Теоретико-методичні основи соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста

Напрям соціальна реабілітація жіночої молоді передбачає розробку та реалізацію індивідуальних та групових тренінгових програм, консультативних методик для жінок, які переживають чи пережили стресову ситуацію; створення кризових центрів, притулків для жертв насильства та осіб, що перебувають під загрозою насильства чи сексуальної експлуатації, наркотичної або алкогольної залежності; реалізацію програм професійного навчання, комп'ютерної грамотності для безробітних жінок; розробку та здійснення програм підтримки неповнолітніх матерів, передусім тих, які виховують дітей без батька.

Соціальні профілактика, послуги і допомога, а також реабілітація жіночої молоді пов'язані між собою. Досить часто їх важко розмежувати. Запропонований підхід є тільки першої спробою визначити загальний зміст соціальної роботи з жіночою молоддю, базою для подальшого вдосконалення та корегування.

Здійснене вивчення дало підстави для висновку щодо пріоритетності освітнього компоненту в соціальній роботі з жіночою молоддю. Висновок підтверджується і практикою реалізації державної політики в цій галузі, зарубіжним та вітчизняним досвідом діяльності соціальних служб, освітніх закладів, неурядових організацій. У розділі наголошується на важливості використання можливостей жіночих молодіжних громадських організацій у вирішенні проблем жіночої молоді на принципах самодопомоги.

У розділі викладено авторську концепцію неформальної додаткової жіночої освіти та схарактеризовано організаційно-педагогічні заходи, що забезпечують ефективне впровадження запропонованих моделей. У 1990 p. у Києві за ініціативою та при безпосередній участі автора було створено Вечірню жіночу гімназію (ВЖГ) - першу в Україні експериментальну модель додаткової освіти для дівчат, спрямовану на соціальну та психолого-педагогічну допомогу жіночій молоді. Назва "Вечірня жіноча гімназія" свідчила про відродження в державі на новому етапі суспільного розвитку традицій минулого, які певна частина населення, передусім інтелігенція, сприймала позитивно. Один з результатів соціологічного дослідження "Жінки України:

соціальний портрет" полягав у тому, що 60% від загальної кількості опитуваних позитивно поставились до можливості відтворення моделей жіночої освіти.

На першому етапі своєї діяльності провідним завданням Вечірньої жіночої гімназії стала компенсація прогалин існуючої системи освіти, яка не розв'язує проблем становлення особистості з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних особливостей статі. У запропонованій моделі вбачався шлях, спрямований на часткове зняття визначених проблем. З урахуванням обгрунтованих нами концептуальних засад Вечірню жіночу гімназію була зорієнтована на : створення умов для формування особистості з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних відмінностей статі;

розвиток у дівчат готовності брати участь у благодійній діяльності; здійснення орієнтації на вибір професії соціального працівника; використання нових можливостей для співробітництва з міжнародними та національними жіночими організаціями, асоціаціями, благодійними фондами; створення у перспективі культурного та науково-інформаційного центру, діяльність якого спрямовувалась би на дослідження жіночих проблем та забезпечення організаційно-практичної роботи з дівчатами та молодими жінками; розробку та експериментальну перевірку соціальних технологій для роботи з жіночою молоддю.

Вагомим результатом діяльності ВЖГ стало те, що близько 70% її випускниць продовжили подальше навчання. Частина гімназисток, визначаючи свій професійний шлях, віддали перевагу спеціальностям педагога та соціального педагога.

Ще один результат діяльності Вечірньої жіночої гімназії полягав у підготовці лідерів національної жіночої молодіжної організації - Асоціації Гайдів України, яка за темпами розвитку випередила багато "дорослих" жіночих організацій та заявила про себе й на міжнародному рівні.

У четвертому розділі -- "Перспективи розвитку соціально-педагогічного потенціалу жіночої освіти у вітчизняній та зарубіжній практиці" - визначено історичні етапи, особливості, а також тенденції розвитку жіночої освіти в Україні, Росії; викладено результати аналізу минулого і сучасного жіночої освіти у Великобританії та США; проаналізовано перший досвід відродження моделей жіночої освіти в СНД.

З початку 90-х років у ряді великих міст країн СНД (Москва, Санкт-Петербург, Мінськ, Київ, Ярославль, Баку, Казань та ін.) були розроблені моделі формальної та неформальної освіти для дівчат. У Латвії та Литві в середині 90-х років на державному рівні порушувалося питання про перехід до роздільного навчання. Запропоновані моделі сприймалися як інновація, і одночасно як внесок у відродження втрачених культурних традицій. Таким чином, актуалізувалося завдання осмислення історичного педагогічного досвіду з метою визначення в ньому науково обгрунтованих компонентів, розробки рекомендацій для практики, яка не зможе успішно розвиватися, повторюючи тільки минуле.

Вітчизняна історія жіночої освіти сягає своїм корінням у далеке минуле і має багаті традиції. Від самого початку організація діяльності навчальних закладів для дівчат досить часто ініціювалися самими жінками (наприклад, княгиня Ганна Всеволодівна, Катерина II, жіночі групи, які виступали за створення гімназій та вищих навчальних закладів для дівчат у другій половині XIX ст.). Система жіночої освіти досить чітко відображала існуючий соціально-економічний та політичний устрій.

Особливий етап у розвитку жіночої освіти пов'язаний з відкриттям у 1764 p. Смольного інституту, педагогічну концепцію якого на той час було визнано однією з кращих. Вона передбачала елементи демократії: доступність освіти, у тому числі й для представниць міщанства. Повністю здійснити задумане не вдалося, але, безперечно, відкриття та діяльність Смольного стали важливим внеском у розвиток освіти, культури, суспільного життя. Смольний інститут був моделлю, яка тиражувалася (щоправда, інколи зі зниженням рівня) в інших регіонах Росії, включаючи Україну, а також сприяла формуванню групи жіночої інтелігенції. Освічені жінки впливали як на сім'ю, виховання дітей, так і на соціальне життя.

Новий етап у розвитку жіночої освіти почався у другій половині XIX ст. Зі зміною соціально-економічної ситуації виникла потреба створення умов для навчання не лише вибраних, й широкого загалу дівчат. Підвищення освітнього цензу жінки пов'язується у суспільній свідомості з підвищенням її можливостей для успішного виконання соціальних ролей дружини, матері, подруги, компаньйона. Створення перших жіночих гімназій збігається з боротьбою за скасування кріпосного права.

Досягненням другої половини XIX ст. стало те, що жінки завоювали право на здобуття вищої освіти не лише за кордоном, але й в своїй країні. Саме великі міста відіграли роль освітніх центрів, які накопичували "жіночий потенціал".

Розвиток системи жіночої освіти у ХК ст. в Україні мав свої особливості, при чому в кожній з двох її частин, одна з яких входила до складу Російської імперії, а друга належала Австрії. Освіта набувала тут взаємозв'язку з боротьбою за національне самовизначення, за збереження національної культури. В цілому процес створення навчальних закладів для жінок відбувався із запізненням, відстаючі від вимог суспільного розвитку. Незважаючи на певні позитивні результати, Австрія й Росія у тогочасній Європі були "лідерами" щодо показників жіночої неписьменності, дитячої смертності, низької тривалості життя.

У Великобританії вже наприкінці XVin ст. функціонувало 6 типів навчальних закладів для дівчат з різних соціальних прошарків населення: жіночі притулки для сиріт, школи милосердя для доньок представників середнього класу; монастирські та церковні школи переважно для доньок духовенства; публічні школи, що надавали освітній стандарт для підготовки до заміжжя, материнства; приватні школи для представниць заможних сімей; вищі школи для жінок, які прагнули до професійної діяльності.

На відміну від Росії та ряду інших європейських країн у сучасній Англії збереглася система навчальних закладів для дівчат. Питома вага жіночих шкіл в цій країні складає сьогодні 11% від загальної кількості; 250 з них об'єднує національна Асоціація жіночих шкіл. При цьому саме жіночі школи мають найвищий рейтинг у порівнянні з чоловічими навчальними закладами та школами зі спільним навчанням. Жіночі школи не тільки гарантують одержання освітнього стандарту, а й готують до ефективного дорослого життя. Саме з цією метою в програмах приділяється значна увага професійній підготовці, соціальній освіті, формуванню характеру, навичок життя у суспільстві. Характерною рисою нової педагогіки стає увага та повага до особистості, індивідуальності з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних особливостей статі.

Досвід Англії свідчить, що принцип роздільного навчання, від якого радянська державна система освіти відмовилася на початку 50-х років XX ст., має і навчальний, і виховний потенціал. Саме тому є сенс в подальшому вивченні цього досвіду та використанні його на практиці.

Здійснений на даному етапі дослідження аналіз дав змогу виявити чинники сталості й престижності закладів жіночої освіти в Англії та США. Жіночі коледжі сьогодні відповідають потребам певної групи населення, що намагається дати не тільки високий академічний рівень освіти своїм донькам, але й виявляє турботу про розвиток їхніх здібностей, формування характеру, психологічно комфортні умови для забезпечення успішного формування особистості.

Цілком зрозуміло, що абсолютно ідеальних освітніх моделей не створено. Поряд з перевагами жіноча освіта має й недоліки та проблеми, які потребують свого розв'язання.

У розділі викладено провідні ідеї концепції навчального закладу нового типу -Київського жіночого ліцею, розробленої нами разом із С.О.Алексієнко. У навчальному закладі нового типу створювалися додаткові можливості для розкриття творчого потенціалу дівчат, а також для їх підготовки до майбутнього життя, в якому, як правило, поєднуватимуться професійні та специфічні соціальні жіночі ролі.

З урахуванням викладених вище концептуальних положень нами обгрунтовано мету ліцею - розвиток та формування соціальне зрілої творчої жіночої особистості в її власних інтересах та інтересах держави., а також визначені його основні завдання.

У навчальній програмі цього закладу було передбачено 3 блоки дисциплін, зокрема для: а) забезпечення стандарту середньої освіти; б) професійної орієнтації та сприяння допрофесійній підготовці; в) розвитку нахилів та здібностей, загальної культури та ерудиції.

Реалізуючи концепцію жіночої освіти, педагогічний колектив зіткнувся з низкою проблем. Дівчата та їх батьки боялися слова "інтернат", яке асоціювалося з уявленнями неблагополуччя, проблемної сім'ї, важкої дитини, збитковості. Цей стереотип заважав формуванню позитивного іміджу жіночого ліцею.

Незважаючи на те, що більшість дівчат, які складали вступні іспити до ліцею -киянки, спостерігався недостатньо високий культурний рівень сімейного виховання, Що виявлявся в неготовності до самообслуговування, виконання гігієнічних норм, незнанні культурних надбань рідного міста. Суттєву проблему становила адаптація до нового закладу з підвищеним рівнем освітніх вимог, а також до вміння жити у колективі, зберігаючи свою індивідуальність і водночас рахуючись з потребами інших.

Дефіцит навчальної та іншої спеціальної літератури, недостатнє науково-методичне забезпечення, сповільнювало просування вперед, потребувало експериментальної перевірки кожного кроку з метою попередження помилок.

Серед переваг поєднання "жіночої освіти" з пансіонною (інтернатною) формою навчання, зокрема: значне збільшення часу для освіти та розвитку особистості; набуття навичок життя у колективі; формування адекватної самооцінки, почуття психологічного комфорту. Випускниці ліцею зорієнтовані на продовження освіти і професійну діяльність на основі поєднання соціальних ролей. Характерними для них є вірність шкільній дружбі, готовність допомагати одна одній.

Навчання дівчат виявило проблему врахування у змісті програм та методиках викладання, особливостей статі. Є підстави вважати, що не тільки у зарубіжній, але й у вітчизняній педагогічній практиці при розробці цілого ряду програм, їх реалізації передусім беруться до уваги інтереси, потреби, здібності учнів-юнаків.

Для певної категорії старшокласниць жіноча освіта виступає не тільки формою здобуття загальної середньої освіти, а й дієвою формою соціальної та психолого-педагогічної підтримки. Моностатеве середовище сприяє подоланню деяких комплексів неповноцінності, формує віру у власні сили та почуття гідності. Ці риси, сформовані на етапі підліткового віку, виявляються сталими особистісними характеристиками.

1. Здійснений аналіз сукупності соціально-демографічних, психофізіологічних, соціокультурних характеристик дівчат та молодих жінок, що становлять в Україні, як і в цілому у світі, більшу частину серед своєї вікової групи, дає підстави для виокремлення жіночої молоді в особливу молодіжну підгрупу та визначення її особливостей. У порівнянні з ровесниками чоловічої статі для жіночої молоді, яка об'єднує дівчат-підлітків та молодих жінок, характерними є: більш ранній (на 1,5-2 роки) вік вступу у пубертатний період; вищий ступінь залежності від суспільства, сім'ї, оточуючого середовища, культурних традицій, зумовлений цим вищий рівень "слухняності". Водночас для дівчат характерною є більша вразливість до негативних проявів соціуму.

Становище жіночої молоді в нашій державі та за її межами досить складне. Вітчизняна і зарубіжна статистика свідчить, що приблизно 6-7 з 10 клієнтів соціальних служб - жінки. Отже, жіноча молодь є об'єктом соціально-педагогічної роботи. З іншого боку, саме з числа жіночої молоді формується база працівників освіти та соціальних служб. Переважна більшість студентів вищих педагогічних закладів освіти, відділень та шкіл соціальної роботи і в Україні, і в інших країнах СНД, і на Заході - це жінки. Саме вони виступають ініціаторами створення громадських організацій та об'єднань, які беруть на себе розв'язання досить складних соціальних, культурних, екологічних проблем. Таким чином, жіноча молодь не тільки об'єкт, але й суб'єкт соціально-педагогічної роботи.

2. На підставі зіставлення положень теорії статевого диморфізму (В.Геодакян), теорій диференціації сексуальних ролей (функціоналізм, теорія конфлікту, неомарксистські теорії, психоаналітична та неопсихоаналітична теорії, культурологічна теорія, порівняльна психологія, феміністичні теорії), даних нейрофізіологічних досліджень останніх років, а також аналізу ряду міжнародних документів з проблем жінок обгрунтовано положення про те, що жіноча соціалізація має свою специфіку, свої актуальні проблеми, динаміку, що зумовлено історичними та соціально-економічними змінами у суспільстві.

Дослідження проблем жіночої соціалізації потребує міждисциплінарного аналізу. Й метою є формування жіночої особистості, яку характеризує психофізіологічна та соціальна зрілість, вміння самостійно здійснювати життєві вибори і нести відповідальність за них, сформована картина світу та визначення свого місця в ньому.

На сучасному етапі розвитку суспільства змінюються завдання соціалізації: для успішного життя в майбутньому з його швидкими змінами в техніці, ідеології, нормах і стандартах поведінки важливо не тільки оволодіти певними знаннями, соціальними ролями, набути необхідні навички, але й мати відкриті можливості для підготовки до життя в динамічному суспільстві майбутнього.

Нове суспільство повинно бути суспільством, в якому принцип рівних можливостей для чоловіків та жінок не тільки декларується, але й досягається в реальності. За таких умов важливим завданням соціалізації має стати гендерне виховання. Воно передбачає спосіб передачі знань, норм, стандартів поведінки, зорієнтованих на сприйняття жінки як повноправного члена суспільства, визнання цінності її особистості і творчого потенціалу, побудову на цій базі відносин між представниками обох статей.

3. Особливості процесу жіночої соціалізації зумовлені передусім психофізіологічними відмінностями, а також соціально-економічними чинниками, культурними нормами, стандартами, уявленнями щодо жіноче призначення, котрі панують в суспільстві. Здійснене порівняння результатів ряду досліджень (Каліфорнійський лонгітюд, кроскультурне дослідження підлітків за методикою Д.0ффера та ін., дослідження Б.Заззо, а також вивчення ціннісних орієнтацій старшокласників в Україні) дозволило виявити жіночі особливості, що зумовлюють і характер соціалізації. Дівчатам притаманна така риса, як екстравертність. Для них більше значення мають міжособистісні відносини. Процес розвитку жіночої особистості в порівнянні з чоловічою має більше варіантів. Залежністю від соціальних, культурних чинників зумовлюється здатність дівчат до адаптації, конформізму. Вони мають особливості у характері і процесі розвитку сексуальності, емоційніше сприймають навколишній світ, їм притаманно більш розвинені почуття відповідальності, інтуїція, здатність до співчуття, і водночас нижчий, в порівнянні з юнаками, рівень самооцінки, повільніші темпи набуття автономії. Серед жінок більше поширення мають різноманітні комплекси неповноцінності, починаючи від незадоволення своєю зовнішністю, тілом, до незадоволеності статтю.

У сучасний умовах ряд проблем жіночої соціалізації є типовими не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. До них, зокрема, відносяться такі, як: збереження репродуктивного здоров'я; загроза венеричних захворювань, ВІЧ/СШДу;

абортів та народжень у неповнолітніх; насильства; сексуальної експлуатації та проституції; зростання кількості сімей, в яких мати виховує дітей без батька;

депресивних станів і соціальних девіацій, фемінізація бідності; низький політичний, професійний та соціальний статус жінки.

4. Однією з тенденцій світового розвитку є зростання міського населення та кількості великих міст. Великі міста з їх складною організацією та структурою є епіцентрами політичних, економічних, соціальних, культурних подій. В них народжуються, моделюються, апробуються різні концепції й моделі майбутнього. Як правило, саме звідси вони ретранслюються в поселення інших типів. Здійснена у процесі дослідження спроба синтезувати факти й ідеї щодо феномену великого міста дали змогу запропонувати три характерні "ефекти великого міста", а саме: "ефект поліфонії", "ефект калейдоскопу", "ефект скарбнички".

5. Спосіб життя великого міста суперечливо впливає на соціалізацію жіночої особистості. З одного боку, велике місто скорочує період початку пубертату, надає більші можливості, свободу в одержанні інформації, задоволенні різних інтересів, у виборі форм здобуття освіти, дозвілля, спілкування, друзів, культурних та моральних цінностей, стилю, способів життя та ін. З іншого боку, соціальне нерідко розвивається за рахунок ураження біологічного, що зумовлює втрати у фізичному та психічному здоров'ї. Складність міського життя, зростаючі напруження та навантаження призводять до збільшення кількості підлітків із затримкою фізіологічного дозрівання. Серед них чимало дівчат-відмінниць та дівчат-спортсменок. Велике місто утруднює проблему життєвого вибору, вимагає від особистості певних знань та навичок, відсутність чи недостатність яких обертається життєвими драмами і навіть трагедіями. Проблеми міської самотності, безособистісності спілкування, байдужості великого міста, віддаленості, а нерідко й відсутності "батьківського дому", розлучень, спокуси міською свободою викликають появу та посилення проявів інфантилізму, соціальної фрустрації, девіантної поведінки та психопатологи. Як показало кроскультурне дослідження підлітків (Д.0ффер та ін.), величина міста вже сама по собі призводить до погіршення психологічного самопочуття його молоді. Складність великого міста зумовлює множинність моделей і типів жіночої соціалізації, які ще чекають свого вивчення.

6. Узагальнення результатів досліджень з демографії, політології, філософії, урбаністики, соціології, соціальної психології, етнографії, футурології, медицини, сексології, педагогіки, психології, культурології та соціальної роботи дало змогу виявити чинники, що впливають на характер процесу жіночої соціалізації, зокрема:

стан здоров'я, темпи фізичного розвитку, тип навчального закладу, структура та соціально-професійний статус батьківської сім'ї, характер сімейних відносин, найближчого оточення, захоплень, мікрорайон проживання, національні, культурні традиції, регіональні особливості, система ціннісних орієнтацій.

У великому місті, здебільшого в загальноосвітніх закладах нового типу (ліцеях, гімназіях та ін.), формується тип дівчини, що орієнтується на поєднання професійної діяльності, громадянської активності з виконанням суто жіночих соціальних ролей, на досягнення економічної та духовної незалежності, тобто на формування власної особистості. Саме цей тип дівчат є найбільш перспективним для поповнення кадрів інтелігенції, підприємців.

Результати західних і вітчизняних досліджень свідчать, що новою тенденцією жіночої соціалізації, починаючи з другої половини XX ст., стає зміна сексуальної поведінки, в тому числі у бік зниження віку набуття першого досвіду статевих відносин. Це стосувалось передусім жительок великих міст, які виступили "рушійною силою" сексуальної революції на Заході в 60-х роках і в останнє десятиріччя -- в країнах СНД. Для сучасної України характерним є зниження приблизно на 2,5 роки у порівнянні з 80-ми роками віку початку сексуального життя у великих індустріальних містах. Більше половини дівчат та 80% юнаків набувають перший сексуальний досвід до 17,5 років (Б.Ворник, Т.Говорун). Сексуальна революція в Україні на відміну від західних країн відбувається в умовах медичної та сексуальної неосвіченості не тільки підлітків, а й дорослих, нерозвиненості служб планування сім'ї, відсутності підліткової гінекологічної служби.

Одним із проявів "сексуальної революції"" стало зростання числа народжень у молодих (іноді й занадто молодих) мам. В Україні 20% дітей ( в 2 рази більше, ніж в Росії і в 4-6 разів більше, ніж у Середній Азії) народжується жінками молодше 20 років. Більшість з них не підготовлені психологічно і соціальне до самостійного виконання материнських обов'язків. Молодшає й позашлюбна народжуваність (питома вага якої є приблизно однаковою і в містах, і в сільській місцевості). Одним з негативних результатів сексуальної революції в Україні є різке зростання, переважно у великих містах, венеричних захворювань, кількості вагітностей та абортів неповнолітніх.

Проблеми проституції, сексуальної експлуатації та сексуальних домагань, проблеми насильств, жіночої наркоманії та алкоголізму, жіночої, в тому числі дівочої, злочинності, показники якої мають тенденцію до зростання, перш за все характерні також для великих міст. Один з висновків, котрий робить дослідник жіночої злочинності Ю.Антонян і який поділяє авторка, полягає у тому, що чинником правопорушень нерідко стає відсутність любові батьків, тісних емоційних зв'язків з ними. Мотивацією раннього початку статевого життя для дівчат з таких сімей часто стає бажання знайти кохання. В цих випадках дівчата іноді легко потрапляють у тенета секс-бізнесу, злочинних груп чи окремих осіб, наркоманії, алкоголізму. Притаманний дівчатам більший ступінь адаптивнос-гі, лабільності, навіювання обертається неможливістю повернутися до нормальних людських стосунків та повноцінного життя. Таким чином, зростання за кількістю та якістю проблемних моделей жіночої соціалізації в умовах великого міста - ознака сучасності. Це вимагає пошуку шляхів вирішення на основі прогресивних ідей вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Перспективними у розв'язанні проблем жіночої соціалізації з урахуванням особливостей жіночої психології, реакцій на кризовий соціум є створення умов для розвитку особистості, її самореалізації, самовизначення, а також профілактика негативних явищ.

7. Інтеграція України в європейський простір передбачає виявлення і водночас творче використання ефективного зарубіжного досвіду з урахуванням етнонаціональних, соціально-економічних та соціокультурних особливостей. Це зумовлює доцільність подальшого об'єктивного вивчення власного та сучасного зарубіжного досвіду створення і функціонування системи соціальних служб, виявлення прогресивних ідей, обгрунтування їх творчого використання в Україні.

Узагальнення сучасного зарубіжного й вітчизняного досвіду дало змогу запропонувати для практики 10 моделей соціальних служб для жінок, а саме: притулки для жінок-жертв домашнього насильства; телефонна служба "Жінки - насилля -інформація"; багатопрофільні жіночі центри; соціальні служби для неповних сімей;

центри планування сім'ї та сімейного виховання; центри допомоги молодим матерям;

окремі програми професійної підготовки жінок; соціальні та освітні програми для жінок-в'язнів. У сучасних умовах ефективно використовуються можливості державних та недержавних структур, накопичено великий досвід розв'язання багатьох складних жіночих проблем психолого-педагогічними та соціальними методами. Провідним компонентом більшості програм соціальної допомоги жінкам є освітні програми чи підпрограми, спрямовані на забезпечення нових знань, зміни у свідомості та поведінці особистості. Поряд з цим соціальні служби також сприяють задоволенню потреб у спілкуванні, в інформації, сприяють розвитку особистості.

Ініціатива створення багатьох соціальних служб належала самим жінкам. Принцип самодопомоги був і залишається одним з основних в організації та діяльності системи соціальних служб для жінок. У вирішенні жіночих проблем зростає роль неурядових організацій. При підтримці держави, громадськості вони реалізують свої соціальні програми, створюють недержавні соціальні служби для жінок.

8. Система соціальної роботи з жіночою молоддю в Україні тільки починає формуватися в умовах вкрай недостатнього фінансування, відсутності кваліфікованих фахівців, методологічної та методичної нерозробленості проблеми, дефіциту наукових та інформаційно-методичних видань, збереження у певної частини керівників (серед яких переважну більшість становлять чоловіки) застарілих стереотипів щодо важливості вирішення жіночих проблем. При всій оригінальності і окремих позитивних результатах вітчизняних напрацювань створення в Україні системи спеціалізованих служб для жінок поки що є тільки перспективою. Але з перших днів діяльності Українського державного центру соціальних служб для молоді (1993) і підпорядкованих йому регіональних структур за ініціативою і участю автора було започатковано напрям "Соціальна робота з жіночою молоддю", який з появою Державного Комітету у справах сім'ї та молоді був визнаний одним з пріоритетів.

Розроблені та апробовані автором моделі соціальної роботи з жіночою молоддю, а також проведені семінари, дискусії, круглі столи, підготовлені науково-методичні та інформаційні матеріали сприяли появі соціально-педагогічних технологій в інших регіонах України. В 12 областях діяли Вечірні жіночі гімназії, була створена мережа клубів для дівчат. Розроблено окремі проекти, мета яких полягала в наданні психолого-педагогічної допомоги дівчатам з "груп ризику" (вихованки шкіл-інтернатів та дитячих будинків, одинокі матері, жінки в депресивних станах). В останній час новим напрямом діяльності соціальних служб стала робота з попередження залучення дівчат до секс-бізнесу при виїзді на роботу за кордон.

Концепції, ідеї, обгрунтовані автором, використано у створенні Асоціації Гайдів України, яка за досить короткий час увійшла до світового жіночого та молодіжного руху. За ініціативою автора гайдами було розроблено і здійснено при підтримці міжнародних донорів інноваційний для України соціальний проект "Народитись жінкою: виклик життю", яким передбачалося створення сервісних центрів для неповнолітніх та молодих одиноких мам у чотирьох регіонах України. Проект підтримали органи місцевого врядування, Державний Комітет у справах сім'ї та молоді. За змістом і за принципами реалізації його можна оцінювати як нову сторінку в соціальній роботі з жіночою молоддю. Було також обгрунтовано доцільність відкриття відділень соціальної роботи на базі окремих педагогічних коледжів та університетів

9. Освіта, як один з найважливіших інститутів соціалізації, має особливе значення для жінок і визнається чинником сталого розвитку. Додаткові можливості жіночої освіти для успішної соціалізації полягають у : а) забезпеченні оволодіння знаннями на рівні сучасних стандартів; б) допомозі своїм вихованкам у визначенні сфери майбутньої професійної діяльності ще у шкільні роки, а також у формуванні психологічної готовності до успішної роботи в ній; в) розвитку здібностей та нахилів вихованні вільної особистості з розвиненим почуттям гідності, вірою у власні сили, незалежністю; г) підготовці жіночої молоді до життя в суспільстві, забезпеченні соціальної грамотності, стимулюванні її активності, що в подальшому забезпечуватиме додаткові можливості для самореалізації; д) врахуванні психофізіологічних особливостей, зумовлених статтю. Проектуючи та використовуючи педагогічні технології, жіноча освіта орієнтується саме на дівчину, її сприйняття, логіку, рівень фізичного та духовного розвитку, інтелектуальні й творчі здібності. Вона спрямована на допомогу кожній дівчині в реалізації власного потенціалу, встановленні для себе більш високих завдань у всіх життєвих сферах, усвідомленні своєї унікальності та її збереженні на користь собі й суспільству; е) впровадженні спеціальних програм для особливих категорій жінок (жінки середнього віку, самотні матері, засуджені та ін.), зорієнтованих на вирішення життєвих проблем, складних ситуацій, підвищення шансів на виживання та поліпшення матеріального становища.

Наведений у дисертації матеріал у поєднанні зі спробами автора відродити жіночу освіту (у тому числі в експериментальних авторських моделях Вечірньої жіночої гімназії та Київського жіночого ліцею) доводять, що не лише у зарубіжній практиці, а й у національному контексті моделі жіночої освіти можливі й доцільні. Автором була підготовлена і концепція створення Вищих жіночих курсів на базі Київського Слов'янського університету, але з певних причин ця ідея не втілена в життя.

На нашу думку, доцільним є створення експериментального майданчика АПН України на базі школи-інтернату № 13 м. Києва, що сприяло б продовженню розпочатої науково-дослідної роботи, результати якої матимуть значення як для педагогічної практики, так і для практики соціальної роботи.

Особливу роль відіграють програми "уповноваженої освіти", що спрямовані на тендерне виховання, формування готовності до побудови міжстатевих відносин з визнанням прав жінки, створення рівних можливостей для розвитку особистості шляхом ознайомлення представників обох статей з тендерними проблемами.

10. Здійснене дослідження дає змогу сформулювати деякі пропозиції і рекомендації щодо удосконалення соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в Україні в умовах великих міст.

На рівні органів державної влади та управління: сприяти розвитку та вдосконаленню соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю на основі розробленої концепції, що узагальнює прогресивні ідеї історичного і сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду, враховує регіональні особливості; доцільно розробити та реалізувати національну і регіональні цільові програми "Жіноча молодь", спрямовані на:

відродження національних традицій жіночого виховання, визнання та законодавче закріплення права на існування освітніх закладів для дівчат;

розширення мережі соціальних служб, зорієнтованих на соціальну профілактику, надання соціальної допомоги та послуг, соціальну реабілітацію жіночої молоді, ефективність діяльності яких підтверджується вітчизняним досвідом;

підтримку та використання потенціалу неурядових жіночих і молодіжних організацій, які можуть виступати партнерами держави у розв'язанні жіночих проблем, сприяти самореалізації особистості, залученню жіночої молоді до вирішення власних проблем; організацію спеціальної підготовки управлінських кадрів, соціальних працівників, освітян, працівників органів охорони здоров'я, правоохоронних органів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з жіночою молоддю, а також батьків, представників громадськості;

створення науково-дослідних структур (центрів, лабораторій, секторів тощо) з метою вивчення процесів у середовищі жіночої молоді, аналізу й узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду, розробки науково обгрунтованих рекомендацій з проблем жіночої соціалізації;

видання в Україні наукової бібліографії з проблем жінок, а також створення інформаційних центрів із сучасними інформаційними технологіями; заснування просвітницьких видань, журналів, сторінок, рубрик теле- і радіопрограм для дівчат-підлітків, які вели б зацікавлену компетентну розмову, допомагали у розв'язанні складних проблем соціалізації, у створенні цілісних уявлень про сучасний світ, стан та роль жінки в ньому;

введення до державної статистики, показників, пов'язаних із фактором статі, зокрема до статистики Міністерства освіти. Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціального захисту, Державного Комітету у справах сім'ї та молоді.

На рівні соціальних служб для молоді та неповнолітніх:

будувати роботу з жіночою молоддю на пріоритетності принципів профілактики негативних явищ та самодопомоги, створення умов для розвитку, реалізації творчого потенціалу дівчат та молодих жінок;

підтримувати розвиток лідерських якостей у дівчат та молодих жінок, стимулювати їх участь у роботі громадських організацій, волонтерському русі та русі доброчинності й милосердя; з цією метою проводити літні школи, семінари;

використовувати можливості освітнього компоненту соціально-педагогічних програм як форми надання соціальної та психолого-педагогічної підтримки; враховувати сукупність факторів, котрі в умовах великого міста впливають на процес жіночої соціалізації й зумовлюють появу багатьох проблем і особливих "груп ризику", в роботі з якими потрібні спеціальні соціально-педагогічні, медико-соціальні, психологічні технології та фахівці, обізнані з ними;

широко використовувати в своїй діяльності прогресивні моделі, соціально-педагогічні технології, що підтвердили свою ефективність у вітчизняному досвіді;

розвивати та зміцнювати зв'язки зі службами, що вирішують проблеми жінок, науково-дослідними центрами в Україні та за рубежем для прискорення адаптації та ефективного використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду; ініціювати проведення міжнародних конференцій, семінарів, дискусій з актуальних питань соціальної роботи з жіночою молоддю, підготовки пропозицій в органи регіонального та державного управління щодо вдосконалення соціальної роботи з цією молодіжною підгрупою;

поліпшити інформаційно-методичне забезпечення фахівців, які працюють з жіночою молоддю.

На рівні закладів освіти:

у навчально-методичному забезпеченні враховувати, що творча реалізація принципу роздільного навчання створює додаткові можливості для формування жіночої особистості з розвиненим почуттям власної гідності, віри у власні сили, намаганнями до самореалізації у професійній діяльності, громадському житті. Саме цим зумовлюється доцільність створення експериментальних майданчиків у закладах освіти різного рівня, діяльність яких побудована на основі роздільного навчання;

перспективним напрямом є створення спеціальних навчальних закладів чи програм для окремих категорій жіночої молоді (наприклад, неповнолітні і молоді одинокі матері, молоді жінки з окремими потребами, жінки-безробітні, жінки-в'язні). Як свідчить сучасний зарубіжний досвід, саме освітні програми є гарантом підвищення шансів на інтеграцію в суспільство, досягнення економічної незалежності;

у процесі спільного навчання хлопчиків і дівчаток, юнаків і дівчат необхідно враховувати відмінності, що зумовлені статтю, у визначенні змісту освіти і виховання, методик викладання навчальних дисциплін, організації виховної роботи. Нагальною потребою є подолання дискримінації дівчат у процесі навчання, особливо при викладанні дисциплін природничого циклу, під час складання програм;

за прикладом Заходу в системі підготовки та перепідготовки кадрів освіти, спеціалістів соціальної роботи доцільно запровадити та розширити курси з гендерної проблематики ( "Фемінологія", "Соціологія сексуальних ролей", "Жінка в історії та сучасності", "Жіночі права як невід'ємна частина людських прав" та ін.) й відповідно доповнити програми з педагогіки, психології, соціальної роботи;

у практиці виховної роботи з дівчатами ширше використовувати зустрічі з жінками, які досягли конкретних успіхів у професійній діяльності, громадському житті і можуть служити зразками успішної самореалізації;

сприяти підвищенню педагогічної культури сімейного виховання, до участі у вихованні дівчат активніше залучати не тільки матерів, а й батьків.

Проведене дослідження є лише першим кроком у вивченні складної, актуальної та вагомої у теоретичному і практичному аспектах теми і не вичерпує всіх проблем соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю у великому місті. Подальшого вивчення потребують: процес формування особистості в умовах великого міста з урахуванням факторів впливу етно національних, культурних, сімейних традицій, навчального закладу, мікрорайону проживання, стану здоров'я, віку, системи життєвих цінностей, регіону. Актуальними також є дослідження організаційно-педагогічних умов ефективної діяльності закладів формальної та неформальної жіночої освіти, соціальних служб для жінок; соціально-педагогічної роботи з окремими підгрупами жіночої молоді (наприклад, неповнолітні мами, жінки із залежністю від наркотиків та алкоголю, жінки-хворі на СНІД, жертви насильства, одинокі молоді матері, жінки-інваліди, жінки-в'язні, а також дівчата-спортсменки, дівчата-відмінниці, дівчата-лідери та ін.), Є нагальна потреба у відпрацюванні поняттєво-термінологічного апарату, що розкриває якісні характеристики та складові процесу соціалізації жіночої особистості та соціальної роботи з жіночою молоддю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Монографії.

І.Лактионова Г.М. Социально-педагогическая работа с женской молодежью в крупном городе: теоретико-методические основьі - К.: Укр. центр духов. культурьі, 1998. - 326 с. - 19,07 авт, арк.

II. Науково-методичні посібники та брошури:

2.Соціальна робота / Соціальная педагогіка : (поняттєво-термінол. слов.). - К.: Етносфера, 1994.- 118с.

3. Довіра і надія: Інформ.-метод. бюл./ Відп. за вил. Г.М. Лактіонова. - 1995.- №3.-34с.

4. Вечерняя женская гимназия / Под общ. ред. Г.М.Лактионовой, А.АЛременко.-К.: Академпресс, 1994.- 80 с.

5. Актуальньїе проблеми социализации девушек-подростков : Сб. науч. ст. / Под общ. ред. Г.М.Лактионовой. - К.: А.Л.Д., 1995. - 104 с.

6. Лактионова Г., Григорьева Н., др. Социальньїе службьі для женской молодежи.-К.: Академпресс, 1994. - С.36-98.

7. Лактіонова Г.М., Звєрєва І.Д., Єрмаков І.Г. Соціальна робота та реабілітаційна педагогіка на порозі XXI століття. - К.: ІнфоДРУК, 1998. - 32с. Ш. Наукові статті, тези:

8. Лактіонова Г.М. Сучасні міжнародні документи про завдання та зміст соціалізації жіночої молоді // Соціалізація особистості: 36. наук. пр. / За заг. ред. А-Й.Капської. - К., 1999. - Вил. 2. - С. 32-40

9. Лактионова Г.М. Сексуальнеє поведение женской молодежи как социально-педагогическая проблема // Наука і сучасність: 36. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. - К., 1999- 4.1. - С. 34 -41.

10. Лактионова Г. Процесе формирования женской личности в "знциклопедии феминизма" -- работе Симоньї де Бовуар "Второй пол" // Наукові записки: 36. наук. ст. Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В.Дмитренко, І..М. Ковчина, Н.М. Скоробогатько.-К., 1999.-Ч.1.-С. 95-102

11. Лактіонова Г.М. Жінка і професія: парадокси буття // Професійно-техн. освіта.-1999.-№3.-С.48-49.

12. Лактіонова Г.М. Підготовка дівчат до професійної діяльності: історико-педагогічний аспект // Педагогіка і психологія професійної освіти. -- 1999. - №2. - С. 212-218.

13. Лактіонова Г.М. В класі тільки дівчата /'/ Шлях освіти. - 1999. - №2 - С. 30-33.

14. Лактионова Г. М. Творческий потенциал девочек-подростков: барьерьі в процессе формирования й развития // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр- К.; Запоріжжя.- Вип.10.- С.29-33.

15. Лактіонова Г., Братусь І. Традиції жіночої освіти у Великобританії // Шлях освіти. - 1997. - №4 - С.25-28.

16. Лактионова Г.М. Неформальнеє образование как фактор развития творческого потенциала подростков : (На примере авт. модели Вечер. жен. гимназии^ //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр.- К.; Запоріжжя. - Вип. 15.-С. 105-109.

17. Лактионова Г.М. Женское образование: право на настоящее, право на будущее //Практ. психологія та соціал. робота. - 1998. --№10. - С. 17-20.

18. Лактіонова Г.М. Закономірності і проблеми жіночої соціалізації в контексті психоаналітичної теорії Карен Хорні // Освіта на Луганщині. -1998. - № 3.-С.21-24.

19. Лактіонова Г.М. Програма діяльності центрів соціальних служб для молоді з реалізації напряму "Соціальна підтримка жіночої молоді" : (Жіноча молодь у світ. та нац. контекстах: актуал. завдання соціал. роботи) // Соціал. робота з молоддю в Україні.-К., 1997- С.47-53

20. Лактіонова Г.М. Що день прийдешній нам готує? // Світло. - 1998. - №12. -С.64-65.

21. Лактіонова Г. Жіноча молодь як об'єкт і суб'єкт соціальної роботи // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання : 36. наук. публ. УкрНДІ пробл. молоді за підсумками виконання наук. прогр. і проектів у 1993 p. - К.,1994. - Вип.З.- С.106-112

22. Лактіонова Г. Стать і проблеми соціальної адаптації старшокласників // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості : Наук.-метод. вид.- Суми, 1994. -1994.- С.358-366.

23. Лактіонова Г.М. Цінності світу та світ цінностей старшокласників // Позашкільна педагогіка: пошук і проблеми: Матеріали Всеукр. наук.-пракг. конференції, 20-24 верес. 1994 p. / М-во освіти України. Ін-т систем, дослідж.- К., 1996.-С.19-24.

24. Лактионова Г.М. Крупний город как среда социализации : (Теоретико-методол. аспект) // Соціально-педагогічні та медико-психологічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів неповнолітніми і молоддю.-К.,1995.- Вип.2. - С.16-31

25. Лактіонова Г. Старшокласниці - сьогодні, жінки XXI сторіччя - завтра // Соціально-педагогічні проблеми виховання дітей та молоді в національній системі освіти та шляхи їх вирішення: Матеріали наук.-практ.. конф. 22-23 січ. 1997 p. Дніпропетровськ. -1997- С.37-41

26. Лактионова Г. Проблемьі социальной адаптации женской молодежи // Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин: Матеріали міжнар. наук.-практич. конф. 25-28 листоп. 1992 р.Диїв.--К., 1993:- C.I 18-120.

27. Лактіонова Г.М. Конфлікт між образами ідеальних і реальних чоловіків та жінок в уявленнях старшокласниць як віддзеркалення конфлікту статей в суспільстві // Конфлікти в педагогічних системах.: 36. доп.наук.-практ. конф. 20-21 трав. 1997 p. -Вінниця, 1997.-C.I 81-183.

28. Лактіонова Г.М. Громадсько-політична активність жінок в Україні: проблеми сьогодення і перспективи // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: Матеріали Всеук. наук. конференції 29-31 травня 1995 р.-К., 1995-С. 208-209.

29. Лактіонова Г.М., Звєрєва І.Д. Діти в скруті: альтернативи вирішення проблеми // Практ. психол. та соціал. робота. - 1998. - №3. - С.9-10.

30. Лактіонова Г. Молоде покоління обирає не тільки "Пепсі" // Нова освіта України. - 1994. - № 2. - С.34-36.

31. Лактионова Г.М., Зверева И.Д., Берштейн В.М. Центр социально-психологической поддержки детей й подростков // Соціальні служби для молоді : .(Теорія, методика і організація роботи). Вип.І. - К.,1992. - 64-80. Український НДІ проблем молоді, 1992. - С.64-80.

32.Лактионова Г.М., Зверева И.Д., Турбина М.Д. Примерное положение о , "Телефоне доверия" для подростков й молодежи // "Телефон доверия": служба телефонной зкстренной психологической помощи для подростков й молодежи (Сер. Тосударственная молодеж. политика в России: документи, опьггьі, практика"). - М., 1993.-С.9-31.

Размещено на Allbest.ru