Вивчення благополучних сімей в правовому контексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Визначення благополуччя сім'ї як феномену

1.1 Операціоналізація понять «сім'я» та «благополуччя»

1.2 Основні функції сім'ї

1.3 Види благополуччя в контексті української сім'ї

1.4 Законодавчі нормативи як основа благополуччя сімей

1.5 Поняття благополучна сім'я в закордонній практиці

Розділ 2. Нормативно-правові основи як гарант благополуччя сімей в Україні

2.1 Соціально-правовий захист сім'ї в Україні: аналіз правової бази

2.2 Міжнародні стандарти по захисту сімей

2.3 Рівень життя в Україні як основа благополуччя сім'ї

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

сім'я благополуччя правовий життя

Сім'я - первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.

Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. Поведінка людей у цій сфері визначається головним чином особливостями їхньої психології та існуючими в суспільстві нормами моралі.

Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права міжособистісних відносин, які будуються на почуттях дружби, любові, поваги чи презирства тощо, а і тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяльності (державна служба, участь у політичному житті тощо), існує як індивід, якому необхідна визначена незалежність від суспільства, держави, інших людей.

Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст.32 Конституції України право на невтручання у сімейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією. До змісту цього права належить також охорона таємниці таких сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих чи інших причин вважається небажаним (таємниця усиновлення, грошових вкладів, заповітів, стан здоров'я, фотографії тощо).

Важливим кроком у справі допомоги сім'ї став Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992р. Цим законом передбачено такі види державної допомоги:

· допомогу по вагітності та пологах;

· одноразова допомога при народженні дитини;

· допомога по догляду за дитиною;

· грошові виплати матерям (батькам), зайняті доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, тощо (всього 11 видів допомоги).

Окремі проблеми державного захисту сім'ї, дитинства, материнства і батьківства вирішуються нормами трудового, житлового і пенсійного законодавства, законодавств про охорону здоров'я, освіту тощо.

Держава систематично розробляє та реалізує спеціальні програми щодо сім'ї та дітей. Для здійснення державної політики у цій галузі в 1996 р. було створення Міністерство України у справах сім'ї та молоді.

Серед засобів правового регулювання сімейних відносин, захисту сім'ї особливе місце належить Сімейному кодексу України. Цей документ закріплює традиційні для українського суспільства моральні цінності: добровільність шлюбного союзу між чоловіком та жінкою, що ґрунтується на взаємній довірі, повазі, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях, на паритетних засадах любові й взаємо підтримки. У ньому утверджуються принципи одношлюбності, рівності подружжя в сім'ї, відповідальності перед сім'єю її членів.

Серед основних положень слід також назвати установку на зміцнення сім'ї як соціального інституту і союзу конкретних осіб, захист прав матері й батька, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням. Відповідно до Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням права на таємницю особистого життя членів сім'ї, їхнього права на особисту свободу та недопущення втручання у сімейне життя, рівних прав подружжя, максимального урахування прав та інтересів дітей, визначених Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними актами, ратифікованими парламентом України.

Актуальність теми дослідження. В усьому світі визнано, що сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу. За останні роки в Україні розроблено ідеологію та концептуальні засади державної сімейної політики, сформульовано ключові положення щодо відносин держави і сім'ї, прийнято законодавчу базу забезпечення правових гарантій суверенітету родини, балансу сімейних і суспільних інтересів, визначені заходи, пов'язані з реалізацією основних функцій сім'ї та захистом соціально вразливих їх категорій. З цією метою прийнято низку документів директивного та регулюючого характеру, спрямованих на забезпечення сприятливих умов розвитку сім'ї, підвищення авторитету та стійкості шлюбу, посилення ролі батьків та їхньої відповідальності за життєзабезпечення і виховання дітей, надання адресної комплексної допомоги малозабезпеченим сім'ям, забезпечення соціального захисту материнства і дитинства тощо.

Ставлення держави до проблем сім'ї визначено насамперед в основоположному законодавчому акті -- Конституції України, де зазначається, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48). Конституцією України закріплюються і гарантуються також соціальні права щодо сім'ї, наголошується на тому, що "шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацюючих батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою" (ст. 51). Тобто, за конституційними нормами України, сім'я охороняється державою, яка має створювати соціально-економічні та правові передумови для її нормального функціонування, розвитку, виховання та освіти дітей.

Благополучна сім'я -- це така сім'я, де добровільно і якісно виконуються взаємні зобов'язання подружжя по відношенню один до одного і дітям, де підтримуються моральні основи і загальновизнані цінності суспільства, де підтримується система відносин з мінімальним примусом. Тобто вона відображає рівень розвитку суспільства та особливостей конкретної країни. Сім'я - це осередок суспільства. Тому ця тема буде актуальною у будь-який час.

Об'єкт дослідження: благополучні сім'ї.

Предмет дослідження: благополучні сім'ї як основа правової держави.

Мета і завдання: метою є вивчення благополучних сімей в правовому контексті. Із цього можна сформулювати завдання:

1. Визначення понять «сім'я» та благополуччя».

2. Виявити основні функції сім'ї.

3. Розкласифікувати благополуччя в контексті української сім'ї.

4. Визначити законодавчі нормативи як основу благополуччя сімей.

5. Дати визначення поняттю благополучна сім'я в закордонній практиці.

6. Проаналізувати соціально-правовий захист сім'ї в Україні.

7. Визначити міжнародні стандарти по захисту сімей.

8. Дати характеристику рівню життя в Україні, що є основою благополуччя сім'ї.



Розділ 1. Визначення благополуччя сім'ї як феномену

1.1 Операціоналізація понять «сім'я» та «благополуччя»

Щоб визначити благополуччя в сім'ї як феномену, треба спочатку розглянути ці двоє понять. Що вони позначають?

Сім'ям, або Родина -- соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сім'я - це соціальне явище, подібне до підприємства, з безліччю граней: побутових, фінансових, економічних, соціальних, соціально-психологічних. Спроби побудувати сім'ю лише на почуттях, поклавши в основу навіть найсильнішу любов, призводять, як правило, до численних труднощів і розлучень. Без усвідомленого підходу благополучна сім'я створюється рідко.

Сім'я - це будинок, який постійно вимагає утримання в належному стані, а конкретніше - спільного обговорення багатьох питань, важливих для його жителів. В основі проектування сім'ї та побудови її фундаменту лежить узгодження парою мотивів і принципів створюваної сім'ї.

У сім'ї відбувається первинна соціалізація і виховання дітей, а також у значній частині реалізується обов'язок піклуватися про старих і непрацездатних членів суспільства. Сім'я є також осередком організації побуту і важливою споживчої одиницею.

Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком і жінкою в тих чи інших формах, санкціонованих суспільством. Вона не зводиться, однак, до відносин між ними, навіть юридично оформленим, а передбачає відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, що надає їй характер найважливішого соціального інституту. Це визначається насамперед, тим, що родина зобов'язана своїм виникненням, існуванням і розвитком насамперед суспільним потребам, нормам і санкцій, розпорядчим подружжю піклуватися про своїх дітей. Разом з тим сім'я розглядається як заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала соціальна група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою.

З поняттям сім'я ми розібралися, тепер переходимо до поняття благополуччя. Що ж воно собою являє?

Благополуччя -- життя в достатку й спокою; добробут, щастя.

Благополуччя -- це задоволення від насиченого подіями життя.

Благополуччя -- відчуття щастя та задоволеності життям.

У деяких людей дуже обмежене уявлення про термін благополуччя. Вони розглядають його тільки в рамках матеріальних цінностей. А тим часом це слово має багато граней, значень і знань різного рівня цінностей. У ньому є соціальний аспект, емоційний аспект, духовний, ментальний аспект, аспект сімейний. Аспектів благополуччя дуже і дуже багато. Благополуччя, само по собі, поняття широке. Фактично це процес, обмін між кожним благо дарувальником і благо одержувачем у різних моментах життя. І якщо саме цей процес порушений в сім'ї, тоді і може страждати сімейне благополуччя, а за ним як по ланцюжку почнуть страждати інші грані кристала благополуччя. Обмін між батьками, обмін між батьками і дітьми, обмін між дітьми та батьками. Все має значення. Усе взаємопов'язано. Благополуччя творче, благополуччя сердечне, інтелектуальне. Благополуччя має дуже широке поняття, а люди його, чому то звузили, скоротили.

Як правило, люди думають, що в благополучній сім'ї всі легко знаходять спільну мову й легко разом вирішують проблеми. Насправді, коли сім'ю називають “благополучною”, це не означає, що вона ідеальна. Усім сім'ям нелегко пристосовуватися до унікальних особливостей кожного члена сім'ї. Однак члени благополучної сім'ї розуміють, що у них є слабкості, і вони працюють над покращенням своїх стосунків, незважаючи на свої слабкості.

Благополучній сім'ї батьки зосереджують свою енергію на тому, щоб навчати дітей правильних принципів і дозволяють їм застосовувати свободу волі. Як батько і дідусь я вдумливо робив усе можливе, щоб приділяти якомога більше любові, повчань, часу, турботи, допомоги, спрямування і уваги, навчаючи дітей і онуків правильних принципів. Це означає навчати їх тому, що вибір має наслідки--як хороші, так і погані.

У благополучній сім'ї батьки свідомо зміцнюють свої сім'ї. Це означає, що ви регулярно і приватно розмірковуєте над потребами кожної дитини і порівнюєте їх із загальними потребами сім'ї. Багатьом з нас доводиться постійно долати виклики життя. Через напружений графік і життєві потреби важко прийняти рішення, як жити таким чином, щоб задовольняти потреби й вимоги своєї сім'ї. Це означає, що не ви, а обставини, інші люди чи звички можуть диктувати, як вам діяти у певній ситуації. Немає необхідності казати, що така поведінка часто призводить до небажаних ситуацій, які не дають повністю реалізувати свій кращий потенціал.

Одним з найкращих способів того, як батьки можуть сприяти зміцненню сім'ї--кожного тижня призначати конкретний час для обговорення сімейних справ. Я називаю це “час сімейних обговорень”. Призначивши час сімейних обговорень, ви разом із подружжям берете зобов'язання регулярно обдумувати сімейні потреби. У цей самий час ви можете говорити про зміни, яких потребуєте ви чи ваша сім'я. Якщо ви самотня мати чи самотній батько, то кожного тижня можете призначати час, щоб поміркувати й помолитися за свою сім'ю.

Свідомо зосереджуючись на сім'ї, ви думаєте про вплив того, що ви сказали або не сказали своїм дітям. Як батьки ви починаєте посилати інформацію про свої почуття до дітей з моменту їхнього народження. Ці послання, свідомо чи несвідомо ви їх посилаєте, бувають у вигляді слів, вчинків і ставлення. Усі вони формують самооцінку дітей.

Прикладом несвідомого, але часто негативного послання є нехтування дитиною або прояв нетерпіння. Якщо ви надто завантажені й не можете приділити час сину або дочці, то, найвірогідніше, шлете таке послання: “Ти для мене не дуже багато значиш”. Звичайно, бувають часи, коли ви дійсно дуже завантажені, проте не потрібно через це посипати голову попелом. Просто пам'ятайте, що треба свідомо посилати позитивну інформацію, щоб підбадьорити дітей і вже зараз усвідомити, яке послання ви шлете, щоб, при необхідності, видозмінити його.

Яке послання ви свідомо хотіли б послати своїм дітям? Чи хочете ви, щоб вони знали, що ви їх любите і думаєте про них? Якщо ви будете планувати заздалегідь, то зможете надсилати дітям позитивні послання навіть тоді, коли це здаватиметься важким завданням. Наприклад, уявімо, що вам доводиться кожного дня йти на роботу ще до того, як діти прокидаються. А тепер подумайте, яке здивування і щастя відчуватиме дитина, якщо ви зробите маленький напис на кольоровому папері й прикріпите на її ліжку так, щоб, прокинувшись, дитина відразу побачила його. Ви можете написати приблизно таке: “Привіт! Тато любить тебе! Зустрінемося під час вечері. Коли я повернуся, ми разом пограємося!” Таке позитивне послання може мати тривалий і сильний позитивний вплив.

У благополучній сім'ї стосункам відводиться дуже важливе значення. Велику користь приносить регулярне обговорення стану стосунків кожного члена сім'ї. Ви ніколи не знаєте, коли виникне якась проблема, що про неї з певної причини діти не захочуть вам розповідати. Уважно слухаючи й реагуючи на спонукання Духа, ви, найвірогідніше, зрозумієте, що відбувається з вашими дітьми і які у них потреби.

Звичайно, звідси виникає запитання: якщо ви побачите, що хтось у вашій сім'ї потребує допомоги у налагодженні стосунків з вами чи з кимось іншим, то як допомогти у вирішенні цієї ситуації? Я зрозумів одне: стосунки не покращяться самі по собі; натомість вони покращяться, якщо ми поставимо за мету покращити їх.

1.2 Основні функції сім'ї

Функції сім'ї -- це обов'язки і завдання кожного її члена стосовно один до одного і суспільства в цілому. В сучасній українській етнографії виділяють шість функцій, що забезпечували повноцінне існування сім'ї як соціального інституту та соціально-психологічної групи: економічну, виховну, етнічного відтворення, природного відтворення, сексуально-емоційну і експресивно-рекреаційну.

1) Економічна функція української сім'ї забезпечувала матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживання. В основі організації виробничої діяльності української сім'ї лежав статево-віковий розподіл праці. В різних типах сім'ї він виявлявся більшою або меншою мірою. Для складних сімей, де була достатня кількість осіб різної статі та віку, характерний дуже чіткий і здебільшого сталий розподіл обов'язків. У простих сім'ях межі між жіночими і чоловічими роботами не такі виразні; існує більша кількість спільно виконуваних робіт.

Чоловічі й жіночі роботи можна поділити на сезонні та постійні, щоденні. Ось що розповідали люди на Київщині про сезонні чоловічі роботи: «Весною чоловіки орють і сіють, уліті -- косять. Як спорають жито, то одразу лущать скибовцем стерню. Це чи не найтяжчий час для селянина, бо вдень виконує вищезгадані роботи, а вночі снопи возить. Після жита порають біля вівса, потім -- коло проса і гречки. Далі чоловіки молотять. Восени картоплю копають і возять додому, а буряки -- до заводу. Зимою чоловік їздить «під хуру» -- дошки везе, жида якого до вокзалу повезе чи що інше. До млина їздить, січку ріже, жінці плаття з річки принесе або кіньми везе на річку. Як добрий чоловік, то взимку має більше часу жінці допомагати: свиням їсти виносить, воду внесе в хату, солому, картоплю з погреба, порається коло худоби на дворі».

2) Виховна функція слугує для передачі дітям батьківського досвіду, культурної спадщини і сприяє формуванню у них ціннісних орієнтацій в житті. Виконання економічної функції значною мірою зумовлює реалізацію трудового виховання дітей, бо в її основу покладено працю і особистий приклад батьків. Власне факт народження дитини сприймався у сім'ї як поява ще одного помічника. Саме цим пояснюються звичаї відрізання пуповини у новонароджених хлопчиків на сокирі, щоб у майбутньому був добрим господарем, у дівчаток -- «на гребені» (який використовувався при прядінні), щоб була доброю прялею.

Невід'ємним компонентом Етно педагогіки було розумове виховання. Народні погляди на формування особистості української дитини дуже високо оцінювали його, що знайшло своє відображення в приказках: «Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»; «Не краса красить, а розум»; «Розумний всякому дає лад» та ін.

Для становлення повноцінної людини в сім'ї велика увага приділялася здоров'ю і фізичному вихованню. У догляді за дітьми українські жінки користувалися переважно засобами народної медицини і гігієни. Великого значення в народі надавали загартуванню дітей змалку. Гуцули казали, що «як дитину хоронять перед студінню, то з того нічого не буде». У сім'ї дітям прищеплювали елементарні гігієнічні навички: тримати в чистоті тіло і одяг, постіль і житло. Фізичному розвитку дітей сприяли рухливі ігри.

3) Функція етнічного відтворення насамперед повинна була формувати у членів сім'ї національну свідомість і сприяти нагромадженню та передачі національно-культурних цінностей. Елементами нормального культурного способу життя в українській родині були: 1) сповнення щоденно спільно і вголос молитви; 2) розповіді про свою сім'ю, рід, село, регіон, минуле свого народу і його героїв; 3) оповідання казок і легенд, співання народних пісень; 4) святкування національних свят.

Важливим елементом здійснення передачі етнокультурних цінностей було читання Святого Письма. Знання дітьми Євангелії ставало предметом утіхи батьків. Дуже часто селяни навчали синів і доньок історії свого народу, славили героїв, ганьбили зрадників на паралельних зіставленнях з історією цивілізації, єдиним джерелом знань про яку була Біблія. Таким чином наголошувалось на приналежності України до цілого християнського світу, виховувалась гордість за гідний внесок українського народу в скарбницю світової науки, мистецтва і культури.

Величезного значення у процесі виховання набувало святкування всією сім'єю християнських свят -- Святого Вечора, Різдва Христового, Надвечір'я Богоявлення, Воскресіння Христового тощо. Зміст таких свят був завжди глибоко національним, про що свідчили Свята Літургія, святковий одяг і страви, пісні, танці, забави, особливе місце серед яких посідали коляди, щедрівки і веснянки (гагілки).

4) Функція природного відтворення, або дітонародження, покликана підтримувати біологічну неперервність суспільства, задовольняти потреби сім'ї у продовженні свого роду, емоційні потреби подружжя у батьківстві та материнстві. Український народ завжди розцінював дітей як великий дар Божий. Про щастя мати дітей йдеться у низці народних прислів'їв та приказок: «Діти -- то Божа роса»; «Малі діточки, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку» та ін.

У народі існувало переконання, що кожна сім'я повинна мати дітей: «А як не росте й одна дитина, то на старості трудна година». Про важливе значення функції продовження людського роду свідчать, зокрема, весільні побажання: «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори». В Україні завжди було прихильне ставлення до багатодітності: «Один син -- не син, два сини -- пів сина, три сини -- от тільки син»; «У нього дочок сім, то й щастя всім».

Народна мораль українців, вважаючи основним обов'язком кожного подружжя народження і виховання дітей, трактувала намагання запобігти дітонародженню як тяжкий гріх. Такої ж думки дотримувалася й церква. Тому в XIX -- на початку XX ст. жінки здебільшого не переривали вагітності, навіть якщо народження дитини було небажаним.

5) Сексуально-емоційна функція задовольняла потреби подружжя в довгому спільному інтимному житті. Вона була тісно пов'язана з функцією дітонародження. Церква і народ вбачали призначення статі й сексуального життя у продовженні роду.

Чоловік і жінка потребують одне одного насамперед для забезпечення і повного розвитку людської природи. В Святому Письмі написано: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом». Вислів «одне тіло» означає не тільки образ інтимної єдності, але й єдність думок, бажань. Тобто у подружній спільності справи однієї сторони стають предметом піклування іншої. «Одне тіло» -- це також єдність у сексуальній сфері, результатом якої повинна бути нова людина.

6) Експресивно-рекреаційна функція формує емоційно-психологічний мікроклімат сім'ї, сприяє зняттю напруження у внутрісімейних відносинах, стресових станів у членів сім'ї. Вона повинна забезпечувати моральну і практичну підтримку в тяжких ситуаціях (опіку), організовувати повсякденний і святковий відпочинок, розваги, сімейні урочистості.

Загальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, уклад і спрямованість створювалися завдяки щирій материнській ласці та небагатослівній любові батька. За народними уявленнями, щаслива та сім'я, де всі люблять і поважають один одного, де панує дух взаємодопомоги, щирої турботи. У такому випадку в народі казали: «Нащо клад, коли в сім'ї лад».

Великий вплив на формування позитивного емоційно-психологічного клімату сім'ї мало спільне святкування родинних урочистостей і християнських свят. Ось які погляди існували в народі на Свят-вечір: «Усе живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-вечора на своєму місці. Всі члени родини повинні бути вдома. Боронь, Боже, сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Вдарити сьогодні будь-яку тварину -- великий гріх».

1.3 Види благополуччя в контексті української сім'ї

Є декілька видів благополуччя:

1) духовне -- відчуття причетності до духовної культури суспільства, усвідомлення можливості долучатися до багатств духовної культури. Для духовного благополуччя важливе просування в розумінні сутності й призначення людини, досить повне усвідомлення сенсу життя.

2) соціальне -- це задоволеність особистості своїм соціальним статусом та актуальним станом суспільства, до якого особистість себе зараховує. Це також задоволеність міжособистісними зв'язками, статусом у мікросоціальному оточенні.

3) вітальне (тілесне)-- гарне фізичне самопочуття, тілесний комфорт, відчуття здоров'я, що задовольняє індивіда, фізичний тонус.

Відчуття щастя та задоволеності життям є безумовними критеріями гармонійного функціонування особистості та її психологічного здоров'я. За визначенням І. І. Галецької, психологічне здоров'я є втіленням соціального емоційного та духовного благополуччя (як ресурсу і стану), оскільки є потенційною передумовою забезпечення життєвих потреб щодо активного способу життя, досягнення власних цілей, адекватної та оптимальної взаємодії з людьми, соціальним й іншим оточенням. Якщо структурно-процесуальне психічне здоров'я стосується механізмів, то психологічне охоплює сутнісні властивості ціннісно-мотиваційної і зоогенної сфер людини, її переконання властивості Я та ідентичність, а також духовну сферу.

Отже, психічне і психологічне здоров'я, тісно пов'язане із суб'єктивним благополуччям людини та з її ціннісною сферою. Як уже зазначалося вище, суб'єктивне благополуччя - це, по суті, психологічний термін для позначення понять щастя та задоволеність життям”, це завжди суб'єктивна оцінка людьми свого життя. Поняття суб'єктивного благополуччя включає у себе кілька окремих компонентів: задоволеність життям (загальне судження про власне життя); задоволеність важливими сферами життя (задоволеність роботою, сім'єю тощо); позитивний ефект (переважне переживання позитивних емоцій та настроїв); низький рівень негативного ефекту (зменшення кількості негативних емоцій і настроїв).

Існують об'єктивні показники благополуччя, кожній людині відомі хоча б деякі з них. Уявлення про власне благополуччя або благополуччя інших людей, його оцінка спираються на об'єктивні критерії благополуччя, успішності, показники здоров'я, матеріального достатку тощо. Останні впливають на відчуття благополуччя. Інакше кажучи, благополуччя особистості за самою своєю природою є насамперед суб'єктивним.

У суб'єктивному благополуччі (та його складових) доцільно виокремлювати два основні компоненти: когнітивний (рефлексивний) - уявлення про окремі аспекти свого буття, та емоційний- домінуючий емоційний тон ставлення до цих аспектів.

Суб'єктивне благополуччя (або неблагополуччя) людини складається з часткових оцінок різних аспектів її життя, що є предметом вивчення різних наукових дисциплін. Благополуччя є цікавим предметом вивчення й актуальною проблемою для психології та психогігієни.

Складові благополуччя особистості. На відчуття благополуччя (або неблагополуччя) впливають різні аспекти буття людини, у ньому злито багато особливостей ставлення людини до себе і навколишнього світу. Благополуччя особистості має кілька складових.

Соціальне благополуччя - це задоволеність особистості своїм соціальним статусом і актуальним станом суспільства, до якого особистість себе зараховує. Це також задоволеність міжособистісними зв'язками, статусом у мікросоціальному оточенні, а також почуття спільності (у розумінні А. Адлера) тощо.

Духовне благополуччя - відчуття причетності до духовної культури суспільства, усвідомлення можливості долучатися до багатств духовної культури (вгамувати духовний голод), просування в розумінні сутності і призначення людини, усвідомлення й переживання сенсу свого життя.

Фізичне (тілесне) благополуччя - гарне фізичне самопочуття, тілесний комфорт, який задовольняє індивіда, фізичний тонус.

Матеріальне благополуччя - задоволеність матеріальним аспектом свого існування (житло, харчування, відпочинок тощо), стабільністю матеріального статку.

Психологічне благополуччя (душевний комфорт) - узгодженість психічних процесів і функцій, відчуття цілісності, внутрішньої рівноваги. Психологічне благополуччя більш стійке у разі гармонії особистості.

Усі перераховані складові тісно взаємозалежні та впливають одна на одну. Зарахування багатьох феноменів до тих чи інших складових благополуччя досить умовне. Наприклад, відчуття спільності, усвідомлення і переживання сенсу життя цілком можна зарахувати до чинників, які створюють душевний комфорт, а не лише соціальне чи духовне благополуччя.

Психологічне благополуччя особистості. Психологічне благополуччя (душевний комфорт) особистості має свою досить складну структуру. Крім того, у психологічному благополуччі узагальнено представлено актуальну успішність поведінки й діяльності, задоволеність міжособистісними зв'язками, спілкуванням.

Пізнавальний компонент психологічного благополуччя виникає в разі цілісності щодо несуперечливої картини світу в суб'єкта, розумінні поточної життєвої ситуації. Дисонанс у когнітивну сферу вносить суперечлива інформація, сприйняття ситуації як невизначеної, а також інформаційна або сенсорна депривація.

Емоційний компонент психологічного благополуччя з'являється як переживання, яке поєднує відчуття, зумовлені успішністю (або неуспішністю) суб'єкта в тих чи інших сферах активності.

Благополуччя залежить від наявності чітких цілей, успішності реалізації планів діяльності й поведінки, наявності ресурсів та умов для досягнення цілей. Неблагополуччя з'являється в ситуації фрустрації, у разі монотонності виконавчої поведінки й інших аналогічних умов.

Благополуччя створюють позитивні міжособистісні взаємини, можливості спілкуватися й одержувати від цього позитивні емоції, задовольняти потребу в емоційному теплі. Руйнує благополуччя соціальна ізоляція (депривація), напруженість у значущих міжособистісних зв'язках.

Суб'єктивне благополуччя - узагальнене й відносно стійке відчуття, яке має особливу значущість для особистості. Саме воно чималою мірою визначає характеристики домінуючого психічного стану: сприятливого стану - гармонійні психічні процеси, успішна поведінка, що підтримує психічне і фізичне здоров'я, або, навпаки, несприятливого.

1.4 Законодавчі нормативи як основа благополуччя сімей

Одне з найважливіших соціальних інститутів є сім'я. Життя кожної людини від часу народження на смерть відбувається на сім'ї. У сім'ї людина має виховання, формується, як особистість, входить у складний коло громадських відносин, стає громадянином. Сім'я стає основою матеріальну годі й психологічної підтримки людини, розвитку дітей. Сім'я забезпечує наступність культурної спадщини, у надрах закладають й практично реалізуються справжні громадські цінності, норми. Здоров'я, процвітання сім'ї -- гарантія спокою суспільства, стабільності та розвитку держави.

Держава визнає цінність сім'ї, її роль громадському розвитку та формування особи і всіма засобами сприяє її зміцненню. Основою регулювання сімейних відносин є норми моралі. Але поруч із нормами моралі задля зміцнення сім'ї використовують і закон. Закон дає можливість примусити до виконання сімейного боргу тих, хто забуває про неї, нехтує своїми обов'язками, втратив відчуття відповідальності за своїх близьких.

Держава піклується про родину шляхом прийняття різноманітних державних заходів із збереження і зміцненню сім'ї, її на соціальну підтримці, забезпечення сімейних прав громадян. Держава створює наразі і удосконалює роботу дитячих установ; розвиває систему соціальних служб на допомогу сім'ї; встановлює пільги багатодітним і малозабезпеченим сім'ям; сім'ям, які мають дітей-інвалідів; прийомних сімей; самотнім матерям; виплачує посібники громадянам, які мають дітей, та приймає інших заходів для соціальний захист сім'ї, материнства, батьківства та дитинства.

Особливе місце у своїй завжди займали правові норми, і закон. Домінуюче становище серед правових норм, покликаних захистити сім'ю, мають норми сімейного законодавства, створені задля її зміцнення, встановлення у ній таких відносин, у яких знайшли б свою повну задоволення інтереси особи і було створено необхідні умови, щоб забезпечити гідного життя так і вільний розвиток кожного членів сім'ї, виховання.

Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейного законодавства виключно до цих нормативно-правових актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном «сімейне законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили норми сімейного права. Між тим, у самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не можна віднести до нормативно-правових актів. Так, ст. 9 СК передбачає можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси і договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного права. Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, а ст. 291 вказує, що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам регулювання сімейних відносин, встановлених СК України.

Ряд норм сімейного права міститься і в новому ЦК України. Так, відповідно до ч. З ст. 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. До того ж, ст. 8 СК допускає субсидіарне застосування відповідних норм ЦК.

Конституція має найвищу юридичну силу, а всі закони, включаючи і СК, і інші нормативно-правові акти, приймаються на її основі і повинні їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь-який нормативний акт суперечить Конституції, він не тільки повинен бути відміненим Конституційним Судом, а й взагалі не може застосовуватися.

Конституція містить цілий ряд норм, які визначають зміст сімейного законодавства. Такі норми знаходяться в розділі II Конституції, наприклад, ч. З ст. 24 забезпечує жінкам та чоловікам рівні права, гарантує створення жінкам умов для можливості поєднання роботи з материнством тощо.

Особливо важливе значення мають положення статей 51 і 52 Конституції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин і знаходять своє втілення в нормах СК та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 51 Конституції сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, тобто не може бути ніякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків, опікунів не має значення при взятті шлюбу, укладенні шлюбу -- це справа тих, хто його бере для створення сім'ї, і тому вирішальним є їх бажання. І ця, стаття також встановлює, що кожен з подружжя має ріпні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до СТ. 52 Конституції діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Таким чином відтворюється загальне правило, за яким взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку. Законом закріплено дві рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин. Якщо батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі, то її походження визначається на підставі запису про шлюб батьків. Наявність зареєстрованого шлюбу є передусім підставою для презумпції (припущення) батьківства чоловіка матері дитини. Тобто жінка, яка перебуває у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком дитини незалежно від волі останнього. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди матері. Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану (далі -- РАЦС). За відсутності спільної заяви батьківство може бути встановлене у судовому порядку.

Стаття 52 Конституції встановлює також, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. За жорстоке поводження з дітьми батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.

Частина 3 ст. 52 покладає на державу обов'язок щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо таких дітей.

1.5 Поняття благополучна сім'я в закордонній практиці

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В. О. Сухомлинський зазначав, що в такій сім'ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти.

Благополучна сім'я -- сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Благополучні сім'ї успішно справляються зі своїми функціями, практично не потребують підтримки соціального педагога, так як за рахунок адаптивних здібностей, які ґрунтуються на матеріальних, психологічних та інших внутрішніх ресурсах швидко адаптуються до потреб своєї дитини і успішно вирішують завдання його виховання і розвитку.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрішньо сімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.

Закордонна благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін. Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета -- підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Серед західних учених дуже поширена думка, що сім'я сьогодні переживає дуже глибоку кризу, до того ж майже у всіх розвинених суспільствах. Серед них є і досить благополучні в економічному відношенні країни Європи та США, Азії та Латинської Америки.

Факти сімейного життя:

- зменшення народжуваності дітей;

- зростання кількості розлучень;

- зростання численності неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

- збільшення кількості бездітних сімей;

- пізній час вступу до шлюбу;

- проживання подружніх пар без оформлення шлюбу.

За кордоном багато сімей прагнуть мати роздільний сімейний бюджет, при якому кожен у сім'ї витрачає гроші на свій розсуд. У кожного члена родини є свій розрахунковий рахунок у банку, звідки кожен оплачує свою частину витрат на забезпечення благополуччя сім'ї. Такий тип планування дозволяє кожному члену сім'ї самому вирішувати, кому і яку суму він може віддати, не побоюючись невдоволення з боку чоловіка або дружини. Але статистика розлучень на Заході мало чим відрізняється від вітчизняної, тобто і цей приклад не наближує сім'ю до щастя, до рівності чоловіка та дружини.



Розділ 2. Нормативно-правові основи як гарант благополуччя сімей в Україні

2.1 Соціально-правовий захист сім'ї в Україні: аналіз правової бази

За останні роки в Україні розроблено ідеологію та концептуальні засади державної сімейної політики, сформульовано ключові положення щодо відносин держави і сім'ї, прийнято законодавчу базу забезпечення правових гарантій суверенітету родини, балансу сімейних і суспільних інтересів, визначені заходи, пов'язані з реалізацією основних функцій сім'ї та захистом соціально вразливих їх категорій. З цією метою прийнято низку документів директивного та регулюючого характеру, спрямованих на забезпечення сприятливих умов розвитку сім'ї, підвищення авторитету та стійкості шлюбу, посилення ролі батьків та їхньої відповідальності за життєзабезпечення і виховання дітей, надання адресної комплексної допомоги малозабезпеченим сім'ям, забезпечення соціального захисту материнства і дитинства тощо.

Ставлення держави до проблем сім'ї визначено насамперед в основоположному законодавчому акті -- Конституції України, де зазначається, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48). Конституцією України закріплюються і гарантуються також соціальні права щодо сім'ї, наголошується на тому, що "шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацюючих батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою" (ст. 51). Тобто, за конституційними нормами України, сім'я охороняється державою, яка має створювати соціально-економічні та правові передумови для її нормального функціонування, розвитку, виховання та освіти дітей. На державу також покладається обов'язок утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування. Всім дітям гарантована рівність прав незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Ідеологія державної сімейної політики розкривається у затвердженій Верховною Радою України "Концепції державної сімейної політики" (1999), розробка якої була спричинена потребами створення належних умов для життєдіяльності сім'ї. Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім'ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, усього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім'ї повнокровним та ефективним.

Серед засобів правового регулювання сімейних відносин, захисту сім'ї особливе місце належить Сімейному кодексу України. Цей документ закріплює традиційні для українського суспільства моральні цінності: добровільність шлюбного союзу між чоловіком та жінкою, що ґрунтується на взаємній довірі, повазі, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях, на паритетних засадах любові й взаємо підтримки. У ньому утверджуються принципи одношлюбності, рівності подружжя в сім'ї, відповідальності перед сім'єю її членів.

Серед основних положень слід також назвати установку на зміцнення сім'ї як соціального інституту і союзу конкретних осіб, захист прав матері й батька, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням. Відповідно до Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням права на таємницю особистого життя членів сім'ї, їхнього права на особисту свободу та недопущення втручання у сімейне життя, рівних прав подружжя, максимального урахування прав та інтересів дітей, визначених Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними актами, ратифікованими парламентом України.

Законодавчого оформлення в Україні набули також права і обов'язки подружжя: особисті та майнові. Особисті права не мають економічного змісту, вони тісно пов'язані з особистістю людини і не підлягають передачі комусь іншому. Однак здійснення зазначених прав без урахування інтересів один одного та дітей може в окремих випадках перешкоджати зміцненню сім'ї, а іноді призводити до її руйнування. Тому Сімейним кодексом України визначено, що питання виховання дітей та інші проблеми життєдіяльності сім'ї повинні розв'язуватися подружжям спільно і ніхто з них не має переваг перед іншим.

До сімейних стосунків за цим Кодексом належать також правовідносини між батьками та дітьми. За зловживання батьківськими правами, жорстоке поводження з дітьми та ухиляння від виконання своїх обов'язків з виховання чи утримання дітей до батьків можуть бути застосовані суворі санкції, зокрема обмеження чи позбавлення батьківських прав (за рішенням суду).

У сучасних соціально-економічних умовах важливого значення набувають проблеми соціального захисту сім'ї. В цьому контексті зростає значення нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечувала б належний захист соціально вразливих сімей.

Нині в Україні існують різні види державної соціальної підтримки сімей з дітьми: грошова і натуральна допомога, соціальні пенсії, пільги, послуги тощо. Правове регулювання, призначення і виплата цих видів допомоги здійснюються на підставі Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії".

Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства і держави, встановлює певні пільги для молодих сімей. До них слід віднести грошову допомогу сім'ям, які мають неповнолітніх дітей; молоді сім'ї мають відповідні квоти при одержанні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, які затверджуються органами місцевого самоврядування.

Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям встановлено "Положенням про порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на реконструкцію і придбання житла", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р.

Указом Президента України від 29 березня 2001 р. "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики", крім цілеспрямованого виділення коштів, надання пільгових довгострокових кредитів, затверджується започаткування на телебаченні та радіо культурно-просвітницьких виховних програм для сім'ї, дітей, зміст яких має сприяти пропаганді здорового способу життя, ідей гуманізму, толерантності, національних та загальнолюдських духовних і моральних цінностей.

З-поміж інших нормативних актів, що регулюють питання соціального захисту сім'ї, слід виділити Закон України "Про прожитковий мінімум" (1999), укази Президента України "Про соціальний захист малозабезпечених громадян в умовах переходу на повну оплату вартості житлово-комунальних послуг" (1999), "Про основні напрями політики щодо грошових доходів населення України" (1999), Постанову Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям" (1999) та "Положення про умови та порядок надання адрес- ної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям". Ці акти передбачають поглиблення процесу надання адресної соціальної допомоги домогосподарству (сім'ям) як суб'єкту допомоги, що є новим явищем для України. Позитивним елементом тут виступає адресність допомоги, спрямованість на підтримку найменш забезпечених сімей.

З метою підтримки незахищених верств населення прийнятий Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (2000), який спрямований на реалізацію конституційних гарантій щодо права громадян на соціальний захист -- забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям, зокрема тим, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний прибуток, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Одним із важливих напрямів удосконалення програмно-нормативної бази з проблем сім'ї стала розробка комплексної програми "Українська родина", якою визначені засади та додаткові заходи щодо практичної реалізації державної сімейної політики. Головні завдання програми спрямовуються на поліпшення становища сімей, демографічної та соціально-економічної ситуації у країні, підвищення рівня духовних, моральних цінностей і авторитету української сім'ї, забезпечення сприятливих умов для її всебічного розвитку як основи стабілізації суспільства і зміцнення держави. Основні заходи із забезпечення реалізації програми передбачають створення сприятливих умов для повноцінного соціального, духовного, культурно-освітнього і морального розвитку та життєдіяльності української родини, захисту її фізичного здоров'я і соціальних прав у період глибоких, докорінних суспільно-політичних та економічних перетворень, економічної, духовної, культурної і міжетнічної консолідації українського народу в єдину Українську родину. У зв'язку з цим важливого значення набула координація дій галузевих та регіональних програм стосовно функціонування сім'ї в усіх її аспектах і проявах, зусиль державних органів, установ, міжнародних, громадських та інших організацій, різних конфесій у сфері економічної, соціальної, духовної, культурно-освітньої та виховної діяльності української родини.

Законодавством України встановлено також пільгове пенсійне забезпечення жінок, які народили 5 чи більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку, а також матерям інвалідів з дитинства, котрі виховали їх до цього віку.

Політика держави щодо сім'ї підкріплена такими документами, як розпорядження Президента України "Про невідкладні заходи щодо надання допомоги багатодітним сім'ям", "Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей", "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та неповних сімей" тощо.

...