Гендер: взаємодія в українському радянському соціумі

а)жінок, які займали керівні пости і не виконували фізичної роботи,

б)жінок, зайнятих санітарним і соціальним обслуговуванням, с) жінок, які проходять курс навчання і допущені до проходження стажу у підземних частинах шахти з метою професійної підготовки, д) інших жінок, які повинні спускатись час від часу у підземні частини шахти для виконання робіт нефізичного характеру».Конвенція МОП № 45 відносно застосування праці жінок на підземних роботах у будь-яких шахтах // Відомості ВР УРСР. -- 1961. -- № 46. -- Ст. 511. Закон СРСР «Про державні пенсії» від 14 липня 1956 р. // Відомості Верховної Ради СРСР (далі -- Відомості ВР СРСР). -- 1956. - № 15. -- Ст. 313.

Закон СРСР від 14 липня 1956 р. «Про державні пенсії» визначав, що право на пенсію по старості мають робітники і службовці чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки -- після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

е)жінки, які народили 5 і більше дітей і виховали їх до 8-річного віку мають право на пенсію після старості після досягнення 50 років при стажі не менше 15 років, якщо не мають право на пенсію по старості у більш ранньому віці.

З одного боку, реалізовувані радянським урядом заходи з полегшення становища жінок мали, безперечно, прогресивне значення. З іншого боку, в результаті застосування на практиці положень вищезгаданих правових документів намітився процес витіснення частини жінок на малооплачувані професії, а також втрати цими жінками майбутніх можливостей в отриманні пільгових пенсій. Адже закон СРСР від 14 липня 1956 р. «Про державні пенсії» чітко встановлював коло осіб, які мали право на пільгові пенсії .

Таким чином, державні заходи з полегшення становища жінок певною мірою спричинилися до перегрупування трудових ресурсів у державі за гендерною ознакою. Жінки, які втрачали право на пільгові пенсії, і в силу неможливості реалізуватися на кваліфікованих професіях, поповнювали лави малокваліфікованих професій з легшими умовами праці, з меншою заробітною платою і з необхідністю напрацювання більшого періоду стажу для отримання пенсій за віком.

Витіснення загальної маси жінок з професій з важкими умовами праці, зростання чисельності серед робітниць жінок похилого віку без спеціальної освіти спричинилося до фемінізації окремих галузей виробництва. Процес наповнення окремих менш оплачуваних галузей малокваліфі- кованою жіночою робочою силою супроводжувався вкоріненням у трудовій виробничій діяльності традиційного гендерного стереотипу про чоловічі і жіночі сфери активності. Подібну ситуацію можемо відстежити навіть на прикладі законодавчих документів, які відображають наявність розподілу на жіночу і чоловічу працю в окремих галузях суспільного виробництва.

Так, згідно з постановами про розвиток громадського харчування від 1959 та 1962 рр. на державному рівні відбувалося закріплення відповідальності за жінкою сфери харчування. А саме: рекомендувалося «вжити заходів до зміцнення керівних кадрів спеціалістами та направити на роботу в підприємства громадського харчування комуністів і комсомольців, переважно жінок»Постанова «Про дальший розвиток і поліпшення громадського харчування в УРСР» від 23 березня 1959 р.; постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про додаткові заходи по поліпшенню торгівлі в УРСР» від 9 жовтня 1962 р. Постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про дальший розвиток і поліпшення громадського харчування в УРСР» від 23 березня 1959 року // Збірник постанов і розпоряджень уряду Української РСР. -- 1959. -- № 3. -- Ст. 18. Постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про додаткові заходи по поліпшенню торгівлі в УРСР» від 9 жовтня 1962 р. // Там само. -- 1962. -- № 10. -- Ст. 20.. Черговий документ закріплював раніше висловлену позицію: «докорінно поліпшити справу добору та розстановки кадрів у торгових організаціях, сміливіше висувати на керівні посади молодих спеціалістів та жінок» .

Перенесення функції жінок із приватної сфери у публічну відбувалося, зокрема, і за рахунок наголошення на важливості виконання нею такої важливої соціальної функції, як народження дитини.

Попри застосовувану державою практику створення умов для якнайшвидшого повернення жінки в публічну сферу, саме явище материнства в радянському суспільстві можна розглядати водночас і як приватну, і як публічну сферу. Публічність проявлялася в тому, що материнство визнавалося важливою соціальною функцією, і жінці, яка народжувала дитину, гарантувалися певні умови для її підтримки. Насамперед, така позиція закріплювалася тими нормотворчими документами, які підкріплювали відповідальність жінки за народження дітей і гарантували надання їй допомоги при народженні дитини.

У радянській державі материнство визнавалося найбільшою цінністю, особливого змісту ця теза набувала у післявоєнний період. Зокрема, встановлювалася кримінальна відповідальність за деякі вчинки щодо вагітних жінок. А саме -- передбачалася низка статей, що мали захищати вагітну жінку. Серед них стаття 34 Кримінального кодексу Української РСР: відмова в прийомі на роботу вагітної жінки з мотивів вагітності, або матері, яка має грудну дитину, а також зниження заробітної плати або звільнення жінки з тих же самих мотивів .

На підтвердження проваджуваної державою політики стосовно охорони вагітних жінок низка статей Кримінального кодексу Української РСР (від 28.12.1960, вводився в дію з 1.04.1961) містили положення, що стосувалися вагітної жінки. Так, до жінки в стані вагітності не застосовувалася виняткова міра покарання -- смертна кара. Зокрема в ст. 24 КК УРСР з цього приводу зазначалося: «Не можуть бути засуджені до смертної кари... жінки, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не може бути застосовано до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку». Вагітність була однією з обставин, що пом'якшувала відповідальність жінки при вчиненні нею злочину (ст. 40 КК УРСР). Вбивство жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності класифікувалося як умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК УРСР) і передбачало встановлення покарання -- позбавлення волі на строк від 8 до 15 років; переривання вагітності своєю чергою класифікувалося як умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 101 КК УРСР) і передбачало покарання -- позбавлення волі на строк від 2 до 8 років. За умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або зараз же після пологів передбачалося покарання -- позбавлення волі на строк до трьох років.

У Кримінальному кодексі мала місце стаття про незаконне проведення аборту (с. 109 КК УРСР), згідно якої незаконне проведення лікарем аборту каралося виправними роботами на строк до 1 року або штрафом у розмірі до 50 руб., або громадською доганою. Проведення аборту особою, що не мала спеціальної медичної освіти, каралося позбавленням волі на Закон УРСР «Про затвердження Кримінального кодексу УРСР» від 28 грудня 1960 р. // Відомості ВР УРСР. -- 1961. -- № 2. -- Ст. 14. строк до 2 років; незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров'я або смерть, -- позбавленням волі на строк до 6 років. Примушування жінки до вчинення аборту (ст. 110 КК УРСР), якщо внаслідок цього аборт був проведений, каралося виправними роботами на строк до 1 року, або громадською доганою.

За радянським законодавством правовий статус жінки, на відміну від чоловіка, крім загальних, основних прав, містив і додаткові спеціальні норми і пільги. Новикова Э. Женщина в развитом социалистическом обществе. -- М., 1985. -- С. 36-37 Пояснювали це необхідністю створення для жінок переваг, які б підтримували їх під час реалізації ролі материнства. Характер і багаточисленність нормативних актів не розглядали як дискримінацію щодо чоловіків, а передусім як необхідні заходи для підтримки жінки. Найповніше права і обов'язки жінок-матерів були прописані в указі Президії ВР СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посиленням охорони материнства і дитинства про встановлення почесного звання “Материнська слава” і медалі “Медаль материнства”»Указ Президії ВР СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посиленням охорони материнства і дитинства про встановлення почесного звання “Материнська слава” і медалі “Медаль материнства”» від 8 липня 1944 р. // Відомості ВР СРСР. -- 1944. -- № 37.. За положеннями документу передбачалася широка програма заходів, спрямованих на піклування держави про матір і дитину, вводилися урядові нагороди багатодітним матерям за народження і виховання своїх дітей. Ціль таких заходів -- «підняти на невидану досі висоту гідність і славу матері».

Указ містив низку положень, які декларували підтримку і вказували на піклування стосовно жінок-матерів різного соціального статусу. Збільшувалася допомога багатодітним матерям, право на цю допомогу надавалося, починаючи з народженням третьої дитини. Передбачалася допомога одиноким матерям, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, на утримання і виховання дітей, які народилися після указу до досягнення ними дванадцятирічного віку. Збільшувалися відпустки жінкам на час вагітності і пологів до 77 днів, замість 62 (35 до пологів і 42 після пологів). Відпустка після пологів могла бути продовжена до 56 днів у випадку складних пологів чи народження двійні. Вагітним жінкам, починаючи з четвертого місяця вагітності, надавалося право на звільнення від надурочних і нічних робіт, як на підприємствах, так і в установах. Матері грудних дітей на час годування груддю звільнялися від робіт у нічний час.

Вагітні жінки (від шостого місяця вагітності), а також матері новонароджених до чотирьох місяців годування забезпечувалися вдвічі збільшеними нормами додаткового продовольчого пайка. Крім того для охорони материнства і дитинства в республіці передбачалася організація будинків матері й дитини, спеціальних будинків відпочинку для ослаблених матерів, діти яких перебували на грудному вигодовуванні, та вагітних жінок, які цього потребують. Розширювалася мережа дитячих закладів з метою повного охоплення ними всіх дітей, які потребують обслуговування.

У наступні десятиліття низка положень указу були дещо уточнені чи змінені черговими правовими документами. За указом Президії ВР СРСР від 25 листопада 1947 р. «Про розмір державної допомоги багатодітним і одиноким матерям» встановлювалися розміри виплат державної допомоги . За нормативними документами грошову підтримку надавали не тільки багатодітним матерям. Поступово мало місце розширення кола жінок-суб'єктів, які мали забезпечуватися гарантованими виплатами на дітей. Так, 25 жовтня 1963 р. прийнято постанову РМ СРСР № 1108 «Про виплату допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби»Указ Президії ВР СРСР від 25 листопада 1947 р. «Про розмір допомоги багатодітним і одиноким матерям» // Відомості ВР СРСР. -- 1947. -- № 41.

Матерям трьох дітей з народженням 4 дитини виплачували кошти: одноразово -- 65 руб., щомісячно по 4 руб.; з народженням 5-ї дитини -- одноразово 85 руб., щомісячно по 6 руб.; з народженням 6-ї дитини -- одноразово 100 руб., щомісячно по 7 руб.; з народженням 7-ї і 8-ї дитини -- одноразово 125 руб., щомісячно по 10 руб.; з народженням 9 і 10 дитини -- одноразово 175 руб., щомісячно по 12,5 руб.; з народженням кожної наступної дитини одноразово 250 руб., щомісячно по 15 руб. Одиноким матерям (незареєстрованим у шлюбі) на утримання і виховання дитини виплачувалася щомісячна допомога в розмірі 20 руб. на кожну дитину. Постановление СМ СССР № 1108 «О выплате пособий на детей военнослужащих срочной службы» от 25 октября 1963 г. // СП СССР. -- 1963. -- № 20. -- Ст. 198., 4 листопада 1964 р. постановою РМ СРСР № 915 затверджено «Положення про порядок призначення і виплату допомоги по вагітності і родам жінкам -- членам колгоспів»Постановление СМ СССР «Об утверждении Положения о порядке назначения и выплаты пособий по беременности и родам женщинам -- членам колхозов» от 4 ноября 1964 г. // СП СССР. -- 1964. -- № 22. -- Ст. 136.; 15 липня 1964 р. прийнято закон СРСР «Про пенсії і допомоги членам колгоспів».

Якщо під іншим кутом зору оцінити прописані у правових документах норми, можна помітити, що підтримка держави гарантувалася за умови участі жінки в трудовій діяльності та для швидшого повернення жінки в професійну зайнятість. Таким чином, згадані привілеї, пов'язані з материнством, жінка отримувала за умови її обов'язкової участі у суспільному виробництві. За цією концепцією джерелом соціальних пільг для жінок, без чого біологічне відтворення суспільства було б неможливим, стала держава. Така система призвела до того, що по один бік виявилися жінки, діти і держава, по-інший -- чоловікиФормування тендерної культури молоді: [Електронний ресурс]: http://www.obljust. te.ua/?page=consult&consulted= 179&єиЬ. Таким чином, зворотною стороною ситуації, що склалася, стало фактично вилучення відповідальності чоловіків за дітей.

Згідно документів, жінкам гарантували збереження трудового стажу. За указом Президії ВР СРСР «Про покращення справи державної допомоги багатодітним і одиноким матерям і покращення умов праці і побуту жінок» від 19 травня 1949 р.Указ Президії ВР СРСР «Про покращення справи державної допомоги багатодітним і одиноким матерям і покращення умов праці і побуту жінок» від 19 травня 1949 р // Відомості ВР СРСР. -- 1949. -- № 26., вагітні жінки і матері, які мають дітей (в т. ч. всиновлених), під час розторгнення ними трудової угоди зберігали безперервний трудовий стаж до досягнення дитиною віку 1,5 роки.

Оскільки з досягненням дитиною 1,5 річного віку жінка змушена була виходити на роботу, в правовому полі був розроблений комплекс заходів для підтримки іншої місії жінки (паралельно з материнською) -- активної учасниці виробничого процесу та громадського життя. Для якнайшвидшого вивільнення молодої матері з домашньої сфери, частину її обов'язків по догляду за дитиною держава перекладала на спеціальні дитячі установи, які хоч і повільно, все ж відновлювали свою діяльність у перше повоєнне десятиріччя.

Станом на середину 1950-х рр. влада почала вживати заходи з наведення порядку у цій сфері. Про це свідчить низка документів: указ Президії ВР СРСР «Про покращення справи державної допомоги багатодітним і одиноким матерям і покращення умов праці і побуту жінок» (від 19 травня 1949 р.); постанова РМ СРСР «Про подальші заходи допомоги жінкам-матерям, працюючим на підприємствах і в установах» (від 13 жовтня 1956 р.); «Положення про школи-інтернати Міністерства освіти УРСР», затверджене постановою уряду УРСР (від 15 червня 1957 р.); «Положення про об'єднану дошкільну дитячу установу (ясла- садок)», затверджене постановою РМ УРСР (від 11 липня 1960 р.); постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про організацію шкіл з продовженим днем» (від 15 лютого 1960 р.); «Положення про 8-річну школу», затверджене постановою уряду УРСР (від 16 серпня 1960 р.).

Загалом, у результаті реалізації засад вищезгаданих документів було здійснено низку заходів. А саме, створювалися нові типи навчально- виховних установ, у яких чітко визначалися завдання і функції цих закладів. За положеннями про їх діяльність, поряд з функціями навчання і виховання підростаючого покоління, одне із завдань полягало у створенні таких умов, які б дозволяли матерям малолітніх дітей якомога раніше включитися в трудову діяльність. З 1956 р. в міських школах створювалися спеціальні групи з перебуванням учнів 1-4 класів у школі й після навчання, що дозволяло батькам отримати можливості забезпечити належний нагляд за дітьми у разі короткого навчального дня . Серед інших нагальних питань, які планували негайно вирішити, відмітимо такі: протягом 1956-1957 рр. обладнання на підприємствах санітарно-побутових приміщень (кімнат для годування грудних дітей, душових, кімнат особистої гігієни жінки); надання малозабезпеченим вагітним жінкам безкоштовних путівок у санаторії та будинки відпочинку за рахунок фонду; рекомендування керівникам підприємств значне розширення мережі пралень для обслуговування населення, у т. ч. механізованихОхрана материнства и детства в СССР: Сборник нормативных актов. -- М., 1986. -- С. 122-123; Постановление СМ СССР «О дальнейших мерах помощи женщинам- матерям, работающим на предприятиях и в учреждениях» от 13 октября 1956 г. // СП СССР. -- 1957. -- № 2. -- Ст. 7. Там же. «Положення про школи-інтернати Міністерства освіти УРСР», затверджено постановою уряду УРСР від 15 червня 1957 р. // Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. -- 1957. -- № 10. -- Ст. 119.. З 1957 р. створювалася мережа шкіл-інтернатів, які укомплектовувалися передусім дітьми одиноких матерів, інвалідів війни і праці, сиротами, а також дітьми, для виховання яких були відсутні належні умови в сім ї .

З 1960 р. в разі потреби жінка вже після досягнення дитиною 2-х місяців могла вийти з декретної відпустки, залишивши немовля в яслях-садках. Ще одна новація передбачала можливість відкриття цілодобових ясел-садків або окремих груп інтернатного типу для дітей віком від 1,5 року (з перебуванням дітей впродовж тижня, за винятком вихідного дня)«Положення про об'єднану дошкільну дитячу установу (ясла-садок)», затверджено постановою уряду від 11 липня 1960 р. // Там само. -- 1960. -- № 7. -- Ст. 110.. Як і в попередніх документах, серед завдань проваджуваних заходів обов'язковою була теза про «сприяння швидкого включення жінок-матерів у виробниче та громадсько-політичне життя кра- їни»Там само.. З 1960 р. організація шкіл із продовженим днем набувала масового поширення. Ці установи давали можливість сім'ям, батьки в яких працювали повний робочий день, залишати дітей під наглядом педагогівПостанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про організацію шкіл з продовженим днем», від 15 лютого 1960 р. // Там само. -- № 3. -- Ст. 28..

Радянські навчально-виховні установи відігравали важливу роль у соціалізації особистості, з дитячого віку забезпечували і чоловікам, і жінкам реалізацію права на освіту. Право на освіту реалізовувалося з урахуванням принципів безкоштовності, рівного доступу до спільного навчання як хлопчиків, так і дівчаток «Положення про 8-річну школу», затверджене постановою уряду УРСР від 16 серпня 1960 р. // Там само. -- № 8. -- Ст. 138.. За положенням про 8-річну школу, навчання в ній було обов'язковим для всіх дітей обох статей віком від 7 до 15-16 років. Влада здійснювала централізовані заходи щодо виявлення усіх наявних дітей, неохоплених навчанням, та слідкувала за реалізацією щодо них прав, гарантованих їм державою«Положення про комісії по влаштуванню дітей і підлітків при виконавчих комітетах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих», затверджене постановою уряду УРСР від 24 березня 1958 р. // Там само. -- 1958. -- № 3. -- Ст. 55..

Одним з найважливіших завдань, яке покладалося на навчальні установи, вважалося трудове виховання та виховання у молоді активної громадянської позиції. Передусім приділяли увагу формуванню в молодого покоління навичок самообслуговування: «всю роботу по самообслуговуванню проводити з урахуванням віку, статі, фізіологічних можливостей дітей і молоді, норм і вимог гігієни та охорони здоров'я»Постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про розширення самообслуговування в загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, дитячих будинках, професійно-технічних училищах, у середніх спеціальних та вищих учбових закладах УРСР» від 13 липня 1959 р. // Там само. -- 1959. -- № 7. -- Ст. 82..

Поза школою на сім'ю покладалося завдання з виховання дітей «у руслі головних ідей комуністичного виховання». Причому виховання в колі сім'ї не мало бути відірваним від школиЗакон ВР УРСР «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в УРСР» від 17 квітня 1959 р. // Відомості ВР УРСР. -- 1959. -- № 14. -- Ст. 101.. На практиці в основному цю функцію виконували матері. Фактично, в обмін на визнання свободи і рівності жінки держава покладала на неї виконання ролей не тільки трудівниці і матері, але й головної виховательки своїх дітей, берегині радянської сім' ї, вірної дружини, яка бере на себе всі клопоти про дім.

До жінки-матері ставилися дедалі зростаючі вимоги з виховання підростаючої молоді: державі необхідні були працьовиті виконавці, покоління із слухняною поведінкою, не зацікавлене в особистому матеріальному збагаченні, юнаки -- для поповнення збройних сил, а дівчата -- для забезпечення подальшого відтворення. Сім'я мала сприяти вихованню людини радянського суспільства з високими моральними якостями, основними серед яких були: «комуністичне ставлення до праці і соціалістичної власності, дисциплінованість, чесність і правдивість перед партією і народом, хоробрість та сміливість, скромність.. ,»ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4716. -- Арк. 24..

Осуду піддавали всіх, хто в своїй поведінці допускав відхилення, не схвалені партійною ідеологією: «Немало є ще у нас таких юнаків і дівчат, які зневажливо ставляться до праці, не прагнуть трудитися на загальну справу і, добре знаючи свої права, не відчувають обов'язків перед партією, народом і державою, що створили умови для навчання і праці, для всебічного розвитку кожної людини»Там само. -- Арк. 14-15. Постановление СМ СССР № 1112 «О вовлечение в промышленное и сельскохозяйственное производство молодежи, окончившей средние общеобразовательные школы» от 12 сентября 1957 г. // СП ССР. -- 1957. -- № 13. -- Ст. 123.. Таке ставлення поширювалося на молодь, яка в силу різних причин не включилася після закінчення середніх навчальних закладів у трудову діяльність, тим більше, що на державному рівні настійливо рекомендувалося залучати випускників шкіл до суспільно-корисної праці: «мало відбуватися залучення усієї молоді в промислове чи сільськогосподарське виробництво, охоплення її професійним навчанням, із зверненням особливої уваги на працевлаштування дівчат. мати на увазі щоб юнаки і дівчата, які закінчили середні школи, як правило отримували спеціальності і професії, які потребують підвищеного освітнього рівня» .

Активні заходи з трудового виховання і втягнення у суспільне виробництво проводилися не лише щодо дітей і молоді, а й дорослих громадян. Населення, беручи участь в обговоренні проекту указу «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно-корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя»» (від 29 червня 1961 р.), здійснювало завдання із виявлення осіб, «які будучи працездатними, ухиляються від суспільно корисної праці, не виконують ніякої корисної роботи ні в суспільстві, ні в сім'ї, ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя, займаються приватнопідприємницькою діяльністю, забороненими промислами, жебрацтвом, спекуляцією», та провадило активну роботу на виправлення їхньої поведінки тими засобами, про які говорилося в законі: «з антигромадськими паразитичними елементами необхідно вести рішучу боротьбу до повного викорінення цього ганебного явища в нашому суспільстві, створення навколо таких осіб атмосфери нетерпимості і загального осуду» Указ Президії ВР УРСР «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно-корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя» від 12 червня 1961 р. // Відомості ВР УРСР. -- 1961. -- № 25. -- Ст. 292..

Реалізація цілей закону покладалася на товариські суди -- «виборні громадські організації, покликані активно сприяти вихованню громадян у дусі комуністичного ставлення до праці, соціалістичної власності, додержання правил соціалістичного співжиття, розвитку у радянської людини почуття колективізму і товариської взаємодопомоги, поважання гідності і чесності громадян». Серед питань які мали право розглядатися в товариських судах, були ті, що вважалися антигромадськими, але не тягнули на кримінальну відповідальність: порушення трудової дисципліни, поява в нетверезому стані, негідна поведінка в громадських місцях, негідне ставлення до жінки, негідна поведінка в сім'ї, невиконання обов'язків з виховання дітей, недостойне ставлення до батьків тощоУказ Президії ВР УРСР «Про затвердження “Положення про товариські суди УРСР”» від 15 серпня 1961 р. // Там само. -- № 35. -- Ст. 416. Указ Президії ВР СРСР «Про скасування допризовної військової підготовки учнів середніх шкіл та середніх спеціальних навчальних закладів», від 9 лютого 1962 р. // Там само. -- 1962. -- № 7. -- Ст. 96..

У процесі виховання молоді прищеплювали активну громадянську позицію. Більшість чеснот за своїм призначенням були спрямовані як на чоловіків, так і на жінок. Разом з тим слід враховувати наявність відмінних підходів у процесі соціалізації молоді, під впливом яких відбувалося опанування чоловіками і жінками гендерних ролей. Так, у досліджуваний період не передбачалося можливостей активного заміщення. Попри те, що жінки все активніше і масштабніше залучалися нарівні з чоловіками до участі в публічних сферах життєдіяльності, лише жінка в радянському суспільстві могла повноцінно виконувати роль матері, включно з тими функціями, які уособлюють материнство не лише як процес біологічного відтворення, а і як сукупність соціальних функцій і завдань. Фактично, спостерігалося збереження традиційного розподілу ролей, що підкреслювало визнання в жінці її цінності материнства.

Прикладом перенесення усталених традицій щодо чоловічої частини населення радянського суспільства було закріплення за ними ролі захисника. Призначенням чоловіка вважалася його обов' язкова участь у лавах збройних сил як захисника радянської держави. До 1962 р. в правовому полі СРСР діяв нормативний документ (закон СРСР від 1 вересня 1939 р. «Про загальний військовий обов'язок»), який поширював положення про допризовну військову підготовку на учнів середніх шкіл та середніх спеціальних навчальних закладів . З 1962 р. до положень закону про загальний військовий обов'язок були внесені уточнення про віковий ценз призовників: «До призовних дільниць щорічно протягом січня-лютого місяців приписуються громадяни, яким до 1 січня минуло 17 років» . Ухилення від виконання військового обов'язку тягнуло за собою кримінальну відповідальність. Зокрема, в Кримінальному кодексі з цього приводу зазначалося: стаття 72 «ухилення від чергового призову на дійсну військову службу... карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох. Те саме діяння, вчинене шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження або симуляції хвороби, або підробки документів, чи шляхом іншого обману, а також вчинене при інших обтяжуючих обставинах карається позбавленням волі на строк від одного року до п'яти років»; стаття 73 «ухилення від призову по мобілізації в ряди збройних сил СРСР карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років» .

Таким чином, досліджуючи суспільство другої половини 1940-х -- першої половини 1960-х рр., зокрема, характер тендерних відносин маємо розуміти, що формування гендерного порядку в радянському суспільстві відбувалося на рівні законодавчих документів. Загалом офіційні дії влади призвели до збільшення чисельності осіб, які основний час своєї трудової діяльності реалізовували у публічному просторі, за межами приватної сфери. Влада планомірно поповнювала державний сектор виробництва за рахунок не лише чоловіків, а й жінок різних вікових груп, заміщуючи індивідуальні цінності -- цінностями колективізму.

Водночас залучення жінок до активної участі у тих сферах діяльності, які знаходилися поза межами приватного життя, не спричиняло до автоматичного стовідсоткового включення жінок у всі сфери публічної діяльності на рівні з чоловіками. Можливості повноцінної рівноправної реалізації жінок та чоловіків обмежувалися винятково тими сферами, які держава була готова запропонувати. На рівні законодавчих документів можемо спостерігати процес перенесення традиційних цінностей у публічну сферу, що своєю чергою приводило до зародження стереотипів сприйняття ролі та місця чоловіків і жінок у суспільному житті. Крім того, за законодавством чоловіки мали обмежений доступ до участі у процесі народження і виховання дитини як соціальної практики, натомість жінки були виключені з таких сфер, які вважалися властиво чоловічими, -- участь у збройних лавах, у роботах з важкими умовами праці. Указ Президії ВР СРСР «Про зміну статті 17 Закону про загальний військовий обов'язок», від 1 червня 1962 р. // Там само. -- № 23. -- Ст. 287. Закон УРСР «Про затвердження Кримінального кодексу УРСР» від 28 грудня 1960 р. // Там само. -- 1961. -- № 2. -- Ст. 14.

Размещено на Allbest.ru