Особливості особистісного розвитку молоді

у вас важкий день, а рішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності;

ви знаєте, що не можете або навіть не хочете вирішити конфлікт у свою користь;

ви хочете виграти час, може для того, щоб одержати додаткову інформацію або щоб заручитися підтримкою;

ситуація дуже складна, і ви почуваєте, що вирішення конфлікту зажадає занадто багато чого від вас;

у вас мало влади для рішення проблеми або для її рішення бажаним для вас способом;

ви почуваєте, що в інших більше шансів вирішити цю проблему;

намагатися вирішити проблему негайно - небезпечно, оскільки розкриття й відкрите обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Незважаючи на те, що багато хто можуть порахувати стиль відхилення «втечею» від проблем і від відповідальності, а не ефективним підходом вирішення конфліктів, у дійсності відхід або відстрочка можуть бути цілком підходящою й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Цілком імовірно, що, якщо ви постараєтеся ігнорувати її, не виражати до неї своє відношення, піти від рішення, перемінити тему або перенести увагу на що-небудь інше, то конфлікт розв'яжеться сам собою. Якщо ні, то ви зможете зайнятися ним пізніше, коли будете більше готові до цього.

Стиль пристосування(поступливість)

Стиль пристосування означає те, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Ви можете використати цей підхід, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини й не дуже істотний для вас. Цей стиль корисний також у тих ситуаціях, у яких ви не можете одержати верх, оскільки інша людина має більшу владу, У такий спосіб ви уступаєте й упокорюєтеся з тим, чого хоче опонент.

Оскільки, використовуючи цей підхід, ви відкладаєте свої інтереси убік, то краще діяти в такий спосіб тоді, коли ваш внесок у цьому випадку не занадто великий або коли ви робите не занадто більшу ставку на позитивне для вас рішення проблеми. Якщо ви вважаєте, що уступаєте в чомусь важливому для вас і почуваєте у зв'язку із цим незадоволеність, то стиль пристосування в цьому випадку, імовірно, неприйнятний. Він може виявитися прийнятним й у тій ситуації, коли ви почуваєте, що іншої не збирається у свою чергу поступитися чимсь або що ця людина не оцінить зробленого вами. Цей стиль варто використати тоді, коли ви почуваєте, що небагато уступаючи, ви губите мало.

Стиль пристосування може небагато нагадувати стиль відхилення, оскільки ви можете використати його для одержання відстрочки в рішенні проблеми. Однак основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; ви берете участь у ситуації й погоджуєтеся робити те, чого хоче іншої. Коли ж ви застосовуєте стиль відхилення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини. Ви просто відштовхуєте від себе проблему.

Найбільш характерні ситуації, у яких рекомендується стиль пристосування:

вас не дуже хвилює те, що сталось;

ви хочете зберегти мир і добрі відносини з іншими людьми;

ви почуваєте, що важливіше зберегти з кимсь гарні взаємини, чим відстоювати свої інтереси;

ви розумієте, що підсумок набагато важливіше для іншої людини, чим для вас;

ви розумієте, що правда не на вашій стороні;

у вас мало влади або мало шансів перемогти;

ви думаєте, що інша людина може витягти із цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступитеся його бажанням, навіть не погоджуючись із тим, що він робить або вважаючи, що він робить помилку.

Уступаючи, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами, ви можете зм'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Ви можете й надалі задовольнятися підсумком, якщо вважаєте його прийнятним для себе. Або ж ви можете використати цей період затишку для того, щоб виграти час, так щоб потім можна було домогтися остаточного бажаного для вас рішення.

Стиль співробітництва

Дотримуючись цього стилю, ви берете активну участь у вирішенні конфлікту й відстоюєте свої інтереси, але намагаєтеся при цьому співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль вимагає більш тривалої роботи з порівняння з більшістю інших підходів до конфлікту, оскільки ви спочатку «викладаєте на стіл» потреби, турботи й інтереси обох сторін, а потім обговорюєте їх. Однак, якщо у вас є час і рішення проблеми має досить важливе для вас значення, те це гарний спосіб пошуку взаємовигідного результату й задоволення інтересів всіх сторін.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити якийсь час на пошук схованих інтересів і потреб для розробки способу задоволення щирих бажань обох сторін. Раз ви обоє розумієте, у чому криється причина конфлікту, ви маєте можливість разом шукати нові альтернативи або виробити прийнятні компроміси.

Такий підхід рекомендується використати в описані нижче ситуаціях:

-- рішення проблеми дуже важливо для обох сторін і ніхто не хоче повністю від нього усунутися;

-- у вас тісні, тривалі й взаємозалежні відносини з іншою стороною;

-- у вас є час попрацювати над виниклою проблемою (це гарний підхід для вирішення конфліктів на ґрунті довгострокових проектів);

-- і ви, і інша людина інформовані в проблемі й бажання обох сторін відомі;

- ви й ваш опонент хочете поставити на обговорення деякі ідеї і потрудитися над виробленням рішення;

ви обоє здатні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

обидві залучені в конфлікт сторони мають рівну владу або хочуть ігнорувати різницю в положенні, для того щоб на рівні шукати рішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до рішення завдання визначення й задоволення інтересів обох сторін. Однак це вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні виділити на це якийсь час, і вони повинні вміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати один одного й потім виробити альтернативні варіанти й рішення проблеми. Відсутність одного із цих елементів робить такий підхід неефективним. Співробітництво серед інших стилів є самим важким, однак воно дозволяє виробити найбільш задовольняюче обидві сторони рішення в складній і важливій конфліктній ситуаціях.

Стиль компромісу

Використовуючи стиль компромісу, ви небагато уступаєте у своїх інтересах, щоб задовольнити їх у тому що лишилось, інша сторона робить те ж саме. Іншими словами, ви сходитеся на частковому задоволенні свого бажання й іншої людини. Ви робите це, обмінюючись поступками й торгуючись для розробки компромісного рішення.

Такі дії можуть у деякій мері нагадувати співробітництво. Однак компроміс досягається на більше поверхневому рівні в порівнянні зі співробітництвом; ви поступаєтесь в чомусь, інша людина також у чомусь поступається й у результаті ви можете прийти до загального рішення. Ви не шукаєте сховані потреби й інтереси, як у випадку застосування стилю співробітництва. Ви розглядаєте тільки те, що говорите один з одним про свої бажання.

При використанні стилю співробітництва ви зосереджуєте увагу на задоволенні схованих потреб і бажань. Застосовуючи стиль компромісу ви розглядаєте конфліктну ситуацію як щось дане й шукаєте спосіб вплинути на неї або змінити її, уступаючи й обмінюючись поступками. Метою співробітництва є вироблення довгострокового взаємовигідного рішення; у випадку компромісу це може бути тимчасовий підходящий варіант. У результаті підходящого компромісу людина може виразити свою згоду в такий спосіб: «Я можу упокоритися із цим»; Наголос робиться не на рішенні, що задовольняє інтереси обох сторін, а на варіанті, якому можна виразити словами: «Ми не можемо виконати повністю свої бажання, отже, необхідно прийти до рішення, з яким кожний з нас міг би заспокоїтися».

У таких ситуаціях співробітництво може виявитися навіть неможливим. Можливо, що жоден з вас не мав ні часу, ні сил, необхідних для нього, або ваші інтереси виключають один одного. І тоді вам може допомогти тільки компроміс.

Нижче перераховані типові випадки, у яких стиль компромісу найбільш ефективний:

- обидві сторони володіють однакової .владою й мають взаємовиключні інтереси;

-- ви хочете одержати рішення швидко, тому що ви

не маєте часу або тому що це більше економічний й ефективний шлях;

- вас може влаштувати тимчасове рішення;

-- ви можете скористатися короткочасною вигодою;

-- інші підходи до рішення проблеми виявилися неефективними;

-- задоволення вашого бажання має для вас не занадто велике значення й ви можете трохи змінити поставлену спочатку мету; компроміс дозволить вам зберегти взаємини й ви волієте одержати хоч щось, чим усе губити. Компроміс часто є вдалим відступом або навіть останньою можливістю прийти до якогось рішення. Ви можете вибрати цей підхід із самого початку, якщо ви не маєте достатню владу для того, щоб домогтися бажаного, якщо співробітництво неможливо і якщо ніхто не хоче однобічних поступок.

П'ять способів регулювання конфліктів К. Томаса

Наполегливість - суперництво - співробітництво

(увага до своїх

інтересів) - компроміс

-уникнення - пристосування

Кооперація (увага до Інтересів іншого)

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху; при таких формах поводження, як конкуренція, пристосування й компроміс, або один з учасників виявляється у виграші, а іншої програє, або обоє програють, тому що йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співробітництва обидві сторони виявляються у виграші.

У своєму опитувальнику по виявленню типових форм поводження К. Томас описує кожний з п'яти перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поводження індивіда в конфліктній ситуації. У різних сполученнях вони згруповані в 30 пар, у кожній з яких респондентові пропонується вибрати те судження, що є найбільш типовим для характеристики його поводження.

Особливості проведення дослідження. Даний експеримент відбувався на базі Рівненського державного гуманітарного університету. В ньому брали участь 22 студенти IV курсу історико - соціологічного факультету ( 15 дівчат та 7 хлопців). Дана вибірка відповідала вимогам репрезентативності.

Тривалість проведення дослідження - 1 тиждень.

Дане дослідження проходило в звичних для студентів умовах аудиторного режиму. Основний метод - застосування опитувальників.



2.2 Аналіз результатів

Проаналізувавши результати бланків відповідей респондентів - студентів можна отримати наступні результати: більшість студентів виявились акцентуйованими особистостями, у багатьох показники гіпертимності, емотивності, екзальтації, тривожності, збуджуваності, демонстративності перевищували граничних 12 балів. Якщо взяти за основу результати даного спостереження, то можна сказати, що більшість студентів у сучасних умовах є акцентуйованими особистостями.

Спостерігалась певна закономірність: високоакцентуйовані особи часто віддавали перевагу суперництву або уникненню у вирішенні конфліктів; низькокоакцентуйовані типи або ті, що мали більш - менш стабільну структуру обирали співробітництво або компроміс для вирішення конфліктних ситуацій.

Загалом, порівнюючи щоденні спостереження за обраними студентами та їхні результати по опитувальникам, можна припустити, що їхні акцентуації відносяться до прихованих, тобто тих, що проявляються лише за певних критичних обставин.

Результати кожного респондента за опитувальниками наведені у таблиці 1( Див. Дод.).

Дівчата виявились більш акцентуйованими, ніж хлопці, що можна пояснити тим, що емоційність більше притаманна жінкам.

Загалом, можна вивести загальний рівень прояву акцентуацій в респондентів.

Так, високі показники гіпертимності отримали 21 із 22 студентів, що становить 95,5% від загальної кількості респондентів;

високі показники застрягання одержали 16 із 22 студентів, що становить 72,7% від загальної кількості респондентів;

високі показники емотивності виявились у 19 із 22 студентів, що становить 86,3% від загальної кількості респондентів;

високі показники педантизму спостерігались у 9 із 22 студентів, що становить 40,9% від загальної кількості респондентів;

високі показники тривожності проявились у 7 із 22 студентів, що становить 31,8% від загальної кількості респондентів;

високі показники циклотимії показали 16 із 22 студентів, що становить 72,7% від загальної кількості респондентів;

високі показники демонстративності презентували 16 із 22 студентів, що становить 72,7% від загальної кількості респондентів;

високі показники збуджуваності продемонстрували 21 із 22 студентів, що становить 95,5% від загальної кількості респондентів;

високі показники дистимії було виділено у 3 із 22 студентів, що становить 13,6% від загальної кількості респондентів;

високі показники екзальтації було виділено у 21 із 22 студентів, що становить 95,5% від загальної кількості респондентів.

Таким чином, найпоширенішими акцентуаціями серед студентів виявились гіпертимність, екзальтованість, збуджуваність, емотивність. Акцентуаціями, які найрідше спостерігались серед респондентів виявились дистимія, тривожність, педантизм. Тобто, взявши за основу нашу вибірку, можна сказати, що більшість студентів життєрадісні, оптимістичні, експресивні, екставертовані, відкриті, емоційні. Їх важко назвати занудами, їм не притаманні песимізм, вони з впевненістю дивляться в майбутнє.

Надалі були проаналізовані стилі поведінки в конфліктних ситуаціях та їхня частота прояву. Отож,

суперництво обрали 4 із 22 студентів, що становить 18,2% від загальної кількості опитаних;

співробітництву надають перевагу теж 4 із 22 студентів, що становить 18,2% від загальної кількості опитаних;

компроміс переважає у 7 із 22 студентів, що становить 31,9% від загальної кількості опитаних;

уникнення переважає у 9 із 22 студентів, що становить 40,9% від загальної кількості опитаних;

поступливість спостерігається у 6 із 22 студентів, що становить 18,2% від загальної кількості опитаних.

Отож, наші респонденти надають перевагу уникненню та компромісу як стилям поведінки в конфліктних ситуаціях, що можна пояснити особливостям їхнього характеру, який можна охарактеризувати як акцентуйований.

Проаналізувавши відповіді студентів, можна зіставити відповіді з двох методик ( К. Леонгарда та К. Томаса ) та отримати наступні результати:

Респонденти, які обирають суперництво, мають наступні акцентуації: гіпертимність, збудження, екзальтація. Відсутніми у них виявились тривожність, дистимія, педантизм.

Студенти, в яких переважає співробітництво, мають наступні акцентуації: гіпертимність, екзальтованість, емотивність. Однак, у них не спостерігались дистимія, тривожність, циклотимія.

Респонденти, що обирають компроміс, мають наступні акцентуації: гіпертимність, збуджуваність, екзальтацію, емотивність. Однак, їм не притаманні тривожність, дистимія, педантизм, застрягання.

Особи, для яких характерним є уникнення, мають наступні акцентуації: збуджуваність, застрягання, циклотимність. Акцентуації, які відсутні у даних студентів: педантизм, дистимія, циклотимність, тривожність.

Студенти, в яких переважає поступливість, мають наступні акцентуації: екзальтованість, емотивність, дистимність. Не характерними для них є тривожність, педантизм, циклотимія.

Взагалі, набір акцентуацій, характерних для всіх типів поведінки у конфліктних ситуаціях, досить схожий. До таких результатів могли призвести вид акцентуацій (явна чи прихована), соціальна бажаність відповідей респондентів, інші особливості особистісного розвитку.



2.3 Рекомендації

На сьогодні існує безліч розробок тренінгів та психокорекційних програм по подоланню конфліктності[ 8,34]. На основі них ми спробуємо надати рекомендації. За основу було взято навчальний треніговий курс Діани та Джона Лампена. Цей курс складається із 9 семінарів, в кожному для групи запропоновано практичні вправи для вироблення навику успішного регулювання конфліктів. Деякі з них запропоновані нижче.

Перша вправа. Напишіть на дошці або листі паперу слово КОНФЛІКТ. Запропонуєте групі по одному перелічити слова, що приходять у голову при думках про конфлікт - такі як, наприклад, «біль, боротьба, енергія, зміна». Не повинно бути пояснення. (Лідери можуть лише пропонувати свої варіанти, якщо процес іде повільно!). Коли більше ідей немає або лист паперу заповнений повністю, переглянете разом із групою складений список слів. Візьміть два маркери різного кольору (або використайте знаки + й -). Запитаєте, які слова є позитивними, а які - негативними, і відповідно позначте їх. Помітьте, що деякі слова, такі як «сила» - нейтральні. Можливо, у групі виникнуть розбіжності, які немає необхідності вирішувати, по визначенню окремих слів у ту або іншу категорію. Запитаєте учасників, є чи ще «позитивні» або «негативні» слова.

Друга вправа. Скажіть групі: «Уявіть лінію, проведену з одного кута кімнати протилежний кут. Вишикуйтеся на цій уявній лінії в такий спосіб. Якщо ви вважаєте, що конфлікт - це завжди добре, устаньте в лівому куті. Якщо ви вважаєте, що конфлікт - це завжди погано, займіть місце в правому куті. Якщо ви вважаєте, що й те й інше, то встаньте по середині лінії або ближче до одному або іншому краю. Виберіть собі місце на лінії, що покаже ваше відношення до конфлікту».

Добре те й інше Погано

Коли всі вибрали своє місце, запитаєте: «Хто-небудь хоче пояснити, чому він вибрав саме дане місце на лінії?» Дайте слово декільком учасникам з різних позицій. Потім скажіть: «Зійдіть із лінії, тому що я хочу провести іншу. Коли ви думаєте, що вам має бути вступити в конфлікт, ви відразу ж приступаєте до дій або намагаєтеся піти, сховатися від конфлікту? Або ви просто чекаєте й нічого не робите настільки довго, наскільки це можливо? А можливо, ви не завжди надходите однаково, але яка ваша найбільш типова реакція? Якщо ви відразу дієте - займіть місце в правому куті, якщо намагаєтеся піти від конфлікту - ідіть у лівий кут. Якщо вичікуєте - станьте посередині. Ще раз нагадую, ви можете вибрати будь-яке місце на лінії». Знову запропонуйте пояснити їхній вибір.

відхід очікування дія

Наприкінці вправи скажіть: «Якщо ви бажаєте по-іншому реагувати на конфлікт, будь ласка, займіть те місце, де ви хотіли б бути». Дайте час на перестановку, потім запропонуєте всім сісти.

Поясніть, що в багатьох людей конфлікт викликає негативні емоції. Запропонуйте кожному учаснику висловити своє ставлення до конфлікту.

Третя вправа. Попросіть всіх встати й знайти собі партнера. Один партнер - А, інший - В. Попросіть А встати в одній частині кімнати, а В - в іншій. Вони повинні перетнути кімнату кілька разів. Щораз, коли партнери зустрічаються, вони повинні привітати один одного. (1) під час першої зустрічі вони - старі знайомі, що давно не бачили один одного; (2) у наступній ситуації А винен В гроші; (3) В недавно посварився з А; (4) обоє не знають один одного, А поспішає, а В заблудився. Вправу необхідно проводити швидко.

Четверта вправа. Робота в тих же парах, А - швейцар в будинку, куди В конче потрібно ввійти. Дайте В чотири хвилини, щоб спробувати переконати А пропустити його. Потім визначите, хто зміг пройти, а хто виявився в ситуації все зростаючої перепалки.

Для тих, хто пройшов : він зміг це зробити (1) за допомогою обману або підкупу; (2) чесним шляхом; (3) намагаючись увійти в довіру служби охорони. Які проблеми можуть вам доставити обман і підкуп? Хто-небудь намагався подружитися з А, намагаючись проникнути в будинок?

Зробіть висновок про те, що емоційна витримка та позитивне ставлення до співрозмовника допомагають уникати конфліктів.

П'ята вправа. Роздайте кожному учасникові по листку паперу або картці й запропонуєте їм написати ті слова або вираження, які не подобаються людям, якщо їх так називають. Зберіть листки, перемішайте й наклейте по одному кожному учаснику на спину. Запитаєте по черзі, що вони почувають, будучи названими в такий спосіб. Потім пройдіть по колу із сміттєвим баком і запропонуйте кожному порвати і викинути ярлика.

Запитайте в аудиторії, чи легко позбутися ярлика в житті? Чи допомагають ярлики вирішувати конфліктну ситуацію? Обговоріть це із групою.

Шоста вправа. Розбийте учасників на групи по п'ятьох - шести чоловік. Дайте кожній групі по газеті й попросіть, щоб кожен учасник узявся однією рукою за газету. Скажіть їм: «Ця газета являє собою ВЛАДУ. Коли я скажу: «Почали!», спробуйте забрати якнайбільше влади, при цьому можна використати тільки руку, який ви тримаєте газету. Почали!» Спостерігайте, у кого найбільше влади, а в кого найменше, і потім запропонуйте їм поділитися своїми відчуттями, викликаними кількістю захопленої влади.

Сьома вправа. Напишіть слова ВЛАДА й СИЛА ДУХУ вгорі двох стовпчиків на дошці або більших аркушах, ватману. Попросіть всю групу називати по одному слову, які, на їхню думку, можна записати в той або інший стовпчик. Давати пояснення пропонованим словам не треба. Коли ідеї вичерпані або весь папір пописаний, переглянете список разом із групою. Запитаєте групу, у чому розходження між двома концепціями. Використайте список для аргументування висновку, що в усіх у нас є особиста сила (сила духу), і ми можемо її використати в позитивному або негативному ключі стосовно інших людей. Ми особисто відповідальні за її правильне використання.

Восьма вправа. Попрохайте кожну пару, щоб партнери розповіли один одному, що вони зробили на цьому тижні таке, чим вони пишаються. Кожному дайте по хвилині. Коли обоє закінчили говорити, попросіть їх поділитися тим, що викликає в них конфлікт (великий або малий) на даний момент (дві хвилини на кожного). Потім запитаєте, чи хоче хто-небудь із групи розповісти про конфлікт, про який вони говорили (не про конфлікт їхнього партнера), для того, щоб група могла попрацювати над ним. Виберіть того, хто щиро хотів би разом із групою обговорити його/її проблему.

Звичайно пропонуються три - чотири проблеми, і ви можете вибрати ту, котра як вам здається найбільше цікавить іншу частину групи. Якщо ви побоюєтеся, що група не запропонує ні однієї проблеми, попросіть вашого помічника (другого лідера) бути готовим запропонувати одну.

Дев'ята вправа. (Припустимо, член групи Руслан добровільно запропонував свою проблему для обговорення). Поясните групі: «Ця проблема належить Руслану, і ніхто, крім нього самого, не може її вирішити. Зараз ми проведемо вправу, щоб допомогти Руслану виробити різні кроки, які він міг би почати, але тільки він може вирішити, який варіант вибрати».

Етап 1 «У чому полягає проблема?» Попросіть Руслана розповісти групі своїми словами, у чому полягає проблема. Якщо необхідно, задайте йому питання, щоб з'ясувати деталі. Потім члени групи також можуть задати питання, але тільки, щоб прояснити ситуацію.

Етап 2 МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ. Нагадаєте групі про техніку мозкового штурму - пропонується все, смішне й серйозне; пропозиції не обговорюються й не критикуються. Пропозиції, вироблені шляхом мозкового штурму, повинні стосуватися того, що Руслан міг би зробити. Запишіть тезисно кожну пропозицію на дошці або стенді.

Етап 3 ВИБІР. Запропонуйте Руслану переглянути список і вибрати два або три запропоновані варіанти, які він вважає за можливе спробувати. (При бажанні він може попросити автора ідеї дати пояснення). Коли Руслан вибрав два варіанти, попросіть його назвати одну причину, чому кожний з них може бути корисним, і одну проблему, що варіант може викликати.

Етап 4 ТРУДНОЩІВ. По кожній із пропозицій у послідовності попросіть групу методом мозкового штурму розробити шляхи подолання труднощів, про які сказав Руслан.

Етап 5 РІШЕННЯ. Запитаєте Руслана, чи почуває він, що зможе спробувати скористатися обраними їм одним або двома пропозиціями; якщо так, нехай скаже групі, коли він планує це зробити. Обговорення. Важливий кожен етап цього процесу, і ви повинні пройти ці вправи від початку до кінця, навіть якщо на обговорення залишається мало часу. Запитаєте групу, чи допоможуть пропозиції, вироблені ними, у їхніх особистих конфліктах. Відзначте, що поради бувають корисними, але друзі не повинні натискати на людину, щоб той прийняв те або інше рішення. Якщо ви будете працювати із групою після закінчення курсу, ви можете запропонувати виконати цю вправу ще раз, якщо хто-небудь попросить групу надати допомогу в рішенні проблеми. Висновок Запитаєте Руслана, як він тепер почуває себе; чи хоче він подякувати членів групи за їхні ідеї? Цей тренінг допомагає краще бути обізнаним, вміти вирішувати конфлікти. Надалі - короткий список порад для самовдосконалення.

«Що вас злить або дратує?» Ми часто зауважуємо, що існують речі, які приводять нас у стан гніву настільки швидко, що ми не усвідомлюємо того, поки не стає занадто пізно. Іноді інші люди, знаючи це краще нас, бавляться, знущаючись із нас. Якщо ви хочете уникнути зайвого конфлікту, корисно знати свої уразливі місця. Тоді ви зможете уникати людей, ситуацій або розмов, які втягують вас у конфлікт проти вашої волі.

« Чи зляться на вас люди?» Якщо ви дратуєте людей помилково, ви можете виявитися в конфліктах, яких ви не хочете. Буде добре, якщо ви довідаєтеся (або запитаєте в друга), чи звичка це. (Якщо вам подобається дратувати людей, ви завжди будете попадати в конфліктні ситуації!)

«Як ви поводитеся в конфлікті?» Це, звичайно, залежить від ситуації (наприклад, наскільки сильний ваш опонент) Кожна із цих реакцій іноді може бути розумною; але Наступ, Відступ, Поступка й Паніка насправді нічого не вирішують - проблема незабаром повернеться. Миттєве реагування може бути достатнім у простих ситуаціях, але якщо проблема серйозна, тільки спільна робота над проблемою з іншою людиною може забезпечити повне рішення. Використайте ваші відповіді для того, щоб проаналізувати вашу реакцію й вирішити, чи необхідно вам змінити ваш підхід до конфлікту.

«Як ви справляєтеся зі своїм гнівом?» Знову ж це залежить від ситуації й іншої людини. Але добре б усвідомити, що існує безліч різних способів придушення гніву, так що не застряйте на методі, що вам не допомагає. Перший й останній вибір, як правило, найгірші, тому що вони створюють враження, що конфлікт буде тривати. Якщо він серйозний, розмова із другом або одним з батьків ефективний доти, поки вас слухають і не дають занадто багато рад. Сутужніше всього говорити з іншою людиною, але така розмова має відмінні шанси змінити положення справ. Ви коли-небудь намагалися зробити це?

« Чи можете ви вийти з конфлікту?» Це питання дало вам шанс показати, що ви навчилися чому-небудь протягом цього курсу. Люди, що потрапили на конфліктний ескалатор, часто почувають себе нездатними покинути його. Виробіть навички пошуку виходу з конфліктної ситуації.

«Ваша краща якість» Є багато якостей, корисних у конфліктних ситуаціях.



Висновки

Таким чином, типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою.

Лічко А. доводить, що при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до "слабкої ланки" даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Лічко А., є властиві йому, відмінні від інших типів "слабкі місця". На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А. Лічко дає її визначення:

"Акцентуація характеру - це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших" .

Об'єктом нашого дослідження виступає студенство, яке як соціальна група має певні психологічні особливості. Незважаючи на удавану різноманітність підходів і точок зору, практично всі психологи єдині в думці про те, що найважливішим новоутворенням свідомості в цьому віці є готовність до оптимального особистісного і професійного самовизначення, яке являє собою утворення інтегративне та в першу чергу передбачає розвиток самосвідомості і формування світогляду як системи переконань

У житті студентів часто виникають конфлікти, які важливо вміти конструктивно вирішувати. Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт:

-- при поганому настрої чи в момент роздратування обмежте спілкування,

-- якщо відчуваєте, що зустріч із людиною чи ситуація можуть викликати у вас роздратування, завчасно підготуйтесь до такого контакту,

-- керуйтеся здоровим глуздом і завжди обирайте розумну лінію поведінки,

-- ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для оточуючих,

-- не прагніть принизити співбесідника, бо в цьому випадку дуже велика ймовірність отримати зворотну реакцію,

-- не вимагайте беззаперечного виконання ваших вказівок від осіб, що перебувають у надзвичайних психічних станах (нервове збудження, сильні емоції та ін.), спочатку дайте їм час заспокоїтись, а вже потім викладайте свої вимоги,

-- не наполягайте на тому, чого людина безсумнівно не може виконати.

Найбільш типова форма ексцесів, що сигналізують про конфлікт, -- взаємна лайка, яка сама себе живить: різке слово викликає грубість у відповідь, докір -- стимулює відповідну реакцію, але вже на іншому рівні, більш експресивно. Щоб не втягнутись у конфліктну ситуацію, будьте підкреслено спокійні: тримайтесь упевнено, говоріть стримано і владно, уникайте багатослів'я, дивіться співбесіднику в очі. Витримка не принижує вашого авторитету, а надто емоційна реакція -- є демонстрацією слабкості та невпевненості у своїй правоті.

Таким чином, конфлікт -- складне психологічне явище, що може мати багато різновидів залежно від причин виникнення, кількості і складу учасників, форми вияву, результатів та ін. Кожен конфлікт розвивається і має певну послідовність стадій. Під час конфлікту його учасники займають різні (часто -- протилежні) позиції, по-різному усвідомлюють та переживають ситуацію, що виникла. Для попередження і вирішення конфліктів доцільно дотримуватись певної послідовності психологічно оптимальних дій з урахуванням конкретної ситуації.

З експериментальної частини даної курсової можна зробити наступні висновки:більшість студентів виявились акцентуйованими особистостями, у багатьох показники гіпертимності, емотивності, екзальтації, тривожності, збуджуваності, демонстративності перевищували граничних 12 балів. Спостерігалась певна закономірність: високоакцентуйовані особи часто віддавали перевагу суперництву або уникненню у вирішенні конфліктів; низькокоакцентуйовані типи або ті, що мали більш - менш стабільну структуру обирали співробітництво або компроміс для вирішення конфліктних ситуацій.

Наприкінці курсової було надано рекомендації практичного характеру для попередження або ж конструктивного вирішення конфліктної ситуації.



Використана література

1. Актуальні аспекти соціальної роботи з девіантною молоддю. Випуск 2. - Донецьк, червень 1996.

2. Алексеева М.І. Психологія ранньої юності. - К.: Т-во „Знання" УРСР, - 1971.- 48 с.

3. Анисимова О.М. Самооценка в структуре личности студента: автореф. дис. кандидата психологических наук.: 19.00.05./ Ленинградский государственный университет. - Л. 1984.- 17 с.

4. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990.

5. Баев О. Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии. -- Воронеж, 1984.

6. Бандурка A M., Друзь В. А Конфликтология. -- Харьков, 1997.

7. Белоусова З.И. Овсянникова В.В. Социально-психологические проблемы девиантного поведения детей и подростков. - Запорожье, 1998. - 98 с.

8. Берне Р. Развитие "Я-концепции" и воспитание. - М., 1986.

9. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь - справочник по психологической диагностике. - Киев, 1989.

10. 3. Водолазский Б. Ф., Гутерман M. П. Конфликты и стрессы. -- Омск, 1986.

11. 4. Ішмуратов К. І. Конфлікт і згода. -- К., 1996.

12. Ганнушкин П.Б. Клиника психопатий: их статика, динамика, систематика, некоторые общие соображения и данные. Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. М.: Изд-во МГУ, 1982. - С. 262-269.

13. Заика Н.И., Крейдун Т.И., Ячина Н.И. Психологическая характеристика этичности подростков с отклоняющимся поведением // Вопросы психологии. - 1990. - № 4.

14. Илешева Р.Г. Нарушения поведения у детей и подростков. - Алма-Ата, 1990.

15. Киричук А.В. Концепция воспитания подрастающего поколения суверенной Украины // Радянська школа. - 1991. - №5.

16. Лебединская К.С. Подростки с нарушениями в аффективной сфере. - М., 1988.

17. Леви В. Нестандартный ребенок. - М., 1992.

18. Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер. с нем. - Киев, 1981

19. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л., 1983

20. . Лупьян Я. А Барьеры обвинения, конфликты, стрес. -- Минск, 1986.

21. 6. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. -- К, 1991.

22. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. - Видання друге, перероблене та доповнене. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 272 с.

23. Мілютіна К. Л. Форми психокорекційного впливу// Соцціальний працівник. - 2007. - № 8. - С. 8 - 28.

24. Подмазин С.И. Роль установки в формировании и проявлении акцентуированных черт характера у подростков - Дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук. - К., 1994.

25. Полегенько А.В. Критерии социальной дезадаптации подростков по данным психологического обследования. - С.-Пб, 1995.

26. Ратгер М. Помощь трудным детям. - М., 1987.

27. Столин В.В. Самоосознание личности. - М. МГУ, 1983. - 284 с.

28. Т.А. Харрис. Я хороший, ты хороший. - М., 1993.

29. Толстов В. Дом, где возрождаются сердца // Социальная работа. №1. - М.: 1993. с. 34-35.

30. Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки. - Тбилиси, 1961.

31. Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе.- М.: Педагогика, 1989. - 208 с.

32. Щербакова Н.М. Ливинцева М.Я. Психологические методики для определения характера. - Иркутск, ИГПУ, 1996 год

33. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. - Л., 1990.

34. Эриксон Э. Теория психосоциального развития человека. - М., 1992.

35. . Лупьян Я. А Барьеры обвинения, конфликты, стрес. -- Минск, 1986.

36. 6. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. -- К, 1991.

37. Чепелєва Н.В. Психологія читання тексту студентами вузів. - К.: Либідь, 1990.- 96с.

38. Чепелєва Н.В. Розуміння та інтерпретація письмового повідомлення //Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріли четвертих Костюківських читань. - К., 1996.- Т.Ш.- С.290-292.

39. Фаб'янська О. Сучасні вимоги корекційно - відновлюваної роботи// Психологічна газета. - 2008. - № 2. - С. 27 - 28.

40. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия и сознание личности - Л., 1990

Размещено на Allbest.ru

...