Масова комунікація в процесі розбудови громадянського суспільства: історія, теорія, українські реалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

УДК - 007:304:659.3

Спеціальність 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук із соціальних комунікацій

МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ У ПРОЦЕСІ РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Демченко Сергій Володимирович

Київ-2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі масової та міжнародної комунікації Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Різун Володимир Володимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, директор, завідувач кафедри соціальних комунікацій

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Крупський Іван Васильович, Львівський національний університет імені І. Франка, професор кафедри радіомовлення і телебачення

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент Артамонова Інеса Михайлівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри журналістики

доктор філологічних наук, доцент Яблоновська Наталя Всеволодівна, Таврійський національний університет імені В. Вернадського, професор кафедри міжмовних комунікацій та журналістики

Захист відбудеться 8 листопада 2011 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/4, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомились у Науковій бібліотеці імені ц О.М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано "07" жовтня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Корнєєв

Анотація

Демченко С.В. Масова комунікація в процесі розбудови громадянського суспільства: історія, теорія, українські реалії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій зі спеціальності 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації досліджено масовокомунікаційний аспект формування в Україні громадянського суспільства та вплив на цей процес глобальної "медіатизації" суспільних відносин. Через специфічні особливості перехідного періоду в Україні відбулися суттєві зміни у змістовому наповненні національного інформаційного простору. Масова комунікація, що об'єднала в єдиній інтегративній моделі медіа, рекламу, паблік рилейшнз, Інтернет, у нашій країні стала невід'ємним елементом демократичних суспільних відносин, особливим громадсько-політичним інститутом.

У зв'язку з цим проаналізовано роль масової комунікації у процесах державотворення, соціокультурної орієнтації суспільства, специфіку державної інформаційної політики в Україні та забезпечення свободи слова.

Здійснено теоретичну реконструкцію особливостей комунікаційного простору суспільства перехідного типу в умовах постійного впливу складових масової комунікації як генераторів інформаційних потоків у сучасному українському суспільстві.

Ключові слова: масова комунікація, громадянське суспільство, інформаційний простір, комунікаційні технології, комунікаційна модель, медіа, реклама, зв'язки з громадськістю, Інтернет-комунікації.

Демченко С.В. Массовая коммуникация в процессе формирования гражданского общества: история, теория, украинские реалии. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.01 - теория и история социальных коммуникаций. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации исследованы массовокоммуникационный аспект формирования в Украине гражданского общества и влияние на этот процесс глобальной "медиатизации" общественных отношений. В Украине в силу специфических особенностей переходного периода произошли существенные изменения в смысловом наполнении национального информационного пространства. Массовая коммуникация, которая объединила в единую интегрированную модель медиа, рекламу, паблик рилейшнз, Интернет, стала в нашей стране неотъемлемым элементом демократических общественных отношений, особенным общественно-политическим институтом. медіатизація державотворення комунікація

Проанализированы в связи с этим роль массовой коммуникации в процессах государственного строительства, специфика социокультурной ориентации общества, особенности государственной информационной политики в Украине и обеспечение свободы слова.

Установлено, что массовая коммуникация в современных условиях способствовала возникновению новой информационной среды, новой системы информационных отношений. В них реальностью стали интеграционные процессы, которые происходят на качественно иных уровнях - взаимодействие, взаимовлияние, взаимообогащение, взаимодополнение. Это означает, что речь идет не только об интеграционной коммуникационной модели, но и о конкретном её характере, когда сущность информационных отношений становится фактически идентичной на разных каналах массовой коммуникации.

Именно такой подход позволил выявить ту основу, на которой коммуникация объединяется с социальным конструктивизмом и политической реальностью общества. Это более социально значимый уровень восприятия и понимания массовой коммуникации, ибо позволяет рассматривать её не только как средство производства, кодирования, декодирования и получения информации, но и как средство регулирования социальной деятельности общества, активного влияния на его политические институты.

В этой связи осуществлена теоретическая реконструкция особенностей коммуникационного пространства общества переходного типа в условиях постоянного воздействия (в том числе и деструктивного) на формирование общественного мнения и его проявлений. Системно рассмотрены технологии воздействия составных массовой коммуникации как генераторов информационных потоков в современном украинском обществе.

Ключевые слова: массовая коммуникация, гражданское общество, информационное пространство, коммуникационные технологи, коммуникационная модель, медиа, реклама, связи с общественностью, Интернет-коммуникации.

Demchenko S. Mass Сommunication in the Process of the Civic Society Construction: History, Theory, the Ukrainian Realias. - A manuscript.

The thesis for getting a degree of Doctor of Social Communications in speciality 27.00.01. - Theory and History of Social Communications. - The Institute of Journalism, Kyiv National University named after T. Shevchenko. - Kyiv, 2011.

Mass communication aspect of civic society construction in Ukraine and the impact of global media-transformations of social relations on this process are under study in the thesis. In Ukraine the peculiarities of the transitive period provoked the essential transformations of the national informational space's content. Having united media, advertisement, public relations as well as the Internet into the integrated model, mass communication has become not only the integrated component of democratic social relations, but also the specific civic and political institute.

In this context the role of mass communication in the process of state-formation of social orientations of the society as well as the specificity of the state's informational policy in Ukraine and "the Freedom of Speech" procurement are under special analysis in the thesis.

The theoretical reconstruction of the peculiarities of the transitive society's communication space under the constant impact of mass communication (as well as the deconstructive one) on the public opinion is implemented in the result of the research. The technologies of the influence of mass communication's components are regarded in the capacity of an allocator of informational streams in the contemporary Ukrainian society.

Key words: mass communication, civic society, informational space, communication technologies, communication model, media, advertisement, public relations, Internet-communications.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації. Після набуття Україною незалежності обраний нею демократичний шлях розвитку починає набувати все більш конкретних форм. Орієнтиром поступального суспільного руху обрано громадянське суспільство, яке вже утвердило себе у розвинутих західних країнах. Особливостями цього відкритого суспільства стали тісна взаємодія владних інститутів та громадськості, консенсус при прийнятті важливих політичних і соціальних рішень, верховенство права.

Таких форм організації влади і самодіяльних об'єднань громадян досягнуто за рахунок інституалізації морального начала над державними установами. Не лише виконавча влада повинна бути обмежена законодавчою, а законодавча, у свою чергу, - судовою, але й усі вони мають контролюватись моральним судом компетентної та зацікавленої у позитивних результатах діяльності громадської думки.

Досвід країн, де громадянське суспільство уже сформувалось, засвідчує, що одним із наріжних каменів його успішного функціонування стала масова комунікація. Саме вона перетворилася на ефективний механізм узгодження та гармонізації загальнодержавних, громадянських і приватних інтересів та досягнення консенсусу у визначенні шляхів політичного розвитку. Засоби масової комунікації забезпечують вільне розповсюдження суспільно важливої інформації і не лише сприяють діалогу влади та громадськості, але й допомагають кожному громадянинові реалізувати своє право на участь у розробці курсу державного розвитку.

Завдяки інтеграції різноманітних точок зору в процесі масовокомунікаційних обмінів забезпечується єдність поглядів на громадянські цінності й ідеали. Масова комунікація тим самим сприяє вдосконаленню суспільства, залучає співгромадян до служіння суспільному благу, виносячи на обговорення найбільш актуальні та болючі проблеми розвитку соціуму.

Забезпечивши собі впродовж майже столітнього розвитку стан одного із домінуючих громадсько-політичних інститутів ("четверта влада"), масова комунікація взяла на себе і контролюючі функції, інформуючи суспільство про недоліки у роботі владних інститутів, конфлікти інтересів окремих соціальних груп, протистояння ідей, невдачі та загрози, що виникають при неправильному визначенні орієнтирів розвитку.

Однак посилення цієї функції, підхід до оцінки діяльності влади, керівної еліти, політичних сил з позицій максимально завищених вимог дуже скоро поставили масову комунікацію над суспільством і його реальними проблемами, стимулюючи її надмірну автономізацію, перетворення на самодостатній та відокремлений від інших громадсько-політичний інститут. І до цього засоби масової комунікації досить часто використовувалися з агітаційно-пропагандистською метою, ставали знаряддям маніпуляцій громадською свідомістю. Проте претензії на підміну медійною реальністю фактів оточуючого життя, спроби диктувати суспільству свій "порядок денний" у їх висвітленні та домінування власної суб'єктивної корпоративної точки зору на їх тлумачення призвели до суцільної медіатизації багатьох суспільних явищ - від політики до культури.

І якщо громадяни західних демократій мають певний імунітет до цих негативних проявів завдяки виваженій громадській позиції та соціальній активності, то в суспільствах перехідного типу, до яких належить Україна, це суттєво гальмує формування засад громадянського суспільства.

Зазнавши чи не найбільше утисків за часів тоталітаризму, не маючи значного історичного досвіду власної державності, існування політичних структур, традицій громадської самоорганізації та ініціативи, Україна завдяки глобалізації зіткнулася з усіма цими проблемами та повинна шукати шляхи їх вирішення.

Розвиток масової комунікації в незалежному українському суспільстві сповнений суперечностей, адаптація звичних в умовах сталої демократії форм інколи виглядає як творення прямих протилежностей, а взаємодія комунікації та демократичного суспільства, що формується, скоріше породжує протистояння, а не громадську злагоду.

Ідеали та цінності громадянського суспільства як підґрунтя соціальної активності пересічних українців усе ще перебувають у зародковому стані, не мають успіху і спроби влади "насадити" їх згори. Натомість, завдяки все тій же масовій комунікації, зокрема, рекламі, в атмосфері ідейного та ідеологічного вакууму спонтанно утверджуються цінності "суспільства споживання", яке на Заході хоч і сформувалось майже одночасно з громадянським, але завжди вважалось його антиподом.

Стан наукової розробки проблеми. Звернення до існуючих теорій, у яких обґрунтовується значна роль масової комунікації в громадсько-політичних процесах взагалі і в розбудові громадянського суспільства, зокрема, дозволяє зробити висновок, що вони не лише не дають вичерпних відповідей на поставлені у зв'язку з цим питання, але інколи навіть у межах одних національних шкіл доходять протилежних висновків. Це пов'язане з тим, що як саме громадянське суспільство, так і його теоретичне осмислення перебувають у постійній динаміці, стрімко і суттєво еволюціонують. Технічне і технологічне переоснащення традиційних медіа, збільшення впливу на суспільний розвиток маркетингових комунікацій, поява Інтернету в останній час майже кардинально змінили контекст наукових досліджень.

До початку вивчення масовокомунікаційних явищ як чинника впливу на суспільне життя спочатку практиків, а потім й академічну науку підштовхнула взаємодія мас-медіа та реальної політики і соціальних відносин. Чільне місце в осмисленні цих проблем займають праці М. Вебера, К. Манхейма, Т. Парсона, П. Сорокіна та інших. У своїх розвідках вони виходять із позитивістських підходів до осмислення суспільної проблематики, тож їх цікавлять лише такі аспекти масовокомунікаційної діяльності, які підтверджувались фактами емпіричних спостережень, не суперечили лінійним та односпрямованим уявленням про розвиток цивілізації.

Пізніше дослідники осягають більш складну картину суспільного життя, залучаючи до своїх висновків філософські, соціокультурні, політичні, соціологічні, економічні аспекти (Г. Блумер, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьє, Ю. Габермас, П. Лазарсфельд, Дж. Лалл, Г. Лассуелл, У. Ліппманн, М. Маклюен, Р. Мертон, Р. Міллс, Е. Ноель-Нойман, Р.-Ж. Шварценберг, В. Шрамм та інші).

У межах теорії інформаційного суспільства до цих проблем звертались Д. Белл, Н. Віннер, М. Кастельс, Б. Тоффлер, Ф. Уебстер та ін. В останні два десятиліття означена проблема неодноразово ставала предметом уваги російських фахівців. Зазначимо праці Р.Ф. Авдєєва, Г.К. Ашина, Е.Г. Багірова, В.М. Березіна, В.Ю. Борева, Ю.П. Буданцева, М.С. Вершиніна, Т. І. Дрідзе, О.Г. Дьякової, В.Л. Іноземцева, І. І. Засурського, Я.М. Засурського, Н.Н. Моїсєєва, С. Кара-Мурзи, В. Теріна.

Можна констатувати, що за роки незалежності в Україні сформувалась оригінальна школа вітчизняної комунікативістики, яка заявила про себе роботами В.Д. Буряка, В.М. Владимирова, В.Ф. Іванова, В.Й. Здоровеги, О.В. Зернецької, В.М. Москаленка, В.В. Лизанчука, І. В. Крупського, С.М. Квіта, О.Ф. Коновця, Г.Г. Почепцова, Б.В. Потятиника, В.В. Різуна, А.А. Чічановського, Ю.Е. Фінклера, В. І. Шкляра та ін.

Однак незважаючи на постійну увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників до різних аспектів обраної для аналізу проблеми, на українському матеріалі вона все ще залишається дослідженою недостатньо. Зокрема, потребують подальшого вивчення не лише соціально-політичні аспекти масової комунікації в національному та глобальному вимірах, а й її діяльність під кутом зору легітимізації в системі політичних та соціальних інститутів, реальна складність її інституціональних зв'язків, ефективність функціонування у соціумі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлене дослідження безпосередньо пов'язане з науковими розробками факультету систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара. Тема дисертації є складовою частиною комплексної наукової теми "Сучасний стан теорії та практики масової комунікації в Україні та за її межами" № ФСЗМК - 36-04, затвердженої Вченою радою факультету (протокол № 4 від 28.11.2006).

Метою дослідження стало вирішення наукової проблеми, пов'язаної із сучасним теоретико-методологічним осмисленням масової комунікації як глобального явища та особливостей її адаптації до українських реалій, трансформацій, що відбуваються у зв'язку з цим у вітчизняному інформаційному просторі, й нових інформаційно-комунікаційних форм, яких набувають складові масової комунікації як чинники впливу на формування в Україні громадянського суспільства. Концепція представленої наукової розвідки передбачала розв'язання таких завдань:

- вивчити теоретичне підґрунтя в осмисленні масової комунікації як соціально-політичного феномена у зарубіжній науці та можливостей використання цього досвіду при дослідженні її впливу на розбудову громадянського суспільства в Україні;

- з'ясувати особливості змін у структурі та формах масової комунікації при її функціонуванні в сучасних громадсько-політичних умовах України;

- виявити нові форми інформаційно-комунікаційної взаємодії складових масової комунікації з державними та владними інститутами;

- дослідити соціально-ідеологічну парадигму медіаполітичної системи в її українському вимірі;

- охарактеризувати конвергенційно-інтеграційні процеси в системі сучасної масової комунікації та визначити особливості вітчизняної комунікаційної моделі;

- дослідити комунікаційні особливості реклами та зв'язків з громадськістю і сутність їх інституалізації в контексті масовокомунікаційної та громадсько-політичної діяльності;

- визначити форми впливу на сучасні суспільні процеси в Україні Інтернет-комунікацій та новітніх мультимедіа.

Об'єктом дослідження стала масова комунікація як чинник створення, передачі й обміну суспільно значущої інформації, що структурує громадські, соціальні та політичні відносини у суспільстві та надає їм нового значення.

Предметом дослідження є своєрідність адаптації національних форм складових масової комунікації до українських суспільних реалій та особливості їх впливу на формування громадянського суспільства в Україні.

Методологічна основа та методи дослідження. Теоретико-методологічним підґрунтям наукової розвідки є загальнонаукові принципи об'єктивності, системності та історизму в поєднанні з порівняльним та конкретно-історичним методами дослідження. Використання дедуктивного й індуктивного методів наукового пізнання дозволило виявити загальні закономірності у функціонуванні масової комунікації та її засобів на основі аналізу емпіричних даних і залучення узагальнених теоретичних положень дослідників при збиранні й аналізі статистичних та інших даних щодо масовокомунікаційної діяльності в Україні, а також дало змогу дослідити специфіку діяльності окремих складових масової комунікації як передумови розбудови і розвитку громадянського суспільства.

Дотримання системного та структурного підходів дозволило глибше зрозуміти роль і місце масової комунікації в сучасних суспільних та соціокультурних процесах, виявити особливості кореляції між процесами глобалізації у сфері комунікації та адаптованими формами національної і локальної ідентичності, створити авторську концепцію механізмів впливу масової комунікації на демократичні трансформації українського суспільства.

Порівняльно-історичний метод дав можливість простежити історичні закономірності розвитку масової комунікації в контексті соціально-економічних трансформацій українського суспільства кінця ХХ - початку ХХІ ст. у цілому. Використання логіки наукового пізнання дозволило не лише дослідити діяльність масової комунікації в Україні, а й співвіднести результати дослідження з найновішими теоріями "мережевого суспільства", здійснити порівняльний аналіз зарубіжного досвіду розв'язання проблем, пов'язаних із негативним впливом масової комунікації.

Використання зазначених методів дало змогу простежити основні етапи й тенденції розвитку масової комунікації, від загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку масової комунікації в нашій державі на сучасному етапі, її впливу на процеси державотворення й демократичних трансформацій, а відтак - і на становлення громадянського суспільства. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український масовокомунікаційний простір як частину цілісного глобального медіапростору.

Наукова новизна висновків та положень роботи зумовлена особливостями комплексного концептуального аналізу масовокомунікаційних чинників впливу на формування засад громадянського суспільства і полягає у таких конкретних результатах.

У дисертаційній роботі вперше:

- доведено, що одним із наслідків процесу впливу масової комунікації на демократичні перетворення в сучасному українському соціумі стало підвищення рівня громадської свідомості та активності різних верств населення, їх консолідація, утворення ними громадсько-політичних об'єднань та організацій, що є ознакою громадянського суспільства;

- виявлено поліфункціональність каналів розповсюдження суспільно важливої інформації, яка включає в себе офіційні джерела, контрольовані владою, корпоративні ЗМК фінансово-промислових груп та ініційовані громадськими організаціями й об'єднаннями альтернативні мас-медіа;

- знайдено фундаментальну суперечність у концептуальних підвалинах реформ, що здійснюються на сучасному етапі розвитку української демократії. Реформи, які були орієнтовані на становлення та максимально активний розвиток інституціональних і процесуальних характеристик, у реальності здійснювались при домінуванні комунікаційних технологій і практик, що призвело до безпосередньої залежності наслідків суспільних відносин від конфігурацій "інформаційного ресурсу" громадських суб'єктів, перш за все, - політичних і державних інституцій;

- шляхом аналізу медійної практики доведено, що в сучасній Україні активно здійснюється процес "медіатизації" суспільних відносин, у якому спостерігається своєрідне змагання медіатехнологій різних політичних груп, що спричиняє подальшу персоналізацію громадсько-політичних процесів, сприяє їх емоційному та ірраціональному сприйняттю;

- виявлено, що засоби масової комунікації активно сприяють створенню певних суспільних та політичних інститутів за відсутності або слабкого розвитку інших форм громадянського будівництва, підміняють собою ці форми і забезпечують їх легітимність;

удосконалено:

- концептуальні підходи до аналізу особливостей адаптації до сучасних українських реалій медіа, реклами, зв'язків з громадськістю, Інтернет-комунікації, які тяжіють при цьому до конвергенції, інтегруються у межах національного інформаційного простору в синкретичну комунікаційну модель, спрямовану на реалізацію соціалізаторської та пропагандистської функції;

- теоретичні уявлення про мету створення конвергентної комунікаційної моделі в Україні, що полягає у продукуванні корпоративної інформації суспільного характеру та її розповсюдженні в соціумі для впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок громадського життя, формування системи громадських цінностей, орієнтирів, символів та оцінних інтерпретацій;

- методи аналізу особливостей соціальної міфології в сучасному соціополітичному контексті та її втілення у міфологемах громадсько-політичного характеру в мас-медіа, рекламі, зв'язках із громадськістю, Інтернет-комунікаціях як кальок з апробованих у громадян символічних кліше, що відволікають від сутності ідей, натомість посилюючи їх концептуальність;

дістали подальший розвиток:

- наукові розробки щодо інституціалізації масової комунікації в Україні, яка здійснюється за принципом належності до тієї чи іншої політичної групи, духовної орієнтації, певної технології, що перетворює їх на інститут пропаганди та маніпуляції цільовими аудиторіями;

- дослідження основних теорій та концепцій зарубіжної науки, в яких вивчався вплив масової комунікації на розвиток громадянського суспільства, співвіднесення їх висновків з реальною практикою українських суспільних відносин.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій полягає в тому, що представлене дослідження ґрунтується на осмисленні досвіду вивчення взаємовпливу масової комунікації та суспільства світовою науковою думкою й осмисленні адаптації цього процесу до сучасних громадсько-політичних реалій у незалежній Україні. Автор виходить також з особистого досвіду практичної роботи в мас-медіа, рекламних агенціях та відділах зв'язків з громадськістю, що дозволило наочно вивчити особливості їх функціонування в національному інформаційному просторі. Таким чином, є достатні теоретичні й практичні базові надбання для того, щоб запропонувати обґрунтовані й достовірні висновки і рекомендації щодо особливостей подальшого розвитку масової комунікації та її місця в процесах розбудови громадянського суспільства. Увесь зібраний у роботі аналітичний експериментальний матеріал, який має практичне застосування, засвідчує наявність певних теоретичних положень, що становлять наукове пізнання предмета дослідження і є новим ярусом знань у контексті української комунікативістики.

Практичне значення одержаних результатів забезпечено авторською розробкою та впровадженням у навчальний процес дисциплін ("Теорія масової комунікації", "Елементи теорії масової комунікації", "Інформаційні війни", "Інформаційна політика та безпека", "Зв'язки з громадськістю"), що викладаються на факультеті систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара, де виконана дисертація. Для їх забезпечення видано навчальний посібник, присвячений теоретичним аспектам розвитку масової комунікації.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при узагальненні методик соціально-політичного планування розвитку українських засобів масової комунікації та форм їх участі в демократичних трансформаціях суспільства. Їх доцільно використовувати під час організації та проведення виборчих кампаній різних рівнів, а також при створенні системи зв'язків із громадськістю між органами державної влади, громадськими організаціями, політичними партіями та рухами і соціумом.

Особистий внесок здобувача визначається власним досвідом спостереження, збирання інформації та фіксації особливостей становлення й розвитку засобів масової комунікації в Україні, з'ясуванням їх місця в демократичних трансформаціях суспільства від набуття Україною незалежності до сьогодення. Він полягає також у розробці теорії, що стосується ролі масової комунікації у розбудові громадянського суспільства, дослідженні проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору, аналізі основних тенденцій розвитку глобалізаційних процесів як основного чинника впливу сучасної медіакультури.

Постановка й вирішення всього комплексу завдань представленої дисертації, опублікована монографія, наукові статті, в яких викладено основні положення наукової розвідки, виконані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні, практичні й методичні положення, що ввійшли до дисертації, були оприлюднені у доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференціях і щорічних підсумкових наукових конференціях ДНУ імені О. Гончара (2005 - 2010). Крім того, вони викладались на: IV Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування" (Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління", жовтень, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції "Дискурс у комунікаційних системах" (Київський міжнародний університет, лютий, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції "Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору" (Запорізький національний університет, травень, 2005); IX (жовтень, 2005), X (жовтень, 2006) та XI (жовтень, 2007) Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська періодика: історія і сучасність (Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України); Міжнародній науково-практичній конференції "Журналістика-2005 у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти" (Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, травень, 2005); Міжнародній науковій конференції "Революція і суспільство" (Дніпропетровський національний гірничий університет, вересень, 2005); I (вересень, 2005), II (вересень, 2006), III (вересень, 2007) та IV (вересень, 2008) Міжнародній конференції "Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта" (Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь - Алушта); Міжнародній науково-практичній конференції "Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик XXI століття" (Дніпропетровський національний університет, листопад, 2005); III Міжнародній конференції "Культурна спадщина українців Балтії у контексті громадської інтеграції" (Міжнародна вища школа економіки та управління, Латвійська Академічна бібліотека, Спілка українців Латвії, Рига, Латвія, грудень, 2006); Міжнародній науковій конференції "Національна періодика початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення", присвяченій 100-літтю газети "Рада" (Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, грудень, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики: від тижневика "Харьковские известия" до газети "Харківський університет" (до 190-річчя університетської преси)" (Харківський національний університет імені В.М. Каразіна, грудень, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Регіональні мас-медіа: шляхи розвитку і перспективи" (Рівненський міжнародний економіко-гуманітарний університет імені С. Дем'янчука, грудень, 2007); V Тикторівських читаннях, присвячених 40-річчю кафедри видавничої справи та редагування (Українська академія друкарства, Львів, грудень, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку" (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, квітень, 2007); Всеукраїнській науковій конференції "Український інформаційний простір у контексті світових процесів" (Ужгородський національний університет, вересень, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції "Масова комунікація в Україні та глобальні тенденції розвитку сучасного інформаційного простору" (Дніпропетровський національний університет, грудень, 2007); I (квітень, 2007) та II (травень, 2009) науково-практичних конференціях "Мас-медіа та демократизація світу" (Київський міжнародний університет); Міжнародній науковій конференції "Журналістика 2007: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти" (Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, квітень, 2007); I Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору" (Галицький інститут імені В. Чорновола, м. Тернопіль, листопад, 2007); I Всеукраїнській науковій конференції "Регіональні ЗМІ України: історія, стан та перспективи розвитку" (Луганський національний педагогічний університет імені Т. Шевченка, березень, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми регіональної журналістики в Україні" (Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, жовтень, 2008); Всеросійській науково-практичній конференції "Журналістика у 2008 році. Суспільний порядок денний та комунікаційні практики ЗМІ" (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, лютий, 2009); Першій міжнародній конференції "Соціальні комунікації сучасного світу" (Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, лютий, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціальні комунікації в Україні та за її межами: глобальне та національне" (Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, жовтень, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у монографії, 20 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях із соціальних комунікацій та 3 публікаціях у збірках тез та матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис, що складається зі вступу, п'яти розділів, вісімнадцяти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 430 сторінок, список використаних джерел містить 522 найменування.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та її зв'язок з науковою тематикою факультету систем і засобів масової комунікації ДНУ імені Олеся Гончара, де виконано роботу; визначено мету і завдання дисертації, її об'єкт і предмет; наведено використані методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів і запропонованих висновків; розкрито особистий внесок здобувача; поінформовано про апробацію роботи на конференціях, наведено дані про опубліковані праці.

У першому розділі "Основні напрями досліджень масової комунікації як чинника впливу на формування суспільних відносин" вивчається стан теоретичного осмислення проблем масової комунікації в зарубіжній та українській науці й методологічні проблеми, які при цьому виникають.

У підрозділі 1.1 "Роль і місце масової комунікації у розбудові громадянського суспільства як об'єкт дослідження у зарубіжній науці" наголошується, що вивчення масової комунікації як важливого чинника впливу на зародження та еволюцію громадянського суспільства фактично починається чи не від зародження самої комунікативістики у першій третині ХХ століття. Ці дослідження розпочинають американські вчені, які або спирались на засади позитивістської філософії (У. Ліппманн, Б. Коен), або були прихильниками біхевіористських підходів (Г. Лассуел, П. Лазарсфельд, Б. Берельсон, Х. Годе), виходячи з реальних потреб громадсько-політичного життя США і трансформацій демократичних інститутів.

Значним етапом масової комунікації і соціуму стала книга У. Ліппманна "Громадська думка", у якій масовокомунікаційна діяльність уперше розглянута як складний процес, що включає в себе і масу (публіку) - одночасно і об'єкт, і суб'єкт цієї діяльності. Це призводить до суттєвого впливу масової комунікації не лише на сприйняття особистістю громадсько-політичних реалій у суспільстві, але й на засвоєння нею певних ідеологічних постулатів. Тому роль масової комунікації повинна полягати у захисті фундаментальних цінностей демократичного суспільства.

У середині минулого століття на перший план висуваються теорії канадського вченого М. Маклюена, який, з одного боку, виходив із соціокультурного детермінізму комунікації, а з іншого, проголосивши утвердження "ери телебачення", зробив акцент на її самоцінності і навіть самодостатності ("Сам засіб комунікації і є повідомлення"), та ідеї соціального конструктивізму американських дослідників П. Бергера і Т. Лукмана. Останні висунули концепцію двох видів ідентичності людини як члена соціуму: ту, яка формується під впливом суспільних відносин і видозмінюється разом з їх трансформацією, і ту, що формується завдяки образу світу, який створюють медіа.

Найбільш повно масовокомунікаційний вплив на формування громадянського суспільства розглянуто в працях німецького філософа Ю. Габермаса. Він висуває ідею громадянського дискурсу, який забезпечується рівністю всіх учасників, суспільно значущими темами, обговорення та відсутністю обмежень, який стає своєрідним засобом емансипації різних верств населення від тиску держави та її інституцій. Розвиток комунікаційних відносин та їх раціоналізація, за Ю. Габермасом, - чи не єдиний шлях формування громадянського суспільства.

Поява у другій половині ХХ ст. теорій "інформаційного суспільства" (Д. Белл, М. Кастеллс, Е. Тоффлер та ін.) остаточно відводить інформації місце найважливішого ресурсу суспільства, а основою його соціальної структури визначаються масовокомунікаційні зв'язки. Щоб підкреслити виняткове значення масової комунікації для функціонування громадсько-політичних інститутів, деякі вчені пропонують називати сучасне суспільство "комунікаційним".

У підрозділі 1.2 "Особливості формування уявлень про масову комунікацію як суспільний інститут в українській медіа-науці" зазначається, що вітчизняна школа комунікативістики почала формуватись лише після набуття Україною незалежності. Від початку вона спиралась як на фундаментальні дослідження зарубіжних учених, так і на ті традиції, що частково склалися в радянські часи. В інтерпретації вітчизняних науковців теорія масової комунікації увібрала елементи філософії, соціології, політології, філології, теорії журналістики, а також засобів масової інформації та власне комунікації. Ось чому комунікація трактується ними не як інструмент маніпуляції і дезінформації, а як універсальний механізм взаємодії, що сприяє соціальній трансформації суспільства.

Вдумливо вивчаючи чужі дефініції, вітчизняні вчені намагаються дати своє оригінальне тлумачення непростого наукового явища. За робоче визначення в дисертації ми приймаємо думку В.В. Різуна, який під масовою комунікацією розуміє "організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності, яка відбувається у вигляді взаємопов'язаних інтелектуально-вольових дій, спрямованих на духовне, професійно та інше єднання маси людей (мас)".

Поява значної кількості досліджень з масової комунікації дозволяє зробити висновок, що українські науковці оперують двома діаметрально протилежними підходами до тлумачення поняття і явища комунікації та її ролі у суспільних процесах. Перший підхід - функціональний (представлений у роботах В.Ф. Іванова, Г.Г. Почепцова, В.В. Різуна, С.М. Квіта, О.Ф. Коновця), інший - атрибутивний, за яким комунікація розглядається як кібернетичний чинник, що спирається виключно на технічне підґрунтя (З.В. Партико).

Частина українських науковців (Львівська школа, В.Д. Буряк) протиставляють західній моделі масової комунікації ідеальну модель "національно свідомої публіцистики", яка може врятувати вітчизняний інформаційний простір від патогенного впливу глобалізації. Вони обходять той факт, що саме масова комунікація здатна узгодити глобальне з національним і привести до процесу "націоглобалізації", який дозволить захистити неповторну ідентичність національного інформаційного простору.

Методологічний плюралізм у підходах до вивчення масової комунікації в нашій країні засвідчують роботи Б.В. Потятиника, який реалізує принципи "феноменології масової комунікації", В.М. Владимирова, що базується на герменевтиці і зосереджений на проблемі масового розуміння, Ю.Е. Фінклера, який розглядає структурні особливості масової комунікації, зокрема, взаємодії комунікаційних функцій влади та владних функцій мас-медіа.

У підрозділі 1.3 "Методологічні проблеми вивчення ролі масової комунікації у становленні громадянського суспільства" наголошується, що тяжіння масової комунікації до виконання все більш активної ролі в соціальній організації суспільства спричиняє урізноманітнення методологічних підходів до їх розуміння і тлумачення. З іншого боку, необхідно зазначити, що у визначенні суспільних функцій масової комунікації доволі часто сходяться представники різних шкіл. Так, прихильників позитивізму та біхевіористського напрямку об'єднала ідея "селективного сприйняття" індивідами масовокомунікаційних повідомлень, що сприяло, на їх думку, не лише формуванню певних політичних переконань, але й стійких ідеологем.

Ця наступність зберігається і в більш пізні періоди (зокрема, постмодерністський), коли критичні виступи представників феноменологічного напряму чи Франкфуртської школи проти "залізної клітки" раціональної організації масовокомунікаційної діяльності, не заважають близькому до подібних концепцій Ю. Габермасу виходити з ідеї раціональних дискусій вільної громадськості як підґрунтя для формування громадянського суспільства.

Однак набуття масовою комунікацією у ХХ ст. нових форм (поява телебачення, Інтернету, бурхливий розвиток реклами та ПР) змушує шукати нових пояснень її тотального впливу на громадськість. Плідною у зв'язку з цим стає думка про масу не як про пасивний об'єкт масовокомунікаційного впливу, а як його активну співучасницю. Німецька дослідниця Е. Ноель-Нойман вбачає у поведінці "мовчазної більшості", у її "спіралі мовчання" досить активну реакцію на суспільні зміни, бажання бути на стороні переможців.

Наслідком цієї "соціальної вітальності", на думку представників Франкфуртської школи, стає утвердження в постіндустріальний період "масового суспільства", сформованого "одновимірними людьми" (Г. Маркузе), що мислять ідеологічними та політичними стереотипами.

Посилення впливу масової комунікації у другій половині ХХ ст. аж до перебирання на себе владних функцій (преса як "четверта влада", реклама як "п'ята влада") змусило частину дослідників загострити увагу на проблемі автономізації комунікації, що призводить її до повного нехтування обєктивною реальністю. Вже М. Маклюен спробував поставити під сумнів тезу про комунікацію як про засіб (форму), приписуючи їй самоцінний зміст. Ще далі пішли представники французького структуралізму та постмодерну, які висунули ідею "поля журналістики" як самодостатнього суспільного інституту (П. Бурдьє) та суцільної "медіатизації" суспільних відносин (П. Шампань). Про "монополію коду" у комунікаційних відносинах пише Ж. Бодрійяр, який вважає, що комунікація як самодостатній суспільний інститут, уже давно підмінила картину об'єктивного світу її символічними формами - "симулякрами". У суспільстві, де неможливо ідентифікувати справжні цінності, "маси самі по собі є повідомленням".

В умовах утвердження "інформаційного (комунікаційного) суспільства", коли надмірність інформації та неможливість її охопити, осмислити і систематизувати, перетворює контакти всередині суспільства на неочевидні, комунікація справді перетворюється на самоцінний епіцентр громадсько-політичного життя, стає джерелом утворення нових форм соціальних відносин. Співіснування в постіндустріальну епоху різних форм організації суспільства (громадянське, масове, суспільство споживання) саме масову комунікацію перетворює на системотвірний елемент, призводить до втрати нею технічно-допоміжного характеру та набуття онтологічного статусу.

У другому розділі "Засоби масової комунікації як інструмент управління громадськими процесами" доводиться, що соціальні процеси, які закінчилися розпадом радянської імперії та утворенням на її території незалежних держав, активно стимулювались масовою комунікацією, яка притаманними лише їй засобами цілеспрямовано впливала на перебудову суспільства. Проте з таким же успіхом вирішувати завдання розбудови демократичного суспільства в Україні ЗМК виявились не в змозі, тож у країні і через двадцять років після набуття незалежності панує "керована демократія".

У підрозділі 2.1 "ЗМК та процес медіатизації громадсько-політичного життя" підкреслюється, що сьогодні інформаційна функція, здавалося б органічно притаманна засобам масової комунікації, перестала бути для них єдиною і головною. Натомість на перший план висунулись ті її функції, що дозволяють з успіхом впливати на соціальні процеси у суспільстві та формувати громадську думку. Разом з тим, саме з поглибленням масовокомунікаційних процесів, формуванням громадянського дискурсу пов'язують поглиблення демократії, конкретизуючи ці явища через виділення особливої складової - "демократії-комунікації". Саме вона повинна забезпечити постійне й об'єктивне інформування громадян про стан справ у державі та соціумі, налагодити постійний діалог між громадянами та владою, порозуміння між різними гілками влади і соціальними прошарками. Саме так комунікація може виступити об'єднуючою та консолідуючою суспільною силою, що сприятиме прозорості у розробці важливих для держави і соціуму рішень, їх усебічному аналізу та необхідної критики і, нарешті, прийняттю на цій основі консенсусу. Завдяки такій ролі ЗМК може бути забезпечений дієвий контроль за діяльністю суспільних інститутів, політичних сил та владної еліти, сформований гідний імідж держави та її лідерів.

Органічною ознакою такої комунікації є плюралізм, проте за відсутності об'єднуючої всі прошарки суспільства національної ідеї, толерантності та політкоректності, він може виродитись у брутальну плюральність, яка на часі домінує в нашій країні. Вона проявляється не лише в небажанні слухати і почути опонента і при цьому будь що нав'язати йому свою думку, але й у підміні загальнодержавних та загальнонаціональних інтересів вузькоегоїстичними корпоративними інтересами окремих фінансово-промислових груп. Класичний постулат, що масова комунікація набуває тих соціальних форм і політичних кольорів, якими позначені домінуючі у суспільстві структури, дозволяє відповісти на запитання про причини засилля у вітчизняному інформаційному просторі негативних фактів і маніпулятивних технологій.

За часів перебудови та одразу після набуття незалежності ЗМК в Україні по суті перебрали на себе функції громадянського суспільства, налагоджуючи діалог із владою та контролюючи її дії. Проте утвердження ринкових механізмів і майже суцільна комерціалізація медіа не лише зробили їх залежними від великого капіталу, але й обмежили їх здатність динамічно розвиватися із суспільством та його інститутами, адекватно реагувати на виклики, якими супроводжувались соціальні трансформації. Це суттєво звузило можливість ЗМК реагувати на зміни, що охопили всю палітру громадсько-політичних, економічних, культурних, моральних цінностей, та об'єднати суспільство навколо ідеї громадянського суспільства.

Активне розшарування ЗМК за належністю до олігархічних угруповань і керованих ними політичних сил майже звели нанівець їх роль носія представницької (партиципарної) демократії, що віддзеркалює думки і прагнення громадян та стоїть на стороні їх прав і свобод. Адже звужена до поняття корпоративної доцільності соціалізаторська роль таких ЗМК не забезпечує можливостей ані для широкої соціальної взаємодії безпосередньо у комунікаційному просторі, ані для масових проявів індивідуальної активності. Ось чому громадські об'єднання та групи виникають і народжуються не завдяки (як в умовах громадського суспільства), а всупереч домінуючим у суспільстві комунікаційним процесам.

У підрозділі 2.2 "Громадсько-ідеологічні парадигми медіаполітичної системи" аналізується еволюція сучасних українських медіа від висвітлення широких соціальних проблем до ідеологізованої, вузькополітичної комунікації. Подібна еволюція не означає деформації ролі й місця масової комунікації лише в тому випадку, коли встановлено і триває постійний діалог між владними інституціями та громадою, їх об'єднують спільні суспільні інтереси та знайдено шляхи їх реалізації на основі консенсусу. Масова комунікація в Україні, на жаль, ще не стала втіленням і виразником "публічної сфери", а тому у нас до цього часу не склалася цілісна та зрозуміла суспільству соціальна комунікація, яка функціонує у межах загальноприйнятих громадських та культурно-цивілізаційних цінностей.

Утвердженню справді незалежного інституту масової комунікації заважають особливості функціонування на наших теренах ринкових відносин та постійне використання владою адміністративного ресурсу. Це породжує залежність медіа від владних структур та великого бізнесу, що спричиняє не лише постійні маніпуляції громадською думкою, але й переміщення висвітлення реального політичного життя у символічний комунікаційний простір. І влада, і політичні сили, і навіть слаборозвинуті громадські об'єднання саме через ЗМК намагаються утворити "маску масовості" (Ю. Левада), своєрідну квазіреальність, в якій домінуватимуть бажані для них суспільні цінності та орієнтири, а громадська думка - формуватись у вигідному для них напрямку.

Безумовно, медіатизація політичного та суспільного життя у кінці ХХ ст. перетворилась на глобальну тенденцію, яка ще раз засвідчила вирішальну роль масовокомунікаційного впливу на соціальні та громадсько-політичні процеси. Проте на Заході це явище вже не просто осмислене, але й ведуться досить успішні пошуки засобів його нейтралізації як на рівні еліти, так і на рівні соціуму. Відсутність навичок політичної культури, глибоких громадянських традицій у нашому суспільстві поки що призводить до некритичного перенесення зазначених тенденцій на наш ґрунт і швидкої адаптації до наших соціально-політичних реалій.

Під час перебудови і набуття незалежності, соціально-креативна функція масової комунікації була вимушено зведена до утилітарного завдання підготовки громадської свідомості до кардинальних змін у державному устрої та політичній системі. Перерозподіл суспільної власності, поява класу власників і необхідність обстоювати нові економічні реалії поставили перед залежною пресою політико-ідеологічне завдання з утвердження цих результатів як єдино можливих, а відтак, й абсолютно справедливих для соціуму. Управлінська і пропагандистська налаштованість ЗМК на підтримку заздалегідь визначених результатів на користь окремих фінансово-промислових груп остаточно визначило національні особливості утвердженої соціальної парадигми медіаполітичної системи.

Кардинальні зміни в суспільному та громадсько-політичному житті країни, які супроводжуються загостренням протистояння на економічному, соціальному, етнічному рівнях, розчарування та апатія більшості населення, що виявилось не підготовленим до цих зрушень, спричиняє появу "бар'єрів на шляху пізнання", ускладнює аналіз і розуміння оточуючих реалій. Замість спроб осягнути цілісну картину суспільних трансформацій та осмислити шляхи розвитку суспільства, індивід у таких умовах шукає спрощених пояснень від того, хто візьме на себе тягар і відповідальність за інтерпретацію реалій у бажаних параметрах. Медіа, яких спонукали до цього сили, що за ними стоять, досить швидко змогли нав'язати суспільству свою версію громадсько-політичних процесів, підміняючи реальні події і факти їх віртуальними символами - "симулякрами". Вони, як це не парадоксально, виявились співзвучні очікуванням певних соціальних прошарків та збіглися з домінуючими у них стереотипами.