Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

девіантний поведінка соціальний

Вступ

1. Девіантна поведінка молоді як соціальна проблема

1.1 Поняття, прояви та види девіантної поведінки

1.2 Причини і джерела виникнення девіантної поведінки

2. Здійснення профілактики девіантної поведінки у молоді

2.1 Сутність профілактики відхилень у поведінці молоді

2.2 Методи і форми профілактики девіантної поведінки серед молоді

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіацій. Соціальні відхилення, тобто девіація, є властивістю кожної соціальної системи. Тому вміння виявляти причини таких відхилень, знаходити шляхи подолання їх негативних форм повинне бути притаманним кожній сучасній людині.

На сучасному етапі розвитку української держави має безліч проблем, і найболючіша серед них - зростаючі труднощі у вихованні дітей і підлітків, збільшення кількості асоціальних проявів у поведінці, правопорушень й злочинів. Сьогодні молодь залишена без будь-якого захисту в сфері дозвілля, позашкільної діяльності, позбавлення можливості серйозно розвиватися, працювати, відпочивати, закриваються безплатні секції і гуртки, катастрофічно скоротилися можливості літнього оздоровлення. Поглиблюється деструктивний вплив умов виховання дитини у сім'ї, що також позначається на стані правопорушень. Справжньою трагедією стає втеча дітей з дому.

Вище перечислені і ще не названі причини негативно відбиваються на формуванні підлітків, що веде до омолодження злочинності неповнолітніх. Адже, сьогодні діти залишилися зі своїми проблемами на одинці, і вихід з них підлітки шукають уже виходячи зі своїх міркувань, бажань, потреб.

Тому ми вважаємо, що обов'язок школи, сім'ї, держави - допомогти молодому поколінню соціалізуватися у суспільстві. І проблема девіантної поведінки на сьогодні є дуже актуальною і проблемною, і вона потребує допомоги. Це і зумовило вибір теми нашого дослідження:

Об'єкт дослідження - девіантна поведінка неповнолітніх.

Предмет дослідження: особливості соціальної роботи з девіантною молоддю в закладах освіти і в сім'ї.

Мета дослідження: з'ясувати причини і джерела девіантної поведінки та визначити ефективні шляхи їх попередження в процесі соціально-педагогічної роботи.

Відповідно до мети дослідження були визначені такі завдання:

1. З'ясувати сутність девіантної поведінки і обгрунтувати причини відхилень у поведінці дітей, підлітків.

2. Визначити шляхи профілактики девіантної поведінки у системі соціально-педагогічної роботи.

3. Обгрунтувати форми і методи роботи школи з дітьми девіантної поведінки.

Методи дослідження. Для розв'язання завдань ми використали такі методи: аналіз, синтез, порівняння, систематизація; спостереження, вивчення передового і масового досвіду,.

Джерела дослідження. У контексті дослідження заслуговують на увагу і біолого-психологічні теорії девіантної поведінки, що містить аналіз біологічних, фізіологічних, психологічних причин вчинення протиправної поведінки. Суть цих теорій спрямована на виявлення природжених чинників, які можуть бути підставою для скоєння злочинів. Серед них найпоширенішими залишаються біолого-антропологічні теорії Ф. Галя і Ч. Ламброзо «Про природженого злочинця» та теорія «конституційної схильності» людини до злочинів (Е. Кречмер, Е. Хуттон). Прихильники біолого-антропологічної теорії намагалися встановити зв'язок між злочинами, типом будови тіла і характером людини, а їхні послідовники (Т. Гіббенс, Ш. Глюк, Дж. Кортес, У. Шелдон) модернізували «антрополого-конституціональний підхід» до особистості злочинця з урахуванням останніх досягнень медицини. «Емпірично-індуктивна теорія» (Г. Кранц, І. Ланге, Е. Сміт, М. Шлапп та ін ) вивчала вплив на поведінку людини її залоз внутрішньої секреції. С. Фролов указує,що починаючи з ХХ ст. почав активно розвиватися соціально-культурний напрям девіантності, який передбачав соціально-культурну зумовленість та комплексність у поясненні причин девіантної поведінки молоді. Згідно із зазначеними теоріями індивіди стають девіантами, тому що їхня соціалізація не завжди відповідала певним нормам. Досить цікавою є теорія поширення девіації є концепція Р. Мертона. Він вважав, що причиною девіації є розрив між культурними цілями суспільства та легальними або інституціональними засобами їх досягнення. Як наприклад Н. Смелзер зазначає, що суспільство підтримує зусилля своїх членів у прагненні до покращення добробуту та високого соціального становища.

1. Девіантна поведінка молоді як соціальна проблема

1.1 Поняття, прояви та види девіантної поведінки

Сьогодні неможливо вирішувати проблеми підростаючого покоління, не враховуючи соціального фону суспільства.

Ще Л. С. Виготський звернув увагу і розкрив явище типової ситуації соціального розвитку дитини. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, неповторні стосунки між дитиною і оточуючою дійсністю. Це відношення і називається соціальною ситуацією розвитку даного вікового періоду. Вона являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін у розвитку протягом цього періоду. Динамічний взаємозв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка впливає на його соціальну адаптацію. Під соціальною адаптацією розуміють процес активного пристосування індивіда до соціального середовища, який проявляється у забезпеченності умов, що сприяють реалізації потреб, життєвої мети цього індивіда. Соціальна адаптація включає передусім пристосування до умов і характеру праці (навчання), характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту [3].

Процес соціальної адаптації тісно пов'язаний з процесом соціалізації індивіда. Соціалізація означає суспільний процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібності та ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого людина перетворюється у повноцінного члена сучасного суспільства.

Соціальні відхилення, тобто девіація, є власністю кожної соціальної системи. Тому вміння виявляти причини таких відхилень, знаходити шляхи подолання їх негативних форм, повинне бути притаманні кожній сучасній людині. Виявлення причин девіацій, їх форм та наслідків - важливий інструмент соціального контролю й управління суспільством. Відхилення - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого є людина. А поведінка з такими відхиленнями від соціально-психологічних і моральних норм називається девіантною.

Зовсім недавно термін «соціальне виховання» був пов'язаний у нашій свідомості лише з кримінальними явищами-злочинами, пияцтвом, проституцією та інші. І це невипадково, бо практично всюди і завжди вважаються відхилення від існуючих соціальних норм. Але у зв'язку з цим виникає питання: чи тільки подібні явища можна назвати соціальним відхиленням і що являє собою девіація?

Слід зазначити, що проблему соціальних відхилень вивчають кримінологія, правова статистика, соціологія, соціальна педагогіка та інші науки. Наприклад, соціологія займається виявленням найбільш загальних причин і наслідків девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях раціонального контролю, запобігання та ліквідації наслідків такої поведінки за допомогою економічних, соціальних та політичних заходів.

Виникнення концепції поведінки, що відхиляється, пов'язане з іменем французького соціолога Е. Дюргейма, який протягом всієї своєї діяльності надав особливого значення виявленню причин порядку та безладу у суспільстві. Він запронував концепцію колективної свідомості або сукупності переконань та поглядів, які поділяють усі члени суспільства.

Визначивши категорію девіації необхідно підкреслити, що спрямованість відступів від встановлених норм може бути різною. Вони можуть охоплювати як корисні відхилення від норми, так і дезорганізуючі вчинки, соціальну паталогію - найбільш стійкі, небезпечні для суспільства та особистості. Таким чином, девіація (девіантна поведінка), як зазначає Оржеховська В.М. - соціальне відхилення, це вчинки, діяльності людей, соціальних груп, які не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам або визначним шаблонам і стандартам поведінки. При цьому під соціальною нормою слід розуміти характеристику таких явищ і процесів, що є закономірними для суспільної системи.

В свою чергу в «Українському педагогічному словнику» за редакцією С.Гончаренка під «девіантною поведінкою розуміються окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує карного покарання» [19].

А в «Соціологічному словнику за редакцією В.І. Воловича під девіантною поведінкою розуміється поведінка, яка соціально детермінована, обумовлена впливом негативного мікросередовища, ненормальними взаємовідносинами в сім'ї, помилками шкільного і сімейного виховання [18, с.85].

Схильність до девіантної поведінки може закріпитись в оосбистості дитини і визначити все її подальше життя. Це робить соціальну адаптацію неповнолітніх з девіантною поведінкою актуальним завданням соціальної роботи. Вчені виділяють такі прояви девіантної поведінки неповнолітніх:

- алкоголізація (зловживання алкоголем), пияцтво. За даними досліджень слабкі алкогольні напої вживають до 90% старшокласників, міцні - близько - 50%. Вживаючи їх, підліток прагне позбутися характерного для цього стану тривожності і одночасно - надмірного самоконтролю і сором'язливості. Важливу роль також відіграє бажання стати дорослим;

- адиктивна поведінка (немедичне вживання наркотиків), підліткова наркоманія та токсиманія. Залучення до вживання наркотиків часто пов'язане з тиском групи однолітків, небажання відрізнятися від інших. Інколи це засіб відокремитися від дорослих, протест проти їх контролю;

-агресивна поведінка - вона проявляється в боротьбі за владу в групі, у міжгруповому суперництві за сфери впливу між підлітковими угрупуваннями, немотивованій агресії, спрямованій на невинних сторонніх людей, цькуванні знехтуваних у групі;

- психічні розлади. На підлітковий вік часто припадає поява або загострення психічних захворювань, акцентуацій характеру;

- суїцидальна поведінка. Самогубства є другою за частотою причиною смертності у молодому віці. Основними чинниками підліткових суїцидів є почуття безнадійності і безпорадності;

- протиправна (деліквентна) поведінка. Мотивами протиправних дій дітей та підлітків можуть бути як бажання задовільнити матеріальні потреби, так і потяг до «гострих» відчуттів, бажання самоутвердитись [17, с.178].

Отже, девіація - це є відхилення. Під девіантною поведінкою розуміють відхилення в поведінці людини, це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є. А норма - існуючий у соціальній спільноті чи групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятість і досконалість об'єктів, процедур продуктів суспільства. Основним змістом норм виступають вимоги суспільства. За свою історію воно виробило чимало соціальних, біологічних, моральних, правових, побутових та ін. норм. Відповідно до цього виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну) та інших норм.

1.2 Причини і джерела виникнення девіантної поведінки

Негативні соціально-економічні і політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, тяжко вразили і школу. Злочинність і правопорушення серед школярів посилюються. Розв'язання соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно-розвиненої, інтелектуальної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості, ускладнюються сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують зламні періоди розвитку суспільства. З точки зору сучасної психології, формування і психічний розвиток особистості проходить в результаті тісної взаємодії трьох компонентів: біологічної, соціальної і поведінкової активності дитини. Тому у загальній ситуації розвитку відхилень і девіації виділяють такі їх види:

- соціально-економічні;

- соціально-політичні;

- психолого-педагогічні;

- медико-біологічні [17, с.127].

В.М. Оржеховська виділяє наступні:

- погіршення кримінальної обстановки в умовах кризових явищ в економіці;

- падіння виробництва;

- порушення колишніх виробничих та людських стосунків;

- гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування,

- дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки,

- незаконна спекуляція, шахрайство, бізнес, на підпільних азартних іграх;

- освіта перебуває в жебрацькому стані;

- майнове розшарування населення.[18]

Криміногенність молоді загалом висока в усьому світі. Скажімо, за даними ООН до 30% молоді бере участь у якихось протиправних діях, а 5% скоюють серйозні правопорушення. Однак паралелі з нами проводити тут аж ніяк не можна, тим більше, якось виправдовувати загальними тенденціями суто наше явище. У нашій країні правопорушення мають іншу основу і інакші передумови.

Характерною рисою злочинності неповнолітніх є те, що вона в Україні набуває все більш організованого, групового характеру.

Майже 40% правопорушень підлітків носить організований, груповий характер. Змінилась соціальна характеристика і структура групувань підлітків-правопорушників. Масовими стають бійки «стіна на стіну» з використанням ножів, ланцюгів, арматури. Груповий характер - це особливість сучасної злочинності неповнолітніх. Доля злочинів, скоєних у групі, складає від 50 до 80%. Правоохоронні органи називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом.

В свою чергу Пономаренко Г.О. виділяє такі причини молодих злочинців: бажання самоствердитися, довести свою «силу»,»сміливість». Проведене дослідження свідчить, що злочинна поведінка молоді має переважно ситуативний характер, вирізняється нетривалістю й браком спеціальних кримінальних навичок. Разом з тим аналіз 160 кримінальних справ дав змогу виявити певні закономірності [15]. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11-12-річні підлітки об'єднуються у стійкі групи, які поділяють райони, міста на свої сфери впливу кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин до них, фарцовкою та іншими правопорушеннями. Також створюється особлива специфічна субкультура окремих частин міста, основні елементи якої складає віра у всесильство «групового братцтва», наростання невиправданої жорстокості і вандалізму. Криміногенні групи виникають, як правило, на базі існуючих неформальних об'єднань, тобто груп молоді, які не мають чітко визначеної мети діяльності. Чим глибша невідповідальність в орієнтації цих груп загально прийнятих нормам співжиття людини, тим вища їхня суспільна небезпечність і більша ймовірність переростання таких груп у злочині [17, с.19]. Неформали агресивного типу наймолодші й найнеосвідченіші. Школа безсила щодо них. Вона намагається позбутися таких учнів, які пізніше ще більше спричиняють ріст насильницької злочинності неповнолітніх.

Криміногенні молодіжні угрупування з різним ступенем організованості виявлені у всіх великих обласних центрах країни. Вони створюються за місцем навчання, проживання і носять здебільшого ситуативний характер. Є злочинні «малини», до яких, поряд з дорослим, входять підлітки. Очолюють їх, як правило, молоді криміногенні елементи віком 25-30 років, далі за ієрархією йдуть бойовики 16-19 років, і нарешті, «лушпайки» - З - 15-літні підлітки. Тут їх захищають, дають «цікаву роботу», вчать бути «повноцінними людьми» і підкорятися залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна. Мова йде про несприятливу соціальну ситуацію розвитку особи [22].

На основі особливостей соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах вчені виділяють ситуації зі зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність у поведінці школярів, коли з'являється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення підлітків.

За класифікацією Р. Дрейкурса основними мотивами «поганої поведінки» дитини можуть бути такі:

- бажання привертати увагу;

- образа;

- втеча від невдачі;

- бажання дійти до влади.

Потрібно уміти задумуватися над причинами тої чи іншої поведінки дитини, вміти визначити ці причини і відповідно формувати свої відносини.

Створення соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще
Л.С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині і неповторні відносини, стосунки між дитиною і оточуючою дійсністю, перш за все соціальною. Це відношення ми називаємо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду [3, с.17].

Тому суттєвим у визначенні причин правопорушень слід вважати динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку школяра, що впливає на соціальну адаптацію. Спочатку цей термін вживався лише в біології і характеризував пристосування функцій організму (і його груп) до умов існування; а у фізіології і медицині він означає процес зниження [4, с.37].

Соціальна адаптація - це процес активного пристосування індивіда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється у забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіду (чи групи). Соціальна адаптація до умов і характеру праці (навчання), а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Соцільна адаптація передбачає як пристосування індивіда до умов життєдіяльності (пасивна адаптація), так і активну цілеспрямовану їх зміну. Ціннісні орієнтації визначають також вимоги індивіда до характеру і умов праці, побуту, дозвілля, характеру міжособистісного спілкування. Процес соціальної адаптації тісно пов'язаний з процесом соціалізації індивіда, інтериорізації (внутрішні переконання) суспільних, групових норм.

Соціалізація означає суспільних процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного йому суспільства.

Несоціалізованих людей нема. Асоцільна поведінка - результат упущень в ході соціалізації. Соціалізація по суті є самореалізацією індивіда в процесі його активно-трудової діяльності. Тому соціалізація здійснюється набагато успішніше при активній участі індивіда у творчій суспільній діяльності [5]. А термін «ресоціалізація» вживається до ти, хто відбув міру покарання і має «знову» адптуватися в умовах життя.

Соціалізація триває усе життя людини, проходячи ряд етапів у різних соціальних структурах (сім'я, дитячий садок, школа, виробництво, загалом люди, суспільство в цілому). Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками. Ми беремо лише психолого-педагогічний і соціальний аспекти.

У даному випадку мова йде про соціальну адаптацію школярів, тобто таке пристосування їх до соціального досвіду, що спричиняє їх подальші протиправні вчинки. Доктор педагогічних наук, професор академії наук
М.М. Фіцула у своїх працях розробляє деформацію особистості, яка проходить такі етапи:

- поява прогалин і спотворень у морально - вольовій сфері особистості, перетворення їх;

- відносно стійкі погляди і звички;

- формування мотивацій поведінки, яка включає антисуспільні цілі;

- праворушення, систематичне праворушення, злочин [16].

Необхідно відмітити, що девіантна поведінка спорстерігається у підлітків частіше, ніж у інших вікових групах. Одна з причин, за В.М. Оржеховською - соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму, який формується. Проявляються вони у прагненні випробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні незалежності.

Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати.

Подібний сплав біологічний і соціальних факторів, мотивацій - утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків.

Можна чітко простежити етапи дезадаптації на шляху до створення антигромадського вчинку:

1. Формування особистості з антигромадською орієнтацією;

2. Мотивація злочину;

3. Прийняття рішень про скоєння конкретного злочину;

4. Реалізація цього рішення, включаючи скоєння злочину і його наслідки.

Кожен з цих етапів характеризується різним рівнем взаємодії особистості з середовищем, дуже впливає на установки і ціннісні орієнтації особистості.

У момент скоєння злочину суб'єкт знаходиться в несприятливій життєвій ситуації формування його особистості, включаючи самовиховання, складається з протиріч. У загальній структурі соціальної дезаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх. Це соціально-економічні, психолого-педагогічні і медико-біологічні. Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення в сучасний період.

Розглянемо блоки, які позначені як «як умови життя і виховання», «конкретні ситуації», «умови, що спричиняють скоєнню злочинів». Вони пов'язані з соціальними факторами, які впливають на процес становлення особистості. Серед цих факторів виділяють малі соціальні групи (сім'я, група однолітків), школу, а в більш широкому розумінні - супільство в цілому.

Розглядаючи блок, визначений як «умови життя і виховання» у сім'ї, ми зазначимо, що стратегія сімейного виховання заходить в «глухий кут», і це є однією з актуальних причин росту злочинності серед неповнолітніх. Коли діти дорослішають відношення з батьками змінюються, причому в підлітковому віці зміни відбуваються дуже інтенсивно і стають дуже значними [17, с.177].

На дитячі правопорушення впливають розірвані шлюби і, взагалі, неблагополучні сім'ї. Також одна з причин розвитку жорстокості у підлітків - відсутність у сім'ї зразка чоловічої поведінки. За даними психологів у хлопчиків з високою самооцінкою батьки дбайливі, користуються довірою і є для своїх дітей авторитетом.

Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім'ї на духовний світ і поведінку неповнолітніх: активне залучення неповнолітніх до пияцтва, вживання наркогенних речовин, бійки, сварки, розбещенність у сім'ї, скоєння злочинів; виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття обділеності. Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю батьків, родичів. У 10% підлітків, які відбували покарання у ВТК, були засуджені родичі: батьки, брати, сестри [18, с.49].

Серед типових помилок сімейного виховання є:

1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка [20].

Підсумувавши все вище сказане, можна відмітити, що основними чинниками сімейного виховання, які сприяють формуванню девіантної поведінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і неконкретний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстоке ставлення до неї.

Відповідно до цього, можна виділити 4 типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню девіантної поведінки:

1. Кримінальні і аморальні сім'ї (в яких батьки схильні до кримінальної і аморальної поведінки);

2. Конфліктні сім'ї (в яких постійні конфлікти між подружжям);

3. Сім'ї з недостатніми виховними ресурсами (багатодітні, неповні сім'ї тощо);

4. Педагогічно некомпетентні сім'ї (сім'ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання). Отже, сім'я повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда.

Справжньою трагедією стає втеча підлітків з дому. Втечі з дому - це прояв агресії, своєрідний протест. Агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11-13 років, тут найбільш висока конфліктність з оточуючим світом. Турбує тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16-17 річного віку, тобто вони, вірогідно стали жертвами злочинів.

«Дитяча безпритульність - сумна реалія наших днів. Сьогоднішні волоцюжки відрізняються від тих, що з'явилися після громадянської та Великої Вітчизняної війн. А що ж зараз?

Безліч дітей не витримують так званих батьків: алкоголіків, наркоманів, садистів. Не витримують і суворого ладу в інтернатах, де над ними часто знущаються. Вони тікають з дому і подорожують Україною, часто попадають і за кордон. І тому очі у тих дітей зовсім уже недитячі.

Вони багато вже чого бачили. Вулиця стає їх рідною домівкою і доводиться вчитися жити за її правилами. Як правило усі вони п'ють, уміють красти, токсикоманять, курять» [4]. В Києві зареєстровано 12 тис. безпритульних, а насправді їх набагато більше.

Діти ці живуть на горищах, підвалах. Просячи милостиню і крадіжками, заробляють на прожиття. Вони ніколи не ходили до школи: не вміють читати, писати. Такі діти нікому не потрібні, вони залишаються поза увагою школи, сім'ї, суспільства.

І серед причин втечі з дому, зі школи вчені виділяють наступні: несприятливі взаємостосунки з оточуючим світом; взаємостосунки в сім'ї; безперспективність навчання; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, пошуки романтичного життя; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів; прагнення позбутися зовнішнього тиску; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин; проституція та ін.

Не меншої уваги заслуговує і блок психолого-педагогічних факторів. Серед упущень у навчально-виховній діяльності школи найчастіше є такі:

- незнання педагогами індивідуально-психологічних особливостей важковиховуваних учнів і неврахування їх в організації навчально-виховної роботи;

- недостатні знання причин виникнення важковиховуваності, а тому і недоцільний вибір засобів виховного впливу;

- відсутність системності в роботі школи з девіантними підлітками, а також єдності дій з сім'єю;

- формалізм, адміністрування в роботі школи, бездіяльність органів самоврядування, несамостійне вирішення питань шкільного життя самими школярами;

- недоліки в організації діяльності учнівського колективу в роботі з важковиховуваними;

- вади в організації навчально-виховної роботи школи в навчальний і позанавчальний час;

- недостатня увага до розвитку духовності учнів, виховання таких морально-етичних якостей, як доброта, чуйність, милосердя, взаємодопомога, товаристськість;

- незнання умов сімейного виховання, недеференційований підхід у роботі з батьками учнів асоціальної поведінки, недоліки у педагогічній пропаганді серед цих батьків;

- недостатнє залучення до роботи з цією категорією дітей і батьків трудових колективів, громадськості;

- одноманітність, однобічність виховних впливів, невміння враховувати інтереси і потреби учнів у процесі виховної роботи, організувати спілкування в класних колективах між однолітками, невміння спілкуватись з самими учнями та їх батьками;

- негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю і поганою поведінкою, прояв недовіри до учнів.

Слід відмітити, що у підлітків, як правило, досить складні стосунки з класним колективом.

Як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуації адміністрація вбачає у дворічності, відрахуванні «важких» учнів зі школи, а також неформальних лідерів.

Конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у потайний стан з непердбаченими наслідками прояву [4, с.12].

Змінилася останнім часом і структура дозвілля учнівської молоді і ще років 5-7 тому головне місце займала громадська робота, то на сьогодні вона знаходиться на останньому місці, створений вакуум заповняється захопленням аудіовізуальнииими засобами масової інформації, дискотеками тощо. Крім цього, зараз у молоді впав інтерес до книги. Вони захоплються порнографією, нецензурними передачами, фільмами тощо.

Також на сьогодні зменшується кількість або взагалі закриваються гуртки, секції, спортивні школи і т. д. Адже діти могли б проводити у них більшу частину свого часу, при цьому духовно збагачуючись і задовольняти свої потреби.

Отже, в розглянутих основних причинах правопорушень неповнолітніх, їх соціальної дезаптації, антисоціальну спрямованість особистості породжують:

- майнове розшарування суспільства;

- відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх алкоголіків, наркоманів;

- зростаюча активність ділків тіньової економіки, бізнес через нелегальні азартні ігри;

- соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфлікту у сфері навчання і праці;

- вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан;

- дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання;

- відсутність позашкільної зайнятості неповнолітніх;

- наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих.

2. Здійснення профілактики девіантної поведінки у молоді

2.1 Сутність профілактики відхилень у поведінці молоді

В загальному плані педагогічна профілактика правопорушень школярів розглядається як попередження і подолання відхилень у поведінці учнів.

Профілактичну роботу слід будувати на базі вивчення причин відхилень у поведінці, планування профілактичної роботи на основі педагогічної діагностики і прогнозування; з урахуванням специфіки школи, рівня розвитку колективу; необхідності залучення важковиховуваних школярів у систему діяльності, зокрема, суспільне корисної продуктивної праці. Участь громадських організацій самоврядування в профілактиці педагогічної занедбаності школярів, використання індивідуального підходу в профілактиці правопорушень школярів; необхідності координації взаємодії школи, сім'ї та громадськості у попередженні і подоланні відхилень у поведінці школярів.

Педагогічна профілактика може розглядатись як самостійний вид педагогічної діяльності зі своєю метою, мотивами, умовами інтерпретації методів виховання. Мета розглядається нами у трьох площинах соціальній, психологічній і педагогічній. Мета є теоретико-методологічною основою визначення критеріїв ефективності процесу виховання, оскільки вона завжди - пов'язана з необхідністю прогнозування очікуваних результатів. З цієї точки зору поняття мети педагогічної профілактики може втілюватись у взірець, який пропонується педагогічне занедбаному школяреві; виступати як мета виховної діяльності, процесу виховання.

Педагогічна профілактика як компонент системи виховної роботи школи, актуалізує мету виховання - забезпечення набуття учнями особистого досвіду реалізації прав і виконання обов'язків у моральних і правових взаємостосунках; попередження ситуацій їх соціальної дезадаптації.

Психологічний аспект профілактичних дій педагога полягає у встановленні довірливих стосунків з важковиховуваними дітьми, реалізація соціально-значимої мети - в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання.

Мета виховання розкриває програму вироблення ціннісних орієнтацій на основі подолання соціальної дезадаптації, в якій формувалося ставлення вихованця до соціальної дійсності.

На основі кількісно-якісного аналізу проявів ставлення особистості до свого соціального місця в житті встановлено, що виховання соціальної відповідальності із її складовими - соціальною і трудовою активністю, гуманністю, культурою поведінки, самооцінкою, здоровим способом життя, може бути покладено в основу цільової програми профілактики правопорушень школярів [17, с.179].

Отже, розкриваючи виховний зміст педагогічної профілактики правопорушень важковиховуваних підлітків необхідно відзначити, що критерії досягнення окремої мети - виховання якостей особистості є реалізацією загальної мети виховання особистості і, як кінцевої мети - формування соціальної відповідальності особистості.

Всебічний аналіз мети профілактики правопорушень в плані ії педагогічної конкретизації показує, що профілактика соціальна за змістом. Це пояснюється тим, що педагогічна профілактика правопорушень вимагає включення вихованців в діяльно-опосередковані міжособистісні стосунки відповідальної залежності з іншими дітьми, педагогами, батьками, з метою формування внутрішніх механізмів саморегуляції поведінки; особистого вибору поведінки в ситуації ризику на основі морально-правових норм. Мета профілактичної діяльності спрямована на вивчення педагогічної профілактики як виду педагогічної діяльності, спрямованої на організацію діяльності підлітків, що визначає подолання дисгармонії у формуванні активної соціальної позиції особистості. Дослідження педагогічної діяльності з попередження правопорушень школярів в теорії і практиці дало можливість виділити рівні - організаційно-структурний і психолого-педагогічний. На психолого-педагогічному рівні в різноманітних формах діяльності педагогічних колективів профілактична робота виявляється в роботі психолого-педагогічних семінарів, консиліумів - вчителів, класних керівників, працівників позашкільних установ; шкільних соціологічних служб, рад профілактики з подолання відхилень у поведінці учнів; в діяльності батьківських семінарів; в роботі різноманітних трудових об'єднань школярів, особливо на госпрозрахунковій основі. На організаційно-структурному рівні розробляються нормативні акти і методичні матеріали про взаємодію школи, органів і служб у справах неповнолітніх, батьків, державних і громадських організацій. Робота будується у комплексі взаємозв'язку вчителі-діти-батьки-соціальне середовище.

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи крупними блоками, то передусім відмічаємо, ранню профілактику, яка охоплює наступність і взаємозв'язок в системі «Дитячий садок - початкова школа». Далі виникає одне з провідних завдань профілактики стосовно 5-8 класів і це робота інтелектуально-пізнавального розвитку учнів (у цей час катастрофічнj падає інтерес дознань). І, нарешті, третій блок - це взаємодія вчителів, батьків, учнів як суб'єктів профілактики на основі розвитку різних форм самоврядування, допомоги і захисту дитини тощо.

Власне запропонована система, як уже згадувалось, дає значний виховний ефект, розвіює твердження багатьох вчителів про безперспективність профілактичної роботи в сучасних умовах. Перший блок - це рання профілактика. Ми її ставимо на перше місце. Тому, що як ми вже відзначили, спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів - втрата інтересу до навчання. Нерідко в її основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як результат, уже в 3-му класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий - не любить школу, кожен п'ятнадцятий - її ненавидить. У системі профілактичної роботи рання профілактика має особливе значення. Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні - це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика - це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб'єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини.

Немає сумніву в тому, що рання профілактика буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому - 11-16-літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому дістається багато клопоту вчителю. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті і злі, недружелюбні і злі, або ж, навпаки, розв'язані, балакучі, неслухняні. Деякі вчителі і батьки схильні пояснювати ці явища як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6-річних) незавершеністю розвитку нервової системи, переважанням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись в роботу, думати та ін. Не виключаючи таких варіантів, все ж після довгих спостережень дійшли висновку, що серед першокласників 2-3% таких, відхилення в поведінці яких зумовлені різноманітними психоневрологічними захворюваннями з затримкою розумового розвитку. Батьки таких дітей, не усвідомлюючи необхідності навчання у спеціальній школі (або й не бажаючи цього) вимушені часто змінювати клас, школу. Врешті такі діти рано чи пізно заявляють про своє небажання відвідувати школу. Розповсюдженим є явище, коли уже в перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, недовірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися. Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Першим кроком педагога у реабілітації дитини в класному колективі (а відчуженість невстигаючих найгостріше і найяскравіше проявляється у початкових класах) має бути подолання відчуженості учня. І тою серйозною перешкодою в успішній корекційній роботі можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи, незнання вікових і статевих відмінностей учнів тощо. Особливо діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженої чи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці. Неуспіх у навчанні негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання.

Отже, педагогічна профілактика необхідна для забезпечення стійкості і стабільності навчально-виховного процесу, усунення психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації неповнолітніх, вона потрібна для гуманізації всього життя сучасної школи.[5]

2.2 Методи і форми профілактики девіантної поведінки серед молоді

Правильно проведена діагностика дає можливість грамотно будувати профілактичну роботу по корегуванні і ліквідації відхилень у поведінці підлітків в системі вчителі-учні-батьки-соціальне середовище. Ця робота спрямовується, по-перше, на виявлення факторів негативного впливу на учнів; по-друге, на пошуки стратегії соціально цінної адаптації підлітків на основі їх захисту і допомоги, визначення алгоритмів профілактичної роботи на різних рівнях; по-третє, на прогнозування можливих результатів ризику.

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи крупними блоками, то значним виховним ефектом зарекомендувала себе система, розроблена Оржеховською В.М. у праці «Профілактика правопорушень серед неповнолітніх». Серед форм профілактичної роботи на сучасному етапі роботи школи можна виділити слідуючі:

1. Подолання неуспішності як засіб профілактики.

2. Профілактична робота з колективом класу.

3. Індивідуальна профілактична робота.

4. Робота з педколективом як невід'ємний елемент профілактики.

5. Взаємодія з батьками.

6. Активні методи корекційного впливу в роботі з важковиховуваними.

7. Ігровий метод.

8. Перспективні форми позашкільної роботи.[8]

Втрата інтересу до навчання - першопричина відхилень у поведінці. І це питання сьогодні набуває особливої уваги, оскільки неуспішність - гостра проблема сучасної школи. В учнів, які мають різні відхилення у поведінці, одною з головних причин важковиховуваності виявилась втрата інтересу до навчання. Дослідження показують, що 50% підлітків втрачають інтерес до навчання у 4-5 класах.

У цих умовах починає зароджуватись відчуженість та неприязнь учня до вчителя, до школи. Зростає озлоблювальність, егоїзм, брехливість, грубість, впертість. Незабаром такі учні стають зайвими у класі. Чи можна зарадити цій поширеній біді? У пошуках оптимальних шляхів подолання неуспішності як однієї з першопричин відхилень працювали видатні вітчизняні педагоги А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Л.В.Виготський, Ю.Є.Гільбух.

В одних школах намагаються позбутися якомого більшої кількості таких учнів. Використовують при чому безліч способів - від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи і до відрахування учнів через служби у справах неповнолітніх. Деякі школи вирішують проблеми важковиховуваних учнів за допомогою своєрідної «диференціації». І здебільшого довільно, на рівні суб'єктивного розуміння вчителями поняття «здібний-нездібний» учень комплектуються колективи «елітних» і другорядних класів. Причому рівень вимог в обох випадках не диференціюється. В результаті відбувається поглиблення контрасту між добре встигаючими, і тими, хто вчиться посередньо. Це виливається в демонстрацію протесту, небажання вчитись, порушення дисципліни, тощо. Такі класи стають справжньою бідою для педагогічних колективів шкіл.

У той же час немає ніяких підстав заперечувати можливості диференційованого підходу при розв'язанні комплексу проблем, що ведуть до профілактики відхилень у поведінці учня, важковиховуваності. Диференціацію треба починати при закінченні дітьми початкової школи і ні в жодному разі у середній ланці.

2. Одним з активних методів корекційного впливу є психотерапія. В нашій країні дитяча психотерапія робить лише перші кроки, оскільки в силу конкретно-історичних причин її розвиток штучно стримувався. Талановитий вчений, лікар-психіатр М.І.Буянов у своїх книзі виклав слідуючи види психотерапії:

а) «Раціональна психотерапія - (засновник Поль Дюбуа -швейцарський лікар) - це система переконання пацієнта, пояснення йому причини і сутності його страждань;

б) групова психотерапія (засновники Пратт, Еммерсон, Марч (США)) - початок XX століття;

в) ігрова психотерапія (засновники Якиб Леві Морен /Угорщина/);

г) стресотерапія (виникла в Німеччині під час Великої Вітчизняної війни) - вилікування через великі потрясіння;

д) аутогенний тренінг (засновник Йоган Шульц /Німеччина/);

є) умовно-рефлекторна психотерапія (за ідеєю біхвіористів). Наприклад, Едмунд Джейкобсон запропонував прийоми м'язового розслаблення («обличчя релексанта») [18, с.17].

Психотерапія - це комплекс заходів, спрямованих на усунення хворобливих порушень в організмі шляхом інформаційного впливу на нього безпосередньо через психіку. Багато дослідників вказують на те, що психотерапією можуть займатися не лише лікарі, а й педагоги та психологи.

У педагогічній психотерапії немає шаблонів і догм. Лише особистісна інтуїція і професійна мудрість педагога підкажуть необхідний прийом - навіювання модифікацій, «методу вибуху», аутогенного тренування, м'язового розслаблення, нормалізації стосунків дитини з батьками, сугестивної терапії (навіювання). Психотерапія може здійснюватися в трьох формах: індивідуальна, групова і колективна.

Індивідуальна - є дуже важливою на початковому етапі, коли у довірливій бесіді педагог шукає засобів індивідуального впливу, враховуючи особливості учня, виражаючи доброзичливе ставлення до нього.

Групова - це проведення заняття в групі з однаковими відхиленнями у поведінці. Її ефективність підсилюється тим, що перебуваючи разом, підлітки підсилюють один в одного сприйнятливість психотерапевтичного впливу (особливо ефективна при позбавленні від залежності наркогенних речовин).

Колективна - заснована на використанні з виховною метою позитивного впливу, об'єднаних в колектив підлітків, один на одного. Це форма ефективно впливає при трудотерапії. На заняттях ставиться завдання розвивати в учнів здатність до самопізнання самих себе, допомогти їм відкрити свої потенційні можливості у відносинах з навколишнім світом та іншими людьми.

Серед різних форм профілактичної роботи поряд з традиційними методами (лекція, збори, семінар) можна широко використовувати ігровий метод, де на рівні імпровізації розігрується задана проблемна ситуація.

Ділова (рольова) гра - це включення її учасників у придуману керівником (чи реальну) проблемну ситуацію і її подальший розвиток експромтом, без будь-якого сценарію.

Ділова (рольова) гра може мати безліч різновидів. Усе залежить від того, з якою метою вона проводиться. Скажімо, для виявлення в колективі резервів організації поліпшення тих чи інших ділянок щкільного життя може бути рекомендована ділова гра: «Якби організатором дозвілля був я». «Якби організатором трудових справ в школі (класі) був я», «Якби класним керівником був я» та інші.

У процесі навчання активу використовуються такі елементи ділової гри, як «мозкова атака». Вона проводиться для того, щоб колективними зусиллями учасників знайти вирішення певної проблеми, яка реально існує в житті школи (класу).

Досить ефективним на практиці виявляється прийом «Вогонь по ведучому». До початку заняття слухачі від ведучого одержують завдання підготувати питання, заперечення, які ставлять під сумнів ті чи інші положення, висновки, і змушують шукати більш переконливі аргументи. В результаті ведучий свідомо викликає в учнів гострі запитання, навіть стимулює їх у цьому. Ділова гра має специфічні ознаки: це розподіл ролей між учасниками, наявність штучного зіткнення різних точок зору стосовно даної проблеми. Ділова гра має чітку структуру - мету, роль, зміст, сюжет, ситуацію, етапи учасників з визначеними ролями - керівник, динамічні групи, рецензент, опоненти, методисти.

Педагогічний консиліум - це активний метод координації педагогічних впливів на девіантних підлітків, це засіб формування у педагогічних працівників шкіл практичних навичок з вироблення спільних вимог до згаданих підлітків, з координації впливу на них педагогів, батьків і учнівського колективу. Алгоритм етапів педагогічного консиліуму простий:

а) визначення основних труднощів, що виникають у кожного вчителя в роботі з учнями;

б) вибір засобів одержання тієї інформації, якої бракує;

в) постановка передбачуваного діагнозу і подальше обговорення результатів його перевірки;

г) постановка педагогічного завдання (стосовно певного учня чи класу), пов'язаного з підбором корективних впливів.

Консиліум має дві головні мети: по-перше, об'єктивно вивчити кожного важкого учня в системі його провідних зв'язків і взаємин;

по-друге, виробити єдину педагогічну позицію, загальну систему заходів по перевихованню підлітків й методичні основи цієї системи.

Консиліум - не лише метод вивчення особистості учня, а й метод корекції педагогічних впливів на нього.

Труднощі у вихованні сучасних підлітків часто зумовлені ігноруванням ролі неформальних груп і особливо їх лідерів у формуванні особистості. Тому у виховну роботу слід включати і такі етапи:

- вияв учнів - членів неформальних молодіжних груп;

- вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів, членів неформальних молодіжних об'єднань;

- побудова і реалізація методик впливу на учнів, що б забезпечували їх оптимальну соціальну адаптацію.

Тому перед школою постає важливе соціальне завдання створити таку структуру, форму позашкільної діяльності учнів, яка б дала змогу надати об'єктивні психологічні і матеріальні можливості і умови для реалізації прагнень кожного, і особливо, важкого підлітка.

Мета позашкільних об'єднань надати корисної спрямованості дозвіллю неповнолітніх, побудувати його так, щоб воно стало цікавим і привабливим для молоді, щоб містило як пізнавальні, так і творчі функції, тобто заходи видовищного, розважального змісту, з інформаційним потенціалом, викликали інтерес, привертали увагу, примушували думати.

На практиці ми реалізували ці завдання, створивши при школі клуб «Дозвілля». В ньому різні секції: «Думки з приводу...» - розмови на теми сучасних подій, «Країна Мудрогемія» - заняття інтелектуального роду, «Ігрова зала», «Танцювальний марафон» (причому підбір музики довірили керівнику неформального угрупування старшокласників /лідеру/), гуртки «Краса своїми руками», «Жартома і серйозно» (драматичний), «Спорт-здоров'я-зовнішність».

В школі було проведено «Місячник правової і профілактичної роботи», створена Рада профілактики. Поряд з масовою діагностичною роботою була проведена масова первинна профілактика на базі класів. Були організовані зустрічі з наркологом, психологом. Представникам інспекції у справах неповнолітніх. Поряд з активною діяльність клубу «Дозвілля», класні керівники посилили практичну індивідуальну роботу; було проведено ряд батьківських і вчительських консиліумів; для наркотично залежних підлітків організовано комплекс аутогенного тренування. Лише після такої комплексної роботи вдалося прослідкувати позитивні зміни при проведенні анкетування, вивчення способу життя і соціального статусу підлітків.

Значного ефекту вдалося досягти у виправленні видимих дефектів соціалізації за допомогою вправ, розроблених Л. Осьман. Отже, розвиток сучасної школи на засадах демократії і гуманізму в умовах загострення соціально-економічних і політичних протиріч у суспільстві, відродження народної педагогіки вимагають нових підходів до виховання учнів, вироблення чіткої організаційно-педагогічної структури, координації і взаємозв'язку у системі «учні-вчителі-батьки».

...