Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Житомирський технологічний коледж

Курсова робота

З дисципліни «Методика і технологія соціальної роботи»

Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі

Студента 3 курсу, групи С-35

Напрям підготовки 130101 «Соціальна допомога»

Ніколотова Даниїла Олексійовича

Керівник-викладач вищої категорії

Н.О. Кушнерчук

Житомир 2015 р.

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Категорійний апарат пенітенціарної соціальної роботи

1.2 Проблеми та шляхи вдосконалення соціальної роботи в пенітенціарній системі

2. Методи і технології практичної соціальної роботи в пенітенціарній системі

Висновки

Список літератури

пенітенціарний соціальний засуджений суспільство

Вступ

На рубежі ХХ-ХХІ ст. злочинність стала однією із найбільш значних проблем внутрішнього розвитку у всіх країнах світу незалежно від їх економічного і політичного статусу, її зростання зафіксоване не тільки там, де економіка опинилась у глибокій кризі, але і в достатньо благополучних державах Західної Європи і Америки.

Злочинні товариства - один із структурних елементів людського суспільства. Вони здійснюють серйозний вплив на соціум в цілому. Більше того, як суспільство ставиться до засуджених, можна робити висновок про ступінь його зрілості.

За останні роки кримінологами з'ясовано ряд тенденцій у розвиткові злочинності, що свідчать про її суттєве якісне переродження.

По-перше, збільшилась кількість заздалегідь підготовлених злочинів, що характеризуються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю; зросла кількість замовних вбивств, злочинів з використанням складної комп'ютерної техніки і т.ін.

По-друге, збільшилась кількість злочинів, скоєних представниками так званих "груп ризику": бомжами, алкоголіками, наркоманами, проститутками.

По-третє, зросла кількість злочинів, позбавлених мотиву, що зовні виглядають безглуздими.

По-четверте, значно змінилась соціально-психологічна характеристика осіб, які скоюють злочини. Якщо раніше злочини скоювали особи, котрі відносилися до люмпенізованих прошарків населення, то зараз значна кількість злочинців виходить із середньо- і високозабезпечених груп населення, тобто збільшилась кількість злочинів, скоєних представниками середнього і вищого класів.

Викликають тривогу значні зміни в соціальному, віковому і статевому складі злочинних елементів. Зростання жіночої злочинності випереджує зростання чоловічої злочинності. Особливу небезпеку складають неформальні молодіжні угруповання з агресивними проявами в поведінці.

Таким чином, проблема протиправної, а в цілому і ширше -поведінки, що відхиляється від норми, стала однією із найбільш серйозних соціальних, психологічних, виховних проблем нашого часу.

Єдиного погляду на генезис злочинця серед науковців не існує. Але більшість приєднується до думки, що в основі злочинної, а відповідно і поведінки, що відхиляється від норми, лежить соціальна дезадаптація особистості, нездатність людини до повноцінного прояву в рамках існуючих норм закону і моралі. Це проблема, в якій поки що більше питань, ніж відповідей.

Соціально-економічні перетворення, здійснювані в нашій країні, безпосередньо стосуються пенітенціарної системи. Різні моделі карально-репресивних підходів, які пройшли апробацію в ряді країн світу, в тому числі і Радянському Союзі, себе не виправдали. Наслідком цього стали широкомасштабна криміналізація суспільства, загострення соціальних хвороб, жорсткість моралі, незворотні особистісні втрати.

Сучасна прогресивна пенітенціарна філософія активно розвиває ідеї гуманізму у ставленні до «переможених», олюднення умов виконання кримінальних покарань. Однак тут важливо підкреслити, що це не інша крайність кримінальної політики, протилежна її посилювання, а принципово нова її доктрина, заснована на сучасних уявленнях про виконання кримінальних покарань.

Гуманізм по відношенню до людей, що переступили закон, що забезпечує в першу чергу безпека суспільства та його членів, не має нічого спільного з ідеологією всепрощенства, неусвідомлюваного заохочення проявів вседозволеності, безкарності, безвідповідальності. Це - шанс, наданий засудженому для повернення до соціальної нормі поведінки, шляхом виправлення в специфічних і далеко не завжди сприятливих умовах крайньої за формою прояву, жорсткого обмеження в свободі і деяких інших правах. Це - спроба громадських і державних інститутів (насамперед спеціально призначеної для реалізації пенітенціарних цілей кримінально-виконавчої системи) і самого засудженого в процесі виправного впливу зберегти і відкоригувати людську подобу, відновити втрачений соціальний статус, повернутися до повноцінного життя на волі.

Теоретичні дослідження і практичний досвід переконують у тому, що сформована у виправних установах під впливом системи сучасних педагогічних, психологічних, психотерапевтичних та інших технологій позитивна установка, що відбуваються особистісні зміни вкрай рідко витримують іспит на міцність, стикаючись після звільнення засудженого з деформуючим впливом несприятливого соціального оточення.

Мета: дослідити можливості пенітенціарної системи до дійсного виправлення девіацій і визначити завдання соціального працівника у виправних закладах.

Завдання: зрозуміти основні методи соціальної роботи.

Актуальність теми: репресивні методи Радянського Союзу в ХХ ст. призвели до значної криміналізації суспільства і робота з виправлення злочинців зараз є дуже важливою.

Виправлення і ресоціалізація засуджених, соціальна адаптація звільнених з виправних установ припускають не тільки позитивні зміни особистості правопорушника, але і корекцію системи його суспільних зв'язків і відносин в мікро- і макросередовищі. Самостійно здійснити подібну соціальну терапію засуджений не може. Допомога співробітників у вирішенні цієї проблеми але сит безсистемний, епізодичний, часто непрофесійний характер. Все це в значній мірі обумовлює рецидив та інші негативні соціальні прояви пост пенітенціарного характеру.

Прогресивна міжнародна пенітенціарна практика, показує, що різні сторони соціальною допомогою і підтримкою засуджених на різних етапах їх виправлення та підготовки до життя на волі повинні професійно займатися фахівці - соціальні працівники.

Оскільки тюремне ув'язнення, позбавляючи людину свободи, вже само по собі є покаранням, остільки і особистість засудженого відповідно до його положенням (позбавлення волі та обмеження в правах) вимушено і винне піддається певним законом позбавленням. Це об'єктивно перетворює його, а також спільності, групи і колективи засуджених в об'єкт соціальної роботи. Її глибинний сенс полягає, з одного боку, у відновленні соціальної справедливості та покарання злочинця за скоєне, з іншого - в прагненні мінімізувати негативні соціальні наслідки позбавлення волі як для самого засудженого, так і для його мікрооточення, особливо сім'ї, а також суспільства в цілому, членом якого він в період відбування покарання, і після такого.

Згідно з розрахунками вчених, вже в 2015 році стрімке накопичення соціального знання як чинника розвитку сучасної цивілізації призведе до того, що придбає особливе значення професія соціального працівника в галузі регулювання суспільних відносин. Соціальна освіта співробітника виправної установи в значній мірі сприяє формуванню активної творчої особистості громадянина і професіонала, орієнтованої на захист інтересів людини, здатної забезпечувати узгодженість громадського впливу на засуджених, їх ресоціалізацію і стабільність позитивного розвитку особистості, реформування кримінально-виконавчої системи. У цих умовах перспективними представляються розробка і формування цілісної системи підготовки, пере підготовки та підвищення кваліфікації персоналу в галузі соціальної роботи, в тому числі великої групи співробітників, які професійно вирішують проблеми ресоціалізації та виправлення засуджених в специфічних умовах виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі та ізоляцією від суспільства. Це ще один перспективний напрям науково-практичної діяльності.

Відомо, що особистість, що потрапила в сферу впливу виправної установи, тимчасово ізольована від суспільства і обмежена в зв'язках, значно погіршує свій соціальний і правовий статус, не маючи реальної можливості самостійно відстоювати свої інтереси і гідність, задовольняти мінімальні потреби на всіх етапах ізоляції від суспільства, починаючи від попереднього ув'язнення (утримання під вартою) до останнього дня перебування у виправній установі. Саме тому соціальна робота з супроводу правопорушника необхідна у всіх видах установ та органів виправних установ. Належить виробити технологію соціальної роботи: з засудженими та персоналом, з правопорушниками, що містяться під вартою, охороною або у виправних центрах, особливо в пенітенціарних установах і після звільнення з них. Результативна постпенітенціарной соціальна адаптація колишніх засуджених неможлива без інтеграції системи соціальної роботи виправних установ у федеральні і муніципальні соціальні служби допомоги, захисту і підтримки різних груп і верств населення. Механізми реалізації цього завдання, досвід будівництва подібної системи реально являє собою предмет подальших досліджень.

1. Теоретична частина

1.1 Категорійний апарат пенітенціарної соціальної роботи

Перш, ніж розглядати категоріальний апарат соціальної роботи, необхідно дати загальний аналіз пенітенціарної системи. Державна пенітенціарна служба України є центральним керуючим органом Української пенітенціарної системи, здійснює керівництво установами та органами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі. Крім цього кримінально-виконавча система виконує покарання у вигляді обмеження волі.

Сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів, несприятливих обставин і особистісних недосконалостей детермінують появу у людей різних важких життєвих ситуацій. Дозволити їх, дотримуючись морально-правові норми, здатний далеко не кожен чоловік, головним чином, в силу обмеженості особистісного потенціалу та відсутності соціально-превентивної допомоги.

Усвідомлено, емоційно-ситуативно або під тиском обставин обравши кримінальний спосіб вирішення важкій життєвій ситуації, вступивши в конфлікт з системою заборон і обмежень, людина законно зазнає кримінального переслідування. Визнаючи кримінальне покарання самим суворим, але необхідним засобом впливу на певну категорію правопорушників, держава від імені суспільства застосовує його в цілях крайнього методу самозахисту, а також припинення подальших особистісних деформацій і повернення таким чином людини до соціальної норми.

Перша мета, очевидно, досяжна, якщо мати на увазі ізоляцію і встановлення жорсткого контролю за поведінкою засудженого у виправних установах. Запобігти вчинення нового злочину в період відбування покарання практично вдається. Призупинити ж процес деформації і успішно вирішити пенітенціарну важку життєву ситуацію в специфічних умовах виправної установи, особливо в колоніях особливого режиму і в'язницях, вкрай проблематично. Швидше навпаки - кримінальна субкультура, нездорове середовище, неповноцінне харчування, психологічний пресинг умов ізоляції, тиск засуджених один на одного і персоналу на них, неможливість задовольнити найважливіші з потреб та інші обставини несприятливо впливають на особистісний розвиток засуджених, погіршують ситуацію. За час відбування покарання засуджений значно знижує свій соціальний і правовий статус, втрачає зв'язку з суспільством, депрофессіоналізується, погіршує стан фізичного, психічного і морального здоров'я. Подальше повернення звільнивши з місць позбавлення волі в залишилися несприятливими умови і мікросередовище, посилене накопиченими в місцях позбавлення волі додатковими проблемами, внутрішньої неготовністю до їх подолання відповідно до морально-правовими нормами, надзвичайно підвищують ризик рецидиву. Кримінологічні, пенітенціарна-психологічні дослідження переконливо доводять: тривалі терміни, жорсткі умови ізоляції, переважання каральних заходів, втрата суспільно корисних зв'язків, зниження соціального статусу вкрай ускладнюють процес практичної ресоціалізації та реабілітації засудженого. Соціальне відчуження веде до того, що він стає безповоротно втраченим для життя в суспільстві, остаточно перетворюючись на соціальну жертву скоєного злочину та його негативних наслідків. Отже, важка життєва ситуація, що є однією з причин скоєння злочину, в процесі виконання покарання у вигляді позбавлення волі, обраного державою як способу вирішення цієї ситуації, не тільки не зменшується, а й навіть посилюється.

Пенітенціарна важка життєва ситуація є якісно ще більш складною. Одна з причин її подібної динаміки - відсутність у виправних установах системи соціального захисту, допомоги та підтримки засуджених. Все це створює об'єктивні передумови для організації специфічної професійної соціальної роботи з усунення соціальних проблем засуджених та причин їх породжують на всіх етапах життєдіяльності після вчинення злочину: в період попереднього розслідування і тримання під вартою, відбування покарання, підготовки до звільнення, а також постпенітенціарной ресоціалізації та реадаптації в суспільстві.

Прогресивна пенітенціарна практика, міжнародні стандарти виконання кримінальних покарань доводять, що соціальна робота із засудженими є об'єктивна необхідність, оскільки вона створює умови для реалізації прав категорії громадян, які перебувають в місцях позбавлення волі. Будучи включеною в державну систему соціального забезпечення в якості її складової частини, соціальна робота із засудженими надає їй цілісність, завершеність, а також гуманність. Вона має важливу соціальну значимість. Її глибинний сенс полягає, з одного боку, у відновленні соціальної справедливості, покаранні злочинця за скоєне, запобіганні подальшого негативного розвитку та поведінки, научені некримінальним способам вирішення важких життєвих ситуацій, з іншого - в прагненні мінімізувати негативні наслідки позбавлення волі як для засудженого, так і для його мікрооточення, особливо сім'ї, а також суспільства в цілому. Пенітенціарна соціальна робота повинна створити передумови й умови для нормального повноцінного соціального функціонування осіб, звільнених з виправних установ.

Найважливішим компонентом будь-якої системи наукового знання є конкретний апарат науки, являє собою сукупність прийнятих нею понять, категорій і термінів, які в лаконічній узагальненій формі виражають сутність досліджуваного в його взаємозв'язках явища. Однаковість в розумінні цих базових елементів науки та соціальної практики дозволяє розкрити структурно-логічні зв'язки між явищами і процесами, визначити тенденції розвитку та шляхи оптимізації діяльності. Найбільш важливі, ключові поняття, що становлять основу понятійного апарату називаються категоріями. Новизна, складність, різноманіття, багатоаспектність, мінливість, неоднозначність явищ і процесів, що відображаються категоріями соціальної роботи тягне різноманіття їх класифікацій, відмінність інтерпретацій, або відсутність останніх.

Недостатня вивченість такий специфічно-спеціальної галузі науково-практичних знань, як пенітенціарна соціальна робота ускладнює виділення її власного понятійного апарату. Деякі із загальноприйнятих понять соціальної роботи в її пенітенціарної галузі втрачають свою категоріальну важливість (наприклад, соціальне, соціалізація, сімейний конфлікт, меценатство, психосоціальна робота, соціальні мережі тощо), інші - в поєднанні з поняттям «засуджений» набувають значну смислове особливість (пенітенціарна важка життєва ситуація, соціальна реабілітація засуджених, соціальне обслуговування засуджених, соціальна служба кримінально-виконавчої системи), треті - стають основними категоріями. До числа останніх необхідно віднести такі, як соціальна допомога засудженим. Це система різнобічних соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки, консультування, інших послуг, що надаються соціальною службою виправних установ та / або іншими суб'єктами діяльності засудженим і їх групам для подолання важких життєвих ситуацій і позитивного особистісного розвитку в процесі виправлення і ресоціалізації.

Соціальна підтримка осіб, які утримуються у виправних установах - спеціальна система заходів, спрямована на підкріплення, збереження, або відновлення умов життєдіяльності найбільш «слабких» засуджених та їх груп ризику, що зазнають внаслідок цієї слабкості особливі, відмінні від інших об'єктивного чи суб'єктивного властивості потреби, що ускладнюють нормальний вміст у виправних установах, підготовку до життя на волі і постпенітенціарну реабілітацію.

Соціальний захист засуджених - система спільних заходів, здійснюваних адміністрацією виправних установ, іншими суб'єктами пенітенціарної соціальної роботи, представниками державних органів, неурядових організацій щодо забезпечення передбачених законом прав, свобод та інтересів осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Вони включають в себе соціальне забезпечення (соціальне обслуговування, отримання на загальних підставах пенсій, соціальних допомог, пільг та інших виплат), соціальне страхування (медичне, особисте, майнове і т.д.), підтримку. Ці заходи повинні бути законними і мінімально достатні для задоволення базових потреб засудженого, підтримки його життєзабезпечення і діяльності.

Ресоціалізація засуджених - комплексна система і результат соціальної допомоги, підтримки, захисту та педагогічно доцільного впливу на конкретну особистість з метою її підготовки до життя на волі і формування готовності задовольняти свої потреби, інтереси, права некримінальним способом (завдання - мінімум) і повноцінно функціонувати в суспільстві (завдання - максимум). Основу процесу ресоціалізації складають відновлення, збереження, формування соціально і особистісно корисних зв'язків і відносин засудженого, оздоровлення його мікросередовища, включення в різні види позитивної діяльності, у тому числі дозвіл власних проблем і самовдосконалення на всіх етапах позбавлення волі. Будучи одним із завдань (підцілей) кримінального покарання, ресоціалізація тісно пов'язана з такими поняттями, як підготовка засуджених до життя на волі, їх виправлення і соціальна реабілітація. Соціальна реабілітація засуджених - процес відновлення соціальних функцій, ролей, статусу осіб, позбавлених волі, втрачених ними у зв'язку з вчиненням злочину, осудом і відбуванням покарання в специфічних умовах ізоляції і законного обмеження в деяких правах і свободах. Ця багатопланова робота починається у виправній установі і продовжується в постпенітенціарной період до тих пір, поки не буде відновлена здатність індивіда до повноцінного соціального функціонування. Її ефективність досягається всім комплексом реабілітаційних заходів: медичних, психологічних, педагогічних, професійних, власне соціальних.

Пенітенціарна важка життєва ситуація - різновид соціальної ситуації, що характеризується сукупністю складних соціальних проблем особистості, які є детермінантами кримінальної поведінки, а також додаткових важковирішуваних обставин, зумовлених відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. Соціальна робота із засудженими професійно спрямована на подолання цих проблем і позитивний особистісний розвиток.

Пенітенціарна соціальна робота самою назвою визначає найтісніші взаємозв'язки як з загальнодержавною системою соціальної роботи з населенням, так і з пенітенціарними галузями науки і практики, в тому числі пенітенціарної педагогікою і психологією. Це обумовлює необхідність використання таких міждисциплінарних понять, як особистість засудженого, криміногенні детермінанти, злочинну поведінку, середу і субкультура засуджених, засоби їх виправлення та інші.

Основною категорією є соціальна робота із засудженими (пенітенціарна соціальна робота). Це специфічний вид професійної діяльності з надання соціальної допомоги, підтримки і захисту засуджених з метою їх виправлення і ресоціалізації в період виконання кримінального покарання, а також адаптації (реадаптації) в суспільстві після звільнення. Соціальна робота із засудженими є складовою частиною і елементом багаторівневої системи державного і недержавного сприяння громадянину в пенітенціарній важкій життєвій ситуації.

Складні соціальні проблеми, у своїй сукупності створюють важку життєву ситуацію, з причин об'єктивного і суб'єктивного характеру виникають у людини в період життя на волі. Багато хто з засуджених до скоєння злочину отримували різні види соціальної допомоги, підтримки, захисту, превентивна спрямованість яких виявилася незначною. В результаті - вони не змогли запобігти негативного розвитку ситуації. Відсутність дієвої соціальної допомоги в поєднанні з нездатністю конкретної особистості до самостійного подолання сформованої ситуації некримінальним способом причинно обумовлюють злочинну поведінку, подальше засудження і покарання у вигляді позбавлення волі.

Однак і позитивний потенціал установ, що виконують покарання, об'єктивно невеликий. Тому дуже часто замість дозволу були до засудження соціальних проблем, відновлення здатності та оптимізації механізмів соціального функціонування індивіда або соціальної групи, важка життєва ситуація якісно видозмінюється і погіршується внаслідок появи додаткових проблем. На пошук причин та їх подолання спрямована соціальна робота із засудженими. Будучи елементом і ланкою загальнодержавної системи соціального дії відносно нужденних представників населення, вона спадкоємно пов'язана з попередніми і наступними етапами соціальної роботи, що проводиться відповідними службами як до засудження, так і після звільнення осіб, які відбули покарання, з виправних установ. Більшість з них після закінчення терміну позбавлення волі продовжують залишатися клієнтами, нужденними і навіть особливо потребують підтримки в період постпенітенціарной адаптації та реабілітації в суспільстві. Наступність у роботі з цією категорією громадян є одним з її основних організаційних принципів, багато в чому її результативність. Формування соціальної служби в кримінально-виконавчій системі не тільки відновлює відсутні ланки в системі загальнодержавної соціальної роботи та забезпечення громадян, а й, надаючи їй цілісність, системність, якісно вдосконалює структуру.

Соціальна робота із засудженими спрямована на досягнення спільних цілей діяльності:

- Збільшення ступеня самостійності клієнтів, їх здатності контролювати своє життя і більш ефективно вирішувати виникаючі проблеми соціально схвалюваних способом;

- Створення умов, в яких клієнти можуть в максимальній мірі проявити свої можливості і отримати все, що їм належить за законом;

- Адаптації або реадаптації в суспільстві;

- Створення умов, при яких людина, незважаючи на фізичне каліцтво, душевний зрив або життєву кризу, може жити, зберігаючи почуття власної гідності і повагу до себе з боку оточуючих;

- Досягнення такого результату, коли необхідність допомоги соціального працівника у клієнта «відпадає».

Отже, мета пенітенціарної соціальної роботи полягає в превенції погіршення ситуації, що склалася у конкретного засудженого і їх груп, вирішенні соціальних проблем, актуалізації особистісного потенціалу щодо подолання наявних і перспективних труднощів чи, принаймні, в фасилітації (полегшення) суб'єктивного переживання людини, зміні ставлення до недозволеним проблем ситуацій в період позбавлення волі. Головне при цьому - сприяння реалізації основної стратегічної мети виконання кримінального покарання - виправлення засудженого. У кожній конкретній ситуації на особистісному рівні з урахуванням специфіки проблем та індивідуальних характеристик засудженого спільні цілі соціальної роботи персоніфікуються.

Пенітенціарна соціальна робота, як і будь інший вид діяльності, спрямована на ефективну реалізацію цілей і завдань, досягнення оптимального результату, що передбачає виявлення, формування та облік найбільш істотних, стійких, об'єктивних соціальних зв'язків і явищ, що мають відношення до конкретної ситуації і проблем засудженого, тобто законів і закономірностей. Їх пізнання - головне завдання науки, на основі чого формуються рекомендації для практики.

В якості основної закономірності виділяють зв'язок соціальної політики держави з вмістом соціальної роботи в суспільстві та її соціальних системах. Фактичне усвідомлення необхідності і введення соціальної роботи як самостійного професійного виду діяльності установ і органів виконання покарань, свідчать про гуманізацію виховного процесу в кримінально-виконавчій системі, про орієнтацію соціальної, кримінально-виконавчої політики на захист прав і надання різноманітних видів допомоги засудженим, як однієї з найбільш вразливих категорій населення.

Закономірною є і взаємозв'язок між цілями суспільного функціонування і рівнем розвитку соціальної роботи з усіма групами нужденного населення, в тому числі засудженими. Очевидно, що прогресивний розвиток російського суспільства, рух до соціального світу і справедливості неможливо, якщо воно ігнорує законні інтереси мільйонів своїх громадян, що потрапили навіть з власної вини у важку життєву ситуацію. Розвиток соціальної роботи із засудженими сприяє гармонізації особистісних і суспільних відносин, а також зміни та реформування окремих елементів соціальної системи.

Пенітенціарна соціальна робота закономірно пов'язана з виправленням засуджених. Процес їх виправлення припускає усунення особистісних деформацій і розвиток позитивного потенціалу в різних видах суспільно корисної діяльності. Соціальна робота в кримінально-виконавчій системі, фактично виступаючи одним з основних засобів виправлення, вирішує соціальні проблеми засуджених, їх, відновлює і регулює зв'язку з суспільством, готує до повноцінного самодостатнього соціального функціонування (соціальної реабілітації) після звільнення, а також розвиває засудженого як особистість . Відновлення соціального благополуччя сприяє результативності виховного процесу, профілактиці рецидиву, повноцінної самореалізації людини. У свою чергу, добре організований процес виправлення створює умови для ефективної соціальної роботи, яка при цьому стає передумовою для виправлення засудженого.

Закономірна залежність ефективності соціальної роботи із засудженими від рівня її організації, системності, оптимальності та дієвості структури соціальної служби в кримінально-виконавчій системі, а також якісних характеристик рівня її взаємодії всередині виправних установ і зовні з відповідними федеральними та місцевими службами, іншими зацікавленими особами та громадськими силами.

Результати соціальної роботи із засудженими детерміновані професійним свідомістю, соціальною орієнтацією персоналу, включеністю в цю діяльність всіх співробітників виправних установ, родичів засуджених, представників державних органів, громадських, релігійних та інших організацій, всіх зацікавлених осіб, а також рівнем координації їх взаємодії.

Оскільки соціальна робота із засудженими будується на спільній зацікавленості спеціаліста та засудженого в кінцевих результатах взаємодії, залежить від ступеня професіоналізму, компетентності першого і активності другого, цілісності та комплексності у використанні різних методів, засобів і форм допомоги, підтримки, захисту, і при необхідності - корекційного впливу на засудженого, поєднанні різних способів роботи з особистістю засудженого та оздоровлення мікросередовища, то ці взаємозв'язки теж можуть бути віднесені до закономірностей пенітенціарної соціальної роботи.

Специфічна пенітенціарна соціальна робота і по суб'єктам діяльності. В тій чи іншій мірі поряд з іншими функціями більшість співробітників виправної установи (начальники загонів, виховний апарат, психологи, лікарі, інспектора по трудовому і побутовому влаштуванню засуджених, представники фінансово-економічних та виробничих відділів, а також керівники виправних установ в тій чи іншій мірі займаються соціальною роботою). Співробітники виправних установ, будучи основними суб'єктами соціальної роботи із засудженими, одночасно можуть розглядатися і як об'єкти соціальної роботи в пенітенціарних установах, що мають свій комплекс соціальних проблем, зумовлених специфікою діяльності.

До числа суб'єктів цієї роботи можуть бути віднесені державні органи соціального захисту і забезпечення населення всіх рівнів, центри соціальної реабілітації, громадські та релігійні організації, піклувальні ради, поради родичів, інші об'єднання, а також приватні особи, здатні посприяти у виправленні і ресоціалізації засуджених. В якості добровольців в соціальній роботі можуть розглядатися і самі засуджені, які беруть участь у догляді за інвалідами та тяжко хворими, розподілі гуманітарної та матеріальної допомоги, організації благодійних акцій та заходів.

Принципи та завдання пенітенціарної соціальної роботи

На основі пізнаних закономірностей соціальної роботи формуються принципи, тобто базові ідеї (положення), правила і вимоги до них, практичне виконання яких становить сутність діяльності і зумовлює її ефективність. Будучи комплексним універсальним видом діяльності, що включає правові, соціологічні, психологічні, педагогічні та організаційно-управлінські аспекти, пенітенціарна соціальна робота спирається на класифікацію принципів, запропоновану Л.Г. Гуслякова, В.І. Курбатовим, Є.І. Холостовой і адаптовану в практиці пенітенціарних установах: філософські принципи, що відносяться до всіх наук про суспільство, людину, їхні взаємини, а також процесам: детермінізм, відображення, розвиток, єдність свідомості і діяльності, історизм, взаємозв'язок індивіда та його соціального середовища. Названі принципи дозволяють проникнути в сутність соціальних феноменів у виправних установах, а також визначити зміст роботи по створенню нормальних умов їх функціонування.

Соціально-політичні принципи: єдність державної політики з національними та регіональними особливостями, досвідом і традиціями соціальної роботи з різними категоріями населення, у тому числі засудженими; демократизм її змісту та методів; врахування конкретних ситуацій, умов і обставин життєдіяльності особистості засудженого, їх особливостей при визначенні змісту та технології роботи; законність і справедливість діяльності фахівця.

Психолого-педагогічні принципи, що сприяють обліку особистісних особливостей засуджених, соціально-психологічних механізмів виховання, навчання, формування та розвитку особистості у взаємодії з середовищем, а також визначенню ефективних технологій психолого-педагогічної допомоги і впливу: особистісно-діяльнісний підхід; індивідуальний і диференційований підхід; виховна спрямованість пенітенціарної соціальної роботи; поєднання допомоги, підтримки, захисту засудженого з його позитивним розвитком і нейтралізацією деформацій, криміногенних детермінант; пріоритет у роботі розвитку позитивних якостей і властивостей; комплексність діагностики, зовнішніх впливів і усвідомленої особистісної активності засуджених у вирішенні важких життєвих ситуацій і саморозвитку.

До групи організаційних принципів пенітенціарної соціальної роботи, реалізація яких впливає на її результативність, входять: керованість процесами і процедурами надання соціальної допомоги, підтримки, захисту; систематичність, послідовність і спадкоємність роботи; структурна цілісність соціальних служб пенітенціарних установ; єдність прав і обов'язків, повноважень і відповідальності суб'єктів соціальної роботи; професійно-особистісна підготовленість фахівців з соціальної роботи із засудженими; координація дій, взаємодії та співпраці персоналу пенітенціарних установ, засуджених, інших зацікавлених осіб та організацій.

Перераховані вище принципи тісно пов'язані з власне принципами соціальної роботи із засудженими:

- Гуманності - в основі соціальної роботи у виправних установах має бути уважне дбайливе ставлення, пріоритет поваги особистісного гідності, захисту прав та інтересів людини незалежно від її домінуючих негативних індивідуальних характеристик, вчиненого злочину, поведінки;

- Доступності й універсальності - всі засуджені незалежно від політико-ідеологічних, релігійних, національних, расових, статевовікових, соціально-статусних та інших особливостей повинні мати рівні права і реальні можливості отримання законної соціальної допомоги, підтримки, захисту;

- Адресності - надання індивідуальної соціальної допомоги всім нужденним засудженим, особливо найбільш вразливим категоріям (інваліди, особи похилого віку, пенсіонери, хворі, які не мали певного місця проживання, роду занять та ін.), Їх соціальний супровід в період виконання покарання, а також сприяння постпенітенціарной ресоціалізації і реабілітації;

- Добровільності - соціальна допомога не може надаватися всупереч волі засудженого, за винятком випадків, пов'язаних із загрозою життю і безпеці самих засуджених та іншими обставинами;

- Конфіденційності - нерозголошення інформації про особу та соціальних проблемах засуджених, яка може завдати їм різний шкоду, ущемити їх права і гідність, погіршити ситуацію;

- Виховно-профілактичної спрямованості - за допомогою соціальної роботи створення умов для виправлення засуджених, попередження виникнення нових складних ситуацій, усунення причин, що їх породжують;

- Стимулювання засудженого - робота повинна бути спрямована на пошук і підтримку позитивного ресурсу засудженого за самостійним вирішенню своїх проблем, а також приватне самовиховання. Участь засудженого в соціальній роботі необхідно розглядати в якості одного з оціночних показників його виправлення, а здатність до самостійного некримінального вирішенню важких життєвих ситуацій - як один із критеріїв готовності до повноцінного життя на волі;

- Толерантності - терпиме професійне ставлення, надання допомоги всім категоріям нужденних засуджених, незалежно від особистих симпатій-антипатій, оцінки обставин і характеру вчиненого злочину, тяжкості і його наслідків, ступеня винності і морально-правової, психолого-педагогічної деградації людини. Професійна толерантність у пенітенціарній соціальної роботи вимагає розуміння закономірності різноманітності засуджених, їхніх життєвих ситуацій, а також поєднання терпимого і активно-діяльнісного, «який вважає» відношення до цього різноманітності, його обліку в професійній діяльності фахівця;

- Максимізації соціальних і особистісних ресурсів - для вирішення проблем засудженого, створення умов для його нормального соціального самопочуття і позитивного розвитку особистості повинні бути використані всі передбачені законом основні засоби виправлення, не заборонені законом способи і технології, залучені всі можливі здорові сили (державні органи, неурядові , добровольчі, благодійні, правозахисні, релігійні та інші організації та установи, приватні особи).

У процесі науково-практичного пізнання феномена пенітенціарної соціальної роботи на основі різних підходів до її організаційно-змістовному та психолого-педагогічним компонентам можуть бути і будуть висунуті інші положення, що доповнюють і уточнюють систему наведених вище принципів. На підставі їх визначається система вимог до змісту, методиці та організації соціальної роботи. Найбільш значущі, пріоритетні, неминущі професійні ідеальні уявлення про належне в цій діяльності становлять її цінності. Безумовне прийняття і керівництво ними у соціальній роботі зумовлюють її високу результативність, професійно-особистісну самореалізацію. До числа базових професійних цінностей пенітенціарної соціальної роботи можуть бути віднесені: людська самоцінність; загальність, природжений, невід'ємність і цілісність прав людини; повага інтересів і свобод особистості, що включає взаємовідповідальність людей і суспільства; соціальна відповідальність та прагнення до справедливості; максимально повне задоволення особистісних і соціальних потреб людини; право кожного члена суспільства на повну самореалізацію в життєдіяльності.

Таким чином, цілі, закономірності, принципи і цінності містять общепрофессіональние та спеціально-специфічні риси. Останні відображають особливості пенітенціарної соціальної роботи як самостійного напрямку діяльності з надання допомоги, підтримки, захисту засуджених. Специфічні риси обумовлені, по-перше, сферою, середовищем і умовами її здійснення: місця позбавлення волі; фізична, але не духовна ізоляція від суспільства; виконання визначених судом кримінальних покарань; система законних правообмежень в свободах, можливостях довільного задоволення інтересів, потреб, у тому числі і безпосередньому отриманні соціальної допомоги; жорстко регламентований у часі та просторі порядок поведінки, життєдіяльності, зовнішніх і внутрішніх взаємовідносин; примусове утримання під охороною, наглядом в специфічних соціально-побутових умовах спільного проживання і дозвілля; широка поширеність «тюремної», кримінальної субкультури, стратифікація засуджених, специфічні регулятори взаємин у середовищі виправних установ (поняття, норми, звичаї, традиції); криміногенне міжособистісних і міжгрупових спілкування, а також обмеженість нормального спілкування; високий ступінь конфліктності середовища, поширеність кримінальних способів вирішення протиріч, різних форм насильства та утисків; несприятливий соціально-психологічний фон життєдіяльності, гнітюча, психологічно переважна особистість обстановка і мінімальні суб'єктивні можливості для її поліпшення; підвищений ризик бути підданим насильства, образи, ущемлення людської гідності, небезпека для фізичного і психічного здоров'я та інші.

Отже, обстановка і середовище у виправних установах характеризується як складна, насичена об'єктивними і суб'єктивними труднощами, новими екстремальними, стресовими та кризовими ситуаціями, які актуалізують здатності до соціального «виживанню», проте об'єктивно мають низький виховний потенціал і ускладнюють проведення соціальної роботи із засудженими. Тому пенітенціарна середу сама є одним з об'єктів соціальної роботи, а її оздоровлення входить до числа пріоритетних завдань, напрямів і умов ефективності діяльності фахівця.

Пенітенціарна соціальна робота не є самоціллю. Цей специфічний за змістом, спеціально організований і керований вид комплексної (багатоаспектною) діяльності виступає одним з основних засобів досягнення головної мети виправних установ - виправлення і ресоціалізації засуджених. Вона виконує ряд функцій. До змістовним функцій соціальної роботи із засудженими відносяться: виправна (соціально-педагогічна). В ході її реалізації співробітник виявляє особистісні достоїнства і недоліки, інтереси і потреби, реалізує систему педагогічно обґрунтованих заходів щодо усунення деформацій, сприяють інтелектуальному, духовному, фізичному розвитку і самореалізації в різних видах освітньої, виробничої, культурно-дозвіллєвої, спортивно-оздоровчої, комунікативної діяльності , художній творчості.

Охоронно-захисна (попереджувально-профілактична) - забезпечує умови для життєдіяльності засуджених, контроль, нагляд, охорону їх прав, законних інтересів і потреб, попереджає негативний розвиток особистісних важких життєвих ситуацій, деструктивні процеси в середовищі засуджених.

Психологічна - в процесі реалізації, якої фахівець виявляє психологічні особливості особистості, спільності, середовища, криміногенні детермінанти, а також допомагає, консультує, корегує міжособистісні відносини, морально-психологічний клімат, ставлення до важким життєвим ситуаціям і готовність їх долати самостійно.

Соціально-медична - спрямована на сприяння організації роботи по збереженню здоров'я, створенню умов для його захисту, профілактики захворювань, ведення здорового способу життя.

Соціально-побутова - припускає сприяння створенню побутових умов тримання в місцях позбавлення волі, відповідних вимогам кримінально-виконавчого законодавства.

Ресоціалізующа - її реалізація забезпечує в період виконання покарання комплексну підготовку засуджених до життя на волі шляхом особистісного розвитку, збереження і розвитку соціальних зв'язків, подолання соціальних проблем і труднощів.

Реабілітаційна (реадаптаційна) - спрямована на сприяння в наданні конкретних видів допомоги, захисту, підтримки осіб, звільнених з ІУ, на перших етапах життя на волі, відновлення нормального соціального функціонування.

Для здійснення ефективної пенітенціарної соціальної роботи необхідно управління нею. До управлінських функцій відносяться:

Діагностична (інформаційно-яка забезпечує) - полягає у виявленні причин (факторів - детермінант), що призвели до важкій життєвій ситуації, вчиненню кримінального злочину, осуду і змістом у місцях позбавлення волі, умов, обставин і причин появи нових пенітенціарної соціальних проблем, визначенні ступеня їх впливу на засудженого, а також інших особливостей конкретної особистості, спільності, середовища виправних установ.

Прогностична - на основі вивчення та оцінки передбачаються різні варіанти позитивного або негативного розвитку важкій життєвій ситуації, а також визначаються можливі перспективи засудженого і спільнот.

Програмування і планування - прийняття одного з рішень, вироблення програми ресоціалізації та плану дій (спільне із засудженими визначення цілей, завдань майбутньої роботи, методів, засобів, форм та етапів діяльності), формування обстановки довіри засуджених та фахівців соціальної служби, роз'яснення, обговорення, узгодження , оформлення і затвердження документів з обов'язковою участю самого засудженого, інших зацікавлених у його долі осіб.

Організаційно-виконавська - навчання-інструктаж, консультування, організація конкретних дій, допомога, підтримка, стимулювання, корекція, організація спілкування, суспільно корисних видів діяльності, забезпечення взаємодії засуджених, фахівців, координація співпраці, контроль і оцінка результативності окремих дій та етапів роботи.

Отже, соціальна робота із засудженими як вид діяльності має відповідати таким ознакам, як аналітико-прогностичний, активно-перетворюючий, виховно-формуючий, психологічно розвивальний, превентивний (при необхідності - корекційний), реабілітаційно-ресоціалізірующій характер.

Теоретичні основи соціальної роботи із засудженими відображають сучасний рівень науково-практичного пізнання цього складного феномена. Надалі вони безсумнівно будуть вивчатися, враховуватися, доповнюватися.

Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи в кримінально-виконавчій системі

Об'єктом соціальної роботи є люди, які опиняються у складній життєвій ситуації і не здатні самостійно вирішити виниклі перед ними проблеми із соціальної адаптації до нових умов життєдіяльності. Це можуть бути і інваліди, і пенсіонери, і особи, які не мають житла і, відповідно, прописки, які зазнали насильства і переживають посттравматичний синдром і т.д.

У теорії соціальної роботи прийнято розрізняти добровільних і недобровільних клієнтів. Перші або самі ініціюють надання їм соціальної допомоги, або не заперечують проти неї з боку фахівців з соціальної роботи. Недобровільні ж клієнти виступають проти втручання в їх особисте життя, вважаючи, що ніяка допомога з боку суспільства їм не потрібна, оскільки це робить їх залежними, слабкими, пригнобленими і т.д. Як правило, це особи, які ведуть асоціальний спосіб життя (алкоголіки, наркомани, злочинці тощо), по відношенню до яких суспільство змушене застосовувати певні, іноді досить жорсткі санкції соціального захисту від їх негативного впливу.

Слід розділяти поняття «об'єкт» і «клієнт» соціальної роботи. Під об'єктом прийнято розуміти те, на що спрямована увага і діяльність соціального працівника, ті індивіди і групи людей, які самі можуть не ініціювати надання їм соціальної допомоги і підтримки, але об'єктивно потребують її. Поняття «клієнт» означає, що ті чи інші індивіди, групи самі звертаються до фахівців з соціальної роботи, в соціальні служби з проханням надати їм якесь сприяння у вирішенні т рудної життєвій ситуації.

Поняття ж недобровільний клієнт, швидше за все, виникло в організаціях (типу наркологічних клінік, венерологічних диспансерів, виправних установ), в яких соціальних працівників зобов'язують «обслуговувати» осіб, що представляють об'єктивну небезпеку для суспільства (венеричні інфекції, поширення ВІЛ-інфекції, вчинення нових злочинів і т.п.), дотримуючись при цьому їхні права та законні інтереси.

Якщо згадати, що під об'єктом соціальної роботи ми розуміємо осіб, які потрапили в складну життєву ситуацію і не здатних її самостійно вирішити, то практично більшість засуджених можна віднести до таких осіб, оскільки потрапляння з умов свободи в нову мікросередовище виправної установи є вже «складною життєвою ситуацією ». Хіба тільки рецидивісти, неодноразово відбував покарання у вигляді позбавлення волі, не відчувають дезадаптационного синдрому при попадання в слідчих ізолятор і виправну колонію. Всім же іншим потрібно пройти складний початковий період соціальної адаптації до умов виконання покарання.

Значна соціально-правова і психічна деформація, педагогічна занедбаність: 13,1% засуджених - хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани, венеричні хворі. До 40 відсотків мають психічні відхилення і навіть захворювання в межах осудності. Знижується освітній рівень засуджених, особливо молодих людей.

Одна з найбільш соціально-незахищених категорій засуджених інваліди. Розглянемо функції соціальних працівників з надання допомоги даній категорії засуджених. За статистичними даними в установах кримінально-виконавчої системи відбувають покарання близько 22 000 інвалідів, з яких 54,7% мають інвалідність 1 і 2 груп, 48000 засуджених старше 55 років, з них 17,3% пенсійного віку. Виконання покарання щодо засуджених з інвалідністю та засуджених досягли пенсійного віку має свої особливості обумовлені необхідністю врахування стану їх здоров'я і фізичних можливостей, соціального становища в суспільстві. Виправно-трудовим законодавством для них передбачені особливі умови, пільги, направлення інвалідів на їх прохання в будинки інвалідів і престарілих.

Соціальні працівники повинні сприяти отриманню інвалідами всіх зазначених пільг надаються чинним законодавством. Відомо також, що велика кількість інвалідів (71,7%) мають хронічні захворювання або часто хворіють, 56,6% з них відчувають труднощі в побутовому обслуговуванні, а 8,2% не можуть обійтися без сторонньої допомоги. Однак ні стан здоров'я інвалідів, ні наявність у них хронічних захворювань фактично не враховується при організації виконання покарання. Дуже низька ефективність системи професійної реабілітації інвалідів, тоді як інваліди більшою мірою ніж здорові засуджені потребують спеціальних програмах реабілітації.

Переважна більшість засуджених інвалідів не тільки соціально дезадаптовані, але і позбавлені соціальних зв'язків. Відносно 37,8% засуджених медичний висновок про інвалідність було зроблено в місцях позбавлення волі, мають право на пенсію змушені знову проходити комісії, збирати довідки на це йде кілька місяців, і весь цей час не маючи засобів до існування такі особи змушені жити або на утриманні родичів або жебракувати. Тому в місцях позбавлення волі для інвалідів повинні бути створені особливі умови для забезпечення соціального захисту. Створювати і контролювати виконання цих умов повинен саме соціальний працівник, він також повинен визначати обсяг і структуру реабілітаційних заходів на підставі проведеної спільно з лікарями медико-соціальної комісії.

Великий відсоток в пенітенціарній системі також і ВІЛ-інфікованих, що говорить про необхідність розвитку медико-соціальної служби.

Таким чином, особистість конкретної засудженого, спільності засуджених (групи, колективи, бригади, класи, загони) як носії соціальних проблем та їх середовище - основні об'єкти пенітенціарної соціальної роботи. Троїстість об'єкта соціальної роботи в пенітенціарних установах передбачає глибокі внутрішні взаємозв'язки особистості, спільнот і середовища засуджених. Вони характеризуються специфікою, високим ступенем складності, великим негативним і незначним позитивним потенціалом для успішного самостійного вирішення власних соціальних і полегшення становища, що склалося в період відбування покарання.

Незважаючи на наявність спільних рис і властивостей, об'єкт пенітенціарної соціальної роботи неоднорідний і з метою визначення оптимальних шляхів диференційованої допомоги, підтримки, захисту може бути розділений на групи за різними підставами. Наприклад, за ступенем вираженості соціальних проблем і здатності самостійно вирішувати їх некримінальним способом може бути виділена група засуджених високого ризику. У неї включаються інваліди, пенсіонери, молоді засуджені, переведені з виховних колоній; жінки, які мають дітей до трьох років; хворі невиліковними або важковиліковні хворобами; особи, які страждають алкогольною чи наркотичною залежністю; не мають певного місця проживання; засуджені, піддаються постійному фізичному і психічному насильству (утиску) некримінального характеру.

Це категорії найменш захищених людей, що мають, як правило, комплекс взаємопов'язаних соціальних проблем, особливих потреб, що становлять загрозу для їх рівноправного існування у виправних установах, вирішити які самостійно вони не можуть. Ці засуджені потребують різних видах постійної допомоги (матеріальної, морально-психологічної, медичної, юридичної, пенітенціарної-педагогічної та іншої), підтримці, захисті. Соціальна робота з ними є пріоритетною і обов'язковою для фахівця, набуває характеру супроводу і навіть комплексного обслуговування із залученням медиків, психологів, вихователів, представників місцевих органів соціального захисту населення. При цьому необхідно враховувати, що деякі з соціальних проблем особистісного рівня (інвалідність, старість, утиски та інші) з об'єктивних причин, дозволити остаточно неможливо, тому реабілітаційно-виховні заходи повинні бути доповнені психологічною допомогою по зміні ставлення до них і пошуку можливостей для самокомпенсації і самореалізації в обставинах, що склалися.

Другу групу складають засуджені, які мають кілька соціальних проблем об'єктивно вирішувані властивості (розпалася сім'я, відсутність професії або неможливість займатися певним видом діяльності, несприятливий мікрооточення і т.д.). Для цього після проведення соціальної діагностики необхідне включення засудженого в суспільно корисні види діяльності, відновлення різними шляхами позитивних зв'язків з родичами, цільове консультування про способи подолання труднощів, періодична підтримка та актуалізація особистісних ресурсів з самовдосконалення.

У третю групу включаються особи, які мають крім засудження одну або декілька нескладних соціальних проблем, як правило, виникають і долаються в період відбування покарання. До них відносяться необхідність оформлення документів, що засвідчують особу (паспорта, довіреності), які дозволяють майнові питання (свідоцтва, заповіту), пенсій, страховок; сприяння у влаштуванні на роботу, надходження на навчання і продовження освіти у вузах; відновлення батьківських прав, встановлення опіки; підготовка матеріалів для поліпшення умов відбування покарання, помилування, умовно-дострокового звільнення; сприяння в отриманні необхідних медикаментів, окулярів, протезів, а також спеціалізованому лікуванні. При цьому фахівець із соціальної роботи в основному виконує функції консультанта і посередника, а допомога носить ситуативно-епізодичний характер і припиняється після задоволення потреби засудженого.