Соціалізація у сучасному українському суспільстві неповнолітніх наркозалежних

- аналіз, усвідомлення і розвиток особистісних і середовищних ресурсів подолання проблеми формується залежно від психоактивних речовин. Розвиток Я-концепції, комунікативних ресурсів, соціальної компетентності, ціннісних орієнтацій когнітивного розвитку; прийняття відповідальності за своє життя, свою поведінку і його наслідки; сприйняття соціальної підтримки; зміна стереотипів і ролей взаємодії в сім'ї; формування психологічної резистентності до тиску наркотичної середовища.

Медичні технології полягають в нормалізації фізичного і психічного розвитку, біохімічного та фізіологічного рівноваги.

Третинна профілактика наркоманії спрямована на відновлення особистості та її ефективного функціонування в соціальному середовищі після відповідного лікування, зменшення ймовірності рецидиву захворювання. Інший напрямок третинної профілактики - зменшення шкоди від вживання наркотиків у тих, хто ще не готовий повністю відмовитися від них.

Можливості третинної профілактики набагато нижче, ніж первинної і вторинної, так як ефект від превентивного впливу визначається необхідністю заміни патологічних ланок поведінки індивіда на здорові. Даний вид профілактики заснований на медичному впливі, проте базується на сильній структурі соціальної підтримки. Він вимагає індивідуального підходу і спрямований на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку стадію. Активність хворого із захворюванням, усвідомлення ним власної відповідальності за своє здоров'я - обов'язкова умова проведення третинної профілактики.

Третинна профілактика наркоманії здійснюється із застосуванням декількох стратегій.

Перша стратегія - формування мотивації на зміну поведінки, включення в лікування, припинення вживання наркотиків або інших психоактивних речовин.

Друга стратегія - зміна залежних, дезадаптивних форм поведінки на адаптивні.

Третя стратегія - усвідомлення цінностей особистості. Четверта стратегія - зміна життєвого стилю.

П'ята стратегія - розвиток комунікативної та соціальної компетентності.

Шоста стратегія - формування та розвиток соціально - поддерівающей мережі.

У цих стратегіях використовуються різні технології. Соціальна та педагогічна технології:

- формування соціально-підтримуючої і розвиваючого середовища;

- формування мотивації на зміну поведінки, припинення вживання психоактивних речовин і постійне підтримання процесу просування до здоров'я;

- розвиток соціальної компетентності, подолання спокуси наркотизації;

- формування соціально-поддеожівающего стратегії пошуку соціальної підтримки підтримують мережах.

Медичні технології полягають в грамотному психофармакологічного втручанні у відповідні періоди при відповідних терапії станах, а також в нормалізації фізичного і психічного стану, біохімічного та фізіологічного рівноваги.

Всі види профілактичної діяльності, що реалізуються в суспільстві, поділяються на ряд напрямів:

- профілактика в навчальних закладах (шкільні програми);

- профілактика, заснована в сім'ї (сімейні та батьківські програми);

- профілактика в організованих суспільних групах населення;

- профілактика за допомогою засобів масової інформації;

- профілактика, спрямована на групи ризику в навчальних закладах і поза ними;

- систематична підготовка фахівців в галузі профілактики;

- мотиваційна профілактична робота;

- профілактика рецидивів;

- терапія соціальним середовищем;

- профілактика наслідків, пов'язаних з вживанням психоактивних речовин.

Можна зробити висновок, що соціальний робітник зобов'язаний проводити первинну профілактику вживання наркотиків, використовуючи різні методи, щоб запобігти виникненню порушення і хвороби у молоді, попередити негативні наслідки і підсилити позитивні результати розвитку індивіда.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ НАРКОЗАЛЕЖНИХ

3.1 Аналіз ефективності процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних

Процес соціалізації неповнолітніх наркозалежних - це оптимальна система засобів, впливів і активізації освоєння неповнолітнім сукупності знань, норм та цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства.

Процес соціалізації неповнолітніх наркозалежних має такі основні етапи: соціалізація неповнолітній наркозалежний

1 етап - первинне консультування, підготовка до реабілітації;

2 етап - стаціонарна реабілітація;

3 етап - соціальна адаптація, стаціонарне проживання в умовах міста;

4 етап - після реабілітаційна підтримка, інтеграція в суспільстві.

Ефективність процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних в основному залежить від якості соціальної реабілітації наркозалежного.

Реабілітація наркозалежних, у свою чергу, спрямована на відновлення особистості та її ефективного функціонування в соціальному середовищі після відповідного лікування, зменшення ймовірності рецидиву захворювання. Вона заснована на медичному впливі, проте базується на сильній структурі соціальної підтримки. Вимагає індивідуального підходу та спрямована на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку стадію. Активність хворого в боротьбі із захворюванням, усвідомлення ним власної відповідальності за своє здоров'я є обов'язковою умовою. Проведення реабілітації, передбачає використання наступних соціальних і медичних технологій:

- формування соціально-підтримуючого і розвиваючого середовища;

- формування мотивації на зміну поведінки, припинення вживання психоактивних речовин і постійне підтримання процесу просування до здоров'я;

- розвиток навичок копінг-поведінки, соціальної компетентності, подолання спокуси наркотизації або алкоголізації;

- формування соціально-підтримуючого поведінки і стратегії пошуку соціальної підтримки в соціально-підтримують мережах.

Важливим принципом лікування є його етапність:

1. Попередній етап, що включає детоксикацію
(дезінтоксикацію), загальнозміцнюючу і стимулюючу терапію в поєднанні з відібранням наркотичних речовин.

2. Основний етап, спрямований на активну протинаркотичної
лікування.

3. Реабілітація як процес спільної діяльності пацієнта і персоналу.

Реабілітація в умовах терапевтичного середовища розглядається як відновлення повноцінних взаємозв'язків особи залежного від наркотиків людини і соціального середовища, процес відновлення здібностей людини до нормального функціонування в середовищі, йогоособистісних ресурсів, соціально-рольовий ідентифікаційної структури.

Все це, а не тільки досягнення фізичного та психічного благополуччя розуміється під процесом реабілітації. При цьому очевидно, що відновлення не має кінцевої точки, а є лише метою, в напрямку якої буде рухатися залежна людина протягом всього його життя.

Взаємодія пацієнта і персоналу передбачає прийняття відповідальності за процес відновлення не тільки персоналом, а й перш за все пацієнтом. При цьому розвивається взаємна відповідальність за позитивні зміни у спільній комунікативної, терапевтичної та інших видах діяльності.

Процес одужання будується з урахуванням життєвої ситуації пацієнта і його соціального оточення. Реабілітація планується кожним пацієнтом спільно з персоналом та членами терапевтичного середовища з урахуванням індивідуальних ресурсів і проблем людини, які можуть бути ним використані або повинні бути подолані в процесі відновлення. До стану ресурсної системи належать знання, можливості іздібності людини, його система відносин із значущими іншими, наявність або відсутність сімейних зв'язків; характер сімейних проблем і взаємовідносин всередині сім'ї; проблеми, пов'язані з законом і можливої ??кримінальної активністю в минулому.

Головні цілі реабілітаційного процесу:

1) відновлення здорового життєвого стилю, просування
по шляху до здоров'я, яке розуміється як багатоаспектна характеристика;

2) зміна і розвиток більш функціонального та ефективної поведінки, наявність постійної мотивації до цього процесу, що веде до підвищення рівня психосоціальної адаптації і життя в цілому;

3) розвиток емоційної складової людини, усвідомлення ним своїх емоцій, прийняття їх, розуміння їх причин та вміння керувати ними як на когнітивному, так і на поведінковому рівні;

4) відновлення та позитивний розвиток нових міжособистісних зв'язків, наповнення їх позитивним людським змістом, духовним змістом, а також відновлення або побудова нової здорової соціальної мережі. Найважливішою структурою в цьому процесі є сім'я, взаємодія з якою в цей період набуває особливого значення.

Дуже важливим є формування особистісної можливості пацієнта протистояти негативному тиску соціального середовища, визначати його і відрізняти негативний тиск від позитивного.

Без сформованого внутрішнього особистісного контролю активна взаємодія пацієнта з навколишнім середовищем буде неможливим, а, отже, і процес одужання може перерватися.

У процесі реабілітації необхідно дотримуватися всі її фази:

I фаза - лікування.

Ведеться інтенсивна робота, спрямована на подолання фізичної залежності і стабілізацію фізичних проблем.

II фаза - реабілітація.

Ведеться інтенсивна робота над власними особистісними та міжособистісними проблемами, виявленням ірозумінням емоційних проблем, неадекватних захисних механізмів, блокуючих усвідомлення себе і процес одужання в цілому, деструктивних варіантів копінг-поведінки. Тривалість цієї фази різна. Вона залежить, перш за все, від того, якими особистісними ресурсами володіє пацієнт, від його особистісної «зрілості», а також від напрямку роботи, професіоналізму і майстерності персоналу, терапевтичного впливу навколишнього соціального середовища.

III фаза - підготовка до життя поза реабілітаційної установи.

На цій стадії найбільш інтенсивно проводиться робота з профілактики рецидивів.

IV фаза - повернення в суспільство.

Ця фаза здійснюється поступово. У її реалізації можливі декілька варіантів:

- життя в установі, але робота в суспільстві;

- життя в суспільстві, але робота в установі;

- поступовий, «крок за кроком», вихід з установи (денний стаціонар).

V фаза - післялікувальна.

Це регулярні зустрічі з пацієнтом з тривалістю не менше 1 - 2 годин, здійснювані в груповий або індивідуальній формі.

У зв'язку з мультидисциплінарним характером проблем, для досягнення цілей одужання в процесі реабілітації повинна брати участь команда різних фахівців, які є носіями власних знань, умінь та життєвого досвіду.

Лікар-нарколог, психологи, соціальні працівники - фахівці в галузі соціальної реінтеграції в суспільство і консультанти - фахівці в галузі консультування залежних від наркотиків з питань подолання симптомів хвороби і совладания з проблемами адаптації на основі власного та / або професійного досвіду - необхідний мінімум фахівців в реабілітаційній структурі.

І цілком зрозуміло, що практичне досягнення цілей реабілітації будується з урахуванням конкретних ресурсів регіону.

Очевидно, що побудувати єдину реабілітаційну модель для всіх регіонів Росії неможливо, тому що в кожному з них є свої ресурси і проблеми. Конкретні моделі реабілітації можуть бути різноманітними за формою, але не за змістом.

Отже, важливо, щоб реабілітаційний процес був спрямований на досягнення єдиних цілей і відповідав певним принципам.

3.2 Напрямки оптимізації та шляхи вдосконалення процесу соціалізації

В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соціального простору - його технологізація. Соціальна технологізація - це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

До напрямків оптимізації процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних можно віднести клубну роботу. Вона активно використовується як з метою профілактики, так і соціальної реабілітації і корекції.

Клубна діяльність організовується на принципах добровільності об'єднання людей із спільними інтересами, а також самодіяльності і самоуправління, врахування вікових і соціо-культурних особливостей.

Привабливість клубного життя для дітей і підлітків визначається:

- ігровою формою засвоєння майбутніх соціальних ролей;

- різноманітною за характером діяльністю, котра дозволяє вирішувати проблему професійного самовизначення, самопізнання;

- можливістю задовольнити потреби в спілкуванні. На відміну від беззмістовного проведення часу на вулиці підлітки спілкуються в клубі на основі спільних корисних справ, захоплень, інтересів;

- гуманістично вибудованими порівняно з вуличними міжо-собистісними взаєминами (недопустиме є висміювання, приниження, фізична розправа над слабкими і т.ін.);

- розвинутим самоуправлінням, відносною автономією від дорослих.

З метою зниження дезадаптації неповнолітніх слід належну увагу приділяти соціально-педагогічній діяльності з підлітковими групами різної спрямованості, яка може реалізовуватися за декількома напрямами:

- використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою вирішення завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації чи корекції конкретної особистості;

- надання просоціальним групам необхідної підтримки;

- ініціювання створення груп соціальної спрямованості, таких, як групи «Милосердя», молодіжних соціальних ініціатив, групи взаємодопомоги і взаємопідтримки;

- включення даних груп у систему соціально-педагогічної діяльності закладу, мікросоціуму;

- спільна робота з організаторами дитячого руху з переорієнтації асоціальних груп у просоціальні;

- спільна діяльність з психологами, педагогами з виведення окремих неповнолітніх із груп асоціальної спрямованості, переорієнтації їхніх установок і поведінки.

Для ефективної діяльності з переорієнтації асоціальних груп необхідно не лише знати особливості життєдіяльності даної групи, а й мати уявлення про причини появи такого роду груп. Спеціалісти вважають, що успішність даної роботи гарантована лише в тому випадку, коли практичні працівники будуть спрямовувати свої зусилля не на придавлен-ня і руйнування груп, а на викорінення причин та умов, що їх породжують. Разом з тим необхідно пам'ятати, що здійснити переведення всіх асоціальних груп в просоціальні - завдання нереальне. Деякі асоціальні групи, особливо криміногенні, необхідно руйнувати.

Так як одним з пріоритетних завдань сучасних фахівців з соціальної роботи в області наркології є активний вплив на хворого вже на початку процесу лікування. Тому актуальним буде вивчення удосконалення медичного та післямедичного етапу реабілітації наркозалежного підлітка, де медики і соціальні працівники діють згуртованою командою.

На цьому етапі можуть виникнути проблеми з подолання природного психологічного відчуження, що існує між медичним персоналом,які традиційно сповідують медикоцентричний підхід і фахівцями з соціальної роботи, що діють іншими методами. Звідси випливає необхідність зближення позицій наркологів та соціальних працівників, перш за все за допомогою грамотної організації спільного лікувально-реабілітаційного процесу, що має бути закріплено у відповідних нормативних документах, посадових інструкціях і положеннях.

До поліпшення стану оптимізації соціалізації наркозалежних неповнолітніх ведуть наступні напрямки роботи:

- формування у хворого усвідомленої стабільної мотивації до остаточної відмови на споживання наркотиків, на активне включення в реабілітаційний процес;

- здійснення комплексу лікувально-психолого-терапевтичних заходів, спрямованих на дезактуалізацію потягу до наркотику, запобігання рецидивів хвороби;

- редукування поведінкових, афективних, інтелектуальних розладів, що розвилися або усугубилися в процесі хвороби;

- зміцнення здоров'я хворого на основі навчання навичкам здорового способу життя;

- корекція структури особистості хворого для забезпечення позитивного особистісного розвитку;

- підвищення рівня соціального функціонування хворого, формування або відновлення позитивних сімейних і середовищних зв'язків;

- досягнення реального матеріального самозабезпечення пацієнта на основі закріплення навичок системної зайнятості, освітньо-професійної підготовки.

Основною умовою щодо удосконалення процесу соціалізації наркозалежного підлітка є максимальна індивідуалізація реабілітаційних технологій:

- перший ступінь - визначення індивідуальних умов проходження курсу лікування та реабілітації кожного наркомана (стаціонарні, напівстаціонарні або амбулаторні програми), клінічних особливостей захворювання, соціальних ускладнень, викликаних вживанням наркотиків, визначення особливостей структури особистості, мікросоціального оточення залежного;

- другий ступінь - аналіз зібраної інформації, складання індивідуального профілю кожного наркомана і включення його у відповідну за цими параметрами програму реабілітації.

Для удосконалення реабілітаційної роботи з наркозалежними слід застосувати наступну схему роботи:

1) рівень впливу;

2) основні мішені впливу;

3) тип терапії;

4) основні методи і засоби впливу.

На біологічному рівні впливу основними мішенями впливу є:

- перебудова нейромедіаторних систем, які беруть участь у формуванні потреби в психоактивних речовин;

- перебудова метаболічних процесів, які формують потяг;

- генетична схильність.

Тип терапії на цьому рівні - біологічно орієнтований вплив, основними методом і засобом якого є медикаментозне лікування, тобто використання препаратів, регулюючих нейромедіацію: нейролептики, антидепресанти, нейропетіди, антиконвульсанти, блокатори рецепторних систем, транквілізатори, а також немедикаментозні методи - рефлексотерапія, електростимуляція.

На психічному рівні впливу основною мішенню є патологічний потяг до наркотичного речовини. Тип застосовуваної терапії - психотерапевтично орієнтований вплив.

Основні методи та засоби в цілому можна підрозділити на дві головні групи, що розрізняються за характером психотерапевтичного впливу:

- методи, які використовують переважно маніпулятивні стратегії;

- методи, які використовують розвиваючі особистість стратегії.

1. Методи маніпулятивного характеру адресовані головним чином до патологічних процесів. Хворий розглядається як об'єкт впливів. Мета впливу - зміна поведінки. Патерналістське ставлення до клієнта з боку терапевта. До найбільш популярних методів цієї групи можна віднести:

- сугестивні методи (навіювання), їх мета впливу - зміна поведінки хворого. ;

- гіпнотерапія, яка дуже широко розповсюдилася в нашій країні. ;

- поведінкові, такі як психодрама. Будучи досить трудомісткою технікою, вона успішно застосовується в лікуванні наркоманів у структурі комплексної психотерапевтичної програми;

- ігрові методи (ситуаційно-психологічний тренінг). Збирається група, визначаються теми, розігруються ролі. Зазвичай відтворюється ситуація, яка так чи інакше пов'язана з вживанням наркотиків. При цьому відбувається тренування окремих умінь, як наприклад вміння відмовитися від наркотику, при цьому можуть використовуватися відеозаписи для тренінгу соціальних навичок;

- групові дискусійні методи - це психотерапевтичний вплив в малих групах, що функціонують на основі клієнт-терапії. Мета впливу - вироблення групового стилю мислення, поліпшення комунікацій, корекція образу «Я» і підвищення самооцінки - все це реалізується за рахунок, безумовно, позитивного ставлення до наркотично залежного хворого, щирому його прийняття та емпатичного впливу.

2. Методи розвивального характеру адресовані головним чином до нормативно-компенсаторних процесів, хворий розглядається як суб'єкт впливу. Мета впливу - зростання особистості, взаємовідносини терапевта і клієнта партнерські:

- гештальт-терапія (принцип «тут і зараз»). За допомогою наркотиків хворий прагне піти від усвідомлення самого себе і самовираження, гештальт-терапія повертає його до самого себе, долаючи захист, який створює перешкоди для особистісного розвитку і досягнення зрілості;

- екзистенціальна терапія - апеляція до вищих ціннісних регуляторів та їх активізація в процесі обговорення таких проблем, як смерть, свобода, ізоляція;

- «Терапія вирішення проблем» - методика, що допомагає клієнту прояснити наявні в нього проблеми;

- методика системної інтервенції - формування установок на отримання допомоги та лікування, полягає у підготовці та здійсненні впливу на хворого по певному набору правил, силами найбільш значимих осіб з його оточення.

На соціальному рівні впливу основною мішенню є співзалежність, тип терапії - соціально-орієнтований вплив. Основні методи і засоби терапії:

- групи само-та взаємодопомоги, розроблена в їх рамках програма «12 кроків». Її плюси:

- прості, але ефективні прийоми підтримки;

- добре враховує особливості психологічного статусу хворих із залежністю;

- легко інтегрується з іншими видами терапії;

- апелює до вищих духовних цінностей наркозалежних і активізує їх, вони отримують нові сили для боротьби зі своїм захворюванням.

Підсумовуючи, слід зазначити, що технології соціально-моральної переорієнтації дезадаптованої особистості визначаються і розробляються з урахуванням індивідуально-психологічних, вікових і статевих особливостей, причин відхилень у поведійці і розвитку дитини. Головна мета соціального працівника у роботі з такими неповнолітніми - пристосувати, адаптувати їх до соціуму, зробити так, щоб їхня поведінка не виходила за рамки соціальної норми, не перешкоджала встановленню гармонійних взаємин з оточуючими.

ВИСНОВКИ

Отже, з вище проведеного дослідження можно зробити наступні висновки:

1. Аналіз праць науковців дозволяє розглядати наркотизм як негативне соціальне явище, сутність якого полягає в залученні до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення (В. Міхілін, Є. Дюмін), і як соціальне явище, яке охоплює все, що пов'язано з наркогенними речовинами та соціальними наслідками їх вживання (Д. Колесов, С. Турцевич). Термін «наркотизм» використовується українськими (В. Соболєв, І. Рущенко) та російськими ( П. Бабанов, О. Штакельберг) філософами та соціологами в широкому значенні, зокрема для позначення окремої галузі соціологічного знання - соціології наркотизму. У поглядах сучасних учених до цих пір не існує єдиного визначення поняття «наркоманія».

2. Розглянуто головні поняття дослідження:

- соціалізація - складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві;

- неповнолітній - це будь-яка особа, яка не набула повноліття згідно із законом запитувальної держави, який застосовується згідно з правилами приватного міжнародного права, і яка згідно цього закону не має права самостійно визначати місце свого проживання;

- наркозалежність - це психічна та/або фізична залежність людини від психотропних діючих речовин (наркотику);

- молодь це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених ними соціально-психологічними характеристиками.

3. Виявлено основні принципи та методи процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних. Принципи соціалізації неповнолітніх наркозалежних передбачають повагу до особистості та прав підопічного наркозалежного, прийняття його таким, яким він є, гнучкість у підходах тощо. Все це тісно пов'язане із розумінням толерантності у соціальній роботі.

4. Досліджено проблеми процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних. Проблеми процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних мають прямий зв'язок з завданнями соціальних служб, на які покладено задача соціалізації неповнолітніх наркозалежних. Цей зв'язок полягає у тому, що кожен крок та кожне завдання яке виконує спеціальна організація зіштовхується з сильною психологічною та фізичної залежністю людини від наркотика, а тем паче неповнолітньої дитина, яка ще не знає всіх можливостей цього складного та в одночас щасливого життя.

5. Розглянуто технології соціальної роботи, які працюють з неповнолітніми наркозалежними. Однією з ефективних соціальних технологій роботи з наркозалежним підлітками є профілактика наркотизму.

6. Розроблено напрямки оптимізації та шляхи вдосконалення процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних. До напрямків оптимізації процесу соціалізації неповнолітніх наркозалежних можно віднести клубну роботу. Вона активно використовується як з метою профілактики, так і соціальної реабілітації і корекції. Клубна діяльність організовується на принципах добровільності об'єднання людей із спільними інтересами, а також самодіяльності і самоуправління, врахування вікових і соціо-культурних особливостей.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойко А. Л. Соціальна робота з клієнтами, інфікованими ВІЛ та хворими на СНІД: метод, рек. з навч. курсу для магістеріуму / Шк. соц. роботи Нац. ун-ту «Києво-Могилянська академія» - Ужгород: УжДУ, 2000. - 164 с.

2. Бурая Н.П. Соціальна робота: навч. посіб. - X.: Ун-т внутр. справ, 2007. - 204 с.

3. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики /пер. А.В. Соловьева.- М.:Аспект Пресс, 2002.- 356 с.

4. Воробйова М.М. Соціологія молоді: навч. посібник / Воробйова Д.М., Бажан А.А., Соловей Ю.А. - К.: Просвіта, 2013. - 301 с.

5. Волков Ю.Г. Соціологія: навчальний посібник/ - Львів: Фенікс, 2007. - 572 с.

6. Вологін С.П. Соціальна робота з наркозалежними.- Вінниця: Зірка, 2009 - 196 с.

7. Гиря М.Ю. Соціальна поведінка наркозалежних. - Харків: Освіта, 2012 - 108 с.

8. Горин А.А. Психологія молоді: підручник для вищих навчальних закладів / Голуб Ж.А., Плескун В.О., Хорун В.В. - Л.: Фенікс, 2012. - 289 с.

9. Давицина Н.Ф. Социальная работа.- М.:ВЛАДОС, 2008.- 351 с.

10. Корсин Р. Ауэрбаха А. Психологическая энциклопедия: 2-е изд./ под ред. Р. Корсин.- СПб.: Питер, 2003- 1096 с.

11. Мартыненко А.В. Медико-социальная работа: теория, технологии, образование.- М.:Наука, 1999.- 240 с.

12. Медведева Г.П. Этика социальной работы: учебное издание.- М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002.- 208 с.

13. Менеджмент соціальної роботи: навч. посібник/ під ред. Є.І. Комарова.- К.:Кондор, 2009.- 288 с.

14. Малий А.А. Соціологі молоді/ підручник для вузів - К.: Вища освіта, 2014 - 205 с.

15. Меньшов В.Д. Соціологія молоді: курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів / Меньшов В.Д.. - К.: КНЕУ, 2014. - 180 с.

16. Моксев Н. Л. Социология молодежных организаций.- СПб: СПбГУ, 2003. - 215 с.

17. Обозов Н.Н. Експериментальная психология: теория и методы: учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 384 с.

18. Основи загальної психології. - Л.: Зоря, 2006 .- 448 с.

19. Основи соціальної роботи: навчальний посібник. - Львів: Академія, 2001.- 244 с.

20. Основы социальной работы.- М.:ИНФРА-М, 2003.- 368 с.

21. Основы социальной работы: ученик /отв. ред. П.Д. Павленок.- 2-е изд., испр. и доп.- М.:ИНФРА - М, 2003.- 395 с.

22. Принцип активизации в социальной работе: учебное пособие - М.:Аспект Пресс, 1997.- 223 с.

23. Психологія: загальна частина / під. заг. ред. Бабич Ю.С. - Львів: Академія, 2011.- 204 с.

24. Психология социальной работы: учебник для вузов /под ред. М.А. Гулиной.- 2-е изд.- СПб.:Питер, 2010.- 384 с.

25. Социальная работа: словарь-справочник.- М.:Контур, 2005.- 480 с.

26. Социальная работа: теория и практика.- М.:ИНФРА, 2004.- 427 с.

27. Социальная работа: учебное пособие.-Р. н/Д:Феникс, 2000.- 576 с.

28. Социология молодежи. - М.: Сека, 2000 .- 373 с.

29. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / за аг. ред.. Корчагіної В.М. - К.: Кондор, 2009. - 306 с.

30. Соціологія: навчальний посібник / А.К. Собко, В.А. Кузьменко, Ж.В. Бабенко та ін. - Дніпропет.: Пролісок, 2013. - 236 с.

31. Соціологія: підручник / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін.; За ред. Н. П. Осипової. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.

32. Соціологія молоді: підручник для вищ. навч. закладів / под. ред. Голованя М.М. - К.: Просвіта, 2014. - 359 с.

33. Теорія соціальної роботи: підручник / за заг. ред. Бередової Ж.А. - Л.: Фенікс, 2006. - 259 с.

34. Тетерський С.А. Вступ до соціальної роботи.-К.:ЦУЛ,2010.-269 с.

35. Технології соціальної роботи: методологічний аспект/ під заг. ред. Ж. Волокових - Житомир.: Зоря, 2010 - 98 с.

36. Технології соціальної роботи: навчальний посібник для вищ. навч. закладів/ відпов. ред. М. Волик - К: Вища освіта, 2009 - 118 с.

37. Технологии социальной работы: ученик /Холостова Е.И.- М.:ИНФРА - М, 2001.- 400 с.

38. Технология социальной работы.- М.:ВЛАДОС, 2002.- 240 с.

39. Шелудько О. О. Социология молодежи: учеб. пособие для вузов.- М.: Трикста, 2008.- 406 с.

Размещено на Allbest.ru

...