Феномен науково-інформаційного дискурсу у сфері соціальних комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

Спеціальність 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій

УДК 81'42+316.77

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій

ФЕНОМЕН НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ДИСКУРСУ

У СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Тріщук Ольга

Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Різун Володимир Володимирович, Інститут журналістики Київського національного університетуімені Тараса Шевченка, директор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бойко Алла Анатоліївна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальних комунікацій доктор філологічних наук, доцент Кравченко Наталія Кимівна,

Державна академія житлово-комунального господарства, завідувач кафедри української та іноземних мов доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

Захист відбудеться „21” грудня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано „20” листопада 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, к. філол. н., доц. В. М. Корнєєв

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми зумовлена зростанням ролі науково-інформаційних видань у контексті становлення сучасного інформаційного суспільства. За новітніх умов, відзначених постійним збільшенням обсягів наукової інформації та необхідністю швидкого багатоаспектного доступу до нагромадженого суспільством наукового потенціалу, важливість такого дослідження є беззаперечною. Вона випливає з потреби зорієнтуватися в уже відомих і прогнозованих знаннях, щоб запобігти їх дублюванню.

У науковій літературі вже представлено результати дослідження науково-інформаційної діяльності, більшість з яких стосувалися передусім російськомовних науково-інформаційних текстів радянської доби. Вони дозволили окреслити різні аспекти науково-інформаційного мовлення, а саме: типи й загальні особливості науково-інформаційних текстів, їх стильову й жанрову взаємодію; функціонування в них мовних одиниць різних рівнів; шляхи дослідження науково-інформаційних текстів з прикладною метою (у процесі викладання мови студентам-іноземцям тощо). Проте спеціальні системні дослідження, спрямовані на увиразнення цілісної картини комунікації в науково-інформаційній сфері, досі не проводилися. Оскільки теоретична база, набута здебільшого ще в 1980 - 1990 рр., не висвітлює досліджуваної теми на належному рівні, а брак теоретичних засад значно впливає на ґанджі практичних студій, то науковці потребують більш повної й осучасненої інформації про дискурсивний простір та умови формування науково-інформаційного тексту.

Назрілою є необхідність науково визначити нові резерви для поліпшення науково-інформаційної діяльності як невід'ємного елемента будь-якого дослідження та оновити її наукові ресурси. Це вимагає вичерпної інформації про специфіку комунікативного процесу в теперішній науково-інформаційній сфері, теоретичного опертя, сучасних підходів та якісного інструментарію для їх вивчення. Зокрема, потрібні фундаментальні дослідження, які дозволяють залучати сучасні напрацювання соціології, психології, соціальної семіотики, комунікативної філософії, новітні концепції теорії соціальних комунікацій, викладені в основоположних працях А. А. Бойко, М. К. Василенка, В. М. Владимирова, О. Я Гояна, В. Д. Демченка, В. Й. Здоровеги, Н. В. Зелін-ської, В. Ф. Іванова, С. М. Квіта, О. Ф. Коновця, В. М. Корнєєва, В. В. Лизан-чука, О. К. Мелещенка; А. З. Москаленка, З. В. Партика, Б. В. Потятиника, О. Л. Порфімович, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Н. М. Сидоренко, М. С. Ти-мошика, Ю. Е. Фінклера, О. М. Холода, Б. І. Чернякова, А. А. Чічановського, Н. П. Шумарової та ін., дискурсивної теорії, представленої науковими доробками Ф. С. Бацевича, Ю. С. Ганжурова, Н. К. Кравченко, М. Л. Макарова, О. О. Селіванової, К. С. Серажим, В. Є. Чернявської та ін., теорії тексту, наукові надбання якої отримано й висвітлено відомими українськими й зарубіжними науковцями, насамперед, комунікативно-антропологічного, психолінгвістичного, прагматико-комунікативного, когнітивного, дерива-ційного наукових напрямів. Хоча названі концепції послужили творчим стимулом і теоретичною базою цього дослідження, у жодній праці, де їх викладено, не розглядається проблемний комплекс, у центрі якого перебував би науково-інформаційний дискурс (НІД) як соціокомунікативне явище.

Зв'язок праці з науковими темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковою проблематикою кафедри видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ „КПІ”, що розроблялася впродовж часу написання дисертації, зокрема, з науково-дослідною темою „Комунікація в науковій та науково-інформаційній сферах”, затвердженою вченою радою Видавничо-поліграфічного інституту (протокол № 1 від 24.09.2007 р.).

Мета дослідження - розробити теорію науково-інформаційного дискурсу як соціокомунікативного явища, з'ясувати його структуру, системотвірні ознаки, специфіку функціонування і регулювальну роль у системі наукової комунікації.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких завдань:

установити зміст і межі НІД;

визначити його функції та інтенціональні характеристики;

виявити конститутивні ознаки й комунікативно значущі параметри;

схарактеризувати комунікаторів НІД;

описати текстовий контент зазначеного дискурсу;

окреслити найбільш навантажені текстово-дискурсивні категорії.

Розв'язання цих завдань вимагає пошуку нових шляхів комплексного дослідження НІД з таких взаємопов'язаних позицій:

аналіз, систематизація та узагальнення теоретичних підходів і даних емпіричних досліджень дискурсу для вироблення власного бачення цього явища й пов'язаних з ним проблем;

розгляд сукупності проблем, труднощів і суперечностей як системного тла, на якому розгортається НІД;

визначення спектру дискурсивних ролей, що виконуються в його просторі;

аналіз структури й змісту потреб, мотивів та інтенцій комунікаторів і виявлення їх упливу на структурацію дискурсу;

опис дискурсивних складників комунікації в науково-інформаційній сфері (наукове знання, наукова пресупозиція, предмет мовлення тощо);

розгляд сучасного стану досліджень науково-інформаційного тексту та його комплексне вивчення як процесу й продукту НІД;

дослідження дериваційних відношень першоджерела та науково-інформаційного тексту в аспекті текстотворення;

виявлення способів передачі в науково-інформаційному тексті семантичного простору та формальної організації первинного тексту;

визначення способів і засобів авторизації, адресованості під час породження, сприймання і розуміння науково-інформаційного тексту.

Об'єктом дослідження виступає науково-інформаційний дискурс як соціокомунікативна практика, що формується науковим співтовариством і регулює стан свідомості й стратегію поведінки його комунікаторів.

Предмет дослідження - структура, статус і сутнісні параметри науково-інформаційного дискурсу, специфіка текстів, що формують його простір.

Матеріалом дослідження послужили тексти (понад 10 тис.), опубліковані в науково-інформаційних виданнях: РЖ „Депоновані наукові роботи”, „Екологія”, „Економіка. Економічні науки”, „Політика. Політичні науки”, УРЖ „Джерело”, „Медичний реферативний журнал”, „Юридичний реферативний журнал”, Аграрний РЖ „АПК України”, Збірник рефератів фахових видань МОН України, Збірник рефератів дисертацій, НДР та ДКР, Галузева реферативна база Академії педагогічних наук України й Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Загальнонаукова реферативна база даних „Україніка наукова” тощо за 1996-2009 рр.

Для розв'язання поставлених завдань застосовуються загальнонаукові (термінологічний аналіз, тестування, анкетування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, класифікація, порівняння) й спеціальні (контент-аналіз, дискурс-аналіз) методи дослідження. Особливості використання цих методів викладено в окремому підрозділі дисертації.

Новизна дослідження полягає в тому, що вперше впроваджено й теоретично обґрунтовано нову категорію „науково-інформаційний дискурс” і на основі системно-інтегративного підходу розкрито його статус і сутнісні параметри, виявлено внутрішню морфологію, механіку розгортання, визначено його основні функції, роль і значення як різновиду соціального дискурсу. Уперше проведено комплексне дослідження науково-інформаційного тексту як основи НІД.

Новим є:

визначення спектру дискурсивних ролей, які виконують комунікатори в просторі НІД;

аналіз структури й змісту потреб, мотивів та інтенцій, що спонукають до науково-інформаційної діяльності;

вияв міжсуб'єктних зв'язків у НІД;

опис дериваційних відношень першоджерела й науково-інформаційного тексту в аспекті текстотворення;

всебічний опис текстово-дискурсивних категорій.

Теоретичне значення дослідження полягає в системно-інтегративному підході до вивчення соціокомунікативних явищ через виявлення взаємодії їх елементів, структури й функцій та неодмінне врахування дериваційного, семантичного, прагматичного, соціологічного, психологічного факторів, включених у процес їхнього творення і розуміння. Застосування цього підходу дає можливість комплексно дослідити складний багатовимірний об'єкт, яким є НІД, проаналізувати науково-інформаційні тексти, з одного боку, як мовленнєво-мисленнєвий процес, здійснюваний учасниками комунікації і спрямований на розв'язання певного комунікативного завдання, а з другого - як результат цього процесу, та підвести теоретичну базу під науково-інформаційну діяльність. Отримані результати сприяють удосконаленню загальної дискурсивної теорії, теорії реферування, редагування, текстодериватології, лінгвістики тексту, поглиблюють наукове бачення специфіки й ролі НІД у сучасній науковій комунікації. Висновки, зроблені на основі запропонованого підходу, можуть бути корисними для подальшого опрацювання й обґрунтування інших видів дискурсу.

Практичне значення одержаних результатів. Базові положення і результати дослідження, що є важливими для формування компетенції учасників науково-інформаційного дискурсу, можуть бути застосовані в практиці редакцій та організацій, що займаються випуском науково-інформаційних видань і розробленням нових державних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Їх варто впровадити у вишівський навчальний процес: для підготовки лекційних курсів, підручників, посібників, навчальних курсів і методичних розробок з редагування науково-інформаційного тексту, лінгвістики тексту, основ редагування, а також долучати при проведенні дослідницьких робіт з теорії дискурсу.

Особистий внесок здобувача. У дослідженні представлено ідеї, концепції та результати особистих напрацювань автора. Дисертацію, автореферат, монографію та 29 публікацій виконано здобувачем самостійно. У навчальному посібнику „Практична стилістика української мови” авторові належать загальна концепція та комплектування другого розділу; у статті „На новому етапі” - загальна ідея та остаточне текстуальне втілення.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методологічні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження було представлено на міжнародних конференціях: „Визуальная культура: дизайн, реклама, полиграфия” (Омск, 2004), „Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства” (К., 2005, 2007), „Лінгвалізація світу: теоретичний та методичний аспекти” (Черкаси, 2006), „Харків і Харківський університет у розвитку української журналітики: від тижневика „Харьковские известия” до газети „Харківський університет” (до 190-річчя університетської преси)” (Харків, 2006), „Лингвистические чтения памяти профессора О. М. Соколова (к 80-летию)” (Сімферополь, 2006), „Сучасний інформаційний простір: журналістика та медіаосвіта” (Алушта, 2007), „Сучасна українська журналістика: вітчизняні реалії та європейський досвід” (Ужгород, 2007), „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Луцьк, 2008), „Журналістика-2009: освітні та наукові проблеми в галузі соціальних комунікацій” (К., 2009); на наукових конференціях: „Проблеми створення машинних фондів мов” (К., 1991), „Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття” (Львів, 1996), „Обрії друкарства” (К., 2004), „Видавнича справа в сучасному світі: традиційне і новітнє” (Львів, 2005), „Видавнича справа та редагування в Україні: міст між минулим і майбутнім” (Львів, 2006), „Видавнича справа та редагування в Україні: фах-наука-професійний вишкіл” (Львів, 2007), „Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007); на Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам'яті Л. А. Булаховського (К., 2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 32 наукових працях: монографії, навчальному посібнику, оглядовому виданні, методичних рекомендаціях, 25 статтях у фахових виданнях і 3 працях у наукових виданнях та матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій становить близько 43 обл.-вид. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатка. Загальний обсяг дисертації становить 470 с., обсяг основного тексту - 376 с. Бібліографія містить 754 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв'язок праці з науковими програмами, визначено основну мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, викладено його загальну методологію і конкретні методи, розкрито наукову новизну, теоретичну значущість і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, показано структуру дисертації.

У розділі 1 - „Теоретико-методологічні основи дослідження науково-інформаційного дискурсу” - розглядаються загальні методологічні й теоретичні проблеми, аналізуються підґрунтя дискурс-аналізу та результати попередніх досліджень дискурсу, вибудовуються загальнонаукові основи його опису, обґрунтовується перспективність вивчення НІД з позицій системно-інтегративного підходу.

У підрозділі 1.1 - „Поняттєво-категоріальний апарат” - на основі аналізу численних наукових джерел систематизовано, узагальнено й уточнено розповсюджені в сучасній науці погляди на дискурс, визначено сутність таких засадничих понять дисертаційного дослідження, як „науково-інформаційний дискурс” і „вторинність науково-інформаційного дискурсу”. Зокрема, поняття „дискурс” розуміємо як соціокомунікативний феномен, що поєднує учасників комунікації, тексти (продукт розумової діяльності, спрямований на зміну когнітивного й інтенціонального станів адресата в комунікативному просторі), процеси продукування і сприймання текстів та залежність створюваних текстів від екстралінгвальних факторів - знань про світ, потреб, настанов і конкретних цілей комунікаторів. Це - спосіб побачити „зсередини” комунікативну взаємодію індивідів та механізми їхньої мовної свідомості. Важливим у цій характеристиці дискурсу є те, що він не може розглядатися ізольовано, поза механізмом соціальної взаємодії комунікаторів, поза когнітивними процесами та цілою низкою інших екстралінгвальних факторів.

У типологію дискурсів уперше введено науково-інформаційний дискурс - складне соціокомунікативне явище, що має зорієнтувати потенційного читача у сфері наукових досягнень, якими володіє людство, і поєднує: (а) комунікативних особистостей - представників інформаційних служб і тих установ, що займаються науково-інформаційною діяльністю, а також читачів науково-інформаційних видань; (б) соціальний контекст, що дає уявлення про учасників комунікації (їх знання, думки, настанови, цілі); (в) сукупність вторинних текстів, створених у результаті мовно-інформаційної діяльності; (г) процеси породження та сприймання цих текстів.

Істотні ознаки НІД - (а) спільність учасників комунікативної практики, що її підтримують, (б) інтертекстуальність і (в) вторинність, оскільки інформація добирається в ньому не з дійсності, а з конкретних текстів первинного наукового дискурсу.

Зазначено, що основним фактором текстотворення в НІД є інтертекстуальність, яку зазвичай розуміють як „відкритість” і „незамкненість” окремого тексту до вже наявного корпусу текстів, як включення кожного конкретного наукового твору в контекст наукового спілкування певної галузі наукового знання і далі - у глобальний континуум загальнонаукової комунікації, як той спосіб, яким один текст актуалізує у своєму внутрішньому просторі інший. Якщо в науковому дискурсі інтертекстуальність є діалогом з чужою смисловою позицією і показує, що будь-яке наукове дослідження, будучи ретроспективно й проспективно пов'язаним з іншими дослідженнями, виступає своєрідним мікроконтекстом у загальнонауковому макроконтексті, то в НІД вона дістає особливе вираження як діалог первинного й вторинного текстів на рівні текстового цілого.

У первинному дискурсі інтертекстуальність потребує обов'язкового маркування за допомогою мовних засобів, здатних ідентифікувати науковий текст у новому контексті й показувати межу між чужим і власним текстом. У науково-інформаційному дискурсі інтертекстуальність не маркується. Вона проявляє себе вочевидь як констатація основного змісту першоджерела, тієї його науково значущої нової інформації, яку науково-інформаційний текст вносить у глобальний загальнонауковий контекст. Констативність зумовлена необхідністю давати суто об'єктивні факти з першоджерела, розкривати його найістотніші риси.

НІД виконує унікальну інституціональну роль у діяльності наукового соціуму - систематизує інформаційне середовище науковців, щоб зробити його доступним для всіх комунікаторів і забезпечити широкий діапазон потенційних потреб читача лаконічною і кваліфікованою інформацією про нові знання, досвід і прогнози в різних сферах діяльності індивіда. Оскільки основним його призначенням є збір наукових першоджерел, їх систематизація, аналіз і синтез, зберігання, відтворення, що не доходить до отримання нового знання про предмет, досліджуваний у рамках цих першоджерел, то НІД постає „воротами” у світ сучасної інформації, висвітленої в рамках первинного дискурсу. Тобто НІД здійснює інформаційне обслуговування первинного наукового дискурсу й тому є вторинною дискурсивною формацією, адже сам він наповнюється смислом лише через інтертекстуальну взаємодію з первинним дискурсом.

Вторинність науково-інформаційного дискурсу означає, що в плані вираження він представлений вторинними текстами, створеними на основі інформації з первинного наукового тексту - фіксованого результату попередньої взаємодії іншого суб'єкта з іншим об'єктом. Через вторинні тексти в простір НІД потрапляють тексти первинного наукового дискурсу, у результаті осмислення яких читач конструює позамовну дійсність.

Якщо комунікаційний процес у первинному науковому дискурсі в максимально абстрактному вигляді представити традиційною схемою Р. Якобсона: Комунікант > Текст > Реципієнт, то видно, що комунікант упаковує необхідну йому інформацію в текст (упорядковану систему знаків), який він потім відправляє комунікату, а той розпаковує цей текст і користується ним.

У науково-інформаційному дискурсі ця схема набуває дещо іншого вигляду: Комунікант 1 (відправник первинного тексту - автор) > Первинний текст > Комунікант 2 (відправник вторинного тексту - інформатор) > Вторинний текст > Реципієнт.

Вторинність НІД зумовлює подвоєння основних компонентів комунікації, появу двох джерел, двох творців і двох споживачів повідомлення. Окрім звичних фаз породження вихідного повідомлення комунікантом і сприймання його комунікатом, тут з'являється ще й фаза породження вторинного тексту, характерна лише для опосередкованої комунікації. Вона містить породження вторинного тексту на основі скорочення змісту оригінального твору й викладу лише найістотнішої, на погляд Комуніканта 2, інформації.

Тому парадигму комунікації в обох дискурсах краще продемонструвати лінійною моделлю спілкування, запропонованою Г. Д. Ласвеллом, в якій для опису конкретного комунікативного акту пропонується дати відповідь на п'ять запитань:

Хто? (передає повідомлення) > Що (передається)? > Канал передавання? > Кому? (спрямоване повідомлення) > Який ефект викликає?

Модель Г. Д. Ласвелла уточнює дійові особи комунікаційного процесу. У ній додано також канал, здатний змінювати інформацію, що передається. Даючи відповіді на запитання, поставлені в цій схемі, можна побачити, що дійові особи й канал передавання інформації, як і сама інформація, різняться в науковому та науково-інформаційному дискурсах. Спільною є лише аудиторія, якій адресується вміщена в їх текстах інформація.

Іншу схему комунікації представив В. Ф. Іванов: комунікант добирає з дійсності факти, постулати чи образи, кодує їх відповідно до своєї мети та уявлення про реципієнта, а той, сприймаючи повідомлення, декодує його. Незважаючи на те, що ця схема діє лише в первинному дискурсі, вона є цінною передусім тому, що вимагає уточнення, а звідки саме комунікант бере інформацію, щоб повідомити її комунікатові. Таке уточнення допомагає краще усвідомити специфіку первинного й вторинного дискурсів, адже, якщо в першому комунікант добирає її з дійсності, то в другому - з конкретного наукового тексту, створеного іншим комунікантом, який описав у ньому конкретні факти, постулати чи образи.

У підрозділі 1.2 - „Методи дослідження науково-інформаційного дискурсу” - зазначено, що провести аналіз НІД, представивши його в цілісному вигляді як систему, можна лише завдяки гармонійному поєднанню різних методів дослідження з чітко визначеним для кожного з них місцем відповідно до конкретного етапу дослідження, мети тощо. Зокрема, на етапі постановки проблеми визначити основні поняття, розробити й уточнити їх зміст і місце в поняттєвому апараті теорії допомагають метод термінологічного аналізу й метод операціоналізації понять. Під час збору фактичного матеріалу та його первинної систематизації корисними є загальнонаукові методи, зокрема методи спостереження, тестування й анкетування, які дозволяють встановити типологічні форми спілкування та отримати однозначні дані про комунікативні характеристики суб'єктів з подальшим опрацюванням отриманих результатів. На етапі кількісного та якісного аналізу отриманих даних та їх систематизації застосовується зіставний метод, який дає змогу встановити в НІД та інших дискурсивних практиках повторювані або схожі за формою і близькі за змістом моменти, те спільне, що властиве всім різновидам науково-інформаційних текстів; методи аналізу та синтезу, покликані розкрити компоненти, властивості, функції і найістотніші зв'язки НІД.

Під час дослідження НІД застосовуються також логічний метод, що дає можливість обґрунтовувати та будувати класифікації, робити визначення, уводити списки основних понять та встановлювати їх співвідношення, та контент-аналіз - основним завданням якого є отримати найповніше уявлення про первинні та вторинні інформаційні потоки за певний період, щоб оцінити динаміку деяких явищ цих потоків. Застосування контент-аналізу надає змогу узагальнити ті чи інші прояви поведінки комунікантів, зробити висновки стосовно намірів інформатора та можливих реакцій читача. Оскільки сутність цього методу полягає в пошукові в текстах певних характеристик, понять, що відбивають суттєві якості їх змісту, та у визначенні частоти їх уживання з подальшою інтерпретацією результатів, він є вельми ефективним у дослідженні текстового контенту дискурсу.

Показано, що найбільш плідним і науково доцільним для глибокого і всебічного дослідження суті науково-інформаційного дискурсу, його архітектоніки та особливостей мовної репрезентації є дискурс-аналіз - комплексний за своєю суттю інструмент пізнання реальності, спосіб одержання істинного наукового знання, який передбачає широке оперування арсеналом наукових засобів багатьох дисциплін (лінгвістики, семіотики, соціології, філософії тощо) і застосування міждисциплінарних методів, розвиває й конкретизує традиційні методи дослідження. Він є надзвичайно мозаїчним конгломератом розрізнених (хоча й неантагоністичних) напрямів, що групуються в основному довкола досліджень окремих науковців та їх безпосередніх послідовників, які пропонують власні оригінальні теоретичні моделі дискурсу. На основі аналізу численних авторитетних наукових джерел установлено, що у виборі наукового підходу до аналізу дискурсу істотне значення має традиція, що склалася в тій чи іншій національній школі дискурсивного аналізу. Різноманітність варіантів проведення дискурсивного аналізу, які можуть належати до одного з крайніх його полюсів, зокрема суто лінгвістичний підхід, заснований на виявленні властивостей, пов'язаних з внутрішньотекстовими відношеннями висловлювань, їх пропозиціональною й ілокутивною структурою, та ігноруванні ідеології, або підхід, що „розчиняється в ідеології”, можна пояснити вибором предмета аналізу. Сюди варто також віднести індивідуальні епістемологічні фільтри переваг, тобто позиції конкретних дослідників, котрі використовують ті чи інші категоріальні системи як вихідну базу для побудови власних оригінальних теорій.

Варіативність теорій і методів проведення дискурсивного аналізу зумовила необхідність вибору власної, авторської позиції, яка знаходиться між його крайніми полюсами й передбачає дослідження природнього спілкування, предметно-змістового аспекту мовної комунікації та її соціальної організації, вивчення структурних особливостей дискурсу та функцій одних його елементів по відношенню до інших з виходом у зовнішній контекст.

Обрана дослідницька стратегія спрямована на вивчення всіх ланок комунікаційного акту. Вона передбачає аналіз характеристик, намірів та інтенцій комунікаторів, зумовлених ситуацією спілкування та їх свідомістю, і втілених у мовних стратегіях і тактиках. Вивчаються інформаційне повідомлення, головні канали поширення інформації та аудиторія, для якої вона призначена. Аналізується те, як саме виник і розвивався розглядуваний дискурс, які смисли в ньому наявні й до яких висновків вони підводять читача тощо.

Підкреслено, що дискурс постає різноаспектним і системним явищем. Його дослідження може бути результативним, якщо використовувати системно-інтегративний підхід, за якого аналітичне вивчення будь-якого об'єкта є неможливим без точної його ідентифікації у великій системі - цілісності, яка становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних елементів. Оскільки всі елементи системи потребують застосування зазначеного підходу, то кожен окремий об'єкт повинен аналізуватись як єдине ціле й водночас як частина цілісної системи, із загальними цілями якої має узгоджуватися його функціональне призначення. Причому зі стратегічного й практичного поглядів дослідник повинен мати конкретну концепцію системи, що відповідає основним вимогам самого поняття системи, і лише після цього формулювати той її пункт, який підлягає конкретному дослідженню.

Орієнтація на системно-інтегративний підхід у дослідженні НІД, основне призначення якого - виконувати комунікативно-посередницьку функцію, служити „сховищем” інформації, засобом зберігання і представлення знань первинного дискурсу в стислому вигляді, дає можливість дослідити сутність, особливі системотвірні й інтегративні зв'язки цього явища, виявити специфіку його структури.

У руслі обраного підходу, який є усукупненням текстодериватології, когнітивістики, спрямованої на осягання мовномисленнєвих особливостей науково-інформаційної діяльності, ідей прагматично зорієнтованої лінгвістики, психолінгвістики з її намаганням осмислити всю глибину соціолінгвальних явищ шляхом звернення до психологічних характеристик комунікаторів, важливим є встановити співвіднесеність інтра- й екстралінгвальних факторів створення і розуміння повідомлень та характер цієї співвіднесеності. Не менш важливим є увиразнення процесів творення тексту й конструювання знання, які в більшості студій ігноруються.

Акцентовано, що доволі детально потрібно аналізувати предметно-змістовий бік комунікації, причому значно більше уваги варто приділяти її соціальній організації, аніж формально-лінгвістичній. Аналіз мовного аспекту дискурсу виступає лише складовою частиною дискурс-аналізу. Вивчення того, як побудовано текст, що формує структуру дискурсу, які саме лінгвістичні засоби в ньому використано, має спрямовуватися здебільшого на виявлення особливостей соціально-діяльнісних контекстів і намірів комунікаторів. Обов'язковим є аналіз того, що перебуває поза корпусом текстів, але впливає на них і відбивається в них, зокрема, дослідження думок, потреб, компетенцій комунікаторів і процесів, які творять дискурс, взаємодії комунікаторів, без якої не може бути ні спілкування, ані спільної діяльності, аналіз ситуацій, соціальних практик і контекстів формування дискурсу.

Мають також братися до уваги психологічні, прагматичні, лінгвістичні, дериваційні фактори, включені в процеси створення й розуміння тексту, комунікативні відношення, ситуація, в якій перебувають комунікатори, інтенціональні основи комунікації, роль інтенцій у мовному спілкуванні та їх уплив на організацію дискурсу. Потребують окремого висвітлення також і способи вираження інтенцій у тексті, і їх розпізнавання читачем як важлива передумова досягнення цілей комунікації, взаєморозуміння, координації дій.

Запропонований дискурс-аналіз не може вдовольнятися штучними прикладами, вигаданими авторами досліджень. Він передбачає використання лише конкретного мовного матеріалу, детальних транскриптів комунікативних подій, адже досліджується не продукт лабораторного експерименту, а соціальна діяльність в умовах реального світу.

У підрозділі 1.3 - „Історіографія та джерельна база” - зазначено, що дискурс-аналіз базується на фундаментальних класичних і сучасних теоретичних положеннях різних наук, зокрема, науки про комунікацію, соціології, психології, соціальної семіотики, комунікативної філософії, політології, лінгвістики, які готували ґрунт для виникнення і розвитку цього методу. Здійснено спробу визначити місце кожної з них у методології дискурсивного аналізу та виявити можливості застосування їх результатів для завдань нашого дослідження.

Зокрема, наука про комунікацію, яка із самого початку її існування виявляла інтерес до ефективності дій соціального спілкування, посприяла вивченню того, як комунікативне середовище впливає на комуніканта й змушує його грати за правилами цього середовища та як ефективно зорганізувати комунікаційний процес у науково-інформаційній сфері.

У соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування різних соціальних груп, взаємодію соціальних і комунікативних факторів у міжособистісній і масовій комунікації, дискурс-аналіз отримав ідеї стосовно передачі й отримання смислової й оцінної інформації для впливу на інтерсуб'єктну взаємодію. Корисними стали дослідження комунікації як соціально обумовленого процесу, у рамках якого формуються індивідуальні й групові настанови мовленнєвої поведінки, і того, як на основі взаєморозуміння під час взаємодії формуються вчинки, що забезпечують досягнення комунікативних цілей.

Соціальна психологія, яка вивчає соціальні настанови й поведінку комунікаторів, набір ефективних засобів і технологій соціального впливу на цю поведінку, способи впливу на мікроклімат у соціальній групі, залежність людського спілкування від психічних явищ, у свою чергу, допомагає зорієнтуватися у факторах, що сприяють ефективній передачі й сприйманню інформації, причинах комунікативних невдач, а також мотивації поведінки комунікантів. Вона сприяє усвідомленню факторів, які необхідно враховувати під час дослідження поведінки комунікаторів у тій чи іншій ситуації спілкування.

Використання основних положень цих наук дає можливість поєднати розрізнені аспекти дослідження тексту й комунікації і вибудувати загальну теорію дискурсивного аналізу.

Оскільки досліджуваний у рамках цієї праці дискурс постає постійним процесом обміну науково-інформаційними текстами, чільне місце відводиться висвітленню основних напрямів, що обговорюються різними науковцями під час аналізу цих текстів та процесів, пов'язаних з їх породженням і функціонуванням. У підрозділі систематизуються досі скупі та розрізнені відомості про світову й українську історію науково-інформаційної діяльності. Пісумовано, що хоч Україна послідовно просувається шляхом створення національної системи науково-технічної інформації, у нас досі немає цілісної системи аналітико-синтетичного опрацювання інформації. Це призводить до втрати великих масивів даних, унаслідок чого український потік наукової літератури не може зайняти належне місце в системі світового інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Розділ 2 - „Суб'єктна структура науково-інформаційного дискурсу” - подає дослідження комунікаторів науково-інформаційного дискурсу, їх особистісних характеристик, цілей і комунікаційних потреб, ґрунтовний аналіз міжсуб'єктних зв'язків.

У підрозділі 2.1 - „Комуніканти як дискурсивні особистості” - схарактеризовано суб'єктів-комунікантів: (а) автора першоджерела, який постає в НІД ученим-дослідником, що здобуває нові знання про предмет, явище, їх властивості, представляє їх у вербальній формі й прагне, щоб його власні здобутки стали надбанням наукового соціуму; (б) інформатора - виконувача ролей ученого-експерта, який оцінює, осмислює представлену автором первинну наукову працю, і вченого-популяризатора, що інформує спільноту про її основний зміст і при цьому реалізує власні професійні інтереси, зумовлені науково-інформаційною діяльністю; (в) редактора, який досконало знає специфіку підготовки й випуску науково-інформаційних видань, несе основну відповідальність за їх якість.

З'ясовано, що комуніканти науково-інформаційного дискурсу, які хочуть виступати комунікаційними партнерами, часто поводяться напрочуд однаково, фокусують у собі риси колективних дискурсивних особистостей, котрі чітко усвідомлюють принципи й правила функціонування дискурсу, свої статус і роль у ньому й здатні реалізовувати в певній комунікаційній ситуації ті чи інші стратегії і тактики спілкування, добирати мовні засоби, що відповідають ситуації.

Діяльність інформатора спрямовується насамперед на вторинний текст як соціальний предмет і на нього самого, адже щоб прийняти правильне рішення стосовно науково-інформаційного тексту, він знаходиться в постійному діалозі із собою для формування внутрішньої переконаності в об'єктивності займаної позиції, у правильності власних рішень і підходів, упевненості у власних професійних можливостях. Проте ця переконаність іноді може не відповідати об'єктивним даним, що зазвичай призводить до спотворення змісту первинного тексту.

Інформатор передусім є індивідом з власним суб'єктивним, іноді навіть пристрасним поглядом на ту чи іншу проблему, що розглядається в першоджерелі. Він може бути одночасно й суб'єктом іншої дискурсивної формації - сфери людського пізнання і комунікації, що соціально-історично склалася, і виражати інтереси її колективного суб'єкта, наприклад, інтереси якогось наукового колективу або політичної партії чи руху в політичному дискурсі. При цьому в нього немає іншого вибору, як прийняти традиційну стратегію ведення науково-інформаційного дискурсу, яка не дозволяє втілювати власні бажання, обстоювати свої ідеї, думки, погляди, концепції та спростовувати авторські судження. Дискурс обмежує діяльність інформатора певними рамками, за які той не має права виходити, щоб не стати в ньому чужим і не втратити можливість провадити науково-інформаційну діяльність. Але, якщо в інформатора виникає відчуття, що йому тісно в рамках НІД, зокрема, якщо він захоче висловити власне ставлення до висвітлюваної в первинному творі наукової проблеми, то буде змушений полишити цей дискурс і перейти в інший, приміром, науково-критичний, де така можливість надається.

Підкреслено, що на роботу інформатора, як і на діяльність працівника будь-якої професії, впливають особистісні риси, які залежать від його психологічного стану. Оскільки професія вимагає аналітичних та літературних здібностей, обізнаності в науковій сфері та науково-інформаційній діяльності, серед інформаторів є багато акцентуйованих особистостей, що вирізняються серед інших людей оригінальністю та різноманітними талантами.

На основі опрацювання тестів-опитувань розроблено портрет реального українського інформатора. Це - особа, акцентуйована чи наближена до акцентуації за емотивним типом та з низьким рівнем вираження демонстративного та екзальтованого типів, який свідчить про те, що особистостям з останніми двома акцентуаціями не варто займатися аналітико-синтетичним опрацюванням інформації, щоб не почуватися „не на своєму місці”. Правильний вибір професії є дуже важливим для успішної праці. Він сприяє тому, що людина, отримуючи задоволення від своєї роботи, зможе професійно реалізуватися і приноситиме користь собі й суспільству.

З іншого боку, професія впливає на психологічний стан особистості, активізуючи чи пригнічуючи певні характерологічні її риси. Тому інформатори-професіонали, як і фахівці інших сфер діяльності, маючи багато спільних рис, демонструють подібність характерологічних типів.

У підрозділі 2.2 - „Комунікати науково-інформаційного дискурсу” - передбачуваних комунікатів науково-інформаційного дискурсу поділено на дві великі групи: а) колективні та б) індивідуальні. До першої групи належать наукові бібліотеки, галузеві й міжгалузеві центри науково-технічної інформації, використання вторинних текстів якими зводиться до інформаційного обслуговування індивідуальних читачів. Їхня мета стосовно опрацювання цих текстів зумовлена загальними виробничими та науковими завданнями й потребами відповідних галузей. Друга група, яку традиційно називають читачами, представлена як фахівцями у вузькій галузі знання, так і фахівцями широкого профілю. Серед них виділено науковців, які проводять науково-дослідну роботу. Користуючись науково-інформаційними текстами, сконцентрованими в реферативних журналах і базах даних, вони мають можливість вести ефективні й точні спостереження за новими досягненнями як у своїй, так і в суміжних галузях науки, техніки і виробництва й використовувати їх у власному науковому дослідженні. Окрему читацьку аудиторію утворюють фахівці, які послуговуються науковими результатами під час розв'язання прикладних завдань у різних сферах суспільно-практичної діяльності - техніки, виробництва, культури, політики, економіки тощо. Зазначено, що вони значно менше схильні користуватися науково-інформаційними виданнями, ніж науковці. Це пояснюється конкретністю інформаційних потреб перших та розмитістю потреб других.

Особливі індивідуальні споживачі науково-інформаційної літератури - керівники наукових закладів, науково-дослідних проектів, яким необхідна інформація для виявлення загального рівня і тенденцій розвитку певної галузі та для прийняття зважених рішень у сфері управління науковими дослідженнями. Аналіз сучасного стану й тенденцій розвитку науки і техніки та окремих їх галузей може бути застосований для виконання головного завдання органів наукової політики - вибору перспективних, пріоритетних наукових напрямів і розподілу ресурсів між ними.

Індивідуальними комунікатами є не конкретні індивідууми, а невизначене коло осіб, які працюють у галузі науки, техніки, економіки, виробництва й будь-якої миті можуть відкрити науково-інформаційне видання чи увімкнути комп'ютер та увійти в реферативну базу даних.

Акцентовано, що моделюючи комуніката науково-інформаційного дискурсу, не можна переоцінювати його здатність зрозуміти повідомлення, тому варто орієнтуватися на середній рівень його знань. При цьому неприпустимим є як ускладнення викладу змісту першоджерела, так і його спрощення та надмірна популяризація. Спрощення може дезорієнтувати недостатньо підготовленого читача, який, бажаючи ознайомитися з фактично недоступним для його розуміння матеріалом, лише витратить час на його пошук і прочитання. Оскільки розуміння є не пасивним, а надзвичайно активним процесом, комунікат зі свого боку повинен докладати зусиль для того, щоб реконструювати задум автора та інформатора й побудувати власну модель змісту першоджерела. Він має піднестися до загального рівня знань певної комунікативної групи, уміти використати знання для адекватної інтерпретації тексту. При цьому усвідомлення змісту науково-інформаційного тексту не повинне вимагати від адресата якихось спеціальних, додаткових навиків.

У підрозділі 2.3 - „Цілі й комунікаційні потреби суб'єктів науково-інформаційного дискурсу” - аналізуються потреби, властиві комунікаторам НІД, і фактори, що на них впливають. Доводиться, що комунікаційна потреба притаманна лише суб'єктам, здатним здійснювати комунікаційну діяльність, що між потребою як джерелом і стимулювальним фактором діяльності комунікаторів науково-інформаційного дискурсу та самою цією діяльністю існує тісний взаємозв'язок. Діяльність є засобом реалізації потреб суб'єкта в інформації, а інформаційна потреба стимулює до комунікаційної діяльності з метою привести його знання, уміння до бажаного результату.

Зазначено, що важливою умовою успішної комунікації в науково-інформаційній сфері є узгодженість параметрів усіх комунікаторів, зокрема - збіг або близькість ментальних, когнітивних систем автора, інформатора й читача, наявність спільних знань загальноприйнятих дефініцій, усіх понять, суті законів, теорій, ідей, на які спирається автор першоджерела, обґрунтовуючи нові знання і вибудовуючи концепцію, здатну стати стрижневою основою тексту.

Що сильніше в комунікатора бажання діяти ефективно, тим більшим є витрачання зусиль на досягнення конкретних цілей. Інформатор як продуцент науково-інформаційного тексту ставить собі за мету коротко й об'єктивно розкрити зміст першоджерела й зробити це в такий спосіб, щоб звернути увагу читача лише на нове: на нові методи, вироби, спостереження, теоретичні висновки, а також - на нові дані про вже відому інформацію.

Наміром автора первинного тексту, який повинен вести спостереження, проводити аналіз даних, розробляти нову методику, апаратуру або матеріали й уміти описати своє дослідження, є встановлення контакту з читачем, уплив на нього, повідомлення нової інформації, створення тексту з метою зміни комунікативної ситуації.

У наміри комуніката науково-інформаційного дискурсу, що моделюється як носій комунікативної традиції читання і розуміння наукових текстів з відповідної галузі знань, входить сприймання інформації з метою зорієнтуватися в комунікативній ситуації, яка змінилася з появою первинного документа. Базуючись на власних спеціальних фонових знаннях і володіючи логіко-поняттєвим апаратом певної галузі знання для того, щоб зрозуміти, про що пише автор, читач визначає для себе, чи текст відповідає його комунікативним намірам. Він обирає тільки значимий для нього текст, який здатен осмислити, зрозуміти і який може викликати й часто викликає в нього бажання самому провести й описати дослідження, породити новий текст. Натомість комунікат втрачає інтерес до прочитання, якщо недостатнім є рівень його компетенції для розуміння викладеного матеріалу або якщо він досяг комунікативної мети орієнтування в ситуації.

У підрозділі 2.4 - „Міжсуб'єктні зв'язки в науково-інформаційному дискурсі” - представлено систему комунікації в НІД, показано ланцюг векторів, через які взаємодіють комунікатори. Чільне місце відведено аналізу взаємодії в таких ланках системи, як „автор первинного тексту - інформатор”, „інформатор - читач”, „інформатор - редактор”, „редактор - читач” та „автор - редактор науково-інформаційного тексту ”.

Усе те, що відбувається між комунікаторами, завжди вписується в контекст і розглядається як відкрита система взаємодії окремих елементів (комунікантів, комунікатів і первинного та науково-інформаційного текстів), де зміна одного з елементів впливає на відношення між усіма її складниками. Стосунки комунікаторів спрямовуються на отримання запрограмованого корисного результату - невід'ємного й вирішального фактора, що має центральний зорганізовувальний уплив на всі складники дискурсу.

Доведено, що взаємодія комунікаторів НІД регулюється кодексом соціальної поведінки й комунікативної співпраці, опосередковується цілями, завданнями й цінностями спільної діяльності й робить її організованою. Сутність соціальних відношень полягає не в стосунках окремих особистостей, а у взаємодії конкретних соціальних ролей. При цьому соціальна роль як така не визначає й не може визначати абсолютно всі аспекти поведінки кожного конкретного її носія, якому завжди надається можливість наповнити її власним стилем, проявити свої особистісні характеристики.

Розділ 3 - „Текстовий контент науково-інформаційного дискурсу” - присвячено дослідженню текстів, що заповнюють простір аналізованого дискурсу. Подано аналіз їх типізації, структури, висвітлено місце науково-інформаційних текстів у системі вторинних видань й охарактеризовано чинники, які впливають на їх якість.

У підрозділі 3.1 - „Типологія науково-інформаційних текстів та їх функції в науковій комунікації” - визначено ознаки, що можуть правити основою для типізації науково-інформаційних текстів, зокрема: ступінь аналітико-синтетичного згортання першоджерела, цільове призначення, сфера використання, оформлення цих текстів. Ступінь аналітико-синтетичного перероблення наукових документів є головною ознакою наявної класифікації науково-інформаційних текстів, кожен з яких виконує свої специфічні завдання і завдяки цьому є представником одного з їх видів - бібліографічних (бібліографічні описи), інформаційно-аналітичних (огляди, аналітичні довідки) та власне інформаційних (реферат та анотація).

Облігаторні ознаки текстів науково-інформаційного дискурсу -вторинність, інформативність і стислий виклад. Тематична єдність тут не виступає критерієм формування текстової парадигми. Домінанта істотних ознак НІД дозволяє включити в його структуру такі види текстів, які в сукупності є багатофункціональною системою з чітко визначеною для кожного з них спеціалізацією та функцією. При цьому можна спостерігати свідоме дублювання деяких функцій, завдяки чому підвищується надійність науково-інформаційної системи.

Підкреслено, що науково-інформаційний текст реалізується на тлі екстралінгвальних факторів, ментальних і комунікаційно-типологічних умов його створення, системи когнітивних і прагматичних стратегій, операціональних настанов автора першоджерела й інформатора, які взаємодіють з адресатом. Зокрема, важливими для формування і розуміння науково-інформаційного тексту є такі екстралінгвальні фактори, як:

комунікативний намір інформатора;

комунікативна сфера (офіційно-ділова, нейтральна);

специфіка медіа-каналу (реферативні журнали, реферативні збірники, експрес-інформації, інформаційні листки);

породження тексту на основі іншого твору, написаного іншим автором;

стосунки автора, інформатора й читача;

асоціації з попереднім досвідом, які потрапили в орбіту мовної дії тощо.

Наведений перелік взаємопов'язаних і взаємозумовлених факторів, що утворюють цілісний комплекс, ілюструє складність процесу формування науково-інформаційного тексту. Багато з них є характерними для різних типів текстів, проте існують особливості організації саме науково-інформаційних текстів з точки зору прояву в них екстралінгвальних факторів. Передусім - це фактор породження тексту на основі скорочення змісту оригінального твору й викладення лише найістотнішої інформації.

Підрозділ 3.2 - „Структура науково-інформаційного тексту” - присвячено виявленню механізмів стереотипізації в структурі текстів НІД, установленню текстових одиниць, які закріпилися в науково-інформаційному мовленні й стали загальновідомими, загальноприйнятими та обов'язковими, з метою зрозуміти типи мисленнєвої роботи над науково-інформаційним текстом, комунікативну зумовленість вибору тієї чи іншої стандартизованої одиниці.

Зазначено, що стандартизованість як універсальна типоутворювальна закономірність текстів НІД об'єднує одиниці різного змісту та обсягу - від елементів змісту, побудованих за певною схемою, до стереотипного композиційного прийому. Максимально жорстко стандартизованою є форма науково-інформаційного документа, що відображає його семантико-інформаційну структуру, дає в розпорядження інформатора певний набір реквізитів і певну їх композицію - послідовність і порядок розташування. Схрещення традиційної форми з традиційними елементами змісту створює смислову узагальнену одиницю (домінанту) науково-інформаційного тексту, яка має формульний характер.

Постійність структури науково-інформаційних текстів пов'язана з психологічними особливостями індивіда, який їх створює чи використовує. У його свідомості виникає певний узірець, еталон, що покриває як загальну схему документа, так і структуру й розташування окремих його частин і допомагає зменшити час та зусилля на його складання і підвищує ефективність сприймання. Уніфіковані науково-інформаційні тексти зручні також і для автоматизованого опрацювання.

Акцентовано, що хоч науково-інформаційні тексти й продукують на основі первинних за відносно стійкими усталеними моделями, там завжди є прояви творчої індивідуальності інформатора, адже створений тим чи іншим індивідом твір має відображати його особистісні риси та досвід. Творчість інформатора полягає насамперед у майстерності скорочення первинного тексту, добору його інформативно насичених фрагментів та в навиках їх стисло викладати. Той самий аспект змісту, залежно від особистих смаків, таланту й активного словникового запасу інформатора, можна передати різноманітними семантично еквівалентними мовними засобами, виразити одним або декількома реченнями. При цьому інформатор у змозі використовувати різні мовні засоби поєднання речень, оскільки має право імпровізувати, допускати певне варіювання мовних форм, не виходячи за межі норм їх функціонування в НІД.