Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі

Ще одну (четверту) групу засуджених становлять особи, що не мають складних соціальних проблем, крім засудження і утримання в місцях позбавлення волі, або здатні подолати їх самостійно. Будучи самодостатніми людьми, вони часто входять в секції соціальної допомоги самодіяльних організацій засуджених, або проводять волонтерську соціальну роботу за принципом «рівний допомагає рівному» з іншими особами, які потребують непрофесійної допомоги. Пенітенціарна соціальна робота з цією групою засуджених може бути зведена до формування та сприяння у реалізації перспективних життєвих планів, а також стимулюванню позитивного розвитку та готовності до повноцінного життя на волі.

Крім запропонованої вище класифікації, засуджені можуть бути диференційовані і за іншими підставами, відповідно до яких визначається групова технологія соціальної роботи:

Залежно від рівня кримінальної ураженості, інших психолого-педагогічних, соціальних особливостей та відповідних виду та умов відбування покарання: засуджені до покарань без ізоляції від суспільства; відбувають покарання в колоніях-поселеннях; у виховних колоніях; виправних колоніях; в'язницях; виправних колоніях для довічно позбавлених волі. Соціальна робота розрізняється і на різних етапах: у період попереднього слідства і тримання під вартою; в процесі відбування покарання у виправних установах (адаптаційний період - перебування в карантині, основний етап, заключний, пов'язаний з інтенсивною підготовкою до звільнення), постпенітенціарний період, що передбачає реадаптацію і соціальну реабілітацію на волі.

Таким чином, у виправних установах присутні серед об'єктів соціальної роботи кілька категорій засуджених:

- Ті, хто об'єктивно потребує соціальної допомоги і підтримки, не ініціює цю допомогу, але й не відмовляється від неї у разі її подання,

- Ті, хто об'єктивно потребує соціальної допомоги, але відмовляється від контакту і співпраці з соціальними працівниками,

- Нарешті, ті, хто в якості добровільного клієнта самі ініціюють надання їм соціальної допомоги і підтримки.

Таким чином, об'єктом уваги фахівців з соціальної роботи може стати будь засуджений, який звернувся до групи соціального захисту та обліку трудового стажу засуджених. І тільки після прийому такого засудженого і проведення соціальної діагностики (ряді випадків після консультацій з психологом, , керівництвом виправних установ або тих чи інших відділів) фахівець приймає рішення про доцільність соціальної роботи з ним.

1.2 Проблеми та шляхи вдосконалення соціальної роботи в пенітенціарній системі

У нашій країні виконання покарання у вигляді позбавлення волі здійснюється у виправних закладах, до яких відносяться виправні колонії, виховні колонії, тюрми і лікувальні виправні заклади, що складають пенітенціарну систему (від лат. poenitentia - каяття). Основним видом виправних закладів є виправні колонії, в яких відбувають покарання понад 90% від загального числа засуджених до позбавлення волі.

Уже сама назва цих закладів - "виправні" - відображує головну мету, а саме: перебування в них людей, які скоїли злочин, і їх виправлення. Ця мета продиктована насамперед соціальними мотивами, а саме потребами суспільства в безпечних умовах життєдіяльності, реальній можливості реалізації прав і свобод особистості. Але соціальний аспект злочинності неминуче висуває і педагогічну проблему - виховання людини, яка скоїла злочин. Суть такого виховання полягає в зміні соціально-моральних орієнтацій і установок, засвоєння схвалюваних суспільством цінностей. Це зумовлює соціально-педагогічний характер виховної роботи із засудженими у виправному закладі. Особливістю цієї роботи є те, що вона здійснюється колективним суб'єктом - всіма співробітниками виправного закладу, тими, які безпосередньо займаються виховною роботою, а також тими, які здійснюють інші функції, що забезпечують життєдіяльність закладу.

Необхідність концентрації зусиль суб'єктів виховної роботи у виправних закладах, оптимізації їх діяльності, визначення системи виховних алгоритмів ставить завдання технологізації всього виправного процесу, тобто розробку технологій, що забезпечують найбільш ефективне виправлення засуджених. Мета виправлення є домінуючою у попередженні скоєння нових злочинів.

Згідно із тлумачним словником, "виправити" - значить (когось) зробити кращим, звільнити від якихось недоліків. Виникає питання, що саме слід виправити в людині, щоб вона не скоювала злочинів? Злочин - це результат неправослухняної поведінки людини, яка порушує прийняті норми співжиття. Якраз не-правослухняна поведінка приводить людину в місця позбавлення волі, де вона стає об'єктом виховного процесу, метою якого є виправлення. Це означає, що виправленню повинна підлягати насамперед поведінка людини: неправослухняну поведінку слід виправити до меж правослухняної. Отже, технологічний ланцюжок виправної діяльності повинен завершуватися правослухняною поведінкою засудженого, а основні ланки складатися із процесу виховання правослухняної поведінки.

Виховна робота із засудженими - це діяльність адміністрації виправного закладу, освітніх, культурних й інших організацій, громадян, самодіяльних організацій засуджених, що формують правослухняну поведінку шляхом морального, трудового, фізичного та інших напрямів виховного впливу, підвищенням освітнього і культурного рівня засуджених.

Найважливіше значення для правильної організації виховного процесу у виправному закладі має головний принцип педагогіки - принцип природодоцільності. Із цього принципу можна вивести важливий аспект організації виховної роботи -

це стимулювання об'єкта виховання. Будь-який вихователь повинен виходити з того, що виховуваний є саморегулюючим біосоціальним механізмом, який функціонує залежно від потреб особистості.

До засуджених, які є об'єктом виховного процесу, можуть застосовуватися стимулюючі технології. їхня сутність полягає в тому, що вони повинні встановлювати чітку залежність реалізації потреб і бажань засуджених від їхньої правослухняної поведінки. Стимулювання правослухняної поведінки - це реагування адміністрацією виправного закладу негативними і позитивними стимулами на поведінку засуджених адекватно до цілей їх виправлення. Позитивний стимул - це реальне чи можливе реагування адміністрацією пенітенціарного закладу на поведінку засудженого у формі заохочення, що приносить для засудженого бажані наслідки. Негативний стимул - це реальне чи можливе реагування у формі покарання, що дає негативні наслідки для засудженого. Негативні стимули є негативними лише умовно, тому що поряд з позитивними стимулами вони використовуються з метою розвитку особистості.

Система стимулювання діє найбільш ефективно через раціональну диференціацію засуджених залежно від ступеня їх спротиву виховному процесу. За цим критерієм можна виділити такі категорії засуджених:

а) легко піддаються виховному впливу, усвідомлено виконують вимоги режиму;

б) піддаються виховному впливу за певних умов: наявності системи заохочень і покарань, використанні методів психологічного впливу і т.ін.;

в) важко піддаються виховному впливу, мають стійкі антисоціальні звички, що вимагають посиленого контролю зі сторони адміністрації виправного закладу.

Після прояву в поведінці засуджених особистісних якостей їх слід диференціювати за цими трьома групами з наступним створенням для кожної групи адекватних умов відбування кримінального покарання. Практика свідчить, що поділ засуджених на загони з різними умовами утримання залежно від їхньої поведінки найбільш ефективно стимулює правослухняну поведінку. Гнучка система переведення із загонів з більш м'яким режимом і навпаки створює для засуджених перспективу поліпшення умов відбування покарання і коригує їхню поведінку.

Для здійснення процесу стимулювання засуджених необхідні такі обов'язкові компоненти; наявність у засуджених потреб; реальна перспектива задоволення потреб; система педагогічних стимулів, що коригують поведінку; система залежності можливостей у задоволенні потреб від правослухняної поведінки.

Крім стимулюючих технологій виправлення засуджених як перспективний напрям можна назвати розробку демократичних технологій, чи технологій співробітництва працівників виправних закладів із засудженими. Співробітництво повинно відбуватися при вирішенні різноманітних завдань, що стоять перед закладом, - управлінських, господарських, виховних. Саме в цій площині відбувається поєднання інтересів вихователів і виховуваних та створюється сприятливий для виправлення соціальний клімат, без якого практично неможливо досягнути позитивних результатів у виправній діяльності.

Досить перспективним напрямом є технології безперервної освіти у виправному закладі, що передбачають організацію освітнього процесу не лише в обсягах середньої школи чи ПТУ, а й і в обсягах вищого навчального закладу.

Важливою особливістю пенітенціарних шкіл є домінування виховних завдань над навчальними, тобто найважливішою їхньою функцією є людиноформуюча. Іншими функціями такої школи можна визначити: освітню, ресоціалізації, валеологічну, правового захисту, рекреаційну, функцію самоактуалізації, корекційну. В умовах позбавлення волі пенітенціарна школа є тією ниткою, що пов'язує учнів з суспільством і залучає їх до реалій життя. І часто педагоги пенітенціарних шкіл є першими, та й іноді єдиними, із людей, які говорять учневі добре, тепле слово.

Одним із найбільш ефективних методів роботи із засудженими є арттерапія, особливо такі її розділи: бібліотерапія, музикотерапія, казкотерапія, кінотерапія.

Надзвичайно важливою є організація психологічної допомоги ув'язненим. При цьому слід мати на увазі такий аспект становища засуджених, як їхня постійна публічність. У зв'язку з цим звичні групові форми роботи виявляються малоефективними. Учасники тренінгових і терапевтичних груп бояться, особливо на перших етапах роботи, розкритися перед іншими учасниками, тому що пізніше вони не розходяться в різні сторони, а опиняються поряд на довгі роки в одній камері чи в одному загоні. Разом з тим відмовлятися від групової роботи не варто. Ефективно використовуються методи групової терапії в пенітенціарних закладах Англії, Німеччини, США, Франції.

Завдання соціального працівника (психолога) у пенітенціарних закладах суперечливі: адаптувавши людину до умов соціальної ізоляції, підготувати її до життя на свободі.

Соціальна робота з колишніми засудженими на сучасному етапі нерозвинена. Це, зокрема, пояснюється тим, що більшість населення виявляє стійке негативне ставлення до цієї категорії громадян. Разом з тим поступово приходить розуміння, що неприйняття суспільством колишніх засуджених, їх відторгнення, небажання допомагати їм у вирішенні соціальних і інших проблем обертаються для правослухняних громадян такими явищами, як постійна соціальна тривожність, невпевненість у власній безпеці, висока ймовірність стати жертвою злочину і т.ін.

Щоб зруйнувати цю соціально небезпечну тенденцію, необхідно створити ефективно діючу, що контролюється державою, систему соціальної роботи з особами, які звільнилися з місць позбавлення волі. До того ж вона повинна бути створена на нових гуманістичних і демократичних основах, що відповідають міжнародним нормам.

Відповідно до спільного наказу Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики від 29 червня 2000 р. № 139/405/150 адміністрації виправних колоній мають попередньо узгоджувати з територіальними органами внутрішніх справ питання трудового та побутового влаштування осіб, які звільняються. Щодо кожного звільненого до органу внутрішніх справ та центру зайнятості за обраним місцем проживання надсилають відповідні повідомлення.

З усієї кількості осіб, звільнених з виправних колоній у 2002 р. (55 тис), адміністрації виправних установ отримали з органів внутрішніх справ повідомлення про прибуття на місце проживання 47,5 тис. (86%) звільнених. Із них у місячний термін зареєстровано (прописано) 41,5 тис. (75%) звільнених, працевлаштовано - 22,1 тис. (40%).

На початку 2003 р. в Україні для осіб без певного місця проживання та звільнених з місць позбавлення волі функціонувало 27 центрів, будинків, притулків різних форм власності на 1085 місць у 15 областях.

Надання звільненим з місць позбавлення волі правової, психологічної допомоги здійснюється зазвичай епізодично, на розсуд окремих представників органів влади або громадських чи релігійних організацій. У цій роботі відсутній системний та науковий підхід. Низька профілактика рецидивної злочинності, що становить нині до 30% загальної злочинності.

Безпосередньо діяльністю щодо надання соціальної допомоги зазначеним особам має займатися патронажна служба - функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади.

Соціальна робота з колишніми засудженими повинна включати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію.

Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжуватися після його звільнення до вирішення основних питань соціального облаштування, тобто включати два взаємопов'язані періоди - пенітенціарний і постпенітенціарний.

Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільненому засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми. Саме успішність соціальної адаптації забезпечує ефективність соціальної реабілітації колишніх засуджених. Невирішені ж у процесі соціальної реабілітації проблеми можуть стати нездоланною перешкодою в період адаптації.

Постпенітенціарний етап соціально-психологічної адаптації, вирішення проблем побутового і трудового облаштування більшість колишніх засуджених проходять самостійно, у кращому випадку за сприяння родичів, друзів, найближчого оточення. У цей період, залежно від конкретної соціальної ситуації звільненого, у нього може виникнути необхідність в отриманні таких видів допомоги: в оформленні документів; у пошуках роботи і працевлаштуванні; в пошуках місця проживання; у вирішенні проблем здоров'я; у налагодженні взаємин з родичами; у вирішенні психологічних труднощів; в отриманні матеріальної допомоги.

Крім того, багато хто із засуджених, повернувшись у той соціум, із якого він потрапив у місця позбавлення волі (а це, як правило, соціум, який має негативні характеристики), втрачає набуті в період відбування покарання позитивні установки (якщо вони взагалі були набуті). Тому необхідність нейтралізації негативного впливу соціуму на людину, яка звільнилася із виправного закладу, також нерідко стає самостійною проблемою.

Усі перераховані проблеми мають вирішуватися в різних закладах та інстанціях. Але нерідко колишній засуджений зіштовхується з відкрито негативним до себе ставленням зі сторони посадових осіб. У результаті значна кількість колишніх засуджених відмовляється від спроб вирішити свої проблеми в установленому порядку і знову опиняється в асоціальному середовищі, починає вести кримінальний чи маргінальний спосіб життя.

Тому практично кожний звільнений потребує кваліфікованої допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

- ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

- тривалість часу ізоляції від суспільства;

- кількість кримінальних покарань, пов'язаних із позбавленням волі;

- наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режиму утримання засудженого в колонії;

- рівень соціально-правової занедбаності;

- соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, насамперед сім'ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення негативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зумовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з передумов рецидивних злочинів.

Особливо значущим інститутом при розгортанні соціальної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, які скоїли злочин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до їхньої структури повинні входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання:

- підтримка соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді;

- проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

- соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

- соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, її технологічний алгоритм включає:

- збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристики, особової справи, медичної картки тощо);

- знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;

- бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

- розробка індивідуальних діагностичних карт;

- складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

- складання плану соціального супроводу;

- розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

- знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);

- допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

- складання плану соціального супроводу сім'ї;

- індивідуально-консультативна робота з батьками для подолання конфліктних ситуацій у сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, прогнозування їхньої подальшої поведінки. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми із близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає такі складові:

- представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

- налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різними структурами;

- координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.

5. У зв'язку з низькою ефективністю реалізації реабілітаційних програм у місцях позбавлення волі, в сучасний період ідея реабілітації поступово відроджується в іншій іпостасі, що передбачає не соціальну ізоляцію правопорушника, а його перебування в суспільстві. При цьому вважається за необхідне забезпечувати життєдіяльність правопорушника у суспільстві і паралельно розв'язувати соціальні проблеми, що свого часу підштовхнули людину на скоєння правопорушення. Головним аргументом на користь соціальної роботи з попередження правопорушень є можливість проведення значно більшої кількості реабілітаційних програм, ніж це можливо зробити в закритих закладах. Керівництво пенітенціарних департаментів у розвинутих країнах найбільшу увагу приділяє розробці превентивних стратегій в соціальній політиці: попередженню злочинності та впровадженню превентивних соціальних технологій.

Останнім часом почали з'являтися досить обгрунтовані докази на користь так званого просоціального моделювання, суть якого полягає у свідомому застосуванні спеціально розробленої стратегії для розвитку моральності підопічного. Соціальний працівник разом з клієнтом планують досягнення кількох дуже конкретних цілей, спрямованих на утримання правопорушника від спокуси вчинити злочин. Цей метод спонукає також соціального працівника заохочувати клієнта до досить високого ступеня рефлексії та стимулювати його самостійність і автономію при вирішенні життєвих питань. Соціальний працівник має діяти як позитивна рольова модель, тобто спонукати підопічного до наслідування: він має регулярно демонструвати повагу до клієнта, хвалити його за досягнення і уникати вербальної конфронтації.

Подібні програми намагаються підсилити шляхом впровадження пробаційних (випробувальних) технік, спрямованих на активне заохочення просоціальної поведінки.

Відомо, що підготувати засуджених до життя на волі в умовах в'язниці дуже складно через ізольованість закладу від суспільства. А покарання без позбавлення волі об'єктивно має певні переваги:

санкції, що застосовуються до правопорушника протягом періоду пробації, вважають більш адекватним покаранням за незначні злочини, що складають в середньому близько 70% загальної їх кількості;

пробація сприяє реабілітації злочинця у звичних для нього умовах, до того ж немає потреби його реінтегрувати в суспільство після відбуття покарання;

пробація потребує значно менших витрат, ніж ув'язнення;

такий підхід приводить до зменшення кількості ув'язнених, що, у свою чергу, збільшує кількість платників податків. Засуджені, як правило, особи працездатного віку. Наприклад, середній вік ув'язнених в Україні - 29,4 роки.

Єдиним загальновизнаним методом успішної реабілітації злочинця є вивчення рівня повторної злочинності. Статистика рецидиву через 2 роки після завершення дії нев'язничних санкцій свідчить про те, що така міра не веде до зростання рецидиву, а навпаки, сприяє його зниженню в порівнянні з тими, хто відбув в'язничне покарання. Дослідження в Норвегії показало, що повторний злочин упродовж двох років скоїли 25% осіб, які пройшли громадські роботи, 35% тих, хто мав відстрочку від виконання вироку, і 50-60% тих, хто відбув в'язничне покарання.

Можна зробити висновки, що соціальна робота з правопорушниками у суспільстві ефективніша, ніж в умовах в'язниці. При цьому соціальні працівники мають стати позитивною рольовою моделлю для своїх клієнтів, що висуває підвищені вимоги до їхньої поведінки та етичних поглядів.

Ряд дослідників вказує, що на початку третього тисячоліття Україна має розробити і запровадити власну концепцію попередження правопорушень та злочинів - м'якого соціального контролю. Обмеження покарання переважно ув'язненням довело неефективність цієї санкції: покращання в поведінці більшості засуджених і соціальної адаптації їх після визволення не виявлено. Водночас треба зважати на те, що найближчим часом ми об'єктивно не зможемо відмовитися від системи в'язниць. Необхідно лише пам'ятати, що в'язниця не може бути основним засобом покарання.



2. Методи і технології практичної соціальної роботи в пенітенціарній системі

За статистичними даними, кожний четвертий злочин в Україні скоюється неповнолітніми. Щоденно підлітками скоюється 104 злочини, зокрема одне вбивство або тяжке тілесне ушкодження, 8 грабежів, 2 розбійних напади, 26 крадіжок.

Лідери злочинних угруповань особливу увагу приділяють залученню неповнолітніх до протиправної діяльності. За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань криміногенний та соціально-демографічний склад неповнолітніх засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, досить складний. Більше половини з них засуджені за розкрадання та крадіжки, кожний четвертий - за розбій чи пограбування, практично кожен десятий - за нанесення тяжких тілесних ушкоджень або вбивство. При цьому 13% засуджених віком 14-16 років, 28% - 16-17 років та 39% - 17-18 років.

Майже кожного третього неповнолітнього, який перебуває у виховних колоніях, засуджено на термін від 1 до 3 років позбавлення волі, половину - від 3 до 5 років та майже 18% - на термін понад 5 років. 97% засуджених неповнолітніх відбувають покарання у вигляді позбавлення волі вперше, але 42% раніше мали умовну судимість або відстрочку від відбування покарання. Соціально-педагогічна занедбаність, яка притаманна значній частині неповнолітніх засуджених, значною мірою зумовлена тим, що до засудження 41,3% неповнолітніх не працювали і не вчилися, 49,1% виховувалися в неповній сім'ї, а 19,5% взагалі не мали батьків. Майже 7% засуджених виховувалися у спеціальних закладах Міністерства освіти і науки.

Не дивлячись на те, що головною метою існування закладів соціальної ізоляції є виховання і перевиховання неповнолітніх правопорушників, є підстави говорити про те, що свої функції вони не виконують. Дуже часто виховні колонії є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних співтовариств.

Виходячи з того, що в сучасний період не можна відмовитися від кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, у роботі з неповнолітніми правопорушниками, які знаходяться у виховних колоніях, головну роль повинні відігравати виховні заходи впливу, шкільне і професійне навчання та психологічна підготовка підлітків до звільнення. Складність цього питання полягає в тому, що сам по собі пенітенціарний заклад створює вкрай обмежені можливості для використання багатьох методів роботи з підлітками.

Насамперед важливо створити для підлітків систему не лише фізичного, а й психологічного захисту від впливу кримінальних авторитетів. Необхідна також сумісність підлітків один з одним. При цьому слід враховувати не тільки міжособистіс-ну сумісність. У роботі з підлітками важливо пам'ятати, що переважна більшість з них через вікові особливості не в змозі виконувати будь-яку одноманітну роботу чи довго знаходитися в одному і тому самому оточенні. Необхідна постійна зміна вражень. Практика показує, що найбільша кількість поведінкових девіацій спостерігається при залученні підлітків до рутинних, важких, некваліфікованих робіт, які не відповідають їхнім фізичним можливостям, а також до монотонної, одноманітної праці. Цікава, захоплююча діяльність, що вимагає творчості, не суперечить психічним і фізичним можливостям неповнолітніх, стимулює осо-бистісно і колективно значущі досягнення - важливий засіб профілактики прояву девіантної поведінки в цих закладах.

У роботі з підлітками необхідно використовувати їх прагнення до групування, при цьому можна працювати як із стійкими групами, що склалися самостійно, так і створювати інші.

Виховна робота повинна здійснюватися диференційовано, з урахуванням моральної деформації засуджених. До найбільш поширених форм виховної роботи можна віднести бесіди, лекції, диспути, зустрічі з цікавими людьми. Останніми роками почали практикуватися зустрічі з колишніми вихованцями колоній, які ведуть чесний спосіб життя, з родичами засуджених, з представниками громадських і релігійних організацій.

Гуманізація і педагогізація виховного процесу має бути побудована на реалістичному аналізі ситуації - "на розумному гуманізмі", тобто система покарання має бути достатньо гнучкою, покликана забезпечувати вибірковість у застосуванні режимних обмежень та створювати в закладах передумови для атмосфери людяності, належного ставлення до моральних норм.

Виправний вплив на неповнолітніх злочинців слід розглядати як єдиний процес, що бере свій початок від взяття підлітка під охорону і закінчується періодом реабілітації і соціальної адаптації після звільнення. На практиці цей процес розірваний. Причина - відсутність належної взаємодії між службами і закладами, що забезпечують роботу з неповнолітніми правопорушниками і профілактику злочинності. Несприятливі тенденції зростання підліткової злочинності, збільшення кількості правопорушень у самих колоніях і слідчих ізоляторах, достатньо високий рівень рецидиву свідчать про те, що ефективність виховного впливу на цю категорію злочинців низька. Тому в сучасних умовах висуваються пропозиції розширити застосування до неповнолітніх інших, крім позбавлення волі, покарань. Одним із таких видів покарання, альтернативних тривалому позбавленню волі, може стати короткотерміновий арешт, який широко практикується в європейських країнах.

В Україні реалізовуються різноманітні експериментальні програми соціальної роботи з неповнолітніми засудженими. Український державний центр соціальних служб для молоді у 1999 р. створив на базі Чернігівського обласного центру соціальних служб для молоді та Прилуцької ВК для неповнолітніх злочинців експериментальний майданчик. Його відкрито з метою розробки та апробації моделі проведення систематичної та комплексної соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дії, зокрема злочини.

Серед пріоритетних напрямів діяльності майданчика -створення та організація постійної роботи консультативного пункту при ВК з надання комплексу соціально-психологічних та інформаційних послуг вихованцям і батькам; розробка й апробація нових програм з профілактики правопорушень, підготовки засудженої молоді до сімейного життя, формування здорового способу життя, вивчення професійних намірів, готовності молоді до життєвого самовизначення, соціальної та професійної адаптації за умов ринкових відносин; створення моделі соціального супроводу неповнолітніх та молоді, що повернулися з місць позбавлення волі, шляхом сприяння в отриманні документів, прописки, житла, роботи, навчання й налагодження втрачених зв'язків з батьками та рідними.

Основною формою роботи в Прилуцькій В К за програмою майданчика є систематична (один раз на місяць) робота виїзного консультаційного пункту Чернігівського ОЦССМ.

Модель соціально-реабілітаційної роботи соціального педагога з неповнолітніми вихованцями ВК здійснюється у три етапи.

На першому етапі проводиться психодіагностична робота, яка передбачає використання діагностичних методик, що направлені на визначення рис особистості:

- діагностика емоційних компонентів ставлення підлітка до значущих людей і до самого себе: "Неіснуюча тварина", "Дім-дерева-людина", "Моя сім'я", тест Люшера;

- діагностика акцентуацій характеру підлітків за методикою Лічко;

- діагностика індивідуально-типологічних особливостей підлітка: тест Айзенка; діагностика здатності підлітка до соціально-психологічної адаптації в нових умовах.

На цьому етапі також діагностуються проблеми соціально-педагогічного та медико-соціального характеру, які існують у підлітка, шляхом індивідуальної бесіди соціального педагога з ним, вимальовується схема подальшої корекційної та виховної роботи з підключенням інших фахівців (лікаря, юриста, психолога, нарколога, невропатолога, сексопатолога тощо). Під час роботи фахівців ЦССМ у ВК перевага надається індивідуальним формам роботи: бесідам та консультаціям.

Другий етап - це проведення активних форм та методів виховного та корекційного впливу на вихованця. Тут ефективними та корисними є такі форми та методи соціальної роботи:

- індивідуальні бесіди та консультації спеціалістів різного профілю (сексопатолог, невропатолог, нарколог, психолог, юрист тощо);

- лекційні заняття та робота в малих тренінгових групах;

- організація дозвілля через активне залучення до організації та проведення тематичних конкурсів.

У процесі корекційно-виховної роботи з вихованцями В К використовується така форма роботи, як організація та проведення культурно-масових заходів, до яких активно залучають вихованців ВК: КВК, спортивні змагання, конкурс "Червона калина", концертні програми.

З метою запобігання повторним правопорушенням, профілактики негативних явищ та формування здорового способу життя проводяться лекції на тему "Зроби свій вибір", з метою профорієнтації - лекції на тему "Поради щодо працевлаштування".

Третім етапом соціально-реабілітаційної роботи соціального педагога у виховній колонії є підготовка вихованців до звільнення. Ця робота включає такі складові:

- дослідження рис особистості, що заважають соціальній адаптації;

- корекція індивідуальних рис, що заважатимуть соціальній адаптації;

- включення спеціалістів ЦССМ до організації роботи "Школи підготовки до звільнення", в рамках якої проводяться лекції спеціалістів ЦССМ щодо вирішення проблем з питань працевлаштування, отримання прописки, влаштування на навчання тощо;

- проведення анкетування та індивідуальних бесід з метою визначення проблем та потреб неповнолітнього: налагодження соціальних зв'язків вихованців з його рідними та близькими; проблеми із забезпеченням житлом тощо;

- консультування з питань вирішення проблем у взаємодії з оточуючими, побутових проблем;

- надання психологічної підтримки;

- інформаційне забезпечення вихованців шляхом надання друкованих матеріалів.

Здійснюється зустріч соціального педагога з батьками чи рідними та, якщо неповнолітній сирота або з неблагополучної сім'ї, повідомляються листом відповідні служби та організації про необхідність сприяння у вирішенні проблем цих підлітків. У цьому напрямку фахівцями ЦССМ налагоджено тісну співпрацю з міським центром зайнятості, навчальними закладами міста та області, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, Службою у справах неповнолітніх, владою міста, громадськими організаціями.

У рамках роботи майданчика та для забезпечення необхідною інформацією підлітків та молоді, які відбувають покарання чи звільнилися з місць позбавлення волі, фахівцями ЦССМ у 2000 р. було підготовлено, випущено та розповсюджено серед вихованців ВК інформаційні брошури: "Звільнення" (на допомогу молодим людям, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі), "Звільнись, замислись і визначись!" (поради щодо працевлаштування), "Профілактика наркозалежності", "Стежинами життя" (на допомогу батькам, діти яких відбувають покарання).

Модель соціального супроводу неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі, має свої конкретні завдання, а саме: допомога в отриманні паспорта, забезпечення підлітка житлом, влаштування на навчання та, найголовніше, - це допомога в отриманні робочого місця. До ЦССМ підлітки звертаються за конкретною допомогою. Найчастіша причина звернень - відсутність робочого місця, а звідси і засобів для існування. Тому фахівцями ЦССМ за сприянням центру зайнятості надається допомога неповнолітнім у працевлаштуванні та безкоштовні юридичні послуги. При ЦССМ існує Клуб для безробітної молоді, до роботи якого залучаються і молоді особи, які повернулися з місць позбавлення волі.

Соціальна робота з колишніми засудженими на сучасному етапі нерозвинена. Це, зокрема, пояснюється тим, що більшість населення виявляє стійке негативне ставлення до цієї категорії громадян. Разом з тим поступово приходить розуміння, що неприйняття суспільством колишніх засуджених, їх відторгнення, небажання допомагати їм у вирішенні соціальних і інших проблем обертаються для правослухняних громадян такими явищами, як постійна соціальна тривожність, невпевненість у власній безпеці, висока ймовірність стати жертвою злочину і т.ін.

Щоб зруйнувати цю соціально небезпечну тенденцію, необхідно створити ефективно діючу, що контролюється державою, систему соціальної роботи з особами, які звільнилися з місць позбавлення волі. До того ж вона повинна бути створена на нових гуманістичних і демократичних основах, що відповідають міжнародним нормам.

Відповідно до спільного наказу Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики від 29 червня 2000 р. № 139/405/150 адміністрації виправних колоній мають попередньо узгоджувати з територіальними органами внутрішніх справ питання трудового та побутового влаштування осіб, які звільняються. Щодо кожного звільненого до органу внутрішніх справ та центру зайнятості за обраним місцем проживання надсилають відповідні повідомлення.

З усієї кількості осіб, звільнених з виправних колоній у 2002 р. (55 тис), адміністрації виправних установ отримали з органів внутрішніх справ повідомлення про прибуття на місце проживання 47,5 тис. (86%) звільнених. Із них у місячний термін зареєстровано (прописано) 41,5 тис. (75%) звільнених, працевлаштовано - 22,1 тис. (40%).

На початку 2003 р. в Україні для осіб без певного місця проживання та звільнених з місць позбавлення волі функціонувало 27 центрів, будинків, притулків різних форм власності на 1085 місць у 15 областях.

Надання звільненим з місць позбавлення волі правової, психологічної допомоги здійснюється зазвичай епізодично, на розсуд окремих представників органів влади або громадських чи релігійних організацій. У цій роботі відсутній системний та науковий підхід. Низька профілактика рецидивної злочинності, що становить нині до 30% загальної злочинності.

Безпосередньо діяльністю щодо надання соціальної допомоги зазначеним особам має займатися патронажна служба - функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади.

Соціальна робота з колишніми засудженими повинна включати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію.

Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжуватися після його звільнення до вирішення основних питань соціального облаштування, тобто включати два взаємопов'язані періоди - пенітенціарний і постпенітенціарний.

Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільненому засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми. Саме успішність соціальної адаптації забезпечує ефективність соціальної реабілітації колишніх засуджених. Невирішені ж у процесі соціальної реабілітації проблеми можуть стати нездоланною перешкодою в період адаптації.

Постпенітенціарний етап соціально-психологічної адаптації, вирішення проблем побутового і трудового облаштування більшість колишніх засуджених проходять самостійно, у кращому випадку за сприяння родичів, друзів, найближчого оточення. У цей період, залежно від конкретної соціальної ситуації звільненого, у нього може виникнути необхідність в отриманні таких видів допомоги: в оформленні документів; у пошуках роботи і працевлаштуванні; в пошуках місця проживання; у вирішенні проблем здоров'я; у налагодженні взаємин з родичами; у вирішенні психологічних труднощів; в отриманні матеріальної допомоги.

Крім того, багато хто із засуджених, повернувшись у той соціум, із якого він потрапив у місця позбавлення волі (а це, як правило, соціум, який має негативні характеристики), втрачає набуті в період відбування покарання позитивні установки (якщо вони взагалі були набуті). Тому необхідність нейтралізації негативного впливу соціуму на людину, яка звільнилася із виправного закладу, також нерідко стає самостійною проблемою.

Усі перераховані проблеми мають вирішуватися в різних закладах та інстанціях. Але нерідко колишній засуджений зіштовхується з відкрито негативним до себе ставленням зі сторони посадових осіб. У результаті значна кількість колишніх засуджених відмовляється від спроб вирішити свої проблеми в установленому порядку і знову опиняється в асоціальному середовищі, починає вести кримінальний чи маргінальний спосіб життя.

Тому практично кожний звільнений потребує кваліфікованої допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

- ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

- тривалість часу ізоляції від суспільства;

- кількість кримінальних покарань, пов'язаних із позбавленням волі;

- наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режиму утримання засудженого в колонії;

- рівень соціально-правової занедбаності;

- соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, насамперед сім'ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення негативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зумовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з передумов рецидивних злочинів.

Особливо значущим інститутом при розгортанні соціальної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, які скоїли злочин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до їхньої структури повинні входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання:

- підтримка соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді;

- проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

- соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

- соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, її технологічний алгоритм включає:

- збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристики, особової справи, медичної картки тощо);

- знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;

- бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

- розробка індивідуальних діагностичних карт;

- складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

- складання плану соціального супроводу;

- розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

- знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);

- допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

- складання плану соціального супроводу сім'ї;

- індивідуально-консультативна робота з батьками для подолання конфліктних ситуацій у сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, прогнозування їхньої подальшої поведінки. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми із близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає такі складові:

- представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

- налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різними структурами;

- координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.



Висновки

Виходячи з того, що злочинці - це категорія дезадаптивних особистостей, які вчиняють правопорушення, що є діями, адекватними їх системі цінностей та поглядам, соціальний працівник повинен добиватися того, щоб засуджена особа зрозуміла причини діяти в рамках чинного законодавства. Основним завданням пенітенціарної системи є навчання девіантів діяти в межах можливостей, які надає суспільство та допомагати в соціалізації та ре соціалізації. Але пенітенціарна система самостійно не може впоратися з даним завданням з ряду причин: негативний вплив соціальної ізоляції на індивіда, вплив субкультури засуджених на систему цінностей всіх учасників даної соціальної групи. Також люди вчиняють злочини, знаходячись у важкій життєвій ситуації і знаходячись на відбуванні покарання засуджені не мають доступу до соціальних допомог.



Список літератури

1. Тюптя Л.П., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. - К.: ВМУРоЛ "Україна", 2004.

2. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й.Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

3. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / За ред. В.МСиньова. - К: Державний центр соціальних служб для молоді, 2003.

4. Синьов В.М., Кривуша В.І. Пенітенціарна педагогіка: в основних запитаннях та відповідях: Навч. посібник. - 2- вид. - К., 2000.

5. Пащенко Д.І. Зарубіжний досвід гуманізації соціального середовища та виховання. - К.: Знання, 1999.

6. Панасюк М.Б. Соціальні технології робота з попередження правопорушень // Управлінські аспекти соціальної роботи. - К, 2002. - С.344-368.

7. В.М. Шахрай Технології соціальної роботи

Размещено на Allbest.ru

...