Такий безпосередній взаємозв'язок між сутністю права та екзистенціальною природою людського буття дозволяє припускати, що своєю вихідною об'єктивною основою право завжди має людину як соціального суб'єкта діяльності, адже вона виступає джерелом і носієм права.

Констатується, що дослідження правового людинорозуміння має відбуватися за схемою: від загального до правового людинорозуміння, далі - від правового до «системно-галузево-правового» людинорозуміння (а не навпаки). Відтак, через фундаментальність характеру такого дослідження на нього може претендувати філософія права як найбільш абстрактний та ґрунтовний спосіб дослідження права.

У підрозділі 4.2 «Девіантність - одна із форм розвитку складноорганізованих систем» розглядається комплексний підхід щодо аналізу феномена злочинності, девіантної поведінки взагалі, який ґрунтується на системному методі дослідження суспільних явищ, що пов'язано із значними евристичними можливостями. Адже, вивчення закономірностей процесу формування складноорганізованих систем має не тільки велике теоретичне, але й суто практичне значення, бо таким чином стають зрозумілішими закони розвитку соціальних утворень. А це вкрай важливо і для людини, і для суспільства.

Обґрунтовується теза про те, що кожна людина незалежно від рівня її правосвідомості - унікальна особистість, зумовлена специфічними особливостями віку, статі, випадкових впливів тощо. Соціум відкриває безмежний простір для реалізації свободи вибору системи цінностей, форм діяльності та поведінки, залежно від цього виробляються критерії оцінки розвиненості свідомості. Вибір поведінки - універсальна психологічна категорія, однаково поширена на суспільно корисну, нейтральну або суспільно небезпечну форму, у тому числі злочинну, адже, як правило, потенційні правопорушники, і ті, хто вже вчинив антисуспільне (злочинне) діяння, мають специфічний біосоціопсихологічний стан, який полягає в готовності всупереч правовим стандартам свідомо йти проти моральних і правових норм поведінки, долаючи всі перешкоди.

Зазначається, що розвиток людини - це її самореалізація у процесі діяльності. Але самореалізація пов'язана з безліччю варіантів поведінки, у тому числі й суспільно небезпечних. Зокрема, правила гідної поведінки потрібні для запобігання конфліктам і сприяння співробітництву через усунення деяких джерел невпевненості. Правила (норми) поведінки допомагають людині краще орієнтуватися серед моральних і правових цінностей свого соціального середовища, насамперед у ситуації, коли людина, відчуваючи «жахливий тиск на себе щоденно зростаючої інформації», іноді здатна неадекватно сприймати життєві ситуації.

У підрозділі 4.3 «Девіантна поведінка як форма соціального відхилення» досліджується поняття «девіація», як здатність малих і великих систем, живих організмів та розумних суб'єктів відхилятися від наперед заданих траєкторій розвитку, а оскільки девіація - це всезагальна форма існування суб'єктів і систем, то вона поширюється і на соціальні макросистеми, що визначають світовий поступ. Інакше кажучи, можливі досить істотні девіації навіть масштабних систем, здатні набувати геосоціального характеру та торкатися інтересів усього людства.

Показано, що девіантна правосвідомість - це різновид традиційної позитивної правосвідомості, або правосвідомість у вузькому значенні слова, еволюційно зорієнтована здатність суб'єктів права ідейно використовувати у правових відносинах гетерогенно-правові (неоднорідні) образи, зв'язки предметів правового регулювання, що реально існують як у правокультурному полі, так і поза ним та не відокремлені від будь-яких безпосередніх юридично-правових контактів між правовими суб'єктами (суб'єктами правосвідомості). Ці образи (зв'язки) є умовами (середовищем) засобів, заходів та орієнтирів формування нестійкої як правомірної, так i неправомірної (законодавчо-гетeрогенної, не законодавчо-гомогенної) поведінки суб'єктів права (правосвідомості, правовідносин).

Констатується, що стосовно з'ясування критеріїв визначення «девіантності» історично склалися два основні підходи. Перший - пов'язаний з прагненням до досягнення деякого абсолютного визначення. Він стосується уявлень про існування визначених форм поведінки, що розглядаються як девіантні поза залежністю від контексту, у якому вони спостерігаються. Звернення до другого - релятивістського підходу до визначення девіантності багато в чому сприяло дослідження статево-рольової соціалізації в різних культурах та історичні дослідження стереотипів сексуальної поведінки, що висунули важливі питання про існування чи відсутність універсальних правил людської поведінки, щодо яких дії чи вчинки можуть визначатися як девіантні.

У підрозділі 4.4 «Проблема сутності людини та причини її девіантності у європейській філософській традиції» стверджується, що на сьогодні ще не повністю розроблена філософська концепція виправлення девіантної людини, на основі якої можна інтегрально підійти до визначення причин виявлення людиною девіантної поведінки, загальних значущих ознак такої людини, мети та змісту виправного впливу і його якісно нової, з філософських позицій обґрунтованої форми.

Визнається, що девіантна правосвідомість - це різновид традиційної позитивної правосвідомості, або правосвідомість у вузькому значенні слова, еволюційно зорієнтована здатність суб'єктів права ідейно використовувати у правових відносинах гетерогенно-правові (неоднорідні) образи, зв'язки предметів правового регулювання, що реально існують як у правокультурному полі, так і поза ним та не відокремлені від будь-яких безпосередніх юридично-правових контактів між правовими суб'єктами (суб'єктами правосвідомості).

Зазначається, що причиною девіантної поведінки, зокрема правопорушень можуть бути прагнення та реальні дії, що сприяють успіху, збільшенню матеріальних благ. Це стає стимулом правопорушень та інших відхилень. Ця причина для нашого суспільства є однією з найвагоміших, особливо коли йдеться про переоцінювання моральних норм, прав і обов'язків. правовий детермінант самореалізація агресивний

У підрозділі 4.5. «Самореалізація людини в умовах маргінальних процесів» показано, що маргінальність є постійним явищем в людській історії. Однак його гострота залежить не лише від нього самого, а від тих суспільних процесів, які притаманні певній соціальній спільності, історичному часу.

На підставі аналізу наукової літератури, зроблено висновок, який полягає у тому, що маргінал - роздвоєна, заражена культурним, расовим антагонізмом людина, психологічно неврівноважена, неспокійна, з почуттям невизначеності і потягом одночасно в двох протилежних напрямах. Рано чи пізно з'являється відчуття неблагополуччя, відчуженості, що призводить до різних форм душевного розладу та девіантної поведінки.

Західноєвропейська, за своїм змістом соціально-структурна, концепція подає маргінала як людину «краю», «межі», як таку, яку суспільство через певні причини відторгнуло, відсунуло на переферію, і таким чином налаштувало проти себе, тим, що не знайшло в собі сили під час глибоких суспільних перетворень підтримати слабких, обездолених, тих, хто втратив роботу, професію, заробіток, звичні умови існування, не створило завчасно умов для адаптації до нових реальностей. У результаті сформувався тип особи - маргінала, людини озлобленої на всіх і все, радикальної в своїх поглядах.

Структура маргінальної людини як особистості розглядається як певна інтегральна єдність елементів різних рівнів соціальних якостей особистості, адже сутність особистості найповніше проявляється в її практичній діяльності. Тому структурна модель маргінальної особистості може бути подана як структура її особистісної діяльності, в якій відображається вся багатогранність її матеріальної та духовної взаємодії з довкіллям.

Розділ 5 «Девіантна правосвідомість як формозмістовний феномен перехідного буття права» містить шість підрозділів, в яких розглядається виникнення девіантної поведінки людини та причини і шляхи її попередження, досліджується правосвідомість та мотивація агресивної поведінки суб'єкта через призму філософсько-правового аналізу.

У підрозділі 5.1 «Смислозмістовна сутність девіантної правосвідомості» стверджується, що девіантна правосвідомість як підструктурна система природної, ментально структурованої правосвідомості визначає (і створює - за наявності посттоталітарних умов) властивості усього системно-логічного компендіуму як правових, так і неправових декіацій соціуму, соціокомунікативної та правової реальності, а також ідейно-світоглядну парадигму перетворень перехідного правосоціуму.

Констатується, що випереджувальне відображення у девіантній правовій свідомості - це такий структурний просторовий конфігураційно-становий зв'язок девіантної правової свідомості з сучасним перехідним суспільним буттям, у процесі якого відбувається девіантне відображення не тільки цього маргінально-правового стану правового об'єкту, але й трансгресивні тенденції його розвитку з огляду на еволюційні перспективи немаргінально-правового регулювання суспільних відносин, які існують у площині зміни кризового циклу соціальної активності сучасної девіантної української правосвідомості, щонайменше, на перший некризовий, низький цикл соціальної активності. Зміна циклу соціальної активності девіантної правової свідомості підпадає під методологію філософії права, синтетичного філософування, опосередкованого синергетикою правосвідомості.

У підрозділі 5.2 «Девіантна поведінка людини, її причини та шляхи попередження» показано, що девіантні форми поведінки в наш час не тільки стрімко поширюються, але й набувають особливих рис, незвичних і навіть лякливих для суспільства. А ще через те, що девіації іноді прямо ведуть до протиправних і злочинних дій, стає зрозумілим інтерес до цього феномена як з боку фахівців, так і суспільства загалом.

Девіантна поведінка розглядається у контексті уявлень про особливості людської поведінки взагалі. Акцент, перш за все, робиться на її внутрішніх детермінантах, бо, як відомо, внутрішнє зумовлює зовнішнє, хоча зовнішнє, за принципом зворотного зв'язку, також впливає на внутрішнє. В основному аналізуються причини виникнення та специфіка девiантної поведінки як такої. І тут не можна не погодитись iз тим, що загальна теорія соціальних відхилень перебуває ще в процесі становлення i формується на основі ряду наукових дисциплін: філософії, соціології, теорії права, кримінології, психології, біології та медицини. А тому дослідження механізмів соціальних відхилень необхідно проводити на підставі комплексного методу пізнання.

Акцентується увага на тому факті, що девіантна поведінка нерідко стає наслідком негативного психотерапевтичного і психічного впливу. Так, у випадку, коли соціальна терапія проводиться без урахування індивідуальних рис особистості, цей вплив може призвести до найрізноманітніших результатів, іноді прямо протилежних. Одним iз них є так званий «ефект бумеранга», коли людина, сприймаючи iнформацію, спрямовану на зміну її соціальних настанов, ще більше у них зміцнюється. Ефект бумеранга можна спостерігати у взаєминах типу: «батьки і діти», «вчитель і учень», «лектор і аудиторія», «керівник і підлеглий», «лідер і маса населення», «правоохоронець і правопорушник» тощо.

Зазначається, що до суб'єктивних, психологічних факторів, які впливають на формування девіантних форм людської поведінки, належать свідоме і несвідоме ставлення до явищ дійсності. Щодо свідомості, то вона безпосередньо пов'язана зі знанням про довкілля, його закони. Несвідоме пов'язане з пам'яттю і, відповідно, зі спогадами, які можуть нагадувати не тільки про щось гарне, приємне, але й про ті випадки і вчинки, про які особа намагається забути.

У підрозділі 5.3 «Мотивація агресивної поведінки суб'єкта» підкреслюється, що поєднанням понять «мотив» і «мотивація» можна пояснювати та прогнозувати виникнення агресивної поведінки, що є необхідним моментом у контексті пізнання внутрішніх глибинних пcихологічних детермінант поведінки. Якщо мотиваційний фактор задіяний на функцію прогнозування, то його розуміння є надзвичайно важливе у контексті запобігання агресивним діям.

Оскільки в наукових джерелах поняттям «агресія» окреслюються майже усі деструктивні тенденції, то є небезпека втратити з поля зору першопочатковий імпульс (мотив), у результаті якого відбувається руйнівна дія. Агресивні тенденції досить різноманітні, психіка у кожного суб'єкта індивідуально-неповторна, тому складність може полягати у диференціюванні агресивних проявів, що важливо враховувати при дослідженні мотивації агресії. До того ж слід розрізняти тенденцію до агресії та агресивний прояв.

Зазначається, що виникнення агресії може визначатися такими чинниками: невиправдане приписування потенційному нападнику деструктивних намірів; очікування помсти за здійснену агресію; задоволення, що виникає в результаті агресії; самооцінка агресії за власними критеріями (почуття провини) та оцінка з боку оточуючих людей (нормативні цінності). Агресія може виникати і під впливом реакцій власного болю та посилюватися провокативною агресивною поведінкою жертви, сильним гнівом та звичкою до високого рівня жорстокості, що спостерігається у злочинців. У цьому випадку больові реакції жертви слугують ознаками успішної агресивної дії та заохочувально впливають на агресора.

На підставі аналізу різноманітних підходів щодо трактування поняття «агресія» зазначається, що агресія - цe енергетика, в якій поєднуються різноспрямовані імпульси добра і зла, яку неможливо нівелювати, глобально змінити та переорієнтувати.

У підрозділі 5.4 «Аналіз причин злочинної поведінки людини в європейській філософії ХVI - XХ століть» аналізується взаємозалежність добропорядної та злочинної поведінки від конкретних соціально-політичних обставин, матеріального становища громадян тощо.

Упродовж тривалого часу провідні філософські школи під поняттям «злочин» мали на увазі не намір і думку, а антигромадську, антидержавну поведінку - продукт «неприродного правління», яке не зважає на природний потяг людини до вдоволення власних (приватних) потреб і тому, по-перше, не плекає в них високих моральнісних якостей як найвищого способу задоволення утилітарних запитів, а, по-друге, примушує людину ігнорувати потреби інших, не співвідносити спосіб досягнення власної вигоди з потребами інших. Виходячи з цього, філософи здебільшого не вважали злочинця власне особистістю. Іншими словами, причинами злочинності та асоціальності на тому етапі філософської думки називаються екзогенні (соціогенні) чинники, при цьому ендогенні чинники втрачають ознаки причини і загалом вважаються лише передумовою такої поведінки.

У підрозділі 5.5 «Злочинність як органічна складова життєдіяльності суспільства і предмет філософсько-правового аналізу» акцентується увага на тій обставині, що якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності організованої спільноти, то чинна юридично-правова система повинна співвідноситися із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу або на якомусь певному етапі остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.

Філософсько-правовий аналіз злочинності як соціального явища в сьогоднішніх конкретно-історичних умовах розбудови української державності та формування громадянського суспільства може допомогти визначити шляхи створення відповідної юридично-правової системи. Останнє й здійснюється людьми для захисту від руйнівних сил, які виникають у суспільному розвитку та перешкоджають йому, діючи в протилежному прогресивному рухові напрямі. Тут виникає нова філософська проблема: якщо злочинність виступає органічною складовою життєдіяльності суспільства, то його юридична система має порівнюватися із суспільним організмом таким чином, щоб відповідати його динамізму, а якщо вона є випадковим і закономірним явищем, то й юридична система має бути здатною на якомусь певному етапі остаточно знищити це аномальне, не властиве людській сутності відхилення.

На основі аналізу філософських позицій щодо розуміння злочинності дисертант робить висновок, що, по-перше, злочинність виступає органічною складовою життєдіяльності суспільства через природне походження та біологічну основу людини; по-друге, вона пов'язана із суспільно-історичною практикою та культурно-цивілізаційними процесами; по-третє, характеризувати дії людини як злочинні може лише суд і відповідно до кримінального закону.

Водночас, констатується, що злочинність породжується наявними суспільними відносинами завдяки постійному зародженню нових і відмиранню старих елементів. Процес удосконалення соціальної системи як і людини безмежний. Тому злочинність як соціальне явище завжди супроводжуватиме розвиток здорового життєвого суспільного організму, який за допомогою юридично-правових систем завжди протистоятиме її згубному впливу. Будучи суспільним феноменом, злочинність в її кількісних і якісних вимірах є показником рівня гуманно-цивілізаційного розвитку суспільства, тому боротьба з нею виходить за межі кримінально-правового впливу і повинна залучати всю систему економічних, моральних, політичних, релігійних та інших засобів.

У підрозділі 5.6 «Філософсько-правове розуміння злочину» проблема злочину і злочинності, як складових суспільно-історичного розвитку має різносторонні рівні та ракурси: політико-ідеологічний аспект, який пронизує всі ракурси і відображає цілісне ставлення держави та суспільства до злочину як антисуспільного явища, виробляє стратегію, тактику боротьби зі злочинністю загалом; філософсько-правова методологія, яка досліджує злочин в універсальних світоглядних вимірах культурно-історичного цивілізаційного процесу, тобто в широкому аспекті осмислення людьми накопиченої соціальної практики; правовий науково-теоретичний рівень, який визначає основні закономірності та тенденції розвитку злочинності як соціального явища, соціально-кримінологічні причини постійного відтворення злочинності, їх соціальних носіїв; юридичний кримінально-прикладний рівень, який визначає сутність і склад злочину, його ознаки, класифікацію, відмінність від інших форм антисуспільної поведінки людей, що безпосередньо входить у предмет кримінального права.

Поняття «злочин» має конкретно-історичний зміст, залежить від рівня культурно-цивілізаційного розвитку людства і є одним із його показників. Соціально-правова характеристика злочину залежить від кримінальної політики держави, котра визначає, які з тих чи інших дій, вчинків є злочинними або незлочинними. У цьому сенсі виділялися «природні злочини», що вчинялися у всі часи і в усіх народів - убивства, крадіжки, тілесні ушкодження, хабарництво, лжесвідчення та «штучні злочини», тобто порушення заборон, встановлених кримінальним законом залежно від багатьох складових, зокрема політико-правової, соціально-економічної, морально-психологічної ситуації у конкретній країні. Співвідношення «природної», або, як ще її називають, «абсолютної» злочинності та «штучної», залежить від конкретно історичних умов розвитку суспільства. Те, що в одних країнах, для окремих народів, у певному географічному регіоні може бути визнано злочинним, в інших - незлочинним вчинком, і навіть геройським.

У висновках дисертації констатується, що проведене дослідження визначається сучасною постановкою проблеми, виявленням і дослідженням нових ідей та тенденцій стосовно філософсько-правового аналізу природних та соціальних детермінант формування девіантної поведінки людини та її прояву в умовах сучасного суспільства. У роботі враховані положення національного законодавства, піддано всесторонньому аналізу теоретичний та практичний матеріал, що стосується тематики дослідження. Це сприяло обґрунтуванню та вирішенню кола проблем, які мають важливе наукове і прикладне значення. У результаті автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, що полягають у наступному.

1. Поняття «девіантнiсть» сьогодні набуло широкого соціального звучання, залишивши тісні рамки психіатрії, психології і зарезервувавши собі місце в словниках філософів, соціологів, психологів і юристів. У практиці реального наукового пізнання відновлення наукового лексикону відбувається аж ніяк не механічно, оскільки справа стосується концептуально зумовлених термінів, а не слів повсякденної мови. Стосовно філософії права це означає, що поняття «девіантнiсть» підсилює її концептуальний апарат, а також більш виразно орієнтує її на знання емпіричних методів досліджень, що використовуються психологами та соціологами.

2. Девіантний аналіз зближує філософію права не тільки з психологією і соціологією, але й з соціальною антропологією під егідою юридичної антропології, оскільки в більшості випадків розглядаються питання, які мають безпосереднє відношення до юридичної практики і її відображення у відповідних теоретичних узагальненнях.

3. Проаналізувавши та узагальнивши існуючі підходи щодо розуміння поняття «девіантна поведінка», можемо сформулювати наступне визначення: девіантна поведінки (deviant behavior ) _ це вчинок або дія людини (групи людей), що не відповідає офіційно встановленим або ж таким, що фактично сформувалися в даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі) нормам і очікуванням. При цьому під «офіційно встановленими» зазвичай розуміють формальні, правові норми, а під фактично сформованими - існуючі норми моралі, звичаї, традиції.

4. Життя людини підпорядковане комплексу природних та соціальних закономірностей про те, які саме якості в людині - природні чи соціальні - справляють більший вплив на формування її поведінки достеменно не встановлено. Тому сутність поведінки людини прийнято розглядати на біологічному і соціальному рівнях, що й знаходить своє відображення у двох основних концепціях: біологізаторській або натуралістичній концепції та соціологізаторській концепції.

На нашу думку, з повною підставою можна стверджувати, що природна сутність людини відіграє роль неодмінної передумови та істотної детермінанти як її формування, так і всього її життєвого шляху.

Із філософських позицій природні і соціальні детермінанти формування людини можна класифікувати як загальні, особливі та одиничні. Перші стосуються людини як ширшого родового поняття. Особливі зумовлюють формування різноманітних історичних, етнонаціональних і цивілізаційних типів особистостей. Одиничні визначають унікальність становлення кожної окремої особистості в онтогенезі. Серед загальних природних детермінант можна вирізнити дві великі групи: внутрішні і зовнішні.

Під «соціальним» маємо на увазі все те, що відрізняє людину і суспільство від природи. Згідно з підходом, заснованим на структурно-функціональному аналізі, суспільство - це система взаємозв'язків і взаємодій людини з різного рівня спільнотами людей і соціальними інститутами. Перша (структурна) з двох названих компонент суспільства включає в себе такі спільноти: родину, навчальний (трудовий) колектив, народність, конфесію - клас (касту, стан, страту), націю, народ, людство. Друга (функціональна) - родину, школу, населений пункт (село, селище, місто), церкву, наукові, виробничі і комерційні заклади, суспільні організації, засоби масової інформації, державу. Кожний із названих структурних і функціональних елементів є детермінантою формування і людини загалом, і особистості зокрема.

5. Сучасні реалії переконують, що сьогодні не обійтися без філософсько-правового підходу до оцінки кримінально-девіантних дій правопорушників, організованих злочинних і терористичних угруповань. Даний підхід дозволяє встановити продуктивний діалог між представниками різних наукових дисциплін з метою комплексного вирішення актуальних для сучасного світу проблем. Особливу допомогу може надати філософія права, котра вже давно не виглядає абстрактно-умоглядною дисципліною; вона активно контактує з іншими галузями наукового знання, завдяки чому збагачує свою понятійну мову і пізнавальний інструментарій. Це відноситься і до такого нового для філософії права поняття, як «девіантнiсть», охоплюючи його різновиди («девіація», «девіантна поведінка» тощо). Для його поглибленого аналізу вже недостатньо психологічних або соціологічних методів. Явно назріла необхідність щодо вироблення більш універсальних критеріїв визначення різнотипних форм девіантної поведінки в контексті філософсько-антропологічного та філософсько-правового осмислення проблем людської особистості.

6. Девіантна поведінка з часів виникнення суспільства завжди являла собою небезпеку для соціальної стабільності, загрозу для життя людей, соціумів, уважалася небажаним явищем, і суспільство намагалося попереджувати та, по можливості, блокувати небажані форми людської життєдіяльності. А методи і засоби попередження девіантної поведінки визначалися соціально-економічними відносинами, суспільним буттям і суспільною свідомістю, заходами примусу та переконання тощо.

7. Проблеми соціального «зла» завжди привертали увагу вчених. Здавна філософи та юристи, медики і педагоги, психологи і біологи приділяють значну увагу дослідженню девіантної поведінки та її причин, досліджують різноманітні види соціальної патології: злочинність, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, проституцію, самогубства тощо. Нині ж проявляються все нові і нові форми девіантної поведінки, що викликає необхідність своєчасного їх дослідження.

8. На вирішення питання про співвідношення біологічного та соціального в поведінці людини впливає загальний контекст, духовний, соціально-політичний клімат в суспільстві, в якому реалізується конкретна людська поведінка. Досліджуючи поведінку людини як соціальне явище, ми актуалізували уявлення про поведінку людини як про людську діяльність. Тому на рівні об'єктивної діалектики суспільного життя поведінка виступає як спосіб існування людини, суспільства, соціальної групи.

9. В дослідженні стверджується, що саме в контексті достатньо нового для нинішнього часу гносеологічного засобу - субстанційного дослідницького підходу, котрий відображає безпосередній характер сутності речі, тобто її обумовленість самої собою, а не якимись зовнішніми причинами, стало можливим сформулювати висновок про те, що поведінка є поняття, котре відображає, в тому числі, зміст поведінки як способу існування людини, соціальної групи чи суспільства. Ідея способу існування в плані реалізації субстанційного дослідницького підходу передбачає єдність сутності та існування, де сутність безпосередня, а існування опосередковане. Таким чином, будь-які способи існування, в тому числі і способи існування поведінки характеризуються їх опосередкованістю. У цьому зв'язку поведінка виступає як сутність, а її різноманітні прояви, через які поведінка виявляє себе, виступають як багатоманітність існування сутності, опосередковані різноманітними об'єктивними умовами та суб'єктивними факторами. В тому числі одним із проявів існування сутності поведінки виступає і девіантна поведінка.

10. Розглядаючи поведінку людини як спосіб існування людини в суспільстві, необхідно враховувати, що вона починається з порушення рівноваги в суспільстві і завершується відновленням рівноваги, тобто має місце відповідна міра поведінки. У дослідженні доводиться, що поскільки поведінка людини розглядається нами виключно на соціальному рівні, постільки мірою поведінки виступає вчинок. І в цьому розумінні діяльнісна сторона вчинку - це те, що він виступає відповідною соціальною дією. Розкриваючи поведінку як основу людської діяльності, вчинок виступає як відповідна соціальна норма. Відповідно, вчинок - є міра поведінки, свідомо запрограмованої на досягнення певного результату відповідними засобами.

Згідно субстанційного дослідницького підходу, поскільки вчинок виступає мірою поведінки як сутності, постільки ж він виступає і мірою будь-якого існування сутності поведінки людини, а відповідно, і мірою девіантної поведінки.

Розмежування поведінки людини на соціальну і девіантну відбувається в залежності від складу та співвідношення дозвільних і заборонних норм, а також соціокультурних особливостей соціуму.

11. На основі аналізу основних концепцій (біологічної, психологічної та соціальної) розкриваєть сутність девіантної поведінки, підтверджується, що вона зумовлена сукупністю біологічних, психологічних і соціальних умов і факторів, до яких необхідно віднести: вроджену фізичну неповноцінність, конфлікт людини із суспільством, що деформує її моральний стан; соціальне відчуження людини; дефекти соціальних норм, що характеризуються як загальним зниженням моралі, так і недоліками кримінально-правової основи; деформацію суспільних відносин тощо.

12. Важливим висновком дослідження, що спирається на субстанційний дослідницький підхід, стала теза про те, що девіантна поведінка має біопсихосоціальну сутність і визначається як спосіб існування людини та суспільства, що суперечить діючим соціальним нормам.

13. Безпосереднє існування сутності девіантної поведінки здійснюється в контексті метафізичного та діалектичного підходів. У рамках першого розрізняються такі існування сутності девіантної поведінки, як: злочинна (кримінальна) поведінка, делінквентна (дозлочинна) поведінка та аморальна поведінка. Згідно діалектичному підходу, сутність девіантної поведінки, опосередкована ціннісним відношенням індивіда до себе та світу, проявляється як антисоціальна (делінквентна) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка та аутодеструктивна (саморуйнуюча) поведінка, котра, своєю чергою, виступає існуванням сутності девіантної поведінки.

14. У дослідженні показано, що для вирішення соціальних суперечностей необхідна відповідна сукупність заходів, спрямованих на благо суспільства і тієї людини, котра може виявляти девіантну поведінку. Сукупність заходів, що спрямовані на розв'язання соціальних конфліктів і опосередковують існування сутності нормальної соціальної поведінки - це припинення, попередження, соціальний контроль і превенція. Серед них превенція виступає як найефективніша форма опосередкування існування сутності нормальної поведінки, своєрідною мінімізацією сфери девіантної поведінки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Монографія

1. Гарасимів Т. З. Девіантна поведінка особистості : філософсько-правовий вимір : монографія / Тарас Зеновійович Гарасимів. - Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. - 524 с.

Рецензія: Микієвич М. М. Філософсько-правовий вимір девіантної поведінки особистості М. М. Микієвич // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Збірник. - Львів : ЛьвДУВС, 2009. - № 3 - С. 459-460. - (Серія юридична).

2. Навчальні посібники

1. Балинська О. М. Проблеми теорії держави і права : [навчально-методичний посібник] / О. М. Балинська, Т. З. Гарасимів. - Львів, 2008. - 320 с (у співавторстві).

3. Статті у наукових фахових виданнях

1. Гарасимів Т. З. Девіантна поведінка як форма соціального відхилення / Т. З. Гарасимів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Збірник. - Львів : ЛьвДУВС, 2006. - № 3 - С. 345-352. - (Серія юридична).

2. Гарасимів Т. З. Гносеологічні засади взаємозв'язку філософії та права / Т. З. Гарасимів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС, 2007. - Вип. 2. - С. 393-401. - (Серія юридична).

3. Гарасимів Т. З. Природа людини в контексті цивілізаційного підходу / Т. З. Гарасимів // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків : ХНУВС, 2007. - Вип 37. - С. 18-27.

4. Гарасимів Т. З. Феномен особистості у контексті сучасної правової антропології / Т. З. Гарасимів // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць Одеського регіонального інституту державного управління. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 4 (32). - С. 282-287.

5. Гарасимів Т. З. Злочинність як органічна складова життєдіяльності суспільства та предмет філософсько-правового аналізу / Т. З. Гарасимів // Ефективність державного управління : Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / за заг. ред. проф. В. С. Загорського. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 13. - С. 38-43.

6. Гарасимів Т. З. Проблема сутності людини та причини її девіантності у європейській філософській традиції / Т. З. Гарасимів // Ефективність державного управління : збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Львів : ЛРІДУ НАДУ. - 2008. - Вип. 16/17. - С. 35-40.

7. Гарасимів Т. З. Девіантність - одна із форм розвитку складноорганізованих систем / Т. З. Гарасимів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС, 2008. - Вип. 1. - С. 378-385. - (Серія юридична).

8. Гарасимів Т. З. Особистість як діалектична взаємодія соціального та індивідуального / Т. З. Гарасимів // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків : ХНУВС, 2008. - Вип. 42. - С. 318-326.

9. Гарасимів Т. З. Проблема сутності людини та причини її девіантності у європейській філософській традиції / Т. З. Гарасимів // Демократичне врядування. Електронне наукове видання Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 2008. - Вип. 1

10. Гарасимів Т. З. Філософське осмислення світоглядних засад філософії права у контексті правового пізнання / Т. З. Гарасимів // Право і безпека. - Харків : ХНУВС, 2009. - № 2. - С. 95_101.

11. Гарасимів Т. З. Місце філософії права в системі правових наук / Т. З. Гарасимів // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 3. - С. 39-42.

12. Гарасимів Т. З. Особистість та проблеми її соціалізації / Т. З. Гарасимів // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 156-161

13. Гарасимів Т. З. Особа в контексті соціального та індивідуального: діалектика взаємодії / Т. З. Гарасимів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Зб. наук. праць. - Львів : ЛьвДУВС, 2009. - Вип. 3. - С. 347-356. - (Серія юридична).

14. Гарасимів Т. З. Девіантна поведінка як філософсько-правова проблема / Т. З. Гарасимів // Митна справа. - 2009. - № 5. - Ч. 2. - С. 259-264.

15. Гарасимів Т. З. Право як форма екзистенціального розвитку людини / Т. З. Гарасимів // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 11 (167).- С. 3-6.

16. Гарасимів Т. З. Філософія права - інтегратор знання про людину в системі права / Т. З. Гарасимів // Митна справа. - 2009. - № 6. - Ч. 2. - С. 117-123.

17. Гарасимів Т. З. Право як фундаментальна соціальна основа життєдіяльності суспільства / Т. З. Гарасимів // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 12 (168). - С. 130-133.

18. Гарасимів Т. З. Самореалізація особистості як процес усвідомленого і цілеспрямованого розкриття сутнісних сил / Т. З. Гарасимів // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - Харків. - 2009. - № 872. - Вип. 2(6). - С. 53-57. - (Серія: право).

19. Гарасимів Т. З. Соціально-філософські трансформації гуманітарної проблематики людини / Т. З. Гарасимів // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Львів. - 2009. - Вип. 4 - С. 345_354.

20. Гарасимів Т. З. Девіантна поведінка як характеристика індивідуального поведінкового акту і як соціальний феномен / Т. З. Гарасимів // Наука і правоохорона. - 2009. - № 3. - С. 145-152.

21. Гарасимів Т. З. Поняття особистості в сучасній філософії права / Т. З. Гарасимів // Наука і правоохорона. - 2009. - № 4. - С. 197-202.

22. Гарасимів Т. З. Особистість як об'єкт рефлексії філософської наукової думки / Т. З. Гарасимів // Митна справа. - 2010. - № 1. - Ч. 2. - С. 82-87.

23. Гарасимів Т. З. Становлення особистості як фундаментальна проблема буття індивіда і суспільства / Т. З. Гарасимів // Право і суспільство. - 2010. - № 1. - С. 3_7.

24. Гарасимів Т. З. Філософсько-правове розуміння девіантної правосвідомості / Т. З. Гарасимів // Митна справа. - 2010. - № 2. - Ч. 2. - С. 34-39.

4. Статті, тези доповідей , які додатково відображають результати дисертації

1. Гарасимів Т. З. Філософсько-правовий підхід щодо розуміння девіантної поведінки : матеріали науково-звітної конференції факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ [«Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави»] (м. Львів, 16 лютого 2007 року) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Львів : ЛДУВС. - 2007. - С. 339-341.

2. Гарасимів Т. З. Значення правосвідомості для подолання девіантної поведінки : матеріали Першої звітної наукової конференції [«Державотворення та правотворення в Україні : проблеми та перспективи»], (м. Львів, 2 березня 2007 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Львів, 2007. - С. 24-26.

3. Гарасимів Т. З. Поняття «девіантність» як філософська категорія: матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців : теорія та практика»], (м. Львів, 22 березня 2007 р.) / Львівський регіональний інститут державного управління при Президентові України; [у 2 ч]. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 2. - С. 172-175.

4. Гарасимів Т. З. Феномен агресії особистості в контексті філософських поглядів Е. Фромма : тези міжнародної науково-практичної конференції [«Психологічні аспекти національної безпеки»], (м. Львів, 22-23 березня 2007 р.) / МВС України, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2007. - С. 67-70.

5. Гарасимів Т. З. Філософські підходи щодо визначення критеріїв «девіантності» : матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Кримінальний кодекс України 2001 року : проблеми застосування і перспективи удосконалення»] (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - [у 2 ч]. - Львів : ЛьвДУВС, 2007. - Ч. 1. - С. 154-156.

6. Гарасимів Т. З. Необхідність дослідження проблеми девіантної поведінки особи через призму філософсько-правової науки : матеріали Другої звітної наукової конференції [«Державотворення та правотворення в Україні : проблеми та перспективи»], (м. Львів, 29 лютого 2008 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Львів, 2008. - С. 161-164.

7. Гарасимів Т. З. Злочин - як предмет дослідження філософії права та кримінології : матеріали науково-звітної конференції факультету кримінальної міліції [«Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави»], (м. Львів, 5 березня 2008 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Львів : ЛДУВС. - 2008. - С. 373-376.

8. Гарасимів Т. З. Філософсько-світоглядні підходи щодо розуміння злочину : матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю [«Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування»], (м. Львів, 4 квітня 2008 р.) / Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України ; [у 2 ч]. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2008. - Ч. 2. - С. 33-35.

9. Гарасимів Т. З. Визначення понять «людина» та «девіантність» у європейській філософській традиції : тези Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Взаємодія громадян та правоохоронних органів в контексті формування правової держави: правові, історичні, філософські та психологічні аспекти»], (м. Львів, 15 травня 2008 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Львів : ЛьвДУВС, 2008. - С. 44-46.

10. Гарасимів Т. З. Філософсько-світоглядні підходи щодо розуміння правопорушення : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС»], (м. Львів, 23 травня 2008 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ, МВС України; за наук. ред. М. П. Гетьманчука, В. С. Бліхара. - Львів : ЛьвДУВС, 2008. - С. 45-48.

11. Гарасимів Т. З. Деякі підходи щодо розуміння поняття «особистість» : збірник матеріалів науково-методичної конференції [«Проблеми вдосконалення підготовки юристів: професійні та морально-етичні аспекти»], (м. Київ, жовтень 2008 р.) / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Міністерство освіти і науки України. - К. : КНЕУ, 2008. - С. 91-95.

12. Гарасимів Т. З. Філософія права - інтегратор знання про людину в системі права : матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції [«Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті професора В.В. Копейчикова)»], (м. Київ, 26 грудня 2008 року) / Київський національний університет внутрішніх справ, МВС України. - К., 2009. - С. 41-43.

13. Гарасимів Т. З. Поняття особистості: деякі філософсько-правові аспекти : матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Cтановлення особистості професіонала: перспективи й розвиток»], (м. Одеса, 20 лютого 2009 р.) / Одеський державний університет внутрішніх справ, МВС України. - Одеса : ОДУВС, 2009. - С. 79-80.

14. Гарасимів Т. З. Взаємодія особистості та суспільства: філософсько-правові аспекти порівняльного правознавства: тези доповідей учасників круглого столу [«Порівняльне правознавство: загальнотеоретичні та галузеві аспекти»] (м. Львів, 22 травня 2009 р.) / Мін-во внутр. справ, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС. - 2010. - С. 42-45.

15. Гарасимів Т. З. Ідентичність особи: проблеми сучасної людини : матеріали круглого столу [«Проблеми державотворення та правотворення в Україні (в контексті порівняльного правознавства та права на приватність)»] ; (м. Львів, 22 травня 2009 р.) / МВС України, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС. - 2009. - С. 31-34.

16. Гарасимів Т. З. Девіація особи в Україні : філософсько-правовий вимір : міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори [«Український вимір»], (м. Чернігів, число восьме, 2009 р.) / Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка; [у 3 т]. - Чернігів : ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2009. - Т. ІІІ. - С. 67-69.

17. Гарасимів Т. З. До проблем соціалізації особи : тези матеріалів учасників Всеукраїнського круглого столу [«Проблеми державотворення та правотворення в Україні»] (м. Львів, 5 березня 2010 р.) / Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів : ЛьвДУВС. - 2010. - С. 3-6.

АНОТАЦІЇ

Гарасимів Т. З. Природні та соціальні детермінанти формування девіантної поведінки людини: філософсько-правовий вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2010.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження природних та соціальних детермінант девіантної поведінки людини.

Розкрито основні теоретико-методологічні підходи щодо дослідження філософсько-правових проблем девіантної поведінки людини. Проаналізовано аспекти становлення людини як особистості у філософсько-правовому вимірі, зокрема досліджено людину як діалектичне поєднання соціального та індивідуального, як об'єкт рефлексії філософської наукової думки; розглянуто існуючі соціально-філософські та правові погляди стосовно поведінки людини як діяльності; обґрунтовано становлення людини як фундаментальної проблеми буття індивіда в традиційних суспільствах.

Із позиції філософії права розкрито деавіантність людини, як однієї із форм розвитку складноорганізованих систем, зроблено детальний аналіз девіантної поведінки як форми соціального відхилення через розкриття сутності людини та причин її девіантності в європейській філософській традиції.

Обґрунтовано тезу про існування девіантної правосвідомості, як формозмістовного феномена перехідного буття права, досліджено мотивацію агресивної поведінки суб'єкта через аналіз причин злочинної поведінки людини в європейській правовій думці.

Ключові слова: людина, особистість, індивідуальність, девіантна поведінка, девіантна правосвідомість, людська деструктивність, соціоприродні детермінанти формування людини, цивілізаційна парадигма, маргінальна людина, філософсько-правове розуміння злочину.

Гарасымив Т. З. Природные и социальные детерминанты формирования девиантного поведения человека: философско-правовое измерение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Львовский государственный университет внутренних дел. - Львов, 2010.

В диссертации проведено комплексное научное исследование природных и социальных детерминант девиантного поведения человека.

Раскрыты основные теоретико-методологические подходы относительно исследования философско-правовых проблем девиантного поведения человека. Проанализированы аспекты становления человека как личности в философско-правовом измерении, в частности исследовано человека как диалектическое сочетание социального и индивидуального, как объект рефлексии философской научной мысли; рассмотрены существующие социально-философские и правовые взгляды относительно поведения человека как деятельности; обосновано становление человека как фундаментальной проблемы бытия индивида в традиционных обществах.

С позиции философии права раскрыта деавиантность человека, как одна из форм развития сложноорганизованных систем, сделан детальный анализ девиантного поведения как формы социального отклонения через раскрытие сущности человека и причин ее девиантности в европейской философской традиции.

Обосновано тезис о существовании девиантного правосознания, как формосмыслового феномена переходного бытия права, исследована мотивация агрессивного поведения субъекта через анализ причин преступного поведения человека в европейской правовой мысли. Осуществлен всесторонний анализ понятия «преступность», как органической составляющей жизнедеятельности общества и предмета философско-правового исследования.

Утверждается, что одним из самых существенных свойств человеческого поведения является то, что оно социально по своей сути, формируется и реализуется обществом. Поведение отображает процесс социализации человека, предусматривая адаптацию к социальной среде с учетом индивидуальных особенностей личности.

Изучение отечественных и зарубежных научных источников позволяет сделать вывод о множественности теоретических подходов относительно описания исследуемого социального объекта (в концептуальном поле бихевиоризма, феноменологии или структурно-функционального анализа), а также тематическое разнообразие его проблемных наработок (причины девиантного поведения, дезорганизация и девиантность, условия социализации как фактор девиации, генезис и корреляционные зависимости между системой ожиданий общества и поведением человека, девиантность творческой личности, социальная девиация, адаптация и социальная норма, социальные санкции и социальный контроль и т.д.).

Ключевые слова: человек, личность, индивидуальность, девиантное поведение, девиантное правосознание, человеческая деструкция, социоприродные детерминанты формирования человека, цивилизационная парадигма, маргинальная личность, философско-правовое понимание преступления.

Harasymiv T.Z. Natural and social determinants of formation personality deviant behaviour: law-philosophical measuring. - Manuscript.

The thesis for the Doctor's degree of Law in speciality 12.00.12 - Philosophy of Law. - Lviv State University of Internal Affairs. - Lviv, 2010.

Dissertation develops complex science research of natural and social determinants human deviant behaviour.

The main theoretical methodological approaches of researching law-philosophical problems human deviant behaviour are revealed in this work. Aspects of human formation in law-philosophical measuring are analysed, specifically it is investigated human as dialectical combination of social and individual and as an object of philosophical scientific thought reflection; existing social-philosophical and legal views concerning human behaviour as activity are considered; human formation as fundamental problem of individual being in traditional societies is substantiated.

Human deviance as one of the forms of complicatedly organized development systems from the position of law philosophy is examined, detailed analysis of deviant behaviour as a form of defluxion through human essence investigation and his deviance reasons in European philosophical tradition is made.

The thesis about deviant law-consciousness existence as profound formed phenomena of transitional law existence is substantiated; motivation of subject aggressive behaviour through the analysis of reasons of human criminal behaviour in European legal thought is investigated.

Key words: human, personality, individuality, deviant behaviour, deviant law-consciousness, human distraction, socio-natural determinants of personality formation, civilized paradigm, marginal personality, law-philosophical understanding of crime.

Размещено на Allbest.ru