Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Сучасні підходи до розуміння громади

Розглядаючи сутність громади як соціального феномену в практиці вітчизняної соціальної роботи, доцільно, в першу чергу, звернутися до тлумачення цього терміну зарубіжними науковцями, зокрема до літератури з проблем розвитку англійської та американської моделей соціальної роботи , в якій значна увага приділяється визначенню змісту терміну "громада"

Поняття "громада" походить із соціологічного тезаурусу і вживається з метою опису соціальних взаємин у межах груп населення або територіальних одиниць. Чимало соціологів намагалися проаналізувати концепцію громади, формулюючи численні дефініції-Як засвідчує вивчення різноманітних довідкових та словникових джерел, сьогодні спостерігається полісемія у визначенні сутності та характеристики громади. Підтвердженням цього може бути визначення із Оксфордського тлумачного словника А.С. Хорнбі, в якому громада - це група людей, що об'єднана спільним походженням, расою, соціальним станом, релігійними переконаннями та місцем проживання - районом, населеним пунктом тощо, де розташована низка соціальних інститутів: сім'я, школа, церква, організації сфери дозвілля та медицини [17, с.233].

В соціології громада переважно розглядається як спільнота - об'єднання людей з метою соціальної взаємодії. В основі утворення й функціонування соціальних спільнот лежать різноманітні чинники, особливості, ознаки: суспільний поділ праці, сфера й характер діяльності, стабільність інтересів, потреб, цілей, завдань; походження, культури, менталітет. Термін "спільність" підкреслює асоціативний, сумісний, спільний характер життєдіяльності людей, які об'єднані на основі певних спільних рис і ознак, зв'язків, що обумовлює багатоманітні форм соціальних спільностей [13, с.43].

Як зазначав український вчений Омелян Терлецький на початку XX століття, "чоловік не може жити одинцем і він живе громадою. Але живучи так мусить подбати про організацію цієї громади, бо тільки у зорганізованій громаді може бути лад і порядок. Приклад цього можемо знайти не тільки в людському життю, оглядаючи зорганізовані громади людей, але це видко теж у звірів, птахів і, навіть, комах, які живуть громадами".

Громада - це групова соціальна спільнота, члени котрої поділяють єдину територію, об'єднані повсякденними регулярними стосунками. Вона відрізняється від інших спільнот індивідуальністю та емоційністю внутрішніх зв'язків, що обумовлюється родовими, сусідськими та товариськими взаємостосунками, культурою, замкнутістю системи.

Сьогодні громада не є лише фізичною територією або скупченням мешканців, вона існує завдяки соціальному перетину психологічних, побутово-економічних та юридичних засад [11, с.20]. За твердженням Р. Шеффера та інших сучасних американських авторів, термін "місцева спільнота" означає групу людей у природному навколишньому середовищі з географічними, політичними і соціальними кордонами та досить розвинутим спілкуванням один з одним. Таке спілкування може бути не завжди активним, але воно має бути явним. Люди або групи взаємодіють на певній території для досягнення спільних цілей [1].

Спільнота тому й спільнота, що всі її члени мають у чомусь спільні погляди, смаки, звички, вірування, настанови, способи поведінки як свідомі, так і неусвідомлювані. До усвідомлюваних компонентів традиційної світобудови, представлених спільнотою, або усвідомлюваних лише частково, фрагментарно, відносять певні схильності, симпатії-антипатії, пристрасті. Усвідомленими компонентами є передусім спільні моральні орієнтири, норми, правила, звичаї, що мотивують поведінку людей [14, с. 224].

Значна кількість дуже різних спільнот, які ми спостерігаємо в реальному житті, є результатом різноманітних інтересів людей та форм їх задоволення. Притому одна особа може входити одночасно до різних спільнот.

Сьогодні в соціології існує кілька моделей спільноти. Перша модель - "часткова спільнота" - формується на основі згуртування індивідів із специфічними особистими інтересами. В цій моделі увага акцентується на задоволенні індивідуальних інтересів. При цьому спільнота відіграє роль особливого інструменту для задоволення і розгортання цих інтересів. Індивіди мають право вибирати ту спільноту, часткою якої вони б хотіли бути [8, с.79]. Саме модель "часткової спільноти" лежить в основі громад за інтересами.

Друга модель спільноти базується на концепції Мак-Айвера, яку він виклав у праці "Спільнота" (1917 р.). В основі цієї спільноти лежить прагнення загального добробуту та задоволення інтересів для всіх, причетних до неї. Характерними для таких спільнот є елемент суб'єктності - здатність до самостійного (автономного) відтворення на власній соціокультурній основі різних способів, форм, засобів соціальної активності, спрямованої на задоволення потреб людей [З, с. 08]. Така модель спільноти більш характерна для етнічних, релігійних, територіальних громад.

Громаду у значенні спільноти, як і багато чого іншого в суспільних науках, неможливо визначити однією лаконічною формулою. Це своєрідна соціологічна конструкція, яка має різні форми, розміри, місцезнаходження, по-особливому структурована.

В інших соціологічних підходах громада розглядається як локальна соціальна система, що складається з сукупності елементів, які знаходяться в певних зв'язках і взаємовідносинах, утворюють єдине ціле та здатні міняти свою структуру [13, с.19]. Розглядаючи громаду саме з таких позицій, Маргарет Стейсі зазначає, що однією із суттєвих характеристик громади є сукупність взаємопов'язаних соціальних установ, що охоплюють всі аспекти соціального життя - сімейного, релігійного, правового тощо, які існують в певній географічній місцевості [12].

Американські теоретики наголошують на тому, що "громада - це група індивідів або сімей, члени якої поділяють певні цінності, мають спільні інтереси, або користуються послугами тих самих служб та організацій чи живуть в одній місцевості" [12].

Р. Уоррен, досліджуючи особливості функціонування громад в Америці, зазначає, що до їх визначення треба підходити з п'яти різних поглядів, беручи за основу один з них:

¦ структурний (політико-правовий погляд на громаду);

¦ соціально-психологічний ( культурні зв'язки, цінності, взаємини);

¦ люди та територія (екологічний або демографічний погляд на громаду);

¦ процеси діяльності (підхід на основі аналізу різних видів діяльності в громаді);

¦ функціонування соціальної системи (розгляд громади як такої, Що виконує функції відтворення і споживання, процесів соціалізації, соціального контролю, взаємодопомоги тощо). Разом з цим Р. Уоррен наголошує, що громада є, перш за все, організацією соціальних стосунків, які дають можливість людям брати участь у діяльності, що необхідна для їх виживання та розвитку.

Англійський дослідник Р. Нісбет стверджує, що "громада - це всі форми взаємодій, які характеризуються високим рівнем особистої близькості, емоційною глибиною, моральною прихильністю, соціальною згодою, тривалістю в часі" [5, с.15б]. Запропонований підхід до розуміння громади є досить неоднозначним, бо згідно перелічених автором характеристик як громаду можна визначати родину або дружній колектив людей.

Англійці С. Шонберг та Р. Розенбаум, досліджуючи дієздатність місцевих спільнот зазначають, що вони є життєздатними тоді, коли жителі об'єднуються з метою впливу на різноманітні аспекти місцевого соціального порядку [9, с.ЗЗ]. Життєздатність таких спільнот обумовлюється кількома чинниками, провідними серед яких є:

¦ завдання підтримання і поліпшення якості життя, збереження середовища, утримання в належному порядку загальної власності, озеленення, робота з дітьми та молоддю тощо;

¦ визначення лідерів, які володіють навичками громадської роботи і здатні повести за собою інших людей, щоб відстояти інтереси своєї спільноти;

¦ визначення бажаного майбутнього своєї спільноти, вплив на політику місцевої адміністрації щодо рішень, які є важливими для життя місцевої спільноти;

¦ задоволення потреб різних категорій членів своєї спільноти і попередження конфліктів інтересів серед них;

¦ наявність ініціативної групи, яка налагоджує конструктивні взаємостосунки з усіма життєзабезпечуючими службами (комунальними, освітніми, медичними тощо) на території місцевої спільноти.

Американський дослідник Скот Пек також значну увагу приділяє виокремленню характеристик справжньої громади, як сукупності людей, що живуть разом у такий спосіб, який визнає і підтримує їхню "спільну єдність". На його думку, такими характеристиками є включення кожного індивіда в життя громади, прийняття спільних рішень шляхом досягнення консенсусу, враховуються індивідуальні особливості та сильні сторони кожного члена громади, в ролі лідера може бути кожен із членів громади [4, с. 42].

Директор канадського Центру навчання з питань розвитку громади Джуді Боп пропонує в контексті діяльності в межах громади, спрямованої на покращання здоров'я і добробуту окремих осіб і сімей, а також громад, в яких вони мешкають, термін "громада" розглядати стосовно будь-якої групи людей, які встановлюють сталі взаємини між собою з метою вдосконалення самих себе та світу, в якому вони живуть [4, с.34].

Відступити від структурного підходу до громади пропонував також Д. Кларк. Він вважав, що головним у громаді є психологічні зв'язки між її членами, що ґрунтуються на психологічній ідентифікації людей між собою.

На підставі аналізу поданого вище теоретичного матеріалу можна зробити висновок, що у зарубіжній літературі підходи до визначення громади розподіляються по групах на основі трьох сукупностей значень:

¦ громада як група людей у певній географічній місцевості;

¦ громада як сукупність відносин та взаємовідносин;

¦ громада як спільнота, спроможна до колективних дій.

У вітчизняній історії термін "громада" має досить давні коріння. За часів Київської Русі її синонімами були верв, мир, село. Як своєрідні громади функціонували в західних землях православні братства. Але найбільш активно в українських письмових джерелах ХУ-ХІХ ст. згадується селянська громада з її звичаєвим правом та своєрідними традиціями соціальної підтримки бідних і знедолених.

Інтерес до громади як суб'єкта суспільних відносин в 90-х роках минулого століття був обумовлений, перш за все, розбудовою громадянського суспільства в Україні, що знайшло своє відображення в ст.1 закону "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997). У ньому територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Сьогодні законодавче визначення територіальної громади багатьма вітчизняними соціологами, політиками та правознавцями вважається дещо формальним вже хоча б тому, що проста сукупність мешканців населеного пункту, не поєднаних жодними іншими інтересами, не може становити ефективну громаду. Мешканці населеного пункту, формально отримавши визначення "територіальної громади" за формою, навряд чи одразу ж можуть стати нею за суттю. Громада повинна мати, крім спільного простору проживання, ще й Цілий ряд інших спільних інтересів: інфраструктуру, потребу в послугах певної якості та їх задоволення, відчувати свою визначальну роль у виробленні місцевої політики тощо. А все це набуває обрисів і починає працювати не відразу, для цього потрібно аби мешканці громади відчували свою організованість, тобто щоб у громаді існували певні елементарні інститути громадянського суспільства: осередки політичних та громадських організацій, формальні чи неформальні об'єднання громадян за різними ознаками: соціальними, віковими, територіальними тощо [15, с.3].

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному становищі, що виступає регулятором суспільного життя населення.

Аналізуючи сутність територіальної громади як основи місцевого самоврядування, О. Батанов зазначає, що "територіальна громада - це складна "кумулятивна" форма суспільної організації, сукупність людей асоційованих на публічних засадах у межах певної території та об'єднана різноплановими ознаками системного характеру (демографічний, територіальний, правовий, політичний, економічний, професійний, мовний, релігійний тощо) [1,с.57]. Це об'єднання, яке не виключає право людини на індивідуальність, окреме житло та дозвілля, консолідує зусилля багатьох для досягнення усіма бажаного результату.

На думку польських науковців Я. Варди та В. Косовські, основними ознаками територіальних громад як людських спільнот є:

¦ приналежність до території з абсолютно визначеними межами;

¦ відокремленість місця проживання, що дозволяє виділити його в окреме місто, селище, село;

¦ постійність проживання;

¦ відображення населеного пункту в адміністративно-територіальному устрої держави [2, с.42].

Отже, коли мова йде про територіальну громаду, то завжди постає питання про її границі. Згідно існуючого в нашій державі адміністративно-територіального устрою більшість дослідників з проблем місцевого самоврядування як різновид територіальної громади виокремлюють: село, селище, район, місто, мікрорайон у місті, квартал, вулицю, багатоквартирний будинок [1, с.77].

Як слушно зазначає І. Кокарєв, досить складно створити дієздатну громаду на території великого міста. Тому, на його думку, доцільно зосередитися на розвитку сусідських громад, які переважно створюються за місцем проживання людей і є складовою, але самостійною системою місцевого самоврядування, частиною міста, фрагментом міської культури [9, с.9]. В основу створення таких сусідських громад мають бути покладені спільні інтереси людей, що проживають близько один від одного або окремі проблеми місцевого рівня, які створюють труднощі чи незручності для життєдіяльності людей.

Всебічне уявлення про особливості тієї чи іншої територіальної громади можна отримати на основі її соціального паспорту, до складу якого відносять такі показники:

¦ географічний (площа, природні особливості, екологічний стан);

¦ демографічний (чисельність населення, його віковий та тендерний склад),

¦ соціальний (соціальні групи, їх ознаки та спрямування);

¦ економічний (особливості ринку праці, зайнятість населення, рівень безробіття, кількість людей, що проживають за межею бідності);

¦ політичний (політична структура, недержавні організації, наявність лідерів, особливості протестних форм поведінки людей);

¦ освітньо-культурний (загальноосвітні заклади, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади, особливості організації доззвіллєвої сфери );

¦ ризики (проблеми, небезпеки, що є в попередніх сферах). Проте, в умовах сьогодення характеристика громади лише за територіальною ознакою на думку соціологів та політологів є примітивно спрощеною. В громадянському суспільстві територіальна громада за своєю сутністю має становити таку спільність людей, яка спрямована на вирішення локальних проблем. Саме така місцева спільнота в результаті спільних взаємних комунікацій об'єктивно спроможна виробляти характерні інтереси та реалізовувати їх на місцевому рівні. Вона має бути здатна до саморозвитку, самоорганізації та саморегуляції, покликана здійснити якісну трансформацію як самої себе, так і всього суспільного організму в цілому. її багаторівневість детермінована диференційованістю за інтересами, потребами, духовно-ціннісними орієнтаціями кожного її члена і соціальних груп.

З позицій синергетичного та соціокультурного підходів територіальна громада є відкритою самоорганізуючою соціальною системою, носієм певної соціокультурної специфіки. Як колективний суб'єкт діяльності вона складається, в свою чергу, з інших суб'єктів - індивідуальних (окремі активні жителі) і колективних (недержавні некомерційні громадські організації, сусідські групи та інші мікроструктури). Ці суб'єкти розглядаються в якості структурних елементів громади. Вони взаємодіють як між собою, так і з іншими суб'єктами, які діють на території громади (державні структури, влада, бізнес). В процесі взаємодії між ними може складатися та чи інша система взаємозв'язків - горизонтальних (суб'єкт-суб'єктних) або вертикальних (суб'єкт-об'єктних) - і взаємостосунків - рівноправних (партнерських) чи стосунків залежності та підпорядкування [3, с.108].

Можна стверджувати, що територіальна громада виникає та змінюється в результаті використання її членами, які керуються тими чи іншими цінностями в межах певної системи їх взаємозв'язків, взаємодій та стосунків, різних способів, форм, засобів соціальної активності.

Окрім характеристики громади на основі соціологічних та політико-правових підходів, існує ще визначення сутності громади у соціально-педагогічній теорії.

В площині соціальної роботи з дітьми та молоддю А. Капська розглядає громаду як один із чинників соціального впливу на особистість, проміжну ланку між макросистемою суспільства в цілому і мікросистемою сімейної і особистісної підтримки [ 7, с.202].

Такий підхід до трактування громади, звичайно, може мати місце в соціально-педагогічній діяльності. Проте, більш доцільно розглядати громаду як різновид соціального середовища соціалізації особистості, що знаходить своє підтвердження в роботах науковців з проблеми соціалізації та соціального виховання [6; 10; 14].

Важливо підкреслити, що громада як соціальне середовище, являє собою конкретне поле соціальної діяльності та відносин, де формуються і реалізуються потреби й можливості особи, де кожна людина безпосередньо включається в процес життєдіяльності суспільства. Соціалізація індивіда, в переважній більшості, розглядається як процес входження у світ конкретних соціальних зв'язків та інтеграції особистості в різні типи соціальних спільностей через культуру, цінності, норми, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості. Соціальність людини - це результат діяльності самого індивіда за допомогою діяльності оточуючих людей [6, с.66].

Отже, цінності, настанови, звичаї, закони та все інше, що створює наші соціальні реальності, конструюється в міру взаємодії одне з одним, покоління за поколінням, день за днем. Іншими словами, спільноти (зокрема громади) конструюють "лінзи", крізь які їхні члени інтерпретують світ. З точки зору основних ідей соціально-конструктивістського світогляду буденний досвід кожного окремого "Я'" виникає та існує в безперервному взаємному обміні з досвідом інших членів спільноти [14, с. 226-227].

Шведські вчені В. Чинаках, Я. Лерстедт, американець Г. Валер вважають, що провідним завданням соціалізації є формування в особистості життєвої компетентності. На їх думку, вона розвивається в таких сферах, як навчання, робота, культура, політика, навколишнє середовище, екологія. В якості інструментів формування життєвої компетентності вчені виокремлюють загальну освіту, професійну підготовку, виховання в сім'ї, в громаді, засоби масової інформації. В запропонованому переліку громада визначається як важливий фактор у соціальному становленні особистості [16, с. 19].

С. Іваненков в теорії соціалізуючого середовища виокремлює три найвагоміших фактора соціалізації: речовинно-предметний, соціально-інституціональний та інформаційний (засоби масової інформації) [6,с.125-126]. Другий фактор є одним із найбільш значимих саме у територіальній громаді, в якій поряд з традиційними соціальними інститутами сім'єю, школою, медичними та правовими установами, в умовах сьогодення покликані до життя нові інституції. Мова йде про громадські організації, різноманітні соціальні служби, соціально-реабілітаційні центри, які мають забезпечувати необхідні умови для позитивної соціалізації особистості.

Базуючись на факторній моделі соціалізації А. Мудрика, можна говорити про функціонування громади на мікро- та мезорівнях соціального середовища.

За умови, що однією з провідних характеристик громади є територія, в залежності від типу поселення можна говорити про сільську, міську громаду, громаду мікрорайону великого міста як про мєзорівень соціального середовища. За тією ж територіальною ознакою сусідську громаду можна визначати як мікрорівень соціального середовища.

Характеристика громади за спільністю інтересів (культурних, релігійних, професійних тощо) та взаємозв'язків її членів дає підстави також визначати громаду як мікрорівень соціального середовища. Прикладами такої громади можуть бути професійні колективи, об'єднання дітей та молоді за інтересами, об'єднання батьків для спільного вирішення проблем своїх дітей.

В сучасній практиці соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю як професійна діяльність по реалізації різних напрямів соціальної політики переважно здійснюється в умовах територіальної громади як локальної системи мезорівня соціального середовища. Параметрами такої системи можна виокремити:

¦ природно-економічні особливості території;

¦ соціокультурні традиції населення;

¦ групи людей за гендерно-віковими характеристиками;

¦ сукупність соціальних інституцій (навчальні та позанавчальні заклади, соціальні служби, спеціалізовані служби, соціокультурні заклади, медичні установи, діяльність яких спрямована на розвиток і соціальну підтримку дітей та молоді );

¦ органи місцевого самоврядування;

¦ громадські організації.

Саме ці параметри вказують на особливості та відмінності численних територіальних громад, що, в свою чергу, обумовлює і особливості процесу соціалізації людей, які проживають на її території. Об'єктивність процесу соціалізації має ту специфіку, що він відбувається як суб'єктивна діяльність і співдіяльність агентів та інституцій суспільного життя. Рушієм такої співдії є відповідні соціальні потреби, які мають системний характер і реалізуються як множина індивідуальних та інституційних запитів [10, с.19]. Це, в свою чергу, й обумовлює особливості соціально-педагогічної роботи в громадах різного типу, оскільки ця діяльність, перш за все, спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини

Вивчення особливостей соціальних проблем та потреб в громадах різного типу, з однієї сторони, сприяє уніфікації напрямів соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'єю в громаді (соціальна профілактика негативних явищ, соціальна підтримка дітей, що залишилися без батьківського піклування, формування здорового способу життя людей тощо), а, з іншої, потребує врахування місцевих умов, соціальних запитів конкретної громади, що, в свою чергу, вимагає диференціації та індивідуалізації видів соціальної допомоги та соціальних послуг в межах різних громад.

Питання та завдання до теми

1. Як визначається громада у працях зарубіжних науковців?

2. Охарактеризуйте територіальну громаду в Україні.

3. Проаналізуйте різні підходи до трактування громади.

4. В чому їх спільне та відмінне?

Література

1. Батате О.В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні. Монографія. - К.,2001. - 260 с.

2. Барда Я., Клосовські В. Острови надій: розробка стратегій локального розвитку. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2003. -312 с.

3. Воловодова Е., Касперович А. О социокультурной специфике субьектности территориальной общины: организационный аспект // Социология: теория, методы, маркетинг. - №1. - 2004. - С.103-119.

4. Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями: Метод, матеріали для тренера / О.В. Безпалько та інші; Під заг. ред. І.Д. Звєрєвої. - К.: Наук, світ, 2004. - 69с.

5. Демидова Т.Е. Сравнительный анализ форм работы в общине в зарубежных странах // Российский журнал социальной работы. -1997. -№2. -С.156-157.

6. Иваненков С.П. Проблеми социализации современной моло-дежи. Изд. 2-е, дополненное. Монография. - Спб, 2003. - 420 с.

7. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К.:УДЦССМ, 2001. - 220 с.

8. Климанська Л., Софин О. Громада в системі громадянського суспільства. // Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи: 36. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. / За ред. Неллі Ничкало, Бреда Мак Кензі. - Львів-Вінніпег: Видавнича фірма "Малті-М".-Львів, 2003. - С.78-81.

9. Кокарев И. Соседские сообщества: путь к будущему России. - М: Прометей, 2001. - 248 с.

10. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - К.: ВіРЛ ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

11. Нашова Л.А. Соціально-психологічні феномени створення територіальних спільнот // Практична психологія та соціальна Робота. - 2004. - №6. - С. 19-22.

12. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. - К. Видавничий дім "КМ Академія", 2004. - 180 с.

13. Скурагпівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. Посібник. - К.: Вид-во УА-ДУ, 1998. - 188с.

14. Тшпаренко Г.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. - К.: Либідь, 2003. - 376 с.

15. Ткачук А.Ф. Населення чи громада? Або як впливати на місцеву владу. - К.: Інститут громадянського суспільства, 2003. - 73 с.

16. Яркипа Т.Ф. Гуманизм как теоретико-методологическая основа социальной педагогики. - М.: РАОД997. - 68с.



Тема 2. Ретроспективний огляд соціальної роботи в громаді

В історичних працях термін "громада" застосовується для позначення самоврядної виробничої та соціальної групи. За свідченнями істориків, первісні громади утворилися на південноукраїнських землях Київської Русі. "Соціальність тут зводилась до того, що зв'язки в громаді, її єдність здійснювалися на основі згоди людей, їх волі та інтересів. За природою це були об'єднання, в яких концентрувалися воля та бажання людей. Відповідно тут переважала особиста свобода. А громада була певним волевиявленням індивідуальних свобод, спиралася на них, а не панувала над ними" [2, с.39].

Як засвідчують історичні документи, у часи Київської Русі існували землеробські громади. В українських письмових джерелах вони згадуються як верв, мир, село [5, с.21].

У 1530-1540-х роках українське міщанство, спираючись на досвід об'єднання зусиль для вирішення різних проблем, що існував у сільських громадах та цехових ремісничих групах, створює у Львові та Луцьку братства - національно-релігійні організації міщан, духовенства та селян. Організаційно вони, як і всі подібні утворення, будувалися на основі волевиявлення окремих осіб, що, за свідченням С. Войтовича та Л. Бурської, дає підстави говорити про них, як своєрідні громади. Однією з провідних форм функціонування братств були зібрання. На них обиралася старшина - "старші брати", які відповідали за організаційну та фінансову роботу братств, обговорювалися різноманітні питання просвітницької та філантропічної діяльності.

Як зазначає в своїх історичних розвідках М. Грушевський, "від свого часу брацькі сходи мали служити до поучування в вірі і освіті: полагодивши біжучі справи, братчики мали займатися читанням добрих книг і поважними розмовами; мали слідити за добрим житієм своїх членів"[6, с.226].

Свою головну мету братчики бачили у збереженні етнічної самобутності українського народу. Провідним засобом для її досягнення вони вважали культурно-просвітницьку діяльність. Тому однією з найважливіших турбот українських братств була шкільна справа. У кінці XVI ст. Львівське братство заснувало власну братську школу. "Про надмірно суворі, якщо взагалі реалістичні правила, якими у своїй діяльності керувалися ця та інші братські школи України, свідчить статут, так званий "Порядок шкільний". Вчитель мав бути "набожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пиякою, гулякою, хабарником". На початку XVII ст. численні братські школи існували по всій Україні" [10, с.93].

Педагогічні погляди діячів братських шкіл були проникнуті гуманістичними ідеями, що відбилося в організації навчального та виховного процесів. Ставлення вчителя до учня засновувалося на визнанні успіхів останнього. В уставі Львівської братської школи відзначено, що " учити дидаскал и любити мает дети вси заровно, яко сынов богатых, так и сирот убогих. ... Который больше умет сидити будет выше бы и барзо нищ был" [8, с.308].

Культурно-освітня діяльність братств не була єдиним напрямом їх соціальної роботи з дітьми та дорослими. Велику увагу братства приділяли соціальній підтримці найменш захищених представників суспільства - старих, інвалідів, бездомних, сиріт. Характеризуючи діяльність Львівського братства, М. Грушевський засвідчує, що "братчики хотіли гарної школи, поставили дім брацький, щоб у нім примістити і ту школу, і друкарню, і шпиталь для убогих і калік" [6, с. 226]. Братства опікувались вдовами і сиротами своїх померлих членів, підтримували шпиталі й надавали своїм членам безпроцентні позички [10, с. 92].

У створюваних братствами шпиталях запроваджувалося самоврядування. Обрані мешканцями цих закладів старости, займалися питаннями внутрішнього життя шпиталів. Вони, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися різними доходами. Братства відкривали особливі "старечі" шинки, доходи від яких йшли на утримання шпиталів.

Аналізуючи роботу братств щодо соціальної підтримки населення, можна констатувати, що вона далеко виходила за межі філантропічної діяльності, а скоріше була втіленням гуманістичних поглядів українців на немічність, старість, убозтво. Залучення до Діяльності братств широких верств населення перетворило їх на загальнонаціональну інституцію - православну громаду, що брала активну участь у суспільно-політичному і культурно-національному житті України наприкінці XVI початку XVII століття [7, с. 162-164]. Подані в узагальненому і досить стислому вигляді свідчення істориків дозволяють також говорити про те, що братства, як своєрідні Ромади, здійснювали й окремі види соціальної роботи з дітьми та дорослими, спрямовані в першу чергу на їх освіту та допомогу у складних життєвих ситуаціях.

Найбільш активно в українських письмових джерелах ХУ-ХІХ ст. згадується селянська громада з її звичаєвим правом та своєрідними традиціями соціальної підтримки бідних і знедолених. Сільська громада, зберігаючи певну спадкоємність з давньоруською общиною, відігравала роль станової організації селянства, що регулювала усі аспекти його життєдіяльності. її характерною рисою була взаємодопомога, яка виявлялася у численних формах та обрядах життєвого циклу від народження людини до її поховання. Заснована на відповідальності членів громади "один за одного", взаємодопомога в громаді забезпечувала колективний захист честі й власності кожного члена громади. Підтвердженням цього є численні зразки усної народної творчості, зокрема прислів'я та приказки " Громадою до діла, бо це - велика сила", "Гуртом добре і батька бити", "Громада - великий чоловік, на котрій стоїть цілий світ", "До громади за порадою, до громади за розрадою" тощо.

Приналежність до громади набувалася через народження в громаді та заміжжя. Крім того, громада користувалася правом надавати громадянство окремим особам. Членами громади вважалися також священики, вчителі. Приналежність дітей до громади визначалася по батьківській лінії, а незаконнонароджених - по материнській. Діти набували громадянство в тій громаді, в котрій на час їх повноліття батько був громадянином.

Найвищою владою в громаді була громадська рада. Вона діяла шляхом ухвалення постанов з найважливіших справ громади і контролювала їх виконання.

Громада відповідала за дотримання моральних норм поведінки односельчан. Вона мала турбуватися, щоб ночами люди не вешталися по селі, щоб батьки та опікуни посилали своїх дітей до школи і в церкву, щоб належно виконували свої обов'язки вчителі. Мали бути шановані неділі та свята. Танці у свята могли починатися після вечірнього богослужіння. На забавах мав бути спокій і порядок, за що ніс відповідальність господар двору, на якому проходила забава. Штрафи за порушення цих приписів йшли у фонд убогих громади.

Чіткі вимоги ставилися до громадської старшини в питанні запобігання пияцтву. Корчми і шинки, як правило, розташовували ближче до окраїни села. Вони мали закриватися о десятій годині вечора. За дозвіл продовжити роботу власники корчми і шинків повинні були сплачувати кожного разу певну суму, що також йшла у громадський фонд. За появу в нетверезому стані в публічному місці винний підлягав арешту і штрафувався. З метою запобігання пияцтву створювалися "братства тверезості" [11, с.87]. Громада також користувалася правом видалення осіб, котрі своїм способом життя викликали порушення певних публічних норм.

В багатьох історичних джерелах зазначається, що сільська громада також заопікувалася і школою. Учителів оплачувала громада і, в окремих селах, двірський маєток. Для керівництва шкільним фондом обиралася шкільна рада, що вела нагляд за вчителями і організацією навчального процесу. До складу ради входили представники церкви, переважно священик, представники школи - директор або найстарший за віком вчитель і представники громади, котрі вибиралися громадською радою у кількості від двох до п'яти чоловік. Вимагалося, щоб раз на місяць вчителі звітували перед шкільною радою про стан справ у школі, відвідування учнями занять. За невідвідування чи інші порушення, що їх допускали учні, представники ради могли накласти стягнення на батьків чи опікунів [11].

Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за сиріт, вдів, старців та немічних. Так, у більшості сіл створювалися сирітські ради чи призначався сирітський суддя, які мали дбати про сиріт та вдів. В окремих громадах навіть створювався фонд убогих та сиріт, з якого виділялися кошти на допомогу нужденним. Не останнє слово громада мала й при призначенні опікунів для сиріт. Основним критерієм для визначення опікунства вважалися не лише родинні зв'язки, а й вміння вести господарство, щоб зберігати і примножувати спадок сиріт. Якщо, на думку громади, опікун не справлявся зі своїми обов'язками, сирітська рада порушувала питання про заміну опікуна [4].

Кожна громада мала свою касу та певний запас збіжжя. Вони поповнювалися за рахунок внесків більш заможних селян чи різних видів стягнень. Оскільки в громаді панувало звичаєве право, то дрібні суперечки між селянами часто розв'язував староста, який міг призначити одній із сторін сплату штрафу до громадської каси. Ця каса також поповнювалася і за рахунок штрафів, які накладалися на шинкарів, що продавали горілку парубкам до визначеного громадою віку (в окремих громадах цей вік коливався від 18 до 22 років). За рішенням громадської ради біля церкви могла встановлюватися скринька для збору пожертв у фонд убогих [11, с. 88].

Для одиноких літніх та хворих людей в окремих громадах організовували притулки убогим у вільній сільській хаті. Допомогу таким людям надавали по-черзі переважно дівчата та молодиці.

Коли громада або староста з метою лікування зверталися за допомогою до лікаря, кошти за це лікування сплачувала громада. Громада мала заопікуватися і особами, котрі захворіли на її території аж до часу видужання, але при цьому їй необхідно було повідомити громаду, до якої належав хворий. Повернення грошей за лікування здійснювалося при посередництві староства [11, с.53].

Не забувала громада про своїх бідних односельців під час великих релігійних свят. Звичай збирати продукти під час освячення паски для нужденних був започаткований саме в сільських громадах. На свято Миколая з громадських фондів виділялися гроші на придбання одягу та солодощів для дітей -сиріт.

Однією з найбільших колективних форм взаємодопомоги при виконанні нагальних і трудомістких робіт у сільській громаді була толока (поміч, клака), яка збереглася і до сьогодні. Народна толока ґрунтувалася на етичних засадах співжиття в громаді, її основним принципом була щира безкоштовна допомога погорільцям, забудовникам тощо.

Серед традиційних форм взаємодії членів громади між собою і з членами сусідніх громад були храмові свята або празники. Кожна громада мала такий празник - день посвяти діючої церкви. До цього свята готувалися всі односельці як до своєрідної форми громадського огляду та гостинності. Тому громада дбала, щоб в цей день біля кожного двору була особлива чистота та порядок. В окремих громадах для бідних сімей виділялися кошти на те, щоб привести до порядку оселю та дворище. Ці традиції продовжують зберігатися до нашого часу. Більше того, можна навіть говорити проте, що вони дали життя таким новим формам соціальної роботи в умовах територіальної громади як День міста, День довкілля, Свято вулиці тощо.

Сільську громаду можна вважати і колискою сучасних молодіжних організацій, бо саме тут діяли своєрідні громади в громаді. Як засвідчує О. Воропай "колись в Україні існували по наших селах та дрібних містечках дівочі та парубочі громади. На чолі дівочої громади стояла старша дівка - та, яка вела порядок між дівчатами, називали її отаманшею. На чолі парубочої громади був старший парубок - отаман" [3, с.54]. Такі громади організовувалися за статево-віковою ознакою і діяли в межах чітко визначених етичних та правових норм громадського життя своїх сіл. Молодіжні громади регулювали стосунки між сільською молоддю, захищали інтереси та честь своїх членів і виступали організаторами власного дозвілля та загальносільських урочистостей. Парубки та дівчата брали участь у колядуваннях. Частину отриманих від цього коштів віддавали сільському старості для нужд церкви та бідних, а на решту влаштовували вечорниці та святкування особливих днів: Катерини (для дівчат) та Андрія (для парубків).

"Обов'язками дівочої громади були ще такі: квітчати церкву перед великими святами, впорядковувати самітні гробки на цвинтарі і перед поминанням мертвих і допомагати працею старим та немічним у селі" [3, с.56].

Таким чином, можна говорити про те, що довгий час сільська громада була своєрідним інститутом соціальної підтримки незахищених верств населення, що базувався на традиціях колективного співжиття та милосердя, притаманних ментальності українців.

З кінця 50-х років XIX століття в Україні набуває розвитку національно-визвольний рух у вигляді напівлегальних культурно-освітніх організацій (гуртків), які називалися "Громадами". Вони об'єднували прогресивних представників української інтелігенції. Діяльність громад проявилася найвиразніше через видавничу, просвітницьку роботу серед народу, зокрема в читанні лекцій, організації курсів, гуртків.

Створення громадівських організацій збіглося з великою подією - скасуванням кріпацтва, яка спонукала в першу чергу національно свідому молодь до активної діяльності заради просвіти народу. Тому "головне завдання своєї діяльності молоді люди вбачали в тому, щоб сприяти всіма чесними засобами моральному і матеріальному розвитку народу" [9, 42]. Члени осередків "Громади", в якій у різні періоди її існування працювали відомі педагоги, діячі культури та науки, зокрема М. Драгоманов, П. Косач, С. Русова, П. Чубинський, М. Старицький та інші, в першу чергу зосереджували зусилля на відкритті різних шкіл для народу та сільських дітей (недільних, публічних тощо), підготовці вчителя до роботи в таких школах. Так, Чубинський зазначав, "що школа потребує вчителя, покликання якого - праця серед народу. Він повинен бути і радником, і чесним навчителем, і захисником селянина. На першому плані в них мають бути не гроші та чини, а бажання забезпечувати благо найменшому батові" [9, с.51].

Громадівці були переконані у необхідності культурного розвитку українського народу, тому вони поширювали серед народу разом із загальноосвітніми знаннями відомості про українську культуру, історію, мову. Лише за вісім місяців 1861 року громадівцями було видано та розповсюджено більше як 12 тисяч примірників популярних видань українською мовою.

Ще однією формою соціально-просвітницької роботи громадівців була організація благодійних спектаклів. Кошти, зібрані за квитки на ці спектаклі, витрачалися на допомогу дітям з малозабезпечених родин, сиротам у недільних школах, розвиток громадівських починань.

Діяльність "Громади" у другій половині XIX століття як організації, що діяла в багатьох містах України, стала своєрідним запалювальним кристалом для створення наприкінці XIX початку XX століття інших громадських організацій, діяльність яких була спрямована на соціальну підтримку різних категорій населення в межах територіальних громад.

Важливу роль у соціально-культурному розвитку сільських громад відіграло також товариство "Просвіта". Засноване у 1868 році групою львівських студентів під проводом Анатолія Вахнянина та Омеляна Огоновського, воно ставило своєю метою підвищення культурного та освітнього рівня селянства. Роботі товариства допомагали сільські вчителі та працівники притулків для бідних. Завдяки активній діяльності членів "Просвіти" по всій Східній Галичині було створено мережу бібліотек та читалень. При них створювалися хори, театральні групи, спортивні об'єднання та кооперативи [ 5, с.42].

Для прикладу у с. Бондарівці, що на Галичині, така читальня була заснована у 1920-1921 рр. У 1925-1927 р. всією громадою будували будинок читальні. Члени читальні влаштовували сценічні вистави, концерти для цілої околиці, курси агрономії, самоосвіти, крою та шиття. У цьому ж селі за ініціативи свідомих громадян у 1924 році було засноване спортивне товариство "Луг", що об'єднувало молодь села [11, с.156-157].

Вже у 1914 році в товаристві "Просвіта" налічувалося сімдесят регіональних осередків, близько трьох тисяч читалень та бібліотек на території Східної та Західної України. Було створено дев'ятсот сімдесят чотири молодіжні групи, які організовували культурно-просвітницьку та спортивну роботу серед сільської молоді [5, с.45].

У 60-80 роки XX ст. в Україні, як складовій СРСР, починається організація соціально-педагогічної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями за місцем проживання (у сімейно-сусідських спільнотах). Основними складовими системи соціально-педагогічної роботи за місцем проживання стають державні заклади (школи, позашкільні, культурно-освітні, спортивні заклади тощо), сім'я та громадськість. Саме у 60-і роки з метою створення умов для організації змістовного дозвілля дітей та молоді починають працювати кімнати школярів при житлово-експлуатаційних конторах. Разом з цим, переважно у мікрорайонах великих міст, починають створюватися підліткові клуби за місцем проживання як осередки соціально-педагогічної роботи з дітьми та сім'ями у межах територіальної громади.

Новим каталізатором розвитку соціально-педагогічної роботи за місцем проживання стало створення у Москві у 1989 році Тимчасового науково-дослідного колективу "Школа-мікрорайон". У його складі була затверджена Донецька територіальна група (науковий керівник Сидоров В.М.), яка діяла на базі шкіл №57, 95 м. Макіївки та школи №11 м. Донецька. Ці школи працювали в режимі повного дня. За кожним з педагогів було закріплено декілька будинків, що знаходилися недалеко одне від одного і мали спільний двір. В них проживали діти та молодь різного віку, які навчалися в школах, професійно-технічних училищах, вищих навчальних закладах. Шкільні педагоги організовували індивідуальну та групову роботу з дітьми тих будинків, які були за ними закріплені: залучали їх до участі у шкільних гуртках та секціях, організовували роботу клубів вихідного дня для дітей та дорослих, проводили дворові свята, акції тощо. Педагоги також надавали необхідну соціально-педагогічну допомогу сім'ям своїх підопічних. Аналізуючи цей досвід, варто зазначити, що поряд з багатьма позитивними моментами, у ньому простежується ряд недоліків. Робота школи як провідного організатора соціально-культурної діяльності дітей та дорослих у мікрорайоні призвела до перевантаження педагогічних колективів, виконанню не властивих Для них суспільних функцій. Необґрунтована абсолютизація діяльності школи у межах територіальної громади часто призводила до відокремлення роботи в соціумі інших суспільних інститутів. Школа одна виявилася неспроможною вирішити всі проблеми соціалізації дітей та дорослих у відкритому соціумі.

Ще однією спробою територіальної системи скоординованих виховних зусиль було добровільне товариство "ДОМ", яке діяло у 80-х роках XX ст. на території південно-східної частини м. Макіївки. Основна мета "ДОМ" полягала у зміцненні виховного потенціалу мікрорайону, спрямованого на розвиток дітей та дорослих. Провідними завданнями товариства були: сприяння організації та проведенню особистісно значущої діяльності для дітей та дорослих у сфері їх вільного часу; надання психолого-педагогічної допомоги жителям мікрорайону у вирішенні їх життєвих труднощів; координація дій виховних інститутів мікрорайону - школи, позанавчальних закладів різних відомств.

Соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні на початку 90-х років, курс держави на побудову громадянського суспільства, сприяли переосмисленню соціально-педагогічної роботи в країні. У 1993 році започатковано створення соціальних служб для молоді, які сьогодні є тими державними структурами, що реалізують соціальну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг дітям, молоді та сім'ям саме у межах територіальних громад. Для забезпечення різних напрямів соціальної роботи з населенням створено різноманітні спеціалізовані соціальні служби: кризові центри, центри соціальної реабілітації для дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, центри сім'ї "Родинний дім", клубні об'єднання за місцем проживання тощо.

Отже, в Україні ми маємо багатий історичний досвід соціальної роботи в громаді, який формувався протягом кількох століть. Більшість традицій та форм такої роботи в громаді збереглися й донині з окремими видозмінами та вдосконаленнями. Тому сьогодні діяльність фахівців соціальної сфери, які реалізують різноманітні соціальні програми у різних спільнотах, має, перш за все, базуватися на знанні історичних витоків доброчинної, соціально-просвітницької та соціально-культурної роботи українських громад.

Питання та завдання до теми

1. Охарактеризуйте соціальну підтримку у братствах як православних громадах.

2. Чому сільську громаду можна вважати однією з перших інституцій соціальної роботи?

3. Які соціальні служби діють сьогодні в умовах територіальної громади ?

4. Охарактеризуйте громадські організації громади, на території якої ви проживаєте.

Література

1. Батанов О.В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні. Монографія. - К., 2001. - 260 с.

2. Войтович С.О. Світ соціальних відносин в українській культурі (історико-соціологічне дослідження). - К.: МПП "Інтел", 1994. - 144 с.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Ч. І-II. -К.,1991.

4. Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні. - Тернопіль: ТАНГ, - 2001. - 68 с.

5. Громади України: на шляху відродження. - К.: "Ай- Бі", 2002. - 279 с.

6. Грушевський М. Ілюстрована історія України. -Київ-Львів, 1913. - 524 с.

7. Гурська Л.І. Православні братства в Україні як чинник формування національної самосвідомості (кінець XVI - перша половина XVII ст.): Дис.... канд. філос. наук: 09.00.11. - К., 2000. - 189 с.

8. История Києва. Древний и средневековый Киев. Т.1. - К.: Наукова думка, 1984. - 406с.

9. Побірчепко Н. С. Педагогічна і просвітницька діяльність українських громад у другій половині XIX - на початку XX століття.Кн.1.: Київська громада. - К.: Наук, світ, 2000.- 307 с.

10. Субтельний Орест Україна. Історія.- К.: Либідь, 1992. - 510с. / Турчак О.В. Сільська громада у лемків (1866-1939): Дис...канд. іст. наук: 07.00.05. - Львів, 1996. - 236 с.

Тема 3. Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах зарубіжних країн

Загострення соціальних проблем у Європі в XIX ст. обумовило широке поширення суспільної благодійності, яка характеризувалася тим, що допомогу нужденним надавали люди, які об'єднувалися між собою на волонтерських засадах у невеликі групи, а пізніше добровільні об'єднання. Кульмінацією суспільної благодійності став рух сеттльмент-центрів, який виник в Англії і пізніше поширився у США.

Його засновником вважають протестантського священника Самуела Барнета, який у 1884 році відкрив у бідній частині Лондона благодійний заклад Тойнбі-Хол, що став центром соціальної допомоги для місцевого населення. Цей заклад існував за рахунок приватних пожертвувань. Тойнбі-Холл дав поштовх до створення більше ніж 400 благодійних установ у англійських та американських містах: по аналогії з європейськими кварталами в колоніях їх стали називати сеттльментами [1, с.19]. В переважній більшості з населенням в сеттельмент-центрах працювали студенти, які оселялися в найбідніших кварталах Лондона, а пізніше в багатьох міських районах по всій Великобританії, щоб на собі відчути всі незручності бідності і проводити соціальну роботу на місцях. Вони були провідниками освіти, різних видів культурної діяльності, помічниками місцевих жителів у вирішенні радикальних соціальних проблем.

Першим американським сеттльментом була сусідська гільдія, заснована у 1886 році Стентоном Койтом. У 1896 р. В США було вже 44 сеттльмента, а в 1911 - майже 400 [7, с.200]. Місцеві центри в переважній більшості створювалися в тих кварталах чи районах міст, де проживали головним чином емігранти. Найбільш відомий сеттльмент - дом емігрантів Хулл-Хаус у Чикаго - було засновано Дж.Адамс та Е.Г.Стар у 1889 році. В цьому домі працювали денні ясла, клуб для хлопчиків, невеличкий театр та кілька гуртків. Окрім того "проводилася просвітницька робота з дорослими та дітьми, яких намагалися "окультурити" шляхом відвідування виставок, читання лекцій, концертних вечорів тощо. Влітку соціальними працівниками Хулл-Хаус за містом організовувався табір з метою оздоровлення дітей із бідних сімей" [5, с.16-17].

Протягом перших десятиліть працівники сеттльментів перетворювали громади в політичну силу. Саме завдяки їх активній діяльності були прийняті закони про дитячу працю, громадське здоров'я, дитячі садочки, були започатковані служби тимчасових нянь, розбивка місцевих парків та створення ігрових майданчиків для дітей, різноманітні гуртки для самоосвіти дорослих [7, с.201]. Програми діяльності сеттльмент-центрів носили здебільшого емпіричний характер і, переважно, були спрямовані на допомогу в отриманні роботи, надання медичних послуг, організацію дозвілля та впровадження різних форм неформальної освіти серед членів громади.

Отже, наведені факти свідчать про те, що саме в сеттльментах зародилися окремі напрями та форми соціальної роботи на рівні громади, а самі сеттльменти стали прабатьками багатьох сучасних інституцій, які успішно функціонують у територіальних та етнічних громадах різних країн.

Одними з найпоширеніших серед них є громадські центри, які активно діють в громадах США, Канади, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та інших європейських країн. Зміст та форми їх роботи обумовлені потребами різних груп населення громади. Пріоритетними напрямами діяльності в таких центрах є освітній, дозвіллєвий та оздоровчий. Зазвичай вони орієнтовані на роботу з різними віковими групами. Так, наприклад, в одному із найбільш відомих громадських центрів Великобританії Бартон-Хілл, який працює на базі громади при Бристольскому університеті, для жителів пропонують різноманітні програми та форми проведення дозвілля. Для дітей створено клуби "Зустрінемося після школи", де працюють різноманітні гуртки; клуб юних винахідників; клуб вирішення соціальних проблем. Особливою популярністю у молоді користується молодіжне кафе, де проходять дискусії, різноманітні вечори. Багато років успішно діє програма для дітей і дорослих "Подорожуй з нами". Кілька разів на рік у центрі організовуються невеликі подорожі та прогулянки на природу, в замки, музеї, тури до Франції.

...