Соціальна держава: теоретичні імплікації та історичні версії

У пункті 2.1.3. „ Вразливість ліберальних поглядів на державу: виміри суспільної справедливості та соціальні права особи і громадянина” окреслюються межи ліберальної держави, які стають достатньо зрозумілими у контексті комплексного осмислення інституту громадянства (citizenship). Попри те, що ліберальна держава вперше маніфестувала ідею прав людини, поклавши на себе обов'язок захищати її функціональну правову гідність, вже починаючи від ХІХ століття помітною є суттєва суперечність між вимірами формальної правової рівності та реальної нерівності, яка досить чітко простежується у вимірі соціально-історичної практики. Саме тому виникла потреба у перегляді базових параметрів прав на власність, які були характерні для ХІХ століття і утвердження принципу соціальної відповідальності власників, який часто вступав у суперечність з практикою ліберального суспільства. соціальний держава європейський суспільний

У пункті 2.1.4. ”Утвердження державного всеохоплюючого соціального простору та концептуальна зміна моделі приватних власників Laissez-faire” здійснюється спроба осмислення втрати суспільної легітимності ліберальної моделі( відсутність стратегії належного визнання та комплексного впровадження прав людини) та утвердження спрощеної моделі соціальної інтеграції, у відповідності до якої особа не сприймається владою як громадянин, а лише як „клієнт держави добробуту”. Наслідком утвердження масової демократії стала поява нової категорії усуспільненої приватної особи, яка позбавляється ролі громадянина держави. У ХХ столітті державні адміністративні програми набувають форми системної практики добробуту, що передбачає створення суцільної системи державного патронажу - вертикально спрямованої системи соціального адміністрування. Поступово державне адміністрування набуває комплексного характеру, включаючи обов'язкові програми зайнятості найманих працівників, підтримку сфери освіти, культури, охорони здоров'я, податкові елементи регулювання економіки. Континентальні ідеї державної інтервенції у ХХ столітті отримали підтримку і в англосаксонському та скандинавському світі. Йшлося про запровадження ідеальної моделі соціальної справедливості, яка намагалася поєднати виміри ринку зі справедливим розподілом загального соціального продукту на користь найменш забезпечених верств населення.

У пункті 2.1.5. „Неокорпоративна версія держави загального блага: держава проти громадянського суспільства” йдеться про реконструкцію найбільш відомої і популярної версії „організованого модерну”, яка репрезентує собою не тільки організаційну та технологічну раціоналізацію, але й нову систему контролю над сферою праці та менеджменту, нову соціальну психологію. Відзначається негативний вплив неокорпоративізму на компоненти життєвого світу, гідний соціальний простір життя. Перешкоджаючи процесам вільної комунікації, автентичної публічності, соціальна держава в її неокорпоративній версії є інститутом духовної руйнації та обмеження громадянського суспільства. Антитезою неокорпоративній державі загального блага є демократичні форми державного устрою, які потребують доповнюваності та оновлення з боку громадянського суспільства.

Пункт 2.1.6. ”Фашистська версія соціальної держави : викривлений республіканізм. Типологічне versus індивідуалістичного” - присвячений аналізу фашистського неокорпоративізму. Необхідно констатувати, що фашистська модель соціальної держави, попри різні історичні етапи, передбачала передусім імплементацію репресивно-поліцейськими засобами інтересів расової спільноти. Спостерігаємо інверсію цінностей та базових постулатів християнської спадщини, на користь біологічної та репресивної моделі держави.

Пункт 2.1.7. „Радянська модель бюрократичного корпоративізму: сфера викривленого соціального” фокусує увагу на загальній деструкції в умовах соціалістичної держави базових постулатів європейської цивілізації - приватної власності, родини, релігії. Протягом нетривалого історичного часу були зруйновані усі інститути, які могли бути основою утворення соціального капіталу. Наголошується на суттєвій відмінності між радянською соціалістичною державою та європейськими версіями welfare state.

Підрозділ 2.2. „Від державного абсолютизму та клієнтелізму до субсидіарності соціальної правової держави та громадянського суспільства” і пункт 2.2.1. „Соціально-відповідальна держава: підвалини та джерела виникнення” має на меті віддзеркалити роль бюрократії та середнього класу у ствердженні соціально-відповідальної держави загального доброту. Через поєднання різних тенденцій у ціле - раціональній новочасній традиції інститут держави варто розглядати не тільки у ракурсі санкцій та репресій(М.Фуко, Г.Арендт), але й у контексті демократичного співіснування з громадянським суспільством. Саме соціальна-правова держава, сповідуючи правові норми та демократичні цінності, залишає для громадянського суспільства законодавчий та моральний простір свободи.

У пункті 2.2.2. „Відповідальність правової соціальної держави у сфері власності: правові і моральні виміри власності” наголошується на тому, що справедливість у сфері власності, у концептуально іншому, порівняно з ліберальною візією, вимірі історично виступає однією з визначальних складових гуманістичної держави добробуту. У відповідності до класичних підходів та інтерпретацій, ХХ століття переконливо засвідчило, що соціальна криза, яка була пов'язана з капіталістичною перевагою приватних інтересів над інтересами суспільства, обумовила необхідність суттєвої модифікації буржуазного концепту власності. Відтак, вагомою рисою „організованого модерну” стає поширення чинника державної правової компетенції на економіку приватної власності.

Третій розділ - „Базові моделі субсидіарності соціальної правової держави і громадянського суспільства: теоретична рефлексія та соціально-історична практика” присвячено дослідженню легітимації інституту welfare state у різних соціокультурних традиціях.

Підрозділ 3.1. „Англо-американська версія welfare state” і пункт 3.1.1. „Інтелектуальна революція в Сполучених Штатах Америки і Британії в контексті взаємовідносин соціальної держави і громадянського суспільства” простежує еволюцію англо-американської моделі розвитку від ортодоксального до соціального лібералізму з симультанною легітимізацією інституту держави в очах широких суспільних верств. Відзначено, що ідеї „нового лібералізму” стали не тільки теоретичною легітимацією практичних дій щодо обмеження економічного тиску на найманих працівників, але й сприяли посиленню в англосаксонському світі моделі держави добробуту як інструменту подолання бідності та послаблення економічних ризиків від ринкових відносин.

Пункт 3.1.2. „Суспільне визнання „нового лібералізму” та пошук нормативного ідеалу соціально-відповідальної держави” виявляє роль соціального лібералізму у ствердженні американської моделі соціальної держави. Підкреслюється, що протягом першої половини ХХ століття соціалістичні ідеї не тільки розповсюджуються у континентальній традиції, але й набувають підтримки значної частини суспільства у Новому Світі. У контексті розширення ідей соціального детермінізму і прагматизму у суспільстві та науковому співтоваристві зростає переконання, що свобода волі та індивідуальна автономія є міфом, а насправді лише потужні соціальні сили керують не тільки зовнішніми обставинами життя індивідів, але й їх внутрішньою мотивацією і волею. Відтак, поширюється усвідомлення індивідом себе як залежної, підпорядкованої жертви соціальних обставин.

У пункті 3.1.3. „Християнські критерії welfare state” йдеться про необхідність „олюднення” соціальної держави у контексті соціально-ліберальної візії. У відповідності до цих переконань, фокусується увага на нормативних вимірах та цінностях християнської справедливості, які є запорукою створення гуманістичного проекту соціальної правової держави.

У пункті 3.1.4. „ Тріумф моделі соціального забезпечення: акме англо-американської держави добробуту” розкрито базові етапи розширення державної соціальної інженерії та утвердження ідеї соціальних прав в англо-американській традиції.

Пункт 3.1.5. „Ствердження ідеї соціальних прав у англо - американській традиції” віддзеркалює процес утвердження виміру соціальних прав людини у Англії та Сполучених Штатах. Відзначається, що попри невдачу законодавчим шляхом закріпити та втілити у життя конституційні права добробуту, розширення соціальних програм, ХХ століття засвідчило суттєву перемогу егалітарних тенденцій у англосаксонському світі та зближення позицій соціального лібералізму та комунітаризму.

У пункті 3.1.6. „Сучасний деонтологічний лібералізм та комунітаризм: світоглядні версії й історичне осмислення проблеми welfare state” детально описані суперечності між лібералами та представниками комунітаризму щодо розбіжностей стосовно індивідуальних та колективних прав. У контексті антиномічних позицій в суспільстві легітимізується необхідність поступового переходу від традиційної соціальної держави до сучасних форм модернізації цього інституту, які передбачають гармонізацію індивідуальних інтересів приватних осіб з інтересами спільноти.

У пункті 3.1.7. „Англо - американська модель welfare state: свобода чи клієнтела?” фокусується увага на те, що попри певні успіхи держави англо-американської держави добробуту у ХХ столітті, тут не відбулося суттєвої укоріненості інституту держави в цілому і соціальної держави зокрема. Мусимо констатувати, що в цьому соціокультурному просторі є відсутньою методологічна концептуалізація держави. Відповідно, поняття держави не є основою соціального мислення. Приоритетне місце займають категорії уряду та власності, які, у відповідності до приоритетної суспільної візії, впливають на добробут особи. Відзначається, що першочерговим для сучасного англо-американського „світу” є усвідомлення небезпеки ієрархічних відносин панування, які пов'язуються з неефективністю класичної соціальної держави.

У підрозділі 3.2. ”Континентальна традиція соціальної держави” і пункті 3.2.1. ”Історичні традиції етатизму” осмислюється специфіка континентального соціокультурного архетипу. Відзначається, що його ідеальною моделлю виступає соціальна держава Бісмарка, яка історично розширивши сферу соціального, розглядала громадянське суспільство не як партнера, а як клієнта цієї держави.

У пункті 3.2.2. „Патернальна держава добробуту як уособлення континентальної культури підлеглості” простежуються етапи становлення та розвитку соціальної держави в континентальному світі. Відзначається, що німецька соціальна держава ґрунтувалась на німецькій політичній культурі, яка практично не зазнала впливу ліберальної індивідуалістичної традиції. Схожою апологією загального колективного цілого є французька державницька традиція та соціально-філософська думка принаймні до середини ХХ століття. Можемо говорити про створення у другій половині ХХ століття у континентальній Європі проекту соціальної правової держави, яка значно повільніше, ніж англосаксонські країни, піддавалася демократизації та модернізації.

У пункті 3.2.3. „Модернізація континентальної моделі welfare state” наголошується на тому, що соціально-історичні трансформації 50-60- х років ХХ століття сприяли зближенню континентальної та англосаксонської думки у контексті усвідомлення значення функцій демократичної соціальної держави. Втім, проблемою для континентальної соціальної держави є складність адаптації цього інституту до вимог інформаційного суспільства.

У підрозділі 3.3. ”Скандинавська версія держави загального добробуту” і пункті 3.3.1. ”Соціальна демократія: дисципліна і соціальна інженерія” репрезентовані концептуальні виміри Скандинавської версії держави добробуту. Саме ця версія соціальної справедливості є найбільш успішним уособленням справедливості, християнської солідарності і свободи. Ця модель побудована на органічній єдності соціалістичного і капіталістичного способів виробництва. Можемо констатувати наявність ідеальної моделі співіснування держави добробуту з інформаційним суспільством.

Пункт 3.3.2. „Історичні виміри та ідеологічне підґрунтя скандинавської моделі добробуту” відбиває діахронічні та політичні виміри скандинавської ментальності, які добре корелюються з соціал-демократичними та егалітарними вимірами справедливості та солідарності.

Пункт 3.3.3. „Інноваційні складові держави добробуту” акцентує увагу на вельми важливій рисі скандинавської моделі держави добробуту, що надає чудовий взірець поєднання соціальної справедливості та ефективності, яка значною мірою залежить від сприяння держави технологічним інноваціям.

У пункті 3.3.4. ”Освіта як фактор суспільної інклюзії та якісно нової інституціоналізації соціальної правової держави” інститут освіти розглядається не тільки як фактор інклюзії та адаптації до новітніх інформаційних викликів, але й як чинник загальної модернізації держави добробуту, можливість набуття особами нових прав в умовах жорсткої економічної європейської конкуренції. Саме нова якість освіти сприяє зростанню активних „пасіонарних особистостей”, які все більше намагаються поєднувати стару протестантську етику праці, яка вчить обов'язку, аскетизму, відповідальності, з етикою інформаційної творчості, прагненням до інновацій та глобального мислення.

У підрозділі 3.4. „Welfare state в контексті сучасних цивілізаційних „викликів” і пункті 3.4.1. „Україна та Росія у вимірі європейських глобалізаційних антимоній: виміри свободи і несвободи” фокусується увага на тому, що інформаційне суспільство вимагає від сучасних європейських держав не тільки соціальної справедливості, але й оновлення базових законів, пов'язаних з приватною та інтелектуальною власністю. Відзначається, що на відміну від українського та російського аналогів „соціальної держави”, діяльність сучасної розвинутої європейської держави добробуту ґрунтується на потрійній юридичній базі: вона є демократичною, здатною до цивілізованого розподілу, а також інститутом, який сприймається громадянським суспільством як захисник його інтересів.

У пункті 3.4.2. „Європейські цивілізаційні антиномії: виміри глобалізації” відзначаються базові суперечності доби глобалізації, яка, попри суттєвий вплив на економічну, соціальну, політичну і культурну сферу, не може подолати суттєву суперечність між тими країнами, які інтеріорізували нову постіндустріальну систему цінностей, і тими державами, які продовжують орієнтуватися на матеріальні цінності та індустріальний спосіб виробництва. Відтак, розвиток глобалізаційних процесів тісно пов'язаний з антиномічними соціокультурними контекстами розвинутого в інституційному плані західного світу та суспільствами, які не подолали цивілізаційного етапу розвитку.

У пункті 3.4.3. „Українське суспільство: психокультура відданості” досліджується кореляція владних імперативів з українським національним архетипом. Відзначається, що українські інститути влади, репрезентуючи екзекутивну підданську психокультуру, намагаються постійно відтворювати примітивно споживацький репродуктивний спосіб буття, пропонуючи патерналістську форму взаємовідносин з суспільством, визначаючи форми лише ієрархічного суспільного існування. Особа в такому суспільстві живе не у відкритому просторі публічності і комунікативності, а у замкненому домашньому мікросвіті відносин відданості.

У пункті 3.4.4. „Українська версія соціальної держави: модель неокорпоративізму” розкриваються концептуальні параметри української корпоративної моделі. Зазначається, що українська модель державотворення стала продовженням спотвореної радянської версії соціальної держави. Спільним між цими формами владного устрою є типово негативне ставлення до усіх проявів свободи та ініціатив громадянського суспільства, руйнація сфери приватного та публічного, постійна репродукція самої себе, утвердження неокорпоративної власності привілейованими політичними та економічними групами. Не маючи змоги проводити ефективний моніторинг рівня бідності, оцінювати ефективність впливів на суспільство діючих соціальних програм, держава усувається від власної регуляторної функції справедливого перерозподілу, репрезентуючи приватні інтереси корумпованого чиновництва, пов'язаного з великим капіталом.

У пункті 3.4.5. „Нові християнські горизонти держави добробуту: виміри суспільної свободи і творчості” розкриваються нові можливості та стратегії розвитку соціальної держави на сучасному історичному етапі. Відзначається, що розвиток соціальної держави передбачає необхідність її субсидіарності з громадянським суспільством, яке має здатність спрямовувати активність особи стосовно реалізації цілей власного життя. В нових умовах саме громадянин стає головним чинником демократичного розвитку держави та її модернізації. „Олюднюючи” соціальну державу, громадянин в процесі публічної та приватної дії має постійно просвітлювати горизонти власного життєвого світу шляхом поєднання, активної діяльності в площині досягнення індивідуальних та колективних стандартів буття, аспектів соціальної безпеки та соціальної справедливості, високого рівня життя з дотриманням християнських чеснот, орієнтованих не на обмежений часовий проміжок і виміри споживання, а на здатності вирішити глобальну проблему сенсу людського існування, людської кінцевості і смерті. Йдеться про необхідність суміщати в межах соціальної держави та громадянського суспільства цінності і виміри „ vita activa”, vita socialis, vita contemplative.

 ВИСНОВКИ

Зазначено, що в дисертації на основі цілісного аналізу вперше у вітчизняній соціально-філософській практиці запропоновано порівняльний аналіз різних моделей соціальної держави, здійснений у контексті загальноєвропейських тенденцій історичного розвитку цього феномену. Викладений матеріал підсумовує такі узагальнюючи положення.

Відзначено, що початкові моделі соціальної держави з їх вимірами ієрархічної підлеглості, дисциплінування та державної опіки концептуально суперечили ідеї активного громадянства, що стала основою успішного соціально-правового розвитку цього інституту. В процесі еволюції соціальної держави доводиться, що розвиток соціальних потреб, добробуту, узгоджуючись з вимірами раціональності, не може відбуватися без дотримання та розширення прав особи, які втілюються у понятті участі в громадському та приватному житті.

У контексті дослідження соціально-історичної практики функціонування соціальної держави виявилось, що цивілізаційні стандарти життя, добробут, соціальну безпеку неможливо досягти без залучення творчого потенціалу громадянського суспільства, субсидіарності соціальної держави і громадянського суспільства, яке сприяє розширенню гідного статусу особи та її „життєвого світу”, солідарності різних суспільних груп та спільнот. Саме субсидіарність цих інститутів є визначальним для європейського демократичного соціокультурного простору, який суперечить усім насильницьким формам несвободи та алієнації. Без поєднання зусиль соціальної держави і громадянського суспільства неможливо свідомо обирати і застосовувати раціональні інструменти соціального проектування, оптимальні соціальні механізми, які надають можливість приймати значущі рішення у соціальній сфері та інноваційній діяльності.

Встановлено, що в процесі історичного розвитку соціальної держави відбулося розчинення єдиного нормативного порядку на різні версії, які, в залежності від укоріненості та легітимності цього інституту в „архетипах” національної пам'яті, імплементують в суспільне життя базові світоглядні поняття - справедливості, добробуту, безпеки, загального блага і приватного інтересу, моралі та права.

У ракурсі аналізу різних версій соціальної держави було простежено соціально-історичне розширення та звуження базових прав людини - громадянських, політичних, соціальних. Показані правові та світоглядні суперечності у розвитку соціал-демократичної, радянської та фашистських версій welfare state, співіснування вимірів інклюзії та ексклюзії в розвитку цього інституту.

В історичному контексті віддзеркалені теоретичні та практичні передумови становлення та розширення у європейському світі відчуженого соціального. Відзначено, що з розвитком соціального напруження у межах капіталістичних відносин, з посиленням необхідності оптимізації влади, соціальної стабільності і безпеки виникла потреба в посиленні соціальних функцій держави. Втім, опанування державою публічних функцій і потреба в регламентації приватної економічної сфери призвели до появи якісно нового простору соціальності, який виявився вкрай небезпечним для розвитку громадянського суспільства.

З'ясовано, що опозиція між модерними та домодерними формами соціальної держави, вимірами індивідуального та колективного, традиційного та раціонального, клієнтельного та громадянського призвела не тільки до руйнації єдиного нормативного порядку, але й до нових можливостей людського буття в умовах різних культур. Саме культура є основним джерелом самовиявлення людини і набуття нею гідності. Вона надає легітимність тій чи іншій версії соціальної держави.

Відзначено, що у своїх найбільш успішних версіях соціальна держава демонструє чудові можливості адаптації до сучасних глобалізаційних вимірів, демонструючи здатність не тільки постійно знаходити „відповіді” на сучасні інноваційні „ виклики”, але й спроможність культивувати в суспільстві чутливість до спільних соціальних почуттів та традицій. Соціальна держава у своїх кращих проявах демонструє чудові зразки відповідальності за спільне та індивідуальне благо різних спільнот та соціальних груп, надаючи можливості для розвитку інформаційного суспільства у вимірах права, освіти, екології та безпеки.

Виявлена спрямованість сучасного демократичного вектору соціальної держави, який полягає в постійному вдосконаленні цього проекту, його відповідності вимірам права, моралі, колективної і індивідуальної гідності та визнання.

Досліджена невідповідність сучасного інституту української соціальної держави звичним європейським аналогам, через її корпоративний та партикулярний характер. Сучасна корпоративна українська держава є вельми далекою від співпраці з громадянським суспільством. Вона є взірцем ієрархічної підпорядкованості і несвободи.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографії:

1. Пасько Я.І. Соціальна держава та громадянське суспільство: співпраця versus протистояння.-K.: Парапан, 2008. - 272 с. ( 16 др. а.)

2. Пасько Я.І. Пасько І.Т. Громадське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси.- Донецьк: Східний видавничий дім, 1999. - 184 с. ( 12.5 др. а.)

3. Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

4. Пасько Я.І. Держава і громадське суспільство: диктатура загального або демократія одиничного // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 10. - К.: 2000. - С.97-110.

5. Пасько Я.І. Громадянське суспільство і ринок в європейській традиції: зіставлення позицій // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип.. 13. - К.: 2000. - С. 29-40.

6. Пасько Я.І. Приватні і публічні виміри полісного ладу: суперечності громадянсько-владної моделі // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - Донецьк: 2001. - № 2. - С. 58-62.

7. Пасько Я.І. Клієнтеліські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - Донецьк: 2002.-№ 1 (44). - С.48-59.

8. Пасько Я.І. Феномен влади: виміри свободи і підлеглості // Наука. Релігія. Суспільство.-Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”, 2003. - № 1. - С.107-118.

9. Пасько Я.І. Теоретичні проблеми демократичного дискурсу: досвід та сучасність // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Тематичний збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. Випуск 1. Том 1. Голов. ред. О.О. Шубін. - Донецьк: 2003. - №1. - С.175-185.

10. Пасько Я.І. Теоретичні витоки та історичне втілення європейської традиції у вимірах свободи та клієнтели // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 37- К.: 2003. - С.71-83.

11. Пасько Я.І. Українське суспільство в антиномічному контексті свободи і несвободи // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: 2004. - №3 - С.247-258.

12. Пасько Я.І. Феномен Просвітництва у європейській традиції: виміри свободи і клієнтели // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 40. - К.: 2004. - С.3-20.

13. Пасько Я.І. Проект Модерну: виміри свободи і несвободи // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 41. - К.: 2004. - С.75-89.

14. Пасько Я.І. Правові виміри свободи і несвободи в європейській традиції. Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 44. - К.: 2004. - С.3-13.

15. Пасько Я.І. Особа в контексті суперечливих вимірів європейської традиції: теоретична рефлексія та історична практика // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. Вип.. 12. - К., Полтава: 2004.- С.79-99.

16. Пасько Я.І. Європейські цивілізаційні антиномії // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 45. - К.: 2005. - С. 3-13.

17. Пасько Я.І. Українське суспільство в глобалізаційному контексті: виміри свободи і несвободи // Вісник Харківського національного університету ім. Каразіна. Вип. 660. - Харків: 2005. - С.30-38.

18. Пасько Я.І. Європейські версії соціальної держави: інваріанти і суперечності. Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 54. - К.: 2006. - С.3-15.

19. Пасько Я.І. Держава і громадянське суспільство: диктатура загального або демократія одиничного // Громадянське суспільство як здійснення свободи. Збірник наукових праць. Випуск третій. /ЛНУ ім. Франка. - Львів: 2006. - С.106-116.

20. Пасько Я.І. Співвідношення моделей громадянського суспільства та держави в контексті вимірів природнього права // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. Вип. 15. - К., Полтава: 2006. - С. 70-89.

21. Пасько Я.І. Проблема модернізації держави добробуту у ракурсі світоглядних суперечностей представників лібералізму та комунітаризму //Мультіверсум. Філософський альманах. Вип. 58.- К.:2006.-С.3-13.

22. Пасько Я.І. Соціальна держава у контексті суперечностей консервативної і ліберальної моделей суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство.-Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”, 2006. - № 2. - С.251-261.

23. Пасько Я.І. Феномен соціальної держави в європейській традиції // Схід. -№1(73). - Донецьк: 2006. С.78-88.

24. Пасько Я.І. Співвідношення соціальної держави і громадянського суспільства в контексті вимірів свободи, права і власності. Схід Аналітично-інформаційний журнал. - № 3(75). - Донецьк: 2006.- С. 86-97.

25. Пасько Я.І. Теоретичне переосмислення класичних підходів щодо дискурсу держави добробуту: виміри справедливості і розширення прав особи. Схід. Аналітично-інформаційний журнал. № 5 (77). - Донецьк: 2006. - С. 83-94.

26. Пасько Я.І. Концептуальні суперечності соціальної держави: виміри розподільчої справедливості проти комплексної теорії прав // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. Вип. 17. - К., Полтава: 2007. - С. 33-44.

27. Пасько Я.І. Європейська теоретична рефлексія стосовно соціальної держави: критика Laissez-faire // Наука. Релігія. Суспільство. № 3-2. - Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”, -2006. - С. 237-247.

28. Пасько Я.І. Феномен соціальної держави в історичній традиції // Філософська думка. - К.: 2007. - №2. - С. 40-49.

29. Пасько Я.І. Неокорпоративна версія держави загального блага: держава проти громадянського суспільства // Практична філософія. - №3 (25). К.: 2007. - С. 128-133.

30. Пасько Я.І. Християнські горизонти держави добробуту: виміри суспільної свободи і творчості // Наука. Релігія. Суспільство. № 4. - Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”, 2006. - С. 251-258.

31. Статті у міжнародних та інших виданнях за темою дисертаційного дослідження

32. Pasko Yaroslav. Eastern Europe and the Challenges of Globalization // Between Globalization and National identity. The Council for Research in Values and Philosophy.- Washington 2005.- P. 239-249.

33. Pasko Jaroslav. Ukrainska tozsamosc narodowa w kontekscie procesow globalizacji.// Kraje Europy Srodkowowsсhodnej a globalszacja. - Uniwersytet im. Adama Mickiewicza. - Poznan: 2005.-S.257-268.

34. Pasko J., Korzov G. Сzas spoleczenstwa obywatelskiego. //Dwie tradycie.-Krakow:Wydawnictwo Uniwersytetu Jagielloskiego, 2006. - S. 235-243. Власний доробок (0,5 др. арк.).

35. Пасько Я.І. Українська версія соціальної держави: європейський вимір чи анігіляція приватного та публічного? //Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції.- Івано-Франківськ 17-18 листопада 2007 року.-№ 1.- С. 498-507.

36. Пасько Я.І. Співвідношення моделей громадянського суспільства та держави в контексті вимірів природнього права // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. - Донецьк.-2006.-№1. - С.34- 46.

37. Пасько Я.І. Феномен влади: теоретичні виміри та історичне втілення // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. - №4. -Донецьк: 2003. - С.50-56.

38. Пасько Я.І. Коржов Г.О. Вибори в Донбасі - проблеми самоврядування та федералізації//Аспекти самоврядування. - 2004. - №59.-С.23-34. Власний доробок (0,3 др. арк.).

39. Пасько Я.І. Пасько І.Т. Коржов Г.О. Плавильний басейн донецької ідентичності //Критика.-2006.-№ 9(107).- С.2-6. Власний доробок (0,2 др. арк.).

40.

АНОТАЦІЇ

Пасько Я. І. Соціальна держава: теоретичні імплікації та історичні версії.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03-соціальна філософія та філософія історії. -Київський національний університет імені Тараса Шевченка. -Київ, 2008.

Дисертація присвячена аналізу феномену соціальної держави. Фокусується увага на детермінантах її становлення і функціонування, соціально-філософську концептуалізацію та історичні версії. Осмислюються базові теоретичні підходи щодо держави соціальної справедливості, історію формування і розвитку цього феномену, підґрунтя та практичне значення цього владного інституту у Європі та Україні.

Чільне місце відведено проблематиці комплексних прав особи і передусім соціальних прав. При цьому піддано аналізу потенціал адаптивності модерної соціальної держави до сучасних глобалізаційних викликів та її спроможність до модернізації. Реконструйовано зміст сучасного розуміння соціальної держави як важливого чинника демократії і свободи. Значна увага приділяється аналізу різних аспектів розвитку цього владного інституту з точки зору його укоріненості у соціально-культурних традиціях, сумісності з вимірами справедливості і ефективності. Відзначається, що попри різноманітні думки щодо зменшення ролі держави на сучасному етапі, її роль не тільки не послаблюється, але стає ще вагомішою.

Вона все більше сприяє правовому розвитку, інноваціям, соціальній справедливості та солідарності. На підставі узагальнюючого огляду теоретичних підходів, становлення та еволюції соціальної держави встановлюється теоретична сутність та практичне значення цього інституту влади, який вдало поєднує виміри справедливості та ефективності, загального і приватного блага.

Ключові слова: соціальна держава, справедливість, добробут, визнання, довіра, інновації, ефективність, відповідальність.

Пасько Я.И. Социальное государство: теоретические импликации и исторические версии.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03-социальная философия и философия истории.-Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.- Киев, 2008.

Диссертация посвящена социально-философской концептуализации социального государства, детерминантам его становления и функционирования.

Исследование осуществлено в междисциплинарном поле исторической, коммуникативно-прагматической и комунитарной парадигм, комплексного критического социально-философского анализа института социального государства с точки зрения его соответствия критериям справедливости и эффективности, христианско-этическим критериям философского универсализма. Базовым методологическим принципом работы стало осмысление феномена социального государства в контексте социально-философского дискурса.

В диссертации обоснована концепция исторической эволюции социального государства в направлении от патерналистских форм к современным аналогам социально-правового характера. Задачи исследования позволили, используя наработки гуманитарного знания, широкий массив информации эмпирического и теоретического характера, исследовать становление и развитие реальных проектов социального государства в европейской практике как особых социально-исторических способов самореализации человека, приобретения им человеческого достоинства.

В контексте исследования социально-исторической практики функционирования социального государства выяснилось, что цивилизационные стандарты жизни, благосостояние, социальную защищенность невозможно достичь без привлечения творческого потенциала гражданского общества. Субсидиарность социального государства и гражданского общества способствует обретению человеческого достоинства, сохранению «жизненного мира», солидарности разных общественных групп и сообществ. Именно взаимодействие этих институтов является определяющим для европейского демократического социокультурного развития, которое противоречит всем формам насилия и несвободы. Без объединения усилий социального государства и гражданского общества невозможно сознательно выбирать и использовать рациональные инструменты социального проектирования, оптимальные социальные механизмы, которые дают возможность принимать значимые решения в социальной сфере и инновационной деятельности.

Подчеркивается, что в процессе исторического развития социального государства осуществилось разделение единого нормативного порядка на разные версии, которые, в зависимости от укорененности и легитимности этого института в «архетипах» национальной памяти, имплементируют в общественную жизнь базовые мировоззренческие понятия - справедливость, благосостояние, безопасность, общее благо и приватный интерес, мораль и право. Установлено, что оппозиция между модерными и домодерными формами социального государства - измерениями индивидуального и коллективного, традиционного и рационального, клиентельного и гражданского - привела не только к разделению единого нормативного порядка, но и к появлению новых возможностей людского бытия в условиях разных культур. Именно культура придает легитимность разным версиям социального государства.

В ракурсе анализа разных версий социального государства было прослежено социально-историческое расширение и ограничение прав людей- гражданских, политических, социальных. Сфокусировано внимание на правовых и мировоззренческих противоречиях в развитии социал-демократической, советской и фашистских версий социального государства, сосуществовании измерений «инклюзии» и «эксклюзии» в развитии этого института.

Отмечено, что в своих наиболее успешных версиях социальное государство демонстрирует замечательные возможности адаптации к современным глобализационным измерениям, культивируя ответственность за коллективное и индивидуальное благо разных социальных групп, репрезентируя возможности для развития информационного общества. На основе обобщающего обзора теоретических подходов, истории становления и развития социального государства устанавливается теоретическая сущность и практическое значение этого института власти в Европе и Украине.

Ключевые слова: социальное государство, справедливость, благополучие, признание, ответственность, доверие, инновации, эффективность.

Pasko Yaroslav. Welfare State: Theoretical Implications and Historical Versions. - Manuscript.

Dissertation for doctor's degree for specialty: 09.00.03- Social philosophy and philosophy of history - Kyiv National Taras Shevchenko University, Ukraine, Kyiv, 2008.

The dissertation deals with the analysis of the welfare state phenomenon. The thesis focuses on the determinants of the processes of the formation and development of the welfare state, its social philosophical conceptualization and historical versions. The author generalizes theoretical approaches concerning this phenomenon, the history of the shaping and development of the welfare state, theoretical essence and practical importance of this power institute in Europe and Ukraine. One of the most important aspects of the work is devoted to the problem tics of the complex rights of the personality, particularly welfare rights. At the same time the adaptive potential of the modern welfare state for contemporary globalization challenges and its modernization potential are analyzed. The contemporary understanding of the welfare state as a major factor of democracy and freedom is reconstructed. The analysis is centered around different aspects of this power institute in the context of its embeddedness in socio-cultural traditions, its compatibility with dimensions of justice and effectiveness. The thesis emphasizes that the role of the state is getting stronger despite the spread of various theoretical views positing the diminishing its power in contemporary conditions. The welfare state encourages legal development, innovations, social justice and solidarity. Based upon the generalization of theoretical approaches of the formation and evolution of the welfare state, the theoretical essence and practical significance of this institute of power that combines dimensions of justice and efficiency, common and private good are explored.

Key words: welfare state, justice, welfare, recognition, trust, responsibility, innovations, effectiveness.

Размещено на Allbest.ru