Тенденції динаміки демографічних процесів в КНР у другій половині XX ст.

Ще однією проблемою старіння населення, важливою для подальшого економічного розвитку країни, є те, що воно безпосередньо пов'язане зі старінням робочої сили. В умовах Китаю це має серйозні негативні наслідки. В даний час, незважаючи на те, що в різних регіонах країни все більше з'являється підприємств з найсучаснішими технологіями виробництва, в цілому по країні виробництво як і раніше залишається на низькому рівні. Багато підприємств усіх галузей промисловості працюють за старими технологіями, значну частку в них займає ручна праця. Для переведення підприємств на нові технології в масштабі всієї країни потрібні величезні кошти, недолік яких не дозволить провести модернізацію навіть протягом декількох десятиліть[26; 113].

Істотним стримуючим модернізацію чинником є і те, що значна частина працюючих на них кадрів має низький освітній рівень та професійні якості. З іншого боку, в недалекому майбутньому в умовах ринкової економіки наймачі, в разі переходу на сучасні технології, навряд чи погодяться нести додаткові витрати по відповідній перепідготовці своїх працівників тоді, коли будуть існувати вже підготовлені молоді кадри. У цьому випадку скорочення найбільш серйозно загрожує працівникам старших віків як представникам менш освіченої покоління.

В умовах Китаю працевлаштування людини старше середнього віку, який не має професійної кваліфікації (особливо жінок), і так вже не одне десятиліття є досить важким завданням. Тому в даному випадку можна стверджувати, що старіння робочої сили та триваючий науково-технічний прогрес, застосування нових машин і механізмів, нових технологій виробництва, будуть сприяти витісненню працівників старшого віку. Однак, у випадку, коли дані працівники не матимуть навичок роботи з сучасним обладнанням, негативних наслідків масових скорочень в певній мірі можна буде уникнути за умови проведення такої економічної політики з боку держави, яка поєднувала б податкові пільги, можливість оплати вартості перенавчання державою та ін. та яка стимулювала б наймачів до перенавчання новим професіям своїх працівників.

У деяких роботах китайських дослідників іноді одним з можливих наслідків старіння населення в Китаї називається недолік в майбутньому робочої сили. Однак дисертанти вважають, що в Китаї, при існуючому величезному надлишку робочої сили і в умовах недосконалих промислових технологій та обладнання на багатьох підприємствах, немає підстав очікувати таких наслідків. Ще протягом тривалого часу Китаю належить бути країною з величезною, надлишкової чисельністю сільського населення, яке в процесі індустріалізації буде перетікати в інші галузі народного господарства.

На закінчення аналізу впливу старіння на подальший економічний розвиток країни необхідно зазначити наступне: старіння населення загострить проблеми зайнятості населення літнього віку, ускладнить проблеми їх матеріального і соціального забезпечення, особливо, якщо не станеться серйозних змін у питаннях створення та функціонування пенсійних фондів. Особливо загостряться ці проблеми, коли в пенсійний вік почне вступати покоління людей, які є батьками тільки однієї дитини.

Між тим, вирішення питань пенсійних фондів має ще, крім уже названих, соціально-психологічний аспект. Вона полягає в тому, щоб кошти працездатного населення, що утворилися від скорочення витрат на виховання меншої кількості дітей, були спрямовані на пенсійне забезпечення. Природно, що таку переорієнтацію бажано здійснити на основі добровільної згоди працюючого населення. Але ж зменшення розмірів сім'ї не означає того, що все населення буде відкладати кошти на пенсійне забезпечення. Труднощі цього завдання полягає в тому, що ще жодне покоління людей в Китаї не жило в умовах загального пенсійного забезпечення[14].

У зв'язку з пошуком кращих варіантів пенсійного забезпечення населення постає питання і про створення системи недержавних пенсійних фондів, доцільність якої вже доведена багатьма і розвиненими, і країнами, що розвиваються світу. Крім матеріального забезпечення літнього населення пенсійні фонди формують у країні величезні інвестиційні кошти. У західних країнах недержавні пенсійні фонди є найбільшим інвестиційним інститутом. У структурі фондового ринку США за типами інвесторів пенсійні фонди займають 26%, в той час як банки і фінансові корпорації в сумі складають лише 16%. У розвинених країнах інвестиційний горизонт пенсійних фондів становить 40 - 60 років. Інших подібних інвесторів немає. Банки та фінансові корпорації в кращому випадку планують довгострокові інвестиції на 12-15 років. Сьогодні майже 100% населення розвинених країн світу залучено в різні пенсійні системи. І все-таки багато розвинених країн світу, навіть маючи повністю сформовані системи соціального забезпечення населення, в кінці ХХ-го століття відчули загострення питань, пов'язаних з подальшим пенсійним забезпеченням всезростаючої кількості своїх літніх громадян. Деякі країни вже здійснили у цій сфері різні зміни. Так, Німеччина почала реформувати пенсійну систему в 1992 році, Японія - у 1994 році. Більшість європейських країн підняли пенсійний вік до 65 років, а деякі оголосили про збільшення віку, після якого видається повна пенсія. У багатьох країнах були створені урядові програми по забезпеченню пенсіонерів роботою.

Таким чином, у Китаї в даний час ще навіть не існує системи соціального забезпечення, здатної охопити все населення подібно тим, які вже реформуються в інших країнах. Однак, в Китаї вже швидкими темпами розвивається процес старіння населення, значне прискорення якого почалося раніше того моменту, коли соціально-економічна ситуація в країні дозволила б відносно легко впоратися з його негативними наслідками, і тому показники вікової структури населення вже скоро наблизяться до показників розвинутих країн . Виникнення величезній чисельності літніх людей ще більше поглиблює неузгодженість між розвитком економіки та демографічною ситуацією і загострює необхідність вирішення цієї проблеми[31].

3.4 Контроль міграції населення

Останнім часом в демографічній області виникла ще одна складна проблема, яка викликає серйозне занепокоєння. Це величезна маса мігруючого населення. Як вважають в Китаї, її виникнення пов'язане із здійсненням в селі аграрної реформи. Перехід на систему сімейної підрядної відповідальності вивільнив значну кількість селян. Більшість колишніх землеробів влаштувалося на місцеві не селищні підприємства, мережа яких швидко розвивається в сільських районах, частина ж рушила в міста в пошуках роботи на будмайданчиках, промислових підприємствах, в сфері обслуговування. Наплив мігрантів обертається великими клопотами для міської влади: збільшується і без того напружене становище на громадському транспорті, в охороні здоров'я.

Мобільне і тому важко піддається контролю мігруюче населення ускладняє реалізацію демографічної установки «одна сім'я - одна дитина». Обстеження, проведене в ряді міст, показало, що 70% жінок з числа приїжджих «не додержуються державній політиці планування сім'ї», маючи по двоє і більше дітей. Місцева влада вживає заходи, щоб контролювати положення. У ряді провінцій муніципалітети вимагають, щоб перебирати в міста місцеві селяни пред'являли спеціальні «сертифікати планування сім'ї», що засвідчують їх сімейний стан та наявність дітей. Без таких документів їх не приймають на роботу.

Міграція значно ускладнює прискорившийся останнім часом процес урбанізації в КНР. Проведення господарської реформи привело різкому збільшенню числа мігрантів, зміні характеру процесів урбанізації в країні. Якщо за 27 років, з 1949 по 1976 рік, чисельність міського населення зросла на 106 млн. чол, то за десятиліття реформи (1976-1986 рр.) Вона збільшилася на 278 млн., з 163 до 441 млн. чоловік. Останнім часом помітно зростає число міст-мільйонерів і інших крупних міст, в яких проживає переважна більшість мешканців, що характерно для процесу урбанізації в Китаї. Майже 79% городян проживає в містах з населенням більше 500 тис. чоловік, 48% - з населенням понад 1 млн. чоловік. Частка малих та середніх міст з числом жителів 50-100 тис. чоловік невелика [11; 78].

Великі міста все більше стикаються з проблемою надмірної скупченості, нестачі джерел енергії та сировини, транспорту, недоліками системи освіти, питаннями зайнятості забезпечення житлом, загострення екологічної ситуації. Саме тому одним з основних напрямків політики в області урбанізації було жорстке обмеження надмірного зростання великих міст.

Щільність населення в найбільших містах КНР досягає 2,1 тис. осіб на 1 кв. км в Пекіні, 19,9 тис. - в Шанхаї. Населення нерівномірно концентрується і в межах міської території. При загальній площі Пекіна 16 тис. кв. км на 2% його території зосереджено 45% жителів.

Така скупченість населення загострює забезпеченість городян житлом та комунальними послугами. У 1989 році на одного міського жителя припадало 6,6 кв. м житла, на одного сільського жителя - 17,2 кв. м. У великих містах забезпеченість житлом набагато гірше, ніж у малих. Якість житлових приміщень в містах не відповідає сучасним вимогам. Взимку будинки опалюються дуже погано (у Пекіні має центральне опалення 10% житлового фонду). Для обігріву квартир використовуються печі і невеликі котельні, що підсилює забруднення повітряного басейну міст. Вода в містах поганої якості, її недостатньо; більше 150 міст країни гостро страждають від постійної нестачі води, її не вистачає як міському населенню, так і промисловим підприємствам. Розміри споживання води в Пекіні в 1949 році становили 6,5 млн. т., а в 1978 році - 18,9 млн. т.[27;20].

Зростання кількості міських жителів на передній план висуває і проблему міського транспорту, який протягом багатьох років майже не оновлювався; використовуються в основному старі, зношені машини. Навантаження на транспорт величезні - в Пекіні перевозиться в середньому 10 млн. пасажирів в день. Багато міськіх мешканців через жахливу скупченость в громадському транспорті воліють користуватися велосипедом. У Пекіні з 1969 року працює метро.

Слабко контрольовані темпи урбанізації сприяють зростанню злочинності. Питома вага кримінальних правопорушень, скоєних приїжджими в крупні і середні міста КНР, становить уже близько 40%, що викликає у влади закономірну тривогу. Центральні власті прийняли ряд законодавчих актів, які передбачають жорсткі обмеження «подальшого розбухання міст-гігантів», створення навколо них населених пунктів з належною інфраструктурою[3;13].

Висновки

Величезне населення надає усім проблемам в Китаї масштабність, глибину і надзвичайну гостроту. Важко керований темп зросту населення в значній мірі вносить елемент стихійності і в розвиток суспільного виробництва. Зараз стає очевидним, що, не досягнувши стабілізації чисельності населення, неможливо досягти помітних результатів у вирішенні інших соціально-економічних проблем.

Якщо уряд не може ефективно стримувати надмірно швидке зростання населення, не може знизити величезний тиск зростаючого населення на земельні, лісові та водні ресурси, то через кілька десятиліть неминуче погіршується екологія і навколишнє середовище, що, безсумнівно, стає загрозою елементарним умовам існування людини і тривалого соціально -економічному розвитку суспільства.

Зміна заохочувальної політики демовідтворення в першому десятилітті після утворення КНР на обмежувальну, починаючи з 70-х років, яка потім набула тотального і ефективного характеру, була економічно і демографічно вимушеною. До початку 80-х років вона, хоча й не запобігла повністю демографічний вибух, але істотно його ослабила.

В даний час Китай має велику і унікальну у світі систему планування сім'ї, ефективно контролюючу зростання чисельності населення. Економічні перетворення в Китаї, початок яким поклала економічна реформа 1978 р., в поєднанні з активною і ефективною політикою планування сім'ї, політикою в галузі охорони здоров'я, зниження смертності та збільшення тривалості життя змінили репродуктивні установки рішуче у всіх шарах суспільства. Найбільшою мірою це виявилося в середовищі інтелігенції і робітників.

Існуючі і сьогодні в Китаї залишки традиційних уявлень, пов'язаних з бажанням мати більше, ніж одну дитину, пов'язані з недосконалістю або відсутністю пенсійної системи серед сільського населення, із залишками фактичної нерівності чоловіків і жінок і деяких інших причин економічного і морального характеру. Однак у всіх випадках репродуктивні бажання інтелігенції, робітників і селян змінилися у бік зменшення кількості дітей у сім'ях. Істотне відхилення від найбільш численних верств населення[30].

Як показують розрахунки, чисельність населення Китаю буде рости аж до 2050 р. за рахунок свого демографічного потенціалу, незважаючи на обмежувальну демографічну політику і досягне позначки в 1,6 млрд. чоловік, перш ніж ця чисельність почне зменшуватися. Тиск населення на природні ресурси, сільськогосподарські землі та ресурси, екологічне середовище, соціальний та економічний розвиток країни посилився в останні кілька десятиліть через збільшення його розмірів і буде наростати. Тиск населення проявляється в різних формах і аспектах. Зменшуються запаси води в розрахунку на одного жителя, кількість сільськогосподарських угідь, лісів і пасовищ, загострилися і загострюються проблеми працевлаштування та безробіття, проблеми освіти[29].

Штучна деформація вікової структури веде до наростання соціального і етичного негативу, може порушити природні процеси взаємодії різних поколінь. Гальмуються через надмірну чисельность населення процеси технологічної та культурної модернізації Китаю, сповільнюються процеси поліпшення рівня і якості життя населення. Потребують вивчення потоки політичних і адміністративних міграцій в Китаї аж до кінця 70-х років минулого сторіччя. У ще більшою мірою вимагається узагальнення і осмислення міграцій, пов'язаних із проведеною нині економічною реформою.

Аналіз демографічних трансформацій в Китаї і їх осмислення, узагальнення і осмислення гігантського досвіду управління соціально-демографічними процесами за допомогою ідеологічного, адміністративного, економічного та культурологічного впливу є неодмінною умовою вдосконалення соціально-економічної та демографічної політики сучасного Китаю. Разом з тим досвід Китаю в управлінні соціально-демографічними процесами повчальний і цінний для країн, що розвиваються і для країн з перехідною економікою.

Безпрецедентний за масштабами, системної послідовності політичної, ідеологічної і адміністративної волі «китайський феномен» демографічної політики не має аналогів у світовій історії. Тим більше його вивчення має першорядне значення як для Китайської, так і для світової соціальної практики і науки.

Список використаних джерел

демографічний урбанізація народжуваність смертність соціальний

1. Баженова Е.С., Островский А.В. Население Китая. - М.: 2006.-245 с.

2. Баженова Е.С. Население Китая. М. Мысль, 2008. 170 с.

3. Бергер Я.М. Население Китая на рубеже 21 века // Журнал Китаеведение, № 1, 2007. - с. 12-16.

4. Бергер Я.М. Планирование семьи в Китае: итоги и перспективы. // Проблемы Дальнего Востока. 2011. № 1. - с. 11-13.

5. Бергер Я.М. «Социальная поддержка пожилых людей в Китае» //Проблемы Дальнего Востока 2010 № 1-2 С. 9-11.

6. Бичурин Н.Я. Китай в гражданском и нравственном состоянии. М.: Восточный Дом, 2009. 240 с.

7. Бутов В.И. Демография: учебное пособие/под ред. Игнатова В.Г. - М.: «МарТ», Ростов-на-Дону: издательский центр «МарТ», 2009. 270 с.

8. Волков А.Г. Методы и проблемы демографии // Вопросы статистики. - 2009 - № 8. С. 7-9.

9. Громыко Л.Г. Общая теория статистики. - М., 2009.-462 с.

10. Данишевский К. Демографический кризис в России: оптимальные пути преодоления // Отечественные записки : журнал. - 2006. - № 2. С. 9-11.

11. Джан Хэ Лань. Рост численности населения - фактор социального давления в Китае// Социол. исслед. - 2005. - № 1. - с. 75-80.

12. Девянов А., Мартиросян М. Китайский прорыв и урок для России: учебное пособие. - М.: «Москва». 2008.-296 с.

13. Дудченко Г. Китай и Дальний Восток России: к вопросу о демографическом дисбалансе // «Вестник Евразии» № 3 2008. - с. 142-149.

14. Информационный сервер Китая // http://www.chinatoday.com.

15. Каукенов А. Демографическая и миграционная политика КНР // Институт мировой экономики и политики при фонде Первого Президента РК, Центр по изучению Китая при ИМЭП 2006// http://asiainfo.newmail.ru.

16. Косырева И.А. Принципы современного семейного права Китая // www.chinaPro.ru.

17. Овчинников В. Демографический капкан: Сколько ртов в состоянии прокормить Китай?// Рос. газета. - 2005. - 6 июня. - с. 7-8.

18. Овчинников В. Китай: почему опасно родиться девочкой? [Демогр. пол. в Китае]// Рос. газета. - 2005. - 3 фев. - с. 7.

19. Проблемы народонаселения КНР: Пер. с кит. и англ./Сост., ред. и предисл. Баженовой Е.С. и Судоплатова А. П. - М.: Прогресс, 2006. - 312 с.

20. Малевич И.А. Внимание Китай. - Минск: 2005-304 с.

21. Салицкий А.И. Взаимодействие КНР с мировым хозяйством: учебное пособие. - М.: 2011-375 с.

22. Селищев А.С., Селищев Н.А.. Китайская экономика в 21 веке: учебное пособие. - СПб.: «Питер», 2010-322 с.

23. Самбурова Е.Н., Медведева А.А. Китай, М., Мысль, 2011. 281 с.

24. Слука А.Е., Слука Н.А. География населения с основами демографии. М,: Изд- во Моск. Ун-та, 2006. 411 с.

25. Страны и регионы мира. Экономико-политический справочник. М., Прогресс, 2005. 512 с.

26. Цзишен Ли, Казиринова О.В. Экономические реформы в Китае. - М.: 2002-289 с.

27. Яковлев М. Подходы к решению демографической проблемы (в Китае)// Азия и Африка сегодня. - 2004. - № 10. - с. 16-21.

28. http://visitchina.ru/news/politika/7316/.

29. http://chinese.tj/population/demography3.php.

30. http://www.zexy-999.ru/item/items9315795.html.

31. http://www.zexy-999.ru/item/items9315795.html.

32. http://demoscope.ru/weekly/2010/0411/analit05.php.

33. http://ru.worldstat.info/Asia/China/Vital_statistics.

34. http://www.rg.ru/2012/04/11/kitai-anons.html.

35. http://www.ledilid.com/2012/01/%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5-%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%8F-2012/.

36. http://madan.org.il/node/805.

37. http://demoscope.ru/weekly/2011/0459/analit02.php.

38. http://www.ojkum.ru/arc/2007_03/2007_03_05.pdf.

39. http://be5.biz/ekonomika2/002/china.htm.

Размещено на Allbest.ru