Гендерний аналіз життєвих стратегій сучасної української молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ, ЕКОНОМІКИ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕГІЙ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Виконавець:

Довбенко Ольга

Науковий керівник:

Мачуліна Ірина Іванівна

Дніпродзержинськ, 2012

• Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження життєвих стратегій молоді

1.1 Поняття «життєві стратегії»: сутність, типологія

1.2 Об'єктивні та суб'єктивні фактори формування життєвих стратегій молоді

1.3 Гендерний підхід до вивчення життєвих стратегій молоді

Розділ 2. Життєві стратегії сучасної української молоді: гендерний аналіз

2.1 Ціннісні орієнтації як основа конструювання життєвих стратегій молоді

2.2 Гендерні особливості життєвих планів студентської молоді

2.3 Уявлення про успіх та життєві перспективи молоді

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

молодь гендерний студентський

Актуальність теми дослідження. Дослідження життєвих стратегій набуває особливого значення в умовах глобальних соціальних змін, коли трансформації в різних сферах суспільного життя впливають не тільки на макросоціальні процеси, але й позначаються на індивідуальному житті людей, змінюють їх цінності, норми, культуру.

Об'єктивним чинником, що обумовлює процес реалізації життєвих стратегій індивіда, є перехід суспільства від однієї соціальної системи до іншої, істотним чином впливає на життєві плани, переваги молоді і є підставою для рефлексії. Крім цього, реалізація життєвих стратегій індивіда сьогодні багато в чому детермінована суб'єктивними факторами: використанням власної ресурсної і аскриптивної бази.

Міра впливу об'єктивний детермінант на життя конкретної людини нерівномірна. З одного боку, різною мірою на реалізацію життєвих стратегій впливають зміни в економічній, політичній сферах, системі нормативних відносин, ціннісних орієнтирів і пр. З іншого боку, незважаючи на глибину і всеосяжний характер змін, люди по-різному справляються з труднощами. Одним вдається реалізувати колишні життєві плани, іншим - ні, одні змінюються разом зі змінами в суспільстві, інші «пливуть за течією». Життєві стратегії, виступаючи як складне динамічне утворення, в яких відображається відношення між домаганнями суб'єкта та ступенем їх реалізації, є важливою характеристикою стану в суспільстві як окремої людини, так і групи людей. У життєвих стратегіях у концентрованому вигляді відбиваються ступінь адаптації до сучасної соціально-економічної ситуації, очікування майбутнього, самооцінка успіху, рівень тривожності і т.д.

В умовах загальносвітової нестабільності соціально-економічної ситуації особистість, яка сформувала життєві стратегії і звички, виявилася перед необхідністю переоцінки своїх цілей і прагнень, подолання численних стереотипів про світ і про себе, пошуку нового, особливого і самостійного шляху, що сприяє усвідомленню і розкриття своїх потенційних можливостей.

Саме в складні, кризові періоди увагу суспільства більшою мірою сконцентрована на молодому поколінні, на найбільш прогресивної його частини, якій належить особлива роль, - студентської молоді. З юнацтвом суспільство пов'язує надії на відродження і розвиток, на прогрес науки і технології, так як в юнацькому віці й молодості людина найбільш здатний до творчої діяльності, до формулювання евристичних ідей і максимально працездатний. На даному віковому етапі особистісного, професійного і духовного самовизначення, формування життєвих планів особистість переживає високо динамічні психологічні і соціальні зміни по ряду напрямків. Все це сприяє тому, що молоді люди прагнуть знайти своє місце в житті, активно вибираючи шляху ефективної самореалізації в суспільстві. Разом з тим суспільство пропагує жорсткі гендерні норми і стереотипи «успішності» і «псевдосамореалізаціі», тим самим обмежуючи прояв індивідуальності, нестандартність і творчий погляд на світ. Інакше кажучи, виникає суперечність між вираженою потребою реалізації себе в житті і необхідністю соціальної адаптації. Все перераховане неминуче призводить до звуження можливостей самореалізації та пошуку шляхів її оптимізації в юнацькому віці, в тому числі до прагнення подолати ті гендерні стереотипи, які перешкоджають самореалізації особистості.

Ступінь наукової розробленості. Для вітчизняної соціології проблематика вивчення життєвих стратегій молоді не є новою. Системне й інтенсивне вивчення цієї проблем було розпочато в соціології радянського періоду. У фокусі соціологічного аналізу знаходилися соціальні чинники, що впливали на вибір життєвої траєкторії, взаємозв'язок системи освіти і життєвих планів молоді; динаміку ціннісних орієнтацій молоді, їх поведінку у професійно-трудовій сфері. Це знайшло відображення у працях Є.І. Головахи, С.М. Іконнікової, В.Т. Лісовського, М.Х. Тітми, М.М. Руткевича, Ф.Р. Філіппова.

Основні характеристики молоді (соціальні, психофізіологічні), проблеми її внутрішньої диференціації вивчали: С.В. Алещенок, П.І. Бабочкін, І.В. Бестужев-Лада, І.С. Болотін, Г.С. Ентеліс, Ю.А. Зубок, С.Н. Іконнікова, І.С. Кон, В.Т. Лісовський, С.Г. Спасібенко, В.Т. Шапко та інші.

Питання самовизначення молоді представлені роботами відомих учених соціологів, демографів, філософів. Слід виділити дослідження В.Н. Шубкина, В.І. Переведенцева, М.Х. Тітми, А.А. Матуленіса, Н.С. Слєпцова, Г.А. Чередниченко та ін.

Дослідженню специфіки успіху молоді, гендерних моделей поведінки, соціальної стратифікації, життєвих стратегій особистості присвячені роботи соціологів М.А. Александрової, М.Ю. Арутюнян, М.В. Богданової, С.Ю. Барсукової, Л.А. Бєляєвої, А.Д. Галюк, В.В. Гольберта, А.С. Готліба, Ж.М. Грищенка, Б.В. Дубіна, А.Н. Дьоміна, О.М. Здравомислової, Е.А. Знобіщевої, Н.Н. Карнаухова, С.Г. Клімової, І.П. Попової, І.В. Мостової, В.В. Целіщева, М.О. Шкаратана, І.І. Шуригіної.

Серед вітчизняних соціологів проблему успіху досліджували Є.І. Головаха, Л.В. Сохань (проблеми життєвого самовизначення та життєвого успіху), Л.Д. Бевзенко (соціокультурні детермінанти успіху), С.С. Бабенко (стратегії життєвого успіху в період трансформації), О.Г. Злобіна, В.А. Тихонович (життєві стратегії особистості), І.В. Городняк (типологія особистостей щодо досягнення успіху).

В цілому, гендерні дослідження аспектів різних сфер життєдіяльності українського суспільства сьогодні здійснюють чимало спеціалістів. Зокрема, ґендерна проблематика в українському суспільстві висвітлюється у працях О. Балакірєвої, О. Бойка, Г. Герасименко, О. Вілкової, В. Довженко, О. Іваненко, К. Карпенко, Н. Лавріненко, В. Лапшина, Е. Лібанової, Л. Лобанової, О. Макарової, І. Мироненко, С. Оксамитної, О. Піщуліна, М. Скорик, О. Стрельник, В. Фесенко, Ю. Якубової, О. Яременка та ін.

Мета роботи полягає у виявленні гендерних особливостей життєвих стратегій української молоді.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

· розкрити сутність поняття «життєві стратегії»;

· визначити типи життєвих стратегій;

· проаналізувати особливості ціннісних орієнтацій молоді як чинника формування життєвих стратегій у гендерному вимірі;

· за результатами соціологічних досліджень визначити особливості життєвих стратегій у хлопців та дівчат.

Об'єктом дослідження є життєві стратегії сучасної української молоді.

Предметом дослідження є гендерний аналіз життєвих стратегій сучасної української молоді.

Методи дослідження. При написанні роботи були застосовані такі методи, як системний, порівняльний, аналітичний. Основними методами отримання первинної інформації є застосування анкетного опитування. Серед методів обробки даних використовувалися статистичний аналіз даних, вторинний аналіз соціологічних даних.

Емпіричною основою роботи є дослідження, яке проводилося за безпосередньою участю автора:

1) анкетування на тему: «Життєві стратегії молоді» (N=100), проведеного серед студентів Дніпродзержинського державного технічного університету у березні 2012 року.

Поряд з первинними в роботі використані і вторинні соціологічні дослідження. Серед них:

2) результати соціологічного дослідження «Молодь в сучасному суспільстві». У опитуванні брало участь 1000 молодих людей у віці від 14 до 30 років (включно). При відборі респондентів використовувався метод квотної, маршрутної вибірки і цільової аудиторії. В якості методу опитування застосовувалося очне анкетування [30];

3) результати соціологічного опитування «Становище студентської молоді України» яке було проведено Державним інститутом розвитку сім'ї та молоді Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту разом з Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка у грудні 2008 року. Всього опитано 5103 респондентів, серед яких студенти 2-6-го курсів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації з усіх областей України, АР Крим та міста Києва [33];

4) результатами соціологічного дослідження, опитування студентів Дніпропетровського регіону, проведеного кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара (ДНУ) в 2009 р. в рамках реалізації Всеукраїнського комплексного дослідницького проекту «Студент ХХІ ст. Соціальний портрет на фоні суспільних трансформацій: українська інтерпретація» під загальним керівництвом проф. В.І. Астахової /методом вибіркового репрезентативного анкетування було опитано 470 студентів чотирьох ВНЗ Дніпропетровської області: ДНУ ім. О. Гончара, Національного гірничого університету, Дніпродзержинського державного технічного університету, Дніпропетровського університету економіки і права [10];

5) соціологічне дослідження «Молодь України: спосіб життя та ціннісні орієнтації», було здійснено соціологами Центру «Соціальний моніторинг» під керівництвом к.е.н. О. Балакірєвої (опитування 1800 респондентів віком 15-34 роки проведено в усіх регіонах України) у квітні 2010 р. [3];

6) результати досліджень, які використані в щорічній доповіді президентові України «Молодь в умовах становлення незалежної України (1991-2011 роки) [21].

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження життєвих стратегій молоді

1.1 Поняття «життєві стратегії»: сутність, типологія

Проблеми життєвого вибору, самовизначення можуть виникати у людини будь-якого віку, у будь-якому періоді її життя, але найбільш характерним цей процес є для молоді, оскільки саме молодь у першу чергу повинна визначити перспективу свого розвитку у всіх основних сферах життєдіяльності - суспільно-політичній, професійній, сімейно-побутовій тощо. Отже, життєвий вибір, побудова життєвих стратегій насамперед є молодіжною проблемою.

Кожна людина в тій чи іншій мірі прогнозує своє майбутнє у відповідності зі своїми уявленнями про мету і сенс життя, про власне місце у суспільстві, що склалися в результаті її перебування в умовах соціального середовища, під впливом певної системи соціокультурних уявлень, отриманих в результаті її життєдіяльності. Сьогодні, як ніколи раніше в історії людства, існує необхідність розуміння того, що без глибокого розуміння майбутнього, людина не може розраховувати на подальший прогрес у всіх сферах суспільної та індивідуальної діяльності.

У науковій літературі запропонований ряд понять, які можна застосувати для характеристики ставлення особистості до свого майбутнього: життєва орієнтація, життєва програма, життєвий план. Кожне з цих понять розкриває одну із сторін системи уявлень щодо майбутнього. Життєва орієнтація пов'язується найчастіше з ієрархією форм життєдіяльності, сформованої у свідомості людини. Життєва програма є ідеальним образом основних цілей і результатів життєдіяльності. Життєві плани характеризують шляхи досягнення сформованих цілей. Разом з тим, за допомогою наведених понять визначаються окремі складові ставлення людини до свого майбутнього, описуються фрагментарні уявлення щодо формування життєвого шляху. Більш високий рівень узагальнення, пов'язаний із застосуванням поняття «життєва перспектива». яке окреслює ту сферу відображення світу людиною, що пов'язана зі сприйняттям та усвідомленням часу як простору для розвитку і самореалізації.

Український соціолог Є.І. Головаха [9], досліджуючи проблему життєвої перспективи, визначає останню як цілісну картину майбутнього у складному взаємозв'язку між програмованими та очікуваними подіями, з якими людину пов'язує соціальна цінність та індивідуальний сенс власного життя. У якості структурних компонентів життєвої перспективи він виділяє життєві цілі, життєві плани, ціннісні орієнтації.

Життєві плани - засоби досягнення життєвих цілей, їх конкретизація у хронологічному та змістовному аспектах, вони визначають порядок дій, необхідний для реалізації життєвих цілей як основних орієнтирів життєвого шляху в майбутньому. Використання цього поняття дає можливість представити майбутнє як відносно упорядковану у часі сукупність подій, що призводять до досягнення ідеальних результатів, які є на певному етапі життєвого шляху основними орієнтирами у діяльності людини. Життєві цілі і плани розрізняються як кінцеві та проміжні події чергового етапу життя людини. Цілі - більш масштабні і дещо менш хронологічно визначені події, ніж плани. Ціннісні орієнтації ж стають підґрунтям для формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Проте, це не гарантує відсутності труднощів та проблем, що виникають безпосередньо в процесі визначення життєвої мети [5, с.132].

Певне значення у цілісній системі, що об'єднує ціннісні орієнтації, життєві цілі та плани, займають мрії, фантазії, марення, які складають бажану, але не обов'язково здійсненну картину майбутнього, а також тривоги, опасання, чекання неприємних подій, котрі з певною вірогідністю можуть здійснитись у житті кожної людини.

Сьогодні, для пояснення процесів, що пов'язані з життєтворенням, науковці досить активно застосовують термін «життєва стратегія».

У соціологічній літературі існує безліч дефініцій поняття «життєва стратегія». Воно визначається і як система взаємопов'язаних і узагальнених цілей, які ставить перед собою особа (або соціальна група) на порівняно тривалий період життя, що включає мотиви діяльності особи (соціальної групи) і що спирається на стійке (або сформоване) ядро ціннісних орієнтацій; і як символічно опосередковані утворення, орієнтири і пріоритети особи, що реалізовуються у її поведінці; і «як схема перспективного орієнтування особи у своєму життєвому світі, що включає свідомі і поведінкові характеристики, які необхідні і достатні для формування і реалізації майбутнього життя»; і «як стійка сукупність перспективних орієнтацій, щодо свого індивідуального життя, локалізованих у свідомості особи і таких, що трансформуються у систему її поведінкової готовності і активності» [20, с.183].

Як вважає А. Абульханова-Славська, «стратегія життя полягає у способах зміни, перетворення умов, ситуацій життя відповідно до цінностей особи». Ідеальність стратегії виявляється, з одного боку, суб'єктивно як щось таке, що містить неповторні особові цілі, що виникають ситуативно і надситуативно, з іншого, - об'єктивно, як те, що включає культурнообумовлені зразки, стандарти, норми та цінності, інтерналізовані індивідом у процесі соціалізації [1, с.183]. Ціннісна обумовленість стратегічного, підкреслюється багатьма сучасними соціологами. Як вважає Є.І. Головаха, життєва стратегія включає декілька елементів: «Ціннісні орієнтації, життєві цілі та плани, - пише він, - складають ядро життєвої перспективи, без якого вона втрачає свою основну функцію -регуляторну» [8, с. 114]. Російські дослідники Л.Г. Костюченко і Ю.М. Резник виділяють наступні елементи у структурі життєвої стратегії особи: сприйняття майбутнього; установки на формування майбутнього; загальні стратегічні орієнтації; ціннісно-нормативні уявлення про майбутнє життя; стратегічні інтереси та цілі; стратегічні рішення та здібності; технології та процедури стратегічної дії; стратегічна поведінка (поведінкові акти і ролі); рефлексивно-контрольні механізми стратегічного орієнтування [17].

Життєві стратегії - є динамічною системою соціокультурних уявлень особистості про власне життя, що орієнтує та спрямовує її поведінку впродовж тривалого часу. Вона включає визначення, або прийняття найбільш значущих орієнтирів та пріоритетів на довгострокову перспективу [5, 132].

Серед основних компонентів життєвих стратегій виділяють сенс життя, життєві цінності та норми, життєві цілі, спосіб життя. Щоб стати компонентами життєвих стратегій, зразки, цінності, норми та цілі повинні увійти в реальну практику та перетворитися на орієнтації, установки. Крім того, вони повинні бути ідентифіковані й прийняті у якості вихідних умов життєдіяльності.

Існують різні підходи до типологізації життєвих стратегій. Можливим підґрунтям для їх типологізації можуть виступати різні фактори: міра залучення людини в соціум, її активність, спрямованість інтересів, ціннісних орієнтацій тощо.

Т.Є. Рєзнік і М. Рєзнік [27, с.103] пропонують розділити типи життєвих стратегій за низкою інституційних ознак: соціально-економічне становище, спосіб виробництва та трансляція культурних стандартів, система регуляції й контролю, соціальний характер, професійний статус. В сукупності ці ознаки утворюють комплексний критерій типологізації життєвих стратегій. Його зміст визначається характером соціальної активності особистості. У відповідності до цього автори виділяють наступні життєві стратегії: стратегія життєвого благополуччя, стратегія життєвого успіху, стратегія самореалізації. Вказані типи життєвих стратегій, на їх думку мають безліч модифікацій (табл. 1.1.).

Наприклад, стратегію життєвого благополуччя можна розділити за способом досягнення на стратегії індивідуального та групового благополуччя; за формою виявлення - на стратегії одномірного та багатомірного споживання, за цільовим призначенням - на стратегії зростаючого та збалансованого благополуччя. Стратегію життєвого успіху диференціюють в залежності від її предметної спрямованості на особистий чи соціальний (в тому числі професійний), конструктивний та деструктивний успіх тощо.

Таблиця 1.1 - Типологічна характеристика життєвих стратегій

Елементи життєвих стратегій особистості	Основні типи життєвий стратегій
	стратегії життєвого благополуччя	стратегії життєвого успіху	стратегії життєвої самореалізації
Перцептивні орієнтації	Забезпечена, повна необхідних благ і комфорту, спокійне, розмірене і стабільне життя	Активне, діяльне, насичене подіями, суспільно значиме і успішне життя	Красиве, гармонійне, творче життя, близьке за своїм змістом до художнього мистецтва
Смисложиттєві орієнтації	Придбання і споживання різних життєвих благ, прагнення до матеріального чи морально психологічного комфорту	Сходження до бажаної, такої, що користується визнанням і що забезпечує міцне матеріальне становище вершини (рівню) життя	Вільна творчість і розвиток власних духовних і фізичних сил; самовдосконалення, що досягається за допомогою зміни життєвого світу
Ціннісні орієнтації	Прагнення отримати і освоїти значимий для особистості (бажаний або престижний) набір життєвих благ	Досягнення майстер -ності, високого професіоналізму і компетентності в обраній сфері діяльності: ціннісні критерії успіху: організованість і самодисципліна, діловитість і заповзятливість	Прагнення до особової автономії і творчого стану; схильність до постійного пошуку альтернатив і поглибленому самоаналізу; виборче відношення до оточення; плюралізм життєвої позиції
Нормативні орієнтації	Прийняття принципів і правил, що встановлюють пріоритет тих або інших життєвих благ	Прийняття принципів і правил, що ведуть до успіху або сприяючих особовому і професійному росту, просуванню по соціальних сходах	Відсутність чітких і строго встановлених правил при дотриманні загальноприйнятих норм і обмежень; шанобливе відношення до свободи і способу життя інших людей
Цільові орієнтації	Прагнення до максимально можливого або допустимого задоволення своїх потреб в певних життєвих благах	Визначення і досягнення широкомасштабних цілей, що мають спрямованість перетворення, які ведуть до досягнення успіху в житті	Обмежене використання цілеполагання як інструменту конкретизації і практичного втілення життєвих сенсів

Сфера розповсюдження типу стратегій визначається рівнем соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, способом виробництва, рівнем та якістю життя, ступенем участі в управлінні державою, впливом традицій, ідеалів, вірувань тощо. Вибір життєвої стратегії обумовлюється суспільно-історичними умовами, належністю до певного класу, групи, прошарку. Так, стратегія життєвого успіху в найбільшій мірі відповідає сучасному суспільству, в якому підтримуються усі форми активності. Стратегія життєвого благополуччя найбільше поширена в традиційному та кризовому суспільстві, вона виникає в умовах низького рівня розвитку виробництва та сфери послуг, глибинної економічної кризи, авторитарних форм управління, відсутності демократичних традицій. Стратегії самореалізації розповсюджені в індустріальних та постіндустріальних суспільствах.

Носіями різних стратегій є представники різних груп і прошарків. Соціальною базою стратегії успіху виступає середній прошарок (науково-технічна інтелігенція, підприємці, керівники, політичні діячі). Стратегія життєвого благополуччя характерна для маргінальних прошарків і осіб, що займаються переважно фізичною працею. До прибічників стратегії самореалізації потрібно віднести гуманітарну інтелігенцію, діячів літератури, мистецтва, духовенства.

Передумови вибору того або іншого типу життєвої стратегії можна умовно виразити у вигляді загальних залежностей:

- чим вище рівень і якість життя в суспільстві, тим більшим визнанням користуються стратегії життєвого успіху і самореалізації і тим менш приваблива стратегія благополуччя;

- чим більшою постійністю і визначеністю характеризується соціальне середовище, тим більш стійкі життєві стратегії і тим більш планомірно здійснюється їх формування;

- чим частіше спостерігається поліпшення соціокультурних умов життя людей і великим визнанням користуються їх особиста ініціатива і досягнення, тим більше вірогідний вибір ними стратегії життєвого успіху;

- чим глибше і гостріше соціально-економічні протиріччя в суспільстві і чим сильніше кризові явища, тим більш можливим стає вибір стратегії життєвого благополуччя;

- чим різноманітніші горизонтальні зв'язки і процеси самоорганізації в суспільстві і чим менш жорстко регламентуються дії людей, тим більше можливостей для вибору і формування стратегії самореалізації [26, с. 117].

Сьогодні, деякі вчені виокремлюють два типи життєвих стратегій: стратегія досягнення та стратегія виживання. При цьому варто підкреслити, що на пострадянському просторі переважає остання. Сьогодні в умовах суттєвих соціальних змін певна категорія людей (переважно старше покоління) не можуть виробити (прийняти) необхідну систему способів досягнення поставленої мети (навіть якщо це виживання). Саме тому дослідники в сучасному українському суспільстві ідентифікують групи, у яких фактично немає життєвої стратегії, навіть якщо цінності та цілі збережені. У молодіжному середовищі подібні явища трапляються значно рідше. Очевидно, що це насамперед пов'язано з віковими соціально-психологічними факторами [29, с. 7].

1.2 Об'єктивні та суб'єктивні фактори формування життєвих стратегій молоді

Вивчення життєвих стратегій особистості має складний, комплексний характер і передбачає дослідження певних механізмів їх формування. Вчені виокремлюють два рівня в контексті яких можна розглядати становлення життєвих стратегій: на рівні соціуму та на індивідуальному рівні [18, с. 134].

На рівні соціуму виокремлюють три стадії, які поступово змінюють одна одну:

- перша стадія - реверсивна, зумовлена виникненням масового відчуття зростання можливостей впливати на суспільні перетворення, контролювати і спрямовувати їх; досить типовою є руйнівна поведінка, прагнення змін за принципом «все навпаки» - переважають ситуативні, легко маніпульовані типи соціальної поведінки;

- друга стадія - масова протестна поведінка, криза довіри політичним інститутам, міжгрупова нетерпимість, відчуття соціальної незахищеності;

- третя стадія - стадія розвитку, яка передбачає два типи соціальної поведінки, що полягають у пошуку індивідуалізованих, власне особистісних стратегій життєздійснення: успішна зовнішня адаптація - адекватна реакція на зовнішні впливи, але спрямована на конкретні прагматичні цілі; адекватна внутрішня адаптація, утворена на усталеній незалежності від зовнішніх впливів, прагненні зменшити невизначеність своєї життєвої ситуації.

Становлення життєвих стратегій особистості на індивідуальному рівні, як правило розглядають в контексті її самовизначення. Категорія «життєве самовизначення» - це процес, в ході якого особистість визначає своє ставлення до конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей та соціальних груп, до всього світу в цілому. Категорію «життєве самовизначення» можна трактувати і як процес вибору освіти, певної професії, супутника життя, місця проживання, ідеалів, віри, способу життя в цілому, що протікає у часі та конкретному життєвому просторі, під впливом різноманітних чинників. Іншими словами, кожному новому поколінню необхідно виробити свої життєві стратегії, щоб включитися і зробити свій внесок у всі сфери життя конкретного суспільства, причому цей процес дуже складний, оскільки вектори суспільних та індивідуальних інтересів у сучасному суспільстві можуть не співпадати.

Поняття «самовизначення» передовсім відображає міру суб'єктності індивіда як його готовності і здатності до самостійної відповідальної діяльності в економічній, політичній, ідеологічній, освітній, сімейній та інших сферах суспільного життя. Під такою готовністю слід розуміти психологічну установку особистості на активну діяльність у тій чи іншій сфері; під здатністю - знання, вміння, навики, переконання індивіда та ціннісні орієнтації, які дозволяють їй самостійно визначити та реалізувати власну життєву стратегію.

Якщо під самовизначенням особистості розуміти її вміння та здатність створювати власне життя, то головною рушійною силою цього процесу слід вважати не тільки і не стільки безпосередній вплив середовища (хоча він надзвичайно важливий), скільки ціннісні орієнтації індивіда, цілі та завдання, які він перед собою ставить [29, с. 6].

Побудова життєвої стратегії - чи йде мова про визначення сфери професійної діяльності, чи вибору країни для реалізації своїх життєвих планів - є визначення свого становища в світі, яке передбачає високий ступінь відповідальності особистості перед собою і перед суспільством відносно прийнятих рішень. У відповідності з наведеним можна виділити три основні періоди, пов'язані з життєвим самовизначенням, кожен з яких є змістовною характеристикою життєвих стратегій:

- період пошуку, коли молода людина сама для себе визначає, ким бути, яку професію вибрати, у якій сфері реалізувати свої здібності, таланти, якого супутника життя вибирати тощо;

- період активної інтеграції у суспільстві, тобто мова йде про втілення тих рішень, які були прийняті на попередньому етапі;

- творча продуктивна діяльність у всіх сферах життя, коли вже є освіта, сім'я, професія [18, с. 135].

Досліджуючи формування життєвих стратегій П. Куделя виокремлює об'єктивні та суб'єктивні умови, які впливають на життєтворення людини в сучасному суспільстві [18, с. 137].

Різноманітна соціальна діяльність людей - праця, здобуття освіти, відпочинок, заняття спортом, спілкування - відбувається у межах певних соціально-територіальних спільнот, які, з одного боку, є формами, породженими людьми, а з другого - найважливішими умовами їхньої життєдіяльності. Тому, до головних об'єктивних умов дослідник відносить вплив міста, яке було і залишається однією з соціально-просторових форм існування суспільства, соціально організованим середовищем життя багатьох соціальних спільнот, в тому числі й молоді.

Вплив міста на життєдіяльність молодого покоління, самовизначення, вироблення ним життєвих стратегій відбувається завдяки багатьом факторам: екологічному, інфраструктурному, історичному, економічному, політичному, регіональному, інформаційному тощо.

Екологічні умови, які безпосередньо впливають на життєдіяльність молодого покоління, визначають характеристику довкілля, позитивний чи негативний вплив на здоров'я, адаптивні можливості молоді, її трудові та репродуктивні функції.

Місцевий простір - штучне оточення, архітектурні особливості, щільність заселення, розміщення об'єктів культурного та спортивного призначення, заклади освіти - в змозі як забезпечити задоволення багатьох соціальних потреб молоді, її комфортне існування, так і створити значні перешкоди у проведенні вільного часу, здійснити тиск на її свідомість, самопочуття, обмежити задоволення потреб, підштовхнути до негативних вчинків, кримінальної поведінки тощо.

Історичні фактори пов'язані з історичним минулим міста, традиціями населення, яке в ньому мешкає, особливостями протікання соціокультурних процесів у праці, сімейно-шлюбних стосунках, на фоні яких відбуваються соціалізаційні процеси, становлення і формування майбутнього громадянина.

Економічні фактори визначають економічну ситуацію, що складається у місті, яка обумовлює розвиток галузей промисловості, їх форми і спрямованість, створює види власності, формує ринок праці і забезпечує зайнятість населення.

Політичні фактори, які панують у місті, зумовлюють специфіку формування стосунків між місцевою владою та молоддю, визначають її участь у місцевому самоврядуванні та спрямованість молодіжної соціальної політики.

Регіональні фактори в силу певних причин (нерівномірність розвитку соціальної сфери, відмінності у наданні послуг, розташуванні закладів освіти і культури) ділять місто на різні за значенням райони - промислові і навчальні, престижні і непрестижні, центральні і віддалені від центру тощо та розшаровують молодь, яка мешкає у цих районах.

Інформаційні фактори зумовлюють процес трансляції як наукових знань, символів, так і побутової інформації, і взагалі забезпечують взаємодію людей з найближчим соціальним оточенням у різних видах діяльності, з різноманітними соціальними інституціями, довкіллям. Інформаційний вплив на молодіжну свідомість може мати як позитивний (розширення доступу до культурних цінностей, збагачення життєвого світу молоді, збільшення її можливостей для самореалізації, життєвого вибору, спілкування тощо), так і негативний характер (інформаційна перенасиченість, недостовірність, неадекватність інформації, використання її для маніпулювання свідомістю, трансляція негативних цінностей, нав'язування чужих зразків поведінки, соціального досвіду).

Такий розподіл чинників до певної міри є умовним, оскільки у реальній соціальній ситуації вони «працюють» не відокремлено, а тісно взаємодіють, визначаючи спосіб і стиль життя молоді.

До суб'єктивних умов, можна віднести безпосередню оцінку молоддю об'єктивних факторів, які дають змогу характеризувати сприйняття молоддю особливостей соціального середовища та аналіз можливостей, які надає соціальне середовище для функціонування молодіжної спільноти, її соціального розвитку, для повноцінного буття, задоволення її різноманітних потреб.

Отже, на процес вироблення життєвих стратегій впливають як об'єктивні умови, які склалися у країні, місті і створюють підґрунтя для життєтворення, так і суб'єктивні чинники, пов'язані з індивідуальним світом особистості, перш за все з її соціальними уявленнями.

В цілому, характеризуючи умови, у яких відбувається формування життєвих стратегій сучасної молодої людини, треба враховувати особливості взаємовідносин «держава - індивід», «суспільство - особистість». Так, за минулих часів життєве самовизначення української молоді відбувалося у дуже специфічних умовах, які можна характеризувати, з одного боку, як жорсткі, заздалегідь визначені, а, з другого, як безконфліктні, цілком досяжні, щоправда за умов виконання певних правил, встановлених державою. Дійсно, радянське суспільство виробило чіткі правила, які допомагали молоді орієнтуватися у ситуації вибору професії, здобуття освіти, вступу до шлюбних відносин, побудови кар'єри тощо. В цілому це породжувало впевненість молоді у здійсненні своїх мрій, життєвих планів, свого майбутнього в цілому, адже гарантом їх реалізації виступала сама держава.

На відміну від радянських часів, в сучасних умовах процес формування життєвих стратегій особистості ускладнений трансформаційними процесами, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Розглядаючи процес формування життєвих стратегій, Н.Ф. Наумова [23, с. 14] виділяє такі характеристики поведінки особистості в нестабільному суспільстві:

- збільшення фактів невизначеної поведінки - ключова характеристика перехідного суспільства як системи, що розвивається - об'єднуються загальним терміном «невизначеність» і включають механізм підсилення фрустрацій, динамічний хаос та спонтанність. Для людини це означає, що принципово підсилюється невизначеність тієї соціальної ситуації, в якій він живе і діє;

- різко зростає залежність поведінки, установок, стратегій людини від його соціального і індивідуального життєвого ресурсу, від його соціально-економічного статусу. Сама по собі така залежність підсилює раціональність, адекватність соціальної поведінки людини. Проте вона вносить в цю поведінку і ірраціональний момент, оскільки можливість приймати довготривалі і продумані рішення також зменшується разом зі зниженням соціально-економічного статусу. Великий діапазон раціональності-ірраціональності, характерний для перехідного суспільства, робить раціональність надзвичайно важливою характеристикою соціальної поведінки.

- нелінійність у розвитку життєвих стратегій: підсилення гнучкості соціальної поведінки, зміна життєвих стратегій слідом за зміною «правил гри», за якими функціонує нестабільна соціальна система - одна з найбільш ефективних відповідей людини на невизначеність [5].

1.3 Гендерний підхід до вивчення життєвих стратегій молоді

Дослідження гендерної проблематики поступово стає невід'ємною частиною більшості соціальних і гуманітарних наук. При цьому різні науки і наукові співтовариства мають різну міру чутливості до включення гендерної тематики у своє інтелектуальне поле. Найбільш гендерними виявляються антропологія, психологія, соціологія, частково філологія і філософія; гендерними нечутливими - політологія, історія, економіка [14].

Акцент соціологічних досліджень, переноситься з позицій порівняльного аналізу внутрішньо особистісних характеристик (осіб різної статі) на вивчення соціального контексту, безпосередніх обставин соціальної взаємодії, що створюють ті чи інші прояви гендерної поведінки.

Ключовим поняттям концепції соціального конструювання гендеру є поняття «during gender» створення або будування гендеру, яке розуміється як процес взаємодії, в ході якого індивіди привласнюють гендерну ідентичність собі та приписують її іншим. Головними детермінантами будування гендеру слугують соціальні очікування, ролі та конвенціальні вимоги статевої адекватності поведінки. Соціальний символізм статевої дихотомії підтримується завдяки існуючим соціальним інститутам та прийнятим засобам регуляції соціальних відносин [13, с. 114]. Одним з найбільш ефективних засобів збереження принципу диференціації статей є понятійні структури, котрі формують та підтримують соціальні уявлення про чоловіче і жіноче та визначають значення самого поняття «стать».

Отже, вивчення продуктивних стратегій і тактик поведінки чоловіків та жінок, окреслення умов подолання традиційних гендерних стереотипів, а також з'ясування причин низької продуктивності цих стратегій виявляються важливою соціальною і науковою проблемою.

Основна проблема гендерної соціології - статева диференціація - в контексті соціально-конструкціоністського підходу має наступну інтерпретацію: статеві відмінності - це лише поведінкові відмінності, які зобов'язані своїм походженням не біологічній природі, а стійкій ієрархії соціальних відносин, що історично склалися в даній гендерній культурі. Соціальні вимоги, яким повинна відповідати поведінка індивіда, функціонують як «самосправджувальні пророцтва»; вони настільки жорстко задають схему гендерних реакцій, що залишаються значущими і в тих випадках, коли і індивід перебуває наодинці з собою або опиняється в ситуації, коли статева належність особистості несуттєва [11].

Так зване будування гендеру передбачає привласнення індивідом гендерної ідентичності, до якої входять соціальна адаптація, яка означає сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, стандартизацію мовлення, жестів, символів, характеристик для індивідів певної статі, формування відповідного гендерного типу особистості; та інтерпретація особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентичності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю [13].

Гендерна ідентифікація - це, власне, усвідомлення індивідом своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності/фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою - означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, які суспільство приписує людям залежно від їх біологічної статі. Тобто гендерна ідентичність передбачає існування певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам суспільства до жіночої або чоловічої ролі. Вона виступає основним компонентом самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, у цей період відбувається її остаточне формування [7, с. 11].

Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних стереотипів, які існують у кожному суспільстві і формуються в контексті культури, історичного часу. Їх значення та інтерпретація залежать від багатьох соціальних факторів, таких як клас, вік, раса, етнос. Гендерні стереотипи - це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як у дійсності поводять себе чоловіки та жінки. Сутність механізму стереотипізації полягає в приписуванні різноманітних характеристик на основі віднесення об'єкта, що спостерігається, до вже відомої категорії. В основі стереотипу знаходиться психологічний феномен генералізації, схематизації свого й чужого. Намагання засвоїти певну гендерну роль та відповідати усталеним в суспільстві гендерним стереотипам реалізується завдяки таким механізмам соціального впливу, як нормативний та інформаційний тиск.

Гендерна соціалізація індивіда відбувається протягом усього життя, в процесі якої особистість засвоює моделі гендерної поведінки, які є позитивними для чоловічої й жіночої статі, і починає демонструвати чоловічу, жіночу або кросгендерну позицію. Зріла гендерна ідентичність виявляється в адаптованості особистості до трансформацій, які відбуваються в сучасному суспільстві, зокрема у гендерних ролях. Соціальний прогрес, демократизація стосунків між статями, трансформація культури супроводжуються загальною тенденцією до змін у процесах ідентифікації і соціалізації особистості, у тому числі й гендерної.

Від народження кожна людина отримує приписаний статус. З ким людина починає ідентифікувати себе, - з чоловіком або з жінкою, так само як і велика частина рис його характеру, ідей і бажань, залежить, в першу чергу, від того, до якої статі він був віднесений в дитинстві. При нормальному розвитку подій його стать відповідає звичайним біологічним відмінностям в хромосомах, гормонах і морфології. Таким чином, біологічні відмінності стають швидше сигналом, ніж причиною, диференціації соціальних ролей [12, с.157].

Ґрунтуючись на історії, традиційно від чоловіків і жінок очікували виконання в більшій чи меншій мірі різних соціальних ролей у всіх суспільствах відповідно тим ціннісно-нормативним уявленням, які формувалися і відтворювалися в процесі соціально-історичного розвитку [36, с. 158]. В різних культурах норми, що дозволяють жінкам і чоловікам вести себе тим чи іншим чином, грати певні ролі в родині та суспільстві (гендерні ролі) досить різні. Уявлення про гендерні ролі, допустимих в даній культурі, сформовані у представників інших культур, країн, етносів називають гендерними стереотипами. Для вказівки на те, що мова йде про те, як гендерні ролі сприймаються представниками цієї ж культури (тобто про самих себе), використовують термін гендерні автостереотипи [19].

Сучасні дослідження гендерних ролей та стереотипів ґрунтуються на ідеях, в межах яких гендер розглядається як соціально сконструйовані відносини за статевою ознакою, в першу чергу відносини нерівності. Статусно-рольові характеристики жінки і чоловіки, а також відмінності між ними, які в суспільстві вважаються маскулінності і фемінінності, не мають біологічного походження, а є способом інтерпретації біологічного, легітимним в даному суспільстві.

Кожна людина народжується і соціалізується в суспільстві, де вже до нього і без нього сформувалися соціальні цінності та норми, які містять характеристики і заборони стосуються гендерно-диференційованого поведінки, визначають зміст гендерних ролей та стереотипів. Гендерно-рольові відносини не мають іншої реальності, крім як механічно відображати створені до них цінності та норми, але і з іншого боку, усвідомлено змінювати ціннісно-нормативний характер взаємин, зміст соціальних очікувань і стереотипів.

Гендерна соціалізація починається, як тільки дитина з'являється на світ. Навіть ті батьки, які вважають, що їхнє ставлення до дітей не залежить від статі дитини, по-різному поводяться з хлопчиками та дівчатками. Ці відмінності поглиблюються багатьма іншими культурними впливами.

Більш глибоке дослідження гендерної проблематики щодо життєвих стратегій молоді з використанням соціологічних даних буде розглянуто в наступному розділі випускної кваліфікаційної роботи.

Розділ 2. Життєві стратегії сучасної української молоді: гендерний аналіз

2.1 Ціннісні орієнтації як основа конструювання життєвих стратегій молоді

Значне місце у механізмі побудови та реалізації життєвих стратегій, як зазначалося вище, займає ціннісна система індивіда, оскільки на підґрунті ціннісних орієнтацій особистості формується система її життєвих орієнтацій.

Сам термін «ціннісні орієнтації особистості» з'явився у соціології в 20-х роках завдяки вченим У. Томасу та Ф. Знавецькому як соціальна установа особистості, що регулює її поведінку. Пізніше це поняття стали застосовувати в соціальній психології, філософії, педагогіці та інших гуманітарних дисциплінах [5].

Під ціннісними орієнтаціями розуміють соціальні цінності, що поділяє конкретна особистість. Вони водночас стають і цілями життя для неї, й основними засобами досягнення цих цілей, і через це виконують функцію найважливіших регуляторів поведінки індивідів. Саме вони надають людині можливість орієнтуватися в навколишньому світі, адекватно реагувати на певні зміни в суспільному житті. Сформовані ціннісні орієнтири виступають як критерії, як своєрідні еталони поведінки та якостей. З ними особистість постійно порівнює свої власні дії та вчинки. Тобто ціннісні орієнтації відображають у свідомості людини цінності, які визначаються для неї як стратегічні цілі та загальні світоглядні орієнтири [5].

Є різні підходи до вивчення ціннісних орієнтацій [2, с. 93]. Сучасні науковці традиційно поділяють усі цінності на дві основні групи:

1) базові, термінальні (цінності-цілі) та

2) інструментальні (цінності-засоби). Перша група цінностей пов'язана з найбільш бажаними цілями, формами існування людини (свобода, справедливість та ін.). Друга група проголошує позитивні зразки очікуваної поведінки та якостей особистості (розумний, чесний тощо). З функціональної точки зору інструментальні цінності активізуються як критерії (або стандарти) при оцінці та відборі як цілей діяльності, так і припустимих способів їх досягнення.

Ціннісні орієнтації людини поступово формуються в процесі її соціалізації, тобто у набутті досвіду життя серед інших людей, засвоєння правил, норм поведінки в суспільстві, розвитку тих особистих якостей, що сприяють її адаптації в навколишньому середовищі.

У процесі дослідження цього наукового феномена постає проблема про співвідношення суспільних та індивідуальних цінностей. Зрозуміло, що індивідуальні цінності є дзеркальним відображенням суспільних, соціально-економічних, політичних умов розвитку суспільства, що значною мірою впливають на формування системи цінностей конкретної індивідуальності.

Дослідження українських вчених свідчать, що період трансформації характеризується зміною ціннісних орієнтацій, їх нестабільністю та певною амбівалентністю. Деякі вчені констатують моральну і духовну кризу, яка охопила значну частину української молоді, зокрема студентство.

Треба зазначити, що на відміну від настанов на випадкові соціальні об'єкти та ситуації, що регулюються окремими вчинками, ціннісні орієнтації є соціальними настановами вищого рівня і співвідносяться з цілісністю життєвого укладу, його законами. Система індивідуальних цінностей містить фундаментальні соціальні інтереси особистості, її переконання, враховує суб'єктивну громадянську позицію індивіда, його світогляд, моральні принципи тощо.

Отже, які цінності сьогодні притаманні сучасній молоді? Динамічні процеси, що відбуваються в усіх сферах життя українського суспільства, не можуть не впливати на ціннісно-нормативні орієнтири людей, ціннісну свідомість молоді, студентської зокрема. За результатами соціологічного дослідження, опитування студентів Дніпропетровського регіону, проведеного кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара (ДНУ) в 2009 р. в рамках реалізації Всеукраїнського комплексного дослідницького проекту «Студент ХХІ ст. Соціальний портрет на фоні суспільних трансформацій: українська інтерпретація» під загальним керівництвом проф. В.І. Астахової /методом вибіркового репрезентативного анкетування було опитано 470 студентів чотирьох ВНЗ Дніпропетровської області: ДНУ ім. О. Гончара, Національного гірничого університету, Дніпродзержинського державного технічного університету, Дніпропетровського університету економіки і права/, були отримані дані, які характеризують систему цінностей студентів [10]. Так, для встановлення характеру нинішнього стану системи цінностей студентів Дніпропетровського регіону в соціологічній анкеті пропонувався перелік понад 30 цінностей, кожну з яких респонденти оцінювали за рівнем її важливості в їх особистому житті (табл. 2.1).

Дані таблиці свідчать, що такі традиційні цінності, як здоров'я рідних та близьких, сімейне благополуччя, впевненість у собі, а також наявність справжніх друзів та кохання, для більшості нинішніх студентів (від 71% до 83%) є найважливішими. До десятки дуже важливих для більшості студентів цінностей також увійшли: особисте фізичне здоров'я, можливість самореалізації, життя в мирному середовищі, гарна освіта та гарна робота (відзначили від 62% до 68% опитаних). Тобто може скластися враження, що ніякої трансформації цінностей молодого покоління (про що багато говориться) насправді не відбулося. Але якщо подивимось на нижню частину таблиці, то зрозуміємо, що це не так.

Такі цінності, як наявність ідеалів, бажання приносити користь для своєї країни, суспільне визнання, збереження культури і традицій свого народу, - вважає для себе важливими абсолютна меншість студентів. А це ті суспільно важливі цінності, без поширення яких, особливо серед національної еліти (студенти є постійним джерелом її поповнення), важко розбудовувати суверенну Україну, громадянське суспільство [10 с. 678].

Таблиця 2.1 - Ціннісні орієнтації молоді

Цінності	Дуже важливо	Важливо	Не визначились	Неважливо	Зовсім неважливо	Не відповіли
Здоров'я рідних та близьких	83	5	3	2	3	4
Сімейне благополуччя	77	10	5	1	2	5
Справжні друзі	76	9	5	2	3	5
Впевненість у собі	75	14	3	1	2	5
Кохати і бути коханим	71	13	7	2	2	5
Фізичне здоров'я	68	18	6	1	2	5
Самореалізація	66	19	7	1	2	5
Життя в мирному становищі	64	18	8	2	3	5
Гарна освіта	63	20	8	2	2	5
Гарна робота	62	22	6	2	3	5
Професія до душі	62	20	9	2	2	5
Улюблена справа	61	22	8	2	2	5
Власна захищеність	59	23	9	2	2	5
Вдосконалювати себе як особистість	57	25	9	2	2	5
Впевненість у завтрашньому дні	56	24	10	2	3	5
Власна незалежність	55	26	10	2	2	5
Кар'єра	54	25	11	3	2	5
Екологічна безпека	53	24	13	2	3	5
Власний спокій, відсутність хвилювань	47	30	12	3	2	6
Зароблені чесною працею гроші	44	24	18	5	4	5
Можливість добре харчуватися	43	33	13	3	3	5
Правдива інформація щодо становища в країні, світі	42	27	17	4	5	5
Гарні умови для відпочинку	41	38	12	2	2	5
Жити із чистим сумлінням	41	29	17	5	3	5
Відсутність переслідувань через свої переконання	41	24	19	5	5	6
Спілкування із цікавими людьми	40	36	14	4	1	5
Престижне становище в суспільстві	38	32	19	4	2	5
Повага своєї національної гордості, мови, культури	37	28	18	7	5	5
Зберігати мову традиції, культуру свого народу	36	31	18	6	4	5
Можливість добре вдягатися	33	35	20	4	3	5
Суспільне визнання	30	34	23	5	4	5
Робити щось корисне для своєї країни	18	27	33	9	8	5
Присутність ідеалів	16	24	34	9	12	5

Ці показники демонструють характерні риси життєвого самовизначення сучасної студентської молоді - орієнтацію на суто індивідуалістичні цінності, які спрямовані на досягнення та вирішення суто особистих цілей, завдань та невисоку активність молодих людей щодо вирішення суспільних проблем, певну інертність та відстороненість від того, що відбувається у суспільстві. Напевне, в умовах сьогодення, коли панує девіз - виживає сильніший - більшість молодих людей переймаються вирішенням своїх власних проблем, а не країни загалом. Як бачимо, освіта, сім'я, здоров'я, професійна кар'єра, гроші - основні цінності сучасної студентської молоді і водночас є основними складовими процесу її життєвої побудови [18, с. 156].

Результати інших соціологічних досліджень теж демонструють вище вказану тенденцію. Так, соціально-демографічне дослідження «Молодь в Україні: спосіб життя і ціннісні орієнтації», яке було проведене у квітені 2010 році дало змогу одержати інформацію про пріоритети у системі цінностей сучасної молоді, її погляди на сім'ю та шлюб, демографічні плани на майбутнє [22]. За його результатами можна стверджувати, що як і в попередньому дослідженні, найбільш важливим для сучасної молоді є здоров'я: 99% респондентів вважають його важливим, у тому числі 87% - дуже важливим. Отже, поширення моделі здорового способу життя, відповідальності особистості за своє здоров'я за умов створення сприятливого соціально-економічного середовища має добрі перспективи в сучасній Україні. Разом з тим, дуже важливим для молодих людей є як вічні цінності - сім'я, діти, кохання (їх відзначили як дуже важливі відповідно 81%, 72% і 70% респондентів), так і матеріальні аспекти - матеріальний добробут, хороша робота та професійна зайнятість (відповідно 77% і 70%). Тобто не слід чекати від сучасної молоді відмови від професійної діяльності, матеріального добробуту заради сім'ї та дітей, вона хоча поєднати і перше, і друге. Найменш важливі для молоді такі цінності, як високе службове та громадське становище, що свідчить про неамбітність більшої частини молоді (це дуже важливо лише для 36% респондентів, не важливо - для 22%), а також можливість розвитку, реалізація своїх здібностей, талантів (дуже важливо для 45%, не важливо для 12%). Отже, значна частина молоді, на жаль, недооцінює значення саморозвитку особистості у теперішній час. Повноцінний відпочинок, розваги не є пріоритетом для більшості молодих людей серед всіх цінностей (дуже важливо для 44%, не важливо для 11%) (табл. 2.2).

...