Ядерна енергетика як предмет соціо-екологічного діалогу (соціо-технологічний підхід)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ iм. В.Н. КАРАЗIНА

ЯДЕРНА ЕНЕРГЕТИКА ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІО-ЕКОЛОГІЧНОГО ДІАЛОГУ (соціо-технологічний підхід)

Спеціальність 22.00.07 - соціологія управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

доктора соцiологiчних наук

САППА Микола Миколайович

Харкiв - 1999

Анотація

Саппа М.М. Ядерна енергетика як предмет соціо-екологічного діалогу (соціо-технологічний підхід). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.07 - соціологія управління. - Харківський державний університет, Харків, 1999.

Дисертацію присвячено вивченню теоретичних та практичних аспектів соціо-екологiчного діалогу, предметом якого є використання ядерної енергетики. Висунута i обгрунтована концепцiя соціального діалогу як дворівневої системи соціо-технологічної діяльності.

Показано спроможність концепції соціального діалогу як фундаментальної соціальної технології, що дає можливість використовувати соціальний діалог в соціальному управлінні при вирішенні конфліктів цінностей. Розглянуто партнерів соціо-екологічного діалогу, предметом якого є ядерна енергетика, і доведено, що діяльність з використання ядерної енергії є соціальним інститутом, що знаходиться у фазі становлення, а всесвітній екологічний рух є рухом соціальним. Вивчено соціальні технології, що використовують партнери соціо-екологічного діалогу і одержано більш глибокий розвиток теоретичних дослiджень зі створення узагальненого алгоритму формування соцiальної технологiї.

Ключові слова: соціальний діалог, екологічний конфлікт, соціальні технології, ядерна енергія, екологічне мислення.

конфлікт ядерний енергiя екологiчний

Аннотация

Саппа Н.Н. Ядерная энергетика как предмет социо-экологического диалога (сoцио-технологический подход). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.07 - социология управления - Харьковский государственный университет, Харьков, 1999.

Диссертация посвящена изучению теоретических и практических аспектов социо-экологического диалога, предметом которого является ядерная энергетика. Необходимость изучения социо-экологического диалога обусловлена тем, что он представляет собой фундаментальную социальную технологию разрешения экологических социальных конфликтов, возникших в обществе в связи со стойкими изменениями в окружающей среде. Эти конфликты относятся к типу наиболее сложных в разрешении конфликтов ценностей. Причем многочисленные локальные экологические конфликты являются отражением глобального социального конфликта, который рассматривается в диссертации как столкновение сторонников идей инвайронментализма и технократизма.

Автором выдвинута концепция разрешения конфликтов ценностей методом социального диалога как двоуровневой системы отношений "партнер диалога - партнер диалога" и "партнеры диалога - аудитория диалога", которая развивается и самоусовершенствуется в процессе диалога. В рамках концепции аудиторией социального диалога выступает общественность. При ее участии развитие диалога происходит на двух уровнях: осуществляя диалогическое взаимодействие, партнеры оказывают влияние друг на друга и на общественность, формируя таким образом общественное мнение в свою пользу, одновременно корректируя свои позиции под воздействием изменяющегося общественного мнения. Основным методологическим средством осуществления социального диалога являются социальные технологии, которые разрабатывают и используют партнеры диалога для влияния друг на друга и на общественность.

Изучение проблемы социальной целесобразности использования ядерной энергии проведено на основании выполненных автором аналитических и эмпирических исследований социо-экологического диалога о ядерной энергетике. В качестве партнеров диалога в диссертации рассматриваются социальная группа сторонников деятельности ядерной энергетики и участники природозащитного движения. Показано, что они представляют собой, с одной стороны, социальный институт, находящийся в стадии становления, а с другой стороны - социальное движение, носящее планетарный характер. Это позволяет определить рамки теоретико-социальных и управленческих подходов к ним, используемых во взаимодействии с социальными институтами и социальными движениями и оценить вероятность социальных прогнозов в этой сфере. Отмечено, что зрелость и социальная активность экологического движения во многом обусловлена тем, что оно реализует себя в организационных формах двух типов: неправительственные организации (гражданские инициативы) и политические партии. Показано также, что позиция общественности как аудитории диалога существенно влияет на его ход, однако общественное мнение относительно предмета диалога может быть скорректировано его партнерами применением эффективных социальных технологий диалогического взаимодействия.

Процесс возникновения и развития социо-экологического диалога рассматривается в диссертации на материале деятельности ядерной энергетики в Украине и проблемы ее социального приятия. Подобный анализ крайне важен для нашей страны, пережившей Чернобыльскую аварию и обладающей мощной ядерной энергетикой. На обширном эмпирическом материале, полученном автором, показано что в Украине происходит постепенное сближение позиций партнеров диалога, чему способствует изменение (в сторону большей адекватности ситуации) общественного мнения под влиянием социальных технологий партнеров диалога. Исследование позволило выявить ряд особенностей социального диалога: характер его возникновения, фазы развития, влияние на этот процесс социальных технологий партнеров диалога.

В работе был также проведен анализ использованных в социо-экологическом диалоге социальных технологий, выявлены их особенности и получили более глубокое развитие теоретические исследования по созданию обобщенного алгоритма формирования социальных технологий с позиций использования их в социальном диалоге.

Полученные в диссертации результаты указывают на научную и практическую действенность концепции социального диалога, что указывает на возможность использования социального диалога в сфере социального управления для практического разрешения сложных конфликтов ценностей. Конкретная деятельность в этом направлении состоит в инициировании социального диалога, разработке и внедрении эффективных социальных технологий для сторон диалога, а также во всесторонней поддержке толерантного развития диалога. Внедрение в социальную действительность конкретных схем социо-экологического диалога позволит снизить социальную напряженность в обществе, обусловленную деятельностью ядерной енергетики, определить социальную целесобразность ее дальнейшего развития.

Ключевые слова: социальный диалог, экологический конфликт, социальные технологии, ядерная энергия, экологическое сознание.

Аnnotation

Sappa M.M. Nuclear energtics as a subject of socio-ecological dialogue (social and technological approach). - Manuscript.

Disseration for doctor's degree in sociology on speciality 22.00.07. - sociology of management. - Kharkiv State University, Kharkiv, 1999.

The dissertation is devoted to the study of theoretical and practical aspects of social dialogue which is nuclear energy. Conception of social dialogue as a two level system of socio-technological activity is suggested and stipulate.

The capacity of conception of social dialogue is shown as fundamental social technology which makes possible usage of it in social regulation at solving conflicts of values. Partners of socio-ecological dialogue are studied and the subject of it is nuclear energy. It is proved that activity of usage of nuclear energy is a social institution which is at the period of its formation. Worldwide ecological movement is a social movement. Social technologies, tnat partners of socio-ecological dialogue use are studied and deeper development of theoretical reseach on general algorithm of creation of social technology have been received.

Key words: social dialogue, ecological conflict, social technologies, nuclear energy, ecological mentality.

Загальна характеристика дисертації

Актуальнiсть теми. На сучасному етапі українське суспільство в умовах великомасштабних трансформаційних змін має гостру потребу в соцiальних процедурах i технологiях взаємодiї його рiзноманiтних сегментів. В цій соціо-технологічній діяльності чільне місце займають розробка й впровадження соціальних технологій розв'язання складних соцiальних конфлiктiв, що вiдбуваються на пiдставi рiзноманiтних ціннісних позицiй сторін конфлiкту (або їх протиріч як передконфліктних станiв). Розв'язання соцiальних конфлiктiв цінностей є вельми важливою і надзвичайно складною діяльністю, проте до цього часу не запропоновано достатньо ефективних засобiв їх вирiшення.

До цього типу конфліктів вiдноситься і глобальний соцiальний конфлiкт, що виник у суспiльствi в зв'язку із стійкими антропогеними змiнами стану біосфери, тобто конфлiкт, в основi якого лежать рiзноманiтнi i взаємно протилежні уявлення людей про напрямки подальшого суспiльного розвитку. Одне iз них, яке іноді називають "технократичним" і що має на меті експоненційне підвищення життєвого рiвня людей, спирається на iдею необмежного економiчного зростання і на пов'язане iз ним iнтенсивне природокористування. З позицій іншого - iнвайронментального - підходу вважається, що для добробуту бiльшостi людей рiвень особистого споживання є необхiдною, але ще не достатньою умовою. З цих позицій головним є обмежити надмірний антропогений тиск на біосферу, який призводить до ії деградацiї i загрожує подальшому iснуванню людства. Пiд впливом вказаних поглядiв в сучасному суспiльствi склалися дві своєрідні, протилежно орiєнтованi соцiальнi групи, що подiляють рiзнi ціннісні підходи щодо необхідного характеру природокористування й пов'язаного з ним подальшого розвитку суспiльства. Особливістю цих груп є те, що вони утворилися не на підставі соціально-економічних чинників, притаманих індустріальному суспільству, а на підставі чинників соціо-екологічного характеру, які значно посилюються при переході до постіндустріального суспільства. Конфліктні суперечностi, що виникають мiж ними в рiзних мiсцях i за рiзними приводами, є вiдбитком глобального екологiчного конфлiкту, обумовленого рiзними ціннісними позиціями його учасників. Причому суперечностi i конфліктні ситуацiї в суспiльствi, що зумовлені дiяльнiстю ядерної енергетики, займають серед них провiдне мiсце, бо полемiка мiж її прибiчниками i супротивниками часом досягає надзвичайної гостроти i в деяких випадках здатна переростати в непримиренні соціальнi конфлiкти. Таким чином проблема соцiального сприйняття ядерної енергетики i iнших ядерних технологiй стала гострою соцiальною проблемою, але вирiшення її в межах звичайних методологiчних підходів, що використовують iнформацiйнi, освітні технологiї й пропагандистськi засоби, не приносить помiтного успiху.

Темою дисертацiйного дослiдження є соціо-екологiчний дiалог, що відбувається в суспiльствi з проблеми використання ядерної енергiї. Ця соціальна проблема набула глобального характеру, зараз в 30 країнах свiту електроенергiю виробляють більш ніж 430 енергоблоків на ядерному паливi. Дiяльнiсть ядерно-енергетичних об'єктiв охоплює практично всi соцiальнi верстви суспільства, вона є джерелом як порiвняно дешевої енергiї, так і негативних змiн стану бiосфери, що загрожують подальшому існуванню людства і створюють високу соцiальну напруженість у суспiльствi. Ця проблема є надзвичайно актуальною для забезпечення соцiальної стабiльностi в Українi, яка пережила ядерну катастрофу, де діють 14 ядерних реакторів, на яких виробляється більше 40% всiєї електроенергiї країни, i де працюють більше 3 тисяч підприємств і організацій, що використовують у виробництві, науково-дослідній діяльності й медичній практиці різноманітні радіоактивні препарати та продукують значну кількість радіоактивних відходів.

Таким чином, проблема діяльності і розвитку ядерної енергетики є вельми актуальною соцiальною проблемою, котру, як показує практика, неможливо вирiшити тiльки технiчними чи органiзацiйними засобами. Найбiльш ефективним методом розв'язання зазначеної конфліктної проблеми на нашу думку є організація і здійснення безперервної діалогічної взаємодії конфліктуючих сторін разом з обговоренням конфліктної проблеми в суспільстві. У зв'язку із нерозробленістю такого типу діалогу, розвиток якого певною мірою залежить від динаміки громадської думки (далі ми називаємо цей діалог соціальним або, у випадку розв'язання екологічних конфліктів, - діалогом соціо-екологічним) постає необхідність зосередитись насамперед на вирішенні концептуальних аспектів проблеми. Опрацювання i впровадження у соцiальну дiйснiсть конкретних схем соціо-екологiчного дiалогу дозволить знизити соцiальну напруженість у суспiльствi, обумовлену функціюванням ядерної енергетики, i визначити подальшi шляхи її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйна робота безпосередньо пов'язана з держбюджетними дослідженнями соціологiчного факультету Харкiвського національного унiверситету iм. В.Н.Каразiна за темою “Трансформація соціально-політичної поведінки в посттоталітарному суспільстві: соціо-технологічний аспект”, у яких пошукувач брав безпосередню участь. Тема затверджена Міністерством освіти України.

Мета і задачі дослiдження. Метою дисертаційної роботи є розробка соціо-екологічного дiалогу як фундаментальної соціальної технології розв'язання соціальних екологічних конфліктів для зниження соцiальної напруженостi в суспiльствi, обумовленої функцiюванням ядерної енергетики, i визначення подальших шляхів її розвитку.

Для досягнення зазначеної мети необхiдно було вирiшити такі основні задачі:

обгрунтувати метод соцiального дiалогу як фундаментальної соціальної технології розв'язання i попередження конфлiктiв цінностей і видiлити соціо-екологiчний дiалог як спеціфичний тип соцiального дiалогу;

провести системний аналіз проблеми зіткнення iдей iнвайронменталiзму i технократизму з позицій розгляду протилежних уявлень про подальший проекологiчний розвиток суспiльства;

проаналізувати екологiчнi проблеми використання ядерної енергiї як предмет соціо-екологiчного дiалогу;

вивчити природозахисний рух i прибiчникiв використання ядерної енергiї як партнерів соціо-екологiчного дiалогу, а громадськiсть - як аудиторiю діалогу;

розкрити характер масового природозахисного руху як руху соцiального;

дослідити процес і стан інституціалізації діяльністі з використання ядерної енергiї;

провести аналiз соцiальних технологiй, які використуються у соціо-екологiчному дiалозi, і розробити узагальнений алгоритм здійснення соціального діалогу.

Теоретико-методологiчна база, на якій грунтується дисертаційне дослідження, розвинена в межах iнвайронментальної соціологічної парадигми (Р. Денлап, У. Кеттон, Д. Медоуз та iн.), соціальної екології (Д.Маркович, В.Вернадський, В. Крисаченко, Ю. Марков, О. Яницький та ін.), теорiї конфлiктiв (Л. Козер, Р. Коллiнз, Ж. Пажес, А. Здравомислов та iн.), дiалогики (В. Буббер, Г. Буш та iн.), соцiальної інженерiї (К. Мангейм, К. Поппер, Л. Дятченко, А. Зайцєв, В. Iванов, В. Подшивалкiна та iн.), ризикологiї (В. Канке, С. Лунг, А Альгiн, І. Легасов, А. Мечитов, С. Нікiтiн, К. Феофанов та iн.), в роботах П. Бергера, П. Блау, М. Вебера, Т. Лукмана, Ю. Хабермаса, П. Штомпки, В. Бакiрова, В. Биченкова, Є. Подольської, Ю. Чернецького, О. Якуби та iн., де розглядалися питання ціннісної свiдомостi i соцiальної поведінки, формування i дiяльностi соцiальних iнститутiв та соціальних рухів, природи громадської думки та ії динамiки, а також iншi питання, які тiєю чи iншою мiрою пов'язані із зазначеною науковою проблемою.

Емпiричною базою дисертацiйної роботи є результати соціологічних дослiджень, проведених у 1990-1992 рр. пiд керiвництвом автора групою дослідників очолюваного ним Регiонального центру зв'язків з громадскiстю щодо питань ядерної енергiї Нацiонального Наукового Центру "Харкiвський фiзико-технiчний iнститут", соцiологічних досліджень 1993-1999 рр., проведених особисто автором на кафедрі прикладної соціології ХДУ. Цi роботи включали дослiдження громадської думки щодо доцільності використання ядерної енергiї рiзноманiтних груп населення: мешканців великих мiст України, мiст-супутникiв АЕС i навколишніх сiл, робiтникiв АЕС, самосельців тридцатикiлометрової Чорнобильської зони, пiдлiткiв, студентiв, а також аналiз преси i документiв за проблемою.

Iстотним для вивчення розвитку соціо-екологiчного дiалогу стали безпосередні спостереження автора над дiями партнерiв дiалогу, що були одержанi ним як членом Мiжнародного Ядерного товариства та членом правління Українського Ядерного товариства, з одного боку, i як керiвника недержавної соціо-iнвайронментальної групи “Опінії”, інтегрованої в мiжнародний екологiчний рух, з іншого боку.

Наукова новизна одержаних результатiв полягає в тому, що автором:

вперше запропонована і розроблена концепцiя соцiального дiалогу як двохрівневої системи взаємодії "партнер дiалогу - партнер дiалогу" i "партнери дiалогу - аудиторiя дiалогу", що самоорганізується і самовдосконалюється в процесі розвитку;

вперше обгрунтована необхідність використання безперервного соціо-екологічного діалогу для розв'язання соціальних екологічних конфліктів і визначені учасники діалогової взаємодії;

вперше на грунті емпіричних даних всебічно досліджено виникнення і розвиток соціо-екологічного діалогу з ядерної енергетики в Україні, яка стала предметом конфлікту цінностей, і вилучені характерні особливості процесу соціо-екологічного діалогу;

вперше проведений теоретичний аналiз дiяльнiсті з соціального використання ядерної енергiї як соцiального iнституту, що перебуває в фазi становлення, виявлені чинники, які можуть прискорити його інституціалізацію, розглянутий характер його діалогічної взаємодії із соціальним рухом в соціо-екологічному діалозі з приводу використання ядерної енергетики;

вперше проведений теоретичний аналiз екологiчного руху як руху соцiального, показанi його специфiчнi особливостi і характер взаємодії з опонентами у соціо-екологічному діалозі, предметом якого є ядерна енергетика;

вперше визначено провідне місце громадськості у розв'язанні соціального конфлікту з приводу діяльністі ядерної єнергетики, яке проводиться методом соціального діалогу;

вперше вилучені характерні особливості структури і змісту соціальних технологій, які використовують партнери соціо-екологічного діалогу щодо використання і розвитку ядерної енергетики;

вперше розроблена концепцiя соціо-екологiчного монiторингу регiону розташування потужного техногенного об'єкту як такої соціальної технології, що забезпечує зворотний зв'язок в системi "адміністрація техногенного об'єкту - населення i природозахисні органiзацiї";

дістали подальший розвиток теоретичнi дослiдження із створення узагальненого алгоритму формування соцiальної технологiї з позицій пристосування його до соціального діалогу.

Практичне значення одержаних результатiв полягає в тому, що:

результати дисертації можуть бути використанi як основа для проведення наступних теоретичних дослiджень у деяких галузях соціологiї управлiння, конфліктологiї, iнвайронментальної соціологiї і соціології техніки;

запропонована в дисертації теоретична концепція соціального діалогу як дворівневої системи дозволяє розробляти теоретико-практичні підходи до управління розв'язанням конфліктних сітуацій, що виникають на грунті різних ціннісних позицій сторін;

проведений у дисертації аналіз розвитку соціо-екологічного діалогу та його особливостей може бути використаний в соціо-технологiчнiй практицi розв'язання складних соціальних конфліктів;

результати дисертацiйного дослідження певною мiрою можуть бути корисними при формуваннi вузівських курсiв з соціологiї управлiння, конфліктологiї, iнвайронментальної соціологiї і соціології техніки В монографії Г.Почепцова “Паблик релейшнз, или как управлять общественним мнением” (Москва, вид-во Центр, 1998 р., с.144-145), що використовується як підручник у деяких вузах, наведені результати досліджень автора дисертації з проблеми формування громадської думки в містах-супутниках АЕС.;

розглянуті в дисертації соціальні технології соціо-екологічного діалогу, предметом якого є ядерна енергетика, можуть бути використані його партнерами в діалогічній взаємодії Так, в перiод 1990-1992 рр. пiд керiвництвом автора в регiонi розмiщення Запорiзької АЕС був впроваджений соціо-екологiчний монiторинг як соцiальна технологiя дiалогiчної взаємодiї, а в регiонах розмiщення Пiвденно-Української i Хмельницької атомних станцiй були проведені соціологічні дослiдження екологiчної напруженостi серед населення регіону з розробкою рекомендацiй для керівних структур АЕС щодо механізмів ії зменшення i розвитку iнформацiйно-освiтнiх технологiй.;

запропонований у дисертації узагальнений алгоритм створення соціальних технологій може бути використаний у практичній соціо-технологічній діяльності для розв'язання соціальних конфліктів цінностей.

Апробацiя результатiв дисертацiї. Основнi положення дисертацiї, науково обгрунтованi дослiдницькi рекомендацiї, які наведені в роботi, апробовані автором у наукових доповiдях i повiдомленнях на 29 мiжнародних конференціях та семiнарах в Українi, Росiї, Чехiї, Данiї, Словаччині і Італії, на 13 нацiональних конференціях i семiнарах:

I, ІІІ, IV i V з'їздах Мiжнародного Ядерного товариства (Обнінськ, Росія, 1990 р.; Санкт-Петербург, Росiя 1992 р.; Нижнiй Новгород, Росiя, 1993 р.; Київ, 1995 р.), Мiжнародної конференцiї "Атомна енергетика в паливно-енергетичному комплексi "(Хабаровськ, квiтень 1991 р.), I i III Мiжнародних конгресах українських економiстів (Київ, 1992 р. i Харкiв, 1996 р.), Мiжнародному семiнарi "Екологiчна освiта в контексті Чорнобильськiй аварiї (Київ, 1992 р. ), семiнарах Мiжнародного Ядерного товариства "Ядерна енергiя i паблик релейшнз" (Санкт-Петербург, Росiя, 1992 р.; Дiмiтровград, Росiя, 1993 р.), Мiжнародному семiнарi Європейського Ядерного товариства “Інформування громадськості про ядерну енергiю в практицi - Pime" (Карлови Вари, Чехiя, 1993 р.), Мiжнародному семiнарi "Екологiя АЕС" (Одеса, 1993 р.), Мiжнародному Ядерному конгресi (Торонто - Канада, 1993 р.), ІІІ Мiжнародної конференцiї "Науково-технiчнi проблеми безпеки АЕС i проблеми пiдготовки фахiвцiв" (Обнiнськ, Росiя, 1993 р.), мiжнародних конференціях "Екологiя, освiта, гуманiзм" ( Київ, 1994 р.), "Проблеми опрацювання єдиної системи екологiчної освiти i виховання в Українi" (Харкiв, 1994 р.), "Тоталiтарiзм i антiтоталiтарні рухи ХХ сторіччя" (Харкiв, 1995 р.), "Толерантність як культурна унiверсалiя" (Харкiв, 1996 р.), ІІІ і ІV Міжнародних конференціях "Етика i iнвайронментальна полiтика" (Братислава, Словаччина, 1996 р., Бресаноне, Італія, 1999 р.), ІІ Мiжнародної конференцiї "Екологiя i освiта: проблеми теорiї i практики" (Черкасси, 1996 р.), мiжнародних конференціях "Мiсто як органiзм" (Копенгаген, Данiя, 1996 р. ), "Росiйська наука в кiнцi ХХ сторiччя" (Солікамськ, Росiя, 1996 р.), Європейському семiнарi “Екологiчні НУО "За сталу енергетику" (Будмерице, Словаччина, 1997 р.), ІІІ Мiжнародної Дунайської конференцiї (Братислава, Словаччина, 1997 р.), мiжнародних конференціях "Навколишнє середовище i закон" (Калараш, Молдова, 1997 р.), "Наука i соцiальнi проблеми суспiльства" (Харкiв, 1998 р.), Міжнародному семінарі” Правові засади розв'язання колективних трудових суперечок (конфліктів)” Харків, 1999 р., Міжнародній конференції “Влада і культура” (Запоріжжя, 1999 р.), ІІІ Міжнародному психологічному конгресі (Харків, 1999 р.),

VІ з'ізді Географiчного товариства УРСР (Одеса, 1990 р.), національних конференцiях "Наука, освiта, гуманiзм" (Харкiв, 1990р.), "Правовi проблеми екологiчного контролю "(Київ, 1991 р.), семiнарах "Зелені" i засоби масової iнформацiї" (Київ, 1992 р.), "Геоiнформаційні системи в Українi" (Вiнниця, 1993 р. ), "Атомна енергетика України" (Алушта, 1993 р.), конференціях "Регiони в незалежнiй Українi" ( Харкiв, 1994 р.), "Проблеми розвитку туризму в Українi" (Косiв, 1994 р.), "Проблеми збереження i вiдбудови iсторичної пам'ятi” (Харкiв, 1995 р.), Харкiвських соціологічних читаннях в 1996, 1997 i 1998 р.р., конференцiї "Туризм в Українi: економiка i культура" (Свiтязь, 1998 р.).

Публікації. Науковi результати дисертацiйного дослiдження опублiкованi в Українi, Росiї, США i Чехiї в 62 друкованих роботах, а саме: в індивідуальній монографiї обсягом 11,3 друк.арк., в 24 статтях у наукових журналах i перiодичних наукових виданнях, 4 збiрках наукових робiт, в 11 матерiалах i 20 тезах наукових конференцій та семінарів i у 2 препринтах.

Структура дисертацiї. Дисертацiя включає вступ, основну частину, що складається з п'яти роздiлiв, висновків i списку використаних лiтературних джерел. Обсяг дисертацiї складає 397 сторiнок, з них список лiтературних джерел (включає 350 найменувань) складає 30 сторiнок.

Основний змiст дисертацiї

У вступi обгрунтовується актуальність теми дисертацiї, вказаний зв'язок роботи з науковими планами соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, сформульованi мета i завдання дослiдження, відображено теоретико-методологічні підходи та емпіричну базу дослідження, охарактеризовані наукова новизна, теоретичне i практичне значення одержаних результатiв, наведенi вiдомостi щодо апробацiї роботи i публікацій наукових результатiв дослiдження, а також щодо структури дисертації.

У першому роздiлі "Соціологічний аналiз загальнотеоретичних питань соціо-екологiчного дiалогу" розглянуто низку проблемних питань, що виникають на межі соціології управління, інвайронментальної соціології, конфліктології, соціології техніки та соціальної екології, вивчення яких є необхідним для розв'язання наукової проблеми дисертаційного дослідження.

Завдяки науково-технiчному прогресу людство досягло чималих успіхів у полiпшеннi умов свого існування, i зараз значна кiлькiсть держав, використовуючи передовi досягнення науки i технiки, сягають у своєму розвитку найвищого економiчного рiвня. Проте, прийнятi людством у ходi iндустрiалiзацiї напрями розвитку, критерiї прогресу, сформований спосіб життя нав'язали сучасним поколінням людей певнi схеми ставлення до довкілля, в тому числi i користування природними ресурсами. Технiка, що постійно вдосконалюється, породила iлюзiю можливостi поневолення природи, а надмірний антропогенний тиск на біосферу озумовив виникнення глибокої екологiчної кризи. Подальше ії поглиблення призведе до порушення сталого розвитку довкілля i до катастрофічних змiн стану бiосфери біфуркаційного типу.

Можливість повної деградації природного середовища реально загрожує подальшому iснуванню людства і потребує переосмислення фундаментальних засад органiзацiї суспiльно-економiчного життя, взаємовідносин суспільства і біосфери. Ця проблема найбiльш широко охоплюється рамками так званого iнвайронменталiзму - загальнотеоретичної і світоглядної орiєнтацiї, центром уваги якої є взаємодiя соцiальних утворень з їх середовищем. Своє найбільш глибоке наукове виявлення інвайронменталізм знайшов у соціальній екології. Ця наукова дисципліна зараз розвивається у двох теоретико-прикладних напрямках:

проектування та зміни відповідним чином природного середовища, виходячи з потреб суспільства;

зміни та удосконалення соціально-економічної структури і адміністративно-організаційної структури самого суспільства, виходячи з потреб навколишнього середовища і суспільства.

Iнвайронментальному аналiзу підлягає цiлий комплекс питань: забруднення біосфери, дефiцит природних ресурсiв, перенаселення, наслiдки урбанiзації, голод, зниження бiорізноманіття та ін. Проте, вимоги iнвайронменталiстів обмежити споживання природних ресурсiв в iм'я збереження сталого розвитку біосфери виглядають досить болiсними, бо це обмеження може призвести до зниження рiвня життя величезної кількості людей. Тому iнвайронментальна позицiя має гострих опонентiв як у середовищi споживачiв, так i серед виробникiв.

В смисловому i діяльнісному просторi, пов'язаному з обговоренням i практичним розвитком основних підходів до природокористування, склалися і конфліктують рiзноманiтнi i взаємно протилежні уявлення про напрямки суспiльного розвитку. Одним iз цих напрямкiв, який називають "технократичним", метою прогресу вважається неухильне пiдвищення життєвого рiвня людей i необмежене економiчне зростання, які спираються на передовi досягнення науки i технiки i пов'язане з ними iнтенсивне природокористування. Iнше - iнвайронментальне - світобачення виходить з того, що iнтенсивне природокористування веде до деградації середовища людини i загрожує подальшому існуванню людства.

Цi світоглядні позицiї обумовлюють рiзноманiтнi ціннісні уявлення, які створюють зв'язки мiж особами, що їх подiляють, виступають групоформуючою ознакою об'єднання людей в певнi соцiальнi групи i зв'язуючою ланкою мiж особистiстю i соцiальною групою. Рiзнi ціннісні підходи у баченні прийдешнього розвитку суспільства формують в ньому два полярно орiєнтованих соцiальних утворювання. Протиріччя мiж прибiчниками iнвайронментальних поглядiв i людьми, що вiдстоюють iдею економiчного зростання i пов'язаного з ним iнтенсивного природокористування, останнім часом нерідко сягають конфліктної гостроти.

Практичним грунтом виникнення і розвитку екологічних конфліктів є реальні соціо-екологічні проблеми, що виникають у суспільстві в зв'язку зі стійкими негативними змінами у довкіллі і зачіпають життєдіяльність широких мас людей. При усвідомленні ними екологічної небезпеки виникає екологічна напруженість населення. Тобто, висока соціальна оцінка екологічного ризику породжує соціальну напруженість, яка, у свою чергу, є латентною формою соціального конфлікту, що народжується. У випадку соціо-екологічних проблем, обумовлених використанням ядерної енергії, висока соціальна напруженiсть і численнi соціальнi конфлікти обумовлються екстремальними подіями, що виникли при впровадженні ядерних технологій: атомним бомбардуванням Хіросими і Нагасакі, аваріями на АЕС “Три-Майл-Айленд” (США) і в Чорнобилі, низкою менш значних, але відомих антропогенних порушень біосфери, що привели до її радіаційного забруднення. В цьому разі екологічна напруженість підсилюється й ядерними страхами населення, що часто виступають у вигляді метафізичних страхів.

Аналіз локальних екологічних конфлiктів, які раз по раз виникають в різних регіонах планети, показує, що вони є проявом глобального соцiального конфлiкту з проблеми необмеженого споживання природних ресурсів i необхідності збереження сталого розвитку біосфери, який виник між прибічниками різних підходів до вирішення цієї проблеми. Екологiчнi конфлiкти вiдносяться до типу конфлiктiв цінностей, розв'язання яких є вкрай складним завданням, і по цей час не запропоновано достатньо ефективних засобів його вирішення. Але аналіз конфліктних ситуацій з позицій діалогіки показує, що на рівні міжособистісних та міжгрупових відносин можливе досягнення конфліктуючими сторонами ціннісного консенсусу або компромісу за умовою толерантної діалогічної взаємодії сторін.

Однак залишається невизначеним механізм досягнення консенсусу або компромісу у соціальному конфлікті ціностей, бо взаємодія сторін у цьому випадку має принципово відміний характер.

Другий розділ “Концепція соціального діалогу як методологічна основа розв`язання конфліктів цінностей” присвячений розгляду і обгрунтуванню висунутої автором концепції соціального діалогу, який є фундаментальною соціальною технологією розв'язання соціальних конфліктів цінностей, у тому числі й екологічних конфліктів.

В процесi діалогічної взаємодії ії сторони - партнери діалогу, випробовують взаємний вплив один на одного - спостерiгають, осмислюють, iнтерпретують намiри партнера i реагують на них. Але в широкому рядi випадкiв, коли предмет i очiкуваний результат колективної дiалогiчної взаємодiї зачіпають інтереси широких верств населення, при цьому присутня також сторона, яка хоча й не бере безпосередньої участi в дiалозi, але уважно спостерiгає за його розвитком і впливає на нього своїми безпосередніми реакціями, - це громадськість. Такий дiалог є якiсно вiдмінним від міжособистісного та колективного діалогів. Його точніше називати соцiальним діалогом, бо за його допомогою висловлюються iнтереси соцiальних утворень - предмет i результат дiалогу є соцiально значущими.

В процесi соцiального дiалогу дiалогова система, що складається з двох партнерів діалогу i його аудиторiї - громадськості, поступово саморегулюється (самовдосконалюється) на двох рiвнях. По-перше, дискутуючи, опоненти в пошуку консенсусу або компромiсу вимушені пом'якшувати свої суперечностi - пристосовуватися один до одного, одночасно враховуючи й позицiю аудиторiї - громадськостi. Але, по-друге, й аудиторiя не залишається незмiнною в соцiальному дiалозі. Вона тiєю чи iншою мірою опрацьовує рацiональнi аргументи учасникiв дiалогу, приймаючи їх як свої, що призводить до змiн стану громадської думки. Ці зміни враховуються опонентами, i їхня подальша дiалогiчна взаємодiя проходить вже на більш досконалому рiвнi, який спирається на досягнуте ранiш зближення позицiй i змінену - більш адекватну ситуацiї, громадську думку. Наявнiсть постiйного iнформацiйного обмiну в дiалоговій системi поступово наближує партнерів до консенсусу в дiалозi.

Діалогова взаємодія партнерів соціального діалогу та іх вплив на позицию аудіторії здійснюються за допомогою різноманітних соціальних технологій. Таким чином, кожен з партнерів соціального діалогу виступає одночасно як суб'єкт соціальних технологій, який здійснює свій вплив на оппонента безпосередньо і через громадськість, і як об'єкт соціальних технологій партнера діалогу. При тому сам соціальний діалог є фундаментальною соцільною технологією, яка інтегрує в собі всі різноманітні технології партнерів діалогу, необхідні для його функціювання і розвитку.

Глобальний соціальний конфлікт з соціо-екологічної проблеми необмеженого споживання природних ресурсів i збереження навколишнього середовища, що широко поширений у світі, є також конфліктом цінностей. Аналіз природи екологічної напруженості населення, обумовлених нею конфліктних ситуацій та iснуючої практики показує, що в основi конфлікту лежать соцiальнi оцiнки екологiчного ризику, які не є адекватні технiчним оцінкам, тому соціо-екологiчна проблема може бути найбiльш ефективно розв'язана методом соцiального дiалогу специфiчного типу - соціо-екологiчного діалогу. В латентній формі локальні соціо-екологiчнi дiалоги спонтанно йдуть в різних місцях із приводу рiзноманiтних мiсцевих соціо-екологiчних проблем. Але всі вони є проявами глобального соціо-екологiчного дiалогу, що ведуть два соцiальних утворення, які подiляють рiзнi ціннісні підходи в баченні майбутнього суспiльства - "споживчий" пiдхiд i пiдхiд iнвайронментальний.

Серед тем i сюжетiв глобального соціо-екологiчного дiалогу досить гострим i складним є дiалог з проблеми широкого використання ядерних технологiй. Найбiльш поширені з них - ядерно-енергетичні технологiї, які є як джерелом матерiальних благ - порiвняно дешевої промислової енергiї, так i (разом зі збройними ядерними технологiями) причиною радіаційного забруднення і деградації біосфери, що призводить до гострих соцiальних конфлiктiв в суспільстві.

При цьому соціо-екологiчний дiалог щодо ядерної енергiї має свою вiдмінну специфiку. З одного боку, використання ядерних технологiй є глибоко iнтегрованим в суспiльне життя, їх впровадженням займаються багато людей i органiзацiй, що усвiдомлюють спiльнiсть цiлей i завдань. Вони ж i виступають активними прибiчниками ядерної енергетики та iнших ядерних технологiй. З iншого боку, соцiальному прийняттю ядерної енергетики i iнших ядерних технологiй як нової технiки заважає, крім неадекватних соцiальних оцiнок ризику i певних ціннісних переконань, що можуть бути висловленi в певнiй мiрi рацiонально, також і наявнiсть ядерних страхів, метафiзична природа яких iнiцiює немотивовану екологiчну напруженість населення.

Важливою ознакою соціального діалогу є те, що у випадках, коли кінцеві цілі партнерів діалогу є подібні, розвиток діалогу призводить до того, що вектори зусиль партнерів діалогу починають складатися. Тобто, активний розвиток діалогу поміж прибічниками та супротивниками використання ядерної енергетики, усвідомлення і корекція його учасниками своїх конкретних завдань з урахуванням змін громадської думки на кожному з етапів діалогічного процесу дозволить сторонам у кінцевому результаті досягти декларованих ними схожих стратегічних цілей, які зводяться до тези “поліпшення умов життя людей”.

Внутрішні механізми виникнення і розвитку соціо-екологічного діалогу можуть бути, на думку автора, найбільш ефективно вивчені на емпіричному матеріалі діалогічної взаємодії партнерів діалогу щодо екологічних проблем використання ядерної енергії. Це дасть змогу поступово вирішити конфліктні ситуації з проблеми соціального сприйняття ядерної енергії і розширити арсенал методів соціології управління в сфері розв'язання соціальних конфліктів: ініціювати соціальний діалог, створюючи для цього необхідні умови, проводити ефективні розробку та втілення оптимальних соціальних технологій для його партнерів, підтримувати соціальний діалог в толерантному руслі, знижуючи рівень соціальної напруженості в суспільстві.

Наступнi три роздiли дисертацiї присвяченi аналiзу особливостей і діяльності учасникiв соцiального дiалогу - його партнерiв i аудиторiї (громадськостi) на матеріалі соціо-екологiчного дiалогу, предметом якого є використання ядерної енергiї, а також аналізу механiзмiв виникнення i розвитку соціо-екологічного дiалогу.

В третьому роздiлі "Масовий природозахисний рух як партнер соціо-екологiчного дiалогу" розглянуто основнi характеристики природозахисного руху “зелених”, його генеза, антиядерний рух як найбільш активний напрям природозахисного руху та низку соціальних технологій, які застосовують у діалозі “зелені”.

Прагнення значної соцiальної групи людей, які подiляють iнвайронментальні цiнностi, до практичного прояву притаманої ним соцiальної позицiї обумовило іх соцiальну поведінку, яка спрямована на збереження довкілля. Спiльнiсть їх прагнень i бажання сумiсної дiяльностi в досягненнi єдиних цiлей призвели до виникнення нового для нашого часу соцiального феномену - природозахисного руху, що одержав назву руху "зелених". Стурбованість станом навколишнього середовища людини - як природнього, так i соцiального, зумовила еволюцiю природозахисного руху в рух екологiчний, якому притамані основні компоненти, що належать соцiальним рухам:

колектiвность людей, дiючих спiльно;

єднiсть вiдносно мети колективних дiй, спрямованих на змiни в суспiльствi;

відносно дифузна колективність, з низьким рiвнем формальної органiзацiї;

рух складають як вiльно органiзованi колективи, так i окремi особистостi, що дiють спiльно;

дiї учасникiв руху мають порівняно високу мiру стихійностi i не приймають iнституціалiзованих форм.

Учасниками екологічного руху виступає найбiльш активна частина населення, що усвiдомлює не тiльки необхіднiсть вирiшення соціо-екологiчних проблем, але й розумiє особисту вiдповiдальнiсть кожної людини за збереження біосфери. Природозахисна діяльність руху здіснюється широкою мережею незалежних неурядових органiзацiй - НУО. НУО як автономнi ділянки руху становлять вiльно органiзованi об'єднання окремих особистостей, що дiють спiльно. Важливою особливiстю екологiчного руху як руху соцiального є те, що він має глобальний масштаб i тимчасове зниження або припинення активностi НУО в тому чи іншому регiонi планети практично не впливає на стан самого руху в цiлому.

Уявлення про те, що для вирiшення екологiчних проблем необхiдно усунути негаразди і протиріччя iснуючої суспiльної системи, iнiцiювали в середовищi "зелених" рiзних країн висунення альтернатив iндустрiальному суспiльству i, отже, формування власних полiтичних програм суспiльних перетворень. Прагнення до здiйснення цих програм призвело в 70-х роках до утворення полiтичних партiй екологiстів. Зараз у рядi країн Європи "зеленi" партiї не тiльки представленi в парламентах, але й мають помiтну полiтичну вагу. Таким чином, екологiчний рух реалiзує себе в органiзацiйних формах двох типiв: НУО (громадські iнiцiативи) i полiтичнi партiї, які, дiючи спiльно, виконують в екологiчному русі рiзнi завдання.

Аналіз показує, що немає якого-небудь помiтного iдейного вiдставання в становленнi схiдно-європейського крила свiтового екологiчного руху, частиною якого є український екологічний рух, а змiстовнi аспекти дiяльностi НУО Сходу i Заходу збігаються у багатьох напрямках. Але при цьому є низка принципових особливостей масового екологiчного руху в країнах Схiдної Європи, зумовлених тим, що його формування відбувалось в умовах надмонополiзованої державно-iндустрiальної системи, яка спиралась на тотальний iдеологiчний контроль, що виключав будь-які неузгодженi із владою громадські iнiцiативи. При цьому екологiчний рух був (i залишається зараз) в державах Схiдної Європи i колишнього СРСР одним iз активних агентiв формування громадянського суспiльства.

В останнi роки екологiчний рух в країнах Схiдної Європи помiтно трансформується з виникненням НУО так званої "нової хвилі". Цi екологiчнi органiзацiї вiдрiзняються конкретною спеціалiзацією за певною тематикою, органiзацiйною та фiнансовою незалежнiстю, оптимальною структурою органiзацiй, керівною ланкою якої є фахiвцi з вищою освiтою, що пов'язана з тематикою діяльності. НУО "нової хвилi" прагнуть до розвитку мiжнародних зв'язкiв, беруть участь у мiжнародних проектах i програмах, використовують для фiнансування своєї дiяльностi пiдтримку iноземних i вiтчизняних фондiв.

Серед усього різноманітття напрямкiв свiтового екологiчного руху антиядерна діяльність проявляє себе найбiльш соцiально активно i масово. Значна поширеність виступів проти ядерної зброї і ядерної енергетики, масовість неурядових органiзацiй, що включені в цю дiяльнiсть в рiзних країнах, конструктивна взаємодiя мiж ними дозволяють розглядати їхню сукупність як антиядерний рух. Цiнностi, що подiляються супротивниками використання ядерної енергiї - безпека життя i дiяльностi населення планети, здоров'я сучасного й наступних поколінь людей, захист біосфери вiд радiацiйного забруднення, захист нащадків вiд накопичування на Землі радiоактивних відходів, розвиток енергетики, орiєнтованої на додержання iнтересiв природного середовища, є цiнностями загальними, необхiдними широким масам людей, iз середовища яких i видiлилися активнi учасники антиядерного руху. Соцiальна значимість відстоювання зазначених цiнностей забезпечила антиядерному руху значну пiдтримку населення.

В СРСР i в країнах Схiдної Європи формування антиядерного руху почалось пiсля Чорнобильської аварiї i збіглося з процесами демократизацiї в країнах Схiдної Європи. Мобiлiзацiя екологiчного руху в Українi, що була викликана Чорнобильською катастрофою, на довготривалий час визначила i пріоритет антиядерних завдань в екологiчному русі України. З приходом НУО "нової хвилi" характер антиядерного руху в Україні став менш радикальним i більш конкретним і конструктивним.

Екологічний рух як партнер соціо-екологічного діалогу здійснює діалогічну взаємодію з партнером - групою прибічників використання ядерної енергії (“ядерниками”), та аудиторією діалогу - громадськістю, шляхом запровадження різноманітних соціальних технологій. Аналіз показує, що характерною особливістю технологій природозахисників є серійність іхнього застосування - це, найчастіше, “жорсткі” технології, впровадження яких не потребує високої кваліфікації виконавців. Технології екологічного руху в діалозі найчастіше спрямовані на громадськість, вони відкриті і іхній внутрішній механізм “прозорий” для об'єкта технології. Ще однією важливою особливістю є те, що найчастіше вони апелюють до високих почуттів об'єкту технології і спираються на етичні та моральні цінності.

У четвертому роздiлi "Ядерники" як партнер соціо-екологiчного дiалогу про ядерну енергію" розглянуті розвиток процесу iнституціалiзації використання ядерної енергiї, соцiальна група прибічників її використання та соціальні технології, що їх використовують “ядерники” в діалозі.

Впровадження ядерних технологiй в життя суспільства має бiльш нiж півстолітню iсторiю. У багатьох країнах свiту, де розвивають ядернi технологiї, дiяльнiсть з використання ядерної енергiї давно вже стала частиною життя суспiльства, а в дiяльнiсть органiзацiй, що розробляють та використовують ядернi технологiї, залучено чималу кiлькiсть людей - помiтну частину населення. Широке соцiальне використання ядерної енергiї поступово стає частиною суспiльного життя, тому вона прямо чи опосередковано впливає на соцiальний процес.

Використанню ядерної енергiї як виду людської дiяльностi притаманно багато рис, що належать соцiальному iнституту. Так, в ходi тривалої iсторизації ця діяльність подолала етап об'єктивації - вона стала соцiальною реальнiстю, з якою не можна не рахуватися. Створена нормативна база i виникли спецiальнi механiзми соцiального контролю, що пiдтримують i відтворюють зазначену дiяльнiсть; сформована система необхiдних легiтимацій - засобiв пояснення i виправдання дiяльностi.

Проте, при всьому цьому дiяльнiсть з використання ядерної енергiї все ще помiтною мiрою залишається зовнiшньою щодо людини - не iнтерналiзованою нею дiяльнiстю. Вiдсутнiсть iнтерналiзації, тобто вiдсутнiсть необхiдної громадської довiри, означає те, що процес iнституціалiзації використання ядерної енергiї як роду дiяльностi ще далекий вiд завершення i знаходиться в стадiї активного розвитку. Причина цього в полягає тому, що в ходi iсторизації дiяльностi не сталося її повної хабiтуалiзації - "озвичення" людьми.

Iстотним для гальмування процесу хабiтуалiзації є те, що динамiка змiн ядерних технологiй в ходi iсторизації була незвичайно значною, а їх соцiальне впровадження супроводжувалося низкою екстремальних подiй - застосуванням атомних бомб в ІІ Свiтової вiйнi, випробуваннями ядерної зброї в атмосферi, численними аварiями на АЕС і ядерно-технічних підприємствах, що свiдчило про недостатню, iз позицiй соцiальних оцiнок екологiчного ризику, безпеку ядерних технологiй. Це сформувало стiйку опозицiю використанню ядерної енергiї в суспiльстві i ускладнило її легiтимацію.

На нашу думку, хабiтуалiзацiя, а слiдом за нею й iнституціалiзація використання ядерної енергiї можливi в умовах достатньо довготривалого часу (масштабу поколiння людського життя) при достатньо стабiльному - без екстремальних подiй - впровадженнi ядерних технологiй в соцiальне середовище. При цьому повинна бути забезпечена надійна й узгоджена з опозицією легiтимація діяльності, що iнституцiалізується. Це означає, що хабiтуалiзація та iнституціалiзація зазначеної дiяльностi неможливi без взаємодiї з опонентами - органiзацiями антиядерного руху, причому соціо-екологiчний дiалог є найбiльш дiйовим засобом досягнення довiри громадськостi до використання ядерних технологiй.

Як об'єкт iнституціалiзації дiяльнiсть по використанню ядерної енергiї в соцiальнiй дiйсностi має вигляд надколективної соцiальної цiлiсності, що об'єднує людей, органiзацiї i вiдомства, які пов'язанi із застосуванням ядерних технологiй. Коло людей в рiзних країнах, залучених до сфери її тяжіння, вкрай широке. Причому групу прибiчникiв ядерної енергетики, що бере участь в соціо-екологiчному дiалозi, можна умовно подiлити на дві нерівні частини: люди, що безпосередньо - в зв'язку з обраним фахом, беруть участь у дiяльності, що інституціюється, а також їх рiднi i близькi; i ті, хто пiдтримує цю дiяльнiсть, виходячи з своїх ціннісних уявлень про доцільнiсть використання ядерної енергiї. Друга частина прибiчникiв ядерної енергiї менш iнформована, менш зацiкавлена в розвитку зазначеної дiяльностi, тому найчастiше вона грає пасивну роль у дiалозi.

Однією з характерних рис, притаманних прибiчникам використання ядерної енергiї, які професiйно зайняті в дiяльності, пов'язаній з ядерною енергiєю, є та, що вони в тій чи в іншій мірі не позбавленi вiдчуття елiтарностi. Це відчуття сформувалось впродовж значного перiоду розвитку робiт з соцiального впровадження ядерних технологій пiд впливом закритого характеру робiт і жорсткого режиму секретностi, проживання в мiстах i селищах закритого типу, а також в умовах значних пiльг i привiлеїв, обумовлених характером ядерно-технічної дiяльнiсті. Суттєвим для формування відчуття елiтарностi (i пов'язаної з ним корпоративності) були найвищi науково-технiчний рiвень i якiсть робiт, що проводяться, i, отже, найвища квалiфiкацiя самих виконавців. Причому широка опозицiя ядерній енергетицi також пiдтримує високий рiвень корпоративностi людей, залучених до її дiяльності.

Проте, для узагальненої характеристики людей, які професiйно зайняті в ядерно-енергетичній галузi, важливим буде відмітите таке соцiальне явище, як те, що в певний час темпи соцiального впровадження ядерних технологiй випередили готовнiсть суспiльства до широкої експлуатацiї такої складної технiки. Швидке розширення дiяльностi з використання ядерної енергiї призвело до залучення в неї все більш широких мас людей, які принесли в цю дiяльнiсть сформовані поза нею iншi соцiальнi звички, низьку соцiальну вiдповiдальнiсть, що провокувало порушення фахової етики, виробничої дисциплiни i, в кiнцевому підсумку, знизило безпеку ядерно-технiчних об'єктiв.

Група “ядерників” як партнер соціо-екологічного діалогу здійснює діалогічну взаємодію з екологічним рухом та свій вплив на громадськість за допомогою різного роду власних соціальних технологій. Їх аналіз показує, що у “ядерників” найбільш ефективним є використання “м'яких“ технологій, орієнтованих на конкретні соціальні групи, для впровадження яких потрібен високий фах виконавців і складна організаційна структура. У багатьох випадках впровадження соціальних технологій “ядерників” спирається на підтримку формальних (одержавлених) структур, причому для їхнього здійснення використовуються значні людські та матеріальні ресурси.

Роздiл п'ятий має назву "Громадськiсть: сприйняття дiалогу про ядерну енергію та вплив на його розвиток".

Громадськiсть як аудиторiя соціо-екологiчного дiалогу, беручи в ньому опосередковану участь, виступає об'єктом прикладання соцiальних технологiй, що застосовуються партнерами дiалогу. Пiд впливом соцiальних технологiй у громадській думці виникають певнi змiни, але характер сприймання діалогу громадськiстю є досить складний i часом залежить вiд багатьох чинникiв, які важко враховуються, і які здійснюють як постiйний, так i тимчасовий вплив на формування ставлення людей до предмету дiалогу.