Форми організації суспільного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни "Політична економія"

на тему: "Форми організації суспільного виробництва"

Ірпінь - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Суспільне виробництво: сутність ,форми організації

1.1 Сутність суспільного виробництва

1.2 Форми організації суспільного виробництва: загальна характеристика

РОЗДІЛ 2. Натуральне господарство як форма організації суспільного виробництва

2.1 Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

2.2 Натуральне господарство та його головні риси

РОЗДІЛ 3. Товарна форма організації суспільного виробництва

3.1 Просте товарне виробництво

3.2 Розвинута форма організації товарного вироництва

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Розвиток в Україні ринкових відносин обумовлює необхідність комплексного теоретико-методологічного аналізу форм суспільного виробництва й структурних процесів, що відбуваються в сучасній національній економіці. Це обумовлено тим, що процес виробництва це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування. У зв'язку із цим не втрачає актуальності визначення на теоретичному рівні сутності й форм суспільного виробництва.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства -- натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Перехід від індустріальної до пізньоіндустріальної економіки, формування інформаційного суспільства сприяють зростанню загальності товарного виробництва й у межах національної держави, й у всесвітньому масштабі.

Зберігаючи всезагальний зміст, товарне виробництво у процесі взаємодії з панівними соціально-економічними відносинами, формами власності модифікується, набуває суспільного характеру, забезпечує реалізацію запланованих кроків. Ефективні способи взаємодії з ринком, ринковим регулюванням економіки закладають активізацію потенціалу товарного виробництва, властивого йому економічного механізму стимулювання та регулювання випуску продукції. Висока конкурентоспроможність товарів забезпечує стійкі темпи зростання товарного виробництва. Досягаються такі важливі соціальні стандарти життя людей, як добробут, якість трудового потенціалу.

Стан і майбутнє економіки визначатимуть високотехнологічні виробництва, які створюють нові товари та послуги. Розвиток національної економіки на ринкових засадах не можливий без активного залучення України у систему світових торговельно-економічних зв'язків. Інтеграція України у світовий та європейський економічні простори, співробітництво з країнами-членами Європейського Союзу є досить актуальним, оскільки складає базу для підвищення конкурентоспроможності продукції та динамічного розвитку національного товарного виробництва, добробуту і духовно-морального відродження нації.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Учені здійснили значну роботу з вивчення форм організації суспільного виробництва, зокрема товарного виробництва України, написали чимало праць. Серед них слід виділити монографію львівського професора С.М. Панчишина, у якій зроблено макроекономічний аналіз товарної форми суспільного виробництва від зародження і до сьогодення [8]. Багато цікавого вміщено й у працях В.Д. Базилевича, В.Г. Бурдова, З.Г. Ватаманюка, Є.М. Воробйова, С.М. Злупка, Ю.В. Ніколенка та ін. [6; 1; 2; 3; 5; 9; 28; 10]. У навчальних посібниках за редакціями В.Д. Базилевича та Ю.В. Ніколенка подано навіть спеціальні розділи з цієї проблематики. У першому - це розділ “Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція” [28, 115?153], у другому - “Товарне виробництво - основа ринкової економіки” [1, 119?154].

Тому, метою курсової роботи є надати загальну характеристику формам організації суспільного виробництва, зокрема товарній формі на підставі теоретичних досліджень процесів суспільного виробництва.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних завдань курсової роботи:

Ш дослідити сутність суспільного виробництва;

Ш дати загальну характеристику формам організації суспільного виробництва;

Ш визначити характерні ознаки товарного виробництва та представити його моделі

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади розвитку суспільного виробництва.

Предметом дослідження є форми організації суспільного виробництва

Головними методами дослідження є : історико-типологічний, метод теоретичного аналізу і систематизації.

РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Сутність суспільного виробництва

Джерелом розвитку економічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу є суперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бути удосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми це бачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настільки неефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідація її, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми це бачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки [12,с.3].

Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка не є нагромадженням фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів. Суспільний поділ праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва[1,с.6-7].

Аналіз літературних джерел дозволив встановити, що виробництво це процес створення життєвих благ необхідних для існування і розвитку, а праця - одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці за допомогою яких вона впливає на предмети природи [12,9.18,24]. Сукупність предметів і знарядь праці складають засоби виробництва. У свою чергу засоби виробництва і люди з їхнім виробничим досвідом і знаряддями є основою економічного життя - продуктивними силами суспільства (рис.1.1) [24, с.32]. Ці сили реалізовані в утворенні різного роду благ. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію - виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Основні елементи процесу суспільного виробництва[ 25, с.9]

Сучасні продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, є складною структурою взаємопов'язаних галузей і виробництв (рис.1.2.). І якщо вважати, що кожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологія виробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношення між сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все це знаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2. Основні складові продуктивних сил суспільства [ 25, с.10]

Водночас спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, а й робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різні та кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються у різних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праці у відповідних пропорціях [25,с. 45]. Отже, суспільна організація праці -- це не хаотичний рух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності з потребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є об'єктивною необхідністю його успішного розвитку.

Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиці усуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну і соціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил, удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва, зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засоби виробництва, всієї системи виробничих відносин[26,с. 57].

Аналіз вище вказаного дозволяє нам зробити висновок, що усуспільнення виробництва -- це об'єктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдність загальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового і суспільно-економічного змісту[28,17,8,38]. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільнення економіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це для них була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися на ручній праці. Капіталізм, створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиття розрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов'язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці[41,с. 2].

Процес усуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не є абсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення. Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавних масштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об'єднань, фірм, які діють на основі відокремлення -- економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиниць у межах цієї єдності -- з іншого[56,с. 126].

Досвід засвідчив, що абсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такої економіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною та технолого-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.

Розвиток передових країн підтверджує, що науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. привів до створення нового технологічного способу виробництва, для якого характерні широкий розвиток кібернетики, інформатики, що істотно змінило внутрішню структуру машин і устаткування, суміщення в них різних процесів та елементів, мініатюризація техніки[53,с. 83]. Все це справило величезний вплив на процес усуспільнення виробництва.

Раціональна спеціалізація і кооперація праці, правильне розміщення і доцільні зв'язки між взаємопов'язаними операціями -- важлива умова розвитку суспільного виробництва. Зростання усуспільнення виробництва, посилення його суспільного характеру перетворює народне господарство на складний комплекс, в якому виділяються галузеві та міжгалузеві комплекси (машинобудівний, паливно-енергетичний, агропромисловий тощо), територіально-виробничі комплекси тощо[50,с. 25]. Організація виробництва змінюється і вдосконалюється разом з розвитком суспільного поділу праці та усуспільненням виробництва. Вона має бути адекватною стану реального усуспільнення. Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічному розвитку, підвищенню його ефективності. І навпаки, коли вона не відбиває зрушень в усуспільненні виробництва, то перетворюється на гальмо економічного прогресу.

З розвитком суспільного виробництва відокремлюється і набуває самостійного і ключового значення енергетика. На перших сходинах суспільного розвитку використовувалась рушійна сила людини, вітру і води (як правило, для створення млинів). Нині електроенергетика, яка забезпечується гідро- і тепловими, атомними електростанціями, визначає розвиток суспільного виробництва. Одночасно з поступовим вичерпанням таких джерел енергетики, як вугілля, нафта, газ (обмеженістю водних ресурсів, складністю атомної енергетики) знову зростає значення використання відновлюваних джерел енергії -- сонця і вітру. Енергетична проблема -- це одна з глобальних світових проблем [45,с. 145].

Науково-технічний прогрес висунув як першорядний чинник суспіль-но-економічного прогресу інформацію. Вона проникає в усі сфери суспільного виробництва, технологію, організацію, управління, підготовку кадрів, революціонізує усе виробництво, прискорює його прогрес.

Під впливом суспільного поділу праці відокремлюється і відіграє дуже важливу роль виробнича інфраструктура, яка включає транспорт, зв'язок енергетичне та інформаційне обслуговування виробництва. Науково-технічний прогрес зумовив перехід від тяглової худоби до залізничного, авіаційного, автомобільного, сучасного морського та річкового транспорту. Поряд з телефоном, телеграфом виникли радіо, телевізійний зв'язок, інші сучасні способи передавання інформації[45,с. 146]. Все це істотно змінює умови функціонування суспільного виробництва.

Виробництво створюється заради задоволення потреб, а задоволена потреба народжує нову, ще складнішу потребу. Виробництво, задовольняючи одну потребу, породжує нову, яку має знову задовольнити. Інакше кажучи, потреби, породжені і задоволені виробництвом, неминуче викликають нові, спонукаючи виробництво до розвитку та вдосконалення.

Вивчення літературних джерел також дозволило встановити структуру суспільного виробництва, яка включає в себе матеріальне і нематеріальне виробництво (табл..1.1.) [47,52,12].

Таблиця 1.1 - Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво	Нематеріальне виробництво
а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;	а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;
б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.	б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів - матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва[15,с. 142].

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг[12,с. 27].

Матеріальне виробництво є вирішальною сферою людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Статистичні дані засвідчують, що Україна посідає 7 місце по виробництву валового внутрішнього продукту серед країн СНД (табл.1.2.) [58].

Таблиця 1.2. Основні соціально-економічні показники країн СНД у 2011 році, (відсотків до 2010р.)

	Валовий внутрішній продукт (у постійних цінах)	Промислова продукція (у постійних цінах)	Індекси цін виробників промислової продукції 1	Індекси споживчих цін 1	Оборот роздрібної торгівлі (у постійних цінах; за всіма каналами реалізації)
Азербайджан	100,1	95,0	112,8	105,6	110,2
Білорусь	105,3	109,1	249,4	208,7	107,1
Вірменія	104,42	114,1	109,7	104,7	102,4
Казахстан	107,22	103,5	120,3	107,4	112,5
Киргизстан	105,7	111,9	114,8	105,7	106,4
Молдова	106,72	108,93	108,1	107,8	116,53, 4
Росія	104,3	104,7	112,0	106,1	107,2
Таджикистан	107,4	105,9	115,5	109,3	109,2
Узбекистан	108,3	106,3	114,95	104,55	116,4
Україна	105,2	107,6	114,2	104,6	114,7
СНД	104,7	105,1	119,3	109,6	108,3

¹ Грудень 2011 у % до грудня 2010.

² Січень-вересень 2011 у % до січня-вересня 2010.

³ Січень-листопад 2011 у % до січня-листопада 2010.

⁴ Доходи підприємств з основним видом діяльності "Роздрібна торгівля" від продаж.

⁵ Вересень 2011 у % до грудня 2010.

В Україні відбувається первиження темпів росту нематеріального виробництва над матеріальним. Так а звітний рік оборот роздрібної торгівлі зріс на 14.7 %, а промислова продукція -тільки на 7,6%. Ця тенденція, продовжує наростати: у січні-вересні 2012 року оборот роздрібної торгівлі становить 116%, а промислова продукція тільки 98.8%.

Розкриваючи сутність суспільного виробництва необхідно також зазначити і основні його фази (рис.1.3.) [26,37,36].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3. Фази суспільного виробництва

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. Споживання є двох видів: виробниче і особисте. Виробниче -- це споживання засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, устаткування, машин, приладів) у самому виробництві. Особисте споживання -- це задоволення власних потреб людини, тобто споживання їжі, одягу, житла, предметів культурно-побутового призначення. Воно забезпечує відтворення і розвиток людини. Через це споживання є відносно самостійною стадією руху суспільного продукту, яка створює могутні стимули розвитку і вдосконалення виробництва[36,с. 98].

Створений суспільний продукт проходить також фазу розподілу. Від того, у чиїх інтересах і як він розподіляється, залежить подальший розвиток виробництва і суспільства в цілому. Те саме можна сказати про обмін. Він як і розподіл, опосередковує зв'язок між виробництвом і споживанням, доводить створені продукти до споживачів. Однак, як і розподіл, обмін -- не пасивний елемент, а активна форма зворотного впливу на виробництво, своєрідний механізм їхньої взаємодії. Швидке доведення продуктів до споживачів дає змогу повніше задовольняти потреби, створює умови і додаткові стимули розвитку виробництва[35,с. 102].

Глибоке розуміння взаємозв'язку і взаємодії фаз суспільного виробництва як єдиного і суперечливого процесу потребує врахування економічних відносин, які пов'язані з рухом суспільного продукту, і визначають суспільну форму виробництва, в межах якої та через яку відбувається привласнення предметів природи. І тут знову важливо підкреслити визначальну роль виробництва. Воно не лише створює продукт, який може і розподілятися, і обмінюватися. Істотно й те, що воно як форма привласнення, тобто маючи певний соціальний тип і характер, визначає соціальний тип і характер розподілу, обміну і споживання. Якщо процес виробництва ґрунтується на приватній власності, то це визначить соціальну природу і характер усіх фаз виробництва[40,с. 145]

Викладене свідчить, що виробництво, розподіл, обмін і споживання є діалектичною єдністю. Їхній взаємозв'язок настільки глибокий, що розподіл, обмін і споживання однією частиною входять у виробництво, становлять його внутрішні складові елементи. Водночас вони виконують відносно самостійні функції руху суспільного продукту, визначаючися виробництвом, активно впливають на нього, забезпечуючи або гальмуючи його розвиток.

1.2 Форми організації суспільного виробництва: загальна характеристика

У суспільному виробництві поряд з виробничими відносинами виникають та існують економічні зв'язки. Для того щоб виробляти, люди вступають у певні зв'язки і відносини, і лише в межах цих суспільних зв'язків та відносин існує їхнє ставлення до природи, відбувається виробництво.

Матеріальну основу і виробничих відносин, і їхнього елемента -- економічних зв'язків -- становить рух вироблюваного продукту. Однак якщо виробничі відносини та їхнє ядро -- відносини власності на засоби виробництва -- визначають суспільну форму виробництва, то економічні зв'язки виражають форму або, спосіб руху вироблюваного продукту[29,с. 215]. Це передусім безпосереднє його використання самими виробниками, а отже, прямі натуральні зв'язки.

Господарство, в якому панують прямі економічні зв'язки, що відбивають рух натурального продукту та форми організації виробництва, які їм відповідають, називають натуральним. Прямі натуральні зв'язки, натуральне господарство панували у докапіталістичних формаціях. Це означає, що вони обслуговували потреби функціонування різних типів власності на засоби виробництва -- первіснообщинної, рабовласницької та феодальної. [30,с. 154].

Другою формою економічних зв'язків є опосередкована, товарна, форма, за якої продукт праці призначений для задоволення не власних, а суспільних потреб. А його рух від виробництва до споживання опосередковується ринком, купівлею-продажем. За цих умов продукт праці набуває товарної форми, а товарна організація виробництва стає панівною, загальною формою. Товарна форма зв'язків і зумовлена ними товарна форма організації виробництва також обслуговують різні типи приватної власності на засоби виробництва[35,с. 38].

Таким чином, форми суспільного виробництва відображають стан продуктивних сил і виробничих відносин з точки зору суспільного поділу і кооперації праці, ступені відокремлення або з'єднання людей відносинами власності.

Досвід переконує, що ці дві форми економічних зв'язків завжди співіснують і взаємодіють. У докапіталістичних способах виробництва панують натуральні зв'язки, натуральне господарство. Проте поряд з ним розвиваються товарні зв'язки, товарне виробництво. За капіталізму панує товарне виробництво, воно набуває загального характеру. Однак це зовсім не означає, що повністю витісняються натуральні зв'язки. Навпаки, вони існують, наприклад, усередині підприємств чи об'єднань і виконують свою роль, що зумовлює своєрідні форми обліку тощо. Однак безперечним є те, що економіка сучасного суспільства -- це панування товарного господарства. Це ринкова економіка, оскільки в товарному господарстві тільки ринок, де відбувається купівля-продаж товарів, є характерною рисою та головною визначальною ознакою економіки. Ринкова економіка довела свою ефективність. Країни з ринковою економікою досягли великих успіхів у зростанні господарства, оволодінні досягненнями науково-технічного прогресу та забезпеченні високого рівня життя населення своїх країн[41].

Своєрідною формою економічних зв'язків характеризувалося виробництво у колишньому СРСР та ряді країн Східної Європи. Панування суспільної, передусім загальнодержавної, власності зумовило централізовану адміністративно-розподільчу систему, головним засобом функціонування і розвитку якої був єдиний народногосподарський план. Це означало, що панівними були не ринкові, а прямі планові зв'язки. І хоча існувало товарне виробництво з властивими йому категоріями (товар, гроші, фінанси, кредит тощо), проте їхній зміст і рух визначалися планом, що позбавляло ці категорії реального змісту, робило їх формальними. Ось чому колишні соціалістичні країни здійснили глибоке реформування економіки від адміністративно-розподільчої планової економіки до ринкової. [43,48]

Зупинемось більш детально на загальних характеристиках основних форм суспільного виробництва, які згруповані Семененко В.М і представлені у вигляді таблиці (див. додаток А) [25,с. 124].

Натуральне виробництво -- це виробництво, продукція якого призначена для задоволення власних потреб самих виробників. Отже, в межах натурального господарства все необхідне виробляється та споживається всередині господарської одиниці, продукти діяльності не підлягають угодам купівлі або продажу. С. Булгаков зазначає: «Натуральне господарство, що супроводжується якщо не повним виключенням обміну, який спостерігається вкрай рідко, то вкрай слабким його розвитком, що характеризує звичайно ранні, патріархальні стадії історії людства, коли єдиною формою людського суспільства являлась родина, звичайно, не теперішня індивідуальна сім'я, але більш розширена, родова» [5, с. 727].

Ознаками натурального господарства виступають: ізольованість від інших суб'єктів господарювання, самозабезпечення засобами виробництва та робочою силою, можливість задоволення базових потреб за рахунок власних ресурсів. Саме тому натуральне господарство характеризують як консервативне, не високопродуктивне, подібне за якістю, обмежене у виробництві та споживанні.

Натуральне господарство - це історично перший тип організації господарської діяльності людей. Воно виникло в період становлення первіснообщинного ладу, коли почалася виробнича діяльність людини і з'явились перші господарські галузі - землеробство та скотарство. В чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки у первісних народів, що не знали поділу праці, обміну та приватної власності[23,с. 97].

Натуральне господарство як тип господарювання залишалося домінуючим також в рабовласницькому суспільстві та феодалізмі, незважаючи на розвиток обміну і товарно-грошових відносин. З розвитком продуктивних сил натуральне господарство витісняється товарним виробництвом. Слід зазначити, що елементи натурального господарства властиві економічному буттю людини і сьогодні. Зокрема, це виявляється у прагненні деяких виробничих і сільськогосподарських підприємств до самозабезпечення. У осучасненій формі визначений тип господарювання властивий окремим господарям, сільськогосподарським угіддям тощо. Натуральне господарство поширене у слаборозвинених країнах, де таким чином зайнята більша частина населення. Однак, всі названі характеристики не виявляють повністю сутності натурального господарства[41,с. 29]

Розвиток продуктивних сил суспільства та суспільного поділу праці об'єктивно готують умови для зміни натурального господарства товарним, де відбувається спеціалізація виробників на виготовленні одного визначеного товару. Підвищення продуктивності праці призвело до зростання виробництва продуктів, що дало змогу не лише задовольняти власні потреби, а й обмінювати частину їх на інші продукти, що і стимулювало появу товарного виробництва. Ось чому обмін товарів виникає не всередині общини, а між общинами, і потім уже проникає у самі общини. Товарне виробництво постає другою історичною формою с успільного виробництва[47,с. 182].

Товарна форма зв'язків і відповідна організація виробництва відбивають новий рівень розвитку продуктивних сил, суспільного поділу і кооперації праці. Вона долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства. Адже це така організація суспільного виробництва, коли не власні, а суспільні потреби, що пред'являються ринком, розширюють простір для його розвитку[47,с. 184].

Суспільний характер праці та вироблюваного нею продукту виявляється не в самому виробництві, а на ринку, у процесі реалізації товару. Купівля товару означає, що суспільство визнає його як такий, що задовольняє суспільну потребу, а праця, втілена в ньому, визнається суспільно необхідною. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків -- це, як уже зазначалося, не пряма і безпосередня, а, навпаки, опосередкована ринком форма зв'язків, форма існування і функціонування суспільної праці. Вона стимулює розвиток суспільного виробництва, підвищення його ефективності.

Товарне виробництво нерозривно пов'язане з поглибленням суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва, тобто зосередженням кожного виробника на виготовленні тих товарів, для яких у нього найкращі умови, як природні, так і технічні. Адже це дає можливість при менших витратах створювати більше продуктів, а отже, отримувати більший доход. Взаємозв'язок і взаємодія прямих, безпосередньо суспільних, натуральних і опосередкованих, товарних форм визначає розвиток і вдосконалення форм господарювання. У докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, а товарно-грошові відносини відігравали другорядну, підпорядковану роль. Проте поступово і невпинно товарно-ринкові відносини втягували общини, рабовласницькі латифундії, феодальні помістя, селянські господарства у купівлю-продаж, стимулюючи збільшення виробництва і реалізацію продукції. Уже в Давній Греції та в Римській імперії товарно-грошові відносини досягають значного розвитку, сприяючи розвитку рабовласницьких латифундій. У період феодалізму торгівля зумовила значне піднесення ремісницького виробництва, пошуки золота та інших багатств через розвиток мореплавства, географічні відкриття, освоєння нових територій. [49,с. 12]

Перевагі товарної форми над натуральної відображені в таблиці (табл.1.3.).

Таблиця 1.3 - Основні риси форм суспільного виробництва [ 49, с.8-9]

Натуральна форма	Товарна форма
1. Універсальність праці	1. Супільний поділ праці
2.Замкненість виробництва	2. Повна соціально - економічна відокремленість виробників
3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням	3. Економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну
	4. Приватна власність на результати праці
	5. Продукт праці набуває форми товару

Розвиток товарно-грошових відносин підірвав натуральне господарство, призвів до розпаду феодалізму і виникнення капіталізму.

За капіталізму товарне виробництво стає панівним, воно охоплює усі сфери не лише виробництва, а й суспільного життя. Товар стає елементарною «клітиною капіталістичної системи господарства». І все ж за цих умов існувало, як і тепер існує, натуральне господарство. Воно широко представлене в економічно слаборозвинених країнах, певною мірою

має місце у розвинених країнах. Нарешті, прямі безпосередні зв'язки існують усередині капіталістичних підприємств, між їхніми дільницями, цехами, виробництвами. Та й саме товарне виробництво не залишається незмінним. З переходом від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, особливо державно-монополістичного, відбувається підрив класичного товарного виробництва. Зростання усуспільнення економіки, державної власності, ускладнення господарських зв'язків зумовлюють виникнення і розвиток планомірності, тобто потреби координації розвитку економіки. Це виявляється у розвитку державно-монополістичного регулювання економіки, її плануванні та програмуванні. Воно певною мірою обмежує стихію ринку[53,с. 212].

Водночас історичний досвід переконує, що й економічна роль держави має свої межі. Адже державна власність неминуче породжує бюрократизм і консерватизм в управлінні народним господарством, що неодмінно знижує ефективність державних підприємств, їхню конкурентоспроможність. Це особливо виявилось у 70--80-х роках XX ст., коли новий етап розвитку науки і техніки зумовив створення якісно нової техніки, її мініатюризацію і персоналізацію, що забезпечило дрібним і середнім підприємствам швидке використання нової техніки, більшу гнучкість у господарюванні, а отже, і певні переваги перед великим виробництвом[57,с. 87].

У цей час швидко зростають малий і середній бізнес і одночасно відбуваються роздержавлення і приватизація державних підприємств, розширюється коло товаровиробників, ринково-конкурентне середовище, що підвищує роль ринку в регулюванні економіки.

Усе це переконливо засвідчує, що діалектична взаємодія прямих і опосередкованих товарних зв'язків у процесі історичного розвитку зумовлює те, що то одна, то інша форма -- пряма чи опосередкована -- набирає панівного значення у цій єдності.

РОЗДІЛ 2. НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

Натуральне виробництво -- це тип господарства, вкото ром виробництво спрямоване безпосередньо наудовлетворение потреб виробництва.Натуральное господарство протилежно товарному, робить продукти на продаж. У разі натурального господарства виявляються такі характерні риси економіки:

1)продукт так само товарної форми;

2)продукт представляє фонд життєвих коштів на самого виробника;

3)засоби і предмети споживанняис користуються для поточного споживання і запасів.

Економічною підвалиною натурального виробництваявляется сільському господарстві (передусім землеробство) і помашняя промисловість.

Домашня промисловість представляє виробництво селянське господарстві готових продуктів, призначенийних для особистого споживання.Изготовляются вони з сировини, яке видобувається у тому ж господарстві. Домашні промисли представляють необхідну приналежністьнатурального господарства. Домашня промисловість виникла епоху первісного ладу, в багатьох народів на стадии неоліту, коли формувалися галузі хліборобства й скотарства.

Найбільш ранніми і універсальними видами домашньої промисловості були: обробка шкур і вироблення шкіри, обробка дерева і деревної кори, виготовлення повсті, плетиво мотузок, кошиків, мереж, гончарне виробництво й те.

Домашня промисловість була складовою економики докапіталістичних засобів виробництва,особенно феодального. Промисловості як самостійної форми виробництва ще було і продукція її з'являлася ринку. За межі селянськогохозяйства вироби домашньої промисловості надходили лише у вигляді оброку землевласнику.

У період розвиненого феодалізму домашняпромишленность поступово переростала в ремесло. Однак була їм повністю витіснена. Домашня промисловість завжди зберігається там, де є селянське господарство. На час домашня промисловість зберігає ся у що розвиваються.

>Ремесло -- це дрібне виробництво, заснований наличном праці виробника і ручному інструменті. Це переклвая історія форма промисловості, що від'єдналася від натурального землеробства.Ремесло було типовим для докапиталистических засобів виробництва, особливофеодализма.Ремесло представляло виробництво виробів по заказу споживача. Праця чи продукт праці ремісника оплачувався або грошима, або натурою.

>Ремесленная промисловість прогресувала надто повільно. У період раннього феодалізму ремесло в основном було сільським. У період розвиненого феодалізму воно продовжувало доповнювати селянське господарство, алеконцентрировалось головним чином містах. Міськийремес ленник ще тривалий час залишалося значною мірою селянином, мав невелику ділянку, худобу, птицю.

Розквіт міського ремесла (>XI--XV ст.) був тісносвязан переходити від натуральної ренти на грошову іосвобождением міст від влади розгортатиметься феодалів внаслідок «комумунальних революцій» (визвольний рухгоро жан протисеньориального режиму). У Західної Європи по лучила поширення цехова організація ремесла.

>Цехи виглядали замкнутіузкопрофессиональние об'єднання ремісників. Вониустанавлива лася система підпорядкування майстрів -- підмайстрів --учеников. Вона стала подібна ієрархії сільського населення. З розвитком капіталізму ремесло було витисненеману фактурою і фабричної промисловістю. У розвинутих капиталистических країнах ремесло збереглося головним про разом в галузях, обслуговуючих індивідуальні потреби споживачів, або виробництво дорогих художніх виробів.

На відміну від ремесла кустарне виробництво поставшиляло собою дрібнотоварне виробництво на невідомийри нок. У кустарному виробництві застосовувався а ручна праця,ис користувалися примітивні, століттями неизменявшиеся інструменти.

На базі ручного виробництва прогрес техніки міг осуществиться лише у формі по товарного і з детального поділу праці. Система по товарного поділу праці міжкустарями полягала у спеціалізації окремих сіл й цілих районів з виробництва одного якогосьизделия. При по детальному розподілі праці виробництво одне го продукту розчленовувалося сталася на кілька операцій та накаждой їх спеціалізувалися цілі родини, інколи ж навіть вулиці, села. Середдетальщиков-кустарей було багато віртуозов. Проте масовим результатом застосування цієїсис теми було виснаження фізичних і розумових силрабо чих.

Розвиток кустарної промисловості викликалодифференциацию і розшарування кустарів. У разі зростання товар-

>ного господарства більшість кустарів убожіла, втрачалахозяйственную самостійність і було змушенапереходить на найму. Незначне ж меншість кустарів збагачувалося, заощадження яких перетворювалися на капітал.

У межах натурального господарства, відмінності, і сільському господарстві, і домашня промисловість, і ремесло, і кустарне виробництво мали багато спільного.Каждое окреме господарство була окремий, замкнутий світик. Суспільство, у якому панувало натуральное господарство, складався з маси роздрібнених,разобщенних і однорідних господарських одиниць:

--патріархальних селянських сімейств,

--примітивних сільських громад,

--феодальних маєтків.

Кожна така одиниця виробляла всі видихозяйственних робіт, починаючи з добування різних видів сировини й закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Натуральне господарство -- історично перший типхозяйственной діяльності людей. Воно виникла давнину, під час становлення первіснообщинного ладу. Саме тоді почалася виробнича діяльність людини, з'явилися перші галузі господарства --земледелие і скотарство. У докапіталістичних формаціях натуральное господарство займало переважна місце у прощественном виробництві. Воно панувало вгосударствах Стародавнього Сходу. У античних рабовласницьких государствах, поруч із натуральним господарством, можна говорити про досить розвинене товарне виробництво.

У період раннього феодалізму натуральне господарство знову стало панівним. Натуральне господарствопре володіє базисі будь-якої системи особистої залежності, як рабської, і кріпосницькій. Натуральне господарство -- одне з головних чорт феодальної економіки:

1)натуральну форму мав прибавочний продукт, доторий присвоювався феодалів. Він виступав у вигляді багато образних натуральних повинностей, податей і платежів;

2)натуральний характер мало господарствофеодально залежного селянина. Селянська сім'я займалася землеробством, скотарством і переробкою їх продуктів в готові предмети споживання --обмолотом зерна,випеч дідька лисого хліба,прядением, виготовленням лляних і вовняних тканин,дублением шкір, будівництвом і ремонтувати житло

і місцевих господарських приміщень, виготовленням інструментів, і знарядь праці і. Натуральне господарство селянинаслу жило джерелом коштів виробництва, робочої сили й предметів споживання для поточних потреб феодального поместья. Воно забезпечувало поповнення його запасів.

Натуральне господарство створювало безпосередній зв'язок провадження з споживанням. Це забезпечувало його відому стійкість. Для натурального господарстватипични:

1)традиційність виробництва;

2)постійний характер готової продукції;

3)постійний рівень галузевих пропорцій, які відтворилися без істотних змін у протягомвеков і виступали виробникам обов'язковою, освященная звичаєм господарська норма;

4)рутинна техніка, застій, повільні темпи розвитку;

5)просте відтворення, т. е. повторенняпроизводства у колишніх розмірах, на колишньої основі.

З розвитком товарно-грошових відносин при феодулизме відбувалося перетворення натуральної ренти в де ніжну. Панування натурального господарства, такимобразом, не виключало наявності елементів товарно-грошового господарства. Але тільки принаймні перетворення товарного производства в капіталістичне натуральне господарствоначинает руйнуватися, хоча її пережитки ще довгосохраняются в селянських господарствах.

2.2 Натуральне господарство та його головні риси

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:

а)такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

б)такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.

Натуральне виробництво

Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва -- натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.

Такі відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага -- їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства. суспільний виробництво форма модель

У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1.Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи -- від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії -- політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

2. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця -- кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального

3. господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво -- розподіл -- споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом.

РОЗДІЛ 3. ТОВАРНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

3.1 Просте товарне виробництво

Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками -- ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах [54,с. 241].

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках[49,56,57]. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів.

Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. Цьому сприяло існування селянського ринку, де ремісники збували свою продукцію і купували сировину та продовольство. В міру розкладу феодальних відносин, під ударами товарного виробництва і грошового обігу просте товарне виробництво і дрібна буржуазія дедалі активніше розвиваються. Дрібне виробництво в місті і на селі стає переважаючим серед самодіяльного населення.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дубильне, капелюхове, кушнірне і т. п. ремесла майже припинили своє існування. Виробництво скла, бронзи, кераміки, шпалер, килимів, багатьох видів художніх промислів давно вже пов'язані з важкою промисловістю. Велика кількість ремісників перейшла від виробництва виробів до ремонту фабричних і заводських. До таких професій належать слюсарі, ковалі, механіки та ін. Все ще зберігається значний шар простих товаровиробників у деревообробній промисловості (невеликі лісопильні, столярні і т. д.). Частина дрібних виробників спеціалізується на виготовленні кріплень, металевого оснащення та інших металовиробів[47,48].

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

Основні показники розвитку сучасного малого підприємництва в Україні можна розглянути в таблиці 3.1. [58]. Дані показники засвідчують, що дрібне товарне виробництво за останні 5 років зазнає суттєвих змін: від зростання кількості фізичних осіб-підприємців за 2006-2009рр на 24,3 % до їх стрімкого скорочення у 2010 р. на 33,4% (статистичні дані за 2011р. відсутні). Кількість зайнятих у малому підприємстві за досліджуваний період також скоротилась на 8,3%. Ці тенденції стали наслідком багатьох факторів, серед яких основними є світова фінансова криза, зміни в правовому полі, зокрема в податковому законодавстві.

...