Проблема девіантної поведінки у сучасних суспільних реаліях

- девіантність як «реагуюча конструкція» (D. Віаск, Н. Вескег, K. Erickson, Е. Goode);

- девіантність як порушення прав людини (Н. Schwendinger, J. Schwendinger) [29, c. 88-92].

Якщо перший і третій із цих підходів не потребують коментарів, то другий необхідно розглянути детальніше.

Із другої половини XX ст. у соціології формується «конструктивістський» підхід стосовно багатьох соціальних реалій [30]. Як з'ясувалося, значна кількість соціальних інститутів і феноменів («фактів») не так існують об'єктивно, per se, sui generis, як штучно «сконструйовані». Такі поняття, як «злочинність», «організована злочинність», «наркоманія», «корупція», «тероризм», «проституція» та багато інших аналогічних виявів - соціальні «конструкти» [31, c. 30-33].

Об'єктивний погляд на соціальні реалії як конструкції не випадковий і має глибинні філософські та методологічні основи. В епістемологічних дискусіях «на сьогодні визначилися тенденції щодо розвитку конструктивістських концепцій, які відмовляються від ідеалістичного або трансцендентального (і в цьому розумінні суб'єктивного) обґрунтування. Натомість вони передбачають наявність цілком реальних систем, які орієнтуються і повинні орієнтуватися в спостереженні на власні конструкції, оскільки не мають власного доступу до довкілля, зовнішнього середовища (Umwelt)» [32, c. 2].

На нашу думку, погляд на девіантність та її різноманітні прояви як відповідні конструкти, сформовані в процесі реагування суспільства на небажані види поведінки, переважає в сучасній соціології девіантності і є доволі продуктивним.

Процес конструювання девіацій (за допомогою політичних рішень, статистики, засобів масової інформації тощо) детально описаний у багатьох працях [33].

Ролі ЗМІ в процесі конструювання девіацій присвячений розділ «Медіа і конструкція злочинів і девіантності» в збірнику статей «Соціологія злочинності і девіантності» [34].

На думку відомих німецьких кримінологів Н. Hess i S. Scheerer, злочинність - не онтологічне явище, а мислительна конструкція, що має історичний і змінний характер. Злочинність майже повністю конструюється контролюючими інститутами, котрі встановлюють норми і надають учинкам відповідного значення. Злочинність - соціальний і мовний конструкт [35]. Як відбувається конструювання одного із сучасних різновидів злочинності - «злочинності ненависті» («Hate Crimes»), тобто злочинних посягань проти «ненависних» меншин (афро-, іспано-, арабо- та азіатоамериканців, євреїв, гомосексуалістів, лесбіянок тощо), досліджено у книзі американських кримінологів [36].

У цьому конструюванні («Hate Crime» is a social construct») беруть участь представники ЗМІ та політики, вчені та ФБР. Процес конструювання «корупції» розкритий у дисертаційній роботі І. Кузнєцова [37].

Саме тому прихильники трактування девіантності як «реагуючої конструкції» зауважують на тому, що суспільство і право, вважаючи за необхідне реагувати на ті чи інші соціально значущі поведінкові форми, конструюють вид наступного «цапа відбувайла» - «мафія», «наркоманія», «гомосексуалізм», «корупція», «тероризм» тощо. Безумовно, за цими «етикетками» приховані деякі об'єктивні реалії, форми людської життєдіяльності та їх носії, суб'єкти дій [38, c. 292306]. Але суспільна або державна оцінка цих проявів девіантності, саме віднесення відповідних форм до девіантних - результат свідомої роботи владних, ідеологічних інститутів, що формують суспільну свідомість. Надзвичайно важливу роль у такій «конструкторській» діяльності виконує політичний режим [39, c. 39-65].

Суспільний розвиток нині характеризується активними реформами в усіх сферах життєдіяльності людини, формуванням нових стосунків у суспільстві, що, своєю чергою, зумовило руйнацію традиційних психологічних установок особистості, соціальної групи, їх соціальної ролі, змушує людину опинятися у ситуації самостійних пошуків нових шляхів задоволення своїх життєвих потреб. Відсутність можливостей для самореалізації зумовлює в особистості внутрішній дискомфорт, негативну реакцію на соціальні зміни, незадоволеність собою і навколишнім середовищем, що доволі часто є одним із чинників девіантності, існування якої вимагає невідкладного не лише соціологічного і психологічного, але насамперед філософсько- правового осмислення.

Проблематика досліджень філософеми девіантної поведінки багатоаспектна і різноманітна. Її вивчення безпосередньо пов'язано з історично зумовленим процесом виникнення, зміни, деградації, відмиранням соціальної норми як базового елемента культури і є одним із способів збагачення глибинного характеру людської присутності в світі.

Відхилення в поведінці можна вважати перманентним переходом певних дій зі сфери анормативного в нормативне і навпаки. В основі вільного вибору того або іншого способу поведінки - специфічно людська здатність якісно оцінювати всі явища і відносини за допомогою абстрактної дихотомії «позитивне - негативне».

Відтак можемо зробити такий висновок, з огляду на проаналізовані й висловлені позиції у контексті вивчення філософеми девіантної поведінки.

Девіантна поведінка - об'єкт особливої уваги з боку дослідників різних напрямів: юриспруденції, психології, філософії, соціології, педагогіки, а також релігійних і громадських організацій, які відповідають за моральне здоров'я суспільства. Уся історія становлення філософсько-правової, етичної думки є спробою віднайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від антисоціальних порушень, які вельми часто є небезпекою для життя і добробуту людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів.

Девіантна поведінка спричинила створення держави, право - охоронних органів, спеціалізованих установ для виправлення та ізоляції людей, які становлять небезпеку для соціальної системи. У філософсько-правовій науці чи не усі мислителі порушували питання про причини відхилень окремими індивідами чи цілими соціальними групами від чинних моральних норм, цінностей, традицій.

Соціальні конструкти сучасності, вирішуючи завдання виправлення шкідливої для суспільства девіантної особистості, послуговуються надбаннями спеціальних дисциплін: юриспруденції, психології, соціології, філософії, педагогіки, медицини, психіатрії, антропології. Відповідно до своїх завдань, ці галузі науки вузькоспеціалі- зовано, різновекторно і, як правило, суперечливо тлумачать чинники, що спричиняють девіантну поведінку, з'ясовують вагомі ознаки девіантної особистості, мету та зміст виправного впливу на неї.

Водночас нині недостатньо розроблена філософсько-правова концепція виправлення асоціальної девіантної особистості, яка змогла б інтегрально визначити причини виникнення асоціальної поведінки, ознак девіантної особистості, мети, змісту та форм виправного впливу на неї. Це, своєю чергою, посилює актуальність філософсько - правового дослідження девіантної поведінки, адже саме така за- гальнонаукова концепція повинна стати методологічною основою для сукупної практичної діяльності широкого спектру різних наукових напрямів у питаннях виправлення асоціальної девіантної особистості.

Вивчення цієї проблеми вкрай важливе для сучасного вітчизняного транзитивного суспільства, існуючі правові системи якого доводять слабку спроможність дієво впливати на девіантну особистість. Їх криза, зокрема, пояснюється тим, що вітчизняна наука тривалий час не повною мірою зважала на широкий спектр європейських філософсько-правових поглядів, які звужено тлумачилися у контексті панівної ідеології.

Висновки. З уваги на здійснений аналіз, можна стверджувати, що однією з найістотніших властивостей людської поведінки є те, що вона соціальна за суттю, формується і реалізується суспільством.

Поведінка відображає процес соціалізації людини, передбачаючи адаптацію до соціального середовища з огляду на індивідуальні особливості особи.

Аналіз і вітчизняних, і зарубіжних наукових джерел дозволяє зробити висновок про множинність теоретичних підходів до опису досліджуваного соціального об'єкта (у концептуальному полі біхевіоризму, феноменології чи структурно-функціонального аналізу), також тематичну різноманітність його проблемних опрацювань (причини девіантної поведінки, дезорганізація та девіантність, умови соціалізації як чинник девіації, генезис і кореляційні залежності між системою очікувань суспільства і поведінкою особи, девіантність творчої особистості, соціальна девіація, адаптація та соціальна норма, соціальні санкції та соціальний контроль тощо). Отже, філософема девіантної поведінки сягає за межі однієї науки і є територією вивчення наук, об'єктом яких є людина.

Литература