Основи соціології

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:

1.Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.

2.Структурне оновлення: демонополізація та роздержавлення монопольних систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) сектора та передумов «вільного освітянського середовища»; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.

3.Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.

4.Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.

5.Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з другого - найефективніші комплексні рішення інформаційно-методичного забезпечення.

6.Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ, який забезпечить організаційну єдність одержання змістових стандартів в освіті, буде здатний відтворювати інтелектуальний потенціал та духовність суспільства у всьому розмаїтті громадських потреб.

Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб?єктивних факторів:

* катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;

* втрачання інтелектуалів та зниження загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу української освіти, спричинене дією розбійницьких законів ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»;

* нерозвинутість соціальних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;

* слабкість альтернативного сектору освіти як щодо організаційних форм та стабільності, так і здебільшого щодо якості належних освітніх стандартів;

* відсутність у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.

Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас -- 14, а можливо, і 13 років. А головне, у нас немає системи цінностей, відповідної суспільству зрілого капіталізму.

Отже, вітчизняна соціологія разом із освітянськими спеціалістами покликана шукати і розробляти оптимальні моделі структури освіти в масштабах не лише країни, а й регіонів, міст і т. п. Відсутність на місцях науковорозроблених освітянських структур призводить до того, що в одних сферах через надмірність високоосвічених працівників відбувається девальвація освіти (наприклад, інженерної) як соціальної якості людини, а в інших, навпаки, через дефіцит спеціалістів спостерігається незадоволеність функціонуванням освітньої системи.

Безпосереднє завдання вітчизняної освіти - не докорінне її реформування, а адаптація до нових соціально-економічних умов.

Розв?язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль щодо всебічного аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участь в забезпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.

2.7 Соціологічна освіта в Україні: проблеми та перспективи

Соціологічна освіта в Україні - це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту. Метою соціологічної освіти є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Тривалий період соціологічна освіта в Україні відсутня через ідеологічні причини і лише в 80-х роках створюються перші кафедри соціології. А тому соціологія не багата досвідом такої системи підготовки фахівців, як історики, економісти, філософи та юристи. Але це не означає, що потреба суспільства у них менша, чи менш важливіша. Адже соціологія є і фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру людей. Соціологія є і прикладною наукою, покликаною давати конкретне наукове знання про суспільство, суспільні відносини, становище масової свідомості та суспільних настроїв. Не випадково, в країнах з розвинутою економікою та демократією соціологія, поряд з економічними та правовими науками, займає провідне місце в соціально-гуманітарному навчанні молоді в закладах освіти.

У сучасних умовах соціологічна освіта України має певну мережу навчальних та науково-дослідних закладів, що здійснюють соціальну політику держави в системі науки та освіти. Підготовку з соціологічних знань (переважно прикладних соціологічних предметів) розпочали деякі відомчі та комерційні приватні навчальні заклади. Є випадки створення соціологічних підрозділів у вищих технічних надільних закладах. Підготовку спеціалістів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру здійснюють Київський, Харківський університети та інститут соціології Національної Академії наук України. На початку 90-х років Міністерство освіти надало соціології статус базової навчальної дисципліни в державних закладах освіти.

Поліпшення соціологічної освіти в навчальних закладах України вимагає розв?язання двох основних проблем: проблеми адекватного змісту сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти та проблеми якісної на рівні сучасних вимог підготовки фахівців з соціології.

Перша проблема. Соціологія викладається в навчальних закладах поряд з філософією, політологією, економікою, історією та деякими іншими гуманітарними науками і здебільшого серед них зв?язана з емпіричним дослідженням соціального життя суспільства. Вивчення соціології має забезпечити молоді одержання системного знання про суспільство, його структуру та розвиток, причини кризового становища, тенденції в основних сферах суспільного життя і спонукати вести пошук нових соціальне значущих цінностей, правильно оцінювати пройдений шлях та віднаходити нові шляхи оновлення суспільства, становлення національної самосвідомості, наукового світогляду, бачення перспективи. Цим, насамперед, обумовлюється необхідність загальної соціологічної підготовки студентів у навчальних закладах України. Тим часом вирішення важливого завдання у навчальних закладах гальмується рядом організаційних, теоретичних та методичних причин. Державні нормативні документи на викладання соціології в непрофільних вищих навчальних закладах відводять один кредит часу (54 г.). Проте навіть ці обмежені години в реальній практиці, як правило, зменшуються. До того ж навчальні курси за змістом дуже нерівноцінні і неоптимальні, не враховують специфіки вищого навчального закладу та рівні: одна з них та, що в більшості вищих навчальних закладів викладають соціологію перекваліфіканти. Це не було б проблемою якості викладання, якби існував, як раніше, інститут підвищення кваліфікації викладачів. Проте система підвищення кваліфікації зруйнована. Вкрай рідко відбуваються і науково-практичні конференції та семінари викладачів. Як наслідок - зростає дистанція між рівнем викладання та рівнем розвитку соціології як академічної науки.

Соціологія як суспільствознавчий науковий предмет ще не замінила у закладах освіти історичний матеріалізм з точки зору формування наукового світогляду, всебічності і повноти розкриття суспільства та законів його розвитку, аналізу сучасного стану України, хоч має всі підстави. А тому постанову Міністерства освіти України про обов?язкове викладання соціології варто доповнити вказівками про канонічне викладання її змісту через призму національної ідеї та світоглядного потенціалу. Отже, у сучасних навчальних програмах має знайти місце історико-соціологічна тематика. Нормативна програма має виходити також з того, що соціологія є і фундаментальною, і прикладною наукою, має і теоретичний, і емпіричний рівні пізнання. А тому, крім вивчення загальносоціологічної теорії суспільства, соціологія повинна орієнтувати і на те, як саме треба науково вивчати суспільство.

Друга проблема. Якість фахової підготовки соціологів. Досі навчальні заклади готували лише викладачів соціології. Перехід на ступеневу підготовку соціологів лише почався. Навчальні плани складені, щоб студент після навчання та успішної атестації міг отримати атестат про закінчення базової вищої освіти - атестат бакалавра. Після п?ятого року навчання, захисту дипломної роботи і складання державних іспитів випускник, як і раніше, одержує диплом про вищу освіту з присвоєнням, кваліфікації спеціаліста. Принциповим тут є положення, що навчальний процес має відрізнятись не тільки організацією, але й змістом навчання, впровадженням прогресивних навчальних технологій, ефективних форм і методів організації самостійної роботи та контролю знань, умінь і навичок науково-дослідної роботи студентів. Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста передбачає крім нормативних гуманітарних, фундаментальних, соціально-економічних та спеціальних дисциплін вивчення близько 20 спецкурсів та курсів вільного вибору. Спеціалістами вивчається близько 80 навчальних курсів загальним обсягом понад 8 тис. годин. Кожний навчальний заклад, звичайно, має свої особливості і свій потенціал. Сукупність програм окремих навчальних курсів складає п?ять основних блоків приблизної по 300 годин кожний. Це - історія соціології, теорія соціології, методологія. та методика соціологічних досліджень, галузеві соціологічні теорії та спеціальні курси. Останні два блоки навчальних курсів для вивчення бакалаврами дещо скорочені, не передбачають предметів вільного вибору студентом. Відрізняється і зміст практики. Поліпшення соціологічної освіти в Україні справа державної ваги. Вирішення її сприятиме піднесенню загального рівня гуманітарної освіти, поглибить знання молоді про суспільні процеси, її світоглядну культуру.

2.8 Наука як особливе знання

Наука - це соціальний інститут, який забезпечує виробництво і накопичення знань, а також їх використання в практичній діяльності.

Функціонування науки регулюється сукупністю обов?язкових норм та цінностей, які включають:

* універсалізм - переконаність в об?єктивності та незалежності положень науки від суб?єктів;

* загальність - знання повинно бути загальним досягненням;

* безкорисливість - заборона на використання науки в особистих інтересах;

* організований скептицизм - відповідальність вченого за свої оцінки праці роботи колег.

Науково-технічний прогрес (НТП) - це такий феномен, в якому органічно поєднуються наука як діяльність у духовній сфері, спрямована на отримання нових знань, і техніка як один із важливих компонентів матеріальної культури.

Основні форми вдосконалення науки і техніки

Еволюційна форма розвитку - вдосконалення традиційних видів техніки, технологій і наукових методів, тобто переважають кількісні і, лише частково, якісні зміни в розвитку науки і техніки.

Революційна форма розвитку НТП - означає появу нових видів техніки, фундаментальних наукових відкриттів та їх практичного застосування.

Комбінована форма - передування еволюційного розвитку науки і техніки з революційними зрушеннями через порівняно нетривалий час (характерно для ХХ ст.).

Науково-технічна політика в Україні повинна формуватися з урахуванням таких особливостей науки:

1.Місце і роль фундаментальних досліджень, які проводяться з метою пізнання об?єктивних законів розвитку природи і суспільства, розширення знань про навколишній світ і з?ясування шляхів їх використання, фундаментальні дослідження є основою для всіх інших форм і етапів науково-технічної діяльності.

2.Кінцеві практичні результати наукової діяльності по часу, як правило, значно віддалені від цієї діяльності. Фундаментальний пошук повинен на 8-10 років випереджати виконання досліджень і розробок.

3.Наукова продукція має здатність тиражуватися без повторення основних витрат на її створення, що ускладнює процедуру встановлення цін.

4.Кредитори науки повинні знати її пошуковий характер і ризикувати разом із вченими.

5.Результати наукової діяльності далеко не завжди мають економічний зміст. Багато з них направлені на вирішення не економічних проблем - у культурі, охороні здоров?я, охороні природи, забезпеченості обороноздатності країни.

6.Наука - дуже різноманітна - від фольклору - до електрозварювання.

Управління нею здійснюється з одного відомства, тому науково-технічна політика повинна бути розгалуженою, поєднувати дотримання загальних принципів управління з багатьма відхиленнями та виключеннями.

7.Наука персоніфікована. Сама науково-технічна політика багато уваги повинна приділяти організації та стимулюванню наукової праці, впровадженню контрактної системи трудових відносин, заробітній платі і засобам морального стимулювання.

Наслідки незадовільного використання науково-технічного потенціалу:

1.Втрата передових позицій з ряду напрямів фундаментальної прикладної науки.

2.Зниження результатів наукових розробок і досліджень.

3.Проблеми у сфері освіти, в підготовці наукових кадрів.

4.Відтік талановитої молоді з академій, вищих навчальних закладів і організацій.

5.Праця вченого стає менш престижною.

6.Переважна частина наукових закладів, а значить і наукових працівників, зайняті у сфері технічних наук, тоді як в розвинутих країнах їх питома частина припадає на гуманітарні науки.

7.Слаборозвинена дослідно-експериментальна база, інформації забезпечення не відповідає потребам наукових працівників.

Концепція пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки

1.Охорона навколишнього природного середовища.

2.Здоров?я людини.

3.Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції.

4.Екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології.

5.Наукові проблеми розбудови державності України.

6.Нові речовини та матеріали.

7.Перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв?язку.

Питання для самоперевірки

1.У чому полягають особливості поняття «культура» з точки зору соціологічного аналізу?

2.Охарактеризуйте основні функції культури.

3.Які структурні елементи складають культуру як соціальну систему?

4.Обґрунтуйте особливості об?єкту і предмету соціології освіти.

5.В чому полягає суть світової кризи освіти на сучасному етапі? Які її особливості в Україні?

6.Від яких факторів залежить ефективність освіти?

7.Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

8.Що таке система освіти?

9.Які тенденції і проблеми виявляються при модернізації сучасної вітчизняної освіти?

10.Порівняйте форми розвитку НТП.

Размещено на Allbest.ru