Туристичні практики як соціокультурний феномен: особливості конструювання в сучасному українському суспільстві

дістали подальшого розвитку:

Практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає у визначенні соціокультурних особливостей туристичної репрезентації України, зокрема, виїзних та в'їзних туристичних практик, що відкриває нові можливості відносно оптимізації програм і стратегій розвитку туристичних комплексів. Результати дослідження можуть стати важливим теоретико-практичним підґрунтям концепції Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011-2015 роки в Україні. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані у практиці таких інституцій, як туристичні компанії, органи державного управління культури і туризму, центри туристичної інформації, громадські організації у сфері туризму, а також при підготовці та викладанні ряду навчальних курсів („Соціологія дозвілля”, „Соціологія туризму”, „Соціологія молоді”), спецкурсів із соціології, присвячених проблемам мобільності, глобалізації, споживання та ін., при підготовці підручників і навчальних посібників із цих курсів та спецкурсів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Ідентичність у сучасному соціумі» (м. Донецьк, 2006 р.), «Форми міжкультурної комунікації XXI ст.: проблеми і перспективи» (м. Санкт-Петербург, Росія, 2006 р.), «(Пост)сучасність та наука: соціологія у пошуках себе й суспільства» (м. Харків, 2007 р.), «Харківські соціологічні читання» (м. Харків, 2007, 2008 рр.); І Конгрес Соціологічної асоціації України (м. Харків, 2009 р.); «Якубинська наукова сесія» (м. Харків, 2010 р.); «Проблеми розвитку соціологічної теорії» (м. Київ, 2008, 2009 та 2010 рр.); «Соціологія та сучасні соціальні трансформації» (м. Київ, 2008 р.); «Туристичний форум України» (2008, 2009 рр., м. Київ, Україна); Львівський соціологічний форум (м. Львів, 2009 р.); Конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов» (м. Москва, Росія, 2007, 2008, 2009 рр.); «Сорокінські читання» (м. Москва, Росія, 2009 р.); ХІХ Міжнародний економічний форум молодих лідерів (м. Новий Сонч, Польща, 2009 р.); «Мобільність у сучасному світі: соціальна та просторова мобільність у сучасній Центральній Європі» (м. Познань, Польща, 2010 р.); „круглому столі” «Буря в кінці другого десятиліття перехідного періоду: криза, відновлення економіки і реформи в Центральній і Східній Європі та республіках колишнього Радянського Союзу» (м. Київ, 2009 р.); науково-практичному семінарі у межах проекту «Дослідження європейських цінностей» (м. Загреб, Хорватія, 2010 р.). Дисертація обговорювалася на теоретичних семінарах кафедри соціології соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2007-2010 рр.).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у 11 публікаціях (всі публікації є самостійними), 4 з яких надруковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладено на 164 сторінках тексту, 9 сторінок становить перелік використаних джерел (149 найменувань), 25 сторінок - додатки. Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається стан її наукової розробки, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про публікації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу туризму як соціокультурного феномену” проаналізовані та систематизовані положення основних теоретичних підходів до пояснення феномену туризму на різних рівнях соціологічного теоретизування, обґрунтовано обрані напрямки дослідження, запропоновано та систематизовано понятійно-категоріальний апарат для дослідження цього феномену.

Підрозділ 1.1. „Місце та роль поняття „туризм” у системі категорій соціально-просторової мобільності” присвячено визначенню основних теоретико-методологічних підходів до аналізу феномену туризму як різновиду соціально-просторової мобільності. У підрозділі здійснено аналіз співвідношення понять «туризм», «подорож», «міграція», «рекреація», «номадизм». Акцентуючи увагу на мобільності як одній з центральних характеристик сучасності, ми ґрунтуємося на теоріях «мобільного суспільства» К. Барад, З. Баумана, У. Бека, М. Белла і Г. Ворда, Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі, М. Кастельса, М. Манна, Дж. Уррі та інших дослідників, науковий доробок яких фокусується на модусах, засобах реалізації і типах практик мобільності.

Проаналізувавши цей доробок, ми доходимо висновку, що у гуманітарній традиції концептуалізація туризму, як правило, передбачає його аналіз як різновиду просторової мобільності, що, в свою чергу, є прикладом горизонтальної соціальної мобільності, оскільки не передбачає зміни соціального статусу. На нашу думку, такий підхід має суттєві обмеження і не дозволяє охопити всю сукупність туристичних практик. Ми пропонуємо розглядати туризм у розрізі соціально-просторової мобільності, яка охоплює різні практики тимчасових територіальних переміщень (екскурсійні подорожі, відпустки, освітні подорожі, відрядження тощо), що можуть бути виражені як у горизонтальній, так і вертикальній динаміці, наприклад, коли набута у подорожах „колекція” територій стає символічним капіталом. Підводячи підсумок аналізу різних точок зору відносно місця туризму у системі соціально-просторової мобільності, ми доходимо висновку, що у сучасному суспільстві, де мобільність є цінністю, багатий туристичний досвід є нематеріальним індикатором соціального статусу і може компенсувати відсутність тих чи інших матеріальних цінностей.

Підрозділ 1.2. „Соціологічні інтерпретації феномену туризму” присвячено аналізу соціологічного теоретизування відносно різних аспектів туризму, зокрема, окреслено три позиції, у межах яких сьогодні здійснюється переважно соціологічна інтерпретація туризму. По-перше, це позиція групи дослідників, які стверджують, що соціологія туризму є частиною соціології міграції. Ключовим аргументом є теза, що туристична подорож за своїм змістом, як і міграція, означає переміщення в інше місце та може розглядатися як окремий прояв міграційної поведінки. На наш погляд, ця аналогія не є повною: міграція є більш усталеним явищем, ніж туризм, та вимагає іншого рівня відповідальності. Другу позицію представляють дослідники, які стверджують, що соціологія туризму повинна розглядатися в контексті соціології дозвілля. Проте визначення туриста як «суб'єкта на дозвіллі» є занадто широким і неточним для розуміння співвідношення понять „турист” і „мандрівник”. Цей аспект розкриває третя група дослідників, які акцентують свою увагу на аналізі континууму практик між туризмом і подорожжю.

Починаючи з 30-х рр. ХХ ст., формується окрема галузь соціологічної науки - соціологія туризму. Серед перших наукових розробок у межах цієї галузі - концепції інституціоналізації феномену туризму, які представлені еволюційними та циклічними підходами. Еволюційний підхід властивий для представників соціальної історії туризму, які описують перехід від аристократичного грандіозного тура до масового туризму (концепція індустріалізації туризму Г. Гіллера; концепція інтернаціоналізації туризму М.Ф. Ланфант тощо). Циклічний підхід наголошує на дослідженні циклу життєдіяльності туристичної дестинації (В.Р. Берч, Г.Е. Мачліс тощо).

У підрозділі розглядаються концепція автентичності Д. МакКеннела, який розглядав сучасних туристів як особистостей, що прагнуть проникнути за кордони „туристичних інсценувань” та побачити автентичні дестинації; теорія сакральності туризму Н. Грабурна та В. Тернера, які аналізували туристичну подорож як період неординарного часу, схожий на „священний час” у релігії; критичні теорії, що підкреслюють напруженість між індустрією туризму та її клієнтами (туристами), вказують на протиріччя між рутиною індустрії туризму та екстраординарними очікуваннями туристів (концепція туризму як «комерційної гостинності С. Сміта, концепція «псевдоподій» Д. Бурстина, концепція «сурогатного світу» Л. Тернера і Дж. Еша тощо); феноменологічні та етнометодологічні теорії туризму, головним чином, пов'язані з концептами «Чужак», «Інший», «повсякденність», «життєвий світ» (Е. Гуссерль, Г. Гарфінкель, Г. Зіммель, А. Шюц та ін.); економічні теорії туризму, які аналізують економічну раціональність туриста, що намагається отримати максимум послуг у нетривалий проміжок часу (Н. Ванг, С. Сміт та ін.).

Українські (С.В. Горський, В.В. Лях, С.Ф. Соляник, В.К. Федорченко, Ю.І. Яковенко) та російські (А.Є. Александрова, М. Біржаков, А.С. Галіздра, С.П. Гурін, В. Каганський, В. Квартальнова, Г. Папірян, Н.С. Покровський, Б.В. Марков, А. Секацький, А.В. Шкурко та ін.) представники соціології туризму більшою мірою фокусуються на адаптації зазначених вище концепцій до реалій вітчизняного простору.

Здійснивши аналіз концептуалізації соціології туризму, ми дійшли висновку, що жодна соціологічна теорія не може повністю претендувати на монополію в інтерпретації цього феномену. Існуючі підходи скоріше варто розглядати як частину загальної мозаїки, яка може скласти основу для плюралістичного соціологічного тлумачення туризму. Для більш повної картини необхідно об'єднати соціологічні ідеї з ідеями інших суспільних дисциплін, що актуалізує потребу у міждисциплінарних фундаментальних дослідженнях цього феномену.

У підрозділі 1.3. „Соціокультурний зміст туризму як суспільного явища” підкреслюється значення соціокультурного підходу для аналізу феномену туризму. Аналізуючи різні версії соціокультурного підходу (О.С. Ахієзер, С.Г. Кірдина, Л.Н. Коган, М.І. Лапін, Г. Лєнські, П. Сорокін, Л.Г. Сокурянська, Н.Й. Черниш), автор окреслює змістовні контури соціокультурного виміру туризму як соціальної практики, що конструюється на основі певного культурного змісту (цінності, ідеї, вірування, міфи, традиції тощо).

Ключовою характеристикою феномену туризму як соціокультурної практики ми визначаємо її протипоставлення повсякденності життя як області узвичаєної інтерсуб'єктивної реальності. Наслідуючи ідеї представників феноменології та етнометодології (Е. Гуссерля, Ю. Хабермаса, А. Шюца, Дж. Уррі та ін.), ми визначаємо можливі вектори взаємовідносин між повсякденністю життя та неповсякденністю сфери туризму. По-перше, туризм можна розглядати як спосіб виходу за межі власної повсякденності через сприйняття особистих практик крізь призму практик інших акторів, тобто завдяки ідентифікації раніше непроблематизованої буденності шляхом занурення у незвичне середовище. Таким чином, завдяки туристичним практикам ми розширюємо соціальне сприйняття, як і свій життєвий простір в цілому. По-друге, туризм - це актуалізація іншої повсякденності як визначної пам'ятки, що притягує пильний погляд туриста, тобто споглядання специфічного способу життя. У цьому контексті туризм, так би мовити, переводить погляд у режим «придивляння», уваги до різноманітних ситуацій і деталей. По-третє, можна говорити про формування туристичної повсякденності як інтерсуб'єктивної реальності, що виникає в умовах реалізації масових туристичних практик та характеризується сукупністю типового знакового спорядження, цілеспрямованою діяльністю і формуванням туристичних ідентичностей. Прикладом такої туристичної повсякденності є велика кількість «знайомих знаків» масового туризму (міжнародних готелів, ресторанів, магазинів тощо), які зменшують різницю між буденним перебуванням вдома та тимчасовим виїздом, а також формують систему «однакових» дестинацій, нівелюючи їх локальну унікальність.

У другому розділі „Чинники та особливості конструювання туристичних практик” обґрунтовуються концептуальні засади авторської методології аналізу туристичних практик. Завдяки здійсненому на теоретичному та емпіричному рівні синтезу макро- та мікросоціологічних підходів до досліджуваного явища розглядається контекст та складові процесу конструювання туристичних практик, зокрема, тенденції їх масовізації та індивідуалізації.

У підрозділі 2.1. „Туристичні практики у соціологічному вимірі: структура та зміст” розгортається ідея, що знання про туризм можливе як детальний аналіз туристичних практик, опис процедур їх створення, осмислення та відтворення у певному соціокультурному контексті. Ми фокусуємося навколо двох ключових ідей: фонового характеру туристичних практик та їх «розкриваючого» характеру як способу формування ідентичностей, способу соціального буття. Крізь призму аналізу робот таких дослідників, як П. Бурд'є, Л. Вітгенштейн, Е. Гідденс, М. Хайдеггер та інші туристичні практики розглядаються як сукупність історично сформованих узвичаєних соціальних дій і комунікацій, що актуалізуються у процесі підготовки, здійснення й оцінки туристичної подорожі та характеризуються певними туристичними мотиваціями, установками, стратегіями здійснення. У підрозділі наголошується, що прагматичний характер туризму підкреслює цінність безпосередньої практичної участі: цінність у процесі верифікації вражень має не кількість вивченого, а кількість побаченого, протестованого особисто.

Зважаючи на те, що багатоманітність варіацій туристичних практик, особливо в умовах масових подорожей і подорожей-як-буття, створює складності у їх інтерпретації та верифікації, у підрозділі визначаються напрямки розширення інтерпретативного контексту туристичних практик: по-перше, через мотиваційне різноманіття, проникнення у сфери освіти і науки (науковий туризм, стажування у закордонних університетах, культурні обміни), бізнесу (організація зустрічей персоналу транснаціональних корпорацій у певній дестинації, шопінг-тури), релігії (організовані паломницькі тури) та ін.; по-друге, через ускладнення способу його реалізації, коли поряд із фізичним переміщенням у просторі з'являється так званий віртуальний або уявний туризм (наприклад, споглядання місць через веб-камери в Інтернет, телевізійні програми подорожей тощо).

У підрозділі розглядаються різні типи туристичних практик: за метою здійснення (дозвіллеві, освітньо-пізнавальні, оздоровчо-лікувальні, спортивні, тощо), за рівнем реалізації (індивідуальні, групові, інституціональні); за тривалістю (короткотермінові (тури вихідного дня, відрядження) середньотермінові (відпустки), довготривалі (подорожі навколо світу, сезонне працевлаштування з метою туризму тощо); за характером переміщення (внутрішні, тобто туристичні практики країною проживання, та зовнішні - туристичні практики у закордонних подорожах). На нашу думку, доцільно виділяти чотири типи туристичних практик за критерієм етапу їх здійснення: практики з підготовки подорожі, практики переміщення у місце призначення; практики, що реалізуються на місці призначення, та посттуристичні практики; таким чином, ми охоплюємо весь цикл туристичної подорожі. Перша група практик включає вивчення інформації про місце призначення (через путівники, довідники тощо), планування маршруту, проживання, придбання квитків та ін.; друга - всю сукупність практик, що супроводжує переміщення у місце призначення за допомогою різноманітних засобів транспортування; третя - практики спостереження, інтерпретації та верифікації вражень; четверта - презентацію досвіду та його оцінку.

Із розвитком туристичної індустрії та масових пакетних турів практики з підготовки подорожі більшою мірою перекладаються на туристичну індустрію (туроператори), які є основними агентами у формуванні туристичних репрезентацій тих чи інших місць. Готові туристичні репрезентації звільнюють подорожуючих від необхідності детального вивчення і планування подорожі, проте обмежують діапазон майбутніх вражень. Із розвитком Інтернету, туристичних сюжетів у ЗМІ монополія туристичної індустрії як агента формування вражень поступово зменшується. Що ж стосується загалу практик, які реалізуються у місці призначення, то їх ми пропонуємо розглядати їх в рамках трикутнику «спостереження - інтерпретація - верифікація». Перша складова включає споглядання видатних пам'яток, традицій, тестування місцевої їжі - всього того, що складає унікальну повсякденність Іншого; друга відповідає за інтерпретацію Іншого через інкорпорацію різних точок зору (екскурсоводів, путівників, місцевих жителів тощо) та формування власного бачення; третя включає всю сукупність практик, що дозволяють закріпити отриманий досвід для його подальшої презентації: фотографування, придбання сувенірів, зав'язування контактів із місцевими жителями, створення власних «відбитків» на місці призначення (наприклад, зав'язування стрічок на деревах, написи на скелях тощо). Що ж стосується посттуристичних практик, то вони більшою мірою важливі для побудови кар'єри мандрівника, коли через поширення отриманих вражень, розглядання фотографій чи дарування сувенірів туристи, з одного боку, знов переживають отриманий досвід, а з іншого - поширюють його у своєму середовищі.

Зазначається, що основною туристичною практикою є туристичне спостереження як основна форма активного чуттєвого пізнання у туризмі, процес одержання життєвого досвіду через споглядання видатних пам'яток, традицій, тестування місцевої їжі, тобто того, що складає унікальну повсякденність „Іншого”. Згідно із центральною тезою широкого загалу досліджень, туристичне спостереження є штучним, тобто подорож складається з ретельно підроблених переживань, які споживаються як справжні. Між тим, з нашої точки зору, ми маємо акцентувати увагу не стільки на штучності чи автентичності вражень, скільки на самому процесі спостереження, що є основною практикою у туризмі. Туристичне спостереження інших соціокультурних просторів актуалізує типові, рутинізовані фонові дії, які складають світ повсякденності; при цьому включаються соціальні контрасти, і туристи мають можливість отримати знання про власний, раніше непроблематизований, світ повсякденності. Отже, туристичні практики певною мірою є каталізатором отримання знання про власні фонові практики поза залежністю від того, чи дійсною була презентація іншого світу.

Як підкреслюється, відмінності при здійсненні тих чи інших туристичних практик формують практичний зміст різноманітних туристичних ідентичностей на рівні туристичних субкультур (сезонні туристи, екстремали-спортсмени, туристи-прочани, академічні туристи тощо) чи національних стереотипізованих образів (наприклад, «гомінливі німецькі туристи»). Ми розглядаємо практичний зміст туристичної поведінки двох «ідеальних типів» туристів: споживачів пакетних турів і самостійних туристів-бекпекерів (англ. backpacker - «рюкзачник»). Аналізуючи їх способи планування та здійснення подорожі, їх практики у місці призначення та посттуристичні практики, ми доходимо висновку, що ключові відмінності туристичних ідентичностей сьогодні пов'язані не стільки з видом подорожі (екстремальний, сільський, круїзний туризм тощо) чи наявним капіталом (рівнем матеріального добробуту, знанням іноземної мови та ін.), скільки з диференціацією смаку.

У підрозділі 2.2. "Туристичні практики в умовах сучасних соціальних трансформацій" визначаються нові виклики розвитку туризму, пов'язані з глобалізацією, актуалізацією цінності мобільності, індивідуалізацією тощо. Розглядається соціокультурна еволюція туризму як його поступове виокремлення з мандрування через масовізацію туристичних практик та подальше розширення його змісту в умовах глобалізаційних процесів, а саме наближення до природи подорожі. Серед чинників формування «туризму-як-подорожі» були визначені такі групи чинників, як технологічні чинники (залучення Інтернет-технологій у планування та бронювання подорожі, розвиток транспортної, інформаційної мережі тощо), політичні чинники (формування безвізових зон або зон полегшеного візового контролю), соціально-демографічні чинники (збільшення середньої тривалості життя, збільшення віку вступу до шлюбу та ін.), економічні чинники (скорочення робочого часу) та соціокультурні чинники (ріст цінності мобільності, зміни у стилях життя).

Підкреслюється, що трансформації змісту туристичних практик, пов'язаних із збільшенням культурної складової туризму, необхідністю споживання автентичних вражень та індивідуалізацією подорожі, формують таку характеристику туристичного об'єкту, як «інтерес до всього». Кожна дестинація, поза залежністю від її ресурсної бази (наприклад, наявність певних природних, культурних чи історичних ландшафтів), набуває значення потенційного об'єкту туризму. Така рефлексія дозволяє кожному «місцю» модифікувати і максимізувати свою позицію у світовому порядку. В результаті туристичні репрезентації виходять за межі спеціально сконструйованої сцени традиційних туристичних об'єктів (центр, ключові пам'ятники, архітектурні ансамблі тощо), виникає тренд до зникнення грані між туристичними та нетуристичними дестинаціями. Це надає додаткові можливості у конструюванні туристичних практик на територіях, позбавлених культурних, природно-кліматичних чи інших історично сформованих унікальностей.

У підрозділі 2.3. "Конструювання туристичних практик: матеріально-об'єктне середовище та ціннісний зміст" підкреслюється, що в контексті аналізу механізму конструювання туристичних практик надзвичайно важливим є системний погляд на феномен туризму, що дозволяє осягнути всю сукупність агентів та об'єктів, які визначають кордони туристичної діяльності, та визначити суб'єктивні й об'єктивні чинники такого конструювання. Ми вводимо до наукового обігу поняття "туристична репрезентація", яке інтерпретується нами як процес та результат соціального конструювання, існування і відтворення стилів туристичних практик та їх інтерпретації. Такі репрезентації виражаються в тому, що, як правило, задаються як "запізнілі" або вторинні відносно присутності - презентації, тобто виникають у силу "відсутності" дестинації, що вони репрезентують. Вони конструюються численними брошурами, буклетами, довідниками як набори стереотипів, очікувань, цінностей, символів, ритуалів, що дозволяють спростити для туристів процедуру розпізнавання й інтерпретації простору.

Вивчаючи об'єктивні та суб'єктивні детермінанти конструювання туристичних практик на основі вторинного аналізу емпіричних даних моніторингу Інституту соціології НАН України „Українське суспільство” (2008 р.), ми визначаємо вплив вікових, соціально-економічних, освітніх, професійних, регіональних та інших соціально-демографічних чинників на включеність агентів до простору реалізації таких практик, а також відмінності у ціннісних орієнтаціях між подорожуючими та не подорожуючими суб'єктами. Традиційна схема дисперсійного аналізу (на основі загальної лінійної моделі) демонструє, що кількість випадків подорожей протягом відпустки (як країною проживання, так і за кордон) зростає прямо пропорційно із збільшенням рівня матеріального статку (р<0,001), рівня освіти (р=0,001), соціально-професійного статусу респондентів (р<0,001), та зворотно пропорційно - із віком (р<0,001). Незначущим для залучення до туристичних практик є вплив статі (р=0,348) і сімейного статусу (р=0,171). Здійснений нами аналіз ціннісного дискурсу українців демонструє, що ті респонденти, що подорожують, як правило, більше цінують самореалізацію (р<0,001), досягнення професійних висот (р<0,001), матеріальний добробут (р=0,001), можливість жити заради власного життя (р<0,001).

У третьому розділі роботи «Соціокультурна специфіка конструювання туристичних практик у сучасній Україні» аналізуються емпіричні дані стосовно розвитку туризму в Україні; надаються результати аналізу емпіричних даних перспектив його розвитку, зокрема, наших власних досліджень, а саме: контент-аналізу образу України в міжнародних туристичних путівниках та аналізу туристичних практик української та європейської молоді (результати кількісного опитування та фокус-групових інтерв'ю).

У підрозділі 3.1. "Туристична репрезентація України у пострадянському просторі: специфіка та перспективи розвитку" проаналізовані особливості національного туристичного продукту. Виявлено, що при визначенні компонентів, які становлять унікальність території як туристичного об'єкту, застосовується підхід соціальної географії й економіки, що полягає у акцентуванні наявних природних, історичних або культурних ресурсів, що мають цінність. Обмеженість цього підходу - у відсутності розуміння, які саме компоненти туристичної репрезентації залучають пильний погляд туриста, яким чином рефлектується модус унікальності пострадянського простору в порівнянні з іншими туристичними репрезентаціями, наскільки вони відповідають вже сформованим ярликам на глобальній туристичній арені.