Проблеми рівня життя населення

Представники першої - стверджують, що перехід до суспільства нової якості життя можливий лише на основі науково-технічного прогресу, що існує зв`язок між рівнем економічного розвитку та якістю життя.

Представники другої - вважають, що економічне зростання, погіршуючи стан навколишнього середовища, чинить негативний вплив на життя людини. Внаслідок цього людство повинне або уповільнити, або зупинити економічне зростання, скоротити споживання матеріальних благ.

В рамка екологічного підходу якість життя розуміється як створення таких умов, при яких не тільки не порушується стан навколишнього середовища, але й зберігаються природні ресурси, необхідні для існування майбутніх поколінь (У. Бек, Д. М. Гвішиані, В. І. Данилов-Данільян, Н. Н. Моїсеєв та ін.) На думку прихильників екологічного підходу. триваючий економічний ріст, не узгоджений із законами природи, призведе до вичерпання ресурсної бази, руйнування природного середовища та загибелі людства. Вихід вони вбачають у тому, щоб відновити порушену рівновагу між природою і людиною, створити можливості для задоволення потреб людей, поліпшити їхній добробут, знизити навантаження на навколишнє середовище, зберегти її для майбутніх поколінь;

В рамка психологічного підходу якість життя розглядається як суб`єктивна задоволеність людини своїм життям, що виражається в його оцінці рівня і ступеня реалізації своїх потреб. Представники цього підходу вважають, що характеризує стан якість життя суспільства з точки зору соціально-психологічного клімату. У той же час вони не заперечують і значущості об`єктивних оцінок якості життя, вважаючи, що в дослідженнях якості життя необхідно враховувати складний характер взаємозв`язку об`єктивних умов і їх суб`єктивну оцінку, тому що умови життєдіяльності людей проявляються в їх поведінці, відображаються у свідомості людини, що, в кінцевому рахунку, впливає на їхню оцінку якості свого життя.

В рамка медичного підходу якість життя розуміється як збереження і відтворення життя і здоров`я людини, відтворення людського роду, здорового способу життя. До основних механізмів, що сприяють цьому, вони відносять пропаганду здорового способу життя, формування нормативно-правової бази розвитку сучасної охорони здоров`я; реформування системи первинної медичної допомоги; широке створення клініко-діагностичних центрів; реорганізацію стаціонарної медичної допомоги; розробку та впровадження в практику різних цільових соціально- медичних програм; розвиток матеріально-технічної бази охорони здоров`я, підвищення якості медичної допомоги та ефективності використання ресурсів, розширення самостійності закладів охорони здоров`я; формування системи управління якістю медичної допомоги.

Виділяються основні етапи розробки проблем якості життя. Серед них:

Перший етап - кінець 1950 - середина 1960-х рр.., Так званий «ембріональний». Для нього характерно розгляд особистості як трудового ресурсу, як засіб досягнення економічного зростання. Основними показниками якості життя були матеріальні показники (рівень життя, сімейний бюджет і т.п.)

Другий етап - середина 1960 - початок 1970-х рр.., Так званий «квантіфікаціонний» ;. Для нього характерний акцент на соціальні умови життєдіяльності особистості. До показників якості життя додаються і нематеріальні показники (здоров`я, умови праці, освіта тощо).

Третій етап - початок 1970 - початок 1990-х рр.., так званий «концептуальний»; в центрі його уваги - виявлення соціально-психологічних характеристик взаємодії особистості і суспільства. Серед показників якості життя виділяються соціальні показники розвитку цивілізації.

Четвертий етап - з початку 1990-х рр., і по теперішній час. Для цього етапу характерно визнання знання, інформації та інтелекту як рушійної сили розвитку суспільства. Серед показників якості життя фіксуються, насамперед, нематеріальні показники.

Поряд з вивченням окремих характеристик якості життя ряд вчених займається створенням концептуальних моделей якості життя.

Так представниками концепції постіндустріалізму (Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Т. Сакайя, Е. Тоффлер та ін) розроблена «знаннєвої» модель якості життя.

Особлива роль в розробці моделей якості життя належить представникам Римського клубу, за весь період діяльності якого було розроблено близько 20 моделей (Д. Медоуз, М. Месарсвіч, Е. Пестель, Дж, Форрестер та ін.).

Незважаючи на відмінності між цими моделями, загальним для всіх них є розуміння якості життя як сукупності умов життєдіяльності, дозволяють забезпечити безпеку, комфортність, зручність, самовираження особистості. Зокрема, до умов життєдіяльності представники Римського клубу відносять стан навколишнього середовища, економіки, соціальної сфери, природні ресурси, а також чисельність населення. Поліпшення якості життя члени Римського клубу пов`язували з відмовою від ідеології споживацтва, що розкривалося в концепціях «органічного зростання» і «нульового зростання».

Безперечною заслугою представників Римського клубу є розгляд якості життя в контексті процесів глобалізації. Зокрема, ними були складені прогнози розвитку суспільства на основі такого критерію, як «якість життя». Причому ці прогнози ставилися не тільки до окремих країн, а й до світової спільноти. Так, ними були поставлені питання про якість людини, про гуманізацію людського буття як нової цілі економічного зростання, про можливості переходу цивілізації від експоненціального економічного зростання до стану «глобального динамічної рівноваги». Ними були розпочаті дослідження впливу на якість життя не тільки економічних, а й соціально-психологічних факторів, закладені основи для формування моделі сталого розвитку суспільства, привернуто увагу світової громадськості до усвідомлення необхідності вирішення глобальних проблем сучасності, як однієї з умов досягнення високої якості життя на землі.

Дослідження проблем якості життя ведеться представниками різних наук (психологами, економістами, соціологами, демографами, медиками та ін) з різних методологічних позицій. Тому якість життя розглядають як характеристику і економічних, і. соціальних, і політичних, і культурних факторів, що визначають становище людини в суспільстві.

У зв`язку з цим можна говорити, по-перше, про об`єктивістської моделі якості життя, в основі якої лежать статистичні дані, що характеризують існування і розвиток всіх сфер суспільства. По-друге, суб`єктивістською (психологічної) моделі, яка грунтується на оцінці самим індивідом об`єктивних умов існування, що розкривається через ступінь задоволеності (незадоволеності) суб`єкта умовами життєдіяльності. Третій тип моделі якості життя, - комбіновану модель, яка поєднувала б і об`єктивістський, і суб`єктивістські підходи.

Слід розрізняти якість життя суспільства та якість життя окремої людини.

Розглядаючи різні визначення якості життя можна виділити в їх структурі змістовну та операцій-нальна частини. У змістовній частині розкривається сам зміст поняття, а в операциональной - конкретизується спосіб кількісного виміру якості життя.

У змістовній частині у всіх визначеннях йдеться про те, що якість життя - це комплексне поняття, яке об`єднує в собі безліч різних показників, направ-лених на задоволення потреб населення регіону, якість життя асоціюється зі ступенем задоволення ма-ріальних, культурних і духовних потреб людини.

Дане розуміння категорії якості життя відповідає загальновизнаному визначення поняття якості, даного ме-ждународного організацією зі стандартизації ІСО. У стандар-ті ISO серії 9004 якість визначається як сукупність ха-рактерістік об`єкта, що відносяться до його здатності удовле-творять встановлені і передбачувані потреби. У відповідності з даним визначенням можна сказати, що якість життя - его сукупність певних характеристик життя (показників), спрямованих на задоволення існуючих і майбутніх потреб населення. Іншими словами, чим вище ступінь задоволення існуючих потреб насе-лення регіону, тим вища якість життя в даному регіоні.

У операциональной частині визначення якості життя конкретизує процедури кількісної оцінки ступеня задоволення потреб населення.

Таким чином, в даний час якість життя стало розглядатися як невід`ємний елемент регіональної політики, як основа сталого соціально-економічного розвитку регіону, не руйнує своєї соціально-економічної і природної основи і забезпечує не-перервний прогрес суспільства.

Сталий розвиток - це такий розвиток, які удов-летворяет потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Отже, якість життя як невід`ємний елемент, як основа сталого соціально-економічного розвитку регіону має харак-терізовать ступінь задоволення потреб трьох основ-них елементів:

- кожної окремої людини;

- суспільства, яке складається з людей - передує-ників, сучасників і нащадків даного людини;

- природи, частиною якої є дана життя, і закони якої неминуче на це життя поширюються.

Проблеми вимірювання якості життя, розвитку людини і суспільства на рубежі XX-XXI ст. набувають стратегічне значення, викликають інтерес на міжнародному та регіональному рівнях у всіх частинах світового і виділяє кілька періодів дослідження виміру соціального життя.

Для першого періоду (кінець 1940 - початок 1960-х рр..) Характерне використання в якості соціальних показників, таких як вартісні показники, показники системи соціальних рахунків та ін.

Під другий період (1960-і рр..) створюються комплексні системи соціальних індикаторів, розробляються індекси задоволеності особистості, різними сферами життєдіяльності. Наприкінці XX - початку XXI ст. суспільство, переходячи від якості товарів до якості людини, якості освіти, вступило в нову цивілізацію, яка дістала, назва «цивілізація якості життя». Звернення до проблем якості життя особливо важливо для Росії, яка переживає період структурної перебудови, трансформацію моделей соціальної політики, пошуку нових напрямків, шляхів і механізмів соціально - економічного розвитку.

Проблеми якості життя стали об`єктом дослідження різних наук з другої половини XX століття. Зокрема, виділяються наступні напрямки досліджень:

- вивчення впливу на якість життя науково-технічного прогресу та економічного зростання суспільства;

- аналіз впливу соціокультурних факторів на якість життя;

- виявлення екологічної складової якості життя населення в сучасному суспільстві;

- аналіз соціально-психологічної складової якості життя населення;

- дослідження проблеми взаємозумовленості якості життя і здоров`я людини;

- аналіз проблеми управління якістю життя;

- розробка індикаторів і методик оцінки якості життя;

- формування концептуальних моделей якості життя.

Основні теоретичні підходи до аналізу поняття «якість життя»

На початкових етапах дослідження якісної цілісності життя суспільства поняття «якість життя» подменялось такими категоріями, як «спосіб життя», «стиль життя», «рівень життя». Однак ці категорії узагальнюють лише ті чи інші якісні і кількісні аспекти життя людей.

Дійсно, категорія «спосіб життя» фіксувала форми життєдіяльності людей, типові для історично визначених соціальних відносин, що не завжди способст-вовало реалізації цілісності суспільства.

Категорія "стиль життя" конкретизувала зміст способу життя, розкривала його особливості, що виражаються в спілкуванні і поведінці людей. На основі цієї категорії можна розглядати типи поведінки соціальних груп, окремих індивідів, їх манери, риси, звички, смаки, нахили. Але в цьому випадку особливе затуляла собою конкретно-загальне.

Категорія «рівень життя» акцентувала свою увагу на життєзабезпечення, фіксуючи лише кількісну сто-рону життя, ступінь задоволення матеріальних і культур-них потреб людей. Рівень життя - це показник, ха-рактерізует рівень добробуту населення. Він призначе-значен для визначення ступеня забезпеченості людей життєвого-ними благами, засобами існування. Тобто підвищення рівня життя пов`язане з підвищенням рівня споживання. Од-нако реальність переконливо показала, що економічне зростання та досягнення високого рівня споживання не позбавляють про-суспільством від злиднів, злочинності, наркоманії, забруднення ок-ружа середовища і техногенних катастроф, не захищають його від глибоких соціальних потрясінь. Економічне зростання має розглядатися не як самоціль, а як засіб для здійснюва-лення необхідних соціальних перетворень, забезпечую-щих створення необхідних умов для задоволення не толь-ко первинних матеріальних потреб населення, а й по-требностей в спілкуванні, повазі, творчості, самовираженні.

Таким чином, якість життя нетотожні таким поняттям, як «рівень життя», «спосіб життя», «стиль життя», оскільки дані категорії відбивають лише окремі аспекти такої багатогранної категорії як «якість життя». На сьогоднішній день існує багато різних підхо-дів до визначення сутності поняття якості життя. Під мно-гом, відсутність у науковій літературі єдиної думки з приводу поняття якості життя, що визначають його факторів, методів і методик оцінки пов`язано з розглядом даного поняття з різних сторін: економічної, соціальної, медичної, екологічної, фізіологічної і т.д. Однак необхідність розробки механізму управління якістю життя населення негайно потребує об`єднання зусиль науки і практики з означеної метою. У науковому світі перші згадки про якість життя поя-вилися в 50-60-і роки XX століття, коли у високорозвинених країнах Заходу почався перехід до постіндустріальної стадії розвитку, що зумовило інтерес суспільства до гуманітарного змісту економічного прогресу (саме поняття «якість життя» було вперше використано в 1964 році в роботі Дж. Гелбрейта «Суспільство достатку») У літературі виділяються наступні основні наукові підходи до дослідження якості життя: філософський, економічний, екологічний, психологічний, медичний. В рамка економічного підходу якість життя розуміється як відображення матеріального рівня добробуту суб`єкта і як здатність людини відтворювати і збільшувати свою матеріальний достаток. Слід зазначити, що в рамках даного підходу існують дві точки зору розгляду якості життя: оптимістична і песимістична (Р, Арон, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, П. Дракер, Е. Тоффлер, У. Ростоу та ін.).

Представники першої - стверджують, що перехід до суспільства нової якості життя можливий лише на основі науково-технічного прогресу, що існує зв`язок між рівнем економічного розвитку та якістю життя[4, с. 57].

Представники другої - вважають, що економічне зростання, погіршуючи стан навколишнього середовища, чинить негативний вплив на життя людини. Внаслідок цього людство повинне або уповільнити, або зупинити економічне зростання, скоротити споживання матеріальних благ.

В рамках екологічного підходу якість життя розуміється як створення таких умов, при яких не тільки не порушується стан навколишнього середовища, але й зберігаються природні ресурси, необхідні для існування майбутніх поколінь (У. Бек, Д. М. Гвішиані, В. І. Данилов-Данільян, Н. Н. Моїсеєв та ін.) На думку прихильників екологічного підходу. триваючий економічний ріст, не узгоджений із законами природи, призведе до вичерпання ресурсної бази, руйнування природного середовища та загибелі людства. Вихід вони вбачають у тому, щоб відновити порушену рівновагу між природою і людиною, створити можливості для задоволення потреб людей, поліпшити їхній добробут, знизити навантаження на навколишнє середовище, зберегти її для майбутніх поколінь.

В рамка психологічного підходу якість життя розглядається як суб`єктивна задоволеність людини своїм життям, що виражається в його оцінці рівня і ступеня реалізації своїх потреб. Представники цього підходу вважають, що характеризує стан якість життя суспільства з точки зору соціально-психологічного клімату. У той же час вони не заперечують і значущості об`єктивних оцінок якості життя, вважаючи, що в дослідженнях якості життя необхідно враховувати складний характер взаємозв`язку об`єктивних умов і їх суб`єктивну оцінку, тому що умови життєдіяльності людей проявляються в їх поведінці, відображаються у свідомості людини, що, в кінцевому рахунку, впливає на їхню оцінку якості свого життя.

Якість життя розуміється як збереження і відтворення життя і здоров`я людини, відтворення людського роду, здорового способу життя. До основних механізмів, що сприяють цьому, вони відносять пропаганду здорового способу життя, формування нормативно-правової бази розвитку сучасної охорони здоров`я; реформування системи первинної медичної допомоги; широке створення клініко-діагностичних центрів; реорганізацію стаціонарної медичної допомоги; розробку та впровадження в практику різних цільових соціально- медичних програм; розвиток матеріально-технічної бази охорони здоров`я, підвищення якості медичної допомоги та ефективності використання ресурсів, розширення самостійності закладів охорони здоров`я; формування системи управління якістю медичної допомоги.

Виділяються основні етапи розробки проблем якості життя.

Серед них:

Перший етап - кінець 1950 - середина 1960-х рр.., Так званий «ембріональний». Для нього характерно розгляд особистості як трудового ресурсу, як засіб досягнення економічного зростання. Основними показниками якості життя були матеріальні показники (рівень життя, сімейний бюджет і т.п.)

Другий етап - середина 1960 - початок 1970-х рр.., Так званий «квантіфікаціонний» ;. Для нього характерний акцент на соціальні умови життєдіяльності особистості. До показників якості життя додаються і нематеріальні показники (здоров`я, умови праці, освіта тощо).

Третій етап - початок 1970 - початок 1990-х рр.., так званий «концептуальний»; в центрі його уваги - виявлення соціально-психологічних характеристик взаємодії особистості і суспільства. Серед показників якості життя виділяються соціальні показники розвитку цивілізації.

Четвертий етап - з початку 1990-х рр., і по теперішній час. Для цього етапу характерно визнання знання, інформації та інтелекту як рушійної сили розвитку суспільства. Серед показників якості життя фіксуються, насамперед, нематеріальні показники[11].

Поряд з вивченням окремих характеристик якості життя ряд вчених займається створенням концептуальних моделей якості життя.

Так представниками концепції постіндустріалізму (Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Т. Сакайя, Е. Тоффлер та ін) розроблена «знаннєвої» модель якості життя.

Особлива роль в розробці моделей якості життя належить представникам Римського клубу, за весь період діяльності якого було розроблено близько 20 моделей (Д. Медоуз, М. Месарсвіч, Е. Пестель, Дж, Форрестер та ін.)

Незважаючи на відмінності між цими моделями, загальним для всіх них є розуміння якості життя як сукупності умов. життєдіяльності, дозволяють забезпечити безпеку, комфортність, зручність, самовираження особистості. Зокрема, до умов життєдіяльності представники Римського клубу відносять стан навколишнього середовища, економіки, соціальної сфери, природні ресурси, а також чисельність населення. Поліпшення якості життя члени Римського клубу пов`язували з відмовою від ідеології споживацтва, що розкривалося в концепціях «органічного зростання» і «нульового зростання».

Безперечною заслугою представників Римського клубу є розгляд якості життя в контексті процесів глобалізації. Зокрема, ними були складені прогнози розвитку суспільства на основі такого критерію, як «якість життя». Причому ці прогнози ставилися не тільки до окремих країн, а й до світової спільноти. Так, ними були поставлені питання про якість людини, про гуманізацію людського буття як нової цілі економічного зростання, про можливості переходу цивілізації від експоненціального економічного зростання до стану «глобального динамічної рівноваги». Ними були розпочаті дослідження впливу на якість життя не тільки економічних, а й соціально-психологічних факторів, закладені основи для формування моделі сталого розвитку суспільства, привернуто увагу світової громадськості до усвідомлення необхідності вирішення глобальних проблем сучасності, як однієї з умов досягнення високої якості життя на землі.

Дослідження проблем якості життя ведеться представниками різних наук (психологами, економістами, соціологами, демографами, медиками та ін) з різних методологічних позицій. Тому якість життя розглядають як характеристику і економічних, і. соціальних, і політичних, і культурних факторів, що визначають становище людини в суспільстві.

У зв`язку з цим можна говорити, по-перше, про об`активістської моделі якості життя, в основі якої лежать статистичні дані, що характеризують існування і розвиток всіх сфер суспільства.

По-друге, суб`єктивістською (психологічної) моделі, яка грунтується на оцінці самим індивідом об`єктивних умов існування, що розкривається через ступінь задоволеності (незадоволеності) суб`єкта умовами життєдіяльності.

Третій тип моделі якості життя, - комбіновану модель, яка поєднувала б і об`єктивістський, і суб`єктивістські підходи.

Слід розрізняти якість життя суспільства та якість життя окремої людини.

Розглядаючи різні визначення якості життя можна виділити в їх структурі змістовну та операцій-нальна частини. У змістовній частині розкривається сам зміст поняття, а в операциональной - конкретизується спосіб кількісного виміру якості життя.

У змістовній частині у всіх визначеннях йдеться про те, що якість життя - це комплексне поняття, яке об`єднує в собі безліч різних показників, направ-лених на задоволення потреб населення регіону, якість життя асоціюється зі ступенем задоволення ма-ріальних, культурних і духовних потреб людини.

Дане розуміння категорії якості життя відповідає загальновизнаному визначення поняття якості, даного ме-ждународного організацією зі стандартизації ІСО. У стандар-ті ISO серії 9004 якість визначається як сукупність ха-рактерістік об`єкта, що відносяться до його здатності удовле-творять встановлені і передбачувані потреби. У відповідності з даним визначенням можна сказати, що якість життя - его сукупність певних характеристик життя (показників), спрямованих на задоволення існуючих і майбутніх потреб населення. Іншими словами, чим вище ступінь задоволення існуючих потреб насе-лення регіону, тим вища якість життя в даному регіоні.

У операциональной частині визначення якості життя конкретизує процедури кількісної оцінки ступеня задоволення потреб населення.

Таким чином, в даний час якість життя стало розглядатися як невід`ємний елемент регіональної політики, як основа сталого соціально-економічного розвитку регіону, не руйнує своєї соціально-економічної і природної основи і забезпечує не-перервний прогрес суспільства[3, с. 21].

Сталий розвиток - це такий розвиток, які удов-летворяет потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Отже, якість життя як невід`ємний елемент, як основа сталого соціально-економічного розвитку регіону має харак-терізовать ступінь задоволення потреб трьох основ-них елементів:

- кожної окремої людини;

- суспільства, яке складається з людей - передує-ників, сучасників і нащадків даного людини;

- природи, частиною якої є дана життя, і закони якої неминуче на це життя поширюються.

Проблеми вимірювання якості життя, розвитку людини і суспільства на рубежі XX-XXI ст. набувають стратегічне значення, викликають інтерес на міжнародному та регіональному рівнях у всіх частинах світового і виділяє кілька періодів дослідження виміру соціального життя.

Для першого періоду (кінець 1940 - початок 1960-х рр..) Характерне використання в якості соціальних показників, таких як вартісні показники, показники системи соціальних рахунків та ін.

Під другий період (1960-і рр..) створюються комплексні системи соціальних індикаторів, розробляються індекси задоволеності особистості, різними сферами життєдіяльності. Соціальні індикатори отримують практичне застосування при визначенні цілей, напрямів, завдань, результатів соціальної політики, при оцінці, різних соціальних програм допомоги країнам, що розвиваються у сфері задоволення природних потреб (їжа, житло, вода).

Для третього періоду (1970 - 1990 - ті рр..) Характерна постановка задач розробки комплексу соціальних показників та формування загальних вимог до систем соціальних індикаторів.

Для четвертого періоду (початок 1990-х рр.. - Теперішній час) характерна увага до питань організації соціально-економічного планування, підвищення добробуту, поліпшення умов та якості життя. Якість життя стає інтегральним індикатором оцінки соціальних програм, проектів, визначників умов життєдіяльності.

В даний час у вітчизняній науковій літературі поряд з поняттями «показники», «параметри» все частіше використовується поняття «індикатори» у закордонній літературі ця різниця відсутня, тому що в англійській мові слова «показники» і «індикатори» позначаються одним загальним терміном «indicators» і тому наукова позиція перекладача і редактора публікації праць зарубіжних учених російською мовою визначає використання якого слова «показник», або терміну «індикатор».

У вітчизняній літературі існують різні класифікації соціальних індикаторів і показників:

- за рівнями організації

- соціальної сфери, за видами потреб і т.д.

3.2 Проблеми бідності в Україні

Оскільки в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин поширені натуральні розрахунки та незареєстрована економічна діяльність, населення схильне приховувати свої доходи, реальний стан матеріальної забезпеченості населення та його диференціацію за рівнем добробуту більш точно характеризують показники витрат, ніж доходів. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

Бідність -- це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

Основні прояви бідності:

- коротке життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- позбавлення економічної бази нормального життя -- чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

- усунення від суспільного життя.

Розрізняють такі види бідності:

1. Традиційно-тотальна - країна знаходиться в тотальному стані бідності тривалий період;

2. Раптово-тотальна - країна зі стабільною економікою, достатніми ресурсами, раптово стає бідною;

3. Тимчасово-масштабна - проявлення бідності у країнах, які розвиваються;

4. Підвищена - проявляється у розвинутих країнах;

5. Стабільна мінімаксна - проявляється у високо розвинутих країнах.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення. Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багато-аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути-сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

Особливості проблем бідності в Україні:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Проблема бідності в Україні має два види: статистичний і динамічний.

- Статистичний - оцінка, аналіз сучасного стану бідності в Україні,як наслідок політичної і економічної кризи та стагнації процесу реформації.

- Динамічний - прогноз, пропозиції щодо зупинки розповсюдження пом'якшення чи подолання бідності за двома сценаріями:

- Стагнаційний - пом'якшення стану безробіття та пріоритетні напрями соціального захисту найбільш збіднілих верств населення за умов, якщо політичні та економічні реформи не будуть проводитись в належних обсягах та енергійних темпах;

- Реформаторський - пом'якшення та подолання стану безробіття в країні за умов динамічного реформування суспільства[11].



Висновки

Соціально-економічний розвиток країн світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції, прийнятої ООН, згідно якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

Життя людини - багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття - різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення - це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а якість життя - якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

Отже, для аналізу життєвого рівня населення необхідно використовувати не традиційний підхід, який спирається на середньодушові доходи населення, а брати до уваги середні сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого.

Комплексний аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України протягом останнього десятиріччя минулого століття свідчить про погіршення рівня та якості життя населення, яке проявляється у зменшенні реальної заробітної плати працюючих, суттєвого збільшення частки витрат на споживання у структурі доходів населення[1].

Зниження реальних доходів населення та поширення бідності за часів ринкових реформ - це результат не тільки падіння рівня виробництва та високої інфляції, але і наслідок відсутності ефективних механізмів адаптації до нових умов. Для того щоб управляти процесом підвищення та покращення життя людей необхідно оцінювати його рівень і якість. Оцінка рівня життя населення регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик. Кількісна оцінка здійснюється на основі інтегрального показника, який розраховується за допомогою таксономічного методу.

Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни, а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників. Організуючою основою побудови системи окремих показників елементів компонент рівня життя населення є структурно-логічний причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити - високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

Відсутність адекватної системи показників не дозволяє визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах ринкової економіки підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць.

Україна отримала статус розвиненої держави з ринковою економікою, але до життєвого рівня інших країн Європи їй ще далеко, інакше кажучи, рівень населення України не відповідає європейським показникам. Вивчення проблем та складання подальших тенденцій розвитку рівня населення, а саме його збільшення, повинно стати головною метою уряду України.



Список використаної літератури

1. Економіка праці. Завіновська Г. Т. Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus" © 2014 admin{aт}studentbooks.com.ua.

2. Аналіз національної економіки (2003) Бібліотека економіста © 2005-2014.

3. Територіальне управління: проблеми, рішення, перспективи: [Монографія] / В.В. Корженко, Г.С. Одінцова, Н.М. Мельтюховатаін.; Зазаг. ред. проф. В.В. Корженка. Х.: ХарРІНАДУ “Магістр”, 2004.

4. Базилевич В.Д. Єкономічна теорія: Підручник. К.: Знання-Прес, 2010.

5. Геєць В.М., Панченко Є.Г., Лібанова Е.М. За ред. В.М. Гейця. Перехідна економіка. К.: Вища школа, 2009.

6. Єщенко П.С., Палкін Ю.I. Сучасна економіка. К,: Вища школа, 2005.

7. Пономаренко В. С., Кизим М. О., Узунов Ф. В. Рівень і якість життя населення України: Монографія. Х.: ІНЖЕК, 2004.

8. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки. К.: КНЕУ, 2005.

9. Стойко О.Я. Сучасний стан рівня життя населення України, 2008.

10. Хаустова В. Є., Узунов Ф. В. Міжнародний порівняльний аналіз рівня та якості життя населення країн світу //Вісник ДонДУЕТ. 2008. № 4.

11. www.ukrstat.gov. Ua.

12. www.universum.org.ua.

13. www.oon.com.ua.

Размещено на Allbest.ru

...