Соціокомунікативні процеси в суспільстві, що трансформується: лінгвоконфліктологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

УДК 316.285

СОЦІОКОМУНІКАТИВНІ ПРОЦЕСИ У СУСПІЛЬСТВІ, ЩО ТРАНСФОРМУЄТЬСЯ: ЛІНГВОКОНФЛІКТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 22.00.01 - теорія та історія соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Даниленко Оксана Якимівна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор соціологічних наук, професор Куценко Ольга Дмитрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальних структур та соціальних відносин

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник Костенко Наталія Вікторівна, Інститут соціології НАН України, завідувач відділу соціології культури і масової комунікації

доктор соціологічних наук, професор Лисиця Надія Михайлівна, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, професор кафедри прикладної соціології;

доктор соціологічних наук, професор Черниш Наталія Йосипівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії соціології

Захист відбудеться «18» травня 2010 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий «16» квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. І. І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження соціальних конфліктів як соціокомунікативних процесів у суспільстві, що трансформується, зумовлена цілою низкою причин, серед яких насамперед можна виділити такі.

По-перше, трансформація різних сфер життєдіяльності суспільства приводить до того, що не тільки зростає кількість конфліктів, але й виникають специфічні форми конфліктної взаємодії, які потребують спеціального дослідження й особливих підходів до розв'язання соціальних конфліктів. Враховуючи, що зміна соціальних інститутів пов'язана зі зміною поведінкових моделей під впливом соціокультурних факторів, мова й мовлення є яскравим відображенням цих змін, оскільки виступають одним із засобів структурного втілення найкращих моделей конфліктної поведінки, відбиваючи цінності, норми, звичаї, традиції, що цю поведінку детермінують. Це визначає необхідність розгляду мови соціокомунікативних процесів при вимірюванні векторів соціальних змін.

По-друге, характер соціальних трансформацій, що відбуваються в посткомуністичному просторі, висвітлює все більшу потребу в попередженні й знятті конфліктів. Особливого значення набуває управління конфліктами, для здійснення якого необхідно досліджувати конфлікт не тільки як доконаний факт, але й виявляти латентні форми конфліктів, керуючи потенційними конфліктами на ранніх стадіях, тим самим попереджуючи розвиток конфліктних відносин у гострій і руйнівній формі. Необхідно звернути особливу увагу на мову комунікативних процесів, що передують конфліктному протистоянню, проаналізувати роль текстових структур у провокуванні конфліктів, вивчити їх вплив на вибір сценаріїв подальшої поведінки учасників, відбиття в мові прихованих смислів конфліктної поведінки, а також використання символів й образів у провокуванні й знятті конфліктів. У цій площині, яку можна позначити як практично-емпіричну, науковою проблемою є те, що в сучасній соціологічній і конфліктологічній літературі конфлікт досліджується переважно як доконаний факт, практично відсутні спеціальні соціологічні методи й методики, спрямовані на виявлення потенційної конфліктності через аналіз текстів, що передують конфліктному протистоянню.

Нарешті, конфліктологічний аналіз процесів у сучасному світовому співтоваристві дозволяє говорити про зростаючу роль слова, тексту у виникненні, розвитку й розв'язанні конфлікту, а також про все більш активне використання шкідливих для суспільства механізмів текстової маніпуляції й провокування конфліктності, якщо провокуються руйнівні конфлікти, й корисних для суспільства, якщо створюються можливості функціонування «інституційних клапанів» для звільнення від руйнівної конфліктної енергії (у контексті теорії конфлікту Л. Козера). У зв'язку з цим актуалізується проблема вивчення лінгвістичних характеристик конфліктів як механізмів соціального конструювання реальності (у термінології П. Бергера й Т. Лукмана), котра недостатньо досліджена як у рамках конфліктології, так і соціології конфлікту. При цьому виникає питання, наскільки поняттєвий апарат конфліктології й пропоновані моделі конфлікту є адекватними сучасним реаліям проявам соціокомунікативних процесів в умовах інформаційного суспільства (з урахуванням особливої ролі мови як засобу комунікації). Аналіз наукової літератури показує можливість розвитку поняттєвого апарату соціології конфлікту, а також розуміння моделей соціальних конфліктів враховуючи лінгвістичну складову, що може бути реалізовано саме при розгляді конфліктів як соціокомунікативних процесів.

Виходячи з викладеного вище, науковою проблемою, що перебуває у фокусі даного дисертаційного дослідження, є відсутність у сучасній соціології концептуальних розробок щодо аналізу соціальних конфліктів з урахуванням лінгвістичних факторів їх виникнення, розвитку й урегулювання, що обмежує можливості виявлення потенційної конфліктності соціокомунікативних процесів та ускладнює вибір оптимальних варіантів реагування на конфлікт. Крім того, за межами пильної наукової уваги залишаються включені у процес соціальних трансформацій лінгвістичні характеристики соціальних конфліктів, які є важливим механізмом соціального конструювання реальності.

Розв'язання цієї наукової проблеми передбачає розробку теоретико-методологічного підходу до дослідження конфліктних проявів соціокомунікативних процесів, який би враховував особливості впливу так званої «мови конфлікту» і дозволяв здійснювати вимірювання потенційної конфліктності через мову, текст, дискурс, розглядаючи в єдності інституціональну й повсякденну площину прояву конфліктних процесів у суспільстві, що трансформується.

Слід ураховувати, що комунікація має дві протилежні за своїм характером площини прояву - конфліктну й консенсусну (інтегративну, «замирену»), а також може мати нейтральний характер. У дисертаційному дослідженні увагу зосереджено не тільки на можливостях дослідження конфліктної складової соціокомунікативних процесів, але й на можливостях дослідження соціокомунікативних процесів через конфлікт (зокрема, через конфлікт інтерпретацій).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науково-дослідницькому напряму кафедри політичної соціології Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, зокрема здійсненому дослідженню на тему «Інституціоналізація структурних нерівностей і конфліктів у сучасній Україні й суспільствах Східної Європи» (номер державної реєстрації 0106u008296). Дисертаційне дослідження також пов'язано з науково-дослідницькими проектами кафедри соціології соціологічного факультету, а саме: «Вища школа як суб'єкт соціокультурної трансформації» (номер державної реєстрації 0102u000357), «Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних суспільств» (номер державної реєстрації 0105u00709).

Ступінь розробленості проблеми. У соціології комунікації слід відзначити ряд актуальних напрямів дослідження, у рамках яких при вивченні конкретних проявів комунікацій здійснюється вихід на аналіз конфліктної проблематики: засоби масової комунікації й конфлікти (Н. Костенко, В. Іванов, В. Шилова), соціальний конфлікт у контексті виробництва й споживання маркетингової комунікації (Н. Лисиця), семіосоціопсихологічне дослідження конфліктів у сфері містобудування (Т. Дрідзе та ін.), інформаційні війни й конфлікти (Г. Почепцов) та ін. Серед робіт у галузі соціології комунікації, де розглядаються теоретико-методологічні проблеми взаємозв'язку мови й соціальної комунікації, слід назвати насамперед роботи Т. Дрідзе, В. Конецької, Ф. Шаркова, А. Резаєва.

Серед основних напрямів дослідження й персоналій, які вплинули на становлення як загальної комунікативної теорії, так і соціології комунікації, а також своєрідно тлумачать поняття «мова», «текст», «мовлення», «дискурс»: женевська лінгвістична школа, у витоках якої стояв швейцарський філософ Ф. де Соссюр, котрий заклав основи семіології й структурної лінгвістики, висунув й обґрунтував на початку XX ст. ідею нетотожності понять мови й мовлення; структуралізм в інтерпретації М. Трубецького, Р. Якобсона, К. Леві-Стросса, В. Проппа, Р. Барта, Ж. Лакана, М. Фуко; феноменологічна соціологія А. Шютца й розвиток її основних принципів у соціальному конструктивізмі П. Бергера й Т. Лукмана; етносоціологія Г. Гарфінкеля; аналітична філософія Л. Вітгенштейна; теорія мовних (комунікативних) актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля; теорія мовних жанрів М. Бахтіна; теорія комунікативної дії Ю. Габермаса; критичний аналіз дискурсу, що представлений насамперед у роботах Т. А. Ван Дейка, Г. Кресса, Н. Арутюнової, Р. Келлера та ін.).

Слід зазначити, що сучасні дослідження соціальних конфліктів також характеризуються множинністю методологічних підходів. Конфлікти досліджуються як у межах конфліктології як міжпредметної області (наприклад, А. Дмитрієв, А. Зайцев, О. Проценко, Є. Степанов), так і в руслі різних соціогуманітарних наук: соціології (А. Здравомислов, В. Ніколаєвський, В. Танчер, В. Шаленко та ін.), психології (Н. Гришина, А. Ішмуратов, Б. Хасан), філософії (К. Гаджієв, В. Бурлачук). Крім того, розвиваються галузеві напрями конфліктології: політична конфліктологія (В. Глухова, С. Ланцов); організаційна конфліктологія (Л. Цой), юридична конфліктологія (Л. Герасіна, А. Дмитрієв, В. Кудрявцев) та ін. Конфліктну проблематику включено до актуальних досліджень соціальних процесів у сучасному українському суспільстві в контексті проблем ідентичності й толерантності (Є. Головаха, Н. Паніна, Н. Черниш, Н. Побєда, А. Ручка, О. Філіппова, Л. Нагорна, І. Кононов, С. Хобта, С. Щудло та ін.), етносоціологічної проблематики (В.Євтух), у контексті проблематики повсякденності (І. Попова) та ін.

Серед досліджень проблеми соціальних конфліктів слід виділити також роботи Н. Лумана, Ю. Габермаса, Р. Коллінза, де конфлікт розглянуто у взаємозв'язку з комунікацією, мовою, текстом, дискурсом і тим самим створено методологічні передумови для розробки лінгвоконфліктологічного підходу. Н. Луман вивчає співвідношення понять «конфлікт» і «комунікація» (причому конфлікт виступає як продовження комунікації), приділяючи особливу увагу мові та її ролі в процесі комунікації. Ю. Габермас торкається проблеми консенсусу, трактуючи його як основний показник успішності комунікації.

У роботах сучасного українського вченого В. Бурлачука знаходимо важливі ідеї, що створюють передумови розробки проблематики «мови конфлікту» в соціології з урахуванням проблематики соціології повсякденності, хоча він і не ставить перед собою методологічного завдання концептуалізації й розробки цього поняття в рамках конфліктології й соціології конфлікту, а також не виходить на операціоналізацію цього поняття на рівні методів соціологічного вимірювання конфліктності. Поняття «мова конфлікту» розглядається також у роботі Н. Муравйової, але її підхід є лінгвістичним (аналізується лінгвістичне оформлення конфлікту), а не соціологічним. У дослідженнях інших авторів (зокрема, Г. Кожевникової) фігурує також поняття «мова ворожнечі», але це пов'язано переважно з аналізом ЗМІ, а значення даного поняття також не є тотожним поняттю «мова конфлікту».

Ряд передумов дослідження проблеми мови конфлікту знаходимо в різних областях соціогуманітарного знання: у лінгвістиці й соціолінгвістиці (В. Карасик, Л. Крисін, М. Вахтін, Є. Головко, Н. Муравйова, І. Шевченко та ін.), лінгвокультурології (Н. Купіна, О. Михайлова, В. Шаклеїн), в етнографії-етнології (М. Губогло), а також у когнітології (Дж. Лакофф, М. Джонсон), психології (В. Третьяченко, Т. Букаєва), семіосоціопсихології (Т. Дрідзе - автор семіосоціопсихологічного підходу, Л. Цой, Т. Адам'янц), у низці досліджень у руслі якісної соціології (Н. Козлова, О. Мещеркіна, В. Семенова, О. Ярська-Смирнова, Л. Скокова та ін.).

Серед українських і російських соціологів, які розробляють методи й методики аналізу комунікації через текст, варто назвати насамперед Н. Костенко, В. Іванова (якісно-кількісний контент-аналіз), Г. Кожевникову, чиї роботи орієнтовані переважно на дослідження засобів масової комунікації.

Аналіз соціологічної літератури показує, що якщо на рівні вивчення впливу соціальних інститутів є соціологічні дослідження, співзвучні проблематиці «мови конфлікту» (наприклад, вивчення впливу засобів масової інформації через «мову ворожнечі»), то на рівні аналізу повсякденних практик з точки зору специфіки мови конфліктних процесів ця проблема є майже недослідженою соціологами. Постає необхідність у пошуку таких способів соціологічного аналізу конфліктності через текст, які дозволять зафіксувати в цих текстах одночасно і живу тканину повсякденності, і вплив різних інституціональних структур.

Необхідною є розробка лінгвосоціологічних моделей конфлікту, що враховують особливості мови конфлікту стосовно різних соціальних груп і спільнот, а також певних соціальних ситуацій («ситуація» трактується в цьому випадку з позиції інтерпретативної соціології, лінгвосоціологія розглядається за традицією досліджень Р. Белла, М. Вахтіна та Є. Головка, Р. Гроссе, Л. Нікольского, А. Нойберта, де розмежовано соціолінгвістику й соціологію мови, або лінгвосоціологію). Саме через аналіз ситуацій ми можемо розкрити характеристики мови конфлікту та їх соціальний зміст на рівні повсякденних практик комунікації.

Отже, для розвитку сучасної соціології конфлікту особливого значення набуває розробка поняття «мова конфлікту» як соціологічного поняття, що несе в собі певний евристичний потенціал при аналізі соціальних змін з урахуванням сполучення інституціональної й повсякденної площин. Саме розробка й концептуалізація поняття «мова конфлікту» з позицій соціологічної методології розкриває нові перспективи вивчення соціокомунікативних процесів з точки зору механізмів інституціоналізації й легітимації соціальних змін, що пов'язано також з розробкою підходу до виявлення потенційної конфліктності через аналіз текстів. Аналіз проблем лінгвістичного вимірювання конфліктності на методологічній основі соціологічного знання дозволяє залучити арсенал якісних методів соціології для розв'язання проблеми вимірювання соціальних конфліктів, а також збагатити їх елементами лінгвістичних, культурологічних, соціально-психологічних, лінгвокультурологічних й інших методик дослідження.

Метою дослідження є розробка теоретико-методологічного підходу до вивчення соціокомунікативних процесів у суспільстві, що трансформується, з урахуванням можливостей виявлення потенційної конфліктності й векторів її спрямованості через аналіз текстів, які відбивають і конструюють різні образи соціальних конфліктів.

Для досягнення мети в дисертаційному дослідженні розв'язуються такі завдання:

1. Охарактеризувати основні теоретико-методологічні підходи до вивчення соціокомунікативних процесів та визначити методологічні передумови розробки соціологічного підходу до аналізу конфлікту й консенсусу, який орієнтований на врахування лінгвістичних проявів соціальних конфліктів як соціокомунікативних процесів.

2. Розробити теоретичні основи підходу до дослідження соціокомунікативних процесів з урахуванням їх лінгвоконфліктної складової, обґрунтувати теоретичні складові даного підходу та гносеологічні перспективи його застосування.

3. Розробити систему ключових понять, що відбивають лінгвістичні прояви конфлікту (на перетині соціології конфлікту, соціології комунікації й соціології мови).

4. Обґрунтувати методологію дослідження соціокомунікативних процесів у лінгвоконфліктологічному аспекті на основі розробленого теоретичного підходу, а також розкрити особливості застосування якісних методів соціології до вивчення соціальних конфліктів.

5. Виявити методологічні проблеми вимірювання соціальних конфліктів у суспільстві, що трансформується, й обґрунтувати можливості застосування лінгвоконфліктологічного підходу для розв'язання цих проблем.

6. Виокремити типові характеристики конфліктів у суспільстві, що трансформується, з використанням розробленого теоретико-методологічного підходу. конфлікт консенсус соціокомунікативний соціологічний

7. Здійснити концептуалізацію феномена «мова конфлікту» на підґрунті соціологічної методології та розкрити можливості соціологічного вимірювання проявів мови конфлікту у сучасному українському суспільстві.

8. Охарактеризувати особливості впливу мови конфлікту на соціокомунікативні процеси в умовах соціальних змін.

9. Обґрунтувати можливості застосування мови конфлікту як індикатора вимірювання соціокультурних ідентичностей в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є соціокомунікативні процеси в суспільстві, що трансформується, які розглянуто як систему багаторівневих структурних комунікацій.

Предмет дослідження - лінгвоконфліктологічні прояви соціокомунікативних процесів і способи їх теоретичного й емпіричного вивчення.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження при вивченні конфліктів як соціокомунікативних процесів стали ідеї Г. Зіммеля й Л. Козера (функціональність конфлікту: від конфлікту до солідарності, базового консенсусу, єдності й кооперації, реалістичний і нереалістичний конфлікт і його структурні характеристики, роль конфлікту у формуванні внутрішньогрупової згуртованості, механізми заміщення в конфлікті), А. Шютца, І. Срубара, П. Бергера й Т. Лукмана (особлива роль суб'єкта і його життєвого світу в процесі комунікації, роль мови в повсякденних практиках комунікації), а також ідеї Н. Лумана та Ю. Габермаса про співвідношення конфлікту й комунікації.

Методологічним орієнтиром при дослідженні проблем соціальних трансформацій послужили роботи П. Штомпки (виявлення особливостей взаємодії між організаційно-інституціональним і ментально-культурним рівнем трансформацій, роль морального зв'язку в цій взаємодії). Теоретико-методологічні принципи аналізу трансформаційних процесів й емпіричну базу їх вивчення знаходимо в роботах В. Бакірова, Є. Головахи, Л. Гудкова, Т. Заславської, О. Куценко, М. Лапіна, С. Макєєва, Є. Подольської, І. Попової, Н. Паніної, Л. Сокурянської, О. Шкаратан, В. Ядова, О. Яницького, О. Якуби та ін. Специфіка включеності лінгвістичних механізмів у здійснення й моделювання соціальних змін не є спеціальним предметом вивчення в дослідженнях названих вище авторів, але їх роботи створюють методологічні передумови для розробки лінгвоконфліктологічної концепції дослідження соціокомунікативних процесів у суспільстві, що трансформується.

У пошуку можливостей вирішення проблеми створення соціальних контекстів і соціальних кодів, що визначають поведінку людини в ситуації конфлікту, застосовується міждисциплінарний підхід, що передбачає як аналіз соціологічних робіт, так і звернення до розвідок із психології й соціальної психології, що присвячені вивченню механізмів соціального впливу й ролі текстових структур у цьому впливі на поведінку людини (З. Фрейд, Р. Чалдіні, П. Екман, Ф. Зімбарде, М. Ляйппе та ін.), філософії (зокрема, роботи з проблем інтерпретації й розуміння текстів М. Мамардашвілі), соціолінгвістики (Б. Никольский, А. Швейцер та ін.), семіосоціопсихології (Т. Дрідзе).

Основою для пошуку методологічних принципів лінгвоконфліктологічного підходу стали ідеї структуралізму (Р. Барт, К. Леві-Стросс, Ж. Лакан, В. Пропп), теорії комунікативної дії (Ю. Габермас), «археології знання» (М. Фуко), герменевтики (Л. Вітгенштейн, Е. Гуссерль, Х. Г. Гадамер, В. Дільтей, П. Рікер), соціології знання у варіанті радикального конструктивізму (Н. Луман) і соціального конструктивізму (П. Бергер, Т. Лукман). Показано роль цих концепцій у розробці лінгвоконфліктологічного підходу, що при інтерпретації текстів як носіїв потенційної конфліктності дозволяє враховувати й інституціональну, і повсякденну площину впливу на виникнення й розвиток конфліктності.

Методологічною основою при розробці лінгвоконфліктологічного методу як якісного методу соціології послужили також роботи М. Вебера, А. Шютца, Г. Гарфінкеля. При аналізі різних тактик якісного дослідження за орієнтир було взято розробки Т. А. Ван Дейка, Н. Костенко, Л. Скокової, В. Семенової.

Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження використовувалися такі загальнонаукові методи: логічне узагальнення, індукція й дедукція, аналіз і синтез, порівняльний аналіз, системний аналіз. Крім того, було застосовано такі конкретно-соціологічні методи: аналіз документів (контент-аналіз і його модифікації), проведення глибинних проблемно-орієнтованих інтерв'ю.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали два емпіричні дослідження, проведені автором із застосуванням лінгвоконфліктологічного підходу, а саме:

1. «Конструювання історії: від конфлікту інтерпретацій до формування нових ідентичностей в умовах Прикордоння» (липень 2005 - травень 2006 року). У ході реалізації дослідження було проведено 96 глибинних проблемно-орієнтованих інтерв'ю з представниками різних поколінь у містах Харків і Львів, а також інтерв'ю з «внутрішніми» експертами з України (м. Київ, м. Львів, м. Харків, АР Крим) і «зовнішніми» експертами - представниками постсоціалістичних країн (Білорусь, Угорщина, Латвія, Молдова, Польща, Росія), а також Німеччини. Крім того, проведено контент-аналіз понад 200 підручників історії, рекомендованих для використання в школах та вищих навчальних закладах СРСР, Росії, України та Білорусі в період з 1918 по 2005 рр.

2. «Лінгвістичне конструювання соціальних конфліктів в умовах Прикордоння» (липень 2006 - лютий 2008 року, проведено 33 глибинних проблемно-орієнтованих інтерв'ю - м. Львів, м. Харків, АР Крим ).

У цих двох дослідженнях поколінський зріз (насамперед маються на увазі соціокультурні покоління) було подано в такий спосіб, щоб простежити особливості сполучення освітнього й повсякденного дискурсів за допомогою виявлення особливостей вивчення історії в школі й вищому навчальному закладі в поєднанні з усною історією, виявити їх вплив не тільки на формування історичної свідомості, але й на формування системи цінностей, на сприйняття через уявлення про минуле образу майбутнього.

Виявляються специфічні характеристики історичної пам'яті для різних поколінь, вивчається специфіка сполучення освітнього й повсякденного дискурсів, при цьому виявляються регіональні особливості для Заходу й Сходу України (на прикладі м. Харкова й м. Львова), для кожного з поколінь.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці теоретичних засад лінгвоконфліктологічного аналізу соціокомунікативних процесів у суспільстві, що трансформується, як нового наукового напряму в дослідженні конфліктів у взаємозв'язку соціології конфлікту й соціології мови, що дає можливість урахувати лінгвістичні характеристики соціальних конфліктів та виявити потенційну конфліктність соціокомунікативних процесів.

Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях.

Вперше:

- розроблено поняттєво-термінологічний апарат, який відбиває особливості лінгвістичних виявів конфліктів як соціокомунікативних процесів, а саме: «мова конфлікту», «лінгвістичне конструювання соціальних конфліктів», «лінгвоконфліктологічна експертиза» тощо (докладно викладено у розділі 2 дисертації), що дозволило врахувати особливу роль мови як засобу комунікації й засобу інтерпретації в дослідженні соціальних конфліктів; центральне поняття - мова конфлікту - інтерпретується як певна семіотична система, що здатна маркувати й передавати певний рівень конфліктного потенціалу в суспільстві, який може бути оцінений за шкалою «конфлікт-консенсус»; лінгвістичне конструювання соціальних конфліктів - це такий спосіб діяльнісного ставлення до соціальної реальності, який за допомогою лінгвістичних засобів формує уявлення про конфліктний характер соціокомунікативних процесів і, таким чином, здатний впливати на виникнення, перебіг та завершення соціальних конфліктів; лінгвоконфліктологічна експертиза -- це аналітична процедура, спрямована на професійну оцінку конфліктного потенціалу соціокомунікативних процесів через виявлення характеристик мови конфлікту, властивих учасникам цього процесу, та передумов лінгвістичного конструювання соціальних конфліктів;

- розроблено конструкти лінгвоконфліктологічного підходу до дослідження соціокомунікативних процесів у суспільстві, а саме:

· ідея про доцільність аналізу соціальних конфліктів у двох аспектах: як міжсуб'єктної соціальної взаємодії, а також як системи багаторівневих структурних комунікацій;

· положення про двоїстий прояв мови конфлікту: як засобу комунікації та як засобу інтерпретації;

· припущення про взаємозв'язок ціннісних і мовленнєвих орієнтацій при аналізі конфліктного потенціалу соціокомунікативних процесів;

· ідея про мову конфлікту як дослідницький код, що визначає можливість використання мови конфлікту в соціологічному вимірюванні;

· положення про роль мови конфлікту як механізму взаємозв'язку інституціональної й повсякденної площин у процесі легітимації соціальних змін;

- подано обґрунтування необхідності синтезу двох базових тлумачень конфлікту, а саме: 1) ціннісно-ресурсної інтерпретації (за Л. Козером); 2) комунікативно-аутопоєтичного визначення як системи багаторівневих структурних комунікацій (співзвучно концепції Н. Лумана), що дозволяє враховувати співвідношення реальних ресурсних і лінгвістично сконструйованих конфліктів як двох взаємопов'язаних проявів конфліктності;

- теоретично доведено продуктивність лінгвоконфліктологічного вимірювання соціокультурних ідентичностей через звернення до проблеми «конструювання історії», що надало можливість розгляду домінуючих характеристик мови конфлікту (вміщені в наративах при описі подій історії й сучасності) як маркерів соціокультурних ідентичностей, що визначають морфологію дискурсу;

- на основі емпіричного вимірювання конфліктності з використанням розробленого лінгвоконфліктологічного підходу виявлено регіональні й поколінські особливості прояву соціокультурних ідентичностей в Україні в характеристиках мови конфлікту у взаємозв'язку з проблемою «конструювання» історії. Зокрема доведено, що характеристики мови конфлікту, які визначають різні типи дискурсу, для одних регіонів України більшою мірою пов'язані з подоланням «комуністичної травми», для інших - «посткомуністичної». Це дозволило виявити передумови різного реагування на тотожні моделі лінгвістичного конструювання конфліктів.

Удосконалено:

- динамічні моделі соціальних конфліктів через обґрунтовання необхідністі включення в якості їх елементів ціннісної інтерпретації конфліктної ситуації, образу конфлікту й мови конфлікту, що дає додаткові можливості когнітивного аналізу;

- теоретичну інтерпретацію понять «реалістичні» й «нереалістичні» конфлікти в концепції Л.Козера через виявлення їх взаємозв'язку з поняттям «лінгвістичне конструювання конфліктів», що стало підґрунтям для розвитку основних положень функціональної теорії конфлікту з урахуванням лінгвістичної складової.

Дістало подальший розвиток:

- методологія застосування якісного контент-аналізу, наративного аналізу, аналізу метамови культури через адаптацію відповідних методів до дослідження проблеми соціальних конфліктів. Це дозволило обґрунтувати й емпірично апробувати різні способи емпіричної інтерпретації текстової інформації, а саме: наратив-конфліктологічний аналіз і побудову карти метамови конфлікту;

- способи соціологічного дослідження соціокультурних ідентичностей в поколінському й регіональному вимірюванні з застосуванням якісних методів соціології. На основі лінгвоконфліктологічного аналізу текстів глибинних проблемно-орієнтованих інтерв'ю сформовано колекцію кейсів, у якій через лінгвістичні характеристики мови конфлікту (а подекуди й згоди) створюється багатовимірна картина ідентичностей в Україні. При цьому виявлено не лише поколінські й регіональні відмінності, але й поля найбільших збігів.

Теоретичне й практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення має обґрунтування концептуальних характеристик лінгвоконфліктологічного підходу, котрий по-новому розкриває низку сутнісних проявів соціальних трансформацій у лінгвоконфліктологічній перспективі. Пропонований підхід є основою розвитку нового напряму в соціології на перетині соціології конфлікту й соціології мови.

Розроблений лінгвоконфліктологічний підхід дозволяє вийти на розв'язання проблеми адекватності пізнання конфліктів як соціокомунікативних процесів. Отримані результати дисертаційного дослідження дозволяють також визначити ступінь адекватності поняттєвого апарату конфліктології специфічним характеристикам конфліктів у суспільстві, що трансформується, й доповнити поняттєвий апарат у лінгвоконфліктологічному аспекті.

Основні висновки й результати дисертаційного дослідження дозволяють розробити й визначити лінгвістичні механізми конструювання соціального простору, а відтак перейти від конфлікту й роз'єднаності до формування довіри, лояльності й солідарності.

Теоретико-методологічні засади лінгвоконфліктологічного аналізу є основою для розробки соціальних технологій регулювання конфліктів, зокрема соціологічне вивчення мови повсякденності за допомогою лінгвоконфліктологічного методу дозволяє виявляти латентні форми конфліктів і здійснювати управління комунікативними процесами, а також прогнозувати прояви потенційної конфліктності.

Застосування лінгвоконфліктологічного підходу у дослідженнях та технологіях політичного процесу розкриває додаткові можливості: дозволяє виявляти приховані смисли конфліктної поведінки політика та його опонентів, налагоджувати й оптимізувати переговорний процес, використовувати конфліктність у формуванні позитивного іміджу політика тощо. Рекомендації щодо гармонізації переговорного процесу можуть використовуватися організаціями, котрі беруть на себе функції інституту посередництва в ситуації конфлікту.

Лінгвоконфліктологічний метод розкриває додаткові можливості виявлення й зняття конфліктів в освітньому процесі через використання характеристик мови конфлікту.

Запропонований у дисертаційному дослідженні варіант здійснення лінгвоконфліктологічної експертизи конфліктного потенціалу соціокультурних ідентичностей може використовуватися для подальшого дослідження потенційної конфліктності в суспільстві, що трансформується.

Результати дисертаційного дослідження використані при розробці й викладанні таких навчальних курсів для студентів-соціологів, як історія соціології, соціологічні теорії суспільства, соціологія конфлікту, якісні методи соціології, соціальні комунікації в організаціях, соціологія повсякденності й політичні конфлікти, якісні методи дослідження політичних конфліктів тощо.

Апробація. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені автором та обговорювалися на засіданнях і теоретичних семінарах кафедри політичної соціології, на міжкафедральних семінарах соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, а також на таких наукових конференція, семінарах та конгресах: Міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання» (Харків, 1998; 1999; 2000; 2001; 2003; 2004; 2005; 2006; 2007); Всеукраїнська соціологічна конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії» (Київ, 2004; 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи» (Ужгород, 1999); Міжнародна наукова конференція «Максим Ковалевский и современная общественная мысль» (Санкт-Петербург, Росія, 2001); III Міжнародна науково-практична конференція «О проблемах гуманизации межэтнических отношений» (Харків, Москва, 2000); Міжнародна конференція «Гендер: реалії та перспективи у сучасному світі» (Київ, 2003); І та ІІ Всеросійська наукова конференція «Сорокинские чтения - 2004», «Сорокинские чтения - 2005» (Москва, Росія, 2005, 2006); Міжнародна науково-практична конференція «Коммуникация и конструирование социальных реальностей» (Санкт-Петербург, 2006); І Міжнародна наукова конференція «Одеські соціологічні читання» (Одеса, 2007); Міжнародна наукова конференція «8. Erlanger Graduiertenkonferenz: Ethik und/oder Gerechtigkeit nach der Postmoderne» (2007, Eрланген, Німеччина); Міжнародна наукова конференція «Ethnicity, Belonging, Biography, and Ethnography» (2007, Геттінген, Німеччина); 34 Конгрес Німецького соціологічного товариства «Unsichere Zeit» (Ієна, Німеччина, 2008); Міжнародні наукові конференції Центру перспективних наукових досліджень та освіти в галузі соціальних і гуманітарних наук: «Трансформации в Пограничье (Беларусь, Украина, Молдова)» (Мінськ, Бєларусь, 2004), «Воображая Пограничье: итоги (2003-2005)» (Мінськ, Бєларусь, 2005), «Пограничье как научный концепт: эвристические перспективы (2006-2007)» (Вільнюс, Литва, 2008); ІІІ Міжнародна наукова конференція «Львівський соціологічний форум» (Львів, 2009) тощо.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 43 наукові роботи, серед яких 2 монографії; 31 стаття в українських та зарубіжних виданнях наукових праць, серед яких 21 у фахових виданнях, що входять до переліку видань з соціологічних наук, затвержених ВАК України; 10 тез міжнародних та всеукраїнських наукових конференцій, конгресів та семінарів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які поділені на підрозділи, висновку, списку використаних джерел, трьох додатків. Роботу викладено на 370 сторінках основного тексту. Текст роботи містить 10 рисунків, 13 таблиць. Список використаних джерел має 307 найменувань і викладений на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, представлено ступінь розробленості наукової проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, визначено його теоретико-методологічні засади й емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про їх апробацію, зокрема наведено список наукових публікацій автора за темою дисертації.

У першому розділі _ «Теоретико-методологічні передумови розробки лінгвоконфліктологічного підходу до дослідження соціокомунікативних процесів» _ проаналізовано основні підходи до дослідження конфлікту та консенсусу як проявів соціальних комунікацій з точки зору наявності у них лінгвістичної складової, визначено, яким чином будуть використовуватися основні поняття, що характеризуються багатовимірністю тлумачення, а саме: конфлікт, соціальний конфлікт, соціальні комунікації, соціокомунікативні процеси, дискурс.

У підрозділі 1.1 _ «Теоретичні засади дослідження конфліктів і соціальних комунікацій у суспільстві, що трансформується» _ відзначається множинність підходів до дослідження соціальних комунікацій і до вивчення конфліктів, порівнюються різні підходи з точки зору представленості процесуального компонента, аналізуються концепції, у яких розглядаються співвідношення «комунікація-мова-конфлікт», «комунікація-мова-дискурс», «комунікація-конфлікт-текст» з точки зору специфіки визначення цих понять і їх співвідношення.

У даному підрозділі проводиться аналіз особливості співвідношення й визначення понять «мова», «текст» і «дискурс» у межах дисертаційного дослідження. Поряд із традиційним тлумаченням мови як поліфонічної знакової системи, що закономірно розвивається, у роботі враховується феноменологічний аспект її розуміння, пов'язаний із соціологічною інтерпретацією життєвого світу. Це передбачає не тільки розгляд мови як системи інституціоналізованих, не залежних від певного конкретного суб'єкта неформальних правил, що накладають соціальні обмеження на прийнятні мовленнєві акти, але і як знакової діяльності суб'єкта в конкретній ситуації, що розглядається як обмежений зріз життєвого світу. Текст розуміється як об'єднана значеннєвим зв'язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність. Дискурс інтерпретується як складне комунікативне явище, що містить, крім тексту, екстралінгвістичні фактори, необхідні для розуміння тексту. При цьому до уваги береться (у якості базового) визначення дискурсу Т.А. Ван Дейка, який наголошує, що дискурс у широкому смислі є складною єдністю мовної форми, значення й дії, що пов'язано з інтерпретацією даного феномена як комунікативного акту, оскільки це дозволяє нам звернути увагу на природу соціальних конфліктів як соціокомунікативних процесів, що породжують певні дискурси, якщо ми будемо розглядати єдність мовної форми, значення й соціальної дії. У роботі враховано також критерій розмежування мови й дискурсу, запропонований П. Серіо, який зауважує, що дослідження умов виробництва тексту визначає його як дискурс. Це є важливим, оскільки нас цікавить дискурс і його структурні характеристики як механізми управління соціальними конфліктами. Крім того, визначаються перспективи залучення понять «мова», «текст» і «дискурс» у дослідження конфліктів як соціокомунікативних процесів, у зв'язку з чим було проведено аналіз теорій соціальних конфліктів з точки зору включеності в них лінгвістичної складової.

Характерною рисою сучасних соціологічних теорій є розгляд конфлікту як міжсуб'єктної взаємодії (наприклад, роботи Є. Бабосова, А. Дмитрієва, А. Здравомислова, А. Ішмуратова, Є. Степанова та ін., а також класичні теорії Л. Козера, Р. Дарендорфа та ін., що стали хрестоматійними). Альтернативну суб'єктному підходу інтерпретацію конфлікту представлено в теорії Н. Лумана, проте його бачення соціокомунікативних процесів включено в теорії комунікації, але не включено в сучасні теорії конфлікту. Панування суб'єктного підходу утрудняє розробку адекватного підходу до аналізу конфліктів як соціокомунікативних процесів, бо мова в процесі комунікації може бути представлена і як суб'єктний атрибут, і як аутопоєтична система, за межами якої перебуває індивід.

Проведений аналіз сучасних теорій конфлікту показав, що в них не враховано достатньою мірою лінгвістичну складову конфліктів як соціокомунікативних процесів, що ускладнює їх адекватне пізнання з урахуванням ролі мови як засобу комунікації й засобу інтерпретації. З огляду на це обґрунтовано необхідність розробки лінгвоконфліктологічного підходу, що не тільки дозволить розглядати роль мови у виникненні, розвитку й розв'язанні конфліктів, але й надасть можливість досліджувати прояви конфліктності через мову, текст, дискурс.

Розгляд теоретико-методологічних підходів до вивчення конфліктів дозволив також з'ясувати, що дослідження конфлікту як соціокомунікативного процесу в сучасній соціології конфлікту повною мірою не проводилося, і це перешкоджає адекватному пізнанню соціальних конфліктів з урахуванням лінгвістичної складової. Крім того, у моделі конфлікту не тільки не включено лінгвістичні фактори їх виникнення й розвитку, але й не подано досить повно передконфліктну фазу, що не дозволяє враховувати роль семантики до виникнення конфліктів і породжує пов'язану із цим проблему діагностики потенційних соціальних конфліктів. Обґрунтовано можливість розв'язання цієї проблеми через удосконалення моделей конфліктів у лінгвістичному аспекті завдяки розробці спеціального соціологічного підходу.

У підрозділі 1.2 _ «Інтерпретація принципів функціональної теорії конфлікту в лінгвоконфліктологічній перспективі» _ автор проводить аналіз основних ідей функціональної теорії конфлікту (Г. Зіммель, Л. Козер) як класичної суб'єктно-орієнтованої теорії конфлікту з метою виявлення в ній передумов розробки лінгвоконфліктологічного підходу. Вибір саме цих концепцій обґрунтовано таким чином. По-перше, визначення конфлікту Л. Козера можна розглядати як узагальнююче ресурсне визначення, а саме ресурсний підхід є панівним у сучасній конфліктологічній літературі. По-друге, проблема ролі мови в ситуації конфлікту хоча й не є спеціальним предметом аналізу в рамках концепції Л. Козера, однак побічно наявна (при аналізі можливостей завершення конфлікту, ролі ідеології тощо). По-третє, реалістичні й нереалістичні конфлікти, які розглядає Л. Козер, можуть тлумачитися у взаємозв'язку із проблемою лінгвістичного конструювання конфліктів. Доцільним уявляється також виявлення спільного й відмінного в поняттях «нереалістичний конфлікт» Л. Козера й «лінгвістично сконструйований конфлікт», обґрунтування якого запропоновано в рамках лінгвоконфліктологічної концепції. По-четверте, вибір саме козерівської концепції як базової при реалізації дисертаційного дослідження пов'язано з орієнтацією Л. Козера на аналіз позитивних функцій конфлікту, з розглядом у рамках його концепції тих наслідків соціальних конфліктів, які служать посиленню, а не послабленню адаптації й пристосовності конкретних соціальних відносин або груп. У функціональній теорії конфлікту Л. Козера проаналізовано роль конфлікту в здійсненні соціальних змін, у тому числі й на рівні соціальних інститутів суспільства.

У результаті аналізу основних ідей функціональної теорії конфлікту обґрунтовано, що ідеї Л. Козера та Г. Зіммеля становлять фундамент розробки ключових положень лінгвоконфліктологічного підходу, у тому числі з точки зору розвитку поняттєвого апарату. Як показав аналіз, низка понять і визначень перетинаються із ключовими поняттями лінгвоконфліктологічної концепції, а деякі, попри зовнішній збіг (наприклад, співвідношення «нереалістичних» і «лінгвістично сконструйованих конфліктів»), трактуються інакше, хоча й співзвучні загальнометодологічним принципам концепцій Г. Зіммеля й Л. Козера.

Це дозволяє обґрунтувати функціонально-конфліктологічний компонент методологічного фундаменту розробки лінгвоконфліктологічної концепції.

У підрозділі 1.3 _ «Соціальні конфлікти як соціокомунікативні процеси: суб'єктна та позасуб'єктна інтерпретація» _ на основі вивчення різних теоретико-методологічних підходів до аналізу соціальної комунікації зроблено висновок про те, що в сучасних теоріях комунікації представлено як суб'єктно-орієнтований підхід (наприклад, П. Бергера й Т. Лукмана, Т. Дрідзе, Ю. Габермаса,), так і позасуб'єктний (зокрема, Н. Лумана), що означає розміщення суб'єкта за межами соціальної системи.

У підрозділі 1.3.1 _ «Соціокомунікативні процеси й соціальні конфлікти в контексті теорії Нікласа Лумана» _ увагу зосереджено на особливостях розгляду Н. Луманом ролі мови, смислу, розуміння, теми в процесі комунікації, що створює передумови для розробки лінгвістичних моделей конфлікту як комунікативного процесу. Приділено увагу специфіці розгляду Н. Луманом понять «конфлікт» і «консенсус». Проведений аналіз основних ідей Н. Лумана дозволив виявити певні моменти, що створюють методологічні передумови для розробки лінгвоконфліктологічного підходу.

По-перше, поняття конфлікту Н. Лумана можна розглядати як альтернативу ресурсним моделям конфлікту, але воно може виступати і їх доповненням. Це набуває особливої ваги при розгляді, поряд з реальними, лінгвістично сконструйованих конфліктів. По-друге, з точки зору включення в моделі аналізу конфліктів лінгвістичних механізмів інституціоналізації доцільним уявляється звернення до луманівського співвідношення «смисл-консенсус» і використання при описі процесу інституціоналізації понять «співмислення», «переоцінка консенсусу», «розуміння» тощо. По-третє, звернення до інтерпретації конфлікту, консенсусу й комунікації в концепції Н. Лумана дозволяє розглядати конфлікт (як і консенсус) як продовження комунікації, а не її припинення.

Крім того, використання луманівської інтерпретації понять консенсусу і конфлікту не тільки доповнює поняттєвий апарат сучасної конфліктології цілою низкою понять («смисл», «співмислення», «переоцінка консенсусу тощо), не тільки розкриває нові перспективи реалізації лінгвосоціологічного аналізу проблеми соціальних конфліктів, але й дозволяє через розгляд ролі лінгвістичних механізмів по-новому побачити в контексті соціальних змін процеси інституціоналізації. У дисертаційній роботі на основі запропонованої Н. Луманом інтерпретації соціокомунікативних процесів вони трактуються як процеси, котрі характеризуються вибірковістю повідомлюваного, інформації й розуміння, а також приводять до зміни форм значеннєвих матеріалів, причому взаємна розшифровка змістів у процесі вибору детермінує конфліктний, консенсусний або нейтральний характер соціальних комунікацій. При цьому обґрунтовується необхідність доповнення луманівського позасуб'єктного тлумачення суб'єктною складовою, тому що процес розшифровки змісту безпосередньо пов'язаний з мовними конструктами, а вони можуть розглядатися в двох аспектах: як суб'єктні й позасуб'єктні атрибути. Такий підхід підкреслює можливість розгляду зустрічних процесів конструювання соціальної реальності мовними засобами: з боку суб'єктів і з боку систем як носіїв узагальнених позасуб'єктних характеристик (у тому числі відбитих у мові).

У підрозділі 1.3.2 _ «Роль суб'єкта соціокомунікативного процесу у діалогічній інтерпретації конфлікту» _ як основні методологічні підходи, які можна назвати суб'єктно-орієнтованими, розглядаються теорія комунікативної дії Ю. Габермаса й семіосоціопсихологічний підхід до аналізу комунікацій Т. Дрідзе, де не тільки зафіксовано співвідношення понять «конфлікт-комунікація», підкреслено значення семантичної складової в соціальній комунікації, а й зроблено акцент на особливій ролі діалогу й процесів розуміння. Основна відмінність концепцій Ю. Габермаса, Т. Дрідзе від вищезгаданого підходу Н. Лумана - це розгляд особливої ролі суб'єкта в соціокомунікативному процесі.

Проаналізовані діалогічні інтерпретації комунікації й конфлікту (Т. Дрідзе та Ю. Габермаса) є суб'єктно-орієнтованими, бо, з одного боку, звертаються до інтенційних складових комунікації, з іншого - до життєвого світу й можуть розглядатися як істотне доповнення до суб'єктно-орієнтованих моделей конфлікту, оскільки наголошується на особливій ролі мови в реалізації діалогу й досягненні консенсусу. У дисертації доведено, що це суперечить луманівському баченню мови як самовідтворюваної в процесі комунікації системи, для якої індивід не істотний. Обидва ці компоненти розгляду мови й комунікації (суб'єктний і позасуб'єктний) є важливими методологічними орієнтирами в розробці й реалізації лінгвоконфліктологічної концепції, відбиваючи двоїсту природу соціальних конфліктів (як міжсуб'єктної взаємодії і як структурних комунікацій). Спільним моментом для проаналізованих концепцій є центральна роль смислу й розуміння значення, що впливає на прийняття або відхилення певного посилання в ситуації комунікації. Отже, увагу зосереджено на проблемі змісту й розуміння як компонентів комунікації, що значною мірою є визначальними для її конфліктної або консенсусної спрямованості.

У результаті аналізу в першому розділі різних підходів до вивчення конфліктів і комунікації виявлено такі методологічні передумови розробки лінгвоконфліктологічного підходу, що представляють різні аспекти аналізу соціальних конфліктів: 1) функціонально-конфліктологічний (Г. Зіммель, Л. Козер); 2) суб'єктно-діалогічний (Ю. Габермас, Т. Дрідзе); 3) суб'єктно-конструювальний (А. Шютц, П. Бергер, Т. Лукман); 4) позасуб'єктно-аутопоєтичний (Н. Луман). Таким чином, обґрунтовано, що з метою розв'язання проблеми адекватного пізнання соціокомунікативних процесів з урахуванням лінгвістичної складової необхідно розробити соціологічний підхід до аналізу конфліктів через мову, текст, дискурс - лінгвоконфліктологічний підхід - та визначено його методологічне підґрунтя.

У другому розділі _ «Сутність та основні компоненти лінгвоконфліктологічного аналізу соціокомунікативних процесів» _ розроблено понятійно-термінологічний апарат, що відбиває особливості лінгвістичних проявів конфліктів як соціокомунікативних процесів та охарактеризовано сутність лінгвоконфліктологічного підходу до вивчення соціокомунікативних процесів у суспільстві, що трансформується.