Характеризуючи сучасну стратифікацію українського суспільства слід виділити наступні особливості: зміна суспільних форм всіх основних соціальних інститутів; ослаблення існуючих в суспільстві стратифікаційних обмежень підвищення мобільності населення; активізація процесів маргіналізації. Маргіналізація - втрата особистістю приналежності до певної соціальної групи без входження до іншої; зміна ролі компонентів соціального статусу. Якщо в радянському суспільстві велику роль відігравав політичний статус, то в сучасному українському суспільстві в-влада; підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактору в формуваннф високорозвинених груп. Це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку праці; поглиблення соціальної поляризації суспільства.

6.Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль

Соціальна взаємодія та соціальні зв'язки

Головною особливістю соціального життя є взаємодія індивідів, соціальних груп в межах відповідних соціальних інститутів.

Соціальна взаємодія - це система взаємообумовлених соціальних дій.

Види соціальної взаємодії класифікують: за кількістю суб'єктів взаємодії (між двома людьми, між індивідом і групою, між групами); за характером взаємовідносин (односторонні, узгоджені, ворожі); за терміном (короткочасні і довгочасні); за наявністю (відсутності) організованності (організовані та неорганізовані); за свідомістю взаємодії (усвідомлені та неусвідомлені); за «матеральністю» обміну (інтелектуальні, почуттєві та вольові).

До аналізу соціальної взаємодії підходили чимало соціологічних теорій, концепцій:

· теорія соціального обміну: Дж. Хоманс розглядав соціальну взаємодію як складову систему обмінів зумовлених засобами врівноважених винагород і затрат. Суб'єкти діють на основі свого колишнього досвіду. Виділяє чотири принципи взаємодії: 1. Читм вище винагороджується певний тип поведінки, тим частіше він повторюється; 2. Якщо поведінка залежить від якихось умов, вона намагається відтворити їх; 3. Якщо винагорода велика, людина здатна виконати люьі дії, щоб отримати її; 4. Коли потреби людини близькі до насичення, людина докладатиме менше зусиль для їх задоволення;

· теорія соціального інтеракціонізму: Джон Мідт заперечував, що поведінка людини - пасивна реакція на винагороду чи покарання. Мідт виділив два типи дій людини: значущі, незначущі;

· теорія драматичного підходу: Розглядає соціальні ситуації як мініатюрні драматичні спектаклі і люди діють відповідно подібно до акторів на сцені створюючи певне враження. Е. Гофман виходив з того, що люди самі створюють ситуації щоб створити символічні знання;

· теорія соціальної дії: Т. Парсонс вважав, що орієнтації діяльного індивіда мають дві моделі модифікації: мотиваційну і ціннісну. Мотиваційна спрямована на бажання і плани індивіда, а значить, на задоволення чи незадоволення його потреб. Ціннісна орієнтація - дотримання певних норм, стандартів. Ю. Хаберманс виділив чотири типи соціальної дії: стратегічну - учасники дії ставлятиься до інших осіб як до засобів адо перешкод на шляху до досягнення мети; нормативну - дія здійснюється шляхом підпорядкування своєї поведінки цінностям, нормам; драматургічну - вибіркове взаємовираження індивідуальності; комунікативну - прагнення знайти згоду між учасниками для досягнення певних результатів у певній ситуації.

Отже, на підставі вищенаведених наукових підходів ми можемо зробити такі висновки: соціальна дія є сокупністю певних компонентів (потреб, мети, ситуація, умови, обставини); мета соціальної дії - задоволення певних потреб; соціальна дія передбачає орієнтацію на інших людей.

Соціальна дія може бути традиційною або афективною. Традиційна дія грунтується на стандартних правилах поведінки, звичайних нормах, які не змінюються. Афективна - зумовлена емоційним станом і найчастіше супроводжується глибоким душевним хвилюванням.

Одним з видів соціальної дії є зв'язок. Соціальний зв'язок - соціальна дія, що виражає залежність чи сумісність людей або груп. Основними елементами соціальних зв'язків є: суб'єкти зв'язку (індивід, спільноти); предмет зв'язку; механізм свідомого регулювання між суб'єктами.

Соціальний зв'язок може відбуватись у формі контакту і у формі взаємодії. Соціальна взаємодія є джерелом суспільних явищ, оскільки завдяки їй поведінка людини стає соціальною дією.

Поведінка - це форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи на дію іншої людини.

Соціальні відносини та соціальні конфлікти

Важливою формою тривалих соціальних зв'язків є соціальні відносини. Вони є відносинами схожості та відмінності, рівності та нерівності, панування й підлеглості між окремими людьми та їх групами.

Оскільки відносини абсолютно рівними бути не можуть провідним виступають відносини соціальної нерівності, які характеризуються такими рисами:

- відмінності між людьми закладені самою природою;

- відмінності, що виникають у зв'язку з професійними ролями;

- відмінності між людьми зумовлені володінням.

Відносини соціальної нерівності в певних ситуаціях можуть перетворюватись на відносини соціальної рівності. Виокремлюють різноманітні види соціальних відносин:

- за обсягом владних повноважень (відносини по вертикалі, відносини по горизонталі);

- за ступенем регламентування (формальні, неформальні);

- за способом спілкування індивідів (безособові або опосеридковані, міжособові або безпосередні);

- за суб'єктами діяльності (міжорганізаційні та внутрішньоорганізаційні);

- за рівнем справедливості (справедливі, несправедливі).

Внаслідок суперечливості соціальних відносин однією з форм соціальної взаємодії стає соціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт - зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії. Щодо сутності соціальних конфліктів в теорії соціології склались дві точки зору. К. Маркс - конфлікт тимчасовий стан суспільних відносин, який може бути подоланий різними способамию. Р. Дарендорф - конфлікт - це нормальний стан суспільних відносин зумовлений суперечливою природою суспільного життя. Придушення соціального конфлітку веде до його загострення, а раціональна його регуляція - до підконтрольної еволюції.

Соціальний конфлікт виконує такі функції: інтеграційну; сигналізаційну; інноваційну; інформаційну.

Суб'єктами соціального конфлікту є особи, групи, спільноти здатні створювати конфліктну ситуацію. Виділяють такі стадії соціального конфлікту:

· передконфлікт - виникнення соціальної напруженності;

· зростання напруги - поява конфліктної ситуації;

· безпосередній розвиток конфлікту - стадія відкритої боротьби сторін;

· регулювання - розв'язання соціального конфлікту.

Основними чинниками конфлікту можуть бути історичні, соціально-економічні та культурні передумови.

Соціальні конфлікти класифікують:

· за включенням до системи соціальних зв'язків - функціональні та дисфункціональні;

· за специфікою впливу на організацію - конструктивні та деструктивні;

· за тривалістю - короткотермінові та довготермінові.

Кожен з конфліктів перебирає на себе особливості системи в якій вони виникають і відбуваються. Так розрізняють: соціально-економічні, національно-етнічні, політичні, конфлікти ресурсів, конфлікти цілей та інш.

Беручи за основу рівень конфліктуючих сторін конфлікти класифікують на міжіндивідуальні, міжгрупові, кофлікти між асоціаціями, внутрішньоінституційні та міжінституційні, конфлікти між державними утвореннями, міжкультурні кофлікти.

Основними формами придушення конфліктів є: збройне придушення; усунення бази конфлікту (одолання образу ворога); зміна вимог однієї з сторін, якщо опонент іде на певні поступки; боротьба; консенсус - згода більшості учасників конфлікту.

До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать:

- суперництво - нав'язування іншій стороні кращого для себе рішення;

- компроміс - бажання завершити конфлікт (відмова від окремих вимог);

- пристосування - вимушена або добровільна відмова від боротьби (усвідомлення неправоти, збереження добрих стосунків);

- уникнення вирішення проблеми - вихід з конфлікту з найменшими затратами;

- співробітництво - конструктивний підхід до обговорення проблеми. Ставлення до іншої сторони не як до противника а як до союзника.

Соціальний контроль

Соціальні відносини між індивідами та суспільством формуються в умовах соціального контролю.

Соціальний контроль - це засіб саморегуляції сиціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного регулювання. Важливими елементами соціального контролю є: цінності; норми; звичаї; санкції.

Цінності - звичаї, правила поведінки, зразки, які забезпечують цілісність соціальної системи, здатність її до виживання у перехідні періоди.

Соціальна норма - загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. Соціальнв норми поділяють на соціальні приписи та технічні правила.

· соціальні приписи - (диспозхиції та санкції) - право, правила пристойності, мода, мораль;

· технічні правила - норми, що регулюють відношення людини і прирорди (технічні інструкції, правила безпеки).

Звички - встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи. Звички виникають на основі навичок та закріплюються традиціями. На основі звичок формуються певні соціальні звичаїє

Звичаї - встановлений спосіб поведінки з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Санкція - елемент соціальної норми - стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної поведінки. Соціальні санкції застосовуються суспільством як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.

Якщо за порушення соціальних норм санкція не застосовується, виникає правовий нігілізм та різноманітні види девіантної поведінки (соціальні відхилення) Соціальні відхилення поділяють на позитивні (творчість) та негативні (соціальна патологія злочинність, наркоманія та інш.).

Деформація соціальних норм є основним чинником девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація проявляється:

· відрив соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

· нестабільність норми, яка не може виконувати функцію регулятора;

· послаблення, або незастосування санкцій.

7. Соціальні зміни та соціальні процеси

Поняття соціальних змін

У соціальній сфері не існує незмінних об'єктів і суб'єктів. Тому явища

суспільного життя слід розглядати не тільки в статичному стані, а насамперед у динаміці.

У середині ХХ ст. на зміну пануючим в західній соціології функціональським ідеям прийшли критичні ідеї (Г. Беккер, У. Мур, Н. Смелзер) про необхідність фундаментальних соціальних змін у суспільстві.

Якщо у функціоналізмі соціальні зміни ототожнювались з адаптацією, то його опонентами вони розглядались як реформістська перебудова.

Інколи поняття «соціальні зміни» ототожнювалось з поняттям «соціальний прогрес». Але ці поняття далеко не тотожні. Якщо процес виражає ціннісну характеристику змін у бажаному напрямі то соціальні зміни не мають чіткого спрямування.

Соціальні зміни - процес виникнення нових явищ, структур, характерних у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні і революційні; короткострокові і довгострокові; організовані і стихійні; насильницькі і добровільні та інші.

Соціальні зміни можуть відбуватись як на макро - так і на мікрорівнях.

Серед багатьох макросоціологічних теорій соціальних змін розрізняють три групи: соціокультурні і індустріально-технологічні та соціально-економічні.

Соціокультурні теорії на передній план висувають зміни в соціокультурній сфері - світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох. Такі зміни вважаються найфундаментальнішими, що визначають усі зміни в суспільстві.

Індустріально-технологічні теорії інтерпретують соціальні зміни, як похідні від змін в технології матеріального виробництва.

Соціально-економічні теорії визначають вирішальним фактором соціальних змін економічний розвиток, точніше - діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

Соціальні зміни можуть відбуватись на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій.

Інновація - комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу для задоволення людських потреб, а також пов'язані з цим зміни в соціальному середовищі. Інновація це не тільки відкриття але й його впровадження.

Інновації часто вступають в конфлікт з існуючими культурними зразками, цінностями та нормами.

Важливу роль у суспільстві відіграє специфічний різновид соціальної інновації - модернізація, як перехід суспільства від бідності до добробуту та розвитку.

Соціальні рухи, їх природа та типи

Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи - сукупність колективних дій великої сукупності людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або протидію їм.

Основними причинами соціальних рухів є: незадоволеність людей життям; активізація структурних змін в суспільстві, культурні течії; усвідомлення людьми корисності свого об'єднання для досягнення певних цілей; бажання людей підвищити свій соціальний статус.

Характерними рисами соціальних рухів є: з одного боку соціальні рухи можуть нагнітати відносини в суспільстві і проводити до конфлікту, з іншого боку - бути засобом, інструментом їх вирішення; завжди високо динамічні але не стійкі; постають з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення; в них завжди обмежена кількість людей; ставлення більшості людей до соціальних рухів байдуже, іноді неприязне; соціальні рухи не мають своєї організації; у своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадії: виникнення, об'єднання, формалізація, розпад і зникнення.

Виникнення - на цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними

аспектами життя.

Об'єднання (збудження) - занепокоєність людей певною проблемою, що

спонукає їх до певних дій. З'являються агітатори, виділяються лідери.

Формалізація (бюрократизація) - підвищення ефективності діяльності рухів,

популярність лідерів. Збудженні маси перетворюються на дисциплінованих учасників.

Розпад - наступає після досягнення певної мети, під впливом вогонь або зникнення причин.

Або, можливе на цій стадії, перетворення на соціальний інститут чи організацію (саме так часто створюються політичні партії).

Суспільні рухи класифікують:

експресивні рухи - виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовільняє: реальна дійсність для учасників такого руху не є привабливою; учасники руху шукають для себе полегшення. Досить часто, у наш час, ці рухи проявляються у молодіжному середовищі. Деякі експресивні рухи звертають свої погляди в майбутнє, деякі у минуле.

Утопічні рухи - постають на хвилі прагнень теоретично обгрунтувати досконале людське суспільство; їх учасники не прагнуть до особистого щастя і матеріального добробуту; ідеологія таких рухів грунтується на концепції доброї альтруїстичної людини;

реформаторські рухи - народжуються намаганням змінити суспільства; необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного розвитку. Якщо рух реформаторів блокується, частина реформаторів може перейти в опозицію.

Революційні рухи - розгортаються в атмосфері загального невдоволення; прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему, встановити новий порядок.

Рухи опору виникають серед тих людей, які вважають зміни в суспільстві відбуваються надто радикально і швидка.

Соціальні процеси та їх різновиди

Значні соціальні зміни в суспільстві відбуваються внаслідок спільних,

односпрямованих і взаємоузгоджених дій людей, які беруть участь у всіх соціальних процесах.

Соціальний процес - послідовна зміна станів у соціальних системах і

підсумках, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Найважливішими рисами соціальних процесів є:

загальність;

має стійкий порядок взаємодії всіх компонентів;

тривалий у часі і спрямований до певного стану об'єкта;

для соціального процесу характерні стадійність, фазність, стапність;

різноступеневість соціальних процесів.

Аналіз соціальних процесів тісно пов'язаний з проблемою їх класифікації.

Р. Парк та Е. Беджес розрізняли процеси кооперації, конкуренції, пристосування, конфлікту, асиміляції, амальгамації (біологічного змішування різних етнічних груп).

За базовими критеріями соціальні процеси класифікують:

загальні процеси (глобальні процеси);

особливі - процеси урбанізації, адаптації, стабільності;

окремі (єдиносні) процеси - процеси стосовно одиниць соціуму.

За характером процеси можуть бути:

еволюційними та революційними.

За спрямованістю - прогресивними та реакційними. За системами в яких відбуваються процеси їх класифікують на:

внутріособистісні (самоосвіта);

в стосунках між двома індивідами;

в стосунках між індивідом та групою;

процеси, які змінюють внутрішню структуру спільнот;

процеси, які змінюють відносини між двома групами;

процеси, які змінюють структуру та організацію глобального суспільства.

За змістом змін:

пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки;

співробіництво - соціальний процес, який полягає в узгодженості діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її характеру;

суперництво - соціальний процес полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси;

конфлікти - соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей шляхом усунення, знищення чи підкорення собі іншого індивіда чи групи з близькими чи ідентичними цілями.

Якщо в межах існуючої організації та системи контролю процеси

пристосування, суперництва співробітництва і конфлікту підтримуються у рівновазі, то вважається, що соціальному порядку ніщо не загрожує і що ці процеси протікають організовано. Але за перевищення межі стійкості такої рівноваги настає стан соціальної дезорганізації.

Соціальна дезорганізація - сукупність соціальних процесів, які спричиняють в межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно загрожуючи нормальним процесам розвитку колективного життя.

Її зумовлюють різні чинники: стихійні лиха; війни; політичні кризи;

радикальні зміни системи влади; революції; масові міграції населення; радикальні зміни в одній галузі народного господарства та інш.

Усі соціальні переміщення особистості чи соціальної групи охоплює процес мобільності.

Розрізняють два типи соціальної мобільності: горизонтальну та вертикальну. До горизонтальної соціальної мобільності належать процеси переміщення в географічному просторі і процеси переходу з групи в групу без зміни соціального статусу (зміна місце проживання, перехід індивіда з однієї сім'ї в іншу). З вертикальною мобільністю пов'язують переміщення суб'єкта з одного соціального прошарку в інший.

Залежно від напряму переміщення існує два типи вертикальної соціальної мобільності: просування вгору (соціальне підвищення) і деградація (соціальне значення).

Процеси соціальної мобільності є важливим показником ефективності різних типів суспільних устроїв. Суспільства, в яких забезпечені умови для вертикальної мобільності, де в широкі можливості для територіальної мобільності, у тому числі через межі країни, називають відкритими. Топи суспільств, в яких такі переміщення неможливі називають закритими. Та властиві кастовість, клановість, гіперполітичність.

Особливим різновидом соціальної мобільн6ості є міграція.

Міграція - процес зміни постійного місця проживання індивіда чи соціальних груп, їх переміщення в іншій район чи іншу країну, а також переселення з села в місто і навпаки. Основними чинниками міграції є: відштовхування, притягнення, допустимість шляхів міграції.

відштовхування пов'язані з незадовільними умовами існування індивідів у рідних місцях - соціальні потрясіння, міжнаціональні конфлікти, війни, диктатури, економічні кризи, стихійні лиха та інше;

притягування - сукупність привабливих умов для проживання в інших місцях (вища оплата праці, вища політична стабільність, кращі умови для соціального піднесення);

допустимість шляхів міграції характеризується наявністю чи відсутністю бар'єрів для реалізації потенційними мігрантами своїх напрямів, щодо зміни місце проживання.

8. Соціальні інститути суспільства та соціальні організації

Інституціалізація як соціальний феномен

Для суспільства як складної організованої системи життєважливим є

закріплення певних соціальних взаємодій, зробити їх узгодженими, доцільними, які б відбувались за певними правилами, були обов'язковими для соціальних спільнот, соціальних організацій, соціальних груп.

Цій меті служать такі елементи суспільства як соціальні інститути -

відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалась у певній сфері життєдіяльності суспільства.

До вивчення соціальних інститутів соціологія звертала уваги з часу свого становлення:

Г. Спенсер вважав соціальні інститути каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства;

Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрику відтворення» соціальних відносин і зв» язків між людьми.

Суттєвими рисами соціальних інститутів є:

соціальний інститут є комплексом формальних і інформаційних правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві і обмежують вчинку людей відповідно до суспільних інтересів;

соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які пов'язані вирішувати важливі для розвитку суспільства завдання.

За формою соціальні інститути - це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів матеріальних та інформаційних засобів); за змістом соціальні інститути - це функціональний механізм (сукупність соціальних норм в окремій сфері соціальних відносин).

Для здійснення інституціалізації потрібні такі умови:

(інституціалізаціяч - процес виникнення установлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства).

соціальні потреби задоволення яких можливе у процесі інституціалізації;

наявність культурного середовища (субкультури) - системи цінностей, соціальних норм і правил з цієї точки зору інституціалізація - це прийняття індивідуумом, групою культурних норм, що регулюють різні аспекти людської діяльності.

Наявність необхідних ресурсів.

Види і функції соціальних інститутів

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв.

Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей і сферою дії. У такому разі виокремлюють:

економічні - забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

політичні - пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

культурні та виховні - сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

соціальні - організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденна соціальну поведінку людей, міжособисті сні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути засновують свою діяльність на чітких принципах (законах) здійснюють управлінські і контрольні функції. До таких інститутів належать держава, армія, школа та інш.

Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази, є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян.

Кожен соціальний інститут виконує специфічні функції:

регулятивна функція - забезпечення виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки;

відтворення безперервності суспільних відносин - трансляція норм, цінностей, досвіду з покоління в покоління;

інтегративна функція - забезпечення - соціальної стабільності суспільства;

комунікативна функція - забезпечення зв» язків, спілкування, взаємодії між людьми.

Крім того соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними (формальними) і латейними (неформальними). Явні зафіксовані в нормативно-правових документах. Латентні (приховані) є функцією незаявленими але здійснюються.

Підтриманню функціональності соціального інституту соціального інституту сприяють: наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей; інтеграція інституту в соціальну систему суспільства це забезпечує йому підтримку самого суспільства; можливість здійснювати контроль; наявність матеріальних умов.

Якщо цих умов не дотримуватись, соціальні інститути можуть стати дисфункціональними. Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють: невідповідність інституту самим, потребам суспільства; розмитість невизначеність функцій; заниження авторитету самого інституту; персоналізація діяльності інституту.

Основні риси соціальної організації

Суспільство як соціальна реальність упорядкована не тільки інституційно, але й організаційно.

Соціальна організація - соціальна група, орієнтована на досягнення

взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

На відміну від соціальних інститутів соціальна організація має свої характерні риси:

утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей, вона є певним інстиутом вирішення завдань;

має чіткий загальнообов'язковий порядок, розподіл ролей, статусів, соціальні ролі чітко впорядковані і мають ієрархічну структуру;

має координуючий орган - систему управління.

Розрізняють формальні та неформальні організації.

Формальні організації будують свої соціальні відносини на підставі регламентації, зв'язків, норм, статусів. Формальна організація нагадує піраміду в якій завдання регламентовані на кількох рівнях. М. Вебер вважав, що формальній організації найхарактернішою є бюрократична система. Для бюрократичної системи характерні такі риси: раціональність, надійність, економічність, ефективність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрократизації є відсутність гнучкості, стабільності дій.

Неформальні організації ґрунтуються на товаристських відносинах та особистому виборі зв'язків учасників.

9. Соціологія особистості

Особистість як соціологічна категорія

До людини відносять різні терміни та поняття: людина; індивід; особистість. Людина - це соціальна категорія. Індивід - конкретний представник людського роду. Особистість - це сутність людини, це головне в людині, що відрізняє її від інших видів.

З точки зору соціології сутність людини на в її унікальності як індивідума, а в соціальній якості, що зближують її з побідними індивідумами.

Соціологія розглядає особистість в єдності її змісту і способу буття. Тому одним зх найважливіших завдань соціології є дослідження закономірностей та механізмів становлення особистості як суб'єкта історичного процесу та свого власного життя.

Соціологічний аналіз особистості це погляд на її духовний світ і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя.

Таким чином особистість у соціології трактується як реалізована інтеграція в конкурентному індивіді соціально значущих рис, що відносяться до сутності даного суспільства.

Основне завдання соціологічної теорії особистості: це формування соціальних спільностей, вивчення закономірностей взаємозв'язків особистості з суспільством, регуляція та саморегуляція поведінки.

Соціологічна структура особистості

Характерними рисами особистості є: самосвідомість; ціннісні орієнтації; соціальні відносини; автономність; внутрішня духовна структура (мотиви, потреби, інтереси, цінності, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички).

Соціологічний підхід до структури особистості враховує насамперед особливості і механізми її соціальної поведінки.

До спонукальних чинників особистості відносять потреби та інтереси.

Потреби - внутрішні стимули активності особистості, те, що забезпечує її існування та самозбереження. А.Х. Маслоу виробив ієрархічну теорію потреб поділивши їх на дві категорії:

природні потреби - характеризують людину як біологічну істоту (одяг, житло, їжа).

Соціальні потреби - продукти суспільного життя, рівня розвитку людини (духовна культура, спілкування, трудова діяльність).

Інтереси - усвідомлення потреб. Потреби та інтереси є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу.

Цінності - це перенесення потреб та інтересів на матеріальні та духовні явища.

Для цінності особистості сприймаються через призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв тобто через систему її ціннісних орієнтацій

Соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості.

Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів.

Мотиви - усвідомлена потреба особистості - суб'єкта у досягненні певних цілей. Мотиви класифікують:

Основні - матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні.

Для соціології істотне значення мають не індивідуальні соціальні думки і почуття людей. Соціальний тип особистості - сукупність повторювальних якостей людини як істоти соціальної. Відокремлюють такі типи особистостей.

ідеальний - втілення соціального ідеалу певного суспільства;

нормативний - сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;

реально існуючий, модальний - переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства.

Не менш важливими компонентами структури особистості є пам'ять, культура та діяльність.

Пам'ять - система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності; вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання.

Культура особистості - сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Діяльність - цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт.

Структурні елементи особистості утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є вироблення стандартів (стереотипи).

Соціалізація особистості

Головним соціальним процесом через який здійснюється взаємодії між особистістю та суспільством є процес соціалізації.

Соціалізація - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм, цінностей на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції, способи мислення відповідної спільноти.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої в її свідомості системи цінностей.

Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вчителі, вихователі, засоби масової інформації, соціальні інститути.

З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

імітація - спроба дитини копіювати поведінку дорослих;

ідентифікація - засвоєння дітьми поведінки батьків;

почуття сорому і провини - механізми які стримують або придушують певні правила поведінки.

Залежно від віку людини розрізняють чотири етапи соціалізації.

соціалізація дитини 2-3 роки і вступ до школи;

соціалізація підлітка;

соціалізація тривала 18-25 років;

соціалізація дорослих.

Відмінність соціалізації дитини і дорослого полягає в тому що

Дитина формує ціннісні орієнтації;

Дорослий - сприймає, оцінює соціальні норми критично.

Отже, соціалізація - процес привласнення суспільних відносин, що існують у сферах суспільного життя.

Процес зворотній соціалізації - десоціалізація - людина повністю або частково втрачає засвоєнні норми і цінності.

У перехідних суспільствах часто зустрічається явище ресоціалізації - докорінна зміна суспільного середовища. Це болісний процес який нерідко вимагає зміни поглядів на суспільство.

10. Соціологія сім'ї

Сім'я як об'єкт соціологічного дослідження

До вивчення сім'ї підходять різноманітні науки суспільно - економічного напрямку. Економічні науки розглядають соціологію як споживчий економічний осередок. Історія - виникнення та форми сім'ї на різних етапах розвитку людства. Соціальна психологія - вивчає сімейні конфлікти та динаміку розвимтку сімейних груп.

Соціологія сім'ї - спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конуретних культурних та соціально-економічних умовах.

Найважливішим предметом вивчення соціології є шлюб і сім'я. Шлюб - це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється:

- впорядкування та санкціонування сімейного життя;

- встановлення батьківських та подружніх обов'язків.

Шлюби поділяються на громадські та церковні, але з розвитком суспільних відносин поширення набувають такі форми щлюбу як фіктивний шлюб та шлюбний контракт.

Сім'я є більш складною системою відносин ніж шлюб, оскільки вона об'єднує не тільки подружжя, але, й дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як модель суспільства, як його клітина.

За основу визначення сім'ї можна можна взяти визначення сім'ї інституту суспільства, як малої соціальної групи, що має історично означену орієнтацію, члени якої пов'язані шлюбно-родинними відносинами, суспільним побутом та морально-етичною відповідальністю.

За Арістотелем сім'я - перший вид спілкування людей, вона є первинним осередком з якого виникла держава.

З одного боку сім'я є замкнутим осередком суспільства, з іншого сім'я є відкритою для всіх процесів, що відбуваються в ньому.

Сім'я і шлюб - це форми взаємовідносин між людьми, які санкціонуються державою та суспільством. Залежно від форми шлюбу розрізняють моногамну, полігамну та поліандричну сім'ї. Крім того, шлюби розрізняють на екзогамні - в межах власеої спільності, та ендогамні - укладаються з пртнером, яки належить до іншої соціальної групи.

Основними типами сімей є: нуклеарна сім'я (проста); складна (розширена) сім'я - спільно проживають децілька поколінь; повна сім'я; неповна сім'я (один з подружжя відсутній)

Під структурою сім'ї розуміється сокупність відносин між її членами включаючи систему духовних, моральних відносин та відносин влади. Виділяють: авторитарну; демократичну; комунікативну; рольову.

Авторитарна - жорстке підкорення дружини чоловікові, а дітей - батькам.

Демократична - розподіл ролей між членами сім'ї здійснюється за особистісними якостями. Рівна участь кожного в прийнятті рішень та виконання обов'язків.

Комунікативна - інтенсивне духовне спілкування, задоволення шлюбом, згуртованність сімейної групи.

Рольова - виконання кожним членом сім'ї своїх ролей.

Соціологія сім'ї та шлюбу вивчає: типи соціальних відносин; фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності; зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя; суспільні функції сім'ї структуру та особливості; мотивацію шлюбів і розлучень; історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин; умови життя сім'ї.

Основні функції сучасної сім'ї та тенденції її розвитку

Функції сім'ї відбивають систему взаємодії сім'ї і суспільства з одного боку, і сім'ї та особи з іншого.

Під функціями сім'ї розуміється спосіб прояву активності життєдіяльності сім'ї та її членів.

Функції сім'ї розрізняють на соціальні (суспільні) та індивідуальні (стосовно особи). Функції сім'ї тісно пов'язані з потребами суспільства, вони є глибоко історичними і пов'язанні з соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства.

Залежно від сфери діяльності сім'ї виділяють такі функції:

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна Виховна Господарсько-побутова Економічна Сфера первісного соціального контролю Сфера духовного спілкування Соціально-статусна Дозвільна Емоційна Сексуальна	Біологічне відтворення суспільства Соціалізація молодого покоління, підтримка культурної безперервності суспільства. Підтримка фізичного здоро'я. Догляд за дітьми. Економічна підтримка неповнолітніх, непрацездатних членів суспільства. Моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності. Розвиток особистості членів сім'ї Надання певного соціального статусу членам сім'ї. Відтворення соціальної структури. Організація раціонального дозвілля. Соціальний контроль у сфері дозвілля Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія. Сексуальний контроль	Прагнення мати дітей Задоволення потреб в батьківстві, контактах з дітьми, їх виховання, самореалізація в дітях Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших. Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших. Формування і підтримка правових і моральних санкцій за негативну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї. Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. Задоволення потреб у соціальному просуванні. Задоволення потреб у сумісному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів. Одержання індивідумами психологічного захисту, емоційна підтримка в сім'ї. Задоволення сексуальних потреб.

Репродуктивну функцію ще називають функцією дітонародження або відтворення населення. Виділяють три типи репродуктивності сім'ї: багатодітну, середньодітну, малодітну.

З метою регулювання дітонародження різні держави виробляють і проводять в життя різну демографічну політику. Демографічна політика - це система соціальних заходів, спрямована на спрямування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної поведінки населення. Існують два види демографічної поведінки: спрямована на зростання та на зниження народжуванності. Щодо перспектив демографічної політки то науковці погоджуються з дифренційованим підходом щодо конкретних регіонів країни.

Виховна функція - це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей аж до досягнення соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально - психологічних і фізичних якостей.

Сім'я проходить ряд етапів послідовність яких складається у сімейний або життєвий цикл сім'ї. Виділяється різна кількість фах цього циклу:

- утворення сім'ї;

- початок дітонародження - народження першої дитини;

- завершення дітонародження - народження останньої дитини;

- «порожнє гніздо» - вступ в шлюб та виділення в окрему сім'ю останньої дитини;

- припинення існування сім'ї - смерть одного з подружжя.

Винкає логічне питання щодо збільшення середньої тривалості шлюбунауковці з цього приводу виділяють такі цмови:

- зниження смертності;

- поліпшення показників середньої тривалості життя;

- зменшення загибелі людей від несчасних випадків;

- оздоровлення способу життя.

Виділяють такі сучасні тенденції розвитку сім'ї:

· додержання принципу егелітарності на противагу принципу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права та гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного і духовного зростання;

· шлюб, який є основою сім'ї стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб;

· створюються реальні передумови для подолання суперчностей між коханням і обов'язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті;

· суспільна цінність сім'ї все більше визначається її роллю в примножені і передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва, організації споживання і попиту.

11. Соціологія праці та зайнятості

Поняття, сутність та основні функції соціології праці

Соціологія праці та зайнятості - галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвиток соціальних утверджень у сфері праці й пов'язані з ними процеси і явища.

Праця - процес функціонування та розвитку людського суспільства. Її сутність полягає в тому, що:

вона є процесом взаємодії людини і природи;

в процесі праці людина розвиває свої здібності, духовні потреби, виробляє соціально необхідні нахили;

праця формує соціальні відносини, соціальний професійний портрет особистості.

Праця це не тільки економічна, але й соціальна категорія.

Об» єктом соціології праці та зайнятості є праця як суспільно значуще явище. Предметом - структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці.

Соціологія праці та зайнятості виконує такі функції:

- теоретико-пізнавальна - дослідження соціальних явищ, процесів у сфері праці; з'ясування ролі праці; аналіз ринку праці; вивчення соціально-професійної структури суспільства;

прогностична - вироблення прогнозів щодо тенденцій функціонування соціально

трудових відносин, соціальних процесів у сфері праці;

дослідницька - дослідження соціальних проблем у сфері праці і ставлення робітників до

праці; поведінки на ринку праці роботодавців та найманих робітників;

інформаційна - отримання за результатами соціологічних досліджень необхідної інформації для вирішення соціальних проблем;

управлінська - створення системи соціальних гарантій, соціального захисту, розробка соціально-економічних програм розвитку;

соціально-технологічна функція - розробка та впровадження в життя соціальних

технологій спрямованих на регулювання процесів адаптації, розвитку професійної кар'єри, формування соціально-психологічного клімату в колективі та інш.

Світоглядна - формування соціологічного погляду на сучасну сферу праці.

Соціологія праці та зайнятості взаємодіє з багатьма соціологічними та

несоціологічними галузями знань.

Сутність праці як соціального явища проявляється в її функціях з яких

найголовнішими є:

виробнича функція - створення матеріальних благ;

соціально-відновлювальна - забезпечення матеріального добробуту;

соціально-диференційна - зумовлена суттєвими відмінностями соціальних рис працівників;

статусна - неоднакове значення у суспільстві різних видів праці;

формування особистості - прогрес виробництва забезпечує вільний розвиток особистості (система освіти, професійне навчання).

Ціннісна функція - формування у працівників мотиваційної сфери, планів на майбутнє.

Категорії соціології праці та зайнятості

Основними критеріями соціології праці та зайнятості є: «характер праці», «зміст праці», «умови праці», «ринок праці», «зайнятість», «безробіття», «мотивація», «адаптація», «соціально-психологічний клімат», «соціальний конфлікт».

характер праці - соціальна сутність праці як суспільно значущого процесу.

визначається особливостями виробничих відносин;

дає змогу з'ясувати зв'язок між індивідуальною та суспільною працею;

показниками є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці.

Відокремлюють залежно від характеру: суспільну, приватну, вільну, підневільну «на себе», «нпа когось», добровільно, примусову.

Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції кращі. За змістом розрізняють: просту, складну, творчу, репродуктивну, фізичну, розумову, ручна, механізована.

Умови праці - сукупність чинників, які впливають на працездатність, здоров» я

працівника. Ця категорія охоплює соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові умови праці.

Ринок праці - певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників;

Регулювання економічних відносин між попитом і пропозицією робочої сили;

Система трудового законодавства;

Задоволення потреб різноманітних верств населення.

Складовими елементами ринку праці є:

сукупна пропозиція найманої робочої сили;

сукупний попит (потреба в робочій силі);

Головними суб'єктами ринку праці є роботодавці та наймані працівники.

До функції ринку праці відносять:

створення умов для довгострокових відносин між роботодавцями та найманими працівниками;

вирішення проблем зайнятості населення;

працевлаштування безробітних;

правовий захист роботодавців та працівників;

забезпечення конкуренції між роботодавцями і працівниками.

Повноцінне існування ринку праці залежить від ступення розвитку інфраструктури (державні заклади, недержавні структури, громадські організації та інш.)

Зайнятість населення - діяльність громадян, пов» язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

можливість індивіда забезпечити власний добробут;

духовний розвиток особистості.

Особливостями зайнятості населення в Україні є:

значні масштаби нерегламентованої (неформальної) зайнятості;

приховане безробіття;

низька ціна робочої сили.

Безробіття - розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили та попитом на неї, за яких певна частина робочої сили поповнює резервну армію праці.

До основних типів безробіття належать:

функцій не безробіття - неможливість реалізувати працівником свого права на вибір виду професійної діяльності, місце роботи.

Структурне - зміна структури споживчого попиту і виробничих технологій;

Циклічне - зумовлене спадом виробництва зменшенням інвестицій;

Приховане - пов'язане з спадом виробництва, що змушує роботодавців надавати працівникам довгострокові неоплачувані відпустки, зростання чисельності працівників, які шукають роботу без звернення до центру зайнятості.

Структуру безробіття вивчають за такими критеріями: стать, вік, соціальна група, рівень освіти, професійні і кваліфікаційні характеристики, рівень доходів, причини і мотиви звільнення.

До суб'єктивних характеристик праці відносять:

мотивація трудової діяльності - внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Мотивація має ієрархічну структуру:

вибір професій та місце роботи: (матеріальні мотиви, престиж праці);

мотиви пов'язані з реалізацією особистістю засвоєних норм і цінностей;

мотиви пов'язані з вибором та обґрунтуванням альтернатив життєвого циклу працівника. Мотиви соціальної та професійної мобільності, подолання рольового дискомфорту.

Трудова адаптація - соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації.

Фізіологічна адаптація - пристосування працівника до організаційних і санітарно-гігієнічних умов праці;

Професійна адаптація - оволодіння фаховими навичками, формування професійно необхідних якостей. Швидкість та якість засвоєння працівником своєї спеціальності;

Соціально-психологічна адаптація - ознайомлення з між особистісними стосунками, засвоєнням традицій, цінностей, вимог колективу. Встановлення позитивних взаємин з колегами.

Соціально-психологічний клімат - типовий для певної групи загальний емоційний стан, який формується в процесі спільної трудової діяльності, спілкування між людьми.

Показниками соціально-психологічного клімату є об'єктивні та суб'єктивні показники.

об'єктивні - вплив клімату (середовища) на виконання колективом головних завдань:

суб'єктивні - задоволеність працею, задоволеність стосунками між колегами (по горизонталі) та керівниками (по вертикалі).

Роль соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем

Головною соціально-економічною проблемою вирішенням якої займається соціологія праці - проблема зайнятості населення. Не вирішенність цієї проблеми призводить до соціальної напруги в суспільстві. Рекомендації соціології на даному етапі охоплюють таке коло питань: стабілізація сфери застосування праці; створення додаткових робочих місць; внутрішньогалузевий та територіальний перерозподіл працівників; професійна орієнтація та перепідготовка; соціальний захист працівників. Вирішення проблеми умов праці.

Впровадження на підприємствах наукового менеджменту - уважніше ставлення до проблеми регулювання трудової поведінки, формування трудової мотивації, стимулювання працівників, вивчення потреб та інтересів працівників і вироблення матеріальних, соціальних, соціально-психологічних стимулів.

Проблема адаптації працівників - дослідження особливостей пристосування до зовнішнього середовища різних за освітою і фахом категорій працівників.

Соціологія приймає участь у розробці таких проблем:

діагностика процесів у трудових колективах;

вивчення соціального самопочуття працівників;

встановлення зворотного зв'язку між керівниками та працівниками для прийняття науково обґрунтованих рішень.

вивчення ділових якостей керівників підприємств;

участь у маркетингових дослідженнях.

12. Культура як соціальний феномен

Соціальна сутність культури. Підходи до соціологічного аналізу культури

Культура - цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні, соціальній групі, конкретному суспільству.

Культура - соціальний механізм взаємодії особистості, спільноти із середовищем існування, які забезпечують передачу досвіду та розвитку діяльності.

Культура є якісною характеристикою людської діяльності.

Існує кілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культура:

функційний підхід - основний елемент культура - цінності. На думку Т. Парсонса культура - відповідно організована, стабільна система цінностей.

Природним розвитком культури є еволюція. Але підхід Персонса щодо стабільності є відносно хибним.

Конфліктний підхід - динамічна, суперечлива система, арена конфліктів породжених соціальною нерівністю. К. Маркс розглядає культуру як похідну економічних відносин.

Соціальні нерівність призводить до того, що існуючі культурні системи нездатні задовольнити всіх членів суспільства. Що, в свою чергу породжує соціальну напругу.

Однак К. Маркс не сприймає спільних рис культури:

технологічний підхід - культура;

технологічно-цивілізоване явище, продукт людської діяльності, сукупність створених людством матеріалдьних та духовних цінностей;

...