Механізми державного управління соціальним захистом інвалідів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

УДК 351: 364

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Механізми державного управління соціальним захистом інвалідів в Україні

25.00.02 - механізми державного управління

Міщенко Катерина Семенівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Гансова Емма Августівна, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри філософських та соціально-політичних наук.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Білинська Марина Миколаївна, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри державного управління;

кандидат наук з державного управління, доцент Кравченко Мілена В'ячеславівна, Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри соціальної та гуманітарної політики.

Захист відбудеться 14 жовтня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління за адресою: Київ, вул. Івана Кудрі, 33.

Автореферат розісланий 12 вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Соціальна політика сучасної демократичної держави спрямована на забезпечення життєвих потреб кожної людини, створення умов для досягнення суспільного добробуту. Особливої актуальності це питання набуває для осіб з інвалідністю. Інвалідність на рівні людської спільноти є соціальним явищем, уникнути якого не може жодне суспільство, і тому кожна держава відповідно до рівня свого розвитку та фінансової спроможності формує власну соціальну політику щодо інвалідів та розвиває механізми державного управління у цій сфері.

Для України проблема соціального захисту інвалідів є особливо значущою у зв'язку зі стійкою тенденцією до зростання частки інвалідів у загальній структурі населення. Переорієнтація стратегії соціального захисту інвалідів від їх матеріального забезпечення (пасивна складова) до створення для цієї категорії громадян рівних можливостей щодо безперешкодного задоволення власних життєвих потреб, реалізації здібностей і творчого потенціалу (активна складова) спричинює необхідність зміни структури і функцій соціального захисту. За таких умов виникає необхідність створення керованої державою системи соціального захисту інвалідів, в якій би застосовувалися різноманітні механізми державного управління.

Проблеми теорiї i практики соцiального захисту населення постiйно привертали увагу науковцiв. Вагомий внесок у розвинення загальної теорії та спеціальних питань соціального захисту населення зробили Н. Борецька, Е. Лібанова, В. Новиков, О. Палій, А. Сiленко, В. Скуратівський. Науковій розробці питань соціального захисту населення в цілому, а також окремих його категорій присвячені дослідження М. Білинської, В. Бідак, Е. Гансової, О. Дікової-Фаворської, Т. Кір'ян, М. Кравченко, М. Огай, Г. Столярова.

Основою для проведення теоретико-методологічного аналізу основних положень державного управління та його механізмів слугували праці зарубіжних та вітчизняних вчених В. Авер'янова, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, Н. Єсипчука, В. Князєва, П. Надолішнього, Н. Нижник, В. Токовенко, В. Цвєткова, Б. Гурне, Л. Пала, Г. Райта.

Окремі питання механізмів державного управління в сучасних умовах досліджували науковці А. Балашов, Т. Безверхнюк, В. Зінкевічус, О. Іваницька, М. Іжа, Т. Лукіна, О. Осауленко, Т. Пахомова, Л. Приходченко, Я. Різникова, О. Суходоля, О. Якубовський та інші.

Віддаючи належне напрацюванням вiтчизняних і зарубiжних учених з проблематики соцiального захисту населення, слід зазначити, що наразі існує потреба у поглибленні дослідження такої його складової, як соціальний захист інвалідів. Вона спричинена недостатнім рівнем розробки теоретичних пiдходiв до визначення механізмів державного управління у сфері соціального захисту цієї категорії громадян, уточнення його компонентiв. Тому комплексне обґрунтування теоретичного, методичного та практичного забезпечення соціального захисту інвалідів як суспільного інституту, узагальнення теоретичних і практичних проблем державного управління цією сферою, визначення моделей організації, розвитку й удосконалення його механізмів є вкрай актуальним, що й обумовило вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану комплексного наукового проекту „Розвиток південного регіону України: соціально-управлінський аспект” Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (номер держаної реєстрації 0109U00288). Роль автора полягає в розробці рекомендацій щодо вдосконалення державного управління соціальним захистом інвалідів як в цілому в Україні, так і в окремо взятому регіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування науково-теоретичних засад і розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів в Україні.

Комплексний підхід до реалізації мети дисертаційної роботи зумовив необхідність розв'язання в ній таких завдань:

- проаналізувати стан дослідження механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів, визначити засади їх функціонування;

- провести порівняльний аналіз досвіду розвинених країн щодо соціального захисту інвалідів, оцінити можливості його використання в Україні;

- уточнити зміст і сутнісні характеристики понять: „соціальний захист інвалідів”, „державне управління системою соціального захисту інвалідів”, „стандарти якості соціальних послуг”;

- визначити організаційно-функціональний механізм державного управління соціальним захистом та соціальним обслуговуванням інвалідів, установити роль і місце в ньому комплексної соціальної реабілітації інвалідів та інституту соціальних послуг;

- розробити методологічні підходи до формування системи стандартизації соціальних послуг, обґрунтувати необхідність запровадження у сферу соціальних послуг соціального замовлення та ліцензування професійної діяльності як інноваційних складових удосконалення механізму державного управління соціальним захистом інвалідів;

- розкрити правові основи формування інституту соціальних послуг, що надаються особам з інвалідністю; визначити концептуальні засади удосконалення державного управління соціальним захистом інвалідів;

- сформулювати науково-практичні рекомендації щодо реформування державного управління системою соціального захисту інвалідів в Україні.

Об'єкт дослідження - система державного управління соціальним захистом в Україні.

Предмет дослідження - механізми державного управління соціальним захистом інвалідів в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів сприятиме прискоренню формування в Україні рівних можливостей та умов для інтеграції цієї категорії громадян у суспільство

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є об'єктивні закономірності функціонування управлінських систем, базові положення теорії управління та теорії соціальної держави, загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних засадах науки державного управління. У роботі використано: системний підхід - для аналізу системи соціального захисту як сукупності взаємопов'язаних елементів, що формують механізми державного управління соціальним захистом інвалідів; функціонально-структурний аналіз - для дослідження стану функціонування системи соціального захисту інвалідів, структури її складових, виявлення недоліків у побудові; порівняльний та статистичний аналіз - при вивченні міжнародного досвіду соціального захисту інвалідів, оцінюванні можливостей його використання в Україні, а також з метою виявлення тенденцій і факторів (у розрізі регіонів), що впливають на рівень інвалідності; методи соціологічного дослідження - для апробації проміжних результатів дослідження системи соціального обслуговування і надання соціальних послуг та впливу отриманих даних на процеси вдосконалення механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів; метод експертних оцінок - для розробки підґрунтя формування стандартів якості соціальних послуг, що надаються особам з інвалідністю; методи аналізу і синтезу - для дослідження засад становлення в Україні інституту соціальних послуг, що надаються інвалідам; абстрактно-логічний метод - для теоретичного узагальнення напрацювань, пошуку шляхів удосконалення державного управління системою соціального захисту інвалідів, формування висновків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

- визначено організаційно-функціональний механізм державного управління соціальним захистом інвалідів, сутність якого полягає у встановленні загальних орієнтирів системи, визначенні її пріоритетів; створенні спеціально уповноважених органів, координації їх діяльності та спрямуванні на реалізацію завдань державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; виконанні заходів з ефективної медичної та комплексної соціальної реабілітації інвалідів; забезпеченні професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів; запобіганні інвалідності, зниженні її рівня; удосконаленні соціального захисту інвалідів шляхом реформування системи соціальних послуг, що надаються цій категорії громадян та запровадженні інноваційних механізмів державного управління, що поглибило розробку теорії державного управління у сфері соціального захисту;

- виявлено зв'язок між рівнем інвалідності та окремими складовими індексу регіонального людського розвитку, що дало підстави розробити метод аналізу регіонального рівня інвалідності;

- обґрунтовано методологічні підходи до формування системи стандартизації у сфері соціальних послуг, що надаються інвалідам, запропоновано методику розроблення державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг, закладено підґрунтя для створення системи управління якістю соціальних послуг, що розширило теоретичну базу реформування системи соціальних послуг;

удосконалено:

- понятійний апарат теорії державного управління сферою соціального захисту інвалідів. Уведені в наукову лексику поняття „державне управління системою соціального захисту інвалідів”, „державне управління у сфері соціального захисту інвалідів”, „стандарти якості соціальних послуг” та уточнено визначення поняття „соціальний захист інвалідів”;

- визначення сутності соціальної реабілітації інвалідів як інструменту реалізації комплексу заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності, відновлення соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності інвалідів з метою їх всебічної iнтеграцiї в суспільство та реалізації особистісного життєвого і творчого потенціалу;

- концептуальні засади державного управління у сфері соціального захисту та соціальних послуг, які надаються особам з інвалідністю, що полягають в усуненні таких бар'єрів, як надмірна залежність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від рішень центральних органів влади з питань розвитку системи соціальних послуг; недосконалість законодавства; нераціональне фінансування; відсутність стандартів надання послуг; неефективна взаємодія органів державної влади з недержавними організаціями, що діють у сфері соціальних послуг;

набули подальшого розвитку:

- завдання реформування державного управління системою соціального захисту інвалідів в Україні, стратегічні пріоритети якого полягають у впровадженні таких інноваційних механізмів державного регулювання, як стандартизація системи соціальних послуг, ліцензування професійної діяльності у цій сфері, соціальне замовлення, а також у поглибленні співпраці органів державної влади та неурядових некомерційних організацій, залученні їх до реалізації державних, регіональних і місцевих програм у сфері соціального захисту та надання соціальних послуг;

- перспективні напрями вдосконалення державної системи соціального захисту інвалідів, зокрема формування інституту соціальних послуг.

Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані й обґрунтовані в дисертаційній роботі теоретичні положення та практичні рекомендації були безпосередньо впроваджені при розробленні низки правових, нормативних, методичних документів, спрямованих на вдосконалення державного управління соціальним захистом, соціальним обслуговуванням та наданням соціальних послуг інвалідам. Зокрема, вони знайшли відображення у статтях 19 та 26 Закону України „Про охорону дитинства” (Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону дитинства” від 03.02.2005 №2414-IV); Програмі забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення (постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 №863); Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 №221 „Про забезпечення інвалідів автомобілями вітчизняного виробництва”; Типовому положенні про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку (постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №76).

Результати роботи також використано при розробці: Концепції реформування системи соціальних послуг (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 №178-р); благодійної акції „Ти можеш їм допомогти” (розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №547-р); Плану дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.07.2008 №1052-р); наказів Міністерства праці та соціальної політики України „Про внесення змін та доповнень до збірника „Нормативи чисельності працівників Територіальних центрів по соціальному обслуговуванню незахищених верств населення” від 25.05.2006 №197; „Про внесення змін до наказу Міністерства соціального захисту населення від 01.04. 97 №44” від 11.04.2007 №145; „Про затвердження Норм часу і норм чисельності працівників будинків-інтернатів (усіх типів) та стаціонарних відділень територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян системи праці та соціального захисту населення” від 01.10.2008 №411 (довідка Мінпраці від 21.09.2007 №1593/03-014/6).

Отримані наукові результати застосовано для обґрунтування порядку розроблення та затвердження державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг (довідка Держсоцслужби України від 04.12.2008 №01/1811) і використано у ході проведення соціологічного опитування в Рівненській та Волинській областях.

Теоретичні напрацювання дисертації використовуються у навчальному процесі на курсах підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів системи Мінпраці під час проведення тематичних навчальних циклів з питань державної соціальної політики, державного управління сферою соціального захисту, соціального обслуговування та надання соціальних послуг особам з інвалідністю. З метою покращання інформаційно-ресурсного забезпечення слухачів курсів за участі автора дослідження підготовлено і видано два методичних посібники для фахівців системи соціального захисту та соціальних послуг (довідка Постійно діючих курсів підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів системи Мінпраці від 23.03.2009 №152).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано тільки результати досліджень та ідеї, що безпосередньо належать її автору.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації оприлюднено на таких науково-практичних конференціях і семінарах: „Соціальні послуги сім'ям та захист прав дитини: досвід Великобританії”, м. Одеса (2003); „Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону”, м. Одеса (2003); „Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації”, м. Одеса (2004); „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління”, м. Київ (2004); „Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку”, м. Одеса (2005); „Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження”, м. Одеса (2006); „Якість соціальних послуг: стандарти та управління”, м. Київ (2006); „Розвиток соціальних послуг на рівні громади як механізм забезпечення якості життя інвалідів”, м. Київ (2006); „Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров'я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?”, м. Київ (2007); „Актуальні проблеми реалізації Плану Дій Україна - ЄС”, м. Одеса (2007); „Впровадження інновацій у сфері соціальних послуг”, м. Київ (2008).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в 11 працях (із них дві - у співавторстві) загальним обсягом 4 обл.-вид. арк., з яких 4 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, 6 тез науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 239 стор., з яких 3 рисунки на 3 стор., 11 таблиць на 8 стор., 7 додатків на 26 стор., список використаних джерел з 210 найменувань на 20 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується, обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну значущість отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі - „Теоретичні засади державного управління соціальним захистом інвалідів” - викладено засади державного управління соціальним захистом, окреслено поняття та сутність державного управління соціальним захистом інвалідів. Осіб з інвалідністю представлено одночасно як об'єктів і суб'єктів соціальної політики держави. Розглянуто еволюцію концепції інвалідності, проаналізовано міжнародний досвід соціального захисту інвалідів та надано оцінку можливості його застосування в Україні.

Тенденція до збільшення кількості непрацездатних громадян та осіб похилого віку турбує політиків, фахівців державного управління, соціологів, економістів, демографів, які добре розуміють її негативні наслідки. Працездатне населення, в умовах зменшення його чисельності, опиняється в невигідному становищі стосовно податків та соціальних трансфертів на соціальне страхування. Суспільство з великою кількістю непрацездатних громадян вимагає постійного збільшення видатків на соціальний захист, що стає суттєвим тягарем навіть для країн з високорозвиненою економікою. Ця проблема є особливо актуальною для України.

У теперішній час проблематика соціального захисту інвалідів розробляється вітчизняними і зарубіжними вченими в основному стосовно його юридичних та політичних аспектів. При цьому з поля зору дослідників, як правило, випадають управлінські аспекти. Отже, потребують конкретизації завдання та механізми державного управління у цій сфері.

Визначено коло завдань державного управління соціальним захистом інвалідів, серед яких забезпечення умов для реалізації державної політики у цій сфері; організація ефективної медичної реабілітації осіб з інвалідністю; формування системи комплексної соціальної реабілітації інвалідів; здійснення професійно-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів; запобігання інвалідності, зниження її рівня; подальше вдосконалення соціального захисту інвалідів та його складових - соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціальних послуг; розробка і впровадження найбільш ефективних моделей державного управління системою соціального захисту інвалідів.

Проведено аналіз понятійного апарату за темою дослідження. Наведено тлумачення терміна „соціальний захист” як сукупності заходів, що вживаються в суспiльствi для захисту громадян вiд таких соцiальних ризикiв, як втрата роботи, iнвалiднiсть, хвороби, втрата годувальника тощо. Водночас переважна більшість дослідників розуміють соцiальний захист як комплекс органiзацiйно-правових та соціально-економiчних заходiв, що закріплені законодавчо та спрямовані на забезпечення захисту життя, здоров'я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

Запропоновано авторське визначення поняття „соціальний захист інвалідів” як діяльність держави, що полягає у розробці заходів, створенні відповідних інститутів, застосуванні механізмів, призначених забезпечувати життєві та соціальні потреби інвалідів, реалізовувати громадянські права і свободи, створювати рівні можливості для їх інтеграції в суспільство.

Державне управління системою соціального захисту інвалідів визначено як цілеспрямовану організаційно-координуючу діяльність спеціально уповноважених органів на всіх рівнях державної влади та місцевого самоврядування шляхом прийняття управлінських рішень щодо розробки та виконання актів законодавства, власних рішень і завдань, створення умов для функціонування механізмів управління, спрямованих на раціональне та ефективне використання наявних ресурсів з метою забезпечення умов для реалізації державної політики соціального захисту інвалідів.

Механізми державного управління соціальним захистом інвалідів запропоновано розподіляти за ознакою функцій на програмно-цільові, організаційні, економічні, соціально-психологічні, адміністративні.

На статистичному матеріалі доведено, що кількість інвалідів в Україні зростає. Якщо на початку 90-х років минулого століття загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% всього населення, або 1,50 млн. осіб, то у 2008 році їх чисельність дорівнювала 2,65 млн. осіб, або 5,3% усього населення, тобто зросла майже у 1,6 раза.

Наголошено, що основними причинами інвалідності на рівні суспільства є інтенсивний розвиток урбаністичних процесів, техніки, транспорту, а також участь у військових конфліктах. Напружений стан довкілля, зростання антропогенного навантаження, екологічні катастрофи на зразок Чорнобильської, у свою чергу, призводять до зростання кількості генетичних патологій.

Оскільки статистичні дані щодо рівня інвалідності, що використовувалися в ході дослідження, значно відрізнялися в розрізі регіонів України, було висунуто гіпотезу про можливий вплив на цей показник певних територіальних факторів. Для перевірки цієї гіпотези автором виконано аналіз окремих складових індексу регіонального людського розвитку (ІРЛР), зокрема стану та охорони здоров'я, екологічної ситуації, а також безпосередньо ІРЛР. Для з'ясування впливу вказаних факторів на рівень інвалідності розраховувалися показники тісноти зв'язку. При цьому використовувалися статистичні дані щодо рівня інвалідності на 1000 населення (в регіональному розрізі) за період 2004 - 2007 років. За величиною рівня інвалідності було визначено рейтинги областей. Аналіз тісноти зв'язку було проведено з використанням відомого в соціальній статистиці коефіцієнта асоціації Юла, величина якого визначалася за формулою

,

де - коефіцієнт Юла (характеризує тісноту зв'язку аналізованого фактора з результуючим показником - рівнем інвалідності); - рейтинги двох областей за рівнем інвалідності на 1000 населення; - рейтинги цих областей за узагальненим показником стану й охорони здоров'я. Цю формулу було застосовано і для дослідження впливу решти зазначених факторів. Якщо ? 0,5, то зв'язок фактора, що аналізується, з показником рівня інвалідності тісний, якщо < 0,5 - зв'язку немає, тобто такий фактор не впливає на рівень інвалідності.

Результати розрахунків свідчать про обернено пропорційну залежність рівня інвалідності від місця, яке регіон займає у шкалі рейтингів за окремими складовими (факторами), а саме за станом та охороною здоров'я, екологічною ситуацією, ІРЛР. Зокрема встановлено, що чим нижче місце за шкалою рейтингів займала та чи інша область за вищезазначеними показниками, тим більшими були показники рівня інвалідності на 1000 населення.

Дані для окремих регіонів в Україні наведено у табл. 1. Тут Р - рейтинг області за рівнем інвалідності на 1000 населення; ТЗ - оцінка тісноти зв'язку; СОЗ - показник стану та охорони здоров'я; ЕС - показник екологічної ситуації; ІРЛР - індекс регіонального людського розвитку.

На основі такого підходу розроблено метод аналізу регіонального рівня інвалідності. Його можна використовувати для моніторингу інвалідності, планування видатків, необхідних на заходи з соціального захисту інвалідів, моделювання та прогнозування процесів у сфері соціального захисту, аналізу демографічної ситуації та ринку праці в регіоні тощо.

На основі критичного аналізу міжнародного досвіду доведено, що існують дві основні концепції державної політики залучення осіб з обмеженими фізичними можливостями до сфери соціально-трудових відносин. Перша характерна для більшості країн ЄС і, зокрема, для України - це концепція квотування для інвалідів певного відсотка робочих місць. Друга концепція поширена в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Швеції, Фінляндії та базується на принципах рівності всіх громадян при їх залученні до сфери праці та юридичній відповідальності за недотримання цього принципу. Мінімальна квота робочих місць для інвалідів при цьому не встановлюється. Показано, що у багатьох випадках міжнародний досвід соціального захисту та працевлаштування інвалідів наразі може бути придатним для впровадження в умовах України.

соціальний захист інвалід

Таблиця 1. Вплив на рівень інвалідності окремих складових індексу регіонального людського розвитку за характерними парами регіонів України

Для стимулювання роботодавців до найму осіб з обмеженими фізичними можливостями у більшості країн світу держава застосовує ряд економічних важелів, головними з яких є: грошові виплати за прийняття на роботу інвалідів понад мінімальну квоту; дотації та субсидії на заробітну плату прийнятих та працюючих інвалідів; дотації та субсидії на облаштування і технічне обслуговування робочих місць для інвалідів; додаткові пільги та пільги при сплаті внесків на соціальне страхування.

У другому розділі - „Стан та особливості соціально-захисної діяльності Української держави стосовно інвалідів” - надано характеристику чинного нормативно-правового забезпечення діяльності системи соціального захисту інвалідів, визначено організаційно-функціональний механізм державного управління соціальним захистом інвалідів, систематизовано джерела фінансування заходів, що вживаються державою з метою соціального захисту осіб з інвалідністю.

На законодавчому рівні в Україні задекларовано головні принципи функціонування сфери соціального захисту інвалідів. До них належать: забезпечення державних соціальних гарантій; доступність для інвалідів системи соціального захисту, соціального обслуговування та соціальних послуг; безкоштовність отримання адміністративних послуг у державних та комунальних установах і закладах; відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій, незалежно від їх форм власності, за забезпечення у повному обсязі прав інвалідів.

Законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері соціального захисту інвалідів, запропоновано згрупувати за ознакою переважного напряму їх застосування.

У теперішній час відсутні ознаки децентралізації державного управління системою соціального захисту інвалідів, що стримує її розвиток. Національне законодавство значно випереджає темпи створення відповідної організаційної та управлінської структури у сфері соціального захисту інвалідів, що також гальмує її розвиток. Водночас стратегічний курс України на інтеграцію до ЄС вимагає прискорення формування в Україні такої системи соціального захисту інвалідів, яка була б ефективною та максимально наближеною до міжнародних стандартів діяльності у цій сфері. Це спонукає до активізації наукових розробок механізмів децентралізації управління соціальним захистом інвалідів, створення сучасної та дієвої системи соціальних послуг для осіб з інвалідністю.

В процесі організації державного управління соціальним захистом інвалідів було порушено одну з його методологічних засад, а саме, після передачі органам праці та соціального захисту населення функцій щодо соціального захисту інвалідів не відбулося відповідних змін їх організаційної структури. В результаті територіальні органи, відповідальні за реалізацію заходів із соціального захисту інвалідів, не були забезпечені необхідною штатною чисельністю спеціалістів, що негативно вплинуло на подальший розвиток вітчизняної системи соціального захисту інвалідів та управління нею.

Оскільки до вирішення проблем соціального захисту інвалідів, крім Мiнпраці, причетна ще низка інших міністерств, для України характерна комплексна модель державного управління соціальним захистом інвалідів. Проблеми щодо взаємоузгодження дій різних галузевих міністерств та їх територіальних органів на місцях, які постають у ході реалізації завдань державної політики соціального захисту інвалідів, засвідчили необхідність створення в Україні єдиного органу управління - Державного комітету у справах інвалідів, що має забезпечувати загальну координацію діяльності у даній сфері.

Сутність організаційно-функціонального механізму державного управління соціальним захистом інвалідів полягає у встановленні загальних орієнтирів системи, визначенні її пріоритетів; створенні спеціально уповноважених органів, координації їх діяльності та спрямуванні на реалізацію завдань державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; виконанні заходів з медичної та комплексної соціальної реабілітації інвалідів; забезпеченні професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів; запобіганні інвалідності, зниженні її рівня; удосконаленні соціального захисту інвалідів шляхом реформування системи соціальних послуг, що надаються цій категорії громадян та запровадженні інноваційних механізмів державного управління.

Зазначено, що обмежені можливості осіб з інвалідністю вже не слід трактувати лише як наслідок особистої патології людини; вони є результатом того, що чинні соціальні умови звужують можливості для їх самореалізації. Інакше кажучи, сутність проблеми інвалідності - у нерівності можливостей при проголошенні рівності прав.

Розкрито сутність соціальної реабілітації інвалідів як одного з механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів. Зокрема соціальну реабілітацію визначено як комплекс заходів, зорієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності з метою всебічної інтеграції в суспільство та реалізації особистісного життєвого і творчого потенціалу.

Зміст і засоби соціальної реабілітації інвалідів залежать від культури суспільства, економічного та соціально-політичного стану держави. Значний рівень бідності населення, недостатні стандарти споживання продуктів харчування, відсутність навичок здорового способу життя ускладнюють можливості медичної та соціальної реабілітації інвалідів. До цього треба додати наслідки так званої медичної, або адміністративної, концепції інвалідності, що призводять до нераціонального витрачання значних бюджетних коштів, низької якості та результативності соціальних послуг.

У третьому розділі - „Стратегічні напрями удосконалення механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів” - визначено основні напрями та перспективи реформування механізмів державного управління системою соціального захисту інвалідів, розглянуто правові засади становлення в Україні інституту соціальних послуг.

На основі Концепції реформування системи соціальних послуг та Плану дій щодо її реалізації, розроблених за участі автора дослідження, визначено основні принципи реформування системи соціальних послуг в Україні. Сформульовано конкретні завдання, які належить виконати для перетворення системи соціального обслуговування, створеної ще за часів СРСР, у сучасну систему соціальних послуг, що надаються громадянам у межах встановлених державою стандартів соціальних послуг. Доведено, що для формування єдиної системи комплексної соціальної реабілітації інвалідів на основі міжвідомчого організаційно-управлінського підходу слід розробити структуру цієї системи, забезпечити взаємодію між установами різних міністерств і відомств за такими напрямами: раннє виявлення та профілактика інвалідності; розробка сучасних заходів соціальної реабілітації; акумуляції та поширення накопиченого досвіду в галузі реабілітації інвалідів; моніторинг та оцінка ефективності реабілітаційних заходів тощо.

Обґрунтовано засади формування інституту соціальних послуг як комплексу правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Доведено, що ці послуги є дуже затребуваними в Україні. У першу чергу, це стосується осіб з інвалідністю, кількість яких в Україні зростає.

Наголошено, що соціальні послуги можуть надаватися як державними, так і недержавними організаціями та установами. До надання соціальних послуг також доцільно залучати волонтерів. До суб'єктів, що надають соціальні послуги, згідно з Законом України „Про соціальні послуги” відносять: спеціалізовані державні та комунальні установи та заклади соціального обслуговування (будинки-інтернати, геріатричні пансіонати, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян); реабілітаційні установи для інвалідів; юридичних осіб недержавної форми власності, які не мають на меті отримання прибутку; фізичних осіб.

Доведено, що одним з нових механізмів державного управління у сфері соціальних послуг, які надаються особам з інвалідністю, має стати стандартизація послуг. Висвітлено її сутність та теоретико-методологічні засади організації. У ході наукового дослідження було сформовано методику розробки і затвердження державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг, державного стандарту системи управління якістю соціальних послуг з визначенням конкретної організаційної процедури та виконавців.

Соціологічне опитування населення про систему надання соціальних послуг, що було проведено за участі автора в ході реалізації проекту ТАСІС у Рівненській та Волинській областях, висвітлило низку проблем. Так, 51,1% респондентів вважає, що соціальні служби недостатньо допомагають інвалідам, кожен четвертий респондент вважає, що така допомога формальна, а на думку 4,7% опитаних соціальні служби взагалі не допомагають інвалідам. Види послуг за ранжуванням важливості розділилися у такому порядку: на першому місці - грошова допомога, на другому і третьому місцях - відповідно оздоровлення дітей та юридичні послуги, далі йдуть інші соціальні послуги та сприяння у працевлаштуванні. До безоплатних послуг населення ставиться в цілому критично: такі послуги або недоступні для багатьох людей через великі черги, або не якісні. Тільки 16,8% респондентів задоволені якістю безоплатних соціальних послуг. Спостерігається негативне ставлення респондентів до інформаційного забезпечення системи надання соціальних послуг.

Результати соціологічного дослідження підтверджують, що сучасна система соціального обслуговування та надання соціальних послуг в Україні не відповідає вимогам часу і потребує змін. Основними її недоліками, окрім браку фінансування, є негнучкість, бюрократизм, державна монополія у сфері надання соціальних послуг, низька якість послуг, недостатня інформованість громадян щодо видів соціальних послуг і суб'єктів недержавної форми власності, що надають такі послуги.

Поглиблено уявлення про соціальне замовлення як комплекс заходів організаційно-правового характеру щодо реалізації державних і місцевих соціальних програм і соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів на конкурсній основі, охарактеризовано його життєвий цикл. Розкрито сутність ліцензування, визначено його роль і місце в системі соціальних послуг.

Обґрунтовано актуальність застосування стандартизації соціальних послуг, соціального замовлення та ліцензування як механізмів, які забезпечать подальший розвиток системи послуг, впливатимуть на підвищення їх якості, нададуть можливість залучати до надання послуг недержавні суб'єкти, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню ефективності витрат на соціальний захист інвалідів, удосконаленню державного управління цією сферою соціальної політики та стане внеском у розбудову громадянського суспільства в Україні.

Висновки

Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення надає змогу сформулювати висновки і внести такі пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення:

1. Соціальний захист інвалідів - історична категорія, зумовлена суспільною необхідністю.

На основі проведеного аналізу наукових праць з питань державного управління соціальним захистом установлено, що комплексні аспекти формування, розвитку та вдосконалення механізмів управління цією сферою соціальної політики до теперішнього часу не були предметом спеціального дослідження. У зв'язку з цим проаналізовано теоретико-методологічні підходи до розуміння механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів, з'ясовано їх особливості, наведено наукове бачення цього питання в контексті зарубіжного та вітчизняного досвіду.

Визначено базові засади функціонування механізмів державного управління соціальним захистом інвалідів. Зокрема зазначено, що механізми управління соціальним захистом інвалідів в межах загальної системи соціального захисту населення мають бути спрямованими на забезпечення адресності, індивідуального підходу та цільового характеру дії. Серед інших положень не менш важливими є наявність організованої соціальної системи та її підсистем; наявність керуючої та керованої систем; постійна динамічна взаємодія суб'єкта й об'єкта; упорядкування взаємозв'язків керуючої і керованої систем; визначення цілі та функцій державного управління; владна субординація в системі управлінських відносин та їх вертикальний характер; наявність зворотнього зв'язку; розробка технологій (регламентів) прийняття управлінських рішень; формування системи моніторингу, контролю та оцінювання ефективності прийняття управлінських рішень.

2. За результатами аналізу міжнародного досвіду соціального захисту та працевлаштування інвалідів установлено, що у багатьох випадках він може бути придатним для впровадження в умовах України.

Розглянуто дві основні концепції державної політики залучення інвалідів до сфери соціально-трудових відносин: концепція квотування (резервування для інвалідів певного мінімального відсотка робочих місць); антидискримінаційна концепція (в її основі - принцип рівності усіх громадян, у тому числі й інвалідів, у частині залучення до сфери соціально-трудових відносин та судова відповідальність за його недотримання).

Зазначено, що з метою стимулювання роботодавців до працевлаштування інвалідів у більшості країн світу держава застосовує низку економічних важелів, головними з яких є: грошові виплати за прийняття на роботу інвалідів понад мінімальну квоту; дотації та субсидії на заробітну плату прийнятих та працюючих інвалідів; дотації та субсидії на облаштування і технічне обслуговування робочих місць для інвалідів; додаткові пільги та пільги при сплаті внесків на соціальне страхування.

3. Уточнено зміст і сутнісні характеристики основних понять у сфері соціального захисту інвалідів. Поняття „соціальний захист інвалідів” трактується як діяльність держави, що полягає у створенні відповідних інститутів, розробці заходів, застосуванні комплексу механізмів, призначених забезпечувати життєві та соціальні потреби інвалідів, реалізовувати їх громадянські права і свободи, створювати рівні можливості для інтеграції в суспільство.

Державне управління системою соціального захисту інвалідів визначено як цілеспрямовану організаційно-координуючу діяльність на всіх рівнях державної влади та місцевого самоврядування спеціально уповноважених органів шляхом прийняття ними управлінських рішень щодо розробки та виконання актів законодавства, власних рішень і завдань, створення умов для функціонування механізмів управління, спрямованих на раціональне та ефективне використання наявних ресурсів з метою забезпечення умов для реалізації державної політики соціального захисту інвалідів.

Стандарти якості соціальних послуг визначено як сукупність вимог до суб'єктів, що надають послуги, стосовно дотримання ними етичних норм і цінностей соціальної роботи, порядку та умов надання послуг, гарантованих державою особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, опис їх обсягу, змісту та якості, згідно з якими оцінюється здатність послуг задовольняти індивідуальні потреби та покращувати якість життя.

4. Визначено, що сутність організаційно-функціонального механізму державного управління соціальним захистом інвалідів полягає у встановленні загальних орієнтирів системи, визначенні її пріоритетів; створенні спеціально уповноважених органів, координації їх діяльності та спрямуванні на реалізацію завдань державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; виконанні заходів з ефективної медичної, комплексної соціальної реабілітації інвалідів; забезпеченні професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів; запобіганні інвалідності, зниженні її рівня; удосконаленні соціального захисту інвалідів шляхом запровадження інноваційних механізмів державного управління у цій сфері, реформування системи соціальних послуг, що надаються особам з інвалідністю.

Установлено, що розвиток законодавства значно випереджає темпи створення відповідної організаційної та управлінської структури соціального захисту інвалідів, що ускладнює державне управління у цій сфері.

Виявлено, що в процесі організації державного управління соціальним захистом інвалідів було порушено одну з його методологічних засад, а саме, після передачі органам праці та соціального захисту населення функцій щодо соціального захисту інвалідів не відбулося відповідних змін їх організаційної структури. У результаті територіальні органи, відповідальні за реалізацію заходів із соціального захисту інвалідів, не були забезпечені необхідною штатною чисельністю спеціалістів, що негативно вплинуло на подальший розвиток вітчизняної системи соціального захисту інвалідів та управління нею.

Доведено, що важливе місце в організаційно-функціональному механізмі державного управління соціальним захистом інвалідів належить комплексній соціальній реабілітації інвалідів та інституту соціальних послуг, який активно формується в Україні.

З'ясовано, що соціальна реабілітація як комплекс заходiв, орiєнтованих на полiпшення життєдiяльностi iнвалiдiв і вiдновлення їх соцiального статусу, відіграє ключову роль у їх iнтеграцiї в суспiльство та забезпечує умови для реалізації інвалідами особистісного життєвого і творчого потенціалу.

Підкреслено, що соціальні послуги, які по суті є певним видом соціальних інвестицій, за умов їх ефективного використання значно підвищують соціальну захищеність осіб з інвалідністю та сприяють удосконаленню державного управління соціальним захистом інвалідів.

5. Розроблено методологічні підходи до формування системи стандартизації соціальних послуг. Запропоновано методику розроблення державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг, закладено теоретичні основи створення системи управління якістю соціальних послуг з визначенням конкретної організаційної процедури та виконавців.

Окреслено життєвий цикл соціального замовлення у сфері соціальних послуг, що надаються особам з інвалідністю та поглиблено уявлення про його сутність, як комплекс заходів організаційно-правового характеру щодо реалізації державних і місцевих цільових соціальних програм і соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів з надавачами послуг, яких відібрано в ході проведення конкурсу.

Обгрунтовано необхідність упровадження у сферу соціальних послуг, які надаються на професійній основі, механізму ліцензування такої діяльності, що сприятиме формуванню конкурентного середовища у цій сфері та підвищенню якості послуг. Соціальне замовлення та ліцензування у сфері соціальних послуг визначено стратегічними пріоритетами реформування державного управління системою соціального захисту інвалідів в Україні.

6. Встановлено, що наразі в Україні в цілому створено правові засади для формування інституту соціальних послуг. Соціальні послуги як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, дуже затребувані в Україні.

Зазначено, що соціальні послуги можуть надаватися державними, комунальними, недержавними організаціями та установами, фізичними особами. До надання соціальних послуг можуть також залучатися волонтери, однак їх діяльність повинна регламентуватися відповідними правовими положеннями. Доведено, що Закон України „Про соціальні послуги” потребує змін, зокрема в частині визначення правових засад механізмів стандартизації та соціального замовлення.

Окреслено концептуальні засади удосконалення державного управління у сфері соціального захисту інвалідів, серед яких: розробка та впровадження стандартів соціальних послуг, державної системи регулювання та контролю за їх якістю; усунення надмірної залежності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від рішень центральних органів влади з питань розвитку системи соціальних послуг; удосконалення механізмів фінансування соціальних послуг; розроблення методів визначення потреб громади у послугах; запровадження ефективної взаємодії органів влади з недержавними суб'єктами, що діють у сфері надання соціальних послуг інвалідам та іншим вразливим категоріям населення.

7. Сформульовано низку науково-практичних рекомендацій для органів державної влади, впровадження яких сприятиме реформуванню державного управління у сфері соціального захисту інвалідів. Серед них:

- гармонізація законодавства України з міжнародними правовими актами з питань соціального захисту інвалідів;

- запровадження підготовки Урядом щорічної державної доповіді про становище інвалідів в Україні та проведення у Верховній Раді України парламентських слухань з цього питання;

- зосередження управління соціальним захистом інвалідів у одному загальнокоординуючому органі національного рівня - Державному комітеті у справах інвалідів;

- затвердження нової структури та штатних нормативів місцевих органів праці та соціального захисту населення з метою створення підрозділів по роботі з інвалідами;

- поглиблення взаємодiї та партнерства органів державної влади з недержавним сектором у сфері соціального захисту інвалідів;

- залучення неурядових некомерційних організацій до реалізації державних та місцевих програм соціального захисту інвалідів;

- забезпечення умов для формування в Україні системи соціальної стандартизації, розроблення та впровадження в діяльність суб'єктів, що надають послуги інвалідам, державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг;

- внесення змін до Закону України „Про соціальні послуги”, інших законодавчих актів в частині підвищення відповідальності місцевих органів влади за надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- впровадження методик оцінювання потреби в соціальних послугах; прискорення розробки та впровадження у сферу соціальних послуг механізмів соціального замовлення та ліцензування професійної діяльності;

- створення національної системи підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у сфері медичної, соціальної, професійної реабілітації та надання соціальних послуг інвалідам;