"Знакове спорядження повсякденної взаємодії" в контексті соціальних змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 316.662.4:733

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

«ЗНАКОВЕ СПОРЯДЖЕННЯ ПОВСЯКДЕННОЇ ВЗАЄМОДІЇ»

В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН (НА ПРИКЛАДІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ)

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціологїї

Слободянюк Анатолій Григорович

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Харківському національному університеті

імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат соціологічних наук, доцент

Сорока Юлія Георгіївна, Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, докторант кафедри соціології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, доцент

Чернецький Юрій Олександрович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, науково-дослідний

інститут соціально-гуманітарних досліджень,

завідувач відділу соціології,

провідний науковий співробітник

кандидат соціологічних наук, доцент

Малес Людмила Володимирівна,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, докторант кафедри

теорії та історії соціології

Захист відбудеться 17 березня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 16 лютого 2009 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.І. Шеремет

АНОТАЦІЇ

Слободянюк А.Г. «Знакове спорядження повсякденної взаємодії» в контексті соціальних змін (на прикладі сучасної України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2009.

У дисертації здійснене дослідження знакового спорядження повсякденної взаємодії (ЗСПВ) як соціокультурного феномену. Сформульовано дефініцію, визначено співвідношення категорії із суміжними, розроблено типологію.

ЗСПВ розглядається з позицій соціокультурного підходу. Аналіз репрезентаційних функцій ЗСПВ здійснений завдяки синтезу категорій «схема сприйняття» і «фрейм соціальної взаємодії». Як фундаментальні фрейми, що регулюють використання ЗСПВ, розглянуто ритуал та гру. Завдяки використанню теорії ігор і ритуалів, замість традиційного вивчення ЗСПВ як «посвідчення соціального статусу», осмислені механізми репрезентації соціальних смислів: ритуальна - в традиційному суспільстві, канонічна - у суспільстві модерну й ігрова - в постмодерній соціокультурній ситуації. Ігровий характер ставлення до речей-знаків розкрито як сутнісну характеристику суспільства споживання.

Роль ЗСПВ в процесах соціальних змін аналізується завдяки інтеграції поняття в теорію культурних інсценувань. ЗСПВ розкрито як найважливіший елемент презентаційної сторони культурної форми.

В емпіричній частині роботи ЗСПВ проаналізовано як засіб диференціації бажаних й небажаних партнерів по взаємодії, узагальнено соціальні уявлення про ЗСПВ у репрезентації соціального статусу й статусних домагань, здійснено ретроспективний аналіз і визначено тенденції формування сучасного ЗСПВ та перспективи його розвитку.

Ключові слова: Знакове спорядження повсякденної взаємодії, знак, символ, ритуал, гра, соціальні зміни, репрезентація соціального статусу.

Слободянюк А.Г. «Знаковое снаряжение повседневного взаимодействия» в контексте социальных изменений (на примере современной Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2009.

В диссертации осуществлено исследование знаковое снаряжение повседневного взаимодействия (ЗСПВ) как социокультурного феномена. Сформулировано определение категории, определено соотношение со смежными, разработана типология.

ЗСПВ рассматривается с позиций социокультурного подхода. Для анализа репрезентационных функций ЗСПВ осуществлен методологический синтез категорий «схема восприятия» и «фрейм социального взаимодействия». Как базовые фреймы, регулирующие использование ЗСПВ, рассмотрены ритуал и игра. Благодаря использованию теории игр и ритуалов, взамен традиционного рассмотрения ЗСПВ как «удостоверения социального статуса», осмыслены механизмы репрезентации социальных смыслов: ритуальная - в традиционном обществе, каноническая - в обществе модерна, игровая - в социокультурной среде постмодерна. Игровой характер отношения к вещам-знакам раскрыт как сущностная характеристика общества потребления.

Роль ЗСПВ в процессах социальных изменений рассматривается благодаря интеграции понятия в теорию культурных инсценировок. ЗСПВ раскрыто как важнейший элемент презентационной стороны культурной формы.

В эмпирической части ЗСПВ рассматривается как средство дифференциации желательных и нежелательных партнеров по взаимодействию, определены социальные представления о ЗСПВ, как средстве репрезентации социального статуса и статусных притязаний, осуществлен ретроспективный анализ тенденций формирования современного ЗСПВ и определены перспективы его развития.

Ключевые слова: Знаковое снаряжение повседневного взаимодействия, знак, символ, ритуал, игра, социальные изменения, репрезентация социального статуса.

Slobodyanuk A.G. «”Sign equipment of everyday interaction” in the context of social changes (exemplified by contemporary Ukrainian society)». - Manuscript.

Thesis for a Candidate's Degree by specialty 22.00.04 - Special and Branch Sociology. - V.N. Karazin Kharkov National University. - Kharkov, 2009.

The dissertation studies the socio-cultural phenomenon of sign equipment of everyday interaction. For the first time, the definition of this scientific category is formulated, its correlation with adjacent categories (such as the material/thing environment, the symbols of class status) is determined, a typology of the sign equipment of everyday interaction is proposed.

Sign equipment of everyday interaction is viewed from the standpoint of the socio-cultural approach in sociology. Analysis of representational functions of the sign equipment of everyday interaction is carried out based on a methodological synthesis of such categories as “perception scheme” (P. Bourdieu) and “social interaction frame” (I. Goffman). The study examines the ritual and the game as fundamental frames which regulate the use of sign equipment of everyday interaction and supply the participants of such interaction with specific schemes of perception, assessment and practical activity.

By using postulates of the game and ritual theory, the traditional microsociological view of sign equipment of everyday interaction as a “certificate of social status” is replaced, instead, with a new understanding of the mechanisms for representing social senses through sign equipment in their historical development: the ritual regulation of archaic and traditional societies, the canonic in modern society, and the gaming way of utilizing sign equipment of everyday interaction in the postmodern society. The gaming nature of perceiving sign-things is treated here as the essential characteristic of the nascent consumer society.

The role of sign equipment of everyday interaction in social transformation processes is considered here by integrating the concept into the cultural performance theory (L. Ionin). Cultural performance is shown to be a predominantly exoteric (i.e., aimed at a broad section of recipients) strategy of gaming self-representation, and the sign equipment of everyday interaction as a vital element of the cultural form's presentational aspect.

The empiric part of the work analyzes sign equipment of everyday interaction as a means of differentiating between welcome and unwelcome partners in interaction, defines social conceptions of sign equipment as a means of representing social status in the present-day Ukrainian society, and the significance of various types of sign equipment of everyday interaction in representing various social statuses and status claims. It also features a retrospective analysis and charts the main trends of development of the contemporary sign equipment of different social strata (the period analyzed is 1970s--present) and prospects for its development.

Key words: Sign equipment of everyday interaction, sign, symbol, ritual, game, social changes, representation of the social status.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Повсякденну взаємодію індивідів у суспільстві неможливо уявити собі поза маніпулюванням речами. Повсякденні речі не тільки задовольняють практичні потреби людини, але й діють як знаки приналежності до групи, соціального прошарку, професійної спільноти, культури, епохи. Речі в їх соціально визнаних значеннях є важливою умовою усталеної взаємодії у повсякденному житті.

Знакова функція речей виявляється особливо значущою в умовах множинності взаємодій у сучасному урбанізованому суспільстві. Анонімний характер цих взаємодій проблематизує ідентифікації й типізації незнайомців. В умовах відносної стабільності у соціальному житті семантика знакового спорядження повсякденної взаємодії становить «спільну мову», що забезпечує відносно безпроблемне спілкування. Однак у періоди корінних соціальних змін функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії ускладнюється, втрачається чіткість соціальних значень, нові смисли вторгаються у сферу знайомих речей, а нові речі - у життя людей.

Разом із тим, саме в умовах соціальних змін знакові аспекти речей набувають особливого значення, оскільки в них наочно репрезентуються нові соціокультурні смисли. Особливо рельєфно це проявляється в самопрезентації «авангарду» соціальних змін, соціальних спільнот, які добре орієнтуються й ефективно використовують нові соціальні умови. Скептики та традиціоналісти бачать у нових знаках соціального успіху занепад, аморальність або дурний смак. Таким чином, соціальні зміни проблематизують використання речей як соціальних знаків, провокуючи конфлікти, напруженість. З іншого боку, знакове спорядження повсякденної взаємодії стає наочною речовою об'єктивізацією цих конфліктів і напруженості. Перехід суспільства до відносно стабільного стану характеризується активними пошуками нових конвенційних смислів та набору знакового спорядження повсякденної взаємодії, що їх репрезентує. Ретроспективний аналіз динаміки змін знакового спорядження повсякденної взаємодії в контексті пострадянських трансформацій відкриває нові важливі дослідницькі аспекти, що, у свою чергу, є дуже важливим для розуміння актуальних реалій українського суспільства й перспектив його розвитку.

Становлення суспільства споживання як один з аспектів пострадянських соціальних змін є додатковим актуалізуючим моментом для соціологічного дослідження знакових властивостей речей. Збільшення кількості товарів, їх розмаїття та доступність призводять до розширення можливості використання речей як знаків соціального статусу для представників різних соціальних та культурних спільнот. Як наслідок цього відбуваються зміни у характері використання речей як знакового спорядження повсякденної взаємодії. Становлення консюмеристської культури в українському суспільстві привертає увагу вчених до розриву між реальним рівнем життя її носіїв та стандартами споживання, на які вони орієнтуються у своєму прагненні долучитися до репрезентації соціального успіху. Особливо це стосується тієї частини українського суспільства, що ідентифікує себе з середнім класом - так званого «суб'єктивного середнього класу». Традиційні соціологічні підходи до аналізу соціокультурних аспектів буття речей не спроможні пояснити зміни у соціальній практиці.

Разом із тим, знакова функція речей у повсякденній взаємодії, яка є визнаним фактом у сучасній соціальній науці, вкрай рідко стає об'єктом спеціального соціологічного дослідження. Соціологічний аналіз соціокультурної природи речей залишається фрагментарним, методологічно незавершеним. Ця робота має на меті заповнити цю лакуну та запропонувати цілісне соціологічне вивчення знакового спорядження повсякденної взаємодії як соціокультурного феномену.

Ступінь наукової розробленості проблеми. У соціологічній класиці одним із перших звернувся до аналізу соціального буття речей Г. Зіммель. Його роботи «Ручка», «Рама картини», «Руїна» значною мірою задали загальний контекст, у якому ці наукові питання вирішувались у ХХ ст. Елементи «соціології речей» можна знайти у класичних роботах, присвячених вивченню моди (Г. Спенсер, В. Зомбарт, Г. Тард, Т. Веблен, Г. Блумер).

У сучасному соціогуманітарному знанні вивчення знакового аспекту речей відбувається, в основному, у контексті дослідження споживання й поведінки споживачів. Класичні роботи в цій галузі належать Р. Барту, Ж. Бодрійяру, Дж. Гелбрейту й Ф. Ландбергу. У радянськім суспільствознавчім дискурсі критика суспільства споживання, здійснювана західними теоретиками, знайшла послідовників у публіцистиці (напр., В.Б. Кассис, В. Попков, О.М. Черепанова) і соціальній науці (Н.М. Кейзеров, О.В. Кукаркін, В.П. Мотяшов, В.І. Тарасенко, І.І. Травін, Г.Ф. Хорунжий та ін.). Серед сучасних дослідників консюмеризму можна окремо зазначити В.І. Ільїна, В.В. Радаєва та Н. Кляйн.

Проблематика речей у соціальному житті розглядається в соціально-антропологічних й етнографічних дослідженнях. Значущі роботи з даної проблематики належать Ю. Ліпсу, А.К. Байбурину, П.М. Богатирьову, Г.С. Кнабе, Д.М. Сегалу. Вивчення соціального буття речей у рамках соціальної антропології й етнографії активно використовує семіотичну методологію. Власне семіотичний аналіз речей реалізований у роботах Р. Барта, О.Ф. Лосєва та Ю.М. Лотмана.

Філософія М. Гайдеггера справила значний вплив на сучасне розуміння речей у гуманітарній науці. Серед соціологічних підходів до аналізу речей особливе місце займають роботи представників акторно-мережевої теорії (Б. Латур, Дж. Ло, М. Калон), а також деяких представників когнітивної соціології (К. Кнорр-Цетіна), які активно використовують теоретичні нароби М. Гайдеггера. Зазначені автори постулюють можливість вирішення основних методологічних проблем соціологічного знання за допомогою включення речей у предмет соціології. При цьому речі пропонується розглядати не тільки в символічних аспектах їх буття (що є традиційним для соціології), але й у їх фізичній предметності, не тільки як об'єкт людської діяльності, але й у їх специфічній суб'єктності (річ як «актант»).

П. Бурдьє неодноразово звертається до проблематики соціального функціонування речей у загальному контексті культурних нерівностей.

Одним з найбільш впливових підходів до вивчення речей у сучасній соціології залишається соціодраматургійна перспектива І. Гофмана. Саме він вводить поняття «знакове спорядження повсякденної взаємодії» в науковий обіг, однак не дає чіткого визначення, яке б дозволило операціоналізувати це поняття з метою його подальшого використання в емпіричних дослідженнях. І. Гофман розглядає знакове спорядження винятково в контексті «посвідчення соціального статусу» («справжнього» або «підробного»). Інакше кажучи, для І. Гофмана тема знакового спорядження повсякденної взаємодії актуалізована в першу чергу проблемою автентичності соціального статусу, що їм репрезентується. Це обмежує можливості застосування концепції до аналізу суспільства споживання, яке характеризується специфічною спектакулярною формою соціальності.

Численні дослідження процесів пострадянських соціальних змін в Україні, у тому числі їх символічних аспектів (В.Ф. Бурлачук, Н.В. Костенко, А.О. Ручка та ін.), не звертають достатньої уваги на такий їх аспект, як речова репрезентація соціальних змін. У цілому, дослідження даної проблематики у соціогуманітарній науці стосуються соціокультурного контексту домодерного суспільства, розвинутого індустріального суспільства або контексту сформованого суспільства споживання. Фактично у соціології відсутня концепція знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах сучасних соціальних змін (одним з аспектів яких є становлення суспільства споживання). Саме невирішеність цих питань обумовила звертання автора до соціологічного вивчення зазначеної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науково-дослідними проектами кафедри соціології соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: «Сучасні університети як осередки формування майбутньої інтелектуальної еліти українського суспільства» (номер державної реєстрації 0100u003309), «Вища школа як суб'єкт соціокультурної трансформації» (номер державної реєстрації 0102u000357), «Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних суспільств» (номер державної реєстрації 0105u000709).

Об'єктом дослідження є знакове спорядження повсякденної взаємодії як соціокультурний феномен.

Предметом дослідження виступає характер функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах соціальних змін (на прикладі українського суспільства).

Мета дослідження полягає в соціологічній інтерпретації знакового спорядження повсякденної взаємодії як соціокультурного феномена і осмисленні його в умовах соціальних змін (на прикладі сучасного українського суспільства).

Досягнення даної мети передбачає рішення наступних завдань:

- сформулювати й обґрунтувати визначення поняття «знакове спорядження повсякденної взаємодії»;

- визначити механізми репрезентації соціального статусу за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії;

- здійснити типологічний аналіз феноменів, що складають знакове спорядження повсякденної взаємодії;

- розкрити роль знакового спорядження повсякденної взаємодії в підтримці соціального порядку й визначити характер його функціонування в умовах соціальних змін;

- розкрити характер функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах становлення суспільства споживання;

- визначити основні характеристики знакового спорядження повсякденної взаємодії в сучасному українському суспільстві та на різних етапах його трансформації.

Теоретична основа дослідження. При осмисленні соціокультурної ролі знакового спорядження повсякденної взаємодії використовуються роботи Ф. Бока, П. Бурдьє, В.Ф. Бурлачука, О.Б. Гофмана, Л.Г. Іоніна. Для розуміння ролі знакового спорядження повсякденної взаємодії в мікросоціальних ситуаціях взаємодії обличчям-до-обличчя використовується соціодраматургійна методологія І. Гофмана, в тому числі концепція фреймів соціальної взаємодії, що дозволяє органічно інтегрувати соціодраматургійну перспективу у контекст соціокультурного підходу. При розгляді знакового спорядження повсякденної взаємодії в контексті культурних репрезентацій, перформансів використовується теоретичний доробок постмодерністської соціології (Ж. Бодрійяр, Г.Е. Дебор), а також теорії ігор (Й. Хейзинга, Е. Фінк, Р. Кайуа, сучасні російські автори С.О. Кравченко, В.Д. Шинкаренко) і ритуалів (М. Дуглас). Уточнення концептуальних уявлень про функціонування знакових феноменів культури стає можливим завдяки зверненню до семіотичної методології (Р. Барт, О.Ф. Лосєв, Ю.М. Лотман). Загальна теоретико-методологічна рамка роботи визначена соціокультурним підходом.

В межах дисертаційної роботи для вирішення дослідницьких завдань використовувався наступний комплекс загальнонаукових методів: методи аналізу і синтезу, порівняльний аналіз, типологізація.

Емпіричну базу дисертації складають результати проведеного автором якісного дослідження. Методом отримання соціологічної інформації є глибинне інтерв'ю (60 інтерв'ю). Аналіз одержаної емпіричної інформації було здійснено завдяки методу щільного опису даних, а також елементів контент-аналізу та порівняльного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні важливого наукового завдання у межах соціології культури - концептуалізації феномену знакового спорядження повсякденної взаємодії, а саме:

вперше:

* сформульовано визначення і операціоналізовано поняття «знакове спорядження повсякденної взаємодії», під яким розуміється система речей, які мають культурний смисл і використовуються з метою реалізації власної самопрезентаційної стратегії (презентації статусної приналежності, статусних домагань, соціокультурної ідентичності);

* обґрунтовано соціологічне трактування ритуалу та гри як фундаментальних засобів регламентації знакового спорядження повсякденної взаємодії у суспільстві. Доведено, що ритуальна регламентація знакового спорядження повсякденної взаємодії передбачає жорсткий контроль за знаковим функціонуванням речей, упорядкованість їхньої семантики та комбінаторики; ігрова регламентація припускає вільний характер маніпуляції знаками. Таке розрізнення дозволило зафіксувати загальні тенденції зміни засобів регламентації знакового спорядження повсякденної взаємодії;

* визначено та охарактеризовано основні тенденції функціонування і перспективи розвитку знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах становлення суспільства споживання (на прикладі сучасного українського суспільства), зокрема тенденцію до переваги ігрової регламентації знакового спорядження над ритуальною; розширення можливостей самопрезентації за допомогою речей як наслідок зростання різноманітності матеріально-речового середовища; тенденцію переваги товарної форми функціонуючих у якості знаків речей над іншими можливими (дарунок, успадкування та ін.). Обґрунтовано, що вартість такої речі є значимим аспектом її семантики;

удосконалено:

* наукові уявлення про соціальне функціонування речей як знаків, що дозволило запропонувати типологію знакового спорядження повсякденної взаємодії за наступними критеріями: канал сприйняття інформації, властивості семантики знаків, походження речі - носія змісту, комбінаторні властивості, форма регламентації застосування, а також ступінь дистанційованості знакового засобу від тіла індивіда та зона впливу знакового спорядження;

дістало подальшого розвитку:

* соціологічне розуміння знакового спорядження повсякденної взаємодії як засобу репрезентації статусної приналежності і статусних домагань на підґрунті інтеграції соціодраматургійного підходу І. Гофмана та ідей про спектакулярий характер сучасної соціальності (Ж. Бодрійяр, Г.Е. Дебор), теорії ігор (Г. Гадамер, Й. Хейзинга, Р. Кайуа) і ритуалів (М. Дуглас);

* соціокультурний підхід до аналізу соціальних змін на основі інтеграції поняття «знакове спорядження повсякденної взаємодії» у концепцію культурних інсценувань (Л.Г. Іонін), що дозволило по-новому розглянути роль речей у процесах соціальних змін;

* соціологічні уявлення про когнітивні процеси в повсякденному житті: на основі методологічного синтезу категорій «схема сприйняття» (П. Бурдьє) та «фрейм соціальної взаємодії» (І. Гофман) стало можливим по-новому осмислити процеси наділення змістом й інтерпретації змістовної навантаженості речей.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження. У дисертаційній роботі концентрується увага на питаннях знакових аспектів буття речей у повсякденному житті. Ці питання хоча й розглядаються у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях, але аналізуються переважно в межах окремих тематичних контекстів (споживання, семіотика побуту, повсякденна взаємодія, культурна ситуація постмодерну та ін.). Узагальнення теоретичних положень відносно знакової природи речей, що включені у повсякденну практику, розробка соціологічної теорії знакового спорядження повсякденної взаємодії має велике значення для подальшої побудови теорій повсякденної взаємодії, споживання та соціології речей.

Теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи використані при розробці авторської програми спецкурсу «Знакові аспекти повсякденної практики», який був прочитаний студентам IV курсу соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2006 - 2008 рр.), активно використовуються в межах спецкурсу «Соціологічна концепція І. Гофмана» (прочитаний в 2005 - 2008 рр. студентам V курсу соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна) і «Соціологія» (прочитаний в 2006 - 2008 рр. студентам психологічного й філософського факультетів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, в 2004 - 2006 рр. - студентам Української інженерно-педагогічної академії), а також у розробці завдань для семінарських занять з курсу «Соціологія культури» (2005 - 2008 рр., соціологічний факультет Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна).

Теоретичні положення та емпіричні результати роботи можуть бути використані при створенні курсів із соціології культури, соціології повсякденності, соціальної антропології й етнографії, соціальної психології, культурології, естетики.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в таких науково-прикладних галузях, як паблік рилейшнз, іміджмейкінг, менеджмент соціокультурної сфери (у тому числі формування корпоративної культури) як у якості рекомендацій з розробки та впровадження різного роду знакового спорядження повсякденної взаємодії, так і для організації прикладних досліджень його ефективності.

Особистий внесок здобувача. Усі ключові ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження розроблялись автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедри соціології соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна; представлені у доповідях автора на Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (м. Одеса, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Харківські соціологічні читання» (м. Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (м. Житомир, Житомирський філіал Відкритого міжнародного університету розвитку людини, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення» (м. Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2006 р.), Міжнародній конференції молодих вчених «Проблеми особистості в сучасній науці: результати і перспективи досліджень» (м. Київ, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2006 р.), Науковій конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (м. Харків, Харківська державна академія культури, 2007, 2008 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема збереження і оновлення етнічно-культурної спадщини» (м. Харків, Харківський обласний центр народної творчості, 2008 р.).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 11 наукових публікаціях, в тому числі у 6 статтях, опублікованих у спеціальних виданнях, що входять до відповідного переліку ВАК України із соціологічних наук.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що мають підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатку. Основний текст роботи містить 3 малюнки та 2 таблиці. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок, з них 182 сторінки займає основна частина, 19 сторінок - список використаних джерел (187 найменувань), 4 сторінки - додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано обґрунтування актуальності теми, визначено об'єкт, предмет, мету та основні завдання дослідження, його теоретико-методологічні підстави, показано його наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми та характер апробацій.

У першому розділі «Знакове спорядження повсякденної взаємодії як соціокультурний феномен» представлений теоретичний аналіз цього соціального феномена. Підрозділ 1.1 «Знакове спорядження повсякденної взаємодії у концепції І. Гофмана» вирішує завдання аналізу гофманівського бачення природи соціального буття речей. Підрозділ містить два параграфи. У параграфі 1.1.1 на основі аналізу текстів І. Гофмана відтворений загальний контекст використання даної категорії, а саме функціонування речей у якості соціальних знаків у повсякденному житті. У параграфі представлений логіко-семантичний аналіз поняття «знакове спорядження повсякденної взаємодії». «Спорядження» як складова категорії вказує, по-перше, на інструментальний контекст розгляду об'єкта дослідження; соціальні актори використовують його для досягнення певної мети. По-друге, на те, що цей феномен є чимось чужим природній людській вітальності, є складовою матеріально-речового середовища, на відміну від таких неречових засобів самопрезентації, як мова, жестикуляція, міміка та ін., які є природним знаковим «вираженням». «Знакове» як складова досліджуваної категорії вказує на її семіотичну природу, тобто на те, що ці речі є засобом репрезентації соціокультурних смислів. Поняття «повсякденна взаємодія» також звужує значення категорії, численні споріднені феномени (наприклад, знакове спорядження релігійної містерії або карнавалу) не входять таким чином до об'єкту роботи. Виходячи з цього, було сформульовано авторську дефініцію знакового спорядження повсякденної взаємодії: це система речей, які мають культурний смисл і використовуються з метою реалізації власної самопрезентаційної стратегії (презентації статусної приналежності, статусних домагань, соціокультурної ідентичності).

У параграфі 1.1.2 проаналізовано, як категорія «знакове спорядження повсякденної взаємодії» співвідноситься з категорією «символи класового статусу», яка також є широко вживаною у соціодраматургійному підході у соціології. Це завдання вирішено на основі аналізу основних традицій та підходів до вивчення знакових феноменів культури у сучасному гуманітарному знанні: інтеракціоністського, психоаналітичного, феноменологічного та семіотичного підходів. Виходячи з огляду основних положень цих підходів, обґрунтовано використання семіотичного підходу як найбільш чіткого у визначеннях (на відміну від інтеракціоністського) та, завдяки своєму дещо формалізованому, орієнтованому на аналітичну універсальність характеру, найбільш придатного для вивчення масових явищ (на відміну від феноменологічного та психоаналітичного, перш за все орієнтованих на вивчення унікального). Спираючись на роботи Р. Барта, А.Ф Лосєва та Ю.М. Лотмана, визначено відмінність між такими знаковими феноменами, як власне знак і символ. Символ є сам по собі одиничним цілісним висловом; на відміну від нього, знак є несамодостатнім семіотичним об'єктом, елементом вислову. Категорія «знаковий феномен» є загальною, вона містить у собі як саме знак, так і символ.

Співвідношення між категоріями «знакове спорядження повсякденної взаємодії» і «символи класового статусу» таким чином є наступним: це близькі, взаємно пересічні поняття, але далеко не синонімічні. У якості знакового спорядження повсякденної взаємодії можуть виступати як власне символи класового статусу, так і статусні знаки, але далеко не кожен символ класового статусу або статусний знак може розумітися як знакове спорядження, бо не усі вони існують у речовій, предметній формі. Також у параграфі 1.1.2 наведені загальні відомості щодо диференціації знакових феноменів. Так, знакові феномени розрізняються за каналом їх сприйняття, мірою їх сталості, походженням та семантикою. Ці відомості використовуються в подальшому при розробці типологічних схем для аналізу знакового спорядження повсякденної взаємодії.

Підрозділ 1.2 «Функції знакового спорядження повсякденної взаємодії у соціальній взаємодії» також містить два параграфи. Параграф 1.2.1 присвячено питанням соціального сприйняття, завдяки якому знакове спорядження виконує свою головну функцію - забезпечення можливості самопрезентації індивіда, і таким чином виступає у якості інструменту, що упорядковує повсякденну взаємодію.

Здійснено синтез теорії соціального сприйняття П. Бурдьє та теорії фреймів соціальної взаємодії І. Гофмана. Це створює концептуальну базу, необхідну для вирішення завдань, що поставлені у роботі. Концепти «схема сприйняття», «схема оцінювання» і «схема відтворення» (складові габітусу) дозволяють сфокусувати увагу на структурній обумовленості процесів сприйняття знакового спорядження повсякденної взаємодії, що відбуваються на рівні індивідуальної свідомості. Категорія «фрейм соціальної взаємодії» демонструє структурний характер організації мікросоціальної взаємодії. Показано, що фрейм соціальної взаємодії у даному контексті слід розглядати як конвенцію щодо того, які схеми сприйняття, оцінювання і відтворення знакового спорядження повсякденної взаємодії будуть задіяні у конкретній соціальній ситуації.

Аналіз соціального сприйняття знакового спорядження повсякденної взаємодії дозволив виділити два основні аспекти самопрезентації: екзотеричний і езотеричний. Екзотеричний аспект полягає у використанні знакового спорядження, що одноманітно інтерпретується широким колом можливих спостерігачів, езотеричний - в самопрезентації, зрозумілій тільки сукупності носіїв специфічних схем сприйняття й оцінювання. Виділено й обґрунтовано відповідні (екзотеричну та езотеричну) стратегії самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії.

У параграфі розглянуто роль знакового спорядження повсякденної взаємодії у процесі фреймування соціальних ситуацій, тобто процесі колективного творення формату соціальної ситуації та рамок взаємодії. Виділено два основних її аспекти: функціональний (підтримуючий) і конфліктний (трансцендуючий). Функціональний аспект ролі знакового спорядження повсякденної взаємодії в процесі фреймування полягає в необхідності «синхронізації» реальності фрейму і соціокультурних смислів, які репрезентує знакове спорядження, що використовується актором під час взаємодії. Трансцендуючий аспект полягає в можливості використовувати знакове спорядження повсякденної взаємодії для порушення меж фрейму.

У параграфі 1.2.2 розглянуті ритуал та гра як засоби організації використання знакового спорядження повсякденної взаємодії та доведено, що у цьому контексті їх можна розуміти як найбільш фундаментальні фрейми, що регулюють репрезентацію соціального статусу. Обґрунтовано, що ритуал у цьому контексті є фреймом, який забезпечує якнайповнішу регламентацію будь-якої знакової активності, підпорядкування її непорушним правилам й інтеграцію в загальний символічний порядок. Правила гри, навпаки, носять гнучкий і рухливий характер, практика використання знаків стає більш варіабельною, і саме за рахунок цієї варіабельності досягається можливість «виграшу». У світі загальної тенденції «іграізації» (С.О. Кравченко) знакового спорядження повсякденної взаємодії обґрунтовано, що в сучасному суспільстві знакове спорядження використовується не стільки для репрезентації актуального соціального статусу («посвідчення соціального статусу» в категоріях І. Гофмана), скільки для репрезентації статусних домагань.

У підрозділі 1.3 «Типологія знакового спорядження повсякденної взаємодії» запропоновано підходи до систематизації різноманіття речей, що функціонують у якості знакового спорядження повсякденної взаємодії. Серед них підходи, що цілком відповідають тим, що запропоновані для осмислення знакових феноменів взагалі у підрозділі 1.1: 1) за каналом сприйняття, перцепції: зір, слух, нюх (враховуючи умови сучасної культури не є доречним окремо розглядати смакову і тактильну перцепції в контексті сприйняття знакового спорядження). Зазначено, що деякі види знакового спорядження можуть сприйматися тільки за допомогою одного каналу сприйняття, інші - комплексно; 2) за властивостями семантики (загальнодоступна або специфічна); 3) за походженням (штучне або природне); 4) за комбінаторними властивостями (комбінований знак або самодостатній символ); 5) за формою організації застосування (ритуальна або ігрова). соціокультурний фрейм знакове спорядження

Також запропоновано два специфічних, розроблених безпосередньо для знакового спорядження, підходи до типологічного аналізу: 6) за ступенем дистанційованості знакового засобу від тіла індивіда, який означує за його допомогою свою діяльність (знакове спорядження упроваджене в тіло або мінімально дистанційоване від тіла, яке виконує свою знакову функцію тільки при контакті з тілом та максимально дистанційоване, таке, що грає свою роль і у разі відсутності власника); 7) за зоною дії знакового спорядження - дистанцією, на якій партнер по взаємодії здатний розпізнати і сприйняти знак. На базі напрацювань, здійснених в рамках соціально-психологічних досліджень проблем сприйняття, виділено дві основні зони дії знаку: зона 1 (до 3,5 метра), зона 2 (понад 3,5 метрів).

У другому розділі роботи «Знакові аспекти соціальних змін» представлено теоретичний аналіз знакового спорядження повсякденної взаємодії як символічного виміру, а також діючого фактору змін, що відбуваються у суспільстві.

У підрозділі 2.1 «Соціальні зміни у соціологічній рефлексії» представлено огляд основних теорій соціальних змін (еволюційні теорії, формаційні та циклічні, модернізаційний, транзитивний та трансформаційний підходи, динамічна перспектива осмислення соціальності). На базі огляду цих теорій обґрунтовано використання у роботі теоретичного підходу, що розглядає соціальні зміни як іманентну властивість суспільства, а саме суспільство - як процес, бо динамічна перспектива розгляду суспільства, на думку ряду авторитетних дослідників (П. Штомпка, Л.Г. Іонін), має найбільший евристичний потенціал по відношенню до сучасних гіпердинамічних соціальних реалій і, крім того, найгармонійніше поєднується з основними положеннями соціокультурного підходу, що є методологічною базою роботи. Також у розділі показано, що для сучасної соціальної науки характерним є високий ступінь зацікавленості саме символічними аспектами соціальних змін. Знакові феномени аналізуються, по-перше, як поле репрезентації інституціональних і стратифікаційних систем, по-друге, як рушійний фактор соціальних змін. Показано, що зміни у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії є невід'ємною складовою соціальних змін і тому мають вивчатися у соціології.

Підрозділ 2.2 «Знакове спорядження повсякденної взаємодії у концепції культурних інсценувань» розкриває знакове спорядження повсякденної взаємодії як елемент презентаційної сторони культурної форми (в категоріях Л.Г. Іоніна). Знакове спорядження повсякденної взаємодії у цьому контексті є одним з найбільш важливих інструментів ігрової репрезентації в процесах інсценування культурної форми та інтеграції індивіда у відповідне соціокультурне середовище. Доведено, що у культурному інсценуванні домінує екзотеричний аспект самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії, а саме культурне інсценування може розумітися як екзотерична стратегія самопрезентації. Ці аспекти стають украй важливими в сучасному динамічному соціальному житті, в умовах полістилізму культури. Доведено, що, хоча й теорія культурних інсценувань була розроблена для інтерпретації екстраординарної ситуації культурного розриву, її положення можуть бути використані для осмислення ординарних соціокультурних процесів динамічного суспільства споживання. Для адаптації цієї теорії до потреб аналізу суспільства споживання необхідно враховувати діалектичний характер зв'язку процесів становлення культурної форми й інтеграції індивіда у культурну форму.

У підрозділі 2.3 «Зміни у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії у суспільстві споживання» узагальнені особливості характеру функціонування знакового спорядження повсякденної взаємодії в умовах суспільства споживання. Концепт «суспільство споживання» інтерпретується як характеристика дискурсивної системи, релевантної для суспільства (Ж. Бодрійяр), а не як узагальнений показник рівня споживання населення. Суспільство споживання розкрито як суспільство тотальної гри, що нав'язує соціальним акторам певні форми знакової активності та стратегії спектакулярної за своїм характером самопрезентації. Смислові області, до яких відсилає знакове спорядження повсякденної взаємодії, є, в основному, штучно сконструйованими в результаті маркетингово-культуротворчої діяльності. Правила, що регулюють застосування знакового спорядження повсякденної взаємодії, об'єднані у систему моди. Ці правила мають м'який, гнучкий і рухливий (в порівнянні з ритуалом і каноном) ігровий характер, що не виключає імперативності і тотальності характеру самого нав'язування гіперактивної самопрезентації кожному актору, що претендує на соціальний успіх.

У цих умовах знакове спорядження повсякденної взаємодії виступає репрезентацією соціального успіху гравця, а сам соціальний успіх багато у чому починає асоціюватися із успіхом у сфері споживання. Деритуалізація, гнучкість і рухливість «правил гри», у яку включено знакове спорядження повсякденної взаємодії, має на зворотному боці репресивний імператив «суспільства спектаклю»: здаватися, щоб жити, і жити, щоб здаватися.

Становлення суспільства споживання є важливим аспектом пострадянських соціальних змін в українському суспільстві. Суспільство споживання нав'язує своїм членам особливі режими використання знакового спорядження повсякденної взаємодії, однак у процесі становлення цього типу суспільства поруч можуть діяти різні режими, а діяльність у відповідності із легітимними споживацькими стандартами може бути ускладненою навіть для носіїв сформованої консюмеристської культури.

Соціальною базою суспільства споживання є середній клас. У роботі, спираючись на сучасні соціологічні дослідження, показано, що, хоча й доля населення України, яка може бути віднесена до середнього класу за міжнародними стандартами реального споживання, є досить малою, самоідентифікація з цією спільнотою є вкрай поширеною. Результати емпіричних соціологічних досліджень показують, що споживання як знак соціальної належності є вкрай значущим саме для представників так званого «суб'єктивного середнього класу». Таким чином, можна говорити про специфічні стратегії спектакулярної самопрезентації, що практикують індивіди, які ідентифікують себе з середнім класом у суспільстві споживання, що знаходиться в процесі становлення. Питання, яким чином індивіди, що ідентифікують себе із середнім класом, вирішують проблему невідповідності їх намагань реаліям, які стратегії репрезентації даних домагань у ситуації обмеженості ресурсів використовуються, набувають особливої гостроти, оскільки знакове спорядження повсякденної взаємодії у цьому контексті є матеріальною об'єктивацією реально існуючого соціального протиріччя.

У третьому розділі «Знакове спорядження повсякденної взаємодії в умовах становлення суспільства споживання» надані результати проведеного автором емпіричного дослідження, яке мало на меті охарактеризувати зміни у характері репрезентації соціального статусу за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії у контексті пострадянських соціальних змін в українському суспільстві.

Підрозділ 3.1 «Фрагменти програми дослідження ”Знакове спорядження повсякденної взаємодії: репрезентація соціального статусу в умовах становлення суспільства споживання”» містить опис проблемної ситуації, визначення об'єкту, предмету, мети та завдань емпіричного дослідження, на основі попереднього теоретичного аналізу сформульовані гіпотези, обґрунтований метод дослідження та наведено емпіричну інтерпретацію понять.

Емпіричні дані отримані завдяки використанню якісної методології соціологічного дослідження, а саме - завдяки глибинному інтерв'ю. Відбір респондентів - цілеспрямований, за допомогою методу «снігового кому» за низкою критеріїв. Оскільки у дослідженні вивчалися питання становлення суспільства споживання в Україні, головний критерій відбору респондентів - самоідентифікація із середнім класом (тобто, «суб'єктивний середній клас»), який є соціальною базою суспільства споживання. Також критеріями відбору респондентів були вік (респондентів було поділено на 3 групи за віком: 18 - 28, 35 - 40, 45 років та більше, всього опитано по 20 респондентів у кожній), стать (по 10 респондентів чоловічої та по 10 жіночої статі у кожній віковій групі), та місце проживання (мешканці м. Харкова або особи, що прожили у Харкові не менш ніж 20 років). Польовий етап дослідження здійснений у березні - червні 2007 р.

У ході дослідження був здійснений збір інформації, яка дозволила реконструювати повсякденні уявлення респондентів щодо знакових властивостей речей у повсякденному житті (для отримання цієї інформації використовувалися у тому числі питання, сформульовані у проективній формі) та характеру змін, що відбулися із практикою репрезентації соціального статусу через речі у процесі пострадянської трансформації.

Підрозділ 3.2 «Об'єктивація різних соціальних статусів у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії» містить узагальнення щодо ролі знакового спорядження у впорядкуванні повсякденної взаємодії у сучасному українському суспільстві. На основі аналізу уявлень респондентів визначена значущість різних видів знакового спорядження, що дозволяє типізувати партнера по взаємодії. Так, одяг, взуття, житло й аксесуари є вкрай значущим для визначення представників всіх шарів українського суспільства. Обстановка квартири виявляється значимим фактором для конструювання образу найменш дистанційованих соціальних груп. Значущість автомобіля як знакового спорядження в уявленнях респондентів зростає разом із соціальною позицією його власника.

Доведено, що знакове спорядження повсякденної взаємодії є засобом диференціації бажаних та небажаних партнерів по взаємодії. Так, у більшості випадків респонденти декларують небажання у звичній рутинній повсякденній ситуації взаємодіяти із соціально дистанційованими категоріями - з людьми, чиє положення в суспільстві є вищим або нижчим ніж положення респондента. Виразні показники розкоші або занедбаності у знаковому спорядженні є фільтром, який забезпечує відсів небажаних суб'єктів з кола потенційного партнера. Також серед небажаних партнерів по взаємодії, яких можна типізувати через характерне знакове спорядження повсякденної взаємодії, були названі представники інших соціокультурних спільнот - неформальних молодіжних рухів (характерний одяг та атрибутика), працівники правоохоронних органів, спортсмени, що займаються силовими видами спорту, кримінальні елементи (останні категорії, на думку респондентів, поєднує спільний виразний стиль одягу) та (у декількох інтерв'ю) представники інших етнічних спільнот.

У якості можливого й бажаного партнера по анонімній взаємодії більшість респондентів бачить суб'єкта, чиї соціальні характеристики, що знаходять вираження у знаковому спорядженні повсякденної взаємодії, не надто відрізняються від їх власних. Типізувати потенційного партнера по взаємодії можливо завдяки такому знаковому спорядженню повсякденної взаємодії, як одяг (його стиль, стан і якість), взуття (якість і чистота), аксесуари (так, наприклад, якісні навушники можуть свідчити про те, що їх власник цікавиться музикою), прикраси, і товари, які під час взаємодії споживає незнайомець, так звані «товари публічного споживання» (наприклад, пиво або цигарки).

У підрозділі 3.3 «Знакове спорядження повсякденної взаємодії у контексті пострадянських соціальних змін: ретроспективний аналіз» описані й узагальнені уявлення респондентів, що стосуються знакового спорядження повсякденної взаємодії, яке використовувалося різними соціальними шарами в пізньорадянський період (70 - 80 рр. ХХ ст.), в період перебудови й перших років незалежності України та у сучасному українському суспільстві.

На основі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що у досліджуваний період (з 70-х рр. ХХ ст. до сьогодення) найбільших змін зазнало знакове спорядження повсякденної взаємодії представників вищих шарів суспільства. Автентичний стиль радянської еліти в період культурного розриву змінився дисгармонійним стилем екзотеричного демонстративного споживання, за допомогою якого здійснювалося інсценування багатства, що стає в нових соціокультурних умовах безперечною й загальновизнаною соціальною цінністю. У наш час способи елітарної самопрезентації за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії інтегрувалися в загальносвітовий, глобалізований стандарт елітарного стилю.

Емпіричні дані показують, що зміни, які відбулися із знаковим спорядженням середніх шарів суспільства, також мають фундаментальний характер. У пізньорадянський період знакове спорядження повсякденної взаємодії середніх шарів суспільства носило канонічний характер і регулювалося уніфікуючими модними стандартами. У період перебудови та перших років незалежності України канонічний характер також панував у самопрезентації середніх шарів за допомогою знакового спорядження повсякденної взаємодії. Разом із тим, у цей період на тлі різкого падіння рівня життя більшості населення України підвищилися вимоги до демонстративних аспектів споживання. У наш час ці вимоги не стають менш актуальними, однак знакове спорядження повсякденної взаємодії демонструє тенденцію до диференціації. Уніфікуючі канони поступаються місцем розмаїттю зразків стилізації. Разом із тим, знакове спорядження повсякденної взаємодії остаточно інтегрується в сферу товарного споживання. Якщо у пізньорадянський період, під час перебудови й перших років незалежності самостійне виготовлення одягу й аксесуарів було поширене серед середніх шарів суспільства, то у наш час ця практика втрачає актуальність. Знакове спорядження повсякденної взаємодії остаточно стає продуктом купівлі-продажу, а економічні смисли набувають значення невід'ємної частини його семантики.

Протягом зазначеного періоду найменших змін зазнало знакове спорядження повсякденної взаємодії представників «соціального дна», однак деякі зміни відбулися й з ним. Виходячи з емпіричних даних показано, що в період перебудови розрив між знаковим спорядженням соціальних шарів, у тому числі середніх і нижчих, став більш рельєфним, що зберігається і у наш час. Разом із тим, ускладнення, диференціація, зростання розмаїтості матеріально-речового середовища сучасного суспільства й розвиток консюмеристської культури знаходить вираження й у знаковому спорядженні найменш благополучних соціальних категорій.