Багатовимірний аналіз стратифікаційних порядків

Розробка концепції багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків та операціоналізації методики емпіричного дослідження соціальної стратифікації. Дослідження позиціонування населення у просторі нерівності регіону. Неконсистентність статусних позицій.

Рубрика Социология и обществознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 12.07.2015
Размер файла 72,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 316.34

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Багатовимірний аналіз стратифікаційних порядків

22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини

Коваліско Наталія Володимирівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: стратифікація емпіричний соціальний

доктор соціологічних наук, професор Макеєв Сергій Олексійович, Інститут соціології НАН України (м. Київ), завідувач відділу соціальних структур

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Головаха Євгеній Іванович, Інститут соціології НАН України (м. Київ), заступник директора, завідувач відділу історії, теорії та методології соціології;

доктор соціологічних наук, професор Катаєв Станіслав Львович, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), завідувач кафедри соціології та соціальної роботи;

доктор соціологічних наук, професор Нагорний Борис Григорович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (м. Луганськ), завідувач кафедри соціології

Захист відбудеться «16» лютого 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий «15» січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шеремет

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасні суспільства залишаються ієрархічно організованими з явною, неочевидною й латентною соціальною нерівністю. Проте місце індивідів та спільнот у розшарованому соціальному просторі визначається дією певної множини чинників і порядків нерівності, що своєю чергою, зазнають швидких змін під впливом інституційних та технологічних перетворень.

В Україні трансформація стратифікаційних порядків відбувається ще й під впливом помітних інституціональних зрушень, делегітимації старих і створення нових соціальних структур й інститутів, оскільки змінилися форми й відносини власності, форми політичної влади та управління, система правосуддя, суспільний лад і уклад життя. Інституційна структура набуває нового формату: між традиційними інститутами та такими, що виникають, перерозподіляються нормативні функції по відтворенню стратифікаційних порядків (економіка, наприклад, а загалом й класова структура, регулюються тепер державою та ринком). Ініціюється також процес, який означає тимчасову чи доволі тривалу відмову інститутів підтримувати та відтворювати традиційні зразки й моделі нерівності або неспроможність швидко утвердити нові.

Релевантне уявлення про складно стратифіковане сучасне суспільство можна отримати тільки при застосуванні у соціологічних дослідженнях складних теоретичних концепцій та комплексних методик класифікації індивідів у більш-менш однорідні страти. Йдеться про розробку нових, більш надійних процедур фіксації соціальних структур і порядків нерівностей, які б давали змогу точніше реконструювати і репрезентувати складні й суперечливі процеси їхнього суспільного виробництва і зміни. Без цього неможливі адекватні оцінки ступеня стратифікованості у суспільстві та прогнозування можливих індивідуальних й групових реакцій на соціальну нерівність, а, отже, і проведення цілеспрямованої соціальної політики. Всім цим і зумовлена наукова актуальність багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків.

Теоретичними витоками багатовимірного стратифікаційного підходу вважають роботи М. Вебера та П. Сорокіна, в яких сформульовані концептуальні уявлення про соціальний простір та його основні виміри. В емпіричних кількісних репрезентативних дослідженнях операціональні визначення метрики соціального простору стосувалися або одного компонента, яким могли бути позиція індивіда в одному чи декількох так званих “об'єктивних” стратифікаційних порядках (рівень доходу, отримана освіта), або “диспозиції” індивіда (настрої, переконання, оцінки). Вивчення, наприклад, соціальної мобільності потребувало створення методики локалізації місця індивіда (“позиції”) в структурі зайнятості, що й було зроблено Дж. Голдторпом з колегами у відомій класовій схемі EGP. Перспектива “позиції” притаманна працям із класової структури суспільства Е. Райта, а також М. Кона, котрий ретельно намагався фіксувати “складність праці” за сукупністю ознак для локалізації індивіда в цьому стратифікаційному порядку.

Диспозиційна складова наявна в порівняльних дослідженнях престижу професій Д. Треймана, у конструюванні стандартного індексу статусних характеристик Л. Ворнера. Проте найпоширенішою у практиці наукових розвідок соціальної структури стала кон'юнкція “позиції - диспозиції”, яка знаходиться в основі побудованого П. Блау та О. Данкеном соціально-економічного індексу, що дає можливість враховувати ієрархії доходу, освіти та престижу; в міркуваннях П. Бурдьє щодо зв'язку габітусу з розміщенням індивіда в просторі капіталів; у концепції статусної неконсистентності Г. Ленські. Хоча згадані та деякі інші дослідження й сприяли інституціоналізації багатовимірних та лог-лінійних моделей вивчення стратифікаційних порядків, утвердили багатокритеріальні стандарти вимірювання в соціології, проте в них відсутній діяльнісний аспект - те, що індивіди роблять у повсякденному житті, тобто дослідження їхніх практик.

Названі переваги, а отже, й обмеженості, втілені в дослідженнях стратифікаційних порядків польських соціологів В. Весоловського, В. Майковського, Х. Доманського, Е. Внук-Ліпінського; в аналізі трансформації соціальної структури Чехії П. Махоніна, П. Кухаржа, М. Мюллера, М. Тучека, Л. Гатнара; у теоретико-концептуальних розробках й емпіричних розвідках з проблем трансформації російського суспільства Т. Заславської, Л. Бєляєвої, З. Голінкової, О. Шкаратана і Н. Сергєєва, Н. Тихонової, Н. Давидової та ін.

Аналізу стратифікаційного структурування сучасного українського суспільства присвячено низку наукових досліджень. Стосовно проблем співвіднесення суспільної трансформації та найрізноманітніших змін у соціальній структурі слід передусім виділити роботи В. Бакірова, Є. Головахи, С. Катаєва, О. Куценко, С. Макеєва, Б. Нагорного, Н. Паніної, В. Паніотто, І. Попової, А. Ручки, В. Танчера, В. Хмелько, В. Чорноволенка та ін. Аналіз змін соціально-класової структури з позицій структурно-діяльнісного аспекту пострадянської трансформації, порівняння процесів, які відбуваються в стратифікаційному просторі великого міста зі змінами, що характерні для західних суспільств, реалізований у роботах О. Якуби, О. Куценко та ін.

Дослідженню рухливості соціальної структури сучасного українського суспільства, змін соціальних ідентичностей, застосування структурної парадигми у просторі нерівномірно розподілених соціальних благ та умов відтворення життя, особливостей сучасного теоретико-методологічного підходу до аналізу нових соціальних нерівностей присвячені роботи C. Макеєва, С. Оксамитної, І. Прибиткової, О. Симончук, О. Іващенко, О. Швачко, С. Бродської. Розглядали соціально-економічні процеси, пов'язані з майновою стратифікацією, нерівністю у доходах, проблемами бідності українців, В. Пилипенко, Е. Лібанова, І. Чапська. Соціально-психологічні чинники трансформаційних змін соціальної структури вивчають О. Злобіна, В. Тихонович та ін. Сучасні тенденції професійної структури та престижу професій є предметом наукових пошуків В. Подшивалкіної, В. Погрібної. Важливість міжрегіональних соціологічних досліджень для аналізу соціально-економічних відмінностей соціокультурного простору України підкреслюють О. Стегній та М. Чурилов. Аналізу всієї ієрархії субнаціональних регіонів, що є локалізацією людських практик, носіями яких є територіальні спільноти, присвячено праці І. Кононова.

Проте у вітчизняній соціології все ще не узагальнений досвід аналізу стратифікаційних порядків науковцями різних країн, не розробляються релевантніші новим реаліям спільного існування індивідів у сучасному суспільстві та надійніші процедури фіксації соціальних структур і порядків нерівностей, які б давали змогу з точки зору методології й методики класифікувати респондентів і задавати певну метрику соціального простору в контексті глобальних та регіонально зумовлених процесів й явищ. В умовах інституціональної трансформації формується приналежність індивідів до певних страт на основі різноманітних комбінацій соціально значущих стратифікаційних порядків, які часто є неконсистентними. Одновимірні градаційні схеми, чи навіть їхні теоретично й методично не обґрунтовані комбінації, що використовуються в емпіричних обстеженнях і є підставою вторинного аналізу соціологічної інформації, неадекватно відображають стратифікаційні процеси, а отримані результати зазвичай є неспівставними, хоча й можуть бути використані для вирішення вузьких прикладних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукового напрямку досліджень держбюджетних тем кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка: “Спосіб життя молоді в умовах соціально-економічних змін” (2005-2007 рр.) (номер державної реєстрації 0197U017011) - автор розробила теоретичний розділ “Концептуалізація стилю життя в соціологічному вимірі”; “Духовно-культурні цінності молоді України: відродження і утвердження” (2008-2009 рр.) (номер державної реєстрації 0108U009548) - знайшло відображення обґрунтування авторського концептуального підходу “позиції - диспозиції - практики”.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає у розробці концепції багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків та операціоналізації методики емпіричного дослідження соціальної стратифікації.

Для досягнення поставленої мети визначені такі дослідницькі завдання:

– проаналізувати та узагальнити теоретичні розробки і методики стратифікаційного аналізу в історії соціології, сучасних соціологічних теоріях й емпіричних розвідках;

– розробити концепцію багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків та обґрунтувати методику емпіричної фіксації розшарування українського суспільства;

– емпірично апробувати розроблену концепцію та методику й дослідити позиціонування населення у просторі нерівності регіону;

– виділити соціальні страти та проаналізувати їхні стратифікаційні профілі, соціально-статусну та класові ідентичності, життєві стратегії, мобільний потенціал та рівень наявної соціальної адаптації, консистентність/ неконсистентність статусних позицій;

– використати потенціал якісних методів в інтерпретації соціально-демографічних профілів страт;

– з'ясувати спільне та відмінне у відтворенні стратифікаційних порядків у регіонах на прикладі м. Львова та м. Донецька.

Об'єктом дослідження є процес відтворення соціальної нерівності, за якого приналежність індивідів до певної страти зумовлена складним комплексом чинників.

Предмет дослідження - особливості соціального розшарування в умовах незавершеної інституціональної перебудови українського суспільства за допомогою багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків.

Методи дослідження. Основними методами отримання первинної соціологічної інформації є кількісні методи опитування (стандартизоване інтерв'ю, експертне опитування) та якісні - глибинні інтерв'ю, фокусоване групове інтерв'ю. Аналіз первинної соціологічної інформації проводили шляхом застосування низки математико-статистичних методів: категоріальний аналіз даних, кластерний аналіз, індексний метод, кореляційний та дискримінантний аналіз, кореспонденс-аналіз (аналіз відповідностей). Комп'ютерне опрацювання всіх масивів даних реалізовано за допомогою прикладних програм SPSS 15.0, Statistica 8.0 та MS Excel.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали дані низки емпіричних соціологічних досліджень під загальною назвою “Вивчення сучасних проблем українського суспільства”, проведені у різні роки соціологічною лабораторією кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка в межах держбюджетних тем (березень-квітень 2002 р., n=600; березень-квітень 2003 р., n=600; січень-лютий 2006 р., n=800), а також експертне опитування “Стратифікаційні процеси в Україні” (листопад 2005 р., n=50). Для розширення дослідницького поля у роботі залучено матеріали, отримані за допомогою якісних методів, зокрема глибинних інтерв'ю (лютий 2007 р., n=40; березень 2008 р., n=30) та фокусованих групових інтерв'ю (березень 2008 р., n=4), що дало змогу більш детально проаналізувати повсякденні практики львів'ян та їхні поведінкові стратегії.

Дослідження на тему “Стратифікаційний вимір великого міста” проведено автором у м. Львові спільно з лабораторією соціальних досліджень “Центру підтримки приватної ініціативи” (квітень-травень 2008 р., n=1600) та у м. Донецьку за сприяння Донецького відділення Соціологічної асоціації України спільно з кафедрою соціології управління Донецького державного університету управління (травень 2008 р., n=400). Усі дослідження виконані під науковим керівництвом та за участю здобувача.

У роботі здійснено вторинний аналіз матеріалів соціологічних досліджень, виконаних фахівцями Інституту соціології НАН України (м. Київ), Київського міжнародного інституту соціології, центру “Соціс”, моніторингового проекту “Європейське соціальне дослідження”.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні важливої проблеми дослідження соціальної структури суспільства - розробці концепції багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків, у рамках якої:

Вперше:

– структуру соціального простору нерівності запропоновано розглядати як сукупність стратифікаційних порядків, тобто ієрархічно впорядкованих позицій на основі певної множини критеріїв нерівності, що визначають вище чи нижче місце агентів (індивіда, групи, cтрати) у соціальному розшаруванні суспільства;

– обґрунтовано, що багатовимірність означає, по-перше, наявність найзагальніших компонентів, які є критеріями виділення страт чи спільнот й утворюють певні кон'юнкції. По-друге, кожний компонент сам складається з декількох стратифікаційних порядків. Розглядають, наприклад, стратифікаційні порядки влади, добробуту, освіти, престижу, авторитету тощо. Більш узагальнено ця багатовимірність репрезентована сукупністю капіталів - економічного, соціального, символічного тощо. По-третє, кожний елемент стратифікаційного порядку може бути складним, тобто містити субелементи, що утворюють шкали різної розмірності;

– встановлено, що домінантною у дослідженні стратифікаційних порядків є двокомпонентна кон'юнкція “позиції - диспозиції”, яка дає можливість виявити та пояснити специфіку поведінки індивідів та спільнот, що діють певним чином, оскільки є носіями певного габітусу (сукупності диспозицій);

– розглянуто аргументи щодо доцільності використання трикомпонентної кон'юнкції “позиції - диспозиції - практики” у багатовимірному аналізові стратифікаційних порядків, згідно з якою поєднується макросоціологічний підхід (позиції та диспозиції) з мікросоціологічним (практики), коли структурний підхід доповнюється повсякденними рутинними й інноваційними практиками, а також перспективою культури, оскільки практики пов'язані зі стилем життя і з певними субкультурами;

– розроблена методика емпіричного дослідження соціальної стратифікації, де кожний компонент кон'юнкції є складним утворенням. Дана методика дає змогу класифікувати індивідів за кожним компонентом кон'юнкції, а шкали, що були застосовані, при переведенні їх у індекси, задають певну метрику соціального простору;

– емпірично підтверджено, що, з огляду на позиції в порядках капіталів, переважаючі самооцінки статусу, проективні стратегії поведінки та характерні практики, вдається виділяти страти, які найбільш різнорідні за досліджуваними характеристиками, а методика надійно фіксує соціальну гетерогенність населення у вертикальному вимірі.

Подальший розвиток дістали:

- структурні перспективи стратифікаційного аналізу, уявлення про складний і суперечливий характер суспільного відтворення соціальної структури як сукупності стратифікаційних порядків;

- основні положення про використання просторових уявлень та просторових фактичностей для аналізу неоднорідності у суспільстві, тобто “просторової” теорії стратифікаційних порядків у структурній перспективі та можливості її застосування у багатовимірному аналізі суспільства;

- уявлення про можливості операціоналізації поняття “капітал” у різних його формах (економічний, владний, культурний, соціальний і символічний), його вимірювання та подання результатів як сумарних індексів у дослідженні стратифікаційних порядків.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні концепції багатовимірності аналізу стратифікаційних порядків, концептуалізації поняття “стратифікаційний порядок”, а також доцільності використання двокомпонентної “позиції - диспозиції” та трикомпонентної кон'юнкції “позиції - диспозиції - практики”, коли структурний підхід доповнюється повсякденними рутинними й інноваційним практиками, оскільки останні пов'язані зі стилем життя та певними субкультурами.

Запропоновані в роботі концептуальні засади багатовимірного аналізу стратифікаційних порядків та методика їхнього дослідження, можуть стати інструментом до вивчення українського соціуму шляхом проведення моніторингових та порівняльних регіональних досліджень. Застосування їхнє можливе також і в комплексних соціологічних дослідженнях, які б поєднували кількісні та якісні методики. Інформація про виділені соціальні страти є важливою при дослідженні таких соціальних явищ, як соціальна мобільність, стилі життя, політична поведінка, життєві стратегії, цінності та ціннісні орієнтації, соціальна адаптація.

Соціально-технологічне застосування багатовимірної просторово-градаційної схеми аналізу стратифікаційної структури суспільства сприятиме розробці національної моделі виділення стратифікаційних груп. Інформацію про соціальну структуру населення, отриману на основі пропонованого в роботі підходу, доцільно застосовувати під час опрацювання програм соціальної політики на регіональному рівні. Теоретико-методологічні положення, викладені в дисертаційній роботі, можна використовувати при опрацюванні навчальних програм та курсів лекцій з таких навчальних дисциплін: “Соціальна структура та соціальна стратифікація”, “Економічна соціологія”, “Методологія та методи соціологічних досліджень”.

Результати дисертаційної роботи з 2000 року використовувалися автором при розробці основного магістерського курсу з соціології “Соціальна стратифікація та нерівність” у Центрі розвитку магістерських програм “Розробка магістерських програм з соціології та культурології” (м. Львів) та викладанні навчального курсу “Соціальна структура та соціальна стратифікація” для студентів спеціальності “Соціологія” кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка. За цими навчальними курсами автором виданий у 2007 році одноосібний навчальний посібник для студентів “Основи соціальної стратифікації” з грифом Міністерства освіти та науки України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Наукові результати і висновки, що містяться в дисертації отримано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на науково-методологічних семінарах кафедри соціології економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та були доведені здобувачем до наукового співтовариства протягом 2000-2009 рр. на національних та міжнародних наукових конференціях, семінарах, серед яких: Міжнародна літня школа молодих соціологів і викладачів соціальних дисциплін “Суспільство в перехідний період: метаморфози культури” (Ялта, 2000; 2001; 2002); І Всеукраїнська соціологічна конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000); Зимова сесія Міжнародної школи молодих дослідників і викладачів соціологічних дисциплін “Нові парадигми у викладанні соціологічних наук” (Харків, 2001); Міжнародна науково-практична конференція “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2000; 2001; 2002; 2005; 2006; 2007; 2008); Міжнародна науково-практична конференція “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001); Центр розвитку магістерських програм “Розробка магістерських програм з соціології та культурології” (Львів, січень-липень 2001) - розробка основного магістерського курсу з соціології “Соціальна стратифікація та нерівність”; Міжнародна конференція “Роль класів, еліт, громадськості в соціальних трансформаціях в Україні” (Київ, 2006); Всеросійський соціологічний конгрес “Глобалізація і соціальні зміни в сучасній Росії” (Москва, 2006); Міжнародна науково-практична конференція “Процеси метрополізації в Підкарпатському регіоні” (м. Жешув - м. Ярославль, 2006); науково-практична конференція “Якубинська наукова сесія” (Харків, 2007; 2008; 2009); Міжнародна наукова конференція І, ІІ, ІІІ Львівський соціологічний форуми “Актуальні проблеми сучасного українського суспільства” (Львів, 2007; 2008; 2009); Міжнародна науково-практична конференція “Від конфлікту до порозуміння: теорія і практика громадянського суспільства” (Львів, 2007); І, ІІ Міжнародна наукова конференція Одеські соціологічні читання “Інституційні зміни і пошук нової ідентичності” (Одеса, 2007; 2008); V Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій” (Київ, 2008); І Конгрес Соціологічної асоціації України “Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей” (Харків, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано: одноосібну монографію обсягом 16,1 обл.-вид. арк.; 2 монографії у співавторстві; 1 підрозділ у колективній монографії; одноосібний навчальний посібник; 2 розділи в колективному навчальному посібнику; 48 наукових статей, у т.ч. 30 публікацій у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань з соціологічних наук, затверджених ВАК України, 15 тез доповідей на наукових конференціях та 13 навчально-методичних праць.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 417 сторінок, з яких 338 - основного тексту. Робота містить 69 таблиць та 21 рисунок. Список використаних джерел складає 374 найменування та викладений на 36 сторінках, додатки містять 29 таблиць та 2 рисунки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів і їхнє практичне значення, подано дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Методологія та становлення принципів дослідження соціальної стратифікації” розглянуто базові принципи щодо класового та некласового дискурсу стратифікаційних порядків (нерівності), з'ясовано основні кон'юнкції їхнього вивчення, а також встановлено, що домінантною кон'юнкцією у дослідженні стратифікаційних порядків є кон'юнкція “позиції - диспозиції”.

Відзначено також, що мультипарадигмальність соціології досить жорстко потребує поєднання багатьох сутнісних ознак світу співіснування та взаємодії індивідів і соціальних спільнот, жодна з яких не претендує на статус домінантної чи найточнішої. За структурного підходу суспільство зазвичай розглядають як гетерогенне утворення, з явними і латентними зв'язками між його елементами. Водночас під елементами розуміють інститути, організації, соціальні позиції, соціальні групи та категорії (класи, верстви тощо), а стратифікацію та диференціацію визнають тими тотальними процесами, що відтворюють таку гетерогенність.

Інакше кажучи, елементи за відповідною “програмою” із певними ступенями свободи, що зумовлено динамічними тенденціями соціуму, перманентно впорядковуються й організуються вертикально, формуючи певну кількість стратифікаційних порядків (порядків нерівності), а також горизонтально, коли елементи різні, проте розміщуються на одному “рівні”, кристалізуючись у вигляді диференційних порядків (порядків відмінностей). Оскільки суспільство є одночасно і процесом, і результатом, то, по-перше, в ньому наявні та діють правила і норми, згідно з якими індивідам у ході їхнього включення у суспільство більш або менш жорстко приписують нерівності, тобто діє деякий алгоритм аскрипції нерівностей, а індивіди своїми намірами і практиками модифікують такий алгоритм або підпорядковуються його імперативам. По-друге, кінцевим результатом процесуальності є соціальна структура у широкому розумінні цього слова, своєрідна умова і контекст індивідуальної та групової діяльності, що не підлягають елімінації чи концептуальному спростуванню - те, що доцільно також називати соціальним порядком.

Прихильники структурного підходу в соціології структуру розуміють як завершений результат, а поза науковою увагою практично залишають увесь той процес, що спричинив до її формування. Інакше кажучи, структурне дослідження абстрагується від проблем часу і, зрозуміло, від проблем виникнення, становлення, розвитку взагалі. Структуру розглядають як таку, що функціонує незалежно від індивідів та їхніх об'єднань, і яка перебуває також за межами індивідуальних чи групових впливів, недосяжна для них. А поведінка людей та спільнот, думки, настанови в основних рисах продиктовані саме структурою, випливають з неї, можуть бути редуковані до неї. В цьому розумінні, структурне пояснення - це редукція того, що спостерігає соціолог, до характеристик позицій (чи “місць”), що їх посідають індивіди в конкретний момент. Воно не претендує на універсалізм, проте встановлення обмежень на пояснення залишається завданням здебільшого емпіричним.

Діяльнісний підхід (акціоналізм) пов'язаний з концептуальними поглядами на соціальну дію. Оскільки діючий індивід стає у даному випадку стартовою точкою, то вже немає потреби розглядати структуру суто як результат, вона відтворюється індивідуальними та груповими діями, а відповідні практики активно впливають на стратифікаційні процеси й активізують динаміку соціальних структур. У другій половині XX століття здійснено низку плідних у теоретико-методологічному вимірі спроб подолати протиставлення структури та дії в межах напрямів, що існували під різними назвами: “діяльнісно - активістський”, “діяльнісно - структурний”, “конструктивістсько - структуралістський” підходи. Варто згадати такі різні теорії суспільства, як, наприклад, теорія структурації Е. Гіденса, теорія самовідтворюваного суспільства А. Турена та його заклики повернути у фокус теоретичної уваги “діючу людину”, теорія активного суспільства А. Етціоні й теорія соціального становлення П. Штомпки.

Отже, соціальна нерівність, яку соціолог подає як певну сукупність стратифікаційних порядків, постійно відтворюється в будь-якому суспільстві, причому характер відтворення не є незмінним. Саме ця обставина не дає ослабнути інтересу дослідників до процесів стратифікації, стимулює пошук нових інституціональних або ж суто ситуативних підстав виникнення й утвердження нових різновидів нерівності. Уявлення про класовий стратифікаційний порядок, тобто порядок домінування та панування, редукування соціальної структури до класової структури притаманне марксизмові. Емпіричне ж вивчення класової нерівності відбувається сьогодні із застосуванням досить чітких методичних конструкцій Е. Райта та Дж. Голдторпа. Найінтенсивніше концептуальна розбудова уявлень про некласові стратифікаційні порядки відбувалася в рамках “розуміючої соціології” М. Вебера, а також структурного функціоналізму, де обґрунтовується необхідність та неминучість стратифікації, де вона трактується як нерівномірний розподіл матеріальних благ і суспільного престижу, який визначається функціональною важливістю (значимістю) позиції. В рамках функціонального підходу запропоновано вважати базовим стратифікаційний порядок позицій, де в самі позиції вмонтовані різні за якістю та обсягом матеріальні та символічні винагороди. Разом з тим індивід чи спільнота посідають різні статуси одночасно в межах різних стратифікаційних порядків (дохід, вік, посада, соціальне походження, влада, освіта, престиж тощо). Сукупний статус називають статусним (стратифікаційним) профілем. Індивіди з близькими статусними профілями утворюють соціальні страти, які характеризуються певною субкультурою, частішими контактами між її членами, схожим стилем життя, способом споживання, соціальними практиками і більш-менш вираженою дистанцією, що відокремлює одну страту від іншої.

Аналіз сучасної соціологічної літератури дає змогу встановити, що основними кон'юнкціями дослідження стратифікаційних порядків є “об'єктивізм - суб'єктивізм”, “структура - діяльність”, “сконструйовані спільноти - реальні групи”, “сталі - “емерджентні” чинники стратифікації”. Однак домінантною в аналізі стратифікаційних порядків є кон'юнкція “позиції - диспозиції”, яка дає можливість виявити та пояснити специфіку поведінки індивідів та спільнот, що діють певним чином, оскільки є носіями певного габітусу (сукупності диспозицій, активної субстанції).

У другому розділі “Редукція множинності стратифікаційних порядків” розглянуто структурований соціальний простір як рамковий концептуальний контекст; йдеться про множинність критеріїв нерівності в аспекті розгляду капіталів як стратифікаційних порядків, а також проаналізовано методики та результати багатовимірного аналізу соціальної нерівності.

З'ясовано, що в соціології соціальний простір описують й аналізують переважно в структурній перспективі. Водночас, якщо дослідник концентрує увагу на проблематиці соціальних змін, то відкривається можливість трактувати простір людського співіснування як потік подій, сукупність найрізноманітніших практик індивідів та їхніх об'єднань. Просторові уявлення в соціології знаходимо в працях Е. Дюркгайма, Г. Зіммеля, П. Сорокіна. У рамках позитивістської гілки соціології дослідження соціальних процесів у контексті просторових інтуїцій здійснювали представники Чиказької школи (Р. Парк, Ф. Трешер, Е. Богардус та ін.). Вони керувалися тим, що індивіди й самі здатні сприймати чи навіть постулювати наявність певних розмірностей простору спільного існування з іншими індивідами (групами індивідів). Із сучасних дослідників просторові конотації в плані багатовимірності найбільш властиві поглядам П. Бурдьє, у котрого соціологія насамперед є соціальною топологією.

У дисертації зазначено, що для кінця минулого століття й першого десятиріччя поточного справедливим залишається твердження, що мейнстрім досліджень стратифікаційних порядків пов'язаний з використанням уявлень та операціоналізованих визначень капіталу. Продовжуючи розпочатий ще Г. Беккером пошук нових видів капіталу, що відображають їхні видозміни в сучасну епоху, П. Бурдьє виділяє такі три основні стани капіталу, а саме: інкорпорований, об'єктивований та інституціоналізований.

Варіацією на теми капіталу є й міркування А. Соренсена, котрий причиною класової стратифікації вважає всі активи, що приносять дохід та контрольовані конкретним індивідом. Найорганічнішим поняття капіталу є, зрозуміло, для економічної соціології. У теоретичному аналізі соціальної структури сучасного російського суспільства Т. Заславська за основний критерій соціальної диференціації суспільства бере принцип обліку сукупного капіталу, який мають у своєму розпорядженні індивіди та групи і який формується з таких складових: політичний (адміністративний, бюрократичний) капітал, виражений в обсязі та значущості владних і управлінських повноважень, у рівні рішень, які ухвалює індивід; економічний капітал, вимірюваний масштабами власності, володіння і розпорядження матеріальними ресурсами, контролем над фінансовими потоками, рівнем особистих доходів та сімейного добробуту; соціальний капітал, який визначають за широтою, міцністю і престижністю соціальних зв'язків суб'єктів, рівнем їхньої включеності в суспільні структури, соціальні та інформаційні мережі, багатством і насиченістю способу життя; культурний капітал, що відображає якість виховання, рівень освіти, професіоналізму, ерудиції, цінність життєвого досвіду суб'єктів. На думку В. Радаєва, основними формами капіталу, придатними для аналізу господарського життя індивідів, є: економічний, фізичний, культурний, людський, соціальний, адміністративний, політичний, символічний тощо. Проте найбільшу популярність термін “соціальний капітал” набув у розширеному трактуванні Дж. Коулмана, для якого соціальний капітал - це потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що цілеспрямовано сформований у міжособистісних відносинах: зобов'язання й очікування, інформаційні канали і соціальні норми.

Автор зазначає, що у вивченні гетерогенності сучасних суспільств за ознакою кількості критеріїв нерівності, які використовуються в емпіричних дослідженнях стратифікації, відомо, принаймні, про дві групи підходів. Згідно з Д. Граскі, першу групу утворюють так звані редукціоністські стратегії, другу - синтезуючі. Редукціоністські дослідницькі стратегії започатковані тезою, що, незважаючи на різноманіття критеріїв стратифікації (видів ресурсів), у кожному окремому суспільстві, лише один із цих критеріїв є основним у поясненні та описові соціальної неоднорідності. Тим самим визнається наявність домінантного стратифікаційного порядку, який і визначає геометрію соціальної структури. Представники синтезуючих стратегій наголошують на тому, що обов'язково треба враховувати широкий перелік критеріїв (ресурсів) стратифікації. Інакше кажучи, саме конфігурація різноманітних і автономних у певних межах видів ресурсів задає позицію (“місце”) соціальних агентів у суспільстві. Природно, що одні ресурси здатні ставати джерелом доступу до інших статусно важливих ресурсів. У такому разі маємо справу з багатовимірними (багатокритеріальними) стратегіями аналізу.

У дисертації зазначено, що найзагальніші теоретичні принципи та засади багатовимірного стратифікаційного підходу викладені в працях М. Вебера та П. Сорокіна. Обидва поділяють упевненість у релевантності уявлення про відносну незалежність основних вимірників (шкал) соціальної стратифікації, що дає змогу припускати також принципову можливість невідповідності (неконсистентності) позицій індивіда (чи групи) на різних шкалах. Ці дві ідеї, незважаючи на певні відмінності в ідентифікації конкретних стратифікаційних порядків та їхньої кількості, об'єднують їхні погляди та ініціюють подальші теоретико-методологічні пошуки в цьому контексті.

Е. Едвардс запропонував “об'єктивну” соціоекономічну модель класифікації професій, яка базувалася на статистичних даних перепису населення. Концепція статусної неконсистентності Г. Ленські фактично започаткувала новий напрям у дослідженнях соціальної стратифікації. Беручи багатовимірність стратифікації за висхідний принцип, Г. Ленські запропонував розглядати чотири стратифікаційні порядки (він називав їх вимірниками соціального статусу), пов'язані з системою цінностей американського суспільства: розмір доходу, професія, освіта й етнічна приналежність. П. Блау й О. Данкен у другій половині 1960-х років розробили ідею інтегрального соціоекономічного індексу професійного статусу (SEI).

Г. Гензбум, Д. Трейман, П. ДеГрааф вважали багатокритеріальні підходи оптимальними дослідницькими інструментами. Використовуючи ієрархічний підхід до професійної стратифікації, вони перебудували шкалу соціо-економічного індексу (SEI) П. Блау та О. Данкена шляхом усунення впливу чинника престижу професій, тобто суто “суб'єктивного”. Багатовимірний підхід, окрім того, застосовують і в межах класового аналізу суспільства. До прикладу, Дж. Локвуд пропонує теорію “класової позиції”, засновану на синтезі деяких ідей К. Маркса і М. Вебера з переважанням веберівської методології. Проте операціонального оформлення всі ці міркування набувають, починаючи з початку 1970-х років - у класових схемах Е. Райта, Р. Еріксона, Дж. Голдторпа та Л. Портокареро (так звана EGP-схема), а також у визначенні класів Г. Еспін-Андерсеном у контексті постфордистського сектору економіки.

Отже, у розділі автор обґрунтовує доцільність та релевантність багатовимірного підходу до аналізу стратифікаційних порядків.

У третьому розділі “Реконфігурація стратифікаційних порядків у суспільствах, що трансформуються” описано еволюцію властивостей і характеристик стратифікаційних порядків; з'ясовано особливості соціологічного спостереження в умовах трансформації суспільства та проаналізовано такий досвід спостереження з позицій об'єктивістської оптики, коли урізноманітнення життєвих стратегій є реакцією на соціальні зміни у суспільстві, а також обґрунтовано авторську методику вивчення багатовимірних стратифікаційних порядків.

На етапі інституційних перетворень значно спрощується, зменшується жорсткість системи стратифікаційних порядків. Домінантним стає економічний стратифікаційний порядок (капітал, дохід, власність) при різкому зменшенні компенсаторних функцій інших критеріїв соціальної диференціації. Остання обставина й призводить до збільшення поляризації і соціальної нерівності. Утворюється також розрив між “уявною” та “реальною” належністю до верстви чи групи (цей процес зачепив, певна річ, не всіх, але дуже багатьох). “Уявна” належність, пов'язана з попереднім життєвим досвідом, освітою, професійною кар'єрою, поставлена під сумнів наявними умовами і не підтверджується “значущими іншими”. Належність (до позиції, статусу, організації) і участь - віднині більше не одне і те ж саме. За відсутності систем винагороди належність поставлено під сумнів, отже, зникла і жорстка обов'язковість участі, контроль за якою заздалегідь приречений на неефективність. Інакше кажучи, оскільки ресурси ідентифікації виявилися недосяжними чи невизначеними, значна частина простору ідентифікаційних практик перетворилася на “проблемний простір”. І в особистісному, і в соціальному аспектах питання ідентифікації стали центральними для структури суспільства. Неможливість використання ідентифікаційних схем, які склалися на основі здобутої раніше професійної освіти та досвіду практичної діяльності, призвели до уніфікації практик самоідентифікації.

Узагальнивши досвід спостереження за стратифікаційними процесами в сучасній науковій літературі, автор робить два висновки. По-перше, стратифікаційні порядки не є жорсткими і ця їхня характеристика не є якоюсь тимчасовою вадою чи недоліком, а, певніше за все, - це постійний стан, що відповідає якимось фундаментальним властивостям сучасних суспільств. По-друге, застосування класових схем, а також включення в анкети запитань щодо статусу зайнятості давали підстави створити базу для порівняльних міжнаціональних досліджень. Разом з тим апріорно вважаємо, що локалізація страти, групи, індивіда в суспільстві залежить від сукупної дії багатьох чинників - множинних стратифікаційних порядків.

Відносно невелика кількість можливих реакцій індивідів на плинність стратифікаційних порядків помітно спрощує процес спостереження за ними й інтерпретацію отримуваних даних, а їхні доведені до операціональних формулювань визначення відкривають можливості для достовірного емпіричного фіксування феноменів, що репрезентують реакції пристосування до невизначеності, якою характеризують стратифікаційні порядки суспільств, що трансформуються. Усе це дає можливість конструювати програму і методику багатовимірного аналізу порядків нерівності. Теоретичні й методичні традиції та актуальні дослідницькі практики у цій сфері все ще ефективно застосовують у наукових розвідках, втілюють у той досвід спостережень, описів, пояснень, без якого не має перспектив продуктивна діяльність у цій галузі соціології. Водночас все це не обмежує шанси на розробку відносно нових підходів і перспектив.

Автор обґрунтовує методику вивчення стратифікаційних порядків. Згідно з нею простір нерівності конституйований п'ятьма стратифікаційними порядками: владним, економічним, культурним, соціальним та символічним, кожний з яких має три базові виміри-статуси в межах відповідного порядку (див. рис. 1). Для уніфікованості отримання та обробки інформації кожну з п'ятнадцяти ознак стратифікаційних порядків фіксували за п'ятичленними шкалами. Пунктами шкал є кількісні інтервали (дохід, досвід роботи), однак значно частіше - це порядкові шкали, де нумерація фактично репрезентувала статуси - від нижчого (одиниця) до вищого (п'ята позиція шкали).

Пропоновані визначення є операціоналізованими, тобто такими, що переведені в емпіричні характеристики й зафіксовані у відповідних опитуваннях, а в ході багатовимірного аналізу згруповані в підсумкові індекси. Концептуальні та операціональні схеми, методику обробки первинної інформації відпрацьовували та уточнювали в ході чотирьох обстежень.

У четвертому розділі “Регіональні стратифікаційні порядки: структурні та динамічні аспекти” здійснено позиціювання населення у просторі нерівності м. Львова та м. Донецька; виділено соціальні страти та проаналізовано їхні стратифікаційні профілі; соціально-статусну та класові ідентичності; життєві стратегії, мобільний потенціал та рівень наявної соціальної адаптації; консистентність/неконсистентність статусних позицій; з'ясовано спільні та відмінні тенденції у стратифікаційних порядках м. Львова та м. Донецька.

Структурні та динамічні аспекти стратифікаційних порядків аналізувалися з 2002 року, коли вперше було проведено дослідження щодо структурування соціальної ієрархії міста Львова. Йшлося про застосування однокомпонентного позиційного підходу: визначали позицію індивідів у соціальному просторі міста в контексті трьох стратифікаційних порядків (середньомісячний дохід, владний адміністративний статус та рівень освіти). В результаті було виділено та обґрунтовано соціальні портрети восьми страт у 2002 та шести страт у 2003 році. Відсутність за результатами обстеження 2003 року виокремлених у 2002 році двох страт, що об'єднували дрібних підприємців та тих, хто обирав середні позиції на запропонованих шкалах, можливо пояснити їхньою незначною часткою, яка була в межах статистичної похибки вибірки, а також інтенсивним рухом індивідів у стратифікаційних порядках.

Ці обставини сприяли вдосконаленню методики обстеження. У 2006 та 2008 роках застосовано методику на основі позиційно-диспозиційного підходу (двокомпонентна кон'юнкція), оскільки використовували складнішу структуру самого “простору нерівності” вже за п'ятнадцятьма ознаками стратифікаційних порядків. Завдяки ієрархічному кластерному аналізу, зокрема методу “зв'язок всередині групи” (Average Linkage (Within Group)), було обґрунтовано оптимальну кількість страт на основі аналізу ряду агломерації та гетерогенності кластерів для різної їхньої кількості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Структура простору нерівності

Визначено позицію шести страт у соціальній ієрархії м. Львова на основі стратифікаційного індексу (середнє арифметичне позиції індивіда), який розрахований на основі трьох показників для економічного, владного, символічного, соціального та культурного стратифікаційних порядків. Такий стратифікаційний індекс набуває значення від одного до п'яти й задає певну, зрештою, досить умовну, метрику соціального простору.

Повторне обстеження у 2008 році дало змогу виявити як динаміку стратифікаційних процесів, так і ступінь сталості соціальних утворень. Найвищі позиції обіймають ті, хто має високі індекси стратифікаційних порядків, а у нижчих стратах - респонденти з низькими показниками. На основі цих індексів побудовані та обґрунтовані стратифікаційні профілі кожної з шести соціальних страт. Емпірично встановлені консистентність “вищої” й “нижчої” страт та неконсистентність середини соціальної ієрархії.

За оцінками самоідентифікації власного соціального статусу й ідентичності з'ясовано, що респонденти схильні радше підвищувати самооцінку власних статусних позицій, аніж її занижувати. Майже кожен третій ідентифікував себе з “середнім класом”, обґрунтовуючи це зазвичай середнім рівнем доходів. Кожен десятий із респондентів не зміг визначитися у запропонованому просторі класових ідентичностей.

Аналіз життєвих стратегій, мобільного потенціалу та рівня наявної соціальної адаптації соціальних страт засвідчує, що більшості населення міста притаманні активні життєві позиції та відповідно до них стратегії досягнення й адаптації. Простежується також тенденція до збільшення частки осіб з активними життєвими стратегіями при просуванні по стратифікаційній ієрархії з низу до верху. Найбільше реально та потенційно мобільних індивідів у серединних стратах. Спостерігається зростання частки осіб із вимушеним типом мобільної поведінки від “вищої” до “нижчої” страт. Разом з тим рівень соціальної адаптації (рівень задоволення потреб) можна вважати самостійною диференціальною ознакою, тобто з'являється змога вводити його у методику багатовимірного аналізу як самостійний стратифікаційний порядок.

Спільне та відмінне у стратифікаційних порядках за двокомпонентною кон'юнкцією в регіональному розрізі було виявлено в дослідженні, проведеному в 2008 році за аналогічною методикою у місті Донецьку. Це дало підстави також виділити шість страт, хоча їхні частки у двох містах дещо відрізняються. За професійно-кваліфікаційним, соціально-демографічним складом страти міст є майже ідентичними, за винятком “страти 5”, яка у Львові на три чверті складається з економічно незайнятих верств населення, а донецька страта загалом є стратою кваліфікованих та некваліфікованих робітників. “Вища страта” та “нижча страти” є найбільш консистентними в обох містах, тоді як інші неконсистентні. В обох містах переважає самоідентифікація з “середнім класом”; верхні страти частіше ідентифікують себе з “інтелігенцією”, “підприємцями” та “службовцями”, тоді як нижні - з “нижчим” та “робітничим класом”.

Життєві стратегії львів'ян та донеччан є майже ідентичними. Приблизно 40% населення двох міст робить все, щоб підвищити добробут та якість життя, поліпшити своє соціальне становище в суспільстві, демонструючи стратегію досягнення. Майже третина львів'ян і донеччан намагається зберегти вже досягнуте соціальне становище й поліпшити його тоді, коли з'являються сприятливі обставини. Кожному шостому львів'янину та донеччанину властива стратегія виживання, а кожен 12-13 респондент не має ні можливостей, ні бажання щось робити і змінювати у своєму житті (стратегія ексклюзії). Водночас стратегії досягнення та адаптації характерні для верхніх страт, тоді як виживання та ексклюзії - для нижніх страт соціальної ієрархії двох міст. Співвідношення типів мобільної поведінки у регіональному розрізі є схожими на Сході та Заході України. Це є свідченням того, що люди в різних регіонах суспільства відтворюють типові моделі мобільної поведінки, реалізують одні й ті ж життєві стратегії і в цьому полягають їхні спільні риси.

Обґрунтовані такі номінації для кожної з виділеної страти у двох містах: “вища страта - підприємці та керівники” (частка страти у Львові 4% та 7% у Донецьку); “страта 2 - спеціалісти” (9% і 13%); “страта 3 - сильні адаптанти” (22% і 6%); “страта 4 - слабкі адаптанти” (16% і 14%); “страта 5 - претенденти” - 26% у Львові, а у Донецьку 25% - “страта 5 - робітники” і “нижча страта - ексклюзанти” (23% і 35%).

Специфіка та особливості соціально-економічного розвитку Львівської та Донецької областей накладають свій відбиток на соціальне структурування міст. Зокрема, емпірично зафіксовані відмінності у наповненні та обсязі страт за деякими соціальними параметрами статусно-професійного складу та освітнім рівнем можна пояснити трудоресурсною ситуацією, що за статистичними даними відрізняється чисельністю та якісним складом економічно активного і неактивного (тобто незайнятого) населення у двох регіонах.

У п'ятому розділі дисертації “Комплексна кон'юнкція у вивченні стратифікації: позиції, диспозиції, практики” проаналізовано теорії практик та їхній зв'язок із дослідженням стратифікаційних порядків; визначено локалізацію страт у просторі практик; виділено стратифікаційний порядок за кон'юнкцією “позиції - диспозиції - практики”; описано соціально-демографічні та статусні характеристики соціальних страт м. Львова та м. Донецька.

Найсистематичніше практики зафіксовано й описано в дослідженнях стилів життя, тобто форм і зразків споживання речей та оперування ними, а відносно недавно ще й в межах напрямку, що його називають “соціологією речей” і пов'язують із працями Б. Латура. Увага до тематики стилю життя в контексті досліджень соціальної структури та стратифікаційних порядків у соціології в останні десятиліття почала стійко зростати. Стиль життя, який трактують як сукупність стійко відтворюваних зразків поведінки, різного роду практик, став предметом розгляду багатьох дослідників в їхньому прагненні подолати труднощі соціально-структурного аналізу в умовах соціальних змін та дозволяє зафіксувати взаємозв'язок соціальної нерівності й стилю життя. Адже відтворення стратифікаційних порядків відбувається через соціальні практики як відносно стабільні форми організації повсякденного життя в межах структури заданої життєвої ситуації з урахуванням доступних ресурсів.

Інакше кажучи, стилі життя співвідносні з поділом суспільства на класи та страти і, фактично, є певною їхньою субкультурою (П. Бурдьє віддає перевагу терміну “габітус”). Однак в останні два десятиліття більш популярним є трактування стилю життя як важливої частини теорій індивідуалізованого суспільства, згідно з якими в сучасних умовах розвинених країн соціальні практики більшою мірою визначаються волюнтаристськими схильностями індивідів, а не чинником соціальної нерівності. Тобто йдеться про індивідуалізацію практик відповідно до споживчих смаків, стандартів, відношення до релігії, політики, здоров'я, ціннісних орієнтацій індивіда.

У вітчизняній соціології існують тенденції, по-перше, ототожнювати стиль життя з певною субкультурою соціальної групи, а по-друге, посилатися на неї в процесі вивчення споживчої поведінки. Стиль життя розглядають як індивідуально-особистісний прояв соціально-типового, як своєрідний відбиток мікросередовища, в якому розгортається життєдіяльність особистості. У такому контексті реалізується діяльнісний принцип розуміння стилю життя, простежується взаємозв'язок цього поняття з категоріями способу життя, життєдіяльності, життєвої програми, життєвого плану, концепції життя, активної життєвої позиції особистості. Поява у соціальному просторі нових економічних можливостей, для прикладу, ставить людину перед вибором між новим і ризикованим, усталеним і перевіреним. Чи скористатися новими можливостями вирішує сам індивід. Відповідно до особистісного вибору в суспільстві генерується низка типових соціально-економічних практик, що репрезентують різну міру поведінкової активності, пристосування до нових умов життєдіяльності.

...

Подобные документы

  • Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики. Теорія соціальної стратифікації та її критерії. Процеси трансформації структури населення та дослідження соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства.

    дипломная работа [140,2 K], добавлен 23.09.2012

  • Класи і верстви в соціологічній теорії. Теорія класів К.Маркса і становлення стратифікаційної теорії. Макс Вебер: класичний етап становлення соціології нерівності. Три типи стратифікаційних ієрархій. Складність індустріальних суспільств.

    реферат [39,7 K], добавлен 12.06.2004

  • Демографічний процес як соціальне явище, головні методи його дослідження. Характеристика соціальних реформ в Україні. Аналіз динаміки та структури чисельності населення в країні. Регресійний аналіз народжуваності та соціальної допомоги сім’ям з дітьми.

    курсовая работа [1,7 M], добавлен 22.04.2013

  • Розробка методологічного розділу програми соціологічного дослідження, визначення основних понять програми. Розробка, логічний аналіз анкети. Організація і методика проведення опитування респондентів. Обробка, аналіз результатів соціологічного дослідження.

    отчет по практике [687,2 K], добавлен 15.05.2010

  • Дослідження суспільства як конкретного типа соціальної системи і певної форми соціальних стосунків. Теорія соціальної стратифікації і аналіз відмінних рис сучасного суспільства. Соціальна взаємодія і соціальна структура суспільства: види і елементи.

    творческая работа [913,9 K], добавлен 26.07.2011

  • Зміст емпіричного соціологічного дослідження і визначення місця в соціологічному аналізі. Опитування, спостереження, соціальний експеримент і аналіз документів як методи соціологічного дослідження. Технології і структура програм соціологічних дослідження.

    реферат [253,3 K], добавлен 17.02.2013

  • Результати дослідження відтворення населення у Волинській області за 1991-2015 роки. Особливості сучасних демографічних процесів у регіоні. Аналіз динаміки чисельності населення за статевою ознакою та ознакою місця проживання та міграційного руху.

    статья [240,3 K], добавлен 21.09.2017

  • Основні положення стратифікаційної теорії П. Сорокіна, його теоретична модель стратифікаційної карти світового рівня. Теорія економічної стратифікації, риси політичної стратифікації. Особливості професійної стратифікації, внутрішньопрофесійна ієрархія.

    реферат [25,5 K], добавлен 12.10.2009

  • Розробка методологічного розділу програми соціологічного дослідження на тему "Патріотизм у розумінні сучасної молоді", визначення понять, вибірка, розробка і логічний аналіз анкети, організація та методика опитування респондентів, аналіз результатів.

    курсовая работа [149,5 K], добавлен 19.01.2010

  • Особливості розробки методологічного розділу програми соціологічного дослідження щодо ставлення людини до вивчення іноземної мови. Визначення основних понять за темою дослідження. Обґрунтування вибірки дослідження, розробка і логічний аналіз анкети.

    курсовая работа [125,1 K], добавлен 24.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.