Інституціоналізація профілактики наркотизму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет внутрішніх справ

УДК 316.334

Спеціальність: 22.00.03 - Соціальні структури та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Інституціоналізація профілактики наркотизму в Україні

Бєлоусов Юрій Леонідович

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті внутрішніх справ МВС України, м. Харків

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Соболєв Василь Олександрович, Національний університет внутрішніх справ, начальник науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС України, м. Харків.

Офіційні опоненти:

- доктор соціологічних наук, професор Лисиця Надія Михайлівна, Харківський державний економічний університет, професор кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, м. Харків.

- кандидат філософських наук, доцент Поступний Олександр Миколайович, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", завідувач кафедри соціології та політології, м. Харків.

Провідна установа: Інститут соціології Національної академії наук України, відділ соціології культури та масової комунікації, м. Київ.

Захист відбудеться "24" травня 2003р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий "22" квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

Анотації

Белоусов Ю.Л. Институционализация профилактики наркотизма в Украине. (расширить до 1 стр.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03 - социальные структуры и социальные отношения. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена раскрытию институциональных черт профилактики наркотизма в Украине, выявлению барьеров, препятствующих ее институционализации, а также разработке рекомендаций по их устранению.

Для теоретического и методологического изучения профилактики наркотизма была выбрана структурно-функциональная парадигма. Это позволило рассмотреть профилактику наркотизма в качестве социального института, который выполняет в обществе определенные функции, а также проанализировать процесс его становления и развития.

В работе приводится детальный анализ различных теоретических подходов к определению понятий "социальный институт" и "институционализация". Автор приходит к выводу, что в социологической науке отсутствует общепринятое толкование данных терминов. Так, социальные институты рассматриваются как совокупность элементов разного уровня и порядка: институты как субъекты деятельности, предмет деятельности либо функции. В их состав зачисляется наука, материальное производство, искусство, реклама. В другом случае в качестве социального института принимаются какие-либо компоненты или существенное свойство, которые конституируют определенное социальное явление в социальный институт. В рамках такого подхода социальный институт определяется как определенная форма социальности, как организованная группа людей, функционально единая система учреждений, стабильное образование. В тоже время, общим в анализе данных понятий считается их функциональная способность налаживать социальную жизнь и поддерживать социальный порядок путем согласования, объединения, организации и интеграции намерений и поведения социальных субъектов, структурных и функциональных компонентов общественной системы.

На основании проведенного анализа, автор останавливается на структурно-функциональном толковании понятия "социальный институт", которое было предложено И.Д. Андреевым: социальный институт - это способ осуществления целенаправленной деятельности и общественных отношений в процессе выполнения организационных, регулятивных и других социальных функций, который включает в себя определенную группу людей с их объективным положением (статусом), роли и нормы, которые формализуют отношения между ними.

Понятие "институционализация" в большинстве социологических работ рассматривается преимущественно в соотношении с социальными институтами, т.е. процесс их формирования. Однако, существует и другой подход, в рамках которого институционализация рассматривается как общий процесс организации и упорядочивания социальных процессов и явлений. Придерживаясь первой точки зрения, автор выбирает определение институционализации, предложенное С.С. Фроловым: институционализация - это процесс определения и закрепления социальных норм, правил, статусов и ролей, приведение их в систему, которая способна действовать в направлении удовлетворения существенной общественной потребности. Этот процесс включает в себя ряд последовательных этапов: возникновение существенной общественной потребности, удовлетворение которой требует совместных организационных действий; появление социальных норм и правил в ходе стихийного социального взаимодействия; установление системы санкций для поддержки норм и правил; создание системы статусов и ролей, которые охватывают всех членов социального института.

Глубокий анализ различных подходов к рассмотрению понятий "наркотизм" и "профилактика" позволил автору разработать собственное определение данных терминов, а также предложить оригинальную классификацию видов профилактики, образующую идеальную модель системы профилактики наркотизма. Предложенная модель имеет важное теоретическое и методологическое значение, так как позволяет четко определить целевые группы профилактики, круг ее субъектов, а также детализировать формы и методы профилактического воздействия.

С помощью количественных и качественных социологических методов исследуется эффективность деятельности субъектов профилактики наркотизма, уровень взаимодействия между ними; выявляются барьеры, препятствующие их эффективной деятельности. На основании полученных результатов автор предлагает ряд практических рекомендаций по усовершенствованию организационной структуры учреждений и организаций, осуществляющих профилактические функции. Кроме того, автор разрабатывает концепцию центра профилактики наркотизма среди молодежи, а также подготавливает ее к непосредственному внедрению в практическую деятельность.

Ключевые слова: наркотизм, институционализация, профилактика наркотизма, концепция центра профилактики наркотизма.

Бєлоусов Ю.Л. Інституціоналізація профілактики наркотизму в Україні.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за фахом 22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.

Дисертація присвячена розкриттю інституціональних рис профілактики наркотизму в Україні, виявленню бар'єрів, які перешкоджають її інституціоналізації, а також розробці рекомендацій по їхньому усуненню. Автором детально аналізуються різноманітні теоретичні підходи до розгляду наркотизму, вивчається ступінь його поширення і негативні соціальні наслідки для функціонування українського суспільства. На основі глибокого аналізу численних визначень терміну "профілактика" автор розробляє власне його визначення, а також пропонує оригінальну класифікацію видів профілактики, що утворює ідеальну модель системи профілактики наркотизму. За допомогою кількісних і якісних соціологічних методів досліджується ефективність діяльності суб'єктів профілактики наркотизму, рівень взаємодії між ними; виявляються бар'єри, що перешкоджають їхньої ефективної діяльності. За результатами дослідження автор розробляє концепцію центру профілактики наркотизму серед молоді, а також підготовляє її до безпосереднього впровадження в практичну діяльність.

Ключові слова: наркотизм, інституціоналізація, профілактика наркотизму, концепція центру профілактики наркотизму.

Byelousov Y.L. Institutionalization of the narcotizm prevention in Ukraine.

The Dissertation is for a scientific degree of the candidate of sociological sciences on a speciality 22.00.03 - Social structures and social relations. - National University of Internal Affairs, Kharkov, 2003.

The dissertation is devoted to the disclosing of institutional features of narcotizm prevention in Ukraine, revealing of barriers interfering it institutionalization, and to the developing of the recommendations on their removing. The author in details analyzes the various theoretical approaches to studying of the narcotizm phenomenon, the degree of spreading and its negative social consequences for functioning the Ukrainian society. On the basis of the deep analysis of numerous definitions of the term "prevention" the author develops his own definition, and also offers original classification of kinds of prevention which form an ideal model of the system of narcotizm prevention. With the help of quantitative and qualitative sociological methods is been studied the efficiency of activity of agents of narcotizm prevention and level of interaction between them; discovered the barriers interfering their effective activity. By the results of the research the author develops the concept of the center of narcotism prevention among youth, and also prepares it for direct introduction in practical activity.

Key words: narcotizm, institutionalization, prevention of narcotizm, concept of the center of narcotizm prevention.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Під час різких змін економічного та політичного стану суспільства посилюються різноманітні негативні явища до яких належить і наркотизм. Відповідно до статистичних даних, а також результатів соціологічних досліджень поширення в Україні наркоманії і пов'язаної з нею злочинності набуло характеру епідемії. Так, відповідно до відомчої статистики Міністерства охорони здоров'я, кількість осіб, які знаходяться на офіційному наркологічному обліку у 2002 році, склала 83 868 чол. (проти 24 042 у 1986р). Збільшення наркотизації населення спричинило зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, з 37500 злочинів у 1997 р. до 58106 у 2002 р. Слід також враховувати той факт, що офіційна статистика не відбиває реальних масштабів поширення наркотизму в українському суспільстві у зв'язку із значною латентністю цього явища.

В якості реакції суспільства на поширення наркотизму виникають різноманітні державні та громадські організаційні утворення, які намагаються протидіяти подальшому розповсюдженню цього явища, з'являються нормативні акти, які регламентують їхню діяльність, санкції, що карають за вчинення дій, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків. Все це свідчить про те, що в Україні йде процес формування соціального інституту профілактики наркотизму.

Вивченню проблем профілактики наркотизму присвячено цілу низку робіт вітчизняних і зарубіжних соціологів (А. Вілкса, А. Габіані, Л. Кессельмана, О. Кондратьєва, Б. Левіна, М. Левіна, Г. Лукачер, Н. Мокшанцевої, М. Позднякової, В. Попова, О. Поступного, І. Пятницької, І. Рущенка, Г. Сіласте, В. Соболєва, В. Чудновського) і юристів (О. Бандурки, С. Гарницького, С. Дідковської, К. Карпович, А. Козаченко, А. Колеснікова, В. Лихолоба, А. Музики, В. Омігова, А. Реджепова, Е. Фесенко, В. Філонова, М. Хруппи).

У той же час слід підкреслити, що на сьогодні відсутні монографічні соціологічні дослідження профілактики наркотизму як соціального інституту, який перебуває в процесі свого формування; не визначені етапи його інституціоналізації та перспективи розвитку. Крім того, досі не існує єдиного підходу до визначення понять "наркотизм" та "профілактика". Це, в свою чергу, призводить до неузгодженості напрямків, форм та методів діяльності тих організаційних утворень, на які покладений обов'язок протидіяти поширенню наркоманії, та пов'язаної з нею злочинності.

Все вищесказане й обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана в рамках "Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр." (пп.66, 70, 71, 75, 77), "Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр." - Розділ 6, п. 6.4 (схвалено вченою радою НУВС 23 березня 2001 р., протокол № 3), "Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років" (затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), планів роботи науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС, кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення інституціоналізації профілактики наркотизму в Україні, виявлення чинників, які перешкоджають цьому процесу та розробка рекомендацій щодо їх усунення.

Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

- класифікувати різноманітні теоретичні підходи до аналізу таких понять як соціальний інститут, інституціоналізація, наркотизм, профілактика;

- визначити потребу українського суспільства у створенні соціального інституту профілактики наркотизму;

- простежити основні етапи формування соціального інституту профілактики наркотизму, визначити його складові елементи;

- визначити фактори, які сприяють інституціоналізації профілактики наркотизму, а також фактори, які ускладнюють цей процес;

- проаналізувати нормативну регламентацію профілактики наркотизму в Україні;

- вивчити діяльність суб'єктів профілактики наркотизму, а також оцінити її ефективність;

- вивчити механізми взаємодії між суб'єктами профілактики наркотизму;

- розробити рекомендації щодо удосконалення діяльності суб'єктів профілактики наркотизму.

Об'єктом дослідження обрано профілактику наркотизму як соціальний інститут.

Предмет дослідження - інституціоналізація профілактики наркотизму.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено такі методи:

· загальнонаукові (історико-порівняльний метод - для вивчення процесу становлення профілактичної діяльності в часовій перспективі; метод системного аналізу - дозволив розглянути профілактику як систему, що складається з взаємозалежних елементів, а також виявити роль кожного з них);

· конкретно-соціологічні (контент-аналіз відомчої документації Координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України, Комітету по контролю за наркотиками Міністерства охорони здоров'я України, а також статутів і звітів низки громадських організацій, що здійснюють антинаркотичну діяльність; анкетування молоді з метою вивчення ступеня її охоплення профілактичними заходами, а також оцінки їхньої ефективності; інтерв'ю та фокус-групи з експертами - представниками наркологічних установ, відділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, громадських організацій - з метою вивчення рівня їхньої взаємодії, а також виявлення бар'єрів, що перешкоджають їхній ефективній діяльності);

· статистичні (метод аналізу статистичної інформації - для вичення статистики Міністерства охорони здоров'я України про кількість осіб, що знаходяться на наркологічному і профілактичному обліку та статистики Міністерства внутрішніх справ України про кількість вчинених злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, виявлених злочинців, ліквідованих організованих злочинних груп).

Теоретична база дослідження. Теоретичним підґрунтям дисертації послужили роботи вітчизняних і зарубіжних соціологів і юристів, присвячені вивченню генезису соціальних інститутів (Р. Мертон, Т. Парсонс, Дж. Хоманс, Е. Шилз, Я. Щепанський, І. Андреєв, В. Биченков, А. Бронєєв, С. Войтович, Т. Заславська, В. Іванова, А. Кабища, М. Комаров, Н. Лисиця, Р. Ривкіна, М. Саппа, В. Тарасенко, С. Фролов, А. Харчев, Л. Хижняк, В. Чорноволенко, В. Ядов й ін.), розгляду понять "інституціоаналізація" (П. Бергер, Е. Гідденс, Р. Кьоніг, Т. Лукман, Б. Малиновський, В. Мюгльман, Дж. Тернер, Ю. Андрєєв, В. Добреньков, А. Кравченко, А. Пригожин, С. Фролов), "наркотизм" (А. Вілкс, А. Габіані, У. Гелінас, Т. Іванова, Л. Кесельман, А. Козаченко, Б. Левін, М. Левін, В. Лихолоб, В. Омігов, М. Позднякова, О. Поступний, І. Рущенко, В. Смітенко, В. Соболєв, В. Філонов й ін.), аналізу структури і функцій профілактичної діяльності (О. Бандурка, В. Галіна, К. Ігошев, В. Кудрявцев, Б. Лазарєв, А. Музика, І. Шмаров).

Методологічним фундаментом дисертації є теорія структурного функціоналізму (Р. Мертон, Т. Парсонс, Е. Шилз).

Емпіричну базу дослідження складають матеріали проведених за участю автора соціологічних досліджень, результати міжнародних науково-дослідних проектів "Організаційні і методологічні аспекти профілактики наркотичної залежності серед молоді" за підтримкою Фонду INCO COPERNICUS, "Профілактика ін'єкційного вживання наркотиків. Фаза II", "Профілактика розповсюдження наркотиків серед молоді у харківському регіоні: методологічні, методичні, організаційні", статистичні дані Міністерства охорони здоров'я і Міністерства внутрішніх справ України.

Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечувалася послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні завдань емпіричного дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням дослідження; репрезентативною вибіркою досліджуваних.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

- проаналізовано процес інституціоналізації на прикладі профілактики наркотизму;

- запропоновано соціологічне визначення терміну "профілактика";

- розроблено матрицю профілактичної діяльності, яка являє собою ідеальну модель системи профілактики наркотизму;

одержали подальший розвиток:

- поняття "інституціоналізація" і "наркотизм";

- концепція комплексного вивчення ефективності функціонування різноманітних напрямків профілактики наркотизму;

запропоновано:

- рекомендації по організації структури центрів профілактики наркотизму, Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС, Державної наркологічної служби Міністерства охорони здоров'я;

- доповнення до нормативних актів, які регламентують здійснення профілактики наркотизму.

Теоретичне і практичне значення роботи. Основні ідеї і висновки роботи розширюють наукові уявлення про профілактику наркотизму як специфічний вид діяльності, який набуває рис соціального інституту, а також служать теоретичною базою для її подальшого вивчення.

Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані в роботі Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС, Державної наркологічної служби, соціальних служб для молоді, громадських організацій, а також інших зацікавлених організацій і установ.

Результати теоретичного аналізу і практичних досліджень знайшли застосування в підготовці науково-методичних посібників з питань профілактики наркотичної залежності серед молоді, а саме:

1. Наши дети и наркотики: советы специалистов родителям/ Под ред. д.с.н. И.П. Рущенко. - Х..: Финарт, 2002, - 48с.

2. Центр первичной профилактики наркотизма: методологическое и организационное обеспечение/В.А. Соболев, Ю.Л. Белоусов, И.А. Нагорный.- Х.: Финарт, 2002. - 80с.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу профілактики наркотизму на основі соціологічних досліджень, що виконані автором самостійно, або у складі дослідницького колективу. У виконаних автором у співавторстві наукових роботах авторові належить: у статті [3] - аналіз міжнародних конвенцій 1961 та 1971 років; у науково-методичному посібнику [5] - розробка Концепції центру профілактики наркотичної залежності серед молоді; у брошурі [6] - Частина 4. Юридична консультація; у розділі 2 колективної монографії [7] - аналіз діяльності центрів профілактики наркотизму на території СНД.

Апробація отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації оголошувалися і обговорювалися на наступних наукових науково-практичних конференціях: міська науково-практична конференція "Питання профілактики розповсюдження наркоманії в м. Харкові", м. Харків (5 жовтня 2001 р.); науково-практична конференція ад'юнктів та магістрантів Національного університету внутрішніх справ, м. Харків (17 травня 2002 р.); науково-практична конференція "Харківські соціологічні читання", м. Харків (28-29 листопада 2002 р.). Основні проблеми дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ та межкафедральному науково-практичному семінарі.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, 5 з них у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що діляться на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 190 с., обсяг основної частини - 174 с., список використаних джерел (190 найменувань) - 16 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробленості, формулюється мета і завдання дослідження, визначаються теоретико-методологічні основи й емпірична база, обґрунтовується наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та форми апробації.

У першому розділі дисертаційного дослідження "Теоретико-методологічний аналіз процесу інституціоналізації профілактики наркотизму" здійснюється соціологічний аналіз профілактики як соціального інституту, визначаються її функції в суспільстві; робиться грунтовний аналіз видів профілактики наркотизму, окреслюються її цільові групи та коло суб'єктів.

У першому підрозділі "Аналіз соціальних інститутів та інституціоналізації в соціології" проаналізовано та класифіковано основні соціологічні підходи до вивчення соціальних інститутів та процесів інституціоналізації.

Автор проводить грунтовний аналіз різноманітних теоретичних підходів до визначення поняття "соціальний інститут". Значну увагу вивченню соціальних інститутів приділяли класики соціології, такі як Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Т. Парсонс, Дж. Хоманс, П. Блау, сучасні вітчизняні і закордонні соціологи, серед яких варто відмітити П. Бергера, Е. Гідденса, Т. Лукмана, Я. Щепанського, І. Андрєєва, В. Биченкова, С. Войтовича, Т. Заславську, В. Іванову, А. Кабищу, М. Комарова, Н. Лисицю, Р. Ривкіну, М. Саппу, В. Тарасенко, А. Харчева, Л. Хижняк, В. Чорноволенко, В. Ядова й багато інших.

Проте, у конкретних підходах до вивчення соціальних інститутів у вітчизняній соціології не склалося достатньо визначеного тлумачення цих суспільних явищ. Деякі представники суспільних наук розглядають соціальні інститути як сукупність елементів різноманітного рівня і порядку: інститути як суб'єкти діяльності, предмет діяльності або функції. Внаслідок такого тлумачення соціальних інститутів до складу їх зараховується наука, матеріальне виробництво, мистецтво, реклама. У іншому випадку в якості соціального інституту приймаються будь-які компоненти або істотна властивість, що конституюють певне соціальне явище в соціальний інститут. У рамках такого підходу соціальний інститут визначається як певна форма соціальності, як організована група людей, функціонально єдина система установ, політична організація, стабільне утворення.

Загальним у вивченні соціальних інститутів вважається функціональна спроможність їх налагоджувати громадське життя і підтримувати соціальний порядок шляхом узгодження, об'єднання, організації й інтеграції намірів і поведінки соціальних суб'єктів, структурних і функціональних компонентів суспільної системи.

Для подальшого аналізу автор обирає структурно-функціональне тлумачення поняття "соціальний інститут" запропоноване І.Д. Андреєвим, який розуміє під останнім "спосіб здійснення цілеспрямованої діяльності та суспільних відносин в процесі виконання організаційних, регулятивних та інших соціальних функцій, який включає до себе певну групу людей з їх об'єктивним положенням (статусом), ролі і норми, що формалізують зв'язки між ними".

На основі аналізу різноманітних визначень поняття "інституціоналізація" автор доходить висновку, що у багатьох соціологічних роботах цей термін розглядається переважно тільки в співвідношенні із соціальними інститутами, тобто як процес їхнього формування. Але існує й інший підхід, коли інституціоналізація розглядається як загальний процес організації і впорядкування соціальних процесів, явищ.

Проте спільним для цих підходів є те, що інституціоналізація трактується як процес упорядкування, закріплення, "застигання", утворення певних усталених компонентів свідомості або дій. У процесі інституціоналізації впорядковуються і структуруються компоненти свідомості і поведінки, закріплюються певні форми, рамки або норми. Так здійснюється організація людської поведінки і відповідних когнітивних компонентів у певні усталені норми або утворення. В той же час, названі підходи відрізняються тлумаченням природи інституціоналізації, тобто тим, які компоненти складають основу процесу інституціоналізації. Відповідно до цього можна виділити два підходи. В рамках першого підходу основою інституціоналізації є поведінка або окремі дії, другого - норми, цінності, зразки поведінки або їхні комплекси, які вже є продуктом так називаної первинної інституціоналізації, тобто, за словами П. Бергера і Т. Лукмана, "узвичаєння і типізації". Будь-які дії людини, що здійснюються з певною метою і часто повторюються, стають, на думку П. Бергера і Т. Лукмана, зразком поведінки, звичкою. Цей процес є підставою або передумовою процесу інституціоналізації. Остання має місце скрізь, де здійснюється типізація звичайних дій. Подібна інституціоналізація характерна як для генезису соціальних утворень - традицій, цінностей, інститутів, так і для окремих дій, яким властива повторюваність і переростання у звичку. На цю властивість інституціоналізації вказує і Е. Гідденс. Під інституціональними формами поведінки він розуміє форми свідомості і дій, що повторюються або відтворюються суспільством у значній просторово-часовій перспективі.

На основі проведеного аналізу автор зупиняється на визначенні "інституціоналізації", яке було запропоноване С.С. Фроловим. Останній розуміє під інституціоналізацію "процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів та ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти у напрямку задоволення істотної суспільної потреби", тобто процес формування соціального інституту. Цей процес містить кілька послідовний етапів: виникнення значущої суспільної потреби, задоволення якої потребує спільних організаційних дій; поява соціальних норм та правил у ході стихійної соціальної взаємодії; встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил; створення системи статусів та ролей, які охоплюють усіх членів соціального інституту.

У другому підрозділі "Наркотизм як соціальне явище: сутність та види профілактики" розглянуто основні медичні, юридичні та соціологічні підходи до розгляду поняття "наркотизм". Автор дає власну інтерпретацію наркотизму як різновиду девіантної поведінки, яка виявляється у немедичному вживанні наркотичних речовин, що спричиняє розвиток таких захворювань як наркоманія і токсикоманія, а також у цілому спектрі діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин (придбання, продаж, виробництво наркотиків і т.д.).

Аналіз літератури з питань профілактики свідчить про те, що цей термін переважно розглядався в рамках юридичних (кримінальне право та кримінологія) та медичних наук. Але, на думку автора, термін "профілактика" має виражений соціологічний зміст. Профілактика, у соціологічному розумінні, - це діяльність, спрямована на зміцнення та зберігання стабільного функціонування соціальної системи, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітні девіації. Отже, профілактика наркотизму є окремим випадком загальнопрофілактичної діяльності суспільства, і являє собою діяльність, спрямовану на ослаблення негативного впливу наркотизму на суспільство як соціальну систему, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов наркотизму.

Таким чином, інституціоналізація профілактики наркотизму являє собою процес, який полягає у визначенні і закріпленні соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведенні їх у систему, здатну діяти в напрямку послаблення негативного впливу наркотизму на суспільство, шляхом виявлення, усунення і нейтралізації причин і умов наркотизму. Результатом цього процесу є створення соціального інституту профілактики наркотизму.

У медичних науках профілактику поділяють на три види:

- первинну - соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню й ін.;

- вторинну - комплекс заходів щодо усунення виражених чинників ризику, які за певних умов можуть призвести до виникнення, загострення або рецидиву захворювання;

- третинну - це комплекс заходів щодо реабілітації хворих, які втратили можливість повноцінної життєдіяльності.

В юридичних науках, зокрема в кримінології, виділяють два види профілактики:

- моральна профілактика - формування в членів суспільства моральної здатності до саморегуляції, правильного засвоєння узвичаєних у суспільстві норм моралі, неухильної відповідності цим нормам у своїх вчинках і діях;

- правова профілактика - недопущення різноманітних правопорушень, виявлення причин і умов, що їх породжують.

Враховуючи подвійну природу наркотизму, який, з одного боку, являє собою немедичне вживання наркотичних речовин, що спричиняє розвиток наркоманії та токсикоманії - тобто захворювання, а з іншого - злочинність, пов'язану із незаконним обігом наркотиків, автор поєднує дві вищенаведені класифікації видів профілактики. Але для подальшого аналізу, було запропоновано використовувати замість поняття "моральна профілактика", поняття "соціальна профілактика", що, на погляд автора, більш точно відбиває зміст даного виду діяльності. Соціальна профілактика наркотизму - це діяльність, спрямована на формування в суспільстві ціннісних установок на неприйняття наркотиків і орієнтації на здоровий спосіб життя.

Це надало можливість представити профілактику наркотизму у вигляді матриці.

Рис.1. Система профілактики наркотизму

За суб'єктами профілактики	За змістом профілактики
	Первинна	Вторинна	Третинна
Соціальна	СП	СВ	СТ
Медична	МП	МВ	МТ
Правова	ПП	ПВ	ПТ

Подібне уявлення профілактики наркотизму має широке теоретичне і практичне значення тому, що дозволяє чітко визначити цільові групи профілактики, деталізувати форми і методи профілактичного впливу.

Медична первинна профілактика (МП) - інформування населення про шкоду наркотиків і наслідки їхнього вживання для організму.

Медична вторинна профілактика (МВ) - робота з групами ризику, схильними до вживання наркотиків.

Медична третинна профілактика (МТ) - лікування і реабілітація наркоманів.

Правова первинна профілактика (ПП) - правова пропаганда серед населення.

Правова вторинна профілактика (ПВ) - робота з індивідами, схильними до вчинення правопорушень.

Правова третинна профілактика (ПТ) - робота з індивідами, які вчинили злочини, а також із засудженими.

Соціальна первинна профілактика (СП) - формування в суспільстві негативного ставлення до вживання наркотиків, орієнтація населення на здоровий спосіб життя.

Соціальна вторинна профілактика (СВ) - робота з групами ризику (особи схильні до вживання наркотиків, вчинення правопорушень).

Соціальна третинна профілактика (СТ) - ресоціалізація наркоманів і індивідів, які вчинили правопорушення, пов'язані з наркотиками.

Таким чином, цільовими групами профілактики наркотизму виступають:

- здорове, законослухняне населення;

- індивіди, схильні до вживання наркотиків;

- індивіди, схильні до вчинення правопорушень;

- наркомани;

- індивіди, які вчинили злочини, пов'язані з наркотиками.

У третьому підрозділі "Інституційні риси профілактики наркотизму" окреслюється коло суб'єктів профілактики наркотизму, дається їх класифікація, а також перелічуються функції, які профілактика наркотизму виконує у суспільстві.

У відповідності до матриці профілактичної діяльності, автор поділяє всі суб'єкти профілактики наркотизму на три групи - суб'єкти соціальної, правової та медичної профілактики. Крім того, вводиться додаткова класифікація суб'єктів на спеціалізовані та неспеціалізовані. До неспеціалізованих суб'єктів, які здійснюють профілактичні функції належать сім'я і школа, різноманітні виховні установи, професійно-технічні училища, вищі та середні навчальні заклади, профспілкові, спортивні товариства, клуби за інтересами. Профілактична функція є для них другорядною, її здійснення носить епізодичний характер. Спеціалізованими суб'єктами профілактики наркотизму є державні, медичні, правотворчі і правоохоронні органи та громадські організації, діяльність яких безпосередньо спрямована на профілактику наркотизму. Ці органи й організації покликані забезпечити проведення в життя різноманітних профілактичних заходів, виступаючи при цьому як їхні безпосередні організатори і виконавці.

Автор аналізує функції, які профілактика виконує у суспільстві. Серед основних виділяються виховна, охоронна, регулятивна та прогностична функції.

Виконуючи регулятивну функцію, профілактика наркотизму покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала соціальним вимогам, закріпленим у нормах права й інших нормативних системах. Ставлячи поведінку індивідів у певні рамки, профілактика активно впливає на духовний світ, внутрішню систему контролю і саморегуляції особистості, коли зовнішні вимоги правових і моральних норм перетворюються на ціннісні орієнтації, мотиви і стандарти поведінки.

Основний зміст охоронної функції зводиться до того, щоб оберігати суспільні інтереси і соціальні цінності, суспільство і державу від злочинних і інших замахів. При цьому дана мета досягається як безпосередньою охороною інтересів і цінностей, так і опосередковано, шляхом формування в особистості поваги цих інтересів і цінностей, вироблення стримуючих початків, які виключають можливість асоціальної поведінки.

Профілактика наркотизму, в основному, зводиться до реалізації виховної функції, тому що її призначення не в примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а потім виправляти і перевиховувати, а в тому, щоб саме виховувати з метою недопущення девіантної поведінки.

Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику профілактики наркотизму прогностичною інформацією, сприяє визначенню перспективних напрямків профілактичної діяльності, розробці відповідних планів, особливо довгострокових. Ця функція допомагає узгоджувати поточні і перспективні завдання профілактики, допомагає їхньому успішному вирішенню на основі наукового передбачення.

Наявність мети, задач, організаційної структури, функцій, які профілактика наркотизму виконує в сучасному суспільстві, дає автору право розглядати це соціальне явище в якості соціального інституту. Спираючись на положення структурного функціоналізму, він розглядає профілактику наркотизму як реакцію суспільства на потужний руйнуючий вплив останнього. Організаційним втіленням соціального інституту є система спеціалізованих суб'єктів профілактики наркотизму.

Матрицю профілактичної діяльності автор розглядає як ідеальну модель системи профілактики наркотизму. Дослідженню відповідності реального стану профілактики наркотизму в Україні до її ідеальної моделі присвячений другий розділ дисертаційного дослідження.

У другому розділі "Стан процесу інституціоналізації профілактики наркотизму в Україні" автор аналізує негативні наслідки наркотизму для українського суспільства, нормативну регламентацію профілактики наркотизму, діяльність її суб'єктів та рівень взаємодії між ними.

У першому підрозділі "Підвалини виникнення соціального інституту профілактики наркотизму в Україні" розглядаються різноманітні негативні наслідки наркотизму для українського суспільства, до яких, в першу чергу, належать:

1. Постійне зростання кількості:

- хворих на наркоманію - з 24042 у 1996 р. до 83 868 у 2002 р.;

- неповнолітніх, які зловживають наркотиками - з 3426 у 1986 р. до 13347 у 2002 р.;

- злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків - з 36500 у 1997 р. до 58106 у 2002 р.

2. Епідеміологічне поширення випадків ВІЛ-інфекції та СНІДу, як наслідок вживання ін'єкційних наркотиків.

3. Відволікання величезних матеріальних ресурсів із сфери економічної діяльності унаслідок вживання наркотичних речовин.

4. Порушення відтворення робочої сили. Переважна кількість зареєстрованих наркоманів - молоді люди соціально активного віку. За оцінками експертів реальна чисельність наркоманів може складати 450 тисяч чоловік у віці від 10 до 18 років.

5. Збільшення смертності серед підлітків від наркотиків. Так, за даними МОЗ України, за останні 10 років частка наркоманів серед школярів зросла в 6-8 разів, а смертність серед них від наркотиків за цей час збільшилася в 40 разів.

6. Дестабілізація сім'ї як основного осередку суспільства. Наркоманія перешкоджає нормальному функціонуванню особистості в сфері сімейно-шлюбних відносин. Зростаючи на ґрунті негативних явищ у сім'ї і найближчому соціальному оточенні, наркоманія мов би відтворює і ще збільшує їх, у тенденції приводячи до практично повної дестабілізації сім'ї і шлюбу, а тим самим і нормального відтворення населення і соціалізації особистості.

7. Відволікання інтелектуального потенціалу від суспільно корисної діяльності. Маса спеціалістів (в основному хіміків) залучається до виробництва синтетичних наркотиків.

У другому підрозділі "Правові норми та санкції як основа соціального інституту профілактики наркотизму в Україні" аналізується процес становлення нормативної регламентації профілактики наркотизму.

Функціонування будь-якого соціального інституту базується на певних соціальних нормах, які чітко регламентують основні напрямки і межі його діяльності. З огляду на різноманіття даних норм автор зосереджує основну увагу на вивченні тих із них, вплив яких поширюється на всіх членів суспільства і дотримання яких є загальнообов'язковим. До них, насамперед, належать закони України, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, а також ратифіковані Верховної Радою України міжнародні конвенції.

Проведений аналіз дозволяє автору зробити висновок про те, що в Україні склалася досить чітка система соціальних норм, які регламентують здійснення профілактики наркотизму, а також система санкцій, котрі підтримують систему соціальних норм. Проте, необхідно підкреслити, що на сьогодні відсутній закон "Про профілактику наркотизму", який би чітко визначав поняття і сутність профілактики наркотизму, коло і повноваження її суб'єктів, основні напрямки їхньої діяльності, порядок фінансування, а також форми взаємодії. Прийняття подібного закону, на думку автора, дозволило б істотно підвищити ефективність даного виду діяльності.

Більшість нормативних актів містить термін "боротьба з наркоманією", що, у свою чергу, свідчить про переважання репресивних форм протидії її поширенню. У той же час слід зазначити, що відбувається поступова зміна ставлення законодавчих органів держави у бік гуманізації щодо споживачів наркотиків, орієнтації на їхнє лікування і реабілітацію.

У третьому підрозділі "Організаційний зміст соціального інституту профілактики наркотизму" автор аналізує практичну діяльність спеціалізованих суб'єктів профілактики наркотизму, в якості яких розглядаються підрозділи МВС, Державна наркологічна служба Міністерства охорони здоров'я, мобільні консультативні пункти та центри "Довіра" при Державних центрах соціальних служб для молоді, громадські організації.

За допомогою історико-порівняльного методу аналізується процес їх становлення, організаційного оформлення та основні напрямки діяльності. Результати проведеного аналізу свідчать про те, що:

1. На сьогодні фактично цілком відсутні спеціалізовані суб'єкти правової профілактики наркотизму. У цьому зв'язку профілактичні функції виконуються правоохоронними органами, які ведуть боротьбу з наркозлочинністю. Це призводить до того, що через виконання своїх основних задач щодо розкриття злочинів і піймання злочинців, проведенню профілактичних заходів не приділяється належної уваги, вони носять епізодичний характер.

2. Значну роль у здійсненні профілактики наркотизму починають відігравати громадські організації. Проте, більшість подібних структур фінансуються за рахунок різноманітних міжнародних фондів, їхня діяльність безпосередньо залежить від строків реалізації грантів, і, унаслідок цього, найчастіше не носить постійного характеру.

3. Усе більше значення в здійсненні профілактики наркотизму одержують Державні центри соціальних служб для молоді. Дані структури охоплюють практично всі напрямки профілактики, за винятком лікування і реабілітації наркозалежних осіб.

У четвертому підрозділі "Оцінка ефективності функціонування соціального інституту профілактики наркотизму" за допомогою конкретно-соціологічних методів оцінюється ефективність різних напрямків профілактики наркотизму та механізми взаємодії між її суб'єктами.

Так, в якості критеріїв ефективності первинної профілактики автор обирає:

рівень охоплення цільової групи профілактичними заходами;

зміни в ставленні чи поведінці цільової групи відносно наркотиків, які відбулися під впливом профілактичних заходів.

Метою первинної профілактики наркотизму є формування у населення негативного ставлення до вживання наркотиків, орієнтації на здоровий спосіб життя, правильного засвоєння норм моралі, законослухняної поведінки. Проте, результати дослідження свідчать про те, що більш 80% молоді у віці від 14 до 28 років, не можуть пригадати хоча б один захід щодо профілактики наркоманії, у якому вони брали участь за останні 12 місяців. Це свідчить про вкрай низьке охоплення молоді профілактичними заходами. У той же час, про ефективність таких заходів може свідчити той факт, що 60% респондентів, що брали участь у подібних заходах, змінили під їхнім впливом свою думку або поведінку стосовно наркотиків.

Для виявлення проблем, існуючих у діяльності спеціалізованих суб'єктів профілактики наркотизму та бар'єрів, які перешкоджають їх ефективній взаємодії, були застосовані якісні соціологічні методи, а саме фокус-групи та напівструктуровані інтерв'ю. Всього було проведено 6 фокус-груп і 37 напівструктурованих інтерв'ю (загальна кількість учасників - 80 чоловік). Аналіз отриманих результатів дозволив окреслити наступне коло проблем.

1. Державні наркологічні служби - вкрай низьке фінансування; некомплект посад наркологів; відсутність при наркологічних установах служб психіатричної реабілітації хворих на наркоманію.

2. Громадські організації - фінансові проблеми; хиба спеціальних знань в галузі наркології; неприйняття з боку державних органів.

3. Підрозділи БНОН МВС - слабке фінансування і матеріально технічна оснащеність; подвійне підпорядкування; неадекватна завданням підрозділів система показників ефективності їх роботи. Існуюча система оцінки ефективності діяльності підрозділів БНОН призводить до того, що основним об'єктом їх уваги стали не наркоділки, наркокур'єри і виробники наркотиків, а їхні споживачі. Внаслідок цього виникли серйозні бар'єри, що перешкоджають ефективній взаємодії правоохоронних і медичних органів, тому що для перших споживачі наркотиків - це потенційні злочинці, а для других - люди, які потребують лікування.

У третьому розділі "Перспективи розвитку соціального інституту профілактики наркотизму" автор на основі ретельного вивчення сучасного стану профілактики наркотизму в Україні розробляє шляхи її наближення до ідеальної моделі соціального інституту профілактики наркотизму.

У першому підрозділі "Аналіз міжнародного досвіду профілактики наркотизму" аналізуються підходи до профілактики наркотичної залежності та злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків у США, Німеччині, Франції та Фінляндії. Це дає автору можливість зробити низку узагальнюючих висновків щодо профілактичної діяльності у цих країнах, а саме:

- прагнення до розробки і реалізації політики рівноваги між репресивними методами, з одного боку, і профілактичними і лікувально-реабілітаційними - з іншого;

- розробка систем профілактичних заходів, спрямованих на роботу зі споживачами наркотиків, хворими на наркоманію і групами ризику. При цьому одним з основних напрямків діяльності держави і громадських організацій є подолання ворожості стосовно осіб, які страждають наркоманіями;

- прагнення впливати на всю сукупність чинників ризику захворювання. Наркоманія усе частіше розглядається як "соціальне захворювання", і в цьому зв'язку проробляються можливості її попередження не тільки на біологічному і соціальному, але і на психологічному і соціальному рівнях;

- широке інформування населення про шкоду наркотиків. Основним джерелом необхідних знань є засоби масової інформації, і на них у цьому плані покладається велика відповідальність. З іншого боку, ведеться робота з недопущення в ЗМІ непрямої реклами наркотичних засобів;

- розробка ефективної системи реабілітації цих осіб і її реалізації. До виконання цього завдання залучаються спеціалісти різноманітних професій: педагоги, психологи, соціальні працівники, представники релігійних організацій;

- максимальне підвищення ролі громадських ініціатив. Мала ефективність традиційних лікувальних програм, хиба уваги до адаптації наркоманів до нормального життя, необхідність надання допомоги в налагодженні розірваних соціальних зв'язків і інші проблеми, що незадовільно вирішувалися офіційними інститутами, спонукали громадськість шукати нові підходи до їх вирішення, знаходити джерела фінансування. Згодом такі ініціативи одержують офіційне визнання і включаються до загальної системи запобіжних заходів.

У другому підрозділі "Шляхи вдосконалення організаційної структури соціального інституту профілактики наркотизму" надаються рекомендації щодо вдосконалення окремих напрямків профілактики.

Так, для підвищення ефективності медичної профілактики наркотизму пропонується:

внести низку змін у нормативні акти, що регламентують здійснення профілактики наркотизму, а саме:

- скасувати п. 2.7 Інструкції "Про порядок виявлення і постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні або психотропні речовини". Згідно даного пункта, у випадку встановлення діагнозу "наркоманія", "токсикоманія" і призначення диспансерної наркологічної допомоги і нагляду, на дану особу заповнюється відповідна медична документація, про що сповіщаються органи внутрішніх справ. На наш погляд, скасування даного пункту дозволить забезпечити принцип анонімності лікування, і як наслідок, буде сприяти підвищенню довіри до наркологічних установ із боку осіб, які вживають наркотики;

- внести зміни до ст.11 ІІ-го розділу Закону "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000року, який регламентує порядок проведення психіатричного огляду. Відповідно до даної статті проведення психіатричного огляду особи є можливим тільки за її згодою, а стосовно неповнолітнього (до 15-ти років) - за згодою його батьків або законних представників, або на підставі письмової заяви. Заява повинна містити відомості, що дозволяють припустити наявність в особи тяжкого психічного захворювання, внаслідок якого дана особа:

- чинить або має намір учинити дії, що несуть загрозу для неї або навколишніх;

- не в змозі задовольняти свої життєві потреби на рівні, який би забезпечував її життєдіяльність;

- заподіє шкоду своєму здоров'ю у випадку не надання їй психіатричної допомоги.

Внесення змін до даної статті зумовлене тим, що під її дію підпадає і проведення наркологічного огляду, що є різновидом психіатричного. Внаслідок цього, наркологи не мають права навіть брати участь у проведенні медичних оглядів у навчальних закладах поряд з іншими лікарями. А це призводить до того, що, навіть маючи інформацію про те, що той або інший підліток знаходиться в стані наркотичного сп'яніння, нарколог не має права оглянути його, якщо відсутні вищевказані підстави. Це, у свою чергу, перешкоджає своєчасному виявленню процесу залучення до вживання наркотичних речовин і прийняттю відповідних заходів профілактичного впливу. На наш погляд, порядок проведення наркологічного огляду, у силу його специфіки, повинний обумовлюватися окремо.

створити при стаціонарних відділеннях наркологічних установ Міністерства охорони здоров'я України служби психіатричної реабілітації хворих на наркоманію;

налагодити тісну взаємодію із громадськими і релігійними організаціями, що здійснюють лікування і реабілітацію хворих на наркоманію;

розробити заходи щодо підвищення престижу професії нарколога.

Для вдосконалення правової профілактики необхідно:

вивести показники ефективності підрозділів БНОН із системи показників карного розшуку;

виділити дані підрозділи зі структури Головного управління карного розшуку МВС України, і підпорядкувати їх керівництву МВС;

створити в структурі МВС України спеціальний підрозділ з профілактики злочинності.

Дані заходи спрямовані на надання самостійного статусу підрозділам БНОН, що, у свою чергу, дозволить їм зосередити основну увагу на вирішенні завдань, заради яких ці підрозділи і були створені.

Для підвищення ефективності соціальної профілактики необхідно всіляко сприяти розвитку громадських ініціатив. З цією метою необхідно:

...