Формування соціальної політики та механізм її реалізації в регіоні

У третьому розділі "Аналіз регіональної соціальної політики та його методичне забезпечення" розглянуто методичні підходи до аналізу РСП (види, суть та характерні ознаки); окреслюються проблеми інформаційного забезпечення; приводяться методичні рекомендації щодо формування соціального паспорта ТСС. Описується концепція ефективізації РСП, пропонується методика розрахунку індексу ефективізації РСП, його розрахунок та інтерпретація в умовах України; обґрунтовується факторна обумовленість ефективності РСП в Україні (з використанням регресійних моделей трудомісткості виробництва продукції як одного з напрямів механізму регулювання потреби у робочій силі та зниження рівня безробіття у регіоні).

Доведено, щоб правильно оцінити ідею, обрати найкращий варіант, уникнути помилок, зменшити соціальні ризики в процесі реалізації РСП, необхідна повноцінна і якісна інформація про стан та динаміку процесів соціального розвитку ТСС. Від стану інформації залежить якість регіонального аналізу РСП. Регіональний аналіз РСП - це діяльність, пов'язана з виробленням порад у сфері прийняття та реалізації державних рішень соціального спрямування, й вирішенням на цій основі проблем територіальної організації та управління соціальним розвитком ТСС. Він завжди є забезпечуючим стосовно основних фаз формування РСП (постановки проблеми, вироблення цілей, розробки стратегії і тактики, підбору інструментів проведення реформ). Регіональний аналіз можна розглядати й як своєрідний соціальний аудит, експертизу самих порад на предмет їх відповідності принципам функціонування регіональної соціальної економіки та нормам права.

Регіональний аналіз РСП включає підготовчі етапи, зокрема діагностику регіональних факторів, що детермінують характер, напрям перебігу окремих груп регіональних соціальних процесів (життєзабезпечуючих, компенсаційних і трансформаційних); оцінку проблемної регіональної соціальної ситуації (діагностику збігу обставин, що пов'язані з функціонуванням чи розвитком того чи іншого регіонального соціального явища, процесу ТСС і є результатом визначального впливу соціально-економічних, історичних, політичних та інших факторів). Як у першому, так і другому випадку існують спеціальні підходи аналізу РСП. Їх можна умовно поділити на дві групи - традиційні та новітні (дискусійні). Серед традиційних слід виокремити маркетинговий, цільовий, ресурсний, економетричний, нормативний, моніторинговий, програмний підходи до аналізу РСП.

У дисертації акцентується увага на тому, що новітні підходи до аналізу РСП пов'язані з появою інформаційної парадигми розвитку економіки. Її визначальними рисами є широкомасштабна трансформація економічних відносин, зокрема, відносин у сфері грошового обміну (пластикові гроші стають різновидом соціальної інформації, чим видозмінюють природу грошового ринку), у сфері зайнятості та ринку праці (перетворення у сфері інтелектуальної і фізичної праці ведуть до змін у структурі зайнятості населення), у сфері соціально-гуманітарного розвитку мешканців ТСС (на фоні інформатизації суспільного життя активізується формування працівника принципово нового типу - людини-власника, інтелектуала, організатора, творця). Це багаторівнева теоретико-методологічна й прикладна проблема, дослідження якої вимагає, з одного боку, конструювання систем класифікації та кодування регіональної соціально-економічної інформації, з іншого - визначення закономірностей формування нових мережевих структур, у яких ця інформація фігурує. Як традиційні, так і новітні підходи до аналізу РСП дозволяють вирішувати конкретне коло задач регіональної соціальної економіки та територіального управління. Найвищий ефект досягається за умови комплексного використання підходів до аналізу РСП. Так, виявлення проблем РСП покликаний забезпечувати маркетинговий підхід. Його ядром є орієнтація діяльності, пов'язаної з виробленням порад, на людину-споживача благ та послуг соціальної сфери ТСС. Зміну пріоритетів задоволення соціальних потреб віддзеркалює цільовий підхід (метод побудови "дерева цілей"). З допомогою цього підходу стає можливим ув'язати соціальні цілі ТСС різного рангу. Загалом, збір, обробка, систематизація інформації здійснюються з використанням ресурсного, економетричного, нормативного, моніторингового, програмного підходів.

Одним з найбільш дискусійних питань аналізу РСП є система показників, необхідних для його проведення. На даний час у вітчизняній практиці особливо активно використовуються показники, що лежать в основі розрахунку регіональних індексів людського та збалансованого (сталого) розвитку, соціальної захищеності, інноваційної якості людських ресурсів тощо. З допомогою цих індикаторів стає можливим проводити відповідні рейтинги ТСС, працювати над вдосконаленням системи територіального соціального моніторингу регіональних соціальних явищ та процесів. Водночас, використання вказаних показників у процесі аналізу РСП не завжди є достатнім. Це в першу чергу стосується низових ТСС. Адже у методиках розрахунку зазначених індексів використовуються дані офіційної системи обліку та статистики, котрі хоча й систематизуються в державі за адміністративно-територіальним принципом, проте не відображають усіх аспектів концентрації проблемних явищ, виявів їх територіальної структури (не фіксуються категорії мешканців ТСС, котрі формують "соціальний портрет" явищ бідності, безробіття, захворюваності, беззахисності). Без такої інформації унеможливлюється перехід до вироблення критеріїв, показників регіональної оцінки кожної окремої цілі, добору методичного забезпечення для побудови відповідних прогнозів (локалізації макрорівневих цілей соціального розвитку ТСС). Тобто, проблемою залишається оцінка місії часткової цілі у реалізації цілі вищого порядку.

Для вирішення вказаної проблеми автор пропонує використовувати модель соціального паспорта території - реєстраційного свідоцтва, що містить основні відомості про соціальні явища та структури ТСС, які мають чітко окреслені геопросторові та часові горизонти їх виникнення і розвитку. Такий паспорт акумулює інформацію про загальні відомості території, а також про низку соціальних структур ТСС (екістико-поселенську; демографічну, соціальну, освітню, конфесійну, електоральну, економічної активності населення, інституційну, майнового стану, доходів, житловий фонд; інженерну інфраструктуру; соціальну інфраструктуру). Окремим блоком виступає інформація про економічну активність населення, що пов'язана з проявами в суспільстві нового поділу праці (часові показники).

Запровадження пропонованої моделі паспорта (з реалізацією ідеї розмежування індикаторів стану, факторів та реагування ТСС на сценарні умови розвитку, з побудовою електронного атласу) відповідає засадам розбудови України як соціальної держави, сприяє наближенню та гармонізації методичного забезпечення адміністративно-територіальної реформи з рекомендаціями Комісії ООН зі стійкого розвитку. Враховуючи, що в Україні активізувалися дискусії з приводу адміністративно-територіальної реформи, модель соціального паспорта території доцільно запровадити в першу чергу в тих ТСС, у яких вирішення соціальних проблем пов'язується з функціонуванням і розвитком міжобласних систем виробництва та розселення, що сформувалися в попередні роки.

З метою досягнення високих показників добробуту соціальна держава має втілювати ефективні моделі РСП. Такі моделі будуються з допомогою агрегованих показників і дають змогу описувати співвідношення регіональних соціальних явищ та процесів у межах єдиної системи відліку. При побудові моделі РСП завжди існує кілька альтернативних варіантів останньої. З метою вибору найкращого варіанта РСП слід використовувати низку критеріїв - загального (добробут мешканців ТСС), спеціальних (результативність, ефективність, політична чи адміністративна здійсненність, справедливість), часткових (відповідність, реальність, престиж тощо). Це означає, що проблема побудови ефективної моделі РСП - це, з одного боку, визначення її суб'єктів та переліку зацікавлених сторін, постановка мети та завдань, формулювання альтернативних варіантів та система критеріїв оцінювання, з іншого - діагностика середовища, у якому формується ресурсний потенціал соціальної сфери ТСС, аналіз ступеня впорядкованості, рівноважності зв'язків окремих підсистем (життєзабезпечуючої, компенсаційної і трансформаційної) ТСС між собою та з підсистемами вищого порядку, оцінка факторів, що визначають потребу реформування соціальної сфери ТСС та пошук нової моделі РСП. Усі спеціальні критерії оцінювання моделі РСП - однаково важливі. Водночас, в умовах ринку, котрий неспроможний вирішувати проблеми суспільних благ, зовнішніх ефектів, природних монополій, інформаційної асиметрії, держава змушена ставити критерій економічної ефективності у залежність від критерію соціальної справедливості. Це особливо важливо в умовах перехідних, трансформаційних економік, коли відбувається у суспільстві зміна соціально-економічної структури, активізуються процеси послаблення одних типів, форм власності й посилення інших. До такого "підпорядкування" не можна підходити формально. Надмірна увага до будь-якого з критеріїв - це хибний шлях до вироблення порад щодо моделі РСП й розбудови всієї соціальної держави. За низької ефективності моделі РСП неможливо досягнути соціальної справедливості у суспільстві.

З метою вирішення проблеми врівноважування критеріїв оцінювання РСП автор пропонує звернутися до концепції ефективізації, суть якої полягає в підвищенні коректності прийняття й реалізації державних рішень у системі організації, регулювання та контролю низки процесів регіонального соціального розвитку ТСС (ознака вигод) за рахунок розширення діяльності у сфері аналізу взаємозв'язків, стану, факторів динаміки цих процесів, а також їх реакції на поведінку суб'єктів РСП - як інституціалізованих, так і неінституціалізованих (ознака витрат). Сам процес ефективізації трактується як сукупність взаємопов'язаних і здійснюваних у певній послідовності етапів підвищення ефективності процесів розвитку соціальної сфери, кожен з яких виступає фактором стосовно до процесів, що йдуть за ним. До етапів-факторів належить ефективізація наступних процесів розвитку: демографічного, соціально-демографічного, екологічного, соціально-культурного, трудового, соціально-трудового, соціально-економічного та економічного. Для візуального сприйняття взаємозв'язки етапів-факторів подаються в матричній формі. При більш детальному розгляді концепції ефективізації соціальної економіки можна дійти висновку, що основні принципи побудови її матриці співзвучні з ідеєю такого ж представлення взаємозв'язків видів людської діяльності в приведеній нами вище концепції соціальності. Кожна клітинка матриці не просто містить інформацію про стан процесу регіонального соціального розвитку ТСС, а є індикатором рівня проблемності тієї чи іншої цілі РСП. Етапи-фактори ефективізації соціального розвитку ТСС формують своєрідну платформу оцінки альтернативних варіантів загальної моделі РСП. Організаційні принципи побудови концепції ефективізації РСП тісно пов'язані з концепцією соціальності, концепціями людського та збалансованого (сталого) розвитку, з ключовими інструментами втілення в життя мешканців ТСС високих соціальних стандартів - ефективізації економіки, праці, соціального захисту.

В основі методичного забезпечення концепції ефективізації РСП лежить система індикаторів (індексів регіонального соціально-демографічного, соціально-трудового, соціально-гуманітарного розвитку - Ісдр.; Істр.; Ісгр.), які охоплюють основні види людської життєдіяльності й відображають динаміку процесів соціального розвитку ТСС під впливом заходів РСП (демографічного, трудового, культурного, екологічного та інформаційного). Кожен з індикаторів (42 показники середньорічних темпів змін явища за період 1999-2006 рр.) акумулює інформацію про структурне співвідношення між змінами результатів та змінами витрат регіонального соціального розвитку ТСС. Одночасна наявність та взаємозв'язок факторів-причин та факторів-наслідків, за якими діагностуються зміни регіонального соціального розвитку в розрізі основних видів людської діяльності ТСС, свідчать про комплексний характер цього підходу до оцінки моделі РСП (табл.2).

Інформаційно-статистичне забезпечення розрахунку індексів рівня ефективізації РСП складається із системи простих і комбінованих вхідних показників. З метою узагальнення типових ознак часткових індексів ефективізації РСП, проведення на цій основі компаративного міжрегіонального аналізу явища здійснюється розрахунок інтегрального індексу. Моніторинг явища ефективізації РСП ґрунтується на методології рейтингових оцінок. В Україні такий аналіз не проводиться. Водночас, існуюча інформація, що опрацьовується статистичними органами у межах адміністративно-територіального поділу держави, дозволяє провести розрахунки на рівні регіональних (обласних) ТСС (рис.2).

Розрахунок регіональних індексів, кластерний аналіз результатів дали змогу виявити в Україні чотири типи груп областей, у яких характер явища ефективізації РСП має споріднені риси (дуже пасивна, пасивна, умовно помірна, помірна, умовно активна). У жодній з обласних ТСС РСП не кваліфікована як активна (табл.3).

Таблиця 3

Результати кластерного аналізу рівня ефективізації РСП*

* В таблиці умовно позначені: значення індексу: ¦ - низьке; ¦¦ - нижче середнього; ¦¦¦ - середнє; ¦¦¦¦ - високе.

Пошук відповіді на питання щодо причин ситуації, що склалася, вказав на гостру потребу розробки концепції РСП, а також механізмів її реалізації. В світлі цього органам державної влади рекомендовано узгодити положення Концепції державної регіональної політики України, Концепції адміністративної реформи, Концепції реформування адміністративно-територіального устрою з положеннями Концепції ефективізації РСП; виробити єдину методологію формування концепції РСП (у законодавчому порядку); сформувати інструментарій її реалізації (включаючи методичний підхід до оцінки ефективізації РСП); активізувати потенціал роботи регіональних статистичних служб у частині забезпечення системи обліку та статистики РСП, закласти єдиний методологічний, організаційний, термінологічний, фінансовий, технічний, інформаційний підхід до створення баз даних територіального рівня; перейти до ширшого застосування в практиці роботи наукових регіональних центрів, органів територіального управління моделі регіонального соціального бюджету.

Суб'єкти РСП, діставши доступ до влади й власності та рухаючись до так званої нової регіональної парадигми спільного ринку, можуть заявляти про специфічні соціальні цілі і пріоритети розвитку, лобіювати регіональні інтереси в найвищих органах законодавчої та виконавчої влади, впливати на формування вигідної саме їм моделі соціальної політики. Їх поведінка значною мірою визначається факторами глобалізації, світової кон'юнктури, науково-технічного прогресу, регіональної спеціалізації, соціально-трудового потенціалу, геоісторичними, геокультурними та іншими факторами. Кожен з факторів по-різному виявляється в конкретних умовах місця і часу соціального розвитку ТСС.

Аналізуючи роль соціально-трудового потенціалу в реалізації ефективних моделей РСП на регіональному рівні, ми встановили, що прийняття якісних рішень неможливе без оцінки реальної ситуації на місцях. Мова йде про наслідки впливу на соціальну сферу ТСС, на поведінку суб'єктів РСП факторів розміщення систем виробництва та розселення, які мають специфічний вияв в умовах ринкових перетворень економіки України. На підставі регресійного аналізу залежності рівня продуктивності праці в умовах конкретних ТСС (основного індикатора ефективності розвитку) від низки факторів, встановлено, що в умовах територіально великої держави, якою є Україна, моделі РСП можуть бути ефективними лише у тому випадку, якщо вони враховують специфіку регіональних соціальних процесів у сфері праці та зайнятості. На думку вчених фактори ефективних моделей РСП є доволі різними: зовнішніми і внутрішніми, екзо- та ендогенної дії тощо. Найбільш часто такими факторами вважають глобалізацію, світову кон'юнктуру, науково-технічний прогрес, регіональну спеціалізацію, а також геоісторичні, геокультурні, геопросторові фактори. Ця специфіка визначає пріоритети цілей РСП. Так, аналіз обласних ТСС України за спорідненістю факторів ефективного використання соціально-трудового потенціалу та пріоритетними напрямами РСП у даній сфері дозволив сформувати чотири групи. Для першої групи (Черкаська, Київська, Хмельницька, Херсонська, Житомирська, Чернігівська, Вінницька області), де факторами є зниження темпів росту фондомісткості продукції та підвищення темпів росту загальних обсягів виробництва, пропонується політика реструктуризації традиційних галузей економіки, де існують загрози, пов'язані з критичним рівнем зношеності основного капіталу та підвищеними ризиками виникнення техногенних катастроф; санації та збереження конкурентоспроможних центрів і галузей у процесі приватизації підприємств; оновлення основних фондів, створення нових модернізованих високотехнологічних робочих місць (особливо в аграрному секторі економіки); сприяння розвитку зайнятості у сфері малого та середнього бізнесу (сприяння передачі технологій; розвитку консалтингових та дорадчих послуг; покращання доступу підприємців до навчання менеджменту; допомоги у запровадженні на підприємствах системи якості та реалізації концепцій соціальної відповідальності бізнесу, створення центрів інформації про норми ЄС, покращання доступу до ділової інформації); розширення місткості внутрішнього споживчого ринку за рахунок торгівлі товарами власного виробництва та політика консюмеризму. Для другої (Луганська, Харківська, Одеська, Дніпропетровська, Миколаївська, Донецька області), де факторами є зниження темпів росту зайнятості мешканців ТСС (за рахунок легалізації прихованого безробіття та на виробництвах зі шкідливими та потенційно небезпечними умовами праці); підвищення темпів росту обсягів підготовки кадрів, - політика легалізації прихованого безробіття; активізації соціальної відповідальності бізнесу за рахунок підвищення фінансової дисципліни (покращання виплат на соціальне забезпечення та запровадження жорстких бюджетних обмежень); підвищення гнучкості заробітної плати, особливо за некваліфіковану працю (за рахунок диференціації зарплати); відходу від державної моделі "витратної науки" до моделі партнерства між державним та приватним секторами економіки; активізації участі роботодавців у процесі підготовки та перепідготовки професійних кадрів; розвитку модульних форм навчання; активізації закріплення випускників на виробництві та зниження напруги на підприємствах, пов'язаної з дефіцитом інженерного персоналу; розвитку державних і недержавних програм стажування студентів, випускників технічних вузів, спеціалістів, управлінських кадрів на провідних підприємствах зарубіжних країн, з якими укладено угоди про поставки технічного обладнання та новітніх технологій). Для третьої (Рівненська, Кіровоградська, Запорізька, АР Крим, Полтавська, Сумська області) з факторами: зниження темпів росту загальних обсягів випуску продукції (за рахунок скорочення низькотехнологічних виробництв); зниження темпів росту втрат робочого часу, - політика розвитку інфраструктури підприємництва, винахідництва, раціоналізаторства (розвиток бізнес-інкубаторів, інноваційних концернів, технопарків, технополісів та інших науково-виробничих кластерів та структур із забезпеченням відповідних пільг); імпорту високих технологій, закупівлі ліцензій, ноу-хау й фахівців для виробництва конкурентоспроможних виробів; територіальної організації та розвитку регіонального ринку страхових послуг (реформа системи соціального страхування); ануалізації регіональної системи зайнятості (політика збереження кваліфікованих кадрів), яка полягає в перерахунку працедавцями денного балансу робочого часу на річну його норму (застосовується на виробництвах, пов'язаних із сезонним коливанням попиту й пропозиції ринку товарів та послуг, тобто де може мати місце праця понад норму); гнучкості робочого часу та запровадження міні-посад (посад зі скороченою тривалістю часу праці, утворених шляхом поділу фонду робочого часу). Для четвертої (Чернівецька, Закарпатська, Львівська, Волинська області) з факторами: підвищення темпів росту ефективності зайнятості мешканців ТСС; зниження темпів росту боргів по зарплаті, - політика розвитку контрактних засад у взаємовідносинах між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо розвитку депресивних (проблемних) територій; підтримки місцевих ініціатив створення робочих місць у сфері малого та середнього бізнесу; зниження вартості започаткування та ведення власної справи (включаючи такі інструменти, як муніципальні позики, іпотечні цінні папери); розширення активних заходів у сфері зайнятості (професійне навчання, працевлаштування на дотаційні робочі місця, сприяння підприємницькій активності та самозайнятості); зниження сімейного безробіття, реструктуризації підприємств, що допускають ріст боргів по зарплаті.

У четвертому розділі "Темпологічні засади розвитку наукових досліджень регіональної соціальної політики" окреслюється проблема часу в світлі міждисциплінарного наукового дискурсу, розкривається суть темпології як нового напряму досліджень соціального розвитку ТСС; приводяться прикладні аспекти темпологічних досліджень РСП в Україні, висвітлюється роль темпологічної парадигми у моделюванні РСП на локальному рівні

Вказується, що однією з важливих передумов перспективного розвитку наукових досліджень РСП є включення у процес аналізу не лише традиційних, але й нових факторів. Мова йде про специфіку вияву ресурсу часу.

До формулювання даного висновку спонукає ряд обставин. Перш за все, пошук нової парадигми економічної науки, яка б відповідала запитам інформаційного суспільства. По-друге, активізація інтересів суміжних з економікою дисциплін, котрі намагаються забезпечити прорив у власній сфері досліджень. По-третє, трансформація уяви про цінність часу в свідомості пересічної особи. Розрізнені дослідження проблем часу можна об'єднати через темпологію (лат. tempus - час та logic - знати) - інтегральну науку про час, закономірності його вияву та методи вимірювання. В економіці темпологічні засади дослідження РСП - це перехід від моністичного до плюралістичного погляду на розвиток ТСС, який розкривається крізь генезис, квантово-хвильову природу відповідних регіональних соціальних явищ та процесів.

В економіці вияв часу правильно ідентифікувати такою одиницею його відліку, як поділ праці (означає повний цикл напрямів диференціації, спеціалізації трудової діяльності та співіснування її різноманітних видів). Інформація про поділ праці є важливою передумовою синхронізації часів розвитку окремих ТСС (наприклад, систем зайнятості та освіти), її слід розглядати у вертикальному та горизонтальному вимірах. Швидкість дифузії (проникнення) конкретного суспільного поділу праці в загальне тло „соціального організму” ТСС є доволі різною. Серед найбільш показових суспільних поділів праці є п'ятий, обумовлений досягненнями науки й техніки, формуванням інформаційного суспільства. Саме цей поділ дає змогу найбільш наочно підійти до формулювання специфічних територіальних ознак економічного часу - як міжнародного (міжнаціонального), національного, так і регіонального чи локального. Так, інформаційна революція нині кардинально змінює регіональні економіки (кожна з них має власну швидкість поділу праці, перебуває у власній системі відліку економічного часу).

У роботі до категорії досліджень, побудованих з елементами темпології, належить дослідження рівня ефективізації РСП. Мова йде про методичний підхід до оцінки життєвого циклу (періоду) окремих ТСС. У центр уваги було поставлено продуктивність праці окремих соціально-трудових ТСС обласного рівня (як критерій їх ефективності). Дослідження дало змогу встановити значну територіальну нерівномірність локалізації факторів розвитку таких систем. Відповідно різна ефективність розвитку соціально-трудових ТСС була трактована як джерело соціальної напруги міжрегіонального характеру.

Розраховані автором за ряд років рівні продуктивності праці в межах обласних соціально-трудових ТСС України дали змогу виявити специфічні міжобласні кластери, в основі виокремлення яких лежали показники темпів змін цих рівнів (регіони - лідери і регіони - аутсайдери за рівнем випередження темпів росту продуктивності праці). Це, своєю чергою, поставило питання про те, якою мірою ефективність обласних та міжобласних соціально-трудових ТСС корелює з рівнем життя представників окремих регіонів і які організаційні зміни слід здійснити, щоб активізувати потенціал цих систем. Особлива увага зверталася на потенційні можливості регіонів - аутсайдерів. Інше дослідження з використанням темпологічних ідей стосувалося перевірки гіпотези щодо факту відмінностей між ціною економічного часу ТСС, що перебувають у середовищі різних національних систем. Для порівняння було обрано умовно подібні ТСС України та Польщі (за оцінками різниця початку внутрінаціонального поділу праці має часовий лаг у межах 10-15 років). Було проведено дослідження студентської молоді аналогічних спеціальностей споріднених вузів України (Львів) та Польщі (Лодзь) щодо структури витрат їх загального бюджету часу. На підставі опитування зроблено висновок, що серед української та польської молоді яскраво простежується відмінність у реалізації свободи вибору часу, пов'язаного з навчанням, працею та відпочинком (українські студенти значно менше відводили часу на працю, паралельну з навчанням, однак значно більше - на відпочинок і сон порівняно з польськими).

У п'ятому розділі "Нові підходи до формування та реалізації регіональної соціальної політики" наводяться стратегічні вектори формування та реалізації РСП, завдання РСП в Україні на сучасному етапі (РСП у галузі підвищення рівня життя населення, у сфері зайнятості, охорони здоров'я, освіти та культури, статистики), проект Концепції РСП, формується система знань про моніторинг РСП.

Сформовані автором основи темпології відкривають нові перспективи досліджень соціалізаційних процесів розвитку ТСС (системи соціального захисту, ринку праці, страхового ринку тощо), котрі є похідними процесів інституціалізації й ефективізації, які відбуваються в ній. Від інституціалізації нових форм та ефективізації заходів РСП до соціалізації регіональної економіки і гуманізації середовища територіальної організації та розвитку соціальної сфери ТСС - таким є шлях розвитку ефективних моделей РСП (рис. 3). Про основні відмінності традиційного й темпологічно-хорологічного підходів до моделювання РСП можна судити з приведеної схеми їх порівняльного аналізу (табл. 4).

Рис. 3. РСП у просторово-часовій системі відліку векторів розвитку ТСС

На відміну від традиційного, темпологічно-хорологічний підхід передбачає більш коректне вирішення проблем впорядкування та гармонізації складного комплексу регіональних соціальних відносин з приводу включення інституціалізованих й неінституціалізованих суб'єктів РСП у соціальне життя ТСС. У його основу закладено дивізійний (лат. divisio - поділ, відділення) принцип територіальної організації суб'єктів РСП (від їх самоорганізації і неформальної регуляції до формування секторальної матричної структури).

У суспільстві в умовах глобалізації, інформатизації економіки, інноваційних змін у сфері технологій, нового поділу праці формується нова структура людських потреб. Проблеми їх задоволення вимагають не просто перегляду традиційних концепцій праці та зайнятості, доходів та їх розподілу, територіальної організації та розвитку інфраструктури ринків праці тощо, але й окреслення особливостей їх застосування в умовах регіональної економіки. Вирішенню цього завдання може слугувати темпологічний підхід до дослідження геопросторових аспектів вияву соціальних явищ та процесів.

Поява темпології - системи наукових знань про час - має важливе значення для розвитку усієї регіоналістики. Згідно з темпологічною парадгмою кожна ТСС має свій життєвий цикл, енергетичний потенціал, його ритм, динаміку. Середовище, в якому вона функціонує й розвивається, формує власну систему відліку відтворення її потенціалу. Така система відліку є відмінною від тієї, яка відповідає життєвому циклу ТСС вищого порядку. Постає завдання синхронізувати "часи" життєвих циклів таких систем і лише на цій основі переходити до вирішення конкретних, у т.ч. соціально-економічних завдань (наприклад, локалізації глобальних цілей соціального розвитку).

На думку автора у регіональній економіці темпологія дає змогу по-новому осмислити інформацію про швидкість протікання регіональних соціально-економічних процесів ТСС, формувати систему знань про новий поділ праці і його роль у розробці регіональних стратегій подолання бідності населення, становлення середнього класу, росту добробуту громадян. З її допомогою стає можливим шукати пояснення причинам зриву прогнозів соціального розвитку ТСС. Адже зміна властивостей останніх може бути по-різному оцінена залежно від системи відліку, з якої ведеться спостереження.

Спільні ринкові умови, які визначаються вступом країн у світову організацію торгівлі (СОТ), позначаються на рівні життя населення їх внутрінаціональних регіонів. Для України - це не лише стратегічна ціль, а й велика відповідальність за майбутнє її народу. Такий крок повинен бути підготовлений в науково-методологічному, організаційному, технічному, соціальному плані. Органи влади повинні мати дієві важелі для проведення ефективної РСП. Складовою частиною підготовчих заходів є прийняття відповідної концепції РСП.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено новий науковий напрям дослідження і формування РСП на базі створеної і обґрунтованої автором теоретико-методологічної і методичної бази діагностики й прогнозування РСП, яка включає концепцію соціальності, темпологічно-хорологічну парадигму, що дає можливість науково передбачити форми організації та механізми реалізації РСП на шляху євроінтеграційного курсу реформ та подальшого розвитку основ соціально орієнтованої ринкової економіки.

Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дисертації є підставою для таких висновків:

1. Українська держава визначила курс на соціально орієнтований вектор функціонування ринкової економіки та обрала демократичний шлях суспільних перетворень, взяла на себе зобов'язання гарантувати умови для росту добробуту громадян та всебічного їх розвитку. Однак реалізувати це завдання можна за умови концептуально обґрунтованої ефективної соціальної політики держави. Складовою такої політики повинна бути РСП.

2. Підвищення ефективності РСП значною мірою обумовлюється впливом зовнішніх факторів розвитку суспільства, пов'язаних з доктриною глобалізації. Це означає, що просування України та її регіонів шляхом до відкритої економіки об'єктивно супроводжується прискоренням вертикальної соціальної мобільності населення. Цей процес слід контролювати й регулювати, адже мова йде про перехід від вузько трактованого соціального захисту населення до політики рівних можливостей, до формування умов рівного старту для всіх громадян. Вітчизняні регіони ж суттєво різняться між собою, як суб'єкти збалансованого (так званого стійкого) розвитку вони зобов'язані переглянути стратегії розвитку, здійснити перехід від економіки використання ресурсів до економіки їх системного відтворення. Саме тому не можна надмірно апелювати до ринкових механізмів вирішення соціальних проблем.

3. Ефективність РСП є ключовою вимогою розбудови соціальної держави, що обрала інноваційний шлях розвитку. В сучасних умовах досягнення цієї ефективності розглядається крізь призму участі української економіки у так званих регіональних ринках, через рух до нової регіональної парадигми спільного ринку. Регіональна парадигма спільного ринку означає, що міжнародна економіка є не безпосередньою взаємодією національного уряду з іншими національними урядами (націоналістична економічна парадигма), а економічною (не політичною) взаємодією між регіональними економічними спільнотами. Зв'язки, тертя і конфлікти всередині кожної спільноти, між окремими з них, між ними та спільним ринком - основа для побудови збалансованого суспільства. Регіональні економічні спільноти, об'єднуючи людей спільністю інтересів ведення господарства, організації бізнесу, розподілу прибутку, в умовах соціальної держави перебирають повноваження центру й щодо виконання соціальних функцій. Тим власне вони й стають регіональними спільнотами, регіонами-соціумами, з набором специфічних потреб та інтересів. Діставши доступ до влади і власності, вони можуть заявляти про специфічні соціальні цілі і пріоритети розвитку, лобіювати регіональні інтереси в найвищих органах законодавчої і виконавчої влади.

4. Вирішення проблеми ефективності РСП в Україні кореспондується з новим поділом праці, а з цим - новим поглядом на регіональні стандарти життєдіяльності населення, на стандарти регіональних спільнот-соціумів. Без визначення цих стандартів гармонізувати бюджетні дисбаланси проблематично.

5. Ефективність РСП залежить від того, яким чином напрямки нової соціальної філософії, задекларованої керівництвом України, ув'язуватимуться з нормами етики в сфері праці, зайнятості, споживання, які принципи будуть закладені в загальнонаціональну модель соціальної політики. Нині, на зразок інших постсоціалістичних країн, розглядаються варіанти відмови від соціальних гарантій на користь адресної соціальної допомоги. Проте це містить ризики появи протиріч між прямою допомогою бідним та соціальною профілактикою бідності (для населення необхідні одна і друга).

6. Ефективність РСП визначатиметься й вітчизняною специфікою Стратегії формування середнього класу, реалізація якої вимагає не просто модернізації економіки, а й визнання пріоритетними проведення житлово-комунальної реформи, оптимізацію системи розселення та розвитку муніципального сектора. Так, сучасна концепція житлової реформи в Україні має на меті переведення на самофінансування підприємств житлово-комунальної сфери. Однак в умовах бідності це завдання реалізовується надзвичайно повільно. Для значної частини змаргіналізованих верств населення питання житла навіть не ставиться на порядок дня. Хоча для них воно є не стільки економічною, як соціальною категорією. Очевидно, в новій концепції житлової реформи має бути поняття соціальної норми житлової забезпеченості. Практично це означає, що держава повинна повертати сім'ї частину вартості житла, що відповідає соціально гарантованому мінімуму. Щодо нових орієнтирів системи розселення, то нині в Україні весь комплекс заходів, спрямованих на конкретизацію пріоритетів, концептуальних вирішень планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі, визначає нова Генеральна Схема планування території України. Однак, як і в попередні періоди історії, організація робіт із соціального управління в Україні наштовхується на слабкий взаємозв'язок систем містобудівельного проектування із системою робіт щодо державного планування і соціального прогнозування. Стосовно розвитку муніципального сектора, мова йде про створення практично нового сектора регіональної економіки, який об'єднав би галузі місцевої інфраструктури і соціальної сфери ТСС.

7. Концепція побудови в Україні соціальної держави тісно пов'язана з формуванням громадянського суспільства, з розвитком соціального капіталу, з ефективізацією заходів у сфері праці. Ці поняття мають власний регіональний вимір. Так, нині на фоні дефіцитності соціальних бюджетів має місце трансформація стереотипів щодо класичної повної зайнятості не лише в постсоціалістичних країнах, але й в передових державах світу. Наукою ведеться дискусія стосовно створення суспільства трьох (найманої праці, власної праці та громадської праці) або ж й п'яти часів (найманої, власної, громадської, суспільної, освітньої). Цьому „портфелю праці” пропонується протиставити „портфель з доходом”, який завдяки суспільній праці, кращим можливостям отримати освіту та взаємодопомозі громадян може значно скоротити їхні видатки і зробити людей менш залежними від найманої праці. Вважається, якщо громадяни візьмуть на себе частину тягаря, в держави вивільняться гроші на інвестування в громадську працю, а не в управління соціального забезпечення. Очевидно, на такі схеми вирішення соціальних проблем можуть розраховувати багаті країни. В умовах змаргіналізованого суспільства, прикладом якого є населення України, виходом із ситуації має стати політика росту доходів населення.

На наше переконання, в Україні слід не лише повернутися до питання Концепції розвитку трудового потенціалу, але й розпочати розробку нової концепції соціальної організації праці, в основі якої б була ефективізація, гуманізація, інституціалізація, а також новий територіальний поділ праці.

8. Концепція побудови в Україні соціальної держави - це високі соціальні гарантії населенню. Нова система забезпечення цих гарантій опирається на ідеологію добробуту, трактовану як систему безпеки із заохоченням до праці. Формування такої системи - це копітка робота усіх гілок влади. Вона передбачає запровадження системи моніторингу РСП - системи контролю за соціальними індикаторами, що мають залишатися в межах реалізації загальної й спеціальних стратегій соціального розвитку України, параметрів, що репрезентують узгодження нормативного забезпечення систем організації соціального і територіального управління в державі, за розвитком соціальних систем, які сформувалися на базі міжрегіональних систем розселення й систем виробництва в попередні роки. Вихідним пунктом побудови моніторингу є експертиза нормативних та методичних документів (планово-економічних, містобудівельних і відомчих) на предмет відповідності їх норм і положень завданням сучасного етапу реалізації соціальної політики й територіального управління в державі.

Вважається за необхідне перейти до створення єдиної системи моніторингу ефективності соціальної політики (з побудовою електронного атласу), в основі якої б, з одного боку, лежала ідея паспортизації соціальних явищ і процесів, що вже мають місце в низових соціальних системах (індикаторів стану), з іншого - формування геоінформаційної та інноваційної карти організації життєдіяльності територіальної громади (індикаторів факторів) і ще з іншого - оцінки реагування територіальної громади на сценарні умови розвитку (індикаторів реагування). Такий підхід відповідав би засадам розбудови України як соціальної держави, гармонізував методичне забезпечення адміністративно-територіальної реформи з рекомендаціями Комісії ООН зі стійкого розвитку.

9. Пропонуючи модель соціального паспорта ТСС (індикаторів стану), ми акцентуємо увагу на принципово новій схемі збору інформації про основні соціальні структури в життєдіяльності населення територіальної громади, на визнанні людини як найвищої цінності, відтак - на доповненні економічного блоку паспорта інформацією, що пов'язана з проявами в суспільстві нового поділу праці.

Україна, проголосивши курс на європейську інтеграцію, на вступ у СОТ, змушена пристосовуватися до абсолютно нових норм і правил функціонування й розвитку міжнародної економіки і права. У відповідь на виклики глобалізації активізується не лише міжрегіональне балансування внутрішнього розвитку, а й конструювання мотиваційних механізмів опору негативним зовнішнім факторам: дешевизні вітчизняної робочої сили, відсутності зон захисту кваліфікованої праці, неконтрольованій міжнародній міграції. На фоні нестабільності правил ведення бізнесу іноземний капітал хаотично інвестує лише швидкоокупні проекти і галузі. Вітчизняні підприємці в умовах несформованості стратегій соціально-економічного розвитку регіонів, відсутності чітких орієнтирів інноваційного прориву задовольняються послугами низькокваліфікованої робочої сили та ринку віртуальних робочих місць. Відповідно не створюється високотехнологічне виробництво, не відбувається наповнення місцевих бюджетів, не реалізуються регіональні соціальні програми. Ріст неконтрольованої міжрегіональної диференціації доходів породжує територіальну асиметрію в темпах реалізації стратегій подолання бідності та формування середнього класу.

10. У відповідь на вказані ризики та деформації економіки не лише структури центру, але й регіони України повинні активізувати діяльність у соціальній сфері. Нині інноваційна стратегія розвитку держави вносить корективи у формування та реалізацію РСП, прискорює час запровадження раціональних соціальних стандартів. Особливі акценти робляться у сфері праці. Стосуються вони питань гуманізації праці, проведення заходів у сфері організації і оплати праці, підвищення „гнучкості” трудового життя шляхом реорганізації робочого часу як на виробництві, так і впродовж повсякденного життя, демократизації трудового життя. Їх практичне втілення - запорука добробуту поколінь теперішнього та майбутніх.

11. В умовах переосмислення ролі та місця Української держави в розвитку регіональної економіки, а також визнання на фоні значних регіональних особливостей формування нового поділу праці, специфіки територіальної організації й розвитку національного ринку праці, посилення територіальної диференціації перебігу соціальних процесів, потреба розробки концепції РСП, а також інструментів її реалізації - особливо на часі. В світлі цього для ефективного впровадження в життя пропонованого автором проекту Концепції державної РСП в Україні органам державної влади слід узгодити його положення з Концепцією державної регіональної політики України, Концепцією адміністративної реформи, Концепцією реформування адміністративно-територіального устрою, а також з положеннями авторської Концепції ефективізації РСП; забезпечити уніфікацію термінології, пов'язаної з формуванням та реалізацією РСП (у законодавчому порядку); виробити єдині підходи до аналізу РСП; розробити систему моніторингу індикаторів формування та реалізації РСП. Доцільно включити до неї пропонований методичний підхід до оцінки ефективізації РСП; активізувати потенціал роботи регіональних статистичних служб у частині забезпечення системи обліку та статистики РСП, закласти єдиний методологічний, організаційний, термінологічний, фінансовий, технічний, інформаційний підхід до створення баз даних територіального рівня; перейти до ширшого застосування в практиці роботи наукових регіональних центрів, органів територіального управління моделі регіонального соціального бюджету. Сьогодні на регіональному рівні така інформація розпорошена.

В Україні на порядку денному стоїть питання локалізації цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ-регіон). Відтак йдеться про локалізацію рекомендацій, які б дозволили провести цю роботу ефективно. Вихідним пунктом таких рекомендацій є врахування особливостей регіональних соціальних процесів ТСС. Формуванню ЦРТ-регіон сприяє авторський проект Концепції державної РСП в Україні, складовою якої є Концепція ефективізації цієї політики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Садова У.Я. Соціальна політика в Україні: регіональні дослідження та перспективи їх розвитку. - Львів: Колвес, 2005. - 408 с. (31,2 д. а.).

2. Національна система загальнообов'язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку. - К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2006. - 180 с. (17,8 д.а.). Особистий внесок (0,78д.а.): обґрунтовано регіональну специфіку реалізації стратегії розвитку загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні.

3. Регіональні особливості формування, оцінювання та використання людського капіталу. Монографія / За ред. Данилюка М.О. - Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2006. - 124 с. (5,75 д.а.). Особистий внесок: проведено огляд концептуальних підходів до дослідження людського капіталу (1,7д.а.).

4. Регіональна політика та механізми її реалізації / Долішній М.І., Злупко С.М., Садова У.Я. та ін.; За ред. академіка НАН України М.І. Долішнього. - К.: Наукова думка, 2003. - 504 с. (31,5 д.а.). Особистий внесок: визначено суть, принципи та особливості реалізації механізму регіональної соціальної політики, окреслено її специфіку в Україні в контексті міжнародних імперативів суспільного розвитку (3,75д.а.).

5. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред.. академік НАН України М.І.Долішній. - Львів, 2001. - 700 с. (39,5 д.а.). Особистий внесок: обґрунтовано теоретичні підходи до вивчення регіональної соціальної політики, окреслено прикладні аспекти механізму її реалізації (1,81д.а.).

6. Садова У.Я. Семів Л.К. Регіональні ринки праці: аналіз та прогноз / Відп. ред. академік НАН України М.І.Долішній. - Львів, 2000. - 264 с. (12,1 д.а.). Особистий внесок: з позиції системного підходу розглянуто концептуальні основи дослідження регіонального ринку праці, визначено генетико-еволюційні, історичні передумови його формування, з'ясовано принципи і особливості територіальної організації ринку праці України, подано напрям вдосконалення регіональної політики ринку праці (6,15д.а.).

7. Соціально-трудовий потенціал: питання теорії і практики. Ч.2. - К.: Наукова думка, 1994. - 263 с. (15,1 д.а.). Особистий внесок: обґрунтовано роль культури та її територіальної організації в системі відтворення соціально-трудового потенціалу, визначено шляхи розвитку відповідної інфраструктури (0,72 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях:

8. Садова У. Ефективізація регіональної соціальної політики як визначальний напрям регіонального управління в Україні / Зб. наук. праць. Економічні науки. - Чернівці: Книги - ХНІ, 2007. - С.32- 46. (0,74 д.а.)

9. Садова У.Я. Фактори інноваційності людського розвитку в світлі детермінант регіональної економіки // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Ресурсне забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку регіон (Зб. наук. пр.). Вип. 3 (65)/ НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 2007. - С. 40-54. (0,67 д.а.) Особистий внесок: наведено міжнародну методику розрахунку індексу якості життя, здійснена спроба у її адаптації до потреб регіональної економіки (0,3 д.а.).

10. Садова У. Регіональні дослідження рівня життя населення: соціальний портрет // Регіональна економіка. - 2006. - № 4. - С. 91-100. (0,89 д. а.). Особистий внесок: розкрито феномен суб'єктивної бідності (0,46 д.а.).

11. Садова У. Соціальна відповідальність бізнесу як джерело ефективізації регіональної соціальної політики в Україні // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональні суспільні системи: ресурси і механізми ефективного управління. (Зб. наук. пр.). Вип. 2 (58)/ НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів: 2006. - С. 71-88. (0,83 д.а.).

12. Садова У.Я. Демографічні виміри регіонального соціального розвитку//Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики (Зб. наук. праць). - К., ІСДС НАНУ, 2005. - С. 240-246. (0,47 д.а.).

13. Садова У.Я. Адміністративно-територіальна реформа і регіональна соціальна політика в Україні// Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації (Зб. наук. пр.). Вип. 2 (52)/ НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів: 2005. - С. 522-533. (0,68 д.а.).

14. Садова У.Я. Проблеми відтворення населення і регіональна соціальна політика// Політика демографічного розвитку: сучасний стан та її перспективи в Західному регіоні України/ НАН України. Західний наук. центр - Львів, 2005. - С. 350-357. (0,34 д.а.).

15. Садова У.Я. Соціальна політика і її рівні: концепції, моделі та інтереси України // Регіональні аспекти розвитку та розміщення продуктивних сил України (Зб. наук. праць). Вип. 10. - Тернопіль, 2005. - С. 166-170. (0,45 д.а.) Особистий внесок: обґрунтовано взаємозв'язок продуктивності праці та ефективності реалізації регіональної політики зайнятості в Україні (0, 2 д.а.).

16. Садова У.Я. Факторний аналіз рівня життя населення в регіоні з пониженою місткістю ринку праці//Регіональна економіка . - 2005. - №2. - С. 92-103. (1,01д.а.) Особистий внесок: визначено структуру та кваліметричні параметри рівня життя населення у регіоні (0, 46 д.а.)

17. Садова У.Я. Регіональна соціальна політика як складова стратегії подолання бідності// Науковий світ. - К., 2005. - № 12. - С.10-11. (0,57 д.а.).

18. Садова У. Темпологічні засади дослідження регіональної соціальної політики // Регіональна економіка - 2004. - №3. - С. 61-71. (0,91 д. а.).

19. Садова У.Я. До питання методичного забезпечення розрахунку величини обсягу людського капіталу регіону //Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Стратегічне планування регіонального розвитку (Зб. наук. пр.). Вип. 5 (ХLІХ)/ НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 2004. -С. 135-143. (0,48 д.а.).

20. Садова У.Я. Соціальні імперативи регіональної соціальної політики України // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Вип. І. Економічні науки. Ч.І. - Чернівці: АНТ Лтд, 2004. - С. 214-218. (0,18 д.а.)

21. Садова У.Я. Неприбуткові організації і їх роль в реалізації регіональної соціальної політики в Україні // Логістика. Вісник НУ “Львівська політехніка” - Львів, 2004. - № 499. - С. 109-119. (0,83 д.а.).

22. Садова У.Я. Регіональна політика ринку праці (польський досвід і особливості застосування) // Регіональні проблеми зайнятості та ринку праці. Збірник статей. - Тернопіль, 2004. - С. 19-24. (0,68 д.а.). Особистий внесок: приведено узагальнення результатів соціологічного опитування мотиваційної поведінки молоді м.Львова та м.Лодзі (0,37 д.а.).

23. Садова У. Місткість регіонального ринку праці: від методології пізнання до прикладного застосування // Науковий вісник Чернівецького університету (Зб. наук. пр.). Вип.205. Економіка. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 58-62. ( 0,54 д.а.).