Студентство в соціальній структурі Радянської України

Закономірно, що така державна політика відносно репатріантів і тих, хто перебував на окупованій території, формувала упереджене ставлення до них з боку їхніх колег. У радянській художній літературі це явище знаходить відображення у творі В. Добровольського, у розмові парторга інституту та студентки, яка перебувала в окупації:

« - В комсомолі з якого року? Так, зрозуміло. В окупації була?

- Була, - відповіла Майя дуже тихо.

- Залишалася?

Він, нарешті, спіймав її погляд і подивився на неї впритул гострими чорними очима. Майя похилила голову ще нижче і заплакала.

- Всі на мене косо дивляться, - говорила вона, судорожно ковтаючи сльози. - Всі мене ненавидять за те, що я залишилися. А я не змогла виїхати і залишилася. Я ж не винна, що залишилася» .

Враження студентів-репатріантів про життя на Заході, якими вони ділилися з однокурсниками, сприяли тому, що у другій половині 1940-х рр. серед студентської молоді спостерігалося зростання антидержавних настроїв та оцінок. Так, у серпні 1946 р. за це було заарештовано студента Одеського інституту іноземних мов⁵¹⁹. Численні таємні інформаційні повідомлення спецслужб у цей період фіксують неприйняття молоддю внутрішньої політики СРСР. Наприклад, студент-філолог Одеського університету критикував колгоспну систему, радянську пресу, радіоінформацію, політику соціального забезпечення; інший пропагував «селянський соціалізм» (пізніше його звинуватять у «троцькізмі»). М. Маренков, студент юрфаку цього ж інституту, висловлював невдоволення діяльністю Голови РМ СРСР, політикою партії і влади, заявляючи, що в країні відсутні демократія і свобода слова. Інший юнак цього ж факультету схвально відгукувався про американську допомогу Радянському Союзу під час війни, критикуючи комуністичний лад держави. Студент-історик Одеського педінституту І. Мотенко заявляв, що жоден із керівників партії не викликає у нього довіри (пізніше його звинуватили у націоналізмі). Студентка Одеського інституту іноземних мов Т. Семенюк про партійне керівництво відгукувалася так: «...всі біди і горе нашого народу відбуваються з вини жидів, які знаходяться при владі, якій скоро прийде кінець». Студент Одеського інституту громадського та комунального будівництва А. Гольдштейн критично підходив до всіх державних заходів, відверто заявляючи: «Я не люблю росіян!».

Комсорг групи Одеського педагогічного інституту іноземних мов, студентка Л. Міхаєва схвалювала західний спосіб життя і засуджувала радянську зовнішню політику. Інша студентка цього ж ВНЗ, захоплюючись американським способом життя, але не розуміючи сутності комуністичної системи, обурювалася: «Як наш уряд може не показувати народу іноземних кінокартин, це ж пропаганда реального життя за кордоном, яке неможливо порівняти з життям нашого народу» . Під час показу у кінотеатрах Одеси трофейного фільму «Дівчина моєї мрії» студенти-першокурсники медінституту по кілька разів ходили на його перегляд, зриваючи при цьому лекції⁵²¹.

У 1946-1947 рр. секретар комітету комсомолу Одеського держуніверситету Забокрицький був учасником всесвітнього конгресу студентської молоді; на зборах студентів метеорологічного, фармацевтичного інститутів та університету з приводу цієї поїздки молодь ставила такі питання: чи не червоніли радянські делегати за свій зовнішній вигляд, чи модно були одягнені іноземні студенти? Зокрема, молодь університету відкрито виявляла свою недовіру до всього сказаного доповідачем, а в одному анонімному листі було написано: «Даремні ваші старання, мені все зрозуміло» .

Поява критичних поглядів та утворення опозиційних груп, зокрема, у студентському середовищі Одеси пояснюється також більшою

поінформованістю про життя Західної Європи через іноземців, значна кількість яких завжди перебувала у цьому портовому місті.

Критичні оцінки окремих напрямків державної політики, марксистської ідеології фіксувалися серед студентства Київського університету, який був постійним об'єктом нагляду органів держбезпеки⁵²³. За антирадянські погляди в 1946-1948 рр. було виключено студентів-істориків Савчука, Загенмістра, Власенка, студента-філософа Етингера та геолога Слинька⁵²⁴. Студента-філософа Штейна, переконаного в тому, що марксизм не є єдиною науковою теорією світогляду, та його однодумців Абрамського, Савельєву і Горенштейна за подібне вільнодумство у 1948 р. спочатку виключили з комсомолу, а згодом ректор університету підписав наказ про їх відрахування з ВНЗ . Критика основних положень марксистсько- ленінської доктрини пояснюється перш за все тим, що основні її постулати повсякчас проголошувані в пресі та радіо, разюче відрізнялися від реалій життя населення України, яке насправді було позначене ідеологічним тиском та складними матеріально-побутовими умовами.

Невдоволення державною політикою підсилювалося матеріальною скрутою, напівголодним існуванням, жахливими побутовими умовами - такі настрої здебільшого відстежуються у анонімних листівках, що поширювалися на території окремих навчальних закладів. Саме в цей час у багатьох ВНЗ УРСР утворювалися таємні осередки. Наприклад, впродовж 1944-1947 рр. у Ніжинському педінституті невідомі поширювали листівки та залишали написи антирежимного змісту на стінах закладу, однак владі так і не вдавалося виявити причетних до цього осіб⁵²⁶. У 1947 р. була викрито групу молоді Київського університету, що таємно видавала журнал «Вечірні роздуми» . Від 1946 р. і до початку 1950-х рр. в Одесі органами МДБ неодноразово розкривалися антидержавні студентські таємні групи. Однак відсутність в архівних матеріалах програмних документів цих груп не дає можливості з'ясувати характер та рівень їх організованості, яку мету та завдання ставили вони перед собою, тому можемо лише припустити, що такі групи об'єднували однодумців, які були незгодні з державною політикою держави. У 1950 р. в Одеському державному університеті було затримано опозиційну групу студентів-юристів, незадоволених конкретними напрямками державної політики СРСР. Але і після їхнього арешту в інституті продовжувалися прояви антирадянських настроїв⁵²⁸. Недовіра до влади іноді набувала містичного характеру. Так, протягом 1949-1950 рр. кілька студентів Одеського електротехнічного інституту зв'язку та технікуму при Міністерстві харчової промисловості регулярно влаштовували спіритичні сеанси, під час яких «викликані ними духи» провокували невідворотну поразку СРСР у «холодній» війні проти США .

Кожний студент зазначеного періоду у стінах університету знаходився під пильним контролем комітетів комсомолу та спецслужб, які перевіряли їх настрої та поведінку. «Ідеалом студента-комсомольця, комуніста, а то й безпартійного, був донощик. Усіляко шельмували тих, хто не доносив, і викриттю їх присвячували збори з такою повісткою: «Поговоримо про мовчунів», - стверджував І. Денисюк, студент Львівського університету 1940-х рр. . «Ми знали, що в нашій групі є “сексти”, - писала О. Суярко, - і здогадувалися, хто виконував цю роль. І ми боялися»⁵³¹. Випускниця Львівського університету О. Комаринець писала, що на совісті у курсових «сексотів» було не одне змарноване життя⁵³².

У своїх автобіографіях студенти мали навести також відомості про репресованих родичів. У своїх спогадах О.Суярко зазначає, що через кілька місяців занять студентів сповістили про те, що приїхала мандатна комісія, яка мала перевірити кожного особисто - чи гідний він чи вона бути студентом радянського вузу. «Хтось із присутніх почав читати мою автобіографію. ...Та ось коли дійшли до фрази “Батька репресовано у 1937 році”, ...у очах з'явилася злість та зневага. ...На другий день у списках виключених було і моє прізвище»⁵³³. Завдяки людяності директора інституту студентку О. Суярко було поновлено в інституті. Досить суворо можновладці розправлялися з тими, хто приховував подібні факти своєї біографії, особливо гостро було це відчутно в роки боротьби влади з проявами «безрідного космополітизму та схилянням перед іноземщиною». 1949 р. дирекцією Київського університету було відраховано студентку- єврейку фізмату І. Радчик, яка приховала відомості про репресованого до війни батька⁵³⁴. Така напружена обстановка ускладнювала життя студентства, виснажувала їх психологічно.

В радянський період утисків зазнавали ті студенти, які виявляли ознаки національної самобутності; як правило, їм інкримінували штучний ярлик «український буржуазний націоналіст», що його влада застосовувала у 1930-х рр. у боротьбі з українською інтелігенцією⁵³⁵. Зазвичай, таку молодь відраховували з комсомолу, ВНЗ або арештовували - такі заходи залякували інших національно свідомих студентів та очищали навчальні заклади від «шкідливих» елементів.

Боротьба проти «українського буржуазного націоналізму» розгорталася практично у всіх ВНЗ країни. Часто вона проводилася у профілактичних цілях, тому влада одразу реагувала на всі сигнали, надіслані їй місцевими функціонерами. Так, парубоцька витівка семи студентів-другокурсників фізмату Лебединського учительського інституту співпала з активним вишукуванням комсомолом «націоналістів». Прочитавши твір М. Г оголя «Тарас Бульба», студенти почали грати в козаків: поміж себе обрали кошового та курінного отаманів, присягнули, що будуть пити багато горілки, цуратися жіноцтва, носити довгі вуса, «оселедець» та не прийматимуть участі у суспільному житті. На одному із комсомольських засідань хлопців було звинувачено в «українському буржуазному націоналізмі», згодом одного з організаторів цієї групи було відраховано з інституту⁵³⁶. Справа була лише юнацькою забавою, однак на рівні інституту її зробили показовою, нею вдало перед ЦК ЛКСМУ прозвітував комітет комсомолу вказаного інституту.

Окремі партійні активісти інститутів та університетів іноді занадто буквально сприймали формулювання КП(б)У «...сміливо викривати недоліки в постановці викладання та виховання студентів, боротися за їх виправлення, викривати і політично гостро критикувати прояви буржуазно-націоналістичної ідеології як серед викладачів, так серед студентів» . Так, 1949 р. було знято черговий випуск стінгазети «Слово» романо-германського факультету Київського університету через те, що член факультетського партбюро в одному з підзаголовків помітив поєднання жовтого і блакитного кольорів. Автори відбулися суворим попередженням⁵³⁸.

Іншими були причини нелояльних щодо влади проявів західноукраїнського студентства. Перш за все вони пояснювалися інтенсивним впровадженням радянської (нової для них) політики, що супроводжувалися примусом та агресією. Як наслідок, студенти нерідко демонстрували негативне ставлення до внутрішнього та зовнішнього курсу. «Уряд хоче, щоб наша країна стала країною повелителькою, і не йде нікому ні на які поступки, а для майбутньої війни з такими титанами як Америка, Англія, Франція ми ще слабкі. Крім того, якщо розпочнеться війна, то тут почнеться внутрішня війна», - застерігав Лазар Горшаковський, студент 5-го курсу Львівського медінституту.

Особливої критики зазнавало впровадження колгоспної системи на цій території та її наслідки. Першокурсник Львівського ветеринарного інституту Тарас Чепиль обурювався: «Держава відібрала у селянства все зерно, тепер у місті неможливо дістати куска хліба, більшість населення голодує, а уряд не звертає на це увагу. Вона здатна лише грабувати беззахисне населення, а не турбуватися про нього». Розповідаючи про свою поїздку у село до родичів, він додав: «У нас тепер більшовики організовують колгоспи, але чи знаєте, якого перцю їм дають бандерівці? Коли я був вдома, до нашого райцентру приїхало кілька більшовиків, але жоден з них не повернувався назад, всіх їх гадів постріляли як собак»⁵³⁹.

Другокурсниця ветеринарного факультету Одеського університету, родом із Західної України, про колективізацію зауважувала: «Спочатку селян в колгоспи запрошували, а тепер заганяють у примусовому порядку. І взагалі, від колгоспного порядку користі, як від козла молока . Студент-біолог Львівського педінституту Маковський стосовно колгоспного устрою заявляв, що він має змогу навчатися лише до тих пір, поки його батьки не вступили до колгоспу. Коли студентка Шипович подала заяву на вступ до комсомолу, Маковський висловився з цього приводу так: «Ти, мабуть, хочеш, щоб твоїх батьків спалили, коли вступаєш до комсомолу!». Ряд фактів антидержавних настроїв було зафіксовано у Чернівецькому учительському інституті⁵⁴¹, у Львівському університеті, в консерваторії і в зоотехнічному інституті .

Значна частина населення Західної України, в тому числі студентство, активно протидіяла державним заходам, тому всі викладачі та студенти ВНЗ проходили тоді перевірку щодо національної приналежності, партійності та ідейності. Пошуки «націоналістів» обов'язково призводили до викриття «ворогів народу». Отож не дивно, що до кінця листопада 1949 р. органами МДБ було взято на облік 284 студенти Львова, на 266 зібрано компрометуючий матеріал, а 260 запідозрено у зв'язках із ОУН. Протягом року органи МДБ заарештували 71 студента і одного викладача. За 1949 р. із Львівського ветеринарного інституту було відраховано 47 осіб; там пройшли студентські збори в академічних групах, факультетах, закриті партійні, профспілкові та комсомольські збори. Подібні заходи відбулися і в інших ВНЗ Львова, в результаті чого із навчальних закладів було виключено ще 110 студентів, яких оголосили помічниками та однодумцями «українських буржуазних націоналістів»⁵⁴³. Саме з таким формулюванням було виключено в кінці 1949 р. філолога-другокурсника ЛДУ Р. Іваничука, майбутнього письменника⁵⁴⁴. Український вчений І. Денисюк, осмислюючи життя в ЛДУ, назвав період з 1948 до 1991 р. часом страхітливого радянського ідеологічного терору і ламання душ .

Подібні факти мали місце й в інших ВНЗ Західної України: час від часу учасників національного підпілля викривали серед молоді Ужгородського і Чернівецького університетів тощо⁵⁴⁶. У Кам'янець-Подільському педінституті в листопаді 1949 р. було засуджено двох студентів молодших курсів філфаку: одного на 25 років за «пособництво підпіллю ОУН», другого - на 10 років позбавлення волі за те, що він, збираючи фольклорний матеріал в селах Подільського району для занять літературного гуртка, записав тоді поширену пісню антирадянського змісту .

Таким чином, утворення опозиційних студентських груп на території Західної України, на відміну від Східної, безпосередньо було пов'язано із державним курсом СРСР на інтенсивну колективізацію та русифікацію цих територій, що супроводжувалися масовими репресіями, зокрема проти націоналістичних настроїв студентської молоді багатьох ВНЗ Львова, Чернівців, Ужгорода. Такі події не проходили повз студентську свідомість, вони відкладалися у пам'яті кожного, тому у душах більшості народжувався страх за своє життя, який в свою чергу виховував покору чи ненависть до несправедливості та жорстокості радянської влади, або ж викликав і закономірний опір.

Безпосередній вплив на формування суспільно-політичних поглядів мали події державного значення. Епохальною подією, яка визначила новий хід радянської історії, стала смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. Після неї радянське суспільство охопив масовий психоз - народ плакав за ним, як за найріднішою в світі людиною. Всіх турбувало єдине питання: як жити далі без «батька» всіх народів? Досить таки несподіваною була реакція на смерть вождя у студентства Одеського університету. У той час, коли суспільство знаходилося у стані прострації, 12 березня 1953 р. на юридичному факультеті цього ВНЗ групою невідомих було пошкоджено університетську стінгазету, присвячену пам'яті вождя. Упродовж 1953 р. такі факти не були поодинокими: невідомі студенти зривали стінгазети, вирізали окремі статті, малювали на стінах сіоністські знаки .

Але не можна категорично твердити, що всі студенти були критично налаштовані щодо існуючої системи. Авторитет Й. Сталіна серед більшості студентства був дійсно беззаперечним. В. Андрушко, який у 1953 р. навчався на третьому курсі Чернівецького університету, ці події згадує так: «Повідомлення про смерть тирана зустріли таким плачем, що я аж не повірив своїм очам та вухам. Якась дівчина істерично вигукнула: “Краще б я померла, чим до цього дожила!”. Разом із студентами плакала щирими сльозами і викладач зарубіжної літератури»⁵⁴⁹ (як бачимо на початку 1950-х рр. радянська влада досягла деяких успіхів у політичному вихованні окремих західноукраїнських студентів). «Смерть Сталіна для мене було особистим горем, мені було дуже боляче. Всі вийшли у двір, були увімкнуті гучномовці, ми слухали, стоячи у снігу, без шапок, багато хлопців плакало, причому плакали ті, хто воювали», - згадував М. Котляр, студент КДУ 1950-х рр.⁵⁵⁰.

«Всі ми поголовно були піонерами, потім комсомольцями, активно беручи участь у громадській роботі, - згадував сучасник. - Ми готові були битися із розпалювачами війни, абсолютно впевнені у тому, що немає більш щасливого місця, чим наша країна, де так вільно дихає людина. Ми вірили, що нашу країну оточували вороги. Вірили у лісозахисні смуги, в канали, які перетворять пустелі у квітучі сади, у великі будівлі комунізму»⁵⁵¹. Саме таку студентську молодь побачив у 1956 р. колишній воїн ОУН-УПА М. Сливка, повернувшись із заслання: «За цей проміжок часу, коли я перебуваю тут, на Україні, я достатньо вивчив народ - молодь, особливо тих, хто навчається. І що ви думаєте? Цю молодь так зуміли виховати більшовики, що вона інакше мислити не може, як по-більшовицькому»⁵⁵².

Таким чином, реакція на суспільно-політичні події сучасності залежала від рівня поінформованості студентів про них. Студенти, які мали змогу і бажання знайомитися з іноземними джерелами інформації, в основному критично ставилися до внутрішньої і зовнішньої політики радянського уряду. І навпаки, студенти, що знайомилися лише з вітчизняною пропагандистською пресою, або ж взагалі не читали ніякої періодики, переважно сприймали всі державні заходи на віру.

Невідповідність між навчальним матеріалом суспільно-політичних дисциплін і власними спостереженнями та особистим досвідом викликала у молодого покоління 1940-1950-х рр. сумніви. В окремих студентів з'являлися приховані від громадськості нестандартні погляди, формувалися інші цінності. Існуюча система створила сприятливі умови для розвитку у свідомості переважної частини юнаків та дівчат інстинкту самозбереження. Задля того, щоб вижити, вони приховували свої істинні погляди, думки, переконання. «Двовимірність» у поведінці була характерною рисою багатьох студентів досліджуваного періоду.

Можна погодитися із висновками соціологів про те, що відсутність реальних можливостей впливу на встановлений порядок діє на молодь деморалізуюче. В одних вона породжує розчарування, в інших - байдужість, а у третіх - активне прийняття запропонованих правил та норм буття⁵⁵³. Не викликає заперечення і висновок О. Удода про те, що думки, почуття, настрої людей епохи 1920-1950-х рр., та й 1960-1980-х рр., являли собою протиприродний компроміс між офіційними установками і тим, про що насправді думала, розмірковувала людина, про що говорила з близькими або записувала в потаємні щоденники. Ось чому виникло роздвоєння думок як наслідок тотального контролю за поведінкою і думками людей .

Студентська молодь 1940-1950-х рр. була активним елементом суспільства, вона реагувала на всі події у країні і не завжди залишалася осторонь. Студентство мало можливість та здатність варіативно мислити, що і відрізняло її від інших соціальних груп, у процесі навчання формувався їх світогляд. Тому саме в досліджуваний період частішають індивідуальні та групові критичні форми протесту, що свідчить про гнучкість мислення молодих людей та існування студентської громадської думки, а також небайдужості до майбутнього держави, прагнення до якісних змін у соціально-економічній, культурній, політичній системі та розуміння неефективності й деградації командно-адміністративних важелів управління державою. Критичне прийняття дійсності сприяло тому, що вже у наступні роки, у «відлигу» в середовищі молоді активно почали відроджуватися національні ідеї, в Україні виникають опозиційні національні, сіоністські й антидержавні студентські групи та легальні й нелегальні культурні молодіжні осередки.

Періодом студентської громадянської активності, коли переважали критичні настрої щодо політики держави, можна назвати другу половину 1940-х - початок 1950-х рр., причому найбільша активність спостерігалася у середовищі західноукраїнського студентства, яке виступало проти русифікації та колективізації, і саме цей проміжок часу характеризується масовими виключеннями із ВНЗ та арештами студентства.

Загалом, аби уникнути підозр та переслідувань, студенти дотримувалися конформістських норм поведінки і брали активну участь у громадсько- корисній роботі, - така активність для студента була запорукою уникнення часто безпідставних підозр, які служили спонукою для партійного керівництва відрахувати молоду людину з навчального закладу.

Поряд із активістами значну частину студентської молоді становила така категорія, як «дволикі» (у свідомості таких студентів уживалися як офіційні, так і неформальні настрої, тому названі вище події вони пережили безболісно та стримано), у більшості випадків вони займали аполітичну, пасивну позицію, аби вижити та чогось досягти у житті, та студенти з амбівалентною поведінкою, у них були неоднозначні почуття до деяких подій в країні, однак їхні погляди не можна назвати антидержавними.

Все ж слід зауважити, що серед основної маси студентства переважали лояльні суспільно-політичні настрої. Студенти віддано і свято вірили у правильність рішень партії та істинність марксистсько-ленінської ідеології. Саме така категорія була опорою радянської тоталітарної системи, хоча ця категорія студентства також була схильна до ідей ревізування радянської системи. Владні органи слідкували за студентськими настроями і ретельно контролювали всі можливі прояви незадоволення існуючими порядками, - адже публічне обговорення реалій життя викликало у керівництва острах перед імовірною появою відкритої опозиції.

У другій половині 1940-х рр. серед населення України спостерігається сплеск релігійності, не обминуло таке явище і студентів, незважаючи на те, що вони були під особливим ідеологічним контролем партії. У численних звітах фіксувалися факти участі молоді ВНЗ Україні у різноманітних релігійних обрядах. Зокрема, впродовж 1946-1948 рр. вінчалися в церквах, співали у церковних хорах студенти Чернівецького та Ужгородського державного університетів, Дніпропетровського металургійного, Сталінського, Ніжинського педагогічних, Київського учительського інститутів⁵⁵⁵. Цікаво те, що частина студентів була щиро переконана в існуванні Бога. Приміром, студентка Київського учительського інституту, яка дуже хвилювалася, складаючи іспит з основ марксизму-ленінізму, отримала «відмінно», на що їй сказали, що вона даремно хвилювалася, адже предмет вона гарно вивчила. Дівчина відповіла: «Авжеж даремно хвилювалася, але скласти успішно іспит мені допомогло те, що перед іспитом я помолилася у Володимирському соборі»⁵⁵⁶. Випускники Кіровоградського педінституту та Кам'янець- Подільського учительського інституту ходили до церкви разом з учнями своїх класів . Таким чином, релігійна свідомість у середині 1940-х рр. була властива не лише студентству Західної України.

Однак наступ на релігію у 1940-х - початку 1950-х рр. мав свої результати. Студентка факультету журналістики Київського університету Г. Стадниченко пригадувала: «Релігії в університеті не було. Так, викладали основи атеїзму. ...Ми могли сказати: Господи, поможи, але в ці слова нічого не вкладалося. В церкву ніхто не ходив, деякі навіть над цим кепкували» .

За словами Р. Ковалюка, в 1950-х рр. ситуація щодо релігійності в західних областях була схожа на загальну істерію, що породжувала напруженість у суспільстві. Так, на початку 1950 р. секретар партбюро на загальних зборах колективу ветеринарного інституту зауважував: «після перевірки людей виявилося, що в колективі є такі, які являються ворогами народу, ...слухають “Голос Америки”. А ще маємо в такому біологічному факультеті, як наш, релігійних викладачів та студентів, які являються опорою бандерівців, ворогами народу»⁵⁵⁹.

У Західній Україні дітей виховували у дусі пошани та любові до слова Божого, віруючі студенти не могли відразу викреслити значну частину свого єства, тому змушені були старанно приховувати свої релігійні переконання. Молодь, вивчаючи марксистсько-ленінську теорію, яка заперечувала існування Бога, не припиняла відвідувати церкву. Так, наприклад, студент Львівського лісогосподарського інституту Савицький, маючи гарні оцінки із «Основ марксизму-ленінізму», склавши на «відмінно» іспит з цього предмету, після занять працював помічником у архієпископа, крім того редагував часопис «Православний вісник»⁵⁶⁰. На всі запевнення викладачів Львівського сільськогосподарського інституту, що Бога не існує, студентки 2-го курсу (1953 р.) Гурай та Філь відкрито твердили протилежне, не припиняючи регулярно відвідувати церкву. Студент Львівського інституту прикладного мистецтва в бесіді був переконаний, що релігія не приносить ніякої шкоди «комуністичному будівництву» і тому він прийматиме активну участь у проведенні релігійних свят⁵⁶¹.

Не дивлячись на відкриту антирелігійну кампанію на цій території, переважна більшість студентів не зрікалася своїх релігійних переконань, тому у світогляді багатьох студентів поєднувалися дві несумісні для того часу духовно-моральні категорії - комуністична спрямованість і віра в Бога, тобто йдеться про вимушене «роздвоєння особистості».

Характер психологічного та адміністративного тиску керівництва ВНЗ полягав у тому, що на комсомольських зборах вчиняли погроми над синами священиків за те, що «приховали факти своєї біографії», не написали, хто їхні батьки (якби повідомляли, то до університету їх би не прийняли). Упокорені діти мусили публічно відрікатися від своїх батьків. Т.Комаринець, жартуючи, згадував «время оно», коли на нього дуже нападали за те, що дружить зі своєю однокурсницею, яку підозрювали в релігійності .

Таким чином, у середовищі студентів були атеїсти та віруючі. Останні змушені були приховувати свою релігійність, слухати різноманітні лекції на атеїстичні теми, вивчати спецкурси з атеїзму, пропагувати їх серед населення тощо. Все це віруюча молодь робила аби навчатися у ВНЗ, але продовжувала відвідувати церкву на великі свята, дотримувалася певних релігійних обрядів (хрещення, вінчання).

§ 3. Дозвілля студентів України

Одразу після закінчення війни влада розпочала зміцнювати та відновлювати дещо послаблений ідеологічний контроль через ретельне планування студентського дозвілля протягом навчального року, під час літніх та зимових канікул. За своєю суттю дозвіллєвий час - це частина вільного часу, що використовується для спілкування, споживання цінностей духовної культури, розваг, прогулянок та інших видів нерегламентованої діяльності, що забезпечує відпочинок⁵⁶³. Або ж під дозвіллям розуміється сукупність занять, за допомогою яких відбувається відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини. Воно складається з індивідуального споживання культури (читання книг, журналів, газет, прослуховування радіо тощо); публічно-видовищного споживання культури (відвідування театрів, кіно, концертів, музеїв, спортивних видовищ та ін.); спілкування (з сім'єю, родичами, друзями тощо); фізичних занять (ранкової та вечірньої гімнастики), спорту, туризму; розваг; пасивного відпочинку (прогулянок без певної мети та ін.); творчої діяльності й аматорських занять (різноманітних гуртків, студентських наукових товариств)⁵⁶⁴. Однак у досліджуваний період дозвіллю, яке за своїм призначенням покликане сприяти естетичному, духовному розвитку людини, було надано ще й функції політико- ідеологічного виховання.

У 1948 р. ЦК КП(б)У з метою покращення викладання та політико- виховної роботи у ВНЗ ухвалило: організовувати недільні університети з питань літератури, музики, естетики, філософії; проводити диспути з важливих наукових та літературних творів, а також літературні вечори; систематично організовувати вечори художньої самодіяльності, ретельно готувати їх програму; покращити справу фізкультпідготовки з усіх видів спорту; практикувати колективне відвідування кіно, театрів з наступним обговоренням кінофільмів та вистав⁵⁶⁵; комітети комсомолу докладали усіх зусиль, аби контролювати публічно-видовищне споживання культури. До початку 1950-х рр. така форма відпочинку не прижилася серед молоді ВНЗ. Про це свідчить приклад ВНЗ Харкова - університету, а також художнього та політехнічного інститутів: з 1 вересня до 1 грудня 1950 р. не було організовано жодного культпоходу, а інженерно- будівельний інститут провів лише один такий похід (на кінокартину «Рада богів»), в якому взяло участь 20 осіб, гірничий інститут - один похід (90 осіб), юридичний інститут - 60 (на кінокартину «Велика сила»)⁵⁶⁶.

Молодь надавала перевагу індивідуальному або гуртовому (у колі друзів) перегляду кінокартин та вистав⁵⁶⁷. Відвідування кіно було чи не найулюбленішим способом відпочинку. Повоєнна молодь виховувалася на радянських патріотичних фільмах часів Великої Вітчизняної війни та на фільмах «трофейного» фонду. Біля кінотеатрів стояли черги за квитками на «Леді Гамільтон», «Міст Ватерлоо», фільми за участю Чарлі Чапліна, «Індійську гробницю», «Багдадського злодія» із Конрадом Фейдом, серію фільмів про піратів за участю Роберта Тейлора, «Даму з камеліями» (з Гретою Гарбо та Робертом Тейлором), «Тарзана» з Джонні Вейсмюллером⁵⁶⁸. Такі «шкідливі» фільми припинили транслювати в кінці 1940-х рр.

Не меншою популярністю користувався театр, квитки до якого були відносно недорогі. Наприклад, гальорка коштувала 30-50 коп., найдорожчий квиток у партері або ложі - 3 руб. Якщо половина першої дії вже пройшла - можна було пройти безкоштовно. Зокрема, М. Дмитрієнко, студентка КДУ 1950-х рр., пригадувала, що вона та її друзі примудрялися заходити на одну контрамарку по кілька осіб, а згодом їм вдалося налагодити дружбу з працівниками театру, які дозволяли відвідувати вистави практично безкоштовно⁵⁶⁹.

«Студенти, не дивлячись на те, що майже завжди були голодними, встигали скрізь. У ВНЗ із концертами приїжджали артисти, Русланова, Поль Робсон. Охоче молодь слухала романси Глінки, була в захваті від опер Чайковського та Мусорського. Після відновлення оперного театру у Сталіно саме студенти стали першими її відвідувачами», - писала О. Суярко .

Студенти приділяли велику увагу власному культурно-духовному збагаченню. Через театр, кіно вони знайомилися з досягненнями митців та основними надбаннями світової і вітчизняної культури. Складні матеріальні умови не були непереборною завадою для естетичного розвитку особистості, хоча більшості студентів доводилося дотримуватися режиму жорсткої економії.

Іншим, не менш поширеним видом відпочинку були танці: вони зазвичай проводилися після курсових, факультетських, університетських вечорів, у гуртожитках та міських танцмайданчиках. Про їх особливості М. Котляр розповідав: «Танці були в університеті, на міські ми не ходили, там було, що завгодно, і студенти мали свою гордість. Коли я вчився на міжнародному, то потрапити на наші вечори, після яких слідували танці, була мрія кожної дівчини... На історичному факультеті, де я навчався на останніх двох курсах, були дуже веселі вечори, вони були по курсам і загальні. ...Дівчат на історичному було менше, аніж хлопців, тому зазвичай ми запрошували студенток із германо-романського факультету, вважалося, що там були найгарніші дівчата»⁵⁷¹.

Танці у студентських гуртожитках відбувалися кожної суботи та неділі і тривали до 23 год. Вони організовувалися у підвалах, подвір'ях або холах студентських гуртожитків. Студенти 1950-х рр. КДУ танцювали під мелодії танго, фокстроту «Ріоріта», вальс-бостону, блюзу у підвалі гуртожитку на сучасній вул. Освіти. Після одинадцятої години приходив комендант, відключав радіолу, а студенти починали лементувати: «Ще, ще!»⁵⁷². В. Кравцов розповідав, що популярними в 1950-х рр. були такі танці, як вальс, вальс-бостон, падекатр, падеспань, танго, фокстрот, кадриль. «Західні танці уже з'явилися, але історичний факультет був занадто ідеалізованим, тому вони не поширилися в середовищі істориків. Співали під гітару, переважно неполітизовані пісні, а українські та російські народні. Популярна на той час була пісня “Підмосковні вечори”. Виконувалися пісні із репертуару М. Бернеса, Л. Утьосова. Західна музика тільки почала з'являтися на хвилях радіо» .

У гуртожитках студенти у вільний час займалися самоосвітою, молодь читала багато різноманітної літератури, з подальшим обговоренням у вузькому колі однодумців. Читали зарубіжну та вітчизняну класику, твори українських письменників Ю. Смолича, І. Ле, В. Сосюри тощо та російських - К. Паустовського, О. Твардовського, А. Ахматової, Б. Пастернака, І. Ільфа і Є. Петрова, В. Маяковського .

Елементом комуністичного виховання була популяризація серед студентів творів радянських письменників, які показували соціалістичну дійсність , тому влада настійно рекомендувала читати молоді «Повість про справжню людину» Б. Польового, «Троє в сірих шинелях» В. Добровольського, «Білу березу» М. Бубєнного, «Лейтенантів» О. Копиленка, «Прапороносці» О. Гончара, «Університет» Г. Коновалова⁵⁷⁶.

На особливу увагу заслуговує участь студентства у художній самодіяльності ВНЗ, яка по своїй суті також була певним ідеологічним осередком, залучала велику кількість студентської молоді, забезпечувала їх різноманітними гуртковими заняттями за інтересами, надавала можливість розкривати ще не виявлені таланти або ж розвивати та вдосконалювати наявні. Однак, на початку 1950-х рр. у деяких ВНЗ цей вид дозвілля був недостатньо організований, тому популярності серед студентів не мав. Про таку тенденцію свідчать результати оглядів художньої самодіяльності, які традиційно проводилися в кінці кожного навчального року ВНЗ УРСР, де чисельність учасників гуртків відносно загальної кількості студентів факультетів або навчальних закладів була невеликою.

Станом на 1950 р. у 296 ВНЗ МВО СРСР нараховувалося 3 тис. гуртків художньої самодіяльності (драматичні гуртки, духові оркестри, оркестри народних інструментів, танцювальні колективи, хори тощо), учасниками яких були 62 тис. студентів⁵⁷⁷. Проте, слід зауважити, що на початку 1950х рр. гуртки художньої самодіяльності ВНЗ Української РСР були нечисленними. Так, із 4 тис. студентів ХПІ в художній самодіяльності брали участь лише 260 осіб, із 2 тис. осіб інституту інженерів залізничного транспорту - 112, зокрема, хоровий гурток налічував 36 осіб. Комітет комсомолу ХМІ взагалі не мав даних про кількість молоді, яка брала участь у художній самодіяльності. Лави народного інструментального гуртка, до якого входило 10 осіб, формально (лише для звіту) поповнювалися за рахунок студентів, які не вміли грати на музичних

інструментах і у подальшому нотній грамоті їх не навчали .

На розвиток художньої самодіяльності дирекція та профспілки виділяли щорічно 25 руб. на особу, але не завжди вони використовувалися за призначенням. Так, у Харківського університету в кінці 1950 р. з'ясувалося, що спеціальний кошторис не був використаний протягом року, в той же час студенти філфаку збирали по 3 руб. з особи на придбання акордеону⁵⁷⁹.

У репертуарі музичних гуртків, хорів та студій художнього слова обов'язково мали фігурувати твори партійно-ідеологічного спрямування, які возвеличували роль Й. Сталіна та КПРС («Піснею про Сталіна починаймо день, - кращих ми не знаємо на землі пісень», «Із-за гір та з-за високих сизокрил орел летить», «Ленін завжди живий», «Партія наш керманич» тощо⁵⁸⁰). Ними мав починатися і завершуватися кожний концерт (програма його попередньо прискіпливо розглядалась комсомольським чи партійним бюро). Через цю надмірну регламентацію значна частина молоді віддавала перевагу індивідуальним видам відпочинку у відповідності з власними духовними потребами.

Робота художньої самодіяльності поступово налагоджувалася. Популярними стають хорові та вокальні гуртки, інструментальні та вокальні ансамблі, студентські театри, хореографічні колективи. Деякі гуртки згодом виросли до професійного рівня, багаточисленні студентські колективи постійно гастролювали з концертами всією Україною, деякі з них ставали відомими і за її межами. КДУ мав хорову капелу «Дніпро», засновану ще композитором М. Лисенком у 1864 р., та етнографічний танцювальний ансамбль «Веснянка» (художній керівник В.Нероденко), відомі за межами республіки⁵⁸¹.

Враховуючи специфіку державної ідеологічної політики, іноді практикувалися «на замовлення зверху» гуртові «виходи в маси» письменників. У 1948 р. студенти Києва зустрілися з Лауреатами Сталінської премії А. Фадєєвим та І. Еренбургом⁵⁸². Одна із зустрічей української письменницької еліти відбулася у квітні 1950 р. у Львівського університету. На ній були присутні студенти різних ВНЗ, представники професорсько-викладацького складу⁵⁸³. В той же час такі заходи сприяли розширенню кругозору молоді.

Неабиякий інтерес у багатьох студентів викликали театральні студії. Практично у всіх ВНЗ молодь залюбки брала участь у виставах театрів естрадних мініатюр .

Загалом інтереси студентської аудиторії були надзвичайно різноманітними, гуртки ВНЗ задовольняли потреби найвибагливіших, пропонувався широкий діапазон різноманітних занять, кожна молода людина мала можливість займатися тим, що було їй до вподоби. Крім того, все було безкоштовним.

Невід'ємною частиною дозвілля і студентського життя був спорт, який входить до структури фізичної культури. Останнє являє собою складне суспільне явище, що не обмежується вирішенням завдань фізичного розвитку, а й виконує інші соціальні функції в галузі моралі, виховання, етики . На початку 1950-х рр., коли активно відновлювалося народне господарство, ВНЗ УРСР перебували у складному матеріальному стані, тому матеріальна база спортивних секцій у ВНЗ була слабкою, але бажаючих займатися спортом було багато. Так, спортивний зал Харківського політехнічного інституту орендував науково-дослідний інститут «Наука», а відтак використовувався не повністю. Харківський університет мав свій невеликий спортивний зал, однак у 18 секціях займалося 560 осіб⁵⁸⁶. Згодом почали з'являтися спорткомплекси, у стінах яких готували навіть професійних спортсменів.

Багато хто займався спортом професійно. Юнаки та дівчата брали участь у курсових, факультетських, загальноуніверситетських, міжвузівських змаганнях, у різноманітних спартакіадах та чемпіонатах УРСР, СРСР, Європи - з гімнастики, легкої атлетики, плавання, шахів, шашок, бадмінтону, фехтування, настільного тенісу, волейболу, баскетболу, де досягали визначних результатів. Зокрема, студент-геолог Ігор Ємчик та історик Микола Жмарєв Київського університету у 1952 р. стали срібними призерами в академічній «двійці» з греблі на XV Олімпійських іграх у Хельсінкі. До речі, саме в 1952 р. Радянський Союз вперше взяв участь в Олімпійських іграх .

Спортивні традиції у житті студентів ВНЗ зайняли міцні позиції. Велика кількість молоді займалася у спортивних секціях для підтримання фізичного тонусу, інші займалися спортом професійно, брали участь в олімпіадах, ставали розрядниками, кандидатами в майстри та майстрами спорту. У спортивних секціях ВНЗ було підготовлено значну кількість студентів-чемпіонів, які популяризували спорт і здоровий спосіб життя серед молоді, підвищували авторитет навчального закладу і держави.

Держава приділяла значну увагу розвитку науки у ВНЗ, тож на такі заходи уряд не шкодував коштів. Щорічно кількість наукових товариств, гуртків і кількість студентів у них зростала, про що промовисто свідчить табл. 2.⁵⁸⁸.



Таблиця 2

Студентські наукові гуртки та товариства ВНЗ України

	1945-1946н. р.	1947-1948н. р.	1948 р.	1949-1950 рр.
Студентські наукові товариства (далі СНТ)	12	40	70	98
Наукові гуртки	630	1000	Більше 1000	1813
Кількість студентів (у тис.)		Більше 10,0	15,0	40,0589

Діяльність студентських наукових гуртків мала науково-практичне значення, результати їх дослідів широко застосовувалися на виробництві. Наприклад, винахід студентки 4-го курсу Харківського хімічно- технологічного інституту О. Преображенської (метод об'ємного визначення сульфонафтових і сірчаних кислот у контакті Петрова) застосовувався на миловарному заводі міста. П'ятикурсник інституту залізничного транспорту Байнштейн винайшов прилад для виробництва оптимального гальмування вагонів у системі регулювання швидкостей. Його робота була позитивно оцінена і відправлена на затвердження у бюро винаходів. Результати науково-дослідної праці учасників СНТ видавалися у бюлетенях, щомісячних листівках, журналах, апробувалися на загальновузівських, міських наукових конференціях⁵⁹⁰. Таким чином, творчість студентів у роботі наукових гуртків заохочувалася і мала достатньо професійний рівень, а її результати мали практичне та наукове значення.

Проте не у всіх ВНЗ УРСР наукова робота виконувалася на належному рівні. У 1950-х рр. студентській науковій роботі у ВНЗ Одеси майже не приділялася увага, тому на міському огляді наукових студентських робіт із дев'яти праць, представлених Одеським інститутом іноземних мов, лише одна була прийнята журі, інші праці були визнані роботами низької наукової якості⁵⁹¹.

Студентські літні канікули, які називалися третім трудовим семестром, були однією із ознак епохи. У цей період відпочинок поєднувався з суспільно-корисною працею. У вузах створювалися геологічні, археологічні та туристичні експедиції, змагання, формувалися будівельні та цілинні загони. Комітети комсомолу ВНЗ особливо ретельно підходили до планування літнього відпочинку та праці студентства. Частина молоді відпочивала в студентських спортивно-оздоровчих літніх таборах, інша від'їжджала працювати в колгоспи. Хлопці з будівельних бригад переважно зводили гуртожитки, учбові корпуси, стадіони з комплексами спортивних споруд.

Окрім спортивних таборів, студентство мало змогу відпочивати і в санаторіях та на курортах. У складному 1945-1946 навчальному році держава спромоглася оздоровити 10 тис. студентів України, що становило 9,8% від загальної їх кількості .

Значна частина молоді надавала перевагу такому активному літньому та зимовому відпочинку як туристичні та альпіністські походи, вони були поширені практично в усіх ВНЗ республіки. Подорожі були прерогативою туристичних секцій. Цей вид гурткової діяльності брав на себе функції організації відпочинку студентів під час зимових і літніх канікул. Маршрути були досить різноманітні та складні, вони давали можливість студентам побачити різні куточки країни, тому об'єднували навколо себе багато молоді. Популярними були зимові лижні походи в Карпатах, а влітку - походи по Криму . Для досліджуваного періоду характерним було те, що «новобранців», зарахованих на навчання, відправляли на практику в колгоспи. Вона тривала місяць, і лише після її закінчення вони отримували студентські квитки. Їх розквартировували в хатах колгоспників, у клубах, у школах⁵⁹⁴.

В означений період у вищих навчальних закладах існувала розвинена інфраструктура, що якісно забезпечувала дозвілля студентів у зимовий та літній періоди. Творча діяльність та аматорські заняття піддавалася значному й безпосередньому впливу держави, яка таким чином вирішувала власні ідеологічні, політичні, виховні, моральні завдання. Такі форми відпочинку (художня самодіяльність, заняття у спортивних секціях та студентських наукових товариствах) надавали можливість студентам розвиватися духовно, інтелектуально та фізично. В свою чергу індивідуальне, публічно-видовищне споживання культури, спілкування, розваги, пасивний відпочинок менше піддавалися або зовсім не піддавалися безпосередньому державному впливу, тому були більше популярними серед молоді.

Повсякденне життя студентської молоді України 1940-1950-х рр. було позначене матеріально-побутовими негараздами, ідеологічним тиском, і,разом з тим, просякнуте оптимізмом, вірою у краще майбутнє і щирим прагненням наблизити це майбутнє. Суперечності суспільного життя і негаразди основна маса студентів прагнула розв'язати й подолати в межах існуючої соціально-політичної системи. В той же час у студентському середовищі наростали критичні настрої щодо організації політичного життя в країні, що привело до корінних зрушень і змін.



Посилання

⁴⁰⁷ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 41.

⁴⁰⁸ Добровольський В. Трое в серых шинелях. - М., 1950. - С. 3.

⁴⁰⁹ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 41.

⁴¹⁰ Там само. - Оп. 6. - Спр. 2198. - Арк. 114.

⁴¹¹ Там само. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 61-61 а.

⁴¹² Там само. - Спр. 1476. - Арк. 50.

⁴¹³ Там само. - Оп. 6. - Спр. 2196. - Арк. 115.

⁴¹⁴ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4527. - Арк. 46; Ф. 7. - Оп. 6. - Спр. 2196. - Арк. 115, 129.

⁴¹⁵ Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 69 а. - Арк. 1-4.

⁴¹⁶ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1489. - Арк. 43.

⁴¹⁷ Там само. - Арк. 14.

⁴¹⁸ Там само. - Арк. 15.

⁴¹⁹ Там само. - Оп. 6. - Спр. 2233. - Арк. 49.

⁴²⁰ ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 69 а. - Арк. 1-4.

⁴²¹ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 40.

⁴²² Там само. - Арк. 41.

⁴²³ Там само. - Оп. 6. - Спр. 2196. - Арк. 11.

⁴²⁴ Суярко О.В. Вказ. праця. - С. 68-70.

⁴²⁵ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 4.

⁴²⁶ Там само. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1489. - Арк. 7.

⁴²⁷ Там само. - Ф. 1. - Оп. 71. - Спр. 104. - Арк. 187.

⁴²⁸ Російський державний архів соціально-політичної історії (далі - РДАСПІ). - Ф. М.-1. - Оп. 133. - Спр. 193. - Арк. 138-139.

⁴²⁹ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2732. - Арк. 141.

⁴³⁰ Там само. - Арк. 141.

⁴³¹ Там само. - Спр. 3667. - Арк. 49-50.

⁴³² РДАСПІ. - Ф. 17. - Оп. 133. - Спр. 239. - Арк. 62.

⁴³³ Мокренко А. Знайти себе: автобіографічна повість. - К., 2008. - С. 48, 50, 52.

⁴³⁴ Кравцов В. Из ответов на анкету // Харківський історіографічний збірник. - Х., 2006. - Вип. 8. - С. 221.

⁴³⁵ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 4.

⁴³⁶ ЦДАВО України. - Ф. Р. 4621. - Оп. 1. - Спр. 62. - Арк. 1; Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции. - М., 1957. - С. 476.

⁴³⁷ ЦДАВО України. - Ф. Р. 4621. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 147.

⁴³⁸ Державний архів м. Києва (далі - ДАК). - Ф. 1246. - Оп. 2. - Спр. 39. - Арк. 47; Высшая школа. Основные постановления, приказы, и инструкции... - С. 475.

⁴³⁹ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 41. - Спр. 107. - Арк. 50.

⁴⁴⁰ Там само. - Арк. 99.

⁴⁴¹ Ирлинский Д. Забытые победы, или воспоминания «неудачника». Мемуари. - Житомир, 2007. - С. 24.

⁴⁴² Записано Н.Хоменко 18.10.2007 р. від В.Я. Стадниченка (1936 р. н.). Навчався в 19541959 рр. на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Розмова тривала 1 годину 50 хв.

⁴⁴³ Записано Н.Хоменко 18.10.2007 р. від Г.С. Стадниченко. Навчалася в 1954-1959 рр. на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Розмова тривала 1 годину 50 хв.

⁴⁴⁴ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 7.

⁴⁴⁵ Там само. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 50, 70, 71.

⁴⁴⁶ Там само. - Арк. 72.

⁴⁴⁷ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1489. - Арк. 7.

⁴⁴⁸ Кирилюк С. Я піснею назву надій оцих краплини. Народний архів (праці, щоденники, спогади, додатки). - Одеса, 2007. - С. 98, 101.

⁴⁴⁹ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 41.

⁴⁵⁰ Там само. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 2-3.

⁴⁵¹ Там само. - Арк. 5, 6.

⁴⁵² Там само. - Ф. 7. - Оп. 6. - Спр. 2198. - Арк. 114.

⁴⁵³ Там само. - Арк. 115.

⁴⁵⁴ Там само. - Оп. 3. - Спр. 1489. - Арк. 15.

⁴⁵⁵ Там само. - Спр. 2202. - Арк. 29-31.

⁴⁵⁶ Там само. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 5.

⁴⁵⁷ Там само. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 50.

⁴⁵⁸ Вестник высшей школы. - 1953. - № 12. - С. 3; ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2732. - Арк. 26, 176.

⁴⁵⁹ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 41. - Спр. 24. - Арк. 204.

⁴⁶⁰ Там само. - Оп. 24. - Спр. 3524. - Арк. 80-92.

⁴⁶¹ Там само. - Арк. 92.

⁴⁶² Там само. - Арк. 70, 71.

⁴⁶³ Там само. - Оп. 23. - Спр. 4530. - Арк. 2-3.

⁴⁶⁴ Народне господарство Української РСР. Стат. збірн. - К., 1957. - С. 449; Сергійчук О. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953 - 1964 рр.: Дис. ... канд. іст. наук. - К., 2002. - С. 218.

⁴⁶⁵ Кирилюк С. Вказ. праця. - С. 165.

⁴⁶⁶ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 6. - Спр. 2198. - Арк. 114.

⁴⁶⁷ Там само. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 40.

⁴⁶⁸ Там само. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 5073. - Арк. 4.

⁴⁶⁹ Там само. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 50; ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 143. - Арк. 43.

⁴⁷⁰ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 6. - Спр. 2232. - Арк. 29.

⁴⁷¹ Там само. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 70.

⁴⁷² Кирилюк С. Вказ. праця. - С. 99.

⁴⁷³ Там само. - С. 98.

⁴⁷⁴ Там само. - С. 99.

⁴⁷⁵ Боровик І. Зеленюк Іван Степанович - ректор, вчений, громадський діяч: Дипл. робота на здобуття кваліфікації вчителя історії та правознавства. - Кам'янець-Подільський, 2004. - С. 104.

⁴⁷⁶ ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 3. - Спр. 1476. - Арк. 63.

⁴⁷⁷ Там само. - Спр. 1489. - Арк. 21.

⁴⁷⁸ Там само. - Оп. 6. - Спр. 2232. - Арк. 29.

⁴⁷⁹ Кирилюк С. Вказ. праця. - С. 115.

⁴⁸⁰ Записано Н. Хоменко 18.10.2007 р. від Г.С. Стадниченко.

...