Тренінг як засіб підвищення ефективності соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

Тренінг, як засіб підвищення ефективності соціалізації

Виконала:

студентка першого курсу

денної форми навчання

Тарасова Ірина Іванівна.

Науковий керівник -

Кандидат психологічних наук,

Пономарьова Вікторія Костянтинівна

Київ, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Особливості соціалізації

1.1 Поняття соціалізації

1.2 Стадії процесу соціалізації

1.3 Інститути соціалізації

РОЗДІЛ 2. Вплив тренінгу на процеси соціалізації

2.1 Поняття та специфічні риси тренінгу

2.2 Види тренінгу

2.3 Вплив тренінгу на процеси соціалізації

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Питання соціалізації було актуальне на протязі століть, актуальне воно і зараз. Наш час - це час комп'ютерних технологій, соціальних мереж які повністю заполонили життєвий простір, починаючи з побуту і завершуючи трудовою діяльністю індивіда, який віддає перевагу соціальним мережам більше,ніж повноцінним міжособистісним контактам. Ця тенденція в суспільстві негативно відображається на процесі соціалізації як дітей, так і дорослих.

Актуальність: Питанням соціалізації займались в різні періоди психологи і соціологи різних психологічних течій. Ф. Г. Тард, У. Джемс, З. Фрейд Т. Парсонс, Ч. Кулі, Д. Мід, Д. Дьюї, Ю. Л. С. Виготський та інші висловлювали різні точки зору на процес соціалізації.

Ця проблема в наші часи досить актуальна,так як в зв'язку з комп'ютеризацією суспільства, пришвидшенням ритму життя людей спостерігається погіршення ефективності процесу соціалізації. Досягнення науки і техніки спрямовані на те, щоб зробити людину максимально самостійною і незалежною у всіх сферах життя, а часом навіть ізолювати її від суспільства (наприклад, поширення персональних комп'ютерів, персональних стереопрогравачів, домашніх кінотеатрів і т.д.). Ситуації, які раніше мали на увазі спілкування з іншими людьми, втрачають свою актуальність; все більше люди користуються технічними досягненнями,а при професійному орієнтуванні обирають професії виду «людина-машина» або «людина - знакова система». Така тенденція в сьогоднішньому суспільстві негативно відображається на процесі соціалізації сучасної людини. Я пропоную в своїй роботі розглянути саме тренінг, як механізм підвищення ефективності процесу соціалізації в сучасному суспільстві.

Об'єктом дослідження даної роботи є явище соціалізації

Предметом дослідження є тренінг як засіб підвищення ефективності соціалізації.

Метою даної роботи визначається вивчення впливу тренінгу на ефективність соціалізації. Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

1.Теоретичний аналіз літературних джерел присвячених питанню соціалізації

2.Аналіз наукової літератури з метою вивчення стадій і інститутів процесу соціалізації .

3. Визначення поняття тренінгу і його специфічних рис.

4.Розгляд різних видів тренінгу.

5.Виявлення впливу тренінгу на процеси соціалізації особистості.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів та висновків. Перший розділ характеризує зміст та особливості явища соціалізації. Він включає підпункти: поняття соціалізації, стадії процесу соціалізації, та інститути соціалізації. У другому розділі розглядається тренінг та його вплив на явище соціалізації. Він включає підпункти: поняття та специфічні риси тренінгу, види тренінгу ,та вплив тренінгу на явище соціалізації.

Розділ 1. Особливості соціалізації

1.1 Поняття соціалізації

Соціалізація - процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відношень. В процесі соціалізації людина набуває суспільно схвальні форми поведінки, що необхідні їй для нормальної життєдіяльності в суспільстві. Під поняттям соціалізації слід розуміти весь процес засвоєння досвіду суспільного життя і суспільних відносин.[2;324] Соціалізація відноситься до тих процесів, за допомогою яких люди вчаться жити спільно одне з одним і ефективно взаємодіяти. Соціалізація передбачує активну участь самої людини в засвоєнні культури людських відносин , в формуванні визначених соціальних норм, функцій і ролей, в набутті вмінь і навичок, що необхідні для їх успішної реалізації. Соціалізація включає пізнання людиною соціальної дійсності, оволодіння навичками практичної індивідуальної і групової роботи. Поняття соціалізації стосується якостей,які індивід набуває в процесі соціалізації ,і психологічних механізмів, за допомогою яких досягаються бажані зміни. Визначне значення для процесів соціалізації має суспільне виховання. Термін «соціалізація» не має точного трактування серед різних представників психологічної науки. В системі вітчизняної психології поняття «соціалізації» також розглядається як тотожне поняттям «розвитку особистості» і «виховання».[3;133] Процес соціалізації являє собою сукупність всіх соціальних процесів,що передбачає засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей,а також саморозвиток і самореалізацію особистості в тому суспільстві до якого вона належить.[1;56]

Цей процес відбувається як в умовах стихійної взаємодії людини з оточуючим середовищем,так і в ході спрямованого виховання, що може бути зумовлене особистими потребами індивіда в набутті певних навичок та вмінь які на даний період часу є суспільно корисними. За Андрєєвою соціалізація - це двобічний процес,який з одного боку включає в себе засвоєння індивідом певного соціального досвіду шляхом входження в певне соціальне середовище, а з іншого - відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного входження в соціальне середовище. У науці існує два підходи до розуміння сутності соціалізації, що розрізняються уявленнями про людину та її ролі в процесі власного розвитку. Так, одні дослідники вказують, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб його члени успішно опановували суспільні ролі, могли брати участь у відтворюючій діяльності, створювали міцну сім'ю, дотримувались законів і т.д. Це характеризує людину як об'єкт соціалізації . Інший підхід пов'язаний з тим, що людина стає повноцінним членом суспільства, виступаючи не тільки об'єктом, але і суб'єктом соціалізації. Як суб'єкт вона засвоює соціальні норми і культурні цінності суспільства в єдності з реалізацією своєї активності, саморозвитку, самореалізації в суспільстві, тобто не тільки адаптується до суспільства, але й активно бере участь в процесі соціалізації, впливає на саму себе і свої життєві умови.[4;181] Таким чином, в процесі соціалізації людина виступає і як її об'єкт, і як суб'єкт. При цьому ефективність цього процесу визначається співвідношенням цілей людини, суспільства і держави.

За Смелзером успішна соціалізація обумовлена ??трьома чинниками: очікуваннями, зміною поведінки і прагненням до конформізму. Прикладом успішної соціалізації може служити група однолітків в школі. Діти, що завоювали авторитет , встановлюють зразки поведінки; всі інші або поводяться так само, як вони, або прагнуть цього.[5;94]

Зрозуміло, соціалізація здійснюється не тільки під впливом однолітків. Ми також вчимося у своїх батьків, вчителів і так далі. Під їх впливом у нас формуються інтелектуальні, соціальні і фізичні навички, необхідні для виконання наших соціальних ролей. В якійсь мірі вони теж вчаться у нас - соціалізація не є одностороннім процесом. Люди постійно шукають компроміс з суспільством. Поведінка деяких школярів розходиться із зразками, встановленими найбільш впливовими учнями. Хоча їх дражнять за це, вони відмовляються змінити свою поведінку. Опір, протест, зухвала поведінка можуть надати процесу соціалізації незвичайний характер. Тому результати соціалізації дітей не завжди відповідають очікуванням їх батьків, вчителів чи однолітків.

Іноді можна такий процес направити в протилежну сторону. Наприклад, одного разу група студентів університету Сассекса, що відрізнялися лівими поглядами, заявила, що вважає за доцільне ввести на факультеті суспільних наук курс лекцій з теорії та практики революцій. Спочатку керівництво факультету відкинуло цю ідею, але в подальшому було вирішено підтримати її. В цьому випадку передбачувані об'єкти соціалізації (тобто студенти) вплинули на агентів соціалізації (керівництво факультету), переконавши їх у тому, що саме необхідно вивчати в період політичних заворушень 1968 р.[5;454]

Тим не менш, соціалізація є винятково потужною силою. Прагнення до конформізму швидше правило, ніж виняток. Це пояснюється двома причинами: обмеженими біологічними можливостями людини і обмеженнями, обумовленими культурою. Неважко зрозуміти, що ми маємо на увазі, кажучи про обмежені біологічних можливості: людина не здатна літати, не маючи крил, і її не можна цього навчити. Оскільки ж будь-яка культура обирає лише певні зразки поведінки з безлічі можливих, вона теж обмежує соціалізацію, тільки частково використовуючи біологічні можливості людини. Наприклад, випадкові статеві зв'язки з біологічної точки зору цілком можливі, але кожне суспільство регулює сексуальну поведінку своїх членів.[5; 458]

1.2 Стадії процесу соціалізації

Питання про стадії процесу соціалізації має свою історію.[6;67] Найбільш детально воно розглядалось в концепціях фрейдизму. Як відомо, з точки зору психоаналізу особливе значення для розвитку особистості має період раннього дитинства , це призвело до доволі жорсткого встановлення стадій соціалізації: в системі психоаналізу соціалізація хронологічно співпадає з періодом раннього дитинства. Інші школи соціальної психології, що не орієнтуються на фрейдизм, ставлять акцент на підлітковому віці, як основній стадії соціалізації особистості. Питання щодо інших стадій в останні роки є досить актуальним. В вітчизняній психології ставиться наголос на соціалізації, як на засвоєнні досвіду саме в період трудової діяльності. Відповідно основою для класифікації стадій є відношення до трудової діяльності. За цим критерієм виділяють три стадії процесу соціалізації : передтрудову, трудову і післятрудову.[7;54] [8;96]Дотрудова стадія охоплює весь період життя від народження до ,власне, початку трудової діяльності. Ця стадія розділяється на два періоди: а) рання соціалізація, що охоплює час від народження дитини до того часу коли вона йде до школи, тобто той період, який у віковій психології іменується періодом раннього дитинства; б) стадія навчання, що включає весь період юності в широкому розумінні цього терміна. Відносно навчання в ВНЗ чи технікумі існують різні точки зору. Так як по критерію трудової діяльності цей період життя не можна ще віднести до стадії трудової діяльності,разом з тим в цей час можна спостерігати суміщення трудової діяльності з навчанням. Тому період навчання складно розглядати по тій же схемі що і час навчання в школі. Трудова стадія соціалізації охоплює період зрілості людини. Хоча і рамки цього періоду є досить умовні можна визначити його як весь період трудової діяльності.

Всупереч думці про те, що соціалізація закінчується разом із завершенням освіти, більшість дослідників висувають ідею продовження соціалізації в період трудової діяльності. Більше того особливого значення ця стадія має тому, що індивід не тільки засвоює соціальний досвід,а й відтворює його. Включення трудової стадії в число проблем соціалізації набуває особливого значення в сучасних умовах, у зв'язку з явищем так званої «безперервної освіти», в тому числі освіти дорослих. При такому вирішенні питання, виникають нові можливості для побудови міждисциплінарних досліджень, наприклад, у співпраці з педагогікою, з тим її розділом, який займається проблемами трудового виховання.[4;181]

Що стосується специфіки післятрудової стадії соціалізації,то вона полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку. Виділення останньої стадії соціалізації викликає деякі суперечності між дослідниками. Так як в похилому віці всі процеси соціалізації фактично згортаються. З цієї точки зору зазначений період взагалі не можна описувати в термінах "засвоєння соціального досвіду". Крайнім виразом цієї точки зору є ідея "десоціалізації", що наступає слідом за завершенням процесу соціалізації. Інша позиція висловлює абсолютно новий підхід до розуміння психологічної сутності похилого віку. На користь цієї позиції говорять уже досить численні експериментальні дослідження,за яких зберігається соціальна активність осіб похилого віку, зокрема літній вік розглядається як вік, що вносить істотний вклад у відтворення соціального досвіду. Ставиться питання лише про зміну типу активності особистості в цей період. Таким чином, протягом всього життя людина розвивається як особистість.[9;56]

1.3 Інститути соціалізації

Інститути соціалізації - це своєрідні транслятори соціального досвіду. Це ті конкретні соціальні групи,в яких особистість прилучається до систем, норм та цінностей, здобуває певні соціально корисні навички. Що стосується засобів впливу, то за Ж.Піаже їх можна звести до норм, цінностей і знаків. Іншими словами, можна сказати, що суспільство і група передають особистості яка формується, деяку систему норм і цінностей за допомогою знаків.

На передтрудовой стадії соціалізації інститутами виступають: в період раннього дитинства - сім'я і дитячі установи, які грають дедалі більшу роль в сучасних суспільствах. Сім'я розглядалася традиційно як найважливіший інститут соціалізації в ряді концепцій. Саме в сім'ї діти набувають перші навички взаємодії, освоюють перші соціальні ролі (в тому числі - статеві ролі, формування рис маскулінності і фемінінності), осмислюють перші норми і цінності. Тип поведінки батьків (авторитарний чи ліберальний) впливає на формування у дитини “образу - Я” . Роль сім'ї як інституту соціалізації, природно, залежить від типу суспільства, від його традицій і культурних норм. Незважаючи на те, що сучасна сім'я не може претендувати на ту роль, яку вона грала в традиційних суспільствах (збільшення числа розлучень, бездітність, ослаблення традиційної позиції батька, трудова зайнятість жінки), її роль в процесі соціалізації все ж залишається досить значимою. У другому періоді ранньої стадії соціалізації основним інститутом є школа. Школа забезпечує учневі освіту, яка сама є найважливіший елемент соціалізації. Школа зобов'язана підготувати людину до життя в суспільстві і в більш широкому сенсі. Але так чи інакше школа задає первинні уявлення людині як громадянину і, отже, сприяє (чи перешкоджає!) Його входженню в цивільне життя. В школі дитина спілкується з однолітками, внаслідок цього формується середовище, що саме по собі виступає як найважливіший інститут соціалізації.[6;26]

Не дивлячись ні на що - процеси соціалізації активніше всього відбуваються саме в дитячому, юнацькому і підлітковому віці. Дитяча соціалізація здійснюється за допомогою чотирьох механізмів: імітації ідентифікації, відчуття сорому і відчуття провини.

За Смелзером імітацією називається усвідомлене прагнення дитини копіювати певну модель поведінки. Імітація не обмежується тим, що дитина, скажімо, намагається пекти хліб, бачачи, як це робить її батько; ймовірно, через декілька десятків років вона сама стане батьком і за прикладом свого батька буде вчити сина пекти хліб. Іноді імітація пов'язана з неприємними сторонами життя - зазвичай дорослі, кривдять дітей, самі піддавалися образам в дитинстві.

Як правило, зразками для наслідування в першу чергу стають батьки, але діти можуть брати приклад і з вчителів або інших людей, що володіють владою або високим статусом, якщо між ними склалися теплі, емоційні відносини. Діти також схильні копіювати поведінку дорослого, який карає їх. Якщо вчитель ставить дівчинку в кут, прийшовши додому, вона може замкнути свою ляльку в комору.[5;86]

Іноді дорослі просять дітей слухатися їх ради і не робити так, як роблять самі дорослі. Діти схильні слухатися, якщо дорослі проявляють до них тепле або нейтральне ставлення. Наприклад, поки діти люблять і поважають батька, він здатний утримати їх від куріння, навіть якщо він сам не може позбутися цієї звички.

Ідентифікацією називається спосіб засвоєння дітьми батьківської поведінки, установок і цінностей як своїх власних. Діти сприймають особливості особистості батьків, а також інших людей, з якими тісно пов'язані. Наприклад, якщо ваша мати вибрала професію адвоката, тому що глибоко вірить, що бідні гідні захисту, ви можете наслідувати її приклад і теж стати юристом або брати участь в різних програмах допомоги бідним .

Імітація і ідентифікація - позитивні механізми, оскільки сприяють формуванню певної поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, оскільки вони забороняють певну поведінку або пригнічують її. Почуття сорому і провини тісно пов'язані між собою, фактично вони багато в чому збігаються. Ви відчуваєте сором, якщо вас застають "на місці злочину", коли ви без дозволу берете печиво з вази; ви відчуваєте себе пригніченим і приниженим. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Почуття провини пов'язане з тим же переживанням, але тут мова йде про покарання самого себе, незалежно від інших людей. Не важливо, зловили людину "на місці злочину" або не зловили, вона відчуваєте себе винуватою у тому, що взяла печиво, тобто це означає, що людину мучить власна совість.[5;95 - 120]

Що стосується соціалізації в трудовій стадії, то тут велику роль грає входження чи не входження в колектив. При виконанні першого відбувається подальший розвиток певних навичок індивіда. Він набуває певного соціального досвіду. Якщо ж особистість не входить в колектив, можливе її привернення до груп асоціального характеру. Тобто в цьому випадку можлива ,власне, десоціалізація особистості.[4;184]

Залишається спірним питання про інститути післятрудової стадії соціалізації. Це питання стало підніматись соціологами буквально в останні роки. Науковці почали вивчати ще один тип соціалізації : соціалізацію людей похилого віку. Пристосування до старості і є особливою формою розвитку,хоча такий розвиток особистості може зупинитись через ослаблення фізичних і психологічних можливостей людини, що часто наступає в старості. Соціолог Ірвін Розов вважає, що соціалізацію ,наприклад, американців в похилому віці не можна визнати ефективною. Він підкреслює, що, в той час як інші етапи соціалізації асоціюються з такими урочистими ритуалами, як конфірмація, церемонія вручення диплома, весілля і т.д., в літньому віці, життя скрашують лише дні народження що зрідка відмічаються,та щомісячне отримання пенсії. Тому люди зазвичай не можуть змиритися з наступаючою старістю, замість того щоб приймати її як новий і неповторний етап життя.[5;124]

Соціалізація - це процес безперервний. Моральний розвиток того чи іншого індивіда може затриматися на певному етапі, але сам процес соціалізації ніколи не закінчується. Найбільш інтенсивно соціалізація здійснюється в дитинстві і в юності, але розвиток особистості продовжується і в середньому, і в літньому віці. Існують наступні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих. Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їхнього зовнішнього поводження, у той час як дитяча соціалізація коректує базові ціннісні орієнтації.[10;286]

Дорослі можуть оцінювати норми; діти здатні тільки засвоювати їх. Наприклад ми з віком розуміємо, що абсолютно всі люди колись говорять неправду, а от діти вірять, що існує якийсь казковий персонаж, який завжди говорить правду. Соціалізація дорослих часто припускає розуміння того, що між чорним і білим існує безліч відтінків сірого кольору. Соціалізація в дитинстві будується на повній покорі дорослим і виконанні певних правил. А дорослі змушені пристосовуватися до вимог різних ролей на роботі, вдома, на громадських заходах і т.д. Соціалізація не тільки дає нам можливість спілкуватися між собою за допомогою освоєних соціальних ролей. Вона також забезпечує збереження суспільства. Хоча кількість його членів постійно змінюється, так як люди народжуються і вмирають, соціалізація сприяє збереженню самого суспільства, прищеплюючи новим громадянам загальноприйняті ідеали, цінності, зразки поведінки .[5;128]

Розділ 2: Вплив тренінгу на процеси соціалізації

2.1 Поняття тренінгу

Згідно з «Психологічним словником», тренінг (від англ.train - вчити, виховувати) - це систематичне тренування або вдосконалення певних навичок або поведінки учасників тренінгу. Розрізняють тренінги ділового спілкування,тренінг продаж, поведінковий тренінг, рольовий тренінг, відео тренінг та інші[11;929]. В наш час слово «тренінг» використовується досить широко. Так називають інтенсивний курс навчання, що суміщає теоретичні семінари і практичне набуття навичок : саморегуляції, соціалізації, власне, розвитку особистості, спілкування і т.д., включаючи професіональні навички, особливо важливі для тих, хто працює з людьми. Наразі зараз виділяють три великих групи тренінгів . Це :

1.Тренінги особистісного росту

2.Тренінги спілкування.

3.Бізнес тренінги.

Тренінги особистісного зростання найбільш близькі до психотерапевтичних груп. В них за допомогою різних технік учасники намагаються подолати і усвідомити свої психологічні проблеми, які перешкоджають вирішенню життєвих і професіональних задач. Кожен учасник тренінгу за допомогою інших учасників і тренера може зрозуміти свої неусвідомлені страхи, позбутися внутрішніх бар'єрів , краще дізнатися, як його сприймають в навколишньому середовищі. Це дозволяє виявити і в подальшому більш ефективно застосовувати свої позитивні якості. Сформувати більш реальну оцінку здібностей, побачити власні помилки і недоліки.

Тренінги спілкування призначені для того,щоб навчити членів групи ефективній поведінці в різних ситуаціях спілкування, розвинути в них відповідні якості. Передбачається, що вміння і навички які набуті в «безпечних» умовах психологічного тренінгу, допоможуть людям подолати труднощі в реальному житті,а також пришвидшити процеси соціалізації на всіх етапах становлення особистості.

Тренінги особистісного росту і спілкування тісно взаємопов'язані. Їх об'єднують в комплексний соціально-психологічний тренінг. Соціально-психологічний тренінг найбільш ефективний в наш час і широко використовується в цивілізованому світі. Це метод навчання психологічним навичкам і побудови міжособистісних відносин в спеціально створюваних малих групах за допомогою ведучого-психолога. У групі, за допомогою спеціальної системи психологічних вправ та ігор, в людини з'являється можливість побачити себе і свої проблеми очима інших людей, безпечно для себе приміряти безліч нових ролей, придбати необхідні навички і вміння спілкування, які не вдалося отримати в родині, засвоїти нові форми поведінки, усвідомити і, в кінцевому підсумку, вирішити свої проблеми, бути щасливим. Це дуже важливо, оскільки в спілкуванні знаходять задоволення основні соціальні потреби особистості: бути коханими, оціненими, визнаними.[11;6]

Специфічні риси і основні парадигми тренінгу

Cпецифічними рисами тренінгів, сукупність яких дозволяє виділяти їх серед інших методів практичної психології, є:

* дотримання ряду принципів групової роботи;

* психологічна допомога учасникам групи в саморозвитку, при цьому така допомога виходить не тільки (а часом і не стільки) від ведучого, скільки від самих учасників;

* наявність більш-менш постійної групи (зазвичай від 7 до 15 осіб),яка періодично збирається на зустрічі або працює безперервно протягом двох-п'яти днів (так звані групи-марафони);

* певна просторова організація (найчастіше - робота в зручному ізольованому приміщенні, учасники більшу частину часу сидять в колі);

* акцент на взаєминах між учасниками групи, які розвиваються і аналізуються в ситуації "тут і тепер". На тренінгу учасники спілкуються «тут і тепер»,тобто обговорюють не минулу чи можливу поведінку, а тільки те, що робиться і говориться під час занять. Вважається,що таким чином знижується рівень психологічного захисту і підтримується психологічна безпека.

* застосування активних методів групової роботи:в процесі тренінгу індивід має залучатись до спеціально організованого дійства. Це може бути програвання тої чи іншої ситуації, виконання вправ, спостереження за поведінкою інших, обговорення своїх і чужих дій. Принцип активності базується на такому постулаті що людина засвоює десять відсотків того,що чує, п'ятдесят відсотків того що бачить і сімдесят відсотків того,що робить сама. Активне спілкування ,можливо навіть не зовсім правильно побудоване, на тренінгових заняттях важливіше ніж звичайне засвоєння інформації.

* об'єктивація (усвідомлення)суб'єктивних почуттів та емоцій , що відбувається в групі. Найважливіші моменти тренінгу - усвідомлення його учасниками мотивів своєї поведінки, перехід до осмисленої саморегуляції. Саме це дозволяє людині не тільки в тренінгу а й в майбутньому керувати своєю зовнішньою поведінкою, і власним внутрішнім світом. Універсальний засіб такої об'єктивації - зворотній зв'язок.

* атмосфера розкутості і свободи спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки. В тренінговій групі потрібно створити вільну творчу атмосферу. Для цього спеціально організуються проблемні ситуації,які провокують учасників на нестандартні, несподівані вчинки. Критика на тренінгу має бути зведена до мінімуму, і стосуватись тільки конкретного висловлювання або поведінки, а не особистості. [13;12][14;5]

Вачков зазначає,що в рамках цих рис існує величезна кількість модифікацій конкретних форм тренінгів, які сильно різняться між собою за цілою низкою ознак. Особливо велика різниця є в часі роботи груп: від двох днів до п'яти і більше років з щотижневими зустрічами (наприклад, в груп-аналізі). Важливою спільною рисою тренінгів є їх стадійність, обумовлена ??соціально-психологічними закономірностями розвитку малої групи. Як правило, в процесі тренінгу можна виділити три основні стадії: початкову, робочу і кінцеву. Тренінги, будучи формою практичної психологічної роботи, завжди відображають своїм змістом певну парадигму того напрямку, поглядів якого дотримується психолог, який проводить тренінгові заняття. Таких парадигм можна виділити декілька:

1. Тренінг як своєрідна форма дресури, при якій жорсткими маніпулятивними прийомами за допомогою позитивного підкріплення формуються потрібна поведінка, а за допомогою негативного підкріплення "стираються" шкідливі властивості поведінки, непотрібні, на думку ведучого;

2. Тренінг як тренування, в результаті якого відбувається формування і відпрацювання умінь і навичок ефективної поведінки;

3. Тренінг як форма активного навчання, метою якого є перш за все передача психологічних знань, а також розвиток деяких вмінь і навичок;

4. Тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів вирішення власних психологічних проблем.[13;14]

Парадигми розташовані в списку по мірі зменшення рівня маніпулятивності ведучого і зростання відповідальності за те, що відбувається на тренінгу і усвідомленості учасників групи. "Дресирувальник" повністю бере відповідальність на себе за зміни, що відбуваються в учасників, і абсолютно не цікавиться рівнем усвідомленості групових і внутрішньоособистісних процесів. "Тренер" покладає на тих, хто навчається тільки малу частину відповідальності і займається "натаскуванням" для розвитку необхідних умінь і навичок. "Учитель" здатний здійснювати співробітництво з учасниками, проте займає зазвичай позицію "зверху" і не ризикує повністю віддавати членам групи відповідальність за них. "Ведучий" бере на себе відповідальність тільки за створення для учасників сприятливих і безпечних умов, в яких можливий старт для зміни самого себе. Різне розуміння психологічного змісту тренінгу знаходить своє відображення і в різноманітності назв фахівця, який проводить тренінг: ведучий, керівник, директор групи, тренер, експерт та ін . Зрозуміло, далеко не кожен проведений тренінг можна впевнено віднести до якогось одного з виділених видів , оскільки зазвичай перед тренінгом ставиться не одна, а кілька приватних завдань, вирішення яких може здійснюватися наскрізними методами різних напрямків. Крім того, в літературі не раз наголошувалося значна роль особистості ведучого тренінгової групи, індивідуальний стиль і особливості якого можуть часом йти врозріз з парадигмою того психологічного напрямку, в якому він працює, і мати більше значення, ніж застосовувані ним методики і прийоми. Вправи і прийоми, характерні для тієї чи іншої психологічної школи тренінгу, є не більш ніж інструментом, результат застосування якого залежить не стільки від якості цього інструменту, скільки від особистості майстра, який з ним працює. Внаслідок цього ми вважаємо, що навіть жорстко маніпулятивні зовні прийоми нейролінгвістичного програмування можуть бути використані не в цілях маніпуляції, а з метою полегшення процесів саморозкриття та самоактуалізації учасників групи[13;15]

2.2 Види тренінгу

Тренінг соціальних навичок

Підвищення рівня ефективності соціалізації відбувається на всіх тренінгах, так як сам тренінг передбачає собою певний розвиток особистості. Але найкраще це можна спостерігати в тренінгу соціальних навичок . Тренінг соціальних навичок - це метод терапії що допомагає людям засвоїти певні соціальні навички і вдосконалити вже існуючі. Частіше всього направлений на зміну соціальних установок і розвиток вмінь в області міжособистісного спілкування . Турбота про соціальні компетенції довго залишалася на задвірках інших соціальних і педагогічних перспектив. Вважалося, що адекватні навички міжособистісної поведінки засвоюються «природним чином», завдяки традиційним інститутам соціалізації - сім'ї , школі, церкві і т.д. Неадекватності соціальної поведінки приписувалися помилкою соціалізації: поганому поводженню батьків, несприятливій обстановці в школі, поганому релігійному і моральному вихованню. Навіть традиційні концепції психічного здоров'я розглядали неадекватності міжособистісного функціонування в якості проявів більш глибоких особистісних конфліктів або психопатологічних симптомів.[11;830]

Зміни, що відбуваються в соціальних інститутах, викликають зміни в їх традиційному функціонуванні, включаючи культивування соціальної компетенції та відповідне навчання. На початку сімдесятих років XX ст. такі зміни стали очевидними. Змінилася структура родини, зросла кількість сімей з одним батьком або матір'ю , а також сімей, в яких матері, і батьки працювали, і не могли приділяти увагу дитині. Релігійні установи більше вже не займали колишнього центрального положення і не чинили тієї підтримки, що раніше. Стало помітним вплив нового чинника соціалізації - телебачення. Діти стали приділяти менше уваги «живому» спілкуванню з однолітками все більше і більше часу приділяючи перегляду мультфільмів та інших телевізійних програм.[16;346]

Двома основними областями для яких тренінг соціальних навичок особливо важливий ,є педагогіка та психологія. Протягом всієї історії педагогіки формування цінностей і навчання навичкам міжособистісної, соціальної і моральної поведінки було в меншості експліцитною, а і більшості імпліцитною метою. Залучення психології в тренінг соціальних навичок можна простежити на прикладі виникнення «покращення» поведінки. В рамках цієї наукової перспективи, концепції лікувальних зусиль зазнали переосмислення в термінах теорії навчання, причому проблемна поведінка стала розглядатися в якості наслідку неадекватного або помилкового навчання.

Спочатку ранні біхевіористи приділяли увагу переважно пацієнтам психіатричних лікарень. Багато зусиль було витрачено в спробах модифікувати порушену і порушуючу соціальний порядок поведінку,що часто характеризувала пацієнтів, і сформувати у них навички, необхідні для адекватного функціонування у позалікарняному середовищі.[11; 931]

Більшість спроб такого тренінгу має своїми причинами те, що індивідуум страждає дефіцитом важливих міжособистісних навичок і ніколи не міг адекватно засвоїти їх у минулому. Однак, деякі дослідники (наприклад Вольпе) вважають, що потрібні навички могли бути засвоєні, але їх адекватному використанню перешкоджає тривога. Інші дослідники підкреслюють каузальну роль когнітивних факторів, таких як негативні очікування і негативна самооцінка. Ця точка зору відповідає більш широкому введенню і визнанню ролі когнітивних чинників у більш традиційних поведінкових підходах до лікування, що проводиться під рубрикою «когнітивно-поведінкової модифікації».

Хоча не всі програми тренінгу соціальних навичок однакові, у них є багато спільного. Програми різняться між собою в різній акцентуації окремих компонентів так само, як і в їхньому уявленні, послідовності і застосуванні. Компонентами, щонайбільш часто включаються в тренінгові програми, являються: а) представлення теоретичного матеріалу, б) моделювання, в) розігрування ролей, г) зворотній зв'язок, д) перенесення навичок тренінгу в позатерапевтичне середовище. Представлення теоретичного матеріалу: огляд навичок, яким збираються навчати, зазвичай передує самому тренінгу. Увага найчастіше приділяється роз'ясненню використаної термінології і важливості навичок для життя індивідів.[11;932]

Чітке уявлення зразків поведінки, які належить засвоїти, - важлива частина більшості тренінгових програм незалежно від того, чи являлось їх теоретичним обгрунтуванням посилання на дефіцит навичок,або на умовно-рефлекторну тривогу. У багатьох випадках подання моделі включає поряд із зовнішньою, спостережуваною поведінкою ще й когнітивну поведінку.[17;29]

Після того, як індивіди ознайомлені з певними моделями поведінки , їм надається можливість практикуватися у відтворенні цих зразків. Вони у формі розігрування ролей можуть відпрацьовувати як відкриті, так і приховані поведінкові реакції, в очікуванні, що тренування поліпшить відповідні навички в ситуаціях реального життя.

Зворотний зв'язок та соціальне підкріплення являється невід'ємним компонентом практично всіх програм тренінгу соціальних навичок. Зворотній зв'язок може відбуватися у формі схвалення, чи підбадьорення або вона може бути за природою коррективною, включаючи конкретні пропозиції щодо поліпшення якості виконання. Існують спеціальні програми особливо призначені для дітей, або хронічних психіатричних пацієнтів, можуть також використовувати відчутне підкріплення, наприклад: гроші, їжу, солодощі або різного роду жетони.

Деякі програми тренінгу соціальних навичок включають техніки самопідкріплення. Робляться спроби навчання самоспостереження, самооцінювання і самопідкріплення, як важливого аспекту придбання і генералізації навичок. Домашня робота / перенесення навички. Перенесення навичок є частиною тренінгу,яка найбільш ігноруєтья. Деякі програми тренінгу соціальних навичок визнають важливість цього і прямо працюють з цією проблемою. Домашні завдання є найбільш часто використовуваною технікою для перенесення навичок у позатерапевтичне середовище. Іншим важливим підходом до полегшення успішної генералізації є використання «підсилювачів перенесення», що підвищують ймовірність перенесення отриманих навичок. Пропонується п'ять підсилювачів перенесення: а) представлення загальних принципів , надання учням адекватних концепцій, правил або стратегій для правильного використання досвіду; б) тотожність елементів, або максимально можлива фізична відповідність ситуації навчання обставинам реального життя; в) надлишкове навчання, або забезпечення можливості повторного виконання успішної поведінки на сеансі тренування; г) стимульна різноманітність, або надання індивідам можливостей практики щойно придбаних соціальних навичок у різних фізичних і міжособистісних обставинах; д) підкріплення реального життя, або максимізація ймовірності того, що індивіди отримають адекватне (зовнішнє) соціальне підкріплення і (або) внутрішнє самопідкріплення в міру успішного використання своїх навичок в обстановці реальному житті.[11;933]

Тренінг комунікативних вмінь

Спрямований на розвиток комунікативних вмінь. Тобто на розвиток вміння ефективно взаємодіяти з партнерами по спілкуванню. Пояснювати свою думку і сприймати інформацію. Такі навички також можна віднести до соціально важливих. Тобто таких які підлягають під визначення соціалізації. У міру розробки різних програм тренінгів комунікативних умінь ставало очевидно, що, можливо, існує загальна система навичок комунікації, спільних для великої кількості різноманітних типів міжособистісної активності, в яку залучаються люди.[18;77]

У більшості ситуацій знаходять застосування п'ять основних груп комунікативних вмінь: а) формування візуально і фізично доброзичливої поведінки, сприйнятливість слухача до повідомлень співрозмовника б) вміння спонукати інших до повідомлення інформації ,що включає використання мовчання, мінімального підбадьорення і випитування в) уміння повідомляти інформацію, тобто саморозкриття, зворотній зв'язок і формулювання висновків; г) вміння використовувати комунікацію для зміни поведінки інших осіб :оцінка, вимога і порада д) вміння, пов'язані з вирішенням загальних проблем - прийоми що використовуються для знаходження взаємовигідних рішень.[11;929]

Більшість програм тренінгу комунікативних вмінь засновані на подібних моделях тренінгів, що включають певні послідовності навчання, тренування (або закріплення) і генералізації.

Перші результати наукових досліджень в цій галузі продемонстрували, що наслідком використання методів тренування комунікативних умінь являється істотне підвищення якості та розширення їх репертуару в процесі тренінгу. Друга хвиля наукових досліджень показала, що вдосконалення комунікативних умінь призводить до змін у поведінці іншого роду, як зниження рівня антисоціальності особистості, поліпшення подружніх стосунків і взаємин батьків з дітьми, підвищення академічної успішності. Тренінги комунікативних навичок вчать не тільки розмовляти, але й відстоювати свою точку зору. Уміння переконувати - хороша навичка спілкування.

Тренінг міжособистісних відношень

Існують дві основні теми тренінгу міжособистісних відношень: А) самосприйняття, особливо усвідомлення свого впливу, що здійснюється на інших членів групи Б) групова динаміка, що включає процеси формування групи, групові ролі, функції виконання завдань або підтримки групового процесу і питання внутрішньогрупових взаємин. Коли тренінг міжособистісних відношень фокусується на окремому лідері і відпрацюванні його стилю управління групою, в якій ці навички будуть використовуватися, - такий тренінг являє собою один із курсів розвитку навичок управління. Якщо ж, навпаки, тренінг міжособистісних відношень проводиться на робочому місці з реальними виробничими групами, процес називається формуванням команди в широкому сенсі слова. Стратегією, яка використовується у розвитку організації. Подальше обговорення стосується лише тренінгу міжособистісних відношень в першому контексті, тобто розвитку навичок управління. Збільшення публічної сфери з відповідним підвищенням самосприйняття веде до зростання соціальної компетенції, особливо в ситуації групового спілкування. Такий особистісний ріст зазвичай супроводжує участь у тренінгових або Т-групах, іноді званих групами тренінгу сензитивності. Там, у відносно неструктурованої манері, група з 10-12 незнайомих один одному клієнтів і одного-двох тренерів створюють лабораторну обстановку з метою підвищення самосприйняття в атмосфері довіри, дружелюбності та емоційної теплоти. Тривалість таких програм зазвичай складає два - шість днів.[11;930][19;24]

Тренінг особистісного росту

Особистісний ріст - безперервний процес саморозвитку, надбання людиною навичок управління поточними подіями, коректних навичок поведінки в життєвих ситуаціях. Рисами особистісного зростання є: свобода вибору, впевненість в собі, внутрішня гармонія з самим собою, прагнення до самопізнання, цілісне сприйняття світу і багато чого іншого. Тренінг особистісного зростання - це психологічний вплив, який заснований на методах групової психологічної роботи, організований спеціальним чином .[12;6]Це спілкування, в процесі якого вирішуються питання розвитку особистості, формування навичок спілкування з соціумом, надання психологічної підтримки, яка дозволяє вирішувати особистісні проблеми учасників. Основною ідеєю тренінгів особистісного зростання є те, щоб не пригнічуючи і не тиснучи на людину, допомогти їй стати собою, полюбити себе, навчитися сприймати і краще розуміти себе, перешкоджають спілкуванню з соціумом.

Тренінг особистісного зростання - це інтенсивне навчання з використанням особистого досвіду учасників, реальних життєвих ситуацій, які програються та аналізуються групою в рамках психології відносин та розвитку особистості. За допомогою інших учасників тренінгу людина може побачити себе збоку. Тренінг - це, перш за все, пізнання через емоційне переживання, коли відчуваються сильні позитивні емоції і знаходяться людиною самостійно ефективні способи спілкування. Тренінг особистісного зростання дає можливість отримати нові переживання і враження, нову інформацію для подальшого саморозвитку.

В них використовують різні методи практичної психології, що допомагають виявити і усунути різні комплекси людини, виявити особливості індивіда, фактори його розвитку , стилі спілкування і поведінки в соціумі. Тренінг особистісного зростання,як показав досвід його проведення професійними психологами, є ефективним засобом вирішення проблем спілкування, особливо серед молоді. В той же час , від того, як ми спілкуємося залежить багато чого в нашому житті : успіхи в роботі і в навчанні, в сімейному житті, те,як ми приживаємося в колективі і навіть наша самооцінка.[15;693] Тренінг особистісного росту розглядають як безперервне явище саморозвитку в рамках якого людина набуває здатність керувати подіями, формувати відкриті відносини з іншими людьми, послідовно захищати свої погляди.[20;4] Що стосується психологічних структур особистісного росту, то це:

1.Самопізнання. Для успішної організації особистісного росту необхідно усвідомити свої можливості,свої сильні і слабкі сторони. Тобто, необхідне самопізнання яке включає в себе наступні прийоми : самоспостереження, самоусвідомлення, самооцінку і так далі . Самоусвідомлення проявляється в безперервному русі від менш повного до більш повного пізнання себе. Основною умовою,що визначає безперевність зміни знань про себе, є динамізм самої дійсності і взаємодія з іншими людьми . В зв'язку з необхідністю адекватної адаптації в навколишніх соціальних і виробничих умовах, людина має весь час звертатись до свого «Я», підвищувати рівень знань про себе самого, перш за все маючи на меті більш диференційоване регулювання поведінки. Пізнання людиною себе є багато в чому процесом трансформації самовідношення в самоусвідомлення . Самовідношення - це «Я - концепція ».З багатьох досліджень «Я- концепції» відомо,що дії людини детермінуються не тільки ситуативними факторами. На формування поведінки суб'єкта впливає його самооцінка - сукупність когнітивних уявлень про властивості особистості, їх критичне осмислення і емоціонально - ціннісне відношення до них. Самооцінка, являючись результатом самоусвідомлення, одночасно є і необхідною умовою, істотним моментом його розвитку. тренінг комунікативний міжособистісний

Вирішуючи різні пізнавальні і комунікативні задачі, ми завжди оцінюємо свої можливості, співвідносимо їх з конкретними обставинами, після чого приймаємо рішення які дії виконувати .В свою чергу діяльність детермінує розвиток свідомості і особистості. Так, неадекватна самооцінка проявляється в вибірковості інформації, коли відкидається інформація ,яка могла б знизити самооцінку його (індивіда) у власних очах. Завищена самооцінка призводить до того що індивід не здатен адекватно оцінити свої справжні, реальні здібності, що може призвести згодом до стресових ситуацій.

2.Самоспонукання. Передбачає вміння використовувати прийоми, що допомагають внутрішньому спонуканню до саморозвитку професійного і особистісного. Можна виділити основні прийоми : самокритика, само стимулювання, вольові прийоми( само наказ, самозобов'язання , само примушення)останнє залежить від рівня розвитку особистості.

3.Програмування професійного і особистісного росту. Перехід від потреби і реальної діяльності в самоудосконаленні передбачає формулювання цілей і задач , визначення шляхів, засобів і методів цієї діяльності . Це може здійснюватись в самих різноманітних формах і вибір форми залежить від рівня зрілості особистості. Це може бути індивідуальна програма професіонального розвитку, корекції особистісних якостей, розвиток нових вмінь та навичок. Розробкою програм закінчується підготовчий етап організації саморозвитку і наступний механізм дозволяє реалізувати сплановане.

4.Самореалізація. Існують три основних елемента техніки самореалізації: перший включає прийоми організаційно-керівного характеру, другий направлений на інтелектуальний розвиток, третій - на саморегуляцію психічних станів. При реалізації планів в повсякденному житті на практиці виникають труднощі. Якщо деякі і ставлять перед собою цілі, то здійснити їх надзвичайно важко , так як якості особистості можуть формуватись і змінюватись в результаті багаторазових повторень тих чи інших станів,дій, ситуацій, найважливішим засобом змін особистості являється тренінг особистісного росту. Тому що є такі ситуації, які ми не можемо відтворити без сторонньої допомоги, а тренінг - це саме той засіб який може допомогти у цьому . Тренінги особистісного росту також можна вважати методами впливу на покращення соціалізації особистості, так як в процесі навчання набуваються певні навички спілкування, тренуються корисні особистісні якості і так далі.[20;8]

2.3Вплив тренінгу на процес соціалізації

Тренінг - це експрес навчання. Він дає швидкі результати, збереження яких залежить від мотивації учасників використати отриманні знання на практиці. Ще в минулому столітті стало зрозуміло, що спеціально організований тренінг є однією з найбільш зручних,конструктивних, швидкодіючих форм психологічного розвитку особистості в процесі соціалізації. Якщо розглядати механізми впливу тренінгу на розвиток особистості, то це будуть різного роду вправи та методики, як, наприклад, для формування і розвитку «Я - образу» використовують такі вправи : «Автопортрет», «Перевтілення», « Ти і я»[21;56] «Шукаю друга», «Суд над самим собою», «Взаємні презентації», «Емпатія» і т.д. Формуючи свій «Я - образ» людина соціалізується. Можливість зміни « Я - образу» під впливом досвіду самоаналізу і оцінок інших людей і робить можливим ефективну соціалізацію. В результаті виконання подібних вправ у учасників тренінгу має виробитись стійке відчуття поваги до себе та інших людей, а також реальна самооцінка. [12;56] З «Я - образу» виростає впевненість в собі і своїх можливостях, і реалістична висока самооцінка в поєднанні з навичками спілкування. До складу вправ, що направлені на формування «Я - образу» входить розділ відображення якостей особистості за допомогою символів і малюнків. Цей метод дає змогу усвідомити та продемонструвати підсвідоме ставлення учасників до заданої теми. Можливі такі теми малюнків:

1.Групові малюнки - «Єдність із множини», «Чоловіче та жіноче», « Світ у якому тебе розуміють іі т.д.

2.Індивідуальні малюнки - «Настрій», «Мій герб», «Подарунок другові» тощо;

Можна також запропонувати двом учасникам малювати на одному аркуші, ведучи мовчазні діалоги.[14;69] Впливає на формування «Я - образу», і опосередковано впливає на процес соціалізації.

Тренування пам'яті і саморегуляції є невід'ємною складовою гармонійного розвитку особистості. Проблеми з пам'яттю, невміння регулювати свій емоційний стан, можуть істотно вплинути як на повсякденне,так і на професіональне життя. Тому одним з механізмів регулювання цих чинників є тренування пам'яті , уваги та саморегуляції. Для цього використовують такі методи : «Метод зв'язаних асоціацій», «метод Цицерона» , «Настрій» іт.д

В соціалізації особистості надзвичайно важливу роль грає спілкування. Саме в ньому особистість і проявляється, і формується. Через те, значна частина тренінгів, спрямованих на підвищення ефективності соціалізації, присвячена розвитку навичок спілкування. Тренінг має бути направлений не просто на опанування визначеними правилами поведінки в різних ситуаціях, а й на формування певних комунікативних вмінь, реалістичної впевненості в собі. Для цього використовують вправи для розвитку навичок спілкування.[12;103] Це вправи : «Що приємно більшості людей» , «Компліменти», «Зіпсований телефон», «Організація діалогу» , «Відгадай відчуття» , «Не бути жертвою» і т.д.

Основна мета тренінгу - навчити конкретних навичок і вмінь, він стає частиною процесу навчання або професійної соціалізації. Є такий вислів: «Я чув - та забув, я бачив - та запам'ятав, я робив - я знаю» Тренінг дає учасникам змогу не лише почути думку викладача чи подивитися на таблиці та схеми, а й практично застосувати отримані знання, перетворивши їх у вміння.[14;5] Тому тренінгові форма роботи все ширше застосовується у процесі набуття певних знань та вмінь.

Індивідуальні стилі діяльності та сталі поведінкові стереотипи виникають у людини внаслідок умов її життя та підтримуються системою рольових очікувань з боку оточення. Тому людині важко усвідомити що саме в її звичайній системі поведінкових реакцій потребує зміни, негативно впливає на ефективність соціалізації. Тренінгова група створює модель соціальних стосунків, мініатюрне суспільство,у якому відбувається відверте та безпечне спілкування. Це дає учасникам змогу оцінити свої звичайні стереотипи та отримати відверту інформацію щодо себе. [14;6]

Тренінг сам по собі являється тренуванням певних навичок індивіда, що відповідає визначенню соціалізації. Саме з такою метою проводиться більшість тренінгів, якщо брати соціалізацію, як набуття індивідом певних корисних вмінь в період життєдіяльності. Тренінги проводяться з різною метою. Наприклад, щоб підвищити рівень комунікативних навичок, ефективність міжособистісного функціонування. Також існують тренінги, спеціально направлені на покращення соціалізації в певній суспільній групі. Зокрема це деколи проводиться з метою підвищення ефективності соціалізації підлітків, для яких надзвичайно важливо набути певний соціальний досвід для подальшого життя в суспільстві. Ще в минулому столітті стало зрозуміло що спеціально організований тренінг є однією з найбільш зручних,конструктивних, швидкодіючих форм психологічного розвитку особистості в процесі соціалізації. Саме тренінг здатний реалізувати необхідні психологічні умови для розвитку особистісного самоусвідомлення людей,активізувати їх внутрішні ресурси, змінити їхню поведінку і відношення до людей і до світу в цілому.

Висновок

Ми вивчили вплив тренінгових груп на ефективність соціалізації, і виявили що ефективність процесу соціалізації підвищується при проходженні індивідом певного виду тренінгу.