природи, він успадкував від своїх тваринних предків природну основу, програму поводження в цьому світі. Однак у процесі соціалізації рівень здоров'я змінюється або в одну, або в іншу сторону, закони природи виявляються в особливої, неповторної, властивий тільки людині формі. Біологічне ніколи не виявляється в людині в чисто природному виді - воно завжди опосередковується соціальним. Проблема співвідношення соціального і біологічного в людині - ключ до розуміння природи і характеру його здоров'я, його хвороб, який варто трактувати як біосоціальні категорії. Здоров'я і хвороби людини, у порівнянні з тваринами - це нове, опосередковане соціальної якість Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. Спец. випуск матеріалів міжнарод. наук. конф. «Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики». - Т1: Відтворення населення та його природний рух. - К.: КНЕУ, 2006. - С. 211..

Відправним пунктом для медико-соціальної інтерпретації здоров'я є визначення, прийняте Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): «Здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів».

Витрати на охорону здоров'я є однією з важливих складових соціальних інвестицій, оскільки окрім поліпшення стану здоров'я та зростання тривалості життя населення, вони сприяють підвищенню продуктивності праці та працездатності людини, є детермінантами якості та конкурентоспроможності робочої сили. Водночас, незважаючи на зростаючий обсяг фінансування галузі охорони здоров'я, в Україні прогресує медико-демографічна криза, що відбивається на якісних показниках населення країни. Це визначає необхідність поглибленого дослідження стану та особливостей інвестування в здоров' я населення, виявлення проблем, що існують в цій сфері, та визначенні шляхів їх вирішення.

Стан здоров'я є одним з основних чинників загальної якості населення, що визначає можливості реалізації економічної активності населення, здобуття належної освіти, професійної підготовки та кваліфікації. Відповідно високі рівні захворюваності та смертності, особливо серед дорослих працездатного віку, матимуть вагомі економічні наслідки, що знижують якість та конкурентоспроможність робочої сили, ефективність функціонування ринку праці, можливості економічного зростання держави.

Інвестиції в здоров'я охоплюють широке коло витрат, що пов'язані з профілактикою захворювань, оплатою медичних послуг та придбанням медичних засобів, покращенням житлових умов, оздоровленням та відпочинком, фізичною культурою та спортом, забезпеченням дієтичного харчування тощо. Джерелами таких інвестицій можуть бути як вкладення держави, так і підприємств, суспільних фондів і неурядових організацій, домогосподарств та окремих громадян Герасименко Г.В. Інвестиції в здоров'я населення як напрям підвищення якості робочої сили в україні // Вісник Хмельницького національного університету. Сер. Економічні науки. - 2009. - №5, т. 2. - С. 21..

Відповідно до цього можливо виділити три рівні інвестування в здоров'я: індивідуальний, на якому формується особисте здоров'я громадян, що обумовлює їх особистий потенціал та можливості в житті, в тому числі отримання доходу та реалізації в професійному плані;

мікрорівень, на якому формується людський капітал підприємств, що включає характеристики здоров' я працівників і визначає їх продуктивність;

макрорівень, на якому формується суспільне здоров'я, що є визначальним для якості робочої сили країни (регіону).

Основним механізмом фінансування послуг охорони здоров'я в Україні залишається бюджетне забезпечення, оскільки ринкові реформи періоду незалежності не супроводжувалися диверсифікацією джерел фінансування. Попри численні ініціативи, в країні не були впроваджені механізми загальнообов'язкового медичного страхування, а законодавче регулювання платних медичних послуг залишається надто суперечливим.

Погіршення якісних характеристик населення внаслідок прогресуючої медико-демографічної кризи зумовлює нагальну необхідність докорінного реформування системи охорони здоров'я в Україні, метою якої є як розширення обсягу фінансування галузі, так і підвищення ефективності інвестицій в здоров'я. Підвищенню якості медичних послуг, що надаються населенню, сприятимуть впровадження обов'язкового медичного страхування зі збереженням та поліпшенням безкоштовної системи базової медичної допомоги та утворенням механізмів перерозподілу частини коштів, отриманих від надання платних послуг у сфері охорони здоров'я, на фінансування потреб невідкладної медичної допомоги. Відхід від залишкового принципу фінансування, стабілізація та раціоналізація фінансових надходжень на потреби галузі повинні супроводжуватися проведенням комплексної реформи системи охорони здоров'я, необхідним елементом якої, зокрема, має стати: регулювання системи ліцензування та акредитації медичних закладів та лікарів, які займаються приватною практикою; стандартів надання медичної допомоги та критеріїв оцінки якості медичних послуг; запровадження контрактних відносин між покупцями та постачальниками медичних послуг тощо.

Розділ 3. Показники якості життя населення в Україні

Однією з найважливіших передумов, що забезпечують досягнення максимально високої якості життя населення, є проведення ефективної політики добробуту населення. Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їх диференціація, постійне зростання якості життя громадян.

Рівень життя - це комплексна соціально-економічна категорія, яка відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб, ступінь їх задоволення і умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник. - К.: Знання, 2006. - С. 313.. Це багатогранне явище залежить від багатьох різноманітних причин, починаючи від території, де проживає населення, тобто географічних чинників, і закінчуючи загальною соціально-економічною та екологічною ситуацією, а також станом політичних справ у країні. На рівень життя тією чи іншою мірою може впливати і демографічна ситуація, і житлово-побутові та виробничі умови, обсяг і якість споживчих товарів. Усі найбільш значимі фактори можна об'єднати в такі групи: політико-економічні фактори; соціальні фактори; науково-технічний прогрес.

...