Соціальний капітал як чинник професійної соціалізації правоохоронців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

УДК 316.472.47:351.74

СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПРАВООХОРОНЦІВ

Спеціальність 22.00.04 Ї спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Бобро Наталія Валеріївна

Харків 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, доцент Погрібна Вікторія Леонідівна, Національний університет „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого” (м. Харків), професор кафедри соціології та політології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Онищук Віталій Михайлович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри соціології

кандидат соціологічних наук, доцент Болотова Вікторія Олександрівна, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», доцент кафедри соціології і політології

Захист відбудеться «26» жовтня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61022, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61022, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий «23» вересня 2011 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правоохоронні органи є одним із провідних суб'єктів внутрішньої політики держави. Вони здійснюють боротьбу зі злочинністю, захищають громадський порядок, гарантують реалізацію прав та свобод громадян. Вирішення цих завдань можливе лише за умов високого рівня професіоналізму тих, на кого вони покладені, що може бути реалізоване завдяки проведенню дієвої кадрової політики, спрямованої на оптимізацію процесу професійної соціалізації правоохоронців. Політика, яка останнім часом проводиться керівництвом правоохоронних органів в рамках їх реформування та переорієнтації з караючої на сервісно-обслуговуючу функцію, передбачає удосконалення всієї системи роботи з персоналом, підвищення рівня професіоналізму правоохоронців, полегшення процесу професійної адаптації молодих працівників, успішного вирішення криз, що виникають під час проходження служби. Проте, на жаль, потенціал соціального капіталу в її реалізації практично не використовується. Тому в даній дисертації вперше пропонується комплексно розглянути феномен соціального капіталу правоохоронців та визначити можливості його використання для оптимізації процесу їх професійної соціалізації.

Останнім часом проблема соціального капіталу розглядається в багатьох соціологічних концепціях і теоріях, які ґрунтуються на парадигмах класичної соціології. Це є природним, оскільки аналіз цього феномена сприяє вирішенню одного з основних питань соціології, бо розкриває можливості соціального суб'єкта раціонально конструювати особливі відносини щодо соціальної дійсності.

У межах соціології проблемам дослідження соціального капіталу в різні періоди приділяли увагу представники різних наукових напрямків: П. Бурдьє, Дж. Коулман, Г. Лоурі, Р. Патнам, Ф. Фукуяма, Дж. Ханіфан і Дж. Якобс.

З українських дослідників соціальний капітал вивчали: А. Бова, О. Демків, А. Колодій, М. Лесечко, В. Онищук, В. Степаненка, А. Чемерис. Заслуговують на увагу праці російських дослідників Т. Ворожейкіної, І. Дискіна, Н. Лебєдєвої, В. Радаєва, В. Римського, Л. Стрельникової, О. Татарка, Н. Тихонової, П. Шихирєва.

Дослідженням проблем соціалізації, її форм та чинників традиційно займаються представники різних суспільних наук - філософи, психологи, соціологи.

У філософії розроблялися проблеми сутності й існування людини, суспільної природи її свідомості і самосвідомості, формування особистості. Згадані аспекти знайшли відображення в роботах Є. Бистрицького, Л. Буєвої, В. Іванова, М. Мамардашвілі та ін. У цих працях представлені проблеми діалектики людського життя, відношень індивідуального і соціального, природного і суспільного в процесі формування особистості.

Психологічний аналіз поняття «соціалізація» ми знаходимо в класичних роботах Ф. Голтона, Е. Еріксона, Л. Колберга, К. Левіна, М. Міда, Дж. Піаже,

З. Фройда, в яких з позицій різних концептуальних положень (біхевіоризм, екзистенціалізм, прагматизм, персоналізм, фрейдизм тощо) зроблено спроби пояснити особливості процесу соціалізації особистості, визначити чинники, які сприяють цьому процесу та спрямовують у суспільно схвалюваному напрямку чи гальмують асоціальні погляди, формують ціннісні орієнтації, поведінкові акти. Більш пізні роботи Г. Андрєєвої, Б. Паригіна, Б. Поршнєва присвячені аналізу розвитку особистості в соціальному просторі та часі.

Соціологічний аналіз соціалізаційних процесів представлений у теоріях А. Бандури, П. Бурдьє, Р. Мертона, Дж. Міда, Т. Парсонса та інших. Процес соціалізації та його стадії всебічно розглядалися в працях Н. Андрєєнкової, В. Асатіані, Л. Зеленова, І. Кона, П. Лєбедєва, В. Москаленка, В. Немировського, В. Ядова.

Великий сектор наукового знання пов'язаний з аналізом теоретичних та практичних аспектів формування та розвитку особистості. Так, Б. Ананьєв, О. Асмолов, О. Борисова, Л. Виготський, С. Геллерштейн, Д. Зінглep, І. Кон, Л. Мітіна, Н. Наумова, К. Платонов, М. Рибаков, Л. Сокурянська, Л. Х'єлл та багато інших дослідників вивчали особистість на різних етапах її соціалізації.

Проблемам професійної соціалізації та професійного розвитку особистості у трудовій діяльності присвячені роботи С. Богословського, Е. Дементьєва, Ф. Ерісмана, Є. Климова, А. Маркової, О. Носкової, Н. Перінської, В. Погрібної, О. Ромашова.

До проблем соціалізації особистості у правоохоронних органах, зверталися у своїх роботах українські соціологи: В. Болотова, О. Гузьман, Д. Кобзін, В. Кожевников, В. Медведєв, В. Погрібна, О. Проскурякова, В. Соболєв.

Соціологічний аналіз ідентифікаційних процесів ми знаходимо як у класичних роботах П. Бурдьє, Р. Дженкінса, Р. Мертона, Т. Парсонса, так і в сучасних - С. Балабанова, О. Дудченка, Ю. Качанової, Ю. Козирєва, Т. Козлової, Ю. Левади, С. Макєєва, С. Оксамитної, Т. Резніка, Н. Черниш, О. Швачки, Н. Шульги, В. Ядова.

Треба зазначити, що залишився поза увагою науковців аналіз процесу професійної соціалізації особистості під впливом соціального капіталу, в тому числі в правоохоронній сфері. Виникає нагальна потреба в системному дослідженні визначеного феномену для розуміння його сутності, передумов виникнення й розвитку ймовірних наслідків як для професійної групи, так і для правоохоронної системи в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наукових завдань, що ставляться перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема п. 13.6 «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 років» у рамках наукового дослідження кафедри соціології та соціальної роботи навчально-наукового інституту психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій Харківського національного університету внутрішніх справ (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347; п. 6 додатку 13 «Розробка проблем теорії та практики управління ОВС»).

Метою дослідження є визначення характеру та механізму впливу соціального капіталу на процес професійної соціалізації правоохоронців. Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні вирішуються такі завдання:

1) систематизувати основні теоретичні підходи до визначення понять «професійна соціалізація особистості», «професійна ідентифікація особистості» та «професійна ідентичність»;

2) схарактеризувати чинники професійної соціалізації особистості в правоохоронній сфері;

3) визначити сутність феномену професійної ідентифікації та його місце в процесі професійної соціалізації правоохоронців;

4) дослідити теоретичні підходи до визначення сутності та структури соціального капіталу в науковій літературі;

5) визначити роль соціального капіталу в процесі професійної соціалізації працівників правоохоронних органів на різних його етапах;

6) вивчити вплив соціального капіталу на процес професійної соціалізації правоохоронців.

Об'єктом дослідження є процес професійної соціалізації працівників правоохоронних органів. соцільаний капітал соціалізація правоохоронець

Предметом дослідження є соціальний капітал як фактор професійної соціалізації правоохоронців.

Теоретико-методологічні засади. Теоретичну основу дослідження феноменів «соціалізація», «професійна соціалізація» та «професійна ідентифікація» становлять погляди представників функціоналізму (Т. Парсонса, Р. Мертона) щодо розуміння соціалізації як процесу засвоєння відповідних цінностей, норм та експектацій в процесі опанування низки різноманітних ролей, що відбувається через соціальну взаємодію; ідеї символічного інтеракціонізму та теорії ролей (Ч. Кулі, Дж. Мід), прибічники яких висунули концепцію соціальних ролей як структурного компонента особистості, що формується в процесі постійної взаємодії з іншими акторами.

В основу дослідження феномену «соціальний капітал» покладено теорію соціального капіталу П. Бурдьє, який виділив зв'язок соціального і культурного капіталу та визначив ідеї щодо конвертації капіталу; концепція Дж. Коулмана щодо: механізму виникнення соціального капіталу з відносин між індивідами; його сутності як потенціалу взаємної довіри і взаємодопомоги, суспільної ролі соціального капіталу для концентрації людського капіталу; вчення Дж. Тернера про трирівневу структуру аналізу соціального капіталу; погляди П. Шихірєва щодо визначення феномену соціального капіталу крізь призму етичних показників соціальних зв'язків. Вивчення та аналіз соціального капіталу і природи його виникнення ми також проводили, спираючись на розробки Р. Барта, Н. Ліна, Р. Патнама, М.Пелдема, А. Портеса, В. Радаєва, В. Степаненка, Х. Флепа, Ф. Фукуями, М. Шиффа.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань використано загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для вивчення розвитку уявлень про сутність феноменів професійної соціалізації та соціального капіталу); системний - для дослідження ролі соціального капіталу в процесі професійної соціалізації правоохоронців.

Отримання первинної соціологічної інформації здійснено методом опитування (для визначення характеристик особливостей використання соціального капіталу в процесі професійної соціалізації працівників правоохоронних органів) та фокусованого групового інтерв'ю (для поглибленого вивчення функцій соціальних зв'язків в процесі опанування правоохоронцем професійної ролі).

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали проведеного автором анкетного опитування слідчих органів внутрішніх справ та прокуратури м. Харкова (n=330) та курсантів випускного курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ (n=156), що проведено у 2008 році. У ході дослідження було проведено 6 фокусованих групових інтерв'ю серед працівників слідчого апарату органів внутрішніх справ та прокуратури.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні комплексного завдання соціології професіоналізму, пов'язаного з науковим обґрунтуванням та дослідженням феномену соціального капіталу правоохоронців і визначенні його ролі в процесі їх професійної соціалізації. Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:

уперше:

– визначено соціальний капітал працівників правоохоронних органів та його значення для процесу професійної соціалізації правоохоронців. Доведено, що соціальний капітал правоохоронців як суб'єктів діяльності складається із соціального капіталу професійної спільноти, до яких вони належать, та індивідуального соціального капіталу. Доступність соціального капіталу надає правоохоронцеві додаткові ресурси, які поліпшують процес його професійної соціалізації;

– схарактеризовано роль соціального капіталу як чинника професійної соціалізації правоохоронців на різних її етапах: на етапі формування професійних намірів він спрощує професійне самовизначення, впливає на формування професійної мотивації, накопичує необхідний обсяг фізичного та людського капіталу для опанування професії правоохоронця; на етапі професійного навчання соціальний капітал сприяє набуттю необхідних знань та вмінь, накопиченню культурного та інтелектуального капіталу особистості як майбутнього фахівця; на етапі професійної активності він забезпечує полегшення адаптації до службової діяльності, подолання нормативних професійних криз; після виходу на пенсію соціальний капітал дозволяє колишньому правоохоронцеві передавати накопичений досвід та знання молодим спеціалістам, не втратити можливість професійного спілкування;

одержало подальший розвиток:

– сутність поняття професійної соціалізації, зокрема доведено, що найважливішим механізмом соціалізації в трудовій сфері є професійна ідентифікація особистості, результатом якої є опанування професійної ролі та формування професійної ідентичності. Доведено, що професійна ідентичність є результатом і показником успішності процесу професійної ідентифікації;

удосконалено:

– методологію аналізу соціального капіталу правоохоронців. Доведено, що комплексний аналіз соціального капіталу правоохоронців передбачає три рівні: мікро-, мезо- і макрорівень;

– розуміння сутності соціального капіталу; доведено, що існування норм та цінностей взаємодопомоги, підтримки, обміну інформацією, рівня довіри та поваги членів групи один до одного виступають як умовами виникнення, так і показниками даного феномену.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати та рекомендації можуть бути використані в роботі державних органів, передусім Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, а також в управлінській діяльності органів внутрішніх справ та органів прокуратури для подальшого вдосконалення механізму управління персоналом, зниження плинності кадрів, підвищення результативності їхньої роботи. Розробки автора можна використовувати під час викладання таких навчальних дисциплін, як «Професіоналізм в правоохоронній діяльності», «Теорія і методи роботи з персоналом», «Соціологія особистості», «Соціологія праці».

Особистий внесок здобувача. Усі ключові ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження розроблялися автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціальної, психологічної та виховної роботи в ОВС України» (м. Харків, 30 жовтня 2008 р.); V Міжнародній науковій конференції «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (м. Донецьк, 26 лютого 2009 р.); науково-практичній конференції «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти» (м. Харків, 14 березня 2009 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної психології та педагогіки вищих навчальних закладів МВС України» (м. Харків, 4 грудня 2009 р.); I Міжнародній науково-практичній Internet-конференції молодих вчених «Актуальні проблеми розвитку економіки України в контексті глобалізаційних процесів» (м. Харків, 9 грудня 2009 р.); науково-практичній конференції «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти» (м. Харків, 10 березня 2010 р.); VI Міжнародній науковій конференції «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (м. Донецьк, 25 березня 2010 р.).

Основні проблеми дисертації обговорювались на засіданнях кафедри соціології та соціальної роботи навчально-наукового інституту психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій Харківського національного університету внутрішніх справ, міжкафедральних науково-методичних семінарах, а також на науково-теоретичному семінарі соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 11 публікаціях, серед яких 7 статей, опублікованих у спеціалізованих виданнях із соціології, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, та 4 тез наукових повідомлень.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, бібліографічного списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок (основний зміст - 164 сторінки, список використаних джерел - 19 сторінок, додатки - 26 сторінок). Список використаних джерел містить 184 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та основні завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні й емпіричні засади, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення роботи, форми й характер її апробації.

У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз феномену професійної соціалізації працівників правоохоронних органів» розглянуто теоретичні підходи до визначення сутності та основних ознак феномену соціалізації, що сформувались у світовій соціології. Обґрунтовано доцільність використання функціонального та інтеракціоністського підходів до аналізу поняття «соціалізація», оскільки саме вони дозволяють зрозуміти механізм засвоєння певної ролі (в нашому випадку професійної), коли завдяки ідентифікації з певними групами відбувається створення відповідної мотиваційної структури індивіда.

У першому підрозділі першого розділу дисертації «Професійна соціалізація як наукова категорія» наводиться огляд наукових поглядів на природу та сутність поняття «соціалізація», які представлені в роботах науковців ХІХ - першої половини ХХ ст. та сучасних соціологів.

Проведений аналіз теоретичних досліджень свідчить, що одні автори розглядають “соціалізацію” як залучення індивіда до соціального середовища під впливом дії на особистість різних сфер суспільного життя, соціальних інститутів; у цьому разі особистості відводиться пасивна роль. Інші вважають, що соціалізація - це процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції. Треті розуміють соціалізацію, як просте пристосування до умов життя. Ми в роботі соціалізацію розглядаємо як засвоєння особистістю відповідних цінностей, норм та експектацій, що відбувається при опануванні нею різноманітних ролей, завдяки ідентифікації з певними групами.

Показано, що серед різноманітних видів соціалізації провідне місце посідає професійна соціалізація, оскільки для більшості людей сьогодні професійна сфера є найбільш значущою, бо саме тут створюються можливості для отримання особистістю відповідного місця в соціальному просторі та просування «соціальними сходами».

Середовищем, де відбувається процес професійної соціалізації, є первинний колектив, професійна група, окремі працівники. Виходячи з цього, виділені та проаналізовані основні етапи професійної соціалізації особистості: 1) формування професійних намірів, професійне самовизначення; 2) професійне навчання; 3) процес входження в професію безпосередньо на службовому місці; 4) активна діяльність за відповідною професією. Показано, що другий та третій етапи є найбільш важливими для розуміння процесу становлення особистості як професіонала, оскільки вони пов'язані з формуванням ціннісно-мотиваційних засад професійної діяльності.

У другому підрозділі першого розділу дисертації «Професійна ідентифікація та адаптація в структурі процесу професіоналізації правоохоронця» розглянуті основні елементи професійної соціалізації працівників правоохоронних органів. Зокрема зазначається, що основним механізмом професійної соціалізації є професійна ідентифікація: процес солідаризації індивіда з певною професійною спільнотою, її ідеологією, соціальними символами тощо.

Аналіз проблеми свідчить, що при дослідженні професійної ідентифікації правоохоронців аналізу підлягає процес ототожнення особистості з професійною діяльністю й професійною групою як персоніфікованим вираженням цієї діяльності. Професійна ідентифікація нерозривно пов'язана з посадовою ідентифікацією, тому в правоохоронних органах процеси професійної й посадової ідентифікації фактично невіддільні. Крім того, професійна правоохоронна діяльність припускає самоототожнення працівника з правоохоронною системою в цілому, що характеризує процес ідентифікації з інститутом.

Найважливішим показником успішності процесу професійної ідентифікації є формування професійної ідентичності. Професійна ідентичність має місце, коли провідною основою ідентифікації правоохоронця виступає професійна праця. Цей показник виявляється у високому рівні відповідності особистих якостей працівника вимогам, що висуваються до нього професійною культурою і етикою. Якщо в процесі професійної ідентифікації правоохоронця відбуваються «збої», то виникає «професійний маргіналізм», котрий розглядається в роботі як позиція особистісної непричетності й ментальної неприналежності до суспільно-прийнятної для даної професії професійної моралі або формальне слідування загальноприйнятим для даного професійного співтовариства нормам і цінностям. Отже, фактично професійний маргінал не сприймає професійної моралі, не інтериорізує професію, не робить її особистісно-значимою цінністю, що з дуже високою вірогідністю призводить до професійної деформації особистості.

Ідентифікаційні механізми безпосередньо пов'язані з процесом професійної адаптації, обумовлені ним, оскільки саме професійна адаптація забезпечує пристосування особи, яка вступила на службу, до вимог професії, умов праці, завдань і змісту спеціальності, специфічних особливостей служби, а також службового колективу. Тому від професійної адаптації багато в чому залежить подальша «професійна доля» працівника. Кінцевим пунктом процесу професійної адаптації є професійна самореалізація як максимальне використання у професійній діяльності інтелектуального, творчого і фізичного потенціалу особистості з адекватним його статусно-рольовим закріпленням у формальній структурі організації.

Кульмінаційним моментом процесу професійної соціалізації особистості, що відбиває сутність взаємодії людини і професії, є професійний розвиток, котрий розглядається в роботі як фундаментальний процес зміни людини, пояснювальний принцип становлення професіоналізму і цінність професійного співтовариства.

У третьому підрозділі першого розділу дисертації «Фактори професійної соціалізації правоохоронців» виділено і розглянуто дві групи факторів, які впливають на процес професійної соціалізації. До першої групи віднесено суб'єктивні фактори, що включають особливість структури особистості суб'єктів соціалізації (потреби, інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, соціальні установки); обсяг індивідуального соціального капіталу правоохоронців; образ професії, що сформувався у свідомості майбутніх та чинних правоохоронців. До другої групи входять об'єктивні фактори, а саме особливості культури референтних груп та груп членства суб'єктів соціалізації; соціальний статус професійної групи, яка виступає об'єктом ідентифікації; обсяг та доступність соціального капіталу всіх вказаних груп (включаючи професійну). Означені фактори здійснюють неоднаковий за інтенсивністю, спрямованістю та тривалістю вплив на різних етапах соціалізації. На кожному етапі вони можуть полегшити або загальмувати вирішення криз, що супроводжують процес професіоналізації, створювати необхідну базу для ефективності соціалізації на наступних стадіях. Підкреслюється, що спрямованість та інтенсивність впливу зазначених факторів може змінюватися залежно від етапу професіоналізації. При цьому доведено, що соціальний капітал як фактор професійної соціалізації проявляється на всіх етапах. Крім того, залежно від рівня аналізу він потрапляє відразу до суб'єктивних та об'єктивних факторів, що обумовлює його комплексний вплив на соціалізаційні процеси.

Другий розділ роботи «Роль соціального капіталу в процесі професійної соціалізації правоохоронців» присвячено аналізу феномену соціального капіталу в класичній і сучасній соціології, визначенню його структури й ролі в професійній соціалізації працівників правоохоронних органів.

У першому підрозділі другого розділу дисертації «Поняття капіталу. Види капіталів та їх конвертація» визначається, що під капіталом слід розуміти ресурс, який накопичується, включається в процеси відтворення й зростання вартості шляхом взаємної конвертації своїх різноманітних видів. Серед основних видів капіталів виділено та схарактеризовано економічний, фізичний, культурний, людський, статусний і соціальний. Наголошено, що, крім здатності взаємної конвертації, наявність капіталу певного виду полегшує накопичення інших видів капіталу.

Показано, що кругообіг капіталу може відбуватися між будь-якими формами капіталу, а всі капітали мають здатність взаємної конвертації. Так, наприклад, накопичений культурний капітал і добрі фізичні дані допомагають формувати необхідні соціальні зв'язки, а розгалужені соціальні зв'язки відповідно сприяють більш успішному накопиченню професійних знань, вмінь та навичок. У свою чергу, людський капітал підкріплюється практичним знанням неформальних правил. Цей перелік може бути продовжений. Отже, всі прояви різних видів капіталу - наявність соціальних зв'язків і владних повноважень, здатність діяти за правилами, високий професіоналізм і підвищена працездатність - сприяють взаємному накопиченню.

Ще одним результатом проведеного у підрозділі аналізу є висновок про те, що капітал підкорюється логіці самозростання. По-перше, чим більший обсяг капіталу певного виду, тим легше його підтримувати й накопичувати. Наприклад, людина з великим обсягом зв'язків, яку «усі знають» і з якою шукають знайомства, легко перетворює ці випадкові знайомства на стійкі зв'язки, тобто на соціальний капітал, завдяки вже наявному соціальному капіталу. По-друге, чим більший обсяг капіталу певного виду, тим легше накопичувати інші види капіталу. Так, накопичення культурного капіталу за допомогою виховання відкриває дорогу до здобуття кращої освіти, а накопичений людський капітал допомагає розширювати зв'язки, які, у свою чергу, дозволяють нарощувати вплив на інших людей, тобто «капітал тягнеться до капіталу».

У роботі підкреслюється, що капітал проявляється в трьох основних станах: інкорпорованому, об'єктивованому та інституціоналізованому. Під інкорпорованим станом розуміють сукупність відносно стійко відтворених диспозицій і здатностей, якими наділений власник тієї або іншої форми капіталу. Об'єктивований стан означає прийняття капіталом упредметнених форм, які доступні безпосередньому спостереженню й передачі в їх фізичній, предметній формі. Нарешті інституціоналізований стан припускає об'єктивовані форми визнання даного виду капіталу як ресурсу. Інституціоналізовані стани, у свою чергу, можуть бути формалізовані у вигляді прав власності, рангів, сертифікатів, але можуть виступати й у неформалізованому вигляді, що дозволяє, однак, впізнавати й визнавати даний вид капіталу.

У другому підрозділі другого розділу дисертації «Наукові підходи до визначення сутності соціального капіталу» підкреслюється, що соціальному капіталу притаманні всі характеристики будь-якої форми капіталу і перш за все можливість до накопичення, приросту ресурсів, якими володіє його суб'єкт. Основною умовою існування соціального капіталу є система цінностей та норм, яка сприятиме виникненню відносин довіри, взаємодопомоги, відповідальності за прийняті зобов'язання. Через соціальні зв'язки можна підвищити будь-який інший вид капіталу: людський, культурний, фінансовий, статусний тощо. Ресурси, які можна отримати, - це знання, досвід, уміння, навички, ділові і фізичні якості, гроші, «перепустка» в певні соціальні групи, соціальне схвалення, повага і пільги.

Показано, що соціальний капітал нерозривно пов'язаний з мережами соціальних відносин. Він не може існувати поза цими мережами, тобто наявність соціального капіталу в окремої людини можлива тільки завдяки її приналежності до певних соціальних груп. У свою чергу, соціальний капітал окремої групи або суспільства зникне, як тільки група перестане існувати. Причому коли людина вийде з групи, вона втратить доступ до соціального капіталу цієї групи, хоча соціальним капіталом взагалі вона володіти буде, оскільки залишиться членом інших груп.

Таким чином, на основі проведеного в роботі теоретико-методологічного аналізу поняття «соціальний капітал» запропоновано розглядати його як властивість соціальних відносин, що виникли в певній соціальній групі (або суспільстві в цілому), яка дає можливість свідомо збільшувати різні види ресурсів окремим членам цієї групи та групі в цілому для досягнення поставленої мети.

У третьому підрозділі другого розділу дисертації «Структура та роль соціального капіталу працівників правоохоронних органів у процесі професійної соціалізації» показано, що соціальний капітал належить до нематеріальних ресурсів, які стають доступними правоохоронцеві через його соціальні зв'язки. Соціальний капітал правоохоронців складається з трьох основних форм зв'язків: «зв'язків-уз», «зв'язків-мостів» і «зв'язків-ланок». При цьому доведено, що «зв'язки-узи» характеризують родинні та позаслужбові дружні стосунки працівників, «зв'язки-мости» стосуються відносин із колегами по службі, «зв'язки-ланки» визначають взаємодію між членами окремого правоохоронного органу та правоохоронних органів в цілому. Зокрема зазначено, що в процесі професійної соціалізації вирішальну роль відіграють «зв'язки-мости» і «зв'язки-ланки», які формуються і реалізуються саме в правоохоронних органах.

У підрозділі доводиться, що у процесі професійної соціалізації правоохоронця соціальний капітал впливає й на його вибір ідентифікаційних об'єктів та ціннісно-нормативної системи, що регулюватиме поведінку працівника. Він також допомагає молодому працівнику адаптуватися до умов службової діяльності завдяки тому, що сприяє накопиченню людського та культурного капіталу; підтримує професійні здобутки та подальший розвиток особистості працівника завдяки зміцненню репутації, полегшенню отримання потрібної інформації; дозволяє зберегти досягнутий матеріальний достаток, передати досвід та знання, забезпечити можливість професійного спілкування після виходу на пенсії.

Особлива увага звертається на обґрунтування тези про те, що професійне середовище, в яке потрапляє людина, може не тільки сприяти, але й перешкоджати накопиченню соціально схвалюваних культурних навичок, знань та інформації. Це обумовлюється соціальною та моральною спрямованістю системи цінностей, на яких базується соціальний капітал: сповідуються стосунки довіри чи недовіри в колективі, взаємна підтримка, конкуренція тощо.

Визначається, що соціальний капітал може бути схарактеризований двома векторними складовими: доступністю та обсягом. Доступність соціального капіталу означає спроможність кожного члена групи, незалежно від його статусу, отримати ресурси окремих членів групи або ресурси групи в цілому. Обсяг соціального капіталу характеризується різноманітністю складових та обсягом тих капіталів, якими володіють члени групи. Окремо зазначається, що самі по собі ці складові не надають уявлення про роль соціального капіталу в процесі професійної соціалізації. Наприклад, доступність соціального капіталу за умов його незначного обсягу мало допоможе молодому правоохоронцю засвоїти цінності професії. У той самий час великий за обсягом, але недоступний соціальний капітал не дозволить працівнику скористатися ресурсами соціальної мережі. Виходячи з цього зроблено висновок щодо доцільності аналізу соціального капіталу із системних позицій шляхом комплексного дослідження взаємодії зазначених його характеристик. При цьому підкреслюється, що системність соціального капіталу нерозривно пов'язана з його функціональністю, оскільки протягом усього процесу професійної соціалізації правоохоронців він здійснює різний за формою і цільовою спрямованістю вплив.

У підрозділі схарактеризована роль соціального капіталу як чинника професійної соціалізації правоохоронців на різних її етапах. Показано, що професійне самовизначення відбувається під впливом оточення, референтних груп, і тут важливим є ті мережі, до яких включена людина. По-перше, через соціальні зв'язки індивід засвоює певні цінності, до яких входить і цінність правоохоронної діяльності. По-друге, соціальне коло багато в чому визначає можливість накопичення обсягу фізичного та людського капіталу, який потрібен для опанування професії правоохоронця. Отже, під впливом своєї соціальної мережі майбутній правоохоронець обирає об'єкт ідентифікації, формується образ майбутньої професії, мотиви вступу до правоохоронних органів.

На етапі професійного навчання визначальну роль відіграють соціальні мережі навчального закладу. Тут формується культурний та інтелектуальний капітал майбутнього фахівця, людина засвоює норми взаємодії з колегами, начальством, населенням, накопичує знання та формує професійні навички. Завдяки соціальному капіталу навчальних закладів може бути скорегований процес професійної соціалізації, особливо в частині її основного механізму - ідентифікації.

Успішність наступного етапу професійної соціалізації - професійної активності - залежить від якості вирішення попередніх завдань професіогенезу й від можливості розвитку в особистості спеціальних професійно - важливих якостей і здібностей. Очевидно, що в процесі професійного функціонування особистість розвивається, особливо це стосується тих якостей, які є необхідними для виконання професійної діяльності. Цьому має сприяти соціальний капітал тепер уже конкретного колективу, правоохоронної структури та правоохоронних органів в цілому.

Отже, на всіх етапах професійного становлення та активності правоохоронця соціальний капітал відіграє значну роль, маючи можливість як сприяти оптимізації всіх відповідних процесів, так і гальмувати їх, посилюючи та поглиблюючи нормативні професійні кризи, аналіз яких також представлений у роботі. Тому набуває значної актуальності дослідження спрямованості та інтенсивності впливу соціального капіталу на процес професіоналізації працівників правоохоронних органів.

У третьому розділі дисертації «Вплив соціального капіталу на процес професійного становлення правоохоронців» здійснено аналіз емпіричних даних, отриманих автором у результаті дослідження, проведеного за методом опитування та сфокусованого групового інтерв'ю діючих слідчих ОВС та прокуратури і курсантів випускного курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ. Вибір працівників слідства був зумовлений схожістю змісту їх діяльності у всіх структурних одиницях правоохоронних органів, що надало нам можливості для їх порівняння.

У першому підрозділі третього розділу дисертації «Професійна ідентичність працівників правоохоронних органів як показник успішності професійної соціалізації» показано, що найважливішим об'єктом ідентифікації для слідчих ОВС є професія юриста, а саме з нею вони себе асоціюють. Таке ставлення характерне і для курсантів - майбутніх слідчих. У працівників прокуратури ситуація дещо інша. Для них «слідчий», «юрист» і «правоохоронець» - практично тотожні поняття, хоча дана група респондентів у самоідентифікації надає мінімальну перевагу поняттю «слідчий». Воно, у свою чергу, частіше ідентифікується із поняттям «юрист», ніж з поняттям «правоохоронець».

Порівняння груп з різним стажем служби свідчить, що стаж службової діяльності позитивно впливає на ідентифікацію слідчих зі своєю професійною групою та негативно - на ідентифікацію з органами внутрішніх справ і правоохоронною системою в цілому. Це є непрямою ознакою того, що неусвідомлювані негативні емоції з часом починають усвідомлюватися та вербалізуватися і, як наслідок, викликати ускладнення в процесі професійної соціалізації, виключаючи професійні кризи.

У слідчих ОВС переважає зовнішньо-негативна орієнтація, бо 35 % респондентів відзначають позицію «служба з відчаю», вказують на небажання та відсутність навичок працювати професіонально, незадоволеність організацією служби, професійним оточенням тощо. Результати аналізу свідчать також, що для 28 % слідчих легше назвати фактори, які для них не мають ніякого значення, ніж ті, що спонукають їх до служби. Цих опитаних можна віднести до працівників з «індивідуалістично-прагматичним» типом мотивації, у досить великої частини респондентів (майже 1/3) мотивація професійної діяльності є розмитою. Це може розглядатися як показник незадоволеності службою та професією, що свідчить про недостатню розвиненість соціалізаційних механізмів.

Вивчення структури службової мотивації курсантів свідчить, що вони мають більш позитивну спрямованість, яка виражається в прагненні реалізувати «західну» модель професійного зростання: цікава робота - кар'єра - високий прибуток за сумлінну працю (32 %). Другий за значущістю фактор характеризує намагання підкреслити свою самостійність та свободу (19 %), третій - незалежність від влади та високих прибутків (9 %).

Виходячи з того, що дослідження виявило більш адекватну мотивацію курсантів, у роботі пропонується кілька пояснень негативної спрямованості мотиваційної структури чинних працівників. По-перше, це певні збої в процесі адаптаційного періоду. По-друге, для курсантів характерна певна ідеалізація майбутньої служби, яка властива періоду професійної підготовки, коли домінує модель «професіоналізм - кар'єра - високий прибуток».

Доведено, що велике значення для процесу й механізму професійної соціалізації правоохоронців мають чинники, пов'язані з рівнем сформованості соціальних зв'язків і взаємодій як усередині службового колективу, так і на рівні власного правоохоронного органу. Це обумовило важливість визначення впливу основних елементів соціального капіталу на успішність професійної соціалізації працівників правоохоронних органів

У другому підрозділі третього розділу дисертації «Соціальні ресурси професійного становлення правоохоронців» представлено аналіз характеристик соціальних зв'язків, які формуються в правоохоронній системі; досліджено доступність та обсяг соціального капіталу правоохоронців як його системних характеристик.

Найбільш значущими серед існуючих ресурсних факторів, які впливають на професійне становлення особистості, є спеціальна освіта, особистісні якості правоохоронців та їх соціальні зв'язки. Всередині останнього фактора сформувалася певна ієрархія за ступенем значущості. Зафіксовано, що для респондентів найбільш значущими є зв'язки з колегами, які зумовлюють ефективність професійного розвитку як на перших кроках професійної діяльності, так і в подальшому розвитку; знайомство з високостатусними правоохоронцями. Наявність таких знайомств указує не стільки на доступність соціального капіталу, скільки на його обсяг, тобто можна належати до багатьох груп, але не мати змоги отримати велику кількість ресурсів.

Більш бажаною для респондентів є ситуація, коли дружні та родинні зв'язки одночасно є і професійними, коли формується професійна династія. У цьому випадку обсяг ресурсів, які може отримати людина, зростає, оскільки працівник може підвищити не тільки свій фізичний капітал (отримати емоційну підтримку та психологічну допомогу), але й людський та культурний (здобути знання, інформацію, дізнатися правила поведінки, отримати рекомендації).

На етапі професійної адаптації вирішальну роль відіграє соціальний капітал мікро- та мезорівнів. Основною опорою стають родичі та друзі (емоційна підтримка), колеги (професійні рекомендації). Доволі сильним залишається зв'язок із колишніми однокурсниками та викладачами (хоча останні суттєву допомогу, на думку респондентів, надати не можуть). Отже, цей вид соціального капіталу характеризується високим рівнем доступності, але малим обсягом.

Звертає на себе увагу той факт, що значення громадських професійних організацій серед об'єктів, які сприяють професійній соціалізації, досить невисоко оцінюється респондентами, оскільки більш-менш дієвим називають тільки інститут наставництва. Це свідчить про те, що потенціал громадських організацій не використовується повною мірою, і працівники вимушені орієнтуватися переважно на неформальні контакти, що штучно обмежує можливість доступу до відповідних ресурсів.

Основним показником рівня розвиненості соціального капіталу (тобто ступеня потенційної можливості для будь-якого члена групи отримати необхідні ресурси від інших) є система норм взаємодії. Від їх якісних характеристик залежить те, наскільки легко людина (незалежно від свого статусу) буде спроможна залучити різні види капіталів групи. Такими основними характеристиками є рівень довіри, поваги, чесності та порядності, готовності допомогти один одному.

Дослідження ролі вищого навчального закладу для накопичення соціального та інших видів капіталів свідчить, що для 76 % курсантів ВНЗ є джерелом накопичення переважно культурного та інтелектуального капіталу, при цьому розвиток соціального капіталу відбувається головним чином на індивідуальному рівні, оскільки корисні для професійного становлення знайомства отримують, як правило, у міжособистісному спілкуванні (наприклад з однокурсниками (75 %) та працівниками правоохоронних органів за місцем проходження практики (44 %)).

Таким чином, зафіксовано недостатню розвиненість соціального капіталу макрорівня, оскільки в правоохоронних органах (особливо в ОВС) домінуючу роль відіграють міжособистісні стосунки. Усе це може розглядатися як загроза формуванню та збереженню позитивної професійної ідентичності працівників, власному ототожненню з правоохоронною системою. З огляду на те, що професійне становлення слідчих відбувається в основному за рахунок соціального капіталу мікро- та мезорівнів, найбільший вплив на працівників здійснює культура їх найближчого оточення. На жаль, ця культура нерідко є вельми далекою від зразків інституційних норм та цінностей, тому існує загроза розмивання корпоративної єдності, порушення соціалізаційних механізмів і, як наслідок, розширення кола професійних маргіналів.

Проведений аналіз виявив основну тенденцію щодо динаміки значущості соціального капіталу різних груп оточення респондентів: чим довше людина служить в правоохоронних органах, тим менш значущими для неї стають ресурси найближчого оточення і більш привабливим здається соціальний капітал широких професійних кіл. Таким чином, у міру розвинення соціалізаційних процесів (перехід від етапу професійної адаптації до етапу професійного активності) відбувається переорієнтація працівників із соціального капіталу мезорівня на соціальний капітал макрорівня.

ВИСНОВКИ

Узагальнено результати проведеного дослідження щодо визначення впливу соціального капіталу на процес професійної соціалізації правоохоронців, що знайшло відображення у наступних положеннях:

1. Для ефективного виконання будь-якої ролі, у тому числі й професійної, людині необхідно не тільки знання відповідних прав і обов'язків, уміння їх виконувати, але й відповідальна, самостійна, творча, реалізація своїх функцій. Усе це неможливо без успішної соціалізації в професійній сфері, коли цілі, цінності, норми особистості підпорядковуються вимогам її професійної діяльності. При цьому людина відчуває єдність із інститутом, організацією, колективом, у якому працює, визнає себе частиною певного професійного співтовариства.

2. Провідним механізмом професійної соціалізації є професійна ідентифікація, котру розуміють як процес солідаризації індивіда з певною професійною спільнотою, її ідеологією, соціальними символами тощо. Процес професійної ідентифікації правоохоронців передбачає ототожнення працівника з професійною діяльністю, професійною групою як персоніфікованим вираженням цієї діяльності та правоохоронною системою в цілому.

3. Успішність професійної соціалізації правоохоронців визначається суб'єктивними й об'єктивними факторами. Суб'єктивні фактори включають у себе особливості структури особистості суб'єктів соціалізації (потреби, інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, соціальні установки працівників правоохоронних органів); рівень їхнього соціального капіталу; образ професії, що сформувався в їхній свідомості. До об'єктивних факторів належать особливості культури референтних груп та груп членства суб'єктів соціалізації; соціальний статус професійної групи, яка виступає об'єктом ідентифікації; рівень соціального капіталу всіх вказаних груп (включаючи професійну). Означені фактори на кожному етапі можуть полегшити або загальмувати вирішення криз, що супроводжують професіоналізацію, та створюють необхідну базу для ефективної соціалізації на наступних стадіях.

4. Соціальний капітал є одним із провідних чинників успішної професіоналізації правоохоронців на всіх її етапах. Так, на стадії формування професійних намірів це спрощення професійного самовизначення, вплив на формування професійної мотивації, накопичення необхідного обсягу фізичного та людського капіталу для опанування професії правоохоронця. На етапі професійного навчання соціальний капітал сприяє набуттю необхідних знань та вмінь, накопиченню культурного та інтелектуального капіталу особистості як майбутнього фахівця. На етапі професійної активності соціальний капітал забезпечує полегшення адаптації до різних видів службової діяльності, подолання нормативних професійних криз. Після виходу на пенсію він дозволяє колишньому правоохоронцеві не втратити можливості професійного спілкування, передати накопичений досвід та знання.

5. Для створення системи ефективного використання чинників, що детермінують процес професійної соціалізації працівників правоохоронних органів, доцільно:

· Активізувати систему наставництва, що може бути здійснено шляхом реалізації низки заходів. По-перше, розробити систему матеріального і морального стимулювання наставництва, що дозволило б зробити цю діяльність більш привабливою і престижною. Наставники не повинні призначатися за принципом «тепер твоя черга», їх слід відбирати серед досвідчених працівників. Для того, щоб певні кандидати одержали право називати себе наставниками, вони мають скласти кваліфікаційні іспити, які включали б службову і бойову підготовку, знання нормативних актів, основ виховної і соціально-психологічної роботи. По-друге, варто систематично проводити конкурси на звання «Кращий наставник» з розіграшем грошових призів, цінних речей, путівок на відпочинок та оздоровлення тощо. По-третє, для підвищення професіоналізму наставників при обласних управліннях органів внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України доцільно створити постійно діючі курси підвищення кваліфікації, де вони могли б одержати знання з основ психології і педагогіки. По-четверте, розробити «виделку», яка не визначає чітко фіксований термін наставництва над молодими працівниками, а дає змогу орієнтуватися на особистісні та професійні якості молодого працівника і, відповідно, на його індивідуальні адаптаційні можливості. По-п'яте, слід здійснювати постійний контроль за діяльністю наставників з боку безпосереднього керівництва; впровадити систему санкцій за формальне та несумлінне виконання наставниками відповідних обов'язків; делегувати начальникам підрозділів, де працюють наставники, повноваження щодо зменшення обсягу службових завдань, які виконує наставник, задля створення для нього можливості приділяти необхідну кількість часу та уваги молодому працівнику, професійною адаптацією якого він опікується.

· Налагодити систему дієвої взаємодії між різними підрозділами правоохоронних органів з метою розвитку їх соціального капіталу, використовуючи при цьому потенціал позаслужбових контактів (спортивні змагання, спільні творчі та культурно-масові заходи, зустрічі з ветеранами-правоохоронцями тощо), оскільки підвищення рівня організаційної культури правоохоронних органів сприятиме формуванню почуття корпоративної єдності правоохоронців.

· Формувати та розвивати особистісні якості працівників, що визначають готовність до служби та «запускають» професійно-соціалізаційні механізми, ще на етапі професійної підготовки майбутнього правоохоронця. З цією метою: