Роль концептів "соціальна статика" та "соціальна динаміка" (за О. Контом) в становленні класичної української соціології

Таким чином, від спостереження реально існуючих і існуючих етапів соціальної еволюції Конт переходить до характеристики того, якою вона необхідно буде і повинна бути. Соціальна динаміка завершується пророцтвами, практичними рекомендаціями і утопічними проектами.

Що ж дала соціологічна система О. Конта для розвитку соціологічного знання? Загальні підсумки історичного значення вчення Конта такі.

О. Конт поставив завдання - створити нову науку про суспільство - соціологію. Він увів у науковий ужиток дуже вдалий термін «соціологія», який сам по собі був активним каталізатором для пошуків предмета й методів нової науки. Не торкаючись морального аспекту запозичення ідей Сен-Сімона, не відомих тоді широкій громадській науковій думці, О. Конт від власного імені проголосив ідею створенням науки публічно.

Орієнтація соціології на «позитивне знання», тобто на. предметну і методичну визначеність, науковість, при всіх недоліках самого позитивізму, безумовно, відіграла прогресивну роль і стимулювала пошуки нових шляхів і засобів у розвитку соціального пізнання, розкриття соціальних законів, поглиблення знань про людину.

Двоїсту роль відіграла система класифікації наук, де «соціальна фізика» (соціологія) виводилася з біології. З одного боку, це була спроба зорієнтувати соціальне пізнання на пошуки точних методів дослідження, а з іншого - ця. система породила цілий ряд вульгаризаторських соціологічних напрямів, які зводили соціальне до біологічного чи психологічного, хоча сам Конт досить однозначно говорить про їхню специфіку і не ототожнював їх.

Плідними виявилися спроби Конта розглянути суспільство як систему з її статистичними та динамічними елементами, що стимулювало в соціології розробку системозберігаючих факторів (соціальні інститути, норми, відносини тощо) і вивчення механізмів соціальних змін - еволюції чи прогресу в суспільстві.

Як не парадоксально, але «позитивна система» О. Конта виявилася досить-таки «метафізичною» й абстрактною всупереч власним принципам: їй бракує даних спостережень, а також точних методів дослідження соціальних явищ.

Система соціології Конта не мала своїх прихильників і послідовників. Американський соціолог А. Босков зазначає, що «із зовнішнього боку Конт дав соціології ім'я та програму, яку він проповідував, але котру сам не наслідував». І з цим цілком можна погодитися.

3. Становлення й розвиток соціологічної науки в Україні: послідовники контівських теорій в Україні

Володимир Лесевич (1837--1905) - найвидатніший вітчизняний позитивіст. Займався з'ясуванням сутності соціології, її місцем в системі наук, питаннями прогресу. На його думку, соціологія вивчає суспільні явища, які неминуче підпорядковані природнім законам. Для відкриття цих законів соціологія користується такими методами загального вивчення, як спостереження, набуття досвіду, порівняльний аналіз. Філософія, історія, політична економія - є галузями соціології. Філософія історії вивчає соціальну динаміку, а соціологія - соціальну статику. Досліджуючи суспільний розвиток, В. Лесевич дійшов висновку, що соціальні трансформації призводять не лише до матеріального покращання побуту, що є результатом зростання влади людини над природою, але і поступового переважання вищих людських здібностей. Відтак, розвиток суспільства має прогресивний характер. Прогрес, за В. Лесевичем, є прагнення до ідеалу, який він вбачав в людяності, а головне в досягненні цього ідеалу ( розумова діяльність).

Під впливом О. Конта, В. Лесевич вважав, що розумова діяльність у своєму розвитку проходить три етапи: теологічний, метафізичний і позитивний. На першому етапі люди керуються інстинктами, на другому - розумоспогляданнями і на третьому - досвідом.

Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був Михайло Драгоманов (1841-1895). Він першим використав поняття «соціологія» у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти йому тлумачення точне.

Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Не стали винятком ні історія, ні політична економія, ні політологія. Прагнення теоретичного синтезу галузей суспільствознавства, зближували М.П. Драгоманова з класиками західноєвропейської соціології О. Контом та Г. Спенсером.

У пошуках об'єктивних критеріїв оцінки соціальних процесів М. Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських учених, зокрема Ф. Лассаля і О. Конта.

М. Драгоманов розглядав соціальний прогрес як поступовий розвиток ідей, виступав проти централізації влади як способу політичного і національного гноблення, розробив програму культурно-національної автономії. Він відстоював право українського народу на розвиток національної культури.

Розуміння М. Драгомановим залежності прогресу як такого від розвитку суспільної організації свідчить про безпосередній зв'язок його ідей зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства.

Соціологічні погляди Федора Вовка (1847-1918) формувалися під цілковитим впливом ідей О. Конта та Г. Спенсера. Тлумачачи соціологію як науку про суспільне життя, він стверджував, що соціологія могла виникнути лише після появи геології, палеонтології і біології. І що соціологія разом з етнологією та етнографією складають одну науку - антропологію.

Ф. Вовк біологічні закони еволюції переносив в соціологію і на цій підставі робив висновок, що всі суспільні явища з'явилися не в наслідок втручання зовнішніх сил, а є результатом поступового розвитку фізичної природи людини; всі засоби людського життя є наслідком вдосконалення їх первісних форм; наука поступово розвинулася від перших випадкових спостережень первісної людини; релігії розвинулись з первісних вірувань тощо.

Соціологічні погляди Івана Лучинського (1845-1918) сформувалися під впливом О. Конта і Дж. Мілля. Цей вчений уважає, що предметом соціології є закони еволюції суспільства, проте лише загальні закони соціальних явищ, закони того, як один стан явища породжує інший. Іншими словами, за І. Лучинським соціологія має вивчати соціальні явища в їх послідовному розвитку, в співвідношенні різних їх станів. Соціологічні закони, на думку вченого, повинні базуватися на даних історії і біології.

Ісаак Оршанський оцінюючи вчення О. Конта, вважав його недостатньо обґрунтованим. Так, він не погоджувався з тим положенням, що основною одиницею соціологічного вивчення є суспільство. На думку вченого такою одиницею є людина, як індивід фізіологічний, психічний і соціальний. Звідси Оршанський робить висновок, що вчення про людського індивіда (антропологія) лежить в основі соціології, а остання - є галуззю біології. Цим пояснюється його намагання підправити контівський закон трьох стадій розумового розвитку людства, доповнивши його психологічним і логічним аналізом, яким нібито знехтував О. Конт.

Оскільки в центрі соціологічного вивчення знаходиться індивід, то звідси і твердження про те, що основні етапи розумового розвитку людства співпадають з основними етапами життя людини. Так, теологічний етап, якому притаманний фетишизм відповідає дитинству, метафізичний - юності, позитивний - зрілості.

Прогрес - це якісна характеристика розвитку суспільства, в процесі якого життя людське дедалі кращає.

М. Драгоманов вирізняв декілька сторін прогресу:

· технічний поступ, що характеризується винаходами, які полегшують працю людини;

· науковий - поширення освіченості;

· культурний - удосконалення способу життя, поліпшення його якості, піднесення духовності людини.

Прогрес суспільних відносин М. Драгоманов розумів у скасуванні особистої неволі, панщини тощо.

Щодо власного удосконалення особи М. Драгоманов виключного значення надавав громадським порядкам, які потрібно змінювати так, щоб навіть недобрій людині було важко робити щось зле, а добрій легко робити добро.

Соціологічна думка в Україні завжди розвивалась як складова загальноєвропейської культури. Так, на межі ХІХ і ХХ ст. на розвиток соціології в Україні значний вплив справив сформований на ідеях О. Конта і Г. Спенсера європейський позитивізм.

Михайло Грушевський (1866-1934).

З теорією О. Конта він ознайомився ще будучи студентом Київського університету, а переваги соціологічного методу оцінив, коли 1902 року в Парижі детально вивчав досягнення французької школи.

Його головною науковою працею із соціології є «Початок громадянства (генетична соціологія)», яку присвячено центральній проблемі тогочасної соціології - висвітленню причин і чинників утворення соціальності, виникнення й існування людського суспільства. У ній, зокрема, аналізувалися структурні трансформації, що відбувалися на той час у суспільстві: криза традиційних інститутів (сім'ї, сусідських відносин тощо), зростаюча спеціалізація праці, виникнення великих промислових центрів, урбанізація життя, посилення промислової та державної бюрократії тощо. Намагаючись визначити, що робить суспільство суспільством, Грушевський наголошував на важливості боротьби індивідуалістичних і колективістських тенденцій, коли то одні, то інші періодично домінують у суспільному розвитку. Саме ця боротьба стає домінантою соціальної еволюції, що є об'єктом дослідження всіх соціальних наук.

М. Грушевський вивчав закономірності соціальної еволюції, критикував марксистський економічний детермінізм. Заперечуючи тлумачення соціальної еволюції як наслідку впливу суто біологічних інстинктів, Грушевський наголошував на ролі соціально-психологічних чинників.

З різних причин М. Грушевському не вдалося втілити в життя всі свої наукові задуми в Україні, і довелося працювати над цим уже в еміграції.

Розробки західно-європейської і американської соціології знайшли відгук і в українській соціології знайшли відгук і в українській науці. Проте вчення розвитку соціологічної науки було б неповним без розгляду внеску українських учених.

На жаль, здобутки українських соціологів погано відомі, бо навіть в часи всіляких відлиг, радянська історіографія замовчувала імена видатних українських вчених, які працювали в царині соціології. В такий спосіб, як слушно зауважує відомий український соціолог Л. Кондратик, офіційна пропаганда намагалась прищепити думку про незначущість надбань української соціології, а то і їх відсутність. Л. Кондратик у своїй книзі «Історія соціології України в іменах» (1996) спробував систематизувати доробок українських соціологів минулого.

Соціологічна наука України ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох мислителів минулого, котрих можна назвати засновниками вітчизняної «протосоціології». Їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження торували шлях соціологічній думці в Україні, зайняли помітне місце загальноєвропейському науковому і культурному руслі.

Вивчення української протосоціології дає змогу ліпше зрозуміти стан сучасної української соціології, її роль і значення у вирішенні проблем розбудови громадянського суспільства в Україні.

Висновки

конт позитивістський соціологічний онтологічний

Термін «соціологія» ввів в 30-і рр.. XIX в. Огюст Конт, якого і вважають батьком-засновником нової наукової дисципліни. За його уявленням, соціологія повинна була інтегрувати (об'єднати) всі знання про суспільство як єдиному організмі і дати їм достовірно наукову (тобто побудовану на суворому вивченні і перевірці фактів) основу. Іншими словами, соціологія виникала в претензії: на вивчення суспільства як цілісної системи; вивчення суспільства позитивним (науково-інструментальним) методом.

Позитивістську соціологію Конта складають дві основні концепції. Одна з них - соціальна статика - розкриває взаємини між соціальними інститутами. Згідно Конту, в суспільстві, як і в живому організмі, частини гармонійно узгоджені між собою. Але, будучи впевненим, що товариствам в більшій мірі притаманна стабільність, Конт виявляв також цікавість до соціальної динаміки, до процесів соціальних змін. Вивчення соціальної динаміки важливо, так як вона сприяє реформам і допомагає досліджувати природні зміни, що відбуваються в результаті розпаду або перевлаштування соціальних структур.

Соціологію Конта можна розглядати як спробу зрозуміти устрій суспільства, його політико-динамічну структуру за допомогою наукових методів. То можна зробити висновок, що на формування такого образу суспільства великий вплив зробив досвід революції; прагматичний проект суспільного устрою затверджувався на науковому прогресі. Наука повинна була замінити собою довільний авторитет королів і стати основою для розумного громадського порядку. Наукове знання, згідно з уявленнями Конта і його попередників - вчених-енциклопедистів (Д. Дідро та ін) , виступає в якості єдиного цілого. Закони природи повинні поширюватися і на людське суспільство. Єдність всіх наук розкриває єдність законів. Огюст Конт може вважатися засновником соціології, оскільки він не тільки зайнявся вивченням суспільства і соціальних питань, але й створив проект систематики наук і визначив у ній місце соціології, що послужило основою для майбутньої академічної інституціоналізації соціології як окремої науки.

Досліджуючи третє завдання, дійшла висновку, що існує дві ідеї, що беруть початок у роботах О. Конта, які чітко проглядаються в ході розвитку соціології: 1) застосування наукових методів для вивчення суспільства; 2) практичне використання науки для здійснення соціальних реформ.

Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, - це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.

Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки - робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями Конта, саме сім'я є тією «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Основний принцип «соціальної статики» Конта - взаємозалежність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму.

Головним завданням соціології для Конта є опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики. Він однаково гостро виступає як проти реакціонерів - захисників старого ладу, так і проти радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого устрою. Конт мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не приводив би до застою, а прогрес - до революційної анархії та свавілля. Вчення Конта про позитивну політику як шлях поступового, наперед передбачуваного і науково забезпеченого реформування суспільства на засадах розуму та інтелекту виступало антитезою до ідей марксизму, які в цей час почали широко проникати у Францію.

Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучасності й майбутнього).

Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:

* обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

* визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктивність та неупередженість;

* розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін.

Визначаючи роль основних концептів О. Конта в формуванні українських соціологічних ідей, дійшла висновку, що однією з особливостей розвитку соціології в Україні було те, що погляди українських соціологів формувалися під впливом Конта. Багато цінних для соціології ідей висловили такі вчені:

Іван Франко (1856--1916) - соціологія має вивчати еволюцію суспільства, розвиток суспільної праці, людину як суспільну істоту. Микола Костомаров (1818--1885) у своїх соціологічних дослідженнях, соціологічні роздуми Пантелеймона Куліша (1819--1897) про місто і село, Європу і хуторянство Олександр Потебня (1835-1891) - вивчав соціологічну сутність категорій «народ» і «народність», взаємовплив народів, співвідношення народності і ідеї національності. Павло Аландський (1844-1883) -намагався зрозуміти механізм поведінки людини. Микола Зібер (1844-1888) -видатний економіст і соціолог. Олександр Стронін (1826-1889)- вивчав проблеми суспільства. Микола Грот (1852-1899) - відомий представник позитивістської соціології в Україні.

У Відні, 1919 року М. Грушевський і заснував перший український науковий заклад в еміграції - Український соціологічний інститут. Було сформовано бібліотеку, підібрано працівників, зокрема таких відомих учених, як Н. Шраг, В. Старосольський, Д. Антонович, М. Чечель, Н. Шаповал, В. Мазуренко, П. Христюк. Відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деяких соціологічних досліджень.

Література

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2002. - 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. - К., 1999. - 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. - Рівне : РДГУ, 2005. - 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В.Я. Пипченко, Н.М. Труш. - 3-є вид., вип. й доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. - 245с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - 2-ге вид., перероб.і доп. - К. : КНЕУ, 2002. - 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. - Донецьк, 2005. - 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К. : Либідь, 2005. - 440с.

8. Конт О. Дух позитивної філософії (Слово про позитивне мислення). Спб., 1999.

9. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. - 310с.

10. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). - 2.вид., випр. і доп. - К. : Знання, 2003. - 454с.

Размещено на Allbest.ru