Механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість в сучасній Україні (на прикладі мегаполісу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 316. 42+316.48

22.00.07 - соціологія управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість в сучасній Україні (на прикладі мегаполісу)

Чернявська Оксана Володимирівна

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Ніколаєвський Валерій Миколайович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, декан соціологічного факультету

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук Ручка Анатолій Олександрович, Інститут соціології НАН України, завідувач відділом соціології культури і масової комунікації

- кандидат соціологічних наук Звонков Євген Юрійович, Харківська філія Національного інституту стратегічних досліджень, завідувач відділом досліджень проблем політичної безпеки

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра соціології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться " 23 " січня 2002 р. о __ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-11).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий " 22 " грудня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.

Анотації

Чернявська О.В. Механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість в сучасній Україні (на прикладі мегаполісу). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.07 - теорія та історія соціології. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість в сучасній Україні. Ґрунтовно викладено теоретико-методологічні основи дослідження соціальної напруженості. Визначені загальні особливості соціальних змін в пострадянських суспільствах. Відзначено, що соціальна напруженість є однією з характерних особливостей процесів соціальних змін в сучасному українському суспільстві, ступеня соціальної стабільності. Запропоновано визначення і подальший аналіз поняття соціальної напруженості та потенціалу соціальної напруженості.

Розроблено поняття механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, який покликаний сприяти оптимізації процесів регулювання виникнення і розвитку соціальної напруженості та соціальних конфліктів. Запропонована його модель в сучасних умовах в Україні. Докладно аналізуються елементи механізму: соціальна диференціація, соціальна незадоволеність, політична культура, ціннісно-нормативний компонент, соціально-психологічна адаптація.

Демонстрацію моделі механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість проведено на аналізі вивчення соціально-політичної ситуації в сучасному українському мегаполісі. Робота має теоретико-прикладний характер. В ній запропоновані рекомендації щодо поліпшення ефективності соціального управління зниження соціальної напруженості, регулювання вже існуючих соціальних конфліктів та прогнозуванні можливих.

Ключові слова: соціальна напруженість, соціальний конфлікт, потенціал соціальної напруженості, соціальні зміни, механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість.

Чернявская О.В. Механизм влияния социальных изменений на социальную напряженность в современной Украине (на примере мегаполиса). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.07 - социология управления. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы механизма влияния социальных изменений на социальную напряженность в современной Украине. Автор подчеркивает, что современное украинское общество, находящееся в процессе социальной трансформации, характеризуется повышенной конфликтностью. Сегодня как никогда актуальна потребность в управлении социальными конфликтами, в снижении их деструктивного потенциала, поиск не только адекватных методик перевода коллизий в русло социально приемлемых форм, но в нахождении возможностей для эффективной диагностики, прогнозирования и предупреждения нежелательных столкновений в обществе. В качестве диагностического средства в анализе общественных процессов может использоваться феномен "социальной напряженности".

Социальная напряженность рассматривается с позиций социально-философского, социально-психологического, индивидуально-психологического и социологического подходов. Основное внимание было сконцентрировано на последнем из них, в рамках которого был проведен сравнительный анализ западных концепций и подходов (структурно-функционального, конфликтного, теории обмена, теорий коллективного поведения и теорий модернизации), а также рассмотрено состояние разработанности данной проблемы в отечественной и российской социологии.

Отмечается также, что проблема социальных изменений стабильно является объектом исследований социологов последние два столетия. Вместе с тем, происходящие ныне как в Украине, так и во всем мире перемены столь многообразны и многолики, что становится очевидным: созданные ранее теории и концепции социальных изменений не позволяют полностью и всесторонне понять, оценить и объяснить современное общество, происходящее в нем. Анализ социальных изменений, происходящих в постсоветских странах, в том числе и в Украине, позволил выделить ряд их особенностей, среди которых и та, что социальные изменения, непосредственно, существенно повлияли на обострение напряженности в социуме.

Социальная напряженность в данных условиях может рассматриваться и как процесс и как результат (следствие социальных изменений). Автор концентрирует внимание, главным образом, на последнем аспекте. Чаще всего социальная напряженность отождествляется с социальным протестом (установками на протест). Однако в реальной действительности уровень социальной напряженности отражает взаимодействие деструктивных и конструктивных стратегий поведения социальных субъектов.

Социальный интерес в исследовании разных явлений и процессов, в том числе и социальной напряженности, представляют не только формы, проявления, причины, динамика и т.п., а также скрытый потенциал и механизмы его накопления, что позволяет прогнозировать, а главное, - регулировать их. Под потенциалом социальной напряженности понимается совокупность еще не проявившихся, но существующих ресурсов социального субъекта, которые отражаются в его установках и уже используются им в латентной форме в ходе социальных изменений. Формирование его происходит за счет внешних и внутренних ресурсов (стабилизационной способности социальной среды и стабилизационного потенциала социальных субъектов) и включает как конструктивные, так и деструктивные стратегии поведения социальных субъектов.

Следует отметить, что актуализация тех или иных социальных регуляторов потенциала социальной напряженности (обеих групп) в той или иной комбинации создают ряд конкретных механизмов влияния на социальную напряженность. В современных условиях системной трансформации, в постсоветских странах и в Украине, в частности, наиболее действенными из таковых являются: социальная дифференциация, социальная неудовлетворенность, политическая культура, ценностно-нормативные ориентации и социально-психологическая адаптация. Вместе с тем, специфика социальной реальности такова, что социальные процессы и явления, будучи в более широком контексте социальными механизмами, сами выступают (могут выступать) в качестве элементов одного социального механизма.

Механизм влияния социальных изменений на социальную напряженность представляет собой систему, состоящую из совокупности внешних и внутренних регуляторов, сложившихся под воздействием социальных изменений, в условиях социальной трансформации, отражающихся в общественном сознании и стимулирующих формирование, и развитие потенциала социальной напряженности, регулирующих поведение его носителей. В качестве структурных его элементов рассмотрены социальная дифференциация, социальная неудовлетворенность, политическая культура, норы и ценности, социально-психологическая адаптация. Он включает субъектов двух уровней: субъектов-носителей потенциала социальной напряженности и субъектов, регулирующих влияние социальных изменений на нее.

Предложенная модель была применена к анализу социально-политической ситуации в большом городе (мегаполисе), который является своеобразной проекцией происходящего в стране в целом. Были проанализированы: конфликтогенность массового сознания (конфликтный, протестный потенциалы и его носители, социально-психологический потенциал), детерминанты потенциала социальной напряженности, политические ресурсы стабилизационного потенциала субъектов социальной напряженности и ценностно-нормативные ориентации горожан. Полученные в ходе диссертационного исследования данные, предложения, выводы и рекомендации могут быть использованы для анализа социально-политической ситуации в регионе, при принятии управленческих решений, которые способствовали бы оптимизации процессов регулирования возникновения и развития социальной напряженности и социальных конфликтов в регионе и в стране в целом.

Ключевые слова: социальная напряженность, социальный конфликт, потенциал социальной напряженности, социальные изменения, механизм влияния социальных изменений на социальную напряженность.

O.V. Chernyavska. The mechanism of the impact produced by social changes on social tension in contemporary Ukraine (for example of megapolis). - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of candidate of sociological sciences on a speciality 22.00.07 - sociology of management. - Kharkiv National University named after V.N. Karazin. - Kharkiv, 2001.

The dissertation is concerned with research of the mechanism of the impact produced by social changes on social tension in contemporary Ukraine. Convincing theoretical and methodological foundations of social tension have been provided. Common peculiarities of post-Soviet social changes have been identified. It has been specified that social tension is one of the characteristic features of the social changes currently taking place in the contemporary Ukrainian society. The success of the changes has been proved to depend on the state of social tension as one of the main characteristics of the social stability level. The definition of social tension concept and social tension potential as well as their further analysis have been proposed.

The mechanism concept of the impact produced by social changes on social tension has been derived. The mechanism is to encourage optimizing the control of emergence and development of social tension along with of those of social conflicts. The mechanism patterns for current Ukraine have been proposed. The mechanism elements are analyzed in detail. Such social phenomena as social differentiation, social dissatisfaction, political culture, value-norm component, and social-psychological adaptation are considered as the mechanism elements.

The demonstration of the mechanism pattern of the impact produced by social changes on social tension has been conducted on the basis of the analysis of studying the social and political situation in contemporary Ukrainian megapolis. The dissertation is of a theoretic and applied character. It contains some recommendations in terms of increasing efficiency in social control over reducing social tension, adjusting the existing social conflicts, as well as predicting the probable ones.

Keywords: social tention, social conflict, potential of social tension, social changes, mechanism of the impact produced by social changes on social tension.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Зростання конфліктності, напруженості соціальних відносин - загальносвітова тенденція ХХ - поч. ХХI століть. Україна, як і інші країни Східної та Центральної Європи, переживає період радикальних і швидких змін, пов'язаних у першу чергу з трансформацією всіх сфер соціального життя. Становлення нових соціальних реалій в Україні й інших пострадянських країнах, зокрема, відбувається в умовах соціальної напруженості на всіх рівнях соціальної організації і далеко не завжди досягає відкритих, більш розвинутих, раціональних форм соціальних відносин, коли можливе застосування переговорних технологій, ефективне використання наукових методів, розроблених у сучасній соціології конфлікту. Незрілість, неоформленість соціального простору і його суб'єктів, як наслідок соціальних процесів, що відбуваються, також є перешкодою в розвитку конструктивних форм соціальної взаємодії.

Водночас, необхідною умовою для успішного просування України шляхом розвитку незалежної, європейської держави, становлення відкритого, цивілізованого та демократичного суспільства є зберігання соціальної стабільності, соціального порядку.

Соціальна напруженість розглядається як специфічний, дуже чутливий індикатор кризового стану суспільства, що відзеркалює рівень, глибину протиріччя інтересів, цінностей і т.ін. представників різних соціальних груп, прошарків, суспільства в цілому. Але, насамперед, це показник соціальної стабільності, соціального порядку в системі.

У сучасних умовах потреба в урегулюванні соціальних конфліктів, у зниженні їх деструктивного потенціалу більш, ніж наявна. Саме тому ключове значення мають теоретичні й емпіричні дослідження соціальної напруженості як явища, що дозволяє прогнозувати соціальні конфлікти і, в певній мірі, управляти ними, сприяти зниженню конфліктної активності соціальних суб'єктів. Немає сумнівів, що соціальні зміни, які відбуваються нині в Україні є чинником соціальної напруженості. Водночас, на нашу думку, у сучасних умовах дуже важливо розуміти характер і механізм цього зв'язку, а саме механізм впливу (і не тільки негативного) соціальних змін на стан соціальної напруженості, його елементи, чинники.

Таким чином, дослідницькою проблемою виступає протиріччя, яке полягає у потребах суспільства, його інститутів, знання механізму впливу трансформаційних змін на соціальну напруженість і відсутність науково-обґрунтованого уявлення про характер їх взаємодії, без чого неможливо оптимізувати управління трансформаційними процесами з боку держави, громадянського суспільства. Ці знання сприяють збагаченню соціологічної теорії і мають практичне застосування: дають можливість контролювати, корегувати й більш ефективно управляти соціальним процесом у цілому, поступом і напрямком соціальних змін, здійснювати діагностику соціальної напруженості у суспільстві, допоможуть поліпшити існуючі і знайти нові механізми впливу соціальних змін на соціальну напруженість.

Питання соціальної напруженості вивчаються в межах цілого ряду наук і наукових напрямків у соціології, соціальній філософії, психології, соціальній психології та ін.

Так, наприклад, в соціально-філософському підході всі конфліктні явища, у тому числі і соціальна напруженість, як невід'ємний елемент будь-яких конфронтацій і протиборств, розглядаються через порушення і вирішення проблеми соціального протиріччя (Платон, Ф. Бекон, Т. Гоббс, І. Кант, Г. Гегель, К. Маркс, Ф. Ніцше, А. Бергсон, Ж.-П. Сартр та ін.).

У психології мова йде насамперед про психічну напруженість, що розглядається багатьма науковцями різних напрямків та шкіл як психічний стан людини в цілому і як характеристика домінуючого або поточного стану, що відображає ступінь напруги: психоаналітичний напрямок (З. Фрейд, К. Юнг та ін.), гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу, Г. Олпорт та ін.), експериментальна психологія (Е. Вебер, Г. Фехнер, В. Вундт і ін.), гештальтпсихологія (К. Левін і ін.), біхевіоризм (К. Лоренц, Е. Торндайк, Н. Трінберг і ін.), необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл Б. Скінер та ін.); у радянській психології: С.Л. Рубінштейн, В.М. Мясіщєв, Ф.Є. Василюк, Н.І. Наєнко й ін.).

У соціальній психології напруженість розглядається переважно у двох ракурсах: 1) міжособистістна взаємодія в групах ("індивід-індивід", "індивід-група" (У. Джеймс, Ч. Кулі, Г. Хайман, а також Г.М. Андрєєва, А.С. Макаренко і ін.), соціометричний напрямок (Дж. Морено, Е. Дженігс та ін.), інтеракціоністський напрямок (Дж. Мід, Т. Шибутані й ін.), теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч, Л. Ліндсей і ін.), теоретико-ігровий підхід (М. Дойч і ін.), теорія організаційних систем (Р. Бейк, Дж. Мутон, К. Томас та ін.) тощо) і 2) міжгрупова взаємодія ("група-група", "група-соціум": мотиваційний підхід (З. Фрейд, Г. Лебон, У. Мак-Дугал і ін.), ситуативний (Г. Теджфел, У. Бронфенбренер, Д. Кембелл та ін.), когнітивний (Дж. Тернер, Г. Джайлс, П. Джонсон та ін.) і діяльнісний (Л.С. Виготський, А.М. Леонтьєв і ін.).

У соціологічній науці фундамент у дослідженні соціальної напруженості заклали західні соціологи: Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Смелзер (структурно-функціональний підхід); Р. Дарендорф, Л. Козер, К. Боулдінг, Дж. Рекс (конфліктної парадигми); П. Блау, Дж. Хоманс (теорія обміну); М. Леві, Г. Алмонд, Ф. Рігс, У. Ростоу і ін. (теорії модернізації); Д. Белл, А. Тоффлер, А. Турен, А. Этціоні (концепції постіндустріального суспільства) тощо.

Безпосереднє відношення до соціальної напруженості мають окремі положення теорій колективної поведінки (Г. Блумер, Г. Тард, Г. Лебон); концепції соціальних рухів і революцій (П. Сорокін, К. Ледедер, Дж. Бертон, А. Марш, Д. Школьник, А. де Токвіль, К. Маркс, Т. Мюллер, Т. Гур та ін.); політичної культури (М. Алмонд, С. Верба й ін.) та ін.

Зв'язок соціальної напруженості і соціальних змін фіксують класичні концепції, пов'язані з аналізом проблем соціальних змін (О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, П. Сорокіна, П. Штомки, Дж. Александера, Е. Тириняна, З. Баумана, К. Поппера, Р. Нізбета та ін.).

Незважаючи на різноманітність робіт у західній соціології, що аналізують і описують соціальну напруженість та мають наукову цінність для дослідників пострадянського простору, основним їх недоліком є те, що вони не можуть бути стовідсотково застосовані в наших умовах, тому що усі вони, головним чином, написані в умовах стабільних, демократично і соціально розвинутих суспільств, тобто в тих умовах, які ми тільки намагаємося побудувати.

На пострадянському просторі соціальна напруженість як соціальний феномен і проблема стала досліджуватись лише з кінця 80-х років. Серед дослідників України і країн ближнього зарубіжжя з даної проблеми найбільшої уваги заслуговують роботи А.Я. Анцупова, О.М. Бандурки, П.І. Кукункова, Г.В. Осипова, В.О. Рукавішнікова, Є.І. Головахи, Н.В. Паніної, Ю.Є. Растова, А.О. Ручки, І.Е. Бекешкіної, М.Д. Міщенка, В.С. Небоженка, Є.О. Клюєнка, О.А. Даниленко, Є.Ю. Звонкова, Н.М. Лисиці й ін. (теоретико-методологічний напрямок); А.Г. Здравомислова, М.М. Назарова, М.І. Сазонова і ін. (соціально-політична напруженість); Ю.В. Платонова, А.К. Зайцева, А.Я. Клементьєва, Є.І. Суіменка і ін. (напруженість у соціально-економічній сфері); В.Н. Іванова, А.П. Ільхамова, Т.М. Рудницької та ін. (міжнаціональна та конфесійна напруженість); Д.П. Зеркіна, Д.М. Кудрявцева, Л.М. Герасіної та ін. (соціально-правова напруженість); М.М. Саппи, Н.В. Пахомової та ін. (екологічна напруженість); С.С. Соловйова, В.І. Тепечкіна, І.А. Храбана, С.В. Яніна та ін. (соціальна напруженість в армії); Н.В. Паніної, Є.І. Головахи, Л.А. Гордона, Л.В. Король, В.М. Ніколаєвського, М.Я. Шабанової й ін. (соціальне самопочуття та проблеми адаптації населення до нових умов життєдіяльності).

Незважаючи на досить великий інтерес до соціальної напруженості у вітчизняній соціології останнім часом, її дослідження на всьому пострадянському просторі знаходиться ще в початковій стадії. В Україні, зокрема, останнім часом захищена тільки одна кандидатська дисертація з соціології, присвячена соціальній напруженості (Є.О.Клюєнко "Діагностика соціальної напруженості" (Інститут соціології Національної Академії наук України, м. Київ, 1998 р.).

Теоретичною підставою дисертаційного дослідження стали також роботи Т.І. Заславської, Л.Я. Косалс, В.Є. Пилипенко, Р.В. Ривкіної й ін. авторів, у яких розкривається сутність і принципи функціонування соціальних механізмів.

Як окремий напрямок можна виділити дослідження, присвячені соціальній трансформації, змінам у соціальній структурі і пов'язаним із ними соціальній диференціації і поляризації соціальних груп: Т.І. Заславська, О.Д. Куценко, С.О. Макєєв, О.О. Якуба й ін.

Віддаючи належне і високо оцінюючи наукове і практичне значення досліджень закордонних і вітчизняних учених, варто підкреслити, що темі, яка розробляється в дисертаційній роботі, у вітчизняній науці приділяється поки недостатня увага. Огляд літератури дає підстави констатувати, що до найбільш розроблених питань з соціальної напруженості можна віднести: вивчення її структури, ознак, впливу окремих чинників (головним чином, політичної культури, депривації); дослідження і вимір соціального самопочуття і соціальних настроїв; аналіз форм протесту і протестної поведінки населення. Маловивченими залишаються питання, пов'язані з дослідженням і аналізом впливу соціальних змін на конфліктогенність масової свідомості, механізми і чинники цього впливу; форми прояву соціальної напруженості (не тільки негативні) і закономірності її динаміки, її механізм; носії і суб'єкти даного соціального феномена; вимір соціальної напруженості; вплив засобів масової інформації (ЗМІ) і політичної інформації, процесів глобалізації, міжнародної ситуації на соціальну напруженість і ін.

Таким чином, має місце гостра необхідність у дослідженні соціальної напруженості і механізмів впливу соціальних змін на неї. Актуальність даної проблеми для суспільства, його соціальної стабільності, теперішнього і майбутнього функціонування і розвитку, а також рівень її розробленості в соціології - визначили вибір теми дисертації, її ціль, задачі та логіку дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи безпосередньо пов'язана з науковими темами кафедри прикладної соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: "Соціальна поведінка людей при переході від тоталітарного до демократичного суспільства" (№ 3-10-96), "Соціологічний аналіз політичної культури індустріального мегаполісу" (№ 3-10-98) і "Якість життя в загальнонаціональному і регіональному вимірах" (№ 3-10-2000).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення регіональних чинників та елементів соціального механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість в індустріальному мегаполісі в умовах суспільства, що трансформується, і розробка на цій основі системи практичних рекомендацій (для органів держадміністрації, міського самоврядування, засобів масової інформації і т.п.) з оптимізації процесів регулювання виникнення й розвитку соціальної напруженості і соціальних конфліктів.

Для реалізації поставленої мети були визначені наступні задачі:

- розглянути основні теоретико-методологічні підходи до аналізу соціальної напруженості (соціально-філософський, соціально-психологічний, індивідуально-психологічний і соціологічний): виявити їхні особливості в її визначенні й аналізі, а також роль у вивченні соціальної напруженості взаємодії соціології з іншими науками;

- провести порівняльний аналіз основних соціологічних концепцій соціальної напруженості західних і вітчизняних соціологів; виявити основні тенденції і теоретико-методологічні особливості дослідження соціальної напруженості в Україні в контексті соціальних змін, що відбуваються;

- уточнити понятійний апарат, що дозволить визначити характер і типи впливу соціальних змін на соціальну напруженість;

- виявити механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість, його основні складові елементи і чинники;

- на основі емпіричного дослідження розглянути динаміку потенціалу соціальної напруженості, проаналізувати конфліктно-протестний і соціально-психологічний потенціали в мегаполісі;

- виявити основних носіїв потенціалу соціальної напруженості в регіоні, його соціальну базу;

- визначити детермінанти соціальної напруженості в регіоні;

- проаналізувати співвідношення впливу соціально-психологічних, соціальних і політичних ресурсів на стабілізаційний потенціалі соціальних суб'єктів у регіоні;

- виявити зміни в масовій свідомості і поведінці різних соціальних груп в умовах переходу від тоталітарного стану до демократичного;

- розробити рекомендації з оптимізації процесу регулювання соціальної напруженості в досліджуваному регіоні.

Об'єктом дослідження виступає доросле населення (старше 18 років) українського мегаполіса (на прикладі м. Харкова).

Предметом дослідження - механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість в умовах суспільства, що трансформується.

Теоретико-методологічні засади й емпірична база дослідження. Вивчення соціальної напруженості й елементів механізму впливу на неї соціальних змін в межах соціологічної концепції визначалося базовими положеннями конфліктної парадигми, що викладені в концепціях "позитивно-функціонального конфлікту" Л. Козера, "конфліктної моделі суспільства" Р. Дарендорфа, "загальної теорії конфлікту" К. Боулдінга, "теорії соціальної конфліктності" Дж. Рекса і ін. Методологічною основою виступають також ідеї структурно-функціонального підходу та загальні положення системного аналізу.

Емпіричну базу дослідження складають матеріали дослідницького проекту "Соціально-політична і комунікативна ситуація в м. Харкові" (керівник кандидат філософських наук, професор В.М. Ніколаєвський), проведеного кафедрою прикладної соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна при особистій участі автора в 1998-1999 рр. Проект містить у собі два масових опитування громадської думки дорослих харків'ян (лютий - березень 1998 р., n = 937 і лютий - березень 1999 р., n = 945; вибірка випадкова, багатоступенева, районована, із добором респондентів у домогосподарствах за методом Кіша, похибка вибірки складає три відсотки).

Методи дослідження. Основним методом одержання емпіричної інформації було обрано інтерв'ю. Додатково використовувалися аналіз статистичної інформації, вторинний аналіз результатів досліджень за темою дисертації, проведених Східноукраїнським Фондом соціальних досліджень та соціологічним факультетом Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, контент-аналіз місцевих газет ("Время", "Вечірній Харків", "Городская газета", "Событие") за жовтень 1997 р. - квітень 1998 р., жовтень 1998 р. - квітень 1999 р.). Для аналізу емпіричної інформації застосовувалися факторний, типологічний, кореляційний аналіз тощо.

В дисертаційній роботі сформульовані наступні гіпотези дослідження:

- у сучасних умовах системної трансформації в пострадянських суспільствах основним джерелом соціальної напруженості виступає соціальне протиріччя між інституціональними змінами і змінами в культурі (в загальному розумінні), що особливо гостро виявляється в неузгодженості між розвитком політико-економічної і соціально-психологічної сфер, між стабілізаційною спроможністю соціального середовища і стабілізаційним потенціалом соціальних суб'єктів;

- в нестабільних суспільствах вирішальну роль у збереженні соціального порядку відіграє "стабілізаційний потенціал соціальних суб'єктів", а не "стабілізаційна спроможність соціального середовища";

- головну роль у "стабілізаційному потенціалі соціальних суб'єктів" в Україні грає соціально-психологічний ресурс.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні розроблено комплексний соціологічний підхід до соціальної напруженості, який полягає в тому, що цей соціальний феномен є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх складових, конструктивних і деструктивних стратегій поведінки соціальних суб'єктів, з'ясовано структуру механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, а саме:

- вперше визначено і проаналізовано механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість, котрий являє собою сукупність зовнішніх і внутрішніх регуляторів, які склалися під впливом соціальних змін, в умовах соціальної трансформації, та відбиваються в суспільній свідомості, регулюють поведінку соціальних суб'єктів; запропонована модель механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, серед основних елементів якої розглядаються: соціальна диференціація, соціальна незадоволеність, політична культура, ціннісно-нормативні орієнтації та соціально-психологічна адаптація населення;

- вперше соціальну напруженість розглянуто як складне соціальне явище, яке втілює в собі як стабілізаційні, так і руйнівні механізми; дана нова трактовка поняття "потенціал соціальної напруженості", який визначається як сукупність існуючих, але ще не виявлених ресурсів соціального суб'єкта, що відзеркалюються в його установках і вже використовуються ним у латентній формі в перебігу соціальних змін;

- на основі аналізу соціальної напруженості з погляду різних підходів (соціологічного, соціально-філософського, соціально-психологічного і індивідуально-психологічного), узагальнення досвіду її вивчення як зарубіжних, так і вітчизняних соціологів дістало подальший розвиток вивчення соціальної напруженості в українському суспільстві в умовах соціальної трансформації;

- запропоновано інтерпретацію і аналіз поняття: соціальна напруженість, під якою автор розуміє особливий стан соціальної системи (групи, спільноти, суспільства), що знаходиться в процесі соціальних змін. Цей стан є наслідком виникнення і розвитку соціальних протиріч та стійкого почуття соціальної незадоволеності, що відбиваються на стані суспільної свідомості і поведінці соціальних суб'єктів;

- удосконалено класифікацію чинників соціальної напруженості; вони об'єднані в дві базові групи: "стабілізаційну спроможність соціального середовища" і "стабілізаційний потенціал соціальних суб'єктів", розглянуто іхні характеристики;

- встановлено залежність стабілізаційного потенціалу соціальних суб'єктів у регіоні від їх соціальних, соціально-психологічних і політичних ресурсів, визначено співідношення їх впливу; розглянуто динаміку соціальної напруженості в регіоні.

Практичне значення одержаних результатів. Розкриті в дисертації положення і сформульовані висновки вносять внесок в теоретичне та практичне вивчення соціальної напруженості, механізмів впливу соціальних змін на неї. Теоретичне значення одержаних результатів полягає у розробці соціологічної концепції соціальної напруженості, визначенні механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість в умовах суспільної трансформації, а також у можливості використання результатів дисертаційного роботи автора для подальшого дослідження проблеми.

Матеріали дисертаційного дослідження використано в навчальному процесі (в курсах "Конфліктологія", "Соціологія девіантної поведінки"). Вони також можуть бути використані при розробці інших програм і курсів, пов'язаних із проблемами соціальних конфліктів і соціальної напруженості ("Основи конфліктології", "Соціологія", "Соціальне управління" та ін.).

Отримані підчас дисертації дані, пропозиції, висновки і рекомендації можуть бути використані в соціальній практиці для аналізу соціально-політичної ситуації в регіоні; при прийнятті управлінських рішень, спрямованих на зниження соціальної напруженості; для регулювання і прогнозування можливих соціальних конфліктів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені автором і обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції "Харківські соціологічні читання" (м. Харків, 1997 р., 1998 р., 1999 р., 2000 р.); Міжнародній літній школі молодих дослідників і викладачів соціальних дисциплін "Суспільство в перехідний період: становлення громадянського суспільства" (м. Ялта, 1999 р.); Міжнародній зимовій школі соціологів (Winter School in Sociology) "Методи викладання в соціальних науках" у межах CEP (Civic Education Project) (м. Харків, 2000 р.); регіональній науковій конференції, організованій обласною держадміністрацією "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених м. Харкова" (м. Харків, 2000 р.); Школі молодих соціологів Українського Інституту соціальних досліджень (м. Київ, 2001 р.); теоретичних семінарах соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна; у межах навчальних курсів "Конфліктологія", "Соціологія девіантної поведінки", прочитаних у 1999-2001 рр. студентам соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні ідеї й результати, отримані в ході дисертаційного дослідження відображені в семи статтях, які надруковано у виданнях, що входять до списку спеціалізованих видань з соціології, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаціїї 238 с., обсяг основної частини - 174 с., списку використаних джерел (256 найменувань) - 20 с., додатки А та Б займають 41 с., зміст роботи проілюстрований 21 таблицею, 5 рисунками.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, викладаються мета, задачі, об'єкт, предмет, гіпотези дисертаційної роботи, визначається теоретико-методологічна основа та методи дослідження, здійснюється характеристика наукової новизни, теоретичне та практичне значення результатів дисертаційної роботи, наводяться дані про форми їхньої апробації.

Перший розділ дисертації "Теоретико-методологічні підходи до аналізу соціальної напруженості" присвячений визначенню теоретико-методологічних підходів до соціологічного аналізу сутності соціальної напруженості, розгляду соціологічних парадигм на перетині яких розробляється авторська концепція цього соціального феномену.

Соціальна напруженість аналізується з точки зору різних підходів і рівнів аналізу (соціологічного, соціально-філософського, соціально-психологічного, індивідуально-психологічного), що дозволило автору більш глибоко та всебічно розглянути цей складний соціальний феномен, більш чітко визначити авторське розуміння даного явища. Головну увагу сконцентровано на соціологічному рівні її аналізу, специфіка якого розкривається через порівняльний аналіз основних соціологічних підходів і концепцій як західних, так і вітчизняних та російських дослідників. У розділі обґрунтовано необхідність розгляду саме цих підходів аналізу соціальної напруженості, відзначено їхні особливості й основні напрямки та концепції в їх межах, які мають відношення до неї. Зазначається, що наведені рівні аналізу вносять вагомий внесок у вивчення соціальної напруженості, а використання деяких їх наробок збільшить ефективність соціологічних досліджень, зокрема, в сфері соціального управління конфліктними процесами і явищами.

Відзначається, що в соціологічній теорії соціальна напруженість завжди розглядається в контексті проблем соціальних конфліктів і соціальних змін, загалом постійно знаходиться в полі зору, хоча й у різній мірі, визначних представників соціології ХIХ-ХХ ст. Найбільш вагомий внесок у дослідження соціальної напруженості внесли два теоретичних напрямки: структурний функціоналізм (О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Смелзер та ін.) і конфліктна парадигма (Р. Дарендорф, Л. Козер, К. Боулдінг, Дж. Рекс й ін.), а також і ряд інших теорій, наприклад, теорія обміну (П. Блау, Дж. Хоманс), теорії колективної дії (Г. Лебон, Г. Тард, Г. Блумер Т. Боттомер, А. Марш, Д. Школьник та ін.), теорії модернізації (М. Леві, Г. Алмонд, Ф. Рігс, У. Ростоу, Д. Белл, Г. Кан, А. Тоффлер, А. Турен, А. Етціоні й ін.) тощо.

Критичний аналіз західних теорій і напрямків у межах соціологічного підходу, що мають безпосереднє відношення до соціальної напруженості, показав різнобічне розуміння її місця і ролі в соціумі: прибічники структурно-функціональної моделі суспільства розглядають соціальну напруженість як "соціальну патологію", "хворобу суспільства", що має виключно деструктивний характер; представники конфліктної парадигми вважають цілком природним існування дисбалансу, напруженості, протистояння інтересів у соціальних відносинах; як і соціальний конфлікт, соціальна напруженість, в їхньому розумінні, - всеохоплююче і універсальне явище, яке своєрідно сприяє підтриманню рівноваги соціальних систем; в теоріях обміну панує думка, що для суспільних відносин в рівній мірі характерні "природня гармонія інтересів" і "природня конфліктність", баланс і дисбаланс, стабільність і напруженість і т.п.; у представників теорій колективної дії соціальна напруженість асоціюється із соціальними протестами, безладдям та іншими подібними формами колективної поведінки, які є небезпекою для соціальної стабільності і порядку; в теоріях перехідних суспільств напруженість, кризи та їх загострення вважаються показниками "перехідності" суспільства і т.ін.

Зазначається, що усі наведені концепції корисні і, безумовно, становлять науковий інтерес, але в той же час мають певні суттєві недоліки, зокрема, увага фокусується лише на якомусь одному аспекті проблеми; добре розроблений науковий апарат і багаторічні традиції дослідження соціальної напруженості західних соціологів у стабільних або доіндустріальних суспільствах не в змозі адекватно оцінити, пояснити сучасні процеси системної трансформації, які відбуваються в пострадянських країнах, прогнозувати майбутні та ін. Підкреслюється, що реальність українського суспільства дозволяє досліджувати соціальну напруженість, використовуючи окремі елементи цих теорій.

Аналіз робіт вітчизняних і російських авторів з даної проблеми, здійснений у цьому розділі, показав, що вивчення соціальної напруженості в нашому суспільстві знаходиться в стадії активного пошуку і розвитку. Підкреслюється також, що сучасні вітчизняні і російські дослідження цього соціального феномену характеризуються мозаїчністю, фрагментарністю, наявністю різного роду теоретико-методологічних перепон. Водночас, накопичено великий емпіричний матеріал, чітко сформувалася "галузева" спрямованість досліджень, зроблені перші наробки в створенні загального, інтегруючого показника соціальної напруженості і т.п., тобто створено обгрунтовану наукову базу для більш глибоких теоретико-аналітичних наробок з даної соціальної проблеми. В дисертації зазначається, що застосування теоретичних і методологічних наробок, які інтегрують як зарубіжний, так і вітчизняний досвід у вивченні соціальної напруженості, відкриває можливості підвищити ефективність соціального управління конфліктними процесами в посттоталітарних суспільствах в цілому.

У другому розділі - "Соціальна напруженість в умовах суспільства, що трансформується" - аналізується соціальна напруженість в сучасних посттоталітарних суспільствах та процеси соціальних змін, які їх детермінують, їхні особливості.

У розділі зазначено, що сучасне суспільство переживає перманентний і нескінченний процес змін, які у самому загальному плані можна розглядати і як будь-які перетворення соціального об'єкта, що спостерігається, і як його перехід з одного стану в інший. Показано, що вони стабільно є об'єктом досліджень соціологів останні два сторіччя. Водночас, зміни, які відбуваються нині як в Україні, так і у всьому світі, демонструють неспроможність в межах існуючих концепцій соціальних змін, вирішити актуальні суспільні проблеми. Відповідно до думки багатьох дослідників, вивчення сучасного пострадянського суспільства в категоріях суспільства, що трансформується, є найбільш адекватним сучасному стану суспільного ладу цих країн. У розділі визначено ряд основних особливостей, характерних для процесу трансформації в пострадянських країнах і, зокрема, в Україні, що багато в чому пояснюють причини негативного протікання і труднощів у розвитку і становленні нових соціальних відносин, обумовлюють характер і зміст впливу цих змін на соціальну напруженість.

Соціальна напруженість - це і результат (наслідок) впливу соціальних змін, і соціальне явище, яке само детермінує нові зміни. Зазначається, що до завдання нашого дослідження входить розгляд її, насамперед, як результата впливу соціальних змін. Сучасне розуміння соціальної напруженості пов'язує її скоріше з деструкцією, небезпекою, ніж із мобілізацією і конструктивними процесами. Однак, у реальному житті рівень соціальної напруженості визначає характер взаємодії як тих, так і інших.

Складність вивчення соціальної напруженості в сучасних умовах пов'язана також і з тим, що немає однозначного її розуміння. Проведений теоретичний аналіз дозволив уточнити категоріальний апарат дослідження. Було запропоновано визначення соціальної напруженості, як особливого стану соціальної системи (групи, спільноти, суспільства), що знаходиться в процесі соціальних змін, в основі якого лежить стійке почуття соціальної незадоволеності, як наслідок виникнення і розвитку соціальних протиріч, що відбиваються на стані суспільної свідомості і поведінки соціальних суб'єктів. Був відзначений також зв'язок і співвідношення категорії "соціальна напруженість" з близькими їй поняттями: "соціальний конфлікт", "конфліктна напруженість", "соціальний протест", "конфліктний потенціал", "протестний потенціал". Окремо приділяється увага аналізу соціально-психологічного потенціалу соціальної напруженості, який характеризує тільки емоційний її бік, розглянуто механізми його формування і розвитку.

Зазначається, що соціальний інтерес у дослідженні різних проблем, в т.ч. і соціальної напруженості, представляють не тільки форми, прояви, причини, динаміку і т.п. явища або процесу, а також прихований потенціал і механізми його накопичення, що дозволяє прогнозувати, а головне, регулювати їх. Пропонується інтерпретація і аналіз поняття "потенціал соціальної напруженості", під яким розуміється сукупність ресурсів (як конструктивно, так і деструктивно спрямованих) соціального суб'єкта, які ще не виявилися, але існують, відбиваються в його установках і вже використовуються ним у латентній формі в перебігу соціальних змін. Визначаються структурні компоненти потенціалу соціальної напруженості: соціально-психологічний і конфліктний потенціал, до останнього також входить протестний потенціал.

У розділі підкреслюється, що соціальна напруженість детермінується великою кількістю чинників, виділяється ряд підстав для їхньої класифікації. Зазначається, що більш доцільно, на погляд автора, об'єднати їх в дві основні (базові) групи: "стабілізаційну спроможність соціального середовища" і "стабілізаційний потенціал соціальних суб'єктів". Під впливом цих двох груп чинників відбувається формування потенціалу соціальної напруженості. Розкривається їх (двох базових груп-чинників) зміст, структура, взаємозв'язок, який описує зміст поняття "потенціал соціальної напруженості", механізм його формування.

Перша група - це агенти соціальних відносин і об'єктивні умови, що склалися під впливом соціальних змін (зміни соціальних інститутів, соціальних груп, спільнот, соціальних норм, цінностей, соціальних відношень тощо, а також явища і процеси, що їх супроводжують). Ці зовнішні ресурси-регулятори забезпечують і формують умови життєдіяльності групи, спільноти, суспільства. Другу групу складають, насамперед, індивідуально-особистісні, соціально-психологічні ресурси (явища і процеси, що характеризують відношення до життя різних прошарків населення і спроможність, вміння жити в нових соціальних умовах), а також соціальні і політичні ресурси. У своїй сукупності вони детермінують різноманітні види і характер активності груп. Зазначається, що баланс між цими групами чинників саме і визначає ступінь стабільності в суспільстві.

У сучасних умовах в Україні, на думку автора, склалося й існує нерівномірне співвідношення цих двох груп чинників-регуляторів. Головну роль у підтримці соціальної стабільності і порядку належить сьогодні "стабілізаційному потенціалу суб'єктів", а цього недостатньо для успішного проведення реформ. Тому цілком закономірно те, що існуючу в нашому соціумі ситуацію не можна назвати стабільною, прогнозованою і цілком безпечною. соціальний напруженість конфлікт мегаполіс

Третій розділ - "Структура механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість" - присвячений аналізу механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, його структурним елементам. Обґрунтовується необхідність оптимальності даного механізму в сучасних умовах розвитку українського суспільства.

Останнім часом у соціології, стали досить часто звертатися до поняття "соціального механізму". Зазначається, що інтерес до вивчення соціальних механізмів, у тому числі і до соціального механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, серед дослідників обумовлений у першу чергу тим, що їхнє вивчення й аналіз дозволяють виявити причини негативного перебігу і труднощів у розвитку того або іншого суспільного процесу. Водночас підкреслюється, що наукових праць, спеціально присвячених дослідженню безпосередньо механізму (механізмам) впливу соціальних змін на соціальну напруженість у вітчизняній соціології ще не було, хоча і соціальним змінам, і соціальній напруженості (окремим їх аспектам), особливо останнім часом, приділяється досить велика увага.

Відзначено, що при розгляді соціальних механізмів дослідники, як правило, підходять до різноманітних процесів як результату (наслідку) функціонування системи, головним чином тому, що це дає можливість аналізувати взаємні складові цієї системи, як елементи даного механізму. Наведені загальноприйняті в соціології визначення цього поняття.

У роботі вперше введено дефініцію механізма впливу соціальних змін на соціальну напруженість, під яким ми розуміємо систему зовнішніх і внутрішніх регуляторів, які склалися під впливом соціальних змін, в умовах соціальної трансформації, що відзеркалюються в суспільній свідомості і стимулюють формування та розвиток потенціалу соціальної напруженості, регулюють поведінку носіїв цього потенціалу (окремих індивідів, соціальніх груп, спільнот). Особливістю даного механізму є те, що він містить у собі два складних, ще не досить досліджених, особливо в сучасній Україні, соціальних феномена й акцентує увагу саме на впливі одного з них на інший.

Зазначається, що актуалізація тих або інших соціальних регуляторів потенціалу соціальної напруженості, в тій або іншій комбінації створюють ряд конкретних механізмів впливу на соціальну напруженість. У сучасних умовах системної трансформації, у пострадянських країнах і в Україні, зокрема, на погляд автора, найбільше діючими є: соціальна диференціація, соціальна незадоволеність, політична культура, ціннісно-нормативні орієнтації і соціально-психологічна адаптація. Всі зазначені соціальні явища докладно розглядаються як структурні елементи загального механізма.

Підкреслюється наступне: специфіка соціальної реальності така, що соціальні процеси і явища, які самі у більш ширшому контексті є соціальними механізмами, виступають (можуть виступати) елементами одного соціального механізму.

Розглянутий соціальний механізм включає суб'єктів двох рівнів: суб'єктів-носіїв потенціалу соціальної напруженості (окремі індивіди, соціальні групи, спільноти) і суб'єктів, що регулюють вплив соціальних змін на соціальну напруженість (соціальні інститути). Висловлюється думка, що їх формування і діяльність залежать від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників-процесів, зокрема, від перерахованих вище елементів механізму. У цілому, поведінка індивідів, груп, їх взаємодія один з одним, із державою з приводу всього спектра соціальних відносин, що відзеркалює розташування політичних сил і економічних інтересів, у сучасних умовах в Україні, являє собою систему, яка регулюється соціальними інститутами, соціально-економічним станом і суспільною свідомістю.

В четвертому розділі - "Стан соціальної напруженості в сучасному мегаполісі в Україні (на прикладі вивчення соціально-політичної ситуації в м. Харкові)" - представлено розроблену модель механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість на прикладі аналізу соціально-політичної ситуації в м. Харкові. Увага зосереджена на аналізі динаміки потенціалу соціальної напруженості, його носіях, детермінантах соціальної напруженості в сучасному мегаполісі, політичних ресурсах стабілізаційного потенціалу суб'єктів, а також ціннісно-нормативних орієнтаціях харків'ян.

Аналіз потенціалу соціальної напруженості серед населення великого міста здійснювався на підставі застосування таких емпіричних показників: ставлення до соціального протесту в цілому і до різних його форм, готовність до участі в різних формах протесту, оцінка його ефективності, мотивація участі в акціях протесту, соціальні настрої, задоволеність життям в цілому, соціальне "терпіння", рівень соціальної активності.

Установлено, що пріоритет легітимних форм протесту стабільно зберігається. Але більшість харків'ян критично ставляться до протесту, вважаючи, що: "наш народ звик терпіти", "люди не вірять, що така боротьба дає позитивні результати", "кожний розраховує тільки на себе" і "у нас немає лідерів і організацій, яким би люди довіряли". Серед населення чітко спостерігається розмежування на тих, хто підтримує "легітимні і нелегітимні", "екстремістські, силові" і тільки "легітимні" форми протесту. Аналіз мотивів, які могли б спонукати громадян до участі в акціях протесту, свідчить, що мотиви "економічного" змісту ("втрата засобів до існування" і "різке зниження рівня життя моєї сім'ї") переважають, а "демократичні" і "політичні" мотиви займають останні місця. Контент-аналіз харківських газет підтвердив ці висновки. Аналіз емоційної напруженості виявив її зростання напередодні попередніх виборів до Верховної Ради України. Так, політичну ситуацію як "напружену" оцінювало 44 % городян напередодні виборів і 39,6 % - через рік. За даними дослідження, поступово збільшується кількість оптимістів, упевнених і спокійних, зменшується страх і відчай. Однак, серед населення вже тривалий час переважає стан тривоги. Відмічено, що чим вища активність людей в ставленні до життя, тим вище рівень задоволеності життям, оптимістичніші соціальні настрої. Незважаючи на всі негаразди, число "терплячих" у суспільстві збільшується.