Соціальні функції історичної свідомості молоді

У свій час засновник Академії Наук України Володимир Іванович Вернадський, аналізуючи розвиток освіти, підкреслював, що з середини ХІХ століття настав новий період історії школи. На думку видатного вченого, це зумовлено трьома чинниками:

а) швидким зростанням наукового знання та його повсякчасним застосуванням;

б) демократизацією суспільного та державного життя;

в) широким розповсюдженням культури цивілізованого життя.

В. Вернадський жив так само, як ми зараз, у період історичного зламу епох. У ситуації соціальної нестабільності. Він невтомно тлумачив можновладцям, що освічений і культурний народ це -- найнадійніша гарантія бажаного майбутнього суспільства, безпеки і могутності держави. Знання, як результат історичного здобутку людства в усвідомленій індивідом формі є зміст історичної свідомості. Тому отримані під час навчання знання. які творчо використані у практиці, на думку В. Вернадського, стають основою культури особистості та суспільства.

Звичайно, передачі підлягає не весь історично здобутий досвід взагалі, а лише та його частка, що сприяє розвитку соціально позитивної особистості.

Тому під час соціалізації молоді відбувається суб'єктивне скорочення пізнавальних процесів у історичному їх вимірі, якщо йдеться про засвоєння вже здобутих суспільством уявлень про дійсність, а не їх відкриття, тобто когнітивне засвоєння соціально важливого знання. Критерієм, як засвідчив історичний досвід ХХ століття, для визначення соціально пріоритетного знання, що передається молоді від старших поколінь, виступає науковість. Яка сьогодні, на межі століть, передбачає визнання усіх історично наявних світоглядних і методологічних позицій вільними, історично необхідними, теоретично рівноцінними, якщо вони стали засобом вирішення фундаментальної наукової проблеми або засобами її обґрунтування.

У свою чергу, ефективними поняттєво-когнітивними засобами такого переосмислення місця людини в системі нових соціально-економічних відносин виступають, наприклад, різноманітні обґрунтування концепцій майбутнього, що становлять питому частку історичної свідомості.

Не тільки молодь, а й усіх людей майбутній розвиток цивілізації не може не хвилювати. Яким би ми не уявляли майбутній світ, за будь-якого песимістичного прогнозу завжди залишаються сподівання, що людство знайде засоби вирішення своїх проблем. Виключно важливим є те, що наші уявлення майбутнього і очікування є не лише мріями. Як свідчить світовий економічний досвід ХХ століття, наші думки здатні визначати майбутні події.

Зародки футурологічних концепцій можна знайти вже з кінця доби пізнього Середньовіччя у працях Ш. Фур'є, Сен-Сімона, Р. Оуена.

У певні мірі ідеї цих мислителів визначили появу марксизму, який виявив практичну силу «філософії майбутнього» у вигляді виникнення пролетарських держав. Відтоді уявлення про майбутнє, будівництво ідеального суспільного устрою, історичний час і суспільний поступ, починають відігравати особливу роль в соціальній науці. Напротивагу ідеї «комунізму» на основі соціального аналізу створюються обґрунтування альтернативних концепцій.

Саме їх наукові розробки й отримали назву футурології, тобто науки про майбутнє, назву якій дав німецький філософ Флехтхейм у своїй праці «Історія і футурологія».

Масове захоплення футурологією відбулося у 60 -- 70-ті роки ХХ століття, коли розробки соціально філософських концепцій вийшли за межі філософії. Однією з перших організацій, яка запропонувала прикладні футурологічні дослідження був «Римський клуб», створений у 1968 році. Згодом було створено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього», наукові центри при ООН, ЮНЕСКО, університетах, банках і міжнародних концернах тощо.

Так, у 1968 році колишній ректор Гудзонівського інтитуту Г. Кан спільно з А. Вінером опублікував працю «Рік 2000», в якій вперше за головну ознаку майбутнього суспільства було обрано статистичний показник «рівень доходу на душу населення». За цією ознакою проводилася класифікація стадій суспільного поступу на:

передіндустріальну;

перехідну;

індустріальну;

масового споживання;

постіндустріальну [24, 226].

Визначалося, що, окрім зростання доходу, майбутньому суспільству будуть притаманні соціальні мотиви виробництва, зменшення ролі ринку, високий рівень інформованості суспільства, а у загальнолюдському плані -- зменшення відмінностей між народами.

Дещо схожою до наведеної є відома концепція «технотронної ери» З. Бжезинського. На його думку, провідну роль у майбутньому суспільстві будуть відігравати саме США, які першими під впливом науково-технічної революції. Вступили в «технотронну еру», де визначальними чинниками стає освіта, техніка і передусім електроніка.

Згідно з такими поглядами, економічна система «технотронного суспільства» визначається наявністю трьох основних соціально-економічних секторів:

технотронний, в якому зосереджені нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сфера науки;

індустріальний, з традиційними галузями виробництва, робітники яких є добре матеріально забезпеченими;

доіндустріальний, в якому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами.

Визначальними рисами «технотронного суспільства» є переважання сфери послуг, наголошення на розвитку індивідуальних здібностей кожної людини, доступність освіти, підкорення науки моральним цінностям, ліквідація «персоніфікації» економічної влади, тобто втрата власника капіталу позицій в управлінні виробництвом. Управління стає виключно фаховою, а не майновою сферою. Сферу управління буде забезпечувати «еліта технотронного суспільства», тобто вчені та організатори виробництва [22, 176].

Важливе значення, також, має розробка професора Гарвардського університету Д. Белла, який у праці «Настання постіндустріального суспільства» оприлюднив однойменну концепцію. На його думку, перехід до «постіндустріального суспільства» зумовлюється не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. За основу аналізу суспільства Белл обрав схему «осі виробництва і типів використання знань».

При цьому у «постіндутріальному суспільстві» настає панування «меритократії» -- нової еліти, яка складається з обдарованих осіб з усіх соціальних верств і панує на лише у виробництві, а й у політиці [21, 294].

У іншій концепції Д. Тоффлер пов'язує подолання наявних кризових явищ індустріального суспільства з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації. «Суперіндустріальна революція» створить «абсолютно нове суспільство», позбавивши народ від голоду та хвороб, створить можливості для самореалізації кожної людини, започаткує моралізацію усіх сфер суспільного життя. Корінні зміни відбудуться у сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. Наголошується на неминучості «революції влади», тобто зміни в управлінні державами, бо саме влада, на його думку, є рушійною силою соціальних змін.

Багато уваги Тофлер приділяє інформатизації суспільства, провідній ролі інформаційних технологій. Ним наголошується, що знання, інформаційна революція сьогодні загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролюватиме знання, контролюватиме владу [25, 166, 205].

Французький економіст Фураст'є зазначає, що сучасна футурологія опікується саме проблемою відчуження людини, що була найбільш чітко поставлена ще К. Марксом. Він вважає достатньо обґрунтованою думку, що НТР повинна зняти проблему класової боротьби і забезпечити технологічне вирішення наявних соціальних проблем завдячуючи створенню «суспільства споживання» де переважатиме сфера послуг. Ті самі ідеї ми зустрічаємо в загальновідомій концепції «інформаційного суспільства», прихильники якої наголошують на радикальних змінах у суспільстві, що викликані сучасною інформаційною революцією. Усвідомлення цього вимагає передбачати відповідні умови функціонування системи освіти, її змісту й форм, які гарантували б людині здобуття високого професіоналізму й інтелігентності. На практиці це означає підготовку, яка забезпечує ефективну взаємодію індивіда з суспільством, політичними і державними структурами, сім'єю, культурою; виховання впевненості у своїх силах; бажання й готовність реалізувати себе у всіх сферах суспільного буття, передусім у праці.

Література

1.Аналитическая философия: становление и развитие (антология). М., 1998.

2.Боррадори Дж. Американский философ: Беседы с Куайном, Жэвидсоном, Патнэмом, Нозиком, Данто, Рорти, Кейвлом, Мак Интайром, Куном. -- М.,1998.

3.Ващенко Г. Виховний ідеал. -- Полтава,1994.

4.Волгин В.П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII веке. -- М., 1958.

5.Злобіна О.І. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності/НАН України, Ін-т соціології. -- К.,1996.

6.Зязюн І.А, Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. Навчальний посібник. --К.,1997. .

7.Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. -- К.,1997.

8.Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. -- М.: Прогресс, 1980. -- 390 с.

9.Лансон Г. История французской литературы. -- Т.1. -- М., 1896.

10.Лимнатис Н. Манипулирование: сущность, проявление, пути снятия (философский и социально-политический анализ). -- М.: Экономическая демократия, 2000. -- 216 с.

11.Лук'янецъ В.С, Кравченко О.М, Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. -- К., 2000

12.Маркс К. Капітал. Т.1

13.Маркс К, Енгельс Ф. Твори. -- Т.23.

14.Поппер К. Открытое общество и его враги. Т.1. -- М.,1992..

15.Філософія політики. Короткий енциклопедичний словник / Лвт.-упоряд.: В.П. Андрущенко та ін. -- К., 2002.

16.Фромм Э. Иметь или быть? -- М.,1990.

17.Чуйко В.Л. Гносеологічні проблеми аналізу процесу технологічного використання наукового знання // Проблеми філософії.

-- №91. -- К., 1992.

18.Чуйко В.Л. Методологічне значення вирішення предмета та об'єкта наукового дослідження // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. Вип.14. -- К., 2003.

19.Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. -- К.: Центр практичної філософії, 2000.

20.Щудло С. Проблеми соціальної адаптації молоді в перехідному суспільстві//Соціальні виміри суспільства. -- Вип.2. -- К., 1998.

21.Bell D. The Coming Post-industrial Society. -- N.-Y., 1973.

22.Brzezinski Z. Beetween two Ages. America's Role in the Technotronic Era. -- N.-Y.,1970.

23.Fromm E. Der moderne Mensch und siense Zukunft. Eine Sozial -psychologische Untersuchung. -- Frankfurt a. M., 1960.

24.Kahn H. The Next 2000 Years. F Scenario for America and the World. -- N.-Y.,1976.

Размещено на Allbest.ru