Феномен науково-інформаційного дискурсу у сфері соціальних комунікацій

Але творчість інформатора не повинна ускладнювати розуміння науково-інформаційного тексту. Вона є виправданою лише за однієї умови - коли забезпечується швидке, точне та доступне доведення змісту першоджерела до комуніката. Внаслідок цього чим більше мовних формул для відображення основного змісту першоджерела знатиме інформатор, тим легше йому буде працювати над створенням досконалого науково-інформаційного тексту, який буде зрозумілим і корисним для читача. Недостатнє знання інформатором мовних формул або невміння їх застосовувати може призвести до вад в оформленні науково-інформаційних текстів і до смислової неоднозначності, що утруднить їх сприймання.

Підсумовано, що стандартизація і творчість в науково-інформаційному дискурсі не лише не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. Стандартизація, сприяючи вдосконаленню роботи інформатора над створенням повноцінного тексту, зрозумілого читачеві, зумовлює відмирання тих мовних варіантів, які найменше сприяють цій меті. Водночас деякі слова й конструкції, не характерні для науково-інформаційного викладу, але які інформатор використовує як найбільш оптимальні, з його погляду, приживаються, а з часом, змінюючи свій статус, перетворюються в узаконене нормативне для НІД мовне явище.

У підрозділі 3.3 - „Заголовок науково-інформаційного тексту” - досліджено роль і функції заголовка науково-інформаційного тексту як фрагмента дискурсу, через який автор першоджерела впливає на формування структури вторинного тексту, визначає його сприймання читачем. Висвітлено причини руйнування ланцюжка „заголовок - текст”.

Зазначено, що заголовок у науково-інформаційному тексті, на відміну від заголовка оригіналу, не є привілейованою сферою того індивіда, котрий створив вторинний документ. Цей творчий продукт - прерогатива автора першоджерела, а не його посередника у вторинному тексті - інформатора. Тому заголовок передовсім є відображенням компетентності автора, його здатності дотримуватися певних правил номінації твору, що склалися в сучасному текстотворенні, а також мовних традицій, носієм яких має виступати й він сам. Сама наявність заголовка вже свідчить про те, що автор дотримується законів текстотворення, адже в його тексті напевно є смисловий стрижень, довкола якого розвивається основна тема, виражена в заголовку. Грамотно складений заголовок є першим свідченням надійності поданої автором інформації. За його допомогою автор ієрархізує первинний текст, виділяючи в ньому найістотніші аспекти змісту.

Щоб підвищити інформативність заголовка, іноді пропонують подавати поряд (у квадратних дужках) новий його варіант, доповнений важливими змістовими аспектами. Утім, уже самим внесенням поправки в невдалий заголовок інформатор відверто демонструє негативну оцінку мовної стратегії автора першоджерела (що є неприпустимим у науково-інформаційному викладі). Він підкреслює відсторонену позицію автора як стосовно вербального оформлення заголовка, так і твору загалом, піддає сумніву його творчі здібності, уміння конденсовано представити суть первинного твору, чим принижує його авторитет перед читачем. Тому, дбаючи про останнього, інформатор не має права забувати про іншого рівноправного члена комунікаційного процесу - автора першоджерела, який, зі свого боку, зобов'язаний зробити все від нього залежне для того, щоб і текст, і заголовок його твору були сприйняті читачем як повноцінні, зрозумілі та цікаві.

Якщо заголовок все-таки не повністю відображає суть первинного тексту, лаконічно й максимально інформативно передати основні аспекти змісту першоджерела так, щоб одразу привернути до них увагу читача, можуть ключові слова - строго організована система текстових одиниць, наділених найвищою для цього тексту значущістю. Основне їх призначення в науково-інформаційному тексті - уточнення, розкриття ідеї та розширення смислу заголовка.

Через заголовок автор первинного твору впливає також і на формування структури науково-інформаційного тексту, до складання якого він сам не долучається. Заголовком, що виступає як утілення волі автора щодо того, які саме аспекти змісту першоджерела є основними й тому обов'язково мають бути відображеними в науково-інформаційному тексті, задається логіка вторинного тексту, що й визначає стратегію інформатора. Інформація, яку містить заголовок, мусить реалізуватися в тексті засобом відтворення його інформативного поля.

Підрозділ 3.4 - „Інформаторські конструкції як компонент науково-інформаційного тексту” - містить характеристику специфічних стереотипних регулярно відтворюваних у науково-інформаційних текстах стандартизованих інформаторських конструкцій - набору достатньо відпрацьованих мовних засобів, які забезпечують, з одного боку, плавність мовлення, його логічну зв'язність, а з другого - компенсують відсутність вираження погляду інформатора на ту чи іншу наукову проблему. Як частина наукового мовного етикету вони маркують передусім авторство адресанта.

Особливістю інформаторських конструкцій є те, що вони не тільки і не стільки надають дані про проведене дослідження, скільки демонструють бачення інформатором комунікативного наміру автора першоджерела, тобто передають комунікативну інформацію. Сигналами такої інформації є дієслова і їх синтаксичні деривати, які позначають ментальні дії автора першоджерела стосовно предмета дослідження. Зазначені дієслова інформатор використовує для перерахування основних питань, висвітлених у першоджерелі (аналізувати, розглядати, висвітлювати, описувати, викладати, показувати, присвячувати), вказуючи при цьому, які питання розглядаються там принагідно (торкатися, зачіпати, згадувати), а які автор виділяє особливо (виділяти, підкреслювати, спеціально зупинятися, неодноразово повертатися, звертати увагу, приділяти увагу, загострювати увагу, акцентувати увагу, зосереджувати увагу, концентрувати увагу). У такий спосіб інформатор активізує увагу читача на найважливіших, на його погляд, моментах викладу.

Підкреслено, що вживані інформатором дієслова можуть позначати різні фази ментальних дій автора стосовно предмета дослідження, зокрема виражати ідею: інформаційний дискурс інтенція комунікатор

отримання знань (виявляти, вивчати, досліджувати, знаходити, завважувати, встановлювати);

фіксації, тематизації знань (класифікувати, систематизувати, давати визначення, конкретизувати, позначати, перераховувати, підкреслювати, розмежовувати, виокремлювати);

перевірки даних і результатів (перевіряти, з'ясовувати, переглядати, уточнювати, підтверджувати) тощо.

Причому деякі з названих фаз можуть не знайти вираження в науково-інформаційному тексті, чого не можна сказати про висновки - концентрований виклад нового знання, пропускати які тут, як і в первинному науковому тексті, де існує їхній культ, не рекомендується. Висновки можуть оформлюватися за допомогою таких дієслів та їхніх сполучень, як: робити висновки, підсумовувати, доходити висновку, підбивати підсумки, формулювати висновок.

Будучи призначеними акцентувати увагу на змісті первинного документа й виражати ставлення інформатора до викладеного в ньому матеріалу, інформаторські конструкції не тільки і не стільки передають дані про проведене дослідження, скільки демонструють бачення інформатором комунікаційного наміру автора першоджерела.

У підрозділі 3.5 - „Первинний текст у структурі науково-інформаційного дискурсу та його вплив на якість вторинного тексту” - подано класифікацію первинних текстів за жанрами, функціями й ступенем відображення розвитку наукових досліджень. Обґрунтовано необхідність урахування типологічних особливостей первинного твору, оскільки вони значною мірою визначають вибір методу його аналітико-синтетичного опрацювання і ступінь важливості того, що має бути збережене в науково-інформаційному тексті. Доведено, що для з'ясування справжньої цінності першоджерела й усвідомлення його цільового й читацького призначення варто зважати на його функції в системі наукової комунікації. Це допоможе інформаторові визначити оптимальні шляхи й засоби створення на його основі науково-інформаційного тексту, здатного задовольнити найрізноманітніші читацькі потреби.

Чільне місце відведено висвітленню способів оптимального стиснення першоджерела й аналізові науково-інформаційних текстів з точки зору їх близькості з оригіналом. Підкреслено, що, незважаючи на повну змістову залежність від першоджерела, науково-інформаційний документ є новим, самостійним текстом, послідовність викладу якого може не відповідати планові написання оригіналу, адже до науково-інформаційного тексту не потрапляють викладені в першоджерелі загальні положення, історія досліджуваної проблеми, опис та аналіз раніше опублікованих наукових праць, в яких започатковано розв'язання проблеми й на які спирається автор.

У підрозділі 3.6 - „Первинний і вторинний тексти науково-інформаційного дискурсу в аспекті функціонально-смислових типів мовлення” проведено порівняльний аналіз різних типів викладу як структурних одиниць першоджерела та їх відображення в науково-інформаційному тексті. Доведено, що так само як і в першоджерелах, у науково-інформаційних текстах реалізуються всі без винятку функціонально-смислові типи мовлення. Проте широко представлені в первинних працях опис, оповідь та роздум не є центральними в науково-інформаційних текстах. Якщо в науково-інформаційному тексті відтворюється опис чи оповідь, то зазвичай найповніше відображається його вступна частина. Передаючи власне роздум, найчастіше використовують висновкову частину, а для відтворення пояснення і доведення інформативно насиченим структурним елементом є вихідне судження. Інформатори можуть не передавати сам тип викладу, а лише посилатися на нього за допомогою інформаторських конструкцій з відповідними дієсловами. Зіставлення першоджерела з його науково-інформаційним текстом дало змогу встановити певну закономірність уживання тих чи інших семантично навантажених слів для відтворення у вторинному тексті типу викладу першоджерела. Зокрема, для відображення описового фрагмента першоджерела в науково-інформаційному тексті використовуються такі ключові слова, як описано, висвітлюється, характеризується, для оповідного - розглянуто, порушено (питання), йдеться про..., а для роздуму - аналізується, доведено, встановлено, обґрунтовано, з'ясовано, аргументовано.

Прагнення вмістити найбільш повну інформацію в обмежений розмірами науково-інформаційний текст зумовлює широке використання констативних повідомлень, які орієнтують читача на швидке сприймання висловленого. Констативні повідомлення повною мірою постають у тих текстах, які становлять ядро власне інформаційного підстилю, оскільки найбільш строго відповідають його вимогам. Вони є чи не єдиним типом мовлення, на основі якого будуються індикативні реферати й анотації багатоаспектних та великих за обсягом первинних документів. На периферії, де на риси підстилю накладаються риси функціональних стилів, до яких належать первинні твори, констатації можуть змінюватися оповіддю та описом. Оповідь застосовують зазвичай у тому разі, коли необхідно викласти передісторію подій, підкреслити динаміку якого-небудь процесу тощо. У чистому вигляді опис та оповідь представлені лише в інформативних рефератах та оглядах, проте й там набувають додаткового „забарвлення” констатації. В індикативних рефератах вони на правах складових частин входять до структури констативних повідомлень. Залучаючись до висвітлення того чи іншого аспекту змісту первинного твору, зазначені види викладу модифікуються, проте продовжують передавати адекватну інформацію, що стосується суті висловленого.

Розділ 4 - „Текстово-дискурсивні категорії” - присвячено дослідженню референційної природи текстово-дискурсивних категорій (ТДК) та їх значущості в породженні науково-інформаційного тексту, що сприяє вивченню функціональності дискурсу як системного утворення.

ТДК, кожна з яких є об'єктивною істотною властивістю, зумовленою функціонуванням тексту в комунікаційному процесі, засобом узгодження діяльностей комунікаторів, пов'язаних через текст відношеннями взаємодії, встановлюються на підставі цілеспрямованої взаємодії всіх складників дискурсу. Вони спонукають до створення максимально сприятливих умов для реального узгодження комунікативної діяльності адресата з моделлю, що її вкладає в текст адресант, тобто є спрямованими на досягнення корисного результату комунікації. ТДК потрібно пов'язувати з комунікативною ситуацією і з прагматикою тексту як однією з його основоположних сутностей, невід'ємною рисою комунікації, адже будь-який текст завжди створюється для здійснення певної мети, за відсутності якої він втрачає статус комунікативної одиниці. Їх належить пов'язувати також з інформатором, чия дискурсивна діяльність спрямована на пізнання, осмислення, короткий виклад основного змісту первинного твору, адекватну передачу концепції першоджерела, та з комунікатом, який повинен мати певний досвід сприймання вторинного тексту з метою усвідомити інтенції як інформатора, так і автора першоджерела, а відтак адекватно декодувати висловлене.

Зазвичай інформатор не замислюється над тим, яку текстово-дискурсивну категорію було використано. Чітко усвідомлювати інтенціональне обґрунтування використання основних ТДК є прерогативою редактора, який має розібратися, для чого кожна з них потрібна інформаторові й чому під час створення тексту він вибрав ту чи іншу її форму. Добре розуміючи суть ТДК, досвідчений редактор обов'язково зважає на комунікативний ефект, що виникає внаслідок їх реалізації. При цьому він не нехтує жодною з них у практичній роботі, що дозволяє усвідомлювати основну мету редагування не лише як опрацювання мови та стилю науково-інформаційного тексту, а значно ширше. Унаслідок цього одразу стають помітними всі недоліки цього тексту.

Підрозділ 4. 1. - „Категорія інформативності” - описує інформативність як результат згортання й адекватного відтворення в науково-інформаційному тексті основних елементів змістової та формальної структур первинного твору, як провідну функціональну характеристику, що забезпечує інформаційний баланс інтерактивності комунікаторів на основі тексту й відтворює взаємодію інформаційних просторів усіх модулів дискурсу.

У підрозділі 4. 2. - „Категорія зв'язності” - піддано аналізу ТДК зв'язності, спрямовану на об'єднання всіх компонентів науково-інформаційного дискурсу в систему, де кожний компонент може бути адекватно вивченим лише в рамках її структурних зв'язків. Будучи однією з основних смисло- і текстотвірних категорій науково-інформаційного дискурсу, зв'язність викликає активну протяглість, зчеплення речень, сприяє їх істотному скороченню, оскільки відоме нагромаджується з контексту й далі випускається в декількох реченнях.

Підрозділ 4. 3. - „Категорія цілісності” - присвячено цілісності як експліцитній структурній упорядкованості, комунікативно орієнтованому представленню задуму в тексті. Ця ТДК розглядається у двох аспектах - власне текстовому, що стосується архітектонічних закономірностей організації науково-інформаційного тексту, і дискурсивному. Дискурсивний аспект передбачає, що сама поява тексту, його внутрішня структура й зовнішня форма детерміновані умовами спілкування, яке відіграє роль інтерпретативної системи.

У підрозділі 4. 4. - „Категорія точності” - зазначено, що точність науково-інформаційного тексту полягає у відповідності його змісту первинному творові й проявляється в умінні інформатора передати власні уявлення про першоджерело в такий спосіб, щоб збудити у свідомості читача думки, адекватні авторському задуму. Адекватність або точна смислова відповідність оригіналу у висвітленні основної інформації залежить від низки суб'єктивних факторів: передусім від наукової компетентності інформатора, його здатності проникати в суть первинного твору та, відповідно, від знання поняттєвої моделі певної науки, законів мовлення і від уміння добирати слова, які максимально відповідають змістові першоджерела та дозволяють читачеві зрозуміти текст. Проте, точність викладу не повинна залежати від наукових уподобань інформатора, коли якимось питанням, відображеним у першоджерелі, які його як науковця цікавлять найбільше, він іноді може приділити більше уваги, ніж вони на те заслуговують. У такому разі семантичне поле вторинного документа, яке має знаходитися в центрі поля першоджерела й охоплювати ядро його змісту, переміщується на периферію цього поля і тому передає інформацію, яку автор первинного тексту не вважає найбільш істотною. Це може призвести до неприпустимих пропусків важливих думок, що являють інтерес для фахівців. Неприпустимим є також уведення в науково-інформаційний текст нової порівняно з текстом-оригіналом інформації. Зазначені порушення змістової відповідності науково-інформаційного тексту першоджерелові призводять до того, що останнє може бути втрачене для читача.

Підрозділ 4. 5. - „Категорія модальності” - подає дослідження комунікаційної інтенції, вираженої в ТДК модальності, висвітлює способи передачі ставлення (хоча б найбільш узагальненого) комуніканта до повідомлюваного з метою впливу на свідомість комуніката.

Основним завданням інформатора є відтворити авторську модальність, для чого може бути застосована стратегія відтворення впевненості автора в достовірності викладеної інформації. Така стратегія базується на збудженні в читача позитивного ставлення до авторської впевненості та перейнятості нею. Для того щоб змусити читача мислити, погоджуватися чи не погоджуватися з висловленою оцінкою, інформатор може застосовувати також і стратегію невпевненої поведінки автора в правильності його власних поглядів. Головне при цьому - з тексту не повинно бути видно, збігається чи ні думка інформатора з особистою авторською думкою, адже інформатор не може демонструвати власну позицію, своє ставлення до висловлених думок, навіть якщо в нього виникають деякі сумніви з приводу міри відповідності викладеного змісту об'єктивній реальності. Читач має взяти до уваги отриману інформацію й дійти власних висновків стосовно її достовірності.

У підрозділі 4. 6. - „Образність науково-інформаційного тексту” - зазначено, що, незважаючи на поступове вкорінення в суспільну свідомість сумнівних ідей щодо аскетичності науково-інформаційного викладу й неприйнятності категорії образності, в умовах нового динамічного часу, піднесення людського фактора в усіх сферах його прояву має змінюватися ставлення до літературної форми науково-інформаційних текстів: потрібна гуманізація викладу, дедалі більша орієнтація на інтереси, потреби й можливості читача, щонайбільше пристосування тексту до участі в комунікації. Не варто боятися „пускати” іноді в науково-інформаційний виклад форми, властиві живій мові. Розумне застосування експресивних лаконічних мовних структур не лише не зіпсує його, а навпаки, зробить комунікативно повноцінним. Використання образних засобів активізує увагу читача, зосереджує її на істотних моментах змісту, полегшує засвоєння інформації. Натомість варто уникати схоластичного викладу - свідомого, навмисного ускладнювання простих речей, за яким відчувається бажання щодалі дистанціюватися від широкої аудиторії. Причому нерідко це пояснюється не якимось свідомим прагненням продемонструвати власну інтелектуальну перевагу, а навпаки, бажанням донести до читача максимальну кількість інформації.

Підкреслено, що між ТДК первинного та вторинного дискурсів немає повного ізоморфізму. Категорії, що виділяються у вторинному дискурсі, дещо відрізняються від категорій первинного дискурсу за номенклатурою та за характером мовних засобів, задіяних у їх формуванні. Зокрема, первинному дискурсові з гуманітарних дисциплін може бути властивий підтекст, який для вторинної дискурсивної системи не характерний узагалі. Лаконічність не є визначальною для первинного дискурсу, тоді як обмеження, накладені на обсяг текстів вторинного дискурсу, коли максимум необхідної інформації виражається мінімумом мовних засобів, роблять лаконічність його провідною категорією.

Інша властивість - інформативність як одна з основних категорій первинної дискурсивної формації - для вторинного дискурсу також є провідною, оскільки з погляду домінантної комунікативної функції його тексти належать до класу власне інформативних. Інформативність притаманна вторинним текстам не іманентно, а виникає в процесі їх сприймання конкретним читачем і значною мірою залежить від його інформаційних потреб. Якщо в читача є потреба в ретроспективній вузькотематичній інформації чи інформації систематизованого або проблемного характеру, яку здатен задовольнити, як правило, лише текстовий контент первинного дискурсу, то вторинний дискурс буде для нього малоінформативним. Але якщо читач захоче отримати поточну широкотематичну інформацію й ознайомитися з останніми досягненнями тієї галузі знань, де сам не є фахівцем, то вважатиме текстовий простір вторинного дискурсу інформативним, оскільки той виконуватиме пізнавальну функцію та правитиме заміною первинного дискурсу. Потреба такого читача може бути задоволена навіть декількома науково-інформаційними текстами.

ВИСНОВКИ

1. Системно-інтегративний підхід до інтерпретації соціокомунікативних явищ, що включає питання семантичного, дериваційного, прагматичного, соціологічного, психологічного порядку, визначає особливу дослідницьку стратегію. Ця стратегія передбачає макросемантичний і водночас глибинно-семантичний їх аналіз і спрямовується на виявлення епістемічних передумов та умов породження висловлювань, що зумовили відповідні для певної комунікативно-прагматичної і соціальної ситуації структури, мовні одиниці тощо. Застосування зазначеного підходу до аналізу науково-інформаційних текстів дозволило виділити поряд з іншими дискурсами, які зазвичай є первинними, оскільки конституюються винятково первинними текстами, і теоретично обґрунтувати науково-інформаційний дискурс - функціонально спеціалізований різновид науково-професійної комунікації, репрезентований стислими інформативними текстами, що пов'язуються відношеннями вторинності.

2. Науково-інформаційний дискурс - неповторний феномен соціальної комунікації. Репрезентований системою вторинних текстів, призначених інформувати читача про основний зміст іншого тексту, написаного іншим автором, він постає дискурсом вторинності, мовною проекцією іншого дискурсу - наукового, який у свою чергу є проекцією позалінгвальної дійсності. Незважаючи на це, НІД є самостійним соціокомунікативним явищем зі своєю анатомією і морфологією, своєю структурою, з власним набором системотвірних ознак, до яких належать передусім (а) опосередкованість науково-інформаційної комунікації фактором вторинних видань; (б) відстороненість адресанта від тексту повідомлення; (в) панівна роль нейтрального інформування, незначна питома вага образних засобів і відсутність фактора емоційності; (г) наявність оцінних засобів. З-поміж дискурсивних практик НІД вирізняється механізмами породження, сприймання, застосування, значно меншим вираженням особистісного компонента, своєю мірою співвідношення між статусним й особистісним компонентами, статусним рівноправ'ям усіх учасників спілкування, коли ніхто з них не може „повчати” іншого й виступати монополістом на істину. На відміну від первинного дискурсу, де суб'єкт-автор, будучи пов'язаним з дискурсивною ситуацією, яка над ним, як і над рештою учасників, панує, все-таки має змогу нею керувати, у вторинному дискурсі такий регулятивний момент є вкрай обмеженим.

3. Нерозривну єдність і взаємодію первинної та вторинної дискурсивних формацій відображає інтертекстуальність. Інтертекстуальна взаємодія неодмінно позначається на формальній і змістовій структурах науково-інформаційного тексту, який відображає першоджерело в стислому, аналітично переробленому вигляді. При цьому можуть навіть дослівно відтворюватися цілі фрагменти первинного тексту. Але при такому відтворенні неможливо повністю передати весь зміст, адже воно часто призводить до втрати інформації. Для досягнення повноти охоплення змісту потрібна перебудова композиційної та синтаксичної структур первинного тексту, яка передбачає використання більш узагальнених мовних формул, термінів і понять. Але в міру віддалення від оригіналу зростає ймовірність неправильного його тлумачення у науково-інформаційному тексті. Тому необхідно знайти таке співвідношення між дослівним відтворенням та перефразуванням, яке б якнайкраще вирішувало проблему адекватного й точного висвітлення основного змісту першоджерела.

4. В аналізованій дискурсивній системі, заснованій на взаємодії з первинним дискурсом, завжди спостерігається універсальний принцип результативності. Цей принцип діє як на рівні взаємодії текстів, так і за межами текстового простору, у текстопороджувальній системі адресанта та відповідних реакціях адресата. Система утворюється відношеннями автор - первинний текст - інформатор - вторинний текст - читач, а вторинний текст виступає проміжною ланкою, посередником, з одного боку, між автором первинного твору та інформатором, а з другого - між інформатором і читачем. Тобто крім звичних для будь-якого комунікативного процесу фаз (породження вихідного повідомлення автором і сприймання його читачем), тут є ще й фаза породження вторинного тексту, яка характерна лише для опосередкованої комунікації.

5. Науково-інформаційний дискурс є особливим типом інтерперсональної взаємодії комунікаторів (інформатора, автора й читача). Інформатор доносить до читача основний зміст первинного твору, але при цьому не прагне його переконати в істинності повідомлення. Він виступає посередником між читачем вторинного тексту та автором першоджерела як представником іншого дискурсу, зокрема наукового, і при цьому може вважати себе чужим у первинному дискурсі, оскільки не поділяє його простору. Проте він зобов'язаний адекватно передати думки автора першоджерела, навіть якщо вважає їх хибними, і не має права висловлювати власні ідеї, переконання. Основне його завдання полягає в тому, щоб представити найістотнішу інформацію про первинний науковий текст, надати читачеві змогу самостійно прийняти рішення про можливість використання цієї інформації в його професійній діяльності або про необхідність подальшого звернення до першоджерела з метою отримати більш конкретні дані й приступити до дій відповідно до прийнятого рішення.

6. Робота інформатора як суб'єкта науково-інформаційного дискурсу, де істотно обмежуються прояви його креативності, за винятком інтелектуальних характеристик, є репродуктивною діяльністю зі створення нового тексту на основі вже наявного твору, чужого знання. Проте, повне усунення особистісного компонента перетворило б учасників науково-інформаційного дискурсу в манекени. Тому на основі рефлективного усвідомлення фактів чи подій, описаних у першоджерелі, і відповідного ставлення до них кожен інформатор прагне так побудувати науково-інформаційний текст, щоб „розкрилося його обличчя” як комунікативної особистості, здатної якнайкраще передати суть першоджерела. Але при цьому він має інтуїтивно відчувати межу, вихід за яку підриває засади існування науково-інформаційного дискурсу. З іншого боку, незважаючи на те, що особистісний компонент, порівняно з іншими дискурсивними формаціями, тут представлений значно менше, роботу над створенням науково-інформаційного тексту можна вважати одним з проявів продуктивної, творчої діяльності, пов'язаної з досягненням відомих цілей за допомогою нових засобів. Хоч науково-інформаційним текстам і властива деяка кодифікованість, шаблонність мови, загальне й практично однакове представлення змісту, проте інформаторові щоразу надається можливість виразити власну думку в різний спосіб. Добираючи мовні засоби для відображення основного змісту первинного твору, інформатор реалізує власний унікальний досвід, а отже й свою індивідуальність, адже набір лінгвістичних одиниць, використаних мовцем, корелює з його особистісними характеристиками, оскільки автоматично використовується зазвичай лише те, що є давно знайомим і характерним. Тому частотність машинального вибору граматичних форм і лексичних одиниць свідчить про певні риси інформатора як комунікативної особистості. Ці риси сприймаються разом з фактичною інформацією і, незважаючи на те, що вони зазвичай не потрапляють у центр читацької уваги, їх застосуванням здійснюється певний уплив на читача.

7. Оскільки НІД не передбачає наявності у своєму текстовому просторі емоційної лексики, прийнято вважати, що мова науково-інформаційного спілкування є буквальною, що інформатори не використовують образних засобів. І хоч настанова на образність у цьому дискурсі не є провідною, емоція тут усе-таки може бути. Вона актуалізується насамперед концентрованістю вираження і загальновідомими метафоричними висловлюваннями, що зазвичай переносяться з первинного тексту. Прикметна риса метафори в науково-інформаційному тексті - інтелектуальна експресивність. Використанням образних засобів з інтелектуальною експресивністю, які надають текстам особливої виразності, інформатор намагається краще передати зміст першоджерела, так оформити думку його автора, щоб читач зумів якомога легше, повніше й адекватніше її сприйняти. При цьому від інформатора вимагається розуміння того, що науково-інформаційний текст створено не заради втілення його власного творчого задуму та викладу власних думок стосовно якогось питання, а винятково задля того, щоб зробити доступними для наукового соціуму знання, викладені іншим автором в іншому тексті.

8. Системно-інтегративний підхід до аналізу дискурсу може дістати подальший розвиток під час моделювання творчого процесу в усіх сферах діяльності, пов'язаних зі збереженням, опрацюванням і передачею інформації. Перспективність цього підходу полягає передусім у використанні для аналізу різних видів стислих текстів - новин, скорочених газетних та мережевих повідомлень, оголошень, реклами, протоколів тощо, зокрема під час виявлення та обґрунтування енергетизму, яким вони наділені. На його основі можливим є розвиток систем, що дозволяють опрацьовувати мультимодальну інформацію, зокрема аудіо- та відеозаписи, фільми, зображення, графіки тощо, і перетворювати її в конденсований текстовий формат. До перспектив дослідження можна віднести подальший аналіз науково-інформаційного тексту з огляду стратегії його впливу на читача, а також вивчення специфіки мовленнєвої поведінки інформатора залежно від його індивідуальних рис (психологічних характеристик, віку, статі, досвіду роботи в інформаційній сфері тощо) та психологічних і соціологічних характеристик читача з метою задовольнити його інформаційні потреби й досягти максимального позитивного результату.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Тріщук О. В. Науково-інформаційний дискурс як соціокомунікативне явище / Тріщук О. В. -- К. : НТУУ „КПІ”, 2009. -- 392 с.

2. Рец.: Ганжуров Ю. Дискурс: від милозвучності слова до наукового узагальнення / Ю. Ганжуров // Вісник Книжкової палати. -- 2009. -- № 5. -- С. 17--18.

3. Навчальні посібники й методичні рекомендації

4. Трищук О. В. Практична стилістика української мови : навч. посіб. для студентів спец. „Видавнича справа та редагування” / М. С. Зарицький, О. В. Тріщук. -- К. : НТУУ „КПІ”, 2006. -- 61 с.

5. Трищук О. В. Механизм формирования единой научно-технической политики в странах - членах СЭВ / О. В. Тріщук. -- К.: УкрНИИНТИ, 1990. -- 56 с. -- (Экономика : Обзорн. информ. -- Сер. Экон. пробл. науч.-техн. Прогресса. -- Вып. 3).

6. Тріщук О. В. Редагування реферативного тексту : метод. рекомендації для студентів спец. „Видавнича справа та редагування” / О. В. Тріщук. -- К. : НТУУ „КПІ”, 2004. -- 42 с.

7. Статті у фахових виданнях

8. Тріщук О. В. Екстралінгвістичні фактори формування реферативного тексту / О. В. Тріщук // Мова і культура. -- К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. -- Вип. 8. --Т. ІІІ. Ч. 2. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. Теорія і практика перекладу. -- С. 12--18.

9. Тріщук О. В. Зв'язність реферативного тексту / О. В. Тріщук // Друкарство. -- 2006. -- № 6 (71). -- С. 36--40.

10. Тріщук О. В. Референтські конструкції як засіб впливу на читача / О. В. Тріщук // Друкарство. -- 2006. -- № 3 (68). -- С. 22--25.

11. Тріщук О. В. Реферування науково-технічної статті з поліграфічної тематики / О. В. Тріщук // Поліграфія і видавнича справа. -- 2006. -- Вип. 43. -- С. 19--27.

12. Тріщук О. В. Стереотипність структури реферативного тексту / О. В. Тріщук // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур : зб. наукових праць / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут філології. -- 2006.-- Вип. 6. -- С. 158--167.

13. Тріщук О. В. Точність як одна з основних властивостей реферативного тексту / О. В. Тріщук // Наукові записки Інституту журналістики. -- 2006. -- Том 25. -- С. 184--190.

14. Тріщук О. В. Читацька адреса реферативного тексту / О. В. Тріщук // Друкарство. -- 2006. -- № 1 (66). -- С. 19--21.

15. Тріщук О. В. Аналіз способів підвищення інформативності реферативного тексту: його застосування в університетській освіті журналістів / О. В. Тріщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. -- Серія Філологія. -- 2007. -- № 766. -- Вип. 51. -- С. 29--33.

16. Тріщук О. В. Вираження авторства в реферативному тексті / О. В. Тріщук // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. -- Серия филологическая. -- Том 20 (59). -- 2007. -- № 2. -- С. 138-- 145.

17. Тріщук О. В. Заголовок реферативного тексту / О. В. Тріщук // Мова і культура. -- К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. -- Вип. 9. --Т. VII (95). Мова і засоби масової комунікації. -- С. 225--232.

18. Тріщук О. В. Засоби вираження зв'язності в реферативному тексті / О. В. Тріщук // Поліграфія і видавнича справа. -- 2007. -- Вип.1 (45). -- С. 32--38.

19. Тріщук О. В. Інформативність реферативного тексту / О. В. Тріщук // Вісник Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. --Філологія. -- 2007. -- Вип. XV--XVIII. -- С. 599--602.

20. Тріщук О. В. Описовий тип викладу в первинному і вторинному текстах / О. В. Тріщук // Науковий вісник Ужгородського університету. -- Серія Філологія. -- 2007. -- Вип. 17. -- С. 119--123.

21. Тріщук О. В. Основні категорії реферативного тексту / О. В. Тріщук // Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. / Черкаський нац. ун-т імені Б. Хмельницького. -- Черкаси : Брама-Україна, 2007. -- Вип. 4. -- С. 260--267.

22. Тріщук О. В. Модальність реферативного тексту / О. В. Тріщук // Наукові записки Інституту журналістики. -- 2007. -- Том 27. -- С. 116--122.

23. Тріщук О. В. Психологія референта : акцентуація особистості в аспекті професійної реферативної діяльності / О. В. Тріщук // Культура народов Причерноморья. -- 2007. -- № 101. -- С. 212--216.

24. Тріщук О. В. Реферат : його суть та співвідношення з первинним текстом / О. В. Тріщук // Актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика : зб. наук. пр. -- Вип. 15. -- К. : Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. -- С. 150--158.

25. Тріщук О. В. Реферат як вторинний документ / О. В. Тріщук // Держава та регіони. -- 2007. -- № 3. -- С. 67--71.

26. Тріщук О. В. Стандартизованість і творчість у реферативному тексті / О. В. Тріщук // Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. / Черкаський нац. ун-т імені Б. Хмельницького. -- Черкаси, 2007. -- Вип. 5. -- С. 189--194.

27. Тріщук О. В. Цілісність реферативного тексту / О. В. Тріщук // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. -- Вип. 15. -- Донецьк : ДонНУ, 2007. -- С. 484--489.

28. Тріщук О. В. Роздум у первинному та вторинному текстах / О. В. Тріщук // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору : зб. наукових праць / Національний університет „Києво-Могилянська академія”, Галицький інститут імені В'ячеслава Чорновола. -- Тернопіль--Львів : ЛА „Піраміда”, 2008. -- Том 2. -- С. 74--78.

29. Тріщук О. В. Образність у реферативному тексті / О. В. Тріщук // Актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика : зб. наук. пр. -- Вип. 17. -- К. : Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. -- С. 101--111.

30. Тріщук О. В. Оповідь у первинному та вторинному текстах / О. В. Тріщук // Актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика : зб. наук. пр. -- Вип. 16. -- К. : Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. -- С. 113--122.

31. Тріщук О. В. Тексти для реферування та їх класифікація / О. В. Тріщук // Мова і культура. -- К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. -- Вип. 10. --Т. VIIІ (108). -- С. 210--215.

32. Тріщук О. В. Типологія комунікаційних потреб учасників науково-інформаційного дискурсу / О. В. Тріщук // Філологічні студії : зб. наук. пр. / Волинський нац. ун-т імені Лесі Українки. --Луцьк, 2008. -- № 1--2 (39--40). -- С. 519--527.

33. Статті в наукових виданнях та матеріали конференцій

34. Трищук О. В. Лингвистические основы синтаксического автокорректора / О. В. Трищук // Проблеми створення машинних фондів мов : тези наукової конф. 26--29 листопада 1991 р. -- К. : Український мовно-інформаційний фонд, 1991. -- С. 70--71.

35. Тріщук О. В. Система автоматизованого редагування термінологічних перекладних словників /О. В. Тріщук // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття. Тези Всеукраїнської наук. конф. (Львів, 26--27 листопада 1996 р.). -- Львів : Львівський державний ун-т імені Івана Франка. -- С. 246--247.

36. Тріщук О. В. На новому етапі / П. О. Киричок, О. В. Тріщук // Друкарство. -- 2004. -- № 3. -- С. 78--81.

АНОТАЦІЯ

Тріщук О. В. Феномен науково-інформаційного дискурсу у сфері соціальних комунікацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

На основі системно-інтегративного підходу до тлумачення та вивчення дискурсивної формації, який включає питання семантичного, дериваційного, прагматичного, соціологічного, психологічного планів, сформульовано основні методологічні та теоретичні засади аналізу науково-інформаційного дискурсу як соціокомунікативного явища. Установлено його зміст і межі, визначено конститутивні ознаки й комунікативно значущі параметри. Особливу увагу приділено аналізові комунікантів і комунікатів цього дискурсу та спектру дискурсивних ролей, які вони виконують у його просторі. Описано текстовий контент і найбільш навантажені текстово-дискурсивні категорії.

Ключові слова: науково-інформаційний дискурс, вторинний дискурс, текстово-дискурсивна категорія, інформатор, інформаторська конструкція, першоджерело, науково-інформаційний текст, реферат, анотація, огляд.

Трищук О. В. Феномен научно-информационного дискурса в сфере социальных коммуникаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук из социальных коммуникаций по специальности 27.00.01 - теория и история социальных коммуникаций. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченка, Киев, 2009.

На основе системно-интегративного подхода к толкованию и изучению дискурсивной формации, который включает вопросы семантического, деривационного, прагматического, социологического, психологического планов, сформулированы основные методологические и теоретические принципы анализа научно-информационного дискурса (НИД) как социокоммуникативного явления. Анализ многочисленных научных источников позволил систематизировать, обобщить и уточнить распространенные в современной науке взгляды на дискурс, определить сущность таких основоположных понятий диссертационного исследования как „научно-информационный дискурс” и „вторичность научно-информационного дискурса”.

В анализируемой дискурсивной системе, основанной на взаимодействии с первичным дискурсом, всегда наблюдается универсальный принцип результативности. Этот принцип действует как на уровне взаимодействия текстов, так и за пределами текстового пространства, в текстопорождающей системе адресанта и соответствующих реакциях адресата. Система образуется отношениями автор - первичный текст - информатор - вторичный текст - читатель, а вторичный текст выступает промежуточным звеном, посредником, с одной стороны, между автором первичного произведения и информатором, а с другой - между информатором и читателем. То есть кроме привычных для любого коммуникативного процесса фаз (порождение исходного сообщения автором и восприятие его читателем), здесь есть еще и фаза порождения вторичного текста, характерная лишь для опосредованной коммуникации.

Установлены содержание и границы НИД, определены его конститутивные признаки и коммуникативно значимые параметры. Охарактеризованы его коммуниканты: (а) автор первоисточника - ученый-исследователь, что добывает новые знания о предмете, явлении, их свойствах, представляет их в вербальной форме и стремится, чтобы его собственные достижения стали приобретением научного социума; (б) информатор - исполнитель ролей ученого-експерта, который оценивает, осмысливает представленный автором первичный научный труд, и ученого-популяризатора, информирующего сообщество о его основном содержании и реализующего при этом собственные профессиональные интересы, предопределенные науково-информационной деятельностью; (в) редактор, который в совершенстве знает специфику подготовки и выпуска научно-информационных изданий, несет ответственность за их качество.

Особое внимание уделено изучению личностных характеристик, целей, коммуникативных потребностей субъектов НИД, рассмотрению дискурсивных ролей, которые выполняют коммуниканты в дискурсивном пространстве, анализу межсубъектных связей.

Описана структура текстов, которые заполняют пространство анализируемого дискурса, отражено место научно-информационных текстов в системе вторичных изданий и охарактеризованы факторы, влияющие на их качество.

Основное место отведено исследованию референционной природы текстово-дискурсивных категорий и их значимости в порождении научно-информационного текста, что способствует изучению функциональности дискурса как системного образования, его динамической и синтагматической организации. Отмечено, что между ТДК первичного и вторичного дискурсов нет полного изоморфизма. Категории, которые выделяются во вторичном дискурсе, несколько отличаются от категорий первичного дискурса за номенклатурой и за характером языковых средств, задействованных в их формировании.

Ключевые слова: научно-информационный дискурс, вторичный дискурс, текстово-дискурсивная категория, информатор, информаторская конструкция, первоисточник, научно-информационный текст, реферат, аннотация, обзор.

Trischuk O. V. Scientific-informative discourse as a communicative sphere's phenomenon . - Manuscript.

Thesis for a Doctor's degree in Social Communications by specialty 27.00.01 - Theory and History of Social Communications. - Institute of Journalizm of Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2009.

Based on system-integrative approach to interpretation and examination of discursive formation, which includes semantic, derivational, pragmatic, sociological, psychological issues, main methodological and theoretical principles of analysis of scientific-informative discourse as a socio-communicative phenomenon were formulated. Its subject matter and frames were specified, constitutive features and relevant communicative parameters were determined. Special attention is being paid to the analysis of communicants and recipients of the discourse, as well as to the spectrum of discursive roles played in its space. Textual content and main textual-discursive categories were described.

Key words: scientific-informative discourse, secondary discourse, textual-discursive category, informant, informing construction, primary source, scientific-informative text, abstract, annotation, review.

Размещено на Allbest.ru