Соціальна робота з молоддю

В І-му розділі вказується, що Декларація є основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади і управління.

В ІІ-му розділі визначено головні завдання державної молодіжної політики:

вивчення становища молоді; створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив;

залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Тут також визначено головні принципи державної молодіжної політики. В ІІІ-му розділі вказано, що головними напрямами державної молодіжної політики є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України.

В ІV-му розділі вказано механізм формування та реалізації державної молодіжної політики.

Дуже важливим законодавчим актом, який сприяє реалізації соціальних потреб молоді є прийнятий в лютому 1993 року Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні". [15]

Цим законом визначено загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави.

В І-му розділі закону дано визначення наступних термінів:

Молодь - громадяни України віком від 15 до 1.8 років. Неповнолітні - громадяни віком до 18 років.

Перше робоче місце молодих громадян.

Молода сім'я - подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 28 років, неповна сім'я - в якій мати (батько) віком до 28 років.

Соціальні служби для молоді - це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Також вказано принципи соціального становлення та розвитку молоді та законодавство, яке регулює правовідносини, пов'язані із соціальним становленням та розвитком молоді в Україні.

В розділі ІІ Закону йде мова про організаційне забезпечення соціального становлення та розвитку молоді:

Питання державної політики відносно соціального становлення та розвитку молоді здійснюється Міністерством у справах молоді і спорту, спільно з іншими міністерствами та центральними формами державної влади, у складі яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, а також шляхом взаємодії з молодіжними громадськими організаціями та їх всеукраїнськими об'єднаннями.

Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді здійснюється за рахунок коштів державних та місцевих бюджетів, фонду соціальної адаптації молоді, державних та інших молодіжних фондів, а також інших джерел. У державному, місцевому бюджетах передбачаються цільові кошти на реалізацію молодіжних програм.

Для подання практичної соціальної допомоги молоді Міністерством України у справах молоді і спорту разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади. Радою Міністрів Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та об'єднаннями громадян створюються соціальні служби для молоді, які подають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, юридичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням), алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо.

В розділі III розкрито умови для соціального становлення та розвитку молоді:

Праця молоді:

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх встановлюються законодавством України.

Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення з дійсної страхової військової або альтернативної служби.

Квота робочих місць для працевлаштування молоді визначається місцевими органами державної виконавчої влади в межах встановлених Законом України "Про зайнятість населення".

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років тим молодим спеціалістам, які є випускниками державних вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами та організаціями.

Підтримка підприємницької ініціативи молоді, яка заключається в розробці і реалізації органами державної виконавчої влади системи заходів підтримки підприємництва молоді, включаючи довгострокове пільгове кредитування, забезпечення виробничими приміщеннями, страхування комерційного ризику тощо.

Сприяння підвищенню рівня життя молоді через:

Надання допомоги сім'ям на неповнолітніх дітей.

Виплати встигаючим студентам та учням професійно-технічних училищ стипендій.

Надання учням і студентам навчально-виховних закладів пільг на проїзд різними видами транспорту (крім таксі) протягом року.

Надання грошової або натуральної допомоги малозабезпеченим молодим громадянам за рахунок бюджетних коштів та інших джерел.

Житлові умови молоді;

Забезпечення рівного з іншими громадянами права на житло.

Затвердження місцевими радами квоти ділянок, для надання молодим сім'ям під будівництво житла.

Розробка та реалізація програми створення житлово-побутових умов для молодих громадян, які проживають в гуртожитках.

Одержання молодими сім'ями за рахунок бюджетних джерел пільгових довгострокових кредитів на будівництво і придбання жилих будинків і квартир.

Закріплено пільги для окремих категорій молодих сімей по сплаті кредиту.

Встановлено, що порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та їх погашення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Освіта, культурний розвиток молоді:

Молодим людям у відповідності до Закону України "Про освіту" гарантується рівне право на освіту, в тому числі і вищу.

Кожній молодій людині гарантовано право на культурний розвиток, дозвілля та відпочинок за власним бажанням і у відповідності до інтересів та гармонійного розвитку особистості.

Органи державної влади з питань освіти і культури при утворенні творчих спілок і товариств можуть створювати заклади, які б сприяли підтримці та розвитку талановитої молоді.

Охорона здоров'я, фізичний розвиток молоді:

Передбачено рівне з іншими громадянами право на охорону здоров'я та заняття фізичною культурою і спортом.

Забезпечення проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих громадян і неповнолітніх.

Розроблення та реалізація програм і заходів щодо профілактики серед молоді пияцтва, наркоманії, токсикоманії та популяризації утвердженню здорового способу життя.

Соціальні служби подають психологічну допомогу молоді, яка опинилася в особливо складних умовах.

В ІV-му розділі "Правові і політичні гарантії соціального становлення та розвитку молоді" відображено:

Гарантії правового захисту молоді.

Визначено правовий статус молодіжних громадських організацій.

Гарантії діяльності молодіжних громадських організацій.

Розділ V. Заключні положення, містять гарантії здійснення вищенаведеного Закону України.

У подальшому Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" та Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" стали основою для розробки нормативних документів, спрямованих для формування та реалізації державної молодіжної політики.

В Україні на сьогоднішній день створена та діє законодавча база державної молодіжної політики, яка опирається на:

А. Чинні Закони України.

1 Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", 1992р.

2 Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", 1993р.

3 Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", 1995р.

4 Закон України "Про молодіжні громадські організації", 1998р.

5 Закон України "Про професійно-технічну освіту", 1998р.

6 Закон України "Про освіту", 1996р.

7 Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", 2001р.

Б. Укази Президента України.

1 "Про День молоді", 1994р.

2 "Про національну раду з питань молодіжної політики", 1995р.

3 "Про Положення про Національний центр аерокосмічної освіти молоді України", 1996р.

4 "Про положення про Міністерство України у справах сім'ї та молоді", 1996р.

5 “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, 1996р.

6 “Про підвищення розміру стипендій студентам та учням навчальних закладів”, 1999р.

7 “Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді”, 1999р.

8 “Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій”, 1999р.

9 “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року”, 2001р.

10 “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, 2001р.

В. Постанови Кабінету Міністрів України

1 “Про соціальні служби для молоді”, 1993р.

2 “Про сприяння діяльності Українського молодіжного аерокосмічного Об'єднання “Сузір'я”, 1993р.

3 “Положення про позашкільний навчально-виховний заклад”, 1994р.

4 “Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді”, 1995р.

5 “Про створення Українського молодіжного центру”, 1996р.

6 “Про сприяння діяльності Українського національного комітету молодіжних організацій”, 1996р.

7 “Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва”, 1996р.

8 “Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх”, 1996р.

9 “Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики”, 1998р.

10 “Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім'ї”, 2001р.

Конституція України, Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики України”, Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, інші закони та нормативні документи становлять основу здійснення державної молодіжної політики. Але ядро державної молодіжної політики складають також державні програми, які є цільовими комплексними програмами, спрямованими на вирішення та реалізацію соціальних потреб молоді:

1 Національна програма "Діти України” на період до 2005 року.

2 Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю - 1996-2000р.

3 Національна програма профілактики СНІДу в Україні - 1995-2000р.

4 Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства - 1992-2000р.

5 Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу - 1994-1997р.

6 Національна програма планування сім'ї-1995-2000р.

7 Державна програма "Українська діаспора на період до 2000 року" - 1996-2000р.

8 Програма зайнятості населення 1997-2000р.

9 Національна програма розвитку Міжнародного дитячого центру "Артек" та системи дитячих оздоровчих закладів - 1997-2005р.

10 Національна комплексна програма "Молодь України" - 1997-2005р.

При розробці програми "Молодь України" враховано напрямки роботи щодо освіти духовного і фізичного розвитку молоді, підготовки її до праці; надання соціальних послуг молоді; підтримка молодих сімей; молодіжно-житлового будівництва; соціальної реабілітації молодих інвалідів; розвитку молодіжного підприємництва; розширення міжнародних та регіональних зв'язків молоді тощо.



3. Досвід інших країн з соціальної роботи з молоддю

Соціальна робота з молоддю у Франції

У Франції, де соціальна педагогіка виступає складовою частиною соціальної роботи, соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю є одним із провідних напрямів соціальної роботи, який концентрує найбільшу кількість асигнувань та залучає найчисленнішу групу спеціалістів соціальної сфери. Французька система захисту дітей і молоді складається з трьох великих секторів, у кожному з яких найактивнішим чином задіяні спеціалісти соціальної сфери: 1) медичний і соціальний захист дітей і молоді; 2) адміністративний захист дітей і молоді; 3) правовий захист дітей і молоді.

Молодь Франції як і в будь-якій іншій державі є найбільш уразливою її частиною. Постійно зростає кількість злочинів, учинених дітьми, все більше молодих людей потрапляють у залежність від наркотиків, алкоголю, стають жертвами насильства не лише на вулиці, а й у родині. Важливу роль у подоланні цих негативних явищ відводиться спеціалізованим вихователям. Зміст діяльності спеціалізованих вихователів включає різні види виховних впливів на дітей та підлітків із девіантною поведінкою, дорослих, які зазнали впливу негативного соціального середовища, осіб із фізичними та психічними вадами. Діяльність спеціалізованого вихователя характеризується різноманітними методами й формами роботи залежно від контингенту клієнтів і середовища. Професійна активність спеціалізованого вихователя передбачає тісну співпрацю з тими, хто бере участь у процесі виховання: сім'єю, медичними працівниками, педагогами, іншими спеціалістами соціальної сфери.

У Франції діють численні організації соціальної підтримки та захисту дітей і молоді. Французький Союз порятунку дитинства (UFSE) - одна з перших асоціацій, які виділили проблему «дитина у складній ситуації». У країні функціонує телефонна служба прийому повідомлень про дітей, які зазнають жорстокого ставлення (SNATEM). Звіт Обсерваторії за децентралізованими Соціальними Акціями (ODAS) показав, що насильство стосовно дітей має різні форми: фізичне насильство, сексуальне зловживання, психологічне насильство і зневажливе ставлення в тому числі й з боку близьких людей. Не дивно, що в такій ситуації соціальний працівник іноді стає єдиною підтримкою для молодої людини, яка опинилася у складній ситуації.

Однак молодь не лише є об'єктом насильницьких дій, але й нерідко сама стає їх суб'єктом. Асоціальна поведінка підлітків - це соціальний протест і помста за місце в суспільстві, що їм відводиться, вірніше протест проти його відсутності в ньому. З метою вирішення існуючих проблем діють соціальні превентивні заклади, які ведуть пошук найбільш ефективних соціально-педагогічних методів включення молоді в соціальне життя та надають допомогу школярам у виконанні домашніх завдань, допомагають у пошуку роботи, сприяють інтеграції іммігрантів, біженців, здійснюють вуличну та соціокультурну анімацію. Метою анімації є гуманітаризація вільного часу, заохочення до якоїсь діяльності. Аніматор завжди виступає як активний член групи, а не пасивний спостерігач, його діяльність повинна спонукати до позитивного наслідування, що особливо важливо при роботі з дітьми та підлітками. Соціокультурна анімація спрямована на формування загальної культури людини, пробудження в особистості віри в свої можливості, розвиток творчих здібностей, активізацію процесу спілкування, самопізнання, самореалізації та самовдосконалення. Таким чином анімація стає невід'ємною частиною виховання. Діяльність аніматора в певній мірі схожа на діяльність вихователя та тренера, однак анімація не копіює ці традиційні форми роботи. Аніматор не лише передає знання та вміння, а насамперед встановлює між членами групи атмосферу співробітництва, взаєморозуміння і взаємоповаги, активізує зв'язки між окремим індивідом і суспільством, групою та соціумом.

У Франції характерною ознакою процесу реалізації молодіжної політики та соціально-педагогічної роботи з молоддю є залучення самих молодих людей до роботи з ровесниками. Задоволення потреб молоді в інформації є невід'ємною частиною молодіжної політики в розвинутих країнах. Для цього створюються молодіжні інформаційні центри. У Франції інформація в центрах надається по дев'яти основних напрямах: освіта; професійна орієнтація й підготовка; зайнятість; безперервна освіта, підвищення кваліфікації; соціальні питання і практичні проблеми повсякденного життя; вільний час; канікули; зарубіжні контакти; спорт. Ключовою фігурою персоналу, задіяного в роботі центру, є інформатор, який безпосередньо вступає в контакт із молодими людьми. Інформатор повинен знати проблеми, з якими стикається молодь, володіти емпатійною культурою та творчими здібностями. Саме тому інформатори повинні бути з молодіжного середовища, бути близькими йому, знайомими з його проблемами. У випадку, коли поставлена проблема вимагає більш глибоких знань, інформатори звертаються до спеціалістів, які володіють більш високим рівнем підготовки: радників, консультантів, працівників із документацією тощо. Характерним для роботи в центрі є те, що прийом відвідувачів ведуть ті ж працівники, які збирають і класифікують інформацію. Постійний контакт із споживачами інформації допомагає інформаторам вести пошук відомостей про найбільш актуальні для молоді в даний момент питання.

Зміст підготовки соціальних працівників у Швеції до роботи з молоддю

Перехід до нової системи соціально-економічних відносин після проголошення незалежності України спричинив кризові зміни в умовах життя багатьох людей нашої країни. Найбільш уразливою демографічною групою стали діти та молодь. Кризова ситуація в країні призвела до зростання чисельності неповних сімей, смертності серед дітей та молоді, яка трапляється через отруєння алкоголем, наркотиками, голодування (виснаження), бідності, та інших негативних соціально-економічних явищ, які в цілому погіршують соціальне здоров'я суспільства.

Розбудова нових політичних та економічних державних засад потребує не лише переосмислення попереднього досвіду, але й створення якісно нової концепції соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні. Труднощі, які об'єктивно виникають на цьому шляху, зумовлюють необхідність пошуку та застосування наукових підходів щодо організації підготовки кваліфікованих соціальних працівників, які зможуть ефективно проводити соціально-педагогічну роботу з різними категоріями дітей і молоді, пошуку найефективніших шляхів, форм і методів підготовки кадрів, здатних здійснити підтримку і сприяти розвитку усіх напрямів теорії та практики соціальної роботи. Джерелом теоретико-методичної бази підготовки висококваліфікованих спеціалістів соціальної роботи може служити досвід з підготовки таких кадрів зарубіжних країн, зокрема Швеції.

Аналіз закордонного досвіду (американського, британського, французького тощо) підготовки соціальних працівників до роботи з різними верствами населення, у тому числі з дітьми та молоддю, частково представлено в роботах Л.В. Віннікової, Л.І. Міщик, О.П. Пічкар, С.І Синенько, Н.М. Собчак та інших українських та російських науковців. Досвід Швеції з підготовки фахівців соціальної роботи з дітьми та молоддю вітчизняними науковцями до сьогодні не розглядався.

Мета цієї роботи - висвітити зміст підготовки соціальних працівників до роботи з дітьми та молоддю у вищих навчальних закладах Швеції.

Зміст підготовки майбутніх соціальних працівників відбито у навчальному плані. На основі аналізу навчальних планів декількох шведських університетів - Люндського університету (Lunds Universitet) [1], Стокгольмського університету (Stockholms Universitet) [2], Лінкьопінгського університету (Linkцpings Universitet) [3] - можна виділити основні характеристики змісту підготовки соціальних працівників до роботи з дітьми та молоддю.

Підготовка майбутніх соціальних працівників до роботи з дітьми та молоддю у Швеції відбувається поступенево протягом всього періоду навчання - три з половиною роки.

Перший ступінь - основний курс, розрахований на 4 семестри (2 роки), дає загальну теоретичну базу професії, включає вивчення теорії соціальної роботи, методів соціальної роботи, основ загальної психології та вікової психології, соціології, політології, соціальної політики юриспруденції та інших. Студент повинен успішно скласти іспити та 120 ECTS, щоб бути допущеним до “польової роботи” (практичної роботи) - другого ступеня підготовки.

Другий ступінь - практична робота, яку студенти проходять у п'ятому семестрі, триває 20 тижнів та є безперервною. Метою практичної роботи, по-перше, є перетворення теоретичних знань у систему професійних умінь і навичок, практичне оволодіння професійними функціями. Практика проводиться в умовах, наближених до тих, у яких доведеться працювати випускнику. Студенти, які обрали спеціалізацію “Соціальна робота з дітьми та молоддю”, проходять практику у закладах соціальної служби для дітей та молоді. Також практична робота має на меті розділення базових теоретичних курсів з основ соціальної роботи та курсів поглибленого вивчення спеціалізації.

Третій ступінь - поглиблені теоретичні курси з різних напрямків спеціалізації у 6-7 семестрах. До таких курсів належить “Соціальна робота з дітьми та молоддю”, він вивчається у шостому семестрі, адже вимагає глибоких попередніх знань з основ соціальної роботи, педагогіки та психології, зокрема вікової, практичних навичок роботи, отриманих під час польової практики. Курс триває 20 тижнів, під час яких студент отримує 20 шведських балів, що дорівнює 30 ECTS.

З історія соціальної роботи США

Соціальна педагогіка як наука формується під впливом уявлень про сутність професіоналізму в неоднозначних співвідношеннях із сучасною державою та філософією прав людини.

Громадська думка часто пов.язує з соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності. Упродовж тривалого часу поширеною була думка про те, що соціальна робота . це світська модель релігійної благодійності і її коріння в глибокому минулому. Але насправді благодійність і соціальну роботу поєднує лише спільна альтруїстична установка.Цілі, методи та форми підготовки спеціалістів-виконавців суттєво різняться.

Сенсом життя, найважливішою рушійною силою людей, які присвячують себе соціальній службі, є їх відчуття морального обов.язку, бажання робити добро. Раніше особливу увагу привертало те, хто і як творить добро, а його внесок вимірювався суттєвістю наданої допомоги.

Сучасний соціальний працівник, ставлячи перед собою завдання надати людині допомоги, намагається досягти того, щоб людина з часом могла обійтися без сторонньої допомоги (у тому числі і без соціального працівника). Саме таким результатом і визначається професіональний успіх.

Розглянемо соціальну роботу в історичному контексті. Учіння соціальній роботі почало розвиватись наприкінці 19-го століття в Сполучених Штатах Америки. Воно започаткувалось з соціальних агентств, які покращували якість обслуговування бідних та обездолених людей, а також забезпечували його постійність. На базі таких агентств Асоціаціями з покращення умов життя бідняків (1842 р.) та Благодійними товариствами (1877 р.) організовувалось навчання волонтерів за програмами, розробленими самими соціальними службами.

Після економічної кризи та .Великої депресії. 1893 року переважна більшість керівників благодійних товариств прийшли до спільної думки, що оплачувані працівники повинні витіснити волонтерів. Спеціальна державна освіта була необхідною, щоб забезпечити ефективний сервіс вищого ґатунку.

Економічна депресія 1890-х років, соціально-стресовий вплив на особистість стали основними з причин зміни поглядів на цілі та завдання соціальних агентств. Людські проблеми тепер сприймаються більш комплексно, ніж раніше. На них можна позитивно вплинути, досягнувши вагомих позитивних змін в ситуації. Моралістський підхід раннього періоду перейшов у зацікавленість до формування наукових принципів допомоги людині та сім.ям, у яких були проблеми.

До кінця століття сформувалась упевненість у тому, що спеціальні навчальні програми призначені забезпечити необхідність та стабільність соціальних служб, підтримку бажаючих працювати в цій сфері, забезпечити розвиток знань та підготовку кваліфікованих агентів соціальних служб.

Поняття .соціальний працівник. увійшло в ужиток наприкінці 19-го . початку 20-го століть. Але як самостійна професія й академічна дисципліна .соціальна робота .цілком утвердили себе після другої світової війни. Ідеї New Deal у Сполучених Штатах Америки 1930-х, держави всезагального добробуту в Західній Європі 1940-х стали прикладом визнання права кожної людини на певний мінімум гідного існування й перетворення держави на гаранта реалізації цього права.

Проте невдовзі з.ясувалося, що для втілення цієї ідеї в життя замало відповідних законів чи матеріальних ресурсів. Необхідна також спеціальна система індивідуалізованої допомоги тим людям, котрі з тих чи інших причин . не вписуються. в сучасне суспільство.

Урядові циркуляри та державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, врахувати запити людей, часом суттєво їх переглядаючи у світлі практики. Цю функцію взяли на себе соціальні працівники.



Висновок

Отже, соціальна робота з молоддю - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб;

Соціальна робота в молодіжній політиці включає в себе соціальну профілактику, реабілітацію, інспектування, волонтерський рух, наявність молодіжних центрів тощо.

Соціальна робота лише тоді може бути результативною, коли вона виділяється саме як специфічний, пріоритетний напрямок у діяльності держави, усіх її органів і структур та здійснюється в інтересах як молодої людини, так і суспільства загалом.

Молодіжна політика у справді демократичному, правовому суспільстві передбачає створення певних умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молоді, її інтеграції в усі сфери життєдіяльності, реалізації усіх потенцій і здібностей юнаків та дівчат.

Молодіжна політика є тим своєрідним механізмом, завдяки якому держава, а також і партії, громадські об'єднання, організації, рухи, соціальні інститути вступають у взаємостосунки з молоддю, сприяють реалізації інтересів, запитів і потреб молодих людей.

Реалізувати практичну соціальну роботу можливо лише в тому випадку, якщо ми добре знаємо молодь, її соціально-економічні потреби та проблеми, добре усвідомлюємо реальні протиріччя формування і розвитку поколінь, що включені у систему суспільних відносин.

Технології соціальної роботи з молоддю - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб;

Соціальна робота в молодіжній політиці включає в себе соціальну профілактику, реабілітацію, інспектування, волонтерський рух, наявність молодіжних центрів тощо. Під соціальною профілактикою розуміється робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я молоді та запобігання такому впливу. соціальна реабілітація - робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

Соціальне інспектування - система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом молоді, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів. Центри соціальних служб для молоді - спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом здійснення технології соціальної роботи з молоддю;

Волонтерський рух - добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер.

Соціальний менеджмент - управління системою технології соціальної роботи, спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних шляхів їх вирішення. Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи . Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із най важливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, навчальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб.

Фундаментальні науки виграють значну роль у підготовці фахівця з технології соціальної роботи. Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов'язаний допомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому і бути соціальним робітником також не може. Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну науку.

Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу. Соціальний працівник, як і кожна інша людина, громадянин своєї держави, зобов'язаний знати історію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії. З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення.

Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення. Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.



Список використаної літератури

1. Головатий Н.Ф., Гайдукевич В.И., Зверева Н.Д. “Из опыта работы служб социальной помощи зарубежных стран”.- Соціальні служби для молоді.: Збірник методичних матеріалів.-К.: УНДІ проблем молоді, 1992р.-с.81-103.

2. Горшков О.А. “Опыт социальной работы за рубежом”.-М.,1999г.-264с.

3. Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”. Закон України від 15 грудня 1992 року. / Діти, молодь і закон. Збірник документів. Частина 1.-К: Мінмолодьспорту, УкрНДІ проблем молоді, 1994.-с.43.

4. Діяльність центрів соціальних реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій. Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року №1284/99, м. Київ..

5. Довідкові матеріали IV Світового Конгресу Українських Молодіжних Організацій “Майбутнє України - в руках молоді!” - К.: НВФ “Студцентр”/ НІКА-центр, 1998р.-102с.

6. Комплексні програми центрів ССМ. - К.: УДЦССМ, 2001р.,-204с.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.-К.: Просвіта. 1996.-80с.

7. Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві: Збірник матеріалів Конгресу української молоді, м.Київ, 26-28 травня 1997р.-К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1997р.,-204с.

8. Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями. Указ Президента України від 23 червня 2001 року №467, м. Київ.

9. Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями. Указ Президента України від 23 червня 2001 року №467, м. Київ.

10. Про становище сім'ї в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року.-К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000.-212с.

11. Про становище дітей в Україні: Державна щорічна доповідь.-К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1997р.-96с.

12. Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді. Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року №1285/99, м.Київ.

13. Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики. Указ Президента України від 4 грудня 1996 року №1165/96, м. Київ.

14. Про органи і служби у справах неповнолітніх та соціальні установи для неповнолітніх. Закон України від 24 січня 1995 року №20-зі змінами та доповненнями. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Частина ІІ.-К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998.-с.142-152.

15. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. Закон України від 5 лютого 1993 року. Відомості ВРУ, №16 1993.,-167с.

16. Ринок праці України у 2000 році: Аналітично-статистичний збірник (ювілейний випуск).-К.: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, 2001р.- 242с.

17. Соціальні проблеми становища сільської родини в умовах розбудови незалежної України // К.: “Академпрес” 1998.-152с.

18. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / за ред. А. Й. Капської. - К., 2000. - 264 с.

19. Сільська молодь України в період політичних та економічних трансформацій: настрої, орієнтації, сподівання.-К.: “Академпрес”,1998.-168с.

20. Соціальні служби для молоді: Збірник методичних матеріалів. Випуск І.-К., 1992р.-201с.

21. Соціальна підтримка незайнятої молоді: Зб. інформаційно-довідкових та методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді.-К.: “Видавництво “Етносфера”,1995-111с.

22. Технології соціально-педагогічної роботи: навчальний посібник / за заг. ред. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372 с.

23. Статистичний звіт щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді за 2000 рік. - К.: УДЦССМ, 2001р.- 16с

24. Типове положення про Державний Комітет у справах сім'ї та молоді України. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 року №2137. Офіційний вісник України, №48,1999р., - 37-30 с.

25. Україна: поступ у ХХІ століття. Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 року.-Урядовий кур'єр, №34, 2000р.-12с.

26. Фіцула М. М. Педагогіка. Посібник. - К., 2000

Размещено на Allbest.ru

...