Соціальна держава: теоретичні імплікації та історичні версії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 141.7+321.01+316.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: ТЕОРЕТИЧНІ ІМПЛІКАЦІЇ ТА ІСТОРИЧНІ ВЕРСІЇ

Пасько Ярослав

Ігорович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Лой Анатолій Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України Михальченко Микола Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних відносин імені Ф.М. Кураса НАН

України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки;

доктор філософських наук, професор Карась Анатолій Феодосійович,

Львівський національний університет імені І.Франка, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, доцент Тур Микола Григорович,

Академія пожежної безпеки МНС України, завідувач кафедри суспільних дисциплін.

Захист відбудеться 27 жовтня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, а. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал. №12.

Автореферат розісланий 17 _09_ 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Сидоренко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ - початок ХХІ століття для східноєвропейських країн супроводжувався чималими змінами в соціальних, економічних, політичних та світоглядних сферах буття. Сучасні еволюційні процеси вимагають від європейських інститутів влади адекватної відповіді на численні випробування, які пов'язані з вимірами суспільної ексклюзії, порушенням прав людини, людської гідності та обмеженням її життєвих шансів. Вражаюче та принизливе для значної частини людства економічне розшарування, гендерна нерівність, занепад духовних та екологічних стандартів, зміна цінностей та традиційних способів життя вимагають переоцінки призначення укорінених в європейській традиції інститутів та звичних суспільно-політичних практик. У цьому контексті особливого значення набуває звернення до західноєвропейської соціокультурної традиції аналізу становлення, розвитку та сучасного стану соціальної держави. У східноєвропейському філософському дискурсі все помітнішою стає думка про те, що цінності свободи, демократії, прав людини можливі лише за умови „олюднення” всіх державних інститутів та звернення до європейської гуманістичної та ефективної моделі державотворення, яка уособлює ідею поєднання розвинутих ринкових інститутів з вимірами соціальної справедливості, правової державності та сучасного інноваційного розвитку, здатних забезпечити права людини та її гідність. Актуальність інституційних змін та імплементація європейських ідей, спрямованих на вдосконалення інституту welfare state, є особливо важливою для тієї частини українського суспільства, яка поділяє європейські цінності соціальної справедливості, намагається інтеріорізувати кращі європейські взірці, адаптувати українське суспільство до вимог постіндустріального розвитку, з подальшою можливістю імплементації його технологічних та цивілізаційних складових. Для пострадянської України, яка внаслідок історичних катаклізмів, безвідповідальності й безпринципності її політичної еліти ледь не опинилася на маргінесі світової цивілізації, звернення до європейської проблематики соціально орієнтованого державного розвитку є вельми актуальним і нагальним.

З практики соціальних перетворень у Східній Європі та безсистемних змін в Україні в 90-ті роки ХХ століття стає зрозумілим, що модернізаційний проект, побудований лише на механізмах вільного ринку, виявився неефективним щодо спроможності модернізації та демократизації суспільства, освоєння нових технологій, економічного та світоглядного розвитку суспільства в цілому. Історичний досвід останнього десятиліття довів небезпечність втілення державною владою курсу суцільного підпорядкування суспільства ранній ліберальній ідеології економічної свободи. За такої примітивної та однобічної форми сприйняття західного досвіду переважна частина населення, особливо в пострадянських країнах, стала заручником тіньової економіки, сфери руйнування особистості та занепаду її моральних засад. Виявилося, що показові цінності комуністичного минулого не витримали спокус раннього ринку. Суспільство та особа втратили точку опертя, деградація та моральні зсуви стали звичною ознакою перехідного періоду, а економічна криза призвела до повного колапсу соціальної сфери та втрати навіть тих мінімальних державних соціальних гарантій, які існували за часів комуністичного минулого.

В умовах існування неефективних та безвідповідальних державних інститутів спостерігається перманентне зростання нерівності, причому не тільки у вимірах оплати праці, але й у доступі до чистої води та повітря, у можливостях отримання освіти та соціальної допомоги, у ступені захищеності від фізичного насилля та й в цілому у якості життя. Втім, головним фактором нерівності залишається наявність безвідповідальної приватної власності, яка в сучасних українських умовах перетворюється на корпоративну і є фактором суспільного відчуження, чинником клієнтельного владного підпорядкування, що є несумісним з європейською автентичною формою цивільного громадянства та вимірами справедливого демократичного державного устрою в цілому.

У цьому контексті актуалізується дискусія щодо необхідності творчої імплементації європейського досвіду соціальної держави як можливого інструменту для втілення прав особи, ідеї суспільної справедливості, визнання, довіри, людської гідності та поваги до знедолених суспільних груп. З розвитком суперечливих глобалізаційних тенденцій все більше людей починають усвідомлювати, що розвиток особи не може бути успішним, коли соціальне розшарування стає суттєвим, а громадяни не можуть скористатися цивілізаційними соціальними та гуманітарними стандартами - забезпечити себе пристойними статками, лікуванням, освітою, пенсійним забезпеченням, різноманітними можливостями щодо покращення стандартів життя.

Саме тому вкрай важливим для дослідників залишається необхідність комплексного теоретичного аналізу європейського інституту welfare state, становлення та розвитку різних моделей соціальної держави у контексті еволюції вимірів приватного та публічного.

Стан наукової розробленості проблеми. Концептуалізація проблематики соціальної держави у європейській філософській рефлексії дозволяє зробити певні узагальнення. Попри те, що безпосередньо викристалізований дискурс соціальної держави (welfare state) виникає порівняно пізно, втім в імпліцитній формі ця проблема, починаючи з ХVIII століття перебувала у центрі уваги філософів. У контексті осмислення теоретичного дискурсу стає зрозумілим, що в умовах конкретної соціально-історичної практики успішність інституту соціальної держави веріфікується через його відповідність критеріям загального блага, справедливості, ефективності, соціокультурного та гендерного визнання. Окрім цього, комплексна рефлексія феномена соціальної держави протягом ХХ століття включала аналіз його економічних, соціально-політичних та правових аспектів. З огляду на важливість зазначених критеріїв та аспектів варто звернути увагу на величезну теоретичну спадщину соціально-філософських та філософсько-політичних джерел, теоретичних доробків різних шкіл та напрямків, що значної мірою сприяли висвітленню зазначеного феномена.

Існує низка фундаментальних ідей і концептів, які в сучасних умовах є базовими для осмислення інституту соціально-відповідальної держави. Переважна більшість сучасних дослідників соціальної держави, зокрема Г. Еспінг - Андерсен, П.Пірсон, Г.Бонолі, Е.Джеймс, Б.Дікон, П.Козловські, Е.Губер, Дж.Стефенс, Ф.Г.Кастельс переконані, що усю різноманітність сучасних патернів соціальної держави можна звести до кількох (3х або 4х) головних типів: ліберального, консервативного, соціал-демократичного та християнсько - демократичного. Всі вони укорінені у автентично західну соціокультурну парадигму, репрезентуючи концептуально різні ідеологічні настанови, але при цьому кожна з цих моделей спирається на ідеї соціальної та політичної справедливості, тим самим надаючи можливості для співпраці держави і громадянського суспільства.

Кардинально іншої думки дотримуються інші представники англосаксонської традиції, зокрема Ф. фон Гайєк, Й.Шапіро, Ф.Фукуяма, В. Дж.Сінгер. Вони ставляться вкрай негативно до будь-якої соціальної держави, трактуючи її як неефективний інститут соціальної опіки та нагляду за громадянами. По-суті, ця опінія постає з ліберально-просвітницької парадигми, розглядаючи соціальну державу як чинник обмеження індивідуальної свободи і протиставляючи імперативність соціальної держави вільному волевиявленню та інтересам громадянського суспільства. Попри суперечливість такої позиції, саме такий підхід сприяв теоретичному аналізу історичних, соціокультурних, політико-правових аспектів взаємодії держави та суспільства .

В роботах А.Кауфмана, Р.Дорварта, Д.Келлі, Дж.Мерфі, М.Грегора досліджуються філософсько-історичні та соціокультурні аспекти становлення і еволюції соціальної держави. Феномен держави соціального забезпечення у контексті вимірів свободи та несвободи піддають аналізу такі відомі європейські соціологи та соціальні філософи як Б.А.Сміт, З.Бауман, Дж.Сітон, Ф.Паркін, Дж.Беньямін та Р.Ліленфельд. Аспекти консьюмерізму та бідності в межах welfare state досліджуються такими вченими як К.Оффе, Г.Газліт, С.Рінген, Дж.Валллі та Б.Тернер. Проблема соціокультурного визнання та гендерної рівності репрезентована теоретичним аналізом Ч.Тейлора, Гонета, Н.Фрезер, С.М.Окін, М.Олсен, Е. Мартіни. Підкреслюється, що культурні та гендерні відмінності не є простими індивідуальними особливостями, а є значущими для гуманістичного розвитку людства відмінностями, які спираються на різні онтології. Очевидно, що такий підхід кореспондується з проблемою розширення прав та справедливості у соціальній державі. Виміри правової інклюзії та суперечності пов'язані з набуттям прав піддають аналізу Р. Дворкін, Дж.Фьюніс, Т.Х.Грін, Х.Вечслер, Г.Харт. Теоретичний дискурс щодо справедливості був актуалізований у відомій роботі Дж.Роулза „Теорія справедливості” (А Theory of Justise), який звернув увагу на моральні передумови функціонування соціальної держави, забезпечення рівності прав людей та важливість її гуманістичної спрямованості.

Книга Роулза викликала гостру дискусію як в англо-саксонському, так і в континентальному світі. Найбільш відомими опонентами Роулза виступили представники ліберального та комунітарного напрямків. Блискучі інтелектуали ХХ століття Ф.ф.Гаєк, Р.Дворкін, А.М.Сена, Й.Шапіро (у своїх більш ранніх роботах), М.Волзер, М.Сандел, В.Кімліка, А.Маккінтайєр у контексті осмислення державного втручання у сферу приватного та публічного, з позицій лібералізму та республіканізму запропонували кардинально відмінні підходи до реформування соціальної держави - культурно-цивілізаційний та просвітницький. У відповідності до першого підходу культура розуміється як сфера ідеального, належного, як царина одвічних і принципово важливих для людини цінностей та благ. У відповідності до такої візії соціальна держава інтерпретувалася як феномен, що характеризує емпіричні аспекти людського буття і пов'язується з необхідністю спрямування своєї діяльності у площину плекання спільного блага, як уособлення морально ціннісних та культурних настанов, збереження культурних традицій та історичної пам'яті. Інший підхід акцентував увагу на абстрактності вимірів культури та справедливості у соціальній державі, зводячи змістовний вимір цього поняття до правового і процедурного регулювання та інкорпоруючи моральні виміри у приватну сферу.

У цьому контексті цікавими є роботи професора Тюбінгенського університету О.Геффе, який, залучаючи розлогу соціокультурну та історичну спадщину, розглядає різні аспекти та виміри справедливості - політичні, правові, соціальні, природні. Використовуючи надбання республіканізму та соціал-демократії, субсидіарність вимірів справедливості і солідарності, учений все ж є прибічником ідеальної ліберальної моделі глобальної соціальної та екологічної держави, яка є вельми вразливою з точки зору її утопічної невідповідності реальній практиці різних країн світу, потерпаючих від разючої соціальної диференціації, несправедливості, інституціональної та економічної неефективності.

Слід зазначити, що ліберальна традиція історично була вельми чутливою до економічних проблем «держави соціальної інтеграції». Економічні суперечності соціальної держави знаходяться у фокусі уваги дослідників, починаючи з середини 70-х років ХХ століття. Першими відомими роботами цього напрямку зазвичай вважають дослідження Дж. О'Конора, Я.Гоха, Ю.Габермаса та вже згаданого нами К.Оффе. У 80-90 роки ХХ століття значний внесок в дослідження соціально-економічних вимірів welfare state мають Ф.Фукуяма, Б.Густафсон, А.Капелен, П.Педерсен, Н. Плоуг, А.Пігоу, Дж.Мілс, С.Гіамо, П.Пірсон.

Очевидно є безперспективним осмислення соціально-філософського дискурсу щодо соціальної держави без змістовного співвідношення спадщини консервативного німецького камералізму і кантівської ліберальної критики патерналізму, творчих напрацювань комунікативної філософії та комунітаризму, класичного утилітаризму Бентама. Важливим теоретичним підґрунтям дослідження стало осмислення теоретичної спадщини Г.В.Ф.Гегеля та К.Маркса, що дозволяє намітити вузлові аспекти взаємовідносин держави та громадянського суспільства, окреслити виміри відчуження і ексклюзії, передбачити подальші контури „критичної теорії” та соціально-філософської практики ХХ століття.

У ХХ столітті феномен соціальної держави, постаючи об'єктом наукового дослідження потрапляє у предметне поле різних дисциплін - соціологічних,економічних, історичних, філософських, правознавчих і політичних. Саме тому для осмислення зазначеної проблеми застосовується міждисциплінарний підхід, який ґрунтується на урахуванні різних соціокультурних вимірів. Валідність інституту соціальної держави перевіряється не тільки у контексті зіткнення різних теоретичних позицій - представників австрійської школи (Людвіга фон Мізеса і Фрідріха фон Гаєка), прихильників кейнсіанства і представників сучасного соціально-демократичного напрямку, але й у площині визначення легітимності цього інституту в межах різних соціокультурних моделей. Тут варто відмітити творчі надбання Дж.Дьюї, Т.Маршала, Ч.Рейча, Р.Нельсона, П.Хіманен, М.Кауто, які все ж не можуть бути достатніми з огляду на значимість виміру компаративності при аналізі різних моделей соціальної держави. Достатньо цікавим осмисленням цієї проблематики у контексті полеміки між консервативним та соціальним лібералізмом є теоретичні розвідки послідовників Л.фон Мізеса та Д.М. Кейнса представників економічної етики Дж.Б'юкенена та Р.Максгрейва.

Варто зазначити, що дослідження феномену соціальної держави в Україні та Росії тривалий час або зовсім ігнорувалося або осмислювалося з редукційно класових позицій. У межах такого підходу, притаманному зокрема для Шахназарова та Якушева, соціальна держава розглядалася як невдалий, історично неефективний і обмежений буржуазно-реформістський інститут, неспроможний розв'язати соціально-політичні та класові суперечності капіталізму. Дотичні підходи спостерігаємо у теоретичних розвідках дослідників країн колишнього соціалістичного табору - С. Завадського, Е.Варги та Е.Калецки.

Можемо з сумом констатувати, що трансформаційні процеси, які відбувалися на перетині 80-90-х років, практично не вплинули на інтерес вітчизняних вчених до європейського феномену соціальної держави. Дослідження цієї проблематики в Україні і зараз знаходиться на початковому етапі. Попри піонерський доробок А.Колодій, чия теоретична розвідка на прикінці 80-х була достатньо вдалою спробою репрезентувати соціально-політичні виміри соціальної держави, проблема осмислення різних аспектів цього феномену редукувалося переважно до юридично-правового аспекту. Уособленням такого підходу можна вважати роботи В.Співака, І.Яковюка , О.Скрпнюка та І.Воронова. Соціально-філософський ракурс цієї проблематики майже не висвітлений. Лише в останні кілька років в Україні з'явилися теоретичні дослідження, які значною мірою віддзеркалюють тенденції світової соціально-філософської рефлексії щодо аналізу різних моделей соціальної держави, комплексного віддзеркалення етико-економічних, історичних та ціннісних аспектів welfare state. Беззаперечно тут варто виділити роботи А.Лоя, який спираючись на критичну соціологію Ю.Габермаса та соціальну філософію К.Едера, піддає аналізу суспільні процеси та соціальні патології в посткомуністичних країнах, Г.Соловей, яка розглядає соціальну державу як чинник етизації економічної діяльності, А.Сіленко, О.Салтовського та Т.Ящук. Завдяки дослідженню цих вчених апеляція до феномену соціальної держави поступово стає складовою соціально-філософської проблематики в Україні. Віддаючи належне науковій значущості авторів цих розвідок, усе ж можемо стверджувати, що проблематика висвітлення різних моделей соціальної держави у сучасному світі залишається не достатньо актуалізованою і мало аналізованою. Незважаючи на те, що кількість досліджень з проблематики соціальної держави зростає, актуальною є необхідність з'ясування базових принципів становлення, еволюції та сучасного стану соціальної держави.

Огляд стану наукової розробки проблеми показує суттєву диспропорцію між існуючим рівнем дослідження у сучасній європейській соціальній філософії, що представлений численними напрямками, теоретичними підходами та іменами й спорадичними дослідженнями певних аспектів цього феномену в Україні. Стан дослідження проблеми визначає спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, теми науково-дослідної роботи філософського факультету КНУ „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання” (НДР № 06 БФО 041-01) і завершеної теми „Філософська і політична освіта на перетині тисячоліть” (НДР № 01 БФО41-01).

Мета і завдання дослідження полягають у визначенні теоретичних та соціально-історичних підвалин становлення, еволюції та сучасного стану соціальної держави у контексті вимірів приватного та публічного. Метою дослідження є також порівняльний соціально-філософський аналіз різноманітних моделей welfare state - практичної імплементації соціальної держави в європейській і українській історії та виявленні, на підставі цього аналізу, перспектив і контурів формування сучасної соціальної правової держави в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки дослідницьких завдань:

з'ясувати теоретичні витоки, концептуальні суперечності та основні фази розвитку соціальної держави;

виявити основні сприятливі тенденції та перешкоди укорінення інституту соціальної держави в європейській суспільно-політичній практиці;

розкрити валідність європейського проекту соціальної держави через його відповідність поняттям загального блага і приватного інтересу, справедливості, ефективності, соціокультурного та гендерного визнання;

визначити потенціал прав людини, виміри інклюзії та ексклюзії на різних етапах розвитку соціальної держави, з'ясувати суперечності, пов'язані з імплементацією прав особи у конкретній європейській соціально-історичній практиці;

віддзеркалити теоретичні та практично-історичні передумови становлення та розширення меж відчуженого соціального в європейському просторі, виявити небезпечність клієнтельних форм соціальної держави для сфери приватного та публічного;

простежити еволюцію інституту welfare state та його спроможність на певному історичному етапі до субсидіарності з громадянським суспільством;

дослідити утворення в європейській практиці реальних варіацій соціальної держави як соціально-історичних засобів самовиявлення людини та набуття нею гідності;

окреслити потенціал адаптивності „держави соціальної інтеграції” до сучасних глобалізаційних викликів та її спроможність до модернізації;

реконструювати зміст сучасного розуміння соціальної держави як підстави демократії і свободи;

здійснити порівняльний аналіз європейських та українських державотворчих процесів, окресливши можливу перспективу формування демократичної моделі соціально-правової держави в Україні.

Об'єктом дослідження є феномен соціальної держави в його еволюції від витоків до сьогодення.

Предметом дослідження є теоретичні форми та специфіка соціально-філософської концептуалізації феномена соціальної держави в її історичних версіях.

Методологічні основи і методи дослідження. Дослідження здійснюється в міждисциплінарному полі історичної, комунікативно-прагматичної та комунітариської парадигм, комплексного соціально-філософського аналізу інституту держави з точки зору його відповідності християнсько-етичним критеріям філософського універсалізму (Іоанна-Павла ІІ та А.Мюллера). Основною методологічною настановою роботи є осмислення феномену соціальної держави у контексті соціально-філософського дискурсу. У зв'язку з цим ставиться завдання дослідження соціальної держави не тільки у її емпіричній та соціально-культурній даності, але й у теоретичній площині. Для вирішення цього завдання головним чином застосовуються наступні методи: метод сучасної критичної теорії, історично-філософської соціокультурної компаративістики, культурно-цивілізаційного плюралізму та сучасної соціально-етичної трансформації. При вирішенні комплексних завдань маємо точку опертя у вигляді широкого масиву культурологічного та соціально-філософського матеріалу, який сприяє більш повному використанню зазначених методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що репрезентована робота є однією з перших в українській соціально-філософській думці спробою комплексного теоретичного та соціально-історичного осмислення феномену соціальної держави у контексті набуття прав особи, вимірів приватного та публічного.

Основні положення, які складають наукову новизну і виносяться на захист можна сформулювати наступним чином:

встановлено, що історичні витоки сучасної соціальної держави слід вбачати в традиціях німецької держави „загального блага” з її патернальною системою державної опіки та системою соціальної допомоги, яка була однією з підвалин громадянства, підставою розчинення особи в єдиному державному цілому. В контексті розвитку соціальної держави спостерігаємо суперечність між концептуально різними проектами соціальної держави: клієнтельної та соціально-правової, яка на сучасному етапі стає інноваційною;

з'ясовано, що в процесі власного розвитку соціальна держава мала суттєві перешкоди: піддавалася гострій теоретичній критиці через її соціальну неефективність, мало місце практичне зіткнення у площині приватного та публічного з концептуально відмінним ліберальним інститутом Laissez-faire та втрата легітимності welfare state в певних соціокультурних традиціях;

- в процесі компаративного аналізу встановлено, що у своїх найуспішніших версіях, зокрема в країнах північної Європи, соціальна держава демонструє успішну демократичну спрямованість, вдало поєднуючи виміри загального та одиничного, справедливого і ефективного, соціального та інноваційного. На основі співставлення різних теоретичних підходів та узагальнення історичного досвіду обґрунтовується, що сучасні демократичні версії соціальної держави є уособленням практичного соціокультурного та гендерного визнання;

- досліджено, що лише сучасна форма соціально-відповідальної держави може претендувати на комплексне втілення людських прав. Саме сучасна демократична версія соціальної держави демонструє в процесі свого функціонування повагу до комплексних прав особи: автентичних природних прав особи, її політичних, громадянських, соціальних та сучасних ринкових прав. Усі попередні форми державної влади були проектами соціально-корпоративного та гендерного виключення за політичними, приватномайновими та статевими критеріями. Горизонтальній моделі субсидіарності держави і громадянського суспільства передувала модель централізованого соціального забезпечення, несумісного з автономними вимірами людського існування;

- в контексті соціально-філософської рефлексії з'ясовано, що соціально-історичною передумовою утвердження державного всеохоплюючого простору відчуженої соціальності стала втрата суспільної легітимності моделі приватних власників та імплементація на певному історичному етапі ідеї суцільного підпорядкування державі вимірів публічного та приватного. Така ієрархічна форма взаємовідносин держави і громадянського суспільства в історичному плані довела свою безперспективність, перетворивши особу на „відчуженого клієнта держави добробуту”;

- доведено, що ієрархічно-вертикальні форми владної опіки над громадянами, які притаманні усім клієнтельним версіям welfare state, були позбавлені підтримки з боку громадянського суспільства. Саме тому виміри дистрибутивної справедливості, форми розподільчої допомоги є приреченими в умовах сучасних викликів інформаційного суспільства, які вимагають якісно нових етичних настанов, творчих підходів та ініціатив з боку автономних від влади громадян. Лише субсидіарність соціальної держави і громадянського суспільства є запорукою демократичного розвитку будь якого суспільства, важливою передумовою для поєднання соціального добробуту та сучасних інноваційних проектів;

- простежене реальне зіткнення суперечливих версій соціальної держави та їх укорінення в різному „життєвому світі”. Кожна з соціально-історичних версій репрезентує різні етичні настанови, різні буттєві можливості розвитку людини та суспільства в цілому. Зіткнення етики підлеглості та етики свободи є одним з базових чинників демократичного розвитку сучасного інституту соціальної держави;

- на підставі комплексного соціально-історичного аналізу показана достатньо серйозна адаптивність найкращих європейських версій соціальної держави до сучасних глобалізаційних викликів, вдале поєднання її освітних та правових параметрів з сучасними інноваційними викликами;

- визначений сучасний зміст поняття соціальної держави як інституту соціальної інтеграції, здатного відповідати критеріям соціально-культурного визнання різних суспільних груп, соціальної справедливості, ефективності та спільного блага. Лише держава, що відповідає переліченим критеріям може бути демократичною і правовою, чутливою до вимог різних суспільних груп;

аналізуючи перспективи розвитку цивілізованої соціальної держави в Україні, можемо констатувати невідповідність українських політичних інститутів сучасним європейським параметрам. Відсутність традиції набуття комплексних прав громадянства, цивілізованої приватної власності перетворює сучасну Україну на неокорпоративну державу добробуту з притаманними для неї вимірами підлеглості та несвободи, пошкодженою тканиною життєвого світу. На відміну від європейського досвіду, де традиції соціальної держави спиралися на певні мотиваційні чинники (традиції протестантської, а в сучасних умовах й інноваційної етики), українське суспільство є далеким від європейських ідеалів етичних настанов, які й є фундаментом прав, добробуту та людської гідності.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їхнього застосування при розв'язанні актуальних проблем сьогодення, які пов'язані з небезпечністю суцільного підпорядкування суспільства ранньої ліберальної ідеології економічної свободи та формам викривленої ієрархічно-бюрократичної соціальності. Вирішення цих проблем є неможливим без врахування цивілізаційно-культурного досвіду соціальної держави, який у своїх найкращих проявах надає приклади поєднання свободи і справедливості, соціального та християнського гуманізму, поєднуючи спільне благо громади з приватними інтересами індивідуальних осіб. Важливе значення дослідження полягає у виявленні різних версій соціальної держави та їх постійної взаємообумовленості з вимірами громадянського суспільства. Аналіз становлення, еволюції та сучасного стану соціальної держави дозволяє виокремити соціально-філософську царину дослідження, яка на відміну від політологічного та соціологічного, фокусується на взаємовідносинах владного інституту соціальної держави з вимірами „життєвого світу”, приватного та публічного.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в практиці викладання соціальної філософії, історії філософії та філософії культури, при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів, читання лекцій та проведення практичних занять з філософії, історії філософії, політології, соціології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, теоретичні рішення та результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних конференціях „Держава та громадянське суспільство у контексті вимірів глобалізації” (Познань, 2003); „Проблема ідентичності в європейських державах: теоретичні та практичні аспекти” (Чернівці, 2004); „Економічна та гуманітарна криза сучасної соціальної держави” (Москва, 2006); „Ідея солідарності у філософському та соціальному контекстах” (Познань, 2007); ”Держава і суспільство в східноєвропейських країнах у період трансформації (Вільнюс, 2005); „Ціннісні суперечності трансформаційної доби” (Варшава, 2005); „Діалог і універсалізм: спадщина Іоана Павла ІІ” (Варшава, 2007); „Україна в контексті нових цивілізаційних викликів” (Івано-Франківськ, 2007). Різні аспекти теоретичного дослідження репрезентувались також на методологічних двомісячних семінарах з сучасних проблем соціальної філософії у Католицькому університеті (Вашингтона, Любліна, 2005, 2006); (унів. Кракова, 2005, 2006, 2007); на одноденних семінарах з проблем приватного та публічного (Київ, 2006-2007).

Публікації. Основний зміст дослідження викладено у монографії „Соціальна держава та громадянське суспільство: співпраця versus протистояння” (16 др. арк.), а також у спільній монографії „Громадське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси” (12,5 др. арк.). За темою дисертації опубліковано 27 статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, надрукованих фаховими виданнями ВАК України, а також 8 додаткових статей. Серед них 3 статті іноземними мовами в закордонних наукових виданнях загальним обсягом 1,5 др.арк.

Структура і обсяг дисертації. Предмет дослідження та специфіка поставлених завдань обумовили структуру дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містять 342 найменування на 18 сторінках. Повний обсяг дисертації - 405 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, окреслюється стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їх теоретичне і практичне значення, наводяться данні про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі „Концептуальне осмислення дискурсу соціальної держави: класичне welfare state versus laissez-faire” феномен соціальної держави репрезентується у сучасному соціально-філософському дискурсі. Методологічним орієнтиром цієї проблематики стає використання теоретичних підходів представників „критичної теорії” (яка не є репрезентацією єдиного дискурсу) „морального універсалізму” і визначення передумов та суперечностей, пов'язаних з соціально-історичним утвердженням всеохоплюючого соціального простору класичної соціальної держави. Аналіз проблеми соціальної держави у сучасній філософській думці дає підстави до висновку, що основним досягненням соціально-філософських напрацювань є подолання уявлення про соціальну державу як одновимірну та єдину модель клієнтельної підпорядкованості, яка на певному історичному етапі вичерпала себе і не відповідає вимогам сучасності. Осмислюється відмінність підходів та інтерпретацій щодо соціальної держави, які є уособленням суперечності між різними вимірами соціальності: клієнтельно-ієрархічної та соціально-правової. З'ясовані ідеологічні суперечності, що були пов'язані з необхідністю розширення прав особи в конкретній соціально-історичній практиці. У розділі обґрунтовується теза, що соціально-історичною передумовою утвердження простору відчуженого соціального стала неспроможність класичних консервативних і ліберальних моделей інкорпорувати в суспільне життя виміри безпеки, справедливості, визнання, які є визначальними для розвитку особи та її гідності.

Підрозділ 1.1. ”Теоретичні суперечності соціальної держави: виміри розподільчої справедливості проти комплексної теорії прав” прояснює широко відому в європейському суспільствознавстві концепцію соціальної держави (Welfare State), яка не має в теоретичному ракурсі однозначної інтерпретації і перекладається в залежності від історичного та соціокультурного контексту -як соціальна держава, соціально-правова держава та держава добробуту. Фокусується увага на цивілізаційній ролі цього інституту соціальної інтеграції. Показана цивілізаційна суперечність між державно-патронажною моделлю „справедливості”, яка на практиці обертається несвободою і в інший спосіб репрезентованою моделлю громадянства, що стає підставою для втілення громадянських прав.

У пункті 1.1.1. ”Витоки демократичної welfare state та патернальної соціальної держави” фокусується увага на теоретичних підвалинах соціальної держави, зіткненнях в англосаксонській політичній традиції між абсолютистськими, не сумісними з громадянським суспільством, вимірами єдності соціального і політичного та теоретичною моделлю свободи, що надає простір для розвитку громадянського суспільства, приватного та публічного.

У пункті 1.1.2. „Німецька теоретична рефлексія стосовно евдемонізму: патернальна держава загального блага” піддається аналізу традиція камералізму, що репрезентована роботами Й. Х.Г.Юсті, Х.Вольфа, А.Г. Баумгартена, М.Оссе, Л.Фон Секендорфа. Обґрунтовується гіпотеза, що історичні витоки модерних форм соціальної держави необхідно вбачати в традиціях німецького клієнтелізму з його патернальною системою опіки та соціальної допомоги. Відсутність прав особи та одночасне розширення сфери соціальних послуг стало певною квінтесенцією абсолютизму, що був уособлений в князівській державі загального блага, ідеальним зразком якої можна вважати Німеччину, де повною мірою була втілена модель соціального патронажу або клієнтельної підпорядкованості. Така форма держави сприяла неорганічному об'єднанню суспільства навколо державного інтересу, спрямованого на загальний добробут. В основі реформи державного управління була консолідація влади в руках батька(патрона, володаря), яка створювала можливість для втілення соціальної політики по забезпеченню „суспільного щастя”. Відтак, евдемоністична державна етика була найбільш яскраво репрезентована саме в князівських державах загального блага, які утворили класичні форми європейського патерналізму.

У підрозділі 1.2 „Правове осмислення welfare statе проти вимірів евдемонізму”, пункті 1.2.1. „Кантівська модель правової соціальної держави versus традиції державного евдемонізму” і пункті 1.2.2. „Правова соціальна держава: візія І.Канта” відзначається, що егалітарній державі всезагального блага Кант протиставляє ідеал формально-правової і соціальної держави. Представлена логіка міркувань кенігсберзького вченого, його критика деспотичних форм державної влади, моделі, у відповідності до якої суверен на свій розсуд на патерналістських засадах прагне „ощасливити” народ, обмежити його свободу, автентичні виміри приватного і публічного. Втім, попри переконання у тому, що добробут і щастя кожного значною мірою є максимою індивідуальної дії, доводиться, що максими правової держави не входять у суперечність з певними дистрибутивними (розподільчими) принципами, які сприяють досягненню в суспільстві гуманності, цивілізованості, гідному ставленні до людини. Наголошується на тому, що розвиток європейської традиції прав особи супроводжувався конфліктом з тенденцією примусової державної інженерії, у відповідністю з якою особа розглядається як не здатна до існування без допомоги зовнішніх факторів.

У пункті 1.2.3. ”Теоретичні підвалини державної соціальної інженерії: погляди І.Бентама” досліджується зв'язок між моделлю німецького камералізму та її науково-сцієнтистською версією „ідеальної рівності”, яка стала основою для діяльності більшості лейбористських урядів після Другої Світової Війни. Обґрунтовується, що сконструйована з точки зору ліберального підходу інтелектуалів-експертів модель суспільного дисциплінування, Паноптикуму (каральної установи) об'єктивно сприяє вимірам деструкції приватного і публічного, надає поштовх подальшим тенденціям неокорпоративізму, чинникам відчуження, індивідуальній та суспільній несвободі . Об'єктивно окреслена англійським дослідником модель соціальної держави характеризується постійністю і передбаченістю дій влади щодо суспільства. Втім, вона закладає основи для повного зникнення приватної та публічної сфер громадянського суспільства. Ситуації життєвого вибору тут є настільки передбачуваними і структурованими, що майже не залишається можливостей для вибору, а суспільство і влада заздалегідь знають, що очікувати в процесі соціальної взаємодії.

У підрозділі 1.3. „Німецька теоретична критика ліберальної моделі приватних власників” і пункті 1.3.1 „Консервативна візія Г.В.Ф.Гегеля та Л.фон Штайна: держава і громадянське суспільство - взаємовідносини загального і одиничного” піддаються критиці егалітарні та ліберальні моделі влади, які, згідно з візією вчених, не в змозі подолати відсутність раціональності, ексклюзію, суспільне розбалансування, нерівність, пріоритет приватних інтересів над загальними. Майбутнє нової епохи розглядається у контексті цивілізаційного подолання громадянського суспільства як зовнішньої держави шляхом творчого синтезу загального і одиничного. У відповідності з даним підходом, держава втілює ідею раціональності, яка має на меті зберегти лише відносну автономність громадянського суспільства, залишаючи її право втручання у соціальне та економічне життя. Базуючись на вимірах права та конституціоналізму, держава має забезпечити фундаментальні права людей, сприяти реалізації публічних та приватних інтересів різних суспільних груп.

У пункті 1.3.2. „Соціальна демократія проти Laissez-faire state” осмислюються теоретичні підходи представників різних соціал-демократичних течій - революційного соціалізму та соціал-демократії, які піддаючи критиці вади ліберальної моделі суспільного устрою, на певному історичному етапі підтримали ідею розширення сфери державного втручання та звуження вимірів приватного і публічного. Пропонується соціально-демократична корекція соціальної моделі приватних власників з метою забезпечення в соціальній державі достатніх матеріальних умов співучасті у спільній діяльності. Для забезпечення гарантій добробуту всіх громадян соціальна концепція демократії передбачає зміну форми контролю за приватною господарською діяльністю Революційна версія змін передбачала повний суспільний контроль над процесами економічного та матеріального добробуту суспільства. Помірковані представники європейської соціал-демократії наполягали на втіленні в суспільне життя ідеї розширення політичних і соціальних прав, гарантій держави щодо дотримання прав особи та пристойного рівня її життя.

У пункті 1.3.3. „Теоретична критика К.Марксом суспільства приватних власників. Комунізм як уособлення тріумфу відчуженої соціальності” увага фокусується на критиці Марксом європейського ліберального концепту „прав людини”, його несумісності зі справжньою свободою. На його переконання, справжня емансипація є невіддільною від відмирання буржуазних інститутів у цілому та інституту приватної власності зокрема. Ставиться під сумнів сам принцип товарного обміну як втілення експлуатації та джерело зіпсованості індивіда. Натомість інкорпорується комуністичний еквівалент соціальної держави - спрощене суспільство добробуту як форма універсальної людської єдності. Така викривлена форма соціальної держави в практичному житті призвела до руйнації раціонального і цивілізованого ринкового обміну, імплементації анонімного простору соціальності, який став загрозою для збереження гідності особи та ідеалів громадянського суспільства.

У підрозділі 1.4. „Ліберальний та соціал-демократичний дискурс у контексті „викликів” ХХ століття” і пункті 1.4.1. „Австрійська суспільно-економічна традиція: критика марксистської візії Бога-держави” репрезентована теоретична візія найбільш авторитетних критиків марксизму -знаних австрійських політичних філософів ХХ століття Людвіга фон Мізеса та Ф.А.Гаєка. Відправною точкою аналізу вчених стає осмислення валідності базових інститутів у соціальній державі та ролі ринку як підставового фактору в суспільстві добробуту. На відміну від Маркса, який наголошував на необхідності подолання „буржуазних суспільних і політичних інститутів” та передбачив посилення адміністративних чинників в управлінні економікою, представники „австрійської школи” виступали проти колективіських форм суспільного життя, обмеження ринкової системи та розширення державного управління. В процесі всебічного аналізу стає очевидним, що, попри значну роль соціальної держави в пом'якшенні європейських економічних криз, значні успіхи та підтримку її найширшими суспільними верствами, помітними є істотні вади економічної діяльності цього інституту. який не може стати основою суспільства добробуту через свій плановий та неефективний характер.

Пункт 1.4.2. ”Зіткнення дискурсів: Гаєк versus Кейнсa” має на меті розкрити суперечності у поглядах найбільш відомих теоретиків соціальної держави у ХХ столітті Гаєка та Кейнса. Базовим аспектом полеміки є суперечності з приводу форми та розмірів центрального урядового планування, ринку, вимірів права, мінімальної та соціальної держави. В процесі зіткнення позицій стає очевидним, що позиція вчених щодо соціальної держави обумовлена різними теоретичними підходами щодо справедливості. На відміну від Гаєка, який називає концепцію справедливості в цілому і соціальної справедливості, зокрема, хибною, Кейнс пов'язує її імплементацію з розвитком прав особи і передусім її соціальних прав. Полеміка цих вчених сприяла не тільки подальшим теоретичним дискусіям між інтелектуалами різних світоглядів( зокрема Дж.Б'юкенена та Р.Максгрейва), але й окреслила відмінність між англо-американським та європейським ставленням до соціальної держави.

Пункт 1.4.3. „Ідея універсалізму Іоана Павла ІІ: критика постмарксизму та гаєківського лібералізму” являє собою спробу відстеження у часі поглядів колишнього понтифіка та критичного аналізу ним теоретичних ідей марксизму та лібералізму. Втім, очевидною є схожість ідей християнського філософа з поглядами молодого Маркса щодо необхідності кооперації на основі вільної праці і подолання на цій основі „відчуження”. Втім, на відміну від останнього, вихід з цієї ситуації в історичній перспективі він вбачає у боротьбі громадянського суспільства за розширення прав людини та подолання відчуження. Спираючись на потужну релігійну і філософську традицію, наголошується на необхідності реформування соціальної держави на засадах справедливості та визнання гідності людської праці. У цьому контексті ідеалом для філософа стає дотримання людського щастя не тільки через набуття гарного сервісу та пристойного соціального добробуту, але й через постійне наближення людської спільноти до суспільства християнської соціальної справедливості, руху до правової соціальної держави, який дозволить обмежити експлуатацію та відчуження людини.

Пункт 1.4.4. ”Сучасна соціал-демократична візія: нові горизонти соціальної справедливості” присвячений аналізу поглядів сучасних теоретиків соціал-демократії, які, в багатьох аспектах солідаризуючись з поглядами Іоана Павла ІІ, окреслюють нові можливості щодо модернізації класичної соціальної держави та реконструкції ринку. Йдеться про необхідність реформування владних інститутів на засадах розширення ефективності економічної системи та збільшення на цій основі справедливості у розподілі суспільних благ при одночасному законодавчому розширенні прав індивіда та спільноти. Обґрунтовується думка, що сучасна соціал-демократична інтелектуальна думка, починаючи з кінця 80-х років, еволюціонує до конвергенції соціалізму, капіталізму та християнської демократії.

У підрозділі 1.5. ”Теоретичне осмислення справедливості і визнання в соціальній державі” і пункті 1.5.1. ”Виміри „практичної філософії” та феміністичний дискурс: справедливість та визнання як критерії успіху соціальної правової держави” фокусується увага на необхідності модернізації інститутів welfare state на засадах збереження чутливості до справедливих вимог різних етнічних спільнот, груп та класів, вимог укорінених в культурі. Пропонується нова стратегія розвитку соціальної держави, яка має поєднувати виміри комунікативної раціональності Ю. Габермаса з ідеями соціального визнання А.Гонета. Нова модель є вельми значимою для аналізу сучасної правової соціальної держави, адже розкриває передумови розширення демократії і подолання несправедливості, яка, не в останню чергу, закладена у вимірах гендерного панування. Репрезентується нова концепція соціальної справедливості, що претендує на усування як економічних перешкод щодо широкої суспільної участі, так і подолання інституціоналізованих культурних перешкод, які заважають інкорпорації, зокрема й України, в європейський соціокультурний простір свободи.

Пункт 1.5.2. ”Справедливість і ринок у вимірі комплексної теоретичної рефлексії: боротьба дискурсів” є спробою систематизації та осмислення антиномічних теоретичних підходів щодо базових понять сучасної соціальної держави - справедливості та ринку, найбільш авторитетними дослідниками ХХ століття Гаєком, Роулзом та Габермасом. Наголошується на тому, що ані заперечення справедливості (Гаєк) ані осмислення справедливості у контексті абстрактної рівності (Роулз) або комунікативної раціональності (Габермас) не є ідеальною стратегією розвитку соціальної держави, адже остання є втіленням національного етосу і доволі складно вписується в простір позанаціональних вимірів сучасного глобалізованого світу. У цьому контексті ідеї сучасних комунітаристів щодо дедалі більшого посилення ролі культурних спільнот у реформуванні владного механізму є, на думку автора, більш перспективними.

У пункті 1.5.3. „Комунітарна критика „ринкової справедливості” - базові права людини проти ринкових прав” фокусується увага на комунітарній критиці ринкових інститутів в сучасній соціальній державі. Окреслюється базова платформа комунітаризму, у відповідності до якої ринкові інститути не є самодостатніми, а мають бути вписані у контекст більш розширеної мережі соціальних інституцій, від яких і залежить міра стабільності та легітимності ринку. Понад те, у матрицях ринкових інститутів існують особливі для кожного репрезентанта суспільства культурні традиції, без підтримки з боку яких не можуть бути імплементовані комплексні права людини. Саме вони є запорукою проти небезпечного посилення в сучасному суспільстві необмеженого моральними нормами суб'єкта, дії якого є вкрай небезпечними для збереження цивілізаційних надбань людства - справедливості, людської гідності та „загального блага” спільнот громадянського суспільства. Підкреслюється, що спільними для всіх культур є вимоги рівності, неупередженості та дотримання базових процесуальних параметрів, які є підставовими для визнання онтологічного статусу держави. Держава, за такого підходу, є уособленням та сукупністю воль спільнот.

Другий розділ дисертації - „Держава соціальної справедливості: становлення, еволюція та сучасність” - присвячений еволюції державного феномену: від корпоративних та абсолютистських форм до субсидіарності соціальної правової держави та громадянського суспільства. Відбувається цивілізаційне доповнення та розподіл функцій між соціальною державою та громадянським суспільством. Європейська правова соціальна держава бере на себе гуманітарні, життєві та цивілізаційні функції - добробуту, безпеки та гідності людини, втілюючи державні та муніципальні програми для різних соціальних груп та регіонів, а суспільство органічно сприяє її оновленню та модернізації, що є запорукою втілення у життя громадянських та соціальних прав особи.

У підрозділі 2.1. ”Становлення й розширення відчуженого соціального: анігіляція публічного і приватного” і пункті 2.1.1. ”Інверсія приватного і публічного в історичному контексті” акцентується увага на тому, що становлення і розвиток соціальної держави важко зрозуміти без усвідомлення еволюції самої ідеї соціального, яка невід'ємно пов'язана з взаємовідношенням та соціокультурною інверсією базових понять громадянського суспільства - публічного і приватного. Під впливом історико-культурних та соціально-економічних чинників відбувається поступове опанування державою публічних функцій та регламентація приватної економічної сфери, що призвело до появи якісно нового простору соціальності, який набуває легітимності у контексті втрати суспільної довіри до ліберальних ідей.

У пункті 2.1.2. „Ліберальна держава і громадянське суспільство у соціально-історичному вимірі” піддається аналізу ліберальна версія суспільного розвитку, яка, претендуючи на „включення” широких суспільних верств (свобода, рівність, братерство), у дійсності, попри унікальну взаємодію приватних власників, як і патернальна - абсолютистська форма, також стала моделлю суспільної ексклюзії різних соціальних груп за критеріями ринку, гендеру та раси. Констатується, що наявність у ліберальному суспільстві актуалізованих громадянських прав не призвело до усунення клієнтельної підпорядкованості, яка за цими параметрами стала навіть більш ганебною ніж у евдемоністичній державі загального блага.