Соціалізація у сучасному українському суспільстві неповнолітніх наркозалежних

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МетодологічнИЙ АСПЕКТ дослідження ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

1.1 Стан наукової розробки проблеми соціалізації неповнолітніх наркозалежних

1.2 Уточнення головних понять дослідження: «соціалізація», «неповнолітні», «наркозалежність», «молодь»

1.3 Принципи та методи дослідження

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

2.1 Проблеми процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних

2.2 Технології соціальної роботи, які працюють з неповнолітніми наркозалежними

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

3.1 Аналіз ефективності процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних

3.2 Напрямки оптимізації та шляхи вдосконалення процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В даний час психологи відзначають, що зміни які відбуваються (політичні, економічні, етнічні та ін) викликають у людей бурхливі емоційні переживання. Сучасне покоління виявилося не пристосованим до умов постійно мінливої соціальної дійсності. На жаль, педагоги та батьки, поставлені в умови нової соціально-стресової реальності, не можуть здійснювати ефективний виховний вплив на молодь, оскільки самі не володіють необхідними знаннями, навичками та соціально-адаптивними моделями поведінки. Це призвело до того, що вироблення нових форм поведінки у неповнолітніх відбувається стихійно, безсистемно.

Підлітковий вік є періодом особливої ??концентрації конфліктів,які часто приводять до різних поведінкових відхилень, таким як правопорушення, агресивна поведінка, перебування в особливій субкультурі (наприклад, в релігійній секті), наркоманія, суїциди.

Неповнолітні не мають певних життєвих навичок, що дозволяють самостійно справлятися із впливом хронічних стресових ситуацій і виробляти здоровий та ефективний життєвий стиль без дезадаптивних форм поведінки. Вони ще не готові протистояти соціальному тиску й чинять так, як прийнято і модно. Внаслідок цього, неповнолітні частіше піддаються поганим звичкам - вживання алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин.

Аналіз праць сучасних науковців свідчить, що до різних аспектів окресленої проблеми зверталися сучасні вітчизняні вчені, а саме: соціалізацію наркозалежних в соціально-педагогічному підході розглядали І. Бех, В. Бочарова, М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, Л. Коваль; ідею про наркозалежність як адиктивну поведінку вивчали С. Короленко, Т. Донських, А. Личко, В. Бітенський, А. Габіані, Я.Гілінський, Л. Кессельман, А. Вілкс, В. Соболєв, І. Рущенко, О. Сердюк, Н. Максимова, С. Толстоухова; процес ресоціалізації розглянуто в працях С. Харченка, С. Горенка, А. Реана Я. Коломинського, В. Синьова, В. Жукової, М. Галагузової, Н. Лукашевича, В. Садовського.

За даними МВС, на сьогоднішній день офіційно зареєстровано близько 500 тис. наркоманів, з них 171,6 тис. вживають наркотики регулярно. При цьому близько 5 тис. наркозалежних НЕ досягли 18 років. Найбільше наркозалежних проживає в південних областях України.

Найбільш уражена наркоманією Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька області, Автономна Республіка Крим і Київ. Але реальна кількість наркоманів може бути в 10 разів вища [23].

Наркотик - це речовина, яка викликає фізичну і психічну залежність і змінює психіку. Відчути дію наркотика і не втягнутись - неможливо. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Вживаючи наркотик, наркоман насамперед ставить під удар власний мозок, обманюючи його. Емоції наркомана вже не залежать від впливу зовнішнього світу, від подій, що відбуваються. Він живе у штучно створеному, віртуальному світі ілюзій, байдужий до навколишнього світу і оточуючих людей. Наркотик замінює йому весь світ в усьому різноманітті та красі. Мозок наркомана - генератор помилкових відчуттів та емоцій.

Залежно від механізму впливу на центральну нервову систему людини наркотики поділяються на депресанти, стимулятори-антидепресанти, галюциногени і деякі інші. Встановлено, що ЛСД (галюциген) негативно впливає на механізм спадковості. Навіть одноразове вживання галюциногенів, особливо ЛСД, може призвести до порушення генетичного коду та народження неповноцінних дітей. Вживання ЛСД і інших галюциногенів тягне за собою роздвоєння особистості.

У сучасному світі поширення наркоманії і токсикоманії набуло характеру епідемії.

За такої ситуації на Україні є досить актуальним дослідження тем стосовно підліткової наркоманії, а тим більш проблем соціалізації у сучасному українському суспільстві неповнолітніх наркозалежних, бо ці діти - є майбутнім нашої країни.

Об'єктом дослідження даної роботи є неповнолітні наркозалежні.

Предмет дослідження - процес соціалізації неповнолітніх наркозалежних.

Метою даної роботи є вивчення особливостей процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних та розгляд шляхів її удосконалення.

Згідно з метою маємо такі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки проблеми соціалізації неповнолітніх наркозалежних;

- здійснити уточнення змісту головних понять дослідження: «соціалізація», «неповнолітні», «наркозалежність», «молодь»;

- обгрунтувати основні принципи та методи дослідження, що використовуються у даній роботі;

- визначити сутність процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних;

- дослідити технології соціальної роботи, які працюють з неповнолітніми наркозалежними;

- проаналізувати ефективність процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних;

- розробити напрямки оптимізації та шляхи вдосконалення процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних.

Гіпотеза: одними з головних завдань процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних є проходження повного курсу реабілітації хворого у спеціальному реабілітаційному центрі, а також виконання соціальним працівником належного супровіду неповнолітнього наркозалежного після його лікування у центрі.

РОЗДІЛ 1. МетодологічнИЙ АСПЕКТ дослідження ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

1.1 Стан наукової розробки проблеми соціалізації неповнолітніх наркозалежних

Як відомо, недотримання здорового способу життя сучасною молоддю спричиняє соціально-економічну, моральну, духовну кризу особистості, яка призводить до масового безробіття молоді, зростання рівня злочинності, міграції молодих людей, знищення генофонду країни. Серед перерахованих наслідків, необхідно виокремити глобальне соціально-негативне явище - наркоманію. З метою поліпшення здоров'я населення, зокрема дітей та молоді, в Україні щорічно розробляється нормативно-правова база для запобігання вживання наркотичних речовин та необхідності ведення здорового способу життя. Наприклад, лише з 2000 року було прийнято понад 120 нормативно-правових актів, що стосуються здоров'я населення. Серед них:

Закони України «Про охорону дитинства» (2000),

- «Про обіг в Україні наркотичних речовин, їх аналогів і прекурсорів»;

- «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001) тощо [22].

Помітною стала тенденція до омолодження наркоманії: вік першого вживання наркотиків 10-12 років, а в деяких містах України він значно нижчий - 8-10 років [7, с. 56]. Тому виникає суперечність між необхідністю зменшення кількості наркозалежних за рахунок цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з ними і відсутністю дієвих науково обґрунтованих засобів щодо цього. Отже, необхідність подальшої наукової розробки окресленої проблеми і розв'язання суперечностей обумовлюють дослідження процесу соціалізації наркозалежних неповнолітніх.

Аналіз праць сучасних науковців свідчить, що до різних аспектів окресленої проблеми зверталися сучасні вітчизняні вчені, а саме:

1) соціалізацію наркозалежних в соціально-педагогічному підході розглядали І. Бех, В. Бочарова, М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, Л. Коваль;

2) ідею про наркозалежність як адиктивну поведінку вивчали С. Короленко, Т. Донських, А. Личко, В. Бітенський, А. Габіані, Я.Гілінський, Л. Кессельман, А. Вілкс, В. Соболєв, І. Рущенко, О. Сердюк, Н. Максимова, С. Толстоухова;

3) процес ресоціалізації розглянуто в працях С. Харченка, С. Горенка, А. Реана Я. Коломинського, В. Синьова, В. Жукової, М. Галагузової, Н. Лукашевича, В. Садовського.

Аналіз праць науковців дозволяє розглядати наркотизм як негативне соціальне явище, сутність якого полягає в залученні до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення (В. Міхілін, Є. Дюмін), і як соціальне явище, яке охоплює все, що пов'язано з наркогенними речовинами та соціальними наслідками їх вживання (Д. Колесов, С. Турцевич). Термін «наркотизм» використовується українськими (В. Соболєв, І. Рущенко) та російськими ( П. Бабанов, О. Штакельберг) філософами та соціологами в широкому значенні, зокрема для позначення окремої галузі соціологічного знання - соціології наркотизму [2]. У поглядах сучасних учених до цих пір не існує єдиного визначення поняття «наркоманія». Так, наприклад, Н. Жигайло, Л. Завацька, А. Капська, Н. Максимова, С. Толстоухова визначають наркоманію як хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких Конвенцією ООН та Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони і здоров'я України й характеризується психічною та фізичною залежністю від них. Н. Вострокнутов, Т. Донських, Л.Шнайдер визначають наркоманію як делінквентні дії людини [11, с. 12].

Основними факторами, що сприяють виникненню наркоманії, є психологічні, педагогічні і соціально-економічні фактори, які тісно пов'язані між собою.

Спираючись на дослідження фахівців із підліткової наркоманії А. Личко та В. Бітінського, можна стверджувати, що наркотична залежність змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних та близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів [13]. Наслідком делінквентних, девіантних і адиктивних форм поведінки, а також руйнівного впливу наркотичних речовин є втрата людиною соціальності як основної ознаки приналежності її до певного соціуму, а відтак постає питання про перебігу процесу негативної або девіантної соціалізації, яка не сприятиме «вбудовуванню» такої особистості в соціум, отже, необхідно впроваджувати ресоціалізаційні процеси, які дозволять молоді повернутися до нормального способу життя в суспільстві. Для вирішення такої складної багатоаспектної проблеми необхідно досліджувати процес ресоціалізації наркозалежної молоді.

Дотримуючись загальнонаукової традиції, необхідно розпочати розгляд заявленої проблеми з визначення провідних понять, що складають логіко-змістову основу дослідження: «соціалізація - десоціалізація - ресоціалізація» особистості наркозалежного. Вибір цього підходу до опису процесу соціалізації особистості пояснюється наступними причинами.

По-перше, це відповідає внутрішній логіці нашого дослідження, а також традиціям і культурі наукового пошуку. Оскільки надалі ми неодноразово будемо апелювати до логічних взаємозв'язків, то уточнимо, що під внутрішньою логікою розуміється певна послідовність теоретичних, дослідницьких та експериментальних дій, спрямованих на:

1) гіпотетичний відбір провідних ідей і припущень дослідження;

2) теоретичну розробку основних положень;

3) практичну реалізацію розроблених положень у дослідно-експериментальній частині дослідження;

4) перевірку достовірності отриманих даних;

5) теоретичне осмислення отриманих результатів;

6) формулювання висновків і практичних рекомендацій.

По-друге, в зазначеній тріаді поняття «ресоціалізація» не є самодостатнім. Воно є не тільки семантичною, але й сутнісною похідною базової категорії «соціалізація» й відбиває певний етап в особистісному розвитку, зберігаючи при цьому єдину логіку загальносоціалізаційного процесу. Визначити сутність ресоціалізаційного процесу, не звертаючись до аналізу категорій «соціалізація», неможливо, оскільки порушується принцип системності. Така логіка відповідає принципу системного підходу, під яким у загальнонауковій методології розуміється «розгляд складного об'єкта як цілісної множини елементів сукупності відношень і зв'язків між ними» [6].

Нарешті, по-третє, зазначені поняття не тільки близькі семантично, але й, що більш важливо, відбивають єдиний процес знаходження людиною соціальних зв'язків (соціалізація), їхньої руйнації (десоціалізація) і відновлення втраченої соціальності (ресоціалізація). Близьким за значенням ресоціалізації є поняття «реабілітація». На думку російської дослідниці М. В. Шакурової, реабілітація - це комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, професійних та юридичних заходів, які направлені на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму людини, дефекту, соціального відхилення.

Ряд фахівців виділяють як один з основних напрямів реабілітації соціально-педагогічну реабілітацію. Її провідний метод - створення ситуації успіху та зменшення емоційної значущості конфлікту [8].

Відповідно до цього, визначення сутності поняття «ресоціалізація» логічно розпочати зі стислої характеристики такої базової соціально-педагогічної категорії, як соціалізація. При цьому треба мати на увазі, що на сьогодні існує велика кількість її інтерпретацій.

Серед наукових термінів існують різні визначення поняття «соціалізація». Так, Г. Осипова трактує соціалізацію як «розвиток і самореалізацію людини впродовж усього життя в процесі засвоєння й відтворення культури суспільства» [9]. На думку сучасних українських учених А. Капської та Ж. Петрочко, соціалізація - це двосторонній процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин як шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість [5, с.7]. Саме це трактування ми застосовуємо для себе як вихідне в нашому дослідженні.

На думку українського дослідника С. Харченка, у вітчизняних словникових виданнях поняття ресоціалізація найбільш повно подане в Словнику-довіднику для соціальних педагогів і соціальних працівників. Із соціально-педагогічних позицій ресоціалізація трактується як: 1) відновлення особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; 2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх; 3) комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених або несформованих соціальних навичок, переорієнтація соціальних і референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх у нові, позитивно орієнтовані відношення й види діяльності» [10]. Проте для нас найбільш важливим є визначення ресоціалізації наркозалежних. Спираючись на визначення В. Синьова, під ресоціалізацією наркозалежних будемо розуміти «…відновлення, збереження, розвиток соціально корисного досвіду, а також можливість його реалізації в повсякденному житті у всіх сферах життя наркозалежного як під час реабілітації, так і на подальших етапах його життєдіяльності, що дозволить особистості стати повноцінним членом суспільства».

1) Одним із напрямів системного дослідження процесу соціалізації, обґрунтованих у працях учених, є структурно-функціональний аналіз. Застосування цього аналізу в межах даного дослідження дозволяє визначити структурні компоненти процесу соціалізації наркозалежного, які характеризують внутрішню будову цього процесу: суб'єкт, об'єкт, мета, зміст, засоби, результат, рівні, функції.

Результатами соціалізації, на думку С. Марченка, є:

1) вихованість особистості - це оволодіння соціально значущим способом задоволення потреб, формування відповідальності за власні вчинки, здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;

2) освіченість особистості - оволодіння необхідною системою знань про суспільство, культуру та науку;

3) розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві: розвиток здібностей характеризує індивідуальність та неповторність;

4) соціальна і професійна самореалізація особистості - з'ясування своєї ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у професійній діяльності;

5) створення сім'ї - усвідомлений крок сформованої особистості, яка бере на себе відповідальність за виховання майбутнього покоління [10].

На думку цього вченого, процес соціалізації наркозалежних неповнолітніх складається з таких функцій:

- реабілітаційної, яка вміщує в себе відновлення частково втрачених властивостей і функцій організму, особистості, окремих її властивостей, з метою максимально повного розвитку індивідуальних можливостей і адаптації до навколишнього середовища.;

- коригувальної, що трактується як подолання відставання, неуспішності в будь-якій діяльності;

- медико-педагогічної, корекція тієї частини наркозалежних, які відчужені через життєві обставини й мають психічні розлади;

- орієнтовної, яка допомагає наркозалежному в життєвому визначенні, виборі професійної спрямованості.

1.2 Уточнення головних понять дослідження: «соціалізація», «неповнолітні», «наркозалежність», «молодь»

Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Основний характер структури особистості формується в процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, безумовно, конкретні цінності і норми, інституціоналізовані в цих системах.

Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

- дошкільні установи;

- неформальні організації;

- навчальні заклади;

- армія;

- трудовий колектив.

Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж. Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи:

1) соціальну адаптацію;

2) інтеріоризацію [8].

Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем.

Щодо розгляду понятт «неповнолітній», то це будь-яка особа, яка не набула повноліття згідно із законом запитувальної держави, який застосовується згідно з правилами приватного міжнародного права, і яка згідно цього закону не має права самостійно визначати місце свого проживання.

А також неповнолітні - це особи, які не досягли 18 років, тобто віку, з досягненням якого закон пов'язує настання повної дієздатності. Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку (14 років згідно з Кримінальним кодексом України та 16 років згідно з Кодексу про адміністративні правопорушення України), є малолітніми і юридичній відповідальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними [24, с 70].

Розглянемо поняття «наркозалежності».

У людини вже після кількох прийомів наркотичних речовин розвивається сильна, неподолана тяга до одурманюючого стану, який називається психічна залежність від наркотиків.

Є й інша, значно більш глибока залежність, яка називається фізичною. Заключається вона в тому, що наркотики по мірі їх вживання ніби входять в хімічний склад тканин організму, внаслідок чого виникає звикання і наркотики стають необхідною умовою для збереження біологічної і хімічної рівноваги всього організму.

Після утворення фізичної залежності відсутність наркотиків викликає у людини так званий абстинент ний синдром (синдром відміни). Наркоман змушений систематично приймати наркотики і збільшувати їх дозу, щоб викликати стан дурману. Відсутність наркотиків викликає наростаючу дратівливість, нервозність, проблеми в зосередженні уваги, втомлюваність. З'являється сильне хвилювання, поступово страх стає незносним, веде до відчаю, відчуттю безнадійності, а нерідко - до думки про самогубство.

Людина, яка переживає абстинентний синдром, не в змозі будь-чим зайнятися, виконувати будь-яку роботу. Його єдине бажання - будь-якою ціною розшукати наркотик. На цьому концентруються усі її думки і вчинки, нерідко наркотик для нього стає важливішим за їжу. Такий стан супроводжують тілесні недомагання: сильні головні болі, нервове тремтіння, оніміння кінцівок, м'язові агонії та ін.

Такі симптоми початку психічної і фізичної залежності людини від наркотиків. Саме тоді вона стає їх рабом.

Вживання наркотиків, окрім психічної та фізичної залежності, завжди призводять до незворотного грубого порушення життєдіяльності організму і соціальної деградації наркомана. Саме ці наслідки складають найбільшу небезпеку для здоров'я і життя людини.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціальна робота зараховує ці проблеми до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних, соціальних чинників, у соціальної роботи є непересічний інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. А проблема формування її свідомості одна з провідних у соціології.

Молодь це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених ними соціально-психологічними характеристиками [12, с.126].

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії «статусного мораторію», характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів.

Характерними рисами молоді є:

1) молодь це специфічна частина суспільства, яка обмежена віковими рамками. Вік є найважливішою ознакою молоді. Існують різні погляди на межі молодіжного віку. Так, наприклад, Піфагор вважав, що «весна», яка охоплює дитинство і юність, триває до 20 років. Солон дотримувався думки, що юність починається з 14 років, а розквіт фізичної сили припадає на 2128 р. В Англії періоду середньовіччя вважалося, що поки людина не досягне 23 років, вона, як правило, хоча і не завжди неприборкувана, не має правильних суджень і недостатньо досвідчена, щоб керувати собою [22, с.63]. В середньовічній Німеччині на побутовому рівні чоловік вважався молодим, поки він не створював власну сім'ю. У радянській юридичній літературі вікові межі молоді визначалися інтервалом від 16 до 30 років. В законодавстві України визначено, що молодь це громадяни України віком від 15 до 28 років [19].

Найбільш вдалою є така класифікація вікових груп серед молоді:

- перша вікова група 15-17 років;

- друга вікова група 18-24 роки;

- третя вікова група 25-28 років [23; 26];

2) молодь це відносно стійка частина суспільства, яка є внутрішньо диференційованою. Молодь не є однорідною за своїм складом. В ній можна виділити безліч соціальних груп, які відрізняються одна від одної за розмірами, за ступенем взаємодії, за професійною належністю, за спільністю інтересів тощо;

3) молодь наділена специфічними соціально-психологічними властивостями. Молодь має свої чітко виражені психологічні і соціальні риси. Зокрема, молодіжній психіці притаманні такі риси:

- максималізм;

- емоційна нестійкість;

- тривожність;

- життєрадісність;

- підвищена збудливість;

- незавершеність формування системи психологічного самоконтролю;

- високий рівень самонавіювання;

- схильність до емоційного зараження.

Отже, визначити сутнісні риси молоді можна як через виокремлення основних етапів соціалізації особистості, так і через виявлення характеристик, притаманних різним групам молоді. У першому випадку може йтися про час повноліття, настання правової відповідальності, початок трудової діяльності, створення сім'ї, досягнення соціально-економічної незалежності від батьків та ін. У другому передбачається розподіл молоді на внутрішньовидові групи, кожна з яких має власні специфічні характеристики.

1.3 Принципи та методи дослідження

Основними принципами дослідження соціалізації наркозалежних є:

1. Дотримання розумних інтересів підопічного наркозалежного - соціальний працівник повинен дбати про принесення блага для свого підопічного і суспільства.

2. Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для підопічного наркозалежного і суспільства результати його діяльності. Представник соціальних служб повинен виступати з позицій можливого, цілеспрямованого, необхідного і бажаного результату. Не можна вимагати відповідальності соціального працівника за віддалені результати спільних дій з підопічним та їх наслідки: зв'язок може бути перерваний, підопічний наркозалежний може використати результати спільної діяльності у вирішенні своїх актуальних проблем.

3. Повага права підопічного наркозалежного на прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій є проявом поваги прав людини. Виходячи з цього, необхідно з'ясовувати не тільки проблеми підопічного наркозалежного але й його потреби, бачення проблеми, кінцевого результату; усі дії треба добре обґрунтувати і аргументувати. Підопічний наркозалежний має право відмовитися від них у будь-який момент, якщо його погляди змінились.

4. Прийняття підопічного наркозалежного таким яким він є, передбачає особистісний підхід, врахування індивідуальних психологічних особливостей, можливостей. Іноді тактику взаємодії можна будувати таким чином, що крім вирішення соціальної проблеми паралельно здійснюватиметься корекційний вплив на особистість.

5. Конфіденційність - основний принцип соціальної роботи та професійної етики соціального працівника з підопічним наркозалежним. За умови необхідності співпраці з метою вирішення проблеми повідомлення будь-яких відомостей можливе тільки за згодою підопічного наркозалежного. Всі учасники повинні бути попередженні про необхідність дотримання конфіденційності.

6. Принцип доброзичливості є основою моральної культури соціального працівника, відображенням і проявом любові до людей. Дотримання цього принципу дозволяє здійснювати керівництво діями підопічного наркозалежного, тактовно і коректно вказувати на помилки і недоліки.

7. Принцип безкорисності передбачає не тільки виконання соціальним працівником посадових інструкцій, а й докладання усіх зусиль та використання всіх ресурсів для вирішення конкретної проблеми. Безкорисність проявляється щодо підопічного наркозалежного, оскільки він не оплачує послуг спеціаліста. Відносини соціального працівника та підопічного наркозалежного не можуть будуватися на основі будь-якої матеріальної зацікавленості.

8. Чесність та відкритість у взаємовідносинах соціального працівника та підопічного наркозалежного є основою для довір'я та поваги у стосунках. Передбачає повну поінформованість підопічного наркозалежного щодо результатів спільних дій, пояснення причин невдач та планів щодо виправлення помилок і досягнення поставленої мети.

9. Повнота поінформованості підопічного наркозалежного про застосовувані дії сприяє активізації його особистісного потенціалу. Дотримання даного принципу передбачає повагу прав підопічного наркозалежного та його гідності, зменшує можливість бездіяльності або здійснення помилкових дій з боку підопічного наркозалежного.

10. Відсутність будь-яких забобон та упередженості щодо підопічного наркозалежного є обов'язковою умовою налагодження взаємовідносин співробітництва між соціальним працівником та підопічним наркозалежним. Погляди, світогляд соціального працівника і підопічного наркозалежного можуть не співпадати, але не можуть бути причиною для того, щоб соціальний працівник вважав свого підопічного наркозалежного неповноцінним, принижував у правах, ображати тощо. Соціальний працівник може тактовно викласти свою точку зору, якщо цього вимагає справа або просить підопічний наркозалежний, але повинен поважати точку зору свого оппонента [12].

Принципи соціалізації неповнолітніх наркозалежних передбачають повагу до особистості та прав підопічного наркозалежного, прийняття його таким, яким він є, гнучкість у підходах тощо. Все це тісно пов'язане із розумінням толерантності у соціальній роботі.

Толерантність (від лат. tolerans (tolerantis) - терплячий) - терпимість до чужих думок і вірувань. Генеральною конференцією ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року було прийнято і проголошено “Декларацію принципів толерантності”.

Толерантність у соціальній роботі є надзвичайно важливою і спрямована на уникнення будь-якої упередженості. Соціальний працівник зобов'язаний підтримувати та сприяти ствердженню прав людини, демократії, отже, відмовитися від догматизму, абсолютизації певних переконань. Це означає визнання відмінностей людей, але неможливість нав'язування окремих поглядів, переконань. Важливим є виховання на принципах толерантності, що сприяє зміцненню терпимості, розвитку навиків критичного мислення та спрямоване на протидію негативних впливів.

Сукупність наукових методів збирання, оброблення й аналізу фактів соціалізації неповнолітніх наркозалежних дає змогу реалізувати цілі та завдання соціально-психологічного дослідження. Основними джерелами інформації про явища соціалізації неповнолітніх наркозалежних є параметри реальних вчинків і поведінки особистості й групи, особливості індивідуальної та групової свідомості, характеристики продуктів матеріальної і духовної діяльності учасників комунікативного процесу, ситуації соціальної взаємодії та ін.

Отримана у процесі дослідження соціально-психологічна інформація повинна бути якісною, тобто відповідати вимогам надійності (стабільність результатів при повторних експериментах різних дослідників), обґрунтованості (придатність методу досліджувати саме ті якості об'єкта, котрі вивчаються), точності (чутливість використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей).

До головних методів дослідження соціалізації неповнолітніх наркозалежних належать:

- метод спостереження;

- метод опитування;

- метод тестування;

- метод групової оцінки особистості;

- метод експерименту;

- метод вивчення документів;

- метод соціометрії.

Метод спостереження. Його значення та цінність зумовлена черпанням матеріалу безпосередньо з життя при спостереженні за психічною діяльністю неповнолітніх наркозалежних у взаємодії з іншими, яка виявляється в їхніх рухах, діях, вчинках, висловлюваннях, оцінках.

Метод опитування. Цей метод є надзвичайно поширеним у соціально-психологічних дослідженнях і використовується для з'ясування, чи розуміють наркозалежні конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості.

Метод тестування. За його допомогою встановлюють психологічні якості наркозалежного, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, умінь.

Метод групової оцінки особистості. Побудований він на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання характеристики наркозалежного під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.

Метод експерименту. Його перевага полягає в тому, що соціальний робітник сам ініціює явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Експеримент реалізується як організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Метод вивчення документів. Традиційно документами вважають спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Ними може бути будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо.

Метод соціометрії. Використовується для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації.

Отже, для отримання достовірних відомостей щодо процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних доцільно одночасно використовувати кілька методів - якщо їх результати збігаються, це підвищує впевненість у правильності зроблених висновків. Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціальна робота зараховує ці проблеми до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних, соціальних чинників, у соціальної роботи є непересічний інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

2.1 Проблеми процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних

Соціалізація наркозалежних - це процес, спрямований на відновлення їх морального, психологічного та фізичного стану, соціальних функцій. Нажаль, більшість колишніх наркозалежних знову повертаються до цієї проблеми. Захисники таких громадян пов'язують це з тим, що колишні неповнолітні наркомани не можуть знайти собі заняття до дущі або у якомусь колективі, досить часто їм нема де жити, вони не можуть втупити до вузів та ін.

Проблеми процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних мають прямий зв'язок з завданнями соціальних служб, на які покладено задача соціалізації неповнолітніх наркозалежних. Цей зв'язок полягає у тому, що кожен крок та кожне завдання яке виконує спеціальна організація зіштовхується з сильною психологічною та фізичної залежністю людини від наркотика, а тем паче неповнолітньої дитина, яка ще не знає всіх можливостей цього складного та в одночас щасливого життя. Одже далі роздивимося основні завдання та проблеми соціальної служби з проходження процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежни:

Служба відповідно до покладених на неї завдань надає:

Соціально-психологічні послуги шляхом:

1. Проведення кваліфікованого консультування. Проблемою яка виникає на даному етапі соціалізації є не бажання неповнолітнього наркозалежного серйозно підійти до змісту консультації, бо у стані наркотичної залежності усі клітини мозгу людини хотять одного - наркотика, а це не дозволяє людині сповна розуміти важливі питання його життя.

2. Здійснення психодіагностики та психокорекції. На даному етапі соціалізації виникає проблема з нещирістю неповнолітнього наркозалежного, який може ховати найважливіші питання, проблеми, які і стали причиною вживання наркотиків. Тобто ті, наприклад, тести, які мають на меті виявити мотиви неповнолітнього щодо початку вживання наркотиків, не будуть мати ніяої достовірної інформації, бо неповнолітній наркозалежний відповідав на питання тесту не щиро.

3. Мотивування до зміни моделі поведінки з подальшим направленням неповнолітнього наркозалежного до програм реабілітації та ресоціалізації. Це завдання є дуже важким, тому що наркозалежного дуже важко чимось мотивувати окрім наркотиків. Тому працівнику соціальної служби дуже важко знайти підходящий мотив для окремого неповнолітнього наркозалежного, який би на 100 % мотивував його до подальшої програми реабілітації. Реабілітація - це відновлення-якого стану, здібностей і можливостей, які людина мала в минулому. Іншими словами, це повернення до оптимального стану, до нормального життя. Існує думка, що наркоманія - проблема медична, проте дослідження цієї залежності показують, що це не так.

Реабілітація наркоманів проводиться різними шляхами. Існують громади і центри, де люди живуть роками, в ізоляції від суспільства, важко працюючи і самостійно себе обслуговуючи. Чимало центрів реабілітації, які сформовані на базі монастирів і церков. Вних реабілітація наркозалежних заснована на вірі в Бога і виконанні фізичної роботи. У деяких центрах хворим не дозволяється спілкуватися з родичами, і навіть писати листи.

Справжня реабілітація наркоманів повинна враховувати, що наркотичну пристрасть - не що інше, як безсилля людини перед життєвими труднощами, коли він не використовує всі свої здібності для подолання проблем і виживання. Ще одна причина пристрасті до наркотиків - бажання змінити що-небудь у своєму житті. Людина хоче прийняти наркотик і розслабитися, забути про проблеми. Він думає, що наркотики - це рішення. Але в кінцевому підсумку саме наркотики стають ще більш серйозною проблемою. Реабілітація повинна допомогти людині зрозуміти це, і усвідомити причини, за якими він потрапив у трясовину наркотизації.

Ще одне завдання реабілітації наркозалежних - відновити особу людини, втрачену за період вживання наркотиків. Відновлення допомагає людині навчитися жити по-новому, відповідати за свої вчинки і дотримуватися певних моральних норм і естетичних стандартів.

Реабілітаційний курс проходить у два етапи:

1-й етап. Фізичне позбавлення від наркотиків.

Проводиться очищення організму від продуктів розпаду наркотичних речовин, позбавлення хворого від тяги до наркотиків, ослаблення абстинентного синдрому.

Наркоман проходить тривале лікування різними медичними препаратами, поєднане з оздоровчими процедурами. Загальна тривалість курсу може скласти 5-6 місяців, і навіть більше. За цей час у наркомана повинна пройти хвороблива тяга до наркотиків і набагато покращитися його самопочуття і фізичний стан. Після успішного проведення першого етапу реабілітації переходять до другого.

2-й етап. Психологічна реабілітація наркоманів.

Цей етап заснований на мотивації хворого у відмові від вживання наркотичних препаратів. З пацієнтом працюють психотерапевти та психологи. У ході другого етапу реабілітації людина повинна вирости духовно, відновити здорове мислення і здобути життєві цінності. Позитивним результатом цієї роботи вважається поява у наркомана нового погляду на життя і переосмислення її цінностей.

Звичайно, обіцяти 100%-ву ефективність позбавлення від наркотичної залежності не може ніяка програма реабілітації наркоманів. За статистикою, лише 15-20% наркоманів, минулих реабілітаційний курс, повністю відмовляються від наркотиків. Решта через 2-3 роки знову повертаються до наркотизації. Але цифри 15-20% як показник позбавилися від наркоманії - це теж гідний результат [17].

Останнім часом більшість експертів і фахівців, що працюють над проблемою наркоманії, схиляються до того, що реабілітація наркозалежних повинна носити комплексний характер. І соціальна реабілітація наркоманів, повернення їх у суспільство,займав 90% часу, витраченого на позбавлення від наркотичної залежності.

Реабілітація наркоманів повинна включати в себе відновлення наступних здібностей людини:

- здатність до навчання;

- здатність до вирішення життєвих проблем;

- здатність поліпшити свій стан без наркотику;

- здібності відрізнити правильні дії від неправильних, добро від зла [18, с. 71].

Тільки тоді реабілітація буде високоефективною. Деякі центри реабілітації враховують лише фізичний аспект проблеми і напихають пацієнтів препаратами, що знімають ломку, не зачіпаючи причини, по якій людина стала наркоманом. Релігійні центри засновують реабілітацію на повному відході від світу, наприклад, в монастир. По суті це не є реабілітацією.

Хороша реабілітація - це сукупність медичних, психологічних, соціальних, трудових та освітніх заходів. Вона обов'язково включає в себе відновлення, формування або корекцію соціально прийнятних особистісних, поведінкових і соціальних якостей людини.

4. Здійснення соціального супроводу неповнолітнього наркозалежного після їх реабілітації та ресоціалізації. У цього завдання теж є багато першкод, адже соціальний працівник, який здійснює супровід не може бути з підопічним увесь час, а тому не може бути упевнений у тому, що він не «зірветься» і не піде, наприклад, до старих друзів з якими вживав наркотики і не почне вживати знов.

2.2 Технології соціальної роботи, які працюють з неповнолітніми наркозалежними

Потреба в технологіях соціальної роботи виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії.

Технології соціальної роботи - це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси-ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об'єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання.

Технології соціальної роботи дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією.

Вихідним етапом є соціальне проектування - це формування образу майбутнього об'єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об'єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

1. Технології формування соціальних систем (формуючі технології).

2. Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).

3. Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).

4. Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології) [18].

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме - соціальної технології профілактики наркотизму неповолітніх з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Технологія соціальної роботи, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе:

- зміст соціальної технології; її ціль;

- зміст і організацію технологічної діяльності;

- засоби й методи досягнення мети;

- рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології;

- методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Однією з ефективних соціальних технологій роботи з наркозалежним підлітками є профілактика наркотизму.

Технологія соціальної роботи з профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього.

Профілактика (від грецького prophulaktikos - запобіжний) це сукупність заходів, спрямованих на охорону здоров'я, попередження виникнення та поширення хвороб людини, на покращення фізичного розвитку населення, збереження працездатності та забезпечення довголіття.

Профілактика залежності від наркотиків - одне з найважливіших і ефективних напрямків профілактики неінфекційної патології.

Профілактика залежності від алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин може бути первинною, вторинної та третинної.Розглянемо кожну з них.

Первинна профілактика - це система дій, спрямована на формування позитивних стрессоустойчевих форм поведінки з одночасною зміною вже сформованих дезадаптивних, порушених форм поведінки. ¹¹

Первинна профілактика наркоманії має на меті запобігти виникненню порушення або хвороби, попередити негативні наслідки і підсилити позитивні результати розвитку індивіда. Це може бути досягнуто кількома шляхами:

а) розвиток і посилення мотивації на позитивні зміни у власному життєвому стилі індивіда і в середовищі, з якою він взаємодіє;

б) напрямок процесу усвідомлення індивідом себе, поведінкових, когнітивних і емоційних проявів своєї особистості, навколишнього його середовища;

в) посилення адаптаційних факторів, ресурсів особистості та середовища, що знижують сприйнятливість до хвороби;

г) вплив на фактори ризику наркотизації з метою їх зменшення;

д) розвиток процесу самоврядування індивідом своїм життя;

е) розвиток соціально-підтримує процесу [20].

Первинна профілактика є найбільш масовою, неспецифічної, що використовує переважно педагогічні, психологічні та соціальні впливу. Її впливу спрямовані на загальну популяцію дітей, підлітків і молодих людей.

У результаті первинної профілактики передбачається досягти повного уникнення патологічних випадків, редукування числа осіб, у яких може бути розпочато патологічний процес, що визначає її найбільшу ефективність. Вона впливає передусім на формування здоров'я шляхом заміни одних розвиваються процесів на інші. Сформувавши активний, функціональний, адаптивний життєвий стиль людини, можна зміцнити його здоров'я і попередити розвиток хвороби. Даний вид профілактики здатний охопити найбільшу кількість людей, впливати на населення в цілому, мати найбільш ефективні результати.

Первинна профілактика наркоманії проводиться за допомогою декількох стратегій.

Перша стратегія - інформування населення про психоактивні речовини (їх види і вплив на організм, психіку і поведінку людини) і формування мотивації на ефективне соціально-психологічне та фізичний розвиток.

Друга стратегія - формування мотивації на соціально-підтримуюче поведінку.

Третя стратегія - розвиток протективних факторів здорового соціально ефективної поведінки.

Четверта стратегія - розвиток навичок вирішення проблем, пошуку соціальної підтримки, відмови від пропонованого психоактивної речовини.

У наведених вище стратегіях використовуються спеціальні технології.

Соціальні та педагогічні технології первинної профілактики:

- вплив засобів масової інформації;

- антинаркотичне навчання;

- використання альтернативних вживання наркотиків програм дитячо-підліткової і молодіжної активності;

- створення соціально-підтримують систем (соціальні служби, клуби, молодіжні організації і т.д.);

- проведення антинаркотичних мотиваційних акцій;

- організація діяльності соціальних працівників волонтерів;

- діяльність системи ювенальної юстиції.

Психологічні технології первинної профілактики:

- розвиток особистісних ресурсів;

- формування соціальної та персональної компетентності;

- розвиток адаптивних стратегій поведінки;

- формування функціональної сім'ї.

Головна мета вторинної профілактики - зміна дезадаптивних і псевдоадаптивної моделей поведінки ризику на більш адаптивну модель здорової поведінки.

Поведінка ризику може бути викликано характеристиками індивіда, має ті чи предиспозиції особистісних, поведенчіскіх та інших розладів; характеристиками середовища, що впливає на індивіда; специфічними комбінаціями середовищних і поведінкових характеристик.

При цьому середовище розглядається як носій такого домінуючого фактора, як стрес (будь-яку вимогу середовища, є стресом; у разі поведінки ризику стресовий тиск середовища, її опір різко збільшується як реакція на цю поведінку), а сама поведінка індивіда - як фактор ризику наркоманії.

Вторинна профілактика наркоманії здійснюється із застосуванням різних стратегій.

Перша стратегія - формування мотивації на зміну поведінки.

Друга стратегія - зміна дезадаптивних форм поведінки на адаптивні.

Третя стратегія - формування та розвиток соціально-підтримуючої мережі.

У цих стратегіях використовуються спеціальні технології.

Соціальні та педагогічні технології:

- формування мотивації на повне припинення вживання наркотиків, якщо воно має місце;

- формування мотивації на зміну поведінки;

- формування соціально-підтримуючого поведінки і стратегії пошуку соціальної підтримки у просоціальних мережах.

Психологічні технології:

- подолання бар'єрів усвідомлення емоційних станів;

- усвідомлення формується залежно від наркотика як проблеми особистості;

- розвиток емоційних, когнітивних і поведінкових стратегій проблем - долає поведінки (стратегії вирішення проблем, пошуку і прийняття соціальної підтримки, розпізнавання і модифікація стратегії уникнення);

...