Демографічні та соціально-економічні проблеми розвитку міських агломерацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 316.32:711.451

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Демографічні та соціально-економічні проблеми розвитку міських агломерацій

Спеціальність 08.00.07 - демографія, економіка

праці, соціальна економіка і політика

Сіройч Здіслав Степанович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Новіков Валерій Миколайович, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, завідувач відділу соціальної інфраструктури.

Офіційні опоненти: академік НАН України Чумаченко Микола Григорович, член Президії НАН України;

доктор економічних наук, професор Романюк Михайло Дмитрович, декан економічного факультету, завідуючий кафедрою теоретичної і прикладної економіки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України;

доктор економічних наук, професор Колот Анатолій Михайлович, проректор із наукової роботи Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 17 березня 2009 р. о 12³⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.247.01 Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за адресою: 01011, м.Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 16 лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Полякова С.В.

метрополія інституціональний місто самоуправління

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період кінця ХХ і початку ХХІ століття ознаменувався новим трансформаційним етапом у розвитку світового цивілізаційного процесу. Він зачіпає сучасну Європу, включаючи країни, розташовані в центрі й на сході континенту. Особливість системної трансформації полягає в тому, що вона пов'язана не тільки й не стільки зі зміною рушійних сил, просуванням процесів і механізмів їх регулювання, скільки з формуванням нової парадигми суспільного прогресу.

Вивчення практики радикальних перетворень в економіці та соціальній сфері, теоретичне узагальнення емпіричних досліджень з усією очевидністю виявляють інтенсивне нарощування глобалізаційних і регіоналізаційних явищ, їх взаємодію і протиріччя. Формується стійке уявлення про те, що великі міста можуть визначати обличчя нового часу. При цьому все більш очевидним стає зростаючий вплив соціальних і демографічних наслідків цих процесів. Усяка перебудова просторової і географічної структури зливається з політичними, суспільними й соціальними проблемами, від вирішення яких залежить стан людського потенціалу.Трансформація сучасної економіки здійснюється двома шляхами: через глобалізацію і регіоналізацію.

У сучасній глобальній і регіональній економіці більш активну роль порівняно з могутніми наднаціональними корпораціями відіграють великі міста, міські агломерації і, насамперед, метрополії - історично сформовані, сконцентровані навколо великого центру або скупчення міст, поселенські форми, що являють собою складні суспільно-економічні системи й здатні конкурувати в глобальному масштабі з іншими економічними структурами.

Значною мірою сучасна економічна та соціальна регіональна проблематика, як і теорія та практика соціального планування міст і управління міською інфраструктурою, акумульовані в понятті «метрополія». Його науковий зміст і практичне наповнення неодноразово були предметом обговорення в літературі. Незважаючи на відмінність поглядів з даного питання, необхідно погодитися, що велике місто, метрополія є поняттями історичними.

У світлі викладеного, очевидно, затребуваною зараз може бути така політика, яка виходить із науково обґрунтованої дефініції міста та скерована на його збалансований розвиток і забезпечення комфортного стану людини.

Сучасні системні дослідження не можуть вважатися достатніми, якщо замикаються в рамках традиційних проблем національних економік і не враховують зростаючої ролі великих міст у цивілізаційному розвитку. При цьому для оцінки практичної значимості проблеми, усвідомлення специфіки управління великим містом у навколишньому середовищі, протиріч в еволюційному розвитку та змін у перспективі важливо виділити регіональну домінанту як об'єктивно зумовлену факторами просторової властивості та організаційно-суспільної змінності.

У науковій літературі існують різні концептуальні підходи до визначення міста, тому його трактування дається інколи з протилежних позицій. У галузі теоретичного вивчення регіональних центрів як феномену еволюційного розвитку виробничої і торговельної активності, що формує ознаки міського економічного простору, працювали й продовжують дослідження групи вчених із різних західноєвропейських країн (Данії, Ірландії, Ісландії, Польщі, Франції, Швеції та інших), Російської Федерації і США. В Україні останнім часом почали розглядатися проблеми регіоналізації через призму можливих сценаріїв розвитку просторового будівництва країн Східної Європи та ЄС. Наукові школи й погляди вчених на проблему урбаністичного розвитку та міста як його відображення можна згрупувати за низкою напрямів.

Перший з них, що має агностичний характер, стверджує, що в період урбанізованого суспільства неможливо виділити поняття “місто”, оскільки воно є універсальною формою життя. До цього напряму належать Е. Бергел, Е. Божо-Гарньє, М. Вебер, Х. Ганс, С. Грір, М. Кастельс, Д. Мартіндейль, Р. Парк, П. Хаузер, Б. Хамм, Л. Шнор. Слід відмітити, що серед численної групи дослідників існують різні уявлення про місто, викликані неоднаковим сприйняттям його як середовища існування.

На противагу повному запереченню можливості одержати науково- обґрунтовану дефініцію міст, М. Вебер, Р. Парк та деякі інші вчені звертають увагу на суб'єктивізм в оцінці такого явища, як місто, яка використовується до цього часу, і вважають його характеристику узагальненою, позаісторичною, а отже, малопридатною для науки. Фактично стверджується, що проблематика міста як просторового середовища має суспільний характер, і з цієї точки зору її необхідно розглядати.

Місто - це географічне, історичне, суспільне, культурне, економічне й технічне явище одночасно. У зв'язку з цим його вивчення повинно мати інтердисциплінарний характер. Учені, які вважають і практично доцільним, і теоретично можливим дати визначення міста, аналізують його в різних аспектах, що в основному зводяться до просторових і суспільних.

Із просторового боку дефініції міста дають Е. Борджіо, Р. Ледрі, Х. Миклебост, Ч. Еданс, С. Енквіст. Вони розглядають його як стійку систему розміщення різних зон, об'єднаних в одне ціле різноманітними взаємозв'язками. Погляд на місто як на багатокомпонентну просторову структуру відкриває можливість переходу до дефініції міста, заснованої на його суспільній, соціальній оцінці. Така позиція представлена в роботах Л. Вірта, Ф. Знанецького, В. Зомбарта, Я. Зелюковського, Л. Іпіфорда, Р. Пахла, Ж. Шабо.

Різні наукові школи - культурологічна, неоекологічна, конвенціональна, гуманістична і структурна - виробили свої підходи до визначення дефініції міста. Визнаючи значний внесок соціологів у розробку понятійного апарату урбанізації, слід відмітити, що він все ж таки недостатній для визначення дефініції міста, адекватної науковим вимогам. Це стосується економічних аспектів.

Економічний вектор вивчення міста частково ґрунтується на застарілих поняттях його неаграрного змісту (А. Лем, Е. Регульський, Х. Ломянський). Однак найбільше поширення набули дефініції, які акумулюють у собі просторові, суспільні та економічні елементи. Ці визначення носять структурний або системний характер залежно від того, як трактуються елементи, що створюють міське середовище, наприклад, на основі ступінчастої спеціалізації чи близького до них критерію (Я.Туровський, М. Маликовський) або більш широко, включаючи відтворювальні елементи, управління і природне середовище (А. Валліс, П. Жорж, М. Кастелле, Ф. Ратзель).

У залежності від розуміння процесів, що відбуваються в міському середовищі, моделюються проекти її вирішення, управління, що набувають специфічних організаційних форм. Вони можуть мати локально-просторовий прояв, інституційно-організаційний, територіально-інтеграційний. Незважаючи на фундаментальність і значимість дослідження суттєвих форм урбанізації, кожна з вищеназваних не відображає єдності соціально-економічного простору міста, що ускладнює вивчення соціально-демографічних та економічних проблем розвитку великих міст, особливо на території країн Центральної і Східної Європи. Поза науковою увагою залишаються питання геополітики, геоекономіки і соціокультурного розвитку міст.

На географічній території країн Центральної і Східної Європи трансформаційні реформи зазнають впливу глобалізації й регіоналізації, що актуалізує теоретичну розробку проблеми розвитку сучасних великих міст, критеріїв оцінки їх розвитку, опрацювання відповідного категоріального апарату з урахуванням нових явищ і процесів, що відбуваються у світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науково-дослідними роботами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за темами: «Стратегічні напрями розвитку соціальної інфраструктури» (д/р №0104U000539, 2004-2006 рр.), у рамках якої автор досліджує концептуальні проблеми корпоративного управління соціальної інфраструктури; «Імперативи розвитку соціальної інфраструктури в умовах якісної трансформації економічних і соціальних відносин» (д/р № 0106U006897, 2007-2009 рр.), де розроблялися проблеми розвитку окремих галузей інфраструктури, зокрема туризму, в умовах формування міських агломерацій. Тема дисертації також тісно пов'язана з науково-дослідницькими роботами, які проводилися в Польщі в рамках Центральної державної програми та Програм дослідження Польської Академії наук за такими темами: «Стратегії розвитку Варшави» (2003-2006 рр.); «Функціонування підприємств професійної активності в Польщі» (2006-2007 рр.); «Покращення якості життя і працевлаштування інвалідів у територіальних поселеннях Польщі» (2006-2007 рр.), у яких особисто автором вивчались особливості формування метрополій, проблеми зайнятості інвалідів і методи регулювання ринку праці в населених пунктах Польщі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних основ розвитку великих постсоціалістичних міст у період системної трансформації, наукове обґрунтування принципів їх функціонування та методів управління, направлених на створення єдиного соціального простору - території, на якій ефективно реалізується економічна й демографічна державна політика.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність аргументованої постановки цілої низки наукових завдань, що сприятиме вирішенню соціально-економічних проблем великих міст. Головними з них є:

· узагальнення теоретичних положень розвитку урбанізації, їх удосконалення та адаптація до сучасних світових і регіональних трансформаційних процесів;

· структурне дослідження категорій «велике місто», «метрополія», їх поглиблення та оцінка з метою визначення найперспективніших для території напрямів розвитку;

· розробка критеріальних ознак виділення і класифікації великих міст і метрополій;

· ранжування міст та їх узагальнена характеристика з точки зору еволюційної динаміки і засад формування сучасних агломерацій;

· ретроспективне дослідження розвитку міст у передіндустріальний та індустріальний цивілізаційні періоди, аналіз універсальних і основних аспектів функціонування їх інфраструктури;

· вивчення факторів, що лежать в основі глобалізації й регіоналізації та визначають економічні й соціальні вектори розвитку міст у сучасну постіндустріальну епоху;

· оцінка діючого інституціонального механізму розвитку великих міст, виявлення протидіючих тенденцій і розробка нових напрямів його вдосконалення;

· вивчення регіональних відтворювальних процесів, що формуються в постіндустріальних містах під впливом глобалізації й регіоналізації;

· характеристика функцій великого міста та їх вплив на місцеві органи самоуправління;

· виявлення перспективних соціально-економічних проблем великих міст, що забезпечують стійкість і конкурентоспроможність в умовах формування регіональних економічних інтересів і соціокультурних потреб;

· обґрунтування заходів з регулювання соціально-демографічної політики у великих постсоціалістичних містах;

· розробка стратегій збалансованого розвитку міст в умовах відкритої економіки.

Об'єктом дослідження в дисертаційній роботі є процес трансформаційного соціально-економічного й демографічного розвитку крупних міст Центральної та Східної Європи.

Предметом дослідження є закономірності, специфіка та особливості формування й функціонування інституційних механізмів і соціальної інфраструктури великих міст в умовах становлення глобалізованої і регіоналізованої системи економічних зв'язків і відносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів вивчення соціально-економічних процесів. Як загальнометодологічна база дослідження застосовувався діалектичний метод пізнання суспільних явищ, який дозволив оцінити трансформаційні процеси в їх суперечливому розвитку, виокремити й конкретизувати найбільш суттєві моменти метрополізації в її поступовій динаміці. Широко використані категорії аналізу й синтезу, загального, особливого та одиничного, на основі яких детально розглянуті процеси переходу кількісних змін, накопичених у ході еволюційного розвитку великих міст, у якісні та формування на основі останніх міських метрополій. За допомогою системного підходу розглядається як складна просторова суспільно-економічна система.

Статистичними методами порівняльного аналізу проведено вивчення різних інформаційних джерел з метою визначення ступеня об'єктивності наукових висновків і результатів. Графічний метод використаний для наочного відображення конкретних емпіричних показників, що підкреслюють характер і динаміку соціально-економічних перетворень у суспільній структурі великих міст. Концепція сталого розвитку застосована при аналізі управління соціальним розвитком міста: покращення умов життя міських жителів, зростання їх доходів, розширення економічної самостійності міста, підвищення його конкурентоздатності, охорони навколишнього середовища.

Застосування когнітивної теорії до проблеми формування потреб великого міського поселення дозволило визначити умови й тенденції розвитку його соціальної інфраструктури.

З метою дослідження стадій розвитку міста використані теорії циклів А. Кондратьєва, Л. Классена, В. Христаллера, Б. Яловецького, а також теорія розвитку світової системи Н. Валгерштейна. Поряд із цими теоріями застосовувалися теорії, що конкретизують процес розвитку міст: теорія економічної бази; теорія просторової структури; теорія порогу розвитку.

Науковою основою дисертації послужили принципи інституціональної теорії, сучасних наукових положень в галузі геоекономіки, маркетингу, містобудування і демоекономіки.

Як джерело інформації були використані правові документи Польщі, Конституція України, матеріали Науково-дослідного інституту м. Києва, зокрема, програма соціально-економічного розвитку м. Києва до 2015 року, аналітичні розробки вчених Росії, Білорусі, а також документи структур ЄС.

Наукова новизна результатів дослідження. Теоретичні положення, наукові висновки, практичні пропозиції та рекомендації, одержані автором у ході дисертаційного дослідження, яке виноситься на захист, направлені на збалансування економічних, соціальних і демографічних процесів у великих містах, що протікають в умовах трансформаційних перетворень. Теоретико-методологічна і практична новизна роботи зводиться до такого.

Вперше:

обґрунтовано доцільність застосування синтезованого підходу до дослідження системи соціально-просторових дефініцій, здатного дати вичерпну характеристику міста як складної системи, що включає економічні, географічні, історичні, соціологічні, урбаністичні, законодавчі елементи; розроблена і введена в науковий обіг нова категорія, яка визначає місто як історично сформовану, соціально та економічно різноманітну, щільно забудовану, просторово сконцентровану поселенську одиницю, що має законодавчий статус. Стверджується, що сучасне крупне місто - це поліструктурна, територіально відокремлена суспільно-економічна система, яка потребує адекватних методів регулювання;

обгрунтовано й проведено розмежування понять міста і метрополії, досліджені їх сутнісні характеристики, особливості становлення і розвитку. Метрополія трактується як сучасна фаза великого міста. Даний підхід підкреслює еволюційний характер розвитку великих форм поселення (агломерацій) і специфіку їх соціального функціонування. Метрополія (агломерація), на думку автора, представляє собою історично та економічно обгрунтовану крупну, сконцентровану навколо великого міста або групи міст форму поселення, яка конкурує та кооперується у глобальному масштабі з іншими територіальними утвореннями з метою задоволення потреб своїх жителів; доведена етапність розвитку процесу метрополізації, що охоплює фазу агломерації, метрополізації індустріального міста та метрополізації постіндустріального міста;

запропоновано нове тлумачення механізму розвитку міст і метрополій, складовими якого є суспільне управління, економічне і соціальне удосконалення міської інфраструктури, реформаторська діяльність суб'єктів внутрішньо міських відносин з метою одержання системних і синергетичних соціальних і демографічних ефектів; дано науково-практичне обґрунтування діалектичного зв'язку між глобалізацією і регіоналізацією на рівні міст і метрополій. Виявлена особливість сучасного просторового регіоналізму, яка пов'язана з системними змінами в управлінні міськими і метрополітарними новоутвореннями, які об'єднують централізовані форми з демократичними (самоуправлінням) з метою забезпечення соціальної стійкості (стабільності ринку праці, демографічної збалансованості, доступності життєво важливих послуг, соціальної інтеграції, подолання надмірної диференціації в суспільстві);

обґрунтовано концепцію цілісної (збалансованої) моделі розвитку міст і запропоновані заходи колективного і централізованого характеру щодо її реалізації: партнерство, плановість, сітьове управління тощо; на основі аналітичного вивчення практики проведення трансформаційних реформ в країнах Центральної і Східної Європи доведено пріоритетність соціальної політики у постперебудовному періоді, механізм якої має ґрунтуватися на принципах самоуправління і посилення ролі недержавних організацій;

класифіковано в масштабі Європи утворення метрополій за восьми критеріями. Встановлені причини повільного розвитку метрополізації в країнах Центральної і Східної Європи, які обумовлені обмеженістю міжнародних зв'язків, недостатнім рівнем конкурентоздатності, що негативно позначається на добробут населення.

Удосконалено:

понятійний апарат трансформаційних процесів, зокрема, на основі положень інституціональної теорії доводиться тотожність понять «економічна трансформація» і «системна трансформація», що забезпечує методологічну єдність дослідження процесів, які відрізняються за сферами їх протікання;

критерії класифікації геоекономічних дефініцій міст, які включають просторові, суспільні, економічні та змішані характеристики, що дозволило розширити арсенал методологічних засобів при вивченні соціально-економічної і демографічної проблематики містоутворюючої і метрополітарної території;

систему пріоритетів, що обумовлюють конкурентоздатність великих міст і метрополій, до якої віднесено рівень і якість життя, ефективність міської економіки, задоволення суспільних потреб, розвиненість соціальної інфраструктури. Співставлення конкурентоздатності міст за універсальним показником (standing) дозволило зробити аргументований висновок про зростаючу роль людського потенціалу в прогресивному розвитку міських агломерацій;

комплекс пропозицій по локалізації та нейтралізації негативного впливу демографічних змін на розвиток крупних постсоціалістичних міст, особливо у питаннях фінансування соціальної інфраструктури. Зокрема, рекомендовано заходи щодо зниження диференціації у рівні життя населення, зміни структури економіки з метою розширення можливостей для працевлаштування, зміни моделі реформування охорони здоров'я, посилення патерналістської ролі держави в питаннях освіти і т.д.;

розкриття механізму розвитку соціальної інфраструктури у постіндустріальних метрополіях, залежно від характеру трансформаційних реформ: радикального (шокового) і повільного. Обґрунтовано, що для країн, більш глибоко інтегрованих у міжнародний розподіл праці, швидкий доступ до нових соціальних технологій та інноваційних послуг можливий в рамках економічного простору, який об'єднує глобалізацію з ефективною регіоналізацією. Пропонується використання міжнародних фінансових ресурсів здійснювати через диверсифіковані джерела надходжень. Для країн, економіка яких в основному обмежена національними рамками, розвиток соціальної інфраструктури пропонується поєднувати із загальними політичними цілями держави.

Дістало подальший розвиток:

визначення категорії «розвиток» як загальнометодологічного терміну зі специфічними рисами, властивими розвитку міста. При вивченні змісту процесу розвитку індустріальних і сучасних міст використані принципи теорії багаторічних економічних циклів, теорії циклу життя міста, теорії центральних міст, теорії суміщення циклів, що дозволило розширити дефініцію розвитку міста за рахунок уточнення періодизації зростання економічних циклів, конкретизації кон'юнктурних циклів, доповнення фаз життєвого циклу міст умовними і безумовними аспектами, розширення фаз розвитку міста з чотирьох до семи і введення перехідних фаз, а саме: концентрованого індустріального міста, перехідної фази агломерації і щільного індустріального міста, агломерації індустріального міста, поточної фази метрополізації постіндустріального міста, а також потенційних фаз переходу від метрополізації до мегаполізації постіндустріального міста і завершення становлення постіндустріального міста;

перелік критеріїв виділення крупних міст і метрополій, у тому числі: економічні, адміністративно-юридичні, соціально-демографічні, культурознавчі, соціологічні, інституціональні, екологічні та інші. Універсальні, агреговані та специфічні критерії дозволяють здійснювати удосконалену соціальну діагностику міст;

положення про те, що покращанню соціальної і демографічної ситуації в метрополії сприяє регіональна економічна інтеграція, що видно на прикладі низки крупних європейських міст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення та висновки, викладені в дисертації, можуть бути покладені в основу вирішення методологічних і практичних проблем регулювання соціально-економічного й демографічного розвитку великих міст Центральної і Східної Європи, зокрема Польщі й України. Вони призначені для використання при розробці програм соціально-економічного розвитку та механізмів функціонування соціальної інфраструктури країн з трансформаційною економікою.

Науково-методичні доробки автора використані в практичній роботі Державного Фонду реабілітації інвалідів Польської Народної Республіки (лист KUWPE № 2434/2006 від 7.11.2006 р.). Розробки впроваджені в навчальний процес Вищої школи господарської діяльності в м. Варшаві (лист № WSPG/843-04 від 10.11.2006 р.), Вищої школи безпеки (лист ВР № 314/20 від 17.11.2006 р.) та Політехнічного інституту м. Жешува (лист PR/581-05 від 20.10.2006 р.), а також у наукових дослідженнях Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України (довідка Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України за № 181-11/407 від 26.10.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особисто виконаною завершеною науковою роботою, у якій представлений авторський погляд на методологію дослідження соціально-економічного й демографічного розвитку великих міст Центральної і Східної Європи в період їх системної трансформації, активізацію світових процесів глобалізації й регіоналізації. Наукові положення, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались автором на шести міжнародних і національних науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, а саме: на міжнародній науково-практичній конференції «Гуманізація у трудових відносинах» (Плоцк-Варшава, 2003); міжнародній науково-практичній конференції «Глобалізація - шанси чи ілюзії» (Варшава, 2005); міжнародній науково-практичній конференції «Соціологічні та економічні проблеми розвитку культури і туризму в Україні» (Київ, 2005); національній науково-практичній конференції «Гуманізація праці перед трансформаційними та цивілізаційними викликами» (Плоцк, 2005); науково-практичній конференції «Проблеми підвищення ефективності інвестиційно-будівельного та житлово-комунального комплексів» (Москва, 2005); міжнародній науково-практичній конференції «Демографічні процеси та людський капітал» (Варшава, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 34 наукових роботах загальним обсягом 33,5 др.арк., із них 1 індивідуальна монографія обсягом 12,2 др. арк., 5 колективних монографій, 22 статті в спеціалізованих наукових виданнях, 4 публікації у матеріалах конференцій та 2 роботи в інших наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 371 стор. комп'ютерного тексту, робота містить 37 таблиць, з яких 19 займають 24 повних сторінок, 5 схем, а також 8 додатків на 34 стор. Список використаних джерел включає 320 найменувань на 26 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні аспекти розвитку великих міст» визначена система дефініцій, дана їх класифікація та критерії оцінки великих міст. У дисертації доведено, що сучасне місто - це унікальне економічне, історичне, соціодемографічне, географічне, суспільне, культурне та технічне явище. Тому його аналіз потребує інтердисциплінарного підходу.

У літературі наводиться велика кількість характеристик і класифікацій дефініцій міста. Це зумовило вибірковий підхід автора до аналізу й характеристики репрезентативних понять, їх класифікації і формулювання власної дефініції. Частина вчених вважає, що повне й точне формулювання поняття «місто» неможливе, оскільки не має під собою належних підстав. На їх думку, статус сучасного міста непостійний у часі й просторі, внаслідок чого важко встановити його сутність. З цієї позиції місто можливо розглядати лише в межах загального цивілізаційного розвитку, ігноруючи визначення його як окремого явища.

Особлива роль у визначенні міста належить соціологам, серед яких варто виділити чиказьку школу соціальної екології. Представники цієї школи трактували місто як центр цивілізаційних перетворень і суспільно-просторового об'єднання.

Соціоекологи аналізували п'ять основних агломераційних процесів: централізацію, концентрацію, сегрегацію, інвазію (вторгнення) і сукцесію (спадкоємність). На їх думку, централізація виявляє природну тенденцію до зосередження установ і громадян у конкретній місцевості. Концентрація - зосередження певних об'єктів і населення в одній області, сфері, просторі. Концентрація поєднується із процесом селекції (сегрегації) людей, які збігаються на окремому просторі. Інвазія пояснюється міграцією населення з одного району до іншого. Спадкоємність знаходить прояв у заміні первісного суспільства, яке мешкало на певній території, новим суспільством громадян. Враховуючи значний внесок соціологів у формулювання поняття «місто», слід відмітити, що вони спираються перш за все на суспільні елементи, які, з нашої точки зору, є недостатніми для дефініції міста з наукових позицій. Економічне визначення міста, у свою чергу, підкреслює його неаграрний характер. Акцентування на економічних елементах у дефініції міста є результатом спроби трактувати його як господарчий комплекс, який формується в результаті раціонального вибору людиною засобів ведення господарства.

Оскільки місто акумулює суспільні та економічні, тобто змішані, елементи, то виправданою буде спроба дати його структурне й системне визначення. Структурні дефініції виділяють головні елементи міста, системні - розглядають місто як ціле явище, що складається із взаємопов'язаних елементів. Один із найбільш авторитетних представників системного підходу А. Валліс розглядає місто як поєднання урбаністичної і суспільної системи. Аналізуючи поняття міста, можна виділити його типи, що засновуються на територіальних, суспільних та економічних елементах, а також на структурних і системних.

Враховуючи різноманітність характерних рис міста, необхідно найбільш точно виразити його сутність і наблизитися до повної характеристики міста. Цьому сприяє інтердисциплінарний характер визначення міста, який містить географічні, історичні, соціологічні, економічні, урбаністичні та законодавчі елементи.

Спираючись на багаточисельні визначення міста, автор у дисертації наводить власну дефініцію. Місто, як стверджується в роботі, - це історично сформована, соціально та економічно різноманітна, соціально забудована, просторово сконцентрована поселенська одиниця, яка має законодавчо визначений статус і являє собою складну або дуже складну територіально-економічну систему. Місто - це динамічне суспільне явище, яке знаходиться в постійному розвитку та еволюціонує від простих форм до більш складних і досконалих. Зміни, що відбуваються в ньому, носять зазвичай цілеспрямований характер і скеровані на економічний, суспільний і просторовий розвиток. У дисертації виявлена взаємозалежність між суспільно-економічним процесом і процесом розвитку міста, що дозволило визначити цикли життя і стадії його розвитку. На основі дослідження виділені чотири життєві стадії міста: концентрація, деконцентрація, дисперсія, реконструкція - і чотири стадії його розвитку: урбанізація, субурбанізація, деурбанізація і реурбанізація.

Процес розвитку міст автор пояснює з позицій Б. Яловецького (просторова діяльність людини залежна від відстані), доповнюючи його власними міркуваннями. Такий підхід заснований на теорії світової системи І. Валлерштейна, концепції економічних циклів Н. Кондратьєва, концепції етапів розвитку капіталістичних міст, у т. ч. на дослідженнях Л. Класена, теорії центральних міст В. Христаллера, яка пізніше була доповнена А. Лешем. Авторське доповнення стосується термінології періодів зростання економічних циклів; уточнення й конкретизації періоду кон'юнктурних циклів; доповнення фаз життєвого циклу міст умовними й безумовними аспектами; розширення з чотирьох до семи фаз розвитку міста за рахунок уведення перехідних фаз та їх зв'язку з економічними циклами.

З урахуванням викладеного вище виділені такі фази: фаза концентрованого індустріального міста; перехідна фаза агломерації та щільного індустріального міста; фаза агломерації індустріального міста; перехідна фаза агломерації та метрополізації індустріального міста; поточна фаза метрополізації постіндустріального міста, а також проектні фази, зокрема перехідна фаза метрополізації і мегаполізації постіндустріального міста і фаза постіндустріального міста. Розвиток міста розглядається в дисертації як одна зі складових різновидності суспільного розвитку. Сучасним виявленням розвитку є ідея сталого розвитку (sustainable development). Її сутність полягає в такому поєднанні процесів економічного і суспільного розвитку з охороною навколишнього середовища, яке дозволяє забезпечити соціальні потреби суспільства. Серед них - підвищення якості життя, ефективність функціонування соціальної інфраструктури на основі інноваційних технологій.

Процес розвитку міста постійно йде в напрямі формування функцій управління, якісного їх удосконалення. Одночасно з розвитком державних систем формувалося міське самоуправління як спосіб здійснення владних повноважень, суть якого полягала в орієнтації влади на інтереси місцевих жителів. У дисертації дається поняття «управління розвитком міста». Ця дефініція означає використання ресурсів міста з метою забезпечення потреб його жителів, розвитку міської економіки та міського середовища.

Розвиток міста проявляється у такій важливій формі, як урбанізація. В роботі виділяються чотири її послідовних рівня (фази).

Перша фаза - це концентрація населення та продукції в невеликих міських поселеннях; друга фаза - паралельне протікання процесів концентрації й деконцентрації поселенських систем, поява промислово-міських агломерацій; третя фаза - метрополізація поселенських систем, розвиток міських агломерацій і функціональної інтеграції; четверта фаза - мегаполізація поселенських систем, поява ознак просторової й функціональної інтеграції, що приводить до формування мегаполісів.

У зв'язку з інтенсивним урбанізованим розвитком виникла проблема його ідентифікації, зокрема, це виявилося в необхідності визначення понять «велике місто» і «метрополія». У науковій літературі метрополія часто ототожнюється з великим містом. Однак у розумінні автора поняття великого міста ширше: великі міста характерні для кожної історичної епохи, тоді як метрополія в сучасному значенні - це великі міста, що піддаються процесу метрополізації. У дисертації здійснено огляд наукової літератури, у якому містяться найбільш важливі підходи до визначення поняття метрополії, класифіковані дефініції метрополії, виділені чотири основні групи підходів до визначення цієї поселенської одиниці за її значенням в оточенні, за масштабами, складністю і специфікою. Ця класифікація доповнена п'ятим варіантом, який має змішаний характер і поєднує в різних аспектах наведені вище критерії метрополії.

У дисертації наведено власну дефініцію метрополії (агломерації). На думку автора, метрополія - це історично сформоване, сконцентроване навколо великого міста або групи міст поселення, яке являє собою складну геосистему, що конкурує і кооперується в глобальному масштабі з іншими суб'єктами або системами з метою задоволення потреб своїх жителів.

У роботі подані пропозиції, спрямовані на вирішення проблеми оцінки розвитку великих міст. Особливо це стосується великих постсоціалістичних міст, які охоплені процесами системної трансформації. Розвиток сучасних великих міст оцінюється за певними критеріями з метою підвищення рівня управління ними. Одним з істотних елементів оцінки управління міською агломерацією є визначення ступеня реалізації поставлених цілей. Зазначений підхід формулюється як концепція Нового суспільного управління (New Public Management). Вона спирається на принципи та правила дієвості ефективності, ясності. При цьому в окремих галузях соціальної інфраструктури застосовуються показники якості обслуговування населення. Показники виконання завдань відіграють істотну роль в оцінці управління міської адміністрації в Європейському Союзі. Така оцінка спрямована на досягнення конкретних результатів, у свою чергу спонукає до зміни методів формування дохідної частини міських бюджетів таким чином, щоб вони спирались на цільові програми й показники їх реалізації.

Важливим моментом є розробка показників, які дозволяють не тільки оцінювати, але й порівнювати розвиток міст. На основі аналізу теорії та практики оцінки розвитку великих міст (агломерацій) у дисертації пропонується застосовувати для порівняння універсальні, специфічні, агреговані та деталізовані критерії і показники. Вони включають 32 показники, що дозволяють оцінити якість життя, соціальну інфраструктуру, управління містом, соціально-демографічну динаміку, економічний потенціал тощо. При цьому підкреслюється, що необхідно брати до уваги той факт, що велике місто є складовою регіону або держави й у цій якості являє собою лише його фрагмент. Тому критеріальні ознаки можуть бути доповнені політико-економічною, історичною та екологічною характеристикою.

У другому розділі «Демографічно-історичні та соціально-економічні аспекти еволюційного розвитку великих міст» досліджені закономірності формування міст, їх генезис та особливості системи функціонування. На основі проведеного ретроспективного аналізу урбанізації виявлені найбільш стійкі тенденції в розвитку міст і показана взаємодія системних та одиничних факторів, що впливають на управління містами. Сучасні археологічні та економіко-історичні дослідження міських центрів до нової ери (ІY тис. до н. е. в Шумері), перших міст Близького Сходу, Єгипту, а також Греції та Риму дають підстави стверджувати, що великим містам давніх віків були притаманні такі характерні якості: багатофункціональність; міцні зв'язки з аграрною сферою діяльності та з тогочасними земельними відносинами (колонат); поляризація міського населення за політичним і майновим статусом; концентрація влади та управлінських функцій у певних кіл суспільства; культурна різноманітність міського населення; ієрархічна структуризація суспільства; початок суспільної сегрегації (виокремлення елітних районів за ознаками влади, іноземного походження, монопольного становища на торговельному ринку).

У середні віки до цих рис міста додалися: товарно-грошові відносини, явища реаграризації та економічної автаркії, що посилило класову структуризацію суспільства, християнську релігійну культуру та адекватний їй спосіб життя; інтенсифікація міграційних процесів; епідеміологічна загроза. Принципово новими тенденціями стало виникнення парламентаризму, розвиток державного самоуправління; формування міжнаціонального й міжетнічного середовища, міської інтелігенції, а також появи мережі міських населених пунктів.

Новий історичний період сприяв зростанню кількості великих міст і значному розширенню масштабів міських центрів. У цей час почали формуватися великі капіталістичні метрополії. Промислова революція прискорила цей процес. Одним із головних факторів, що стимулювали розвиток метрополій, був «демографічний сплеск» у середині ХІХ століття. Значний приріст населення в індустріальних метрополіях відбувся в результаті припливу сільського населення, для якого промисловість стала основною сферою зайнятості. У зв'язку з цим суспільна структура міських суспільств піддалася швидким змінам.

В епоху регульованого капіталістичного суспільства ознакою появи урбанізованих поселень нового типу була субурбанізація. Пік цього процесу припадає на 50-ті роки ХХ століття. Прогрес у промисловості в цей час на усіх континентах сприяв об'єднанню міст. У зазначений період у світі було 68 міських груп, які нараховували більше мільйона мешканців кожна.

Індустріальна ера розвитку міст тривала протягом двох століть - з часів промислової революції (друга половина ХYІІІ ст.) до науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.), у результаті якої сформувалися перші постіндустріальні співтовариства. У цей час починають утворюватися сучасні індустріальні метрополії. Їх становлення проходило в два етапи. Перший - це виникнення згуртованих міських центрів; другий - поява агломерацій і конурбацій, який пов'язаний з монополістичною фазою капіталістичного розвитку. Інтенсифікація другого етапу проходила під впливом реалізації ідеї держави добробуту. Розвиток капіталістичних метрополій відбувався на основі приватної власності, економічної свободи і ринкових відносинах як механізму регулювання господарчої діяльності.

Специфічною формою промислових метрополій були великі соціалістичні міста. Вони розвивалися на принципах централізованого планування та управління економікою. Економічною основою агломераційних процесів тут була державна власність. Соціалістична індустріалізація сприяла урбанізації в Центральній і Східній Європі та прискорила зростання кількості міського населення. Як і у випадку з капіталістичною індустріалізацією, соціалістична призвела до домінування в містах промислових функцій, що мало негативні наслідки для життєзабезпечення міського населення.

Історико-діалектичний характер дослідження еволюційного розвитку міст у доіндустріальну та індустріальну епоху свідчить, що стійке функціонування великого міста або метрополії зумовлене формуванням і підтриманням умов, що забезпечують їх перспективний розвиток. Це твердження має фундаментальне значення для всіх етапів урбанізації, у тому числі й для сучасного. Теоретичне уявлення про проблеми великих агломерацій повинне відповідати економічній реальності, що потребує відмови від моністичного погляду на розвиток міст як на процес, що має виключно поліфункціональний характер.

В усі періоди розвитку міст поліфункціональність поєднувалась із домінуванням однієї функції: у доіндустріальному місті - з переважанням торговельної функції; в індустріальних метрополіях - промислової.

Диференційований підхід є методом, який дозволяє пояснити складні процеси становлення і розвитку сучасних постіндустріальних метрополій.

З розвитком міст еволюціонувала й форма влади. Від деспотичного характеру влади у східних містах і адміністративного централізму функції управління розвинулися демократії грецьких міст-держав. Проте їх демократія мала вибірковий характер - окремі групи громадян були позбавлені громадянських прав. У римській імперії простежується підпорядкування діяльності міст інтересам країни. Досягненням римської держави можна вважати формулювання правил самоуправління та створення інституту самоуправління. Проте місцеве самоуправління поступово втрачало свою демократичну природу. У середні віка воно набуло форму станового самоуправління. Інколи важливі функції виконували різні міські корпорації. У пізні середні віки в системі адміністративного управління з'явилися комунітарні форми: система соціального забезпечення, органи правопорядку, освіти, економічні спілки.

Сучасний устрій міст бере свій початок із часів французької революції. Її важливим наслідком була муніципальна реформа, яка розповсюдилася на провінціальні міста. Реформування місцевого самоуправління охопило й міста Центральної та Східної Європи. Ця форма міського устрою виконувала як власні, так і делеговані державні функції.

Таким чином, можна констатувати, що важливою умовою розвитку міст було формування функцій самоуправління, що носило демократичний, децентралізований характер. Владоструктурні та інституційні параметри, як свідчить досвід функціонування міст, не повинні виходити за критичні межі, здатні внести деструктивні моменти у фундаментальні основи національного державно-територіального устрою і викликати явища в міграційних, соціально-демографічних процесах, культурно-ціннісних орієнтаціях громадян, знизити рівень їх довіри до суспільних інститутів міста.

Великі міста здатні функціонувати на основі принципів самоуправління, володіння та розпоряджання майновою власністю, що їм належить. Механізм використання цих елементів правових відносин залежить від суспільно-історичних умов, дію яких необхідно враховувати при аналізі проблем тих чи інших поселенських одиниць.

У дисертації доводиться, що функціонування міських агломерацій здійснюється в результаті складної взаємодії системних та одиничних факторів. Тому врахування такої взаємодії є важливим методологічним заходом при аналізі міста як цілісної структури, виокремлення з неї елементів, що стимулюють розвиток великого міста, здатного забезпечити суспільні потреби і підвищити рівень життя населення.

У третьому розділі «Суспільно-економічний розвиток сучасних постіндустріальних метрополій» розглянуто зміст, особливості та соціально-економічні наслідки глобалізації для функціонування сучасних метрополій і формування містоцентричної моделі економіки у світі.

Глобалізація розглядається як багатостороннє явище, що складається з економічних, політичних, військових, юридичних, екологічних, культурних, релігійних, суспільних процесів. Основними з них, що відіграють домінуючу роль у сучасному розвитку великих міст, є економічні корені. Рівень глобалізації економіки вимірюється обсягом торговельних обігів, швидкістю фінансових розрахунків, кількістю інтеграційних договорів. Зараз використовуються критерії, запропоновані The Heritage Foundation, що іменуються показниками економічної свободи. Використовуючи їх, автор визначає, що процес глобалізації особливо інтенсивно проявляється у великих метрополіях, які є уособленням світових фінансів і мають високий рівень капіталізації економіки. Фрагментарність, притаманна глобалізації, є невід'ємною її якісною характеристикою. Звідси логічним наслідком глобалізації в умовах переходу до постіндустріального розвитку є виникнення, закріплення й посилення тенденції до регіоналізації суспільного та економічного життя. Глобалізація й регіоналізація є по відношенню один до одного взаємодоповнюючими (комплементарними), а не конкурентними процесами. Іншою важливою властивістю глобалізації є інтеграція. Інтеграційний ефект проявляється в прискоренні економічного розвитку міст, підвищенні ділової активності, спеціалізації та кооперації технологічної діяльності, зростанні зарубіжних інвестицій, що активізують ринок праці та підвищують добробут населення.

Метрополії - це тільки одна з форм сучасних систем поселення. Вони розподіляються на глобальні, континентальні та регіональні. На даний час відомі угрупування міст (мегаполіси), субцентрами яких є метрополії або метрополітичні округи. У стадії формування знаходиться Західноєвропейський округ. У Центральній і Східній Європі поки відмічаються тільки потенційні можливості розвитку міст у напрямі мегаполісів.

Поглиблення глобалізації зумовило появу нових форм централізації та управління містом, соціально-економічними процесами, створенням глобальних міст (глобальних метрополій), посилилися функції міських центрів з розвитку послуг, заснованих на технології знань, контролі за трансфертом капіталу, торгівлею. Послуги ІY рівня, тобто ті, що спираються на знання, становлять основу економічного підйому міських агломерацій.

У ході метрополізації виникла чітка структуризація послуг міського господарства. Вона включає послуги транспортної і торговельної інфраструктури; послуги з обслуговування міста; послуги громалського та індивідуального споживання. Структуризація інфраструктурних функцій міст визначає вектор їх розвитку, що важливо, оскільки в недалекій перспективі більша частина населення буде проживати в містах.

Дослідження показало, що значну роль у функціонуванні великих міст, що знаходяться на етапі системної трансформації, відіграє перехід від негнучких і консервативних методів управління до механізмів публічного адміністрування. Вирішення життєво важливих завдань, що стоять перед міською агломерацією, як свідчить досвід Європейського Союзу, можливе на шляхах добровільного пересування населення в межах географічних регіонів і вільного працевлаштування з урахуванням професійної компетентності.

Підприємства, що діють у певному географічному просторі, становлять основу конкурентоспроможності територіальних одиниць. У міру входження їх і національних економік у цілому в процес глобалізації інтенсифікується суперництво й конкуренція між окремими метрополіями. Головним джерелом конкурентних переваг великих міст є людський капітал, ступінь розвитку якого визначається рівнем та якістю життя населення. Крім цього, велике значення має ефективність функціонування міської економіки, саме її здатність задовольняти суспільні потреби; розвиток туристично-готельної інфраструктури, транспортної мережі, наукового потенціалу, гнучкість ринку праці, а також інші параметри.

Для вирішення завдання підвищення конкурентоспроможності метрополій їх політика має концентруватися на трьох головних напрямах, що взаємно пов'язані й доповнюють один одного. Вони торкаються регулювання локальної сфери економіки та просторового благоустрою; різних форм соціальної допомоги та опіки; підтримки суспільного порядку. На цьому шляху, як свідчить європейська практика, необхідно дотримуватися таких правил: концентрації коштів і ресурсів (фінансових, матеріальних, людських) у зоні свого впливу; партнерських стосунків між місцевими, регіональними, суспільними та приватними структурами; локальної комплементарності, субсидарності розвитку в межах функцій самоврядування; координації фінансово-економічних і соціальних програм; зв'язку дій міста із законодавством держави і міжнародних організацій та об'єднань; моніторингу та контролю за соціально-економічними програмами.

Одним із головних аспектів політики управління агломерацією повинні стати кооперація та координація діяльності господарюючих суб'єктів. Групові інтереси мають знаходити свою ефективну реалізацію в межах концепції цілісного розвитку міст, яка набуватиме стратегічного значення як механізм міського розвитку. Забезпечення розвитку великих міст через програмний механізм можливе завдяки дотриманню п'яти принципових положень: збереженню цілісності міста як територіального утворення; використанню сітьової моделі благоустрою; забезпеченню відповідних співвідношень між просторовими сегментами міського будівництва; координації планів експлуатації територій, розвитку транспортних сполучень та альтернативних видів пасажирських і вантажних перевезень.

Функціонування великого міста все більшою мірою залежить від стану його соціальної інфраструктури, кадастрової оцінки землі, наповнення міського бюджету, яке в умовах глобалізації набуватиме сталого характеру.

Слід відмітити, що сталість метрополітарного суспільства залежить від заходів, які певною мірою мають ознаки авторитарного керівництва, про що свідчить досвід цілої низки міст, наприклад Штутгарту. Це дозволяє, зокрема, спрямувати розвиток соціальної інфраструктури на подолання бідності, працевлаштування громадян, будівництво соціального житла, соціальну інтеграцію і рівномірний розподіл життєвих цінностей.

Мегаполіси створюються за інтенсивної та екстенсивної урбанізації. За функціями, які вони виконують у суспільному й економічному житті, їх можна поділити на глобальні, континентальні, регіональні. Завдяки концентрації в метрополіях великого демографічного, економічного, політичного, технологічного, суспільного й культурного потенціалу великі міста й мегаполіси мають істотний вплив на світову економіку. Власне центри світової економіки визначають напрями й тенденції людської діяльності, які можуть випереджати розвиток країни. Саме це спостерігається у випадку концентрації послуг, особливо «високого рівня»: наукових, фінансових, управління і творчої діяльності, культури та туризму.