Гендер: взаємодія в українському радянському соціумі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гендер: взаємодія в українському радянському соціумі

В останні десятиріччя в інформаційному просторі України з'явилося чимало публікацій, які в тій чи іншій мірі дотичні до проблематики гендерних досліджень. Застосування гендерного підходу в історичних пошуках розкрило перед істориками широкі можливості. Існують різноманітні трактування гендеру: гендер як ідеологічна система (Г. Рубін, А. Річ, М. Віттіг), гендер як мережа владних повноважень (Дж. Скотт), гендер як соціальний інститут (Дж. Лорбер), гендер як система між- особистісних взаємодій (Г. Гарфінкель, К. Вест, Д. Зіммерман), гендер як представлення, презентація, перфоманс (Т. де Лауретис), гендер як процес конструювання ідентичності та образ життя, що підлягає маніфестації (Дж. Батлер), гендер як поле структурованих і структуруючих відмінностей (Д. Гаравей)Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. -- СПб., 2007. -- С. 455..

Попри розмаїття підходів у застосуванні тендерної методології та розширення кола розглядуваних питань мають місце прогалини у з'ясуванні місця та ролі соціальної статі в історичному минулому України, в т.ч. за час перебування України у складі СРСР. Оскільки в радянському науковому просторі дослідники цим терміном не користувалися: «в СРСР про термін “гендер” (соціальні прояви статевої приналежності) знало небагато спеціалістів»Там же. -- С. 5., поза межами наукового розгляду залишилася низка питань, які активно розроблялися в західній історіографії.

Втім хоч радянські науковці й не оперували в своїх дослідженнях поняттями і термінами, притаманними гендерним дослідженням, їхні напрацювання не можна не брати до уваги. В радянському науковому наративі можна відслідкувати витоки майбутніх гендерних досліджень, які дають сучасникам часткову інформацію про взаємовідносини чоловіків і жінок, становище в суспільстві «соціальних статей», їхній вклад у господарську, культурну, духовну сфери, взаємовідносини з державою. Відмітно, що більшість авторів радянського періоду у своїх напрацю- ваннях об' єктом аналізу обирали жінку і відповідно вивчали, які трансформації відбувалися з її статусом порівняно з статусом чоловіків.

Беручи до уваги, що дослідження, які в Радянському Союзі були доступними для широкого загалу громадськості, відображали запити влади і її офіційну позицію щодо своїх громадян, вважаємо за необхідне зробити огляд історіографії т.зв. «жіночого питання». Специфіка введення в інформаційний обіг матеріалів і документів та їх зміст стосовно висвітлення «жіночої проблематики» фактично є однією із засадничих, що ілюструє характер гендерних відносин в українському радянському суспільстві досліджуваного періоду. радянський жіночий гендер публічний

В публікаціях досліджуваного періоду характерним було те, що весь виклад матеріалу підпорядковувався домінантній цілі -- сформувати у свідомості громадян ідеальний образ жінки через призму висвітлення її активної участі у громадсько-політичному і господарському житті держави, а також актуалізувати інформацію про вжиті Комуністичною партією і радянською владою заходи щодо підтримки жінок у процесі їхнього особистісного зростанняБебель А. Женщина и социализм. -- М., 1959; Бильшай В. Решение женского вопроса в СССР. -- М., 1959; Славные большевички. -- М., 1958; Женщина в революции. -- М., 1959; Женщины рассказывают. -- Смоленск, 1959; В едином строю. -- М., 1960; Участницы великого созидания. -- М., 1962.. Таким чином автори неодноразово підкреслювали наявність рівноправного становища жінок у СРСР і відповідно в УРСР. Незаперечним доказом прогресивності вважалися наявність у Конституції СРСР, Конституції УРСР та інших нормативних документах радянського законодавства положень про забезпечення жінкам рівних прав з чоловіками. А саме: жінкам гарантувалися рівні можливості у праві на працю, доступності знань, декларувалися законодавчий захист жіночої праці, охорона материнства, надання допомоги у вихованні дітей. Причому висвітлювалися тільки позитивні моменти і зрушення (з позиції офіційної ідеології). Кожна з тез обґрунтовувалася численними доказами і підкріплювалася нормативними документами або партійними положеннями, що декларували наміри влади зосередитись на удосконаленні системи наявних пільг.

На замовлення партії видавництва готували збірки про роботу жінок в Українській РСР. У них висвітлювався внесок жінок у боротьбу за дострокове виконання п'ятирічних планів, досвід окремих представниць у керівництві в органах влади, в організації і діяльності жіночих рад як у промисловості, так і в сільському господарстві; наводилися цифри про численність жінок у промисловості, сільському господарстві, транспорті, науці та мистецтві, про кількість жінок серед депутатів Верховних Рад СРСР і УРСР, орденоносців, Героїв Соціалістичної Праці, лауреатів Сталінських премій, матерів-героїньЦентральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України). -- Ф. 1. -- Оп. 74. -- Спр. 10. -- Арк. 63-66, 73-131, 142-144..

Пропаганда процесу «звільнення жінок» після революції у радянській історіографії відбувалася також за рахунок введення в інформаційний обіг джерел усної історії: зібраних розповідей міщанок похилого віку і селянок, що пам'ятали життя «за царя», спогадів більшовичок, автобіографій жінок-трудівниць. Систематично оновлювалися дані про становище жінок на сторінках статистичного збірника «Жінки в СССР»Женщины в СССР. Статистический сборник. -- М., 1967 (и последующие годы)..

Загалом, висвітлюючи динаміку змін у становищі жінок у радянському суспільстві другої половини 1940-х -- середини 1960-х, сучасники пропонували своїм читачам розглядати проблему під кутом зору економічних, політичних, правових, етичних впливів і змін у стосунках між статями Бильшай В. Решение женского вопроса в СССР. -- С. 8; Белова В. Решение женского вопроса в СССР. -- М., 1975. -- С. 5; Чирков П. Решение женского вопроса в СССР. -- М., 1978. -- С. 15; Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. -- С. 35. Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. -- С. 35.. Основні питання, які висвітлювали історики, вивчаючи становище жінок, зводились до з'ясування їхньої ролі у повоєнній промисловій відбудові; активній участі жінок у будівництві колгоспного ладу; участі в громадсько-політичному житті, зокрема їхнього членства в жіночих радах, виконкомах Рад тощо; особливу увагу приділяли висвітленню місії Комуністичної партії у т. зв. визволенні жінок західних областей УРСР з «пригнобленого і нерівноправного» становища тощо.

Інші аспекти тендерної проблематики, зокрема, демографічний, сексуальний, соціально-психологічний, культурно-релігійний, висвітлювалися лише фрагментарно в рамках дослідження спеціальних наукових дисциплін. Російська дослідниця Н. Пушкарева з цього приводу відзначила, що ці питання не могли бути проаналізовані в науковій літературі, що створювалася в «прокрустовому ложі марксистських тем» .

Серед досліджень, які розроблялися в рамках вищезгаданих тем, можна назвати ті, що були присвячені аналізу жіночих проблем. Окремі питання щодо поєднання виробничих і сімейних ролей жінки аналізувалися у дослідженнях, присвячених праці робітників промислових підприємств (Г. Слесарев, З. Янкова); вивченню мотивів професійної діяльності робітниць низької і середньої кваліфікації, задоволення роботою і виконання ними сімейних ролей (А. Харчев, С. Голод); дослідженню динаміки ставлення до праці молодих робітниць і робітників, виявленню причини незначної участі жінок серед провідних інженерів (В. Ядов); розробці соціальних проблем обох статей, вивченні історії жіночої та чоловічої сексуальної культури у різних етносів (І. Кон), аналізу специфіки чоловічих і жіночих ролей у сімейній і професійній сфері (А. Пименова), вивченню культурних стереотипів маскулинності і фемінності (З. Янкова)Слесарев Г., Янкова З. Женщина на промышленном предприятии и в семье// Социальные проблемы труда и производства. -- М., 1969; Харчев А., Голод С. Профессиональная работа женщин и семья. -- Л., 1971; Динамика изменения положения женщины и семья. -- М., 1972; Янкова З. Советская женщина. -- М., 1978. -- С. 64-77; Кон И. Половая мораль в свете социологии // Советская педагогика. -- 1966. -- № 12; Кон И. Социология личности. -- М., 1967..

Варто відзначити, що введення вищезгаданих питань у наукові дискусії свідчить про наявність проблем у суспільстві та ще й в такому стані, що про них уже назріла потреба говорити. З іншого боку, згадані дослідження, по-перше, здебільшого проводилися у наукових центрах РСФСР і, навіть претендуючи на всерадянський масштаб, містять доволі незначні відомості про характер стосунків, що складався в УРСР. Подруге, здебільшого об'єктом для дослідження ставали відносини, які мали місце в кінці 1960-х -- 1970-ті рр.

У цілому наявний історіографічний матеріал дає підстави стверджувати, що керівництво СРСР контролювало зміст інформації про характер гендерних відносин в суспільстві та дозувало її обсяги як в межах країни, так і поза її кордонами. Ці дії зводилися на виконання таких цілей: створення у міжнародної громадськості та власних громадян ілюзії про СРСР як прогресивну державу у ставленні до жінок; отримання дієвого, нерепресивного інструменту впливу на процес формування трудових ресурсів держави за рахунок всеохоплюючого «добровільного» втягнення робочої сили жіночої статі у різноманітні галузі державного виробництва. Постановка пропонованих соціологами питань у кінці 1960-х рр. була своєрідним визнанням державою існуючих проблем у жіночому середовищі: так би мовити, ми бачимо труднощі у вашому становищі і готові їх з'ясовувати, щоб у майбутньому накреслити шляхи і плани для їх вирішення. Подібна тактика була обумовлена також тим, що вже значний відсоток жінок був втягнений у виробництво, і суспільство фактично було на шляху укорінення нового стереотипу, що повноцінне життя жінки не можливе без участі в державному виробництві.§ 1. «Рівність статей» в радянському дискурсі

Дотримання рівності прав чоловіків і жінок проголошувалося владою однією із засад радянської політики, в т. ч. реалізація зазначеного положення відбувалася за рахунок утвердження в суспільній свідомості значущості і переваги радянського ладу в ставленні до своїх громадян у порівнянні з капіталістичним.

Постійно відчуваючи потребу в підтримці своїх дій від численного жіночого населення, влада продовжувала формувати з жінок союзників. З цією метою в радянському суспільстві велику увагу приділяли актуалізації «жіночого питання» як засобу боротьби з дискримінацією жінок та пропаганді шляхів її вирішення.

В офіційному радянському дискурсі нерівність жінок трактували на підставі положень, запропонованих теоретиками марксизму та розвинених В. Леніним. Згідно них соціальна нерівність жінок проявлялася: в нерівноправному, підкореному становищі в сім'ї і суспільстві, відставанні в соціальному розвитку, пригніченні особистості жінкиНовикова Э. Женщина в развитом социалистическом обществе. -- М., 1985. --. Нерівноправний статус жінки пояснювали її перебуванням в економічній залежності (чоловік експлуатував робочу силу жінки і оплачував її працю пожит- тєвим утриманням). Своєю чергою економічна залежність обумовлювала й інші види нерівності: політичну, юридичну, культурнуам же. -- С. 11. Вирішення жіночого питання вбачали у наданні жінкам рівних прав за законом і досягненні економічної і соціальної рівностіТам же. -- С. 33. Там же. -- С. 135..

Жінки як маса представляли для теоретиків марксизму засіб для вирішення державних завдань. Класики марксизму залишали за собою право визначати цілі жіночого руху, намірялися підпорядкувати його спочатку ідеї революції, потім індустріалізації, колективізації і таким чином поступово заволоділи правом говорити про жіночі інтереси і соціальні завдання, і навіть представляти ці завдання та інтереси в суспільстві.

4) реальне здійснення поставлених завдань не може відбутися саме собою, для цього потрібна цілеспрямована активна політика, реалізовувана в конкретних організаційних формахТам же. -- С. 133. Женщины в обществе: реалии, проблемы, прогнозы. -- М., 1991. -- С. 30..

На практиці вирішення «жіночого питання» відбувалося шляхом юридичного оформлення рівноправності чоловіків і жінок у публічних сферах. Так, у Конституції СРСР 1918 р. було закріплено юридичну рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах соціального життя Гурко Т. Социология пола и гендерных отношений: [Електронний ресурс]: http//aI*tides.exceИoam/stience/fflosofy/39073775.html. У міжнародних правових документах дане питання отримало закріплення лише через кілька десятилітьУказ президії ВР УРСР від 22 липня 1954 р. «Про ратифікацію конвенції про політичні права жінок» (підписана в Нью-Йорку 31 березня 1953 р.) // Відомості Верховної Ради Української РСР (далі -- Відомості ВР УРСР). -- 1954. -- № 5. -- Ст. 128..

Ключові інтереси держави у вирішенні «жіночого питання» зосереджувалися навколо створення умов для реалізації наступних завдань: забезпечення гарантій для політичної рівності у правах чоловіків і жінок; створення умов для поєднання жінкою материнства (як важливої соціальної функції) з професійною працею та участю в громадсько-політичній діяльності; здійснення заходів для ліквідації масової безграмотності; вирішення проблеми професійної підготовки; втягнення жінок у суспільне виробництво і управління державою; активізація роботи, пов'язаної із знищенням старих традицій і уявлень про роль жінки; формування нового світогляду жінки, оскільки вважалося, що в жінок доводиться пробуджувати почуття людської гідності, віри в свої сили, вчити їх користуватися законами, правами і можливостями .

У масовій свідомості активно мусувалося твердження про рівність прав чоловіків і жінок. Навіть розроблялися для розповсюдження серед громадян спеціальні анкети-роз'яснення «про правове становище жінок і відношення до них»Бебель А. Женщина и социализм. -- С. 14. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 74. -- Спр. 8. -- Арк. 349.. Анкети містили низку запитань і відповідей, що були покликані не тільки актуалізувати знання про характер правового становища жінок в УРСР, а й закріпити отримані знання, оскільки відповіді на запитання були підготовлені у формі витягів положень із нормативних документів УРСР із ґрунтовним роз'ясненням їх змісту. Згідно них жінка в УРСР користується рівними правами з чоловіками у всіх сферах господарчого, державного, культурного і громадсько-політичного життя.

Згідно офіційної думки, існуючі гарантії рівних можливостей для чоловіків і жінок проявлялися у реалізації жіночого представництва в парламенті, в органах влади, членстві в Комуністичній партії України і на її керівних посадах, участі у масових організаціях: профспілках (представництво у профкомах і профгрупах) і комсомольській організації; відсутності безробіття. Існуюча ідеологія вкорінювала думку, що рівність гарантується залученням жінок у виробництво, наданням рівної оплати праці за однакову виконувану роботу. Серед інших тез -- доступність знань, охорона праці жінок, законодавчо закріплені пільги на працю, піклування про материнство, допомога у вихованні дітей (дитячі садочки, школи, позакласна робота, відпочинок літом), удосконалення служби побуту і громадського харчування.

Реалізація формату «жіноче питання» -- постійний розголос про зрушення в ході його вирішення (від щонайменших до найвищих досягнень) -- відбувалося на фоні частого протиставлення існуючої «зразкової» радянської повсякденності невигідному становищу жінок у капіталістичних країнах. Найгостріше інакший від соціалістичного спосіб життя у сфері вирішення проблем жінок критикувався за відсутність надання жінкам шансів на реалізацію у різних сферах життєдіяльності, за їхнє безправне становище, особливо у виробничому процесіДокладніше див.: Проблемы занятости женских трудовых ресурсов. -- К., 1981. -- С. 6-13..

У періодичній пресі також постійно публікувалися повідомлення про досягнення жінок як на державному рівні, так і на місцевому. Втім, у таких повідомленнях зазвичай уникали ставити акценти на кількісних показниках характеристик участі чоловіків у різних сферах діяльності. Звичайно, дані про чоловіків були присутні: адже їхні постаті були скрізь -- і на шпальтах преси, і в дослідженнях, і в статистичних показниках, але характер розміщення інформації не спонукав читачів до визначення місця і ролі чоловіків (як соціальної статі) в житті суспільства.

У результаті шляхом активної і планомірної пропагандистської роботи через засоби масової інформації, широко розповсюджену агітацію на зборах та в межах невеликих груп на підприємствах і організаціях, під час численних масових зібрань активістів різних галузей господарства відбувалося формування дієвого жіночого активу, який звалював на свої плечі величезну громадську роботу і залучав у цей процес інших менш активних жінок.

У радянську дійсність було майстерно вплетено ідеал жінки -- зразок для наслідування сучасницям -- жінки-трудівниці, рівноправної сподвижниці чоловіка у виробничому процесі. Фактично зрівняння жінок у правах з чоловіками в радянському соціумі відбулося за рахунок «зрівняння жінок перед лицем народного господарства» в якості «трудової сили» з чоловіками .

Саме такі акценти розставляла радянська пропаганда, коли представляла становище жінок СРСР на розсуд міжнародній громадськості. Жінок радянської держави, зокрема на міжнародній виставці в Парижі 1947 р., позиціонували, як вільних і рівноправних: «ви бачите жінок на всіх виробництвах, у всіх професіях, кожна працює для величі своєї країни і для загального благополуччя... Вони вільно вибирають своє майбутнє, розвивають свої здібності, фізичні і розумові»Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. -- С. 133. Женщина, ее жизнь и стремления. Впечатления о международной женской выставке в Париже. -- М., 1948. -- С. 9..

Наявність чималого комплексу проблем, які займали значний відсоток часу повсякдення людини, панівна ідеологія залишала поза увагою. Головну увагу держави було зосереджено на вирішенні проблеми економічної відбудови держави шляхом залучення у виробництво якнайбільшої кількості робочих рук, в т. ч. жіночих. Завдання, які ставились перед жінками у кінці 1940-х рр. висловлені в одній з промов Й. Сталіна: «Жінки складають половину населення нашої країни, вони складають величезну армію труда і вони покликані виховувати наших дітей, наше майбутнє покоління, тобто наше майбуття»Там же. -- С. 10..

Таким чином, подолання нерівності у становищі чоловіків і жінок, відбувалося шляхом вивільнення жінок від економічної залежності в сім'ї, виведенні їх з приватної сфери і втягнення у виробництво. З цього приводу дослідники писали: «це об'єктивний процес, обумовлений існуючою соціальною рівністю, можливістю отримувати освіту і відповідно використовувати її в громадському виробництві, що розвивається на основі сучасної науки і техніки», і тому «закликати тепер до домашнього господарства, «домашнього рабства» до втрати індивідуальності жінки і її самостійності абсурдно».

Соціальна значущість даної проблеми містила і економічну складову, про що неодноразово зазначалося в літературі: «Соціалістичне суспільство вимагає раціонального, економічно вигідного використання трудових ресурсів» . З позиції радянських дослідників причини економічної активності жінок наступні: 1) зростаюча потреба в робочій силі у всіх галузях народного господарства і особливо у невиробничій сфері, тобто сфері найбільш використовуваної праці жінок; 2) зміна характеру праці в результаті науково-технічної революції, в т. ч. зниження її навантаже- ності; 3) фемінізація освіти; 4) демографічні особливості сучасного етапу (зменшення кількості дітей у сім'ї, скорочення розмірів сім'ї); 5) зростання соціально-економічної потреби в праці в зв'язку із зростанням потреб населення в матеріальних і духовних благахЗуйкова Е. Быт при социализме. -- М., 1976. -- С. 136. Сонин М. Социально-экономические и структурные проблемы занятости женщин // Женщины на работе и дома. -- М., 1978. -- С. 22..

Проаналізувавши зміст численних видань, російська дослідниця С. Айвазова відмітила, що з радянської свідомості повністю зникло уявлення про те що жінка може і не працювати у суспільному вироб- ництвіАйвазова С. Свобода и равенство советских женщин // Айвазова С. Русские женщины в лабиринте равноправия (Очерки политической теории и истории. Документальные материалы). -- М., 1998. -- С. 66-99.. Цей та інші висновки російських науковців щодо гендерних взаємовідносин у радянському суспільстві є цілком правомірними і для дійсності УРСР Докладніше див.: Айвазова С. Гендерное равенство в контексте прав человека; Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание.. Згідно з ними, у радянський час юридично жінка отримала повну рівноправність. Разом з тим офіційна ідеологія рівноправності маскувала фактичну дискримінацію жінок у всіх сферах життя. Негласно існував санкціонований державою гендерний контракт, згідно якого жінка формально має з чоловіком рівні права, отримує будь-яку освіту, може працювати на будь-якій посаді -- але при цьому сім'я не перестає бути основою її діяльності. Держава мовчазно підтримувала точку зору, що побут і сім'я -- особиста справа кожної жінки, в якій вона може розраховувати на власні сили. Для характеристики наведених гендерних відносин, коли жінці відводилися дві ролі -- працівниці та матері, стали використовувати термін «контракт працюючої матері».

Державне регулювання принципу рівності статей

Головна мета впровадження і державного регулювання принципу рівності статей у радянському суспільстві передбачала створення системою керованого механізму впливу на чоловіків і жінок, задля активізації їх втягнення у виробничу діяльність у державній сфері, і, як противагу, зменшення їх часу на затрати в приватному домашньому господарстві. Таким чином, відбувалося домінантне закріплення участі індивіда -- чи то чоловічої чи то жіночої статі -- у публічних сферах діяльності, контрольованих державою, і проваджуваних головним чином також на користь розвитку державних інтересів.

Повертаючись до історичного минулого можемо спостерігати, що влада, акцентуючи увагу на наявності рівності чоловіків і жінок в державі, все ж через певні проміжки часу реалізовувала дещо відмінні механізми впливу на своїх громадян у порівнянні з попередніми практиками, що передусім залежало від історичних умов (як, наприклад, Друга світова війна), а також від надзавдань (колективізація, індустріалізація, повоєнна відбудова народного господарства), які ставило керівництво перед громадянами для швидкого впровадження. Незмінним залишався принцип -- якнайповнішого залучення жінок нарівні з чоловіками у державне виробництво, втягнення їх у процес виконання важливих стратегічних проектів.

У повоєнний період для ефективної реалізації планів щодо залучення усіх можливостей наявного трудового ресурсу поряд із проведенням державних трудових оргнаборів стосовно чоловіків і частини жінок, у суспільній свідомості акцентували увагу на можливостях жінки реалізуватись як рівноправній будівничій соціалістичного суспільства.

У друге повоєнне десятиліття образ жінки-виробничника продовжували активно закріплювати в свідомості громадян, розглядаючи його як необхідну умову для визнання її рівноправності в суспільстві. Проте, на відміну від попереднього десятиліття, можемо спостерігати певні відмінності.

Відразу після війни втягнення жінок у виробництво проводилося в рамках масштабної агітаційної кампанії, важлива роль у якій відводилася активній діяльності лекторів та агітаторів. Так, на допомогу лекторам і агітаторам розроблялася тематика лекцій, доповідей і бесід, рекомендованих для прочитання в жіночій аудиторії. Тематика цих бесід якнайкраще ілюструє запити і плани влади у процесі формування суспільної думки, а також показує пропоновані радянським жінкам соціально схвальні рольові моделі, образ думок, ставлення до дійсності. Таким чином, лекційна пропаганда мала укорінити у свідомості громадян, що «Партія Леніна-Сталіна -- організатор і натхненник перемог радянського народу», В. Ленін -- «Великий вождь і учитель трудящих», а Й. Сталін -- «Геніальний продовжувач справ Маркса-Енгельса-Леніна -- великий вождь народів». Укорінювалася думка, що основою радянського ладу є соціалістична власність, підкреслювалися переваги колективного господарства перед індивідуальним. Селяни мали засвоїти, що «статут сільськогосподарської артілі -- основний закон колгоспного життя», і зрозуміти особливості «поєднання особистих інтересів колгоспників з громадськими інтересами колгоспів». Велика увага приділялася формуванню патріотизму передусім за рахунок емоційного піднесення населення в зв'язку з перемогою СРСР над ворогом. Раз у раз громадяни отримували чергові блоки інформації і нагадування, про «джерело сили і могутності СРСР», про «моральний образ радянської людини», про «радянський патріотизм і національну гордість радянських людей», про необхідність «виховання радянського патріотизму в школі і в сім'ї». Не обходилося і без пошуку чергових ворогів у власній державі -- «Українсько-буржуазні націоналісти -- найзапекліші вороги українського народу»ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 74. -- Спр. 4. -- Арк. 78..

Оскільки розглядувана тематика бесід розраховувалася насамперед для жіночої аудиторії, в двох третинах пропонованих тем головними дійовими особами в тих чи інших іпостасях виступали жінки. Насамперед, визначалася роль жінок у будівництві соціалістичного суспільства, наголошувалося, що жінка в СРСР «рівноправний громадянин соціалістичного суспільства», «велика сила радянського суспільства». Неодноразово підкреслювалися «роль жінки в колгоспному будівництві», «у руля державного управління», звеличувалася звитяжність «жінок-колгоспниць -- Героїнь Соціалістичної Праці»; окреслювалися ключові ролі і завдання жінок: «у виконанні нової сталінської п'ятирічки», «у боротьбі за новий економічний і культурний розквіт нашої соціалістичної батьківщини», «в боротьбі за післявоєнне піднесення сільського господарства», «в боротьбі за укріплення колгоспного ладу», «в боротьбі за організаційно-господарське укріплення колгоспів», у промисловості «в боротьбі за виконання п' ятирічки в чотири роки», «робітниці науки, техніки, і культури в боротьбі за новий економічний і культурний розквіт нашої соціалістичної

Батьківщини», «завдання третього року сталінської п'ятирічки і участь жінок у їх виконанні» .

При цьому не залишалися поза увагою і питання особистого життя («Моральний образ радянської жінки»). Держава, потребуючи жіночої віддачі натомість пропонувала жінкам засвоювати інформацію про рівність прав чоловіків і жінок («Радянське законодавство про жінку», «Шлюб і сім'я в радянському законодавстві»). Правові питання цілеспрямовано підкріплювалися циклом лекцій, у яких висвітлювалося «Піклування партії Леніна-Сталіна і радянської держави про політичне виховання і культурне зростання радянської жінки», «Сталінське піклування про жінок-матерів і про дітей», робилося протиставлення на становищі жінок у країнах соцтабору і в капіталістичних країнах («Що дала радянська влада працюючим жінкам?», «Становище жінок в країнах капіталізму», «Шлюб і сім'я при капіталізмі і соціалізмі»)Там само. -- Арк. 79. Там само..

У перше повоєнне десятиліття планомірна агітація жіночої аудиторії систематично проводилася як на зборах в межах невеликих груп на підприємствах і організаціях, так і під час численних масових зібрань активістів різних галузей господарства. Доповіді виступаючих здебільшого були співзвучними з наступними тезами: «Нам необхідно з новими силами взятися за роботу, ми здатні і повинні довести, що ми можемо на рівні з чоловіками брати участь в громадському житті і відновлювати господарство»Там само. -- Спр. 2. -- Арк. 77.; або «Наше серце переповнене радістю... радянська влада дала нам можливість бути повноправними членами і отримати будь-яке ремесло. Наші жінки мають повну можливість нарівні з чоловіками брати участь у виконанні п'ятирічного плану»Там само. -- Арк. 5..

У друге повоєнне десятиліття спостерігаємо відступ від масштабної практики проведення жіночих нарад і з' їздів, що супроводжувалися численними патріотичними виступами з метою надихання і мобілізації жінок на звершення задля розбудови держави шляхом активної участі у виробництві, та громадсько-політичному житті.

Зміни в стратегії влади у ставленні до жінок, зокрема, в зменшенні заходів і зібрань для жінок, можна пояснити тим, що були отримані стійкі результати від включення жінок у виробничу діяльність. У цей час провадилася робота щодо закріплення значущості ролі жінок через постійне висвітлення їхньої невтомної праці на рівні з чоловіками у різних галузях виробництва, шляхом популяризації відомостей про жінок, які досягли певних досягнень у різних сферах суспільного життя. Для посилення твердження про рівноправність жінок публікувалися щорічники з статистичними даними про місце жінок в радянському суспільстві. А також практикувалася актуалізація інформації про заходи, які проводилися і проводяться в державі для покращення становища жінок. Так, ЦК КПРС в постанові до 8 березня 1954 р. закликав партійні, радянські, господарські, профспілкові і комсомольські організації «посилити піклування про покращення умов праці і побуту жінок, проявляючи особливу чутливість до жінок-матерів, допомагати їм у вихованні дітей. Необхідно встановити щоденний контроль за неухильним виконанням радянських законів про охорону жіночої праці і державних заходів з посилення піклування про жінок і їх дітей...» .

Крім того жінкам, які вже були задіяні у державному виробництві, пропонувалося націлити свою увагу на участь у громадсько-культурному житті. Численні завдання, які ставилися перед жінками, фактично нівелювали значущість наявних побутових потреб і проблем приватного життя. Тим більше, що держава проголошувала на рівні офіційних документів про свою участь у вирішенні проблеми поліпшення повсякдення. Покращення становища жінок передбачалось реалізовувати за рахунок збільшення мережі ясел і дитячих садочків; полегшення домашньої праці шляхом її механізації (пральні машини, холодильники, пилососи, картоплечистки, пристрої для переробки овочів, посудомийні машини, електричні каструлі і чайники, швейні машини, особливо електричні) і відповідно розширення доступу сімейних господарств до використання побутової техніки, перебудови домашнього господарства за рахунок розвитку мережі громадського харчування. Всі ці заходи проголошувалися урядовими постановами і доводилися до відома широкому загалу населення.

Зокрема, в постанові ЦК КПРС і РМ СРСР від 13 березня 1956 року зазначалося, що громадське харчування сприяє перебудові побуту трудящих на соціалістичних основах і звільненню жінок від маловиробничої домашньої праці. Цій же меті слугували заходи, спрямовані на розвиток мережі ательє і швейних майстерень, а також збільшення продажу готового одягу; розширення мережі і покращення роботи пралень, майстерень з хімчистки і ремонту одягу, взуття; розширення мережі лікарень, пологових будинків, санаторіїв, будинків відпочинку, дитячих ясел і садочків, покращення житлових умов; встановлення розпорядку дня в роботі установ, щоб у всіх залишалося достатньо часу для сім'ї, для виховання дітей . Бильшай В. Решение женского вопроса в СССР. -- С. 221-222. Там же.

Оскільки реалізовувана в повоєнне десятиліття практика активізації жінок у виробництві не була дієвою щодо жінок старшого віку, які й далі продовжували працювати в домашньому господарстві, -- в умовах лібералізації громадсько-політичного життя доводилося застосовувати нові маніпулятивні підходи з метою остаточного витіснення приватногосподарського сектору виробництва. На фоні приниження приватної господарської діяльності в СРСР провели дискредитаційну кампанію проти осіб (як чоловічої, так і жіночої статі), що ведуть «паразитарний спосіб життя». Як результат, за кілька років лави робітників поповнили нові трудівники, здебільшого жінки літнього віку. Ці заходи вдалося провести на високому патріотичному піднесенні, тому що в суспільстві вже було нав'язане владою негативне ставлення до людей, які не працюють у державному секторі виробництва. До того ж, на початку 1960-х рр. праця в суспільному виробництві сприймалася як норма життя, обов'язкова для всіх. Ідея про важливість праці стосувалася як чоловіків, так і жінок, і фактично в період хрущовської відлиги закріплювалася як необхідна умова виховання підростаючого покоління без надання пріоритетів у цьому процесі комусь із соціальних статей.

Таким чином, за надзвичайно короткий строк був створений новий життєвий стереотип, який включає обов' язковий елемент -- участь жінок у суспільному виробництві. Покоління, що закладало його, було виховане в тому дусі, що якщо для чоловіка праця обов'язкова, то жінка може думати і вибирати. Але самі представниці цього покоління вибрали працю, і їхній спосіб життя був сприйнятий поколінням дочок уже як єдино можливий .

Специфіка досліджуваного періоду проявляється також в тому, що в цей час зароджувалося нове сприйняття жіночої праці у державному виробництві. Оскільки лави трудівниць масово поповнювали жінки без відповідної кваліфікації, формувалася нерівноцінність у використанні праці чоловіків і жінок у різних видах діяльності.

Закріплювався не завжди відповідний жіночій природі розподіл жінок між галузями і видами праці, формувалася тенденція використовувати жіночу працю на менш цікавих і змістовних роботах, що поступаються чоловічим і за заробітком Костаков В. Женская работа // Советская женщина: труд, материнство, семья. -- М., 1987. -- С. 37. Там же.. Нерідко така ситуація виникала в результаті державної політики спрямованої на поліпшення становища населення. З одного боку, жінок на рівні з чоловіками стосувалися проваджувані державою заходи соціальних гарантій, зокрема таких, як покращення життя і умов праці робітників, охорона праці на виробництві тощо. З іншого, в результаті покращення становища жінок шляхом вивільнення їх з умов важкої праці відбулося не лише полегшення їхніх умов праці, фактично відбулося витіснення жінок з тих посад, які краще оплачувалися і мали кращі соціальні гарантії (робота з важкими умовами праці вище оплачується, дає право на пільгову пенсію)Там же. -- С. 28..

Оскільки проваджувані державою заходи щодо полегшення жіночої праці уникали реального вирішення питання налагодження якісного побуту (традиційно домашнє господарство, яке мала перекласти на свої плечі держава, і далі продовжувало залишатися здебільшого справою жінок), це не дозволяло жінкам розраховувати на рівні можливості з чоловіками в професійній реалізації. Більш того, в цей час на жінок дедалі більше покладалися навантаження з виховання дітей, їх участі у сімейній сфері.

Пропаговані радянською владою принципи рівноправності чоловіків та жінок насамперед базувалися на закріпленні цих положень у нормативно-правових документах, які за суб'єктом гендеру умовно можна поділити на кілька груп. До першої групи можна віднести документи, що стосуються і чоловіків, і жінок. В їх текстах містяться вказівки на рівність прав, гарантії для їх реалізації. Ці документи стосуються громадян загалом, і не завжди мають виражене розрізнення соціальної статі, оскільки головна мета в радянському суспільстві була формування спільності -- радянський народ. Другу групу складають документи, що стосуються одного з суб'єктів гендеру, і відповідно мають виразне забарвлення соціальної статі. Таким чином, вони дають нам можливість відстежити, які гендерні ролі держава пропонувала реалізовувати своїм громадянам. Одночасно дають відомості про наявність чи відсутність дискримінації у застосуванні прописаних норм щодо суб'єкта гендеру, на якого ці положення не поширювалися. В третю групу можна об' єднати документи, що стосуються налагодження і упорядкування різних сфер життєдіяльності громадян, але разом з тим які здійснюють опосередкований вплив на ті сфери, що мали рольовий гендерний розподіл у суспільстві.

Зміст документів відображає, які сфери суспільного життя, на думку влади, потребували змін і покращень, зокрема у регулюванні стосунків соціальних статей, адже країна жила і користувалася юридичними нормами, введеними в дію у попередні десятиліття. У даному дослідженні для нас актуальні не всі, а лише ті, які продовжували бути чинними станом на другу половину 1940-х -- середину 1960-х років, а також ті, які були прийняті та впроваджені в досліджуваний період.

Аналіз документів дозволить нам визначити, яким чином у нормативній базі представлено місце суб'єктів гендеру в публічній та приватній сферах повсякденного життя. Актуальність такого аналізу обумовлена тим, що тривалий час у суспільстві панував традиційний підхід до розподілу тендерних сфер активності. Згідно нього кожна соціальна стать мала коло обов'язків, які відносяться до різних сфер. Чоловіки зазвичай діяли в публічній сфері, жінки -- в приватній. З приходом радянської влади було дещо змінений існуючий порядок речей, а саме: соціальна стать, яка традиційно не мала доступу в публічну сферу, тепер цілеспрямовано в неї залучалася. Жінки нарівні з чоловіками освоювали діяльність, яка стояла за рамками приватного життя.

Крім того, ті функції, які раніше вважалися специфічно-приватними, тобто такими, що стосувалися тільки жіночого оточення в радянському суспільстві частково виходили за межі приватної сфери. Наприклад, материнство (фізіологічно притаманне жінкам) набувало в радянському законодавстві особливого значення і частково виводилося за межі лише приватної сфери. Складові функції материнства, зокрема виховання дітей, перекладалися на систему державних установ по догляду за дитиною (на той час, коли жінки будуть зайняті виконанням своїх обов'язків у публічній сфері). Вилучення жінки із приватної сфери, в т. ч. створення умов для материнства і дитинства можна розцінювати як виконувані ролі на межі приватного і публічного, що відбувалося під контролем держави.

Оскільки чоловіки і так були публічними, для них не було потреби приймати якісь специфічні норми, тим більше, що не передбачалося проведення зворотного процесу -- відпускання чоловіків у види діяльності приватної сфери.

Ті ролі приватної сфери, які не мали вираженої цінності для їх представлення в публічному просторі, відносилися до сфери інтересів, які влада не поспішала переглядати. Таким чином, до приватної сфери можна віднести: стосунки між чоловіком і жінкою як подружжя, чи розлучених пар, а також функції жінки щодо виховання дитини в сімейному колі, ведення господарства, задоволення фізіологічних потреб тощо.

Оцінюючи сучасні стандарти гендерної рівності, дослідники роблять висновки, що даний еквівалент не відтворює відносини і становище статей які складалися в радянському суспільстві. Політику щодо рівноправності чоловіків та жінок, офіційно санкціоновану радянською владою, сучасні автори пропонують розглядати в аспекті «чоловіки та становище жінки», оскільки дана політика проявлялася в цілеспрямованих зусиллях влади виокремити сфери жіночої діяльності та жіночих ролей у соціальній системі. Політика «була зосереджена на підтримці соціальної активності жінок за межами домогосподарства та сімейного оточення» шляхом стимулювання активної діяльності жінки в публічній сфері: професійній зайнятості, політичному та громадсько-культурному житті суспільства.

Гендер у правовому полі УРСР: регулювання публічної сфери діяльності громадян

Гендерні відносини, що мали місце в радянському суспільстві в період з другої половини 1940-х до середини 1960-х рр., в цілому продовжували реалізовуватися в рамках загальної політики СРСР попередніх років.

У Конституції, що мала юридичну силу в другій половині 1940-х -- середині 1960-х рр. становище жінки визначалося наступним положенням: «Жінці в СРСР надаються рівні права з чоловіками у всіх областях господарчого, державного, культурного і громадсько-політичного життя. Можливість здійснення цих прав жінці забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державну охорону інтересів матері і дитини, державною допомогою багатодітним і одиноким матерям, наданням жінці під час вагітності відпусток із збереженням утримання, широкою мережею пологових будинків, дитячих ясел і садочків» стаття 122 Конституції СРСР)Янковський С. Аналітичні моделі політики тендерної рівності // Культура і сучасність. -- 2011. -- № 1. -- С. 45. Женщина, ее жизнь и стремления. Впечатления о международной женской выставке в Париже. -- С. 10..

Засади рівності чоловіків і жінок, проголошувані основним законом держави, деталізувалися в численних правових документах. Станом на середину 1940-х рр. діяла низка законодавчих актів, які в правовому полі регулювали політичні права і обов'язки чоловіків і жінок. Серед них «Положення про вибори до Верховної Ради Української РСР», «Положення про вибори в обласні, окружні районні, міські, сільські і містечкові Ради депутатів трудящих Української РСР». Згідно з ними чоловікам і жінкам гарантувався відкритий доступ до активного громадсько-політичного життя суспільства шляхом рівноправної участі у виборах: «жінки користуються правом обирати і бути обраним нарівні з чоловіками» (стаття 117 Конституції УРСР); «на підставі ст. 117 Конституції УРСР жінки беруть участь у виборах і можуть бути обраними на рівних правах з чоловіками» (стаття 5 «Положення про вибори до Верховної Ради Української РСР» і стаття 4 «Положення про вибори в обласні, окружні районні, міські, сільські і містечкові Ради депутатів трудящих Української РСР»).

За законодавством жінки і чоловіки брали участь у виборах на рівних правах і ніяких відмінностей для участі у виборах між чоловіками і жінками не було, оскільки у виборчій системі УРСР були відсутні цензи. «Вибори депутатів є загальними: всі громадяни УРСР, що досягли 18 років, незалежно від расової належності, статі, віросповідання, освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового стану і минулої діяльності, мають право брати участь у виборах депутатів і бути обраними, за винятком осіб, визнаних у встановленому порядку божевільними. Депутатом ВР УРСР може бути обраний кожен громадянин УРСР, який досяг 21 року, незалежно від расової і національної приналежності, статі, віросповідання, освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового стану і минулої діяльності»Закон «Про внесення змін у статті 101 і 115 Конституції (Основного Закону) Української РСР», від 30 грудня 1958 р. // Відомості ВР УРСР. -- 1958. -- № 15. -- Ст. 138.. Якщо право заборони голосувати накладалося на одного з подружжя, воно не поширювалося на іншого члена подружжя. Гарантувалися рівноправність подружжя у шлюбі в особистих і майнових відносинах.

У радянському суспільстві принцип рівності політичних прав найперше демонстрували шляхом забезпечення представництва жінок у державних, партійних структурах, громадських організаціях: у складі Верховної Ради Української РСР, обласних, районних, міських та сільських радах депутатів трудящих, участь у народному контролі, в народному суді (як народні судді і народні засідателі), в партійних ланках і зокрема в роботі з'їзду КПРС, у роботі профспілкових організацій, у Комітеті радянських жінок та ін., у трудових колективах як складової політичної системи радянського суспільства. В партійних документах неодноразово констатувалося, що жінок обирали і призначали за принципами повної рівності з чоловіками як на громадські посади обласного і місцевого значення, так і на керівні посади в законодавчих, урядових і вищих судових установах республікиЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 74. -- Спр. 8. -- Арк. 349.. Як правило, такі твердження супроводжувалися доведенням до відома статистичних даних про кількісне представництво жінок у різноманітних державних і партійних установах республіки.

Слід відмітити, що акцентування кількості жінок відбувалося лише час від часу. В більшості інформаційно-статистичних добірках зазвичай наводилися дані про кількісне представлення чоловіків і жінок нарівні з іншими показниками, які мали характеризувати обчислювальну групу (зокрема вік, соціальний статус тощо).

Гарантоване Конституцією УРСР право на працю означало представлення можливостей доступу до державного виробництва та фактично здійснення активної участі у ньому. Незмінність своєї позиції в цьому питанні влада демонструвала шляхом активної підтримки і узгодженості союзного та республіканського законодавства з міжнародними правовими документами щодо дискримінації в галузі праці. Згідно Конвенції МОП № 111 відносно дискримінації в галузі праці і занять (від 25 червня 1958 р., 31 січня президія ВР СРСР її ратифікувала) дискримінацією вважалося: а) всяке розрізнення, виняток або перевага, що основані на ознаках раси кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національної належності або суспільного походження і мали своїм результатом ліквідацію або порушення рівності можливостей чи ставлення в галузі праці і занять. Не вважалися дискримінацією всяке розрізнення, виняток або перевага, основані на специфічних вимогах, зв'язаних з певною роботоюКонвенція МОП № 111 відносно дискримінації в галузі праці і занять (від 25 червня 1958 р.), ратифікована президією ВР СРСР 31 січня 1961 р. // Відомості ВР УРСР. -- 1961. -- № 46. -- Ст. 513..

У результаті проваджувані урядом заходи з полегшення праці жінок передусім репрезентувалися як піклування держави про своїх громадян, а саме -- жінок. Законодавча діяльність у цьому напрямку представлена низкою документів. Постанова РМ СРСР від 13 липня 1957 р. «Про заходи по заміні жіночої праці на підземних роботах в гірничодобувній промисловості і на будівництві підземних споруд»Постановление СМ СССР «О мероприятиях по замене женского труда на подземных работах в горнодобывающей промышленности и на строительствах подземных сооружений» от 13 июля 1957 г. // Сборник постановлений правительства СССР (далі -- СП СССР). -- 1957. -- № 8. -- Ст. 81. передбачала припинення дії постанови РНК СРСР від 25 жовтня 1940 р. «Про використання праці жінок на підземних роботах і гірничодобувній промисловості». Полегшення умов праці жінок регулювалося також постановою РМ УРСР від 23 липня 1960 р. «Про заходи по заміні жіночої праці на морських суднах флоту рибної промисловості»Постанова РМ УРСР «Про заміну жіночої праці на морських суднах рибної промисловості» від 23 липня 1960 р. // Збірник постанов і розпоряджень уряду Української РСР. -- 1960. -- № 7. -- Ст. 45. та Конвенцією МОП № 45 відносно застосування праці жінок на підземних роботах у будь- яких шахтах (Конвенція про підземні роботи жінки від 1935 року, ВР СРСР ратифікувала 31 січня 1961 р.). Зокрема, згідно статті 2 Конвенції «Ніяка особа жіночої статі, який би не був її вік, не може бути використана на підземних роботах у шахтах»; в статті 3 зазначалося, що «Національне законодавство може виключити із згаданої заборони