Соціологія дитинства

У західній соціології проблема "неблагополуччя" дітей розглядається відносно широко. Е. Еріксон вводить таке поняття, як "базисна довіра", вважаючи, що така довіра до дитини здатна протистояти "могутній комбінації почуттів позбавленості, розділеності і покинутості...". У так званій "соціології соціальних проблем" ґрунтовно обговорюються ситуації, в котрих відбувається образа дитини, прояв зневажливого до неї ставлення. У США існує спеціальний Національний центр (National Center Child Abuse and Neglect), котрий аналізує дані ситуації і визначає заходи, спрямовані на їх подолання. Суть висновку Центру полягає в наступному: хоча "неблагополуччя" дітей переважно і зумовлене низьким рівнем освіти і кваліфікацією батьків або відсутністю одного із подружжя, але не зводиться до цього. Нехтування батьками обов'язків, недостача любові, почуття безпеки і збереження людської гідності - це те, з чим стикаються сучасні діти, котрі живуть у різних сім'ях.

Абстрактно кажучи, в подібних сім'ях існують усі умови для нормального фізичного, психологічного і соціального розвитку дитини. Однак фактично постійна зайнятість обох батьків на роботі (або в бізнесі), захопленість власним кар'єрним ростом чи досягненням успіху не дозволяють дитині відчувати себе забезпеченою емоційною батьківською увагою і турботою. Як видно, залучення до моральних норм суттєвим чином зумовлене характером емоційних взаємовідносин. Відсутність таких відносин призводить до широко розповсюдженого явища фактичної бездоглядності дітей, котрі живуть у відносно благополучних сім'ях.

Для спілкування діти з подібних "благополучних" сімей використовують усі можливі засоби, а також звертаються до посередників для самореалізації. У кращому випадку - це няні й гувернантки, у гіршому - телевізор, друзі й вулиця. Показник матеріального рівня сім'ї і юридично оформлений статус дитини, таким чином, не дають певної інформації про специфіку її розвитку і виховання. Відповідно, доцільно використовувати поняття "соціальне сирітство" стосовно дітей, котрі залишаються без опіки при живих батьках, незалежно від їх офіційно визнаного статусу. Це поняття ширше за обсягом, ніж перераховані вище: безпритульні, бездоглядні, діти вулиці тощо. Кожне з цих явищ - частковий випадок "соціального сирітства", котре може виступати на передній план у той чи інший період функціонування суспільства під впливом різних соціально-економічних і культурних обставин.

Що стосується біологічного (фізичного) сирітства, то воно може належати до сирітства соціального, але може й не бути ним, якщо будуть створені умови, які цілком заміняють дитині "батьківський дім". Таке розуміння "соціального сирітства" фактично прийняте дослідниками, що працюють не лише в рамках соціології дитинства, але і в межах суміжних дисциплін. "Соціальні сироти - це соціально-демографічна група дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних, морально-психологічних причин позбавлені батьківської опіки при живих батьках. Це соціальне явище, зумовлене ухиленням чи відстороненням батьків від виконання обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Це діти, "батьки котрих юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей". Нагадаємо ще раз, що маються на увазі всі батьки, незалежно від їх соціального і матеріального рівня.

Поняття соціального сирітства досить неоднозначно використовується в соціологічній літературі й практично "не засвоєне" масовою свідомістю. Спеціальне завдання з'ясувати, чи розрізняються в масовій свідомості "образи", які лежать в основі двох понять: "сироти" і "соціальні сироти", було поставлене Ф. Шереги, котрий вивчав "дітей з особливими потребами". Опитування проводились у 2001 і 2002 роках серед населення російського міста Орла методом формалізованого інтерв'ю. З'ясуванню того, як розуміється зміст вказаних вище понять, передувала наступна преамбула - "звернення інтерв'юера до респондента": "Сироти - це складна суспільна проблема в будь-якій країні, особливо, коли мова заходить про дітей. У першій частині нашого інтерв'ю я хочу почути вашу думку саме про цю соціальну групу". Далі йде питання: "Я Вам назву два поняття. На вашу думку, яку категорію дітей вони відзначають?" Дане питання вміщує два підпитання:

Перше поняття "сироти". Що Ви розумієте під ним? Що це поняття означає для Вас?

А що Ви розумієте під словосполученням "соціальні сироти"?

Переважна більшість опитаних під сиротами розуміли дітей, в яких немає батьків: 86,4% - в 2001 році й 91,6% -в 2002 році. Решта респондентів дали "інші відповіді", наприклад, "діти, в яких немає близьких родичів". Стосовно розуміння того, хто такі "соціальні сироти", то варіантів відповідей було більше, але модальною групою були ті, хто під соціальними сиротами розуміли дітей, позбавлених батьківської турботи. Більш того, таких за рік стало на 10% більше (було 32%, стало 42%), а тих, хто відносив до соціальних сиріт дітей з бідних сімей, стало на стільки ж менше (17% і 7%). А це вже говорить про те, що широке розуміння соціального сирітства як явища не пов'язаного безпосередньо й однозначно з бідністю, все більшою мірою проникає і в масову свідомість.

З'ясовуючи зміст поняття, яке нас цікавить, доцільно вказати також на те, що не слід ототожнювати явище соціального сирітства з таким феноменом, як "дромоманія", тобто сильна, навіть хвороблива тяга до мандрівок. Цей феномен відомий, і його часто використовують для пояснення причин втечі дитини на вулицю. Однак слід звернути увагу на небезпеку розширеного застосування цього терміна, який має психіатричний смисл. Адже нерідко втеча дитини з дому зумовлена відсутністю прихильності до батьків через їхню неувагу, або неможливість мешкати з батьками через їх спосіб життя, наприклад, п'янство, сварки, чи з якихось інших причин.

Дослідження в галузі соціології дитинства свідчать, що у абсолютної більшості проблемних дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини - потреба в повазі, розумінні й любові. Школа чи сім'я, в котрій блокується можливість задоволення потреби дитини в прийнятті й повазі, "виштовхує" її на вулицю. Там вона шукає (і в результаті знаходить) групу, в котрій ця потреба може бути задоволена. Саме психологічною комфортністю перебування дитини, підлітка в такій групі пояснюється те, чому провалюються численні спроби батьків, школи, міліції вирвати дитину з цієї групи. Вихід з подібної ситуації пов'язаний не із силовими діями, а з психологічними зусиллями з формування і включення дитини в таку неформальну групу просоціальної спрямованості, в котрій її потреба була б реалізована.

Однак важко погодитись з тими дослідниками, котрі вважають, що задоволення вказаних вище потреб актуальне лише для девіантних і конфліктних сімей. Так, А. Ареф'єв, котрий відносить до соціальних сиріт дітей, позбавлених можливості задоволення протягом тривалого часу основних психологічних потреб (фізичної, емоційної - любові, безпеки, соціальних взаємовідносин з іншими людьми, спілкування), вважає, що саме такі сім'ї є основним джерелом соціального сирітства. Посилаючись на мотиви жебракування, він вказує на три з них: п'янство батьків (40,5% опитаних), відсутність одного або обох батьків і фізичне насилля над дітьми з боку батьків. Природно, що в подібних сім'ях необхідна дитині увага або відсутня, або знаходиться на мінімальному рівні. Але і в тому разі, коли дитина просто не відчуває власної належності до батьківської домівки, її самооцінка, на думку психологів, падає і вона "робить своїм домом вулицю, приймаючи її цінності".

Іншими словами визнається особлива, фактично самостійна значущість такого фактору, як увага з боку батьків, їх емоційна підтримка незалежно від матеріального благополуччя сім'ї. І в цьому смислі соціальне сирітство, котре означає відсутність цього фактору - явище, яке отримало розповсюдження в різних сім'ях і в різних країнах сучасного світу у зв'язку з індивідуалізацією суспільних відносин, їх прагматизацією, зростанням споживацтва і речизму. Розвитку цих тенденцій та їх згубним наслідкам, що проявляються в найрізноманітніших сферах сучасного світу і підмінюють живі, емоційні відносини, велику увагу приділило багато сучасних мислителів (Е. Фромм, 3. Бауман, Ж. Бодрийяр та ін.).

Явище соціального сирітства, що вивчається в рамках соціології дитинства в широкому соціокультурному контексті, досить багатолике. Один з його проявів - "покинуті немовлята". Дослідники відзначають, що по всьому світу ними заповнені лікарні, пологові будинки, спеціальні заклади. У різних країнах їх називають по-різному, наприклад: "відмовлені діти", "казенні немовлята", "народжені, щоб бути покинутими", "вічні новонароджені" тощо. їх також відносять до неблагополучних дітей і ретельно аналізують соціально-економічні й культурні чинники, що сприяють розповсюдженню даного явища.

Характеризуючи ж сучасну епоху в глобальному масштабі, нескладно помітити, що проблема дітей-сиріт, а також соціальних сиріт, набуває ще більшої гостроти і актуальності, тому що число їх безперервно зростає. На думку багатьох дослідників, які аналізують проблеми дитинства, особливо в останній чверті XX століття принципово змінюється ситуація передачі успадкованих від минулого норм і цінностей.

Пояснюється все це зростаючими темпами життя і поглибленням міжпоколіннєвих відмінностей.

Складна, багатоаспектна проблема - проблема дитячої травми. Вона обов'язково виникає при вивченні дитинства і сім'ї, дослідженні способу життя неповних сімей і виявленні негативних чинників виховання в подібних сім'ях. Однак вона актуальна і для сімей, які вважаються "благополучними". Цю проблему вивчають як соціологи, так і педагоги, психологи, інші дослідники. Як відомо, поняття травми і зокрема культурної травми порівняно недавно увійшло в обіг соціології і використовується в загальносоціологічному аналізі. Цей аналіз, безумовно, є корисним при вивченні дитячої травми. Різні поняття, що використовуються при характеристиці соціальних змін як травми - "травмуючі події", "цінніснодоповнена динаміка", "травматична послідовність" тощо можуть бути використані при виявленні впливу соціальних змін на інституцію дитинства.

Важливою дослідницькою проблемою є вивчення умов формування символів дитинства і визначення значущості символічного впливу. У розрахунку на потреби масової аудиторії у "видовищах", можливо, мало б сенс рекомендувати журналістам пропонувати тему цінності дітей і повноцінної сім'ї? Але якою мірою це було б ефективним заходом? Які межі символічного впливу і як він пов'язаний з об'єктивними соціально-економічними і демографічними факторами, їх впливом на сім'ю і різні прояви дитинства? Відповідь на ці питання передбачає використання серйозного соціологічного аналізу, котрий враховував би різні суспільні чинники, що визначають різноманіття проявів дитинства.

Раніше вже зверталась увага на таку багатоаспектну проблему дослідження дитинства, як проблему неповних сімей. Важливий соціальний факт, що вимагає уваги суспільства до неповної сім'ї з неповнолітніми дітьми, пов'язаний з якістю здоров'я останніх. Учені-педіатри, які досліджують рівень здоров'я дітей, доходять невтішного висновку: діти з неповних сімей значно частіше, ніж діти з повних, підвладні гострим і хронічним захворюванням, які протікають у більш важкій формі. Медики відзначають наявність суттєвих відмінностей у способі життя неповної сім'ї у порівнянні з повною. Вони звертають увагу на те, що подібні неблагополучні показники здоров'я пов'язані не стільки з наслідками стресу розлучення, скільки з низькою медичною активністю матері. Американські психологи також вважають, що недоліки у вихованні в неповній сім'ї є, перш за все, наслідками обмежених матеріальних ресурсів і низького соціального статусу такої сім'ї і лише побічно пов'язані з відсутністю в ній одного з батьків. Однак проблема ця вимагає подальшого соціологічного дослідження і ретельного опрацювання.

У країнах пострадянського простору суттєвим фактором, що зумовлює становище дітей в суспільстві, є соціально-економічна криза. Низький життєвий рівень сімей, постійна матеріальна нестача є однією з визначальних причин, що спричинюють розповсюдження дитячої зайнятості. Це явище також вимагає серйозного соціологічного вивчення. Серед механізмів виштовхування дітей для заробітку вказується на примус, психологічний тиск і винагороду. Було з'ясовано, що дитяча праця чи зайнятість може бути як примусовою, так і добровільною. До примусової зайнятості відносять більшість випадків, що мають місце в неблагополучних сім'ях, коли остання примушує дитину приносити додому продукти, гроші тощо. Мотивами добровільної зайнятості виступають бажання допомогти батькам, у зв'язку з матеріальним становищем, прагненням до ранньої самостійності, а також "схильність до романтичного проводження часу". Негативним моментом соціалізації в даному випадку є те, що в силу своєї зайнятості діти, природно, жертвують своєю освітою і різнобічним розвитком. Тим більше, що про набуття трудових навичок, як свідчать дослідження, діти практично не думають. На думку деяких дослідників, підлітки йдуть працювати, не прагнучи навчитись праці.

У результаті проведених досліджень виявляється також тенденція до криміналізації дитячої праці, у сферу котрої включені продаж і розповсюдження наркотиків, дитяча проституція, крадіжки, жебракування, котрі організовані і управляються дорослими. Основними мотивами використання дитячої праці є відносна дешевизна, відсутність контактів з батьками, втеча від податків, можливість дорослого стати на чолі справи, не зустрічаючи внутрішньої конкуренції в групі, а також уникнення кримінальної відповідальності. Тому не випадково, що діти широко використовуються в тіньовій діяльності, котра все більшою мірою стає предметом аналізу соціологів.

Висновок

Як висновок слід вказати на основні завдання, котрі формулюють стосовно соціології дитинства:

- розуміння існуючих у сучасному суспільстві ідеальних, нормативних і "реальних" образів дитинства;

- вивчення реального стану, характеру і форм діяльності дітей у суспільстві в даний історичний період;

- аналіз специфіки дитячої субкультури як соціокультурного феномену і механізму підтримки зразків конструювання дитинства, зумовлених реальним станом і формами діяльності.

Вказані завдання є основними, процес реалізації котрих, із врахуванням змін, що відбуваються у сучасному суспільстві, можливо, сприятиме виникненню нових, досі невідомих, а відповідно і невивчених аспектів соціології дитинства. На характеристиці конкретних проблем, які потрібно вирішувати, ми зупинились вище. Найбільш загальним же і важливим завданням слід вважати фокусування уваги соціологів на такій галузі соціології, як соціологія дитинства.

Використана та рекомендована література

1. Щеглова С.Н. "Социология детства" как элективный курс // Социологические исследования. - 2003. - № 6.

1. Кравченко С А. От Монреаля до Брисбена: новации, приобретения, упущения // Социологические исследования. - 2003. - № 2.

2. Бреева Е.Б. Дети в современном обществе. - М., 1999.

3. Мертон Роберт. Социальная теория и социальная структура. -К., 1996.

4. Структура и уровни социологического знания: традиции и новые концепции // Социологические исследования. - 2003. - № 9.

5. Батыгин Г.С. Коммуникация в научном сообществе // Социологические чтения. - Вып. 2. - М., 1997.

6. Карцева JI.B. Модель семьи в условиях трансформации российского общества // Социологические исследования. - 2003. - № 7.

7. Голод СИ. Современная семья: плюрализм моделей // Социологический журнал. - 1996. - № 3/4.

8. Переведенцев В.И. Кризис семьи и депопуляция в России ("Круглый стол") // Социологические исследования. - 1999. - № 11.

9. Ильин В А. Археология детства: Психологические механизмы семейной жизни. - М., 2002.

10. Андреева Г.М. О "социологизации" социальной психологии в XX столетии // Социологический журнал. - 2003. - № 2.

11. Обухова Л.Ф. Детская (возрастная) психология. - М., 1996.

12. Hetherington Mavis Е., Parke D. Ross Child Psychology. Contemporary view-point. 1999. - USA.: McGrew - Hill College.

13. Эльконин БД. Введение в психологию развития. - М., 1995.

14. Выготский Л.С. Мышление и речь // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. - М., 1981.

15. Пиаже Ж. Комментарии к критическим замечаниям Л.С. Выготского на книги "Речь и мышление ребенка" и "Суждение и рассуждение ребенка" // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. - М., 1981.

16. Бергер Питер, Лукман Томас. Социальное конструирование реальности. - М., 1995.

17. Muд М. Культура и мир детства. - М., 1988.

18. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб., 2002.

19. Кон И.С. Возрастной символизм и образы детства. Социологическая психология. -http://www.konigor.hypermart.net.

Размещено на Allbest.ru