Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз

“Глибокий лібералізм” змушений ставити питання про нові виміри існування людської свободи, про поступове створення нової соціальності, де йдеться про складні міжлюдські стосунки на рівні клітинному й генетичному, на тонкій мінливій межі “нормального” і “девіантного”, коли певною мірою розчиняються вчорашні уявлення про смерть.

В розділі розглянуто проблемні приклади глибокої “імплементації” і “специфікації” ліберальних принципів у контексті сучасності. Показовим є приклад одного з докорінних питань “біолібералізму”: наскільки прогрес генетики, генної інженерії, генетичної медицини може бути використаним як інструмент втручання в сутність людського індивіда? Не менш актуальним і дедалі гострішим стає питання: чи є бажаним і необхідним створення генетичного “паспорту” громадян, де була б вміщена вичерпна інформація про знайдені в людини дефекти генів? Вже на поточному етапі розвитку науки виникає цілком реальна небезпека зловживання отриманими знаннями й непередбаченими наслідками експериментів над людиною.

“Глибокий лібералізм” не тільки знаменує вихід ліберального за межі традиційного соціального, але й включення до сфери ліберальної емансипації тварин, визнання за ними певних прав, їхнє визволення від “людської тиранії”. Найбільш послідовно й радикально ідея визволення тварин висловлюється у гаслі “Усі тварини є рівними”. Досвід переконливо свідчить, що неспричинення шкоди живому (зокрема, тваринам) є необхідною умовою затвердження по-справжньому людських стосунків у суспільстві.

Одним з новітніх сюжетів “глибокого лібералізму” є проблема гіперконтролю - ледь не тотального стеження за поведінкою людей у телематизованому, відеофікованому суспільстві. Вперше в історії людства виникла й використовується принципова можливість реалізувати примарну оруелівську антиутопію, мрію тоталітарних режимів про повний, абсолютний контроль за людським життям, про повне скасування приватності. “Технолібералізм” беззастережно стає на бік технічного прогресу й виступає за будь-які засоби та форми впровадження інновацій - нехай навіть ціною позбавлення людини деяких суттєвих форм людяності й людськості. Граничний, екстремальний прояв такого “технолібералізму” можна вбачати в звільненні людини від пригнічуючої тілесності, біологічності, смертності. Цей ідеал досягається в стані кіборга - істоти, яка зберігала б деякі суттєві риси людини, позбавляючи її вад і рис природної обмеженості шляхом наділення організму рисами машини, комп'ютера. На протилежність такому “технолібералізму” (який взагалі обернеться повною залежністю людини від створених нею ж самою техніко-технологічних форм) “біолібералізм” свідомо відстоює людську суб'єктивність і унікальність, ставить проблему захисту окремої людини - вразливої, існуючої надзвичайно ризикованим способом життя істоти. Її треба захищати від неї самої і від надмірних можливостей, які вона не завжди може безболісно перенести.

Еротизація і сексуалізація суспільства з метафоричною силою уособлюють усі складнощі й вади існування емансипованого суспільства. Граничним проявом еротизації культури є порнографія. З одного боку вона - атрибут “вільного суспільства”, своєрідний прояв свободи слова й друку, з іншого - суспільно небажане й навіть небезпечне явище, засіб продукування та розповсюдження сексуальної ідеології “патріархальної еротичної домінації”, чоловічої виключності і переваги. Відповідно, суспільство стоїть перед необхідністю шукати й впроваджувати заходи, які долали б небезпечні прояви порно-експансії і гіпер-сексуалізації, - і не несли б у собі водночас загрози засадам вільного суспільства. Слід вважати необхідними й невідкладними заходи, спрямовані на викорінення найбільш брутальних і гидких форм порно-бізнесу, чітке регламентування діяльності мережі, через посередництво якої споживачі отримують відповідну друковану й відео-продукцію.

У сучасних умовах ліберальні підходи до вирішення тих чи інших нагальних соціальних питань переходять у площину практичних рішень і конкретної політики. Ключове значення в розробці соціальних технологій має принцип (і відповідна політика) “зменшення шкоди”, який дисертант розуміє як “прикладну толерантність”. Базис цього принципу складає переконання, що терпиме ставлення до існуючих розбіжностей і притаманних людям девіацій є єдино прийнятним способом реагування. Ліберали вкотре намагаються довести, що спроби повністю подолати деякі “інваріантні” суспільні вади й лиха (такі, як злочинність, наркоманія, проституція тощо) можуть принести не менш негативні наслідки, ніж самі ці лиха. Варто згадати практику впровадження “сухого закону”. Так само, скажімо, репресивні заходи проти ін'єкційних наркоманів не тільки не приносять довгоочікуваних перемог, а, навпаки, сприяють поширенню епідемії СНІДу як у середовищі нарко-андеграунда, так і серед людей, які не вживають наркотиків, але є сексуальними партнерами наркоманів. Іноді легше й безпечніше для суспільства легалізувати порок, ніж “боротися” з ним. Відмова від репресивної політики дозволяє поставити наркоманів під необхідний лікарський контроль, забезпечити обмін шприців та отримання якісних наркоречовин - і все це заради “меншої шкоди” - звуження масштабів СНІДу. Така ж стратегія може успішно застосовуватися і по відношенню до інших форм девіантної поведінки.

П'ятий розділ “Ліберальний соціальний порядок” присвячено інституціональним аспектам буття ліберального. Ліберальний соціальний порядок розглядається в якості певного узагальнюючого наслідку природного соціального розвитку, який завжди містить у собі емансипуючий вектор. У цьому розумінні такий порядок є нічим іншим, як “соціальним простором свободи”, інституціональним закріпленням умов, за яких людина може затвердити свою гідність, не заважаючи іншим і мінімальною мірою відчуваючи втручання ззовні в свої справи.

Ліберальний соціальний порядок - категорія синтетична, й тільки певною мірою вона концептуально визначаєься ідеологічними системами. Це також - наслідок інтерпретації дійсності в ліберальному дусі. У соціальному житті виокремлюються й отримують аксіологічне (тенденційне) тлумачення ті чи інші аспекти.

Розглядається проблема антропологічного обгрунтування лібералізму й концепцій ліберального порядку. Ліберальний порядок не грунтується на якихось однозначних уявленнях про природу людини. Інакше кажучи, ліберальний порядок не може орієнтуватися виключно на сподівання, що людина звичайно керується позитивними намірами, морально бездоганнними міркуваннями й може передбачати наслідки своїх вчинків. І навпаки, ліберальний порядок не може не враховувати, що людина іноді схильна проявляти цілковиту безвідповідальність або вчиняти аморальні й злочинні дії.

Обгрунтовано необхідність нових підходів до проблеми індивідуалізму, який справедливо вважається однією з дефінітивних ознак лібералізму. Індивід визначається в дисертації як соціальний суб'єкт, здатний виступати самостійним, відповідальним і активним агентом соціального процесу. У найбільш загальному розумінні індивідуалістом є будь-хто, спроможний (свідомо) існувати самостійно, уособлюючи самобутній спосіб життя окремо від маси, усіх інших. Таким чином, індивідуалізм повинен тлумачитися вибірково-якісно й динамічно, як процес і наслідок самовизначення людини. Індивідуалізм - ідея (ідеологічний конструкт) і принцип соціального буття, який визнає і обгрунтовує вирішальну значущість (пріоритет) індивідів як агентів соціальної дії. У дисертації запропоновано розрізняти такі різновиди індивідуалізму: онтологічний (вкоріненість індивіду в соціальному бутті); методологічний (спосіб пояснення соціуму й історії через цілі, мотиви та вчинки індивідів); моральний (як принцип обгрунтування відповідних етосів, типів поведінки, ідеологем); атомізуючий (орієнтуючий людину на відокремлене існування - саме з атомізуючим індивідуалізмом звикли ототожнювати індивідуалізм взагалі); емансипуючий (санкція і мотивація для самоствердження); пошуковий (сприяючий фрагментації суспільства, плідній самостійності індивіда); корпоративний (коли індивідуалістичні цінності закріплюються і відтворюються на рівні групи, клану) та ін.

У той же час слід розглядати індивідуалізм як плідне середовище невимушених асоціативних форм, фундаментальну передумову соціального контракту. Власне, громадянське суспільство грунтується на консенсуальній у своїй основі мережі взаємних інтересів і солідарності індивідуалістів. Індивідуалізм розглядає суспільство як певну асоціацію (“ком'юніті”) самовизначених і постійно визначаючих себе особистостей. Останні керуються власним розумінням цілей, які вони задовольняють певними способами соціальної дії. Плідне середовище такої спільної дії індивідів утворює і підтримує структури громадянського суспільства. Відповідно, протиставлення комунітарної і ліберальної концепцій індивіду й суспільства треба вважати багато в чому штучним і малоперспективним. Індивід є такою ж мірою “продуктом” суспільства, як і суспільство - породженням дії автономних агентів.

Аксіоматичним для лібералізму є положення, згідно з яким людина (у переважній більшості) спроможна ставити й переслідувати власні цілі, користуватися власним розумінням щастя і справедливості, формулювати й задовольняти свої потреби. Держава лише створює правові рамки для людської активності. Така переконаність у здатності й спроможності людини до свідомого та повноцінного автономного буття передбачає довіру до людини й повагу до її гідності. Весь комплекс цих уявлень утворює концепцію “агенціального” (від “агент”) лібералізму (за термінологією, запропонованою Р.Флетменом). Виходячи з розуміння людини як основного й активного “агента” - носія і джерела свободи, розуму та дії, агенціальний лібералізм вважає за неможливе створювати структури й інституції, які нав'язували б самодостатньому агенту якісь “обов'язкові” цінності й моральні норми. Прихильниками агенціального тлумачення лібералізму є такі відомі представники сучасного лібералізму, як Р.Арон, І.Берлін, Х.Л.Харт, С.Хемпшир, Ж.-Ф.Ліотар та В.Кимліка та ін. Автор дисертації вважає саме агенціальний лібералізм - з його принципом довіри до людини - докорінно важливим для розуміння серцевинної сутності лібералізму як такого (від класичного до сучасного).

Другий різновид ліберальної антропології виходить з принципово іншої точки зору, а саме - з визнання того, що існує певний комплекс цінностей, на яких повинне грунтуватися ліберальне суспільство, відповідне виховання і соціалізація. Ці уявлення утворюють так званий (за Флетменом) “віртуарний лібералізм” (від англ. “virtues” - чесноти, моральні цінності). З такої точки зору суспільство не може керуватися принципами невтручання, не може існувати без “ліберальних громадян”. Отже, віртуарний лібералізм виходить з необхідності створення і впровадження певної ціннісно-моральної моделі людини, на яку треба орієнтуватися при вихованні. Прихильники такого розуміння лібералізму - Д.Ролз, Р.Дворкін, Ю.Габермас, Д.Раз, С.Македо, Т.Сканлон та ін.

Третій погляд на антропологічну основу лібералізму утворює так званий “заснований на правах” лібералізм, який виходить з визнання за людиною базових і невід'ємних прав, що вважаються певним моральним і правовим абсолютом. Ці права поважаються і залишаються базовою величиною навіть за умов, коли носій цих прав не бажає їх визнавати й нехтує ними. лібералізм ідеологія політичний

Більшість ліберальних мислителів виходять з визнання необхідності свідомого формування певного типу людини, яка відповідала б основними рисами ідеалу ліберального суспільства. Якщо спробувати окреслити такі риси ліберального типу особистості, то очевидно, що зовсім не політичні переконання будуть в ньому визначальними й переважаючими. Можна цілком погодитися з Р. Керлінгером, В.Кимлікою, Р.Рорті та іншими, хто вважає, що ідеологічні (політичні) вподобання і нахили людини є породженням і продовженням її більш глибоких, базових орієнтацій (“аттитюдів”) відносно основних соціальних проблем.

Ліберальна трактовка особистості та її свободи виходить з того, що ніякі визначальні ідентичності для людини не є заздалегідь і назавжди “заданими” й незмінними, - вони повинні бути наслідком власного вибору й самовизначення людини, проекцією власної концепції “Я” на соціальний світ. Відповідно, власне освітою для особистості може бути тільки те, що триває протягом усього життя, що складається з низки досвідів і практик особистісного становлення, з багатовимірного мережива ідентичностей, які не тільки доповнюють і гармонізують одна одну, але й в чомусь протирічать одна одній, плідно суперечать і навіть конфліктують між собою.

Серед важливих принципів виховання вільної особистості в дисертації розглядаються: виховання в дусі свободи (в цьому відношенні неперевершено значущий досвід дає школа О.Нілла в Саммерхілі); розвиток креативного ексцентризму, передбачаючого міжособистісний діалог, полілог, формуючий у дітей почуття того, що вони є свідомі й гідні носії прав і відповідальності, й кожний з них може оволодіти безліччю форм самоствердження і самовираження; впровадження фундаментального принципу особистісної освіти у вигляді принципу особистісних трансформацій (освіта на різних рівнях має виконувати функції чинника динамічного розвитку й “інноваційного дизайну” особистості). Оскільки формою буття соціуму є безперервно триваючий соціальний експеримент, сучасна освіта має ставати свідомо й універсально експериментальною, ексцентричною.

Ключові орієнтири й риси Ліберального Проекту - своєрідної “кристалічної решітки” ліберального соціального порядку - в ідеалі уособлюють відкрите суспільство, здатне до прогресивного поступального розвитку. Визначне критеріальне значення мають показники “людського змісту” розвитку: тривалість життя, подолання найбільш гидких і брутальних форм дискримінації, звільнення від тиранії і мілітаризму. Образ сучасного суспільства в уявленні ліберальних теоретиків передбачає динамічність і ефективність соціального організму, гнучкість і рухливість соціальних інституцій і структур, які стоять на заваді мертвлячій фосілізації і в той же час створюють режим найбільшого сприяння багатоманітнім проявам життєвих сил суспільства, “провокування”, плекання і реалізація креативності людини й соціальних груп. Важливе значення має усталеність і спадкоємність, жива сила культурних традицій, відкритість майбутньому й готовність діяти заради його наближення. Така ідеальна модель Сучасного Суспільства репрезентує своєрідний цивілізаційний “еталон” суспільства, який акумулює очевидні наслідки ліберативних новацій і експериментів.

У розділі піддаються критичному аналізу основні елементи й структуроутворюючі конструкції ліберального соціального порядку. Його основним концептом автор дисертації вважає громадянську соціальність, громадянськість, усю сукупність якостей активного компетентного громадянина. У світлі такого розуміння аналізуються потенції і межі впливу влади (зокрема, держави) на створення і стійке існування ліберальної спільноти. Розглядаючи умови становлення і підтримання порядку, заснованого на свободі, сучасні ліберали (подібно до своїх попередників) намагаються запобігти злоякісному переродженню влади, звуженню простору суспільної і приватної свободи. Тому базисною засадою ліберального соціального порядку в його сучасному розумінні є “правовий абсолютизм”, виняткове положення права по відношенню до інших державних інституцій, і судової влади - до інших гілок влади. Розвиненість і вкоріненість такого “абсолютизму” права набуає по-справжньому критеріального значення в умовах, коли в світі відбувається відчутне підсилення неправових форм влади, повернення до брутального “права сили”.

Один з практично визначальних аспектів побудови ліберального соціального порядку - вирішення проблем багатокультурності, узгодження неспівпадаючих, але й не протилежних інтересів спільнот у поліетнічних і поліконфесійних суспільствах. На погляд дисертанта, формою вирішення таких проблем є поширення ліберального комунітаризму в дусі теорії прав національних меншин В.Кимліки. Адаптивний комунітаризм також може стати в нагоді в умовах кризового транзитивного суспільства, зокрема, України, де існує нагальна потреба відтворення повноцінної соціальної комунікації, налагодження або відновлення відносин солідарності й довіри.

Шостий розділ “Лібералізм в контексті глобалізації” присвячений дослідженню сучасних процесів поширення лібералізму в планетарному масштабі, перетворенню його на серцевину глобалізаторських практик, змінюючих сучасний світ і надаючих йому якихось нових форм і вимірів існування. На думку дисертанта, саме лібералізм є осердям феномену глобалізації в усій її складності, багатоманітності й суперечливості.

Розділ починається з дослідження комунікативних аспектів лібералізму. Суспільство - макропростір, в якому розгортається комунікація, де пульсують і переплітаються русла комунікаційних потоків і вирує багатоголосся мов, де живуть водночас повномудра давньоминулість та ще нерозгорнута майбутність. Суспільство само є метафорою комунікації, її уособленням, тілом і душею. Інтенсивність, складність, напрямки й форми комунікативної активності визначають соціокультурну якість суспільства, його цивілізаційні характеристики. Саме тому комунікація - одна з інтегральних типологічних характеристик суспільства з точки зору його належності до “сучасних” - або ж до “застійних”, “традиційних”. Саме за допомогою комунікаційних засобів, через виникнення і розповсюдження нових форм комунікації суспільство трансформується, набуває нового досвіду, позбавляється перешкод на шляху інноваційної динаміки.

Лібералізм - не тільки певна комунікативна концепція і стратегія, але й прояв усюди проникаючої комунікативної експансії. Всебічна інтенсифікація всіх форм спілкування, “комунікативний карнавал” є засобом лібералізації всіх сфер і підсистем соціального буття, зняття перешкод на шляху суспільних контактів, збільшення соціальної мобільності. Тим самим прискорюється хід історичного розвитку, змінюється образ світу і людини в ньому.

Здійснюючи комунікативні трансформації, створюючи справжнє вістря світового комунікативного прориву, лібералізм руйнує (як і раніше, - але сьогодні в планетарних масштабах і з радикальною глибиною) старі засади соціального порядку й творить нові. Свого часу процеси капіталістичної модернізації докорінно змінили комунікативні засади суспільства. Всепоглинаючий індустріалізм потребував справжнього комунікаційного перевороту й здійснив його. Виникла система спілкування і комунікативного обміну, яка відповідала цьому типу суспільства - пан-економічному, конкурентному, етично нейтральному, а може й аморальному, орієнтованому на всебічну експансію.

Якщо розглядати феномен лібералізму в широкому контексті суспільної комунікації, складних мереж спілкування, потоків інформації, то можна вбачати в ньому динамічну, надзвичайно чутливу систему, яка постійно відображує та стимулює процеси інновацій та соціальної динаміки. Покликання лібералізму - шукати, випробувати, відкидати - й знов шукати нові простори та засоби комунікацій, які розширювали, вкорінювали б свободу - як у її індивідуальному, так і в суспільному вимірі.

Лібералізм намагається торпедувати мури й підмурки мовчання, соціальні й культурні (в тому числі релігійні) перешкоди, які зумовлюють застійність, фосілізацію, вкорінюють людину в замкнений круговорот інтимного спілкування. Ліберальна комунікативна енергетика формує нові рамки свободи шляхом свідомого неприйняття традиції, деформації і руйнування старого стилю, старої комунікативної філософії. Це відбувається саме в формі експансії, вторгнення до тих чи інших соціокультурних сфер, у глибинну потаємну сутність суспільств, у внутрішній світ особистості - причому найчастіше поза волею, незважаючи на опір і небажання тих, кого лібералізм робить об'єктом цієї експансії. Лібералізм у граничному своєму комунікативному радикалізмі виходить з того, що не може бути взагалі ніяких заборон щодо змісту й інтенсивності спілкування, що жодна інституція, жодна владна інстанція не може визначати, не може обмежувати поле комунікаційних взаємодій. Звідси - уявлення про шкідливість і моральну невиправданість будь-якої цензури як прояву недовіри до людини.

Саме завдяки комунікаційному тиску лібералізм спроможний осучаснювати світ, ті чи інші суспільства. Миттєвість контактів, їхня вражаюча необмеженість - це те, що дає нам змогу відчувати свою належність до єдиного, саме сьогоднішнього світу, де всі ми є як сучасниками, так і співучасниками глобальної комунікаційної гри.

Ритм і стиль комунікації в ході історичного розвитку поступово стає змістовною, інформаційно насиченою характеристикою суспільства. Інформація стає невіддільною від способу свого існування, способу зберігання і поширення. Через це свобода слова й друку, свобода отримання і передавання інформації - це абсолютна можливість реалізації ліберальних ідеалів рівності, незалежності від влади та її цензури, від будь-якого утискаючого свавілля. Відстоювання найширшої, нічим не утисненої свободи вибору в галузі культури, інформації - це кардинально важливий принцип лібералізму, без якого втрачають значення всі інші.

У розділі доводиться, що на планетарному терені гіпер-лібералізм (у вигляді глобалізації, Інтернет-революції тощо) наочно демонструє як свої креативні потенції, так і небезпечні риси, що потребують усвідомлення й нейтралізації. Лібералізм за доби “кіберіократії” мусить боронити крихку як ніколи приватність і свободу - перед незліченними загрозами телематичного суспільства з його можливостями встановлення всеохоплюючого контролю і спостереження над усіма проявами людського. За цих умов не існує інших можливостей для збереження свободи, як слідування новій комунікативній етиці, що мусить стояти на заваді зазіханням інфо-тоталітарних структур поставити під контроль новоутворений комунікативний простір.

Глобалізація тлумачиться як взаємопроникнення, взаємоопліднення гетерогенних, гетеротемпоральних культурних світів і традицій. Розглядаються глобалізаторські прояви лібералізму, його всебічний вплив на культуру як країн-суб'єктів глобалізації, так і країн, які мимоволі втягуються в процес глобального світо-творення. Соціокультурна амбівалентність глобалізації знаходить свій прояв не тільки в тому, що вестернизуються “наздоганяючі” народи, - глобалізуючі тенденції до невпізнаності змінюють також і серцевинну самобутність тих, хто вважається лідером і володарем дум. Внаслідок дії глобальної ліберальної експансії змінюється весь світ - не залишається нічого усталеного, успадкованого в незмінно непорушному вигляді.

Розділ містить міркування відносно однієї з найпопулярніших сучасних концепцій глобального розвитку - концепції стійкого розвитку. Незважаючи на багато відверто утопічних рис цієї концепції, на які вказує автор, висловлюється думка, що прийнятної альтернативи стійкому розвитку немає.

У висновках пропонуються такі узагальнюючі положення:

1. Одна з головних проблем соціально-філософського осмислення сучасного лібералізму - питання про співвідношення в ньому субстанціоналізму (есенціалізму) і функціоналізму. Ціннісні (субстанціоналістські) виміри лібералізму не є інваріантними. Незмінним є функціональне “навантаження” лібералізму, яке він виконує в різних умовах через посередництво різних ціннісних утворень.

2. Сучасний лібералізм репрезентований багатьма формами, їх статус, зміст і вплив змінюються за різних умов. Це - прояв того, що лібералізм є категорією фундаментально релятивістською, яку можна визначити тільки для певного конкретного суспільства і його соціокультурного контексту. Немає “ідеально ліберального” стану. У той же час у будь-якому суспільстві не існує такої інституції, яку не можна було б лібералізувати ще більшою мірою.

3. У своїй визначальній - трансформативній і соціотворчій - ролі лібералізм є критичним ставленням до всього, що складає соціальне буття. Він - уособлення докорінно притаманного соціуму вектору соціальної емансипації (подолання “культури залежності”), зростаючої індивідуації і приватності, унікальності й фрагментарності розвитку. Лібералізм - зрушуючий модус соціуму. Його критично-креативна енергія живить плідну дисгармонію, творить альтернативи існуючому стану.

4. Усі етапи розвитку лібералізму мають своєрідність, але характеризуються внутрішнім зв'язком, націленістю на прискорення і зміни, інновативний пошук та емансипації. На кожному етапі формулювалися проблеми зрушення і гармонізації розвитку - у тісному зв'язку з засвоєнням і перерозподілом соціальної свободи.

5. Лібералізм є багатовимірним соціальним феноменом, покликаним до життя специфічними потребами західного суспільства, яке переживало у XVIII - XIX ст. всебічну модернізацію і різке прискорення соціального розвитку. Лібералізм актуалізується скрізь, де виникають об'єктивні умови й потреби прискорення соціального розвитку й “згущення інновацій”. Цілеспрямовані й свідомі лібералізації стимулювали плідну асинхронність суспільного розвитку, руйнували синкрезис докапіталістичного соціуму, автономізували сфери соціального буття, які отримували можливість неутисненого розвитку й виходу на нові рубежі ефективності. Перш за все сказане стосується економіки, яка стала могутньою рушійною силою суспільного розвитку. У цьому знаходить свій прояв внутрішній механізм лібералізацій.

6. “Новий” (сучасний) лібералізм орієнтує на здобуття добробуту для всіх громадян, обгрунтовуючи роль держави як важливого агента соціальної згоди, фундатора й гаранта соціального контракту. Політичні екстремуми початку ХХ ст. призвели до виникнення лібералізму “держави загального добробуту”. Кінець ХХ ст. знаменує народження чергової версії лібералізму. Вона водночас репрезентує і всеперемагаючий ліберальний проект (“кінець історії”), і певну кризу (втрата головного опонента - “реального соціалізму” - креативно збуджуючого фактору внутрішнього розвитку). У той же час лібералізм доби глобалізації і комунікативної революції виступає формою планетарної комунікативної експансії, перетворення культурних світів, втягування цивілізаційних континентів до Ліберальної Суперцивілізації.

7. Лібералізм є ідеологічним уособленням і узагальненням притаманного суспільству загальноемансипаторського вектору розвитку, різноманітного й непередбаченого звільнення людини й суспільних груп від тяжіння “соціальної гравітації”, яка заважала проявам людської ініціативи та енергії, самоствердженню і свободі людини. Асинхронізація розвитку об'єктивно сприяла і продовжує сприяти концентрації соціальної свободи спочатку в якійсь одній соціальній сфері (яка стає своєрідним “лідером” емансипації), а потім поширює ці нововинайдені форми свободи на інші сфери, інших соціальних носіїв (агентів). Таким чином, лібералізації всебічно сприяють прискоренню розвитку, перерозподілу і поширенню соціальної свободи як необхідної умови підвищення ефективності й динамічності соціального розвитку.

8. Необхідність ліберального пошуку полягає в тому, що він всіляко служить винайденню, апробації і закріпленню нових форм соціальної адаптації, допомагаючи соціуму досягти більшої (іноді - гранично можливої) гнучкості й стійкості, еволюційної пристосованості до непередбачених випробувань і умов існування. Інновативна ліберальна націленість на подолання меж, на розширення кордонів свободи просуває “фронтир” структурної “надійності” суспільства вперед, піддаючи суспільство і його цінності всебічній неупередженій критиці, забезпечуючи формування нових цінностей і заміщення ними старих, які вже стоять на заваді динамічному пошуковому розвитку.

9. Ідеологiчний лібералізм репрезентує системоутворююче осердя емансипаторської метаідеології розвитку. Морфологія цієї метаідеології утворює тріаду: функції динамічного інновативного пошуку виконує в ній лібералізм, гармонізації і інституціоналізації розвитку - консерватизм, функцію “зворотнього зв'язку” і сензитивності (чутливості), репрезентації інтересів вразливих верств - соціалізм. Тільки всі ці складові разом можуть виступати комплементарними елементами життєвої стійкості соціального порядку.

10. Лібералізм - це завжди “прикладний” лібералізм соціальних експериментів, інновацій, емансипацій, революцій. Усі ці пошукові флуктуації соціальної матерії утворюють мінливий і суперечливий контекст того, що можна визначити як “ліберальний соціальний порядок” (“ліберальний режим”). Ліберальний порядок утворюється плином самого соціального життя, спонтанною дією наявних в тілі соціуму ліберативних тенденцій і меншою мірою є реалізацією ідеологічних настанов.

11. Засади ліберального порядку розглядаються лібералами безвідносно до того, як саме вирішується питання щодо людської природи, - інакше кажучи, цей порядок пропонується як засіб “нейтралізації” негативних, але неодмінно притаманних людині проявів - і актуалізації всього позитивного.

12. Сучасний лібералізм великою мірою є асоціативним і навіть комунітарним. Відповідно, ліберальний індивідуалізм слід розглядати як принцип соціальності. Визнання моральної автономії і громадянської гідності утворює можливість для людини вільно “грати” власними ідентичностями, добровільно вступати або припиняти своє членство в асоціаціях тощо. Це дозволяє на новому рівні й більш конструктивно ставити та вирішувати проблеми антикризової політики, у тому числі в українському суспільстві.

13. Ліберальний соціальний порядок, втілений у життя, репрезентує певний структурний та інституціональний оптимум соціальних форм (базисних структур), який має загальноцивілізаційне значення.

14. “Глибокий лібералізм” переосмислює зміст і межі соціальності, уособлює звернення ліберальної теорії до питань біоетики, генетичної суб'єктивності, біополітики й сексуальної політики, зростаючого гіпер-контролю тощо. На порядку денному постають питання про кібер- і техно-лібералізм, біо- і гено-лібералізм, про Інтернет як “гіпер-лібералізм”. В той же час нагальною є проблематика ліберального опору наступу “кіберіократії”.

15. Лібералізм кінця ХХ - початку ХХІ ст. є глобалізаторським лібералізмом. Позитивні й негативні риси глобальної Ліберальної Суперцивілізації тісно переплетені: відкритість змінам - і зростаюча внутрішня поляризація, висока ефективність - і ескалація насильства, розвиненість особистісних основ - і “антропологічна катастрофа”, високий рівень задоволення потреб споживачів - і зубожіння, епохальні відкриття в науці - і духовна деградація.

16. Актуальним і необхідним є ліберальний арсенал для суспільств кризової транзиції, зокрема, України, які потребують інноваційних проривів, впровадження нових технологій, розвиваючої освіти й духовної наснаги - усього того, що несе з собою ліберальна відкритість і свобода.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1.Заблоцький В.П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. - Монографія. - Донецьк: Янтра, 2001. - 367 с.

2.Заблоцкий В.П., Бурега В.В., Иващенко Е.В. Жизненные стратегии граждан Донбасса: переходное состояние. - Донецк: Агентство регионального развития “Донбасс”, 2000. - 132 с.

3.Заблоцький В.П., Бурега В.В. Суспільство в період транзиції: український контекст. - Донецьк: ДонДАУ, 2001. - 170 с.

Статті у наукових виданнях

4.Ляшенко В.І., Заблоцький В.П. Українська мрія: ліберальний вимір // Схід. - 1995. - № 3. - С.3-7.

5.Ляшенко В.І., Заблоцький В.П. Середній клас в соціальній структурі пострадянського суспільства // Схід. - 1996. - № 7. - С.39 - 43.

6.Шелегеда Б.Г., Садеков А.А., Заблоцький В.П. Трансформація системи економічної освіти України на основі концепції стійкого розвитку Європи // Схід.- 1997. - №2. - С.9 - 14.

7.Заблоцький В.П. Уроки березневих (1997р.) виборів до Верховної Ради на Донеччині: протистояння лібералів та комуністів // Схід. - 1997. - №3. - С.22 - 26.

8.Ляшенко В.І., Заблоцький В.П. Українське суспільство: від класового конфлікту до соціального партнерства // Схід. - 1997. - №6. - С.12 - 19.

9.Заблоцький В.П. Політичні ідеології: природа, морфологія, сутність // Схід.- 1998. - № 6. - С.3 - 11.

10.Заблоцький В.П. Феномен лібералізму // Схід. - 1998. - № 7. - С.26 - 35.

11.Заблоцький В.П. Вибори - 98: цілком очікувані парадокси // Схід. - 1998. - № 5. - С.46 - 48.

12.Заблоцький В.П. Прогноз розвитку України (виступ на “круглому столі”) // Схід. - 1998. - №7. - С. 57 - 59.

13.Заблоцький В.П. Лібералізм і ліберальний соціальний лад // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 8. - К., 1999. - С. 86 - 99.

14.Заблоцький В.П. Нові сюжети ліберального дискурсу: становлення “глибокого лібералізму” // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип.13. - Запоріжжя, 1999. - С.142 - 150.

15.Заблоцький В.П. Президентські вибори - 99 і майбутнє української демократії // Схід. - 1999. - № 7. - С.21 - 29.

16.Заблоцький В.П. Лібералізм як комунікативна експансія // Вісник Харківського державного університету. - Серія “Філософські науки. Теорія культури і філософія науки”. - № 445. - Частина 3. - Харків. - 1999. - С. 8 - 19.

17.Заблоцький В.П. Cуспільна ідеологія України: філософія і концептуальний дизайн // Схід. - 2000. - № 1. - С. 24 - 30.

18.Заблоцький В.П. Про джерела ліберального порядку (Р.Флетмен і його типологія ліберальних течій) // Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Вип. 15. - 2000. - С.92 - 99.

19.Заблоцький В.П. Релятивістська концепція лібералізму // Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Вип. 16. - 2000. - С.146 - 153.

20.Заблоцький В.П. Ліберальний індивідуалізм: антропологічне обгрунтування // Мультиверсум. - Філософський альманах.- Вип. 10.-К., 2000.-С.204 - 215.

21.Заблоцький В.П. “Стійкий розвиток”: ідеологема в контексті глобалізації // Мультиверсум. - Філософський альманах. - Вип. 11. - К., 2000.-С.102 - 114.

22.Заблоцький В.П. Емансипація як соціальний феномен: сутність, форми, основні напрямки //Мультиверсум. - Філософський альманах. - Вип. 12. - К., 2000. - С. 80 - 92.

23.Заблоцький В.П. Cучасна феноменологія політичної ідеології (до постановки проблеми) // Філософські перипетії. - Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Серія “Філософія”. - № 474 - 2000. - С.56 - 63.

24.Заблоцький В.П. Глобалізація: теоретичний концепт, ідеологема, практики трансформації //Схід. - 2000. - № 2. - С.49 - 52.

25.Заблоцький В.П. Іронізуючий ліберал (про деякі риси філософії Р.Рорті) // Мультиверсум. - Філософський альманах. - Вип. 14. - К., 2000. - С.80 - 92.

26.Бурега В.В., Заблоцький В.П. Антикризове управління у перехідному суспільстві: соціальна адекватність та ідеологічні засади // Схід. - 2000. - №3. - С. 31 - 36.

27.Заблоцький В.П. Етнокультурний лібералізм: відповідь на виклики часу // Мультиверсум. - Філософський альманах. - Вип. 16. - К., 2000. - C.3 - 12.

28.Заблоцький В.П. Ліберативний універсум: соціокультурний і ідеологічний виміри // Вісник Харківського державного університету. - Серія “Філософські науки. Теорія культури і філософія науки”. - № 465. - Випуск 26. - Харків. - 2000. - С. 28 - 38.

29.Заблоцький В.П. Феномен ідеології: концептуальні підходи і проблеми викладання в курсі політології // Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. Збірник наукових доповідей і статей. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2000. - С.59-66.

30.Заблоцький В.П. Ліберальний образ соціальної дійсності // Мультиверсум. - Філософський альманах. - Вип.17. - К., 2000. - С.27-37.

31.Заблоцький В.П. Релігія і ліберальна експансія // Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Вип. 18.- Запоріжжя: Просвіта, 2000. - С.15-23.

32.Заблоцький В.П. Соціальні функції ідеології (аспект суспільних трансформацій) // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Наукові доповіді і повідомлення першої Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України.- К., 2001. - С.128 - 132.

33. Заблоцький В.П. Створення життєздатної місцевої громади як форма трансформативної демократії // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня - 1 жовтня 2000 р.). - К.: “Центр освітніх ініціатив”, 2001. - С.242 - 253.

34. Заблоцький В.П. Структура ідеологічної цілісності (тернарність політичної ідеології) // Молода нація. - 2001. - № 1. - К.: Смолоскип, 2001. - С.42 - 60.

35.Заблоцький В.П. Процеси соціальної трансформації: ідеологічний вимір // Модернізація політичних інститутів та оптимізація взаємовідносин між суб'єктами політичного процесу. Політичні партії і вибори 2002 р. Матеріали “круглого столу” за тематикою науково-практичної конференції “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть”. - Донецьк, 2001. - С.19 - 34.

36. Заблоцький В.П. Структурні характеристики соціал-демократичної ідеології // Політологічний вісник. - №8. - К., 2001. - С. 286 - 291.

37. Заблоцький В.П. Лібералізм як соціокультурний феномен //Матеріали науково-практичної конференції “Становлення ліберального суспільства в Україні: традиції, сучасність, перспектива”. - К., 2001. - С.68 -72.

АНОТАЦІЯ

Заблоцький В.П. Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії.

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди Нaціональної академії наук України, Київ, 2002.

Дисертація є комплексним соціально-філософським дослідженням феномену сучасного лібералізму. Показано сутність і особливості лібералізму як соціокультурного феномену, емансипаторської метаідеології, особливого різновиду соціального порядку, специфічної комунікативної експансії тощо. Розглянуто природу і сутність політичних ідеологій як динамічних комплeментарних систем. Викладено релятивістську концепцію лібералізму, а також оригінальну інтерпретацію сучасного лібералізму як універсального (“глибокого”) лібералізму. Репрезентоване антропологічне обгрунтування лібералізму. Відповідна увага приділена проблемам існування лібералізму за доби комп'ютерної революції і Інтернету. Здійснено перегляд традиційних підходів на походження і сутність лібералізму.

Ключові слова: лібералізм, емансипація, ідеологія, “глибокий лібералізм”, індивідуалізм, соціальний порядок, соціальний розвиток, комунікація.

SUMMARY

Zablotskyy V.P. Contemporary Liberalism: Social-Philosophical Analysis. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of the Doctor of science (philosophy) on speciality 09.00.03. - social philosophy and philosophy of history.

G.S.Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

Dissertation is the multidimensional socio - philosophical study of сontemporary liberalism phenomenon. Essense and characteristic features of contemporary liberalism are presented. Liberalism is presented as socio - cultural phenomenon, emancipational metaideology, special version of social order, and as specific communicative expansion. The nature and the essense of political ideologies were interpreted, ideologies were defined as dynamic complementary systems. The relativistic conception of liberalism is presented also, and original interpretation of contemporary liberalism as universalistic (“deep”) liberalism. Anthropological justification of liberalism is presented. Relevant attention is given to problems of liberalism existence in era of computer's revolution and Internet. Traditional approaches to origins and essense of liberalism were revised.

Кey words: liberalism, emancipation, іdeology, “deep liberalism”, social order, individualism, social development, communication.

АННОТАЦИЯ

Заблоцкий В.П. Современный либерализм: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории.

Институт философии им. Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 2002.

Дисертация представляет собой комплексное социально-философское исследование феномена современного либерализма. Рассматриваются сущность и особенности либерализма как социокультурного феномена, эмансипаторской метаидеологии, особой разновидности социального порядка и специфической коммуникативной экспансии. Вопрос о соотношении в либерализме субстанционализма (эссенциализма) и функционализма решается в пользу последнего. Социальные функции либерализма заключаются в ускорении общественного развития, расширении пространства социальной эмансипации (освобождение от “культуры зависимости”), выработке и апробации избыточно многочисленных форм социальной адаптации, критическом подходе к социальным институтам. Это помогает обществу достичь большей (иногда предельно возможной) гибкости и устойчивости, эволюционной приспосабливаемости к непредвиденным испытаниям и условиям существования. Инновативная либеральная нацеленность на преодоление рубежей, на расширение пределов свободы продвигает “фpонтир” структурной надежности общества, обеспечивает создание новых социальных ценностей, замещение ими старых, которые стоят на пути динамичного поиска. Либерализм актуализируется везде, где возникают объективные условия и потребность в ускорении социального развития, где имеет место “сгущение инноваций”. Социальный механизм либерализаций состоит в автономизации социальных сфер, плодотворной асинхронизации их развития, за счет чего достигается ускорение общественного развития, освоение и перераспределение форм социальной свободы. Основы такого порядка рассматриваются либералами безотносительно к тому, как именно решается вопрос о человеческой природе. Либеральный порядок понимается как способ “нейтрализации” негативных, но неизменно присущих человеку проявлений - и актуализации всего позитивного. Излагается релятивистская концепция либерализма, сущность которой заключается в акцентировании внимания на референтной природе идеологических феноменов (невозможно уяснить сущность либерализма, не выяснив, чем в данном общественном контексте являются консерватизм и социализм). В работе анализируются природа и сущность политических идеологий, которые определяются как динамические комплементарные системы (каждый отдельно взятый элемент идеологической целостности не является самодостаточным, идеологические феномены взаимно дополняют и обусловливают друг друга, т.е. являются комплетивными). Идеологический либерализм представляет собой сердцевину эмансипаторской метаидеологии развития, морфология которой представлена базисной триадой. Функции инновативного поиска в рамках триады выполняет либерализм; гармонизации и институционализации развития - консерватизм; функции “обратной связи” и сензитивности (чувствительности) - социализм. Представлена оригинальная интерпретация современного либерализма как универсального (“глубокого”) либерализма, который расширяет и углубляет масштаб социального до проблем биоэтики, генетических измерений человеческой субъективности и т.п. Сегодня имеет смысл ставить вопросы о кибер- и техно-либерализме, био- и гено-либерализме, о необходимости противостояния “кибериократии” и гиперконтролю, об Интернете как “гиперлиберализме”. Либерализм воплощает экспериментальную природу социального существования и реализует себя в качестве разнообразных форм поиска, инноваций, реформ и революций. Все эти поисковые флуктуации социальной материи образуют изменчивый и противоречивый контекст либерального социального порядка. он воплощает экспериментальную природу социального существования и реализует себя в качестве разнообразных форм поиска, инноваций, реформ и революций. Все эти поисковые флуктуации социальной материи образуют изменчивый и противоречивый контекст либерального социального порядка. Современный либерализм в значительной степени является ассоциативным и даже коммунитарным. Либеральный индивидуализм следует рассматривать как принцип социальности. Признание моральной автономии и гражданского достоинства создают возможность “играть” собственными идентичностями, свободно входить в состав ассоциаций и выходить из них. Либерализм - всегда “прикладной”, он воплощает экспериментальную природу социального существования и реализует себя в качестве разнообразных форм поиска, инноваций, реформ и революций. Все эти поисковые флуктуации социальной материи образуют изменчивый и противоречивый контекст либерального социального порядка. Либеральный порядок, воплощенный в жизнь демонстрирует своеобразный структурный и институциональный оптимум социальных форм (базисных структур), который имеет общецивилизационное значение. Глобализация рассматривается в качестве гипер-либерализации, постепенного втягивания в орбиту Либеральной Суперцивилизации всего человечества.

Ключевые слова: либерализм, эмансипация, идеология, “глубокий либерализм”, индивидуализм, социальный порядок, социальное развитие, коммуникация.

Размещено на Allbest.ru