Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах

¦ приватні кошти громадян.

За умови, що цих ресурсів недостатньо для вирішення певних соціальних проблем в громаді, можна залучати зовнішні фінансові ресурси у формі грантів чи спонсорських надходжень від представників інших громад.

Такі гранти можуть бути найрізноманітнішими:

¦ цільові (спрямовані на сприяння будь-якій події чи заходу, наприклад, реконструкція школи у сільській громаді);

¦ тематичні (призначені для підтримки ініціатив у будь-якій сфері соціально-значимої діяльності, наприклад: розвиток дитячої творчості чи працевлаштування людей з обмеженими функціональними можливостями);

¦ іменні (ті, що виділяються підприємцем чи певною компанією).

Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може здійснюватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють провідну роль у соціальній роботі на рівні громади. Серед різновидів таких ресурсів можна виокремити спеціалістів соціальної сфери (соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, педагогів тощо), які виступають у ролі соціальних організаторів, членів ініціативних груп, залучених консультантів та волонтерів.

Ініціативна група - це не просто громадська комісія, створена для розв'язання певної проблеми, що стосується всієї громади. Ініціативні групи насправді складаються з членів громади та професіоналів, що їх підтримують, і вони займаються проблемами, які стосуються всіх. Ключем до ефективного розвитку ініціативної групи є погляд на неї як на своєрідну "міні"- громаду. Створення ініціативної групи є, по суті, процесом за участю зацікавлених осіб. Кожна група обирає для себе певні проблеми, аби стати ініціатором та учасником активних змін у громаді. У межах територіальної громади в залежності від її чисельності може бути від однієї до десятків таких груп.

Російський дослідник І. Кокарєв зазначає, що одним із важливих завдань ініціативної групи (він називає її кореневою) є не тільки вирішення місцевих проблем, але й зростання соціального капіталу, який визначається як потенціал взаємної довіри та взаємодопомоги, що формується в міжособистісному просторі [15, с. 115]. Соціальний капітал за своєю суттю охоплює сукупність недержавних та некомерційних суб'єктів соціального життя, мережу їхніх взаємозв'язків, цінності і норми, яких вони дотримуються, а також різні види діяльності, здійснювані ними з власної ініціативи в рамках сформованої мережі зв'язків та з дотриманням усталеної системи цінностей і норм [ 10, с. 19].

Американський соціолог Р. Патнем вважає, що під соціальним капіталом слід також розуміти мережу взаємостосунків між людьми, рівень розвитку "звичаєвого права", рівень довіри в суспільстві, тобто все те, що дозволяє діяти спільно та більш ефективно, досягаючи намічених цілей. Він виокремлює два види соціального капіталу рівень залучення жителів у процеси, які відбуваються в громаді та рівень довіри між суб'єктами, які діють на певній території [15, с. 116].

Щоб вирішити різноманітні соціальні проблеми у межах територіальної громади та примножити її соціальний капітал, необхідна значна кількість добровольців - волонтерів.

У Законі "Про соціальні послуги" зазначається, що волонтер - фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер.

У науковій літературі виділяють п'ять головних причин волон-терства:

¦ соціальні контакти;

¦ особистісний розвиток;

¦ набуття вмінь та навчання;

¦ виклик та досягнення;

¦ внесок у суспільство [12].

За приналежність до певної організаційної структури волонтерів України поділяють на дві умовні групи: волонтери, які працюють при різноманітних соціальних службах та волонтери громадських організацій. Слід зауважити, якщо представники першої групи в основному самоідентифікують себе з поняттям "волонтери", то представники другої групи, як правило, не називають себе волонтерами, вони проводять соціальну роботу відповідно до обов'язків членів громадських організацій [4, с.9].

В зарубіжній літературі виокремлюють наступні види волонтерства у громаді:

¦ альтруїстичне волонтерство;

¦ ринкове волонтерство;

¦ ідейне волонтерство;

¦ волонтерство на дозвіллі.

Альтруїстичне волонтерство розглядається як безкорисне діяння на благо інших, стійке прагнення віддавати свій час та зусилля, щоб допомогти комусь. Прикладом такого волонтерства є безкоштовне донорство в Британії. У альтруїстичному волонтерстві людина згодна задовільняти потреби інших без винагороди.

У ринковому волонтерстві людина прагне задовільнити як потреби інших, так і свої власні. Суть ринкового волонтерства полягає в тому, що людина робить щось безкоштовно, але з прихованою дум, які працюють волонтерами в лікарнях, отримують певні професійні навички.

У ідейному волонтерстві ідея (політична, релігійна, моральна або будь-яка інша) є причиною того, що людина безкоштовно віддає свої час та зусилля.

Волонтерство на дозвіллі ще називають взаємною допомогою на дозвіллі. Воно полягає в тому, що хтось бере на себе добровільно обов'язки секретаря певної неформальної групи, організатора різних неформальних заходів чи допомагає інвалідам, немічним людям на святах, пікніках, влаштовує для них екскурсії, організовує гуртки за інтересами тощо [18, с.45].

Залучаючи людей до волонтерської роботи в громаді, на думку С. Маккорлі та Р. Лінч, необхідно враховувати такі основні фактори.

Право власності. Йдеться про те, що волонтерам притаманне почуття особистої відповідальності за щось. їхня робота має стосуватися чогось, про що вони можуть сказати: "Це моє". Це може бути конкретна річ, подія або територія. Сьогодні для залучення волонтерів у громаді особливо важливо давати їм окремі проекти, які б вони контролювали, оскільки чимало волонтерів не зацікавлені у тривалій роботі в програмі чи організації.

Відповідальність за досягнуті результати. Якщо волонтери відповідають за наслідки певної роботи, вони концентруються на тому, що роблять, отримують задоволення від процесу досягнення мети.

Оцінка результатів. Третім елементом у забезпеченні належної роботи волонтерів є необхідність вирішити: як та відповідно до чого оцінювати досягнуті результати. Якщо ми не знаємо, що робити, то визначення результатів втрачає свою мотиваційну цінність для волонтерів і буде неможливо визначити, наскільки добре волонтери виконують завдання [8, с.29-31].

Таким чином, залучаючи волонтерів до різних видів соціальної роботи в громаді, необхідно дбати про управління діяльністю волонтерів (пояснювати цілі та завдання їх діяльності, визначати обов'язки, залучати до тих видів роботи, які є цікавими чи необхідними для волонтера, підтримувати їх діяльність, створювати сприятливий психологічний клімат).

Кожна територіальна громада має низку соціальних інститутів, які надають соціальні послуги, забезпечують соціальні гарантії та соціальний захист населення. Перш, ніж охарактеризувати інституційні ресурси громади, коротко зупинимося на загальній характеристиці соціальних інститутів. У найширшому розумінні - це специфічні соціальні утворення, що забезпечують відносну сталість зв'язків і відносин у межах соціальної організації суспільства, певні історично зумовлені форми організації та регулювання суспільного життя.

До найзагальніших ознак соціальних інститутів належать:

¦ виокремлення певного кола суб'єктів, які вступають у процесі діяльності у відносини, що набувають сталого характеру;

¦ певну більш-менш формалізовану організацію;

¦ наявність специфічних соціальних норм і правил, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту;

¦ наявність соціально-важливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь в інтеграції цієї системи [14, с.И].

Існує дві групи соціальних інститутів:

1. Інститути великого ступеню формалізації, регулювання яких здійснюється через спеціальні органи управління (організації та органи соціальної сфери та відповідні органи їх управління в освіті, охороні здоров'я, культурі, соціальному захисті населення).

2. Інститути малого ступеню формалізації, які діють на основі внутрішньої саморегуляції (громадські об'єднання, сім'я) [2, с.85].

Серед найпоширеніших інституційних ресурсів у територіальній громади можна виокремити: загальноосвітні заклади; позанавчальні заклади; заклади системи охорони здоров'я, культури, різноманітні соціальні служби (соціальні служби молоді, центри роботи з жінками, відділення соціальної допомоги, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, центри соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів; реабілітаційні центри для дітей-інвалідів; служби зайнятості, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; служби у справах неповнолітніх; клуби за місцем проживання тощо).

Окрім перерахованих інституційних ресурсів, діяльність яких координується на державному та муніципальному рівнях, слід ще назвати такі види ресурсів, як церква та громадські організації.

Церква є одним з найстаріших в Україні інститутів підтримки соціально незахищених верств населення. З часів Київської Русі й дотепер церква організує віруючих на допомогу хворим, людям похилого віку, тим, хто перебуває в скруті; збирає пожертви від прихожан на придбання харчів, одягу, ліків для тих людей, які перебувають в складних життєвих ситуаціях; організовує благодійні обіди та притулки для осіб, що не мають постійного місця проживання. Сьогодні церква є одним з тих соціальних інститутів, який активно залучає людей в громадську роботу саме в територіальній громаді.

Соціальна робота в громаді тісно пов'язана з ініціацією створення громадських організацій та спрямована на налагодження активної співпраці між урядовим та неурядовим сектором. Згідно з чинним законодавством в Україні функціонує достатньо розгалужена система неурядових організацій, об'єднаних за різними цілями та функціями:

¦ громадські організації - це об'єднання громадян, створені для задоволення, представлення і захисту законних соціальних, економічних, культурних, національних, вікових, творчих і інших інтересів своїх членів;

¦ благодійні фонди - недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб;

¦ спілки (асоціації) - добровільні об'єднання юридичних осіб, що створені для представлення інтересів засновників та утримуються за рахунок їх внесків [9, с.122].

Діяльність цих організацій в межах територіальної громади:

¦ робить успішний внесок в соціально-економічний розвиток територіальної громади;

¦ забезпечує рівновагу і баланс у співфункціонуванні трьох секторів - органів місцевого самоврядування, бізнесу і неурядових організацій;

¦ сприяє налагодженню співробітництва між ними;

¦ забезпечує формування альтернативної (недержавної) системи надання соціальних послуг членам територіальної громади;

¦ сприяє підвищенню громадянської активності членів територіальної громади;

¦ стимулює появу нових лідерів місцевої громади. Організація та здійснення соціальної роботи в межах зазначених соціальних інституцій неможлива без використання різноманітних технологій. Базуючись на визначенні технологій соціальної роботи Р.Х.Вайноли, можна розглядати технологічні ресурси в громаді як сукупність форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, закладами соціального обслуговування, громадськими організаціями та спеціалістами й волонтерами з метою задоволення потреб чи вирішення проблем членів місцевої громади.

В практичній соціальній роботі в громаді найчастіше застосовуються прикладні технології соціально-правового захисту, соціального обслуговування соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології [13,с.68].

Наявність матеріальних засобів, технологій діяльності та спеціалістів і волонтерів ще не є достатньою умовою для здійснення соціальної роботи в громаді. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля в забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Як зазначено в багатьох працях вітчизняних і закордонних учених, важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворювальним і керівним чинником діяльності людини, суспільства й держави. Інформація як феномен - це тільки психічний відтінок дійсних явищ, процесів і об'єктів. Тобто це ідеальний, не саморухомий образ, відірваний від свого носія і тому енергетично "мертвий". Інформація зароджується винятково в суб'єкт-об'єктних відносинах і тому може бути "оживленою" тільки в діяльності людини [6,с.63].

Законом України "Про науково-технічну інформацію" встановлено, що основними видами інформації є статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація [5, с.23].

Чинне інформаційне законодавство не дає повного, юридично закріпленого трактування інформаційних ресурсів. Найбільш прийнятним варіантом термінологічного визначення інформаційних ресурсів для соціальної роботи в громаді є такий: "це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотечні, музейні фонди та інші, що містять відомості та знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації [6,с.26].

Деталізуючи ці види інформаційних ресурсів на рівні практичної соціальної роботи в громаді, можна серед основних виокремити такі:

¦ різноманітні документи органів місцевого самоврядування (звіти, накази, постанови);

¦ - спеціальну літературу;

¦ повідомлення засобів масової інформації про проблеми в громаді, діяльність органів місцевого самоврядування та неурядових організацій;

¦ інформаційну мережу Інтернет (інформаційно-пошукові сервери, сайти урядових, громадських організацій, організацій донорів);

¦ усну інформацію спеціалістів та волонтерів.

Під час пошуку та використання технологій для забезпечення соціальної роботи в громаді слід пам'ятати, що ресурси в ній включені в окремі "ресурсні системи". Використання одного з них впливає на весь ланцюг взаємовідносин "ресурс - громада - благополуччя людини". Ресурси не ізольовані один від одного, а знаходяться в територіальній, суспільно-значимій єдності.

Питання та завдання до теми

1. Доберіть синоніми до слова "ресурс".

2. Які види ресурсів виокремлюють у соціальній роботі?

3. Охарактеризуйте різні види ресурсів соціальної роботи в громаді.

4. В чому відмінність між ресурсами соціальної роботи та ресурсами соціальної роботи в громаді?

Література

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Логос, 2003. - 134с.

2. Бурматова ОЛ. Территориальная организация населення. - Новосибирск: СибАГС, 2001. - 120с.

3. Винников О.Ю. Неприбуткові організації: ресурси та оподаткування. - К.: Центр інновацій та розвитку, 2002. - 176 с.

4. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Вайнола Р.Х., Капська А.И., Комарова Н.М. - К.:Академпрес, 1999. - 112 с.

5. Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25.06.93 // Закони України; Ін-т законодавства. - К.: Книга, 1993. -С.17-20.

6. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання: Монографія / За заг. ред. О.В. Сосніна. - К.:НІСД, 2002. -141 с.

7. Клиники, дружественные к молодежи (пособие для органи-затора). - Новосибирск: Олден-полиграфия, 2002. - 264 с.

8. Маккорлі С, Літ Р. Управління діяльністю волонтерів: Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства. Пер. с англ. - К.: Гурт, 1998. - 286 с.

9. Проект на підтримку розвитку неурядових організацій в Україні (Інформаційно-довідникові матеріали). - К.: Творчий центр "Каунтерпарт", 2001. - 146 с.

10. Семигіпа Т. Робота в громаді: практика й політика. - К.Ви-давничий дім "КМ Академія", 2004. - 180 с.

11. Социальная работа / Под ред В.И. Курбатова. - Ростов н/Д: "Феникс", 1999. - 576 с.

12. Соціальна робота в Україні: Перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К.: Видавничий дім "КМ Асасіетіа", 2000. - 236 с.

13. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

14. Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю для організації третього сектора: методичний посібник / За ред. В.Г. Королька. - К.: 2003. - 216с.

15. Тренинги Народного Фонда. Расширенный каталог / Сост. Карасев Ф.Г., Карасева О.А. - М.: Прометей, 2001. - 128с.

16. Шендеровський К.С. Управління соціальною роботою з дітьми та молоддю. Менеджмент соціальної служби: Навч.-метод, зб. для спеціалістів з соціальної роботи центрів соц. служб для молоді м. Києва. - К: "Фірма ДОВІРА", 2002. - 158с.

17. Энциклопедия социальной работы. В 3т. Т.З: Пер. с англ. -М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994. - 466с.

Структурно-логічна таблиця до теми "Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді"

Види ресурсів	Приклади
Природні	Місце розташування Лісопаркова зона Водойми Географічні особливості місцевості Корисні копалини
Фінансові	Доходна частина відповідного місцевого бюджету Трансфери з державного бюджету України Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, які виплачуються жителям відповідної адміністративно-територіальної одиниці Кошти підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на реалізацію соціальних програм Кошти благодійних і релігійних організацій Приватні кошти громадян Гранти
Матеріальні	Приміщення Одяг Ліки Транспорт Обладнання Продукти харчування
Людські	Спеціалісти Члени ініціативних груп Волонтери
Інституційні	Соціальні служби Заклади освіти, медицини, культури Громадські організації Церква
Технологічні	Технології соціально-правового захисту, соціального обслуговування соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології
Інформаційні	Документи органів місцевого самоврядування (звіти, накази, постанови) Спеціальна література Інформація ЗМІ про проблеми в громаді, діяльність органів місцевого самоврядування та неурядових організацій Інформаційна мережа Інтенет (інформаційно-пошукові сервери, сайти урядових, громадських організацій, організацій донорів) Усна інформація спеціалістів, волонтерів, громадян

Тема 6. Розробка та впровадження соціальних проектів на локальному рівні

Кожна ідея, ініціатива потребують обґрунтування, підтримки певних організацій чи впливових осіб, відшукування коштів на реалізацію тощо. Така робота пов'язана з звертаннями в різні соціальні інституції, пошуками, участю в конкурсах, що, в свою чергу, вимагає аргументованих пояснень, формулювання конкретних цілей та завдань, опис видів діяльності логічно викладених та відповідно оформлених. Все це є складовими проектної діяльності як невід'ємної частини реалізації соціальних ініціатив на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), в тому числі і у територіальній громаді. Соціальне проектування як різновид проектної діяльності - це конструювання індивідом, групою чи організацією дій, спрямованих на досягнення соціально значимої мети та локалізованих за місцем, часом та ресурсами [2, с. 7]. Результатом такого конструювання є проект - сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та закінчення з метою досягнення певних цілей з встановленими строками, витратами та параметрами виконання.

Тобто, проект дозволяє рухатися від ідей до дії, певним чином структуруючи етапи цього процесу. Він завжди реалізується в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному середовищі як результату колективної діяльності у територіальній громаді.

Це означає, що проект має кілька характерних особливостей. По-перше, у нього завжди є мета, оскільки чітко визначені цілі - це запорука отримання конкретних результатів. Проекти обмежені у часі та просторі, оскільки у них завжди є початок і кінець. Проект зазвичай реалізується в певному місці (соціальному інституті, громаді, регіоні тощо) та контексті. Кожен проект є по-своєму унікальним, так як виникає з нових ідей, які мають на меті специфічне вирішення проблеми на певному рівні.

Реалізація проектів потребує колективних зусиль команди проекту та партнерів, з метою вирішення соціальних проблем, зокрема у територіальній громаді.

Типологія проектів

Класифікаційна ознака

За характером запланованих змін: інноваційні, підтримуючі

За сферою діяльності: освітні, культурні, науково-технічні, оздоровчі

За особливостями фінансування: інвестиційні, спонсорські, бюджетні, благодійні

За масштабами: мікропроекти, малі проекти, мегапроекти

За термінами реалізації: короткотривалі, середньо тривалі, довготривалі

Всі означені види проектів можуть бути реалізовані в різних територіальних громадах, перш за все, як соціальні. Соціальний проект - сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні обмеження і вплив якого на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням [5, с.39]. Щоб забезпечити створення та реалізацію соціального проекту в громаді, необхідно виконати комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, експертних, прогнозних тощо [4,

Британський фахівець А. Твелтвріз наголошує, що при плануванні проектів у громаді слід розглядати кілька аспектів:

¦ хто саме хоче його впровадити;

¦ чиї потреби він задовольнятиме;

¦ чи пробував хтось застосувати подібний підхід і якими були результати;

¦ наскільки великі шанси, що проект буде успішним;

¦ яких ресурсів він потребує, кого необхідно залучити до проекту;

¦ де можна знайти підтримку [6, сі 18].

Все це має місце в "життєвому циклі" проекту - періоді часу з моменту його появи до остаточної реалізації. Життєвий цикл проекту можна розділити на мікроцикли:

¦ аналіз ситуації;

¦ розроблення концепції проекту;

¦ планування проекту;

¦ його реалізація;

¦ корекція проекту по підсумкам моніторингу;

¦ оцінка результатів та підведення підсумків проекту.

Аналіз ситуації у територіальній громаді проводиться з метою виявлення соціальних проблем як протиріччя між існуючим та таким, що має бути чи бажаним, яке викликає напруження в громаді. Залежно від того, хто проводив такий аналіз, ініціативна група членів громади, спеціалісти соціальної сфери чи незалежні експерти за дорученням органів місцевого самоврядування кількість соціальних проблем може коливатися у діапазоні від однієї до кількох, що, в свою чергу, потребує визначення тих проблем, вирішення яких є нагальним для членів громади.

Це дає можливість безпосередньо перейти до процесу проектування, а саме до розробки концепції соціального проекту - основних положень, поданих у певній системі сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення. Зазвичай, у концепції проекту обґрунтовуються його актуальність, мета і завдання, зміст можливої діяльності, правові, економічні, організаційні засади проекту, очікувані довгострокові результати.

Актуальність проекту визначається тим, наскільки значимі для людей, організацій певної громади ті проблеми, на вирішення яких спрямований проект. Тому необхідно точно визначитися:

¦ чия це проблема (яких цільових груп та соціальних інституцій громади вона стосується перш за все);

¦ які її масштаби (проблема всієї територіальної громади чи її окремого мікрорайону);

¦ які ризики існують для громади, якщо проблема не буде вирішена найближчім часом.

Визначивши, на вирішення якої проблеми спрямований проект, потрібно сформулювати його мету і завдання. При визначенні цілі варто пам'ятати теоретичні засади формулювання цілей будь-якої діяльності. Згідно з ними, ціль (або мета) є ідеальним уявленням про результат майбутньої діяльності. Тобто, ціль не є абсолютним передбаченням практичного результату, не ототожнюється з ним повною мірою. Ціль лише відображає міркування розробників проекту щодо того, яким в ідеалі мав би бути результат діяльності [3, с.8]. Можна виокремити кілька вимог до формулювання цілі (мети). Вона має бути чіткою, зрозумілою, лаконічною, досяжною в рамках проекту, обов'язково пов'язана з виявленою соціальною проблемою Своєї конкретності мета набуває в завданнях, оскільки в них визначаються практичні дії, які треба здійснити, щоб вирішити проблему.

Таблиця 4

Критерії формулювання завдань

Назва критерію	Пояснення
Конкретність	Чи достатньо зрозуміле завдання з позиції того, що, як, коли і де зміниться ситуація
Обчислюваність	Чи піддаються результати виконання завдань якійсь кількісній оцінці
Територіальність	Чи можуть бути реалізовані завдання на певній території
Реалістичність	Чи приведе виконання цих завдань до певних змін у громаді
Визначеність у часі	Чи можуть бути виконані завдання за визначений проміжок часу

При визначенні мети та завдань проекту потрібно уникати слів, які показують процес діяльності (підтримати, посилити, сприяти, координувати, перебудувати тощо). Необхідно використовувати слова, що вказують на завершеність процесу (підготувати, впровадити, організувати, збільшити, виготовити, апробувати тощо).

Мета та завдання проекту є базисом для опису змісту наміченої діяльності в правовому, економічному та організаційному аспектах. Для реалізації окремих проектів необхідне визначення правового поля діяльності. Наприклад, якщо проект реалізує громадська організація, яка планує надавати послуги окремій групі клієнтів, вона має планувати зміст своєї роботи на основі Закону "Про соціальні послуги". Якщо результатом проекту має бути створення нової громадської організації, необхідно базуватися на положеннях Закону "Про об'єднання громадян". Визначення можливого правового поля діяльності дасть можливість уникнути конфлікту інтересів під час реалізації проекту між різними представниками територіальної громади.

Фінансове обґрунтування проекту має містити базові розрахунки необхідних коштів, фіксувати їх джерела. При цьому необхідно визначитися чи буде виплачуватися заробітна платня (керівнику, бухгалтеру, виконавцям, залученим спеціалістам тощо), чи проект буде реалізовано на волонтерських засадах. Необхідно з'ясувати, чи потребуватимуться кошти на оплату приміщення, користування телефоном, комунальними послугами, електронною поштою; яке обладнання необхідне для вирішення завдань проекту; які кошти треба витратити на видання друкованих матеріалів, проведення семінарів, тренінгів, навчання тощо. Тобто, кожен вид діяльності в межах проекту має бути обрахований і відповідати реальним цінам.

В організаційному обґрунтуванні проекту характеризуються учасники його реалізації та їх функції. Наступним етапом "життєвого циклу" проекту є його планування - встановлення переліку та порядку заходів по реалізації проекту. Тут концепція проекту поєднується з організаційними діями: відбираються заходи у відповідності з завданнями проекту, роботи співвідносяться з наявними ресурсами, визначаються терміни реалізації, виконавці, об'єми фінансування [2, с.123].

Отже, узагальнену логіку побудови проекту та її перевірку в зворотному порядку можна представити у вигляді наступної схеми.

Кожен проект має відповідне текстове оформлення, в якому здебільшого відображаються:

¦ проблема, на вирішення якої спрямовано проект;

¦ мета та завдання проекту;

¦ опис видів діяльності, які будуть виконані в межах проекту;

¦ терміни та місце реалізації проекту;

¦ прогнозовані результати;

¦ кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення проекту;

¦ кошторис витрат.

Текстовий опис проекту є формою фіксації намічених задумів розробників та робочим документом під час реалізації проекту. Коли проект має вигляд певного текстового документу, наявні ресурси для його впровадження, наступає етап безпосередньої реалізації проекту.

На цьому етапі відбувається не лише виконання запланованих видів діяльності, але й моніторинг - постійне відстеження процесу робіт, які відбуваються в рамках проекту для порівняння реального стану справ з планом. Адже не все можна передбачити і вкласти в межі проекту, оскільки він є лише уявленням про майбутню дійсність. Сама дійсність завжди багатша від будь-якого уявлення про неї. Тому під час реалізації любого проекту виникають ситуації, які не можуть бути завчасно спроектовані. Саме результати моніторингу дають можливість своєчасно реагувати на певні відхилення від плану, які виникають під час реалізації проекту. Отже моніторинг соціального проекту, який реалізується у територіальній громаді, можна характеризувати як процес спостереження за виконанням запланованих дій та заходів з метою їх коригування, мінімізації негативних наслідків, не передбачуваних ситуацій.

Для здійснення моніторингу проекту необхідний певний інструментарій. Він має бути конкретним та зрозумілим; відповідати на головні питання, які стосуються досягнень завдань та мети проекту; відповідати критеріям, що мають полегшити зрівняльність результатів. До інструментарію моніторингу можуть входити інтерв'ю, спостереження, анкети, фокус-групи. Важливою складовою моніторингу соціальних проектів є періодичний аналіз поточної та підсумкової звітності за відповідними схемами [1, с.244-245].

Моніторинг не є єдиною процедурою, яка дає уявлення про особливості реалізації проекту. Крім нього на окремих етапах проекту здійснюється також оцінка - процес детального аналізу результатів діяльності та їх співвіднесення з певними запланованими критеріями. За підсумками оцінки визначається рівень ефективності проекту для вирішення певної соціальної проблеми. Залежно від того, коли здійснюється оцінка, розрізняють вхідну (або базову), поточну та підсумкову оцінки.

Вхідна оцінка здійснюється на початковому етапі розробки проекту (або окремого виду проектної діяльності), коли потрібно оцінити вихідну ситуацію, реалістичність цілей та завдань, доречність та адекватність обраних об'єктів, очікуваних результатів [7, с.81]. Таку оцінку під час реалізації соціальних проектів в громаді можуть здійснювати люди та організації, які приймають рішення про фінансування проекту чи участь у ньому.

Поточна оцінка застосовується, коли проект вже впроваджується, і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій - чи насправді реальна діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь кардинальні зміни, додаткові заходи тощо. Вона може містити кількісні (кількість учасників проекту, наданих послуг, працюючих організацій тощо) та якісні характеристики (які зміни в поглядах, поведінці учасників спричинила участь в проекті; як це використали люди для поліпшення ситуації в своїй громаді; що нового було ними ініційовано).

Підсумкова оцінка - це оцінка результатів, яких досягнуто наприкінці проекту. Тут теж має місце аналіз кількісних та якісних показників проекту. Окрім цього на етапі підсумкової оцінки проекту може відбуватися й аналіз його рентабельності, тобто вигоди у грошовому вимірі.

Оцінка також буває внутрішня і зовнішня. Внутрішню оцінку, як правило, здійснюють люди, що безпосередньо реалізують проект. Для зовнішньої оцінки запрошуються незалежні експерти з інших організацій чи проектів.

Однією з умов ефективності проекту є залучення до участі в ньому широкого кола членів громади. З цією метою використовують такі форми роботи як :

¦ інформування членів громади про хід реалізації проекту у засобах масової інформації;

¦ проведення круглих столів, презентацій, конференцій з метою пошуку потенційних партнерів для участі в проекті;

¦ поширення рекламно-інформаційних матеріалів про проект в різних організаціях та безпосередньо на вулиці;

Таблиця 5

Порівняння моніторингу та оцінки

Моніторинг	Оцінка
Дає відповіді на питання, які починаються словом „ЩО?" (що робиться, що зроблено, що за зміни відбулися, що повинно бути зроблено, що за труднощі виникають тощо)	Дає відповіді на питання, які починаються словом „НАСКІЛЬКИ?" (наскільки добре зроблено, наскільки значимі зміни, наскільки можливо подолати труднощі тощо)
Проводиться постійно в процесі реалізації проекту	Проводиться на ключових етапах реалізації проекту
Фіксується те, що відбувається в процесі реалізації проекту для порівняння існуючого стану справ з планом	Аналізуються причини досягнень /не досягнень запланованих результатів
Отримана інформація використовується для поліпшення/ змін роботи по проекту	Дає можливість оцінити ефективність проекту та сформулювати рекомендації для подальших проектів

¦ проведення різноманітних масових акцій (конкурсів, пробігів, ярмарок тощо);

¦ опитування громадян.

В ідеалі залучення повинно розвиватися від пасивної участі й звичайного інформування членів громади до самомобілізації, коли люди беруть активну участь у вирішенні соціальних проблем громади, висувають ініціативи щодо зміни ситуації.

Таким чином, реалізацію соціальних проектів у територіальній громаді можна розглядати не лише як процес, спрямований на вирішення соціальних проблем окремих груп населення, а й як напрямок саморозвитку та самовдосконалення членів громади, формування у них відповідальності за події, які відбуваються в житті громади.

Питання та завдання до теми

1. Визначте сутність соціального проектування.

2. Охарактеризуйте типи проектів.

3. З яких компонентів складається "життєвий цикл" проекту?

4. В чому спільне та відмінне моніторингу й оцінки соціального проекту?

5. Проаналізуйте один із соціальних проектів, який реалізовувався у територіальній громаді.

Література

1. Балакірєва ОМ. Моніторинг соціальних проектів і програм. //Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 29-31 жовтня 2002 р. Частина 2 ". - К.: ДЦССМ, 2002. - С.241-246.

2. Луков В.А. Социальное проектирование: Учеб. пособие. - 3-є изд. - М.: Флинта, 2003. - 240 с.

3. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів / О.О. Яременко, О.Р. Артюх, О.М. Балакірєва та ін. - К.: ДЦССМ, 2002. - 132 с.

4. Никончук А.С. Социально-педагогический проект: просто о сложном. // Сацыальна-педагагічная работа. Часопис. - №1. - 2000. - С.45-54.

5. Плишевский В.Г. Прогнозирование, проектирование и моде-лирование в социальной работе. - М.: Социально-технологический институт МГУС, 2001. - 95 с.

6. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. - К.:Видавничий дім "КМ Академія", 2004. - 180 с.

7. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

Тема 7. Роль партнерства в організації соціальної роботи на рівні громади

При вирішенні проблем на локальному рівні ініціативні групи, органи місцевого самоврядування та різноманітні соціальні інституції територіальної громади в переважній більшості не можуть діяти ізольовано один від одного. Вони не завжди мають достатній ресурсний потенціал для того, щоб задовольнити потреби чи вирішити проблеми різних соціальних груп місцевої спільноти. Тому налагодження партнерства у територіальній громаді між різними суб'єктами соціальної роботи, є одним з необхідних компонентів організації такої роботи на місцевому рівні.

Перш, ніж визначати зміст та принципи такого партнерства саме у територіальній громаді, необхідно зазначити, що сьогодні в науково-методичній літературі можна зустріти кілька термінів, які так чи інакше пов'язані з питаннями партнерства: "соціальне партнерство", "міжсекторна взаємодія", "соціальна взаємодія", "соціальне співробітництво".

Термінологічна ясність - досить важливий момент, особливо для соціальних наук, тому, щоб визначитися, який саме зміст вкладається в партнерство на рівні громади, доцільно коротко охарактеризувати окремі з перерахованих термінів.

Партнерство - це особливий вид відносин, при котрому люди чи організації об'єднують свої ресурси для виконання певної діяльності. Можна говорити про те, що партнерство налагоджується тоді, коли нам необхідно зробити певну справу, яку ми не можемо виконати самостійно [7, с.32].

В соціологічному словнику партнерство визначається як конструктивна взаємодія інститутів держави та місцевого самоврядування, бізнесу й громадських організацій з метою ефективного вирішення актуальних проблем, створення сприятливого соціального клімату та забезпечення суспільної згоди [6, с.48].

В цьому словнику партнерство соціальне розглядається як система соціально-трудових стосунків, що забезпечують оптимальний баланс та реалізацію основних інтересів різних соціальних груп. Предмет соціального партнерства - політика в соціально-трудовій сфері та регулювання трудових стосунків між сторонами. Мета соціального партнерства - забезпечення інтересів учасників соціально-трудових відносин, вироблення та проведення узгодженої соціально економічної та соціально-трудової політики [6, с.49]. Таким чином, соціальне партнерство - це суспільна система, яка діє в межах ідеологічного, політичного та економічного простору, яка замість протистояння й боротьби підприємців і найманих працівників пропонує їх співробітництво та соціальну згоду [3, с.15].

Пізніше термін "соціальне партнерство" був екстрапольований в теорію соціальної роботи. Проте сьогодні більшість науковців схиляються до того, що коли мова йде про взаємодію різних суб'єктів соціальної роботи, доцільно вживати терміни "партнерство" чи "міжсекторна взаємодія". Саме цими термінами доцільно також оперувати й тоді, коли мова йде про організацію соціальної роботи на рівні громади.

У територіальній громаді виокремлюють три сектори влади:

¦ владу (органи державної влади та місцевого самоврядування, бюджетні установи та організації, засновані на підставі закону чи в межах повноважень державних органів);

¦ бізнес (система підприємств, господарських товариств та індивідуальних підприємців, що займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку);

¦ громадськість (організації, що утворюються за власною ініціативою засновників, незалежно від волі органів влади чи посадових осіб, без мети одержання прибутку та його перерозподілу між учасниками організації) [9,с5].

Оскільки вони діють в одному територіальному просторі, то досить часто між представниками цих секторів встановлюються певні взаємостосунки, які називають міжсекторною взаємодією. Коли мова йде про організацію соціальної роботи в громаді, такий вид взаємодії є однією з необхідних умов ефективного вирішення проблем на місцевому рівні. Перш за все, вона обумовлена тим, що представники кожного з цих секторів мають як свої сильні, так і слабкі сторони, які можуть бути частково чи повністю компенсовані в процесі партнерства.

Налагодження взаємодії сприяє формуванню ознак стабільної, комплексної соціальної роботи в територіальній громаді, характеризується прагненням до втручання у її найбільш гострі соціальні проблеми. Особливостями взаємодії з партнерськими організаціями є напрацювання моделей соціальної роботи для вирішення адресних соціальних проблем [13,с.68].

Таблиця 6

Порівняльні характеристики трьох секторів територіальної громади

Сторони	Влада	Бізнес	Громадськість
СИЛЬНІ	Стабільність Система соціальних інституцій Наявність ресурсів Кваліфіковані кадри	Наявність ресурсів та висока ефективність їх використання Здатність швидко реагувати на зміни Орієнтація на результат Високий професіоналізм	Довіра пересічних членів громади Генерація соціальних ініціатив Згуртування людей, які прагнуть змін Можливість працювати з різними групами клієнтів Надання послуг відповідно пріоритетним потребам клієнтів
СЛАБКІ	Нездатність швидко реагувати на зміни Бюрократія та корупція Неефективне використання ресурсів	Упереджене ставлення членів громади Відсутність прямої зацікавленості працювати на соціальні проблеми громади	Брак матеріальних та фінансових ресурсів Низький професіоналізм у вирішенні окремих проблем

Важлива роль міжсекторної взаємодії в організації соціальної роботи на рівні громади обумовлена тим, що:

¦ взаємодія є інструментом розвитку територіальної громади, відображає динаміку участі організованих груп населення, які через ідеї громадськості або благодійної діяльності опікуються інтересами, потребами представників своєї громади;

¦ а умови ресурсних обмежень для вирішення великого кола соціальних проблем, взаємодія між різними державними та неурядовими організаціями дозволяє розвивати адресні технології допомоги різним категоріям клієнтів;

¦ наявність у громаді реальної практики співпраці між владою, бізнесом та громадськими організаціями мінімізує протистояння інтересів громадян та влади особливо з питань соціального самопочуття дітей, молоді, різних категорій сімей, які перебувають у кризовому стані і потребують особливої уваги.

Залежно від того, на якому рівні соціальної активності знаходяться представники цих секторів, вони можуть реалізувати свою взаємодію в таких формах:

¦ інформаційний обмін;

¦ спільні благодійні акції;

¦ реалізація програм соціально-культурної інтервенції;

¦ підтримка соціальних ініціатив;

¦ фінансування соціальної сфери [1, с.32].

Окремі автори зазначають, що між трьома зазначеними секторами влади існує і четвертий. Це засоби масової інформації, які формують певну суспільну думку членів громади про окрему діяльність цих секторів та їх взаємодію на рівні громади. Разом з цим засоби масової інформації виступають у ролі посередника та ініціатора партнерства між представниками цих секторів на місцевому рівні.

На відміну від вітчизняних науковців, канадська дослідниця Джуді Боп зазначає, що для досягнення успіху соціальної роботи в громаді, до неї необхідно залучати людей та організації на багатьох рівнях. Тому вона пропонує при вирішенні проблем громади зважати на таку модель.

Серце, що розташовано всередині рисунку, символізує пересічних людей, членів ініціативної групи, які взяли на себе обов'язки працювати разом на поліпшення стану своєї громади. В цьому серці зосереджуються процеси розвитку. Саме тут люди мають об'єднуватися, щоб проаналізувати свої потреби та проблеми, визначити пріоритети, скласти відповідні плани та працювати над розв'язанням своїх проблем.

У друге коло входять волонтери - це члени громади та фахівці, яких представники "серця" залучають до активної участі у вирішенні проблем громади на добровільних засадах.

Третє коло, що оточує "серце", символізує людей та організації, які залучаються ініціативною групою до вирішення проблем громади з метою об'єднання ресурсів. До цього кола входять місцеві органи виконавчої влади, бізнесові структури, неурядові організації. їх роль полягає у підтримці по реалізації ініціатив, які визначені "серцем" громади. їх призначення підтримувати ініціативні групи, але вони не повинні займати місце "серця" або виконувати його роботу.

Четверте коло символізує регіональні та загальнодержавні владні й економічні структури, які можуть створювати позитивне або негативне середовище для соціально-економічних процесів у громаді через законодавство, визначення політичного курсу чи бюрократичні процеси.

Для організації ефективної соціальної роботи в громаді може бути дуже корисно час від часу переглядати цю модель, аби пересвідчитися, чи всі рівні достатньо ефективно задіяні у процесі вирішення проблем та розвитку громади [2, с.66].

Аналіз запропонованих моделей дає можливість зробити висновок про те, що ініціаторами партнерства при вирішенні соціальних проблем у громаді можуть бути:

¦ соціальні служби різного типу, які функціонують у межах територіальної громади;

¦ ініціативні групи;

¦ органи місцевого самоврядування;

¦ неурядові організації.

Щоб налагодити партнерство як форму ефективного співробітництва сторін, необхідно дотримуватися таких принципів [4;7].

1. Побудова та підтримання партнерства може займати багато часу, тому доцільно обрати кілька пріоритетних партнерів, а не працювати з усіма.

2. Наявність важливих для організацій-партнерів стратегічних цілей, досягнення яких поодинці утруднюється, але можливе при налагодженні партнерства.

3. Узгодження очікувань шляхом заключення усної чи письмової угоди сторін про те, які проміжні та кінцеві результати взаємодії вони прогнозують отримати і хто які функції готовий виконувати в цьому процесі.

4. Спільне планування, коли сторони разом визначають мету, завдання, методи, ресурси та графік взаємодії.

5. Спільна оцінка діяльності, коли партнери разом співставляють та аналізують отримані результати з запланованими.

6. Сторони будують свою взаємодію на довірі, відкритості своїх дій, задумів та оцінок, оперативному та достатньому обміні інформацією.

7. Сторони беруть на себе відповідальність перед собою та партнерами за всі свої дії.

Реалізація цих принципів в практичній взаємодії між різними учасниками партнерського процесу є досить складною справою, оскільки вона будується не лише на технологічних основах, а й засадах певних взаємостосунків, які потребують узгодження на рівні цінностей та переконань потенційних партнерів.

Партнерство у соціальній роботі в громаді можна розглядати як форму соціальної взаємодії, в якій громадяни, соціальні групи, державні та недержавні організації включені в таку система самоорганізації, яка має такі характеристики:

¦ наявність спільних цілей, досягнення яких не обмежує групових чи корпоративних інтересів сторін;

¦ вибір форми співробітництва, яка відповідає інтересам всіх партнерів;

¦ еволюція інституціональних механізмів та правових процедур, які забезпечують процес взаємодії партнерів у громаді;

¦ ротація партнерів при вирішенні різних соціальних питань. Роль партнерства між владою та громадськістю в межах територіальної громади в умовах сьогодення обумовлюється також впровадженням у практику вирішення проблем місцевого рівня механізму соціального замовлення як певного різновиду соціального контрактування, або, як зараз прийнято говорити, бюджетування, орієнтованого на результат [12, с.39].

Соціальне замовлення - комплекс заходів організаційно-правового характеру, які спрямовані на вирішення соціальної проблеми у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці, який здійснюється некомерційними організаціями за рахунок коштів бюджету та інших джерел на основі соціального контракту з органами державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому вирішення соціальних проблем здійснюється, як правило, за допомогою цільових соціальних програм (соціальних проектів), а виконавець соціального замовлення визначається на конкурсній основі. В переважній більшості виконавцями соціального замовлення є некомерційні організації територіальної громади або органи самоорганізації населення. Соціальне замовлення використовують з метою підвищення ефективності використання бюджетних та не бюджетних коштів, залучення додаткових ресурсів у соціальну сферу, підвищення адресності та масовості надання послуг, адекватного перерозподілу відповідальності між державними структурами та громадськістю, підвищення довіри населення до влади [6,с. 6-8].

Варто зазначити, що впровадження елементів соціального замовлення в практику соціальної роботи на рівні громади, обумовлено тим, що соціальні проекти, які подають на конкурс претенденти, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем, визначених місцевою владою, мають бути інноваційними та орієнтованими на отримання відчутного соціального ефекту. Результатом соціального проекту, який впроваджувався за кошти соціального замовлення, має бути закріплення його у вигляді певної соціальної технології, тобто стандартного комплексу методично описаних та практично впроваджених дій і/або процедур, що сполучені чи об'єднані в певній послідовності, і дають результат в соціальній сфері, який можна виміряти чи відчути [12,с.42]. Наявність такої технології дає можливість тиражувати її з метою вирішення соціальних проблем як в межах місцевої громади, так і інших територіальних громад.

Питання та завдання до теми

1. Охарактеризуйте особливості партнерства у територіальній громаді.

2. Розкрийте зміст принципів налагодження партнерства.

3. Визначте потенційних суб'єктів партнерства для вирішення окремої соціальної проблеми вашої територіальної громади.

4. Яка роль соціального замовлення у вирішенні проблем місцевого рівня?

Література

1. Адом А. Партнерство в местных сообществах: принципи и модели взаимодействия города, местного самоуправления и бизнеса. //Партнерство в устойчивом развитии местных сообществ: опыт, возможности, перспективи: Материалы научно-практической конференцій, Минск, 16-18 апреля 2004 г./ Редкол.: В. Корж (отв. ред.) и др. - Мн.: СООО "Медисонт", 2004. - С.20-36.

2. Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями: Метод, матеріали для тренера / О.В.Безпалько та інші; Під заг. ред. І.Д. Звєрєвої. - К.: Наук, світ, 2004. - 69с.

3. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні. Навч. Посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.- 120с.

4. Зипкевич С, Корж В. Сотрудничество некоммерческих орга-низаций и органов местной власти в виявлений и решении местных проблем // Партнерство в устойчивом развитии местных сообществ: опит, возможности, перспективи: Материалы научно-практической конференции, Минск, 16-18 апреля 2004 г. / редкол.: В. Корж (отв. ред.) и др.. - Мн.: СООО "Медисонт", 2004. - С.106-109.

5. Ионов А.А., Ионова О.Б. Социальное партнерство как социокультурний феномен. - М.: МАКС Пресе, 2002. - 77 с.

6. Краткий словарь терминов и определений. - М.:ТАСИС, 2004. - 48 с.

7. Построение партнерства. Методические рекомендации. - К.: АШапсе, 2003. - 143 с.

8. Социальний заказ в Одессе: нормативно-методическое обеспечение. - Одесса: Ковчег, 2003. - 63 с.

9. Ткачук А. Законодавство для третього сектору: проблеми правового регулювання. - К.: Ін-т громад, сусп-ва, 2003. - 43 с.

10. Федулин А А. Становление и развитие системи социального партнерства в России. - М.: Галерея, 1999. - 320 с.

11. Филенко В.И. Социальное партнерство в системе взаимодействия органов муниципальной власти и местного самоуправления. -М.: Социально-технологический институт МГУС, 2000. - 82 с.

12. Хананашвили Н. Социальний заказ и грант: основнне зконо-мико-правовне механизмн межсекторного взаимодействия //Партнерство в устойчивом развитии местных сообществ: опит, возможности, перспективи: Материалы научно-практической конференции, Минск, 16-18 апреля 2004 г./ Редкол.: В.Корж (отв. ред.) и др. -Мн.: СООО "Медисонт", 2004. - С.36-43.

13. Шендеровський К.С. Взаємодія соціальних служб для молоді та громадських, благодійних організацій щодо задоволення потреб дітей, молоді, різних категорій сімей в м.Києві // Проблеми педагогічних технологій. 36. наукових праць. Випуск 3-4. - Луцьк,2004. - С.63-72.

Размещено на Allbest.ru

...