Тенденції динаміки демографічних процесів в КНР у другій половині XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Тенденції динаміки демографічних процесів в КНР у другій половині XX ст.

1.1 Тенденції чисельності та природного приросту населення

1.2 Динаміка рівня народжуваності і смертності

1.3 Вплив демографічних процесів на віковий і статевий склад населення

1.4 Вплив демографічних процесів на процеси урбанізації

1.5 Динаміка приросту населення КНР

Розділ 2. Основні демографічні проблеми КНР

2.1 Проблеми зайнятості населення

2.2 Проблема освіти населення

2.3 Екологічні проблеми

2.4 Національний аспект демографічної проблеми

Розділ 3. Аналіз демографічної політики КНР

3.1 Основна мета демографічної політики

3.2 Політика контролю над демографічною ситуацією

3.3 Соціальне забезпечення літніх людей

3.4 Контроль міграції населення

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність і необхідність вивчення величезного і настільки ж різноманітного демографічного досвіду КНР, містить в собі ідеологію і політику, культуру і традиції, як по збільшенню чисельності населення шляхом спеціальних заохочувальних заходів, так і за її обмеженням шляхом заборонних заходів в області шлюбу, сім'ї та інших соціально-демографічних інститутів, досвіду вольового переміщення величезних мас населення на перевиховання в сільську місцевість і їх повернення в міста для розвитку виробництва, узагальнення досвіду міграційного переміщення населення в умовах розширення свободи особистості в більш вільному суспільстві, безсумнівно буде сприяти як розвитку Китаю, так і розвитку всього людства.

КНР протягом усього періоду свого існування і, особливо в останні десятиліття відчувала величезний вплив демографічного чинника на соціально-економічний розвиток країни.

Аналіз демографічних процесів у сучасному світі показує, що в останні десятиліття в динаміці і структурі населення Землі відбулися значні зрушення. Проблеми народонаселення починають грати все більшу роль у внутрішній і зовнішній політиці різних держав земної кулі [9; с. 77].

Перше місце в світі за чисельністю населення займає Китайська Народна Республіка, населення якої відіграє основну роль у формуванні світової демографічної ситуації, але він не стоїть на одному місці, з кожним днем він змінюється і змінює за собою всю структуру населення планети [1; с. 43].

Чисельність населення з моменту утворення КНР та до наших днів збільшилася з 563 млн. у 1949 р. до 1340 млн. в 2012 р., тобто майже в 1,5 рази, незважаючи на жорсткі адміністративні та економічні заходи зі скорочення народжуваності та природного приросту. Разом з тим розрахунки свідчать, що ця чисельність за відсутності тієї політики, що проводилася, була б на 200 млн. осіб більше[2; 51].

Мета роботи - виявити географічні особливостї демографічних процесів КНР у контексті соціально-економічних змін і обгрунтувати напрями вдосконалення соціально-демографічної політики держави.

Завдання, поставлені для досягнення мети:

1. Проаналізувати особливості демографічних процесів у Китаї.

2. Провести огляд основних проблем, що загострилися в результаті демографічної кризи.

3. Проаналізувати напрямки демографічної політики керівництва КНР.

Об'єкт і предмет дослідження

Об'єктом дослідження є демографічні процеси Китаю в другій половині двадцятого століття. Предмет дослідження - географічні особливості демографічних процесів у КНР, та їх зміна під впливом державної демографічної політики.



Розділ 1. Тенденції динаміки демографічних процесів в КНР у другій половині XX ст.

1.1 Тенденції чисельності та природного приросту населення

Китайська Народна Республіка включає материковий Китай, Гонконг і Макао. Чисельність населення материкової частини Китаю - більш ніж 1,3 мільярда чоловік, що значно перевищує населення решти частини Китаю.

Перші переписи населення Китаю були проведені після утворення централізованої держави (царство Чжоу 778 р. до. н. е., Царство Чу 589 р. до. н. е.). Під час правління династії Західна Хань вперше була зареєстрована чисельність населення (2 р. н.е.). Однак, ранні переписи були недосконалі, оскільки враховувалися лише платники податків і жінки у віці від 15 до 30 років.

Після утворення КНР (1 жовтня 1949 р.) було проведено перший загальнодержавний перепис (1953 р.). За результатами першого перепису, населення Китаю складало 583 млн. чоловік. Другий перепис КНР (1964 р.) виявив чисельність населення 699 млн. чоловік. Результати третього загальнонаціонального перепису Китаю (1982 р.) вперше перевищили 1 мільярд осіб, і в цілому склали 1008,2 мільйона чоловік. У 1997 р. уряд Китаю призначив наступний перепис на 1990 р., а кожен наступний - через кожні 10 років. Дані перепису 1990 р. - 1,160 млрд. чоловік, а 2000 р. - 1,2 млрд. чоловік [20; с. 84].

В цілому, чисельність населення Китаю за минулий 2011 збільшилась на 6,4 млн. осіб і на початок цього року склало 1,34 мільярда осіб. З них близько мільярда - люди працездатного віку, від 15 до 64 років.



Таблиця 1. Таблиця динаміки чисельності та темпів приросту населення КНР за період з 1955 по 2011 рр.

Рік	Чисельність (млн. чоловік)	Темп приросту населення (%)
1955	614,6	11
1965	725,4	10
1975	924,2	11
1985	1048	6
2000	1264,5	0,9
2007	1329,3	0,6
2011	1342,1	0,5

Дані за період 1950-2100 рр. розроблено китайськими демографами на підставі планування китайського уряду щодо контролю за народжуваністю [15].

Протягом 1955-1970 рр., в результаті соціальної стабільності, розвитку виробництва, поліпшення санітарно-медичних умов, а також через відсутність планування народжуваності, чисельність населення швидко зростала. З 70-х рр. китайський уряд все глибше усвідомлює, що швидке зростання населення негативно впливає на соціально-економічний розвиток країни та рівень життя населення. Незабаром китайський уряд приступив до контролю за народжуваністю і комплексного підвищення якості життя населення. Завдяки вжитим заходам темпи народжуваності стали щорічно знижуватися. В даний час в Китаї здійснений перехід до нової моделі відтворення народонаселення з низькою народжуваністю, низькою смертністю і низьким приростом населення [11; с. 75].

1.2 Динаміка рівня народжуваності і смертності

З 50-х років у Китаї спостерігалися два сплески народжуваності. Перший відбувався з 1954 р. по 1957 р. Тоді кількість новонароджених щорічно перевищувало 20 млн. Другий -- з 1962 р. по 1975 р. Дані третього перепису населення Китаю показують, що й в 1981 р. після 10 років застосування планового дітонародження кількість новонароджених за рік становило 20,7 млн. чоловік. При дуже низькій смертності населення у віці до 14 років - з кінця 70-х років до 1996 р. - в Китаї щорічно більше 20 млн. чоловік входило в працездатний вік [27; с. 16].

На початку 50-х років народжуваність зберігалася на високому і майже незмінному рівні, що визначалося збереженням комплексу факторів, що обумовлюють традиційно високий рівень народжуваності в Китаї (відсутність воєн, сприятливі соціально-економічні умови в країні сприяли утворенню нових сімей) (табл. 2.).

Таблиця 2. Таблиця коефіцієнта народжуваності населення

Рік	Коефіцієнт народжуваності (%)
1950	37
1960	20,9
1970	33,3
1980	18,1
1990	19,4
2000	15
2007	13,5
2011	12,29

У 50-х-70-х роках в Китаї спостерігається високий рівень народжуваності, але вже до кінця 70-х років чітко простежується тенденція до зниження коефіцієнта народжуваності, яка відбувається і в наші дні. Зменшення народжуваності відбувається під впливом зміни соціально-економічних умов, а також дії інших важливих факторів:

1) зростання рівня загальної та санітарної культури населення, який вплинув на зменшення дитячої смертності (тобто менше народжень було потрібно для досягнення бажаного розміру сім'ї);

2) зміна функцій сім'ї (зміна традиційних сімейних відносин, зменшення економічної корисності дітей);

3) ослаблення релігійних норм традиційного китайського суспільства, втрата значення багатьох релігійних ритуалів;

4) залучення жінок в активну трудову діяльність;

5) поширення освіти[31].

Протягом багатьох століть для Китаю була характерна виключно висока смертність. Тільки на початку 50-х років двадцятого століття вдалося значно знизити показники смертності. В даний час у зв'язку із зміною вікової структури і підвищення в ній частки людей старше працездатного віку (процес старіння населення) відбувається поступове збільшення смертності (табл. 3.)

Таблиця 3. Таблиця коефіцієнтів смертності населення

Рік	Коефіцієнтів смертності (%)
1950	18,0
1960	25,3
1970	7,6
1980	6,2
1990	6,6
2000	6
2007	7
2011	7

Аналізуючи графік, ми виявили: така тенденція обумовлюється тим, що з 60-х років минулого сторіччя число вмираючих від інфекційних захворювань різко зменшилося, змінилася структура причин смертності. Значна зміна смертності, яке відбувалося у 50-х роках, була припинена в період 1958-1962 рік. Середня тривалість життя при народженні в 1981 році становила 67,9 років (66,4 для чоловіків і 69,3 років для жінок) [22; с. 141].



1.3 Вплив демографічних процесів на віковий і статевий склад населення

В даний час вікова структура населення Китаю характеризується інтенсивним зростанням кількості людей у непрацездатному віці. У перші роки існування КНР на осіб молодого віку припадало 34% населення, але внаслідок жорсткої демографічної політики, спрямованої на зниження народжуваності, чисельність населення у віці до 15 років почала знижуватися і становить нині 33,6% загальної чисельності населення(табл. 4.).

Таблиця 4. Вікова таблиця населення

Рік	Питома вага населення у віці до 14 років (%)	Питома вага населення у віці від 15до 64 років (%)	Питома вага населення у віці від 64 років (%)
1950	36,3	59,3	4,4
1960	40,4	56,1	3,5
1970	35,8	59,4	4,8
1980	33,6	61,5	4,9
1990	23	70	7,0
2000	20,8	71,4	7,8
2007	20,1	70,5	9,4
2011	19,8	74,3	5,9

Головною особливістю вікового складу населення сучасного Китаю, а також серйозною демографічною проблемою є значне переважання чоловічого населення над жіночим. У Китаї на кожні 120 хлопчиків народжуються всього 100 дівчаток. Причина такого серйозного демографічного перекосу пов'язана із стародавньою китайською традицією: в кожній китайській сім'ї обов'язково повинен бути син - опора і продовження роду. В умовах демографічної політики батьки часто йдуть на хитрість. Вони заздалегідь дізнаються у лікарів про стать ще не народженої дитини, і якщо стать виявляється жіночою, то переривають вагітність, щоб спробувати народити хлопчика [18; с. 7].

Таблиця 5. Статевий склад населення КНР

Вік	Чоловіче населення (млн. чоловік)	Жіноче населення (млн. чоловік)
від 0 до 14 років	145	128
від 15 до 64 років	482	455
від 65 й вище	48	53

Аналізуючи дані с таблиці 5, видно, що чоловіче населення переважає над жіночим вікових категоріях.

Зміна числа народжень хлопчиків на 100 народжень дівчаток у Китаї розпочалася з 1982 року. Темно-червона лінія - сільськогосподарські райони, блакитна - міста, сіра - середнє по країні.

Демографи, не погоджуються з висновками влади, закликають дозволити сім'ям хоча б у деяких районах мати двох дітей, а не одного. Проведене цією групою дослідження показало, що навіть у тих випадках, коли сім'ям дозволялося мати більше однієї дитини, 55% матерів сказали, що найкращий варіант - це одна дитина, а середній показник оптимального числа дітей у сім'ї - 1,46. Діти, які виросли у малодітних сім'ях, ставши дорослими, зовсім не схильні мати багато дітей. До того ж народжуваний в країні середній клас стурбований високим рівнем освіти своїх дітей, а коштів на таку освіту вистачить тільки на одну дитину. Влада поки не реагує на заклики демографів, але багато хто впевнений, що повільна зміна позиції розпочнеться [16].

Таким чином, якщо дисбаланс між чоловічим і жіночим населенням не припинить збільшуватися, то до 2020 року 40 мільйонів китайських чоловіків ризикують залишитися без дружини.

1.4 Вплив демографічних процесів на процеси урбанізації

Китай завжди відносився до країн з низьким рівнем урбанізації. До заснування КНР це було в першу чергу пов'язано з недостатнім розвитком сучасного виробництва в містах. Значне зростання міського населення почало спостерігатися в 1953-1957 роках. Міське населення збільшувалося більш швидко в порівнянні з сільським населенням.

До початку 1958 року близько 3-х мільйонів людей було вислано з міської місцевості. У цей період міське населення Китаю збільшилося приблизно до 115 мільйона чоловік. Одночасно здійснювалося і переміщення з багатонаселених районів у малонаселені - з міст центрального підпорядкування - Пекіна, Шанхая, Тяньцзіня, Чунцина, а також з деяких густонаселених провінцій країни [30].

До найбільш урбанізованих районів відносяться: провінції Хейлунцзян (38170000 чоловік) і Ляонін (42180000 чоловік). Найбільшими містами є: Шанхай (37420000 чоловік), Пекін (14560000 чоловік), Тяньцзінь (11240000 чоловік), Харбін (3279454 чоловік) [19;168].

Кількість міських жителів Китаю вперше перевищила чисельність сільського населення в 2011 році. Соціологи стверджують: кількість мешканців міст, ймовірно, збільшиться від 50 % до 60 % до 2020 року, і до 65 відсотків до 2030 року. Збільшення кількості мегаполісів та індустріалізація зміцнять позиції Китаю у світовій економіці. Сьогодні КНР за темпом розвитку займає друге місце в світовому економічному рейтингу.

Зростання міського населення створює масу проблем в області працевлаштування, житла, транспорту та лікування. В даний час, у зв'язку з недостатністю житлоплощі, збільшується житлове будівництво в містах. Збереження нормованої системи постачання продовольства в містах також не створює умов для розвитку процесів урбанізації в КНР.

Жителі сіл все частіше переїжджають у міста, так як рівень життя в мегаполісі перевищує в три рази рівень життя мешканців периферії. Глава Національного бюро статистики КНР Ма Жіатанг з цього приводу заявляє, що процес індустріалізації Китаю становить менше 60%. Саме тому промисловий сектор Китаю продовжує рости швидкими темпами [6; с. 98].

Індустріалізацію та урбанізацію сьогодні в КНР гальмує тільки процес старіння населення і зростаючий рівень споживання енергії. Проблему старіння населення Китай вперше відчув на собі в 2011 році [28].

1.5 Динаміка приросту населення КНР

З початку 70-х років китайське керівництво проводить демографічну політику, спрямовану на обмеження числа дітей у сім'ї. У результаті майже тридцятирічних зусиль, Китай успішно знайшов свій шлях комплексного вирішення демографічної проблеми - поступово сформувалася система регулювання зростання населення, в тому числі його окремих характеристик і планового дітонародження, вдалося поставити під контроль надмірне зростання чисельності населення. З 1970 по теперішній час коефіцієнт народжуваності знизився з 33 до 15 %o (на 1000 населення), коефіцієнт природного приросту - з 26 до 9 %o, за цими показниками Китай увійшов до числа країн з низькою народжуваністю. Середні розміри сім'ї зменшилися з 4,8 людини у 1971 році до 3,44 людини в 2010 році. В умовах відсталої економіки в порівняно короткий термін стався історичний перехід до нового типу відтворення населення - з помірною народжуваністю, низькою смертністю і низьким приростом населення. Досить швидко пройдений шлях, на який розвинуті країни витратили десятки років [23; с. 133].

У ході соціально-економічного розвитку останніх десятиліть і в результаті проведення демографічної політики сім'я в Китаї як соціальний інститут зазнала великі зміни - ціннісне значення сім'ї в суспільній свідомості китайців стало знижуватися, в результаті чого при триваючому зростанні чисельності населення розміри сім'ї зменшилися, а її структура зазнала істотні зміни.

Загальна тенденція змін у складі сім'ї в Китаї така: зростання чисельності і частки нуклеарних сімей та сімей, що виділяються китайської статистикою - в яких об'єднуються добровільно бездітні шлюбні пари), неповні сім'ї (батьки в розлученні) і бездітні сім'ї. При цьому на селі частка сімей з трьох поколінь істотно більше, ніж у місті, а питома вага сімей з двох поколінь нижче, ніж у місті. Обмеження потреби сім'ї в дітях призвело до того, що в даний час 90% міських сімей має структуру «чотири-два-один» (дідусі та бабусі, двоє батьків і одна дитина) [4; с. 11].

З початку 90-х рр. минулого століття, у міру проведення економічних реформ і політики «контролю над народжуваністю» за принципом «одна сім'я - одна дитина», процеси сімейних і демографічних змін викликають до життя нові проблеми - через збільшення частки літніх людей в структурі населення загострюється необхідність їх матеріального забезпечення та соціальної підтримки. Таким чином, після багатьох століть значного зростання населення Китаю, в ході проведення економічних реформ в останній чверті ХХ століття керівництво КНР прийшло до висновку про необхідність стримування чисельності населення найбільш багатонаселеною в світі країни, щоб привести в стан раціонального рівноваги число жителів, величину природних ресурсів та потреби сталого економічного розвитку з метою побудови суспільства добробуту, про який мріяли філософи стародавнього Китаю[14].



Розділ 2. Основні демографічні проблеми КНР

2.1 Проблеми зайнятості населення

За абсолютною чисельністю економічно активного населення, КНР знаходитися на першому місці. Населення працездатного віку в Китаї властиві наступні особливості: масштабність; швидке зростання; значна частка в загальній чисельності населення; тривалий період триваючого збільшення.

В 1990 р. чисельність трудових ресурсів склала 754,5 млн. осіб або 65,6% від усього населення, а чисельність зайнятих серед них соціально зайняті - близько 614 млн. чоловік. У 1996 р. чисельність осіб працездатного віку зросла до 850 млн. осіб і до кінця минулого століття перевищила 900 млн. осіб.

Велика кількість працездатних це позитивна риса або явище для розвитку тільки за умов відповідності чисельності працюючих рівню соціально-економічного розвитку країни, а також коли суспільство має достатньо коштів, ресурсів і устаткування для забезпечення працевлаштування. У Китаї, де цих умов ще немає, населення є тягарем, «бомбою» для суспільства. Тут на ринку праці пропозиція постійно перевищує попит. Очевидно, що перед Китаєм ще досить тривалий період буде стояти проблема працевлаштування. Її «тиск» буде загострювати протиріччя між «рівністю» і «ефективністю», заважати реформам у економіці [3; с. 12].

Питання соціальної рівності є дуже важливим і чутливим. Найменша необережність при вирішенні цього питання може викликати заворушення в суспільстві. З іншого боку, якщо Китай хоче побудувати систему ринкової економіки, потрібно використовувати механізм конкуренції та економічної ефективності. Необхідно створення єдиного ринку робочої сили, щоб здійснити достатнє освоєння, правильний та ефективне розподіл трудових ресурсів. Але в умовах, коли ринкова економіка тільки розвивається, не відбувається поки оздоровлення систем ринку робочої сили та соціального забезпечення. Тому на шляху здійснення вищеназваних цілей ще існують великі перешкоди [21; с. 202].

На додатку Д зображено показники зайнятості та безробіття в Китаї. Безробітні враховуються китайською статистикою тільки в містах і включають постійних міських жителів, що знаходяться в працездатному віці. До безробітних відносять осіб, які не мають роботи на момент обліку, шукають роботу, здатних працювати і зареєстрованих в органах працевлаштування.

Тиск з боку проблеми працевлаштування в основному викликано надлишком робочої сили на селі. Вирішення питання, пов'язаного із зайвою робочою силою в сільській місцевості, вже стало найважливішим чинником, що визначає успіх реформ в селі. Це призвело до вибору: або пустити селян у міста, що знову призведе до проблем, або обмежити сюди їх переселення і, в кінцевому рахунку, обмежити розвиток села [29].

2.2 Проблема освіти населення

Чимало проблем, існуючих в Китаї, значною мірою спричинене низьким рівнем освіти.

В перші роки комунистичної народної влади були досягнуті великі успіхи в галузі освіти. Була близька до повної ліквідації неписьменність. Великий розвиток отримала загальноосвітня і вища школа. Однак політика «великого стрибка», «культурна революція» негативно позначилися на освіті. Хоча останнім часом багато виправлено, положення залишається важким. За даними статистики 23,5% жителів країни неграмотні або напівграмотні. До 1982 р., через 32 роки після створення КНР, чисельність населення збільшилася на 566 млн., і тільки 325,2 млн. осіб отримали освіту: 157,1 млн. -- на рівні початкової школи, 52,5 млн. -- другого ступеня середньої школи, 5,8 млн. -- на рівні технікуму, 3,18 млн. -- вищу. За даними четвертого перепису населення Китаю, на 1 липня 1990 населення у віці старше 12 років в середньому мало освіту на рівні 5,5 років навчання. Неписьменних і напівграмотних у віці 15 років і старше було 182 млн. осіб, з яких переважна більшість мешкала в сільській місцевості. Щодо співвідношення грамотних за статтю, число неписьменних жінок становить 70% загального числа неписьменних. Відносно чоловіків, ситуація краща. Так 350 млн. чоловік мали початкову освіту (47% населення [17;с. 7].

Сьогодняшнє відставання в освіті у КНР, безсумнівно, впливатиме на подальший розвиток економіки і суспільства в цілому. За даними зарубіжних досліджень, половина національного доходу США є результатом підвищення утворення робочої сили. Згідно дослідженням, проведеним у Японії, рівень освіти працівників впливає на технічне перетворення: якщо рівень освіти робітників піднімається на один клас, то рівень техніки -- на 6%. Зазвичай, чим нижчий рівень освіти, тим менше національний дохід країни [36].

Таким чином, низький освітній рівень населення є важливим чинником, що негативно впливає на соціально-економічний розвиток Китаю. Швидке зростання чисельності населення завадило накопиченню капіталу і вкладенню його в освіту.

2.3 Екологічні проблеми

Безперервне зростання населення чинить величезний тиск на навколишнє середовище. Вже помітні ознаки, які показують, що сьогодняшня чисельність населення КНР наближається до межі. А в деяких районах країни навіть перевищує межу «витривалості» екологічної системи. Разом із збільшенням чисельності людей зростають і їх сумарні потреби. Щоб зменшити невідповідність між потребами людини та її забезпеченням навколишнім середовищем потрібно нова посилена освоєння природи. Результат передбачуваний -- широкомасштабне руйнування екологічної системи та серйозне забруднення навколишнього середовища [10; с. 13].

Серед екологічних лих перше місце займає ерозія грунтів є найсерйознішим. На сьогодні день площа земель Китаю, схильних до ерозії грунтів, становить 1,6 млн. км. або 1/6 загальної площі країни. Площа земель, які щорічно перетворюються на пустелі складає близько 2100 км. Скорочення лісів, надмірний видобуток корисних копалин викликали руйнування екологічної системи та стихійні лиха, які щорічно завдають прямий економічний збиток у розмірі 40-60 млрд. юанів. Це помітно впливає на економічний розвиток та соціальну стабільність у країні.

Забрудненість довкілля посилюється з кожним днем. Її підрозділяють на життєве і виробниче забруднення, а виробниче ще розділяється на індустріальне і сільськогосподарське. Візьмемо, на приклад, індустріальне забруднення. Після створення КНР щорічно народжувалося 15-20 млн. осіб, збільшувалася чисельність робочої сили. Існуючі тоді близько 400 тис. підприємств не могли забезпечити роботою маси нових громадян, і тому в містах і селах з'явилося безліч нових підприємств. Їх загальна кількість досягла 1,5 млн. Ці підприємства, що мають зазвичай відсталі технології та обладнання, не в змозі прийняти будь-які заходи з охорони навколишнього середовища. У країні 85% промислової стічної води і 80% промислових відходів, а також більшість відпрацьованого газу без отчистки випускається в навколишнє середовище, що створює дуже серйозну ситуацію. У 1981 р. відпрацьовані гази містили 42 млн. тонн різних отруйних і шкідливих речовин, стічні води - 30,3 млрд. тонн подібних речовин. Щорічна кількість різних промислових відходів складає близько 430 млн. тонн. В цілому за всі роки після створення КНР кількість промислових відходів склало більше 5 млрд. тонн, які займають 400 км². Сьогоднішня ситуація в Китаї по забрудненню навколишнього середовища великими і середніми підприємствами ще не отримала належної оцінки, а забруднення малими підприємствами продовжує збільшуватися [13; с. 144].

2.4 Національний аспект демографічної проблеми

Характер демографічної проблеми в КНР відрізняється складністю і багатоаспектністю, яку необхідно враховувати при її вирішенні. Одним з таких важливих аспектів є національна неоднорідність населення Китаю і різний перебіг демографічних процесів у різних народів КНР [12; с. 216].

Демографічна проблема КНР має різні характеристики на сході і на заході країни, серед ханьського і неханьского населення. Територіальні, культурно-географічні, етнодемографічні особливості національної ситуації в КНР визначають важливість національного аспекту демографічної політики країни, тому демографічні процеси в середовищі малих народів - це те, що відбувається з більш ніж 100 млн. осіб на двох третинах території країни [32].

Демографічний вибух в КНР поставив на порядок денний питання про регулювання народжуваності в країні. Заходи щодо планування сім'ї, вживані з початку 1980-х рр., призвели до того, що народжуваність впала з 18-23 % у 1980-1990 рр. до 12-13,4 % у 2001-2005 рр. Оскільки смертність залишилася на колишньому рівні (6,3 %-6,6%) природний приріст упав за той же період з 14%-16,6 % до 5,9 %-6,9 %. Після завершення демографічного переходу на рубежі XX і XXI ст. і вирішення основних завдань щодо контролю за природним приростом населення акцент змістився зі стримування чисельності населення до врегулювання його половозрастного складу, співвідношення міського і сільського населення, адаптації заходів демографічної політики під різні соціально-економічні умови міста і села, приморських провінцій і внутрішніх районів, включаючи національні автономії [38].

Особливості сучасної демографічної проблеми КНР наступні:

- високі абсолютні показники зростання населення, незважаючи на невисокі відносні значення: у 2005 р. народилося 16,2 млн. осіб, а природний приріст склав 7,7 млн. осіб;

- тенденція старіння населення країни в цілому (через зменшення народжуваності при збільшенні тривалості життя), що загрожує вже в недалекому майбутньому істотним збільшенням навантаження на працююче населення;

- диспропорції в статевій структурі все більш помітні, особливо в деяких вікових групах; чисельність чоловіків у вікових групах 0-19 і 45-69 років перевищує чисельність жінок на 39,9 млн. чол.;

- ханьскі (китайці - хань - етнічна більшість у Китаї) провінції східного і центрального Китаю за основними демографічними показниками близькі до розвинених країн, хоча значно відстають за рівнем ВВП на душу населення;

- західні провінції (86% території яких займають національні автономії і в яких проживають 71% неханьского населення Китаю) мають показники народжуваності, смертності та природного приросту, характерні для країн, що розвиваються, наприклад, Тунісу, В'єтнаму, значно відстаючи від них за рівнем ВВП на душу населення [26; с. 17].

На сучасному етапі у розвинених провінціях Сходу КНР й відсталих провінціях Заходу країни склалися різні типи відтворення населення. У східних і північно-східних провінціях спостерігаються невисокі показники народжуваності, смертності, природного приросту, частка дітей (до 14 років) нижче среднекітайской, частка літніх осіб - вище. У національних автономіях за рахунок високої народжуваності спостерігається значний природний приріст, частка дітей перевищує середній рівень у КНР, а частка людей похилого нижче. Можливо зазначити, що у національних районах демографічний перехід не закінчився, до цього чим нижче частка ханьського населення, тим вище природний приріст [7; с. 122].

На тип відтворення впливає також рівень економічного розвитку, тому в АРВМ і провінції Ляонін, незважаючи на високу частку неханьцев, спостерігається тип відтворення приморських провінцій. Різні типи відтворення визначають різні моделі вирішення демографічних проблем в східних і західних районах КНР[8;7].

Розділ 3. Аналіз демографічної політики КНР

3.1 Основна мета демографічної політики

Мета демографічної політики Китаю переслідує з одного боку скоординований розвиток народонаселення, а з іншого - розвиток економіки, суспільства, ресурсів і навколишнього середовища. При плануванні народжуваності політика держави узгоджується з принципом добровільності народних мас. Головним змістом планування народжуваності є: заохочення пізніх шлюбів та пізнього народження дитини, обмеження числа немовлят, з упором на поліпшення якості нації, заклик до того, щоб подружня пара мала тільки одну[33].

Однак політика планового дітонародження, яка проводиться в містах, істотно відрізняється від політики, що проводиться: в селах, в районах компактного проживання нацменшин і районах, де переважає ханське населення (тобто в сільських районах і районах нацменшин допускаються послаблення). Селянським родинам, що зазнають труднощі з причини браку робочих рук, дозволяється мати другу дитину, але з дотриманням певного інтервалу після народження першої. У районах національних меншин існують різні правила, залежно від різних чинників: чисельності цієї національності, наявності місцевих ресурсів, стану економіки, культурних традицій, народних звичаїв та інших показників. В цілому, кожна сім'я може мати одного - двох дітей, а в деяких інших районах - навіть трьох. У деяких особливих випадках обмеження на кількість дітей в сім'ях взагалі не встановлюються (наприклад, для занадто нечисленних національних меншин) [35].

В даний час відбуваються істотні зміни у поглядах китайців на шлюб, дітей і сім'ю. Бажаність пізніх шлюбів, пізнього народження дитини, обмеження числа дітей з метою забезпечення здоров'я і благополуччя наступного покоління вже стали загальним розумінням китайців. У молодих сім'ях однаково раді хлопчикові і дівчинці. Створення щасливим і гармонійним маленької сім'ї, науковий і цивілізований спосіб життя поступово стають суспільною нормою. У той же час планове дітородіння дозволяє китайським жінкам позбутися від патріархальних традицій багатодітності і тяжкості домашніх турбот, а це суттєво впливає на підвищення суспільної ролі жінки, рівня здоров'я матері і дитини.

У Китаї планування сім'ї розглядається як основоположна політика. З 1981 р. в країні існує державний комітет планування народжуваності. Мета програм планування сім'ї - відстрочення браку, збільшення інтервалів між народженнями дітей і особливо - заохочення однодетной сім'ї. Відбулася різка переміна в офіційних поглядах, розрив з однією з кардинальних установок маоїстської економічної стратегії: «багато людей - добре вирішувати справи».

Своєрідність демографічної політики КНР полягає у відносно великої ролі заборонних заходів, до числа яких входять адміністративні та економічні санкції проти багатодітних, а потім і дводітних сімей. Суперечність демографічної політики в КНР, так само, як і в Індії, полягає в тому, що курс на однодітну сім'ю не відповідає репродуктивним установкам більш ніж 700 млн. сільського населення, в основній масі орієнтується не менше ніж на двох дітей. Однак зараз КНР за показниками відтворення населення ближче стоїть до промислово розвиненим, ніж країнам, що розвиваються. Її політика стала свого роду каталізатором, що прискорив процес демографічного переходу в світі. Здійснення поставленої мети - скорочення приросту населення - викликало нові проблеми, зокрема старіння населення. У середині 70-х років КНР була однією з наймолодших за віком населення країн, де середній вік жителів не перевищував 30 років. Зараз понад 100 млн осіб там старше 60 років.

В цілому програми планування сім'ї, як показує досвід окремих країн, можуть зіграти певну роль в підтримці рівня життя в країнах, що розвиваються, але самі по собі вони не можуть зробити бідну країну багатою і навіть не просунуть її на декілька градусів за шкалою розвитку[25; 368].

Сім'ї, які мають одну дитину, отримують пільги, як, наприклад, право на першочергове отримання житла, на безоплатне утримання дитини в дитячому садку, переваги при прийомі до ВНЗ і т. д. Селянським сім'ям з однією дитиною збільшені розміри виділюваних присадибних ділянок.

Для подружжя, які мають двох дітей і більше, у ряді районів введені санкції, наприклад при народженні другої дитини батьки зобов'язані повернути премію, яка їм виплачувалася щомісяця як сім'ї з однією дитиною, а крім того, заплатити штраф, розміри якого в залежності від доходів та місця проживання коливаються від кількох сотень до кількох тисяч юанів.

Серед конкретних заходів з планування сім'ї - пропаганда пізніх шлюбів. Офіційно вік вступу в шлюб для жінок - 20 років, для чоловіків - 22 роки, але вводяться додаткові обмеження, наприклад категорично забороняється створювати сім'ю студентам аж до загрози виключення з інституту. У той же час спостерігається тенденція до відродження традицій «ранніх шлюбів» [39].

У питаннях укладення шлюбів Китай поступово стає все більш сучасною країною. Ще до недавнього часу шлюби укладалися за змовою між батьками, в наші роки все більше юнаків і дівчат самі вибирають майбутніх дружин і чоловіків, причому роль жінок тут не менше, а іноді і більш активна, ніж чоловіків. Розлучення перестають бути рідкістю, але все ж частка їх істотно нижче, ніж у західних країнах, оскільки розлучення для китайців вважається ганьбою.

Середня тривалість життя населення країни в 2000 році склала 71,4 року. Чисельність населення старше 65 років досягла 7%-ного бар'єру - це більше 90 млн. чоловік. Тому до проблеми престарілих намагаються привернути увагу широкої громадськості. Зростають видатки держави на пенсійне забезпечення, лікування, надання матеріальної допомоги, активізуються дослідження в галузі геронтології[5; 9].

Нові проблеми виникли і у зв'язку з відсутністю досвіду і традицій виховання дітей у сім'ях, де дитина - єдина. У китайській пресі часто розповідається про «маленьких імператорів», абсолютно безпорадних, не привчених до самостійності. Навіть у десятирічному віці вони не можуть самі одягнутися, почистити свій одяг, не кажучи вже про простих навичках особистої гігієни. Батьки вибирають за дитину і майбутню професію, причому воліють престижні професії, пов'язані з розумовою працею, творчістю. Вони, не рахуючись зі здібностями дитини, хочуть, щоб їхнє чадо зайняло більш високе положення, ніж вони самі.

Багато китайських сімей, як і раніше хочуть мати синів, так як саме сини - опора в старості, адже дівчина зазвичай йде в будинок чоловіка. Сімейний підряд в селі також змушує віддавати перевагу хлопчикам. В умовах здійснення політики, яка дозволяє лише одну дитину в сім'ї, жінки намагаються позбутися ще не народженої дитини, якщо лікарі вважають, що буде дівчинка. Нерідкі випадки умертвіння новонароджених дівчаток, хоча закон вельми суворо карає за це[29].

КНР дуже стурбована зростанням чисельності населення і намагається з перемінним успіхом здійснювати строгу політику планування сім'ї.

Метою уряду є одна сім'я - одна дитина, з винятками в сільських районах і для етнічних меншин. Офіційна політика уряду проти примусових абортів і стерилізації, але є і виключення для населення, так місцеві чиновники прагнуть задовольнити цілі демографічної політики. Мета уряду полягає в тому, щоб стабілізувати чисельність населення на початку XXI століття, хоча за деякими нинішніми прогнозами, населення Китаю буде коливатися від 1400 до 1600 млн. чоловік до 2025 року[38].

3.2 Політика контролю над демографічною ситуацією

Сучасна демографічна політика КНР як і раніше спрямована на обмеження народжуваності, однак вжиті заходи стають менш жорсткими: розширюється коло випадків, коли подружжю дозволяється мати другу (третью) дитину без втрати підтримки держави і сплати штрафів. Це обумовлено як виходом Китаю зі стану автаркії і декларуванням пріоритету прав людини, так і досягнутими результатами цієї політики. Держава, як і на минулих етапах проведення демографічної політики, застосовує і адміністративні, і економічні заходи. Як і раніше, держава підтримує сім'ї, які мають одну дитину, і добровільно використовують засоби планування сім'ї (виплата премій, сприяння у вирішенні життєвих проблем). З сімей, що мають двох і більше дітей поза встановленими законом випадків, стягується штраф, розмір якого не повинен бути таким, щоб погіршити матеріальне становище сім'ї. Отримані суми йдуть на потреби здійснення політики планування народжуваності. Для обмеження народжуваності пропагуються засоби запобігання від незапланованої вагітності, включаючи заходи по стерилізації чоловіків і жінок дітородного віку. Передбачені безкоштовні консультування з питань планування сім'ї та операції зі стерилізації[34].

У силу відмінностей у демографічній ситуації по регіонах, важливу роль відіграє надання адміністративним одиницям права на самостійну вироблення деталей демографічної політики. Особливе значення це має для національних районів КНР, що займають близько 2/3 всієї території КНР. Специфіка демографічної політики в національних районах визначається прагненням до подолання їх економічної і суспільної відсталості.

Політика контролю над зростанням населення, зокрема політика «планування сім'ї», викликала ще одне явище в демографії КНР: відбуваються зміни у віковій структурі. Збільшується частка дорослого і працездатного населення. Різке «постаріння» населення очікується в наступні 40 років. В кінці 1996 року в Китаї було близько 130 млн. чоловік у віці 60 років і старше - приблизно 10% від загальної чисельності населення. Згідно з оцінкою ООН, якщо кількість людей у віці 60 років і старше становить понад 10% від загальної чисельності населення, то дана країна є «країною з літнім населенням». Таким чином, Китай входить до числа подібних країн. Протягом наступних 40 років кількість літніх китайців буде збільшуватися щорічно більш ніж на 3%,. До 2025году воно складе понад 300 млн. чоловік, або понад 20% від загальної чисельності населення. В 2035 році частка людей похилого віку підніметься до 27%, тобто кожна четверта людина в країні буде літнім[24; 237].

Разом із збільшенням частки літніх людей в загальній чисельності населення збільшується і коефіцієнт їх утриманського навантаження, що означає і збільшення економічного навантаження. У 1988 році кількість пенсіонерів становило 18 млн. людин (14% від чисельності працюючих), а витрати на пенсії - 18 млрд. юанів. У 2000 році пенсіонерів стало 40 млн., або 17% від чисельності працюючих. Таким чином, витрати на них зросли до 50 млрд. юанів. У промислово розвинених містах старіння населення вже сьогодні є серйозною проблемою. Наприклад, в Шанхаї в кінці 1986 року кількість пенсіонерів перевищувало 1,38 млн., що становило близько 28,3% від працюючих городян. Сума пенсій становила 20% від загального фонду заробітної плати[5; 11].

Держава багато робить, щоб забезпечити спокійну та безбідну старість громадян КНР. Майже у всіх провінціях, автономних районах і містах центрального підпорядкування створено мережу будинків престарілих. Китайська влада, особливо на місцях, прагнуть, піклуючись про пенсіонерів, не ізолювати їх від суспільства. Перш за все вони втягують їх у різні форми суспільно-корисної діяльності. Для них створено ряд підприємств «з полегшеним способом виробництва», також вони беруть участь у підтриманні громадського порядку, вихованні підростаючого покоління, допомагають радою і консультаціями на місцях своєї колишньої роботи[37].

У другій половині XXI століття молоді покоління навіть при всьому бажанні (наявність якого знаходиться під питанням) об'єктивно не зможуть забезпечити адекватну необхідну економічну та іншу допомогу старшим поколінням. Проблема полягає в тому, що на одну молоду людину падає турбота про шести найближчих родичів (батьків і двох парах прабатьків). Це практично неможливо при необхідності робити кар'єру, домагатися підвищення рівня життя, створювати свою сім'ю, виховувати, забезпечувати і давати освіту своїм дітям. Все це вимагає витрат, непорівнянних із затратами на дітей в традиційному суспільстві. Час і можливості доглядати за батьками, бабусями і дідусями і спілкуватися з ними сильно обмежений через значно прискорившийся ритм життя. Ситуація посилюється і стійкою тенденцією до роздільного проживання батьків і одружених дітей, відсутністю братів і сестер, з якими можна було б розділити турботи по догляду за батьками[38].

3.3 Соціальне забезпечення літніх людей

Політика контролю над зростанням населення, зокрема політика «планування сім'ї», викликала ще одне явище в демографії КНР: відбуваються зміни у віковій структурі. Збільшується частка дорослого і працездатного населення. Різке «постаріння» населення очікується в наступні 40 років. В кінці 1996 року в Китаї було близько 130 млн. чоловік у віці 60 років і старше - приблизно 10% від загальної чисельності населення. Згідно з оцінкою ООН, якщо кількість людей у віці 60 років і старше становить понад 10% від загальної чисельності населення, то дана країна є «країною з літнім населенням». Таким чином, Китай входить до числа подібних країн.

Протягом наступних 40 років кількість літніх китайців буде збільшуватися щорічно більш ніж на 3%,. До 2025году воно складе понад 300 млн. чоловік, або понад 20% від загальної чисельності населення. В 2035 році частка людей похилого віку підніметься до 27%, тобто кожна четверта людина в країні буде літньою.

Разом із збільшенням частки літніх людей в загальній чисельності населення збільшується і коефіцієнт їх утриманського навантаження, що означає і збільшення економічного навантаження. У 1988 році кількість пенсіонерів становило 18 млн. людин (14% від чисельності працюючих), а витрати на пенсії - 18 млрд. юанів. У 2000 році пенсіонерів стало 40 млн., або 17% від чисельності працюючих. Таким чином, витрати на них зросли до 50 млрд. юанів. У промислово розвинених містах старіння населення вже сьогодні є серйозною проблемою. Наприклад, в Шанхаї в кінці 1986 року кількість пенсіонерів перевищувало 1,38 млн., що становило близько 28,3% від працюючих городян. Сума пенсій становила 20% від загального фонду заробітної плати [4; 13].

Старіння населення вплине на розподіл і перерозподіл національного доходу, на економічну систему та її розвиток в цілому. У 1984 році китайські пенсіонери в середньому отримували пенсію в сумі 769 юанів щомісяця. Ці витрати в 5 разів більше, ніж витрати на дітей в містах Китаю. Також змінюються пропорції між витрачанням і накопиченням капіталу.

У Китаї в основному традиційна структура сім'ї. На сьогоднішній день лише 4% осіб у віці 60 років і старше живуть окремо. Але зі старінням населення сімейна структура змінитися: збільшиться кількість окремих сімей літніх людей і сімей типу 4:2:1, де 4 - люди похилого віку, 2 - працездатне населення, 1 - неповнолітні. Так політика «одна сім'я - одна дитина»; породила свого роду демографічний капкан. Створилася ситуація, коли максимальне соціальний тягар повинен лягти на покоління, мінімально для цього підготовлене. На «маленьких імператорів», як охрестили китайці егоїстичне плем'я своїх єдиних синів та єдиних дочок, які виросли без братів і сестер, не звикли ні з ким ділитися і ще менше - чим-небудь жертвувати.

Медичне забезпечення населення похилого віку в наступні роки допоможе більш широке створення під контролем відповідних державних структур медичних організацій різних форм власності (обслуговуючих громадян за сімейним принципом, за індивідуальними контрактами систему страхової медицини і на інших умовах), які на відміну від нині існуючих медичних установ зможуть запропонувати населенню більш широкий спектр послуг.

Забезпечення гідного рівня життя старим людям - завдання надзвичайно важке. Через нерозвиненість системи соціального забезпечення гідна старість в Китаї, особливо в сільській місцевості, перш завжди залежала від кількості дітей. В результаті проведеної державної політики і соціально - економічних змін, що відбулися в країні за останні десятиліття, серйозно змінилися і колишні, традиційні уявлення людей про сім'ю, про кількість дітей. Ідея про те, що дитина надасть підтримку батькам у старості, втрачає популярність у молодих поколінь. Це найбільш сильно помітно серед міського населення. Згідно з даними соціологічного опитування жителів Пекіна всіх віків, проведеного в 1995 році співробітниками Відділення вивчення шлюбу і сім'ї Академії Суспільних Наук Китаю, тільки 11,6% пекінців переконані, що діти будуть їм опорою в старості[19; 183].

Дані опитування підтверджують і вже помітні в Китаї зміни, що відбулися в ставленні людей до давньої традиції проживання представників кількох поколінь під одним дахом. Близько 75% опитаних висловили негативне або частково негативне ставлення до сім'ї, де батьки і дорослі діти живуть спільно (при цьому 33 відсотки зазначили, що вони повинні жити не разом, але і недалеко) - Але, незважаючи на це, незмінним залишається ставлення людей до допомоги своїм батькам - 97% позитивно відповіли на це питання. При цьому трохи більше 20% опитаних вважають, що виросли діти повинні це робити тільки тоді, коли батьки самі не можуть піклуватися про себе, а інші підтримують це незалежно від обставин. Хоча в китайського народу почуття відповідальності перед зістарити батьками дуже сильно, але тільки 16% опитаних заявили, що самі будуть потребувати допомоги дітей, коли постаріють; близько 31% хотіли б, щоб про них піклувався чоловік і майже 20 відсотків вибрали життя серед ровесників у будинку престарілих. Ще більше 8% воліли б найняти когось догляду та близько 20% ще не замислювалися над цим питанням.

Розкид відповідей пекінців на подібні питання показує, що населення країни починає вірити у можливість поєднання підтримки в старості як з боку сім'ї, так і з боку суспільства. Але все-таки через існуючих відмінностей у рівні нинішнього соціально-економічного розвитку міста і села, люди і зараз ще по-різному ставляться до політики однодетной сім'ї. Тому, закликаючи людей, особливо сільські родини, до обмеження народжуваності, суспільство має створити умови для необхідного догляду за престарілими громадянами, оскільки до теперішнього часу для більшості сільських літніх людей гарантією підтримки є лише діти. Саме діти надають їм матеріальну допомогу і щоденний догляд. Так як пенсія і допомога суспільства зменшують економічну залежність людей, що досягли похилого віку, від їхніх дітей, то значить, це зменшує і необхідність виховання більшої кількості дітей[31].

Тому можна відзначити, що якщо збільшення в родині утриманського навантаження від осіб похилого віку буде відбуватися в умовах недостатнього розміру пенсій або неповного охоплення населення країни системою пенсійного забезпечення, то це значно ускладнить зміст літніх в родині, що, в свою чергу, може спонукати людей до народження більшого числа дітей.

Серед питань, в різній мірі, але обов'язково виникають перед країнами зі старіючим населенням, присутній і проблема транспортного обслуговування населення. Для Китаю з нетрадиційною для більшості країн світу системою транспорту, в якій головну роль грає такий засіб, як велосипед, це питання набуває особливого значення. Для основної маси населення країни з різних причин, саме, велосипед є основним транспортним засобом в повсякденному житті. Підвищене фізичне навантаження і небезпека даного способу пересування ускладнить в невеликих містах і в сільській місцевості можливості пересування літніх людей з найменшими доходами.

Можливі негативні, навіть на перший погляд здаються незначними наслідки старіння населення, які можуть загострити проблеми в матеріальній сфері, набувають іншого значення, якщо подивитися на це з іншої, нематеріальній точки зору. У країні з низьким соціально-економічним рівнем розвитку та величезною масою незайнятого населення збільшення частки літнього населення ще більше, ніж в інших країнах, підвищує ймовірність конфліктів між поколіннями і в сім'ї, і на виробництві, і в суспільстві. Тому, якщо в Китаї в найближчі десятиліття не буде вжито рішучих заходів по нейтралізації негативних економічних наслідків старіння населення, то ймовірність змін у ставленні до літніх людей з боку молодших поколінь значно зросте. Якщо ж щось подібне в країні станеться, то можна сказати, що це призведе до серйозних соціальних наслідків для суспільства.

В умовах обмеження народжуваності і зростаючого старіння населення надзвичайно важливого значення набуває пенсійне забезпечення громадян, потрібні розробки і впровадження сучасної системи пенсійного забезпечення.

У Китаї частки літніх людей, які отримують пенсії, завжди сильно різнилися між міськими і сільськими жителями. Нинішній стан системи соціального забезпечення літніх не відповідає ситуації, що створилася в результаті старіння населення. Між чисельністю населення літнього віку та існуючої в Китаї системою соціального забезпечення є серйозні суперечності, які негативно впливають не тільки на стан літніх людей в окремо, але й на соціально-економічну ситуацію в суспільстві в цілому. Для літніх людей, що проживають у сільській місцевості, у яких, як правило, немає іншої діяльності, крім роботи на своїй землі, причиною відмови від продовження трудової діяльності може бути тому тільки погіршення здоров'я і допомогу дітей. Для більшості людей похилого віку, що проживають у містах і селищах країни і продовження трудової діяльності яких ускладнено через незадовільний стан здоров'я, неможливості працевлаштування та ін, найбільш вірогідним додатковим джерелом доходу також залишається допомога дітей і родичів[34].

Одним з напрямків даної концепції і повинно бути подальше, недавно почалося, розширення третини промисловості. Якщо в 1990 році на першу індустрію (важка промисловість) припадало 72,1 відсотка зайнятого населення країни, на 2-у (легка промисловість і будівництво) - 15,2%, на 3-ю (сфера послуг, торгівля, транспорт ) - 12,7%, то в 1997 році ці показники вже склали відповідно 49,9%, 23,7 і 26,4 відсотка. Однак подібне збільшення частки зайнятих у третій індустрії в більшій мірі було досягнуто завдяки стрімкому розширенню торгівлі. Можна сказати, що в наступних десятиліттях відбуватиметься підйом саме сфери послуг як джерела нових робочих місць.

Необхідність подальшого розширення малого бізнесу пов'язана ще і з тим, що створення одного робочого місця тут обходиться значно дешевше, ніж на великому підприємстві.

Оскільки в Китаї йде швидкий ріст кількості малих міст, об'єктів транспорту і промисловості, то ще одним великомасштабним джерелом робочих місць буде будівництво. Іншим значним напрямком може бути привілейоване розвиток в країні трудомістких виробництв, тобто таких галузей промисловості, які здатні забезпечити роботою найбільшу кількість людей.

...