На відміну від концепції Фуко, в якій поняття афектованого тіла пов'язане з механізмами регуляції і контролю і відповідними формами антропоморфної чуттєвості (тіло в політичних механізмах примусу, медичних практиках і практиках сексуальності), поняття бажання у філософії становлення Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі розуміється не як почуття або афект, а як виробництво - виробництво нових типів суб'єктивності через механізм бажання; бажання, по їх вираженню, виробляє, "робить", а не просто "означає" або "репрезентує", і тільки у такому разі являється дійсно трансформативним [11, c. 165]. Іншими словами, бажання - це не тіло і не структури афектованої маргінальної тілесності, а нетілесна трансформація, що підриває також і межі традиційної гендерної ідентичності. В той же час ефектом нетілесної трансформації в концепції бажання Дельоза є матеріальна трансформація - зокрема, життєві стратегії суб'єктивності. Звідси основне значення філософської концепції бажання як виробництва для феміністської теорії - якщо в традиційній культурі жінка визначалася через конститутивну відсутність параметра бажання в структурі суб'єктивності (не мала власного бажання, але утілювала об'єкт бажання для чоловічого суб'єкта, для якого параметр бажання був конститутивним), то дельозівская концепція бажання, що робить критерій бажання конститутивним в першу чергу для жіночої суб'єктивності (у формі конструкції "становлення-жінкою"), дозволяє затверджувати самостійний характер жіночого бажання і незалежної жіночої суб'єктивності в культурі.

Прагнення дослідників наблизитися до розуміння типового у суб'єктивному чоловічому/жіночому світі, щоб збагнути особливості розвитку соціокультурного світу, виводило на площину наукового аналізу щораз нові проблеми і поняття. Так, у 70 - 80-і роки дослідження гендеру характеризуються своєю емпіричністю. Цей етап був увінчаний критикою раціоналістської методологічної площини філософії [9, c. 36]. Відзначається однобічність традиційної ("андроцентричної") епістемології та обґрунтовується необхідність роширення інтелектуального потенціалу філософських теорій та входження в них фемінної проблематики. На цьому етапі тендерні дослідження мають за мету "коригування" та "вдосконалення" науки (антропології, психології, історії, соціології тощо) з позицій жіночого авторства. Однак цей емпіричний етап характеризувався не зовсім толерантною науковою позицією дослідників гендеру у своїй невпинній критиці "маскулінності" та прагненні визнання теоретичних концептів гендеру в академічному середовищі.

Наприкінці 80-х років XX сторіччя на зміну емпіризму приходить концептуалізм, що виявився у зосередженні гендерних теоретиків на питанні відмінностей у статусі чоловіків та жінок у суспільстві. В його межах відбувається подальше становлення гендерної проблематики, зокрема розпочалося переосмислення традиційного епістемологічного конструкту "жіночого досвіду". У модерній науці відбувалося деяке незауваження гендерних особливостей емоцій, сприйняття, пам'яті, усього "жіночого досвіду" та його можливостей у формуванні нового знання (психологічного, історичного, соціологічного та ін.). Гендерні дослідження як новий гуманітарний напрям сприяли концептуалізації відмінностей у гендеризації історичних суб'єктів. Увага філософів на цьому етапі також зосередилась на мові як на методі наукового дослідження [50, c. 16]. Цей метод по-новому висвітлював сутнісне в чоловічій/жіночій суб'єктивності, особливості гендерної суб'єктивації та давав змогу виходити на рівні типологізування, порівняння, абстрагування тощо. Адже відносини між статями фіксуються мовою у вигляді культурно-обумовлених метафор, стереотипів, накладають відбиток на мовну поведінку особистості і на процеси її мовної соціалізації.

Система знаків як засобів самовираження постала проблемною площиною у гендерних дискусіях. З'являється думка про те, що будь-яке "об'єктивне" дослідження завжди зацікавлене, суб'єктивне і політизоване, оскільки має владний модус (домінування/підпорядкування). Більшість наукових текстів модерну-доби про жіночу суб'єктивність відтворювали цей модус. А дефіцит "жіночої мови", призабуття власної системи знаків як засобу самонайменування лише унеможливлювало відкриття сутнісного в суб'єктивному світі жінки. Саме у 80-х роках минулого сторіччя під закликом віднайдення жінкою "самої себе" популярними залишаються маніфестні тексти французьких філософів Гелен Сіксу та Люс Ірігарей, які у своїх працях відстоювали ідею жіночої суб'єктивації у мовленнєвій практиці.

У науковий обіг поняття дискурсу ввійшло завдяки видатному досліднику культури, філософу та психологу М. Фуко. Відомий своєю концепцією влади М. Фуко відкриває проблеми мови як означального механізму та позамовних, недискурсивних реальностей (тіло, дія, влада), що виявились вирішальними для сучасних філософських концепцій [61, c. 96]. Статус людини, зокрема статевий, отримує свій вияв через систему знаків як засобів самовиразу. Ця система мовних знаків і формує дискурс. Зрозуміло, що Фуко не був єдиним у відкритті проблеми мови як означувального механізму. Іншою значущою фігурою був психоаналітик, філософ Жан Лакан. Він першим наблизився до проблеми "мови несвідомого", прозірливо визначив стать як "маскарад" практик і знаків. Отож, мова є системою знаків як засобів виразу, своєрідним дискурсом, що тісно пов'язаний із владою (відома зв'язка у Фуко "знання - влада"). Мова і влада взаємопов'язані, а гуманітарний дискурс гендерно означений.

Дослідники гендеру (Сьюзен Браунмілер, Мері Далі, Кейт Мілет та ін.) на цьому етапі відстежили зміст багатьох епохальних текстів і вловили в ньому асиметричне бачення жінки [23, c. 18]. З'ясувалося, що античний дискурс створював і відтворював соціокуль-турну маргінальність жінки. Її "безмовне" та "об'єктне" становище. У подібну картину гендерного світу, як зокрема показали Джін Бетке Елштайн та Джейн Флекс, "вписувалися" міркування про стать Розуму в просвітницькому метанаративі. Опора на теорію деконструкції та феномен "інакшості" визначного філософа сучасності Жака Деріди також значно збагатила методологічне поле гендерних досліджень. Загалом збагачення змістовності філософського аналізу гендеру за допомогою схем, відкритих Фуко, Лаканом, Дерідою, дало змогу деконструювати навіть найбільш рейтингові філософські тексти, що грунтувалися на ідеї доречності та необхідності асиметричного становища чоловічого/жіночого у культурі. Однак лише сьогодні стало очевидним, що ці схеми не остаточні у розкритті особливостей сучасного суб'єктивного світу жіночого та чоловічого гендеру. Виникла потреба пошукати нові методологічні засади, що відображали б особливості існування гендеру в сучасній культурі.

З 90-років починається постструктуралістський етап, що характеризується посиленням дискусій між теоретиками фемінізму та гендеру (Тереза де Лауретіс, Розі Брайдотгі) [27, c. 140]. Засадове феміністське поняття "пригніченої фемінності" починає сприйматися амбівалентно, адже зрозумілим стає незадовільний стан не лише жінок, а й чоловіків у сучасній культурі. Крім цього, проекція постмодерністських та постструктуралістських ідей Фуко, Дельоза, Ліотара, Деріди та ін. на феміністську методологічну площину захитала односкерованість їх дослідницьких інтересів.

Найбільш плідним у філософських дослідженнях виявився аналіз гендера як культурної метафори, який здійснювався в межах постмодерніських концепцій під впливом теорії деконструкції Жака Дерріди [19, c. 79]. Термін "деконструкція" означає процес розгадування метафор, викриття їх прихованої логіки, яка зазвичай існує у вигляді бінарних опозицій (культура-природа, суб'єкт-об'єкт, чоловік-жінка). Принциповою позицією Дерріди, на відміну від структуралізму Леві-Строса, який виходив із констатації цих бінарних опозицій, є теза, що не існує чистих розрізнень без домінації, що в такій опозиції одна сторона завжди підпорядкована іншій[15, c. 355]. Сенс операції деконструкції полягає у викритті того чи іншого поняття як ідеологічно сконструйованого, а не простого відображення реальності. Зрозуміло, що в поле гендерних досліджень, насамперед, потрапила опозиція "чоловік-жінка". В фемініських дослідженнях давно зверталась увага на існування культурно-символічних рядів, які включають елементи жіночого і чоловічого, що опираються на опозицію природа - культура. Їх існування передбачає наявність ціннісних орієнтацій і установок, сформульованих таким чином, що все, що визначається як чоловіче або ототожнюється з ним вважається позитивним, значимим і домінуючим, а те, що визначається як "жіноче" - негативним, вторинним і субординованим. Це стосується не лише метафори "природа", але й таких метафор як "чуттєве, тілесне, гріховне" на противагу "раціональному, духовному. божественному". Це виявляється не лише в тому, що чоловік і чоловічі предикати є домінуючими в суспільстві, але в тому, що чисельні феномени й поняття, не пов ' язані із статтю, визначаються саме через цей культурно-символічний ряд, створюючи ієрархію всередині вже цих - нестатевих пар понять. При цьому багато явищ і понять приймають гендерне забарвлення [15, c. 100].

Проте постмодерніський вихід за межі ессенціаліського погляду на існування єдиної специфічної "сутності" жінки або чоловіка призвів до проблематизації самого поділу на стать і гендер. Ця проблема була гостро поставлена в межах чорного фемінізму. Різні жінки і чоловіки належать до різних рас, етнічних груп, соціальних класів: про який одиничний суб'єкт можна говорити в такому випадку, яку групу жінок чи чоловіків можна вважати представниками категорії. Ця проблему розглядає в роботі "Незручність статі" (Gender Trouble) Джудіт Батлер [48, c. 130]. Виходячи з ідей "Історії сексуальності" Мішеля Фуко, де він показав, що тіло, яке традиційно розглядалось як "природнє" має свою історію, тобто наше розуміння жіночого/чоловічого тіла з самого початку опосередковане культурою і соціумом, вона наводить аргументи, які унеможливлюють поділ на гендер і стать, оскільки саме тіло розуміється як соціальна конструкція. Це приводить до парадоксальних висновків: якщо не існує ніякої "природньої" міжстатевої границі, то й тілесні ознаки повинні сприйматись як визначальні ознаки в межах культури. Тобто якщо поділ на "жіноче" і "чоловіче" може бути зрозумілий як культурна конструкція, то не існує біологічної детермінації нашої тілесності взагалі. "Конструктивізм" Дж. Батлер викликав сильну критику з боку багатьох дослідників. "Якщо я не маю статі, чому я боюсь ходити одна вночі?" - мала назву одна із статей, де містилась критика Батлер. Подальша дискусія показала, що проблема суперечності між "біологічним детермінізмом" і "соціальним конструктивізмом" залишається не вирішеною.

Отже, до поширення феміністкою критики в 70-і роки інтерпретація статі в соціології у своїй основі так чи інакше містила ессенціалістскі принципи. Це стосується і марксистської соціології, і структурно-функционального аналізу, і соціології мікрорівня. Таким чином, соціологія практично завжди включала у своє поле розгляду стосункі статі, трактування яких залежало від загального теоретичного підходу, проте стать при цьому інтерпретувалася як аскриптивный (приписаний) статус.

В протилежність класичним, феміністський гендерний підхід сформувався як критика уявлень класичної соціології про природу стосунків між статями: в його рамках статус статі перестає бути аскриптивным, а гендерні стосунки розглядаються як соціально організовані стосунки влади і нерівності.

Незважаючи на всю множину та дискусійність визначень, сенс терміну гендер полягає передусім в ідеї соціального моделювання або конструювання. Як мінімум три соціологічні теорії стали ґрунтом для соціально-конструктивістської інтерпретації гендеру і гендерних стосунків. Це - теорія П. Бергера і Т. Лукмана і їх соціально-конструктивістський підхід, етнометодологія Г. Гарфінкеля і драматургічний інтеракціонізм І. Гофмана. З метою з'ясування, як створюється, конструюється і контролюється гендер у рамках соціального порядку, дослідники розрізняють три основні понятия: биологичну стать (sex), приписувану стать (категоризація за статю) і гендер. Гендер "визначається як система міжособистої взаємодії, за допомогою якої створюється, затверджується, підтверджується і відтворюється уявлення про чоловіче і жіноче як базові категорії соціального порядку."Жінки" (як і "чоловіки") більше не розглядаються як недиференційовані категорії, навпаки, категорія відмінності стає основною у визначенні мужності і жіночності. Відмінності задаються через контексти віку, раси і сексуальної орієнтації". Саме у рамках соціально - конструктивістського підходу було сформульовано таке розуміння гендерних стосунків і визначений предмет гендерних досліджень.

У цьому світлі вивчення нерівноправного положення жінок з'являється тільки як окремий випадок функціонування гендерної системи в цілому. Використання гендерного підходу для аналізу підприємницької діяльності надає широкі можливості для переосмислення домінуючої культури соціальних відносин, але разом з тим необхідно усвідомлювати, що це це не просто нова теорія, а теорія прийняття якої передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень.

Таким чином, завдяки концептуалізації поняття і розвитку теорії гендеру з'явилася можливість використання гендерного - підходу в соціологічних дослідженнях підприємництва як складного сучасного феномену. Більш детальному аналізу даної проблематики з урахуванням українського контексту розвитку буде присвячений

Розділ 2. Підприємницька діяльність в Україні: гендерний аспект аналізу

В Україні сфера підприємництва має порівняно недовгу історію. Практично відсутня деталізована гендерна статистика, дуже мало економічних і соціологічних досліджень, присвячених аналізу ситуації в цій важливій сфері [8]. Але і наші повсякденні спостереження, і думки експертів, що вивчають стан справ в цій сфері діяльності [25 с. 190], дозволяють охарактеризувати сферу підприємництва в Україні, та й в світовому масштабі в цілому як переважно "чоловічу сферу діяльності", де чисельно переважають чоловіки і прийняті норми і правила ігри, розроблені чоловіками. Тобто спостерігається певний гендерний дисбаланс.

Підтвердженням цьому можуть виступати дані офіційної статистики.

Жінки складають більшість з числа осіб, зареєстрованих серед тих, що шукають роботу і що не працевлаштувалися після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійних і вищих учбових закладів [8].

Таблиця 1. Безробітні офіційно зареєстровані, (у %)

Таблиця 2. Особи, зареєстровані як безробітні, що шукають роботу або не працевлаштовані після закінчення навчання [8] (у % до підсумку 2012 року)

У приведених таблицях є видимою гендерна асиметрія в життєвих шансах для чоловіків і жінок, дискримінація у сфері найму на роботу і при скороченні персоналу. У економіці цей вид дискримінації у сфері зайнятості прийнято називати "дискримінацією на рівні переваг", коли працедавці приймають на роботу переважно чоловіків, мотивуючи свою поведінку тим, що жінки являються ненадійними працівниками, оскільки мають часті перерви в роботі, пов'язані з народженням дітей, або доглядом за ними. Вони не бажають працювати наднормово, оскільки мають велику кількість сімейних обов'язків.

Причини виникнення і механізми існування дискримінації за ознакою статі є предметом аналізу, що проводиться представниками багатьох напрямів наукової думки.

На думку таких дослідників, як Е. Гапова і Дж. Скотт, одним з результатів посткомунізму є реконфігурація гендерних стосунків у бік формування системного переважання чоловіків над жінками. Основою іманентною причиною такої реконфігурації гендеру стало формування нового різновиду економічної нерівності (замість статусної нерівності, що існувала в радянському суспільстві) і нового класу великих власників [16, c. 65].

Мирна революція в економічних стосунках вимагала ідеологічного оформлення, оскільки всього десятиліття тому теза про перехід до капіталістичних стосунків не отримала б підтримки у основної маси населення. Ідеологічним ресурсом, що дозволив мобілізувати маси, виявилися ідеї демократії і націоналізму. І кожна з цих ідеологій внесла свою специфіку в подальший розвиток гендерних стосунків в пострадянській Україні.

Демократичні ідеї рівності в основному виконували просвітницьку функцію, проте просвіта приносить плоди не відразу; для досягнення реального ефекту потрібний час, протягом якого будуть змінбватись поколіеея людей. Відчутнішим результатом демократизації було приближення гендерної складової українського законодавства до рівня передових європейських країн. І якщо в цілому орієнтація української держави на демократичні цінності сприяє егалітаризації гендерних стосунків, то вклад ідей націоналізму оцінюється дослідниками феміністської орієнтації (І. Жеребкіна, О. Кись, М. Рубчак та ін.) як негативний, закріплюючий патріархатні стосунки, як підкорення інтересів особи інтересам національної держави. Націоналістична ідеологія, з одного боку, відроджує маскулінність (прославляючи мужність козаків Запорізької Січі), а з іншої - конструює і оспівує культ "Берегині роду" як символу справжньої жіночності і жертовності, дозволяючи тим самим виправдати систему нової економічної (класової і гендерної) нерівності, прикриваючи її протиріччя піднесеними і важливішими, з точки зору розвитку національної держави, інтересами [27, c. 125-127].

Втім, домінуючою причиною посилення патріархатних стосунків в нових національних державах було формування нових класів, що супроводжувалося перерозподілом доступу до ресурсів. У боротьбі за ці ресурси гендер часто використовували і використовують як "природний обмежувач" для тої або іншої статі, частіше - для жіночої.Відродження патріархатної ідеології в цій боротьбі за обмежені ресурси набуло інструментального характеру. Загалом патріархат як система пригноблення жінок чоловіками, заснована на контролі над репродуктивною функцією, сексуальною поведінкою і роботою жінок, вже не відповідав соціальному устрою українського суспільства кінця ХХ століття; принаймні значна частина населення жила по культурних стандартах індустріального і модерного суспільства.

Головною причиною відродження патріархату (іноді говорять про "посилення маскулінності", "одомашнення жінок", перетворенні їх з "суб'єкта" в "об'єкт") була наявність системної кризи і процесів трансформації в українському суспільстві. А вони відкривають нові можливості для архаїчних форм колективності, до яких від носяться патріархат і патріархатне мислення, що сповідує подвійні стандарти поведінки, моралі (різні для чоловіків і жінок) і нерівний статус жінки в суспільстві в порівнянні з чоловіком. Саме патріархатними є погляди значної частини населення (за даними опитування, про веденного Інститутом соціології НАН України в 2011 році) подібних поглядів в Україні дотримуються приблизно 40-50% чоловіків і 20% жінок) [47].

На формування гендерного режиму посткомуністичного суспільства, безумовно, вплинув тип гендерних стосунків, характерний для радянського суспільного устрою. Залучивши більшість радянських жінок до суспільної системи праці, соціалістична держава запропонувала їм суперечливий набір репрезентацій гендерної ідентичності. По-перше, громадські, публічні образи: інженера, робітниці, лікаря, директора, члена партії; по-друге, традиційні образи, що відносяться до приватної сфери: матері, дружини, домогосподарки. Причому ідеологічний пріоритет лежав першій групі образів. Усі ці репрезентації знаходились под контролем держави і партії, тому гендерна система радянського періоду асоціювалася з державним контролем над особистим життям індивіда і нав'язуваною ідеологією обов'язкової праці в публічній сфері. Це одна з причин, чому ідеї фемінізму не знайшли відгуку серед жіночого співтовариства (заклик "працювати та нороджувати" вони вже чули, а також поясненням тому, чому деякі з них в посткомуністичній Україні повернутися в лоно сім'ї, де почували себе вільнішими від ідеологічного тиску, контролю і від "подвійного" трудового навантаження. На практиці цей тип поведінки найширше реалізувався в заможних сім'ях, які могли безбідно існувати на заробіток чоловіка. В результаті, чоловік отримав ще більше переваг у сфері публічної діяльності, особливо у високооплачуваних її галузях, що послужило однією з умов формування "чоловічої економіки" [52, c. 76].

Ще однією обставиною, що зумовила посилення патріархатних засад в пострадянській Україні, була поширеність практики неформальних методів в сферах політики і приватного бізнесу. І політика, і бізнес почали вишиковуватися в багатьох своїх аспектах через неформальні мережі знайомств і різного роду зв'язків, у тому числі споріднених, що відкривало доступ до економічних ресурсів, інформації і інших потрібних контактів.

Традиційно, ще в радянський період історії, ці мережі були чоловічими, такими вони і залишилися. Доступ до них жінок в умовах жорсткої конкуренції і чоловічої корпоративності ще більше ускладнився. Зняття квот відносно жінок у сфері політики і нерідко "напівкримінальний" характер приватного бізнесу часів первинного накопичення капіталів створили ситуацію, коли в пострадянському просторі сформувалася переважно "чоловіча економіка" і "чоловіча політика". Чоловічі (силові) методи застосовуються також в цілях контролю і захисту бізнесу. Усе це зумовило обмежене представництво жінок в політичних і бізнес-структурах.

Жінки почували себе там чужими, їм було важко "грати за чоловічими правилами" [52, c. 98]. В той же час чоловіки, хоча і не страждають безпосередньо від гендерної дискримінації чоловіків у сфері підприємництва, проте стикаються з певними негативними наслідками того факту, що сфера середнього і особливо великого бізнесу, згідно з характеристиками експертів, являється "маскулінною" за правилами гри і стосунками між самими підприємцями. Жорстока психологічна боротьба, маскулінні стандарти поведінки негативно позначаються на психологічному і фізичному стані здоров'я чоловіків, а іноді взагалі знищують їх.

Необхідність досягнення гендерної рівності і гендерного балансу у сфері підприємництва підтверджується рядом аргументів.

Демократичне суспільство припускає гендерну рівність як один з принципів свого існування, як реальне втілення соціальної справедливості. Гендерна рівність - це рівний правовий статус жінок і чоловіків і рівні можливості для його реалізації, що брати рівну участь в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Україна ратифікувала Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінація відносно жінок" в 1980 році і тим самим узяла на себе зобов'язання забезпечувати рівні для чоловіків та жінок можливості користуватися усіма економічними, соціальними, культурними, громадськими і політичними правами. В законодавстві України не існує положень, що прямо суперечать цій Конвенції; у плані законодавчого забезпечення рівноправного положення жінок Україна не поступається світовій спільноті [44, c. 89]. Але між законодавчими нормами і реальним життям існують розбіжності.

Успіх реформування економіки України залежить від того, якою мірою в нім беруть участь усі категорії населення. Передусім це стосується жінок і молоді. Держава і нація в цілому не можуть собі дозволити ігнорувати вклад і економічні і соціальні можливості жінок в усіх сферах діяльності, і підприємництво тут не є виключенням. Високоосвічені і мотивовані на підприємницьку роботу жінки, які не можуть реалізувати свій потенціал, є не лише фактом дискримінації жінок, але і украй неефективною стратегією економічного потенціалу України.

Досягнення гендерної рівності в одній сфері життєдіяльності може привести до виникнення своєрідної "ланцюгової реакції": до поліпшення ситуації гендерної рівності в сім'ї і в суспільстві в цілому.

Не можна сказати, що уряд не реагує на заклики з боку громадської думки, на ініціативи жіночих об'єднань. В Україні ухвалений Закон "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" (від 8 березня 2005 року №2866_ІV) і виданий Указ Президента України "Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади по забезпеченню рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" (№1135/2005) [39, c. 45-46].

Поставлені в тяжкі умови "виживання" перших років пострадянського періоду (безробіття, розпаду сімей, економічної кризи), багато жінок вимушено було зайнятися підприємницькою діяльністю, що вплинуло не лише на поліпшення матеріального становища сімей, але і привело, за допомогою досягнення жінками економічної самостійності, до зміни їх соціального самопочуття, у свою чергу,. стимулює трансформацію суспільної свідомості про гендерну взаємодію в суспільстві у бік подолання його патріархатності.

Із праць сучасних соціологів випливає, що значною мірою зберігся радянський лад при якому жінка мала поєднувати повну зайнятість на виробництві із виконанням ролі матері і домогосподарки. Проте модель сім'ї з двома годувальниками - чоловіком і дружиною - збереглася через економічну необхідність, а також небажання жіноцтва залишати роботу і повністю замикатися у межах сімейних обов'язків. З іншого боку, як вказує провідна дослідниця гендерної соціології Наталія Лавриненко, успішність реформування економіки України - у прямій залежності від трудової активності жінок, які вже декілька десятиріч складають понад половину усієї сукупної робочої сили у вітчизняній господарській системі (один з найвищих в світі рівнів зайнятості жінок у суспільному виробництві. Чотири п'ятих чисельності жіноцтва працездатного віку в Україні належать до економічно активного населення - працюють у державному або недержавному секторі, навчаються або активно шукають роботу [25, c. 190].

З розвитком в Україні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки - рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок ініціативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Наявна статистика по підприємствам, власницями яких є жінки, доступна лише за даними обстеження, виконаного Київським Міжнародним Інститутом Соціології за дорученням Агентства міжнародного розвитку США 2000 р.53 Зацими даними, в Україні існує близько 1,5 млн. підприємств, які належать жінкам. При цьому 93% таких підприємств - це підприємства з нульовою кількістю найманих працівників, або незалежні підприємства, а приблизно 98% всіх жіночих підприємств - це мікропідприємства з кількістю службовців, меншою ніж 10 [46, c. 125-127].

Як свідчать дослідження, загальна кількість приватних підприємств, контрольованих жінками, є утричі меншою, ніж підприємств, контрольованих чоловіками. Власник компанії або особа, якій належить контрольний пакет її акцій, визначає фінансову та соціальну стратегію цієї компанії, тому ґендерні відмінності відіграють важливу роль. Загалом дослідження засвідчують, що участь жінок у підприємницькій діяльності є недостатньою і що українське суспільство не використовує повною мірою їхнього потенціалу. Чоловіки не тільки контролюють втричі більше компаній, ніж жінки; при цьому існує залежність: чим більше підприємство, тим меншою є ймовірність, що його контролює жінка. Також соціологічні дослідження засвідчують існування особливостей сприйняття жінок, які займаються власним бізнесом у різних вікових групах. Найменш прийнятно до них ставляться чоловіки й жінки, старші 60 років. Найкраще ж ставлення до жінок, що займаються бізнесом, виявляють жінки 18-20 років [36, c. 7].

Щодо видів діяльності жіночих підприємств, то єдина сфера діяльності, в якій їх у процентному відношенні більше, ніж чоловічих - це оптова й роздрібна торгівля (54%). В цій сфері діяльності найбільше приватних підприємців. Загалом, в середньому у підприємниць-жінок, незалежно від групи, працює менше найманих робітників, ніж у підприємців-чоловіків. Саме тому відносно велика питома вага жіночих підприємств у сферах, де не потрібна велика кількість працівників: у громадському харчуванні та ресторанному бізнесі (46%), сільському та лісовому господарстві (33.7%). При цьому 70% усіх малих жіночих підприємств і 30% середніх, знову ж таки, є підприємствами оптової й роздрібної торгівлі. Наступна велика група, 9% малих та 12% середніх жіночих підприємств, надають побутові послуги, займаються готельним бізнесом та сферою відпочинку[36, c. 9].

Звичайно, наявність фахової освіти у жінок гарантує більше шансів створити успішне підприємство, адже воно вимагає розробки бізнес-плану, проведення фінансових розрахунків, ведення податкової звітності та ділової документації. Але при цьому, незважаючи на вищий порівняно з чоловіками рівень освіченості українських жінок, які потенційно можуть займатися підприємництвом, жінкам, які вирішили займатися бізнесом, все ж таки складніше розпочинати роботу власного підприємства через малий обсяг первинного капіталу, відсутність необхідних зв'язків у вищих ешелонах влади тощо, які набагато частіше є в чоловіків, які розпочинають свій бізнес.

Мотиви жіночого підприємництва дослідники поділяють на вимушені (безробіття) та добровільні (гнучка зайнятість, самореалізація), зазначаючи, що "добровільність для України є більш характерною". Самі жінки в якості визначальних мотивів приходу в бізнес зазначають бажання бути незалежною - не тільки від чоловіка, а від коливань на ринку праці, від роботодавця (25%). Ще 18% посилаються на безробіття. Проте бути повністю незалежними жінкам-підприємцям вдається не завжди - біля 25% отримують фінансову допомогу від чоловіків. До того ж у них частіше існують проблеми зі стартовим капіталом (у 51% жінок і лише у 37% чоловіків). Жінки частіше бояться брати кредити (38% і 20% - чоловіки). Наведені цифри свідчать про певні особливості жіночого підприємництва, зокрема з точки зору як мотивів, так і засобів їх реалізації [8, c. 16] .

Особливу увагу більшість авторів звертають на перешкоди жіночому підприємництву культурно-ідеологічного характеру, що мають місце на усьому пострадянському просторі. Насамперед, це відсутність сформованого позитивного образу "ділової жінки" як варіанта гендерної ідентичності. Суспільство здебільшого стоїть на патріархальних позиціях і переконане, що бізнес є справою суто чоловічою, тому упереджено ставиться до намагань окремих жінок займатися нею. Через це поширеним є комплекс антифеміністичних міфів стосовно ділових жінок (величезна роль у тому належить засобам масової інформації та сучасному мистецтву). Їх виявляють і аналізують Т. Журженко, О.Кісь, В. Суковата та інші. У цьому комплексі на першому місці стоїть міф "бізнес - не жіноча справа", справа брудна, тому "нормальна" жінка не може воліти нею займатися. Далі йдуть міфи "медико-біологічний" (занурюючись у конкурентну боротьбу жінка змушена йти проти свого "природного призначення", внаслідок чого її здоров'я і можливість мати дітей погіршується); "художньо-публіцистичний" (творення кар'єри позбавляє "жіночності" та сексуальної привабливості); "психологічний" (через патріархатний страх перед тим, що "ділова жінка", ставши економічно незалежною, має підвищити вимоги до обранця, її характеризують виключно як марнославну егоїстку); міф про протистояння сфер сім'ї і роботи і необхідність однозначного вибору між ними; міф "евристичний", який принижує жінку в інтелектуальному плані через її "нездатність приймати швидкі рішення в екстремальних умовах". Головною об'єднуючою ідеєю виступає переконання, що ділова жінка вдалася до підприємницької діяльності через несприятливі обставини, виступаючи заробітчанкою і годувальницею, мріючи за сприятливих умов повернутися до домашнього вогнища [40, c. 45-46].

Парадокс полягає у тому, що подібні стереотипи об'єктивно погіршують загальну економічну ситуацію в країні. Найповніше використання економічного потенціалу жінок-підприємців могло б сприяти поліпшенню стану господарських справ, в цілому, сприяти модернізації країни. Але суспільство не може вибачити культурної трансгресії жінок-підприємців, які своєю діяльністю, самою моделлю життя порушують сталі гендерні стереотипи.

Таким чином, аналізуючи тенденції розвитку підприємництва в Україні, то ми можемо зробити висновок, що воно сьогодні все далі відходить від радянської гендерної системи, онако відчуває на собі вплив минулих ідеологічних схем, а яких жінці відводилася другорядна роль у суспільній та економічній діяльності. Барєрами на цьому шляху також виступають стереотипи суспільної свідомості щодо розподілу гендерних ролей у суспільстві. Отже, питання гендерного аналізу підприємницької діяльності є набагато ширшим, аніж питання дотримання гендерної рівності в економічній діяльності, оскільки торкає проблеми модернізації у напрямі справді демократичного і громадянського супільного устрою, що конче необхідно Україні на сучасному етапі, чим також зумовлюється перспективність досліджень у зазначені проблематиці і реалізації досягнутих результатів в соціальній практиці.

2.2 Гендерні аспекти підприємницької діяльності в українському суспільстві (на прикладі підприємств м. Дніпропетровська)

На шляху розвитку ринкової економіки одним з двигунів економічних реформ повинен стати розвинений клас українських підприємців, для широкомасштабного становлення якого потрібне створення відповідних не лише економічних, але і соціальних умов. Жінки активно беруть участь в перетвореннях української економіки, міняють форми трудової активності. Основне соціальне протиріччя, що склалося у сфері зайнятості українських жінок полягає в тому, що, з одного боку, ринкова модель дозволяє вільно розвиватися жіночій економічній ініціативі, самостійності і незалежності у виборі форм зайнятості, з іншого боку, в умовах переходу до ринку, принципово відмінних від норм, що склалися за радянських часів, установок трудової поведінки, жінки виявляються менш готові до вільної, ініціативної діяльності, менш адаптовані, ніж чоловіки. Жінки вимушені не просто міняти в масовому порядку свій соціальний і професійний статус, але в більшості випадків його знижувати, стаючи безробітними, перекваліфіковуючись, як правило, на інші професії і використовуючи форми зайнятості, що не вимагають ні освіти, ні накопичених професійних знань.

За останні роки жінки в Україні активно вливаються у сферу підприємництва, щоб самореалізуватись, набути певного статусу, покращити своє матеріальне становище та становище своєї сім'ї. Таке явище є відносно новим в українському суспільстві, тому ставлення до нього є неоднозначним. Водночас існують історично зумовлені установки населення, певні стереотипи щодо ролі жінки, її активності у сфері економіки та сім'ї. Підприємницька поведінка залежить від соціокультурних особливостей суспільства, його сприйняття соціумом, впливу громадської думки, а також від того, наскільки існуючі соціальні цінності сприяють формуванню особи підприємця. Загалом в українському суспільстві відсутня модель "успішної жінки", воно продовжує підтримувати пріоритет чоловіка, що склався історично. Внаслідок стереотипного сприймання гендерних ролей жінкупідприємця розглядають швидше як годувальницю чи заробітчанку, що через економічні обставини тимчасово займається бізнесом, а за сприятливих умов змогла би повернутись до традиційного розподілу гендерних ролей. Співприсутність у свідомості жінок гендерних стереотипів та сучасних ідей гендерної рівності призводить до рольового конфлікту (виконання ролей у сімейній і професійній сферах), що найчастіше закінчується відмовою жінки від кар'єри [40, c.44].

З метою з'ясування оцінки реального стану потреб й запитів українських підприємців в сучасних умовах функціонування українського суспільства нами було проведено опитування 100 представників українських підприємців м. Дніпропетровська з метою порівняльної характеристики впливу гендерної складової на реалізацію підприємницьких функцій. Головна увага була зосереджена на специфіці жіночого підприємництва.

В ході нашого дослідження, ми провели анкетне опитування серед жінок і чоловіків підприємців. Вік опитуваних жінок і чоловіків підприємців коливається в широкому діапазоні - від 20 до 60 років і навіть більше. Тобто, вважати вік - запорукою успіху в сучасній Україні ми не можемо.

Жінки, яким за 40 років відмічають, що їх неохоче беруть на роботу, а тому у підприємництві вони почувають себе впевненіше. Більшість як чоловіків, так і жінок вважають 35-40 років - це найкращий час для початку кар'єри, бо

саме тоді настає інтелектуальний розквіт.

Сім'я для жінки-підприємиці важить багато. Поняття "успіх" 60% жінок пов'язують з різними аспектами сімейного життя. Більшість жінок-підприємниць бажають залишити свою справу дітям.

Таблиця 3. Цінності-цілі підприємців - чоловіків і жінок.

Якщо йдеться про чоловіків, то на перше місце вони ставлять здоров'я, матеріально забезпечене, щасливе сімейне й активне життя, громадське визнання. Для жінки найважливіше - здоров'я, щасливе сімейне життя, цікава робота, наявність хороших друзів і любов.

Для чоловіків матеріальне забезпечення життя важливіше, ніж для жінок. Жінки менше занепокоєні громадським визнанням їх роботи. Для чоловіків утвердження свого особистого "Я" в бізнесі дуже важливе. Жінок бізнес приваблює продовженням свого особистого "Я" та соціально повноцінними відносинами.

Які ж риси характеру підприємця вважаються головними для досягнення успіху. Розглянемо табл. 2 і порівняємо ці риси в чоловіків і жінок.

Таблиця 4. Цінності-засоби підприємців - чоловіків і жінок.

У чоловіків - це тверда воля, раціоналізм, ефективність у справах; у жінок - освіта, чесність, відповідальність.

Як бачимо, ключем до життєвого успіху жінки назвали освіту. Майже 28% жінок з вищою освітою, які управляють малими підприємствами, намагаються отримати ще одну вищу освіту: економічну або юридичну.

Серед наступних запитань нами майже не було виявлено відмінностей у відповідях респондентів.

60% всіх опитаних респондентів оцінюють стан розвитку власного бізнесу, як відносно нормальний, 20% - нестабільний, 19% - хороший, перспективний, 1% - поганий.

Діаграма 1

Значна частка респондентів позитивно оцінюють динаміку зміни стану власного бізнесу відносно минулого року (33%), періоду 2-х річної давнини (43%), періоду 5- ти річної давнини (47%).

Діаграма 2

На питання відносно проявів дискримінації жінок в бізнесі відповідали тільки жінки. Відповіді розподілилися таким чином: ніколи не відчували такої дискримінації - 47%, досить рідко - 34%, час від часу - 16%. Досить часто - 3%.

Діаграма 3

Серед найбільших проблем, що заважають розвитку жіночого бізнесу в

м. Дніпропетровську респондентки відзначили фінансові проблеми (43%), недостатність знань та досвіду (17%), недосконалість ринку (12%).

Діагрмама 4

Більшість опитаних (56%) пов'язують свій бізнесовий успіх з фінансовою підтримкою інвесторів та кредиторів. Значна частка респондентів (28%) вважають, що фактором успішної діяльності є участь у навчальних програмах (семінарах, курсах, тренінгах тощо).

Діагрмама 5

Серед найбільших проблем, що заважають розвитку жіночого підприємництва в м. Дніпропетровську респонденти відзначили: стан економіки (45%), нерозвиненість відповідної інфраструктури підтримки (21%), втручання контролюючих органів (19%), позиція місцевої влади (15%).

Діаграма 6

Тільки 8% опитаних вважають, що дії міської влади в напрямку підтримки розвитку малого жіночого підприємництва за останній рік є позитивними. Більшість опитаних відзначають або бездіяльність (56%), або імітацію позитивних дій (30%), або негативні дії (6%) з боку органів місцевої влади.

Діаграма 7

На думку опитаних найперше, що необхідно зробити в місті для надання малому підприємництву динаміки сталого розвитку: не заважати (47%), організувати постійні бізнес-курси (20%), фінансово підтримувати (18%), морально стимулювати з боку влади та громади (15%).

Діаграма 8

Розглядаючи динаміку росту кількості жіночого бізнесу, можна сказати, що сьогодні жінки проявляють досить високу активність у сфері економічної діяльності і зайняли домінуючі позиції в таких сферах як торгівля та побутові послуги.

Щодо освіти та правової освіченості можна сказати, що переважна більшість підприємців розуміють важливість не тільки наявності вищої освіти, а й знанням чинного законодавства і готові компетентно захищати свій бізнес. бізнес підприємництво суспільство гендерний

Ситуація на українському ринку праці є досить невизначеною. Значно високий рівень безробіття ще раз підкреслює невпорядкованість як економічної так і політичної сфер суспільства. Для чоловіків матеріальне забезпечення життя важливіше, ніж для жінок. Жінки менше занепокоєні громадським визнанням їх роботи. Для чоловіків утвердження свого особистого "Я" в бізнесі дуже важливе. Жінок бізнес приваблює продовженням свого особистого "Я" та соціально повноцінними відносинами.

Проведене дослідження виявило, зокрема, такі основні перешкоди у розвитку малого та середнього жіночого бізнесу в місті Дніпропетровську:

- нерозвиненість місцевої інфраструктури підтримки розвитку жіночого підприємництва;

- недостатність управлінських знань у самих підприємниць;

- недосконалість регуляторних процедур, взаємовідносин бізнесу і влади;

- нестача кваліфікованих працівників;

- недостатність фінансових ресурсів.

Стратегічними завданнями розвитку малого жіночого підприємництва є забезпечення у м. Дніпропетровську є:

- зростання кількості підприємств, підвищення конкурентоспроможності, збільшення потенціалу малого жіночого бізнесу;

- зміцнення економіко-правової основи розвитку жіночого підприємництва, активізація інвестиційної активності на місцевому рівні;

- зміцнення фінансово-кредитної бази;

- розвиток інфраструктури підтримки малого жіночого підприємництва та поліпшення господарського середовища його функціонування.

Виходячи з аналізу наведених проблем та стратегічних завдань, а також побажань учасників проведеного дослідження можуть бути підготовлені наступні пропозиції. З метою розвитку інфраструктури підтримки малого жіночого підприємництва, підвищення професійної кваліфікації жінок-підприємниць, поліпшення умов підприємницької діяльності, залучення жінок до бізнесу, формування позитивної громадської думки, висвітлювати успішні приклади діяльності жінок-підприємниць у місцевих засобах масової інформації; проводити круглі столи, семінари, громадські слухання з проблем розвитку жіночого підприємництва у регіоні; практикувати проведення опитувань, соціологічних, аналітичних досліджень серед жінок-підприємниць для визначення потреб та основних перешкод у розвитку жіночого підприємництва.

Розділ 3. Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх в певному порядку. Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії.

Досліджуване робоче місце - кімната у жилому приміщенні багатоповерхового будинку. Розміри кімнати: площа становить 9 кв. м, висота стелі - 2,6 м.

Поверхня підлоги рівна, вкрита лінолеумом та відсутнє коврове покриття. У кімнаті велике вікно, яке виходить на схід.

Кімната облаштована природним та штучним освітленням. Головне джерело освітлення знаходиться у верхній зоні приміщення. Природне - за рахунок великого вікна. Робоче місце знаходиться праворуч від вікна і складається із письмового стола, стільця, комп'ютера та електрочайника. Відстань між вікном та столом 20 см.

3.2 Характеристика шкідливих та небезпечних факторів

При вмілому розподілі розумової праці можна не тільки розвинути величезну за своєю продуктивністю діяльність, але й зберегти на довгі роки високу продуктивність мозку та високий загальний тонус організму. Людина втомлюється не стільки від того, що багато працює, а через те, що працює невміло та важко.

1. Параметри мікроклімату

Інтенсивність тепловіддачі людини залежить від мікроклімату приміщення, який характеризується температурою внутрішнього повітря tв, рухомістю або швидкістю повітря та його відносною вологістю. Сукупність цих параметрів мікроклімату, при якій зберігається теплова рівновага в організмі людини та відсутня напруга в його системі терморегуляції, забезпечуючи найкраще самопочуття та найвищу працездатність людини, називають комфортною або оптимальною. Рухомість повітря в приміщенні та його вологість змінюються в меншій мірі в порівнянні зі змінами температури. Тому більш важливим є підтримання в приміщенні саме заданих температурних умов.

Основні нормативні вимоги до мікроклімату приміщень різного призначення передбачені санітарними нормами, державними будівельними нормами [14, 13].

Оптимальний мікроклімат і якість повітряного середовища в приміщеннях благотворно впливають на зміцнення здоров'я, підвищення працездатності, ефективності навчання й виховання[13].

Температура повітря восени та взимку у кімнаті складає 19-21єС, влітку 22-24єС.

Відносна вологість повітря у приміщенні не перевищує 60 %.

Швидкість руху повітря відповідно до гігієнічних нормативів дорівнює 0,2-0,4 м/с.

2. Шум

До приборів, які можуть чинити шумовий вплив на даному робочому місці необхідно віднести[14]:

· комп'ютер

· електрочайник

· вентилятор

Також неабиякий влив має шум за вікном. Досліджуване приміщення знаходиться в багатоповерховому будинку, який розташований біля проїжджої частини, що істотно впливає на високий рівень шумового впливу в приміщенні.

3. Джерела електромагнітного випромінення

До джерел електромагнітного випромінення на досліджуваному робочому місці можна віднести:

ь екран монітру з електронно-лучовою трубкою

ь електрочайник

ь мобільний телефона

4. Джерела можливого ураження струмом

Електрообладнання, яким доводиться користуватися на своєму робочому місці являє собою потенційну небезпеку. Нещасні випадки з людьми, які користуються електроприладами, пов'язані з ударом електричним струмом при порушенні вимог електробезпеки.

Серед джерел можливого ураження струмом необхідно виділити:

· комп'ютер

· електрочайник

5. Джерела можливого виникнення пожежі

Наявність у даному житловому приміщенні присутня легкозаймистих предметів, синтетичних виробів і різноманітної побутової техніки що збільшує потенційну можливість виникнення пожеж, а з іншого боку, робить навіть саму незначну пожежу небезпечним для життя і здоров'я людей через утворення токсичних газів при горінні синтетичних матеріалів [12].

Також джерелом пожежі в якості горючої речовини може бути велика кількість паперу, що зберігається у шафі.

6. Освітлення робочого місця

Зза відсутності спеціального прибору для вимірювання рівня освітленості були зроблені приблизні висновки щодо власного відчуття стосовно рівня освітленості. Наявність тільки одного вікна не створює оптимальний рівень освітленості в день, а система штучного освітленя ввечері та вночі не зовсім задовольняє вимоги щодо освітленння робочої зони.

3.3 Заходи по покращенню умов праці

1. Параметри мікроклімату

Одним із способів підтримання оптимальних параметрів мікроклімату є обов'язкове провітрювання приміщення [13].

Достатній повітрообмін здійснюється за допомогою природньої й штучної вентиляції. Природня вентиляція - це повітрообмін, що відбувається під впливом різниці температур зовнішнього й кімнатного повітря. Для природньої вентиляції істотну роль відіграє також різниця тисків і вітровий напір. Однак достатній повітрообмін житлових приміщень не завжди забезпечується за рахунок інфільтрації повітря через пори будівельних матеріалів зовнішніх стін, нещільності й дрібні щілини в конструкціях будинків. Існують ще й засобу посилення природньої вентиляції: кватирки, фрамуги, вентиляційні канали, підвіконні приточі пристосування й т.п [13].

В даному житловому приміщенні через кватирки улаштовані у вікнах, відбувається повітрообмін. Однак через кватирку в приміщення надходить струмінь холодного повітря, на нагрівання якого необхідно якийсь час, що подовжує час провітрювання. Фрамуга є більш досконалим обладнанням, тому що, розташовуючись у верхній частині вікна, виключає пряму дія холодного повітря на людину й, відкриваючись під кутом 45° до поверхні вікна, направляє у приміщенні повітря до стелі. Змішавшись із теплим повітрям приміщення зовнішнє повітря, що поступило, опускається в зону подиху людей уже підігрітим. Це дозволяє тримати фрамугу відкритої тривалий час. Так як старі дерев'яні вікна не мають фрамуг, то доцільним є встановлення нових метало пластикових вікон з більшою можливістю для притоку свіжого повітря за рахунок наявних фрамуг та можливістю повного та частого відкривання.

Більш ефективний повітрообмін спостерігається при застосуванні кондиціонеру. Так як такий пристрій відсутній у даному житловому приміщенні, то вважається за доцільне його встановлення задля підтримання оптимальних параметрів мікроклімату.